ПРОЗА ДОКІЇ ГУМЕННОЇ ( ПРОБЛЕМНО-ТЕМАТИЧНІ ТА ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ )

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

На правах рукопису

КОЛОМІЄЦЬ ОЛЕНА ВІКТОРІВНА

УДК 82 3 (477) (Гуменна)

ПРОЗА ДОКІЇ ГУМЕННОЇ
( ПРОБЛЕМНО-ТЕМАТИЧНІ ТА ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ )

10. 01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор СЕМЕНЮК Григорій Фокович

Київ 2006

ЗМІСТ

стор.
ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. ВИТОКИ ТВОРЧОСТІ ДОКІЇ ГУМЕННОЇ. МАЛА Й
ПОВІСТЕВА ПРОЗА ПИСЬМЕННИЦІ 10

РОЗДІЛ ІІ. ХУДОЖНЬО-ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ СВІТУ 81
В РОМАНІСТИЦІ ДОКІЇ ГУМЕННОЇ

РОЗДІЛ ІІІ. МЕМУАРИСТИКА ПИСЬМЕННИЦІ ЯК ОДНА З
ФОРМ ВИЯВУ АВТОРСЬКОЇ СВІДОМОСТІ 125

ВИСНОВКИ 144

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 155

ВСТУП

Актуальність дослідження.
Для історії новітньої української літератури є характерним те, що в материкову” літературу повертаються із забуття імена талановитих митців, які створювали духовні скарби за межами Батьківщини, в еміграції, і котрих через політичну нещадність та беззаконня тоталітарного режиму було викреслено з національного культурного життя репресовано або розстріляно, або вигнано з батьківської землі.
Актуальність теми дослідження полягає в необхідності повернення в історію української культури забутого імені Докії Гуменної, що доповнить цілісність художньої панорами вітчизняної еміграційної прози. З’ясовуються проблемно-тематичні та жанрово-стильові особливості творчого набутку письменниці, місце її творчості в мистецькому просторі рідного письменства. Літературна спадщина Докії Гуменної багата різноманітною тематикою, живими людськими характерами та несе українську ідею”, яка не втратила актуальності й сьогодні. Потребує ґрунтовного вивчення також історико-літературний, суспільно-політичний та філософський контексти, в атмосфері яких творила письменниця. Вся спадщина Докії Гуменної сьогодні актуальна в сенсі науковому, необхідно увиразнити творчий профіль письменниці на тлі української прози ХХ століття, з’ясувати конкретний внесок митця в її розвиток, а відтак уточнити важливі моменти закономірностей українського літературного процесу в цілому. Тему дисертації погоджено з Науково-координаційною Радою Класична спадщина та сучасна художня література” Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка Національної академії наук України (17 квітня 2003 року).
Навесні 1992 року журнал Україна” під рубрикою Бібліотечка України” почав друкувати уривки із щоденників і книжок Докії Гуменної. Вступним словом до цієї публікації була стаття А.Погрібного Повернення Докії Гуменної”, яка відкрила материковій” Україні одне із замовчуваних офіційним радянським літературознавством імен. Так розпочалося знайомство із творчим доробком письменниці, але і до сьогодні її книжки маловідомі на Батьківщині. Від початку 40-х рр. ХХ століття і до 1992 року в Україні не було опубліковано жодного твору Докії Гуменної, ані статті про неї. І це тоді, коли художній доробок письменниці складає цілу бібліотеку 23 книжки, високо оцінені літературною еміграцією.
Якою ж бідною на справжні здобутки постає, пише Ю.Шерех, наприклад, наша вітчизняна проза 1940-х років, якщо не брати до уваги письменників-вигнанців. А тим часом саме в роки війни й повоєння були написані Старший боярин” Тодося Осьмачки, Тигролови” й Сад Гетсиманський” Івана Багряного, Морозів Хутір” Уласа Самчука, Діти Чумацького Шляху” Докії Гуменної [331, с. 151]”. Із більшістю з них наш читач уже добре ознайомлений, а із прозовим доробком Докії Гуменної таке знайомство лише починається.
За тринадцять років (1992 2005 рр.) в Україні було видано лише казку-есе Благослови, Мати!” (1995), роман-тетралогію Діти Чумацького Шляху” (2000), у видавництві імені Олени Теліги було перевидано роман-хроніку Хрещатий Яр” (2001) та нещодавно у видавництві Дніпро” опубліковано книгу спогадів Дар Евдотеї” (2004). Ще декілька публікацій творів було в періодиці журнал Київ” вперше в Україні опублікував уривок із твору письменниці есе Благослови, Мати!” (1993), львівський часопис Дзвін” надрукував роман-хроніку Хрещатий Яр” (1998. № 8, 9 10, 11), журнал Слов’янське віче” уривок із роману Минуле пливе в прийдешнє”(1998. № 1). Весь інший творчий доробок письменниці в Україні ще не опубліковано.
Стан вивчення проблеми. Особливості художньої прози Докії Гуменної як складової частини української літератури, її проблемно-тематичної та жанрово-стильової палітри до сьогодні не перебували в полі зору українського літературознавства. Проте літературна спадщина письменниці досить велика і своєрідна за характером, тому, безперечно, заслуговує на ґрунтовне вивчення.
