КОНФЛІКТИ І ХАРАКТЕРИ В РОМАННІЙ ІСТОРІЇ РУЇНИ

brief description

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ І.І.МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

Олійниченко Олена Володимирівна

УДК 821.161.2-31(043.5)

КОНФЛІКТИ І ХАРАКТЕРИ
В РОМАННІЙ ІСТОРІЇ РУЇНИ

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
ПОЛТАВЧУК Василь Григорович
кандидат філологічних наук, доцент

Одеса 2007

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................. 3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ КОНФЛІКТУ
ТА ХАРАКТЕРУ І СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ
РОМАННОЇ ІСТОРІЇ РУЇНИ
1.1. Поняття про конфлікт і характер в науці про літературу.10
1.2. Історія вивчення романних концепцій Руїни.19
РОЗДІЛ 2 КОНФЛІКТ НА БРАТА БРАТ”
В УКРАЇНСЬКОМУ ІСТОРИЧНОМУ РОМАНІ
ПРО РУЇНУ ...41

РОЗДІЛ 3 СВОЄРІДНІСТЬ ХУДОЖНЬОГО БАЧЕННЯ
МІЖНАРОДНИХ КОНФЛІКТІВ
3.1. Художні характери на тлі конфлікту
Україна Османська імперія”.....99
3.2. Особливості художньої реалізації
історичного конфлікту Україна Польща”..131
3.3. Художній конфлікт Україна Московія”
у світлі національного ідеалу...........................145
ВИСНОВКИ.................................................164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................174

ВСТУП

Історичний роман має досить давню традицію в українській літературі. Пройшовши довгий і складний шлях розвитку, зазнавши історичних і соціальних впливів, цей жанровий різновид оформився у складну і органічну структуру, яка дає найповнішу уяву про дійсність, час, історію суспільства. Письменник Роман Федорів зазначав, що українська історична белетристика з перших своїх початків, починаючи від Чорної ради” Пантелеймона Куліша, стояла і біля воріт Держави Слова, і біля стрільниць на вартових вежах, і біля дзвіниць, і як могла, як дозволяв талант, як складалися обставини стерегла слово, душу народу, будила й кликала: Не спімо, браття! Україна чекає від вас змагу!” [182, 109].
Тож цілком обумовленим є прагнення і письменників, і дослідників літератури осмислити історію своєї держави та народу, простежити важливі історичні конфлікти, осягнути складні й суперечливі характери активних діячів минувшини. Проблема конфліктів і характерів у її зв’язку з різними жанрами та жанровими утвореннями посідає одне з чільних місць у колі питань вітчизняного літературознавства, які потребують поглибленого вивчення. Актуальність проблеми художньої специфіки конфлікту в літературному творі обумовлюється інтенсивними пошуками сучасної літератури нових можливостей художнього освоєння дійсності. З’ясовуючи особливості конфліктів і характерів в історичних романах про Руїну, наголосимо, що твори, які відбивають саме цю історичну епоху, стали об’єктом дослідження зовсім невипадково. В історії нашого народу є особливі доленосні періоди, що визначали його подальше життя на багато років уперед. Одним із таких періодів стала Велика Руїна, хронологічні рамки якої історики означають з 1657-го до 80-х років XVII століття. Про Руїну та історичних діячів цієї трагічної епохи вчені висловлювались так: Поруч з Виговським стоїть Пушкар, поруч з Дорошенком стоїть Многогрішний і Ханенко, не кажучи вже про Брюховецьких, Адамовичів, Лісовських. І кожен з тих згаданих веде за собою якусь частку України, і всі вкупі, волею чи неволею, заливають Україну кров’ю, повивають її вогнем і з багатої, пишно-барвистої, сяйвом сонячним та волею повитої країни роблять розлогу труну народну, ховають у ній українську волю, українське право, українське добро, і історія пише Руїна” там, де колись було осяйне слово Життя”. Минуле не минається дурно сьогочасному. Воно зоставляє наслідки навіки” [43, 125]. Вочевидь, звернення вчених-істориків і творців художнього літопису минулого України до цього трагічного періоду було свідомим і цілеспрямованим. Прикметно, що саме художня концепція Руїни лежить в основі першого в українській літературі історичного роману Чорна рада” Пантелеймона Куліша.
Сьогодні художній літопис Руїни нараховує близько двох десятків романів це Чорна рада” П.Куліша, Гетьман Іван Виговський” І.Нечуя-Левицького, Руїна”, Молодість Мазепи” М.Старицького, Таємний посол” В.Малика, Юрась Хмельниченко” О.Пахучого, На брата брат”, Яса” Ю.Мушкетика та інші. Літературні твори, в яких відображена доба Руїни, художньо нерівноцінні. Вони належать перу різних за талантом авторів, творилися в різних соціально-політичних і літературних обставинах, але, попри це, є в них чимало спільного. Їх автори звернули свої погляди до постатей найяскравіших представників Руїни, відобразили найхарактерніші для цієї доби конфлікти.
