ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИМІР ЛЮДИНИ В ПОЕЗІЇ ЮРІЯ ТАРНАВСЬКОГО

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ
ІНСТИТУТУ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т. Г. ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Котик Ігор Володимирович

УДК 821.161.2’06 1.09 Ю.Тарнавський : 141.32

ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИМІР ЛЮДИНИ
В ПОЕЗІЇ ЮРІЯ ТАРНАВСЬКОГО

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Нахлік Євген Казимирович,
кандидат філологічних наук,
керівник Львівського відділення
Інституту літератури
ім. Т. Г. Шевченка НАН України
Львів 2008

ЗМІСТ

Вступ. 4
Розділ1. ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ПРОБЛЕМАТИКА
У ПОЕЗІЇ ЮРІЯ ТАРНАВСЬКОГО....... 8
1.1. Джерела поезії Юрія Тарнавського та її осмислення у літературознавстві ..8
1.2.Просвітлення ніщотою у першій збірці «Життя в місті». 16
1.3.Розширення поетичного горизонту (збірка «Пополудні в Покіпсі») . 23
1.4. Абсолютизоване кохання та його межі (збірка «Ідеалізована біографія») 27
1.5. Збірка «Спомини»: зникомість дитячими очима... 31
1.6. «Без Еспанії» чи без людини?.............................................................. 34
1.7. Людина як об’єкт діловодства (цикл «Анкети»)........ 44
1.8. Про що «Поезії про ніщо»?...................................................................... 55
1.9. Болючі наслідки кохання (збірка «Ось, як я видужую») 68
1.10.Про жіночу красу, або У полоні стихії (збірка «Ідеальна жінка») 78
1.11. Поема «Оперене серце»: реконструювання я”.... 80
1.12.Збірка «Фотографії, це квіти»: неможливість раціоналізувати екзистенцію....... 82
1.13. Трансформації людей і речей у збірці «Зео півонії»... 92
1.14. Життя як сон (поема «Місто київ та ям»).... 98
1.15.Висновки до розділу 1 101
Розділ2. КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ПОЛЕ ‘ЛЮДИНА’
У ПОЕЗІЇ ЮРІЯ ТАРНАВСЬКОГО. 103
2.1. Душа. 104
2. 2. Тіло 119
2. 3. Ноги.. 132
2. 4. Обличчя.... 139
2. 5. Руки.. 145
2. 6. Уста.. 150
2. 7. Кров ......... 153
2. 8. Серце......... 157
2. 9. Кохання......... 162
2. 10. Творчість......... 169
2.11.Висновки до розділу 2... 179
Висновки.. 180
Список використаних джерел..... 187

ВСТУП

Актуальність теми. За останні п’ятнадцять-двадцять років українське літературознавство здійснило значний поступ в осмисленні літератури модернізму. Відкрито багато яскравих, замовчуваних за часів комуністичного будівництва імен, проаналізовано або по-новому переосмислено величезний пласт літературного матеріалу, написано чимало вартісних монографій, дисертацій, статей. Водночас мусимо визнати, що літературознавче осмислення українського модернізму ще далеко не повне. Серед маловивчених ділянок українського поетичного модерну творчість представників Нью-Йоркської групи. Неординарність їхнього письма породжує потребу детального аналізу художнього доробку цих митців. Якщо раніше, у дев’яностих, важливо було подати бодай загальний огляд літературної діяльности групи, то тепер настала необхідність глибинних досліджень творчости її учасників.
Юрій Тарнавський є чи не найвиразнішою, найпослідовнішою постаттю українського поетичного модерну; як поет він представлений у двох томах [12] фактично повністю (усі написані дотепер українською мовою збірки опубліковано), що дає змогу здійснити цілісний аналіз цього сегмента його літературної діяльности (подібних передумов наразі нема ні у Тарнавського-прозаїка, ні в багатьох його ровесників). Творчість автора, як засвідчують більшість дослідників (Ю.Лавріненко, Б.Рубчак, Б.Бойчук, В.Кейс, В.Моренець, Т.Остапчук, І.Лівенко), заслуговує на особливу увагу саме зосередженістю на екзистенційній проблематиці, такій поширеній у світовому мистецтві та філософії ХХ століття; завдяки екзистенційній наснаженості, яскравій образності й композиційним винаходам Ю.Тарнавський гідно репрезентує українське письменство у світовому літературному контексті. Дотепер темі людської екзистенції у поезії Тарнавського не було присвячено окремого літературознавчого дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у Львівському відділенні Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України в рамцях тематики фундаментальних досліджень «Українські письменники в контексті світової літератури (І.Франко, П.Куліш, Ю.Тарнавський, Є.Маланюк та інші)» (державний реєстраційний номер 0107V008711).