Перші публікації Докії Гуменної в періодиці Радянської України (1928 1929 роки) супроводжував грубо-безцеремонний голос вульгарно-прислужницької критики [221, с. 112]”. Про це дуже промовисто свідчать заголовки публікацій початку 30-х: Ех, Докія Гуменна, куди котишся?”, Кампанія ворожих поглядів”, Глитайський агент в літературі”, Куркульська контрабанда в літературі”. У 1940 році її називали наклепницею на радянську дійсність” [293]. Навіть у 1971 році твори письменниці називали ідейно шкідливими” [168]. Але ні наклепницею, ні ворогом Батьківщини Докія Гуменна ніколи не була.
Поцінування творчості письменниці почалося в українській західноєвропейській періодиці в середині 40-х після публікації перших частин роману-тетралогії Діти Чумацького Шляху”. Високу оцінку цьому творові дали найавторитетніші літературознавці нашої діаспори. Ю.Шевельов акцентував увагу на тому, що в романі дійсність схоплено і показано надзвичайно широко. Процес розкладу українського побуту, культури, родини тощо подано надзвичайно переконливо [326, с. 6]”, а Ю.Бойко зазначав: Роман Д.Гуменної треба студіювати в школі. Із ним повинен обізнатися кожен, хто хотів би збагнути все найістотніше в житті української інтелігенції 20-х років на Наддніпрянщині [15, с. 8]”.
Постать і творчість Докії Гуменної привертала увагу літературних критиків діаспори і згодом. Серед тих, хто писав про неї Г.Костюк, М.Мушинка, П.Голубенко, Ю.Лавріненко, О.Тарнавський та ін. У своїх літературознавчих розвідках вони неодноразово зверталися до творчості письменниці, високо оцінюючи її твори як на праісторичну тематику, так і про події сучасності.
О.Копач називала Докію Гуменну літописцем нашої доби, бо вона висвітлює важливі процеси життя української нації не тільки в батьківщині, але й її членів, розсіяних по світі [183, с. 3]”.
Значна кількість рецензій на твори Докії Гуменної пов’язана з виходом в еміграції нових книг письменниці. Появу збірки Багато неба” привітали Г.Костюк, Б.Романенчук, О.Чернова, Ю.Шерех. Викликала зацікавлення книга Докії Гуменної Велике Цабе”, якій присвячено ряд статей П.Курінного, О.Лятуринської, О.Павліва-Білозерського.
Починаючи з 1992 року в періодиці України з’являються відгуки про творчість Докії Гуменної, зокрема, спершу в статтях А.Погрібного, М.Мушинки, Ф.Погребенника. А згодом в академічних працях у двотомному виданні Історії української літератури ХХ ст.” (1994) та в хрестоматії Українське слово” (1994).
Їй присвячено ряд критичних статей та досліджень, у яких висвітлюються окремі сторони творчості письменниці. Тут слід окремо вирізнити дослідження жанрових та проблемно-тематичних пошуків Докії Гуменної, розвідки про творчість письменниці в контексті української прози зарубіжжя статті Г.Костюка, Ю.Бандури, Т.Садівської.
Т.Садівська відзначила науковий характер прози Докії Гуменної [284]. Аналізуючи твори письменниці на доісторичну тематику, дослідниця звернула увагу на їх характерну рису інтелектуалізм, що проявляється в оперуванні автором потрібною інформацією та вмінні застосовувати її у своїх дослідженнях. Докія Гуменна, на думку Т.Садівської, використовує онтологічний підхід до отриманої інформації, порівнюючи та синтезуючи вже відоме, знаходить логічне пояснення досліджуваного, з чого робить логічні висновки. До інтелектуальної” прози дослідниця відносить й автобіографічний роман письменниці Дар Евдотеї”, розглядаючи в ньому синтез історичних, діалектичних та літературознавчих розвідок.
Окремі статті науковців носять епізодичний характер або є спробою аналізу тільки деяких творів Докії Гуменної.
100-літтю з дня народження письменниці присвячена книга П.Сороки Докія Гуменна. Літературний портрет”. Людина не може зробити більше, ніж їй відведено долею. Але вона повинна прагнути перевершити себе. Докія Гуменна була з того рідкісного розряду людей, які перевершують себе [294, с. 43]”, стверджує автор. П.Сорока, водночас есеїст і науковець, обравши системний аналіз методом подачі матеріалу, розглядає творчість Докії Гуменної в різноманітних аспектах. Це і соціально-політична картина епохи, і спроба критичного перегляду всього доробку письменниці в поєднанні з проблемами психології творчості, і суб’єктивні роздуми автора (зокрема, про природу й покликання таланту в сьогоденному дисгармонійному бутті). Стиль автора портрета” легкий і динамічний, подекуди вельми емоційний... Відчуваєш: творчість Докії Гуменної близька йому передовсім як людині, письменникові, а вже потім як науковцеві, хоч це аж ніяк не применшує наукової вартості книги [3, с.174]”, зазначає у своїй рецензії С.Антонишин. Таким чином, обрана П.Сорокою форма літературного портрету має виразні риси не тільки критичного, а й літературного жанру.
Огляд зазначених вище публікацій свідчить про те, що в сучасному українському літературознавстві немає цілісного дослідження літературного доробку Докії Гуменної з точки зору генези таланту письменниці, еволюції проблемно-тематичної та жанрово-стильової палітри її творчості в контексті розвитку української літератури ХХ століття.
Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб системно проаналізувати художню творчість Докії Гуменної, дати цілісну характеристику її творів, простежити генезу доробку письменниці в різних історико-культурних умовах і на різних етапах розвитку української літератури.
Досягнення поставленої мети зумовило вирішення таких завдань:
дослідити витоки творчості та еволюцію художнього мислення письменниці;
розглянути проблемно-тематичну різноманітність творчості Докії Гуменної;
вивчити жанрово-стильові особливості великої, малої, повістевої та мемуарної прози авторки;
з’ясувати специфіку використання і поетику національних архетипних символів, образів-символів у цілому;
висвітлити мовностилістичні особливості художніх творів письменниці;
визначити значення і місце художньої творчості авторки в контексті української літератури ХХ ст.
Предметом дослідження є проблемно-тематичні та жанрово-стильові особливості великої, середньої, малої прози та мемуаристики Докії Гуменної.
Об'єктом дослідження є художні твори письменниці, видані за кордоном та, частково, в Україні; щоденникові записи Докії Гуменної, що стали основою незакінченої книги спогадів письменниці Дар Евдотеї” (ч. 1 2), рукописні матеріали, які зберігаються в архівних фондах, матеріали періодики різних років, спогади про письменницю, її листи та інші архівні документи. Більшість творів Докії Гуменної ще й досі залишаються малодоступними для широкого кола читачів. Недоступна й більша частина рукописів письменниці. Окремої уваги також вимагає питання збору, систематизації та опрацювання її епістолярної спадщини.
Методи дослідження. Аналіз художньої творчості Докії Гуменної передбачає використання системно-описового, порівняльно-історичного методів дослідження літературних явищ. Перший та третій розділи дисертації написано з використанням порівняльно-історичного методу. У другому розділі здійснено системно-описовий аналіз творів письменниці з використанням типологічного та порівняльного методів дослідження художнього тексту. Дослідження тематичного спектру проводиться з метою вивчення еволюції художнього мислення Докії Гуменної, виявлення внутрішньої логіки її творчої майстерні, із якої постає кожен твір чи творчий етап письменниці.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше творча спадщина письменниці розглядається цілісно з позиції еволюції проблематики та тематики, аналізуються літературні впливи, що формували індивідуальну творчу манеру письма Докії Гуменної, із позиції генези художнього мислення авторки простежується поступування жанрових форм, типологічних стильових особливостей її великої, середньої, малої прози та мемуаристики.
Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані для подальшого дослідження літератури української діаспори, у процесі викладання вузівських курсів історії української літератури і теорії літератури, історії та теорії культури, історії прози, спецкурсів з історії українського еміграційного письменства, для укладання підручників, посібників з історії української літератури і теорії літератури, зокрема, прози, використані для написання пошукових досліджень.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на декількох міжнародних та всеукраїнських наукових, науково-практичних конференцій, семінарів, зокрема, на міжнародних наукових конференціях: Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005); Стан, проблеми, перспективи розвитку українознавства” (Інститут українознавства, 2001), на всеукраїнських науково-практичних конференціях: Українознавство в системі вищої освіти: стан і перспективи” (Військовий гуманітарний інститут Національної академії оборони України, 2001); Тарас Шевченко: загальнолюдські та національні виміри творчості” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2004); Творчість Олександра Довженка в контексті світової культури” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2004); Сенсова та естетична природа вартісних орієнтацій у Тараса Шевченка” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005). За матеріалами дослідження є 5 публікацій. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні результати дисертації опубліковано в 5 статтях: Творчий внесок Докії Гуменної в українську літературу ХХ ст.” (Збірник наукових праць. К.: Видавництво Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України, 2003. № 3 (34). С. 22 34); Докія Гуменна про Тараса Шевченка” (Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць. К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2005. Випуск 7. С. 94 97); Мова творів Докії Гуменної” (Літературознавчі студії. К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2005. Випуск 12. С. 267 271); Друга світова війна у творчості Докії Гуменної” (Збірник наукових праць. К.: Видавництво Національної академії оборони України, 2006. № 4 (41). С. 37 41); Тема Другої світової війни у творчості письменників-емігрантів та О.Довженка” (Літературознавчі студії. К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2006. Випуск 13. С. 152 159).

Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (Витоки творчості Докії Гуменної. Мала й повістева проза письменниці”, Художньо-філософське осмислення світу в романістиці Докії Гуменної”, Мемуаристика письменниці як одна з форм вияву авторської свідомості”), висновків та списку використаних джерел.

bibliography

ВИСНОВКИ

Дисертаційна праця є першим в українському літературознавстві системним дослідженням проблемно-тематичних та жанрово-стильових особливостей творчого набутку Докії Гуменної, витоків та місця її творчості в мистецькому просторі української літератури ХХ століття. За життя письменниці публікувалися рецензії на видані книжки, ювілейні статті (головним чином у США та Канаді). В Україні після 1993 року оглядові публікації про творчість письменниці належать Ф.Погребенникові, М.Жулинському, В.Пепі, П.Сороці, М.Мушинці, А.Погрібному. У науковій роботі використано прижиттєві й посмертні видання творів Докії Гуменної, які опубліковані в Україні, Західній Європі, США, рецензії на твори письменниці, що вийшли в пресі української діаспори впродовж 40 90-х років ХХ століття, архівні матеріали Музею-архіву українського самвидаву Смолоскип,” архіву Національного музею літератури, відділу архівів Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України.
Аналізуючи творчі пошуки митців 20 30-х років ХХ століття, Г.Семенюк слушно зауважив: Письменники опинилися, як ніколи, на стикові двох тісно взаємопов’язаних між собою закономірних творчих явищ. З одного боку це продовження художніх традицій, що склалися історично й передавалися із покоління в покоління, з іншого активні шукання нових змісту і форми творів, пов’язаних з революційними змінами в житті суспільства [289, с. 4]”. Саме в 20 30-ті роки ХХ століття розвивалася художня свідомість і Докії Гуменної.
Серед джерел формування її письменницького хисту фольклорне родинне середовище, захоплення українською класикою (творами МаркаВовчка, Б.Грінченка, Г.Квітки-Основ’яненка, О.Стороженка, І.Нечуя-Левицького, І.Огієнка, ЛесіУкраїнки і, насамперед, Т.Шевченка, творчість якого зайняла в її житті особливе місце), знайомство зі світовою літературою (книги К.Фламмаріона, К.Гамсуна, М.Гоголя, Д.Дефо). У студентські роки хист продовжував формуватися під впливом майстерних педагогів Ставищенської педагогічної школи (Д.Загула та В.Cамійленка), видатних вчених Київського інституту народної освіти М.Зерова, М.Грушевського, О.Оглоблина, Р.Черанівського, П.Пилиповича. Перші літературні спроби Докії Гуменної пов’язані із Всеукраїнською спілкою селянських письменників Плуг”. Знайомство з основами творчої майстерні плужан” та співпраця із С.Пилипенком і визначили проблемно-тематичний діапазон ранніх творів письменниці.
Творчий доробок Докії Гуменної представлений малою, повістевою, великою та мемуарною прозою. Першими літературними спробами письменниці стали оповідання (1924 Великодня ніч”, У степу”, Таке маленьке”; 1925 Івжина подорож”, Іскорки”, Леня”, Пастухи”, Савка”), написані під час перебування Докії Гуменної у Всеукраїнській спілці селянських письменників Плуг”. Письменниця, вибудовуючи численні сюжети з життя селян, простежуючи стосунки між ними, інколи складні й трагічні, не ставила собі за мету підкреслити їх антагонізм, а навпаки, акцентувала увагу на позитивних рисах народної моралі й етики. Їх реалістичність часто поєднувалася з імпресіоністичною манерою, романтичними описами краєвидів.
Враження письменниці від відряджень у Степову Україну та Кубань, де тоді ще проживало українське населення, лягли в основу циклу репортажів-нарисів Листи із Степової України” (1928), Ех, Кубань, ти Кубань, хлібородная” (1929) та Стрілка коливається” (1930). Використання Докією Гуменною жанрів художнього нарису та репортажу було покликане життям. Правдивість стала основним творчим принципом цих жанрів. Письменниця старанно занотовувала всі передові добрі починання, але, поруч із цим, вона показала й ті негативні явища, що існували в новостворених комунах, у народному середовищі. Хаотичність та стихійність нових процесів породжували зміни психіки, побуту, родинних та моральних норм комунарів. Реалістичні нариси й репортажі Докії Гуменної викривали протиріччя, які зароджувалися в новому суспільстві, стали в її творчості одночасно злетом і трагедією.