Романи про Руїну досліджувалися літературознавчою наукою неоднаковою мірою. Якщо, приміром, Чорній раді” П.Куліша присвячена велика кількість нарисів, монографій, серед авторів яких назвемо М.Костомарова, М.Максимовича, О.Огоновського, О.Маковея, Є.Кирилюка, Д.Дорошенка, Є.Нахліка, М.Жулинського, Р.Багрій, А.Гуляка, то історичні романи І.Нечуя-Левицького, М.Старицького вивчалися недостатньо. Однією з причин такої неуваги” літературознавців до класичних зразків української історичної романістики було вилучення цих творів, зокрема романів Гетьман Іван Виговський” І.Нечуя-Левицького”, Руїна”, Молодість Мазепи” М.Старицького з літературного процесу: вони не перевидавалися від часу їх появи аж до 90-х років ХХ століття. Радянська влада пильно стежила за ідейним спрямуванням історичних праць і художніх творів. Так, один із її апологетів, висвітлюючи проблеми розвитку української радянської історичної прози, навів ряд постанов уряду, які впливали на пізнання народом своєї минувшини: В постанові Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 16 травня 1934 року Про викладання громадянської історії”, у повідомленні Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) 27 січня 1936 року Про вжиття заходів до створення нових підручників з історії” та інших документах накреслювалися правильні шляхи висвітлення минулого нашого народу, критикувалися погляди тих істориків, які продовжували наполягати на неодноразово уже викритих партією і явно безпідставних історичних визначеннях і настановах” [76, 12]. Тому цікаві художні концепції Руїни, що не узгоджувалися з офіційною історичною наукою, були викреслені з літературного простору. Справедливо з цього приводу зауважив О.Мишанич: Найменше заглиблення в проблеми козаччини викликало спротив тоталітарного режиму, звинувачення в антиісторизмі, протягуванні буржуазно-націоналістичних теорій Грушевського і його школи” [114, 132].
Українські історичні романісти змушені були відхрещуватися від заборонених постатей та історичних епох. В історичних творах зображувалися і оспівувалися лише ті діячі минулого, які підтримували возз’єднання України з Росією, або ті, що боролися із зовнішніми ворогами та козацькою верхівкою. Такий феномен української радянської історичної прози потрапив у поле зору літературознавців лише наприкінці ХХ століття. Так, дослідниця Стефанія Андрусів зазначає: Якщо подивитися на тематичну карту нашої історичної романістики 30-х 60-х років, то побачимо лише дві теми: час Київської Русі, що обгрунтовував майбутню історичну акцію возз’єднання”, і козаччина, Хмельниччина із незмінним щасливим кінцем Переяславською радою. Що було на Україні після цієї події руїна, підступність Петра чи Мазепи, знищення Січі, закріпачення українців, втрата залишків автономії і незалежності перед усім цим історичні романісти зупинилися вкопано, як коні перед окресленим нечистою силою колом” [4, 48].
Зазначимо, що вивчення романної історії Руїни тим більше на часі, що в умовах становлення молодої української держави у сучасних дослідників є можливість пізнати художню історію, звільнену від фальшивого тлумачення маловідомих сторінок минулого. Сьогодні літературознавство долає кон’юнктурний підхід до аналізу історичної прози. Р.Міщук з цього приводу зауважив: Долаючи наслідки тотального впливу офіційної ідеології, психології мімікрії, наше літературознавство зобов’язане по-новому перечитувати ті чи інші твори на рівні сьогочасного наукового знання. Одне з найактуальніших завдань дослідження поетики, способу реалізації художньої ідеї” [116, 46].
Актуальність роботи зумовлюється необхідністю глибшого розкриття художнього потенціалу історичної прози І.Нечуя-Левицького, М.Старицького, В.Малика, Ю.Мушкетика, осмислення її згідно з вимогами сучасної літературознавчої науки, потребою цілісного аналізу, системного вивчення романної історії Руїни. Крім того, історичні романи зазначеної доби ще не розглядалися з позиції осягнення всього розмаїття авторських концепцій трагічного відтинку нашої історії, визначення співмірності конфліктів історичних і художніх, розкриття поетики творення характерів таких історичних постатей, як Іван Виговський, Іван Сірко, Юрій Хмельницький, Петро Дорошенко та інших. На необхідності осмислення ментальності і світогляду наших пращурів наголошує один із кращих творців романної історії Руїни Ю.Мушкетик: Ми важко добуваємося до свого коріння, ми ще й сьогодні не заглянули в душу нашого предка, не розгледіли його істинного обличчя в тумані історії” [121, 2].
У публікаціях Н.Бойко, М.Кодака, Н.Левчик, Л.Ромащенко, О.Слоньовської, Н.Черченко, А.Шевченка, А.Шпиталя, А.Калинчук, присвячених окремим аспектам поетики художнього літопису Руїни, конфлікти і характери розглядалися епізодично і розрізнено. Системний аналіз романної історії Руїни доповнить картину вітчизняної історичної белетристики, виділить нові аспекти художньо-історичного дискурсу творців літопису сумнозвісної історичної доби.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в руслі планової наукової теми кафедри української літератури Одеського національного університету імені І.І.Мечникова Жанрова система української літератури: аспекти історичної еволюції”. Тема дисертації затверджена на засіданні наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 1 від 10 березня 2005 року).
Мета роботи полягає в тому, щоб дослідити індивідуально-авторські концепції доленосної історичної особи, з’ясувати особливості зображення типових конфліктів і характерів в українському історичному романі про Руїну.
Враховуючи ступінь наукової розробки теми і необхідність її подальшого вивчення, автор ставить перед собою ряд таких завдань:
1) розглянути типові конфлікти доби Руїни і розкрити особливості їх художньої реалізації в історичному творі;
2) проаналізувати особливості характеротворення в художньому літописі Руїни;
3) визначити роль художнього конфлікту в розкритті індивідуально-авторських концепцій доби Руїни;
4) показати діалектичний зв’язок зовнішньоподієвого і внутрішньопсихологічного конфліктів, його значення у моделюванні характерів.
