ТВОРЧІСТЬ АНАТОЛІЯ СВИДНИЦЬКОГО У РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст.

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

ДАНЮК НАТАЛІЯ АНАТОЛІЇВНА

УДК 821.161.2’05 Свидницький

ТВОРЧІСТЬ АНАТОЛІЯ СВИДНИЦЬКОГО У РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст.

10.01.01. Українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Кононенко Петро Петрович,
доктор філол. наук, професор

Київ 2004

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................................. 3

РОЗДІЛ І. ОЦІНКА ТВОРЧОСТІ А.СВИДНИЦЬКОГО У СВІТЛІ МЕТОДУ
ТА МЕТОДОЛОГІЇ...................................................................................... 11

РОЗДІЛ ІІ. УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ У ВІЗІЇ А.СВИДНИЦЬКОГО: ГРОМАД-
СЬКО - ПОЛІТИЧНИЙ ТА ЛІТЕРАТУРНО - ЕСТЕТИЧНИЙ
КОНЦЕПТИ.................................................................................................. 22
2.1. Ідейні шукання другої половини ХІХ ст. (історичний
аспект)................................................................................................... 22
2.2. Політична несвобода українства та боротьба за українську ідею
у літературно-мистецькому комплексі А.Свидницького................. 35

РОЗДІЛ ІІІ. ГУМАНІСТИЧНА ПРОБЛЕМАТИКА ТВОРЧОСТІ А.СВИДНИЦЬ-КОГО У РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЛІТЕРАТУР-НОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст....... 60
3.1. Українська державотворчість індивідуальна свобода” як
одна з основних проблемних систем творчої спадщини письменника ......................................................................................... 61
3.2. Проблема національної освіти у художньому осмисленні А.Свидницького................................................................................. 76
3.3. Боротьба за українську мову у громадському житті та літерату-
рній творчості А.Свидницького...................................................... 99
3.4. Взаємини світського та сакрального у духовній спадщині українців як важлива проблема у творчому опрацюванні письменника.... 112
3.5. Проблема соціальної емансипації жінки у художній візії А.Свидницького................................................................................. 130
3.6. Проблема міста-села у творчому баченні письменника як творчо-світоглядна інтерпретація взаємостосунків центру та пери-
ферії. 144
3.7. Проблема спадкоємності у творчості А.Свидницького як проб-
лема пращурів-нащадків, взаємодії традиції та новаторства українського культурного комплексу.............................................. 150
ВИСНОВКИ.................................................................................................................... 166

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ....... 172

ДОДАТОК А. АНАЛІЗ КРИТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ....... 188

ДОДАТОК Б. ЛЮБОРАЦЬКІ” А.СВИДНИЦЬКОГО У КОНТЕКСТІ РОЗВИ-
ТКУ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО РОМАНУ ВИХОВАННЯ 215

