Ерос як естетична і поетологічна проблема української прози 20-30-х років ХХ століття

brief description

Дніпропетровський національний університет

На правах рукопису

Михайлова Алла Анатоліївна

УДК 821.161.2-31

Ерос як естетична і поетологічна проблема української прози 20-30-х років
ХХ століття

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Нарівська Валентина Данилівна,
доктор філологічних наук, професор

Дніпропетровськ 2003

ЗМІСТ

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

Розділ І. Рефлексія еротичної свідомості як феномен культурно-мистецького розвитку 20-30-х років . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13

1.1. Модус еросу в суспільно-філософській думці 20-30-х років . . . 13
1.2. Еротична проблематизація української прози . . . . . . . . . . . . . . . 26

Розділ ІІ. Авангардистські модифікації української еротичної прози . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37
2.1. Футуристично-еротична мотивація змісту роману Гео Шкурупія Жанна батальйонерка” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38
2.2. Конструктивістсько-еротичний дискурс повісті Майка Йогансена Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію” . . . . . . . . . . . . . . . .57

Розділ ІІІ. Концепти еротики і їх неоромантичні кореляти . . . . . . 78
3.1. Модифікації романтичного кохання в романі Володимира Гжицького Чорне озеро” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .79
3.2. Романтично-еротична ейдетика повісті Ярослава Галана Гори димлять” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 106

Розділ ІV. Формування соцреалістичної доктрини еросу ..................121
4.1. Роман Є.Плужника Недуга” в контексті перехідних процесів........121
4.2. Соцреалістична стратегія кохання у романі Івана Ле Роман Міжгір’я” .................................................................................................140