Метою роботи є осмислення поетичної творчости Ю. Тарнавського з погляду її екзистенційної наснажености. Реалізація цієї мети передбачає виконання наступних завдань:
розгляд екзистенційних проблем, порушених у поезії Ю.Тарнавського;
з’ясування особливостей авторського трактування людської екзистенції;
виявлення структури антропоцентричної художньої моделі дійсности, опис і систематизація найважливіших елементів концептуального поля ‘людина’ в авторській поетичній картині світу;
розкриття специфічних засобів вираження внутрішнього світу особистости.
Філософськими та методологічними підвалинами роботи послужили праці, пов’язані з екзистенціалізмом (Ж.-П. Сартра, М. Гайдеґґера, А. Камю, С.К’єркеґора, К.Ясперса), феноменологією (Е.Гуссерля), концептуальним аналізом (Дж.Лакоффа і М.Джонсона, І.Голубовської, О. Селіванової, Т. Булигіної та А. Шмельова, Є.Урисон), постструктуралізмом (Р.Барта, Ж.Дерида, М.Бланшо, Ц.Тодорова). У ході аналізу окремих збірок простежується, наскільки поезія Тарнавського узгоджується чи не узгоджується із філософією та мистецькою практикою екзистенціалістів, з’ясовується світоглядна природа відхилень”. Гуссерліанське розуміння свідомості, протиставлення об’єкт-суб’єктній дихотомії феноменів, на думку дисертанта, відповідає поетичному мисленню Тарнавського, особливо асоціативному потокові поезій прозою. Так само близьким до поетики американсько-українського літератора є герменевтичне уявлення про художній твір як комунікативний акт між автором і реципієнтом. Реконструкцію цілісного образу людини у поезії Ю.Тарнавського здійснено з урахуванням досліджень із концептуального аналізу напряму, що активно розвивається й застосовується у сучасній лінгвістиці.
Окремі теоретичні поняття екзистенція, феномен, концепт тощо з’ясовуються у ході роботи.
Об’єктом роботи є поезія Ю. Тарнавського у тому обсязі, в якому її опубліковано станом на 2008 рік, усього 20 збірок, циклів і поем. Діахронний аналіз, проведений у першому розділі, охоплює 13 циклів, котрі, на думку дисертанта, є найбільш репрезентативними з погляду екзистенційної наснажености. Другий розділ ґрунтується на всьому поетичному масиві творчости Тарнавського.
Предмет дослідження екзистенційна проблематика та концептуалізація людини у поезії Юрія Тарнавського.
Допоміжними матеріалами роботи слугують статті Ю. Тарнавського, його прозова та драматургічна творчість, автобіографічний есей, опубліковані інтерв’ю та розмови з письменником, аудіозапис творчого вечора поета й особисте електронне листування із ним. Задля порівняльного аналізу залучено творчість світових класиків С.Беккета, Ш.Бодлера, В. Вітмена, Е. Гемінґвея, А.Камю, Ж.Кокто, А.Рембо, Ж.-П.Сартра, джерела з історії філософії.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше здійснено спробу системно розглянути вираження екзистенційних мотивів у поезії Ю.Тарнавського.
Теоретичне та практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів для дальшого дослідження творчости Ю.Тарнавського та поезії українського модернізму. Висвітлення екзистенційної проблематики сприятиме поглибленому вивченню світогляду митця і його художньої манери.
Досвід дисертаційної студії може бути враховано у викладанні загальних (історія української літератури) та спеціальних курсів (поезія українського модернізму; творчість Нью-Йоркської групи; українська еміграційна література; українська філософська лірика; екзистенціалізм в українській літературі; українське письменство у світовому контексті; література від модернізму до постмодернізму тощо) у вищих навчальних закладах, а також під час створення історико-літературних праць.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднено у доповідях, виголошених на таких конференціях: VIII Міжнародна наукова конференція молодих учених (Київ, 2123 червня 2005); Всеукраїнська наукова конференція «Творчість молодомузівців” і проблеми українського модернізму (До 125-річчя від дня народження Степана Чарнецького)» (Львів, 27 січня 2006); Всеукраїнська науково-теоретична конференція «Література в системі міждисциплінарних зв’язків» (Львів, 1617 травня 2007); IX Міжнародна наукова конференція молодих учених (Київ, 1921 червня 2007).
Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях:
1. Котик І. Екзистенційний вимір людини в «Анкетах» Юрія Тарнавського / Ігор Котик // Слово і час. 2005. №11. С. 2127. (0, 5 арк.)
2. Котик І. Людина у ранній поезії Юрія Тарнавського / Ігор Котик // Київська старовина. 2006. № 3. С.132144. (0, 5 арк.)
3. Котик І. Без Еспанії чи без людини? / Ігор Котик // Українське літературознавство. Вип. 67. Львів: ЛНУ ім.І.Франка, 2006. С. 232238. (0,5 арк.)
4. Котик І. Концептуалізація душі у творчості Юрія Тарнавського / Ігор Котик // Слово і час. 2007. № 11. С.1927. (0, 6 арк.)
