СИНТЕЗ МИСТЕЦТВ У ПРОЗІ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ: ПРОБЛЕМА САМОТОТОЖНОСТІ ПИСЬМЕННИЦІ

brief description

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

МАЦЯК ОРЕСТА МАРКІЯНІВНА

УДК 821.161.23.09:7 О.Кобилянська

СИНТЕЗ МИСТЕЦТВ У ПРОЗІ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ:
ПРОБЛЕМА САМОТОТОЖНОСТІ ПИСЬМЕННИЦІ

Спеціальність 10.01.01 — українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК
ДЕНИСЮК Іван Овксентійович,
доктор філологічних наук,
професор

ЛЬВІВ — 2006

ЗМІСТ
ВСТУП ........................................................................................3
РОЗДІЛ 1. Синтез мистецтв як літературне явище ................14
1.1. Синтез мистецтв” як літературознавчий термін:
аргументація і дефініція .................................................16
1.2. Рецепторна теорія синтезу літератури з музикою і
малярством та трактат І.Франка Із секретів
поетичної творчості” .27
Висновки до розділу 1 .46
РОЗДІЛ 2. Музична концепція творчості Ольги
Кобилянської ..48
2.1. Музичне світо- і себебачення письменниці 50
2.2. Тип і прототип людини чуття, або Автобіографічний
герой у прозі Ольги Кобилянської ...66
2.3. Реалізація музичного покликання в літературній
творчості .82
Висновки до розділу 2 .117
РОЗДІЛ 3. Галерея малярства Ольги Кобилянської 119
3.1. Асоціативний живопис. Карпатська мариністика .133
3.2. Живопис номінативний. Натюрморт Рожі” .140
3.3. Графіка. Малюнок Під голим небом” 147
Висновки до розділу 3 ..154
ВИСНОВКИ ...155
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..161

ВСТУП

Упродовж усієї історії мистецтва розвиток його стимулювали зісередини дві діалектично взаємозалежні тенденції: тенденція до специфікації видів і тенденція до синтезу їх. Кожна в ту чи іншу епоху проявлялася по-різному, тому до кожної треба підходити конкретно-історично, але не тільки. Особливо до другої потрібен ще й конкретно-індивідуальний та конкретно-видовий підхід, адже історію взагалі й історію мистецтва зокрема творять особистості, чиїх дій мотиви, а не лише наслідки також обов’язково враховувати, як і можливості того виду, де митець свої задуми реалізував.
Згідно з тим і з темою дисертації об’єктом нашого дослідження буде проза О.Кобилянської, ширше ¾ література, предметом ¾ синтез мистецтв кінця ХІХ ¾ початку ХХ ст.
В українському письменстві зазначеного періоду поновилась тенденція до зближення з малярством і музикою. Раніше в нашій літературі аналогічну тенденцію репрезентували поети доби Бароко й поети-романтики: перші практикували візуальні, фігурні вірші; другі стилізували свої вірші під народні пісні, як під образність, так і під ритмомелодику їх. Оновлювачі українського письменства кінця ХІХ ст. своїми метафізичними поглядами на мистецтво ріднилися з романтиками, але не вітчизняними ¾ німецькими.
Німецькі романтики перебудували панівну у XVIII ст. ієрархію мистецтв: змістили з вершини поезію і віддали першість музиці. Сповідуючи культ почуттів, вважали, що храмом їх може бути тільки музика, бо лише вона може адекватно виразити найглибші емоції. Німецькі теоретики романтизму наділили її метафізичним сенсом, Шеллінг зокрема ¾ голосом найглибшої сутності світобудови” [144, c. 88]. Взагалі романтизм, за дослідженням Й.Гейзінги, перший належно оцінив музику, закріпив за нею статус повноцінної творчої діяльності, тоді як у XVIII ст. вона переважно була просто розвагою [32, c. 186 187].
Історія мистецтва і філософії його початку ХІХ ст. повторилася в останні три десятиліття того ж віку, коли музика, почавши з малярства, заполонила решту видів. Імпресіонізм у живописі, а згодом у літературі був за своєю суттю не чим іншим, як музикалізацією їх, експансією властивих музиці безпосередності й динамічності. Названі музичні якості максимально відповідали духові новітнього часу. На зламі ХІХ ¾ ХХ століть, здається, і виникла думка, що нова епоха починається з нової музики, під якою розуміється не стільки один з видів мистецтва чи модерні твори його, скільки основа основ. Розробили тодішню метафізику музики А.Шопенгауер, Р.Вагнер і Ф.Ніцше. А.Шопенгауер подібно до Шеллінга надав музиці значення найглибшої сутності світу і нашого Я” [169, c. 365]. Р.Вагнер прийшов до висновку, який намагався проілюструвати ще й своєю творчою, композиторською практикою: Музика ¾ таємничий, непізнанний, споконвічний початок, художньо-ідеальна подоба світу” [98, c. 40]. Ф.Ніцше прийняв за аксіому те, що музика є відтворенням образу Першоєдиного, повторенням світу і вторинним зліпком з нього” [111, c. 73].
