УСТИМ КАРМАЛЮК ЯК ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА ФОЛЬКЛОРІ

brief description

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

РОМАНЕНКО Лідія Валеріївна

УДК 821.161.2: 929 Кармалюк (О43.3)

В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА ФОЛЬКЛОРІ

10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор
Кейда Федір Федорович

Київ − 2008

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ І. Діяльність Устима Кармалюка: витоки, суть, історіографія 12
Розділ ІІ. Постать Устима Кармалюка у фольклорній традиції 54
Розділ ІІІ. Українська літературна кармалюкіана: провідні тенденції
художнього руху 99
3.1. Образ Устима Кармалюка в творах епічних жанрів 100
3.2. Драматургічна інтерпретація народного спротиву 149
3.3. Поетичне втілення визвольних змагань 165
Висновки 180
Список використаних джерел 189

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасна наука про літературу, як і фольклористика, дедалі активніше долають кон’юнктурні підходи до фахового осмислення широко представленої у письменстві й усній народній творчості історичної тематики. Із огляду на це сьогочасним убачається дослідження творів словесності про національного героя України, ватажка месницьких загонів першої третини ХІХ віку Устима Кармалюка.
З’ясування специфічних ознак художнього моделювання цієї постаті саме на часі. Адже в умовах становлення молодої української держави вчені здобувають можливість пізнати художню історію, звільнену від заангажованого тлумачення справді лицарських сторінок минулого. Багатий фольклорний матеріал про отамана «дивних розбійників», як і твори Марка Вовчка, М.Старицького, Л.Старицької-Черняхівської, В.Гжицького, М.Зарудного, А.Малишка, О.Гижі, А.Гудими, інших письменників, потребують сучасного наукового прочитання, а то й першоатестації, що зумовлюється необхідністю цілісного, системного аналізу художньої історії України. Окрім того, фольклорні та літературні твори про Кармалюка ще не розглядалися під кутом зору втілення концепцій героїчних і трагічних відтинків нашої історії, визначення співмірності історичних і художніх конфліктів, з’ясування поетикальної специфіки творення характеру видатної історичної особи. Актуальність обраної теми зумовлюється й тим, що фольклорна та літературна кармалюкіана має своє специфічне завдання виформовувати національну свідомість, примножувати й розвивати історичний духовний досвід етносу, передавати моральні уроки прийдешнім поколінням.
Слід завважити, що в розвідках Л.Барабан, Л.Мельник, М.Сиротюка, В.Сокола, В.Тищенка, І.Цуркана, І.Чернової, інших дослідників розглянуто окремі аспекти порушеної проблеми. Одначе донині відчуваємо брак її концептуального інтегративного осмислення. Відтак сьогочасним вважаємо аналіз художнього матеріалу про Кармалюка і крізь виміри ідеї націєтворення як домінантної, залучення його до ширшого ідейного простору задля декодування історичної та художньої правди про українську націю. Системне прочитання зазначеної групи творів сприятиме доповненню картини героїчного українського фольклору, більш глибокому усвідомленню творчої індивідуальності ряду письменників, виокремленню нових аспектів художньо-історичного дискурсу кармалюкіани.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова частина комплексної теми «Актуальні проблеми української літератури та фольклору», над якою працює колектив кафедри української філології Маріупольського державного гуманітарного університету.
Тема роботи скоординована на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 1 від 19 лютого 2002 р.).
Мета роботи системно дослідити ідейно-естетичну специфіку фольклорних і літературних творів про Устима Кармалюка, виконати їх синхронно-діахронний аналіз як цілісного художнього явища; переглянути антикармалюківські звинувачення попередніх часів, спростувати їх на ґрунті послуговування сучасними методологіями та новими матеріалами; висвітлити уснопоетичні й індивідуально-авторські концепції героїчної особистості, особливості моделювання конфліктів і характерів у творах про народного ватажка.
Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
- розкрити постать Устима Кармалюка в контексті історії України перших десятиліть ХІХ віку;
- з’ясувати роль історичного фактажу, документальних джерел як підґрунтя фольклорної та літературної кармалюкіани, встановити їх значення в процесі художнього моделювання подій і характерів;
- послуговуючись фольклорним матеріалом, схарактеризувати погляди українського народу на постать Кармалюка, висвітлити реалії, що спричинили саме такі інтерпретації;
- простежити специфіку художніх рецепцій образу героя у вітчизняному письменстві ХІХ початку ХХІ століть;
- осмислити жанрову своєрідність і структуру фольклорних та літературних творів про Кармалюка, обґрунтувати спостережені внутріжанрові зміни;
- дослідити вплив фольклору в потлумаченні образу ватажка на художню літературу;
- встановити художньо-естетичну, пізнавальну й виховну цінність масиву фольклорних та літературних творів про Устима Кармалюка.
За об’єкт дослідження правлять: історичні документи; архівні та рукописні матеріали; корпус фольклорних текстів відповідної тематики (пісні, легенди, перекази, народні оповідання, прислів’я, приказки); літературні твори різних жанрів Марка Вовчка, Михайла Старицького, Степана Васильченка, Людмили Старицької-Черняхівської, Володимира Суходольського, Андрія Малишка, Василя Кучера, Олексія Булиги, Володимира Забаштанського, Петра Карася, Кирила Курашкевича, Любові Забашти, Володимира Гжицького, Анатолія Бортняка, Івана Драча, Миколи Зарудного, Степана Литвина, Миколи Луківа, Олександра Гижі, Андрія Гудими, Володимира Гдаля, Ігоря Лагунова.
Предмет дослідження специфіка художнього моделювання постаті Устима Кармалюка в уснопоетичній і літературній кармалюкіані; осмислення історичних подій і фактів, що стали основою фольклорних та літературних сюжетів, а також засобів творення образу народного ватажка.