Об’єктом дослідження є історичні романи Чорна рада” П.Куліша, Гетьман Іван Виговський” І.Нечуя-Левицького, Руїна”, Молодість Мазепи” М.Старицького, Козак і воєвода” М.Горбаня, Таємний посол” В.Малика, Яса”, На брата брат” Ю.Мушкетика, Іван Сірко”, Мартин Пушкар” В.Кулаковського, Чисте поле”, Руїна” Л.Горлача, Під Савур-могилою” А.Химка, Юрась Хмельниченко” О.Пахучого, Гетьман Виговський: погляд з ХХІ століття” Б.Сушинського, що зображують драматичні події доби Великої Руїни та постаті історичних діячів, які, за словами історика Ореста Субтельного, втратили багатообіцяючу можливість політичного самовизначення, створену повстанням Богдана Хмельницького” [174, 178].
Предметом дослідження є конфлікти і характери в українських романах про Руїну.
Методи дослідження. У роботі використані історико-порівняльний метод для осягнення еволюції української історичної прози ХІХ ХХ ст., функціональний метод, спрямований на вивчення конфліктів в романах про Руїну, та системний метод, що сприяв аналізу різних художніх версій означеної історичної доби.
Методологічну основу дисертації складають теоретико-літературні студії Й.Кисельова, А.Погрібного, В.Фащенка, О.Червінської; праці філософів, психологів, літературознавців, культурологів з проблем національного характеру, Ю.Липи, Є.Маланюка, П.Гнатенка, А.Шевцової, А.Фурмана, М.Пірен, М.Степико, А.Бароніна; праці з історії України Д.Дорошенка, І.Крип’якевича, Н.Полонської-Василенко, О.Субтельного; монографії, присвячені жанровим особливостям історичних творів С.Андрусів, Є.Барана, А.Гуляка, М.Ільницького, М.Сиротюка; публікації історико-літературного змісту Н.Левчик, М.Кодака, М.Наєнка, Л.Новиченка, Л.Ромащенко, Н.Черченко, А.Шпиталя.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше українські історичні романи про добу Руїни стали предметом цілісного вивчення з урахуванням індивідуально-авторських концепцій епохи. Здійснено спробу системного аналізу ряду історичних творів з метою з’ясування специфіки конфліктів і характерів в романах про Руїну. У роботі продовжено дослідження поетики історичного роману про Руїну І.Нечуя-Левицького „Гетьман Іван Виговський”, дилогії М.Старицького „Руїна”, „Молодість Мазепи”, що були свого часу вилучені з літературного процесу; розглянуто твори А.Химка „Під Савур-могилою”, В.Малика „Таємний посол”, В.Кулаковського „Іван Сірко” та „Мартин Пушкар”, Л.Горлача „Чисте поле” і „Руїна”, які ще детально не вивчалися літературознавцями.
Практичне значення дослідження. Результати наукової роботи можуть бути використані під час створення лекційних курсів з історії української літератури ХХ століття у вищих навчальних закладах, для викладання спецкурсів з української історичної романістики, зрештою, для подальшого вивчення актуальних питань розвитку вітчизняної історичної прози.
Апробація результатів дисертації здійснювалася у формі доповідей і повідомлень на звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів кафедри української літератури Одеського національного університету імені І.І.Мечникова (2005, 2006); другій міжвузівській конференції Роди і жанри літератури”, присвяченій пам’яті професора Г.А.В’язовського (Одеса, 1999); на п’ятій Всеукраїнській науковій конференції Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2005); на міжнародній науково-практичній конференції Сучасні процеси міжкультурної взаємодії і мовна практика”, присвяченій 75-річчю ПДУ імені Т.Г.Шевченка (Тирасполь, 2005).
Публікації. Зміст дисертації викладено у п’яти статтях, чотири з яких надруковано у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 188 сторінок. Текстова частина викладена на 173 сторінках. Список використаних джерел становить 203 позиції.

bibliography

ВИСНОВКИ

Романна історія Руїни, що нараховує сьогодні близько двох десятків творів, це складне і неоднозначне літературне явище. Український історичний роман про Руїну розвивався в несприятливих суспільно-політичних умовах. Перші зразки романної історії твори П.Куліша, І.Нечуя-Левицького, М.Старицького з’явилися в умовах суворої цензури. У радянські часи ці класичні зразки художнього літопису Руїни перебували під суворою забороною, тому практично не видавалися і не вивчалися літературознавцями. Тетралогія Таємний посол” В.Малика, роман Мартин Пушкар” В.Кулаковського писалися в умовах значного ідеологічного тиску на світогляд і творчість письменників, тому не позбавлені певної тенденційності у відтворенні конфлікту Україна Московія”, в зображенні історичних характерів Івана Виговського, Мартина Пушкаря, Юрія Хмельницького та Івана Сірка. Не зважаючи на це, роман про Руїну є яскравим свідченням поступу української історичної романістики на шляху осмислення трагічних сторінок української минувшини.
В окресленій групі творів нами було виділено чотири типові художні конфлікти: на брата брат”, Україна Османська імперія”, Україна Польща”, Україна Московія”.
Серед типових конфліктів Руїни найбільший резонанс викликав конфлікт на брата брат”, який наявний в усіх без винятку романних версіях цієї історичної доби. Художній конфлікт на брата брат” пройшов тривалий шлях розвитку: від постановки проблеми розбрату в історичних романах П.Куліша, І.Нечуя-Левицького, епізодичної ролі в романах М.Старицького, М.Горбаня, В.Малика до наймасштабнішого конфлікту у творах Ю.Мушкетика, О.Пахучого, Б.Сушинського. В сучасному історичному романі центральний конфлікт епохи Руїни піднісся до найвищої точки напруги, його зображено як велику трагедію української нації. Він розглядається письменниками крізь призму біблійної легенди про Каїна і Авеля, що сприяло виявленню глибокого коріння згубного для будь-якої нації явища розбрату. У романах про Руїну конфлікт на брата брат” проймає все українське суспільство: політичну еліту, окремі козацькі полки, сотні і навіть родини, в яких на шлях жорстокого протистояння стали кровні брати. В індивідуально-авторських концепціях доби письменникам вдалося висвітлити не тільки особистісний аспект цього конфлікту, але й загальнонаціональний, оскільки було показано вплив розбрату на історичний розвиток української спільноти.
