СИСТЕМОТВОРЧІ МОДЕЛІ ІДІОГРАФІЇ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ПРИЛІПКО ІРИНА ЛЕОНІДІВНА

УДК 821.161.2 3 : 81`38

СИСТЕМОТВОРЧІ МОДЕЛІ ІДІОГРАФІЇ
ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА
10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Гуляк Анатолій Борисович

Київ 2006

ЗМІСТ

Вступ............................................................................................................................3
Розділ 1. Системотворчі чинники прози Валерія Шевчука..................................12
1.1. Художні моделі онтологічної реальності у прозі Валерія Шевчука......................................................................................................................12
1.2. Від ідеї до образу: художні механізми ідіографії письменника.......25
1.3. Жанрологічний дискурс у прозі Валерія Шевчука............................52
Розділ 2. Стильові пошуки Валерія Шевчука........................................................72
2.1. Синкретичний стильовий код прозових творів митця.......................72
2.2. Необарокові стратегії текстів Валерія Шевчука................................92
Розділ 3. Інтертекстуальний зріз художньої прози Валерія Шевчука...............120
3.1. Інтертекстуальність: явище та метод................................................121
3.2. Типи взаємодії текстів у прозі Валерія Шевчука.............................126
3.3. Форми інтертекстуальності у творах письменника.........................143
Висновки.................................................................................................................164
Список використаних джерел.............................................................................170

ВСТУП

В аналітичному просторі сучасного літературознавства активізується проблема дослідження творчості певного письменника через виокремлення особливих, неповторних рис його індивідуального письма.
Художня манера Валерія Шевчука неоднозначне, цікаве й складне явище. Її не можна означити одним терміном, вписати в ті чи інші рамки. Своїм синкретизмом та поліфонічністю художній стиль Валерія Шевчука значно вирізняється у контексті стильової палітри сучасної української літератури. Цей індивідуальний, особливий тип письма, творчий почерк письменника надалі будемо означувати терміном „ідіографізм” (грецьк. idios особливий, незвичайний і grapho пишу). У широкому значенні ідіографізм розуміється як „парадигмальна спрямованість культурної традиції на виокремлення реальності в якості неуфікованої і, відповідно, такої, що не піддається пізнанню через пошук загальних закономірностей та осмисленню через загальні поняття [146, с. 304-305]”. Особливої актуальності це поняття набуло в контексті постмодернізму, для якого „характерна виражена недовіра до метамови в будь-яких її варіантах [146, с. 309]”, адже „і в процесі свого створення, і в процесі свого функціонування кожен текст у кожному акті своєї семантичної актуалізації виступає в якості унікальної та неповторної події, і в жодному разі не є залежним від універсальних правил письма або читання [146, с. 309]”. Отже, ідіографізмом вважатимемо індивідуальний тип письма певного письменника, особливий авторський почерк, специфічну манеру викладу та зображення, конструювання художньої реальності, що є характерними для творів лише одного автора. Близькими до поняття „ідіографізм” є терміни „ідіостиль” та „ідіолект”. Ідіостиль визначається як „іманентний (властивий його внутрішній природі) прояв істотних ознак таланту у конкретному художньому творі, мистецька документалізація своєрідності світосприйняття певного автора [97, с. 312]”. Термін „ідіолект” вживається на позначення „індивідуального мовлення [97, с. 301]” та „важливого складника індивідуального стилю [97, с. 301]”. Одне із визначень ідіолекту сформулював У.Еко, який під цим поняттям розумів „особливий, неповторний код того, хто мовить.., ідіолект породжує певну манеру, стилістичний прийом і, врешті решт, нову норму... Якщо у творі є власний код, то він має виявлятися як на фонематичному, так і на ідеологічному рівні, як на рівні персонажів, так і на рівні синтаксичних структур.., єдиний код керує як формою і субстанцією плану вираження, так і формою і субстанцією плану змісту [56, с. 105, 358-359]”. Таке розуміння ідіолекту поглиблює значення цього поняття і дозволяє розглядати його не лише як суто лінгвістичний термін. Окрім того, на думку Р.Барта, поняття „ідіолект” доцільно вживати тоді, „коли хочуть означити стиль того чи іншого письменника, хоча цей стиль завжди несе на собі відбиток відомих мовних моделей [8, с. 254-255]”. Відтак, семантична близькість між термінами „ідіографізм”, „ідіостиль” та „ідіолект” зумовлюється специфікою явищ, на позначення яких вони вживаються. Йдеться про вияв авторської індивідуальності у художньому творі на різних рівнях, про індивідуальну манеру моделювання художньої дійсності, про сукупність поетикальних особливостей творчості певного письменника та ін. Водночас семантика поняття „ідіографізм” є більш ширшою та загальнішою у порівнянні із значеннями термінів „ідіостиль” та „ідіолект”. У межах поняття „ідіографізм” синтезуються явища, на позначення яких використовуються терміни „ідіостиль” та „ідіолект”, а також актуалізується розуміння художнього твору як особливого, неповторного явища, як конкретної реалізації індивідуальності письменника. Саме тому в дослідженні знакових явищ поетики прози Валерія Шевчука будемо послуговуватися терміном „ідіографізм”, що, в свою чергу, зумовить специфіку аналізу окремого тексту, в основі якої намагання простежити яким чином універсальні категорії форми і змісту, загальні закони поетики трансформуються у художньому творі, набуваючи своїх неповторних особливостей.
