ОБРАЗ ІВАНА СІРКА: ТИПОЛОГІЯ ХАРАКТЕРУ В НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ І ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Щербан Нонна Георгіївна

УДК: 82 311. 6, 94: 801.81 Сірко

ОБРАЗ ІВАНА СІРКА: ТИПОЛОГІЯ ХАРАКТЕРУ В НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ І ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Конончук Михайло Миколайович,
кандидат філологічних наук, доцент

Київ 2007

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1 Метаморфози фольклорних джерел образу Івана Сірка
в наративному просторі української прози 9
1.1. Іван Сірко як втілення ідеального образу лицаря у фольклорних
версіях 9
1.2. Прийоми зображення образу Івана Сірка в історичних
творах 25

Розділ 2 Художня трансформація історичних моделей світу 50
2.1. Правда історична і правда художня: історична дійсність та
різні прийоми її інтерпретації в усній та писемній словесності 50
2.2. Історична постать Івана Сірка та її висвітлення в українській
історіографії 68
2.3. Портретна галерея Івана Сірка в різножанрових епічних рецепціях:
історична достовірність та художнє трактування 84

Розділ 3 Особливості авторської інтерпретації образу
Івана Сірка в романі Ю. Мушкетика Яса” 131

Висновки 178

Список використаних джерел 185

ВСТУП

Однією з найяскравіших сторінок української історії України XVI XVII ст. є існування Запорозької Січі твердині українського козацтва. Козацтву та його авангарду, Запорозькій Січі, належить особливе місце в історії і в історичній пам’яті народу. Це зумовлено тим, що в часи пробудження українського народу та виборювання ним волі та незалежності козацтво виступило провідною силою визвольних змагань, навколо якої згуртувалися інші верстви населення.
Разом з тим козацтво не було історичним феноменом, роль і значення якого залишаються лише в національних межах. Ледве не з часу своєї появи воно привертає увагу й за межами України, зокрема в західноєвропейських країнах. Цей відгомін зростав у міру того, як українське козацтво розширювало й активізувало свої дії, перетворюючись у вагому військово-політичну одиницю.
На особливу увагу науковців, письменників, літературознавців заслуговує постать Івана Дмитровича Сірка (поч. XVII ст. 1680) славнозвісного кошового отамана Війська Запорозького.
У пантеоні української слави він займає особливе місце. Діяльність Івана Сірка припала на чи не найтяжчий час в історії України період Руїни, коли потужні супротивні вітри дули з усіх боків на її обшири, підперті чужоземними полками, всілякі авантюрні отамани вели збройні ватаги проти власних братів, а справжні лицарі, вірні українському народу й Україні, нічого суттєвого й корисного зробити не могли.
У літературі ХХ ст. художня розробка теми історії України взагалі і теми козацьких звитяг зокрема зазнала певних труднощів через імперську політику Росії, яка боролася із залишками української автономії та культури. Тому письменники не мали змоги висловлювати заповітні мрії українців про незалежність і самостійність, а також представити Запорозьку Січ як особливий зразок політичного устрою.
У наш час, коли зріс інтерес до українського державотворення, з’явилась можливість дослідити найбільш складні й суперечливі моменти в історичній долі українського народу, простежити особливості не тільки зовнішньої політики, спрямованої на боротьбу за автономію, але й внутрішньої. Постійні чвари між претендентами на гетьманську булаву, неузгодженість дій козацьких ватажків врешті-решт відіграли свою роль, перетворивши Україну на Руїну.
Постать кошового отамана Івана Сірка здавна привертає увагу дослідників: істориків та літературознавців, проте невелика кількість досліджень вказує на необхідність ґрунтовного вивчення образу Сірка як образу-символу визволителя від зовнішніх ворогів, борця за волю.
Вивчення та аналіз творів українських письменників, присвячених постаті легендарного кошового отамана, народнопоетичних джерел з історичного минулого доби Руїни допомагають створити багатогранний портрет Івана Сірка.
Осягнення глибини характеру історичної постаті неможливе без вивчення теоретичних питань, пов’язаних з літературознавчими категоріями історичної правди” та художньої правди”, їхньої взаємодії та трансформації в художньому творі.
Актуальність обраної теми. Характерною ознакою нинішнього складного процесу державного й духовного відродження українського народу, формування національної свідомості є злам старих стереотипів мислення, пошук питомих джерел та підвалин розвитку, дослідження особливостей менталітету, своєрідності історії, культури, літератури.
Назріла потреба комплексного підходу до спроб осягнення та інтерпретації історичних подій і постатей минулого в художніх текстах імперсональних і власне авторських. Актуальність такого дослідження пояснюється, зокрема, й незгасаючим інтересом до того феноменального явища, яким було козацтво.
Творення образу Івана Сірка в окремих жанрах фольклору здійснювалося протягом століть. Ще за життя кошового отамана народ складав про нього легенди та пісні, звеличуючи мужність козацького проводиря, його волелюбність та боротьбу проти чужоземних поневолювачів.
За радянських часів ім’я Івана Сірка було майже викреслене з історії, про нього згадувано побіжно, а надзвичайні ратні подвиги взагалі замовчувано. Тому постать легендарного кошового потребує ретельного дослідження, осмислення й аналізу з погляду не тільки сучасної філологічної методології, а й історіографії.
У науковому дослідженні історії українського козацтва ще багато нез’ясованого. Точаться суперечки щодо питань історії доби Руїни, ролі окремих гетьманів та кошових отаманів Війська Запорозького, зокрема Івана Сірка, у розвитку держави.
Вибір теми, як і порушена в процесі її висвітлення проблематика, зумовлені відсутністю в сучасній філології цілісного системного аналізу особливостей творення образу Івана Сірка, потребою нового погляду на осягнення історії та видатних осіб у формах мистецтва слова.
Мета роботи з’ясувати особливості образного бачення історичних подій, зокрема типологію характеротворення та моделювання образу Івана Сірка засобами художнього слова від фольклорного до індивідуально-авторського, встановити етапи його еволюції. Це передбачає розв’язання таких завдань:
v з’ясувати роль Івана Сірка в історичному процесі;
v дослідити особливості творення його образу:
а) в давній українській літературі, зокрема в козацько-старшинських літописах Самовидця, Г.Грабянки, С.Величка;
б) в уснопоетичній творчості;
в) в сучасній художній прозі;
v охарактеризувати еволюцію історичного роману, насамперед творів відповідного тематичного спрямування, дослідити їх жанрові модифікації;
v розглянути співвідношення у творах історичного фактажу та вимислу, особливості їх синтезу;
v простежити еволюцію образу Івана Сірка в українській літературі.
Об’єктом дослідження є історичні пісні, думи та легенди про Івана Сірка, літописні пам’ятки, художні твори М.Горбаня, Г.Бабенка, А.Кащенка, С.Черкасенка, В.Домонтовича, В.Чередниченко, В.Малика, О.Пахучого, А.Химка, В.Кулаковського, Ю.Мушкетика та ін.
Предметом дослідження є особливості художнього бачення історичних подій, зокрема образу Івана Сірка, впродовж XVII XX ст., жанрова еволюція історичного роману відповідного тематичного спрямування.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали праці вітчизняних і зарубіжних істориків, фольклористів, літературознавців Л.Александрової, С.Андрусів, М.Бахтіна, А.Гуляка, М.Ільницького, Г.Ленобля, Б.Мельничука, В.Оскоцького, М.Сиротюка, М.Слабошпицького, В.Чумака. Діалог історичного та художнього хронотопів осмислювався із застосуванням принципів і методів історичної психології й художнього історизму.
Основні методи дослідження:
порівняльно-історичний;
описовий із залученням принципів системного аналізу.
Наукова новизна роботи. Дисертація є першою комплексною студією еволюції образу Івана Сірка, його художньої парадигми в діахронії та синхронії імперсональних і власне авторських текстів; дослідженням діалогу історичного та художнього хронотопів, естетичного наповнення історичного конфлікту. Це, зокрема, конкретизується:
v у вивченні особливостей взаємодії історичного і художнього текстів;
v в опрацюванні фольклорного матеріалу як джерела формування образу Івана Сірка в художній прозі;
v у системному розгляді існуючих класифікацій історичного роману та осмисленні під цим кутом зору того масиву творів, що тематично охоплює означений період;
v в аналізі спільного й відмінного в художніх візіях минулого хронотопних параметрів, портретно-психологічних характеристик, інших образних засобів;
v у дослідженні еволюції художнього бачення постаті Івана Сірка, інших історичних діячів та подій, з’ясуванні здобутків, втрат і перспектив, пошуків нового мистецького синтезу.