5. Котик І. Про що «Поезії про ніщо» (Екзистенційний вимір людини в однойменній збірці Юрія Тарнавського) / Ігор Котик // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2008. № 4. С. 5058. (0,5 арк.)

6. Котик І. Десерти кохання” (образ ліричного суб’єкта збірки Юрія Тарнавського «Ось, як я видужую») / Ігор Котик // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск12. Київ: Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, 2006. С.148153. (0,4 арк.)

bibliography

ВИСНОВКИ

Дисертація пропонує аналіз поетичної творчости Юрія Тарнавського на предмет її екзистенційної наснажености. Робота засвідчує великий екзистенційний потенціал лірики поета, накреслює еволюцію проблематики та описує найважливіші елементи концептуального поля ‘людина’ в авторській поетичній картині світу. Екзистенційні мотиви, що становлять одну з домінант творчости українсько-американського літератора і пов’язують розмаїті за формою два десятки його поетичних циклів, функціонують у творах митця переважно не у вигляді заздалегідь визначених, чітко окреслених ідей, а мають евристичний характер (як і належить екзистенційному пошукові).
Про безперечну належність поетики Тарнавського до екзистенціалізму можна говорити хіба що стосовно до його першої збірки «Життя в місті». Ця збірка засвідчила довгоочікувану появу в українській літературі поета з основоположним інтелектуальним первнем, зосередженого на екзистенційній тематиці. Автор «Життя в місті» трактує людську сутність як таку, що розщеплена між раціональним та стихійним, а особистість свідома власного уніщовіння. Рамці мовного узусу затісні для відображення екзистенційних проблем (можливо, звідси й звернення до поезії як такої, до метафорики, адже метафора це деконструювання мови). Ключовим концептом збірки є ‘час’, без усвідомлення своєї часової належности й обмежености людина не була б тим, ким вона є. Наприкінці «Життя в місті» поет відходить од граничного раціоналізму перших віршів, суголосно з цією зміною в поетиці він неодноразово зізнається, що тіло визначає буття людини значно більшою мірою, ніж переконання. Попри усвідомлення абсурдности свого становища, людина живе, бо тіло тримає її при житті.
У другій збірці, «Пополудні в Покіпсі», поет розширив властиве йому трагічно-абсурдне розуміння буття на сферу природи. Хоча це одна з найменш знакових книжок Тарнавського, з психологічного погляду вона дала йому змогу відкритися зовнішньому світові, вивела зі стану внутрішньої резервації. Однак вже у третій збірці, «Ідеалізованій біографії», поет знову повернувся до світу інтимного. Як виявилося згодом, ця збірка започаткувала низку книжок на любовну тематику. Без неї важко адекватно прочитати доступніший вітчизняному читачеві том «Їх немає». Кохання потрактовано в «Ідеалізованій біографії» в опозиції до життя, воно надто суб’єктивне й неоднозначне, тож очікуваної на початку книжки єдности душ не виникає навпаки, дедалі відчутніше виявляє себе деструктивний вплив кохання на ідентичність. Не дивно, що в наступній книжці, «Споминах», Тарнавський звернувся до такої начебто неочікуваної теми, як дитинство, адже коли ідентичність під загрозою, людина прагне повернутися у власне минуле. Приємних споминів у «Споминах» мало книжка створює враження жорсткого й незбагненного історичного ходу, дискретности історії, зникомости людського існування; при цьому позиція оповідача відзначається безпристрасністю, відстороненістю.
Естетика «Споминів» значною мірою передалася дальшій творчості поета, зокрема такій його контраверсійній книжці, як «Без Еспанії». «Без Еспанії» є своєрідною кульмінацією започаткованої ще наприкінці першої збірки Тарнавського тенденції до звільнення образу людини від раціонального. Водночас за ірраціональними картинами нової збірки відчутно вагомі раціональні сенси, світоглядне підґрунтя. Емоційний рівень, представлений у творі, значно раціональніший, ніж те, що називають підсвідомістю, і відтворення його мотивоване загальною культурною атмосферою нашого часу. Всупереч ірраціональності (чи й завдяки їй) поезія Тарнавського перегукується із філософськими пошуками ХХ століття, але це не зводить її до рівня вторинного артефакту, а навпаки, забезпечує її високий інтелектуально-образний потенціал. Взаємопроникність образних сфер людини й навколишнього середовища відповідає феноменологічному трактуванню людини, за яким суб’єкт-об’єктна дихотомія позбавлена сенсу. Людське сприймання, за Тарнавським, зовсім не об’єктивне відображення. Український поет вибудовує складну до незбагненности систему людської сутности, де Я≠тіло, Я≠розум, Я≠почуття, Я≠діяльність, і де, врешті, Я≠Я.
