МІФОЛОГІЧНІ ПАРАДИГМИ ХУДОЖНЬОГО МИСЛЕННЯ В ДРАМАТУРГІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

brief description

Київський національний університету
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Сулятицький Микола Іванович

УДК 82-12 (477) «18»

Міфологічні парадигми художнього
мислення в драматургії Лесі Українки

10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового
ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор
Семенюк Григорій Фокович

Київ 2007

З м і с т
стор.
Вступ........3
Розділ І. Міф як синтезуюча основа драматургії Лесі
Українки в часово-просторовому аспекті
1.1.Міф як художньо-творчий комплекс модерністичної
драматургії Лесі Українки....................................................13
1.2. Часово-просторове атрибутування міфу в драматургії
Лесі Українки....33
Розділ ІІ. Міфологічно-ритуальні мотиви драматургії
Лесі Українки
2.1. Ритуалізація аспектів гри, свята, маски, ляльки, музики
в драматургічній площині творчості Лесі Українки..68
2.2. Формотворчі компоненти міфопоетики Лесі Українки
(трагічність, жертовність, катарсис)86
Розділ III. Реміфологізація як вияв естетичної категорії
індивідуалізму в драматургії Лесі Українки.............................................104
Висновки...........................................................................................................139
Список використаних джерел......................145