Отже, й у кінці ХІХ ст. музика претендувала на найвищий щабель ієрархії мистецтв. Однак пізніші дослідники розглядуваного періоду присудили перше місце літературі. Якщо об’єктивно, то обидва види кожен по-своєму виконали провідну роль. Справедливо розподілити її допомагає Ю.Борєв, за ким у мистецтві конкретної епохи виокремлюється актуальний вид і репрезентативний [15, т. 1, c. 557]. Так-от, естетичним потребам кінця ХІХ ¾ початку ХХ ст. найбільше відповідала музика, а найповніше представила художню культуру тієї епохи наступним поколінням література.
Сама тема дисертації актуальна тим, що передбачає дослідження синтезу мистецтв у прозі О.Кобилянської з методологічної позиції самототожності письменника, реалізації в літературній творчості буковинської авторки її покликання до музики й хисту до малярства, а також з’ясування іншої нерозв’язаної проблеми ¾ проблеми синтезу мистецтв як явища літературного.
Питання синтезу мистецтв у прозі О.Кобилянської ще за активного творчого життя буковинської письменниці відкрили І.Франко [161, c. 526], Леся Українка [156, т. 8, c. 70], С.Єфремов [53, c. 80]. Однак ця проблема досі не закрита. Пізніше порушували її І.Денисюк, О.Рисак, Н.Калениченко, Ю.Кузнецов лише принагідно кожен у своїй монографії, де розглядали певний процес (еволюцію малих жанрів) [47, c. 179 187, 220], явище (те, котре нас цікавить, ¾ синтез мистецтв) [136, c. 39 44], напрями й течії (зокрема імпресіонізм) [62, c. 189 191; 81, c. 110 112, 129 141] в українській прозі кінця ХІХ ¾ початку ХХ ст.
Та навіть присвячений спеціально синтезу мистецтв у творчості О.Кобилянської окремий розділ монографії І.Демченко [41, c. 49 93] залишив простір для дисертаційного дослідження цього питання. Вже сама назва згаданого розділу монографії І.Демченко ¾ Синтез музичного та образотворчого мистецтв у художньому світі Ольги Кобилянської” ¾ своєю логікою передбачає дослідження не безпосередньо синтезу прози письменниці з музикою і малярством, а синтезу музики з малярством чи навпаки ¾ малярства з музикою на базі, або за посередництва прози буковинки. При тому І.Демченко не вийшла за межі традиційного трактування музичних ефектів у літературних творах кінця ХІХ ¾ початку ХХ ст. як звукових і настроєвих, а малярських ¾ як зорових, кольористичних і також настроєвих. Кобилянська ж, судячи з її прози, у своєму дусі унісонно з духом свого часу сприймала музику не стільки прямо, як вид мистецтва, скільки метафізично, як основу основ буття, як вічне, а малярство сприймала хоч і прямо, але принаймні не лише як мистецтво кольору ¾ ще і як мистецтво ліній.
Простір дослідження синтезу мистецтв у творчості О.Кобилянської розширюється при погляді на дане питання з позиції самототожності письменника ¾ за визначенням Г.Сивоконя, ініціатора такого методу, індивідуально-особистісного закону його (письменника ¾ М.О.) творчості, тих головних принципів, що виходять із таланту й соціально-естетичного досвіду митця і з більшою чи меншою повнотою реалізовані в його творчому спадкові, рівно ж як і в його житті загалом” [140, c. 116].
Н.Шляхова правомірно розглядає методологічну пропозицію Г.Сивоконя у межах методологічної проблеми біографізму творчості й підтверджує: [] предметом філологічної інтерпретації має бути й текстобіографія”, форми виражання у творі високих сфер розуму і душі митця” [168, с. 176].
Досліджувати синтез мистецтв у прозі О.Кобилянської саме з позиції самототожності письменника, припускаючи, що за сприятливих об’єктивних обставин Ольга стала б не літераторкою, а музиканткою і займалася б малярством, дають підстави надто сильне захоплення музикою більшості героїв буковинської авторки, надто велика кількість серед них потенційних й елементарно освічених музикантів; значна частина музичної лексики в художній мові ¾ один з доказів музичного світобачення мовця; музичні, зокрема пісенні алюзії; майстерність описів, особливо пейзажів ¾ свідчення, за констатацією Ф.Пустової, мислення художниці” [134, c. 106]. Очевидно маємо справу з унікальним випадком, коли багатообдарована творчо людина, не маючи об’єктивних можливостей за призначенням реалізувати свої задатки до різних видів мистецтва, реалізує їх, і передусім, звичайно, єдине з них, до якого покликана, в іншому, доступному для розвитку.
Що ж до другої проблеми, з’ясування якої передбачає тема дисертації, то за наявності в українській літературі кінця ХІХ ¾ початку ХХ ст. практики синтезу мистецтв теорії його в нашому літературознавстві досі немає. З вітчизняних дослідників єдиний застановився над цією проблемою О.Рисак. Він же, винісши словосполучення синтез мистецтв” у підназву першої своєї монографії [136], легітимізував його, надав йому статус літературознавчого терміна. Доти воно адаптувалося в українському літературознавстві, вживалося в наукових текстах І.Денисюка [47, c. 179], Н.Калениченко [62, c. 183, 193, 194, 195], Ю.Кузнецова [81, c. 108, 112], але сприймалося на образному рівні. Теорії ж синтезу мистецтв О.Рисак розглянув тільки деякі проблеми, про що свідчить назва першого розділу згаданої його монографії.