Особистий внесок здобувача полягає:
1. у визначенні особливостей трансформації історичної достовірності у художній вимисел; портретно-психологічної характеристики Івана Сірка, його духовного світу, хронотопних параметрів тексту;
2. в осмисленні існуючих класифікацій жанру історичного роману;
3. в опрацюванні великої кількості першоджерельного матеріалу з фольклору та визначенні впливу народнопоетичної творчості на формування образу Івана Сірка в художній прозі;
4. в аналізі аспектів авторських художніх версій, зображально-виражальних засобів;
5. в аналізі еволюції образу історичної постаті Івана Сірка в літературі, визначенні здобутків, втрат і перспектив художньої реконструкції постаті кошового, інших історичних діячів та подій, пошуків нового художнього синтезу.
Практична цінність роботи. дисертації полягає в систематизації та введенні у науковий обіг маловивченого матеріалу, що може бути використаний при написанні монографій, підручників і методичних посібників, спецкурсів з історії української літератури для вищих навчальних закладів та шкіл із поглибленим вивченням гуманітарних дисциплін, а також курсових і дипломних робіт.
Теоретичне значення роботи в порівняльному аналізі історичних, фольклорних та літературних джерел, що розкриває особливості взаємодії історичного матеріалу і художнього слова, факту і мистецької фантазії.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Тема дисертації пов’язана з проблематикою наукової роботи кафедри української літератури і шевченкознавства Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, до комплексних наукових та навчальних планів якої входить проблема дослідження літературознавчих концепцій на сучасному етапі літературного аналізу художнього тексту.
Апробація результатів дослідження. Окремі розділи дисертації та дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри історії української літератури і шевченкознавства Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися автором на Всеукраїнських науково-практичних та науково-теоретичних конференціях:
· Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури” (Київ, 2001);
· Сучасні тенденції у літературознавчій підготовці вчителів-словесників” (Мелітополь, 2001);
· Українська література в контексті світової” (Одеса, 2002);
· Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2003).
· Творчість В.Свідзінського: доба і контекст” (Кам’янець-Подільський, 2006).
Публікації. Результати досліджуваної проблеми відображені у дев’яти публікаціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та бібліографії. Обсяг роботи 194 сторінок основного тексту. Список використаних джерел нараховує 162 позицій.