У романній історії Руїни найвищий ступінь антагонізму має конфлікт України з Османською імперією. У зображенні даного протистояння всі романісти були одностайними: їх головним творчим завданням було показати трагедію української нації, яка, внаслідок стрімкого розвитку конфлікту з Портою і Кримом, була під загрозою фізичного і духовного винищення. В інонаціональних характерах турецького султана Магомета IV, візира Кепрюлю, кримського хана Селім-Гірея та інших романістам вдалося показати, що, завойовуючи українські землі, турки і татари не тільки задовольняли свої економічні інтереси, а й прагнули знищити Запорізьку Січ як головний націотворчий осередок України. Зображення конфлікту Україна Османська імперія” в романній історії Руїни є багатоплановим. Письменники зосередилися не на політичному, а на психологічному та етнокультурному аспектах конфлікту.
Ідейна суть протиборства з османами найглибше висвітлена в романах, головним героєм яких постає легендарний кошовий Запорозької Січі Іван Сірко, це романи Яса” Ю.Мушкетика, Іван Сірко” В.Кулаковського, Чисте поле” Л.Горлача. У всій повноті і багатогранності показаний характер відомого історичного діяча Руїни, щирого патріота, всі думки і справи якого були віддані запеклій боротьбі з турецько-татарською навалою.
Конфлікт Україна Польща” має в романах менший ступінь гостроти в порівнянні з конфліктом Україна Османська імперія”, всі творці художнього літопису Руїни підкреслили антагонізм цього зіткнення, проте художнє осмислення відносин України і Речі Посполитої пішло двома напрямками: з одного боку, в романах Гетьман Іван Виговський” І.Нечуя-Левицького, На брата брат” Ю.Мушкетика, Гетьман Виговський: погляд з ХХІ століття” Б.Сушинського зображені спроби мирного вирішення цього конфлікту, у зв’язку з чим осмислюється Гадяцька угода 1658 року, розкриваються образи Івана Виговського, Юрія Немирича. Письменники знайомлять читача з характерами польських історичних діячів Казиміра Беньовського, Криштофора Перетятковича. Ядром художньої концепції кожного з цих романістів став показ того, що спроба мирного залагодження складного конфлікту з Польщею, здійснена гетьманом Іваном Виговським у 1658 році, не була зрадою інтересів України, а мала на меті створення сильної повноправної автономії.
Гострота і непримиренність конфлікту Україна Польща” відтворені в романах Чорна рада” П.Куліша, Руїна” М.Старицького, Юрась Хмельниченко” О.Пахучого, Руїна” Л.Горлача. Письменники показали неможливість досягнення компромісу між державами, оскільки український народ не міг викорінити із своєї історичної пам’яті довготривалої і запеклої боротьби з польською шляхтою. В більшості романів цей антагонізм розкривається у зв’язку з національними характерами, а в романі О.Пахучого Юрась Хмельниченко” ключова роль відведена інонаціональним героям. Саме завдяки зіставленню етнопсихологічних рис української і польської націй, які узагальнені в яскравих індивідуальних характерах персонажів, письменниками досягнуто найглибшого розкриття конфлікту України з Польщею, показано масштаб, об’єктивні і суб’єктивні причини даного міжнародного протистояння.
Конфлікт Україна Московія” викликав справжню дискусію серед творців романної історії Руїни. Письменники по-різному осмислювали його: з одного боку, в художніх концепціях П.Куліша, В.Малика, В.Кулаковського відносини двох держав зображені як мирні і дружні, на думку цих романістів, протистояння Україна Московія” не існувало; з іншого боку, в концепціях І.Нечуя-Левицького, М.Горбаня, О.Пахучого, Ю.Мушкетика цей конфлікт має ключове значення і носить антагоністичний характер. Ті романісти, які втілили у своїх творах концепцію дружніх відносин України і Московії, висловили своє уявлення про національний ідеал, змальовуючи історичні характери Якима Сомка, Івана Сірка, Мартина Пушкаря, адже саме ці персонажі виступають в романах завзятими прибічниками союзу України і Московії. В художніх концепціях І.Нечуя-Левицького, О.Пахучого, Ю.Мушкетика історичний конфлікт Україна Московія” розкривається у безпосередньому зв’язку з характерами гетьманів Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Петра Дорошенка. Національним ідеалом і для героїв, і для письменників стала звільнена від Москви суверенна українська держава.
Міжнародні конфлікти „Україна Польща”, „Україна Московія” представлені в романах про Руїну з урахуванням глибинних чинників української етнопсихології, яка складається із східних і західних культурних первнів. Саме тому одні герої, в життєвих позиціях яких переважає індивідуалізм, раціональність, прагнення демократичного устрою життя, тягнулися на Захід, до Польщі; інші герої, в чиїх характерах переважали почуття, емоції, комплекс меншовартості, підкорялися Сходу, Московії. Розв’язуючи міжнародні конфлікти, герої романів намагалися визначити напрям свого шляху на Схід чи на Захід. Українська дилема „Схід Захід”, це одвічне хитання, що є вагомою складовою української етнічної ментальності, стала об’єктом пильної уваги романістів.