Головну роль у створенні оригінальної системи художніх засобів твору відіграє неповторна індивідуальність письменника. Про це свого часу писав М.Бахтін: „Автор твору виявляє свою індивідуальність у стилі, світогляді, у всіх моментах задуму твору. Саме той відбиток індивідуальності, що маємо у творі, і створює особливі внутрішні межі, які відокремлюють цей твір від інших творів [12, с. 408]”. Багатогранна особистість Валерія Шевчука, поєднання в одній постаті письменника і дослідника, широта творчих та наукових зацікавлень безпосередньо позначилися на прозі митця, зумовили особливий тип письма прозаїка. Водночас особлива увага до проявів авторської індивідуальності у художньому творі виключає абсолютизацію ролі автора, авторської волі під час аналізу того чи іншого тексту. У цьому дослідженні виходимо з розуміння того, що кожен художній твір, маючи на собі відбиток особистості письменника, його світогляду, разом з тим є відкритим для всіх можливих інтерпретацій та продукувань значень у його семантичному просторі, адже, за словами У.Еко, „твір мистецтва є відкритим продуктом з огляду на свою чутливість до великої кількості різних інтерпретацій, які не зазіхають на його неповторну специфіку [53, с. 83]”.
Ідіографізм зумовлюється естетичною, світоглядною позицією письменника, втілюється у змісті та формі твору, визначає ідейно-тематичну, образну, жанрово-стильову, інтертекстуальну системи тексту. Відзначаючи, що „художній твір несе на собі відбиток діяльності та особистості свого творця [76, с. 109]”, Р.Інгарден тим самим підкреслював важливу роль світоглядних позицій письменника в процесі створення того чи іншого твору. Ідіографізм як суб’єктивна інтерпретація онтологічної реальності, як художньо-образне самовираження письменника визначається й зумовлюється, перш за все, особливостями світогляду автора, його індивідуально-особистісним ставленням до світу. Світогляд відтак можна вважати вирішальним фактором формування ідіографізму, адже „світовідчуття, світобачення письменника, його естетичний досвід зумовлюють оригінальність стилю його творів [97, с. 656]”. Специфіку світогляду Валерія Шевчука, що безпосередньо відбивається у творах митця, визначають ідеї екзистенціалізму, філософія Г.Сковороди, естетика українського бароко, етногенетичні первні українського фольклору та міфології. В основі світогляду лежить співвідношення ірраціонального й раціонального, емоційного й інтелектуального, підсвідомого й свідомого, індивідуального й загального, цінностей, знань і досвіду. Звідси складна система світогляду, структура якої складається з окремих рівнів: світобачення, світовідчуття, світорозуміння, світоспоглядання, світосприйняття. Якщо, з одного боку, світогляд, як цілісне розуміння світу й самого себе, є основою для творчості, то з іншого творчість є способом вираження світогляду. Світоглядні принципи, цінності, знання і досвід Валерія Шевчука втілюються у системотворчих явищах поетики письменника (у моделях онтологічної реальності, у ідеях, темах, мотивах, образах, жанрах, сюжетах та ін.), роблячи тим самим їх чинниками формування ідіографії митця. Зумовлюючи специфіку композиції, сюжету, жанру, тематики твору, ідіографізм письменника відтак є принципом формування цілісності тексту, способом організації формальних проявників художнього змісту, засобом творення структури й семантики художнього твору.
Актуальність дослідження. Творчість Валерія Шевчука є настільки цікавим, різноплановим та самобутнім явищем, що, незважаючи на вже існуючі дослідження, все ж деякі важливі аспекти творчості митця залишаються ще не вивченими або ж не адекватно оціненими. Важливість дисертаційної роботи зумовлена відсутністю в українському літературознавстві комплексного дослідження тих іманентних рис та явищ, що формують індивідуальний тип письма Валерія Шевчука і вирізняють його творчість у контексті сучасної української літератури. Дослідження найпоказовіших явищ на рівні ідейно-тематичної, образної, жанрової, стильової та інтертекстуальної систем творів Валерія Шевчука дасть змогу сформувати цілісне уявлення про ідіографізм письменника. У межах досліджень творчості Валерія Шевчука існують окремі суперечливі моменти, що потребують об’єктивного та ґрунтовного вивчення. Важливим у цьому плані є чітке визначення стильової специфіки прози письменника, потребує перегляду традиційне „вписування” творів Валерія Шевчука в контекст постмодернізму та „химерної прози”. Назріла потреба в дослідженні таких явищ у прозі митця, як художні моделі онтологічної реальності, жанрова дифузія, типи та форми інтертексту. Нової інтерпретації потребують повісті Валерія Шевчука „Сповідь”, „Мор”, „Птахи з невидимого острова”, „Початок жаху”, „У пащу Дракона”, „Розсічене коло”; романи „Око Прірви”, „На полі смиренному”, „Три листки за вікном”. Окремі твори письменника („Срібне молоко”, „Темна музика сосон”) взагалі ще не були об’єктом наукового вивчення.
Першими спробами досліджень творчості Валерія Шевчука є рецензії на його твори (кінець 60-х початок 70-х рр.). Статті про творчість письменника до кінця 80-х років характеризуються ідеологічною заангажованістю. Спроби об’єктивного осмислення творів Валерія Шевчука зустрічаються у літературно-критичних статтях С.Андрусів, М.Рябчука, М.Слабошпицького, Р.Мовчан, К.Ломазової, Л.Залевської-Онишкевич, Л.Зелінської. Ґрунтовним аналізом окремих аспектів творчості митця вирізняються студії М.Павлишина (статті із книги „Канон та іконостас”) та Р.Корогодського („У пошуках внутрішньої людини. І дороги. І правди. І життя”). Дослідженню прози письменника у зв’язках із світовою літературою присвячені монографія Л.Тарнашинської [169] та дисертаційне дослідження Н.Городнюк [41]. Окремі аспекти поетики творів Валерія Шевчука були предметом аналізу для А.Горнятко-Шумилович („Боротьба за автентичну людину: Проза Валерія Шевчука як віддзеркалення екзистенціалізму”, „Твори Валерія Шевчука як різновид „химерної” прози” та ін.). Такі проблеми творчості письменника, як художня модель національної ідентичності, онірично-міфологічний дискурс, історичний дискурс стали основою дисертаційних досліджень Л.Донченко [51], Т.Жовновської [61], Т.Блєдних [22]. Весь цей літературознавчий масив вже існуючих досліджень та спроб осмислити творчість Валерія Шевчука стосується лише окремих аспектів поетики письменника, залишаючи поза увагою багато не вивчених проблем. Спробою комплексного дослідження художніх явищ, що визначають і формують творчий почерк митця, забезпечують його прозі осібне місце в контексті української літератури, а також вивченням ще не досліджених аспектів творчості Валерія Шевчука і переосмисленням окремих вже проаналізованих проблем поетики письменника і є ця дисертаційна робота.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема та базові положення дисертації корелюються з проблематикою наукової роботи кафедри новітньої української літератури (номер державної реєстрації 01 БФ 04401) Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зосередженої на дослідженнях творчості представників новітнього українського письменства.