bibliography

ВИСНОВКИ

Після тотального переписування історії панівними ідеологіями, що позначило руйнування традиційного зв’язку дійсності й знання, її перестворення в літературі видається таким, що може подолати ентропію історичної інформації, актуалізуючи антиентропійну, генеративну функцію культури. Звичайне ідеологічне переписування не тільки призвело до спроб відновити реальний хід подій, а й посилило тенденцію до містифікацій та фальсифікацій історії в літературі, що стало наслідком розуміння того, що істинної історії, тобто адекватної інформації про те, що було, немає і бути не може. Все, крім окремих фактів, наше додумування, тобто ті ідеї та погляди, які вкладаємо в історію. Отже, історія видається звичайною сукупністю фактів, матеріалом для узагальнень, який у межах певної ідеології наповнюється пояснюваним змістом. Численні інтерпретації історії як низки подій позбавляють її об’єктивного значення.
Історія як інтерпретована під певним кутом зору сукупність доступних осмисленню подій була однією з класичних структур у свідомості людини.
Природа пам’яті (зокрема історичної) у її вибірковості: зі старих документів, тобто з тексту (а не з чогось первинного, ще не інтерпретованого) кожна доба відповідно до її політичних, ідеологічних, ціннісних, морально-етичних та інших пріоритетів створює власну картину минулого. Навіть якщо історик був свідком події, він все одно формулює її у вигляді тексту, а перетворення події на текст збільшує ступінь її організації. Оповідь про дійсність вимагає сюжету, але це не означає, що сюжет властивий самій дійсності. Оповідність нав’язує реальності невластиві їй межі, що поділяють її безперервність, так актуалізуються поняття початку і кінця. Історик знімає історичну невизначеність, оскільки будь-який науковий текст сприймає світ як завершений.
Натомість художній текст надає історії, що вже відбулася, нового шансу, зокрема реалізуючи й ті можливості, що не реалізувалися. З іншого боку, він сакралізує той вибір, що відбувся, як єдино можливий (відомий вираз Історія не знає умовного способу” не що інше, як своєрідний історичний фаталізм).
Створення історії як тесту художнього це вибудовування власної моделі світу, яка за допомогою виведення зв’язної, пронизаної єдиною ідеєю оповіді надає телеологічного сенсу тому, що відбувається й тепер. Так звана художня правда народжується в кожному конкретному творі й має дві основні функції: ступінь засвоєння певного фактажу й мистецький рівень його бачення. Саме у продукуванні власних художніх візій минулого виявляється здатність мистецтва до творення образних картин уявного світу, вироблення нових його семіотичних моделей.
Порівняльний аналіз історичних, фольклорних та літературних текстів, присвячених, зокрема, подіям української історії, підтверджує, що всі вони не мають статусу абсолютної істинності.
Найбільшою мірою ідеалізовані події і постаті національних героїв у фольклорних джерелах, зате вони чітко визначають ціннісні критерії певної людської спільноти.
На ці критерії спираються й літописці; від них відштовхуються і прозаїки, ліризуючи епічну оповідь, надаючи їй своєрідного колориту, етноментальної закоріненості, психологічної достовірності тощо.
У діалозі фольклору і письменства багато залежить від особливостей загальномистецького розвитку, стильових тенденцій доби, політичного становища, ідеологічних, релігійних, етологічних пріоритетів та парадигм. Характер залучення уснопоетичного слова в наративні структури коливається від цілковитої апологетичності до амбівалентності. Відсутність фактичного підтвердження того чи іншого явища, події надолужує художня фантазія, яка витворює уявні картини минулого, заповнюючи канву історичних фактів відповідно до художніх інтенцій доби та власне автора (чи, послуговуючись терміном наратології емпіричного автора).
Естетичне осягнення перипетій історії, долі народу й особистостей, які народ підніс до рівня національних ватажків, морально-етичні підходи до з’ясування національних, соціальних, культурних та психологічних передумов державницьких змагань, проблем вибору шляхів розвитку чи не найголовніші питання, які постають у такого типу текстах.
У мистецькому творі так звана історична правда не існує окремо від художньої вірогідності. Науково вивірене тлумачення історичного процесу ще не гарантує створення художньо переконливого образного світу, здатного заволодіти уявою читача в акті мистецької комунікації. Адже недосить переповісти низку задокументованих історичних фактів, до того ж розбіжно трактованих у різних історичних джерелах. Прагнучи вдруге увійти в ріку часу, осягнути її неповторність, письменник, з одного боку, йде за фактами, їх об’єктивною вагою в історії, а з другого дослухається власної інтуїції, архетипної пам’яті, духу століть і тисячоліть, закладеного у піснях, переказах, легендах, усних оповідях, особливостях національного менталітету. Важливу роль відіграє талант оповідача, майстерність сюжето- та характеротворення, про що нині дослідники майже не говорять, а проте, в історичній прозі ці чинники лишаються не менш актуальними, як і за часів Аристотеля, в якого поняття мітосу (як синтезу подій) та характеру посідали двоє перших місць у переліку компонентів трагедії.
