ХУДОЖНІЙ ЧАСОПРОСТІР В ІСТОРИЧНИХ РОМАНАХ ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО

brief description

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ І. І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису
УДК 821.161.2-311.6 Загребельний 7.09

СІКОРСЬКА ВІКТОРІЯ ЮРІЇВНА

ХУДОЖНІЙ ЧАСОПРОСТІР В ІСТОРИЧНИХ РОМАНАХ ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО

10.01.01. Українська література
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Пашковська Ніна Феофанівна,
кандидат філологічних наук

ОДЕСА - 2006

ЗМІСТ
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ I ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ: ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНИЙ НАРИС НА ПЕРЕХРЕСТІ ЕПОХ.. 15
1.1 Художня картина світу як вияв естетичного досвіду письменника. 15
1.2 Літературознавча інтерпретація історичної романістики Павла Загребельного. 21
РОЗДІЛ ІІ ПРОБЛЕМА ХУДОЖНЬОГО ЧАСУ І ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОМУ ДИСКУРСІ. 35
2.1. Час і простір як літературознавчі категорії 36
2.2. Історичний роман як один із провідних жанрів літератури. 50
2.3. Зв’язок історичного і художнього часопростору в романі 59
РОЗДІЛ ІІІ ХУДОЖНІЙ ЧАС І ХУДОЖНІЙ ПРОСТІР ТА СЮЖЕТНО-КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНИХ РОМАНІВ ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО.. 68
3.1. Функції художнього часу і художнього простору в організації сюжету й композиції романів Диво”, Первоміст”, Смерть у Києві”. 69
3.2. Поетика часопростору в історичному диптиху про долю жінки. 91
3.3. Своєрідність часопросторових вимірів у романі Я, Богдан”. 101
РОЗДІЛ ІV ХУДОЖНІЙ ЧАСОПРОСТІР Й ОСОБИСТІСТЬ.. 113
4.1. Принцип дублювання особистісного начала персонажів на рівні минулого й сучасного. 114
4.2. Хронотопічна універсалізація особистості 130
4.3. Хронотопічність історичного характеру в романах Євпраксія” та Роксолана”. 145
ВИСНОВКИ.. 159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 168
ДОДАТКИ.. 187

