Проза Гната Михайличенка (особливості проблематики і поетики)

brief description

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Яремкович Марія Андріївна

Проза Гната Михайличенка

(особливості проблематики і поетики)

10.01.01. -українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Наковий керівник:
К.ф.н., доцент
Барчан В.В.

Ужгород - 2003

Зміст

Вступ............................................................................................................... 3
Розділ І....... Проблематика новелістики Гната Михайличенка........... 14
1.1.... Мотив пошуку гармонії особистості як домінанта імпресіоністичних новел Михайличенка................................. 14
1.2.... Проблема міста як особливої сфери екзистенції людини....... 48
Розділ ІІ...... Поетика новел Гната Михайличенка................................. 58
2.1.... Жанрово-стильові прикмети новелістики як вияв поетики імпресіонізму............................................................. 58
2.2.... Деталь в художній структурі новел Михайличенка................ 69
2.3.... До питання поетики орнаменталізму..................................... 103
Розділ ІІІ.... Поетика символізму у Блакитному романі”.................. 121
3.1.... Авторська креативна модель світу і людини у Блакитному романі”.............................................................. 121
3.2.... Блакитний роман” як синтез філософських, естетичних пошуків першої половини ХХ ст........................................... 139
Висновки..................................................................................................... 168
Список літератури..................................................................................... 176