Висновки ..........155

Список використаних джерел .....160

ВСТУП

Актуальність дослідження. Загальновизнаним є той факт, що двадцяті роки ХХ ст. становили цілу еру в розвитку української духовності” (Ю.Шерех) [1]. Літературний процес цього періоду характеризувався небувалим спалахом творчої активності українських літераторів, що виявилося у великій кількості створеного, за визначенням Майка Йогансена творчого доробку”, що засвідчило появу якісно нового мистецького рівня літератури, орієнтованої на європейські культурні зразки. Проте художнє надбання ери українського ренесансу” не отримало ґрунтовного наукового осмислення у радянський період. І хоча в сучасному літературознавстві спостерігається підвищений інтерес до означеного періоду, він усе ще залишається недостатньо дослідженим. Реінтерпретація прози 20-30-х рр. мотивується завданнями сучасного літературознавства дати науковий образ століття”, що неможливе без усебічного осягнення її художньо-естетичного потенціалу.
Коло проблем прози 20-30-х рр., пов’язаних із роздумами про особливий підвид homo sapiens людину модерністську” (О.Сурова) [2], підпорядковане прагненню виразити нову самосвідомість літератури, не проблемами достовірного відтворення дійсності, але ракурсами і рівнями сприйняття життєвого досвіду” [3] у складній взаємодії бінарних опозицій природне культурне”, свідоме підсвідоме”, чоловіче жіноче”, приватне суспільне”, я ти” тощо. Особливо загострено цей модерністський комплекс постає в умовах тотального наступу процесів дегуманізації, що охоплювали всі сфери життя України. Метаморфози, які відбувалися із свідомістю людини в цей час, пошуки нових цінностей і поведінкових моделей у приватній сфері у художній літературі сублімувалися в особливий дискурс модерністсько-еротичний, властивий творам багатьох українських митців В.Підмогильного, М.Хвильового, В.Петрова, П.Тичини, В.Сосюри, В.Поліщука та ін. Кожний із них зробив суттєвий внесок в оновлення і розвиток української літератури. У першій чверті ХХ ст. митці заявили про себе як сміливі новатори й експериментатори в царині художньої прози, поезії, літературної критики. Пізніше це дозволило С.Павличко обґрунтувати концепцію українського експериментального роману [4]. У цьому аспекті він був надзвичайно співзвучний європейському роману, оскільки значний масив текстів того часу науковці визначають як такі, що явили собою результат художнього експерименту (проза В.Вулф, Дж.Джойса, Д.Г.Лоуренса, Ф.Кафки) [5]. Але художньо-естетичне опанування нової метафізики” реальності з її універсальними проблемами буття, яскраво вираженою еротичною чуттєвістю мало численні розгалуження на рівні поетики твору, що було обумовлено формуванням на початку ХХ ст. різноманітних, здебільшого модерністських, груп, течій, напрямів. Явище модернізму було принципово важливим для літературно-мистецького розвитку. Саме у ньому відбулось становлення нового художнього мислення, його багатоаспектність і динамізм.
На цей же час припадає інтенсивне формування філософських засад екзистенціалізму, що заявив про себе працями М.Хайдеггера (Буття і час”, 1927) і К.Ясперса (Духовна ситуація епохи”, 1932), з поступовою трансформацією їх у художньо-естетичні концепти. Значним у зв’язку з екзистенційністю був інтерес і до ідей Ніцше, що художньо реалізувався як у модерністських напрямках, так і соцреалістичному спрямуванні, а також до творчого надбання М.Бердяєва, перекладеного на цей час європейськими мовами. Чи відбувся синтез українського літературного екзистенціалізму та еротизму як фактора художньої свідомості питання, що додатково не виокремлюється у дисертації, оскільки органічно входить до всього комплексу порушених проблем.
Отже, обрана тема дисертаційної роботи вимагала різних підходів до осмислення прози, зокрема, виникла необхідність розглянути твори Гео Шкурупія Жанна батальйонерка” і М.Йогансена Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію” як вияв дискурсу авангардизму, що задавав тон все більшої відчуженості”; еротичну прозу В.Гжицького Чорне озеро” і Я.Галана Гори димлять” як спалах романтичного світовідчуття, аксіологічна значимість якого увиразнювалась по мірі усвідомлення всеохопності загрози, що нависла над людством” (Л.Андреєв); роман Є.Плужника Недуга” як твір художньо-перехідний, що його еротичний зміст визрівав на межі соцреалізму, Роман Міжгір’я” Івана Ле як текст-канон соціалістичної доктрини еросу.
Не було сенсу загострювати протистояння модернізму і соцреалізму як двох протиборчих естетичних систем. Пошуки нових шляхів у мистецтві, новаторських зображально-виражальних засобів, еволюції художньої мови були властиві багатьом письменникам епохи, хоча в творчості кожного вони виявилися по-різному. Як свідчить літературознавчий досвід сьогодення, поштовхом до соцреалістичної спрямованості того чи іншого митця стала вичерпаність авангардистських тенденцій. Так, Х.Гюнтер підкреслює, що соціалістичний реалізм виникає як результат позитивного процесу відбору художніх засобів і традицій з погляду придатності державному канону, критеріями якого є зрозумілість (народність, героїзм), романтика, монументальність, реалізм, класика та ін. Період перевірки” у 20-ті роки художніх засобів завершується тим, що питання вирішується не на користь естетики відсторонення. Її принципи і засоби засуджуються як шкідливі, ненародні, перевага віддається соцреалістичним доктринам. І все ж деякі загальні настанови авангардного мислення визнаються корисними і навіть необхідними у боротьбі з правими течіями і внаслідок цього інтегруються у перекрученому вигляді” в еклектичний канон”. [6, с. 175].
У зв’язку із взаємозумовленістю процесів доцільним було виявити те нове, що визначало твори письменників у їх центробіжних пошуках. При цьому не можна залишити поза увагою нерівномірність руху до нового і продуктивність цього руху; те, що інтенсивність опанування еротизму, любові як філософських понять, їх модифікацій ніцшеанської, фройдівської, екзистенціалістської у письменників з різною естетичною орієнтацією не була однаковою.