ВСТУП
Здобуття українським народом незалежності це перший крок у досягненні свободи, соціально-економічного й духовного прогресу, благополуччя й добробуту народу. На кожному етапі побудови незалежної держави гостро постає проблема формування національної самосвідомості, виховання почуття патріотизму задля ствердження народу в своїх коренях. Цьому сприяє засвоєння героїчних сторінок нашої славної історії. Національне відродження у сфері державотворчій, історико-філософській, культурній, емоційній неможливе без окреслення історичних традицій. Таким чином, на перший план виходить Слово історичне й художнє наш духовний спадок.
У художній літературі на історичну тематику серед розмаїття жанрових форм чільне місце посідає роман, який покликаний відтворити минуле в усіх його суперечностях. Сьогодні особливого розмаху набуває необхідність художнього осмислення історії, зв'язку часів і поколінь, багатовікового культурного надбання українського народу. Тому історичний роман поступово звільняється від тенденційно-методологічного спрощення художності, від ідеологічних рецептів і регламентацій”, водночас відбувається збагачення інтелектуально-критичного мислення, шляхів і засобів трансформації історичної правди в художню систему” [142, 165], що допомагає розкриттю та мотивації вчинків історичних осіб і вигаданих персонажів, героїчної естетики, морального вибору, проблеми співвіднесеності людини і світу, більш чіткому виявленню авторської концепції історичних подій.
Історичний роман, на відміну від інших жанрів, вимагає від письменника граничної обережності у відтворенні історії, щоб не переступити межу правдоподібності й не вдатися до емоційно-ліричного перебільшення. Сергій Залигін, міркуючи над елементами побудови художнього твору, умовно поділяв письменників на дві групи ті, які пропускають світ через себе й потім подають його зображення, підпорядковане своєму внутрішньому я”, і ті, котрі прагнуть розтанути в цьому світі, забувши навіть про своє існування, подати голос... із самої природи” [62, 9-10]. Саме від ступеня об’єктивності й правдивості залежить цінність історичного роману. Історія в ідеальному варіанті це неупереджене відображення фактів життя суспільства та окремих осіб, коментар з абсолютно об’єктивних позицій, висновки, побудовані на цілковитій правді” [35, 21]. Але кожен історик і письменник вносить у коментар та висновки власне ставлення до подій і людей, а ще, окрім цього змушений у силу обставин виражати офіційну суспільну позицію чи бути в опозиції до неї.
Серед письменників, залюблених” в історичний роман, слід назвати Павла Загребельного, який упродовж кількох десятиліть пише книги, що мають незмінний успіх у читача. Сьогодні його твори видано 23 мовами світу загальним тиражем понад двадцять мільйонів примірників. П.Загребельному вистачає снаги й хисту завойовувати” масового читача не легким чтивом, а творами глибоко мистецькими та філософськими. Він із тих майстрів слова, чия популярність живиться вмінням завжди відчувати пульс часу. Його кращі романи Диво”, Роксолана”, Розгін”, Первоміст”, Я, Богдан” це віддзеркалення тем і цінностей вічних. Одним із секретів успіху письменника є глибока зацікавленість аналізом тих обставин, в яких активність його героїв набуває конкретної визначеності та значимості. За манерою письма та світобаченням романіста слід віднести до українських письменників старшого покоління, та він завжди йде в ногу з часом і намагається вловлювати запити й уподобання читача, концентруючи читацьку увагу на вмотивовано обраних часових періодах.
Свого часу в статті Перед новим завданням” П.Загребельний зауважив: ”Література... не може розбивати життя народу на часові проміжки, не з’єднувані між собою. Вона завжди була сильна й неповторна саме своєю високою здатністю показувати єдність часів...” [191, 95]. Попри гостре фіксування проминальності часу, в основі якої присутнє відчуття руху, письменник із вершини власної позиції трактує буття часопростору, завдяки якому відбувається взаємопроникнення історії й сучасності в рамках одного роману.
Актуальність теми дисертаційної роботи ґрунтується на потребі дослідження історичної романістики Павла Загребельного, з’ясування авторської концепції нашої історії в художньому доробку письменника. Спираючись на досвід попередніх досліджень, ми зробили спробу розкрити власну точку бачення системи мистецьких поглядів відомого романіста.
Не одне десятиліття Павло Загребельний збуджує читацький загал майстерністю та масштабністю оповіді, багатоманіттям інтелектуальних, філософських, морально-етичних, соціальних оцінок та особливим баченням ролі особистості в житті й літературі. Протягом майже сорока років учені-літературознавці створили потужний арсенал наукової думки про історичну прозу П. Загребельного. Значна частина праць сьогодні втрачає сенс як політично заангажована або як така, що має описово-розповідний характер. Майже всі дослідники творчості Павла Загребельного в той чи інший спосіб порушували питання вивчення світогляду романіста, розглядали соціальні, ідеологічні чи загальнолюдські проблеми його романів та особливості зображуваних ним героїв.
Застосувавши принцип цілісного аналізу художнього тексту, ми дослідили художню модифікацію часопросторового континууму в історичній романістиці письменника. Частково літературознавство ще й сьогодні залишається прихильним до думки про реалістичність часопросторових категорій і їх ролі в художньому творі. Ми спробували спростувати суть цієї тези.
Актуальність даного дослідження пояснюється декількома чинниками. По-перше, поглиблене вивчення історичних романів Павла Загребельного сприяє з’ясуванню ролі письменника в літературному процесі України. По-друге, останнім часом про творчі надбання П. Загребельного написано чимало, але основний масив наукових напрацювань становлять дослідження у періодичних виданнях, а творчість відомого письменника вимагає ґрунтовного дослідження в руслі часу. По-третє, ракурс даного дослідження допомагає дещо по-новому розглянути роль художнього часу і художнього простору в сюжетно-композиційній структурі історичного роману та формуванні хронотопічності історичної постаті як художньої особистості.
Таким чином, існує потреба нового прочитання історичної прози Павла Загребельного з метою визначення самобутності загребельнівського” художнього бачення світу через призму часопросторових відношень.
В українському літературознавстві останніх десятиліть з'явилося ряд цікавих і значних праць про художній час і простір. Та все ще не вироблено чіткої методологічної та методичної бази дослідження цих важливих категорій поетики літературного твору. Художній час і простір чітко виявляють себе на рівнях ідейно-тематичному, стильовому, на рівні ситуацій і конфліктів. Майже всі складові поетики літературного твору мають безпосереднє відношення до проблеми художнього часу й простору. Та найбільш продуктивним аналізом, на наш погляд, буде дослідження художнього часу і простору у зв'язку з сюжетно-композиційними особливостями твору та художніми характерами історичних романів Павла Загребельного. Все це визначає актуальність обраної теми.
Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу історичної романістики П. Загребельного визначити текстуальні та змістові можливості категорій художнього часу і простору, дослідити індивідуальний стиль письменника, з'ясувати на основі аналізу романних хронотопів найбільш характерні ознаки, що стосуються сюжетно-композиційних особливостей тексту та майстерності письменника у створенні художніх характерів.