Вступ

Ім’я Гната Михайличенка з’явилося в українському літературному процесі на початку ХХ ст. Це був складний час нових мистецько-естетичних пошуків. Перші десятиліття ХХ віку, за словами В.Агеєвої, бачаться одним з найцікавіших періодів в історії українського письменства, часом активного протистояння старої та нової естетики” [1, 3].
Саме на зламі ХІХ ХХ століть спостерігається виразне посилення впливу нових модерністських течій та напрямків на творчість українських письменників, яке було викликано перш за все пошуками нових способів художнього відтворення внутрішнього світу особистості. Адже характерним образом нової епохи, як слушно зазначає Я.Поліщук, стає герой підкреслено індивідуалістичної свідомості” [137, 30]. А мірилом усіх починань у духовній культурі початку ХХ століття, на думку Ю.Кузнецова, є прагнення виразити живу душу” людини [83, 5].
Творчість Гната Михайличенка, яку складають навели та Блакитний роман”, це, передусім животрепетна реакція на імпульси духовного життя 20-х р.р. ХХ століття. Для автора характерною є виняткова здатність сприймати, відчувати та глибоко аналізувати найдрібніші прояви сутнісних ознак своєї доби.
Яскрава жанрово-стильова та проблематико-тематична оригінальність творчості Гната Михайличенка одразу ж заволоділа увагою критики. Перша публікація творів молодого письменника, яка зрушує увагу критики, датується 1919 роком. У третьому номері журналу Мистецтво” було опубліковано новели Місто”, Крик”, Старчиха”. А в 1921 році у першому номері Шляхів Мистецтва” опубліковано Блакитний роман”. У другому номері цього ж літературно мистецького місячника з’являється добірка новел письменника. Окремим виданням вийшов Блакитний роман” 1921 року в Харкові у Всеукраїнському державному видавництві. В 1922 році окремою книжечкою потрапляють до широкого кола читачів і новели письменника: Дівча”, Дівчина”, Поцілунок”, Непарна рукавичка”, Повія”, Огонь моїх очей”, В розстанні”. Отже, уже на початку двадцятих культурно мистецький світ міг виробити більш менш цілісне, концептуальне прочитання творчості Гната Михайличенка, відзначити її стильову оригінальність, мистецько-естетичну цінність, місце в літературному процесі.
Проте такого концептуального прочитання творчого доробку Гната Михайличенка у двадцятих роках так і не відбулося. Хоча увага літературної критики того часу до творчих пошуків молодого письменника була особливо активною. Одразу ж після публікації в Шляхах Мистецтва” Блакитного роману” та новел з’являються численні рецензії, відгуки, аналітично-критичні статті. В оцінці творчості Михайличенка окреслюються два цілком протилежні напрями. Це напрям абсолютної негації, несприйняття оригінальних творчих пошуків письменника-новатора, представлений критичними відгуками М.Зерова [54, 203-204], О.Дорошкевича [47, 319-320], М.Йогансена [66, 98-99], С.Єфремова [50, 659-661]. Та цілковите схвалення, замилування оригінальною жанрово-стильовою манерою, яке знаходимо у відгуках В.Поліщука [136, 119], А.Приходька [142, 5-14] та дещо пізнішого у часі В.Гадзінського [31].
В.Гадзінський став першим дослідником творчості Гната Михайличенка, який здійснив спробу більш-менш цілісного аналізу усіх сторін та характерних стильових ознак мистецько-художніх пошуків письменника-новатора. Він був переконаний, що твори Г.Михайличенка не зв’язані зі стилем прози української до нього, одірвані од прози після нього, і, стоячи цілком окремо і оригінально що найбільше цікаво не створили своєї школи, не мають ні попередників, ні послідовників. От просто: скеля серед розшалілих хвиль моря революції, непорушна своїм закінченням (через смерть автора), що грає колосальним багатством барв, тонів, образів, світляних і похмурих” [32, 66]. На думку Гадзінського, саме абсолютна стильова осібність творчості Гната Михайличенка стала причиною суперечливих оцінок критики двадцятих років.
Заслуга В.Гадзінського як першого дослідника творчочсті Михайличенка в тому, що він окреслив основні проблематикотематичні підвалини новелістики письменника та зробив першу спробу прочитання символіки Блакитного роману” (стаття Символіка Блакитного роману” [29, 5-33]); з’ясування естетичних підвалин твору (стаття Естетика Блакитного роману” [30, 177-186]). Проте панування соціологізму в літературознавстві того часу зумовило розвій думки вченого лише в одній площині людина та її участь у боротьбі за соціальне і національне визволення”. Така тенденція у трактуванні творчості Михайличенка зберігається й досі. Таким чином доводиться констатувати, що завершеного, концептуального прочитання творчої спадщини письменника іще не здійснено.
Творчість Гната Михайличенка і в проблематиці, і в поетиці є відображенням основних тенденцій духовного життя та мистецько-естетичних пошуків початку ХХ століття.
Оскільки для українського літературного процесу початку століття було властивим співіснування різноманітних модерністських стилів імпресіонізму, експресіонізму, неоромантизму, символізму, сюрреалізму, то творчість Гната Михайличенка характеризується стильовим еклектизмом. Так новелістика письменника позначена сильним струменем імпресіоністичної поетики. Це виявляється на рівні засобів характеротворення героїв, де Михайличенко вдається до активного використання так званого пейзажу душі” та створює образи, які є символами внутрішніх переживань героїв. Використання письменником техніки імпресіоністичного письма зумовлює лаконізм, фрагментарність структури новел, а також абсолютне авторське невтручання у потік миттєвих вражень, емоцій героя, які й призводять до мозаїчності, алогічної уривчастості композиції, витісняють сюжет як ланцюг зовнішніх послідовно-логічних подій. Прикметною рисою імпресіоністичного стилю є виняткова увага до художньої деталі, часте використання автором так званих наскрізних, лейтмотивних деталей.
Рецепція та творчо-індивідуальне осмислення Михайличенком основних тенденцій імпресіонізму, зумовлюють появу оригінального стильового пошуку в руслі поетики імпресіонізму. Однією з характерних рис імпресіоністичних новел письменника є винятково сильний ліричний струмінь в органічному поєднанні з багаторівневими образамисимволами. Таким чином у новелістиці окреслюються риси оригінального авторського поєднання особливостей імпресіоністичної та символічної поетики із незаперечним домінуванням першої.
Блакитний роман” Гната Михайличенка є прикладом сприйняття досягнень естетичної та філософської думки, складних процесів культурного життя, якими характеризувалася історична епоха початку ХХ століття. Символістичнопараболічна природа твору передбачає обов’язкове заглиблення в езотеричний стиль письма Михайличенка. Адже духовне життя початку ХХ століття характеризується прагненням синтезувати вчення Христа, Будди та Озіріса. Свідченням цього факту є Нарис тайнознавства” Р.Штайнера, Таємнича доктрина” О.Блаватської.