ВСТУП

Час на межі ХХ-ХХІ століть ознаменувався відродженням українського літературознавства як об’єктивної науки, світогляду, ідеології, впровадженням його здобутків у життя. Одне із завдань літературознавства на сучасному етапі полягає у науковому прочитанні зі світоглядних, методологічно-наукових позицій початку ХХІ століття матеріалу, який дає відомості про Україну та українство, розкриває суть та значення цих феноменів у суспільно-політичному та культурно-естетичному вимірах.
За умов творення суверенної держави усі проблеми, які були досить гострими й раніше, постали на новому ґрунті. У радянський час ці проблеми вирішувалися з позицій політичної гегемонії комуністичної партії, єдиної держави, єдиного народу (радянського), єдиної конституції. Новостворювана Україна мала не просто змінити конституцію, а створити нові засади свого суспільного життя. Для цього необхідне створення нової правової основи, ідеології, нової еліти, нової української системи освіти, науки, культури, на чільне місце має стати українська мова. Для цього потрібно: а) переосмислити попередній історичний досвід; б) у руслі досвіду вивчити сучасні історичні проблеми. Так, як переоцінці підлягає сфера культури загалом, переоцінці підлягає і її органічна частина література. В цьому ключі мислимо розглянути творчість А.Свидницького співвідносно із розвитком суспільно-політичної та літературної думки України другої половини ХІХ ст.
В історії української літератури А.Свидницький волею долі зайняв окремішнє місце, оскільки найдовершеніший твір письменника Люборацькі” (1861-1862) перший в історії української літератури соціально-психологічний роман побачив світ лише у 1886р. (Галичина) та у 1901р. в Україні Наддніпрянській, через те він ніби випав” із літературного процесу 60-х рр. ХІХ ст. і при розгляді даного періоду літературознавством нерідко замовчувався.
Людина великого обдарування, А.Свидницький розкрився літературно дуже стрімко й швидко: кінець 50-х рр. самобутні поезії-пісні, 1860-1861рр. кілька ґрунтовних фольклорно-етнографічних праць, 1861р. цикл Народні оповідання”, 1861-1862рр. майстерно написаний роман нового покоління, 1869-1870рр. півтора десятки талановито викінчених оповідань та нарисів.
Століття наукових студій творчості А.Свидницького не заперечує дослідження її раніше не розглядуваних питань, нових інтерпретацій, можливостей переосмислення уже вивченого. У процесі дослідження творчої спадщини А.Свидницького поряд із набутками літературознавство виробило ряд стійких стереотипів, які потребують спростування. Мова йде про однозначне зараховування письменника до всеросійського революційно-демократичного руху 60-х рр. ХІХ ст.; відсутність світоглядно-мистецьких дотичних творчої спадщини А.Свидницького до творчості митців т. зв. буржуазно-націоналістичного” табору, сама постановка питання про який на сьогодні має концептуальні зміни; трактування А.Свидницького як майстра творів виключно соціально-ідеологічного навантаження тощо. Наявність подібних ідеологічно-методологічних неточностей ставить бар’єр перед вільним від стереотипів осмисленням творчості А.Свидницького, поглибленим дослідженням його мистецької пасіонарності: лише звільнивши творчість письменника від тягаря спрощених трафаретів, зможемо побачити явище цілісно.
Актуальність дослідження передусім обумовлена тим, що на цей час спеціальне дослідження проблематики творчості А.Свидницького у контексті національної суспільно-політичної та літературної думки України другої половини ХІХ ст. є відсутнім.
Останнім часом у вітчизняній науці спостерігається пожвавлене зацікавлення творчим процесом України другої половини ХІХ століття: із позицій об’єктивності та теоретико-методологічних можливостей сучасної науки переосмислюється художньо-естетична та наукова творчість, суспільно-політичний світогляд Т.Шевченка, П.Куліша, М.Драгоманова, Лесі Українки, І.Франка, Б.Грінченка, М.Грушевського та ін. Ключовим тут є питання актуальності методу, в цілому методології дослідження. Наукові напрацювання, у тому числі й літературознавчі, Т.Шевченка, П.Куліша, М.Костомарова, І.Нечуя-Левицького, М.Драгоманова, І.Франка, Лесі Українки, П.Грабовського, М.Грушевського тощо дають можливість розглянути й А.Свидницького в цілому як соціального мислителя. В основі нашого дослідження, за визначенням П.Кононенка, ...естетична концепція, згідно з якою література досліджується і в потоці історичного буття народу та людства, а все ж, передусім, мислиться як мистецтво, специфічна форма буття і творчості, вираження й самовираження людини” [102; 6]. У передмові до Історії української літератури” М.Грушевського учений зазначає: Історичний момент розвою нації вимагав не спокійно-об’єктивної, а тим більше автономної” розповіді про суто літературні реалії (твори письменників, жанри, роди і види, форми та художньо-стильові напрямки), а вогненного духовно-естетичного аналізу, який би не лише усталив художні смаки та переконання, а й розбудив дух, сумління, совість, громадянську мужність, волю поколінь, гордість за своє славетне минуле в ім’я майбутнього, зрештою інстинкт самозбереження” [41; 18].
Пропоноване дослідження є альтернативним поглядом на проблематику творчості А.Свидницького, що відрізняється від тих підходів у висвітленні питання, які існують на даний час у літературознавстві. Дослідження творчості письменника з 80-х рр. ХІХ ст. по 80-ті рр. ХХ ст. пройшло ряд етапів свого розвитку. У різні часи відповідно засадничим принципам певних літературознавчих напрямів та шкіл його оцінювали по-різному. Спроба остаточного доведення оцінки творчої спадщини А.Свидницького до знаменника була зроблена радянським літературознавством (у ґрунтовній праці М.Сиваченка, у монографіях В.Герасименка та Н.Жук), однак, хибуючи ідеологічною однозначністю, воно, по суті, не вичерпало питання мистецько-ідейної самобутності письменника у формулюванні важливих світоглядних проблем. Таким чином, сучасний метод дослідження дає можливість вивчити ряд важливих світоглядних проблем, які не були досліджувані ані загалом у літературознавстві, ані у тій його частині, яка присвячена творчості А.Свидницького.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося в рамках програми Центру українознавства Науково-дослідної частини Київського національного університету імені Тараса Шевченка Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальноосвітніх тенденцій розвитку націєтворчих концепцій” (Д №2000Б-010), у руслі загальнодержавної програми розвитку гуманітарних наук.
Мета і завдання дослідження. Мета нашої роботи провести комплексне дослідження творчої спадщини А.Свидницького у ракурсі її проблематики в контексті розвитку суспільно-політичної та літературної думки України другої половини ХІХ ст. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
— довести, що проблема бездержавності є базовою у творчості А.Свидницького;
— дослідити специфіку постановки та вирішення саме А.Свидницьким провідних проблем українства і довести їхню національну ідентичність;
— визначити певні закономірності у вирішенні мистецьких завдань щодо відтворення у художній творчості письменника зазначених українознавчих проблем, а також чинники, які можуть стати цьому на заваді (через призму творів А.Свидницького), окреслити внесок письменника у розвиток суспільно-політичної та культурно-естетичної думки України другої половини ХІХ ст. в контексті літературно-світоглядних шукань доби.
Зазначимо, що запропонована робота саме є спробою висвітлення питання крізь нову призму бачення. Акцент робиться на комплексності дослідження проблематики творчості А.Свидницького у контексті другої половини ХІХ ст. Через це кожна окрема проблема може стати предметом самостійного, значно поглибленішого вивчення із доповненням теоретичної бази.
Об’єкт дослідження сукупність важливих проблем української дійсності другої половини ХІХ ст. у творчому осмисленні вітчизняного письменства доби.
Предмет дослідження проблематика творчості А.Свидницького, яку дисертант розглядає в історичному контексті України другої половини ХІХ століття.