Оповідання 1932 року Ніяз і Гюллер”, Перший іспит кочовицького сина”, Чари” належать до туркменістанського циклу творів Докії Гуменної. Написані на основі конкретних життєвих вражень, міцної реальної основи, вони стали своєрідним продовженням перших нарисів і репортажів письменниці.
Після нищівної хвилі звинувачень Докії Гуменної в очорнительстві” соціалістичного будівництва вона, прагнучи уникати соціально-економічної проблематики, крім уже апробованого жанру оповідання, звертається до жанру новели. У Пахощах польових квітів” відсутній актуальний для періоду соціалістичного будівництва динамічний розвиток, а натомість розкривається ідилічна чистота духовного світу героїв. Новела має виразні риси імпресіонізму, у ній домінують душевні переживання головної героїні, її потреба гармонії, що відновлює прагнення боротися за щастя.
До творів малих жанрів Докія Гуменна повертається, перебуваючи в еміграції. Після ряду подорожей США та Канадою вона видає понад 20 книг. Серед них значна кількість репортажів, оповідань, нарисів, новел.
Жанри репортажу та нарису, як одні з найдинамічніших, на новому етапі творчості письменниці були покликані необхідністю швидко занотовувати та передавати враження від побаченого й пережитого, мали риси дорожніх нотаток. Подорожі давали невичерпний матеріал для нарисовця. Крім того, звертання письменниці до жанрів художнього нарису та репортажу було викликане особливостями розвитку літературного процесу в країнах нового поселення, де значного поширення набувала масова література, твори зображувального характеру, що не вимагали часу для вдумливого аналізу. Водночас репортаж та нарис під пером Докії Гуменної із суто публіцистичних жанрів ставали художніми з яскравими метафорами, вдалими епітетами, несподіваними порівняннями.
Однією з недостатньо вивчених сторінок сучасної історії України в цілому та історії українського письменства зокрема є життя української еміграції. Збірка нарисів Багато неба” (1954) та збірки новел і оповідань Серед хмаросягів” (1962), Внуки столітнього запорожця” (1981) є реалістичними картинами життя американських українців, цикл репортажів Вічні вогні Алберти” (1959) розповідає про тогочасне життя українців Канади.
Збірка Багато неба” це перші враження Докії Гуменної про життя на чужій землі, про намагання переселенців з України утвердитися в непростих умовах еміграції. Нею письменниця засвідчила продовження роботи над жанром нарису, який під її пером набирає нової якості, із сухого, лаконічного, суто газетного стає мистецьким, художнім. Збірка Вічні вогні Алберти” це художні спогади Докії Гуменної про перших переселенців, різнобарвна палітра вражень і переживань письменниці від подорожі Канадою, від спілкування із представниками українських громад, мальовничі описи дорожніх краєвидів. Вибір авторкою жанру репортажу та зображення реальних персонажів вказують на реалістичний характер збірки. Разом із тим, використання ряду символів свідчить про наявність у ній рис модернізму.
Характерною рисою збірки Серед хмаросягів” є заглиблення авторки в психологію жителів урбанізованого середовища. Вона створює галерею найрізноманітніших, переважно негативних, персонажів, які будь-якою ціною прагнуть швидкого збагачення. Докія Гуменна піднімає актуальну для сучасності проблему: після життя в тоталітарному суспільстві гонитва за легким достатком нівелює духовність, знецінює розум і талант, які не служать збагаченню. Результатом ігнорування принципів загальнолюдської моралі в процесі накопичення грошового капіталу є виведений в новелах та оповіданнях образ сучасного скнари. На відміну від попередників, письменниця зосереджує увагу на зображенні його душевних переживань, не надаючи рис конкретності, вона тим самим підкреслює типовість цього традиційного образу. Використання жанрів новели та оповідання в збірці Внуки столітнього запорожця” дало можливість Докії Гуменній показати глибокий психологізм характерів, підійти до філософських узагальнень, зробити цікаві життєві спостереження, що передають стан душі українського емігранта. Серед тематичних пластів цієї збірки проблеми адаптації українців у чужому світі, коли гонитва за матеріальним достатком стає головною метою життя, дає високий матеріальний рівень, але не приносить душевної та моральної гармонії. Збірки оповідань і новел еміграційного періоду творчості Докії Гуменної проблемно-тематично й жанрово-стилістично пов’язані між собою та логічно продовжують одна одну. Реалістичні принципи змалювання дійсності, її спостереження та описи, доповнені художніми образами-символами, створили своєрідний літопис буття українців Канади та Америки”.
Отже, мала проза Докії Гуменної, як і більшість творів української літератури початку ХХ століття, поєднує риси реалізму з модерними вкрапленнями. У ній простежуються різностильові прояви народництва (романтичні, реалістичні), поєднання яких із виходами письменниці в обшири модерного письма вирізняють її оригінальний авторський стиль.
Перша повість Докії Гуменної Кайтарма” належить до туркменістанського циклу творів. У ній поєдналися реальна життєва основа безпосередніх життєвих вражень письменниці із психологічною драмою героїв. Досліджуючи народні звичаї та побут місцевого населення, Докія Гуменна знайшла багато аналогій із культурою українського народу.