Феномен синтезу релігії та філософських вчень про екзистенцію людини, ціль і доцільність її існування зумовлює складну, багаторівневу природу образів-символів, які створює Гнат Михайличенко в Блакитному романі”. До таких творів підхід повинен бути не лише літературний, а й філософський. У іншому випадку стає неможливим побачити істинний смисл написаного, з’ясувати авторську ціннісно-світоглядну позицію. Концептуальне прочитання Блакитного роману” Михайличенка може бути здійсненим лише на тлі тогочасних філософських пошуків. На думку М.Моклиці, вплив філософських поглядів А.Шопенгауера, Ф.Ніцше на розвиток літератури початку ХХ століття був просто таки феноменальним” [119, 17]. А особливо відчутним він виявився у символізмі. Символістська поетика ґрунтується перш за все на багаторівневій філософії символу. А мова символів це алогічна, закодована мова, яка цілком допускає поліваріантність її інтерпретації. Саме тому Блакитний роман” Гната Михайличенка є найвищим рівнем осмислення письменником реалій буття та співвіднесеність їх із вічними” екзистенційними проблемами особистості. У творчості митця, а у Блакитному романі” найвищою мірою, реалізується екзистенційний пошук людиною Абсолюту, вищого знання. Оскільки філософська думка початку ХХ століття робить акцент саме на пізнанні”, протиставляючи його бездіяльній і пасивній вірі”, то вибудовується нова концепція життя та людської особистості. Креативна модель світу та людини у творчості Гната Михайличенка відбиває ідею абсолютної гармонії та пошуку вищого знання.
Еволюція творчості Михайличенка показує, що почавши з новел імпресіоністичного характеру, особливістю яких є відтворення сприйняття героєм потоку вражень від навколишньої дійсності, психічні переживання, за якими приховані глибинні, підсвідомі процеси, письменник поступово переходить до художньої символізації дійсності та душевних переживань особистості, яка особливо відчутною стає в Блакитному романі”. М.Моклиця вважає, що всі символісти наполягають на приорітеті знань, відчутих інтуїтивно, в результаті великої внутрішньої напруги, акту яснобачення завдяки вмінню читати таємні знаки” [119, 37]. Схильність Михайличенка до символізму виявляється і на рівні композиції Блакитного роману”. Використовуючи можливості мови символів на всіх рівнях, письменник робить ідейнозначущою, глибоко символічною і архітектоніку твору. Концептуальне розуміння символічно прихованого, глибинного змісту Блакитного роману” вимальовується лише в ході комплексного розшифрування кодових смислів символів усіх рівнів, коли вдається віднайти основу гармонійної єдності твору.
Характерною ознакою стилю Гната Михайличенка є особлива романтично-ідеалізована пафосність як художніх образів, так і творчості загалом. Намагання письменника вибудувати концепцію нової ідеально-гармонійної особистості зумовлюють появу індивідуальноавторської оригінальної стильової манери письма. Пошук найбільш відповідних засобів художнього зображення та вираження призводить Гната Михайличенка до колоритного поєднання поетики імпресіонізму, експресіонізму та символізму. Таке оригінальне авторське поєднання є цілком органічним, а тому дає всі підстави говорити про прозу Михайличенка як феномен поетики орнаменталізму.
Предметом розгляду в дисертації є проблематика, мотиви творчості Гната Михайличенка у взаємозв’язку із якіснооригінальними стильовими способами їх художнього втілення. Творчість письменникановатора у стильовому відношенні є органічним поєднанням рецептованих моделей поетики імпресіонізму, символізму, меншою мірою експресіонізму.
З’ясувати сутнісні ознаки стилю Гната Михайличенка намагалося чимало літературознавців з часу появи його творів у журналах Мистецтво” та Шляхи Мистецтва” (С.Єфремов, А.Приходько, М.Доленго, В.Гадзінський). Та, на жаль, багато важливих аспектів творчості письменника і до сьогодні не зазнали об’єктивного, ґрунтовного аналізу. Причинами їх недостатнього висвітлення та дослідження були передусім політичні уподобання Михайличенка, які стояли на заваді безпристрасно-об’єктивного, концептуального прочитання його творчого доробку передусім у естетичномистецькій вартісності. Михайличенко політик, Михайличенко громадський діяч своїми абсолютно не правими” і не лівими” поглядами на довгий час заступив собою Михайличенка митця, Михайличенка письменника-новатора.
Таким чином є потреба з’ясувати роль і місце творчості Г.Михайличенка передусім в українському літературному процесі початку ХХ століття, а відтак і в контексті світового літературного розвою.
Предметом безпосереднього дослідження є система основних стилетворчих засобів індивідуально-авторської манери на різних етапах короткої, але стрімкої, яскраво окресленої еволюції.
Актуальність дослідження полягає передусім у потребі нового об’єктивно-наукового, не засоціологізованого прочитання творів Гната Михайличенка, з’ясування їх ролі та місця у літературному процесі початку ХХ століття. Вона продиктована цілковитою відсутністю спроб комплексного наукового аналізу проблематики та поетики творчості Михайличенка, а також недостатністю науково-теоретичного опрацювання естетичних засад стилю письменника.
Одним із перших, хто в своїх критичних студіях намагався означити стильові особливості творчості Гната Михайличенка та окреслити основні мотиви був А.Приходько. Він поділив художню спадщину письменника на чотири тематичні групи: 1) В’язниця; 2) Місто; 3) Лірика (лірична проза); 4) Різні щодо характеру твори [142, 8]. Відзначив, що однією із визначальних особливостей стилю молодого автора є винятковий ліризм мінорної тональності [142, 11].
Прикметно, що, розглядаючи стильові ознаки творчості митця, практично всі літературознавці насамперед звертали увагу на ліризм його прозових творів. В.Гадзінський, якого можна вважати першим та, зрештою, і єдиним дослідником творчості Михайличенка, що зробив спробу більш-менш цілісного аналізу всієї творчої спадщини автора, також вважав, що ліризм є домінуючою ознакою стилю письменника. Його дослідження були більш ґрунтовними, аніж емоційно - суб’єктивні відгуки А.Приходька, а тому у способі творення художніх образів Михайличенком В.Гадзінський відзначив риси імпресіоністичної та символічної манери письма.
Основою творчого пошуку Михайличенка Гадзінський вважає намагання автора утвердити нову концепцію ідеальної в своїй суті особистості. Дослідник, хоча й побіжно, вказує і на філософське підґрунтя пошуків нової особистості, пов’язуючи їх із образом надлюдини” Ф.Ніцше. Проте домінування соціологічного підходу в тогочасному літературознавстві стає причиною схематизації та спрощення при аналізі творів. Думка вченого так і не подолала меж площини людина та її участь у боротьбі за соціальне і національне визволення”. В.Гадзінський вважав, що Михайличенко прагнув витворити новий тип червоної надлюдини”, людини, яку мала породити революція через переміну соціального укладу” [31, 69].