Теоретико-методологічною основою дисертації є теоретико- й історико-літературні праці вітчизняних учених (І.Франко, М.Драгоманов, Ю.Шерех, Д.Чижевський, Є.Баран, А.Гуляк, Т.Гундорова, Л.Задорожна, М.Ільницький, Г.Клочек, Ю.Ковалів, М.Наєнко, А.Ткаченко, М.Ткачук, Г.Штонь); фольклористичні студії (Л.Дунаєвська, В.Давидюк, О.Івановська, В.Качкан, Л.Копаниця, В.Погребенник, В.Сокіл); дослідження з історії України (І.Крип’якевич, Н.Полонська-Василенко, О.Субтельний), культурології та філософії (О.Шпенґлер, К.Юнг, М.Бахтін).
Методи дослідження. Із огляду на значний обсяг і специфіку першоджерельного матеріалу дисертантка застосовує метод історизму, послуговується історико-порівняльним, функціональним, біографічним та описовим науковими методами.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше масив фольклорної та літературної кармалюкіани розглядається цілісно, в націєтворчому аспекті як ключовому. У роботі здійснено спробу системного аналізу творів із метою з’ясування специфіки художнього моделювання постаті ватажка повсталого народу, соціальних і національних конфліктів тієї доби. У дослідженні використано всі доступні уснопоетичні зразки та літературні твори, що побачили світ упродовж другої половини ХІХ початку ХХІ століття, переглянуто раніше висунуті літературознавчі версії стосовно творів Марка Вовчка, М.Старицького, А.Малишка, В.Кучера, В.Гжицького, здійснено першоатестацію романів О.Гижі «Облога Кармалюка», А.Гудими «Устим Кармалюк», драматичних творів Л.Старицької-Черняхівської «Розбійник Кармелюк», М.Зарудного «За Сибіром сонце сходить», поетичних творів П.Карася «Смерть Кармалюка», «Де літа йшли чумаками», С.Литвина «Устимові Кармалюку» та В.Гдаля «Кармелюк».
Здобуті результати й висновки відкривають нові можливості у з’ясуванні проблем теорії й історії письменства історизму, націєгенеруючих складових, фольклорно-літературних зв’язків. Матеріали роботи сприятимуть виробленню цілісної концепції функціонування жанрів української літератури та фольклору, запровадженню об’єктивних підходів до усвідомлення історіософії, дифузії жанрів, тяглості традицій.
Практичне значення дисертації. Одержані результати можуть бути використані в процесі комплексного дослідження розвитку національної ідеї в новій і новітній українській літературі, масиві фольклорної спадщини; для створення узагальнюючих праць із історії літератури, усної народної творчості, написання підручників і посібників; при читанні нормативних літературознавчих, фольклористичних, історичних курсів, спецкурсів і спецсемінарів у вищих навчальних закладах.
Апробація роботи. Дисертація є самостійним дослідженням, наукова концепція якого апробована в лекційних курсах із історії української літератури, фольклору. Загальну концепцію та результати дослідження оприлюднено на наукових і науково-практичних конференціях різних рівнів: «Література театр суспільство» (Херсон, 2005); «Українська культура: питання історії, теорії, методики» (Херсон, 2005); «Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення» (Горлівка, 2006); «Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця» (Київ, 2006 2007); «Наукова модель: досягнення та перспективи» (Луганськ, 2007); на підсумкових науково-практичних конференціях викладачів Маріупольського державного гуманітарного університету (2002 2008).
Дисертацію обговорено та рекомендовано до захисту на розширеному засіданні кафедри української філології Маріупольського державного гуманітарного університету (протокол № 1 від 15 вересня 2008 р.).
Публікації. Основний зміст роботи викладено в 7 статтях, 4 з яких уміщені в фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (279 позицій).
Загальний обсяг роботи 209 сторінок, із яких 188 основного тексту.
Історія українського народу надзвичайно складна й драматична. На довгому виснажливому шляху боротьби за волю українці проливали багато крові, втрачаючи своїх найкращих синів і дочок. Із давніх-давен у свідомості народу закріпився ідеал мужнього захисника рідних теренів. Упродовж багатьох віків українець змушений був зі зброєю в руках відстоювати право господарювати на власній землі. Саме тому народну уяву повсякчас бентежили образи богатирів Кирила Кожум’яки, Олекси Довбуша, Семена Палія, Максима Залізняка, Устима Кармалюка та багатьох інших.
Національно-визвольна боротьба у різних формах супроводжувала весь бездержавний період історії України: від монголо-татарського до польсько-шляхетського та московського панування. Національно-визвольні змагання знайшли найбільший вияв у козаччині, гайдамацькому та опришківському рухах, численних більш чи менш масштабних виступах народу проти поневолювачів. Одним із виявів народного спротиву стала діяльність повстанських загонів під проводом Кармалюка на Поділлі. Отаман подільських месників належить до тих постатей в українській історії, які своєю діяльністю, вчинками найвиразніше репрезентували споконвічну мету українського народу прагнення до волі. Невипадково «дворянська» історіографія відводила Кармалюку місце в ряду антигероїв. Фольклорні ж та більшість літературних джерел містять абсолютно протилежні оцінки.