Саме в цей період зароджується інтерес письменниці до прадавньої історії України. Її твори цього циклу не втеча від дійсності, а прагнення зазирнути в часи життя наших пращурів, зрозуміти їх світогляд, пізнати культуру, довести, що українська цивілізація бере свої початки ще з доби Трипільської культури. Зображення Трипільської цивілізації, художнє осмислення її феномену стають провідною темою творчості Докії Гуменної. Прадавньому періоду української історії та культури присвячені нариси письменниці Із історії сивої давнини” (1940), Трипільська статуетка” (1939), оповідання Про мустьєрського хлопчика”, повість Велике Цабе”(1952), казки-есе Благослови, Мати!” (1965), Родинний альбом” (1971) та, за визначенням авторки, розповідь про Трипілля” — Минуле пливе в прийдешнє” (1978). Цю проблему Докії Гуменній вдалося максимально розкрити вже поза межами України, в еміграції, де ніхто не стримував плину її думок, не обмежував тематичний діапазон творів.
Трипільська тема в українській літературі і досі є однією із найменш розкритих. Повість Велике Цабе” це, фактично, перша в слов’янських літературах спроба відтворити в образах таємничу і маловідому світові епоху. У ній авторка давнє історичне минуле Трипільської цивілізації вміло наблизила до сучасності, показала нащадкам ланцюг поколінь, що відроджується всупереч безконечному його винищенню. Докії Гуменній, створюючи, за словами самої письменниці, вигадку на трипільську тему”, вдалося поєднати істинність і вимисел, об’єднати жанрові різновиди історичної та фантастичної повісті. Вона пише історико-фантастичну повість „фантастичну повість на тлі праісторії”, у якій спирається на відкриття археологічної науки, а там, де не вистачає історичного матеріалу, залишає за собою право на творчу вигадку, гру уяви. У казці-есе Благослови, Мати!” Докія Гуменна на основі досліджень традицій українського весільного обряду розглядає проблему автохтонності українського народу. Центральним наскрізним образом книги є жінка, господиня, богиня, мати богів. Письменниця простежує еволюцію світоглядних вірувань давніх людей, в основі яких відсутні уявлення про смерть як кінцевий етап життя за похованням-смертю йде воскресіння-життя. Своєрідною енциклопедією життя великої родини українського народу з прадавніх часів є казка-есе Докії Гуменної Родинний альбом”. У ній письменниця продовжує розкривати особливості світогляду наших предків, етапів його формування, досліджує сутність тотемізму, форма родинного альбому дозволяє простежити еволюцію давніх тотемних символів.
Докія Гуменна, визначаючи жанр творів про дохристиянські часи як історіософічні та міфологічні візії”, наголошувала, що всяке відтворення минулого це казка. Та звужувати визначення жанру твору тільки до назви „казка” не можна, адже письменниця використала матеріали археологічних розкопок, відомі наукові праці, і лише там, де не було наукової інформації, творила казку. Вона наголошувала, що в українській літературі немає відповідного жанру, у той час, як у західних літературах він має великий успіх. Можливо, саме тому письменниця виявляє непослідовність, називаючи книгу то есе, то повістю, то белетристикою на науковому рівні. Згідно із сучасною термінологію, її твори можна віднести до жанру наукової фантастики. Отже, Докія Гуменна не обмежується лише реалістичним способом зображення світу, вона пише яскравий твір наукової фантастики з романтичними екскурсами в минуле, гіпотезами про походження місцевого населення, дослідженнями слов’янської міфології, становлення мови та розвитку усної творчості.
У повісті Минуле пливе в прийдешнє” Докія Гуменна шукає історичне українське коріння, стверджує, що духовний світ сучасників є джерелом пізнання минулого, через нього минуле проектується в прийдешнє. У цілому повість Минуле пливе в прийдешнє” має філософський зміст, спрямований на формування в сучасників розуміння їх відповідальності перед майбутнім. Художній стиль розповіді в ньому часто поєднується з науково-популярними коментарями. Але книгу Докії Гуменної не можна назвати суто науковою працею, оскільки письменниця, використовуючи як наукові факти, так і гіпотези, творчо інтерпретує науковий матеріал.
Отже, у творах про праісторичне минуле Докія Гуменна зробила одну з перших спроб засобами художнього слова відтворити формування світогляду прадавніх українців, їх глибинні корені. Більшість книг письменниці на праісторичну тематику не тільки грандіозна романтична мандрівка ретроспективного характеру, а й науково-популярні твори, у яких акумульовано дослідницькі, психологічні та філософські концепти митця.
Фантастична повість Докії Гуменної Небесний змій” (1982) та оповідання Тайнопис камінної книги” (1984) присвячені прадавній історичній пам’ятці України Кам’яній Могилі. Після ознайомлення з науковою роботою археолога Н.Рудинського (Кам’яна Могила”, 1961) у стилізованих різьбах творча уява письменниці відкриває складні сюжетні лінії, знаходить реальні образи майбутніх персонажів твору. У повісті Докія Гуменна шляхом вивчення мовних процесів продовжує розпочаті в попередніх творах дослідження світогляду прадавніх українців, розкриває сучасникам вікно в цей ще маловідомий таємничий світ. Письменниця для вивчення праісторичного минулого використовує комплексний підхід, що приносить плідні результати. Таким шляхом Докія Гуменна піднімає та висвітлює актуальне для сьогодення питання необхідності залучення комплексного підходу під час дослідження давноминулого періоду історії України, навколо якого ведуть суперечки сучасні історики. Зображуючи світогляд людини дохристиянської цивілізації, письменниця вибудовує розвинену систему її філософських поглядів. Головний герой книги не тільки пізнає невідомий світ, а й удосконалюється шляхом самопізнання. Використання в сюжеті повісті елементу фантастики космічного апарату, образу небесного змія як символу зорельоту, вказує на виразні фантастичні риси твору.
