ЕПІЧНІ СТИЛЬОВІ ДОМІНАНТИ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ УЛАСА САМЧУКА

brief description

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

СТАСИК
МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ

УДК:821.161.2С 3.08

ЕПІЧНІ СТИЛЬОВІ ДОМІНАНТИ ХУДОЖНЬОЇ
ПРОЗИ УЛАСА САМЧУКА

Спеціальність:
10.01.01. українська література

Дисертація на здобуття
наукового ступеня
кандидата філологічних наук

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК
кандидат філологічних наук,
доцент Васьків М.С.

ЗАПОРІЖЖЯ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ ПИТАННЯ...........................................................7
1.1. Стильові складники індивідуальної поетики.............................................7
1.2. До історії розвитку самчукознавства (генологічний і стилістичний аспекти)...19
РОЗДІЛ 2. ЕПІЧНІСТЬ ЯК ІМАНЕНТНА СТИЛЬОВА РИСА РОМАНІВ УЛАСА САМЧУКА..........................29
2.1. Поняття епічності в літературознавстві...........................................................29
2.2. Епічна модель світу у творах У.Самчука.........................................................38
2.3. Форми і засоби досягнення епічної розлогості у прозі У.Самчука...............71
РОЗДІЛ 3. ХРОНОТОПНІ ОСОБЛИВОСТІ ТРИЛОГІЇ УЛАСА САМЧУКА «ОСТ».......................................................................................................................102
3.1. Час і простір у художній літературі: теоретичний аспект............................102
3.2. Часова організація трилогії У.Самчука «Ост»...............................................109
3.3. Художній простір у трилогії У.Самчука «Ост».............................................145
ВИСНОВКИ.............................................................................................................166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................175

ВСТУП

Актуальність дослідження. Процес національного відродження, що посилився в Україні на поч. 90-х років ХХ століття, закономірно викликав потребу відновлення цілісної та об’єктивної картини нашого письменства. Відтак у посттоталітарних умовах з’явилася можливість внести суттєві корективи у вивчення літературного процесу, що пов’язано з уведенням у широкий науковий обіг творчого доробку тих митців, на чиї імена довгий час було накладено табу. Одним із таких письменників є Улас Самчук обдарований прозаїк, публіцист, чия творчість припала на складний період у вітчизняній історії та у розвитку української літератури.
Творчість У.Самчука привертала увагу науковців за межами України постійно, але їх розвідки мали переважно ознайомлювальний, надто загальний характер або зосереджувалися на соціальній чи національній проблематиці. В Україні ім’я письменника, його творчість були надовго вилучені з ужитку, що не сприяло відтворенню справжньої картини літературного процесу ХХ століття.
Твори митця тривалий час в Україні не видавалися в усій повноті, а опубліковані читалися й трактувалися по-різному. Дослідження художньої прози У.Самчука, що розпочали його сучасники А.Власенко-Бойцун, Г.Костюк, І.Кошелівць, Б.Кравців, Я.Розумний, О.Тарнавський, Ю.Шевельов та ін., не втрачає актуальності й зараз. Творчість письменника стала об’єктом вивчення сучасних науковців С.Бородіци, І.Бурлакової, М.Гона, М.Жулинського, Ю.Мариненка, С.Пінчука, Я.Поліщука та ін. Однак з огляду на великий обсяг творчого доробку письменника, на ознайомчо-описовий характер багатьох досліджень, на зосередженість дослідників переважно на ідеологічно-змістових особливостях творів У.Самчука можна говорити про те, що у літературознавчих студіях до сьогодні не досліджені окремі аспекти (насамперед формальні) його творчості, що зумовлює необхідність її поглибленого і системного вивчення.
Актуальність дослідження зумовлена, по-перше, потребою комплексного і науково-об’єктивного вивчення художньої спадщини українських письменників ХХ ст., зокрема й представників української діаспори, творчість яких за умов тоталітарного режиму була вилучена з досліджень літературного процесу; по-друге, існуванням лакун у вивченні художньої прози У.Самчука, браком ґрунтовних системних досліджень її жанрово-стильових особливостей; по-третє, суперечністю ряду положень самчукознавства, різнорідністю трактувань і дискусійністю окремих висновків, передовсім, пов’язаних з питаннями індивідуального стилю митця, що вимагає подальшого всебічного аналізу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося у межах комплексної теми «Поетика художнього твору», яку розробляла кафедра теорії літератури й журналістики Запорізького національного університету.