Вступ
Проблема міфологізму художнього мислення в українському літературознавстві ще донедавна розглядалася спорадично і не цілісно. Причиною цього було необ'єктивне, заідеологізоване ставлення до питання художності у літературі, тим паче, що і такі форми авторської свідомості, як неоромантизм чи символізм, у контексті яких найчастіше і проявляється міфологічний дискурс, відносили до художньої системи письменників із реалістичним способом відображення дійсності. Подібні оцінки стосувалися, зокрема, літературної спадщини Лесі Українки, що не могло не зашкодити сприйманню поетеси українським читачем.
Саме тому завданням нашої науки про письменство є остаточне зняття цих штучних нашарувань, звернення до аналізу особливостей творчості Лесі Українки, яка на хвилі нових віянь в українській літературі шукала оригінальних, нетрадиційних засобів у своїй художній техніці, що часто викликало нерозуміння і несприйняття у середовищі письменників-традиціоналістів. В основі індивідуальної поетики видатної української авторки належить виділити своєрідну семантику міфу, причому без розуміння цього чинника важко буде збагнути новаторство і силу Лесиного художнього слова. Через те міфопоетичні аспекти сьогодні привертають увагу багатьох вітчизняних дослідників.
Уперше про міфогенність творчості авторки «Лісової пісні» заявили ще критики початку ХХ століття, сучасники поетеси, передусім М.Євшан [37] та М.Сріблянський [103]. Аналізуючи художню самобутність поетеси, вони підкреслювали оригінальність використання та характерного «перекодування» в її драматургії світових тем, мотивів та образів, що забезпечило Лесі Українці унікальне місце серед письменників-сучасників та впритул наблизило до сфери пошуків тогочасної європейської літератури.
Наступний етап літературознавчих оглядів драматургії Лесі Українки припадає на 20-30 рр. ХХ ст., коли на хвилі відродження зріс інтерес до Лесиної творчості. Визначальними працями зарекомендували себе дослідження «Леся Українка» М.Зерова (1926) [41], «Леся Українка. Життя і творчість» М.Драй-Хмари (1926) [36], «Рання українська драма» П.Руліна (1927) [95] та інші. Спільною рисою цих досліджень є намагання у важких заідеологізованих умовах об'єктивно висвітлити творчість Лесі Українки. Вони залишаються в активі нашої науки й подосі, оскільки на базі універсальних знань авторів представили комплексний, всебічний аналіз поетики та світогляду Лесі Українки. Водночас дослідники 1920-х років дали приклад проникливого розуміння загальних літературознавчих проблем у контексті творів Лесі Українки.
Помітно спадає напруга дослідницьких пошуків і знахідок у наступну епоху. Період 30 50-х років мало чим збагатив лесезнавчу науку, позаяк ідеологічно-репресивна машина душила все українське з найбільшою силою. Праці А.Гозенпуда «Театр Лесі Українки» (1946) [20], О.Білецького «Леся Українка» (1951) [10] та ряд статей М. Рильського про Лесю Українку ото майже все, що об'єктивно представляло Лесину драматургію в контексті літературознавчих досліджень.
Та вже починаючи із 60-х років, кількість наукових розвідок, присвячених творчості Лесі Українки, помітно збільшується. Поліпшується і наукова якість таких праць. Серед них варто відзначити ґрунтовні дослідження Лесиної драми О.Бабишкіна (1963) [3]; Л.Кулінської (1971) [60]; О.Ставицького (1970) [105], О.Дейча (1977) [28], Л.Дем’янівської (1984) [30] та інші. Було захищено ряд дисертацій з проблем драматургії Лесі Українки, як-от «Драматическая поэма Леси Украинки «В пуще» (1959) О.Ставицького [104], «Драматическая поэма Леси Украинки «Кассандра» и ее место в идейно-эстетической в украинской литературе начала ХХ века» Л. Кочубей (1968) [51], «Драма Леси Украинки «Каменный властелин»« Л.Полушкіної (1969) [30] та інші. Однак і в цих студіях позначилася ідеологічна зашореність та неможливість комплексно представити Лесину творчість у сфері драматургії.
Вагомим внеском у розвиток лесезнавчих студій була активна дослідницька робота українських літературознавців в еміграції. Історико-літературний аспект дослідження творчості Лесі Українки своєрідно виявлений у працях «Жрекиня Бога, нікому не відомого в країні» (1959) Д.Донцова [33], «До роковин Лесі Українки» (1962) Є.Маланюка [68]. Ці автори наголошували на ідеологічній площині творчості, відповідаючи тим самим на фальсифікації та надужиття радянських дослідників. Проте варто пам’ятати, що Д.Донцов, наприклад, звернувся до аналізу Лесиного індивідуалізму та неоромантизму, вважаючи поетесу однією з перших, хто почав культивувати в українській літературі ці типи художньої свідомості.
У подібному ключі дослідження поетики художньої свідомості Лесі Українки, виокремлення оригінальних, специфічних рис її мистецького світу, що вирізняє її з-поміж інших письменників, спрямували свої літературознавчі розробки Ю.Бойко «Естетичні погляди Лесі Українки та її стильові шукання» [11, с.110-161] та Р.Задеснянський «Творчість Лесі Українки» [39], Р.Кухар «Модерністичні визвуки у драматичній творчості Лесі Українки» [62]. Оригінально інтерпрeтує феномен трагічного як присутній елемент поетики Лесі Українкиписьменника Д.Козій у дослідженні «Форми трагізму у Лесі Українки» [47], а чи не найуніверсальнішою працею зарекомендувало себе дослідження П.Одарченка «Леся Українка» [80], що складається із низки статей, які вже у 1994 році вийшли окремою монографією.