Серед творів, залучених до дослідження, повість Я.Галана Гори димлять” вирізняється хронологічно 1938 рік. Підставою для її аналізу в одному типологічному ряді з творами 20-х рр. є ідея М.Бахтіна про розуміння твору як частини всієї літературної епохи”, його буття у великому часі” [7], у тому числі і модерністському, означеному як період розвинутого українського модернізму...” (В.Шевчук) [8]. Мова йде про те, що неоромантична спрямованість у великому часі” модернізму не має жорсткої хронологічної прив’язки. Це поле культури, в якому вільно перетинаються різночасові набутки української, американської, російської та інших літератур. Цим обумовлена необхідність акцентувати думку М.Наєнка [9] про ефект романтизму” в українській літературі 20-30-х років і слушні висновки В.Толмачова щодо американського роману 20-х років (Е.Хемінгуей, С.Фіцджеральд, В.Вулф), як-то: На початку століття мова йшла не стільки про відмову від романтизму, скільки про народження його нової модифікації так би мовити, антиромантичної романтики, плоду секулярного світоспоглядання, що трагічно сумує за ідеалом, але не вбачає для нього разом з тим суспільного підґрунтя” [10, с.6]. У зв’язку з цим В.Толмачов дійшов думки про необхідність переформулювання відповідно до утилітарного”, неромантинчно-екзистенційного” питання як жити в епоху смерті богів”, як зберегти устрій власного я” перед наступом масового начала” [10, с.6]
Зроблена в дисертації спроба висвітлити малодосліджений, але принципово важливий аспект літературного процесу 20-30-х років ерос як естетичну і поетологічну проблему, стала можливою лише за умови наявного на сьогодні рівня літературознавчих технологій і стану досліджуваної проблеми.
Несистематичний, неконцептуальний, епізодичний інтерес (за поодинокими винятками) до теми кохання” у радянському літературознавстві поступився перед науково обґрунтованою проблемою еросу як ключового фактора українського модернізму.
С.Павличко у монографії Дискурс модернізму в українській літературі” (1997) чи не вперше в українському літературознавстві актуалізувала сексуальність як художньо-специфічну проблему модернізму, що проявлявся у конфлікті між статями, фемінізмі, тобто говорячи словами авторки, вона торкнулася сфери, яка не існувала для радянського літературознавства” [4]. Аналізуючи знецінення патріархальних ідеалів, витіснення народництва, С.Павличко дійшла висновку про особливу роль у цьому еротичного дискурсу, що викликало ряд дискусій (і не лише літературознавчого характеру). У зв’язку з цим у передмові до другого видання авторка писала: Найбільш несподіваним виявилося те, що наукова монографія в наш час викликала таку бурю пристрастей та емоцій. Я не буду входити в аналіз нюансів і перипетій критичного сприйняття моєї книжки і не хочу коментувати рівень дискурсів, які пішли в хід ... Лавина критики показала, що книжка порушила тему більшу, ніж дискурс модернізму в літературі ХХ століття, ніж хвилі успіхів і невдач нашої літератури. Зосередившись лише на літературі, до того ж тільки на певному її аспекті, вона, однак, заторкнула навіть не тему, а глибинний, всеосяжний процес модернізації, що її наше суспільство переживає сьогодні ... У літературі модернізація має свої аспекти. Вона передбачає чесні відповіді на численні запитання: якою мовою ми говоримо про літературу, традицію, загалом про себе? Чи може існувати навіть саме поняття забороненої або незручної теми? З кого складається канон наших класиків? Які сили нуртують на літературному маргінесі? Чи існує єдино правильний шлях, метод, методологія літературного аналізу? Якою була справжня картина художнього, інтелектуального й політичного розвитку української літератури у ХХ-му та попередні століттях” [4, c. 6, 7].
Своєрідним відгуком на дискусійно загострені літературознавчо-еротичні проблеми була робота Національність, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського” (2000), хоча С.Павличко вже й не вдалось побачити це видання через передчасну смерть. Тут уперше озвучена думка про роль сексуальності як творчного/нетворчого буття Кримського, співвіднесеність його з героями. Кримський говорить про своє літературне покликання як про спокусу”, тобто визначає його сексуальним терміном. Бажання писати, як і сексуальне бажання, йому досить важко стримати. Ставлення письменника до власної творчості відкрито еротичне. Автор сексуалізує свою письменницьку самооцінку, ніби показуючи, з якого джерела походять найкращі твори Кримського поезії Пальмового гілля” і роман Андрій Лаговський” [11, с. 139 140].
Сексуальна тема набувала розвитку в українському літературознавстві. Так, В.Панченко, аналізуючи творчість В.Винниченка у європейському літературному контексті, виокремив і проблему статі”, підкреслюючи :Проблема статі” в усіх її іпостасях спершу була заявлена в західно-європейських літературах. Саме звідти йшла та хвиля, яка пробуджувала і в українській літературі інтерес до проблем спадковості, кохання, шлюбу, свідомості й підсвідомості, інстинкту й розуму, моралі, стосунків між чоловіками й жінками. Можна в цьому зв’язку послатися на художню практику Лесі Українки з її Блакитною трояндою”, О.Кобилянської (повісті Людина”, Царівна”, Некультурна”, Вальс меланхолійний”), М.Коцюбинського (новели Поєдинок”, Сон”), І.Франка (Сойчине крило”) [12, с. 164 - 165].
Значний шар в українському літературознавстві становлять гендерні дослідження О.Забужко Шевченків міф України” [13], Г.Грабовича Шевченко, якого не знаємо” [14], Ніли Зборовської Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків” [15], Віри Агєєвої Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму” [16] і Тамари Гундорової Femina Melancholica. Стать і культура в тендерній утопії Ольги Кобилянської” [17]. Зазначимо, що гендерні прочитання української літератури, на наш погляд, зробили її більш цікавою, а творчі постаті живими і людяними.