Соціологічний підхід став для дослідника основою й у спробі розшифрування символіки Блакитного роману”, а це значною мірою спрощувало містку, багаторівневу, символістично-параболічну систему твору, не передбачало заглиблення в езотеричний стиль митця.
Однобокий підхід до розгляду питань проблематики та поетики творчості Гната Михайличенка підтверджує актуальність теми дисертаційного дослідження, об’єктом якого стала прозова художня спадщина письменника.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі детального аналізу творчого доробку Г.Михайличенка з’ясувати проблематико-тематичні основи його творів та простежити характер еволюції стилю письменника; показати неоднорідність процесу стильової еволюції; особливості пошуку відповідних стильових домінант на кожному етапі розвитку; продемонструвати певну типологічну спорідненість стильових пошуків Г.Михайличенка з іншими письменниками як ознаку рецепції основних духовномистецьких пошуків літературного процесу початку ХХ століття.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких конкретних завдань:
1) аналіз літературної ситуації в Україні на початку ХХ століття;
2) визначення проблематикотематичних пошуків творчості Г.Михайличенка в світлі філософських позицій А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, які окреслювали основні тенденції духовного життя зламу ХІХ ХХ століть;
3) з’ясування основних мотивів новелістики письменника;
4) простеження основних етапів модифікації жанру новели у творчості Г.Михайличенка;
5) виявлення своєрідності та новаторства Г.Михайличенка в освоєнні художніх засобів імпресіоністичної манери письма (на матеріалі новелістичної творчості автора);
6) розгляд еволюції стильових домінант у творчості письменника від імпресіонізму до символізму;
7) з’ясування природи символу Блакитного роману”;
8) дослідження філософських, соціальних, психологічних, моральних аспектів проблематики Блакитного роману”;
9) характеристика індивідуального авторського стилю Г.Михайличенка як феномена орнаментальної поетики;
10) виявлення рис індивідуального креаційного новаторства письменника як на рівні проблематики, так і на рівні поетики;
11) здійснення типологічного зіставлення творчого стилю Михайличенка зі стильовими пошуками інших авторів першої половини ХХ ст.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали праці європейських філософів і культурологів М.Бердяєва, А.Камю, Ф.Ніцше, Х.Ортег賥асета, Ж.-П.Сартра, В.Соловйова, А.Шопенгауера, З.Фройда, К.-Г.Юнга та інших, спираючись на які ми прагнули якомога повніше осмислити духовну й естетичну ситуацію початку ХХ ст., в атмосфері якої творив Г.Михайличенко. У теоретикометодологічній базі роботи найсучасніші дослідження з історії та теорії модернізму: В.Агеєвої, Т.Гундорової, В.Мельника, М.Моклиці, С.Павличко, Я.Поліщука, Е.Соловей. Особливості поетики творів Михайличенка досліджувалися на основі теоретичних праць з питань поетики прози: В.Агеєвої, М.Бахтіна, І.Денисюка, Н.Калениченко, М.Кодака, Ю.Кузнєцова, Р.Піхманця, О.Сулими-Блохіної, В.Фащенка, Н.Шумило. У роботі використано спеціальні біографічні та критико-аналітичні розвідки про Г.Михайличенка: В.Гадзінського, М.Доленго, О.Дорошкевича, С.Єфремова, М.Жулинського, М.Зерова, М.Йогансена, В.Кирко, В.Кощія, І.Кулика, В.Мельника, М.Плевако, В.Поліщука, А.Приходька, Г.Хоменко, Ф.Якубовського та ін.
У процесі роботи над дисертацією ми послуговувалися сукупністю таких основних методів, як типологічний, порівняльно-історичний, біографічний, психоаналітичний, архетипний, джерелознавчий, описовий, ретроспективний і герменевтичний.
Наукова новизна роботи полягає у першій в українському літературознавстві спробі цілісного, різнопланового прочитання усієї творчості Гната Михайличенка.
Предмет дослідження розглядається як невід’ємний складник національного літературного процесу і водночас як явище, органічно вписане у європейський контекст. У науковий обіг введено нові тексти, систематизовані та проаналізовані в руслі найновіших концепцій. У дослідженні вперше в українському літературознавстві подано комплексний, багаторівневий аналіз проблематики творів Г.Михайличенка у світлі екзистенціальної філософії та основ психоаналізу, зроблено типологічне зіставлення проблематики та особливостей авторської поетики із творами А.Бєлого, М.Івченка, Г.Косинки, В.Підмогильного, М.Хвильового.
Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані для створення цілісного творчого портрета Г.Михайличенка як письменника із широким діапазоном проблематики та оригінальними стильовими пошуками.
Матеріали і результати роботи можуть застосовуватися у лекційних та спеціальних курсах з історії української літератури, а також при читанні теоретичних курсів з питань поетики малої прози чи особливостей жанровостильових пошуків першої половини ХХ ст.; спецсемінарів з питань особливостей поетики імпресіонізму, символізму, орнаменталізму.
Окрім того, основні результати дисертації можуть стати теоретико-методологічною базою при написанні монографічних праць про творчість Михайличенка, дипломних та курсових робіт.
Апробація результатів дисертації здійснювалась у формі доповідей на звітно-наукових конференціях кафедри української літератури Ужгородського національного університету (Ужгород, 1999 2003), на Міжнародній науковій конференції Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2002), на Всеукраїнській науковій конференції Поетика художнього твору” (Дніпропетровськ, 2002).
Основні положення й висновки дисертації відбито в таких публікаціях:
1. Проблема сенсу буття в новелістиці Г.Михайличенка в світлі філософських ідей А.Шопенгауера та Ф.Ніцше // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Міжнародна наукова конференція Українська література в загальноєвропейському контексті”. Ужгород. Вип.5. − 2002. С. 216 220.
2. Художній простір як засіб психологізму в новелістиці Г.Михайличенка // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія філологія. Ужгород. Вип.6. − 2002. С. 127 130.
3. Мотив самотності в новелістиці Г.Михайличенка: психологічні аспекти // Актуальні проблеми літературознавства. Збірник наукових праць. Дніпропетровськ. Т. 13. − 2002. С. 125 132.
4. Авторська креативна модель гармонійної особистості у Блакитному романі” Г.Михайличенка // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія філологія. Ужгород, . Вип. 7. − 2003. С.80 − 84.