В останні роки увагу літературознавців привернула власне проблема поетики драми Лесі Українки, питання жанру, композиції, типів художнього мислення, як-от неоромантизм, символізм чи модернізм узагалі. Так, дослідженню міфологічного дискурсу у творчості письменниці присвятили свої праці Я.Поліщук «Міфологічний горизонт українського модернізму» (1998, 2002) [87], О.Бондарєва - «Драматизм міфу і міфологізм драми» (2000) [13]. До цієї ж теми тяжіє ряд публікацій Л.Скупейка про міфологізм «Лісової пісні» [100, с.216]. У постмодерних характеристиках пропонують свої бачення творчості Лесі Українки В.Агеєва [1] та С.Павличко [81]. Ґрунтовні, самобутні студії модерної української драматургії та визначення місця Лесі Українки в літературному процесі цього періоду представляє С.Хороб у працях «Слово - Образ - Форма: у пошуках художності» (2000) [135], та «Українська модерна драма кінця ХІХ початку ХХ століття (неоромантизм, символізм, експресіонізм)» (2002) [136]. Філософська плoщина творчості української письменниці стала об’єктом дослідження А.Криловця «Художня філософія Лесі Українки» (1997) [55]. Цей далеко не повний перелік засвідчує широкий спектр дослідницьких інтересів сучасних літературознавців щодо даної проблематики. Цікавими з наукового погляду є статті О.Бартко, Т.Матвєєвої, І.Чернової тощо.
Питання поетики, типу художнього мислення, міфологізму в творчості Лесі Українки неодноразово порушувалось у дисертаційних роботах останніх років. До таких належать зокрема праці Т.Мейзерської «Проблеми індивідуальної міфології (Т. Шевченко - Леся Українка)» (Одеса, 1997), Л.Синявської «Художньо-естетична концепція активної особистості в українській літературі кінця ХІХ початку ХХ століття (на матеріалі драматургії Лесі Українки та В. Винниченка)» (Одеса, 2000), М.Шевчук «Національно-специфічні засади обробки традиційних сюжетів (На матеріалі творів Лесі Українки)» (Київ, 2000).
Актуальність теми наукового дослідження зумовлена потребами відповідного до сучасних літературознавчих, естетичних вимог осмислення драматургії Лесі Українки через призму фольклоро-міфології як проблемно-тематичної та сюжетно-композиційної основи її драматичних творів і неоромантизму як художнього способу вираження, пошуків нових шляхів до вивчення творчої спадщини письменниці, визначення належного місця драм у контексті української літератури кінця ХІХ початку ХХ століття.
На сьогодні склалася сприятлива ситуація для комплексного вивчення індивідуальної поетики Лесі Українки, що являє собою, безумовно, видатне явище української літератури й культури. В основі цієї поетики, як ми вже зазначали, лежать первні міфологічного мислення, міфологічного моделювання художнього матеріалу. Дослідницькі роботи останніх років висвітлюють окремі аспекти Лесиного міфологізму. Проте існує потреба сприйняти міфологічне мислення як системотворчий чинник, визначити його зв’язок з іншими засадничими аспектами творчості Лесі Українки. Маємо на увазі співвіднесення міфопоетики з проблемами художнього методу, типу мислення, напряму й течії тощо.
Проведене нами дослідження дозволяє по-новому оцінити постать Лесі Українки в контексті інтеграції української літератури в загальноєвропейські та світові естетичні процеси. Міфогенність художнього стилю письменниці виказує органічну спільність з естетичними пошуками тогочасної світової літератури, причому це спільність як у виборі матеріалу (орієнтація на традиційні сюжети, античну, слов’янську й середньовічну міфологію та ін.), так і в способі його інтерпретування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано протягом 1999-2005 років на кафедрі української літератури Прикарпатського державного університету імені Василя Стефаника в межах комплексної наукової теми цієї кафедри «Літературний процес у Західній Україні першої половини ХХ століття: напрями, течії, стилі, жанри, постаті».
Об’єктом дослідження стала поетична драматургія Лесі Українки, тобто найбільш цінна частина її творчості, що представляє творчу зрілість письменниці і, зокрема, обіймає найвидатніші, класичної вартості її драми, як-от «Одержима», «Кассандра», «Камінний господар», «Лісова пісня» та інші. Об’єктом аналізу є також епістолярій та літературна критика Лесі Українки, інших авторів-сучасників в українській літературі ці матеріали містять цінні вказівки щодо порушеної проблематики міфомислення й міфопоетики.
Предметом вивчення є художнє мислення письменниці, в якому переплелися ознаки традиції та модерну, традиційної міфології та авторської реміфологізації. Це зумовило своєрідність формально-змістових прикмет Лесиної драматургії, зокрема образної системи, жанрових та сюжетно-композиційних структур, стильових преференцій.
Метою дисертаційної роботи є дослідження специфіки міфологічного дискурсу художнього мислення Лесі Українки як складної, багатолінійної системи, аналіз парадигмальної природи міфу в стосунку до загальних засад творчості (світогляд, метод, напрям, стиль). Для досягнення цієї мети ставилися такі завдання:
- розкрити передумови міфогенного художнього мислення Лесі Українки як на рівні індивідуального таланту, так і на рівні загальних культурно-мистецьких тенденцій епохи;
- з’ясувати роль міфу в цілісній поетиці авторки «Лісової пісні», виявити його специфіку як синтезуючої основи Лесиного стилю;
- проаналізувати часово-просторові аспекти міфопоетики драматургії Лесі Українки;
- виявити характерні ритуальні мотиви та їх естетичну семантику в драмах письменниці;
- дослідити органічну пов’язаність міфомислення з неоромантизмом, символізмом, індивідуалізмом Лесі Українки;
- реконструювати смислову та структуротворчу функцію ідейно-образних елементів міфу, що формують авторську художню візію;
- охарактеризувати сутність реміфологізації як вияву індивідуалізму та авторської своєрідності у Лесиній драматургії.
Теоретико-методологічні засади дослідження складають основні праці з проблем поетики міфологізму науковців М.Бахтіна, К.Леві-Строса, Ю.Лотмана, Є.Мелетинського, І.Мойсеїва, Д.Наливайка, Я.Поліщука, О.Потебні, М.Рудякова, Л.Скупейка, В.Топорова, С.Хороба та інших.
Методологічну основу для предметного висвітлення теми забезпечує розуміння поетики драми як системи взаємопов’язаних та взаємозумовлених засобів, а також дотримання критеріїв історизму та врахування індивідуально-творчої своєрідності художника.