Численні історичні матеріали про месника стали відомими лише в середині ХХ століття. На основі нових свідчень, віднайдених в архівах, побачили світ розвідки історіографічного характеру (О.Гетьман, В.Голованенко, Я.Гросул, М.Дроздов, А.Зирянов, П.Лавров, В.Скуратівський та інші). В.Канівець, скажімо, в бібліографічній праці «Кармалюк» висвітлює нелегке життя майбутнього отамана в рідному селі, повідомляє про ті історичні події, що так чи інакше вплинули на створення загону народних месників. Справді вагомими є історичні дослідження І.Гуржія. Б.Грищук («Дума про Устима Кармалюка»), вивчаючи архівні документи, подає уривки з метричної книги с.Головчинці, де занотовано відомості про народження Кармалюка, а також уривок із протоколу, датованого 9 10 жовтня 1835 року, коли було вбито ватажка. Зі статті В.Смолія та В.Мазурика («Устим Кармалюк визначний керівник антикріпосницької боротьби селян України») дізнаємося про однодумців і друзів ватажка Данила Хрона, сім’ю Блажкунів, Івана Литвинюка, Василя Добровольського, Андрія Словинського та інших. Б.Сушинський у статті «Кармелюк: гнів і гордість України» повідомляє подробиці втечі Кармалюка з Боровлянської каторжної тюрми і його повернення додому. Аналогічних прикладів можна наводити чимало.
Як відомо, фольклорна спадщина це не лише джерело інформації про історичні події, а й засіб пізнання народних оцінок цих подій. Вона є одним із найважливіших джерел історичної, національної самосвідомості етносу. Повз увагу народу-творця не пройшов жоден історичний факт, жодна постать, діяльність якої мала суспільний резонанс. Художньо достовірну й величну картину національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Устима Кармалюка відтворено саме в усній народній творчості. Загалом же, фольклорні твори національно-визвольної тематики зустрічаємо в усіх більш-менш поважних фольклорних колекціях. Записи фольклору про героя належать, зокрема, М.Максимовичу, С.Руданському, П.Кулішу, М.Костомарову, І.Манжурі, Б.Грінченку, М.Лисенку та іншим відомим діячам української культури. Перші публікації пісень про ватажка належать А.Метлинському («Народные южнорусские песни», 1854), М.Гатцуку («Ужинок рідного поля», 1857) тощо. Російський письменник-етнограф С.Максимов записав у Сибіру варіант пісні про Кармалюка й опублікував у своїй книжці «Ссыльные и тюрьмы» (1862). Чимало нових сюжетів, варіантів відомих творів надруковано в тогочасних періодичних виданнях (журнали «Киевская старина», «Этнографическое обозрение» та ін.).
Особливої уваги заслуговує позиція М.Драгоманова щодо українського фольклору. За дорученням Південно-західного відділу Російського географічного товариства він разом із В.Антоновичем взявся за підготовку багатотомного видання історичних пісень. За задумом М.Драгоманова, цей збірник мав стати надійним джерелом для вивчення історії народу. 1926 року побачила світ робота В.Герасименка «Кармалюк в українській народній пісні», де автор кваліфікує діяльність героя як подію всеукраїнського масштабу. Уже в 70-х роках ХХ століття з’явилася ґрунтовна праця В.Тищенка «Народ про Кармалюка. Збірник фольклорних творів» (1961). Недоліком цієї роботи слід вважати необ’єктивність оцінки специфіки народнопоетичної моделі образу героя, що пояснюється тогочасними ідеологічними настановами. Хоча, крім недоліків, можна назвати й позасумнівні достоїнства: автор, зокрема, здійснив спробу класифікувати фольклорний матеріал про месника. Особливо цінною публікацією уснопоетичної кармалюкіани вважаємо збірник В.Вовкодава «Останній гайдамака» (2001). Тут уміщено записи фольклору, здійснені в місцях народження та найактивнішої діяльності Устима Кармалюка на Поділлі. Цей збірник належить до найновіших матеріалів про ватажка. У ньому зібрано переважно топонімічні перекази, легенди про Кармалюкові скарби, оповідання про його життя, подвиги, варіанти відомих пісень. Наукове ж опрацювання фольклорної кармалюкіани зазвичай не йшло далі поверхового коментування окремих творів.
Узагальнюючого видання фольклору про Устима Кармалюка, як і підсумкового дослідження цього фольклорного пласта, досі не здійснено, хоча матеріал зібрано значний. Більш-менш компактні збірки фольклору цієї тематики опубліковано в додатках до робіт В.Тищенка та В.Вовкодава, в окремих томах зводу української народної творчості, зокрема в збірникові історичних пісень, томі народних оповідань, легенд і переказів тощо. Загалом же, вивчення фольклору про соціальну й національно-визвольну боротьбу ніколи не було послідовним, однозначним, а, отже, об’єктивним. Фольклорна кармалюкіана потребує подальшого студіювання, переосмислення у зв’язку із залученням до аналізу нових матеріалів, що були донедавна не лише розпорошеними чи малодоступними, а й практично невідомими.
Українська література національна модель загальноєвропейського літературного процесу має у своєму арсеналі поважну кількість високохудожніх творів історичної тематики. Чільне місце з-поміж них належить творам про національно-визвольну боротьбу нашого народу. Переломні події визвольних рухів стали об’єктом художнього осмислення у творах Марка Вовчка, М.Старицького, І.Нечуя-Левицького, Л.Старицької-Черняхівської та інших митців. Одне з чільних місць кармалюкіана посідає і в новітній українській літературі. Найбільш значними, на нашу думку, творами є романи Василя Кучера «Устим Кармалюк» (1954), Володимира Гжицького «Кармалюк» (1971), Олександра Гижі «Облога Кармалюка» (1990), Андрія Гудими «Устим Кармалюк» (1992). Характерною їх ознакою є зображення історичної величі народного героя, відтворення боротьби народних мас за соціальне і національне визволення. У творах новітнього письменства схрещуються найбільш суспільно вартісні національні, соціальні й моральні координати історії України. Вдумливий читач проймається гордістю за свій народ, його героїв, що є носіями високих моральних цінностей, мужності та відваги.

Аналіз літературної кармалюкіани в дисертації спирається на положення, найбільш поширене серед дослідників. Його центром є теза про співвідношення історичного факту з художнім вимислом і художнім домислом. Відповідно до цього твори поділяються на художньо-історичні, художньо-документальні та історико-художні. Твори про Кармалюка органічно поєднують у собі ознаки всіх трьох груп.