5. Філософський хронотоп Блакитного роману Г.Михайличенка // Acta Hungarica. Журнал Ужгородського Центру гунгарології. − Ужгород, 2003. − С.188 − 194.

bibliography

Висновки

У творчості Гната Михайличенка виразно простежується стильова домінанта, яка співвідноситься із тенденціями поетики імпресіонізму. Проте говорити про новелістику Михайличенка лише у руслі імпресіоністичного стилю, означало б не врахувати особливості індивідуального стилю письменника, який не можна втиснути” лише в рамки імпресіоністичного письма.
Ю.Кузнецов вважає, що В українській літературі кінця ХІХ початку ХХ ст. (втім, як і в інших літературах і не тільки цього періоду) майже не існували стилі в чистому” вигляді Синкретизм стилів спростерігається не тільки в межах певного художнього напряму, а й у творчості кожного письменника, ба навіть в окремому творі” [83, 226]. А тому визначення стилю письменника є умовним.
На думку Т.Гундорової та Н.Шумило, для українського літературного процесу рубежу століть є особливо властивим поєднання у творчості одного письменника неоромантизму, символізму та імпресіонізму (Кобилянська), або імпресіонізму, неоромантизму та натуралізму (Коцюбинський) і т.д.” [38, 55-56].
Новелістика Г.Михайличенка, особливістю якої є філософсько-психологічна проблематика, поєднує в собі і імпресіоністичні, і експресіоністичні, і символічні засоби вираження. Проте більшість новел Михайличенка відбивають переживання людини, яке виражається у формі потоку чуттєвого світосприйняття, а відтак є всі підстави говорити про домінування в їхній поетиці елементів саме імпресіоністичного стилю
Новели Г.Михайличенка схоплюють мить життя душі людини, її переживання у кризові, драматичні моменти буття. Письменник порушує проблеми людини і світу, їх взаємозв’язку, гармонії та відчуження, неприйняття. Причому світ Михайличенкових новел розкривається у всіх іпостасях це і світ природи, світ людських відносин, світ громадянських обов’язків і т.д. Внутрішній конфлікт і трагедія, яку переживають герої Михайличенка від зіткнення із світом стають лейтмотивом творчості письменника. Авторський підхід до художнього втілення проблем поглиблює уявлення про духовний, психолого-емоційний світ людської особистості, про його постійну змінюваність і водночас непорушну цілісність, напруженість та екзистенціальні обшири. Аналіз почуттів героя, який опинився в критичній ситуації, є основою новел Михайличенка. Саме переживання героя стає структуротворчим елементом художньої форми.
Екзистенціальна проблематика, виражена через суб’єктивне сприйняття героїв, співвідносить новели Г.Михайличенка з тенденціями поетики імпресіонізму.
Виразно суб’єктивним, в руслі засад імпресіонізму, витриманий і герой новел Михайличенка. Герой, як правило, не конкретизований жодним зовнішніми зв’язками зі світом, а навіть і віковими особливостями, портретними даними, іменем. Він є уособленням внутрішнього я”. Фактично за сповідальним, інтимним я” особистості людини новел Г.Михайличенка (Непроспівана пісня”, Поцілунок”, В розстанні”, Дівчина”, Погроза невідомого”, Місто”) ховається звичайна пересічна людина. А саме для творів імпресіоністичної стильової течії характерною є увага насамперед до внутрішнього світу так званої маленької, простої людини, утвердження її невичерпності, самоцінної індивідуальної особистості” [1, 258].
Ягерой новел Михайличенка наділений витонченим світосприйманням. Він репрезентує тип особистості, яка навіть дещо надмірно, гіперболізовано усвідомлює, що кожна мить у змінному потоці життя неповторна, наділена своїм значенням і красою.
Дуже часто герой Г.Михайличенка виявляє одержимість мрією про кохання (Непроспівана пісня”, Дівчина”, В розстанні”, Кольорові аркушики”, Огонь моїх очей”). Це зумовлено тим, що кохання, чи, точніше, образ жінки, дівчини, яка виступає його втіленням, символізує вищу суть пізнання, Абсолют. А ягероя Михайличенкових новел характеризує саме прагнення досягти Абсолюту.
Михайличенко в новелах утверджує тип сильної, нової особистості, яка у екзистенційному виборі життя-смерть завжди обирає перше. Духовний світ такої особистості невпізнанно багатий, а неординарність її душевної організації виявляється через сприйняття зовнішніх, об’єктивноіснуючих реалій, у нетипових, найчастіше кризових ситуаціях. Це можуть бути умови насильницького ув’язнення у тюрмі (Погроза невідомого”), або душевне ув’язнення” абсолютною самотністю, відчуженістю від світу (В розстанні”, Кольорові аркушики”). А від типізації, від узагальнення найпоширеніших, найхарактерніших рис як навколишньої дійсності, так і духовного світу героя відмовлявся саме імпресіонізм.
У новелістиці Гната Михайличенка цікавого вирішення набуває проблема співвідношення позицій автора і героя у руслі розгортання імпресіоністичного дискурсу. Для новел Михайличенка характерна оповідь від першої особи, коли все зображуване постає крізь призму суб’єктивного, до краю інтровертованого сприйняття ягероя. За таких умов присутність автора в ході зображуваного є неможливою. У структурі новел Михайличенка не можна однозначно визначити зміни співвідношення точок зору автора та героя, оскільки автор як такий не виявляє своєї присутності. Проте саме такою авторською відстороненістю від плину думок, почуттів, вражень, емоцій я героя підкреслюється співзвучність (а в деяких випадках і абсолютна тотожність) світоглядноціннісних позицій Михайличенка та його героя. Ягерой, таким чином, сприймається як виразник авторських буттєвих та світоглядних засад.
Оскільки для новел Михайличенка визначальною є оповідь від першої особи, через відтворення потоку світосприймання, то зникає сюжет як ланцюг зовнішніх подій. об’єднуючим началом виступає настроєвість, організація тексту твору на винятково ліричній основі з повторами, визначеним ритмом. Особливого значення набуває художня деталь, яка у Михайличенка має високу потенційну силу, здатна активізувати сприймання читача, дати простір його асоціативній уяві.
Художня структура творів Г.Михайличенка є розгалуженою системою образів та мікрообразів, периферійні елементи якої так само ідейно значущі, як і центральні. Більше того, переважно це не конкретне значення, а глибоко символічне. Таким чином, спостерігається еклектизм символічного та імпрсіоністичного стилів, які в індивідуальній манері Г.Михайличенка не просто пасивно співіснують, а взаємнопереливаються, доповнюються, асимілюються, витворюючи оригінальний стиль письменника.
Неабияке значення для новел імпресіоністично-символічного типу має широке використання Г.Михайличенком можливостей кольору, кольорової символіки. По-імпресіоністичному відтворюючи дійсність, письменник синтезує засоби образотворчого мистецтва і літератури. Як і художники імпресіоністи, він творить мазками живого” кольору, не змінюючи барв, а тільки накладаючи, витворюючи тим самим навдивовижу місткі, свіжі, яскраві образи символи душевних переживань героя.