Досягнення окресленої мети передбачає ряд завдань, для розв’язання яких є необхідним:
- розкрити особливості художнього часу і художнього простору на сюжетно-композиційному та характеротворчому рівнях в історичній романістиці Павла Загребельного;
- визначити роль домислу і вимислу та їх впливу на структурування художнього часопростору в історичній прозі письменника;
- з’ясувати особливості моделювання часопросторових ознак у зв’язку з жанровими властивостями романів П. Загребельного;
- проаналізувати особистісний простір персонажа в текстах П.Загребельного через елементи хронотопічності;
- визначити роль часопросторових зв’язків у формуванні філософської концепції особистості персонажа в творчості митця.
Об’єктом дослідження є історична романістика Павла Загребельного, розгляд якої сприяє розв’язанню окремих аспектів семантики художнього часу і простору як визначних елементів поетики романів, допомагає поглибити розуміння структури художнього тексту й таким чином вибудовувати власну концепцію творчості письменника.
Предметом дослідження стали сюжетно-композиційні особливості історичних романів П. Загребельного; концепція особистості в історичних романах П. Загребельного у світлі культурологічних, історичних і загальнолюдських теорій особистості.
Методологічну та теоретичну основу роботи складають літературно-критичні праці українських і зарубіжних дослідників, присвячені проблемі часу і простору в художній літературі (М.Бахтіна, Т.Голосової, М.Кодака, Г.-Е.Лессінга, Ю.Лотмана, Н.Тодчук, Б.Успенського, Т.Філат, В.Чередниченко, О.Шупти-В’язовської та ін.). Поглибленому аналізу проблеми взаємозв'язку художнього часопростору й жанру роману сприяли теоретичні та історико-літературні розвідки С.Барабаш, І.Богданової, Р.Єнукідзе, Т.Могильової, А.Просвірнової, Н.Ржевської, Н.Тодчук та ін. У дисертації систематизовано погляди вчених Н.Гаєвської, В.Дончика, Д.Лихачова, Б.Мельничука, В.Оскоцького, В.Полтавчука, О.Проценко та ін., присвячені питанням жанрової своєрідності історичного роману та проблемі психології художньої творчості. Історична романістика Павла Загребельного стала об'єктом дослідження як радянських літературознавців, так і сучасних учених. З'ясування принципових відмінностей в її оцінці такими літературознавцями, як С.Шаховський, В.Фащенко, З.Голубєва, М.Жулинський, В.Дончик, В.Панченко, М.Слабошпицький, М.Ільницький, Л.Ромащенко, С.Нестерук, є необхідною умовою визначення місця письменника в українському літературному процесі та подальшого розгортання наукової думки щодо особливостей історичної прози Павла Загребельного.
Завданням і меті дисертації відповідає її композиція. У першому розділі Павло Загребельний: літературно-критичний нарис на перехресті епох” здійснено огляд праць, присвячених творчості П. Загребельного. Зокрема відзначено, що творчість Загребельного стала незмінним об’єктом зацікавлення численних критиків та літературознавців. Вітчизняна наука неодноразово зосереджувала увагу на неповторюваності й оригінальності стилю письменника, особливостях композиції та вагомості психологічного аналізу. Проте спеціальне дослідження проблеми художнього часу і простору в романістиці П. Загребельного на сьогодні відсутнє. Існують лише окремі побіжні спостереження вчених щодо цієї проблеми.
У другому розділі, що має назву Проблема художнього часу і художнього простору в літературознавчому дискурсі”, подано визначення категорій час” і простір”, розкрито форми їх вияву, ознаки і функції. Оскільки домінантним способом дослідження обрано художній час” і художній простір”, то закономірною постає потреба звернення до праць, теоретичні засади яких стали основою методологічного підходу до розкриття художньої структури творів П. Загребельного. Досліджується взаємозв’язок-взаємозалежність жанру з часопросторовими зв’язками, що дало змогу визначити особливості досліджуваних категорій у жанрі історичного роману.
У третьому розділі Художній час і художній простір та сюжетно-композиційні особливості історичних романів Павла Загребельного” досліджується вплив категорій часу” і простору” на компонування частин тексту в таких ракурсах: 1) у системі розгортання авторської концепції щодо естетичного освоєння й осмислення історичної дійсності; 2) у системі забезпечення цілісної органічної схеми часопросторових смислових зв'язків історичного роману письменника. Детальний аналіз тексту в цьому напрямку є сутнісною характеристикою майстерності П.Загребельного у створенні ним моделі певної історичної доби.
У четвертому розділі Художній часопростір і особистість” досліджувані категорії висвітлено не лише як позначення хронологічних та просторових рамок, важливих в історичному романі. Аналізується процес входження часопростору в образ та формування своєрідної концепції часу і простору в історичному романі, а також визначається вагомість художньої семіотики цих категорій.
Більшість героїв аналізованих історичних романів мислять категоріями й масштабами цілих націй, епох і тисячоліть, завдяки чому історичні романи Павла Загребельного стали неординарним явищем української літератури. Незважаючи на зображення реальних історичних осіб та достовірні факти, письменник ставить за мету відтворення такої психології людини, де в центрі уваги боротьба людського духу, змагання людських особистостей, ідей, поглядів, що не підвладні ні часу, ні простору в їх реальному вимірі.
Наукова новизна. Запропонований в дисертації підхід до аналізу творчості Павла Загребельного дозволяє поглибити й узагальнити оцінку вчених творчого набутку письменника, включитися у процес переосмислення емоційно-оціночного рівня аналізу літературно-художніх явищ, який значною мірою у минулому був заангажований, виконував роль ідеологічної зброї, тому не міг заглибитися в такі категорії, як мистецька досконалість та художність.
Основні положення дисертації розширюють теоретичні знання про роль художнього часу й простору в історичному романі, створюють цілісну концепцію значимості часопросторових відношень у творах П.Загребельного.
Практичне значення. Дисертаційна робота становитиме інтерес для науковців і студентів, які дістануть можливість ґрунтовніше дослідити українську літературу, а також використати одержані результати з даної теми в лекційних та спеціальних курсах, при написанні курсових та дипломних робіт, проведенні в загальноосвітніх закладах уроків літератури, присвячених вивченню творчості Павла Загребельного.
Методи дослідження. У роботі застосовуються історико-порівняльний, ідейно-естетичний та системний методи вивчення художнього тексту.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертацію виконано в руслі планової наукової теми кафедри української літератури Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова: Жанрова система української літератури: аспекти історичної еволюції”. Тему погоджено з науково-координаційною радою НАН України при Інституті ім. Т.Г. Шевченка НАН України (протокол №130/124 від 12 червня 2003 року).
Загальний обсяг роботи 188 сторінок, з них 162 сторінки тексту, список літератури нараховує 210 найменувань.
Апробація результатів дисертації. Розділи основної частини дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української літератури Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Результати дослідження були апробовані в доповідях на наукових конференціях:
1. Всеукраїнській науковій конференції Поетика художнього тексту”. - Дніпропетровськ, 18-19 грудня 2002 р.