Мета роботи виявити епічні стильові домінанти художньої прози У.Самчука, з’ясувати особливості їх художньої реалізації та функціонування.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- простежити діахронію і синхронію вивчення понять «поетика», «стиль» і ті їх компоненти, які в сукупності характеризують художні особливості творів конкретного автора;
- подати огляд наукової літератури, яка за об’єкт дослідження обирала жанрово-стильові та інші аспекти індивідуального стилю У.Самчука;
- визначити стильові домінанти романістики письменника;
- з’ясувати найбільш характерні ознаки епічного мислення У.Самчука в процесі аналізу творчого надбання письменника;
- охарактеризувати засоби досягнення епічної розлогості у творах письменника;
- визначити в аналізованих творах письменника різні часопросторові плани і подати характеристику кожного з них, проаналізувати їх взаємозв’язки та дослідити функції хронотопної системи;
- встановити взаємозв’язки між епічністю як стильовою рисою і хронотопом та ідейно-естетичними домінантами романістики У.Самчука.
Об’єктом дослідження є опубліковані твори У.Самчука: трилогії «Волинь» та «Ост», романи «Кулак», «Марія», «Гори говорять!», «Юність Василя Шеремети», «Чого не гоїть огонь», «На твердій землі».
Матеріалом для дослідження також частково стали книги спогадів і мемуаристики «На білому коні», «На коні вороному», «Плянета Ді-Пі».
Предметом дослідження є епічні стильові домінанти художньої прози У.Самчука
Методологічно-теоретичною основою дисертації є основні положення теорії літератури про зміст поняття «поетика», про структуру художнього твору та зв’язки між її компонентами, сформульовані у працях українських і зарубіжних літературознавців С.Аверінцева, М.Бахтіна, Т.Денисової, В.Дончика, Л.Єршова, Д.Затонського, Р.Зобова, М.Ільницького, Г.Клочека, М.Кодака, Н.Копистянської, Д.Лихачова, Д.Медриша, А.Мостипаненка, Т.Мотильової, Б.Нічева, Л.Новиченка, В.Піскунова, А.Ткаченка, Б.Томашевського, Г.Фрідлендера, К.Фролової, В.Халізєва, М.Храпченка, Л.Цилевича, О.Чичеріна та ін.
Методи дослідження. З метою багатогранного і багатоаспектного аналізу особливостей індивідуального стилю У.Самчука у дисертації реалізовано поєднання порівняльно-типологічного, історико-функціонального та структурального наукових методів. Застосовано описово-аналітичний підхід, який полягає у підборі, систематизації та аналізі матеріалу.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що при чималій кількості праць про творчість У.Самчука значна кількість проблем індивідуального стилю письменника, які стосуються особливостей форми його творів, майже не бралися до уваги. За основу аналізу романістики письменника уперше системно беруться епічні стильові домінанти (епічність та властивості хронотопу), які були об’єктом лише побіжних зауваг науковців. Такий підхід до проблеми дає можливість вписувати творчість У.Самчука в традиції української та світової літератури, наголошувати на оригінальності індивідуальної творчої манери письменника, дозволяє визначити місце і роль його художньої спадщини в історії української літератури ХХ століття.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані при написанні відповідних розділів підручників, у лекційних курсах із історії української літератури ХХ століття, при проведенні семінарських і практичних занять, спецкурсів і спецсемінарів «Українська література письменників-емігрантів», при написанні курсових і дипломних робіт студентами-філологами.
Апробація дослідження. Основні положення та результати дослідження доповідалися на щорічних підсумкових наукових конференціях викладачів і студентів Запорізького національного університету (1999-2005 рр.). Практичні результати було також висвітлено в доповідях, виголошених на Всеукраїнській науковій конференції «Поетика художнього твору» (Запоріжжя, 2000), «Дерманський світильник», присвяченій творчості У.Самчука (Рівне, 2002), Міжнародній науково-теоретичній конференції «Проблеми жанру, стилю, літературного напрямку» (Запоріжжя, 2003). Окремі розділи та дисертація в цілому обговорено на засіданнях кафедри теорії літератури й журналістики Запорізького національного університету.