Судячи з окремих тем доповідей мистецької частини VIII семінару творчої молоді України (Ірпінь, червень 2002 року) ¾ Синтез мистецтв”, Питання синтезу мистецтв”, Синтез мистецтв у контексті розвитку української культури” [50, c. 3], зацікавлення даним явищем зростає. Щоправда, через неконкретизованість перелічених тем можна тільки здогадуватись, які саме аспекти даного явища цікавлять нових дослідників його.
Про ріст зацікавлення контактами літератури й творчості окремих письменників з іншими видами мистецтва свідчать і публікації за останні роки в журналі Слово і Час” [36; 63; 82; 107; 109]. Прикметно: у половині цих публікацій укотре аналізується музична новела О.Кобилянської Valse mélancolique”, а в тексті чи й назві більш ніж половини порушується проблема практики синтезу мистецтв. Лише Д.Наливайко актуалізує давно назрілу потребу дослідження взагалі взаємодії красного письменства та інших видів творчості. Є, звичайно, у статтях, про які йдеться, не тільки прийнятні беззастережно, а й полемічні думки, однак погоджуватись чи сперечатись з авторами їх будемо в основній частині роботи.
Мета нашого дисертаційного дослідження ¾ мотивувати музичні й малярські ефекти у прозовому доробку О.Кобилянської її прагненням реалізувати в літературі свої природні задатки й до суміжних з письменством видів творчості; з’ясувати способи досягнення означених ефектів та сформулювати попередні (остаточні потребують аналізу художніх текстів не одного автора) положення теорії синтезу мистецтв.
Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:
1) аргументувати доцільність вживання вислову синтез мистецтв” на рівні літературного терміна;
2) дати загальне уявлення про синтез мистецтв як літературне явище;
3) сформулювати на основі трактату І.Франка Із секретів поетичної творчості” ¾ своєчасного дослідження музичних і малярських можливостей слова та на прикладі прози О.Кобилянської, де по-своєму ці можливості використані, конкретні правила синтезу красного письменства кінця ХІХ ¾ початку ХХ ст. зі суміжними видами;
4) розглянути особистісні передумови омузичення прозових творів буковинської авторки: притаманне їй від природи музичне світо- і себебачення та її приналежність до типу людини чуття;
5) простежити за реалізацією музичного покликання О.Кобилянської в її літературній творчості;
6) з’ясувати способи досягнення малярського ефекту у розрахованих на такий ефект, за авторчиним задумом, її творах, або, кажучи образно, здійснити літературознавчу екскурсію у своєрідну галерею малярства О.Кобилянської.
Тема та мета дисертації, зумовлені не стільки зовнішнім, скільки внутрішнім автобіографізмом творчості буковинської письменниці й необхідністю відчитати його у її текстах, підтекстах і надтекстах, своєю чергою зумовлюють застосування біографічного, психологічного, герменевтичного, а також порівняльного методів дослідження.
Робота виконується згідно з науковими програмами, планами, темами кафедри української літератури імені акад. М.Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка, серед яких ¾ не лише заповнення білих плям” в історії нашого письменства та повернення забутих імен, а й поглиблене вивчення чи нове прочитання класики і розв’язання супутніх теоретичних проблем.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше розробляється цілісна, хай і попередня, чорнова” теорія синтезу мистецтва слова з музикою і малярством та вповні досліджується практика його у творчості О.Кобилянської з позиції самототожності письменника. Саме обрані для розкриття теми методологічна позиція та хронологічно-комплексний, не вибірковий підхід до прозової спадщини буковинської авторки привели до нових результатів, відрізнили роботу від уже проведених тематично подібних студій.
На захист планується винести такі нові наукові положення:
1. Адаптований в українському літературознавстві вислів синтез мистецтв” відповідністю суті номінованого явища не поступається альтернативним сполученням з головними словами інтеграція”, симбіоз”, трансформація”, кореспонденція”, навпаки, асоціюючись зі синтезом хімічним, чіткіше, ніж інші, вказує на істотні ознаки реакції” мистецької ¾ на свідоме проведення її, на підрядний зв’язок між її компонентами, на отримання у результаті її якісно нового за сприйняттям твору.
2. Літературний синтез мистецтв слід дефініювати як органічне поєднання літератури з іншими, переважно суміжними (музикою чи малярством) видами, що, передбачаючи відповідний рівень творчого мислення, здійснюється з ініціативи письменника в уяві реципієнта і характеризується підрядним зв’язком між компонентами та якісно новим сприйняттям твору.
3. Серед літературних способів досягнення музичних і малярських ефектів треба розрізняти суто літературні і власне синтетичні, літературно-музичні та літературно-малярські.
4. Синтез мистецтв у прозі О.Кобилянської ¾ органічний прояв самототожності письменниці: її музичного покликання, психологічно передумовленого її музичним світо- й себебаченням і приналежністю до типу людини чуття, та її вродженого хисту до малювання. Відтак музичні новели О.Кобилянської Impromtu phantasie” і Valse mélancolique” ¾ не імітація творів Шопена, як прийнято вважати, а висловлена музика її душі.
5. 1886 1913 рр. ¾ музичний період літературної творчості О.Кобилянської, найяскравішими прикладами котрого є новели Impromtu phantasie”, Valse mélancolique”, поезія в прозі Акорди”, повісті В неділю рано зілля копала...”, За ситуаціями”. Проза письменниці музикалізувалася паралельно з тим, як авторка ставала в ній тотожною собі, своїм емоціям, прагненням, своєму покликанню до музики. Саме розуміння музики в Кобилянської еволюціонувало від прямих значень вид мистецтва”, музичний твір” до метафізичних ¾ музика душі”, музика природи”, основа основ буття”.