Таким чином, специфіка конфліктів романної історії Руїни визначається двома чинниками: по-перше, особливостями авторського бачення гострих протиріч означеної доби і, по-друге, особливостями художнього втілення, способу розкриття цих протиріч. Конфлікт в романах про Руїну це не тільки зіткнення в художньому світі твору протилежних сил, але й естетична категорія, діалектична напруга, єдність і боротьба протилежностей, що виявляє себе і в художніх образах, і в філософсько-естетичних концепціях романів. В романній історії Руїни не закріпилася монополія якогось одного типу конфлікту, всім творам властива поліконфліктність, що віддзеркалює розмаїття суспільних і особистісних протиріч. Складне історичне і соціальне протистояння, перетворюючись у конфлікт художній, породжує внутрішню суперечність психологічних і моральних процесів, що відбуваються в характерах героїв. Наприкінці двадцятого століття відбулося розширення і поглиблення конфліктної основи творів, відкриття нових форм осмислення історичних протиріч. Підхід письменника до зображуваної епохи є рефлексуючим, аналітичним. Аналітизм художнього осмислення історичних зіткнень відбився на принципах дослідження, пізнання і відтворення внутрішнього світу героя у всій його діалектичній складності. Головні колізії романів розкриваються не стільки в зовнішніх конфліктах, скільки в боротьбі думок, ідей, світоглядів, ідеалів. Якщо історики вивчають об’єктивні чинники міжетнічних та національних конфліктів (суспільно-історичні умови епохи), то письменники більше досліджують суб’єктивні чинники (етнопсихологію української нації), що значною мірою впливали на вирішення всіх типів конфліктів. Останні в романах про Руїну не піддаються уніфікації, проте з філософської точки зору варто особливо виділити той тип суперечностей, що має велике естетичне значення, конфлікт між бажаним і реальним. Бажане це мир, злагода, єдність, державність, незалежність від сусідніх імперій, а реальне це розбрат, роз’єднаність, бездержавність, насильницький вплив Туреччини, Польщі і Московщини.
Спираючись на теоретичні розробки художнього конфлікту вітчизняних літературознавців, зокрема Й.Кисельова та А.Погрібного, аналізовані в дисертації головні конфлікти Руїни можна характеризувати наступним чином. Україна Московія”, Україна Польща”, Україна Османська імперія” це конфлікти епічного типу, зовнішньоподієві, антагоністичні, складні, тривалі у часі, міжнаціональні, військові, соціальні. Крім перерахованих ознак, що є спільними для всіх типових зіткнень доби Руїни, до художнього конфлікту на брата брат” можна додати такі дефініції він є центральним, внутрішньонаціональним, складним, особистісним, локальним. Серед типових суперечностей романної історії Руїни слід виділити ще й такі конфлікти: влада і народ”, особистість і суспільство”, людина і час”. Ці художні конфлікти є зримими. Наявні в романній історії сумнозвісної доби і приховані зіткнення: хаос і гармонія (реалізований підтекстово в Чорній раді” П.Куліша через протиставлення розбрату Чорної ради і гармонії хутора); цивілізація і буття природньої людини” (реалізований в романах М.Старицького і І.Нечуя-Левицького через протиставлення прагнень гетьманів Івана Виговського, Петра Дорошенка, писаря Івана Мазепи до цивілізованого способу життя високорозвиненої європейської держави і прагнень українського народу жити старими козацькими звичаями); руйнація і створювання (реалізований в романі На брата брат” Ю.Мушкетика через характери братів Журавок: Матвій прагнув створювати благополуччя власної родини і держави, Супрун прагнув все зруйнувати).
Варто зауважити, що в романних концепціях Руїни П.Куліша, І.Нечуя-Левицького, М.Старицького, В.Малика переважають зовнішньоподієві конфлікти. А наприкінці ХХ століття, як уже згадувалося, історичні романісти зосереджуються на внутрішньопсихологічних суперечностях. Збільшення питомої ваги внутрішньопсихологічних конфліктів характерна риса сучасної романної історії Руїни. Серед типових психологічних конфліктів можна виділити такі: особисті інтереси і загальна справа”, мета і засоби її досягнення”, родинний зв’язок і громадянський обов’язок”, боротьба між інстинктом самозбереження і власною совістю”.
Визначені нами конфлікти розкрилися в творах завдяки художнім образам історичних осіб і вигаданих персонажів. Автори романної історії Руїни звернули увагу на типові характери таких історичних осіб як Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Іван Сірко, Іван Брюховецький, Павло Тетеря, Петро Дорошенко, Іван Самойлович, Дем’ян Многогрішний та інші. Їхнє розкриття здійснювалося романістами через мотивування вчинків і поведінки героїв, через звучаще і внутрішнє мовлення, видиму мову душі, опис вчинків, відтворення психічних станів, портретні характеристики. В романах П.Куліша, І.Нечуя-Левицького, М.Старицького у творенні образів історичних осіб переважають живописний тип портрета, звучаще мовлення, внутрішнє мовлення, опис і мотивування вчинків і поведінки героїв. У романах В.Малика, В.Кулаковського, Л.Горлача, Ю.Мушкетика, О.Пахучого характер історичного персонажа розкривається через динамічний портрет і головним чином через внутрішнє мовлення та відтворення складних психічних станів. Психологізм у розкритті характерів притаманний усім творцям романної історії Руїни, проте типи психологізму у письменників різні. Якщо у романах П.Куліша, М.Старицького, І.Нечуя-Левицького, В.Малика, В.Кулаковського, О.Пахучого переважає описовий психологізм, аналізується сфера свідомого в особистості, вивчається вплив політичних, соціальних і побутових конфліктів на характер, то, приміром, у творах Яса” та На брата брат” Ю.Мушкетика простіші типи психологізму поступаються місцем перед аналізом діалектики душі” героя, його сфери підсвідомого (власне аналізом психічних процесів). Досягаючи найвищого рівня психологізму в моделюванні характерів, творці романної історії Руїни торкнулися різних сфер внутрішнього світу активних діячів доби. Так, емоційні стани, які переживають герої історичного походження, переважно зображуються романістами як негативні це тривога, відчай, страх, ненависть, заздрість, недовір’я, розчарування, незадоволення собою, каяття. Серед пізнавальних станів панівними в характерах виявились нерозуміння, спантеличеність, розумова напруга, серед вольових станів розгубленість, нетерпіння, нестриманість. Історичних персонажів Виговського, Дорошенка, Сірка романісти наділили такими вищими соціальними почуттями, як почуття обов’язку, честі, відповідальності, патріотизму. В характерах П.Тетері, І.Брюховецького, І.Самойловича романісти підкреслювали відсутність таких соціальних почуттів.