ХІІ Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго Мова і культура”. Київ, 23-27 червня 2003 р.
Регіональній науково-практичній конференції Проблеми впровадження державної мови в навчальних закладах Одещини”. Одеса, 21-22 жовтня 2003 р.
IV електронній науковій конференції молодих науковців, докторантів, аспірантів, магістрантів, студентів Молода мистецька наука України”. Харків, 20 грудня 2003 р.
І Міжнародній науково-практичній конференції Загальні питання філології”. Дніпродзержинськ, 18-19 березня 2004 р.
ХІІІ Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго Мова і культура”. Київ, 28 червня-2 липня 2004 р.
ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції Динаміка наукових досліджень'2004”. Дніпропетровськ, 21-30 червня 2004 р.
IV Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність”. Кривий Ріг, 5-6 листопада 2004р.

9. VIII Міжнародній науково-практичній конференції "Наука і освіта-2005". Дніпропетровськ, 7-21 лютого 2005 р.
10. Навчально-методичній міжвузівській конференції Використання інтерактивних технологій у навчальному процесі”. Первомайськ, 14 квітня 2005 р.

ХІV Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго Мова і культура”. Київ, 20 24 червня 2005 р.
IV Міжнародній науково-практичній конференції Динаміка наукових досліджень - ’2005” . Дніпропетровськ, 20-30 червня 2005 р.
ХV Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго Мова і культура”. Київ, 19 23 червня 2006 р.
ІІІ Міжнародній науковій конференції Вікно в європейську науку”. Чернівці, 20 21 травня 2006 р.