Мета роботи: дослідити та системно проаналізувати особливості ідіографізму Валерія Шевчука, його системотворчі моделі і способи художнього вияву на ідейно-тематичному, жанровому, стильовому та інтертекстуальному рівнях творів письменника.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
1) вивчити художні моделі онтологічної реальності у творах Валерія Шевчука;
2) окреслити найпоказовіші для ідіографії письменника ідеї, теми та художні образи;
3) розкрити особливості жанрологічного дискурсу в прозі Валерія Шевчука;
4) з’ясувати визначальні риси стильової системи творів митця;
5) дослідити типи та форми інтертексту в прозі письменника.
Об’єкт дослідження проза Валерія Шевчука, зокрема, повісті „Сповідь”, „Мор”, „Птахи з невидимого острова”, „У пащу Дракона”, „Розсічене коло”, „Закон зла (Загублена в часі)”, „Початок жаху”; романи „На полі смиренному”, „Три листки за вікном”, „Око Прірви”, „Мисленне дерево”, „Стежка в траві”, „Срібне молоко”, „Темна музика сосон”.
Предмет дослідження системотворчі компоненти, що формують ідіографію Валерія Шевчука.
Для досягнення поставленої у роботі мети та розв’язання визначених завдань застосовано комплексний підхід до вивчення літературних явищ, який включає описовий, типологічний, структурно-семіотичний та інтертекстуальний методи.
Теоретично-методологічною основою дисертації стали теоретико-літературні та історико-літературні праці вітчизняних і зарубіжних літературознавців, філософів, зокрема, Л.Тарнашинської, А.Макарова, М.Павлишина, А.Кравченка, М.Ільницького, М.Храпченка, М.Бахтіна, Ю.Лотмана, Р.Інгардена, Ж.-П.Сартра тощо; семіотичні, структуралістські та постструктуралістські праці Р.Барта, У.Еко, М.Фуко, Ю.Крістевої, Ж.Женетта; літературознавчі студії М.Жулинського, М.Зубрицької, В.Фащенка, Г.Клочека, інших дослідників.
Наукова новизна дисертації полягає у комплексному дослідженні особливого типу письма, творчого почерку (ідіографізму) Валерія Шевчука, його системотворчих моделей та способів вияву на структурно-семантичних рівнях конкретних творів письменника. Вивчено системотворчі фактори прози Валерія Шевчука. Вперше досліджено характерні для творів письменника художні моделі онтологічної реальності; набуло подальшого розвитку вивчення ідейно-тематичних та образних особливостей творів Валерія Шевчука. З’ясовано знакові для ідіографії письменника ідеї, теми та мотиви в їх єдності з художніми образами. Важливим з погляду наукової новизни видається аналіз особливостей жанрових утворень у прозі митця. Шляхом вивчення процесів видозміни жанрових ознак роману та синтезування в одному творі елементів декількох різних жанрів вперше комплексно досліджено явище жанрової дифузії у прозі Валерія Шевчука й доведено, що воно є одним із важливих факторів творення ідіографії митця. Вивчено стильову систему прози письменника, визначено й охарактеризовано основні її риси. Дослідження найпоказовіших творів Валерія Шевчука дозволило виокремити й проаналізувати їхню стильову домінанту. Новим є вивчення та розв’язання проблеми приналежності творів письменника до постмодернізму та „химерної прози”. Досліджено знакові явища інтертекстуального простору текстів Валерія Шевчука. Вперше здійснено класифікацію й аналіз типів взаємодії текстів та форм інтертекстуальності у творах митця. Отже, наукова новизна дослідження полягає у розробленні цілісного уявлення про ідіографію Валерія Шевчука.
Теоретичне значення дослідження полягає, насамперед, у збагаченні масиву студій прози Валерія Шевчука; у розкритті художніх механізмів творення особливого творчого почерку митця; у формуванні моделі дослідження ідіографізму будь-якого іншого письменника; у поглибленні вивчення таких явищ, як моделі онтологічної реальності, художня ідея та образ, жанрова дифузія, „химерна проза”, стильова поліфонія і стильова домінанта, типи та форми інтертексту.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації можуть знайти практичне застосування у вивченні та подальшому дослідженні творчості Валерія Шевчука, у студіях ідіографії інших письменників. Результати дисертаційного дослідження можуть використовуватися у лекційних курсах, спецкурсах та спецсемінарах із сучасної української літератури; під час написання нових літературознавчих досліджень.
Особистий внесок дисертанта полягає в тому, що у роботі вперше досліджено системотворчі моделі ідіографії Валерія Шевчука. У дисертації враховуються досягнення інших науковців. Водночас всі ідеї роботи, висновки та сформульовані концепції належать її авторові. Будь-які форми використання праць інших дослідників оформлені відповідними посиланнями.
Апробація результатів дисертації. Виконана робота є самостійним дослідженням, наукова концепція та результати якого апробувалися у формі доповідей на щорічних наукових конференціях викладачів та аспірантів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004, 2005 рр.); Науковій конференції „Дні науки” (Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, 2004 р.); Всеукраїнській науковій конференції „Валерій Шевчук у духовному просторі України” (Житомирський державний університет імені Івана Франка, 2004 р.). За темою дисертації опубліковано п’ять статей у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.
Дисертація обговорена на засіданні кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 9 від 27 квітня 2006 р.).