Найвиразніше екзистенційна проблематика прописана у збірках «Анкети» і «Поезії про ніщо», хоча кожна з них певною мірою продовжує уже наявні у Тарнавського тенденції. «Анкети» можна вважати книжкою полемічною, причому полеміка провадиться відразу на два фронти і щодо метафізики (в образі Геґеля), і щодо релігії: обидві ці сфери осягнення буття трактуються як речі певною мірою наївні. Метафізика, що постала з прагнення до пізнання, показує, що у природі розуму закладено воліти більше, ніж він здатен осягнути. Відірваність змісту метафізики від життя поет моделює через низку наочно-конкретних образів, кульмінацією цього мотиву можна вважати відповіді рубрик «Відношення до форми» й «Відношення до змісту» анкети «Метафізика»: Форма обмежує її ефективність, а вона свою форму” та Вона робить його [зміст. І.К.] менше ефективним (по суті, зовсім неефективним), і навпаки” [1, c.262]. Що стосується релігії, то про неї, як і про Господа Бога, в «Анкетах» нічого й не сказано; зате досить часто мовиться про окремі її атрибути (світло, янголи, Святий Дух). Послідовно пов’язуючи янголів з метафізикою, говорячи про Святого Духа лише в умовному способі, автор піддає сумніву істинність такої релігії, хоча Христос, згаданий у творі, таки наділений винятковою, надлюдською природою.
Підсумкову збірку першого тому, «Поезії про ніщо», пронизано мотивом асиміляції людини й оточення. Така асиміляція має аґресивний характер, із нею пов’язано зникомість людини. На тлі ніщо все суще втрачає свою багатоманітність, губляться звичні знання, недоречними стають оцінні характеристики та емоційні коливання. Втрату живої людської подоби” [81, c.210], що її фіксував В.Моренець, навряд чи можна у цьому контексті трактувати як таку, що суперечить авторському задумові. Від кострубатої образности до не менш кострубатої ритміки віршів усе тут видається відповідним до заголовка збірки.
До 1970 р. поезія Тарнавського розвивалася від зосереджености ліричного суб’єкта на собі, від того, що Чарлз Олсон називав виставлянням еґо” (можна порівняти в цьому аспекті першу й останні збірки тому сповідальну «Життя в місті» з «Анкетами» та «Поезіями про ніщо», які відзначаються тотальною елімінацією я”, прагненням накреслити універсальний образ людини, надати конкретним ситуаціям перспективу загальних умов людського існування). Однак у наступних збірках Тарнавський повертається до зосереджености на собі, до інтимного. Це не продовження раціонального еґо-виставляння” першої збірки, а радше продовження ірраціональної лірики третьої збірки, «Ідеалізованої біографії».
В «Ось, як я видужую», чи не найдепресивнішій збірці з усіх, що належать перу Тарнавського, смерть кохання виявляється чимось набагато більшим, ніж смерть почуття, вона викликає дезорієнтацію людини у власних вчинках, вартостях, у власному житті. «Ідеальну жінку» присвячено саме образові жінки чого так бракувало інтимній ліриці автора раніше. Назви обох збірок, схоже, треба сприймати тільки в контексті загальної назви тому «Їх немає». Звернення Тарнавського до жанру поеми («Оперене серце») це спроба передати динаміку і складність протікання психічних процесів ліричного героя, зібрати докупи себе-суб’єкта, себе-об’єкта і свій біль. Густо метафорична і майже позбавлена раціональних висновків збірка поезій прозою «Фотографії, це квіти» теж не позбавлена екзистенційних сенсів. Найперше це домінування у збірці мотиву стихії, назагал помітного у творчості Тарнавського після 1970 р., цей мотив уособлює перевагу нераціонального над раціональним у людській істоті. Відповідно до такої переваги поет трактує трагічність як таку, що не витлумачується раціонально, а є приватною і нероздільною. Окремі поезії артикулюють проблему невідповідности між самоусвідомленням і стереотипним історичним образом, між враженням, яке справляє людина, та суттю («Шевченко», «Чоловік у пітьмі»). У двовірші «Розп’яття» поет говорить про два типи розп’ять в одному з них персонажем виступає селянин, життя котрого делікатно асоційовано з розп’яттям, а в іншому, де йдеться про Христа, образові Розіп’ятого присвячено не більше уваги, ніж образові хреста. Таке зміщення акцентів, присутнє в останньому вірші, наводить на думку про можливу підміну в людському сприйманні усвідомлення Христової місії ефектними атрибутами його розп’яття і вознесіння.
У творах циклу «Зео півонії» поет описує деякі досить типові життєві ситуації, пов’язані з ілюзіями людського сприймання, і переглядає сенс окремих міфологічних образів. Утім, робить він це так делікатно, що ні дерево життя, ні стріла Амура (ключові образи віршів «Жінка перед породами» і «Чоловік, вбитий стрілою свого кохання» відповідно) експліцитно у текстах не фігурують. У другому зі згаданих творів, створених за однойменними картинами Ю.Соловія, Тарнавський дає читачеві зрозуміти, що хоч би як там було, усе ж його закоханий герой є не лише жертвою, а й сам своїм катом.