Публікації. Аспекти досліджуваної проблеми відображені у шести публікаціях у фахових виданнях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і бібліографії. Обсяг роботи 196 сторінок, з них 174 сторінки основного тексту, бібліографія включає 302 позиції і подана на 22 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

Аналіз романістики У.Самчука у дисертаційному дослідженні дає підстави зробити такі висновки:
1.Історію дослідження творчої спадщини У.Самчука умовно можна поділити на три етапи. Перший етап становлять розвідки літературознавців 30-х років ХХ століття, які характеризуються тим, що аналіз здійснюється в руслі окреслення парадигм художнього мислення письменника, тематичних аспектів, класифікації проблематики, основних мотивів, образів та мови творів письменника.
Другий етап (40 80-ті рр.) характеризується різкими контрастними оцінками творчості письменника, що було пов’язано з тогочасними суспільно-історичними подіями. Переважна кількість матеріалів-досліджень про У.Самчука в еміграційній критиці подана у формі оглядового аналізу його творів із наголошенням на превалюванні національних мотивів (Г.Костюк, Є.Онацький, А.Власенко-Бойцун). На особливості художнього мислення письменника вказували Ю.Клиновий, В.Державин. Належним чином оцінивши талант письменника, ці літературознавці вказують на стильові особливості його творчості, зокрема монументальність.
Офіційна радянська критика відводила У.Самчукові роль оспівувача буржуазної дійсності. Відповідно до цього подається різко негативна оцінка його творів (Ю.Мельничук, Ю.Омельчук).
Третій етап (90-ті рр.) характеризується активним аналізом творчості У.Самчука, що зумовлено поверненням його письменницької спадщини до широкого кола науковців і читачів, які не мали упередженого ставлення до постаті письменника і його творчого доробку. Вилучений на довгий час із літературного процесу ХХ ст., Улас Самчук отримує належну оцінку літературознавців. Об’єктом дослідження стають історія написання, характеристика персонажів, їх прототипи, проблематика, культурно-історичний контекст творів письменника. Спостерігається рух від окремих невеликих оглядових статей чи досліджень вузьких проблем до синтетичних праць, у яких науковці прагнуть дати всебічну характеристику тематики і проблематики романів У.Самчука, відтворення у них найсуттєвіших катаклізмів доби. Поступово все більшу увагу дослідників починають привертати формальні особливості (композиційні, жанрові, нараційні, лексико-синтаксичні тощо) творів письменника.
2.Тематичні обрії творів письменника досить різноманітні, але панівною, як і у творчості більшості письменників-емігрантів, є тема національного визволення українського народу. Творчість митця засвідчує появу нової концепції людини й дійсності. Роздуми про сенс життя, про відповідальність кожного перед історією, епохою стилетвірна домінанта романів митця. Усі зусилля прозаїка зорієнтовані на творення нового образу українства як духовно самостійного й самодостатнього суб’єкта історії.
Улас Самчук відтворив долю народу в один із найважливіших моментів історичного розвитку. Головний герой його творів український народ, який роздумує над важливими подіями, стає на шлях національного самоусвідомлення.
Для Самчука характерний новий погляд на людину. Письменник стверджує ідею сильної особистості, яка, переживаючи злети і падіння, втрати і розчарування, черпає життєву наснагу в рідній землі. Творам У.Самчука притаманний масштаб художнього задуму. Роздуми митця про людину, народ, їх сутність епічні за своїм характером.
Життя героїв романів У.Самчука підпорядковане спокійному, розміреному ритмові життя. Письменник використовує розлогу розповідь, насичену деталями як побутового, так і психологічного характеру. Він скрупульозно, як середньовічний літописець, фіксує різноманітні факти, епохальні й нібито малозначимі, у їх часовій послідовності, навіть якщо вони не мають між собою безпосереднього зв’язку, інколи навіть можуть видаватися випадковими і зайвими. Такий виклад подій дуже чітко узгоджується з календарно-сезонним способом життя селянина. Земля, праця біля землі диктують авторові не лише моральні устрої героїв, але й сюжетно-композиційні та нараційні особливості його «автобіографічної» романістики. Звичаї, традиції у творах письменника несуть у собі печать особливої недоторканості, уособлення вищої сутності самого життя української людини.
3.У своїх творах митець не лише створив панораму життя української людини ХХ ст., а й змалював низку самобутніх характерів і типів. Праця на землі є сенсом їхнього життєвого світу, структурною основою свідомості людини. Суспільна система, що відчужувала українця від землі, осмислюється як глибинне, метафізичне зло.