Своєрідність історичного характеру в романній історії Руїни визначається індивідуально-авторським поглядом на ту чи іншу історичну особу, особливістю художнього осмислення її діяльності, життєвого шляху. Наприклад, в романі Мартин Пушкар” В.Кулаковського гетьмана Виговського показано зрадником, а в романі На брата брат” Ю.Мушкетик показав його як патріота. Гетьман Ю.Хмельницький оцінюється відверто негативно у романах І.Нечуя-Левицького і В.Малика, а концепція характеру сина Богдана Хмельницького у романі О.Пахучого переконує читача у тому, що ця історична особа заслуговує на розуміння та прощення нащадків. Однак в художніх концепціях історичних характерів Руїни простежується одна закономірність: життєвий шлях кожного персонажа внаслідок вкрай важких обставин того часу закінчується або тяжкою особистою драмою, або смертю героя. Проте такі художні рішення не свідчать про песимізм романістів, їх мета розкрити перед кожним героєм максимальні можливості його особистої участі в історичному процесі, його усвідомлення себе як одиниці окремого етносу, розуміння свого призначення на землі.
Треба зауважити, що в більшості романних концепцій Руїни головну роль відіграють історичні персонажі. У романах Чорна рада” П.Куліша, Козак і воєвода” М.Горбаня, Таємний посол” В.Малика, Яса” та На брата брат” Ю.Мушкетика головна роль відводиться вигаданим персонажам. Розкриваючи їхні характери, письменники наближаються до високого рівня типізації історичної епохи Руїни, змальовують найяскравіших представників українського народу, показують роль народу в історії. Вигаданий персонаж цікавить романістів, перш за все, як носій певної суми індивідуальних і національних рис. Без таких героїв глибоке художнє осмислення типових історичних конфліктів доби було б неможливим. Так, П.Куліш завдяки характерам вигаданих персонажів розкрив свою концепцію українського козацтва, І.Нечуй-Левицький та М.Старицький виявили свої народницькі погляди. Вигадані персонажі допомогли В.Малику створити цикл чудових пригодницьких романів, які порівнюються критиками з романами уславлених О.Дюма та Г.Сенкевича. Розкриваючи психологію вигаданих героїв, романісти часто створювали пари контрастуючих характерів. Наприклад, в романі О.Пахучого контрастують Іван Непорожній і Микола Затуливітер (один завжди підкоряється долі і обставинам, другий обожнює стихію волі), у Ясі” Ю.Мушкетика протиставляються Лаврін Перехрест і Марко Ногаєць, в романі На брата брат” Супрун і Матвій Журавки. До такого художнього прийому письменники звернулися для того, щоб увиразнити художні образи представників народу, донести до читача сутність своїх художніх концепцій, вирішити актуальні філософські питання. Щодо засобів творення характерів вигаданих персонажів, то письменники застосували ті ж прийоми, що і при змалюванні історичних постатей.
Важливе місце в образній системі романної історії Руїни посідають інонаціональні герої: це яскраві і самобутні образи росіян, поляків, турків, татар та інших. Вони зіграли виняткову роль у розкритті і вирішенні як міжнаціональних конфліктів, так і національного протистояння на брата брат”. Причому письменникам вдалося не просто окреслити типовий інонаціональний характер періоду Руїни, а й розгледіти діалектику душі” чужоземців. Високим рівнем психоаналізу таких героїв відзначаються романи Ю.Мушкетика.
Ведучи мову про різноплановість художніх концепцій Руїни, варто зазначити, що не можна аналізовані романи поставити в один ряд. Вони є абсолютно різні за художньою вартістю, рівнем художньої типізації, глибиною психологічного аналізу характерів. Високу художню вартість, на наш погляд, мають історичні романи П.Куліша, І.Нечуя-Левицького, М.Старицького та Ю.Мушкетика, оскільки їм притаманні широта охоплення життєвих явищ, різноманітні моделювання характерів, глибина розкриття різних типів конфлікту, здатність вміло організовувати історичний і художній матеріал, вірність історичній правді. Романи про Руїну М.Горбаня, А.Химка, О.Пахучого, В.Кулаковського мають, на наш погляд, меншу художню вартість, але є безперечно цікавими і самобутніми концепціями маловідомої історичної доби.
Багатство різновидів українського історичного роману про Руїну справді вражаюче це роман-епопея, роман-хроніка, роман-біографія, історико-пригодницький роман, роман-есе, роман у віршах. Художня історія Руїни реалізувала всі можливості історіософського осмислення епохи, її типових конфліктів і характерів, важливих проблем суспільного буття, громадянської та національної самосвідомості. Письменники прагнули до оновлення жанрових традицій історичної прози, пошуків у характерології, поетиці конфлікту, збагачення зображально-виражальних засобів. Романісти створили масштабний узагальнений образ руїни, що охопив цілі століття і поширився на всю історію України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Александрова Л. Герой истории и литературный тип // Радуга. 1978. № 4. С.165-172.