Поема «Місто київ та ям» суґестує незмінність людської природи, архетипність почуттів, неспроможність подолати потяг до краси й відчуття страждання. Людська індивідуальність позбавлена визначених рамок, її життя позначене розривами у причиново-наслідкових зв’язках, повторенням певних нав’язливих мотивів, унаслідок чого воно уподібнюється до сну. Наприкінці твору автор признається, що й подієвість твору не є копією дійсности, а відбувається в грудях” [2, c.408]. Так найменш метафоричний із поетичних циклів Тарнавського виявляється суцільною метафорою.
Системний аналіз концептуального поля ‘людина’ у поезії Юрія Тарнавського підтверджує високий ступінь соматизації, що вже неодноразово було відзначено у критиці. Експлікованість тілесности, проте, не означає, що сфера нематеріального для поета менш важлива. Зокрема, вельми вагоме значення у поетичній картині світу автора займає концепт ‘душа’. Однією з найважливіших рис душі є для Тарнавського динамічний характер її існування. Покликання душі не просто бути, а бути у розвитку. Така позиція Тарнавського суголосна з к’єркеґорівським потрактуванням людської сутности. Вводячи поняття екзистенція”, К’єркеґор підкреслював, що йому йдеться не просто про перебування у світі, екзистенцію він розглядав як завдання, як долання матерії духом. Поет Тарнавський, не говорячи про дух, ба більше зізнаючись у власній нестачі віри в надтілесну реальність, відкидає намагання довести неіснування Бога й досить часто звертається до тем метафізичних до проблем існування душі, до тем смерти і Бога. Його письмо, варто підкреслити, і на стилістичному рівні відображає ту боротьбу, що про неї писав К’єркеґор. Потребу у зверненні до ірраціонального, до метафори, метонімії продиктовано неспроможністю охопити екзистенцію суто раціональними ресурсами мозку (К’єркеґор культивував іронію, гру псевдонімами). Дифузія зовнішнього і внутрішнього, стирання межі між людиною і довкіллям, експансія матерії в життєву органіку людини, що спостерігається у поезії Тарнавського, можна трактувати саме як засоби відображення протистояння між духом і тілом.
Концептуалізацію тіла, що її здійснив Тарнавський, пронизано боротьбою з тілесністю. У підтексті такої боротьби, виглядає, лежить той факт, що тілесна природа ставить людину в систему залежностей. Як можна бути вільним, коли маєш тіло?” Це риторичне запитання А. Франса, відоме українському читачеві передовсім завдяки В. Підмогильному, могло б бути моттом до концептуалізації тіла, що її пропонує Тарнавський. Вільним, як можна виснувати з текстів поета, можна почуватися хіба що під час творчости.
Цілком по-іншому, ніж творчість, мовлення писемне, письменник трактує усне мовлення. Воно, як і міміка та еротика, концептуалізується як роздрібнення на частини. Такий тип концептуалізації, очевидно, експлікує враження розсіювання людської ідентичности, що може бути спричинене статевими і вербальними актами. Загалом, матеріально-тілесна площина у Тарнавського часто апелює до екзистенційно-філософських проблем. Тут можна згадати про паралель між ногами і метафізикою, про концептуалізацію ніг на перетині таких протиставлень, як сутність людини / несвідомість; доброзичливість і безкорисливість / неявний антагонізм. Так само й руки, обличчя, інші соматизми вони виходять за межі частин тіла й виступають ареною, де письменник порушує певні світоглядні проблеми. Обличчя, скажімо, попри його привілейовану роль як посвідчення особи, є для українсько-американського літератора знаком зникомости й незбагненности. Руки орган праці і символ влади позначені глибокими сумнівами у змістовності людської активности (згодом поет пом’якшить свій скептицизм співчутливими нотками).
На відміну від концептів ‘уста’, ‘руки’ й ‘обличчя’, концепти ‘кров’ та ‘серце’ не допускають елементів несправжности. Кров, як генератор і носій сильних почуттів, безперечно, уособлює найглибшу, найбільш стихійну частину психічного життя особистости. Лише у поезії після 1970 р. поет приходить до поширеної негативної конотації крови переважно у таких контекстах мова йде вже не про внутрішню кров (почуття), а про зовнішню (кровопролиття), хоча допустимо вбачати тут і глибинний, архетипний зв’язок між пристрастю і стражданнями, любов’ю та смертю.
Серце може бути не лише вмістилищем таких поважних почуттів, як кохання, патріотизм чи переживання смертности, а й небезпечних пристрастей. Усвідомлення складної і непередбачуваної природи пристрастей та недалекоглядности ідеалістичної концепції кохання наштовхнуло Тарнавського на переосмислення традиції любовної лірики його любовна лірика має переважно негативну тональність. В окремих текстах автор вдається до злиття образів жінки і смерти, до ототожнення вічних мотивів кохання й умирання.