6. Малярського ефекту у своїх прозових творах О.Кобилянська досягала суто літературним і власне синтетичним способами. Відповідно слід розрізняти її асоціативний (карпатська мариністика) і динамічний (малюнок Під голим небом”) та номінативний (Рожі”) живопис словом.
Дисертація має теоретично-прикладне значення. Узагальнені в ній особливості синтезу мистецтва слова з музикою і малярством придадуться для подальшої розробки теорії синтезу мистецтв як літературного явища і для дослідження практики його у творчості окремих письменників, а відтак для лекцій з літературо- і мистецтвознавства та з історії української літератури й мистецтва, для спеціального курсу.
Результати дослідження апробовано на таких наукових форумах:
- наукових читаннях На пошану Теофіля Комаринця” (Львів, 1997);
- Всеукраїнському науковому семінарі Феномен текстовості у сучасній культурі” (Львів, 1997);
- Міжнародній славістичній конференції, присвяченій пам’яті професора К.Трофимовича (Львів, 1998);
- Всеукраїнській науковій конференції Ольга Кобилянська: погляд на життя і творчість з кінця ХХ ст.”, присвяченій 135-річчю від дня народження письменниці (Чернівці, 1998);
- Міжнародній науковій конференції Українська філологія: школи, постаті, проблеми”, присвяченій 150-річчю заснування кафедри української словесності у Львівському університеті (Львів, 1998);
- науковій конференції Художня література у процесі духовного відродження України”, присвяченій 60-річчю від дня народження І.Калинця (Львів, 1999);
- філологічній конференції молодих науковців Semper tiro” на пошану професора І.Денисюка (до 75-літнього ювілею вченого) (Львів, 1999);
- науковій конференції Творчість Ольги Кобилянської: контекст, інтертекст, метатекст” (Київ, 2003);
- Всеукраїнській науковій конференції Ольга Кобилянська ¾ письменниця і громадянка: національне та загальнолюдське” (До 140-річчя від дня народження) (Чернівці, 2003);
- звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2000, 2001, 2003, 2004, 2005, 2006);
- франкознавчому семінарі Інституту франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 26 січня 2006).
Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:
1. Баса О. Музикантка від Бога, письменниця від музики // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції Ольга Кобилянська: погляд на життя і творчість з кінця ХХ століття (До 135-річчя від дня народження письменниці)” (8 9 жовтня 1998 р.). ¾ Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 58 59. Слов’янська філологія. ¾ Чернівці: Рута, 1999. ¾ С. 110 113.
2. Мацяк (Баса) О. Музичний дискурс прози Ольги Кобилянської // Літературознавчі студії. ¾ К.: ВПЦ Київський університет”, 2004. ¾ Вип. 9. ¾ С. 148 155.
3. Мацяк (Баса) О. Синтез мистецтв” як літературознавчий термін: аргументація і дефініція // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наукових праць. Випуск ХІІІ / Ред. кол. Поліщук Я.О. та ін. ¾ Рівне: Перспектива, 2004. ¾ С. 28 33.
4. Мацяк (Баса) О. Асоціативний і номінативний живопис Ольги Кобилянської // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 216 217. Слов’янська філологія. Ольга Кобилянська ¾ письменниця і громадянка: національне і загальнолюдське. До 140-річчя від дня народження. ¾ Чернівці: Книги ХХІ, 2004. ¾ С. 55 58.
5. Мацяк (Баса) О. Акорди як різновид фрагментарної прози Ольги Кобилянської // Українське літературознавство. ¾ Львів, 2005. ¾ Вип. 67. ¾ С. 76 81.
6. Баса О.М. Літературознавчі студії часопису Буковина” за редакторства О.Маковея (1895 1897 рр.) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / За ред.: М.М.Романюка. ¾ Львів, 1996 1997. ¾ Вип. III / IV. ¾ С. 296 305.
7. Баса О. Її лілеї (твори О.Кобилянської про неї саму) // Матеріали Всеукраїнського наукового семінару Феномен текстовості у сучасній культурі” (3 5 травня 1997, Львів). ¾ Молода нація. ¾ К.: Смолоскип, 1997. ¾ № 5. ¾ С. 35 40.
8. Баса О. Статус музики у творчості О.Кобилянської і П.Тодорова // Матеріали міжнародної славістичної конференції пам’яті професора Костянтина Трофимовича (1 3 квітня 1998 року): У 2 т. ¾ Львів: Літопис, 1998. ¾ Т. 2. ¾ С. 53 56.
9. Баса О. Карпатська мариністика О.Кобилянської // Літературознавчі зошити. Студії. Публікації. Рецензії. Бібліографія. ¾ Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. ¾ Т. 1. ¾ С. 110 114.