Незважаючи на переважно прихильне зображення селянських типів, високу авторську оцінку їхніх моральних якостей, письменник наполегливо розкриває й аналізує негативні процеси в його середовищі (люмпенство, денаціоналізацію). Відзначено негативний вплив революції на моральні якості українських селян, у художню тканину твору введено образи персонажів (Максим із «Марії», Проць із «Волині», Калиниченко з «Оста»), які втратили зв’язок із звичним середовищем і не в змозі осягнути змін, що відбулися. Така деромантизація революції і її прихильників визначає новий тип образів-маргіналів.
Попри беззаперечне захоплення індивідуалізмом українців, У.Самчук усвідомлює небезпеку його переростання в егоїзм, що є шкідливим для спільноти, яка саме перебуває на етапі формування нового організму і потребує передусім консолідації. Класичним взірцем деструктивного індивідуалізму є ставлення селян до революційних змін («Марія», «Волинь», «Ост»).
Зображуючи соціальну апатію українського селянина, У.Самчук наголошує на думці про можливість протесту. І Довбенкам, і Морозам, хоч і різною мірою, властива виразна воля до життя, здатність до формування активної позиції.
4. Аналізуючи твори письменника, можна зауважити, що домінантою прозових творів У.Самчука є увиразнення людини, яка перебуває у стані соціального і національного знищення, що є типовим для літератури цього періоду. Письменник досягає естетичної повноти, об’ємності, природної простоти персонажів при постійній скутості темою головного суспільного конфлікту часу.
Апеляція письменника до національної ментальності показала прикметну ознаку його стильової манери тяжіння до відтворення величних, масштабних полотен. Масштабності письменник прагне досягти різними засобами: філософсько-політичними відступами, діалогами, монологами, у яких персонажі роздумують про долю народу; широкою соціальною узагальненістю образів, прямими історичними довідками, екскурсами у минуле міста, села, хутора, особливостями хронотопу, синтаксичною побудовою речень і складних синтаксичних цілостей.
Митець чітко дотримується рівнозначності героїв. У його творах наявний паралелізм мотивування дій, оскільки тут поряд діють і суспільство, і людина. Епічність таких романів, як «Волинь», «Кулак», «Марія», «Гори говорять!», «Чого не гоїть огонь», якісно нова. Зводиться вона до глибокого проникнення письменника у факт, явище, в авторському, суто особистісному «пережитті» всіх подій, переломлених крізь долі героїв.
Романом «Марія» У.Самчук довів, що «монологічний роман», тобто з одним героєм у центрі, може бути не менш епічним, панорамним, ніж роман, що складається із багатьох сюжетних гнізд, людських доль, однаково зображених першим планом.
5. Побудова творів за принципом внутрішньої опозиції між природним ідеалом письменника, його мріями, прагненнями і суперечливою дійсністю ще одна ознака творчої майстерності письменника. Дослідження художньої спадщини У.Самчука дозволяє окреслити домінантний у його творчості мотив: проблема особистості, її становлення й розвиток у суспільстві. Абсурдність становища митця, змушеного творити в тоталітарному суспільстві, зумовлює мотив громадянського сумніву, духовної кризи та внутрішнього розпачу. Бачення згаданої проблеми під таким кутом зору сприяє утворенню бінарних опозицій.
6.Традиційні історичні образи (євангельського, фольклорного, літературного походження) засвідчили характерну ознаку художньої прози митця інтертекстуальність. Своєрідне осмислення «вічних образів» і традиційних сюжетів дає підстави стверджувати, що іманентною рисою стильової манери письменника є свідоме поєднання двох тенденцій: архаїки і модерну, тобто захоплення художніми здобутками минулого та прагнення їх оновлювати.
7. Виклад подій У.Самчук найчастіше будував на хронологічному, однолінійному способі розгортання сюжету, в якому визначальними є соціальні і побутові виміри, розлогі описи-пейзажі, деталізовані способи-розкриття образів персонажів. Захоплення письменника історичним матеріалом призвело до збіднення і спрощення характерів у творі, до появи образів, мета яких лише ілюструвати ту чи іншу подію (товариш Андрій, «Кулак», Калиниченко, «Темнота»). Авторська присутність робить художні тексти тенденційними.
Певним недоліком епічних творів У.Самчука можна вважати бажання автора «розтлумачити» читачеві все до кінця. Відчутне «побоювання» письменника за те, що читач щось не зрозуміє чи зрозуміє не так. У результаті окремі епізоди є моралізаторськими, в’ялими і непотрібними. Наприклад, це часто повторювані монологи Івана Мороза («Ост») про бажання бути лише господарем на власному полі.