Спробою аналізу специфіки українського кохання відзначається праця Миколи Томенка Теорія українського кохання”. Розглядаючи еротичний спадок української літератури, представлений творчістю Григорія Сковороди, Т.Шевченка, М.Костомарова, В.Винниченка та ін, дослідник зауважив про подвійне тлумачення характеру інтимних стосунків”, що закріплено у словах любов” і кохання” [18, с.25].
У процесі дослідження ми скористалися висновками, зробленими Протопоповою І. стосовно еротичної поетики інакомовлення античного любовного роману Ксенофонт Ефеський”, що вважається еротичною класикою [19].
Доцільними для нас були пояснення й уточнення античного змісту еросу, зокрема, платонівського, що були зроблені Мерабом Мамардашвілі у зв’язку з аналізом творчості Марселя Пруста. Зокрема, з думкою дослідника про те, що з самого початку людського умоспоглядання від часу появи філософії вважалось, що вона з’явилась під знаком бога Еросу. Він був верховним символом філософствування [20]. Цим, на нашу думку, і спричинена рефлексія еротичної свідомості. Коло піднятих проблем, стан вирішеності/невирішеності засвідчує необхідність їх подальшого розгляду. Власне цим і зумовлений вибір теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з науковим планом кафедри філологічної та культурологічної підготовки журналістів Дніпропетровського національного університету: Філологічно-культурологічна концепція свідомості ХХ століття: думка, слово, вчинок”. Тема дисертації ухвалена на засіданні бюро наукової ради Інституту літератури ім.Т.Шевченка НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” протокол №1 від 29 лютого 2000 року.
Метою роботи є дослідження української прози 20-30-х рр. ХХ ст. у контексті еротичної свідомості як фактору свідомості художньо-естетичної.
Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:
- філологічно прокоментувати формування еротичного модусу в суспільно-філософській та літературно-критичній думці 20-30-х рр.;
- окреслити спрямованість еротичної проблематизації української прози;
- проаналізувати специфіку авангардистської модифікації еротичного дискурсу (футуристичної і конструктивістської);
- розкрити аксіологічну значимість неоромантичного еротизму;
- відстежити поетапність формування соціалістичної доктрини еросу;
- осмислити модифікації еротичного героя в окреслених парадигмах;
- обґрунтувати особливості функціонування еротичних мотивів, алюзій, екзистенціалів, концептів як поетологічну систему, що репрезентує еротичний дискурс.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що феномен еротичної самосвідомості розглядається як художньо-естетична проблема 2030-х рр. ХХ ст. як надзвичайно важливий фактор, що формує досить суперечливий художній світ української прози. У роботі узагальнено широкий культурологічний і літературний матеріал. Окрім літературних творів, що були вилучені із літературного процесу в результаті репресій чи кон’юнктурних умислів, у дисертації використовуються літературно-критичні та культурологічні матеріали, що є бібліографічною рідкістю, але містять важливі спостереження щодо художньо-естетичної змістовності проблеми еросу.
Робота зі значною кількістю різнопланового матеріалу вимагала чіткого розуміння специфіки динамічного і різноаспектного розвитку культури 2030-х рр., ролі в ній еротичного фактору. У зв’язку з цим у першому розділі роботи зроблено спробу відстежити, у який же спосіб відбувався перехід від філософської змістовності еросу до художньо-естетичної, а матеріал наступних розділів розвиває й уточнює ці основні положення в процесі безпосереднього аналізу текстів.
Теоретико-методологічні засади дослідження. Феномен українського еросу й естетика художніх текстів досліджувались із урахуванням досвіду культурологічно-еротичних концепцій А.Шопенгауера, З.Фройда, К.Юнга, М.Шелера, М.Бердяєва, Г.Маркузе, Ж.-П.Сартра, Сімони де Бовуар, Е.Фромма, С.Аверінцева, С.Павличко, О.Забужко, М.Томенка, методик аналізу специфіки художнього модерністського мислення, розроблених Т.Гундоровою, А.Звєревим, М.Епштейном, М.Мамардашвілі, В.Моринцем, крізь призму романтичних і неоромантичних концепцій О.Лосєва, О.Михайлова, І.Тертерян, В.Толмачова, М.Наєнка, Т.Бовсунівської, Н.Литвиненко. Дисертація виконувалась на перетині кількох методик: класичного філологічного коментаря, естетичного, герменевтичного і порівняльно-типологічного аналізів тексту.
Практичне значення роботи полягає у тому, що вона є дослідженням особливостей еротичної самосвідомості як ціннісного фактора самосвідомості літературної, здійсненого на матеріалі найбільш значних творів української прози 20-30-х рр. ХХ ст. Аналіз системи еротичних мотивів, алюзій, екзистенціалів, концептів, особливостей еротичної свідомості й самосвідомості, модифікацій кохання, представлений у дисертації, відкриває перспективи дослідження специфіки художнього мислення 20-30-х рр. Запропонований варіант інтерпретації художньо-естетичних позицій прози дозволяє зробити уточнення особливостей особистісного світосприйняття крізь призму еротизму. Висновки, запропоновані в роботі, можуть бути корисні літературознавцям, культурологам, соціологам, які досліджують феномен еротичної літератури. Результати дослідження можуть зацікавити викладачів, які читають курси і спецкурси з історії української літератури ХХ ст.
Апробація результатів дослідження. Окремі положення дисертації були представлені на наукових конференціях різного рівня: Біблія і світова література” (Чернівці, 1999), И.С.Шмелев в контексте славянской культуры” (Алушта, 1999), Шістдесятництво ХХ століття як літературне явище” (Дніпропетровськ, 2000), конференції, присвяченій пам’яті лауреата Державної премії ім. Т.Г.Шевченка, доктора філологічних наук, професора В.В.Фащенка (Одеса, 2000), Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000), конференції, присвяченій пам’яті доктора філологічних наук, професора С.П.Ільйова (Одеса, 2002), Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2002), Олесь Гончар: пошуки сучасної інтерпретації” (Дніпропетровськ, 2003). Основні положення дисертації викладені у чотирьох статтях (список додається).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Дослідження викладено на 170 сторінках. Бібліографія нараховує 180 позицій.