Методи дослідження. Вибір методів дослідження обумовлюється його завданнями, специфікою матеріалу та станом теоретичного осмислення проблеми. Застосовуємо сукупність таких методів: історико-літературного (для створення об’єктивного історичного контексту при літературознавчому аналізі проблем творчості А.Свидницького); порівняльно-історичного (для з’ясування генези національних проблем України протягом другої половини ХІХ ст.); психологічного аналізу (у з’ясуванні особливостей представлення письменником проблеми гармонійного розвитку української людини); методу системного аналізу із конкретно текстуальним аналізом (при цілісному простеженні проблематики творчості А.Свидницького). При вивченні даного предмета дослідження керуємося такими принципами: естетики художнього твору; єдності порівняльного аналізу, синтезу, висновків; фактографізму; якнайповнішого звернення до джерельної бази.
Наукова новизна одержаних результатів. Як об’єкт комплексного спеціального дослідження у світлі сучасних вимог ця тема розглядається вперше.
Аналізуючи важливі проблеми української нації на матеріалі творів А.Свидницького, ми уперше застосуємо при вивченні творчості письменника індуктивний метод дослідження (йтимемо від конкретного факту постановки у творі проблеми до наскрізного висвітлення даної проблеми у комплексі усієї творчості письменника), що є новим підходом у вивченні А.Свидницького: літературознавство попередньої доби вивчення проблематики творчості митця проводило у напрямі від конкретного твору до низки конкретних проблем.
На розгляд будуть винесені ті проблеми, які раніше у творчості А.Свидницького взагалі не визначалися як предмет дослідження або розглядалися поверхово: проблема національної неволі (заявляється уперше); рідної мови (раніше це розглядалось як один із невеликих аспектів); української віри (як цілісна система поглядів на українську релігійність заявляється уперше); села-міста (заявлено уперше); соціальної емансипації жінки (раніше це досліджувалось у межах вузької теми система жіночих образів письменника”). Також ми запропонуємо новий погляд на деякі проблеми творів письменника (у контексті сучасних підходів) — на противагу тому, який існував досі. Ідеться про проблеми особи; навчання та виховання підростаючого покоління; спадкоємності.
З огляду на це, в обіг будуть введені нові поняття, якими досі у вивченні творчості А.Свидницького не оперували: українська ідея (проблема політичної несвободи українства) у баченні А.Свидницького”; проблема національної освіти у художньому представленні письменника”; проблема релігійності українців у світлі творчості автора”; проблема села-міста у літературній інтерпретації А.Свидницького”; проблема соціальної емансипації жінки у баченні письменника”; проблема спадкоємності у творчості А.Свидницького” (це поняття є більш точним і місткішим по відношенню до поняття проблема батьків і дітей”, яке широко використовували дослідники письменника до цього часу, воно розкриває можливість проведення детальнішого дослідження в даному напрямі).
Уперше буде проведено комплексне дослідження проблематики творів А.Свидницького, що дасть можливість побачити Україну та українство у художньому інтерпретуванні письменника в цілому.
У роботі будуть уперше досліджуватися специфічні зв’язки між вище заявленими на розгляд проблемами української нації другої половини ХІХ ст. та проблемою національної свободи України загалом через призму літературного відображення цих причинно-наслідкових зумовленостей у творчості А.Свидницького. Це дасть змогу розкрити нові аспекти можливостей художньої літератури у відтворенні глибинних закономірностей протікання суспільних процесів у межах України.
Оцінюючи творчість А.Свидницького, ми розглядатимемо її у контексті другої половини ХІХ ст. загалом, що є новим підходом у вивченні письменника, оскільки раніше його творчість вивчалася переважно у контексті лише 60-х рр. (М.Петров, М.Дашкевич, І.Франко, О.Огоновський, С.Єфремов, М.Бернштейн, М.Сиваченко, Н.Крутікова, Н.Калениченко, Р.Міщук, Н.Жук, О.Гончар).
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій. Широке цитування творів А.Свидницького, інших письменників, науковців другої половини ХІХ ст., застосування критичних зауважень авторитетних учених доводить достовірність існування досліджуваних явищ у суспільно-політичному та літературному житті України того періоду. Ці проблеми здебільшого завжди є наявними у житті націй за умов їхньої бездержавності. Методами, які доводять достовірність та об’єктивність наукових положень, висновків, рекомендацій цього дослідження, є аналітичні (доведення через логічні перетворення, побудову логічної моделі досліджуваного явища), підтвердження практикою (наявність збігу виведених положень з явищами, які спостерігаються у реальному житті українства другої половини ХІХ-ХХ початку ХХІ ст.ст.)
Наукове значення роботи є доцільним та перспективним. Використання подібних підходів (представлення аналізу проблематики художньої творчості у контексті суспільно-політичного та культурно-історичного життя доби, використання індуктивного методу дослідження художнього літературного твору) дає можливість простежити цілісно не лише суть, а й генезу явища.
Практичне значення отриманих результатів обумовлено тим, що вони дають основу для подальшого поглибленого вивчення творчої самобутності А.Свидницького та важливих проблем українського народу другої половини ХІХ ст. у контексті літературознавчої науки. Дисертаційні напрацювання можуть використовуватись як науковцями-літературознавцями, так і викладачами вузів, середніх навчальних закладів, учителями шкіл у курсах історії української літератури, історії вітчизняної культури, у спецкурсах, семінарах, присвячених проблемі. В цілому результати дослідження спрямовані на формування у громадян України національної свідомості.
Особистий внесок здобувача. Проведене дослідження, виконане в рамках заявленої теми дисертації, є самостійною науковою роботою дисертанта.
Апробація результатів дослідження. Результати досліджень доповідалися на Міжнародній науково-практичній конференції з питань розвитку вітчизняної культури та освіти (Вінниця, 1995), на VII науковій конференції молодих учених (Київ, 1996), на Міжнародних науково-практичних конференціях українознавства (Київ, 1998, 1999, 2000), на щорічних наукових конференціях Інституту українознавства Київського університету імені Тараса Шевченка (1999, 2000), на конференції Українознавство в системі вищої освіти” (Київ, 2001).
Дисертаційне дослідження обговорювалось на засіданнях Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2001, 2003).
Публікації. Відповідно темі дисертаційного дослідження опубліковано 10 робіт, із них 4 статті у наукових виданнях, 3 у збірниках наукових праць, 1 у матеріалах конференції, 1 у збірнику тез доповідей наукової конференції, 1 у газеті.
1. Н. Данюк (Фігурна). Проблема пращурів і нащадків” у романі Анатолія Свидницького Люборацькі” // Українська мова та література. 1999. №40. С.12.
2. Н. Данюк (Фігурна). Проблема української жінки (на матеріалі роману А.Свидницького Люборацькі”) // Слово і час. 1999. №11. С.14-16.
3. Н.Данюк. Про художню інтерпретацію теми села і міста у романі А.Свидницького Люборацькі” // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2001. №3. 205-207.
4. Н.Данюк. Демократичне просвітництво Анатолія Свидницького // Українознавство 2001. Календар-щорічник / Упорядн. В.Піскун, А.Ціпко, О.Щербатюк. К.: Українська Видавнича Спілка, 2000. С.226-231.
5. Н.Данюк. Просвітницький рух в Україні 60-х рр. ХІХ ст. у творчому осмисленні Анатолія Свидницького // Вісник Українознавство”. Вип. 5 / Редкол.: В.І.Сергійчук (голова) та ін. К.: Київський університет, 2001. С.34-39.
6. Н.Данюк. Українознавчі аспекти в романі А.Свидницького Люборацькі” // Українознавство в системі вищої освіти. Збірник наукових праць / Відп. ред. М.І.Дубина. К.: ВГІ НАОУ, 2001. С.226-230.
7. Данюк Н. Проблеми освіти в громадській діяльності та художній творчості Анатолія Свидницького // Українознавство. Науковий, суспільно-політичний, культурно-мистецький, релігійно-філософський, педагогічний журнал. Число 1-2 / Під ред. П.Кононенка. К.: Українська книга, 2002. С. 245-248.
8. Н. Данюк (Вишневська). Освітянство в житті та творчості Анатолія Свидницького // Культура і освіта: проблеми, пошуки, творчі знахідки: Збірник тез / Відп. Ред. і укладач Д.М.Джола / Інститут системних досліджень МО України. Вінниця, 1995. С.60-61.
9. Н. Данюк (Вишневська). Педагогічна та наукова діяльність Анатолія Свидницького // Історія освіти, науки і культури України в статтях, напрямках, школах, іменах: Матеріали VІІ-ї наукової конференції молодих вчених / Ред. О.Я.Пилипчука. К.: ТОВ Міжнародна освіта”, 1997. С.23-24.
10. Н.Данюк (Фігурна). Анатолій Свидницький. Погляд у майбутнє. Вінницька газета. 1999. 18 вересня. С.4.