«Промахи» письменника у психологізуванні окремих персонажів компенсуються зображенням багатоликого образу «населення» хутора, села або міста, Волині, Закарпаття чи Канівщини, а загалом України. Він колоритний, «тверезо» написаний, сповнений правдивості. Причому у відтворенні цієї маси відчутна незапрограмована широта у передачі живого розмаїття характерів, доль, не подібних одна на одну життєвих історій. Ядро естетичної концепції автора саме у зображенні цього повноводного й барвистого (при всій своїй сільській, «земляній» простоті) плину життя багатьох звичайних людей, плину, який при всіх своїх поворотах, вирах і перекатах усе ж виявляється підпорядкованим загальним закономірностям.
8. Прикметною стильовою особливістю епічних творів У.Самчука є введення у художню структуру тексту документа, який є не тільки переконливим аргументом, а й предметом для довгої і ґрунтовної бесіди, характеристики певної суспільної ситуації.
Якщо у «Волині», «Кулаку», «Гори говорять!», «Юності Василя Шеремети» наявна трансформація достовірних прототипів, їх злиття та узагальнення при домінуванні враження від відомої особи, то у трилогії «Ост» автор творить «збірні образи» з орієнтацією на соціально-психологічну і національну достовірність. У трилогії «Ост» домінують персонажі збірні, зіткані з чужих спогадів, описів, книжної інформації, але оживлені в уяві автора художніми деталями, увиразнені публіцистичними узагальненнями. Вони запам’ятовуються не як соціальні схеми, а як естетичні цінності, бо осягаються в індивідуалізованій формі. Оптимізм, стоїцизм наскрізна домінанта, що проходить крізь усю творчість письменника.
9. Детальний аналіз прози митця показує, що вона постає звільненою від етнографічної та соціально-побутової описовості, але не від описового інгредієнта загалом. Це свідчить про те, що новаторські елементи прози письменника глибоко імпліковано у загалом традиційну реалістичну манеру літератури. Та й естетичні, і світоглядні принципи У.Самчука не дозволяли далеко відходити в своїх новаторських осягненнях від добротної літературної традиції. Митець віддає перевагу докладним описам, які позначені численними деталями побутового життя. Але ця стильова риса, попри те, що уповільнює темп оповіді, водночас наповнює її якимось особливим ароматом, надає неповторного й такого потрібного для відтворення атмосфери життя колориту. Таке зображення зумовлює і ритм оповіді, спокійний, неквапливий, що запрошує читача до спільних роздумів, співпереживання. Побут у романістиці Уласа Самчука не є простим описом обставин повсякденного буття героїв, він є передовсім предметним вираженням їх свідомості, яка сформувалася на народних традиціях, звичаях та обрядах у ході тривалого історичного розвитку. При цьому побут стає джерелом інформації, яка спонукає реципієнта до розуміння того, як герої осмислюють своє місце в суспільстві, власну долю. Звичаї, родинне життя, речі домашнього вжитку акумулюють у собі дух народу, його характер, норми взаємин між людьми. Морально-етичні, психологічні та соціальні основи суспільного буття виступають як опредмечена свідомість.
10. Аналіз художнього часу і простору дає підстави говорити про особливості хронотопу у творчості У.Самчука, про масштабність авторського осмислення дійсності, коли діяльність окремої людини чи певного колективу постає у глобальних масштабах. Ця глобальність і духовна висота не просто проголошується у творі, а випливає як закономірність із зображуваного.
Для детальної характеристики хронотопу обрано одну трилогію, яка має спільні риси з іншими романами. Одночасно хронотоп «Осту» глибоко індивідуальний.
Характерною ознакою часової площини хронотопу в трилогії «Ост» є постійне наголошення на спадкоємності у розвитку суспільства. Характер поведінки головного персонажа визначається часом епохи. На відміну від «Морозового хутора», «Волині», «Марії», «Гори говорять!» в романах «Темнота» та «Втеча від себе» спостерігається інтенсивніший вияв даної ознаки, що зумовлено прагненням письменника максимально глибоко проникнути в сутність вагомих історичних реалій, адекватного пізнання й окреслення минулого, сучасного та майбутнього України. Зв’язок часів здійснюється різними способами: інколи це спогади та розповіді головних персонажів, інколи співставлення, переплетення часових планів або парадоксальне порівняння різних історичних епох.