10. Баса О. Рожі”: рондо в прозі Ольги Кобилянської // З його духа печаттю... Збірник наукових праць на пошану Івана Денисюка. ¾ Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. ¾ Т. 1. ¾ С. 113 116.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

bibliography

ВИСНОВКИ

На прикладі прози Ольги Кобилянської досліджували чи не всі модерністичні тенденції в українській літературі кінця ХІХ — початку ХХ ст., зокрема й тенденцію до синтезу мистецтв, красного письменства зі суміжних з ним видів — музики та малярства. Дане дослідження відрізняється від попередніх тим, що проводилось з методологічної позиції самототожності автора твору, іншими словами, порушило проблему мистецької самототожності буковинської письменниці. Підхід з такої позиції суттєво доповнив і в дечому похитнув усталені наукові пояснення не лише музичних і малярських ефектів у прозі О.Кобилянської, а й синтезу мистецтв узагалі.
Одним із першочергових завдань дисертації було чітке сформулювання прийомів отримання на базі красного письменства суміжномистецьких вражень. Ці способи слід означити комбінованими, а точніше, власне синтетичними, літературно-музичними і літературно-малярськими, бо вони передбачають наслідування словом не стільки елементарних виражальних засобів музики та малярства — звука та кольору й ліній, скільки специфіки суміжних з літературою видів узагалі: моносенсорності їх обох, поверховості кольору і статичності образу в малярстві, глибинності музики. Відтак синтез красного письменства з музикою та малярством не можна зводити лише до зовнішніх звукових та внутрішніх колористичних аналогій між словом і відповідним іномистецьким виражальним засобом.
Ще одним важливим теоретичним завданням дисертації було дефініювати синтез мистецтв як літературне явище. Такого визначення в науці про красне письменство немає. Немає і самого терміна синтез мистецтв” у літературознавчих словниках з поважної причини узагальненості його. Проте цей термін на позначення однієї з форм взаємодії красного письменства переважно з музикою та малярством можна б дефініювати у словниковій статті Література й інші види мистецтва”, звичайно, за умови вирішення актуальної теоретичної проблеми — диференціації і дослідження різних форм взаємодії літератури з іншими видами мистецтва.
У запропонованому в дисертації визначенні враховано, як і слід, основні прикмети номінованого синтезом мистецтв літературного явища: органічність і підрядність зв’язку між інгредієнтами реакції”; свідомий намір, ініціатива письменника підпорядкувати свій твір іншому виду мистецтва; уявність самої реакції” під час сприймання синтетичної речі і взагалі якісно нова рецепція твору.
Не можна не зауважити і не зважати, що синтез красного письменства з музикою і малярством — явище повністю умовне, бо повністю уявне. Відповідно умовні й означення (синтетичний, літературно-музичний, літературно-малярський), які ми вживали при теоретизації літературного синтезу мистецтв, аби передати суть даної форми взаємодії між мистецтвами; і назви різновидів музичної (акорди) та малярської (живопис, графіка) прози Кобилянської. І до порівняння мистецького синтезу зі синтезом хімічним ми вдалися, щоб увиразнити основні прикмети першого.
Синтетична проза О.Кобилянської відповідає усім залежним від автора параметрам синтезу мистецтв.
Органічність синтезу прози О.Кобилянської з музикою і малярством забезпечили музичне покликання й вроджений малярський хист письменниці, притому музичне і малярське чуття компенсували їй у літературній практиці нестачу відповідної освіти.
Підрядність, підпорядкованість літературних творів О.Кобилянської музиці чи малярству виявляється у застосуванні власне синтетичних способів для надання прозовому твору специфічних суміжномистецьких ознак. Моносенсорності музики і малярства Кобилянська у своїй літературній практиці досягала перевагою у творі звукових чи зорових лексем; поверховості кольору — прямим називанням його чи його носія; статичності образу — вживанням слів зі значенням пасивної дії; глибинності музики — описом часто через сприйняття чи виконання музичних речей внутрішнього стану своїх героїв.
Свідомий намір О.Кобилянської синтезувати свою прозу зі суміжними видами мистецтва пояснюється внутрішньою потребою кожного митця повністю самореалізуватися, а підтверджується як епістолярними свідченнями письменниці, так і автобіографічною інформацією з її творів, заголовками і підзаголовками творів.
Не маючи змоги реалізувати своє музичне покликання і свій малярський хист напрямки, за призначенням, О.Кобилянська реалізувала їх у літературній творчості, а вірність їм, тотожність самій собі гарантував автобіографізм душі, внутрішнього життя, — визначальна риса прози буковинки.
Нарешті, синтетичні, в основному музичнопрозові твори О.Кобилянської сприймаються якісно по-новому, бо авторка надала їм не лише формальних, а передусім сутнісних ознак музики — її метафізичності.
Конкретно у випадку О.Кобилянської можна говорити про підпорядкування іншому виду мистецтва — музиці не окремих прозових творів, а більш ніж половини усього прозового доробку, що й дало підстави виокремити в літературній творчості буковинської авторки музичний період: 1886 1913 рр.
Свідомий намір створити музичнопрозову річ з’явився в Ольги 1888 року, коли розпочала повість Лореляй” (у третьому й остаточному варіанті — Царівна”). Відтоді музична назва твору Кобилянської — перший симптом музичності його: Impromtu phantasie” (1894), Valse mélancolique” (1897), Акорди” (1898), В неділю рано зілля копала...” (1908), Весняний акорд” (1910), Воєнний акорд” (1917). Уже сам побудований у часовій послідовності написання творів ряд їх заголовків симптоматичний тим, що свідчить про постійне повернення авторки до музичної теми, а відтак — про синтетичність і тих творів, які музичних назв не мають, ні авторчиних коментарів синтетичного задуму їх.