bibliography

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки дослідження еросу як естетичної і поетологічної проблеми української прози 20-30-х років ХХ століття, необхідно повторити, що теоретико-методологічні засади дисертації визначаються культурологічно-еротичними концепціями А.Шопенгауреа, З.Фройда, К.Юнга, М.Шеллера, М.Бердяєва, Г.Маркузе, Ж.-П.Сартра, Е.Фрома, С.Аверінцева, Сімони де Бовуар, літературознавчо-еротичних методик Т.Гундорової, О.Забужко, С. Павличко, розроблених підходів до дослідження аналізу специфіки художнього модерністського мислення А.Зверєвим, М.Мамардашвілі, В.Моренцем, М.Епштейном, крізь призму романтичних і неоромантичних концепцій О.Лосєва, О.Михайлова, І.Тертерян, М.Наєнка, В.Толмачова, Т.Бовсунівської, Н.Литвиненко. Дисертація виконана на перетині кількох методик: класичного філологічного коментаря, естетичного, герменевтичного і порівняльно-типологічного аналізів тексту.
Розглядаючи художній твір як смислову і поетичну єдність, дослідники української модерністської прози 20-30-х років ХХ століття дійшли думки, що організуючим началом у ній є ерос як фактор художньої свідомості. Започатковане українськими літературознавцями спрямування залишається дискусійним, особливо, коли мова йде про феміністичні підходи, які, на наш погляд, дещо штучно перенесені на українське підґрунтя.
Ситуація, що склалась в українській культурі 20-30-х років, свідчить про неабияку увагу до еротичних питань, які з часом, у процесі гострих дискусій, набули статусу проблеми. Специфічним у дискусіях було те, що західноєвропейські філософсько-еротичні концепції набули численних модифікацій у радянській культурі. Найбільш гучними були суперечки навколо статевих стосунків, їх моральності чи аморальності. Учасниками їх були не стільки філософи, культурологи, митці, скільки громадські і політичні діячі. Думки розійшлись: для одних учасників дискусії моральним критерієм було кохання і його відтінки, для інших соціальна регуляція сексуальної сфери. Дискусія не досягла своєї мети, лише посилила розуміння еросу як імморального явища.
Якщо письменники і не були учасниками дискусій, то свою позицію у цій ситуації заявили потужним пластом еротичної прози, що до цього часу не набула належної оцінки (про це свідчить огляд критичних матеріалів). Зміст еротичної прози дав ґрунтовну відповідь на питання, чому митці не були задіяні у дискусії, оскільки література взяла на себе місію реабілітації духовних цінностей, у тому числі й осягнення еросу як духовної сфери буття людини. Саме література, художня свідомість повернула, інтерпретувала, трансформувала філософсько-еротичні концепції ХІХ поч. ХХ століття насамперед позиції Шопенгауера, Ніцше, Фройда.
Полем їх взаємодії був український модернізм. Його сучасні оцінки С.Павличко, Т.Гундорової, В.Моренця є свідченням неординарності і водночас суперечливості його розвитку. Проте очевидним є розмаїття напрямів, в яких і реалізувалась проблема еросу в усій її багатогранності. У такий спосіб визріла думка про єдність літературного процесу, у межах якого відбуваються переходи літератури із одного якісного стану в інший.
За домінанту переходу в дисертації була обрана проблема еросу, навколо якої сконцентровані роздуми про модерністську людину.
Специфіка українського еросу описана в розділі Еротична проблематизація української прози”, де проблематизація розглядається як підхід, що ставить під сумнів наявні концепції. У дисертації це зроблено стосовно позиції С.Павличко, яка вважала: лик українського еросу жіночий. Ми обстоюємо думку про те, що образ еросу 20-30-х рр. репрезентований перевагами еросу-агресії, що здавна характерне для чоловіка.
Ця думка реалізована в аналізі творів, що репрезентують найбільш продуктивні модерністські напрямки: футуризм, конструктивізм, неоромантизм і соцреалізм, зв’язки якого з модернізмом очевидні. Такий підхід дозволив відстежити рух еротичної думки як одного з потужних чинників думки художньої, формування її еротичного модусу.
Дослідження еротично-футуристичного дискурсу роману Гео Шкурупія Жанна батальйонерка” дозволив зробити висновок про особливий естетично-програмний зміст роману, в якому відбилися зміни жіночого ідеалу. На зміну символістській вічній жіночності”, Жінці-мрії” прийшла жінка-military. Відхід від традицій вбачається у тому, що на відміну від попередніх епох, коли образ жінки уособлював образ України, у романі Гео Шкурупія цього не відбулося, оскільки усвідомлення власної жіночності відбувається у ситуації позаприродній серед війни. Але фінал роману утверджує знецінення і агресивного еросу, його нежиттєздатності, й знецінення самої ідеї життя, вибудованого на ідеї любові як космічного принципу, завдяки якому Всесвіт об’єднується, а також на ідеї тілесно-душевній як продовження роду.
Конструктивістсько-еротичний дискурс повісті М. Йогансена Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію” розвивається у руслі дилеми біологічне - культурне”. Основою конструктивістської концепції сексуальності є не лібідо, не кохання як таке, а ідея, концепція кохання. Звідси підкреслена штучність героїв, конструйованість сюжету. Це було несприйняття конструйованого середовища суспільного буття, соціально-утопічного сексуального кодексу 20-х років.