Робота, мрії, переживання братів Морозів постають у контексті розгортання революційних змін в Україні та проектуються на найголовніші колізії світової історії. Простежується органічний вплив на втілення ідейно-художнього авторського задуму суспільно-політичних і літературно-естетичних ідей Т.Шевченка, І.Франка, Д.Донцова, М.Хвильового.
Перцептуальний час у романах «Темнота» і «Втеча від себе» часто переривається, наявне «забігання» вперед або апеляція до минулого. Час у романі постійно зазнає певних деформацій залежно від авторського задуму.
Категорія часу в аналізованих романах У.Самчука стає фактором не тільки стильовим, а й смисловим. Сюжетний час у цих творах виступає як такий, що організовує, зв’язує матеріал. Життя героїв прив’язується до історичних подій, які розкриваються в хронологічній послідовності. Навіть коли автор, захопившись розповіддю, міркуваннями, «забігає» наперед, у майбутнє, він обов’язково повертається до описуваних епізодів.
11. Семантика просторової площини хронотопу творів У.Самчука пов’язана з семантикою топосів порогу, хутора, кімнати-салону, темноти та реалізацією в його художньому просторі мотиву дороги, яка здебільшого є метафорою життя людини. Герої У.Самчука перебувають передусім на шляху духовного засвоєння ідеалів у похмурих бараках таборів або на життєвому роздоріжжі. Акцентування на дисгармонії людини і світу продиктована історичними реаліями і кризою духовності. У творах простежується спільна психологічна домінанта екзистенційне відчуття болісної відчуженості героя твору.
Проблема вибору шляху (прогресивного чи регресивного) це не тільки соціально-історична проблема. Кожна окрема людина стикається з нею не раз у своєму житті. Живучи в тоталітарному суспільстві, герої значно обмежені у свободі індивідуального вибору, але все-таки вона існує. Право вибору залишається за ними: одні йдуть «за течією», інші «проти течії», зважаючи на це, героям необхідна концентрація сили духу. На думку письменника, людина, що пішла «за течією», перестає бути особистістю. Герої твору втрачають своє обличчя, свідомість роздвоюється. Людина більше не особистість, а річ у руках влади.
Значний інтерес становлять реалізовані у художній практиці прозаїка домінанти темноти, міста, що пов’язуються з простором хаосу і протиставляється при цьому семантиці топосу хутора. «Хутір» є сюжетотвірним та ідейним стрижнем, навколо якого формується проблематика і символіка твору.
Три романи У.Самчука «Морозів хутір», «Темнота», «Втеча від себе» три величезні картини стану суспільства, три сходинки осмислення митцем історичної дійсності, «двох світів», у яких постійно змінюються пропорції людського і антилюдського.
У «Втечі від себе» ці два світи уже остаточно роз’єднані. Вони протистоять один одному як ворожі табори. Між ними остаточно зникають «недомовки», «точки дотику».
12.Різкість, гострота поставлених у трилогії «Ост» проблем, при чіткості національної позиції автора, змінила структуру і характер типізації героїв. Відбулося певне «спрощення» художньої структури за рахунок дуже чіткого теоретичного «кістяка», що має характер політичного трактату.
У романі є два плани оповіді це звинувачувальний вирок і віра у майбутнє відродження України. Таким чином, теоретична основа ніби «вписується» у загальну образну тканину роману. Цим досягається також загострення «граней» типового, виділення важливих рис характеру чи явища. Але цей готовий підсумок не лежить на поверхні, він витікає із художніх зчеплень. Хоча не можна не визнати, що місцями таке зображення зникає і на поверхню виходить чиста догматика, що шкодить художньому творові. Аналізовані зразки помітно увиразнили специфічну увагу письменника до суспільно-національних проблем, акцентували неприйняття ним комуністичного та фашистського свавілля.
В усій системі ідіостилю художньої прози У.Самчука домінує аналітико-реалістичний та хронікальний спосіб зображення дійсності. Схильність письменника до такого способу мислення простежується на всіх рівнях художнього тексту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АбрамовичГ. Введение в литературоведение: Учебник для студентов филол. спец. пединститутов. 6-е изд., испр. и доп. М.: Просвещение, 1975. 352 с.
2. Аверинцев С. Поэтика ранневизантийской литературы. М.: Наука, 1977. 320 с.
3. АдамовичА. Горизонты белорусской прозы. М.: Сов. писатель, 1974. 320 с.
4. Адмони В. Поэтика и действительность: Из наблюдений над зарубежной литературой ХХ в. Л.: Сов. писатель, 1975. 310 с.