Структура дисертації. Згідно із напрямом дослідження, логікою викладу та конкретними завданнями робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, що нараховує 225 позицій, додатків. Повний обсяг дисертації 222 сторінки, із них 171 сторінка основного тексту, 17 список використаних джерел та літератури, 34 додатки.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Отже, як представник української літературної думки, національної еліти другої половини ХІХ ст., найяскравішими репрезентаторами якої були Т.Шевченко, Марко Вовчок, І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М.Драгоманов, Б.Грінченко, І.Франко, Леся Українка, О.Кобилянська, П.Грабовський, що багатогранно і досконало представили у своїй творчості особливості суспільно-політичного, соціально-економічного, культурно-естетичного життя нації у розмаїтті його гострих проблем, у історію їх постановки за допомогою засобів художньої творчості та накреслення шляхів розв’язання своє самобутнє бачення вніс Анатолій Свидницький один із кращих письменницьких талантів України того періоду, активний громадський діяч, педагог, науковець.
2. Національна гуманістична й художньо-естетична свідомість А.Свидницького сформувалась у період національного відродження України кінця 50-х початку 60-х рр. ХІХ ст., де найбільший вплив на нього зробила громадянська позиція Т.Шевченка, пожвавлення студентського руху Київського та Харківського університетів, рух українських Громад.
3. Ключовою проблемою України даного періоду А.Свидницький вважав проблему її національної неволі, невирішення якої, на його думку, могло призвести до фізичного знищення українства. У розкритті суті проблеми національної неволі як проблеми асимілювання України російською, польською та єврейською націями найнебезпечнішим для України автор вважав політику денаціоналізації, проваджену в ній Російською імперією, оскільки вона породила ряд гострих політичних, соціально-економічних, культурних проблем.
4. Розкриваючи проблему національної неволі, А.Свидницький використав засіб контрасту: протиставляв сучасній йому Україні Україну минулу край козацьких прав та свобод, високого патріотизму, що, на думку автора, було еталоном національної волі. Основною причиною, яка стоїть на заваді впровадженню української ідеї в життя автор вважав низький рівень національної свідомості співгромадян, яка уражена комплексом національної меншовартісності. Вихід із несприятливої для України політичної ситуації автор вбачав у повноцінній взаємодії двох засобів національної самоідентифікації: демократичного просвітництва та політичної боротьби. Безсумнівною тут також є роль вольових якостей кожної окремої особистості.
5. Проблему індивідуальної свободи А.Свидницький концептуально представив у нерозривній єдності із проблемами суперечностей свободолюбності та безвольності української людини; інтелігентського стану українського суспільства; зумовленості особливостей людської психології умовами політичного, соціального та культурного життя країни. Засобами художньої творчості письменник довів, що за умов політичної несвободи сутність української людини зазнала значних деформацій: її породженням стала маргіналізація особи, зародження комплексу соціального вигнанця.
Основний спосіб пришвидшення розв’язання проблеми особи автор вбачав у вирішенні національної проблеми, через що зразком індивідуальної свободи українця, його особистісної цільності для нього був козак. Національна держава, на думку письменника, створює оптимальні умови для формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості свідомого громадянина.
6. У представленні проблеми освіти в Україні А.Свидницький упротилежнив чужоземні навчально-виховні системи (проросійську та пропольську ) як недолугі, деморалізуючі, схоластичні системі вітчизняної освіти, в основі якої лежать українська ідея як ідеологічна прерогатива та засади етнопедагогіки: виховання за допомогою праці, народної обрядовості, рідної мови тощо.
У представленні проблеми освіти у своїй творчості та громадсько-просвітницькій діяльності А.Свидницький йшов у руслі передових освітянських тенденцій українського відродження 60-х рр. ХІХ ст. Т.Шевченка, К.Ушинського, М.Пирогова, що надалі знайшло своє продовження у національних педагогічних та просвітницьких поглядах Б.Грінченка, С.Русової, Х.Алчевської, Лесі Українки тощо.
7. А.Свидницький увійшов до історії як один із кращих національно свідомих просвітителів України даного періоду, оскільки відстоював право кожного українця на високоякісну освіту, пропагував українську мову навчання, виступав проти становості у системі закладів освіти, відстоював ідею повноцінної жіночої освіти, нової системи підготовки педагогічних кадрів, став автором ряду майстерно написаних підручників та одного із найдовершеніших романів виховання 60-х років ХІХ ст. роману Люборацькі”.
8. Прийнявши виклик доби М.Максимовича, П.Куліша, П.Житецького, І.Срезневського, О.Потебні, своєю художньою творчістю, культурно-громадською, науковою діяльністю А.Свидницький став у перші ряди борців за відстоювання статусу української мови як лінгвістично повноцінної, культурно самобутньої, політично повноправної в цілому національно ідентичної, розкриваючи проблему української мови у ключі мова і національне питання”.
9. Зробивши українську мову мовою більшості своїх творів, викладацької діяльності, всебічно розкривши механізм відривання українців від рідної мови, критично представивши результати цього процесу, А.Свидницький цілеспрямовано протистояв згубному явищу лінгвоциду України як процесу русифікації та полонізації української нації, що було потужним чинником роз’єднання українського суспільства за мовною ознакою (як територіально, так і соціально, навіть на рівні родини), деморалізації української людини.
Працюючи на ниві українських мовознавчих студій, А.Свидницький виступив поборником поліфункціональності української мови, захисником фонетичного принципу українського правопису, значну увагу приділив українській перекладацькій справі, етимологічним студіям.