Саме в еміграції Докія Гуменна розвинула тему праісторичного минулого України, прагнучи закріпити в переселенців почуття гідності та самобутності, показати світові місце української культури в історії європейської цивілізації. Своїми творами наголошувала на тому, що Трипілля поклало основу нашого національного світогляду. У праісторії людства Докія Гуменна знаходить витоки духовності української людини, чим стверджує її історичне право на рівність і гідне місце в сучасності та майбутньому світі. Її книги узагальнюють великий фактичний матеріал, який протягом майже століття збирали багато вчених світу.
Найвизначнішими здобутками романістики Докії Гуменної, де піднімаються та осмислюються проблеми сучасності, є роман-тетралогія Діти Чумацького Шляху” (1948 1956), роман Скарга майбутньому” (1964), роман-хроніка Хрещатий Яр” (1946 1949).
Роман-тетралогія Діти Чумацького Шляху” це не тільки художній опис реальних подій в Україні дореволюційних десятиліть та 20 30-х років ХХ ст. У ньому зосереджені погляди письменниці, які є філософським осмисленням цих події, їх ролі та значення для сучасності й для майбутнього України. Індивідуально прожитий досвід письменниці наклався на архетипні образи, які вона суб’єктивно інтерпретувала в художніх творах. Архетипний образ Чумацького Шляху містить у собі інформацію про духовно-культурне начало, яке зберігається в генетичній пам’яті народу. За допомогою національних образів-символів, архетипних образів письменниця реалізувала філософський підхід до осмислення реалій життя українського суспільства 30-х років ХХ сторіччя. Архетипний образ Чумацького Шляху як космогонічного уявлення і життєвої дороги є творчим виявленням філософських поглядів українців на спосіб буття, уособленням їх світогляду. Докія Гуменна змалювала та опоетизувала цей образ, виходячи з історіософії українського народу, який сповідував культ неба, що визначало пріоритети в ментальності його духовного простору. Події роману Докії Гуменної Скарга майбутньому” хронологічно розвиваються в ХХ сторіччі, але письменниця проводить наскрізний історичний зріз, проектує сучасність у минуле, щоб на історично вивіреному ґрунті показати трагедії сучасного світу. В основі роману змалювання психологічного світу людей періоду тоталітарного суспільства. І хоча у творі немає зображення безпосередніх подій сталінської епохи, головною проблемою роману є руйнівний вплив протиріч цієї епохи на психологію людей. Роман-хроніка Хрещатий Яр” про життя Києва під час окупації фашистськими військами в 1941 1943 роках. Цю книгу Докія Гуменна назвала і хронікою, оскільки правдиво й реалістично відтворила в ньому калейдоскоп подій того часу, деталі окупаційного побуту. Хрещатий Яр” є художньо-історичним романом-хронікою, у якому переважають конкретно-історичні засоби вираження. Проте в реалістичну оповідь нерідко вплітаються елементи умовних форм відображення. Серед яскравих символів слід назвати образи безодні, прірви, із якими в письменниці асоціюються події, зображені у творі. Докія Гуменна не тільки вміло використала образ-символ прірви, а й у межах одного твору дала можливість йому розвинутися, тому спостерігаємо його в послідовності: безодня прірва безвихідь.
Продовження розвитку праісторичної тематики знаходимо і в романістиці Докії Гуменної. Головний герой роману Золотий плуг” (1968) Микола Мадій досліджує давню історію Скитії. Образ золотого плугу у творі стає символом земної нетлінності історичного спадку давніх предків українців скіфів, є ознакою єднання їх духовного багатства. Цей роман приклад наукової фантастики із сентиментально-романтичним забарвленням, із виразними ознаками символізму та психологічними рисами.
Розглядаючи в контексті аналізу творчого доробку Докії Гуменної символіку творів, слід відзначити багатогранність цих символів, їх властивість висвітлювати різні сторони людського буття. Узагальнивши матеріал, який було проаналізовано в дослідженні, можна умовно поділити символи-образи творів письменниці на такі групи: 1) космологічні символи (Чумацький Шлях, Сонце); 2) символи місцевості (Хрещатий Яр); 3) предметні символи (золотий плуг); 4) символи психологічного стану (Мана); 5) символи фізичних явищ (північне сяйво); 6) символи кольору (жовтий колір як символ сонячної енергії) та ін.