5. АндреевЮ. Революция и литература: Октябрь и гражданская война в русской советской литературе и становление социалистического реализма (20-30-е годы). М.: Худ. лит., 1987. 399 с.
6. Араміс. Конкістадори рідної землі (продовження) // Нова зоря. 1934. Ч. 84 (4 листопада). С. 6 7.
7. Араміс. Конкістадори рідної землі// Нова зоря. 1934. Ч. 82 від 28 жовтня. С. 6.
8. Бабій С. Дермань, дорога до Самчука: До 90-річчя від Дня народження У.Самчука// Дзвін. 1995. №1. С. 105 108.
9. Багач М. Світогляд і поетика Юрія Клена: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1998. 19 с.
10. Баллер Э. Преемственность в развитии культуры. М.: Наука, 1969. 292с.
11. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худ. лит., 1975. 502 с.
12. Бахтин М. Литературно-критические статьи/ Сост. С.Бочаров и В.Кожинов. М.: Искусство, 1986. 445 с.
13. Бахтин М. Поэтика Достоевского. 2-е. изд. М.: Сов. писатель, 1963. 363 с.
14. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. 2-е изд. М.: Худ. лит., 1990. 543 с.
15. Бахтин М. Эстетика словесного творчества/ Сост. С.Г.Бочаров; Текст подгот. Г.С.Бернштейн и Л.В.Дерюгина; Примеч. С.С.Аверинцева и С.Г.Бочарова. 2-е изд. М.: Исскуство, 1986. 444 с.
16. Безхутрий Ю. Коні Уласа Самчука// Березіль. 1996. № 5-6. С. 164 179.
17. БекединП. Современные советские исследования об эпопее// Русская литература. 1976. №1. С. 223 238.
18. БекединП. Эпопея: некоторые вопросы генезиса жанра // Русская литература. 1976. №4. С. 34 60.
19. БелаяГ. «Ценностный центр»// Вопросы литературы. 1978. №12. С. 27 32.
20. БелаяГ. Закономерности стилевого развития советской прозы двадцатых годов. М.: Наука, 1977. 255 с.
21. БелаяГ. Литература в зеркале критики. Современные проблемы. М.: Сов. писатель, 1986. 365 с.
22. БернштейнИ. Жанровая структура современного романа// Вопросы литературы. 1976. №2. С. 133 163.
23. БернштейнИ. Чешский роман ХХ века и пути реализма в европейских литературах. М.: Наука, 1979. 304 с.
24. БернштейнИ. Эпос обновления жизни. М.: Сов. писатель, 1982. 344 с.
25. БілецькийО. Твори: В 5 т. К.: Наукова думка, 1966. Т.3: Українська радянська література. Теорія літератури. 679 с.
26. Бородіца С. Жанрова структура романів Уласа Самчука в контексті західноукраїнської романної прози 30-40-х рр. XX ст.: Автореф. дис. к. філол. наук. К., 2000. 18 с.
27. Бочаров А. Время в четырех измерениях (некоторые аспекты историзма современной прозы)// Вопросы литературы. 1997. № 11. С. 33 68.
28. БочаровС. Три шедевра русской классики. М.: Худ.. лит., 1971. 237 с.
29. БритиковА. Мастерство Михаила Шолохова. М., Л.: Наука, 1964. 203с.
30. Бурлакова І. Творчість Уласа Самчука. Проблеми індивідуального стилю: Автореф. дис. к. філол. наук. К., 2001. 20 с.
31. Веселовский А. Историческая поэтика/ Вст. ст. И.К.Горского; сост. коммент. В.В.Мочаловой. М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
32. Виноградов В. Проблемы русской стилистики. М.: Высшая школа, 1981. 320 с.
33. Виноградов В. Стилистика. Теория художественной речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 256 с.
34. Винокур Г. Филологические исследования: Лингвистика и поэтика / Отв. ред. Г.Степанов, В.Нерознак; вступ. ст. и коммент. М.Шапира. М.: Наука, 1990. 451 с.
35. Власенко В., Ковтуненко А. Володар світу. Тема праці в українській радянській прозі. К.: Дніпро, 1965. 175 с.
36. ВласенкоВ. Український дожовтневий роман (Проблематика. Образна система. Поетика). К.: Дніпро, 1983. 150 с.
37. Власенко-Бойцун А. Улас Самчук творець нового героя// Слово. Зб. 11: Література, мистецтво, критика, мемуари, документи. Торонто : Слово, 1987. С. 231 239.