2. Александрова Л. Советский исторический роман и вопросы историзма. К.: Издательство Киевского университета, 1971. 155 с.
3. Андрусів Стефанія. Мости між часами (Про типологію історичної прози) // Українська мова і література в школі. 1987. № 8. С.14-20.
4. Андрусів Стефанія Як на святій сповіді // Слово і час. 1991. № 2. С.48-53.
5. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. К.: Либідь, 1993. 286 с.
6. Арон Реймон. Мир і війна між націями: Пер. з фр. К.: МП „Юніверс”, 2000. 688 с.
7. Багрій Романа. Шлях сера Вальтера Скотта на Україну (Тарас Бульба” М.Гоголя і Чорна рада” П.Куліша в світлі історичної романістики Вальтера Скотта). К.: Редакція журналу Всесвіт”, 1993. 296 с.
8. Базилевський В. Холодний душ історії // Дніпро. 1996. № 12. С.66-100.
9. Баканов А. Современный зарубежный исторический роман. К.: Вища школа, 1989. 184 с.
10. Баран Є. Українська історична проза другої половини ХІХ початку ХХ століття і Орест Левицький. Львів: Логос, 1998. 144 с.
11. Баронин А. Этнопсихология: Учеб. Пособие. К.: МАУП, 2000. 116 с.
12. Бєляєв В. Український радянський історичний роман // Питання української радянської літератури. К.: Радянський письменник, 1955. С.315-342.
13. Білецький О. Іван Нечуй-Левицький // Радянська література. 1938. № 8. С.148-179.
14. Бойко Н. Джерела історичної прози І.С.Нечуя-Левицького // Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру: Зб. наук. праць. К.: Видавничий центр Київський університет”, 2000. С.50-54.
15. Бойко Н. Герої та антигерої в історичних романах І.С.Нечуя-Левицького // Дивослово. 2001. № 1. С.2-5.
16. Бойко Н. Місце і роль джерел в історичній прозі другої половини ХІХ століття // Наука і сучасність: Зб. наук. праць. Том ХХІІ. Випуск 2. Частина 2. К.: Логос, 2000. С.223-230.
17. Бойко Н. Українська історична проза другої половини ХІХ століття (історичні джерела та художній дискурс): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.01.01. К., 2002. 20 с.
18. Бочаров С. Характеры и обстоятельства // Теория литеатуры. Основные проблемы в историческом освещении. Образ. Метод. Характер. М.: Издательство Академии наук СССР, 1962. С.312-450.
19. Брюгген В. Конфликт и характер // Радуга. 1972. № 1. С.173-180.
20. Буженко Т. Новые романы В.Малика // Радуга. 1978. № 12. С.173-176.
21. Бульвінський А. Наслідки українсько-російської війни 1658-1659 років// Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку: Зб. наук. праць. Випуск 7. К.: Інститут історії України НАНУ, 2000. С.151-155.
22. Варфоломеев И. Типологические основы жанров исторической романистики. Ташкент: Издательство ФАН Узбекской ССР, 1979. 167 с.
23. Волинський К. Читач проголосував за” // Літературна Україна. 1993. 18 лютого.
24. Волинський К. Захоплююче повіствування про українського козака // Малик В. Таємний посол. К.: Український центр духовної культури, 1998. С.3-6.
25. Волинський К. Уроки Володимира Малика // Літературна Україна. 2001. 8 березня.
26. Воробьева Н. Принцип историзма в изображении характера. Классическая традиция и советская литература. М.: Наука, 1978. 163 с.
27. Гей Н. Типический характер и проблема художественности // Социалистический реализм и классическое наследие. М.: Государственное издательство художественной литературы, 1960. С.21-28.
28. Герасимчук В. Виговський і Юрій Хмельницький // Записки Наукового Товариства імені Т.Г.Шевченка. Вип.ІІІ. Львів: З друкарні Наукового Товариства імені Т.Г.Шевченка, 1904. С.1-40; 1-70.
29. Гнатенко П. Український національний характер. К.: „Док-К”, 1997. 116 с.
30. Гончар О. Роман Чорна рада” Пантелеймона Куліша в школі // Слово і час. 1992. № 9. С.3-11.
31. Горбань М. Козак і воєвода. Харків: Рух, 1929. 183 с.
32. Горбач Н. Історична проза Юрія Мушкетика: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.01.01. Запоріжжя, 2002. 19 с.
33. Горбач Н. Майстерність портретно-психологічної характеристики Івана Виговського (за романомЮ.Мушкетика На брата брат” // Наукові праці історичного факультету: Зб. наук. праць. Випуск V. Запоріжжя: Просвіта, 1999. С.187-192.
34. Горбач Н. Психологічний аспект інтерпретації образів історичних осіб у романі Ю.Мушкетика На брата брат” // Літературознавчі обрії. Випуск 1. К.: Фенікс, 2000. С.54-57.
35. Горлач Л. Руїна // Соборність. 1997. № 1. С.98-116; № 2. С.3-11.
36. Горлач Л. Чисте поле. К.: Радянський письменник, 1990. 235 с.
37. Горобець В. Гадяцька угода 1658 року у контексті міжнародних відносин // Київська старовина. 1999. № 1. С.46-58.
38. Горобець В., Панченко В., Шаповал Ю. Війни і мир, або Українці поляки: брати/вороги, сусіди” К.: АТЗТ Українська прес-група, 2004. 560 с.