Публікації. Основні положення і результати дослідження оприлюднено в п’яти одноосібних статтях вміщених у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України:
1) Приліпко І.Л. Художня інтерпретація філософських ідей Г.Сковороди в прозі Валерія Шевчука // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. (Бібліотека інституту філології). К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. Випуск 10. С. 255-259.
2) Приліпко І.Л. Інтертекст як структурна модель роману Валерія Шевчука „На полі смиренному” // Волинь-Житомирщина: Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. Житомир: Поліграфічний центр ЖДУ, 2004. Випуск 12. С. 228-235.
3) Приліпко І.Л. Художні моделі онтологічної реальності в творах Валерія Шевчука // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2004. Том 46. С. 234-240.
4) Приліпко І.Л. Явище жанрової дифузії у прозі Валерія Шевчука // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. Випуск 16. С. 17-19.
5) Приліпко І.Л. Необарокові стратегії текстів Валерія Шевчука (на матеріалі повістей „Сповідь” та „Розсічене коло”) // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2006. Том 54. С. 184-190.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (220 найменувань). Загальний обсяг роботи 186 сторінки, із яких 169 основного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ

Зумовлений світобаченням, естетичним досвідом ідіографізм письменника знаходить свій безпосередній вияв на змістовому й формотворчому рівнях художнього твору, адже особистість митця накладає свій відбиток на ідейно-тематичні, образні, жанрові, стильові особливості твору, впливає на спосіб організації системотворчих чинників творчості. Індивідуальні особливості таланту, світоглядні принципи Валерія Шевчука проявилися на різних структурно-семантичних рівнях його творів і зумовили неповторний тип письма, творчий почерк письменника, його ідіографізм. У результаті проведеного дослідження окреслені та проаналізовані знакові явища поетики Валерія Шевчука, які визнані основними системотворчими моделями ідіографії митця. Особливості їхньої художньої реалізації та взаємодії розкрито на матеріалі конкретних текстів письменника.
З’ясовано, що головними чинниками формування ідіографії Валерія Шевчука є окремі явища на рівні ідейно-тематичної, образної, жанрової, стильової та інтертекстуальної систем, які вирізняють прозу митця у контексті української літератури, а отже, формують його ідіостиль. Показовим явищем прози Валерія Шевчука є такі художні моделі онтологічної реальності, як „світ-сон”, „світ-театр”, „світ-гра” та „світ-коло”. Художнє моделювання дійсності у творах „Мор”, „Сповідь”, „Птахи з невидимого острова”, „У пащу Дракона”, „Ілля Турчиновський”, „Розсічене коло”, „Початок жаху”, „Око Прірви” та „Срібне молоко” здійснюється письменником переважно крізь призму свідомості героїв та через створення особливого часопростору, в якому не протиставляються, а поєднуються такі онтологічні явища, як дійсність і сон, життя та гра, світ і коло.
На рівні ідейно-тематичної системи визначальними для ідіографії Валерія Шевчука є наступні ідеї, теми, мотиви: ідея необхідності самопізнання та пошуку істини, тема обов’язку та призначення людини, тема осмислення суті людської природи, ідея двоїстості та мінливості людської душі, ідея відсутності чітких меж між протилежними явищами та почуттями, мотив подорожі, а також проблеми роздвоєння людської особистості, пізнання себе через іншого, взаємини людини із світом, з іншими людьми, з самою собою. Ідейно-тематична система творів митця перебуває у тісному взаємообумовленому зв’язку із системою художніх образів, адже, якщо з одного боку, образи персонажів та образи-символи (Око Прірви, Дракон, Храм, дорога, коло) є провідниками визначальних для змістового плану творів ідей, то з іншого художні ідеї формують специфіку художніх образів.
Функціонування у прозі Валерія Шевчука більшості епічних жанрів, таких як оповідання, літературна казка, притча, повість, роман є свідченням широти епічного мислення письменника та визначальною особливістю його жанрологічного дискурсу. Моделюючи ознаки того чи іншого жанру відповідно до змістового наповнення своїх творів, їхнього стильового спрямування письменник тим самим розширює можливості певного жанру, зокрема жанру повісті, поєднуючи в окремих творах („Сповідь”, „Птахи з невидимого острова”, „Мор”, „У пащу Дракона”, „Розсічене коло”, „Початок жаху”) елементи історичної фантастики, психологічної повісті, інтелектуального детективу. Зближення та взаємодія в одному творі елементів декількох жанрових різновидів роману є однією з ознак жанрологічного дискурсу у прозі митця і спостерігається у багатьох його творах. Яскравою особливістю ідіографії Валерія Шевчука є явище жанрової дифузії. Дослідження таких скомплікованих жанрів, як роман-балада („Дім на горі”), роман-сага („Стежка в траві”), роман-есе („Мисленне дерево”), роман-триптих („Три листки за вікном”), а також творів „Срібне молоко” та „На полі смиренному”, дозволило з’ясувати, що жанрова дифузія відбувається через видозміну жанрових ознак власне роману, а також через синтезування в одному творі елементів декількох різних жанрів.
Головними факторами творення ідіографії Валерія Шевчука на рівні стильової системи є такі явища, як стильовий синкретизм, стильова еволюція та стильова домінанта. Взаємодія та синтез у межах творчості письменника стильових елементів неореалізму, магічного реалізму, імпресіонізму, експресіонізму, сюрреалізму, символізму, а також стильова еволюція від реалізму до необароко розкриває специфіку стильового коду прозових творів митця. Аналіз суперечливих питань про приналежність прози Валерія Шевчука до постмодернізму та „химерної прози” дозволив зробити висновки про те, що в контексті стильової поліфонії творів письменника є окремі елементи постмодернізму, проте вони не є домінуючими і визначальними для ідіографізму митця, вписування ж творчості Валерія Шевчука в контекст постмодернізму на тій підставі, що в його творах функціонують елементи необароко є недоречним, адже необароко та постмодернізм є окремими стильовими системами, що виникли в різні часи, на різних філософсько-естетичних основах. До „химерної прози” твори письменника безпосередньо не належать, адже, з одного боку, в них відсутні головні риси „химерної прози” (сміхове начало, настанова на розважальність та комічність, стилізація фольклорних жанрів, лірико-гумористична нарація), з іншого такі риси „химерної прози”, як іронія, бурлеск, фантастичність, фольклорні сюжети та образи виступають у творах Валерія Шевчука в іншій якості та з іншими художніми функціями: іронія є інтелектуальною, бурлеск функціонує як елемент необарокового стилю, фантастика є засобом заглиблення у психологію персонажів, а фольклорні сюжети і образи виступають чинниками формування інтертекстуального поля текстів письменника.