Узагалі твори Кобилянської музичного періоду можна класифікувати за відкритістю закритістю, чи наявністю відсутністю відповідного авторчиного задуму кожного на дві групи: музичні намірено й музичні мимоволі. До першої слід віднести первісний варіант повісті Царівна” (1888), Impromtu phantasie” (1894), Поети” (1897), Valse mélancolique” (1897), Акорди” (1898), Мої лілеї” (1901), Осінь” (1902), В неділю рано зілля копала...” (1908), Весняний акорд” (1910), За ситуаціями” (1913). До другої — Мати божа” (1894), Битва” (1895), Земля” (1895 1901), Смутно колишуться сосни” (1901), Сліпець” (1902), Через море” (1902), Ніоба” (1904).
Тотальна з незначним перебільшенням музичність прози Кобилянської відповідного періоду пояснюється широким діапазоном авторчиного розуміння музики. Письменниця надавала музиці не тільки, навіть не стільки прямі значення вид мистецтва”, музичний твір”, скільки метафізичні — музика душі”, музика природи”, основа основ буття”. Музика як вид мистецтва була, очевидно, в її сприйнятті найдовершенішою формою таємничого, містичного, але істинного й вічного — музики метафізичної. Відтак вона прийшла до своєрідної музичної філософії буття, музичної онтології, про котру сигналізує одна з лейтмотивних деталей її пейзажів, деталь звукова — шум сосен. Образно кажучи, письменниця розкрила тайну сосен”.
Кобилянська передавала словами музику власної душі і заодно, виразно відчуваючи внутрішню спорідненість з українцями й відверто декларуючи свою приналежність до українців, — меланхолійну музику душі рідного народу. Тому Кобилянську, хоч і письменницю, можна вважати за суттю її творчості однією з небагатьох професійних жінок-композиторок. Уклавши у музичні новели Impromtu phantasie” та Valse mélancolique” своє внутрішнє життя, вона — не імітатор Шопена, а справжній творець, що підтверджує і новий піджанр фрагментарної прози, який вона створила, — акорди.
Як у музичній прозі Кобилянська практикувала різні музичні жанри (вокальний та інструментальний), так у малярській — різні види образотворчого мистецтва (живопис і графіка).
На відміну від музичного покликання малярський хист Кобилянської проявився у її прозі дискретно, причому найбільше, за задумом самої авторки, — не в епізодах, а в цілих творах, уподібнюючи їх до картини уже самим належним застосуванням їх повного обсягу. Щоправда, творів тих усього два й у кожному з них відповідний суміжномистецький ефект досягається словом в інший спосіб: власне синтетичний, літературно-малярський (Рожі”) і суто літературний (Під голим небом”). Суто літературним способом досягається малярський ефект і в епізодах новел Кобилянської своєрідного карпатського циклу (Природа”, Жебрачка”, Час”, Битва”) — в її унікальній карпатській мариністиці.
Узагалі ж, проведене з методологічної позиції самототожності письменника дослідження явища синтезу мистецтв у прозі Ольги Кобилянської як вияву нової форми взаємодії між суміжними видами творчості періоду fin de siècle підтверджує, що модерністичні тенденції в українській літературі кінця ХІХ — початку ХХ ст. виникли не під впливом західноєвропейських літератур, не з прагнення наслідувати їх, а з невичерпних внутрішніх ресурсів української нації, її непомильної інтуїції та прозірливої чутливості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму. — К.: Факт, 2003. — 320 с.
2. Азизян А.И. Вопросы взаимодействия искусств (композиционно-методологический аспект проблемы) // Советское искусствознание. 74: Сборник. — М.: Советский художник, 1975.
3. Алчевська Х. Майстри слова (Критичний шкіц) // Українська хата. — 1910. — № 7 8. — C. 475 484.
4. Асанова Н.А. Жан Кристоф” Р.Роллана и проблема взаимодействия в искусстве. — Казань: Изд-во КГУ, 1978. — 104 c.
5. Бабишкін О. Ольга Кобилянська: Нарис про життя і творчість. — Львів: Книжково-журнальне вид-во, 1963. — 192 c.
6. Баса О. Її лілеї (твори О.Кобилянської про неї саму) // Молода нація. — К.: Смолоскип, 1997. — Вип. 5. — С. 35 40.
7. Білецький Л. Три сильветки: (Марко Вовчок — Ольга Кобилянська — Леся Українка). — Винипеґ: Trident Press LTD., 1951. — 127 c.
8. Білий птах з чорною ознакою. Іван Миколайчук: спогади, інтерв’ю, сценарії / Упоряд.: М.Є.Миколайчук. — К.: Мистецтво, 1991. — 399 с.
9. Блок А. Душа писателя // Блок А. Собрание сочинений: В 6 т. — Л.: Художественная литература, 1982. — Т. 4. — С. 125 129.
10. Блок А. Краски и слова // Там само. — С. 7 11.
11. Блок А. Крушение гуманизма // Там само. — С. 327 347.
12. Блок А. О романтизме // Там само. — С. 352 363.
13. Бломквист Е. Музыкальный напор века (дискуссионные заметки о синтезе искусств) // Советская музыка. — 1980. — № 2. — C. 24 32.