Історична постать кошового отамана Івана Сірка цікавила науковців і митців у різні часи. У багатьох творах Іван Сірко уособлює національну ідею. Це знайшло вияв у козацько-старшинських літописах Г.Грабянки, Самовидця, С.Величка, невідомого автора Історії Русів”. Серед них найповніше образ отамана представлено у літописі С.Величка, в якому міститься авторська оцінка особи Сірка: захоплення мужністю кошового, хистом полководця, мудрістю та іншими чеснотами. У літописах активно функціонує й усна народна поезія: пісні та легенди про Івана Сірка, усні історичні перекази, які, разом із документальними джерелами, створюють колоритний образ кошового отамана.
Система давньої літератури глибинно споріднена з системою фольклору. Активно взаємодіючи з фольклором, література в той же час віддалилася від нього, виробила й утвердила свої принципи художнього осягнення світу. Як мистецтво творчого синтезу література переросла фольклор, що став для неї лише однією з традицій.
Художньо реконструюючи добу, за якої жив і діяв кошовий отаман, митці кожен по-своєму подають образ людини з усталеними релігійними, моральними, правовими та естетичними поглядами. Життя ватажка, як правило, подається в хронологічному порядку, де найголовнішими віхами постають: період становлення характеру Івана Сірка, його діяльність, духовний і психічний розвиток, особисте і родинне життя.
Твори досліджуваного тематичного спрямування різні за жанрами це і трагедія, і оповідання, пригодницькі, історичні, пригодницько-історичні повісті та романи.
Використовуючи легенди про надзвичайну силу та мудрість Сірка, українські автори ХІХ ст. виробили власну традицію подавати передусім ідеалізований образ кошового. Тут не останню роль зіграло національне відродження кінця ХІХ ст., яке викликало хвилю зацікавлень історичним минулим України, сприяло виникненню нового жанру такого, як історична повість й роман. Та ідеологічні настанови не дозволяли об’єктивно висвітлювати постать кошового. Про Сірка, як борця за вільну Україну, воїна-визволителя одним із перших заявив М. Горбань, котрий намагався з різних поглядів висвітлити характер й політичну діяльність Сірка. Романтичний образ отамана створив С.Черкасенко, першу пригодницьку повість про отамана написав Г.Бабенко.
Вищезгадані твори розрізняються відмінними ракурсами змалювання постаті Івана Сірка: від негативного до не завжди послідовної спроби об’єктивного аналізу. Так, кошовий в історичній повісті Г.Бабенка Шляхом бурхливим” піддається викривальній критиці. Образ отамана у творі не є центральним, його звучання приглушено: він своєрідний символ в’язня усталених традицій, людини, не здатної на рішучі й сміливі кроки.
А.Кащенко в Оповіданні про славне Військо Запорозьке Низове”, зберігаючи нейтральну позицію при викладі фактичного матеріалу та уникаючи позитивних або негативних висновків, надає читачеві можливість самостійно проаналізувати і зрозуміти складні історичні події і роль кошового Сірка у загальному русі історії.
Історико-пригодницькі повісті М.Горбаня Козак і воєвода” та А.Кащенка Запорозька слава” багато в чому є симптоматичним виявом переведення жанру в пригодницьку сферу. Образи історичних осіб часто виступають у вузько-повчальному плані. Поетика сюжету та позасюжетних компонентів відзначається спрощенням ролі тропеїстики, кількісним та якісним применшенням значення елементів народнопоетичної композиції. Проте події життя Сірка зображено історично правдиво, додані, щоправда подробиці, яких вимагав пригодницький жанр: подорожі, баталії, несподівані повороти сюжету тощо.
В історичній романістиці другої половини ХХ століття набуває сили тенденція до всебічного, багатопланового й об’єктивного висвітлення образу кошового Сірка. До створення саме такого, об’єктивно-психологічного образу І.Сірка одним з перших долучився В.Кулаковський, а за ним і В.Веретенников. Незважаючи на брак зафіксованого матеріалу з історичного минулого, письменники не просто згадали факти з життя Сірка, а й показали їхню глибинну суть, з’єднали у причинно-наслідковий ланцюг. Погляд митців сконцентровано на змалюванні внутрішніх глибин натури молодого Івана Сірка. Тема кохання на передньому плані як в романі В.Кулаковського Іван Сірко” так і в романі В.Веретенникова Запороги”, вона допомагає створити романтичний образ юнака. За допомогою домислених епізодів, роздумів, діалогів письменники досягають достовірного показу характеру героя, одночасно відтворюючи й історично правдиву атмосферу тих часів.