bibliography

ВИСНОВКИ

Історична тематика від козацьких літописів до сучасних історичних творів посідає помітне місце в українському письменстві. Митці повсякчас прагнули художньо осмислити найважливіші віхи історичного буття народу. Саме тому наша література має в своєму арсеналі справді поважну кількість високохудожніх творів на історичну тему. До осягнення минулого співвітчизників зверталися Пантелеймон Куліш, Михайло Старицький, Іван Нечуй-Левицький, Богдан Лепкий та інші. Помітний внесок в українську історичну романістику належить Павлові Загребельному, Роману Іваничуку, Юрію Мушкетику, Дмитру Міщенку, Миколі Вінграновському, багатьом інших белетристам.
Чільне місце у вітчизняній історичній літературі належить творам про національно-визвольну боротьбу українського народу. Національне й економічне гноблення породжувало народний спротив, найпотужнішими виявами якого були козаччина, гайдамаччина, опришківство і, поза сумнівом, визвольницька діяльність Устима Кармалюка. Остання спрямовувалася проти польського панства, яке встановило свій лад в Україні. Та в діяльності легендарного отамана вбачаються не лише соціальні мотиви, а й прагнення звільнити народ від чужоземної влади, яка пригнічувала великий етнос.
Епітет «легендарний» стосовно Кармалюка варто розуміти буквально. Ще за життя героя складалися легенди та пісні, а обсяг художніх творів про нього в десятки разів перевищує обсяг документальних джерел. Це й не дивно, адже його повстанська діяльність тривала двадцять із зайвим років, охопила, крім Подільської губернії, частину Київщини та Бессарабії. У русі взяло участь близько двадцяти тисяч осіб, тому уряд змушений був 1833 року створити спеціальну Галузинецьку комісію для координації дій каральних заходів.
Офіційна історіографія тривалий час замовчувала справжню історію народу, підганяючи її до потреб «загребущих сусідів», які здійснювали антидержавну політику щодо України. Огляд історіографічних джерел про національно-визвольну боротьбу під проводом Устима Кармалюка дозволяє виокремити три точки зору в її трактуванні: польську, російську й українську. Українські історики (М.Грушевський, Є.Черкаський, І.Єрофеїв, І.Гуржій та інші) відстоювали народний погляд на діяльність ватажка, тому їхні спостереження розходяться з трактуванням польської та російської історіографій, де висвітлення подій мало тенденційний характер, бо виправдовувало політику загарбників.
Представник польської історичної науки ХІХ століття Й.Ролле в своєму белетристичному нарисі описав Устима Кармалюка з погляду польської шляхти, показавши його кримінальним злочинцем, ватажком зграї грабіжників, цілком спотворивши діяльність народного героя. Проте у своїй тенденційній роботі автор мусив віддати належне й історичній правді. Тоді постать Кармалюка постає перед читачем у її справді героїчному вигляді. Саме від Ролле довідуємося про безкорисливість отамана, його надзвичайне завзяття в боротьбі з панами, любов до України тощо. У російській, а згодом і совєтській історіографії діяльність Кармалюка пов’язувалася з декабристським рухом. Ізчаста українського героя порівнювали з Омеляном Пугачовим, який вважався «власть імущими» розбійником і бунтівником (С.Соловйов, І.Померанц). Радянські історики (Ф.Ястребов, С.Якимович, І.Гуржій, В.Голобуцький) змушені були свідомо замовчувати істинні мотиви визвольної діяльності Кармалюка, надаючи їй передовсім антифеодального, соціального спрямування. Із відомих причин українські історики були обмежені в трактуванні перебігу минулих подій, повинні були оминати гострі кути в потлумаченні численних реалій (О.Бойко, О.Скиба та ін.). Україна довго чекала слушного часу, щоб почути правду про визвольну боротьбу Устима Кармалюка та його товаришів у ХІХ столітті на Поділлі. Лише після Другої світової війни відкрилося багато фактів із його життя, діяльності, які раніше замовчувалися. Нині постать Кармалюка в історії України стоїть на одному рівні з визначними борцями за національну незалежність.
Уснопоетичні твори про Кармалюка побутували і поширювалися серед народу не лише на Наддніпрянській Україні, а й далеко за її межами. Їх записи було зроблено в Росії, Білорусі, Бессарабії, на Буковині. На всьому шляху становлення та розвитку фольклорної кармалюкіани простежується тенденція до героїзації та ідеалізації героя. Пісні про Кармалюка це своєрідні пам’ятники уславленому народному меснику, які сьогодні викликають гордість, почуття патріотизму, виховують національну самосвідомість. Нині можемо констатувати, що діяльність Кармалюка у фольклорному віддзеркаленні є найменш вивченою. Уснопоетична кармалюкіана, по-перше, органічна складова героїчного епосу; по-друге, вона не є адекватним відбиттям перебігу подій, життєписом ватажка; по-третє, пісні, думи, легенди та перекази про Кармалюка є продовженням розробки історичної епічної тематики в умовах польсько-шляхетської окупації України. Центральною темою, розроблюваною, скажімо, в піснях, є тема звеличення подвигів народного месника, його надзвичайної сили і сміливості, показ мужньої боротьби й безглуздої загибелі.
Порівняно з піснями, народна проза (легенди, перекази та оповідання) набагато повніше, виразніше, вірогідніше відтворює ті обставини, що змусили Устима Кармалюка піднятися на боротьбу. Тут маємо свідчення про зародження й придушення руху, життя ватажка, а також показ негативних моментів надмірної і в деяких випадках невиправданої жорстокості. На нашу думку, пісенну й прозову кармалюкіану можна трактувати як продовження фольклорної гайдамакіани, адже цілі, які ставив перед собою уславлений ватажок, були такими ж, як і в його попередників. Із національно-визвольними рухами (козаччиною, гайдамаччиною, рухом під проводом Кармалюка) пов’язано чимало легенд і переказів про заховані скарби та їх пошуки. Діяльність Кармалюка збагатила поетичну історію України, і зокрема тих місць, де діяв народний герой, численними топонімічними легендами. У багатьох легендах, піснях йдеться про могутність, силу та надприродні можливості Кармалюка.