Дослідження таких творів, як „Сповідь”, „Птахи з невидимого острова”, „У пащу Дракона”, „Розсічене коло” та „На полі смиренному” показало, що близькість барокового світовідчуття творчій особистості Валерія Шевчука, його науковий та творчий інтерес до українського бароко спричинили функціонування у творах елементів барокової поетики на різних рівнях. Письменник моделює образи своїх героїв відповідно до „барокового характеру”, послуговується характерними для барокового стилю сюжетно-композиційними конструкціями, умовно-метафоричними художніми формами, художніми засобами (метафори, антитези, алегоризм, символіка, притчевість), темами і мотивами (єдність реального й фантастичного, історії і міфу, швидкоплинність часу, марність і загадковість земного життя, непізнаність Всесвіту і людини). Все це дало підставу зробити висновок про те, що в багатьох творах Валерія Шевчука є яскраво виражена стильова домінанта, роль якої виконує необароко. У творах письменника надзвичайно сильними є філософські ідеї та мотиви екзистенціалізму. Такі екзистенційні категорії, як абсурд, страх, самотність, відчуженість, смерть, свобода і несвобода, вибір і обов’язок, справжнє і несправжнє буття художньо трансформовані в контексті необароко як його компонент, що зумовлено, по-перше, спорідненістю поетики необароко і естетики екзистенціалізму, по-друге, індивідуально-особистісним світовідчуттям письменника.
Визначальні чинники формування індивідуального типу письма Валерія Шевчука яскраво проявилися і під час дослідження інтертекстуальної системи його творів. У текстах письменника функціонують різні типи (метатекстуальність, архітекстуальність, паратекстуальність) та форми (цитати, ремінісценції, алюзії) інтертекстуальності. На основі діалогу, полеміки, коментування чи переосмислення ідейної, образної, сюжетної, композиційної та наративної систем претекстів побудовані такі твори Валерія Шевчука, як „На полі смиренному”, „Три листки за вікном”, „Початок жаху”. Взаємодія текстів на рівні жанру простежено на матеріалі повісті „Розсічене коло” і роману „Срібне молоко”, у яких інтертекстуальний зв’язок з жанром барокової трагікомедії визначає формотворчу та змістову специфіку. Доведено, що функціонування у творах письменника вставних притч, новел, проповідей, снів та інших текстових утворень і їх частин у вигляді „тексту у тексті” зумовлює розширення та поглиблення ідейно-тематичного плану творів, увиразнення образів героїв та творення підтексту. Відкриті та приховані цитати в інтертекстуальному просторі текстів Валерія Шевчука є семантичними елементами, адже вони беруть участь у творенні змісту того чи іншого твору. З’ясовано, що найпоширенішими в прозі письменника є біблійні цитати та цитати з творів барокової літератури. Виступаючи як частина роздумів героїв, їх розмов, полеміки („Око Прірви”, „У череві апокаліптичного звіра”), як засіб характеристики героїв („Розсічене коло”, „У пащу Дракона”) цитати з Біблії відіграють важливу роль у формуванні окремих художніх образів, а також творять теологічний та філософський дискурси у творах. Цитати з текстів літератури епохи Бароко у творах Валерія Шевчука виконують функцію елементів стилю необароко, а також впливають на рецепцію як образів героїв („Темна музика сосон”, „Срібне молоко”), так і образу автора („Закон зла (Загублена в часі”)). Доведено, що найяскравішими у текстах письменника є ремінісценції на біблійні сюжети (сюжет про блудного сина („Птахи з невидимого острова”), сюжет про відречення Петра від Христа („Око Прірви”), сюжет про зраду Христа Юдою („На полі смиренному”), сюжет про шлях Христа („У пащу Дракона”)) та ремінісценції на міфологічні сюжети і казкові мотиви, образи (сюжет про вовкулаку („Сповідь”), образи живої і мертвої води („Око Прірви”), мотив змієборства та образ дракона („У пащу Дракона”)). Алюзія як форма інтертекстуальності у творах Валерія Шевчука спостерігається переважно на рівні образної та ідейно-тематичної систем. Алюзіями на образ Христа та Його учнів є образи героїв із роману „Око Прірви”, алюзією на постать Г.Сковороди є образи персонажів із творів „На полі смиренному” та „Розсічене коло”, а образ головного героя роману „Срібне молоко” відсилає до образу Дон Жуана. З’ясовано, що у вигляді алюзій на рівні ідейно-тематичної системи у творах письменника функціонують філософські ідеї та погляди Г.Сковороди (ідея необхідності самопізнання, ідея про серце як центр духовного буття, ідеї про „дві натури” та „три світи”, ідея про „сродну працю”, погляди на істину та щастя, на людину, на Бога й Біблію). У таких творах, як „Початок жаху” і „Темна музика сосон” відчутною є прихована внутрішня полеміка з окремими аспектами філософії Г.Сковороди.