Насамкінець видається незайвим зауважити, що поетичний матеріал не завжди дає змогу читачеві відділити поважне від пародійного, творення сенсу від його підважування, метафізику від деконструкції. Тим самим поет наочно показує гносеологічну обмеженість людини, вказує на те, що є речі, у яких людина не може мати певности.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Тарнавський Ю. Поезії про ніщо і інші поезії на цю саму тему : [поезії] / Юрій Тарнавський. Нью-Йорк : Видавництво Нью-Йоркської Групи, 1970. 384 с.
2. Тарнавський Ю. Їх немає : [поезії] / Юрій Тарнавський. К. : Родовід, 1999. 428с.
3. Антипович Т. Поезонегатив / Тарас Антипович // Книжник-review. 2000. № 2. С. 8.
4. Арендт Г. Становище людини / Ганна Арендт ; [пер. з англ. М. Зубрицька]. Львів : Літопис, 1999. 254 с.
5. Астаф´єв О. Лірика української еміграції : еволюція стильових систем : монографія / Олександр Астаф’єв. К. : Смолоскип, 1998. 313 с.
6. Балашов Н. Рембо и связь двух веков поэзии / Николай Балашов // Рембо А. Стихи. Последние стихотворения. Озарения. Одно лето в аду [перевод с фр.]. Москва : Наука, 1982. С. 185300. («Литературные памятники»).
7. Барт Р. Нулевая степень письма / Ролан Барт // Семиотика : сб.ст. : [переводы] / Сост., вступ. ст. и общ. ред. Ю. Степанова. Москва : Радуга, 1983. С. 306350.
8. Барт Р. Фрагменти мови закоханого / Ролан Барт ; [пер. з фр. М. Філь]. Львів : Ї, 2006. 284 c.
9. Без Еспанії чи без значення? (Інтерв’ю В. Бурґгардта з Ю. Тарнавським про «Без Еспанії») // Сучасність. 1969. № 12. С. 1330.
10. Беккет С. Трилогия (Моллой. Мэлоун умирает. Безымянный) / Сэмюэл Беккет ; [пер. с фр. и англ.] Санкт-Петербург : Издательство Чернышева, 1994. 464 с.
11. Біла А. Антисимволізм” Ю. Тарнавського // Український літературний аванґард : пошуки, стильові напрямки : монографія / Анна Біла. Донецьк : ДонНУ, 2004. С. 368377.
12. Бланшо М. Простір літератури : есе / Моріс Бланшо ; [пер. з фр. Л.Кононович]. Львів : Кальварія, 2007. 272 с.
13. Бодлер Ш. Поезії : [ред.-упоряд. М. Москаленко ; авт. вст. слова Д.Павличко; авт. післям. Д. Наливайко] / Шарль Бодлер ; [пер. з фр.]. К. : Дніпро, 1999. 272с.
14. Бойчук Б. Поезії про ніщо та інші поезії на цю саму тему / Богдан Бойчук // Сучасність. 1971. № 7/8. С. 4553.
15. Бойчук Б. Три блондинки і смерть / Богдан Бойчук // Сучасність. 1994. №7/8. С. 7880.
16. Бондаренко А. Міфософія актуального життєвого простору в художньому мовомисленні Юрія Тарнавського / Алла Бондаренко // Слово і час. 2002. № 7. С. 2124.
17. Борзенко О. Людина і природа в поезії Володимира Свідзинського / Олександр Борзенко // Творчість Володимира Свідзинського : зб. наук. праць. Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 248264.
18. Бродский И. Сочинения : в 7 т. Т.7 : Эссе / Иосиф Бродский. Санкт-Петербург : Пушкинский фонд, 2001. 455с.
19. Булыгина Т.В.Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики) / Т.В.Булыгина, А.Д.Шмелёв. Москва : Школа «Языки русской культуры», 1997. 576 с.
20. Ванґ Гуї-Мінґ. Тао є там, де його знайти / Гуї-Мінґ Ванґ ; [пер. Ю. Т.] // Сучасність. 1971. №1. С. 1621.
21. Варава В. В. Метафизика смерти : опыт апофатической рациональности” / В.В.Варава // Вопросы философии. 2005. № 12. С. 7793.
22. Великий тлумачний словник української мови [уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел]. К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2001. 1440 с.
23. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus ; Філософські дослідження / Людвіг Вітгенштайн ; [пер. з нім. Є. Попович]. К. : Основи, 1995. 311 с.
24. Гайденко П. Серен Кіркегор / Піама Гайденко // Всесвіт. 1973. № 3. С.158160.
25. Гайденко П. Трагедия эстетизма. Опыт характеристики миросозерцания Серена Киркегора / Пиама Гайденко. Москва : Искусство, 1970. 247 с.
26. Галич О. Теорія літератури : підручник / О.Галич, В. Назарець, Є.Васильєв. К. : Либідь, 2001. 488 с.
27. Гарсиа Лорка Ф. Избранные произведения : в 2 т. [редкол. А.Минин, Л.Осповат, Г. Степанов и др. ; сост. и примеч. Л. Осповат] Т. 2 : Стихи ; Театр ; Проза / Федерико Гарсиа Лорка ; [пер. с исп.]. Москва : Худож. лит., 1986. 479 с.