10. У висвітленні важливої світоглядної проблеми взаємовідносин світського та сакрального у духовній спадщині української нації автор вдався до її розкриття через проблему як політично-ідеологічної конфронтації Української церкви з Московським патріархатом, з одного боку, та Польською церквою, з другого, так і протистояння глибокодуховного українського релігійного світогляду формалізму імперської Московської та Польської церков, що було одним із найактуальніших питань його доби.
11. Разом із Т.Шевченком, М.Костомаровим, В.Антоновичем, літературні та культурно-наукові напрацювання яких пізніше гідно продовжили І.Нечуй-Левицький, М.Драгоманов, М.Грушевський, А.Свидницький викрив денаціоналізуючу суть політики російського православ’я та польського католицизму в Україні. Він критично висвітлив такі складові процесу нищення ідеологами імперської церкви національних святинь українців, як переслідування народної обрядовості, наступ на старосвітське духовенство України, грубе насаджування своїх релігійних канонів. На думку митця, нищення національної системи духовного світобачення було вагомим чинником деморалізації та криміналізації української нації.
12. Уважний дослідник української сакральності як складного багатовимірного комплексу, А.Свидницький зробив великий внесок у вивчення основних аспектів українського християнізованого кордоцентризму, який, за автором, закладений ще прадавнім дохристиянським народним світоглядом українців, що виражається у великій любові до Бога, пошануванні батьків, високому рівні одухотворення природного ареалу і в цілому відзначається високим рівнем демократизму, гуманності, миролюбності. Вивчаючи український релігійний світогляд, втілюючи його засади у художній творчості, А.Свидницький поряд із П.Кулішем, І.Пулюєм, П.Морачевським, справу яких пізніше продовжили П.Юркевич, Леся Українка, О.Кобилянська, примножив знання про духовні цінності українського народу та збагатив засоби їх відтворення у художній творчості.
13. Увібравши досвід постановки жіночого питання українською народною творчістю, художньою літературою як попередньої, так і сучасної доби, А.Свидницький представив у своїй мистецькій спадщині самобутнє бачення цієї проблеми. Проблема української жінки у його творчості постає у дилемі жіноче рабство жіноча свобода” і розкривається через вивчення питання невідповідності власне національного погляду на жінку імперському статусу жінки-рабині, де основними формами жіночого покріпачення виступають надто низький соціальний статус жінки, недолуга система жіночої освіти.
14. Автор стверджує: наслідком жіночої дискримінації є деградація жінки як особистості, що проявляється у відсутності культурно-освітніх запитів, широкому функціонуванні комплексу жінки-утриманки, моральній розбещеності. Як письменник А.Свидницький дав українській літературі образ вольової жінки потенційної інтелігентки 40-х рр. ХІХ ст. У результаті посиленої уваги до цього образу автор розкрив його внутрішні суперечності, значною мірою зумовлені несвоєчасністю появи поодинокого феномену жіночої сили за умов глибокої національно-соціальної кризи України того періоду з одного боку, та неготовністю як суспільства вступити у боротьбу за національне звільнення, так і жінки виступити за свої права з другого.
15. У представленні проблеми фемінізму А.Свидницький став ідейним попередником кращих представників української літератури емансипаційної тематики України останніх десятиліть ХІХ ст.: І.Франка, Н.Кобринської, М.Павлика, У.Кравченко, Лесі Українки, П.Грабовського, О.Кобилянської.
16. Двоїстість українського світу села та міста художньо розкривається А.Свидницьким через суперечності малої батьківщини (землі невеликої, а тому добре знаної і зрозумілої) і великого Отєчества” (великого простору чи не тому неосяжного та незбагненного), периферії (світу українства) та центру (світу переважно росіян, а також поляків та єврейства).
17. Письменник довів, що у різний спосіб примушуючи українського селянина покидати, забувати, відрікатися рідного йому з діда-прадіда світу, цим самим режим політичного поневолення України переслідував іншу мету: зденаціоналізувати її. Залишаючи село, людина дуже часто так і не приходила в місто: вона зависила у міжпросторовому вакуумі, і ця невизначеність врешті-решт ламала її. Якщо фізично вона могла вижити, то духовно в більшості випадків гинула, перетворюючись на пристосуванця слухняного, покірного і водночас підлого та лицемірного.
18. А.Свидницький майстерно відобразив те, що за своєю національною вдачею українець є власником, через це патріотичні почуття у нього асоціюються насамперед саме з тією землею (малою батьківщиною), хатою (домом), якими він володіє. Відповідно там, де немає цього відчуття власності (у творі А.Свидницького це асоціюється з містом), царюють хаос, духовна і побутова нечистота, національна безликість — безбатченківщина.
19. Представляючи проблему пращурів-нащадків у широкому історичному контексті, А.Свидницький довів зумовленість високого рівня її гостроти глибокою закоріненістю національнополітичної проблеми в цілому. У зображенні української родини в умовах національного безправ’я, А.Свидницький наголосив на її глибокій кризі, яка проявляється у брутальному ставленні дітей до своїх батьків, у непристосованості молодого покоління до життєвих складнощів, що сталося у результаті його відречення від мудрості старших.
20. На противагу політиці російського імперського режиму, який, за А.Свидницьким, своєю вбивчою суттю соціально, морально нищить українську родину, письменник поставив сакралізацію інституту сім’ї українською суспільною свідомістю. Репрезентувавши ядром української національної структури родину, на яку покладено досить відповідальний суспільний обов’язок виховання повноцінної української людини, письменник переконав у необхідності формування її чіткої національної визначеності. У представленні другого аспекту проблеми спадкоємництва дотичних традиції та новаторства, А.Свидницький висвітлив складнощі процесу їхньої взаємодії, об’єктивно розкрив позитивне та негативне значення функціонування традиції.
21. Встановлено, що чинники, які можуть перешкодити вирішенню національних проблем, А.Свидницький у своїй творчості головним чином зводить до пасивності, небажання позбавитись своєї національної меншовартості або її цілковитого неусвідомлення.