За багатьма показниками народнопоетичний образ Устима Кармалюка виявляє багато спільних рис із героями національно-визвольної боротьби як українців (зокрема, О.Довбуша), так і інших слов’янських народів. Це зумовлюється однаковими історичним обставинами. Провідна ідея такого епосу заклик до боротьби, готовність віддати життя за Батьківщину, безкомпромісність у протистоянні загарбникам. Однак фольклор кожного народу є явищем своєрідним, бо відбиває художнє та історичне мислення конкретної нації.
Застосовуючи в роботі порівняльний метод, ми вдалися до спроби співставити історичну постать Кармалюка і образ, відтворений у літературі та фольклорі. Стрижневою для всіх досліджених творів про подільського месника є народна пісня «За Сибіром сонце сходить» (або її варіанти), що віддзеркалює життєве кредо Кармалюка.
На сьогодні створена й чимала літературна кармалюкіана, починаючи від повісті Марка Вовчка і роману М.Старицького до сучасних художніх полотен О.Гижі та А.Гудими. Можемо твердити, що в українському письменстві ХІХ ХХ століть створено монументальний образ народного героя, захисника скривджених і упосліджених. Більш, сказати б, правдивими є твори, оперті на історичні відомості, і написані в другій половині ХХ століття.
Основою художнього моделювання національно-визвольного повстання під проводом Устима Кармалюка стали історичні, краєзнавчі, літературні матеріали, слідчі архівні документи та фольклор. Насамперед слід назвати розвідки І.Єрофеїва, Й.Ролле, І.Гуржія, П.Лаврова, а також численні збірники фольклорних творів, де вміщено пісні, перекази та легенди про славетного героя. Чи не основним джерелом літературних творів про боротьбу Устима Кармалюка є усна народна творчість. Це помічаємо в образній організації більшості творів, у художніх оцінках історичних подій. Залучення до літературних творів фольклорної образності сприяло, зокрема, чіткості вираження думки про національну ідентичність українського етносу. Опору на уснопоетичний ґрунт в осмисленні історичних реалій простежуємо не лише в самій тематиці, ідейних орієнтаціях, а й у фабульній, образній, стилістичній організації більшості літературних творів. Така адекватність простежується у підступах до оцінки історичних подій, способах художнього конструювання натури героя, доборі мистецьких прийомів, на основі яких вимальовується постать історичної особи.
Історичні джерела справили неабиякий вплив на концепції, репрезентовані літературною кармалюкіаною. У художніх оцінках діяльності героя українські письменники зверталися до наукового досвіду вітчизняних істориків, оскільки історичні праці про Україну «загребущих сусідів» зазвичай тлумачили нашу героїчну минувшину тенденційно й викривлено.
Із відомих причин українські письменники ХІХ початку ХХ століть були обмежені у трактуванні справжнього перебігу історичних подій, змушені були оминати гострі кути в зображенні багатьох моментів діяльності Кармалюка та його загонів (Марко Вовчок, М.Старицький, Л.Старицька-Черняхівська та ін.).
Основним джерелом літературних творів про Кармалюка цього періоду став український фольклор. Першість у використанні уснопоетичної традиції за повістю-казкою Марка Вовчка. Тут образ головного героя показаний у розвитку. Авторка передає зміни в його характері, почуттях від дитинства до зрілого віку. Письменниця створила опоетизовано-легендарний образ Кармалюка. Не маючи достовірних історичних джерел, вона не мала на меті виведення життєподібного, сказати б, образу, а лише використала фольклорні матеріали з метою узагальнення та типізації.
На межі ХІХ ХХ століть українська культура опинилася в цілковитій залежності від політики Російської імперії, тому й розвиток історичного письменства значно уповільнився. Емський указ 1876 року легалізував переслідування й гоніння української культури. У таких складних для українського письменства умовах з’явився роман М.Старицького «Разбойник Кармелюк». Усвідомлюючи всю складність ситуації, письменник зумів донести до читача історію славетного ватажка. Твір був написаний російською мовою. Автор, отже, дотримувався вимог, що ставилися перед митцями слова, однак зміг прихилити «симпатії сотень людей до нашого поля...», відтворивши українські реалії, уславивши народного героя. Роман написаний за зразками пригодницьких творів; автор занадто вільно поводиться з історичними фактами. Проте жодною мірою це не применшує значущості твору. М.Старицький цілковито спростував офіційні твердження про розбійництво Кармалюка, протиставивши їх сповідуваним героєм віковічним приписам народної моралі.
Література ХХ століття теж зазнавала помітного ідеологічного тиску. Саме тому в творах С.Васильченка, А.Малишка, В.Кучера чи не найбільше відчувається скупість, обмеження можливостей у змалюванні героя, який боровся за національну свободу українського народу. Так, одним із недоліків роману В.Кучера вважаємо надмірне захоплення архівними матеріалами, їх цитуванням, від чого втрачається художня цілісність твору. До того ж, відчувається вплив на автора політичного тиску, що призвело до замовчування цілого ряду фактів. Однак із художньої точки зору твір може вважатися помітним внеском до літературної кармалюкіани, бо прикметний розмаїттям художніх засобів, мовним багатством.
В.Гжицький репрезентує свою концепцію, власне розуміння постаті Кармалюка. Оскільки його роман являє собою завершену біографію героя, то часом за рахунок психологічної глибини автор показує активність дій персонажа. В образі Кармалюка романіст закумульовує високу моральність нашого народу, демократизм суспільних стосунків, засади християнізму в світогляді.