39. Горобець В. Виговський і Москва: політичні ілюзії й історичні реалії (у пошуках передумов руїни) // На чолі козацької держави: Зб. наук. праць. Випуск 2. Рівне: Рівненський Будинок науки і техніки, 1996. С.166-190.
40. Горобець В. Від союзу до інкорпорації: українсько-російські відносини другої половини XVII першої чверті XVIII століття. К.: Інститут історії НАН України, 1995. 68 с.
41. Греков И. К вопросу о характере политического сотрудничества Османской империи и Крымского ханства в Восточной Европе // Россия, Польша и Причерноморье в XV-XVIII веках: Собр. научн. трудов. М.: Наука, 1979. С.299-314.
42. Гриневич В. Історичний образ-персонаж Івана Мазепи // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2002. № 5. С.194-201.
43. Грінченко Б. Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу. К.: НАН України, 1994. 286 с.
44. Грушевський М. Ілюстрована історія України. К.: Наукова думка, 1992. 543 с.
45. Гуляк А. Становлення українського історичного роману /Чорна рада” П.Куліша/. К.: Міжнародна фінансова агенція, 1997. 292 с.
46. Дем’янівська Л. Михайло Петрович Старицький // Старицький М. Твори в шести томах. Том.1. К.: Дніпро, 1989. С.5-38.
47. Державін В. Сучасна українська історична белетристика // Критика. 1929. № 12. С.31-52.
48. Дзюба І. Несходимі стежки минувшини // Київ. 1986. С.86-95.
49. Дорошенко Д. П.О.Куліш. Його життя та літературно-громадська діяльність. К.: Просвіта, 1918. 70 с.
50. Дорошкевич О. Чорна рада” П.Куліша // Реалізм і народність української літератури ХІХ століття. К.: Наукова думка, 1986. С.51-62.
51. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Femina, 1995. 685 с.
52. Жуковська Г. Художні пошуки Ліни Костенко в жанрі історичного віршованого роману // Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру. К.: Київський університет, 2000. С.204-212.
53. Жулинський М. Пантелеймон Куліш. Літературний портрет // Куліш П. Чорна рада. К.: Бібліотека українця, 2000. С.3-37.
54. Зеров М. Куліш: Чорна рада”// Зеров М. Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1990. Т.2. С.196-203.
55. Іванченко Р. Іван Нечуй-Левицький. Літературний портрет. К.: Дніпро, 1980. 146 с.
56. Іванченко Р. Україна від Кия до Кравчука. Короткий нарис історії української державності. К.: Український письменник, 1992. 47 с.
57. Ільницький М. Людина в історії. (Сучасний український історичний роман). К.: Дніпро, 1989. 356 с.
58. Історія русів: Переклад І.Драча. К.: Веселка, 2003. 365 с.
59. Історія української літератури: В 2 т. /Під ред. В.Дончика/. К.: Наукова думка, 1987. Т.1. 617 с.
60. Ішмуратов А. Конфлікт і згода. К.: Наукова думка, 1996. 190 с.
61. Калениченко Н. Михайло Старицький // Історія української літератури. У восьми томах. Том 4. Книга 2. К.: Наукова думка, 1969. С.47-51.
62. Калинчук А. Історичні романи І.С.Нечуя-Левицького: особливості поетики: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.01.01. К., 2001. 20 с.
63. Калинчук А. Особливості характеротворення в історичних романах І.С.Нечуя-Левицького// Слово і час. 2000. № 1. С.26-31.
64. Кардаш В. Психологія маси у Чорній раді” П.Куліша // Визвольний шлях. 1976. № 78. С.855-869.
65. Килимник О. Перед лицем історії. К.: Радянський письменник, 1978. 230 с.
66. Кирилюк Є. Пантелеймон Куліш. К.: Держлітвидав УСРР, 1929. 72 с.
67. Кирилюк Є. Перший український роман Чорна рада”// Куліш П. Твори. Том.1. К., Харків: Література і мистецтво, 1931. С.186-244.
68. Кирилюк Є. Панько Куліш (До 150-річчя з дня народження) // Радянське літературознавство. 1969. № 8. С.26-41.
69. Кирилюк З. Искусство создания литературного характера. К.: Вища школа, 1986. 119 с.
70. Кисельов Й. Конфлікт у художньому творі. К.: Державне видавництво художньої літератури, 1962. 76 с.
71. Ковынев В. О диалектно-материалистической природе конфликта. Саратов: Приволжское книжное издательство, 1965. 64 с.
72. Кодак М. Історичне повістування: замки і ключі // Київ. 1999. № 3-4. С.119-122.
73. Кодацький М. На історично-белетристичній ділянці літературного фронту // Критика. 1930. № 12. С.102-118.
74. Кононенко П. Новаторство і традиції української радянської прози. К.: Знання, 1980. 48 с.
75. Конончук М. Образ християнського світу як історичне тло в романі Гетьман Іван Виговський” І.С.Нечуя-Левицького // Біблія і культура: Зб. наук. праць. Випуск 4. Чернівці: Рута, 2002. С.114-118.
76. Корж П. Питання розвитку української радянської історичної прози. Харків: Видавництво Харківського університету, 1959. 45 с.
77. Костомаров Н. Чорна рада, хроника 1663 года // Современник. 1858. Том LXVII. С.1-28.
78. Костомаров Н. Русская история в жизнеописаниях её главнейших деятелей. Книга вторая. М.: Книга, 1991. 536 с.
79. Кошчанов М. Конфликт и характер // Жизнь. Характеры. Мастерство. Ташкент: Издательство художественной литературы УзССР, 1963. С.100-125.