22. Як бачимо, аналіз багатогранної творчої спадщини Анатолія Свидницького у ключі висвітлення ним особливостей суспільно-політичного, економічного, культурно-естетичного життя України другої половини ХІХ ст. представив у його особі самобутнього письменника, який засобами творчості зумів майстерно відобразити комплекс важливих проблем доби у взаємообумовлюючій єдності культурологічної, лінгвістичої, педагогічної, релігієзнавчої, соціологічної, філософської, історичної, політологічної задач, а також шляхи їх розв’язання. Таким чином, мета дисертаційної роботи, що передбачала проведення комплексного дослідження творчої спадщини А.Свидницького у ракурсі її проблематики в контексті розвитку суспільно-політичної та літературної думки України другої половини ХІХ ст., є досягнутою, а поставлені перед дослідженням завдання вирішеними.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Архівні матеріали
1. Інститут Рукопису Центральної Наукової Бібліотеки ім. В.І.Вернадського (далі ІР ЦНБВ). Ф.І. №1888. А.Свидницький. Про гетьмана Богдана (вірш). 1 арк.
2. ІР ЦНБВ. Ф.І. №5072. А.Свидницкій. Казка [Про св. Петра] (без кінця). 4 арк.
3. ІР ЦНБВ. Ф.І. №5073. А.Свидницкій. Загадки. 4 арк.
4. ІР ЦНБВ. Ф.ІІІ. №12176. Лист В.Антоновича до Миколи Івановича (?) від 8.VI.1883р. 2 арк.
5. ІР ЦНБВ. Ф.ІІІ. №37150. Лист С.Єфремова до Б.Грінченка від 30.V.1901р. 1 арк.
6. Центральний Державний Історичний Архів України (Далі ЦДІАУ). Ф.442. Оп. №810. О тайномъ обществЊ между студентами Киевскаго и Харьковскаго Университетовъ. 1860-1861гг. 359 арк.
7. ЦДІАУ. Ф.473. Оп.№І. О дворянах Синегубе В. и Пилипенко В. и помещике Потоцком В., обвиняемых в агитации среди крестьян 1861г. 578 арк.
8. ЦДІАУ. Ф.707. Сп. №261. О Скуратовскомъ училище и учителе этого училища Свидницкомъ. 1862г. 4 арк.
Монографії, збірники, статті, довідники
9. Алексієвець М.М., Савенко В.В. Роль Наукового товариства ім. Т.Шевченка в українському національному відродженні (друга половина ХІХ початок ХХ ст.). Тернопіль, 1999. 188с.
10. Антонович В.Б. Моя сповідь: Вибр. іст. та публіц. твори. К.: Либідь, 1995. 814с.
11. Антонович Д. Українська культура. К.: Либідь, 1993.
12. Антонович М. Історичні концепції А.П.Свидницького // Український історик. 1964. Т.І. Ч.2-3. С.6-12.
13. Афанасьев-Чужбинский А.С. ПоЂздка въ Южную Россію. СПб,1863. 438с.
14. Барабой А. Харьковско-киевское революционное тайное общество 1856-1860 гг. // Исторические записки.—1955.—№52.—С.235-266.
15. Бернштейн М. Журнал Основа” і український літературний процес 50-х початку 60-х років ХІХ ст. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. 215с.
16. Борусевич О.А. Міжпоколінна трансформація етнічних цінностей (на прикладі українського етносу України): Дисканд. соціол. наук: 22.00.03 / Інститут соціології НАН України. К., 2000. 183с.
17. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космогонічні українські народні погляди і вірування: Пер. з рос. К.: Довіра, 1992. 416с.
18. Ващенко Г. Проект системи освіти в самостійній Україні. Мюнхен, 1957. 48с.
19.Власовський І. Нарис іcторії Української Православної Церкви: У 4-х т., 5-ти кн. Репр. відтворення вид. 1957 р. К.: Либідь, 1998. Т.3: (XVIII-XX ст.) 359с.
20. Возняк М. Кирило-Методіївське братство.—Львів,1921.—240с.
21. Возняк М. Як дійшло до першого жіночого альманаха. Львів, 1937. 88с.
22. Войтюк А. Символ віри Пантелеймона Куліша // Віче. 1997. - №3. С.120-127.
23. Волкова І.О. Жіноче питання в Україні (ІІ половина ХІХ ст.): Дисканд. політ. наук. Одеса, 1995.
24. Гаврилюк С.В. Проблема психології селянина та християнської моралі у драматургії Марка Кропивницького: Дисканд. філол. наук: 10.01.01 /Київський ун-т ім. Т.Шевченка. К., 1995. 167с.
25. Гатцук М. Українська абетка. М., 1860. 117с.
26. Герасименко В.Я. Анатолій Свидницький. Літературний портрет. К.: Держ. вид-во худ. літ., 1959. 132с.
27. Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. К.: Дніпро, 1993. 445с.
28. Гончар О.І. Формування реалізму в художній прозі 50-60-х років ХІХ ст. // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХІХ початку ХХ ст. К.: Наукова думка, 1991. С.5-61.
29. Горинь В. Іван Франко і Леся Українка: Відомий епізод непорозуміння між своїми”/ Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України.—Львів, 1998.—91с.
30. Горський В.С. Історія української філософії.—К.: Наукова думка. 1997.—285с.
31. Грабович Г. До історії української літератури. К.: Основи, 1997. 605с.
32. Грабовський П. Вибрані твори: У 2-х т. К.:Дніпро, 1985. Т.2:Статті, нариси. Оповідання. Листи. 343с.
33. Грицюта М.С. Селянство в українській дожовтневій літературі. К.: Наукова думка, 1979. 314с.
34. Грицюта Н.М. Проза Т.Шевченка в контексті розвитку європейського роману виховання: Дисканд. філол. наук: 10.01.02 / Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка АН України. К., 1993. 194с.
35. Грінченко Б. Твори: У 2-х т. К.: Наукова думка. Т.1: Поетичні твори. Оповідання. Повісті, 1990. 640с. Т.2: Повісті. Драматичні твори, 1991. 608с.
36. Грінченко Б. Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу / Ін-т укр. археографії НАН України. К., 1994. 285с.
37. Грушевський М. Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси / Руська Історична Бібліотека. Т.ХХІІІ-ХХІV. Львів, 1904.
38. Грушевський М. З починів українського соціалістичного руху: Михайло Драгоманов і Женевський гурток.—Відень, 1922.—211с.
39. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. Вінніпег-Мюнхен-Детройт: Укр. Єванг. Об’єдн. в Пн. Америці, 1962. 160с.
40. Грушевський М.С. Предок: Із белетристичної спадщини / Упорядн., післяслово та примітки С.І.Білоконя. К.: Веселка, 1990. 247с.
41. Грушевський М. Історія української літератури: У 6-ти т., 9-ти кн. / Передм. П.Кононенка. К.: Либідь. Т.1 1993.
42. Давидова-Біла Г.В. Образ автора в ліриці І.Я.Франка: Дисканд. філол. наук: 10.01.01 / Львівський нац. ун-т ім. І.Я.Франка. Донецьк, 1999. 198с.
43. Даниленко В. Стереотип, монотип, архетип у культурних моделях// Слово і час. 1994. №1. С.55 60.