Одним із домінантних художніх засобів у поетиці новел Гната Михайличенка є антитеза. У структурі творів письменника вона реалізується на предметно-чуттєвому, психологічному рівнях. Контраст є одним із ключових елементів і архітектоніки новел.
Стилю Гната Михайличенка властива передусім франментарно-мозаїчна побудова новел, коли художня канва твору витворюється із окремих розрізненних фрагментів, емоційно-забарвлених мазків. Така композиція обумовлюється відтворенням складних емоційно-психологічних переживань людини в критичних умовах. Дуже часто окремі картини та образи композиції чергуються довільнохаотично, без будь-якої зовнішньовидимої послідовності. Об’єднуючим началом для плину картин є лише домінанта настрою героя. Динамічна зміна епізодів, нанизування деталей, образів та мікрообразів сприяють глибшому виявленню сутності думок і почуттів героя, а також психологічно вмотивовані миттєво-мінливим характером людського сприйняття.
Більшість новел Михайличенка, а в першу чергу ті, де оповідь ведеться від першої особи, лише формально можна віднести до епічних. У жанровому відношенні ці твори становлять певне порубіжне явище модифікацію поезій й прози, де надзичайно потужним є саме ліричний струмінь.
Показовою ознакою імпресіоністичного стилю у Михайличенка є виняткова увага до світу природи, його гармонії чи контрасту зі світом почуттів людини. У імпресіоністичному світовідчутті митця природа і людина несподівано зливаються в одному образі, одній метафорі, у якісь єдиній істоті, яка, залишаючись природою, стає людиною” [3, 80].
Для Михайличенка властивим є звернення до нетипового для української літератури урбаністичного пейзажу (Місто”, Непарна рукавичка”, Дівча”, Повія”), який стає домінуючим у сприйнятті ягероя. Пейзажні деталі міста окреслені в імпресіоністичній манері: обриси будинків вулиць, людей розпливчасті, динамічно мінливі у грі світла й тіні. Проте сприйняття міста ягероєм втілює в собі контрастні риси як експресіоністичного, так і постекспресіоністичного зображення. Адже поетика експресіонізму вбачала в місті пряму загрозу людській особистості. Місто було уособленням руйнівної сили для душі людини (Заулок”, Бараки, що за містом” М.Хвильового). А тому місто протиставлялося природі. Місто знищувало, втомлювало природа давала сил і наснаги. У Михайличенка зникає крайня негація міста як сфери деструкції, нівелювання цінності особистісного я” людини. Його герой, переборюючи суперечності власного сприйняття, визнає місто як відповідну сферу існування сучасної людини, людини нового типу.
Відтворення особливостей ірраціонального, інтуїтивного осягнення світу призводить до надмірної емоційно смислової навантаженості слова, до глибокої символістичності та метафоризації образів, а також до фрагментарності, незавершеності синтаксичних конструкцій.
Образна система символів Блакитного роману” не є лінійною. Вона розгортається своєрідним концентричними колами й охоплює увесь твір. Характер символу тут є складним, багаторівневим, важкопрочитуваним, адже сконцентровує в собі найрізноманітніші пласти - міфологію, релігію, філософію, історіософію. Таким чином, хронотоп твору розширюється до меж всесвіту та вічності, а прагнення героя досягти сокровенного Абсолюту відбиває бажання не окремої людської особистості, а людства загалом. Гнат Михайличенко тонким інтуїтивним відчуттям наче стирає межі між реальним та ірреальним, дає можливість читачеві осягнути не тільки свідоме, видиме, а й підсвідоме як у його творчому баченні, так і в індивідуальному читацькому сприйнятті. Адже адекватне сприйняття Блакитного роману” стає можливим лише за умови, що й читач стоятиме на позиції розширення меж власної свідомості та інтуїтивно чуттєвого бачення зв’язку всього сущого. Адже поетика символізму передбачає викликати у читача відчуття зв’язку між тим, чим є його я”, і тим, що він називає не я” - зв’язку речей, емпірично розрізнених ; переконувати безпосередньо в існуванні прихованого життя там, де розум людини не підозрює існування життя” [57,154]. Трактування символів Блакитного роману” може бути здійснено у декількох напрямках, кожен з яких не заперечуватиме існування іншого, проте основою сприйняття Михайличенкового символу повинні бути враження, не рафіновані логікою відчуття, та інтуїтивне прозріння”, своєрідне осяяння, коли із меж підсвідомого випливає чуттєве розуміння архетипних образів, кодових знаків твору. Жодна із спроб прочитання символістського твору не може претендувати на незаперечну істинність, оскільки символ повинен дешифруватися виключно на рівні емоційно-інтуїтивному, чуттєвому ; бути рушієм певної енергетики духу людини. А.Бєлий писав : Тільки близькорукі в питанні духу шукають ясності в символах” [11,70].
У Блакитному романі” Михайличенка важливою є не подієва насиченість, не відповідність того, що відбувається у певній конкретній історичній епосі, а дивовижно потужна енергетика образів - символів. І якщо В.Гадзінський вважає Блакитний роман” картиною революційної доби, то варто зазначити, що картини революційної боротьби, які мають місце в творі, також є символами революції” духу свідомої, цільної людської особистості. Шукати конкретики, історичної адекватності в Блакитному романі” це все одно, що перемістити символ із безмежної площини ірраціонального, підсвідомого в часово-просторову точність раціо й логіки, а, отже, позбавити його ознак символу.
А.Шопенгауер найвищим типом пізнавальної діяльності називає пізнання інтуїтивне, а присутність раціо в процесі художньої творчості вважає припустимим. Символіка Блакитного роману” відкриває момент інтуїтивного авторського одкровення, який дає відповідь на питання про суть і смисл людського життя, про істинні цінності. Сучасна людина, пише К.-Ґ.Юнґ, не розуміє, наскільки раціоналізм” (знищивши його здатність до сприйняття символів і ідей божественного) віддав її у владу психічного пекла”. Вона звільнилася від забобонів (так, у всякому разі, вона вважає), розгубивши при цьому свої духовні цінності” [ 185,91]. Блакитний роман” є творчою спробою осмислення ідеї глибоко емоційного, чуттєвого зв’язку людської особистості з природою (в широкому розумінні цього слова), космосом, в усвідомленні якого тільки й можна віднайти справжні цілі життя, найвищі духовні цінності. В блакиті твоєї душі я розгадав усі таємниці і вгледів прийдешнє”, говорить у фіналі герой Блакитного роману” [111,57].Архетипи свідомості героя відкрили для нього істину життя. Та це стало можливим лише тому, що герой стояв на шляху самопізнання, намагався з’ясувати значення архетипних образів.