Спалах романтичної свідомості обумовив появу в українській літературі низки неоромантичних творів з надзвичайно виразним еротичним дискурсом, обумовленим проблемою проблем ХХ століття протистоянням природи і цивілізації. Водночас це було повернення до образу природної людини, але вже романтизовано-неоромантизованої. Ідея природної людини реалізована в романтичних образах у романі В.Гжицького Чорне озеро” і повісті Я.Галана Гори димлять”. Якщо герой В.Гжицького (Олексій Ломов) репрезентував модель цивілізованого Дон Жуана, що живе відчуттям перемоги над природною людиною і знеціненням ідеалів романтичного кохання, то герой Ярослава Галана (Іван Семенюк) завдяки коханню повертає себе у романтичний стан, відроджує в собі романтичні ідеали, що не витримують наступу цивілізаційності, присмерковості”.
Особливого статусу в розвитку еротичного дискурсу в українській літературі набувають роман Є.Плужника Недуга” і Роман Міжгір’я” Івана Ле. Твір Є.Плужника розглядається як перехідний, що перебуває на межі соцреалізму. Герої Плужника ведуть постійні дискусії про кохання. У романі Недуга” зображено модифікацію соціалістичного героя, який живе за принципом підпорядкування інтимного громадському, саме з цим пов’язане бажання героя звільнитися від почуття любові, яке заважає його повноцінній участі у справі будівництва комуністичного майбутнього. Кохання несумісне зі статусом чиновника радянської формації. Але разом з тим у романі трансформовані фройдівська й екзистенціалістська концепції особистості з тим, щоб сформулювати ключове питання ХХ століття: хто вийде на авансцену історії? Хто буде героєм ХХ століття? соціалістична людина”, людина-звір” чи людина мисляча”?
У дисертації обстоюється думка, що Роман Міжгір’я” Івана Ле побутує як текст-канон соціалістичної доктрини еросу. У результаті аналізу твору ми дійшли думки, що його еротичний дискурс постав як відгалуження дискурсу авангардистського і неоромантичного. Він вибудуваний на протистоянні природи і цивілізації, боріння пристрастей людини природної і цивілізаційної, з тією лише різницею, що, відповідно до соцреалістичної доктрини, кохання не витісняється соціальним життям, але вибудовується по лінії класовій. У романі Івана Ле представлена модифікація соцреалістичного супергероя, в образі якого вбачаються ніцшеанські риси надлюдини.
Отже, осмислення еротичного концепту української прози 20-30-х років дозволяю розкрити сутність художньо-естетичних зрушень, які відбулися в літературі першої третини ХХ століття, взаємодії футуристичного, конструктивістського, неоромантичного, соціалістичного типів еротичного дискурсу, який визначив розвиток літературного процесу даного періоду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Шерех Юрій. Колір нестримних палахтінь // Аркадій Любченко. Вибрані твори. К.:Смолоскип, 1999. С. 459 497.
2. Сурова О. Человек в модернистской культуре // Зарубежная литература ІІ тысячелетия. - М.: Высшая школа, 2001. С. 221 291.
3. Зверев А. Модернизм // Литературная энциклопедия терминов и понятий. М.: Интелвак, 2001. Стб. 568 569.
4. Павличко Соломія. Дискурс модернізму в українській літературі. К.: Либідь, 1999. 447 с.
5. Дудова Л., Михальская Н. Модернизм. Литература Австрии, Англии, Германии. М.: Прометей, 1994. 113 с.
6. Гюнтер Х. Художественный авангард и социалистический реализм // Вопросы литературы. 1992. Вип. 3. С. 176 191.
7. Осовский О. Большое время // Литературная энциклопедия терминов и понятий. М.: Интелвак, 2001. Стб. 96-97.
8. Спроба структурного оформлення панорами української літератури ХХ століття // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття: в 4-х т. Кн. І.- К.: Аконіт, 2001. - С.19 25.
9. Наєнко Михайло. Романтичний епос: Ефект романтизму і українська література. К.:Просвіта, 2000. 382 с.
10. Толмачев В. Роман США 20-х годов ХХ века. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. 80 с.
11. Павличко Соломія. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: Складний світ Агатангела Кримського. К.:Основи, 2001. 328 с
12. Панченко Володимир. Будинок з химерами. Творчість Володимира Винниченка 1900 1920 рр. у європейському літературному контексті. Кіровоград, 1998. 272 с.
13. Забужко Оксана. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. К.: Абрис, 1997. 144 с.
14. Грабович Григорій. Шевченко, якого не знаємо. - К.:Критика, 2000. 318 с.
15. Зборовська Ніла. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. Львів:Літопис, 1999. 336 с.
16. Агєєва Віра. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму. - К.:Факт, 2003. 320 с.
17. Гундорова Тамара. Femina Melancholica: Стать і культура в тендерній утопії Ольги Кобилянської. К.:Критика, 2002. 272 с.
18. Томенко Микола. Теорія українського кохання. К.: Юнівест Принт, 2002. 127 с.
19. Протопопова И. Античный любовный роман. Ксенофонт Эфесский и поэтика иносказания. М.: Изд-во РГГУ, 2001. 470 с.
20. Мамардашвили М. Лекции о Прусте. Психологическая топология пути. М.: Ad Marginem, 1995. 545 с.
21. Голод С.И. ХХ век и тенденции сексуальных отношений в России. СПб.: Алетейа, 1996. 201 с.
22. Бердяев Н. Психология войны и смысл войны // Бердяев Н. Судьба России. Харьков: Фолио, 1999. С. 422 444.