44. Данюк (Вишневська) Н.А. Освітянство в житті та творчості Анатолія Свидницького // Культура і освіта: проблеми, пошуки, творчі знахідки: Збірник тез / Відп. Ред. і укладач Д.М.Джола / Інститут системних досліджень МО України. Вінниця, 1995. С.60-61.
45. Данюк (Вишневська) Н.А. Педагогічна та наукова діяльність Анатолія Свидницького // Історія освіти, науки і культури України в статтях, напрямках, школах, іменах: Матеріали VІІ-ї наукової конференції молодих вчених / Ред. О.Я.Пилипчука. К.: ТОВ Міжародна освіта”, 1997. С.23-24.
46. Данюк (Фігурна) Н. Анатолій Свидницький. Погляд у майбутнє. Вінницька газета. 1999. 18 вересня. С.4.
47. Данюк (Фігурна) Н. Проблема пращурів і нащадків” у романі Анатолія Свидницького Люборацькі” // Українська мова та література. 1999. №40. С.12.
48. Данюк (Фігурна) Н. Проблема української жінки (на матеріалі роману А.Свидницького Люборацькі”) // Слово і час. 1999. №11. С.14-16.
49. Данюк Н. Демократичне просвітництво Анатолія Свидницького // Українознавство 2001. Календар-щорічник / Упорядн. Валентина Піскун, Анатолій Ціпко, Олена Щербатюк. К.: Українська Видавнича Спілка, 2000. С.226-231.
50. Данюк Н. Про художню інтерпретацію теми села і міста у романі А.Свидницького // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2001. - №3(12). С.205-207.
51. Данюк Н. Просвітницький рух в Україні 60-х рр. ХІХ ст. у творчому осмисленні Анатолія Свидницького // Вісник Українознавство”. Вип. 5 / Редкол.: В.І.Сергійчук (голова) та ін. К.: Київський університет, 2001. С.34-39.
52. Данюк Н. Українознавчі аспекти в романі А.Свидницького Люборацькі” // Українознавство в системі вищої освіти. Збірник наукових праць / Відп. ред. М.І.Дубина. К.: ВГІ НАОУ, 2001. С.226-230.
53. Дашкевич Н.П. Отзывъ о сочиненіи г.Петрова: Очерки истории украинской литературы ХIХ столЂтiя” // Записки императ. Академіи Наукъ. Спб, 1889. Т.59. С.37-301.
54. Демська Л.М. Проблема індивідуальної свободи в драматургії Лесі Українки: Дисканд. філол. наук: 10.01.01 / Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Львів, 1999. 179с.
55. Демчук Н.Р. Художній світ прози Т.Шевченка (проблема психологічного аналізу): Дисканд. філол. наук: 10.01.01 / Львівський держ. ун-т ім. І.Франка. Львів, 1999. 212с.
56. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ століття. Львів: Наук.-вид. товариство Академічний Експрес”, 1999. 280с.
57. Доманицький В. Засади українського рурбанізму.—Прага-Братіслава, 1940.—35с.
58. Драгоманівський збірник. Вільна спілка” і сучасний український конституціоналізм / Ред. Т.Андрусяк.—Львів: Світ, 1996.—255с.
59. Драгоманов М. Евреи и поляки в юго-западном крае // Вестник Европы. 1875. №7. С.133-179.
60. Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці: У 2-х т. К.: Наукова думка, 1970. Т.1. 530с. Т.2. 593с.
61. Драгоманов М.П. Вибране. К.: Либідь, 1991. 585с.
62. Енциклопедія українознавства: У 11-ти т. / Ред. В.Кубійовича. Париж-Нью-Йорк: Молоде життя, 1955-1995.
63. Ефименко А. ИзслЂдованія народной жизни. Выпускъ первый: Обычное право. М., 1884. 382с.
64. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Femina, 1995. 685с.
65. Животенко-Піанків А. Педагогічно-просвітницька праця Бориса Грінченка. К.: Просвіта, 1999. 176с.
66. Житецький І. Лист і вірші Свидницького. Україна. 1924. Кн.4. С.93-98.
67. Жінки України: сучасний статус і перспективи: Міжнародна науково-практична конференція (Одеса, 1995). К., 1995. 144с.
68. Жіночі студії в Україні: Жінка в історії та сьогодні: Монографія / За загал. ред. Л.О.Смоляр. Одеса: Астропринт, 1999. 440с.
69. Жук Н.Й. Анатолій Свидницький: Нарис життя і творчості. К.: Дніпро, 1987. 150с.
70. Завадка Б. Серце чистеє подай. Проблеми релігії у творчості Тараса Шевченка. Львів: Фенікс Лтд.”, МП РАС”, 1993. 159с.
71. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період.—К.: Основи.1992.—126с.
72. Задеснянський Р. Апостол Української національної революції. Мюнхен: Українська критична думка, 1969. 396с.
73. Зайцев П. Перші українські поетеси ХІХ віку. К., 1918. 8с.
74. Зборовська Н., Ільницька М. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. Львів: Літопис,1999. 336с.
75. Зеров М. Літературні митарства Люборацьких” // А.Свидницький. Люборацькі. К.: Книгоспілка, 1927. С.І-ХІІІ.
76. Зеров М. Твори: У 2-х т. К.: Дніпро, 1990. Т.2. 600с.
77. Зінченко Н.І. Проблема інтелігенції у творчості І.Нечуя-Левицького: Дисканд. філол. наук: 10.01.02 / Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. К., 1994. 191с.
78. Іванова Л.Г., Іванченко Р.П. Суспільно-політичний рух 60-х рр.ХІХ ст. в Україні: до проблеми становлення ідеології/ Міжнародний інститут лінгвістики і права.—К., 2000.—349с.
79. Історія української літератури: У 8-ми т. / Ред. Є.П.Кирилюка. К.: Наукова думка. Т.2: Перша третина ХІХ ст., 1967. Т.3: 40-60 рр.ХІХ ст., 1968. 515с. Т.4: Кн. 1,2: 70-90 рр.ХІХ ст., 1969. Кн.1. 435с. Кн.2. 451с.
80. Історія української літератури ХІХ ст.: У 3-х кн. / Ред. М.Т.Яценка. К.: Либідь. Кн.1. 1995. 368с. Кн.2. 1996. 384с. Кн.3. 1998. 431с.
81. Історія української літератури 70-90-х років ХІХ ст.: У 2-х т. К.: Логос. Т.1. 1999. 613с.
82. Калениченко Н.Л. Українська література другої половини ХІХ ст. Напрями. Течії. К.: Наукова думка, 1977. 315с.
83. Калениченко Н.Л. Соціально активна особистість в українській демократичній літературі кінця ХІХ початку ХХ ст. К.: Наукова думка, 1979. 232с.
84. Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів: У 7-ми т. К.: Наукова думка. Т.3: Прозові твори. 1981. 479с. Т.4: Прозові твори. 1979. 543с. Т.5: Прозові твори. 1980. 591с.
85. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 3-х кн., 6-ти т. К.: АТ Обереги”, 1994. Кн.І: Т.1: (Зимовий цикл), Т.2: (Весняний цикл). 400с. - Кн.ІІ: Т.3: (Весняний цикл), Т.4: (Літній цикл). 528с.
86. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х т./ П.С.Сохань.—К.: Наукова думка, 1990.—Т.1.—544с.—Т.2.—694с.—Т.3.—435с.
87. Кирпич А. Передмова // Свидницький А. Люборацькі. Сімейна хроніка. Лондон: Укр. вид. спілка, 1956. С.5-6.
88. Книш І. Іван Франко і рівноправність жінки: У 100-річчя з дня народин. Вінніпег: Новий шлях, 1956. 154с.
89. Книш І. Смолоскип у темряві: Наталія Кобринська й український жіночий рух/ Передмова О.Кисілевської. - Вінніпег: Новий шлях, 1957. 302с.