Література

1. Агеєва В. Українська імпресіоністична проза. К.: Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, 1994. 159 с.
2. Андреев Л. Сюрреализм. М.: Издательство Московского университета, 1972. 231 с.
3. Андреев Л. Импрессионизм. М.: Издательство Московского университета, 1980. 250 с.
4. Арьєс Ф. Людина перед обличчям смерті. К.: Зодіак ЕКО, 1995. 401 с.
5. Бахматова Г. Російська орнаментальна проза: світовідчуття на межі епох // Радянське літературознавство. 1988. № 10. С. 25-34.
6. Бахматова Г. Український орнаменталізм: загальне і своєрідне (До проблеми концептуальності стилю) // Радянське літературознавство. 1989. № 2. С.14-23.
7. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Искусство, 1975. 501 с.
8. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Политиздат, 1979. 422с.
9. Бахтин М. Фрейдизм. Формальный метод в литературоведении. Марксизм и философия языка. Статьи. М.: Лабиринт, 2000. 251 с.
10. Белый А. Луг зеленый. Книга статей. М., 1910. 201 с.
11. Белый А. Символизм. М., 1910. 633 с.
12. Белый А. Проблемы творчества: Статьи ; Воспоминания ; Публикации. М.: Советский писатель, 1988. 830 с.
13. Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. 528с.
14. Белый А. Петербург. К.: Дніпро, 1990. 599 с.
15. Белый А. Симфонии. Ленинград: Художественная литература, 1990. 528 с.
16. Білецький О. Літературні течії в Європі в першій чверті ХХ віку // Червоний Шлях. 1925. - № 11-12. С. 110-134.
17. Білецький О. Про прозу взагалі і про нашу прозу 1925 року // Червоний Шлях. 1926. - № 3. С. 271-278.
18. Білецький О. Літературно критичні статті. К.: Дніпро, 1990. 254 с.
19. Борев Ю. Художественные направления в искусстве ХХ века: Борьба реализма и модернизма. К.: Мистецтво, 1986. 131 с.
20. Брюнель П. Литература // Энциклопедия символизма: Живопись, графика и скульптура. Литература. Музыка. М.: Республика, 1999. С. 181-286.
21. Буддизм: история и культура. М.: Наука, 1989. 223 с.
22. Буддизм: Словарь / Абаева Л.Л. и др. М.: Республика, 1992. 285 с.
23. Бурляй Ю. Спогади сестри про Г.Михайличенка // Слово і час. 1994. - № 11-12. С. 63-64.
24. Вельцель О. Импрессионизм и экспрессионизм в современной Германии (1890-1920). С.-Петербург, 1922. 94 с.
25. Виппер Б. Введение в историческое изучение искусства. М.: Искусство, 1985. 241 с.
26. Веселовский А. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 404с.
27. Волошин М. Чему учат иконы // Волошин М. Лики творчества. Ленинград: Художественная литература, 1988. С. 346-362.
28. Гадзінський В. Рецензія на Шляхи Мистецтва” № 1, Перша спроба пояснення Блакитного роману” Михайличенка // Вісти. 1921 - № 12Х. С. 81-98.
29. Гадзінський В. Символіка Блакитного роману” // Шляхи Мистецтва. 1921. Ч.2. С. 115-135.
30. Гадзінський В. Естетика Блакитного роману” // Червоний Шлях. 1923. - № 6 7. С. 177-186.
31. Гадзінський В. Фрагменти стихії. Статті та рецензії 1921 1926 р.р. Харків: Держлітвидав, 1927. 203 с.
32. Гадзінський В. Гнат Михайличенко (Ігнатій Михайлич): біографічно критичний нарис // Гнат Михайличенко. Твори. Харків: ДВУ, 1929. Т. 1. 269 с.
33. Гаманн Р. Импрессионизм в искусстве и жизни. М., 1935. 179 с.
34. Голано В. Живопись словом: Портрет. Пейзаж. Вещь. М.: Искусство, 1974. 181 с.
35. Гёте И. Символика цвета // Лихтенштадт В. Гёте. Борьба за реалистическое мировозрение. Петербург, 1920. С. 240-247.
36. Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. 264 с.
37. Грант Ф. Символічне значення чисел. Львів: Червона калина, 1990. 201 с.
38. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення (поч. ХХст.) // Слово і час. 1993. - № 1. С. 55-67.
39. Гундорова Т. Фрідріх Ніцше й український модернізм // Слово і Час. 1997. - № 4. С. 29-33.
40. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискусія раннього модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис., 1987. 300 с.
41. Двадцаті роки: літературні дискусії, полеміки. К.: Дніпро. 1991. 117 с.
42. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ-ХХ ст. К.: Наукова думка, 1981. 215 с.
43. Денисюк І.О. Жанрові проблеми новелістики // Розвиток жанрів в українській літературі ХІХ-ХХ ст. К.: Наукова думка, 1986. 208 с.
44. Дмитренко М., Іваннікова Л., Лозко Г., Музиченко Я., Шалак О. Українські символи. К.: Дніпро, 1994. 140 с.
45. Долгополов Л. Андрей Белый и его роман «Петербург». Ленинград: Сов. Писатель. Ленингр. Отд ние, 1988. 413 с.
46. Доленго М. Імпресіоністичний ліризм у сучасній українській прозі // Червоний Шлях. 1924. - № 1- 2. С. 167-173.
47. Дорошкевич О. Підручник історії української літератури. К.: Державне видавництво України, 1922. 213 с.
48. Дорошкевич О. До історії модернізму на Україні // Життя й революція. Щомісячний журнал. К., 1925. - № 10. С. 70-76.
49. Єфремов С. Літературно критичні статті. К.: Дніпро, 1993. 351 с.
50. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Дніпро, 1995. 685 с.
51. Жулинський М. Гнат Михайличенко // Жулинський М. Із забуття в безсмертя. К.: Дніпро, 1990. С. 255-257.
52. Зарубіжна філософія ХХ століття. К.: Дніпро, 1990. 302 с.
53. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: Академвидав, 2003. 392 с.
54. Зеров М. Рецензія на Шляхи Мистецтва” № 1 // Голос друку. Альманах. Харків, 1921. - № 1. С. 203-205.
55. Зеров М. Черемшина і галицька проза // Зеров М. Твори: В 2-х т. К.: Наукова думка, 1990. Т.2. С 423-435.
56. Зубрицька М. Український модернізм початку ХХ ст.: дійсність і міф // Молода муза” і літературний процес кін. ХІХ початку ХХ ст. в Україні та Європі: Тези доповідей наукової конференції. Львів, 1992. С. 10-11.
57. Иванов В. Борозды и межи: Опыты эстетические и критические. М., 1906. 154 с.
58. Иванов В. Собрание сочинений: В 2-х т. Брюссель, 1974. Т. 2. 187 с.
59. Иванов В. Категория времени в искусстве и культуре ХХ века // В книге Ритм, пространство, время в литературе и искусстве. - Ленинград: Сов. писатель, 1974. С. 55-60.