Майстерне переплетення історичної правди з художнім вимислом спостерігаємо у трилогії А.Химка. Романи трилогії допомагають зазирнути у душу кошового, побачити бурі, які там вирували, пропустити його думки крізь власний світогляд. Для розкриття внутрішнього єства Івана Сірка, його розуміння сенсу життя письменник використовує опис думок кошового про минулу і майбутню велич та славу України.
Внутрішній світ роману О.Пахучого Юрась Хмельниченко” створюється із значної кількості символічних образів, з якими пов’язується менталітет українського народу. Національно-культурний компонент, використаний у художньому творі, дає уявлення про стан культури, освіти українського народу в добу козацтва. Письменник, змальовуючи образ кошового Сірка, надає можливість читачеві не загубити персонаж у безмежному історичному просторі: реконструюючи образ отамана, він обмежує історичний час.
Різнорідні за своїм характером аплікаційні процеси у тексті тетралогії В.Малика Таємний посол” не є дублікацією фактичного матеріалу історичних джерел. Запозичуючи фактаж історичного змісту, який водночас вирізняється й певним ступенем художності, і зважаючи на його історичну вірогідність та ймовірність, письменник створив, використовуючи право на домисел і вигадку, історично відповідне художнє полотно. Відповідно до законів жанру пригодницького роману, твір насичений різноманітними пригодами головних героїв, в яких вони демонструють свою кмітливість, завзятість, сміливу вдачу. Іван Сірко на сторінках твору виступає своєрідним натхненником козаків у боротьбі за волю і незалежність. Демонструючи риси характеру справжнього ватажка: хоробрість, розважливість, мужність, кошовий отаман виступає лицарем-оборонцем українського народу від татаро-турецької навали.
У другій половині ХХ ст. змістовно поглиблюється інтерпретація митцями історичних подій, ролі справжніх та вигаданих осіб, філософське трактування історичної казуальності, персональної й соціальної відповідальності, соціоментальної природи епохи. Система образотворення подає майстерні зразки гармонійної особистості. Сукупність мовних засобів філософсько-історичного роману у цей період, до якого належить роман Ю.Мушкетика Яса”, позначена якісно новим ступенем використання народнопісенних елементів, тваринно-рослинної символіки, обрядових формул та народних вірувань. Це частково вплинуло і на спосіб моделювання персонажного й загального хронотопу твору на драматичну напруженість сюжетних перипетій, зумовивши широке застосування кільцевої, змішаної, перерваної його форми, органічно обрамленої даними з історіографічних джерел.
Показ особи кошового Сірка на сторінках роману Яса” можна вважати історично співвідносним, оскільки письменник досяг такого результату завдяки розгорнутій на історико-науковому ґрунті глибокій художній реконструкції конкретного етапу розвитку української держави. Не прямолінійне, а образне, об’ємне прочитання сторінок минулого дозволило Ю.Мушкетику вималювати складний і неоднозначний характер отамана, показати його не тільки суб’єктом історичного процесу, але й яскравою індивідуальністю.
Аналіз історичного роману довів, що автор найкраще за своїх попередників спромігся позитивно розв’язати проблему історичного й художнього бачення минулого України. Правдивість зображуваного матеріалу окреслюється ґрунтовним знанням фольклорних, наукових і літературних джерел, ретельним відбором найбільш вагомих, цінних фактів, що допомогло письменникові створити власну версію бачення складної долі неординарної постаті Івана Сірка.
Історична думка митця спиралась на загальнонаціональні, загальнонародні інтереси як в минулому, так і в перспективі політичного і соціального розвитку на майбутнє. Саме тому історичний роман Яса” не втратив своєї злободенності і висвітлює проблеми глибоко-актуальні й для сучасної історії України.
Отже, більшість прозових версій образу Івана Сірка позбавлені характерної для фольклору та літописних пам’яток тотальної ідеалізації. Тут постає образ живої людини зі своїми пристрастями, вадами й чеснотами. Деяких авторів він приваблює насамперед в аспекті створення певного історичного тла (С.Черкасенко), інших здебільшого в плані дослідження тих чи тих рис людського характеру (Ю.Мушкетик), ще інших із погляду історичних паралелей, аналогій, алюзій (В.Домонтович). Є і спроби подати аксіологічно альтернативний образ (Г.Бабенко).
Відтак за ступенем документального історизму ці тексти можна поділити на три умовні групи, яким притаманні: 1) тяжіння до емпіричного документалізму; 2) поглиблення історіософського й психологічного змісту та суб’єктивний характер візій минулого; 3) відхід від емпіричного документалізму, обігрування алюзивного сенсу історії.