90. Книш І. Три ровесниці: 1860-1960: До сторіччя народин Уляни Кравченко, Марії Башкірцев, Марії Заньковецької. Вінніпег: LTD, 1960. 320с.
91. Кобилянська О. Твори: У 5-ти т. К.: Держ. вид-во художн. літератури, 1962.
92. Кобринська Н. Вибрані твори. К.: Дніпро ,1980. 446с.
93. Коваленко Є.І., Пінчук І.М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С.Русової / Ніжинс. держ. пед. ін-т ім. М.В.Гоголя. Ніжин, 1998. 214с.
94. Козьмин Б. Харьковские заговорщики 1856-1858 гг.—М.: Пролетарий. 1930.—86с.
95. Коломієць Н.Є. Соціально-психологічні аспекти особистості та художні форми їх вираження у творчості Б.Д.Грінченка (на матеріалі поезії та малої прози): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.01.01 / Дніпропетровський нац. ун-т. Дніпропетровськ, 2000. 22с.
96. Кониський О. Анатоль Свыдницькый // А. Свыдницькый. Люборацьки. К., 1901. С.І-VII.
97. Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори / Упоряд. І приміт. М.Гончарука. Вступ. ст. М.Є.Сиваченка. К.: Наукова думка, 1990. 640с.
98. Коновець О.Ф. Просвітницький рух в Україні (ХІХ перша третина ХХ ст.) К.: Хрещатик, 1992. 120с.
99. Кононенко П. Село в українській літературі: Літературно-критичний нарис.—К.: Радянський письменник, 1984.—344с.
100. Кононенко П.П. Українська література: проблеми розвитку: Навчальний посібник. К.: Либідь, 1994. 336с.
101. Кононенко П.П. Українознавство.—К.: Либідь, 1996.—383с.
102. Кононенко П.П. Передмова // Хрестоматія з української літератури ХХ століття: Для учнів 11 кл. середніх загальноосвітніх шкіл / Упор. П.П.Кононенко та ін. К.: ТОВ ЛДЛ”, 1998. С.3-20.
103. Кононенко П., Кононенко Т. Феномен української мови. Генеза, проблеми, перспективи. Історична місія. К.: Наша наука і культура, 1999. 168с.
104. Копиленко О.Л. Українська ідея” М.Грушевського: історія і сучасність.—К.: Либідь, 1991.—183с.
105. Коряк В. Українська література. Конспект. К.: Держлітвидав України, 1928. 220с.
106. Коряк В. Нарис історії української літератури. Буржуазне письменство. К.: Держлітвидав України, 1929. 540с.
107. Костомаров М. Українофільство // Русская старина. 1881. №2. С.319-332.
108. Костомаров М. Закон Божий” (Книга буття українського народу). К.: Либідь, 1991. 39с.
109. Костомаров Н.И. Две русские народности. К.: Майдан, 1991. 72с.
110. Костомаров Н.И. Автобиография // Костомаров Н.И. Автобиография. Бунт Стеньки Разина. К.: Наукова думка, 1992. С.77-329.
111. Костомаров М.І. Слов’янська міфологія. Вибрані праці з фольклористики і літературознавства. К.: Либідь, 1994. 384с.
112. Кудрявцев П. Єврейство, євреї та єврейська справа в творах Івана Франка. Євр. зб. ІІ. 81с.
113. Кулиш П. Записки о Южной Руси: В 2-х т. Репринтне видання 1856-1857рр. К.: Дніпро, 1994. 719с.
114. Куліш П. Граматка. СПб,1857. 149с.
115. Куліш П. Твори: У 2-х т. Вид. 2-ге. К: Наукова думка ,1998. Т.1: Прозові твори. Драматичні твори. 750с. Т.2: Поеми. Драматичні твори. 766с.
116. Лаврив В.Д. Просветительская деятельность и педагогические взгляды Ю.А.Федьковича: Дисканд. пед. наук: 13.00.01 / НИИ педагогики УССР. Львов, 1975. 162с.
117. Левандовський В.В. Україна і Росія як опозиція Захід-Схід” в європейській соціальній філософії (середина ХІХ перша третина ХХ ст.): Дисканд. філос. наук: 09.00.03 / Ін-т філософії НАН України. К., 1994. 288с.
118. Лемке М.К. Дело профессора Павлова// Лемке М.К. Очерки освободительного движения 60-х гг.”—СПб, 1908.—С.5-18.
119. Леся Українка. Публікації, статті, дослідження: У 2-х т. К.: Вид-во АН УРСР, 1954. Т.1. 340с. Т.2. 500с.
120. Леся Українка. Зібрання творів: У 12-ти т. К.: Наукова думка, 1975.
121. Липинський В. Релігія і церква в історії України. К.: Рада, 1995. 95с.
122. Луговий О. Визначне жіноцтво України. Торонто: Український робітник, 1942. 251с.
123. Луцький Ю. Між Гоголем і Шевченком.—К.: Час, 1998.—255с.
124. Максимович М. Малороссийские песни. М., 1827. ХХХVI, 237с.
125. Максимович М. Краткий букварь для русского народа. М., 1859. 32с.
126. Максимовичъ М. Новыя письма къ М.П.Погодину (О старобытности малороссійскаго нарЂчія). М., 1863. 70 с.
127. Максимович М.О. Киевъ явился градомъ великимъ” Вибр. українознавчі твори. К.: Либідь, 1994. 440с.
128. Маланюк Є. Книга спостережень. К.: Атіка”, 1995. 236с.
129. Малий В.В. Етносоціальні процеси на Поділлі у 1861-1914 рр.: Дисканд. іст. наук: 07.00.01 / Чернівецький держ. ун-т ім. Ю.Федьковича. Кам’янець-Подільський, 1996. 298с.
130. Марусенко Т.І. А.П.Свидницький (Життя і творчість): Дис...канд. філол. наук / Полтавський держ. пед ін-т ім. В.Г.Короленка. Полтава, 1949. 177с.
131. Матеріали з громадського і літературного життя України ХІХ і початків ХХ ст./ Ред. С.Єфремова.—К., 1924. С.121-178.
132. Матусяк Л.І. Твори Ольги Кобилянської з життя інтелігенції. Пошуки морального ідеалу: Автореф. дисканд. філол. наук: 10.01.01 / Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 2000. 20с.
133. Матушевський Ф. Жертвы переходной эпохи // Киевская старина. К., 1902. Кн. VII VIII. С.193-226.
134. Мельник Л.Г. Утвердження ідеї українського національного самовизначення (Кін. ХVIII - поч. ХХ ст.).—К.: НМК ВО, 1992.—84с.
135. Мицюк О. Українські Хлопомани.—Чернівці: Меркур, 1933.—80с.
136. Міщенко О. Жінка в українській літературі 20-30 років ХХ століття. К.: РОВО Укрвузполіграф”, 1994. 122с.
137. Міщук Р.С. Українська оповідна проза 50-60-х рр. ХІХ ст. К.: Наукова думка, 1978. 254с.
138. Міщук Р.С. Проблема суспільного обов’язку митця у творчості Лесі Українки / Т-во Знання” УРСР. К., 1983. 45с.
139. Мундяк М.Н. Оповідання і повісті Ів. Франка із селянського життя як твори критичного реалізму: Дисканд. філол. наук/ Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. К., 1958. 218с.
140. Мухін М.І. Педагогічні погляди і освітня діяльність Х.Д.Алчевської. К.: Вища школа, 1979. 184с.
141. Нечитайло В.В. Українське селянство: важкий шлях до волі. Кам’янець-Подільський: Апостроф, 1995. 191с.
142. Нечуй-Левицький І.С. Зібрання творів: У 10-ти т. К.: Наукова думка, 1966.
143. Нечуй-Левицький І.С. Хмари / Передм. В.Шевчука. К.: Веселка, 1993. 375с.
144. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. К.: Обереги, 1993. 86с.
145. Нечуй-Левицький І. Українство на літературних позвах з Московщ