60. Івченко М. Імлистою рікою. Харків: ДВУ, 1926. 83 с.
61. Ільницький М. Література українського відродження: Напрями та течії в українській літературі 20-х - поч. 30-х р.р. ХХ ст. Львів: Львівський обласний науково- методичний інститут освіти, 1994. 72 с.
62. Импрессионисты, их современники, их соратники: Живопись. Графика. Литература. Музыка / Под. ред. Даниловой И., Прокофьева В., Чегодаева А. М.: Искусство, 1976. 319 с.
63. Имперессионизм. Письма художников. Воспоминания Дюран Рюэля. Документы: Сборник. Ленинград: Сов. писатель, 1969. 503 с.
64. Історія української літератури: У 8-ми т. / За ред. Кирилюка Є. К.: Наукова думка, 1970. Т. 6. 515 с.
65. Історія української літератури ХХ ст.: У двох книгах. Кн. 1. Перша половина ХХ ст. / За ред. члена-кореспондента НАН України Дончика В. К.: Либідь, 1998. 464 с.
66. Йогансен М. Еротизм у новій українській поезії // Жовтень. Альманах. Харків, 1922. С. 98-99.
67. Калениченко Н. Українська література кін. ХХ поч. ХХ ст. Напрями, течії. К.: Дніпро, 1983. 208 с.
68. Кирко В. Рецензія про Михайличенків Блакитний роман” // Буяння. Альманах. - Кам’янець на Поділлі, 1921. - № 1. С. 98-108.
69. Камю А. Творчество и свобода: Статьи, эссе, записные книжки. М.: Радуга, 1990. 602с.
70. Камю А. Бунтующий человек: Философия. Политика. Искусство. М.: Политиздат, 1990. 414с.
71. Кодак М. Поетика як система: Літературно критичний нарис. К.: Дніпро, 1988. 159 с.
72. Кожевникова Н. Из наблюдений над неклассической (орнаментальной”) прозой // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. Т. 35. 1976. № 1. С. 41-55.
73. Кон И. В поисках себя: Личность и ее самосознание. М.: Издательство политической литературы, 1984. 335 с.
74. Кон И. Категория Я” в психологии // Психологический журнал. 1981. - № 3. С. 25-38.
75. Кононенко П. Українська література. Проблеми розвитку. К.: Дніпро, 1997. 312 с.
76. Корецкая И. Импрессионизм в поэзии и эстетике символизма // Литературно эстетические концепции в России конца ХІХ начала ХХ в.в. М.: Искусство, 1975. С. 207-251.
77. Коряк В. Місто в українській поезії // Шляхи Мистецтва. 1923. - № 6-7. С.177-186.
78. Косинка Г. Заквітчаний сон: Оповідання. Спогади про Г. Косинку. К.: Веселка, 1991. 287 с.
79. Кощій В. Останній свій погляд тобі я присвячую ” // Вітчизна. 1993. №3-4. С. 134-138.
80. Крутова О. Проблематика человека, индивида, личности в социально философском исследовании // Вопросы философии. 1982. - № 2. С. 40-45.
81. Кузнецов О., Лебедев В. Личность в одиночестве // Вопросы философии. 1982. - № 12. С. 112-117.
82. Кузнецов О., Лебедев В. Психология и психопатология одиночества. М.: Политиздат, 1972. 214 с.
83. Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ початку ХХ ст.: Проблеми естетики і поетики. К.: Зодіак ЕКО, 1995. 304 с.
84. Кузнецов Ю. Поетика прози М.Коцюбинського. К.: Наукова думка, 1989. 271 с.
85. Кулик І. Реалізм, футуризм, імпресіонізм // Шляхи Мистецтва. 1921. № 1. С. 93-108.
86. Куликова И. Экспрессионизм в искусстве. М.: Политиздат, 1978. 182с.
87. Куликова И. Философия и искусство модернизма. М.: Политиздат, 1980. 271 с.
88. Купер Дж. Энциклопедия символов. М.: Юридическая литература, 1995. 415 с.
89. Лебідь А. Від символізму до революційної літератури // Життя й революція. Щомісячний журнал. К., 1925. - № 6-7. С. 30-37.
90. Лебідь А., Рильський М. За 25 літ: Літературна хрестоматія. К.: Державне видавництво України, 1926. 353 с.
91. Левчук Л. Психоаналіз : історія, теорія, мистецька практика. К.: Академвидав, 2002. 302 с.
92. Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури (1917-1927). Т.1 (Біо бібліографічний). Т.2 ( Організація та ідеологічні шляхи державної літератури). Харків.: ДВУ, 1928. 258 с.
93. Леві Строс К. Структурна антропологія / Пер. з фр. Борисюк З. К.: Основи, 2000. 387 с.
94. Літературурознавчий словник довідник / Гром’як Р., Ковалів Ю. та інші. К.: ВЦ Академія”, 1997. 752 с.
95. Лосев А. Проблема символа и реалистическое искусство. М.: Политиздат, 1976. 364 с.
96. Лосев А. Философия. Мифология. Культура. М.: Политиздат, 1991. 525 с.
97. Лосев А. Философия имени. М.: Политиздат, 1990. 211 с.
98. Макаров А. П’ять етюдів. Підсвідомість і мистецтво: Нариси з психології творчості. К.: Радянський письменник, 1990. 285 с.
99. Маланюк Є. Книга спостережень. Статті про літературу. К.: Дніпро, 1997. 430 с.
100. Малерб М. Религии человечества. М.: Наука, 1997. 201 с.
101. Мелетинський Е. Поэтика мифа. М.: Наука, 1976. 408 с.
102. Мельник В. У відблисках революційної заграви // Вітчизна. 1987. - № 1. С.151-154.
103. Мертвопетлюйко П. (М.Семенко). Мистецтво переходової доби // Мистецтво. 1919. - № 2. С. 33-34.
104. Михайличенко Г. Старчиха (новеля) // Мистецтво. 1919. № 3. С. 99.
105. Михайличенко Г. Чуже свічадо // Музагет. Альманах. К., 1919. С.41-42.
106. Михайличенко Г. Тюрма // Червоний вінок (Збірник). Одеса, 1919. С. 27-29.
107. Михайличенко Г. Дівча. Поцілунок // Шляхи Мистецтва. 1919. № 2. С.40-43.
108. Михайличенко Г. Огонь очей моїх // Шляхи Мистецтва. 1919. № 3. С.19-20.
109. Михайличенко Г. Блакитний роман // Шляхи Мистецтва. 1921. № 1. С.17-26.
110. Михайличенко Г. Пролетарське мистецтво // Мистецтво. 1919. № 1. С.7-8.
111. Михайличенко Г. Блакитний роман. Харків: ДВУ, 1921. 49 с.
112. Михайличенко Г. Новелі. Харків: ДВУ, 1922. 53 с.
113. Михайличенко Г. Твори / Упорядник Гдзінський В. Харків: ДВУ, 1929. Т.1. 269 с.
114. Михайличенко Г. Чуже свічадо // Березіль. 1992. № 9-10. С. 90-91.
115. Михайличенко Є. Йому було лише 27 років // Слово і час. 1994. № 11-12. С. 65-67.
116. Михайловський Б. Импрессионизм // Литературная энциклопедия. М., 1930. Т.4. С. 485-486.
117. Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2-х т. / Гл. ред. Токарев С. М.: НИ «Большая Рос. Энциклопедия», 1998. Т.1: А К. 672 с. Т. 2: К Я. 720 с.
118. Моклиця М. Модернізм як структура: Філософія. Психологія. Поетика. Луцьк: Редакційно видавничий відділ Волинського державного університету