Що ж до типології характеру, то вона все ж таки великою мірою має підґрунтям ідеалізований ще в уснопоетичній творчості образ мужнього й суворого воїна, козацького проводиря, захисника національних і християнських святинь, котрий, навіть помиляючись, дбав не про власний інтерес, а про омріяну єдність України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеєва В. Мовні ігри В. Домонтовича // Домонтович В. Дівчина з ведмедиком. Болотяна Лукроза. К.: Критика, 2000. 416 с.
2. Александрова Л. Советский исторический роман и вопросы историзма. К.:Изд-во КУ, 1971. 156 с.
3. Александрова Л. Советский исторический роман: Типология и поэтика.- К.: Высшая школа, 1987. 160 с.
4. Андреев Ю. Русский современный исторический роман. М.-Л., 1962. 166 с.
5. Андрусів С. Модус національної ідентичності. Т.: Джура, Л.: Львів. ун-т. ім. І. Франка, 2000. 340 с.
6. Андрусів С. Мости між часами: Про типологію історичної прози // Укр. мова і література в школі. 1987. №8. С.14 20.
7. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. К.: Дніпро, 1991. 238 с.
8. Антонович Д. Триста років українського театру. 1619 1919. Прага, 1925. 276с.
9. Антофійчук В., Нямцу А. Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів у літературі. Чернівці: Рута, 1997. 200 с.
10. Апанович Е. Рукописная светская книга XVIII в. на Украине. К.: Наук. думка, 1983. 222 с.
11. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. К.: Либідь, 1993. 288 с.
12. Апанович О. Запорізька Січ в боротьбі проти турецько-татарської агресії: 50 70-і роки XVII ст. К.:Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. 299 с.
13. Аристотель. Риторика. Поэтика. М.: Лабиринт, 2000. 224 с.
14. Бабенко Г. Шляхом бурхливим: Повість кінця XVII ст. К.: Веселка, 1995. 269с.
15. Бандура О. Теорія літератури: Посібник для вчителів. К.: Рад. школа, 1969. 286 с.
16. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худ. литература, 1975. 502 с.
17. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. 504 с.
18. Березовський І. Народ про свою історію // Історичні пісні. К.: Рад. письменник, 1970. 286 с.
19. Бернадська Н. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція. К.: Академвидав, 2004. 368 с.
20. Білецький О. Передмова // Скотт В. Квентін Дорвард. К: Молодь, 1956. 479 с.
21. Будівський П. Олекса Довбуш в історії, фольклорі та літературі (проблема художньої та історичної правди). К.: Бланк-Сервіс, 1999. 496 с.
22. Варфоломеев И. Типологические основы жанров исторической романистики: классификация видов. Ташкент: Фан, 1979. 168 с.
23. Введение в литературоведение. М.: Высш. шк.; Изд. Центр Академия”, 1999. 556 с.
24. Введение в литературоведение. Лит. произведение: Основные понятия и термины / Под ред. Л. Чернец. — М.: Высш. шк.; Издательский центр Академия”, 2000. — 556 с.
25. Величко С. Літопис: У 2 т. К.: Дніпро, 1991. т.2. 642 с.
26. Веретенников В. Запороги. К.: Академия”, 2004. 368 с.
27. Виппер Ю. О семнадцатом веке” как особой эпохе западноевропейских литератур // Семнадцатый век в мировом литературном развитии. М., 1969. 502 с.
28. Волинський П. Основи теорії літератури: Вступ до літературознавства. К.: Рад. школа, 1967. 366 с.
29. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Загальне літературознавство: Навчальний посібник для вузів. Рівне, 1997. 543 с.
30. Гегель Г. Эстетика: В 4 т. М.: Искусство, Т.1. 1971. 322 с.
31. Гей Н. Время и пространство в структуре произведения // Контекст. М.: Наука, 1975. 504 с.
32. Геник-Березовська З. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм. К.: Гелікон, 2000. 368 с.
33. Героїчний епос українського народу. К.: Либідь, 1993. 432 с.
34. Гненна Г. Співець козацької слави // Українська мова і література в школі.1999. №2. С.4142.
35. Гоголь Н.В. Собрание сочинений: В 6 т. М.: Гослитиздат, 1959. Т.6. 563 с.