Публікації. Результати наукового дослідження, основні положення роботи знайшли своє відбиття у ряді статей:

Поетика кольору у розкритті характеру Роксолани в однойменних романах П.Загребельного і О.Назарука // Актуальні проблеми літературознавства. Том 12. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2002. С.80-87.
Авторська модифікація хронотопу в історичному романі П.Загребельного Тисячолітній Миколай” // Історико-літературний журнал. Одеса 2003. - №9. С.199-208.
Часопросторовий континуум як засіб психологізму в історичному романі Павла Загребельного Роксолана” // Мова і культура. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. Вип. 6. Том 6. Ч.2. Художня література в контексті культури. С.38-45.
Часопросторові аспекти до відтворення образів-символів у історичному романі П. Загребельного Первоміст” // Нова філологія. 2004. №1 (20). Запоріжжя: ЗДУ, 2004. С.140-148.
Еволюція часопросторової організації у жанрі історичного роману (на матеріалі роману Євпраксія” Павла Загребельного) // Мова і культура. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. Вип.7. Т.VII. Ч.2. Художня література в контексті культури. С.65-71.
Часопросторова організація композиції історичного роману Павла Загребельного Смерть у Києві” // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип.18. Ч.2: Питання м

bibliography

ВИСНОВКИ
Новаторство Павла Загребельного в модифікації часопросторових зв’язків художнього твору, майстерність та масштабність оповіді, багатоманіття інтелектуальних, філософських, морально-етичних, соціальних оцінок та особливий ракурс погляду письменника на особистість у літературі незмінно викликають увагу літературознавців і критиків до його творчості. Аналіз написаного про письменника дає можливість підсумувати успіхи і прорахунки вчених щодо історичних романів Павла Загребельного. Помітною є відмінність у трактуванні дослідниками творчості митця за доби тоталітарної влади і пострадянського часу. Зникла певна заанґажованість ідеологічними вимогами влади, що позначалося на монографіях, статтях, рецензіях. Натомість з’явилися свіжі, неупереджені, а часом і не передбачувані проблеми, що їх порушують учені-дослідники щодо творчості Загребельного сьогодні. Таким чином, помічаємо рух наукової думки, більш виважену позицію літературознавців, підкріплену новим часом та історичними фактами.
Сьогодні стало можливим вести розмову про творчий метод Павла Загребельного. Визначаємо його як поліфункціональний, мотивуючи такий висновок у роботі тим, що історичній прозі П.Загребельного притаманні риси реалістичного письма, елементи романтичного драматизму, ліризму, іронії, сарказму. В дисертаційній роботі це спостереження підтверджується аналізом конкретних історичних романів.
Проблема простору й часу збуджувала людський розум, починаючи з античної епохи. Через усю історію європейської науки пройшли дві різні концепції сприйняття простору й часу. Одна з них сягає основ давніх теорій Демокріта й Платона, інша - вчення Арістотеля, яке залишається актуальним і на сьогодні. Початком теоретичного дослідження проблеми художнього часу і простору є трактат німецького вченого Г.Лессінга Лаокоон, чи про межі живопису й поезії”. Глибокий і прискіпливий аналіз категорій художнього часу й простору міститься в роботі М.М.Бахтіна Формы времени и хронотопа в романе”, у якій проголошено ідею нерозривної єдності часу й простору і в літературі. Художній хронотоп, за твердженням дослідника, найкраще виявляється у тексті романного жанру.
Вважаємо, що категорія хронотоп не є тотожною поняттю простору й часу в художній літературі, тому спробуємо схематично розділити час і простір у творі. Виділимо перш за все форми реального та художнього часу, де художній час може розгортатись логічно й послідовно (наприклад, Первоміст” П.Загребельного) та алогічно, коли на перший план виступає ретроспективність (Смерть у Києві”). А може характеризуватись вкрапленням до історії спогадів і снів (Роксолана”, Я, Богдан”) або зв’язком часів (Диво”, Тисячолітній Миколай”). У свою чергу, умовно-асоціативний час поділяється на авторський та особистісний час персонажа.
Художній простір у романах Загребельного виражається у формах масштабного (Тисячолітній Миколай”) та локального простору (Євпраксія”). Простір умовно поділяється на вертикальний і горизонтальний, а логічна схема Земля Космос Дух” репрезентується у формі географічного й особистісного простору героя, який може бути відкритим і замкненим, своїм і чужим.
При аналізі проблеми часопростору було визначено, що художній час і простір уможливлюють зворотність” плину часу, масштабність чи локальність простору в мистецькому творі. Часопросторові відношення набувають особливих ознак в історичній прозі. Формування структури часопросторового континууму історичних романів зумовлюється, безперечно, жанровою своєрідністю. Тому зроблено спробу класифікувати художній час і художній простір через багатоманіття форм та специфіку їх розкриття. Аналіз співвідношення документа, вимислу й домислу в історичних творах Павла Загребельного дає можливість в дисертаційній роботі класифікувати історичні романи письменника за жанром. Визначаємо роман Смерть у Києві” як історико-пригодницький, Первоміст” історико-умовний. Романи Євпраксія” та Роксолана” є історико-романтичними, Диво” й Тисячолітній Миколай” історико-філософські, Я, Богдан” історико-сповідальний. З’ясування співвідношення історичного та художнього часу є визначальним для жанрових домінант.
Фундаментальною властивістю реального часу є його спрямованість лише в один бік від минулого до майбутнього. У художньому творі час відрізняється від реального своєю рухливістю”: письменник вільно пересувається у минуле чи уявлюване майбутнє, змінює темпоритм художнього часу. Історичному роману притаманне чітке окреслення реального часу, де читач має інформацію про зображувану епоху, тому письменник не має права відійти від знаного матеріалу. Але в історичному романі особливим є змістове навантаження прийомів вираження історії в художньому тексті, яке підпорядковується темі твору та співпадає з його суб'єктивним сприйняттям часу й простору Тому в дисертації виділено два найістотніші типи зображення подій: перший послідовне розгортання історичного матеріалу, другий вмотивовані стрибки” в часі і просторі з ліричними відступами й чітко окресленою особою автора. Третій тип є поєднанням двох названих.
Розгляд сюжетно-композиційних особливостей історичних романів П.Загребельного переконливо показав, що романний час є організуючим сюжетно-композиційним прийомом. В історичних романах письменника він має свої особливості. По-перше, час завжди конкретно визначений та узгоджується з історичним часом через пряму вказівку на дати, роки, як і зображуваний простір. По-друге, час з волі автора і задуму твору може розгортатися логічно й послідовно або перериватись і стрибати”. Романіст або зберігає при цьому хронологізацію, конкретно вказуючи на роки, або умовно припускає, що десь, колись відбуваються події, відображені в творі (Первоміст”). Павло Загребельний може використовувати прийом алогічного руху часу в тексті, коли час характеризується ретроспективністю (Смерть у Києві”), переплетеністю романної історії зі спогадами та снами (Роксолана”, Я, Богдан”), художньо обрамленими цитатами з документів (Євпраксія”) та художнім зв’язком часів (Диво” й Тисячолітній Миколай”).