Всі ці знакові для творчості Валерія Шевчука явища та процеси, засвідчуючи неповторність індивідуальної манери митця, виступають системотворчими моделями його ідіографії. Відтак, проза письменника в контексті української літератури займає своє осібне місце, вона не обмежується рамками якогось певного стилю, не належить до того чи іншого художнього напрямку або школи. Ідіографізм Валерія Шевчука визначається оригінальністю моделювання онтологічної реальності у художньому тексті, художнім осмисленням проблем духовного буття людини, неповторною манерою трансформації епічних жанрових форм, полістилічністю прози, широтою і глибиною інтертексту. Необарокове формо- та образотворення, актуальність у текстуальному просторі ідей та мотивів екзистенціалізму, філософських поглядів Г.Сковороди, біблійних, міфологічних та фольклорних мотивів і образів засвідчують поєднання ірраціонального та інтелектуального начал у творчості митця. Все це в сукупності визначає і формує ідіографізм письменника, вирізняючи тим самим його постать у контексті сучасної української літератури, а поліфонізм та відкритість його творів забезпечують їхнє функціонування у широкому загальнокультурному просторі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрусів С. У лісі людської душі // Жовтень. 1988. №1. С. 32-36.
2. Антологія світової літературно-критичної думки 20 ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-ге вид., доповнене. Львів: Літопис, 2002. 832 с.
3. Антофійчук В., Нямцу А. Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів у літературі. Чернівці: Рута, 1997. 200 с.
4. Арнольд И. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: Сб. статей Санкт-Петербургского гос. университета. СПб: Изд. Санкт-Петербургского гос. университета, 1999. 444 с.
5. Барт Р. Текстуальний аналіз „Вальдемара” Е.По: Пер. з фр. // Антологія світової літературно-критичної думки 20 ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-ге вид., доповнене. Львів: Літопис, 2002. С. 497-522.
6. Барт Р. Мифологии // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1989. С. 22-50.
7. Барт Р. Нулевая степень письма // Французская семиотика: От структурализма к постструктурализму: Пер. с фр. М.: Издательская группа „Прогресс”, 2002. С. 50-96.
8. Барт. Р. Основы семиологии // Французская семиотика: От структурализма к постструктурализму: Пер. с фр. М.: Издательская группа „Прогресс”, 2002. С. 247-310.
9. Барт Р. От произведения к тексту // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1989. С. 413-423.
10. Барт Р. Смерть автора // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1989. С. 384-391.
11. Барт Р. Удовольствие от текста // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1989. С. 462-518.
12. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування: Пер. з рос. // Антологія світової літературно-критичної думки 20 ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-ге вид., доповнене. Львів: Літопис, 2002. С. 406-415.
13. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. 502 с.
14. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424 с.
15. Берегуляк А. Магічний реалізм та літературний міф зцілення чи панацея у постколоніальному контексті? // Сучасність. 1993. №3. С. 67-75.
16. Бернадська Н. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція. К.: Академвидав, 2004. 366 с.
17. Бєляєва Н. Історична проза В.Шевчука в інтертекстуальному просторі // Слово і час. 2001. №4. С. 55-63.
18. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. К.: Либідь, 1998. 408 с.
19. Білітюк Л. Жанр і зміст художнього твору як проблема. Луцьк: Волинський держ. університет імені Лесі Українки, 1998. 31 с.
20. Білоцерківець Н. Інтелектуальні візерунки в дусі Умберто Еко // Березіль. 1997. №5-6. С. 56-58.
21. Блєдних Т. Еклектизм бароко та романтизму в прозі Валерія Шевчука // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. пр. К.: Нац. пед. університет ім. М.П.Драгоманова, 2001. Випуск 6. С. 193-199.
22. Блєдних Т. Історичний дискурс Валерія Шевчука повістяра і романіста: Дис. ...канд. філол. наук: 10.01.01. К., 2003. 165 с.
23. Борцова Т. Міфосновидна поетика прози Валерія Шевчука // Проблеми сучасного літературознавства: Зб. наук. пр. Одеса, 1999. Випуск 3. С. 240-250.
24. Брюховецький В. Не садами Семіраміди... // Дніпро. 1984. №2. С. 22-28.
25. Валерій Шевчук: „Бути митцем, а не його тінню...” // Тарнашинська Л. Закон піраміди: Діалоги про літературу та соціокультурний клімат довкола неї. К.: Пульсари, 2001. С. 92-96.
26. Валерій Шевчук: „Копай криницю всередині себе...” // Тарнашинська Л. Закон піраміди: Діалоги про літературу та соціокультурний клімат довкола неї. К.: Пульсари, 2001. С. 27-33.
27. Валерій Шевчук: „Ліпше бути ніким, ніж рабом” // Тарнашинська Л. Закон піраміди: Діалоги про літературу та соціокультурний клімат довкола неї. К.: Пульсари, 2001. С. 78-91.
28. Верецька О. Міфологічне мислення Валерія Шевчука // Наукові записки Тернопільського держ. пед. університету ім. В.Гнатюка. Сер.: Літературознавство. Тернопіль, 1999. Випуск 5. С. 33-40.
29. Виноградов В. Проблема авторства и теория стилей. М.: Гослитиздат, 1961. 614 с.
30. Виноградов В. Сюжет и стиль. Сравнительно-историческое исследование. М.: Изд. АН СССР, 1963. 192 с.
31. Вопросы литературы. Метод. Стиль: Сб. научн. трудов / Ред. кол. И.Крук и др. М.: Наука, 1975. 130 с.
32. Вопросы метода и стиля: Сб. статей. Томск: Изд. Томского университета, 1966. 295 с.
33. Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика: Вибрані твори: Пер. з нім. К.: Юніверс, 2001. 288 с.
34. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За ред. О.Галича. 2-ге вид., стереотипне. К.: Либідь, 2005. 488 с.
35. Гейзінга Й. Homo Ludens: Пер. з нім. К.: Основи, 1994. 290 с.
36. Геник-Березовська З. Грані культури: Бароко, романтизм, модернізм. К.: Гелікон, 2000. 368 с.
37. Горнятко-Шумилович А. Боротьба за „автентичну людину”: Проза Валерія Шевчука як віддзеркалення екзистенціалізму. Львів: Каменяр, 1999. 49 с.
38. Горнятко-Шумилович А. „Другий план” розповіді і його джерела у прозі Валерія Шевчука. Львів: Каменяр, 1999. 19 с.