14. Божович В.И. Традиции и взаимодействие искусств: Франция, конец XIX начало XX века. — М.: Наука, 1987. — 319 c.
15. Борев Ю. Эстетика: В 2 т. — Смоленск: Русич, 1997.
16. Бучко Д., Вознюк В. Листування Ольги Кобилянської та Олени Кисілевської // Буковинський журнал. — 2003. — Ч. 3 4. — С. 187 205.
17. Ванслов В. Эстетика романтизма. — М.: Искусство, 1966. — 403 c.
18. Василенко В. В завороженім крузі” (Критичні фрагменти з нагоди 40 літнього ювілею письменницької праці Ольги Кобилянської) // Критика. — 1928. — № 1. — C. 68 85.
19. Венгуренко Н. Художній світ О.Кобилянської у контексті проблеми синтезу музики та живопису в українській літературі // Київська старовина. — 2003. — № 4. — С. 55 59.
20. Вергановська О. Дещо про Ольгу Кобилянську // ЛНВ — 1928. — Т. XCV. — Кн. I. — C. 43 51.
21. Верлен П. Поетичне мистецтво // Всесвіт. — 1995. — № 2. — С. 135.
22. Верниволя В. Ольга Кобилянська // Кобилянська О. Битва. — Ляйпціґ: Українська накладня, 1922. — С. 3 16.
23. Взаимодействие и синтез искусств: Сборник. — Л.: Наука, 1978. — 269 c.
24. Вільде Ірина. Ольга Кобилянська зблизька і здалека // Вільде Ірина. Незбагненне серце / Упоряд., вступ. ст. і прим. М.А.Вальо. — Львів: Каменяр, 1990. — C. 202 211.
25. Виппер Б.Р. Введение в историческое изучение искусства. — М.: Изобразительное искусство, 1985. — 288 c.
26. Вознюк В. Два ранні твори Ольги Кобилянської // Дзвін. — 2005. — № 9. — С. 124 128.
27. Вознюк В.О. Про Ольгу Кобилянську: Нові матеріали. Роздуми. Знахідки. — К.: Дніпро, 1983. — 183 c.
28. Вознюк В. Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської. Путівник. — Чернівці: Золоті литаври, 2003. — 112 с.
29. Гаєвський С. Літературна діяльність Ольги Кобилянської // Україна. — 1928. — Кн. 1. — С. 25 33.
30. Галеев Б.М. Содружество чувств и синтез искусств. — М.: Знание, 1982. — 63 c.
31. Галеев Б. Человек, искусство, техника. — Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1987. — 264 c.
32. Гейзінга Й. Homo Ludens / Пер. з англ. О.Мокровольського. — К.: Основи, 1994. — 250 c.
33. Гейне Г. Романтична школа // Гейне Г. Вибрані твори: В 4 т. — К.: Дніпро, 1973. — Т. 3. — С. 153 283.
34. Гессе Г. Сіддхартха: Повість; Степовий вовк: Роман: Пер. з нім. — К.: Молодь, 1992. — 256 с.
35. Горбачов Д. Не для грошей народжений, або Логіка краси. (Олександр Богомазов) // Хроніка — 2000. — К.: Довіра, 1992. — Вип. 1. — C. 130 139.
36. Горяча Н. Синтез мистецтв у романі Марселя Пруста У пошуках утраченого часу”: наступність чи новаторство? // Слово і Час. — 2003. — № 11. — С. 65 71.
37. Грицай О. Ольга Кобилянська // ЛНВ — 1922. — Т. LXXVII. — Кн. VI. — C. 235 250.
38. Гузар З.П. Ольга Кобилянська: Семінарій. — К.: Вища школа, 1990. — 166 c.
39. Гундорова Т. Femina Melancholica: Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської. — К.: Критика, 2002. — 272 с.
40. Дах М.І. Літературне життя народної балади Ой не ходи, Грицю”: проблема олітературення сюжету і жанру: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.07. — Львів, 2001. — 19 с.
41. Демченко І. Особливості поетики Ольги Кобилянської. — К.: Твім інтер, 2001. — 208 с.
42. Денисюк І., Лужецький З. Барви і звуки слова // У вінок Михайлу Коцюбинському: Зб. статей і повідомлень. — К.: Наукова думка, 1967. — C. 49 58.
43. Денисюк І. Новелістика Ольги Кобилянської // Кобилянська О. Оповідання. — Львів: Каменяр, 1982. — C. 268 270.
44. Денисюк І.О. Про два типи новели у творчості Івана Франка // Українське літературознавство. — Львів: Світ, 1970. — Вип. 11. — C. 78 84.
45. Денисюк І.О. Українська новелістика кінця XIX початку XX ст. // Українська новелістика кінця XIX початку XX ст.: Оповідання. Новели. Фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі). — К.: Наукова думка, 1989. — C. 5 26.
46. Денисюк І. Розвиток української малої прози XIX поч. XX ст. — К.: Вища школа, 1981. — 215 с.
47. Денисюк І. Розвиток української малої прози XIX поч. XX ст. — Львів: Науково-видавниче товариство Академічний Експрес”, 1999. — 280 с.
48. Дмитриева Н.А. Литература и другие виды искусства // Краткая литературная энциклопедия / Редкол.: А.А.Сурков (гл. ред.) и др. — М.: Сов. Энциклопедия, 1967. — Т. 4. — C. 229 244.