Однак система художнього часу передбачає за певних обставин (оприявлення історії, повернення минулого сьогоденню) тісну взаємодію категоріальних ситуацій з часовою тріадою, а отже, її модифікації та видозміни. Зіставляючи минуле сучасне майбутнє, Загребельний не утримується від ще однієї спроби штучно скоротити відстань між компонентами тріади (Диво”, Тисячолітній Миколай”, Я, Богдан”). А композиційно розширюючи час, простір, автор виокремлює три важливі моменти, на які зосереджує увагу: людина час, людина простір, людина історія, тобто ті проблеми, які повсякчас цікавлять людство.
У свою чергу, художній простір є відбиттям певної моделі художнього світу, яка своєрідно сприймається, переживається суб’єктом і виражається у формах масштабного, всеохоплюючого простору (Тисячолітній Миколай”) та локального, конкретизованого місця, можливо, навмисне обмеженого (Євпраксія”, Роксолана”), що сприяє зосередженню погляду письменника на персонажах та їхніх душевних станах.
Аналіз текстів виявив особливості вираження простору як концептуальної моделі уявлення людини про світ, що реалізується через структуру верху” і низу”, тому вмотивованим є поділ простору на вертикальний і горизонтальний (Я, Богдан”). Логічна схема Земля Космос Дух” побудована за принципом контрасту зовнішньої реальної, моральної й емоційної вертикалі через сприйняття її героєм або автором і репрезентується у формі географічного й особистісного простору, який може бути відкритим” і закритим”, своїм” і чужим” (у Євпраксії” та Роксолані” це протиставлення рідного ворожому, в романі Я, Богдан” це виокремлення власного простору через його високе призначення). Такі просторові бінарні опозиції наявні майже у всіх романах П.Загребельного. Тому в роботі розглянуто поняття локусу” як обмеженого сконденсованого простору, що є носієм згущеної інформації про місце існування персонажа.
Детальний аналіз сюжетно-композиційної будови аналізованих романів дає можливість висловити думку про характерне для П.Загребельного сприйняття й розуміння історії як неухильного розвитку життя українського суспільства. А майстерне компонування величезного масиву часопростору дозволяє розкрити взаємозв’язок часів, підкресливши те, що кожен етап розвитку історії зумовлений попереднім і є обов¢яковим для подальшого прогресу. Саме це є ідейною основою романів Диво” та Я, Богдан”. Романи Первоміст”,Смерть у Києві”, Євпраксія” та Роксолана” позбавлені гетерохронності й різнолокальності. Часопросторові ознаки задають темп розповіді, виявляючи себе на рівнях історичному, соціальному, ідеологічному, психологічному.
Часопросторові образи й хронотопи, що сприяють не лише структуруванню тексту, а й розумінню внутрішньо-психологічного змісту. Це образи мосту в романі Первоміст” та ріки у романах Євпраксія” й Роксолана”, що сприяють формуванню частин тексту в єдине ціле; собор у Диві”, який об’єднує сюжетні лінії. Образ колеса, руху в романах Первоміст”, Євпраксія”, Роксолана”, образ земліБатьківщини в Я, Богдан” мають смислове наповнення. Антитеза топосів свій чужий має визначальну роль у текстах П.Загребельного, навколо яких розгортаються всі сюжетні перипетії: в Євпраксії” та Роксолані” це протиставлення рідного ворожому, в романі Я, Богдан” це виокремлення власного простору через його високе призначення.
Отже, оригінальне вираження часопросторового континууму в історичних романах Павла Загребельного є рушієм сюжету, що компонує текст, засвідчує його полівалентність, посилює глибинний зміст твору.
Художній часопростір є визначальною рисою поетики характеротворення. Він сприяє формуванню не лише фізичної, а й духовної екзистенції зображуваної історичної особистості, що акумулює минулий досвід народу, забезпечуючи його збереження та передачу наступним поколінням. Таким чином виокремлюється суто авторська концепція, осердям якої є зображення людини конкретної епохи й одночасно носія вічної пам’яті про культуру та надбання українського народу.
Через хронотопічність характери героїв стають рельєфнішими, самобутнішими. А майстерна гра” з романним часопростором сприяє синтезу психологізму з динамічною картиною зображення швидкоплинного світу, завдяки чому герої сприймаються в контексті часу історії власного народу як сталість чи вічність (Євпраксія”, Роксолана”, Я, Богдан”).
Часова й просторова інтерпретація знаходяться в повній залежності від психологічного відчуття часу й простору окремими героями. Проблема людина й середовище” у Загребельного тісно поєднана з аналізованими категоріями. Художній часопростір у романах Загребельного, на нашу думку, можна умовно поділити на дві сфери: зовнішній часопростір простір фізичного існування героїв та внутрішній особистісний простір простір почуттів та емоцій. Обидві сфери в романах Загребельного не розмежовуються, тому тісно переплетені. Зовнішні картини є матеріальним вираженням внутрішнього стану персонажів. Психологізація простору й індивідуального відчуття часу в романах передається через поняття одноманітного локусу (локус каменю Євпраксія”, Роксолана”), пейзажу як простору переживання (образ дощу Євпраксія”, Роксолана”, Я, Богдан”), сну як ознаки психоаналізу, що набуває певної метафоричності, глибокого підтексту в трактуванні романних дій.
Сконденсування часової тріади в єдине ціле спричинило розгляд істотно яскравих часопросторових мотивів, що вивершуються в національному архетипному хронотопі степу. Часові координати в тексті роману Я, Богдан” набувають філософського та морально-етичного спрямування. Тому Богдан Хмельницький, проходячи свій життєвий шлях як передвизначення, споглядає багатовікову історію власного народу, репрезентуючи в хроносі індивідуальний світогляд, завдяки якому відбувається вибудовування багатостраждальної історії України.
Характер особистості в історичних романах Павла Загребельного є своєрідним містком між компонентами часової тріади, що вміщує в собі багатовіковий досвід людства й бореться з історичним безпам’ятством (Диво”, Я, Богдан”, Тисячолітній Миколай”). Оригінальному вирішенню проблеми характеру сприяє виділений нами принцип дублювання характерів у їх часопросторових вимірах. Це дозволяє висловити думку про сталість і водночас змінність укладу людського суспільства.
Художня версія історії часів Київської Русі в Диві” представлена постатями Родима та Сивоока, які є носіями прадавнього язичницького осердя й здатні були долучитися до формування високого мистецтва, що не підвладне часу. Сутність осердя цього ж характеру проростає в душах інших людей в інший час (батько і син Гордій та Борис Отави), для яких Софіївський собор теж є часткою їхнього буття. Тому через дублювання характеротворчих ознак відбувається утвердження вічних моральних цінностей.