39. Горнятко-Шумилович А. Інтелектуалізм прози Валерія Шевчука: Дис. ...канд. філол. наук: 10.01.01. Львів, 1999. 183 с.
40. Горнятко-Шумилович А. Твори Валерія Шевчука як різновид „химерної” прози. Львів: Каменяр, 1999. 34 с.
41. Городнюк Н. Знаки необарокової культури у творчості Валерія Шевчука: компаративні аспекти: Дис. ...канд. філол. наук: 10.01.05. Дніпропетровськ, 2003. 186 с.
42. Городнюк Н. Книга як необароковий знак культури у творчості Валерія Шевчука у західноєвропейському контексті // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Українська література у загальноєвропейському контексті: Міжнар. наук. конф. Ужгород, 2002. Випуск 5. С. 77-81.
43. Горський В. Історія української філософії. Курс лекцій. К.: Наукова думка, 1997. 281 с.
44. Гриценко О. Про деякі властивості клаптикових ковдр // Київ. 1987. №5. С. 128-131.
45. Гундорова Т. Проявлення слова. Дискурсія українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
46. Гетман Л. Интертекстуальность как явление культуры // Мова і культура. Том 2. К.: Collegium, 1997. 403 с.
47. Гинзбург Л. О литературном герое. Л.: Сов. писатель, 1979. 222 с.
48. Грифцов Б. Психология писателя. М.: Худ. литература, 1988. 462 с.
49. Денисова Т. Роман і проблеми його композиції. К.: Наукова думка, 1968. 220 с.
50. Денисюк Н. Художній світ письменника: поняття, терміни і літературні версії. Тернопіль: Тернопільський держ. пед. університет ім. В.Гнатюка, 2002. 64 с.
51. Донченко Л. Художня модель національної ідентичності в прозі Валерія Шевчука: Дис. ...канд. філол. наук: 10.01.01. К., 1990. 198 с.
52. Денисова Г. В мире интертекста. М.: Наука, 2000. 290 с.
53. Еко У. Поетика відкритого твору // Еко У. Роль читача. Дослідження з семіотики текстів: Пер. з англ. Львів: Літопис, 2004. С. 80-106.
54. Эко У. Заметки на полях „Имени розы”: Пер. с итал. СПб.: Симпозиум, 2002. 92 с.
55. Эко У. Открытое произведение: Форма и неопределенность в современной поэтике: Пер. с итал. СПб.: Академический проект, 2004. 384 с.
56. Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию: Пер. с итал. СПб.: Симпозиум, 2004. 544 с.
57. Євнах Н. Фольклорно-міфологічні моделі у прозі Валерія Шевчука // Слово і час. 2003 №5. С. 28-34.
58. Жанр и композиция литературного произведения: Межвуз. сб. Петрозаводск: ПГУ, 1988. 170 с.
59. Женетт Ж. Введение в архитекст // Женетт Ж. Фигуры: Работы по поэтике: В 2 т.: Пер. с фр. М.: Изд. им. Сабашниковых, 1998. Т.2. С. 283-340.
60. Женетт Ж. Фигуры: Работы по поэтике: В 2 т.: Пер. с фр. М.: Изд. им. Сабашниковых, 1998. 320 с., 400 с.
61. Жовновська Т. Онірично-міфологічний дискурс прози Валерія Шевчука: Дис. ...канд. філол. наук: 10.01.01. Одеса, 2000. 162 с.
62. Жулинський М. Післямова // Шевчук В. Дім на горі: Роман-балада. К.: Рад. письменник, 1983. 487 с.
63. Жулинський М. Наближення: Літературні діалоги. К.: Дніпро,1986. 278 с.
64. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: Академвидав, 2003. 392 с.
65. Зелінська Л. „Третє авторство” як реконструкція жанру житія святого // Актуальні проблеми сучасної філології: Зб. наук. пр. Рівне, 1999. Випуск 6. С. 7-15.
66. Зубрицька М. Homo Legens: читання як соціокультурний феномен. Львів: Літопис, 2004. 352 с.
67. Зарубежная эстетика и теория литературы 19-20 вв.: Трактаты, статьи, эссе / Под ред. Г.Косикова. М.: Изд. Московского университета, 1987. 511 с.
68. Затонский Д. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств (От сочинений Умберто Эко до пророка Екклесиаста). Харьков: Фолио; М.: ООО „Издательство АСТ”, 2000. 256 с.
69. Іваньо І. Про українське літературне бароко // Українське літературне бароко: Зб. наук. пр. К.: Наукова думка, 1987. С. 5-20.
70. Ігнатенко М. Читач як учасник літературного процесу. К.: Наукова думка, 1980. 171 с.
71. Ільницький М. Людина в Історії (Сучасний український історичний роман). К.: Дніпро, 1989. 356 с.
72. Інтерв’ю з Валерієм Шевчуком (17 вересня 1998 р.) // Горнятко-Шумилович А. Інтелектуалізм прози Валерія Шевчука: Дис. ...канд. філол. наук: 10.01.01. Львів, 1999. С. 177-178 (Додаток А).
73. Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. М.: Интрада, 1998. 250 с.
74. Ильин И. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 253 с.
75. Ильин И. Стилистика интертекстуальности: Теоретические аспекты // Проблемы современной стилистики: Сб. научно-аналитических обзоров. М.: АН ССР, 1989. С. 186-207.
76. Ингарден Р. Очерки по философии литературы. Благовещенский Гум. колледж им. Бодуэна де Куртэнэ, 1999. 210 с.
77. Индивидуально-художественный стиль и его исследования / Под общ. ред. В.Кухаренко. К. О.: Высшая школа, 1980. 168 с.
78. Квіт Г. Основи герменевтики: Навчальний посібник. К.: Видавничий дім „КМ Академія”, 2003. 191 с.
79. Клочек Г. Поетика і психологія. К.: Знання, 1990. 48 с.
80. Ковальчук О. Необарокові тенденції у прозі 70-х рр. // Слово і час. 1992. №7. С. 56-60.