Сучасні твори про Устима Кармалюка (А.Гудима, О.Гижа) вірогідніше відображають події першої половини ХІХ століття. Це, зокрема, пояснюється тим, що історія героя відкривається тут у своєму сучасному звучанні. Крім можливості вільніше оперувати історичним матеріалом, сучасні автори вдаються до різноманітних художніх засобів, експериментуючи з ними. Зокрема, О.Гижа використовує засіб ретроспекції, що сприяє кращому відтворенню психологічних станів головного героя, увиразнює певні висновки. Превалювання психологічного начала в зображенні Кармалюка особливо помітне в епізодах допитів ватажка і його роздумах на самоті. І хоча в романі простежується тяжіння до гостроти сюжетного розвитку, внаслідок чого серйозні історичні конфлікти заступаються надуманими інтригами, маємо тут і новаторські ознаки. Гижа перший із українських письменників намагається пояснити неоднозначні оцінки дій Кармалюка народом, що часом дискредитували героя.
У романі у віршах А.Гудими відчутний народнопоетичний струмінь. Автор, не ведучи розповіді від народження до смерті героя, подає картину його життя окремими сценами, залучаючи при цьому цитати з архівних документів. Здебільшого вони стосуються втеч Кармалюка з ув’язнення та його смерті. Цікавим твір є завдяки формі; змістом він практично не відрізняється від творів попередників. Тут не подається реальна картина подій, поступаючись місцем художньому вимислові.
Твори малої прози не є показовими в зображенні героя і своїм змістом нагадують народні оповідання. Вони з’являлися в регіональній періодиці, як правило, перед ювілейними датами, що може свідчити про їх незначну художню цінність.
Драматичні твори про Устима Кармалюка здебільшого присвячені одній чи кільком пригодам месника. Тут зазвичай не подається еволюція образу героя. Увага акцентується лише на його силі, сміливості, відчайдушності. Лише драма Л.Старицької-Черняхівської прикметна самобутністю й оригінальністю художніх рішень. Авторка вдалася до спроби по-новому потрактувати долю народного месника, схарактеризувати діяльність Кармалюка та його побратимів, не ідеалізуючи їх. У драматичних творах більшою мірою відчувається вплив народної традиції, ніж історичне підґрунтя. Про це можуть свідчити хоча б назви (М.Зарудний «За Сибіром сонце сходить») або наявність у творах героїв, що не є історичними особами.
У поетичних інтерпретаціях життя і боротьби Кармалюка превалює тяжіння до романтичного світовідбиття. У більшості творів простежується наслідування народнопоетичної традиції, що надає образу героя міфічних рис (Анатолій Бортняк «Легенди про Кармалюка», Наталя Кащук «Зінька Кармалючка», Володимир Забаштанський «Балада про вухналі», Олексій Булига «Устим Кармелюк», Іван Драч «Балада про Кармалюка»).
Загальні висновки:
1. Фольклорна та літературна кармалюкіана насамперед є віддзеркаленням національно-визвольної боротьби українського народу, а соціальні мотиви є супровідними, цілком підпорядкованими головному спрямуванню.
2. Зразки українського фольклору (історичні пісні, легенди, перекази, оповідання) про Кармалюка є своєрідною системою моделювання образу лицаря, позначеного впливами історичної реальності та міфолого-казкової ірреальності.
3. Уснопоетична основа, численні фольклорні ремінісценції і трансформації, притаманні більшості літературних творів про Кармалюка, сприймаються як свідчення національного характеру самого явища літературної кармалюкіани.
4. Літературна кармалюкіана є вираженням характерних ознак кожного етапу розвитку письменства, одним із показників провідних тенденцій загальнокультурного розвитку того чи іншого періоду.
5. Твори про Кармалюка представлені практично в усіх жанрах, що дає можливість зробити переконливі висновки стосовно розвитку й збагачення літературних жанрів загалом.
6. У літературних творах про народного героя підноситься на вищий щабель художня концепція людини, що простежується в акцентації на з’ясуванні портретно-психологічних рис історичного образу, на його національній природі та зображенні його в еволюції.
7. Щодо співвідношення історичного факту і художнього вимислу твори про Кармалюка представлені в трьох різновидах. До першого належать твори, позбавлені документального підґрунтя; історичний матеріал слугує тут тлом, на якому розгортається творча уява художника. Сюди належать практично всі розглянуті в роботі поетичні твори. Другий вид репрезентують твори, заґрунтовані на зображенні реальних подій і осіб, проте історія й тут залишається лише тлом, поступаючись місцем авторській фантазії (драматичні твори, більшість епічних). Третю групу об’єднують твори, де сюжетні каркаси й конфлікти, зображення образів-персонажів ґрунтується на «правді факту» (роман В.Кучера).
8. Твори фольклорної та літературної кармалюкіани типологічно споріднені з творами про гайдамаччину. Разом із тим, кармалюкіані виразно окресленому пластові національного фольклору й письменства притаманна велика ідейна сила, висока художня майстерність, виняткове історико-пізнавальне й виховне значення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамян В. Дом Кармалюка// Красная звезда. 1974. 23 марта.
2. Акопян А.Г., Акопян Т.Г., Сутковой В.Л. История Украины. Часть І. Артемовск, 1994. 220 с.
3. Антологія модерної української драми/ За ред. Лариси М.Л. Залеської-Онишкевич. Київ Едмонтон Торонто, 1998. 534 с.
4. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні. К., 1991. 480 с.
5. Антонович Д. Триста років українського театру. 1619 1919 та інші праці. К.: «ВІП», 2003. 418 с.
6. Аркас М.М. Історія України-Русі. К.: Вища школа, 1991. 456 с.