У романі Тисячолітній Миколай” Загребельний йде далі у вирішенні проблеми формування літературного характеру через поетику часопростору. Якщо у Диві” дублювання особистісного начала персонажа відбувається через співвіднесення героїв різних часових площин, то в Тисячолітньому Миколаї” письменник зображує Миколая, який живе вічно, відроджуючись щоразу в інших постатях. Таке філософське осмислення земного людського тривання досить оригінальне: людина змінюється, водночас морально-етична основа її залишається сталою.
У романі Я, Богдан” прийом дублювання основи характеру здобуває ще одне художнє вирішення. Образ Хмельницького має історико-філософське наповнення. Богдан одночасно є постаттю своєї епохи й позачасовим міфом, тобто існує в реально історичному вияві (автор датує події) і в позачасовому вимірі. На один прототип є два образи: Богдан Хмельницький за життя і Богдан Хмельницький наш сучасник. Найприкметніші риси характеру гетьмана зберігаються, що дає можливість говорити про хронотопічність образу. Отже, П.Загребельний по-новому підходить до відтворення історії безперервного руху життя, а в ньому яскравих особистостей.
Часопросторова організація виявляється у локалізованому просторі існування, який здатний звужуватися до локусу каменю (Євпраксія”, Роксолана”), або розширюватися до трансцендентних меж історичного простору (Я, Богдан”), в опозиції свійчужий простір, яка представлена в усіх історичних романах. Дуліба зі Смерті у Києві”, Маркерія з Первомосту” можна назвати людьми шляху” через їхню односпрямованість у просторі та оратая з Первомосту” героєм степу” (за типологією Юрія Лотмана).
Ряд часопросторових образів і хронотопів собору, мосту, ріки, дороги-вершини, каменю, землі, степу, колеса, вічності відіграють вирішальну роль у поетиці характеротворення. Різноманітні функції, що їх виконують хронотопічні образи, сприяють розкриттю літературних характерів. У творчій манері романіста важливим є те, що він не тільки створює часопросторове тло, а й акумулює образи, які сприяють його змістовому поглибленню. Всі історичні романи Павла Загребельного об'єднує хронотоп дороги, який дозволяє розширити межі зображуваного часопростору та вияскравити історичний характер в художньому тексті.
Таким чином, в історичній романістиці Павла Загребельного своєрідно і високохудожньо застосовано різні форми часопросторових відношень. Письменник не лише визначив конкретні рамки історичних подій, але й спробував поєднати часові відстані. Простір набуває ознак як локального, так і масштабного виміру, форм зовнішнього і внутрішнього, відкритого й закритого вияву.
Пошуки Павла Загребельного на мистецькій ниві засвідчують використання нових прийомів зображення художнього часу і простору за допомогою фіксування хроносу й топосу, що, разом із традиційними засобами побудови часопросторової структури робить творчість українського романіста новаторською, а письменницький підхід до висвітлення історії філософським та глибоко психологічним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Айрапетьянц Э.Ш., Батуев А.С. Пространственный анализ функция динамического комплекса анализаторов // Проблемы восприятия пространства и времени. Второе Научное Совещание по проблемам восприятия пространства и времени под ред. Б.Г.Ананьева и Б.Ф.Ломова Ленинград, 1961. - 212 с.
2. Александрова Л.П. Радянський історичний роман. К.: Рад. Україна, 1961. 36 с.
3. Александрова Л.П. Советский исторический роман: Типология и поэтика. К.: Вища школа, 1987. 160 с.
4. Александрова Л.П. Советский исторический роман и вопросы историзма. К.: Изд-во Киев. Ун-та, 1971. 156 с.
5. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст. Тернопіль; Львів, 2000. 276 с.
6. Андрусів С. Мости між часами (Про типологію історичної прози) // Українська мова і література в школі. 1987. № 8. С.14-20.
7. Анисов А.М. Время и компьютер. Негеометрический образ времени М.: Наука, 1991. 152 с.
8. Аскин Я.Ф. Время и творчество // Пространство и время в искусстве. Межвузовский сборник научных трудов. Ленінград: ЛГИТМИК, 1988 . 171 с.
9. Базилевський В. Внутрішній простір // Літ. Україна. 2006. 9 лют.
10. Бандура О. М. Теорія літератури. Посібник для вчителів. К.: Рад. школа, 1969. 286 с.
11. Барабаш С. Філософія хронотопу в поезії Ліни Костенко І засміялась провесінь...” // Наукові записки. Філологічні науки (Літературознавство). Кіровоград. 2002. 316 с.
12. Барт Ролан. Избранные работы: Семиотика. Поэтика.: Пер. с ф. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К. Косикова. М.: «Прогресс», «Универс», 1994. 616 с.
13. Бахтин М.М. Вопросы литературы и естетики: Исследования разных лет. М.: Худ. лит., 1975. 504 с.
14. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи / Сост. С.Бочаров и В.Кожинов. М.: Худ. лит., 1986. 543 с.
15. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике // Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. / Сост. С.Бочаров и В.Кожинов. М: Худ. лит. 1986. 543 с.
16. Бахтин М.М. Эпос и роман. С-П.: Алетейя, 2000. 301 с.
17. Белецкий А.И. Избранные труды по теории литературы / Под общей редакцией Н. К. Гудзия. М.: Просвещение, 1964. 479 с.
18. Белинский В.Г. Полное собрание сочинений. В 13-ти т. Ред. колегия: Н.Ф. Бельчиков (гл. ред.) [и др.] Т. 5. Статьи и рецензии. 1841 1844. Ред. Н.Ф.Бельчиков. М.: Академия наук СССР,1954. 862 с.
19. Богданова І.Є. Стилістика художнього простору харківських поетів-романтиків ХІХ ст. Харків, 2002. 312 с.
20. Брандер М.П. Стилистический анализ (на материале нем. языка). М.: Высшая школа, 1971. 190 с.
21. Буряк Б. Художник і життя. К.: Дніпро , 1973. 368 с.
22. Вартаньянц А.Д., Якубовская М.Д. О двух типах художественного пространства и времени в рассказах В.М.Шукшина //НДВШ. Филологические науки. 1984. №4. С.17-24.
23. Вернадский В.И. Проблемы времени в современной науке // Известия АН СССР. Отделение математических и естественных наук. 2 серия. 1932. - №4. С. 511-541.
24. Волинський П. К. Основи теорії літератури. Вступ до літературознавства. Видання ІІ. Виправлене і доповнене. К.: Рад. школа, 1967. 366 с.
25. Володин Э.Ф. Специфика художественного времени // Вопросы философии. 1978. - № 8. С. 132 141.
26. Время и пространство в структуре произведения // Контекст. 1974. Литературно-теоретические исследования. М.: Наука, 1975. 360 с.
27. Гаєвська Н.М. Духовність як складова української національної самосвідомості в сучасній історичній романістиці. дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру. К.: Київський університет, 2000. 525 с.
28. Галич О., Нестерук С. Символіка прози Павла Загребельного 90-х років // Вітчизна. 1999. № 5-6. С.130 134.
29. Гей Н. К. Время и пространство в структуре произведения / Контекст. 1974. Литературно-теоретические исследования. М.: Наука, 1975. 360 с.
30. Гей Н.К. Время входит в образ // Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль М.: Наука, 1975. С.252-269.
31. Голосова Т.М. Темпоральна система макроструктури художнього тексту. Черкаси: РВВ ЧДУ ім. Б.Хмельницького, 1998. 120 с.