23. Турчин В.С. «Русский эрос» и творчество Кандинского // Многогранный мир Кандинского.- М.: Гилея, 1998. С. 13 29.
24. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление // Мн.: Литература, 1998. 1408 с.
25. Ницше Ф. Сумерки идолов, или Как философствуют молотом // Ницше Ф. Сочинения: в 2-х т.- Т.2. М.: Мысль, 1990. С. 556 630.
26. Фройд З. Вступ до психоаналізу. К.: Основи, 1998. 760 с.
27. Юнг К. Либидо, его метаморфозы и символы // Юнг К. Сочинения: в 2-х т.- Т.2. СПб., 1994. 362 с.
28. Маркузе Г. Эрос и цивилизация. К.:ИСА, 1995. 352 с.
29. Мілет Кейт. Сексуальна політика. К.: Основи, 1998. 619 с.
30. Кон И.С. Сексуальность и нравственность // Этическая мысль: Науч. публицист. чтения. М.: Политиздат, 1990. С.58-88.
31. Зубец О.П. «Одной любви музыка уступает» // Этическая мысль: Науч. публицист. чтения. М.: Политиздат, 1990. С.89-103
32. Ласс И. Современное студенчество (Быт, половая жизнь). М.-Л., 1928. 127 с.
33. Мамардашвили М. Необходимость себя. - М.: Лабиринт, 1996. 432 с.
34. Гуревич З. Полове життя сучасності в світлі соціальної гігієни// Червоний шлях. 1927. - № 5. С. 128 141.
35. Стрильчук О., Мардерштейн І. Сучасний шлюб і полова гігієна // Життя і революція. 1925. - №3. С. 46 - 49.
36. Скворцов С. Разврат ли это? // Смена. 1927. - №8. - С.6.
37. Коллонтай А. Дорогу крылатому эросу // Молодая гвардия. 1923. - №3. С. 111 124.
38. Матич О. Суета вокруг кровати (Утопическая организация быта и русский авангард) // Литературное обозрение.1991.-№ 11.- С.80- 84.
39. Степанов И. Проблемы пола // Правда.-1923. -7 апреля. - № 77. - С. 2.
40. Луначарский А. Мораль и свобода // Красная новь. 1923. - № 7. С. 130 136.
41. Залкинд А. Революция и молодежь. М., 1924. 122 с.
42. Залкинд А. Половой вопрос. М., 1930. 276 с.
43. Кетлинская В., Слепков В. Жизнь без контроля. М.-Л., 1929. 159 с.
44. Гельман И. Половая жизнь современной молодежи. - М.,1925. - 137 с.
45. Стратоницкий А. Вопросы быта в комсомоле. Л., 1926. 168 с.
46. Луначарский А. О быте. - М.-Л, 1927. 189 с.
47. Пахльовська О. Українська культура у вимірі пост”: посткомунізм, постмодернізм, поствандалізм // Сучасність. - 2003. -№ 10.-С.70 85.
48. Гундорова Тамара. Проявлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
49. Наєнко Михайло. Українське літературознавство: школи, напрями, тенденції. К.: Академі, 1997. 320 с.
50. Пахсарьян Н. Генезис, поэтика и жанровая система французского романа 1690-х 1760-х гг. Днепропетровск: Пороги, 1996. -269 с.
51. Моренець Володимир. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ століття: Україна і Польща. К.: Основи,2001.- 237 с.
52. Забужко Оксана. Хроніки від Фортінбраса. К.: Факт, 2001. 340 с.
53. Искрижицкая И. Концепция культуры в русском символизме. Автореф. дис. докт. филол. наук.- М., 1997. 46 с.
54. Зарубежная литература ХХ века. Учебник для вузов /Под ред. Л.Андреева. М.: Высшая школа, 2000. 334 с.
55. Андреев Л. Порывы и поиски ХХ века // Называть вещи своими именами. М.: Прогресс, 1986. С. 5 13.
56. Черноиваненко Е. Литературный процесс в историко-литературном контексте. Одесса: Маяк, 1997. 712 с.
57. Зедльмайр Г. Искусство и истина // Искусствознание. 1998. - №2. 210 с.
58. Ницше Ф. Рождение трагедии из духа музыки // Ницше Ф. Сочинения: в 2-х т. Т.1. М.: Мисль,1990. - С. 147 157.
59. Читач-рецензент. 1930. - №3. С. 15.
60. Климчук В. Естетика тоталітаризму // Сучасність. 2001. - № 4. С. 122 - 134 .
61. Тростянецький А. Жарини слів // Гео Шкурупій. Двері в день. К.: Радянський письменник, 1968. с. 15 18.
62. Левченко М. Роман і сучасність. К.: Радянський письменник, 1963. 237 с.
63. Шкурупій Гео. Жанна батальйонерка // Сучасність. 1982. - № 1 2. С. 38 81.; Сучасність. 1982. - №3. С. 8 48; Сучасність. 1982. - № 4 5. С. 11 35.; Сучасність. 1982. - № 6. С. 11 31.
64. Аверинцев С. Агасфер // Мифы народов мира: Энциклопедия: в 2-х т. Т. 1.- М.: Советская энциклопедия, 1980. - 672 с.
65. Павличко Соломія. Роман як інтелектуальна провокація // В.Домонтович. Доктор Серафікус. Без ґрунту. К.: Критика, 1999. С. 3 16.
66. Наєнко Михайло. Відвернули ... культурну смерть України // Лавріненко Ю.А. Розстріляне відродження: Антологія 1917 1933: Поезія проза драма есей. К.: Просвіта, 2001. С.3 12.
67. Бовуар Сімона де. Друга стать. У 2-х томах. Т.1. К.: Основи, 1994. 390с.; Т.2. К.: Основи, 1995. 392с.
68. Мельник П. Майк Йогансен. Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію // Життя і революція. 1930. - № 6. С. 206 207.
69. Наривская В.Д. Идиллический хронотоп как внутренний диалог (поэтика повести М.Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо») // Наследие М.М. Бахтина и проблемы развития диалогического мышления в современной культуре. Донецк: ДонГУ, 1996. - С. 106 107.
70. Гриценко О. Похвальне слово учнівству // Березіль. 1991. - № 12. С. 161 176.
71. Денисенко В. Типи комічного у Подорожі доктора Леонардо ... ” Майка Йогансена // Слово і час. 2000. - № 11. С. 65 69.
72. Шкандрій Мирослав. Український прозовий авангард 20-х // Слово і час. 1993. - №8. С.51-57.
73. Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. Львів.: Літопис, 2001. 832с.