28. Голобородько В. Летюче віконце : вибрані поезії / Вст. ст. І. Дзюби / Василь Голобородько. К. : Український письменник, 2005. 463 с. («Бібліотека Шевченківського комітету»).
29. Голобородько Я. Імпічмент канону. Екзегеза «Примітивних форм власності» Андрія Бондаря / Ярослав Голобородько // Кур’єр Кривбасу. 2006. № 2. С.179184.
30. Голубовська І.О.Душа і серце в національно-мовних картинах світу (на матеріалі української, російської, англійської та китайської мов) / І.О.Голубовська // Мовознавство. 2002. № 4/5. С. 4047.
31. Грабович Г. Від мітів до критики. Дещо про аналізу Рубчака та про поезію Патриції Килини / Григорій Грабович // Сучасність. 1969. № 5. С. 7487.
32. Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо / Григорій Грабович. К. : Критика, 2000. 317 с.
33. Грузберг Л. Концепт, или Отчего Америка концепт, а Финляндия нет? [Електронний ресурс] / ЛидияГрузберг // Филилог. 2002. №1. Режим доступу до журн. :
http://www.phililog.pspu.ru/gruzberg_concept.shtml
34. Гудзь Ю. Різдво самотніх (поетика і апофатика Юрія Тарнавського) / Юрій Гудзь // Кур’єр Кривбасу. 1997. № 2. С. 8891.
35. Гурко Е. Деконструкция : тексты и интерпретация ; Деррида Ж. Оставь это имя (Постскриптум) ; Как избежать разговора : денегации / Елена Гурко. Жак Деррида. Минск : Экономпресс, 2001. 320 с.
36. Ґадамер Г.-Ґ. Вірш і розмова : есе / Ганс-Ґеорґ Ґадамер ; [пер. з нім., передм., примітки Т.Гавриліва]. Львів : Ї, 2002. 186 с.
37. Денисова Т. Н. Экзистенциализм и современный американский роман : монография / Тамара Наумовна Денисова. К. : Наукова думка, 1985. 245с.
38. Деррида Ж. Наконец-то научиться жить” (последнее интервью) / Жак Деррида ; [пер. с франц.] // Вопросы философии. 2005. № 4. С. 133142.
39. Дивнич Ю. Дві книжки Юрія Тарнавського. Книжка кохання / Юрій Дивнич // Листи до приятелів. 1966. № 1/2. С. 3236.
40. Дивнич Ю. Дві книжки Юрія Тарнавського. Книжка метафоричної пам’яті / Юрій Дивнич // Листи до приятелів. 1966. № 5/6/7. С. 6062.
41. Ерофеев В. В. В лабиринте проклятых вопросов / Виктор Владимирович Ерофеев. Москва : Советский писатель, 1990. 448 с.
42. Етимологічний словник української мови : у 7 т. [гол. ред. О.С.Мельничук] Київ : Наукова думка, 1982. . Т.1 : АГ. 631 с.
43. Жижек С. Метастази насолоди : Шість нарисів про жінку й причинність / Славой Жижек ; [пер. з франц.]. К. : Видавничий дім «Альтернативи», 2000. 188 с.
44. Жуйкова М. Номінація смерті та архаїчне мислення / Маргарита Жуйкова // Thanatos. Студії з інтегральної культурології. Спеціальний випуск «Народознавчих Зошитів». № 1. С. 2862.
45. Зборовська Н. «Час слізьми котився по зморщених обличчях каменів» (Поетичне й непоетичне Ю. Тарнавського) / Ніла Зборовська // Слово і час. 2000. № 1. С.8891.
46. Зборовська Н. Чари слова / Ніла Зборовська // Слово і час. 1991. № 11. С.9293.
47. Зенкин С. Морис Бланшо : отрицание и творчество / Сергей Зенкин // Вопросы литературы. 1994. № 3. С. 170191.
48. Зинченко В.П.Размышления о душе и ее воспитании (Час Души) / В.П.Зинченко // Вопросы философии. 2002. № 2. С. 119136.
49. Зонтаґ С. Про фотографію / Сьюзен Зонтаґ ; [пер. з англ.]. К. : Вид-во С.Павличко «Основи», 2002. 189 с.
50. Зубрицька М. Онтологізація смерті у творчості Василя Стефаника / Марія Зубрицька // Thanatos. Студії з інтегральної культурології. Спеціальний випуск «Народознавчих Зошитів». № 1. С. 2124.
51. Зусман В. Г.Концепт в системе гуманитарного знания / В.Г.Зусман // Вопросы литературы. 2003. № 2. С. 329.
52. Ільницький М. Літературні традиції поезії поза традиції” / Микола Ільницький // Сучасність. 1996. № 10. С. 113122.
53. Ільницький М. Меандри внутрішніх краєвидів. Творчість поетів Нью-Йоркської групи / Микола Ільницький // Дзвін. 1995. № 7. С. 129144.