7. Ахшарумов Д. Из моих воспоминаний. СПб, 1905. 244 с.
8. Барабан Л. Людмила Старицька-Черняхівська. Сторінки драматургічної творчості// Слово і час. 1992. - № 9. С. 31 32.
9. Барабаш С.Г. Усно-поетична традиція в поемі Андрія Малишка «Кармалюк»// Українське літературознавство. Львів, 1981. Вип. 37. С. 76 86.
10. Барт Р. О Расине// Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика/ Пер. с французского/ Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К.Косикова. М.: Прогресс, 1989. 232 с.
11. Беньковский Ив. Из народных преданий// Киевская старина. 1902. Т.79. декабрь. С. 156 157.
12. Бидерман М. Из Каменец-Подольской губернии. Письмо 1.// День. М., - 1861. - № 4. С. 13 15.
13. Білецький О.І. Від давнини до сучасності: Збірник праць з питань української літератури. К.: Держлітвидав, 1960. 503 с.
14. Білозерова Л. Людина з пісні// Вінницька правда. 1965. 3 серпня.
15. Бойко Б. Пам’ять серця: Новела// Молодь України. 1967. 10 березня.
16. Бойко О.Д. Історія України. К.: Видавничий центр «Академія», 1999. 568 с.
17. Бондарева Е.Е., Гуляк А.Б. Числовая символика мифа: Монографія. К.: Из-во «Знання», 2002. 240 с. Бібліогр.: с. 232 237.
18. Борець за справу народну: Віниковецький С. «Ім’я, овіяне славою», Хоменко Б. «Не забутий»// Вінницька правда. 1967. 10 березня.
19. Боржковский В. Народна згадка про Кармалюка// Зоря. 1894. №11. С. 261 263.
20. Бортняк А. Серце дня. Лірика. Одеса: Маяк, 1972. 80 с.
21. Бувальщина: Драми. Комедії. Діалоги. Водевілі/ Упоряд., авт. передм., приміт. О.Ф.Ставицький. К.: Дніпро, 1990. 415 с.
22. Булига О. Устим Кармелюк// Дніпро. 1965. - № 8. С. 91.
23. В.Я. На родине Кармалюка// Киевская старина. 1892. Т.39. С. 118 120.
24. Васильченко С. Кармелюк: П’єса на одну дію// Васильченко С. Твори. В 3 т. Т. 3. К., 1974. С. 225 247.
25. Васильченко С. Кармелюк: П’єса на три дії// Васильченко С. Твори. В 3 т. Т. 3. К., 1974. С. 182 224.
26. Васильченко С. Оповідання. Повісті. Драматичні твори. К.: Наук. думка, 1988. 600 с.
27. Васильченко С. Твори в 3-х т./ Упоряд. вступ. ст. і примітки Б.А.Деркача та В.А.Костюченка. - Т.1. К.: Дніпро, 1974. 406 с.
28. Венгрженовский С. Еще кое-что о Кармелюке// Киевская старина. 1886. Т. ХV. - № 7. С.553 559.
29. Власенко В.О. Український дожовтневий роман/ Проблематика. Образна система. Поетика. К.: Дніпро, 1983. 152 с.
30. Вовкодав В. «За Сибіром сонце сходить... »// Комсомольське плем’я. 1981. 3 грудня.
31. Вовкодав В. В музеї Устима Кармалюка// Народна творчість та етнографія. 1982. - № 1 (173). С.87 88.
32. Вовкодав В. Гайдук Молдавії: Кармалюк в Бессарабії та Бартському повіті Подільської губернії// Радянське життя. 1979. 5 червня.
33. Вовкодав В. Де похований Кармалюк// Радянське життя. 1972. 10 жовтня.
34. Вовкодав В. Дерева пам’ятки на батьківщині У.Кармалюка// Народна творчість та етнографія. 1985. - № 6. С. 76 77.
35. Вовкодав В. Ім’я Кармалюка в Чувашії// Радянське Поділля. 1978. 15 вересня.
36. Вовкодав В. Ім’я Кармалюка за межами України// Радянське життя. 1977. 29 січня.
37. Вовкодав В. Ім’я, навіки овіяне славою// Комсомольське плем’я. 1982. 4 березня.
38. Вовкодав В. Його родовід: Про нащадків У.Кармалюка// Комсомольське плем’я. 1982. 11 березня.
39. Вовкодав В. Наш легендарний Устим // Вінницька правда. 1984. 10 березня.
40. Вовкодав В. Образ лицаря// Вінницька правда. 1981. 25 червня.
41. Вовкодав В. Пам’ятають і сибіряки// Вінницька правда. 1977. 10 березня.
42. Вовкодав В. Пам’ятки меча караючого: Зелені пам’ятки перебування У.Кармалюка на Поділлі// Соц. культура. 1985. - № 11. С. 21 22.
43. Вовкодав В.В. Родовід Устима Кармалюка// Тези доповідей наукової конференції: «Народний герой Устим Кармалюк: До 200-річчя народження». Кам’янець-Подільський, 1987. 34 с.
44. Вовкодав В. У пам’яті народній// Вінницька правда. 1985. 22 жовтня.
45. Вовкодав В., Тищенко В. Легендарний лицар волі: Увіковічення пам’яті У.Кармалюка та підготовка до святкування 200-річчя з дня народження героя// Літературна Україна. 1986. 18 вересня.
46. Вовкодав В.П. Вшановуємо пам’ять народного героя// Український історичний журнал. 1974. № 2. С.149 150.
47. Вовкодав В.П. Устим Кармалюк у переказах та легендах земляків// Літературно-мистецька Вінниччина. Одеса, 1969. С. 115 117.
48. Володимир Вовкодав: До 75-річчя з дня народження// Народознавство. 2001. - № 60 (грудень). С.3 4.