38. Володин Э. Специфика художественного времени// Вопросы философии. 1978. - № 8. С. 132 141.
39. ГаличО., НазарецьВ., ВасильєвЄ. Теорія літератури: Підручник/ За наук. ред. О.Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
40. Гачев Г. Содержательные формы// Вопросы литературы. 1965. №10. С. 149 170.
41. ГачевГ. Содержательность художественных форм. Эпос. Лирика. Театр. М.: Просвещение, 1968. 304 с.
42. ГегельГ.В.Ф. Эстетика: В 4-х т. М.: Искусство, 1968. Т.1. 312 с.
43. Гей Н. Художественность литературы: Поэтика, стиль. М.: Наука, 1975. 471 с.
44. Герасимчук А., Тимошенко З. Курс лекцій з філософії: Навч. посібн. К.: Видавництво Європ. ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 1999. 422 с.
45. ГинзбургЛ. Литература в поисках реальности. Статьи. Эссе. Заметки. Л.: Сов. писатель, 1987. 400 с.
46. ГладковскаяЛ. Рождение эпопеи «Железный поток» А.С.Серафимовича. М.-Л.: Сов. писатель, 1963. 204 с.
47. Гнідан О. Василь Стефаник. Життя і творчість. К.: Радянська школа, 1991. 222 с.
48. Гон М. Роман Уласа Самчука «Волинь»// Слово і час. 1997. № 8. С. 72 75.
49. Горунг Б. Несколько соображений о понятии стиля и задачах стилистики// Проблемы современной филологии. М.: Наука, 1965. С.89 90.
50. Гром’якР. Образи світу в Леопольда Бучківського й Уласа Самчука: на матеріалі повістей «Вертепи», «Чорний потік» і романів «Волинь», «Чого не гоїть огонь»// Слово і час. 1997. №3. С. 46 51.
51. ГромовП. О стиле Льва Толстого. «Диалектика души» в «Войне и мире»/ Монография. Л.: Худ. лит., 1977. 488 с.
52. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн./ Упорядк. В.В.Яременко. К.: Либідь, 1993. Т. 1. 392 с.
53. ГрушевськийМ. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн./ Упорядк. та прим. С.К.Расовецького. К.: Либідь, 1995. Т. 4. 256 с.
54. ГураВ. Как создавался «Тихий Дон»: Творческая история романа М.Шолохова. М.: Сов. писатель, 1989. 464 с.
55. ГураВ. Роман и революция: Пути советского романа 1917-1929. М.: Сов. писатель, 1973. 400 с.
56. Гуревич А. Что есть время// Вопросы литературы. 1968. № 11. С. 150 154.
57. Денисова Т. Новейшая готика (О жанровых модификациях современного американского романа)// Жанровое разнообразие современной прозы Запада/ Отв. ред. Д.Затонский. К.: Наук. думка, 1989. С. 59 127.
58. ДенисоваТ. Про епос, епічність і сучасний роман// Рад. літературознавство. 1966. №10. С. 24 32.
59. ДенисоваТ. Роман і проблеми його композиції. К.: Наукова думка, 1968. 220 с.
60. Денисюк І. Жанрові проблеми новелістики// Розвиток жанрів в українській літературі XIX- поч. XX ст.: Збірник наукових праць. К.: Наукова думка, 1986. С. 6 49.
61. Дзіковська Л. Художній час та художній простір у ліриці М.Волошина 1900-1910 років: Автореф. дис. к. філол. наук. К., 2001. 20 с.
62. Днепров В. Идеи времени и формы времени. Л.: Сов. писатель, 1980. 589 с.
63. ДнепровВ.Д. Черты романа ХХ века. М.-Л.: Сов. писатель, 1965. 548с.
64. Дніпровський О. Два нові томи прози// Назустріч. 1935. № 2. С. 5.
65. Дніпровський О. Рецензії й огляди. Улас Самчук : Батько й син. 3-я частина «Волині»// Назустріч. 1938. - №6 (15 березня ). С. 5.
66. До літературної спільноти// Літопис Волині. Вінніпег, 1982. Ч. 13 14. С. 177 178.
67. ДомашевськийМ. Історія Гуцульщини. Чикаго, Львів: Гуцульський дослідний інститут в Чикаго, 1995. 501 с.
68. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів: Просвіта, 1991. 296 с.
69. Донцов Д. Дух нашої давнини. Дрогобич: Відродження, 1991. 342 с.
70.