54. Ільницький М. Нью-йоркська група // Українська повоєнна еміграційна поезія / Микола Ільницький. Львів : Львівський обласний науково-методичний інститут освіти ; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1995. С.74115.
55. Інтерв’ю з членами Нью-йоркської групи. Провів Іван Фізер // Сучасність. 1988. № 10. С. 1138.
56. Інтерв’ю з Юрієм Тарнавським про «Три бльондинки і смерть» [провів Богдан Бойчук] // Світо-вид. 1994. № 2. С. 2129.
57. Історія европейської ментальности / За ред. П. Дінцельбахера [пер. з нім. В.Кам’янець]. Львів : Літопис, 2004. 720 с.
58. Камінчук О. Поетика української романтичної лірики : монографія / Ольга Камінчук. К. : ТзОВ «ЛДЛ», 1998. 157 с.
59. Камю А. Вибрані твори : у 3 т. Т. 3 : есе [упоряд. О. Жупанський ; автор післям. Д.Наливайко] / Альбер Камю ; [пер. з франц.] Х. : Фоліо, 1997. 623с.
60. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови / СвятославКараванський. К. : Вид-во «Орій» при УКСП «Кобза», 1993. 472с.
61. Карасев Л. В.Онтология и поэтика / Л. В. Карасев // Вопросы философии. 1996. № 7. С.5582.
62. Кейс В. Азимути / Віталій Кейс // Tarnawsky Yu. This is how I get well. Тарнавський Ю. Ось, як я видужую. [без зазн. місця] : Сучасність, 1978. С.515.
63. Кіркегор С. Із щоденників (1847 р.) / Серен Кіркегор // Всесвіт. 1973. № 3. С. 164165.
64. Котик І. Вірші, що дірами в грудях / Ігор Котик // Дзвін. 2000. № 9. С.141143.
65. Краткий философский словарь [ред. А. Алексеев]. Москва : Проспект, 2002. 400 с.
66. Кьеркегор С. Болезнь к смерти / Серен Киркегор ; [пер. с датск., примеч. и послесл. С. Исаева] // Этическая мысль : научно-публицистические чтения. Москва : Политиздат, 1990. С. 359476.
67. Лавріненко Ю. (Дивнич) Повстання проти змори // Зруб і парости : літературно-критичні статті, есеї, рефлексії / Юрій Лавріненко. Мюнхен : Сучасність, 1971. С. 253260.
68. Лавріненко Ю. Талант непротоптаної стежки (З поезії і прози Юрія Тарнавського) // Зруб і парости : Літературно-критичні статті, есеї, рефлексії / Юрій Лавріненко. Мюнхен : Сучасність, 1971. С. 274284.
69. Лакофф Дж. Метафоры, которыми мы живем / Джордж Лакофф, Марк Джонсон ; [пер. с англ. / ред. и автор предисл. А.Н.Баранов] Москва : Едиториал УРСС, 2004. 254 с.
70. Святе Письмо в європейській культурі : Біблійний словник [пер. з фр.] / [авт.-упор. Ланглуа А., Ле Муане А., Спіс Ф. та ін.] К. : Дух і літера, 2004. 315с.
71. Лао-цзи. Даодецзін / Лао-цзи ; [пер. з кит. Ян Хін-Шун, Ж.Ліньов] // Всесвіт. 1998. № 10. С.118133.
72. Лексикон загального та порівняльного літературознавства / [ред. А.Волков]. Чернівці : Золоті литаври, 2001. 634 с.
73. Лепп І. Християнська філософія екзистенції / Іняс Лепп ; [пер. з фр.] К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. 148 с. (Сер. «Християн. філософи»).
74. Лівенко І. Модель світу та форми її художнього вираження в поезії Юрія Тарнавського : монографія / Ірина Лівенко. Дніпропетровськ : Січ, 2007. 279с.
75. Литературная энциклопедия терминов и понятий / [гл. ред. и сост. А.Николюкин]. Москва : НПК «Интелвак», 2003. 1596 стб.
76. Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / [авт.-уклад. Ю. І.Ковалів]. К. : ВЦ «Академія», 2007.
77. Літературознавчий словник-довідник / [авт.-уклад. Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів, В. І.Теремко та ін.]. К. : ВЦ «Академія», 1997. 752 с.
78. Лободовський Ю. Молодий ліс на чужині / Юзеф Лободовський // Простір свободи : Україна на шпальтах паризької «Культури» [пер. з польс.] К. : Критика, 2005. С.399410.
79. Мельник О. Риторика тілесності у прозі Михайла Яцкова / Оксана Мельник // Слово і час. 2007. № 10. С. 1928.
80. Моренець В. Монолог без реверансів / Володимир Моренець // Сучасність. 1993. № 4. С. 155158.
81. Моренець В. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХст. : Україна і Польща : монографія / Володимир Моренець. К. : Вид-во С.Павличко «Основи», 2001.­ 327с.