49. Герасименко В. Кармалюк в українській народній пісні. Кам’янець-Подільське наукове товариство при Українській Академії Наук. Секція історико-філологічна, 1926. 16 с.
50. Гетьман О. Кармалюкова в’язниця// Комсомольське плем’я. 1965. 1 серпня.
51. Гжицький В.З. Опришки. Кармалюк. Львів: Каменяр, 1971. 465 с.
52. Гижа О. Облога Кармалюка. Історичний роман. К.: Укр. письменник, 1993. 446 с.
53. Глинський І. Кармалюківська балада// Комсомольське плем’я. 1972. 27 січня.
54. Голованенко В. За кривду людську// Наука і суспільство. 1985. № 10. С.36 38.
55. Горобець М. Устим Кармалюк і Придністров’я// Наддністрянська правда. 1977. 16 березня.
56. Грабовецький В. Ім’я, овіяне славою// Комсомольський прапор. 1977. 12 березня.
57. Греков Ю. Не зарастет народная тропа: Памятные места Молдавии, связанные с пребыванием У.Кармалюка// Вечерний Кишинев. 1974. 28 января.
58. Григор’єв-Наш (Григоріїв Н.Я.). Історія України в народних думах та піснях: Для серед. та старшого шкільного віку/ Ред. та упоряд. ілюстр. А.Демиденко. К.: Веселка, 1993. 271 с.
59. Гринчук М. Смерть Кармеля// Україна. 1967. № 11. С. 6 7.
60. Грицай М.С. Марко Вовчок: Творчий шлях. К.: Вища школа, 1983. 164 с.
61. Грищак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ ХХ ст. К.: Генеза, 2000. 360 с.
62. Грищук Б. Дума про Устима Кармалюка// Вітчизна. 1987. № 3. С.184 188.
63. Гросул Я. Крестьяне Бессарабии (1812 1861). Кишинев: Гос. изд-во Молдавии, 1956. 397 с.
64. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. К.: Наукова думка, 1991 - 1997. Т. 11. 520 с.
65. Гудима А.Д. Устим Кармалюк: Роман у віршах. К.: Урожай, 1992. 144 с.
66. Гуменний М. Кармалюкові скелі// Радянське Поділля. 1975. 24 серпня.
67. Гуменюк С.К. Боротьба селян Поділля проти феодально-кріпосницького гніту в першій третині ХІХ століття під проводом Устима Кармалюка. Хмельницький, 1980. 174 с.
68. Гуржій І. Устим Кармалюк. К.: Держполітвидав, 1955. 52 с.
69. Гуржій І.О. Боротьба селян і робітників України проти феодально-кріпосницького гніту (з 80-х рр. ХVІІІ ст. до 1861 р.). К.: Рад. школа, 1958. 168 с.
70. Гуржій І.О. Народний герой Устим Кармалюк. К.: друк. вид-ва Акад. архітект. Укр. РСР, 1950. 24 с.
71. Гуржій І.О. Розклад феодально-кріпосницької системи в кінці ХVІІІ першій половині ХІХ ст.// Історія селянства Української РСР. К., 1967. Т.1. С. 299 334. 551 с.
72. Гуржій І.О., Компан О.С. Устим Кармалюк: Історико-біографічний нарис: До 125-річчя з дня смерті. К.: Рад. школа, 1960. 80 с.
73. Гуржій І.О., Лещенко М.Н. Боротьба трудящих України за соціальне і національне визволення (ХVІ ХІХ ст.). К., 1967. 225 с.
74. Гусєв О. Славний лицар: Дати життя і діяльності У.Я.Кармалюка на Літинщині// Радянське життя. 1972. 26 лютого.
75. Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда. Львів: Світ, 1992. 175 с. Бібліогр.: с. 168 173.
76. Дело Устима Кармалюка: Документы Винниц. обл. гос. архива// Правда Украины. 1967. 26 марта.
77. Дмитренко М. Легенди та перекази// Українська мова та література. 2000. вересень. - № 36 (196).
78. Добролюбов М.О. Риси для характеристики російського простолюду/ Видання К.Солдатенкова і Н.Щепкіна. М., 1859. 160 с.
79. Донець Г. Вибране. (Кармалюк: Цикл віршів). К.: Либідь, 1983. С. 54 65.
80. Драгнев Д.М. Гайдуки народные мстители (Очерк истории героической борьбы молдавских гайдуков против местных и иноземных угнетателей). Кишинев: Штиинца, 1962. 50 с.
81. Драч І. Вибрані твори: В 2-х томах. Т.1. Поезії. - К.: Дніпро, 1986. 351 с.
82. Драч І.Ф. Анатомія блискавки: Вибрані твори/ Упорядкування, коментарі та примітки В.О.Брюґґена; Вступ. ст. М.Г.Жулинського. Харків: Фоліо, 2002. 509 с.
83. Дроздов М. Родословная Кармалюков// Правда Украины. 1974. 3 апреля.
84. Євшан-зілля: Легенди та перекази Поділля/ Зібр. та впоряд. П.Медведик. Львів: Червона калина, 1992. 287 с.
85. Есаулов И. Литература как учебник жизни// Соцреалистический канон. СПб.: Академический проект, 2000. с. 583 598.
86. Ефименко А.Я. История украинского народа. К.: Лыбидь, 1990. 512 с.
87. Єрофіїв В. До питання про Кармалюка (Родина та родичі Кармалюка)// Червоний шлях. 1924. № 8 9. С.213 223.
88. Єрофіїв Ів. До питання про Кармалюка (З приводу статті Якимовича Устим Кармалюк у судових актах”)// Червоний шлях. 1924. № 6. С.172 - 182.
89. Єрофєєв І., Лавров П. Устим Кармалюк. Зб. документів. 1948. 168 с.
90. Єфремов С.О. Історія українського письменства. К.: Феміна,