36. Голубов С. Правда и вымысел в советском историческом романе // Вопросы литературы. 1958. № 1.
37. Горак Г. Філософія. К.: Вілбор, 1997. 271 с.
38. Горбань М. Козак і воєвода // Руїна: друга половина XVII ст. К.: Україна, 1996. 431 с.
39. Горбач Н. Історична проза Юрія Мушкетика: Дис. канд. філол.наук:10.01.01/ Запорізький держ. ун-т. Запоріжжя, 2002. 187с.
40. Горбунова Т.В. Природа художественных идей. Искусство в системе общественного сознания. — Ленинград: Издательство ЛГУ, 1991. — 112 с.
41. Гуляк А. Становлення українського історичного роману. К.: Міжнар. фінансова агенція, 1997. 293 с.
42. Гуржій О. Слово до читача // Руїна: друга половина XVII ст. К.: Україна, 1996. 431 с.
43. Гуцало Є. Широкий діапазон // Укр. мова і література в школі. 1989. № 3.
44. Дзира Я. Джерельна основа праці О. Рігельмана з історії України // Історіографічні дослідження в Українській РСР. К, 1969. 392 с.
45. Домонтович В. Дівчина з ведмедиком. Болотяна Лукроза. К.: Критика, 2000. 416 с.
46. Донцов Д. Дух нашої давнини. Прага, 1944. 271 с.
47. Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 т. К.: Глобус. Т.2. 1992. 349 с.
48. Дремов А. Специфика художественной литературы. М: Просвещение, 1964. 262 с.
49. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688 с.
50. Завадська В., Музиченко Я., Таланчук О., Шалак О. 100 найвідоміших образів української міфології. К.: Орфей, 2002. 448 с.
51. Загоруйко Ю. Віктор Петров (Домонтович) // Історія української літератури XX ст.: У 2 кн.: Навч. посібник. К.: Либідь, 1993. Кн.1:1910 1930-і роки. 784 с.
52. Іван Сірко. К.: Веселка, 1992. 150 с.
53. Іваньо І. Про українське барокко // Українське літературне барокко. К.: Наук. думка, 1987. 301 с. С. 3 18.
54. Іванюк С. Крізь туман минулого // Бабенко Г. Шляхом бурхливим: Повість кінця XVII ст. К.: Веселка, 1995. 269 с.
55. Ільницький М. У вимірах часу: Літературно критичні статті. К.: Дніпро, 1988. 275 с.
56. Історичні пісні / Упор. і вступ. ст. В. Хоменка. К.: Муз. Україна, 1971. 318 с.
57. Історія русів. К.: Рад. письменник, 1991. 318 с.
58. Каган М. Духовное (опыт категориального анализа) // Вопросы философии. 1985. № 9.
59. Кащенко А. Запорозька слава // Руїна: друга половина XVII ст. К.: Україна, 1996. 431 с.
60. Кащенко А. Оповідання про славне військо Запорозьке низове. Дніпропетровськ: Січ, 1991. 494 с.
61. Кащенко А. Під Корсунем. К.: Молодь, 1992. 320 с.
62. Кащенко А. Сіркова могила // Кащенко А. Під Корсунем. К.: Молодь, 1992. 320 с.
63. Кирдан Б. Украинский народный эпос. М.: Наука, 1965. 352 с.
64. Кисіль О. Про що тирса шелестіла” С. Черкасенка // Книгарь, 1930. № 13. С. 771 772.
65. Кобрин К. К истории датировок // Новое лит. обозрение. — 2003. — №64. — С.243-250.
66. Козацькі січі (нариси з історії українського козацтва XVI XIX ст.). К., Запоріжжя, 1998. 252 с.
67. Костомаров М. Слов’янська міфологія. К.: Либідь, 1994. 384 с.
68. Крымский С. Контуры духовности: новые контексты идентификации // Вопросы философии. 1992. № 12.
69. Кулаковський В. Іван Сірко. К.: Молодь, 1992. 320 с.
70. Куліш П. Твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1998. Т. 2. 768 с.
71. Левицкий О. Опыт исследования о летописи самовидца // Летопись самовидца по новооткрытым спискам. К.: Типография Милевского, 1878. 76 с.
72. Лесик В. Елементи літератури в школі. К.: Рад. школа, 1959. 220 с.
73. Лицарі волі. Книга перша. К.: Знання, 1992. 240 с.
74. Лінтур П. Легенди Закарпаття // Легенди нашого краю. Ужгород, 1972. 234 с.
75. Літопис Гадяцького полковника Григорія Грабянки. К.: Знання, 1992. 192 с.
76. Літопис Самовидця. К.: Наук. думка, 1971. 208 с.
77. Лосев А. Диалектика мифа // Философия. Мифология. Культура. М.: Политиздат, 1991. 525 с.
78. Луценко Ю. Григорій Грабянка і його літопис // Літопис Гадяцького полковника Григорія Грабянки. К.: Знання, 1992. 192 с.