32. Голубєва З. С. Нові грані жанру. Сучасний український радянський роман. Дослідження. К.: Дніпро, 1978. 280 с.
33. Голубов С. Правда и вымысел в советском историческом романе // Вопросы литературы. 1958. № 1. С.78-89.
34. Грабовський В. Павло Загребельний: ...бути самим собою!” // Літературна Україна. 2005. 1 верес.
35. Гречанюк Ю.А., Нямцу А.Є. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХ ХХ ст. Чернівці: Рута, 1997 124 с.
36. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 350 с.
37. Гусейнова О. Елементи архітектурного дискурсу в українському урбаністичному романі (Без ґрунту” В.Домонтовича) // Слово і час. 2004. № 11. С.18-23.
38. Данов Я. Три лика времени. Заметки об исторической прозе // Звезда Востока. 1986. № 11. С.150-157.
39. Денисова Т. Н. Роман і проблеми його композиції. К.: Наукова думка, 1968. 220 с.
40. Деякі аспекти аналізу літературного твору / А. Б. Гуляк, Н. М. Скоробагатько, П. П. Храпко, І. М. Цуркан. К.: Наук. світ, 2000. 131с. Бібліогр.: с. 124-130.
41. Днепров В. Д. Черты романа ХХ века. М. Л.: Сов. писатель, 1965. 503 с.
42. Дончик В. Істина особистість. (Проза Павла Загребельного). Літературно-критичний нарис. К.: Рад. письменник, 1984. 248 с.
43. Дончик В.Г. Український радянський роман: Рух ідей і форм. К.: Дніпро, 1987. 429 с.
44. Дончик Віталій. ...І тричі праця // Вітчизна. 1984. № 8. С.147-154.
45. Енукидзе Р.И. Структурно-содержательные особенности художественного хронотоп англоязычного рассказа / Пространство и время в литературе и искусстве // Сб. методических материалов. Дуагавпилс, 1984. С.62-63.
46. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Femina, 1995. 688 с.
47. Жолдак О. Присвячую письменникам, яких знаю і люблю // М.С.Логвиненко. До останнього патрона... Долі українських письменників ХХ сторіччя очима літературознавця. Критика: спогади, нариси, штрихи (шкіци) до портретів. Харків: ІІІ тисячоліття, 2003. 412 с.
48. Жулинський М. Пафос життєствердження К.: Наукова думка, 1974. 393 с.
49. Загребельний П. Втішання історією // Загребельний П. Роксолана. К.: Рад. письменник, 1980. С.566-573.
50. Загребельний П. Диво: Роман. К.: Дніпро, 1982. 623 с.
51. Загребельний П. Храм // Загребельний П. Думки нарозхрист. К.: Вид. дім КМ Akademia, 1998. С. 52 58.
52. Загребельний П. Євпраксія: Роман / Худож.-оформлювач І.В.Осипов. Харків: Фоліо, 2001. 350 с.
53. Загребельний П. Неложними устами. К.: Рад. письменник, 1981. 478 с.
54. Загребельний П. Первоміст: Роман / Ілюстрації Г.В.Якутовича; Худож.-оформлювач І.В.Осипов. Харків: Фоліо, 2002. 365 с.
55. Загребельний П. Роксолана. К.: Рад. письменник, 1980. 573 с.
56. Загребельний П. Смерть у Києві: Роман. Харків: Фоліо, 2003. 605 с.
57. Загребельний П. Твори в 6-ти томах. К.: Дніпро, 1979-1981. Т. ІІ. 477 с.
58. Загребельний П. Тисячолітній Миколай: Роман: Ч. І / Худож.оформлювач І.В.Осипов. Харків: Фоліо, 2001. 399 с.
59. Загребельний П. Тисячолітній Миколай: Роман: Ч. ІІ / Худож.оформлювач І.В.Осипов. Харків: Фоліо, 2001. 461с.
60. Загребельний П. Я, Богдан (Сповідь у славі): Роман. К.: Рад. письменник, 1983. 511 с.
61. Загребельний Павло. Український шлях // Слабошпицький Михайло. За гамбурзьким рахунком: Читацькі маргіналії та варіації на тему Павла Загребельного. К.: Ярославів Вал, 2004. 220 с.
62. Залыгин С. П. Интервью у самого себя. Статьи. М.: Сов. писатель, 1970. 240 с.
63. Зборовська Ніла. Наукова фієста з Павлом Загребельним // Літературна Україна. 2005. 3 березня.
64. Земляк В. Якщо з погляду вічності // Заповіт любові. К.: Рад. письменник, 1982. 471 с.
65. Злобин С.П. О моей работе над историческим романом // Советская литература и вопросы мастерства. Вып. 1. М.: Сов. писатель, 1957. С. 145-146.
66. Зобов Р.А., Мостепаненко А.М. О типологии пространственно-временных отношений в сфере искусства // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве Ленинград: Наука, 1974. С.
67. Зубанич Ф.І. Діалоги серед літа: Літературні бесіди. К.: Рад. письменник, 1982. 262 с.
68. Иванов В.В. Категория времени в искусстве и культуре ХХ века // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. Л.: Наука, 1974. 298 с.
69. Іваничук Р. Благослови, душе моя, Господа... Щоденникові записи, спогади, роздуми. Львів: Просвіта, 1999. 269 с.
70. Іваничук Р. Минувшину згадують, дбаючи про майбутнє. Роздуми над романом Павла Загребельного Я, Богдан” // Жовтень. 1984. № 1. С.112 117.
71. Іваничук Р. Мудрий історичний роман // Сільські вісті. 1987. 8 травня.
72. Іванченко Р. Бентежний світ історії // Донбас. 1975. - №5. С. 70 - 74.
73. Івченко А. О. Тлумачний словник української мови / Худож.-оформлювач С. А. П’яткова. Харків: Фоліо, 2002. 540 с.
74. Ільницький М. Енергія слова. К.: Рад. письменник, 1978. 242 с.
75. Історія української літератури у восьми томах / Ред. колегія Б.С. Буряк та ін. К.: Наук. думка, 1971. Т. 8. 574 с.
76. Історія української літератури ХХ ст.: У 2 книгах. К. 2. Ч. 2: 1960 1990-ті роки: Навч. посібник/ За ред. В.Г.Дончика. К.: Либідь. 1995. 512 с.
77. Каган М.С. Пространство и время в искусстве как проблема эстетической науки // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве Л.: Наука, 1974. С.26-36.
78. Ключевський В. И. История российского государства М., 1985, Т.І. 325 с.
79. Кодак Микола. Жанр у часопросторових вимірах: до генології літературної класики // Слово і час. 2003. - № 5. С.3-10.
80. Копистянська Н.Х. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: монографія. Львів: ПЛІС, 2005. 368 с.
81. Коробан В. Достовірна дійсність і художня правда // Український роман сьогодні: Матеріали V пленуму правління Спілки письменників України 12-13 квітня 1978 р. / [упорядники В.К.Коваль; В.П.Павловська]. К.: Рад. письменник, 1979. С.
82. Костенко А. На лінії зіткнення // Вітчизна. 1973. № 3. С.158-164.
83. Костенко Л. Берестечко. К.: Український письменник, 1999. 157 с.
84. Котляр Ю.Ф. В ритме времени М.: Знание, 1962. 32 с.
85. Кочубей Юрій. Доля, образ, символ (Роксолана в літературах Європи) // Слово і час. 2001. № 8. С. 45 52.
86. Кравченко І.Є. Погляд у майбутнє: Літературно-критичні нариси. К.: Рад. письменник, 1986. 302 с.
87. Краткая Литературная Энциклопедия. Гл. ред. А.А. Сурков. Т. І. М.: Сов. энциклопедия, 1962. 1087 с.
88. Кульчицький О. Світовідчування українця // Українська душа. К.: Фенікс, 1992. С.
89. Левченко М. Епос і людина. Літературно-критичний нарис К.: Рад. письменник, 1967 256 с.
90. Левченко М. Роман і сучасність ( до проблеми українського радянського роману). К.: Дніпро, 1963. 290 с.
91. Ленобль Г. М. Писатель и его работа. Вопросы психологии творчества и художественного мастерства. М.: Сов. писатель, 1966. 394 с.
92. Ленобль Г.М. История и литература. Сб. статей. М.: Сов. писатель, 1960. 388 с.
93. Лесин В. Вимисел чи домисел? / Літературна Україна. 1969. 18 липня.
94. Лессінг Г-Е. Лаокоон, [або Про межі малярства й поезії. З нім. пер. Є.О. Попович. Вступ. Стаття Система естетич.поглядів Лессінга Лаокоон”, с.5-52; коментарі, с.281-288, Ф. Уманцева]. К.: Мистецтво, 1968. 290 с.
95. Лихачев