Наприкінці ХХ століття характерною рисою українського літературного процесу став бурхливий розвиток документалістики, домінування спогадів, біографічних творів. Серед жанрів, що найбільш читалися інтелігенцією, були листи, щоденники, есе, автобіографії та мемуари. До жанру мемуарних спогадів звернулася і Докія Гуменна. В основі її книги Дар Евдотеї” (1990) документальні свідчення передреволюційного та революційного життя українського села, навчання студентської молоді на початку 20-х років у Києві. Докія Гуменна з певною дистанцією в часі через осмислення власного життя в художній формі подає суб’єктивну картину історичних подій цього часу. Письменниця використовує жанрову особливість мемуарних спогадів: наявність двох часових планів, із позицій яких сприймалися події реальності та їх оцінка із врахуванням накопиченого життєвого досвіду. У Дарі Евдотеї” перед читачем постає незнана історія української літератури. Спостереження Докії Гуменної вагомо доповнюють характеристику літературного процесу цього часу, наповнюють його історичну канву живими реальними образами сьогодні відомих нам, але тривалий час замовчуваних письменників. Не менш цікаво вона розповідає про формування своєї особистості, кола власних творчих зацікавлень. Мемуари Докії Гуменної мають риси автобіографічного роману з науково-дослідницьким характером, оскільки містять своєрідний синтез історичних, діалектичних та літературознавчих розвідок письменниці. Разом із тим, науковий матеріал, приклади з історії є тільки тлом для роздумів авторки, які, накладаючись на сюжет, роблять книгу цілком художнім твором.
Вивчення художнього спадку Докії Гуменної дає можливість зробити певні узагальнення щодо місця письменниці в літературному процесі ХХ століття, значення її спадщини для розвитку українського письменства в художньому плані. Проза Докії Гуменної, гармонійно поєднуючи в собі реалістичний та модерністський стилі, є однією з неповторних самобутніх сторінок українського літературного процесу. Внесок письменниці у вітчизняну літературу сьогодні вбачається і в піднятому та майстерно висвітленому проблемно-тематичному спектрі її літературного доробку, оскільки більша частина розкритих авторкою проблем і тем тривалий час була забороненою для офіційного радянського письменства. Важливе значення має дослідження мовностилістичних особливостей прози Докії Гуменної в контексті історії розвитку української літературної мови ХХ століття, бо саме вона була однією із тих письменників діаспори, які рідне слово поставили не тільки на сторожі самозбереження нації на чужині, а й продовжували в еміграції мистецтвом слова творити український національно-культурний простір. Письменниця відстоювала в літературі української діаспори істинно літературний, а не діалектний варіант української мови. Її творчість непохитно стояла на сторожі українського слова, тому справедливо може займати одне з чільних місць в історії українського красного письменства.
Отже, протягом багатьох десятиліть радянського режиму українська діаспора неухильно зберігала духовні цінності національної культури, забороненої на Батьківщині, створила альтернативний культурний простір і захищала свою ідентичність без будь-якого зв’язку із землею батьків. Письменники різних материків творили історію української літератури у великі, героїчні й одночасно в люті й трагічні часи нашої історії, творили єдиний і неподільний за всіх умов і режимів український загальнолюдський і естетичний світ.
Незважаючи на непрості умови життя в зарубіжжі, Докія Гуменна зуміла виробити і зберегти висоту творчого духу, неповторність власного стилю, свіжість думки, багатство образної мови. Вона розширила проблемно-тематичні обрії української прози, збагатила її новими формами, наповнила цікавими знахідками на терені поетики. Системне вивчення самобутньої спадщини письменниці додає багато важливого для комплексного усвідомлення літературного процесу в історії українського письменства ХХ століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашина В.В. В.В. Хвойка дослідник старожитностей Придніпров’я // Археологія. 2003. № 3. С. 150 154.
2. Автобіографія // Плуг. 1929. №1. С. 43.
3. Антонишин С. Щасливий дар Евдотеї // Березіль. 2004. № 1. С. 172 175.
4. Антонюк Н. В. Українське культурне життя в Генеральній Губернії” (1939 1944 рр.): За матеріалами періодичної преси. Львів, 1997. 232 с.
5. Асов А. Солнце древних славян // Наука и религия. 1997. №2. С.4 7.
6. Багряний І. Людина біжить над прірвою. К.: Укр. письменник, 1992. 162 с.
7. Балушок В. Чи є українці нащадками трипільців? // Наука і суспільство. 2005. № 5 6. С. 26 31.
8. Бандура Ю.О. Проблемно-тематичні та жанрові пошуки української історичної прози зарубіжжя // Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру. Наукові студії. К.: Видавничий центр Київський університет”, 2000. С. 22 30.
9. Бибиков С.Н. О некоторых вопросах синхронизации и расселения трипольских племен. М.: Наука, 1964. 9 с.
10. Бибиков С.Н. Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре: К истории ран. земледельч.- скотоводч.племен на Юго-Востоке Европы: Материалы и исслед. по археологии СССР. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1953. 460 с.
11. Бібіков С.М., Мовша Т.Г., Захарук Ю.М. та ін. Трипільська культура / Археологія Української РСР: В 3 т. К.: АН УРСР. Ін-т археології, 1971. Т. І.: Первісна археологія. С. 149 210.
12. Бійчук Г. Актуалізація архетипів національного підсвідомого засобами художнього слова // Дивослово. 2005. №10. С. 12 18.
13. Бойко Л. Геноцид очима письменників // Золоті ворота. 1994. № 4 (10). С. 77 101.
14. Бойко Ю. Вибране. Мюнхен, 1971. Т.1. 261с.
15. Бойко Ю. Діти Чумацького шляху // Наш клич. 1952. № 12. С. 8.
16. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космогонічні українські народні погляди та вірування. К.: Фірма Довіра”, 1992. 412 с.
17. Бурдо Н. Трипільський світ // Слово і час. 1993. № 9. С. 66.
18. Бурдо Н.Б. Історія дослідження проблеми походження Трипілля Кукутені у світлі нових даних // Археологія. 2003. № 4. С.5 18.
19. Валерій І. Хто сказав, що Безконечник конечний? // Основа. 1995. № 28 (6). С.107 117.
20.&