79. Малик В. Таємний посол: Тетралогія. К.: Укр. центр духовн. культури, 1998. 912 с.
80. Малинська Н. Героїчне в фольклорі та літературі. Дискурс канону. Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.07, 10.01.01/ Київ. нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченко. К., 2002. 35 с.
81. Мельничук Б. Випробування істиною: Проблема історичної та художньої правди в історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення). К.: Академія, 1996. 272 с.
82. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. К.: Акціонерне товариство Обереги”, 1994. 424 с.
83. Мицик Ю. Козацький край: Нарис з історії Дніпропетровщини. Дніпропетровськ: Вид-во ДУ, 1997. 176 с.
84. Мицик Ю., Плохій С., Стороженко І. Сполохи козацької звитяги: Нариси. Дніпропетровськ: Січ, 1991. 206 с.
85. Мицик Ю., Плохій С., Стороженко І. Як козаки воювали. Дніпропетровськ: Промінь, 1990. 304 с.
86. Мишанич О. В безмежжі зим і чужини... (Повернення Спиридона Черкасенка) // Черкасенко С. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1991. Т.1. 891 с.
87. Мишанич О. З минулих літ: Літературознавчі статті й дослідження різних років. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2004. 390 с.
88. Мишанич С. Фольклористичні та літературознавчі праці. Донецьк, 2003. т. 2. 467 с.
89. Мишанич Я. Історія русів”: історіографія, проблематика, поетика. К.: Обереги, 1999. 204 с.
90. Мордовець Д. Историческия пропилеи: В 2 т. С-Пб., 1889. Т. 2. 524 с.
91. Мушкетик Ю. Яса. К.: Рад. письменник, 1987. 597 с.
92. Наливайко Д. Козацька християнська республіка. К.: Дніпро, 1992. 494 с.
93. Наливайко Д. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі ХІ XVIІІ ст. К.: Основи, 1998. 578 с.
94. Наливайко Д. Становлення нової жанрової системи в українській літературі доби барокко // Українське барокко. К., 1993. С. 12 22.
95. Нахлік Є. Пантелеймон Куліш // Куліш П. Твори: У 2 т. К.: Наук. думка, 1994. Т.1. С. 5 36.
96. Нечуй-Левицький І. Зібрання творів: У 10 т. К.: Наук. думка, 1965 1968. Т.10. 426 с.
97. Нечуй-Левицький І. Сьогочасне літературне прямування // Правда, 1878. Т.2. С. 1 41.
98. Новицький Я. Народна пам’ять про Запоріжжя. Рига: Спридитис, 1990. 118 с.
99. Новиченко Л. Український радянський роман: Стислий нарис історії жанру. К.: Наук. думка, 1976. 131 с.
100. Новиченко М. Кошові отамани: Нариси і портрети. К., 1991. 251 с.
101. Нудьга Г. Листування запорожців з турецьким султаном. К., 1963. 72 с.
102. Ортега-і-Гасет Х. Думки про роман // Ортега-і-Гасет Х. Вибр. твори. — К.: Основи, 1994. — C.273-305.
103. Оскоцкий В. Роман и история: Традиции новаторства советского исторического романа. М.: Худ. литература, 1980. 384 с.
104. Охріменко П. Розвиток українського барокко і його зв’язки з білоруською та російською літературою // Українське барокко. К., 1993. 260 с. С. 22 36.
105. Охріменко П., Охріменко О. Розвиток і взаємозв’язки східнослов’янського барокко // Українське літературне барокко. К.: Наук. думка, 1987. 300 с. С. 19 45.
106. Павлишин М. Українська культура з погляду постмодернізму // Павлишин М. Канон та іконостас. — К.: Час, 1997. — С.213-222.
107. Пахаренко В. Художнє слово // Українська мова та література. К.: Шкільний світ, 2001. Ч. 29 32 (237 240). 96 с.
108. Пахучий О. Юрась Хмельниченко. К.: Укр. письменник, 1995. 558 с.
109. Петровський М. Нариси з історії України XVII XVIII ст. Харків, 1930. 243с.
110. Плісецький М. Українські думи: сюжети і образи. К.: Кобза, 1994. 364 с.
111. Рацова О., Лозинський І. Україна в творчій спадщині Меріме // Всесвіт. 1961. № 8.
112. Реизов Б. История и вымысел в романах Вальтер Скотта // Реизов Б. История и теория литературы. Л.: Наука, 1986. С. 119 129.
113. Рильський М. Українська народна творчість. К., 1959. 234 с.
114. Ромащенко Л. Жанрово-стильовий розвиток сучасної укр