49. Дмитриева Н. Изображение и слово. — М.: Искусство, 1962. — 314 с.
50. Доповіді VIII семінару творчої молоді України. Мистецька частина семінару // Смолоскип України. — 2002. — № 6. — С. 3.
51. Євшан М. За ситуаціями” // Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика / Упор. Н.Шумило. — К.: Основи, 1998. — С. 499 504.
52. Євшан М. Ольга Кобилянська // Там само. — С. 199 205.
53. Єфремов С.О. В поисках новой красоты // Єфремов С.О. Літературно-критичні статті / Упоряд., передмова і прим. Е.С.Соловей. — К.: Дніпро, 1993. — C. 48 120.
54. Жаборюк А. Портрет живописний і портрет літературний // Історико-літературний журнал. — 2002. — № 7. — С. 49 57.
55. Жаборюк А.А. Український живопис останньої третини XIX — початку XX століття. — К. Одеса: Либідь, 1990. — 310 c.
56. Жоголь Л.Є. Синтез мистецтв // Українська Радянська Енциклопедія: В 12 т. / Редкол.: Бажан М.П. (голов. ред.) та ін. — 2-е вид. — К.: Головна редакція УРЕ, 1983. — Т. 10. — С. 166 167.
57. Збірник на пошану Ольги Кобилянської (1863 1942) / За ред. О.Кисілевської-Ткач. — Мюнхен: Вид-во Українського Вільного Ун-ту, 1991. — 208 c.
58. Ізотов І. До характеристики творчости О.Кобилянської // Червоний шлях. — 1928. — № 2. — C. 80 92.
59. Ільницький М. Барви і тони поетичного слова. — К.: Радянський письменник, 1967. — 120 с.
60. Импрессионисты, их современники, их соратники: Живопись. Графика. Литература. Музыка: Сб. статей. — М.: Искусство, 1976. — 319 c.
61. Історія української літератури кінця XIX початку XX ст.: Підручник / За ред. Н.Й.Жук, В.М.Лесина. — 3-тє вид., допов. і перероб. — К.: Вища школа, 1989. — 439 c.
62. Калениченко Н.Л. Українська література кінця XIX початку XX ст. Напрями, течії. — К.: Наукова думка, 1983. — 255 c.
63. Калениченко Н. Проза М.Коцюбинського і суміжні види мистецтва // Слово і Час. — 2004. — № 6. — С. 3 9.
64. Кияновська Л.О. Музичні жанри у прозі Ольги Кобилянської // Українське літературознавство. — Львів: Світ, 1988. — Вип. 51. — C. 97 102.
65. Кияновська Л. Пісні зворушеного серця. Музичні мотиви щоденника, листів та спогадів Ольги Кобилянської // Жовтень. — 1987. — № 10. — C. 109 111.
66. Кобилянська О. Акорди // ЛНВ — 1898. — Т. II. — Кн. VI. — C. 326 327.
67. Кобилянська О. Апостол черні: Повість / Вступ. слово та підготовка тексту Є.Г.Куртяка. — Львів: Каменяр, 1994. — 243 с.
68. Кобилянська О. Воєнний акорд // Нові шляхи. — 1932. — № 3. — C. 234 240.
69. Кобилянська О. Лісова мати // Шлях. — 1917. — № 4. — C. 20 33.
70. Кобилянська О. Поезії в прозї // Артистичний Вістник. — 1905. — Зош. IX і X. — C. 140.
71. Кобилянська О. Слова зворушеного серця: Щоденники; Автобіографії; Листи; Статті та спогади / Упор., передмова Ф.П.Погребенника. — К.: Дніпро, 1982. — 352 c.
72. Кобилянська О. Твори: В 2 т. / Упор. та авт. прим. Ф.П.Погребенника. — К.: Дніпро, 1988.
73. Кобилянська О. Твори: В 5 т. — К.: Держлітвидав України, 1962 1963.
74. Козій Д. Духове обличчя Ольги Кобилянської // Наша Культура. — 1937. — Кн. 10 11. — C. 375 381, 424 427.
75. Козій Д. Роля підсвідомого в творах О.Кобилянської // Світ. — 1927. — Ч. 21 22. — C. 11 13.
76. Комишанченко М.П. Ольга Кобилянська (До 100-річчя з дня народження). — К.: Знання, 1963. — 48 c.
77. Копач О. Мовостиль Ольги Кобилянської. — Торонто: Harmony Printing Ltd., 1972. —187 c.
78. Костецький І. Cтефан Ґеорґе: особистість, доба, спадщина // Вибраний Стефан Ґеорґе: У 2 т. — Штутґарт: На горі, 1968 — 1971. — Т. 1. — C. 29 206.
79. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. — К.: Наукова думка, 1965. — 319 c.
80. Коцюбинський М. Тіні забутих предків // Коцюбинський М. Твори: В 7 т. — К.: Наукова думка, 1974. — Т. 3. — С. 178 227.
81. Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця XIX початку XX ст.: Проблеми естетики і поетики. — К.: Зодіак-ЕКО, 1995. — 304 c.
82. Лебедівна Л. Одвічний пошук гармонії (три іпостасі О.Кобилянської в оповіданні Valse mélancolique” // Слово і Час. — 2003. — № 7. — С. 70 75.
83. Леви В. Искусство быть собо