81. Корогодський Р. У пошуках внутрішньої людини. І дороги. І правди. І життя. К.: Гелікон, 2002. 208 с.
82. Костюк Г. У світі ідей та образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми. К.: Сучасність, 1983. 535 с.
83. Кравченко А. Химерний роман і фольклор // Радянське літературознавство. 1982. №4. С. 19-24.
84. Кравченко А. Художня умовність в українській радянській прозі. К.: Наукова думка, 1988. 128 с.
85. Кухар-Онишко О. Індивідуальний стиль письменника: генеза, структура, типологія. К.: Вища школа, 1985. 172 с.
86. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде: Пер. с фр. // Сумерки богов. М.: Политиздат, 1989. С. 222-318.
87. Киркегор С. Наслаждение и долг: Пер. с дат. К.: AirLand, 1994. 504 с.
88. Кирнос И. Индивидуальность и творческое мышление. М.: Наука, 1992. 172 с.
89. Кораблева Н. Интертекстуальность литературного произведения: Учебное пособие. Донецк: Кассиопея, 1999. 28 с.
90. Коссак Е. Экзистенциализм в философии и литературе: Пер. с польск. М.: Политиздат, 1980. 360 с.
91. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман // Французская семиотика: От структурализма к постструктурализму: Пер. с фр. М.: Прогресс, 2000. С. 427-457.
92. Кристева Ю. Исследования по семанализу // Кристева Ю. Избранные труды: Разрушение поэтики: Пер. с фр. М.: РОССПЭН, 2004. С. 31-394.
93. Кристева Ю. Разрушение поэтики // Кристева Ю. Избранные труды: Разрушение поэтики: Пер. с фр. М.: РОССПЭН, 2004. С. 5-30.
94. Кристева Ю. Слово, диалог и роман // Кристева Ю. Избранные труды: Разрушение поэтики: Пер. с фр. М.: РОССПЭН, 2004. С. 165-193.
95. Кристева Ю. Текст романа // Кристева Ю. Избранные труды: Разрушение поэтики: Пер. с фр. М.: РОССПЭН, 2004. С. 395-593.
96. Кузьмина Н. Интертекст и его роль в процессах эволюции поэтического языка. Екатеринбург Омск: Изд. Уральского университета, 1999. 268 с.
97. Літературознавчий словник-довідник / Р.Гром`як, Ю.Ковалів та ін. К.: ВЦ „Академія”, 1997. 752 с.
98. Логвин Г. „Жаль кохання”: імпресіоністичне мислення Валерія Шевчука // Слово і час. 2002. №4. С. 39-44.
99. Логвиненко О. Сучасний український роман: Еволюція, характери, стиль. К.: Вища школа, 1989. 174 с.
100. Ломазова К. ... та „пунктирного” прочитання твору (про твори Валерія Шевчука) // Київ. 1987. №5. С. 44-53.
101. Лармин О. Художественный метод и стиль. М.: Изд. МГУ, 1964. 270 с.
102. Левидов А. Автор образ читатель. Л.: ЛГУ им. А.Л.Жданова, 1977. 360 с.
103. Левин Ю. Избранные труды: Поэтика. Семиотика. М.: Языки русской культуры, 1998. 824 с.
104. Ленсу Е. Художественная идея и образный мир литературного произведения. Минск: Вышэйш. шк., 1986. 92 с.
105. Лиотар Ж. Состояние постмодерна. М.: СПб.: Алетейя, 1998. 160 с.
106. Литературная энциклопедия терминов и понятий / Под ред. А.Николюкина. М.: НПК „Интелвак”, 2003. 1600 стб.
107. Лихачов В. Очерки философии художественного творчества. СПб.: БЛИЦ, 1996. 160 с.
108. Лосев А. Проблема художественного стиля. К.: Киевская академия евробизнеса, 1994. 288 с.
109. Лотман Ю. Внутри мыслящих миров // Лотман Ю. Семиосфера. С.-Петербург: „Искусство СПБ”, 2004. С. 150-390.
110. Лотман Ю. Культура и взрыв // Лотман Ю. Семиосфера. С.-Петербург: „Искусство СПБ”, 2004. С. 12-148.
111. Лотман Ю. Текст у тексте // Лотман Ю. Семиосфера. С.-Петербург: „Искусство СПБ”, 2004. С. 62-73.
112. Майданченко П. Проза Валерія Шевчука: поетика умовності // Радянське літературознавство. 1988. №2. С. 33-39.
113. Макаров А. Поетика літературної фантасмагорії // Вітчизна. 1986. №11. С. 168-173.
114. Макаров А. Світ образу: Літературно-критичні нариси. К.: Рад. письменник, 1977. 268 с.
115. Макаров А. Світло українського бароко. К.: Мистецтво, 1994. 298 с.
116. Михайловська Н. Трагічні оптимісти. Екзистенційне філософування в українській літературі 19 першої половини 20 ст. Львів: Світ, 1998. 212 с.
117. Міщук В. Дорога до „останньої інстанції” // Слово і час. 1994. №6. С. 82-85.
118. Мовчан Р. Світ так само не впіймав його // Українське слово. 1999. 19 серпня. С. 18-22.
119. Мовчан Р. Ще раз про Миколу Хвильового, або Homo Ludens в українській прозі 20-х років // Українська мова та література в середніх школах, ліцеях та гімназіях. 2003. №3. С. 39-55.
120. Моє житіє і страждання мною, Іллею Турчиновським, священиком і намісником березанським, написане у пам’ять дітям своїм, і внукам, і всьому потомству: Пер. з староукр. // Давня українська література: Хрестоматія / Упоряд. М.Сулими. К.: Освіта, 1992. С. 376-385.
121. Манн Ю. Диалектика художественного образа. М.: Сов. писатель, 1987. 319 с.
122. Маньковская Н. Эстетика постмодернизма. СПб.: Летейя, 2000. 347 с.
123. Морозов А. Проблемы европейского барокко // Вопросы литературы. 1986. №12