74. Павличко Соломія. Теорія літератури. К.: Основи, 2002. 679 с.
75. Йогансен М. Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію // Літературний ярмарок. 1928. - № 12. С. 139 198.
76. М.Г. Дискусія про кохання” // Життя і революція. 1925. - №4. С. 53 56.
77. Четверикова Н. Имморализм эротики. -Л.: Изд-во ЛФЭИ, 1991.-106 с.
78. Тамарченко Н. Смех // Литературная энциклопедия терминов и понятий. М.: Интелвак, 2001. Стб. 1002 1004.
79. Баевский В. Несколько замечаний о том, что такое пародия // Пародия в русской и зарубежной литературе. Матер. респ. конф. Смоленск: СГПИ, 1997. С. 4 7.
80. Бердяев Н. Размышление об эросе // Бердяев Н. Самопознание. Харьков: Фолио, 1998. С. 320 328.
81. Бердяев Н. Страдание. Аскетизм. Любовь // Бердяев Н. О назначении человека. М.: Республика, 1998. С.110-114.
82. Бердяев Н. Пол, брак и любовь // Бердяев Н. О назначении человека. М.: Республика, 1998. С.202-210.
83. Эткинд А. Эрос невозможного. СПб.: Медуза, 1993. 463 с.
84. Карасев Л. Философия смеха. М.: Рос. гуманит. Университет,1996.- 224 с.
85. Золотоносов М. Мастурбанизация. «Эрогенные зоны» советской культуры 1920 1930-х гг. // Литературное обозрение. - 1991. - № 11. С. 93 99.
86. Бахтин М. Тетралогия. М.: Лабиринт, 1998. 608 с.
87. Розин В.М. Любовь (культурно-психологический анализ) // Введение в культурологию: Учебник. - М.: ФОРУМ, 2000. С.179-193.
88. Марков Б. Философская антропология. СПб.: Лань, 1997. 384 с.
89. Белик А.А. Психологические типы культур. Исследование «национального характера» // Белик А.А. Культурология. Антропологические теории культур. М.: Российский гос. гуманит. ун-т, 1999. С.171-172.
90. Пахаренко В. Поєдинок з Левіафаном. Міт і псевдоміт в українській літературі 20-х років // Українська мова та література. 1999.- № 137 140.
91. Эрос. Страсти человеческие. М.: Алетейа,1998. 360 с.
92. Фромм Э. Мужчина и женщина. М.: АСТ, 1998. 512 с.
93. Еротичний флер у літературі: Межа естетичності. Круглий стіл Літературної України // Літературна Україна. - 2002.- 11 липня. - С.3.
94. Андреев Л. Чем же закончилась история второго тысячелетия // Зарубежная литература второго тысячелетия 1000 2000. - М.: Высшая школа, 2001. - 334с.
95. Зенкин С. Французский романтизм и идеал культуры. Аспекты проблемы. М.: РГГУ, 2001. 50 с.
96. Михайлов А. Языки культуры. М.: Языки русской культуры, 1997. 912 с.
97. Геник-Березовська Зіна. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм. К.: Гелікон, 2000. 368 с.
98. Бовсунівська Тетяна. Феномен українського романтизму (ч.2. Ейдетика. К.:Слов’янський університет, 1998. 109с.
99. Овчаров Г. Чорне озеро” В.Гжицького // Критика. 1930. - № 6. С. 53 78.
100. Гжицкий В. Черное озеро // На литературном посту. 1931. - №5. С. 45.
101. Гельфандбейн Г. Гжицький В. Чорне озеро” // Читач рецензент. 1930. - № 4. С. 16 17.
102. Рублевська Л. Гжицький Володимир. Чорне озеро” // Червоний шлях. 1930. - № 3. С. 227 228.
103. Халімончук А. Світанок над Алтаєм // Жовтень. 1958. - № 11. С. 141 - 146.
104. Мельник В. Дні і ночі Володимира Гжицького // Слово і час. 1995. - № 9/10. С. 17 21.
105. Драма епохи, трагедія людини (До 100-річчя від дня народження В.З.Гжицького) // Дзвін. 1995. - № 10. с. 133 143.
106. Дубына Микола. Владимир Гжицкий // Радуга. 1990. - № 10. С. 113 138.
107. Чуб Дмитро. На життєвому і творчому шляху В.Гжицького // Люди великого серця. Мельбурн, Австралія. 1981. С. 161 179.
108. Есаулов И. Спектр адекватности истолкования литературного произведения. М.: РГГУ, 1997. 102 с.
109. Эпштейн М. В поисках «естественного» человека (Сексуальная революция и дегуманизация личности в западной литературе ХХ века) // Вопросы литературы. - №8. С.21-53.
110. Гинзбург Л. О литературном герое. Л.: Советский писатель,1979. 369с.
111. Гжицький В. Чорне озеро // Літературний ярмарок. 1929. - № 7. С. 137 272.; Літературний ярмарок. 1929. - № 8. С. 133 318.
112. Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х т. Т. 2. М.: Советская энциклопедия, 1982 - 720 с.
113. Керлот Х. Словарь символов. М.: Refl-book, 1994. 458 с.
114. Яременко Василь. Панорама української літератури ХХ століття // Українська мова та література.- 2001. 11 березня.
115. Аверинцев С. София- Логос. Словарь. - К.: Дух и литера, 2000.-450 с.
116. Лотман Ю. Об искусстве. СПб.: Искусство СПб, 1998. 704 с.
117. Танатография эроса: Жорж Батай и французская мысль середины ХХ века. СПб.: Мифрил, 1994. 345с.
118. Дон Жуан у світовому контексті. К.: Факт, 2002. 448с.
119. Нямцу А. Легенда о Дон Жуане в мировой литературе: учебное пособие. Черновцы: Рута, 1998. 84с.
120. Стендаль. О любви // Собр. соч.: в 12-ти т. Т. 7. - М.: Правда, 1978. с. 5 214.
121. Фромм Э. Догмат о Христе. М.: АСТ-ЛТД, 1998. 416 с.
122. Тертерян И. Человек мифотворящий. М.: Советский писатель, 1988. 392 с.
123. Яннарас Х. Варіації на тему Пісні Пісень. К.: Дух і Літера, 1999. 128с.
124. Лосев А. Исторический смысл эстетического мировоззрения Рихарда Вагнера // Рихард Вагнер. Избранные работы. М.: Искусство, 1978. С. 7 48.
125. Саєнко В. Короткий термінологічний словник // Історія української літератури ХХ ст. : Практичні заняття. Одеса: Маяк, 1999. С. 142 158.
126. Мельничук-Лучко Л., Мельничук Н. Ярослав Галан критик // Жовтень. 1985.