Методи дослідження. У дисертації застосовано структуральний, архетипно-міфологічний, текстуально-аналітичний («уважне читання»), етико-антропологічний методи. Характер застосування цих методів в окремих частинах та аспектах дисертаційної роботи зумовлений визначеними метою та завданнями студії.
Наукова новизна дослідження. Пропонована праця являє собою перше в українському літературознавстві дослідження, в якому на системному рівні аналізується змістове та семантичне наповнення драматургії Лесі Українки міфологією, а також розглядається поетика фольклоро-міфології у зв’язку з неоромантичним і символістським мисленням драматурга. Уперше визначаються формотворчі особливості драматургії Лесі Українки крізь призму міфогенного художнього моделювання дійсності.
В осмисленні теми автор пов’язує категорії, характерні для міфу, з рисами індивідуального світогляду та авторської поетики Лесі Українки. Це дозволяє верифікувати висновки окремих дослідників, наблизитися до сутності явища. Наприклад, такі аспекти відкриває аналіз замкнутого (сакралізованого) простору та циклічного часу в драмах Лесі Українки (розділ І), також спостереження про маску, жертву та смерть героя як чинники ритуального дійства (розділ ІІ) тощо.
Втіленням індивідуально-творчих настанов Лесі Українки, її яскравого художнього новаторства автор вважає реміфологізацію, що дозволяє - через переосмислення первинного міфологічного коду - створити нові блискучі сюжетні ситуації та характери героїв.
Ключовим моментом цієї праці стало представлення в ній особливостей міфогенного художнього мислення Лесі Українки. Це спонукало автора провести аналіз культивування фольклорних та міфологічних сюжетів у драмах письменниці, виявити специфіку застосування міфологічної свідомості в літературі.
З’ясовуючи сутність міфологічних парадигм естетичного мислення Лесі Українки, ми спробували охопити найважливіші аспекти міфопоетики. У цій студії простежується часопросторове атрибутування міфу в драматургії Лесі Українки. Виділяємо також найбільш істотні форми ритуалу, що піддаються у цих творах художній інтерпретації. Третім провідним аспектом стає перехід до реміфологізації як засобу трансформації Лесиних драматургічних творів у контексті неоромантичного художнього мислення.
Значна частина роботи відведена елементам внутрішньої основи драматичних поем індивідуалізму та психологізму як невід’ємним компонентам неоромантичної художньої техніки та символізму як способу художнього відображення дійсності, який відігравав важливу образотворчу роль у драматургії, маючи у творчості Лесі Українки специфічне, базоване на комплексному підході, значення, реалізуючись у єдності з неоромантичними принципами. А уважний, цілісний огляд всієї драматургії Лесі Українки визначає поділ її творчості на класичну і неоромантичну форму драм із відповідними компонентами реалізації концепції «долі» для першої та «волі» для другої.
Згідно з поставленими проблемами, об’єктом та предметом дослідження дисертація має відповідну структуру: вона складається зі вступу, трьох розділів, які поділені на чотири підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 144 сторінки, не включаючи бібліографії. Бібліографічний список налічує 142 позиції.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації можуть бути використані при написанні праць з історії української літератури кінця ХІХ поч. ХХст., у процесі читання загальних теоретико-літературних та історико-літературних лекційних курсів, а також при розробці спецкурсів і спецсемінарів як за творчістю Лесі Українки, так і з проблем розвитку драматургії загалом.
Апробація результатів дисертації відбулася на Лесезнавчих читаннях (Луцьк 1999, 2000), Міжнародній конференції «Біблія і світова література» (Чернівці, 1999), щорічних наукових конференціях у Прикарпатському університеті ім. В.Стефаника. Роботу обговорено і схвалено на засіданні кафедри новітньої літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка 28 вересня 2006 року.
Основні положення дисертаційної праці відображено також у восьми наукових публікаціях автора. Ось їхній перелік:
1. Сулятицький М. Проблема художнього методу та ідейно-тематична основа драматичного діалогу Лесі Українки «В дому роботи, в країні неволі // Науковий вісник ВДУ. Філологічні науки. Випуск Х. Луцьк, 1999. С.23-25.
2. Сулятицький М. Реалізація драматичної концепції «долі» і «волі» в «Одержимій» Лесі Українки // Науковий вісник ВДУ. Філологічні науки. Випуск ХV. Луцьк, 1999. С. 75-76.
3. Сулятицький М. «Прометеїзм» як джерело неоромантичного мислення драматургії Лесі Українки» // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Випуск V. Івано-Франківськ: Плай, 2000. С. 63-67.
4. Сулятицький М. Релігійність як спосіб художнього мислення» (на матеріалі творів Лесі Українки, Леоніда Андрєєва, Аполлона Майкова) // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство.Збірник наукових праць. Випуск УІІІ. Рівне, 2000. С. 85-88.
5. Сулятицький М. Особливості трансформації загально-культурної традиції у драматичних поемах Лесі Українки: проблема художнього мислення // Дивослово. 2000. № 11. С.4-6.
6. Сулятицький М. Особливості художнього мислення Лесі Українки-драматурга // Український модернізм зі столітньої відстані. Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наукових праць. Випуск Х, спеціальний. Рівне, 2001. С. 90-97.
7. Сулятицький М. «Міф як синтезуюча основа часопросторової структури драматургії Лесі Українки» // Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. Випуск ІХ Х (2004-2005рр.) Івано-Франківськ: Плай, 2005.- С.417-422.
8. Сулятицький М. «Міфологічно-ритуальні мотиви драматургії Лесі Українки» // Українство: національно-духовні виміри. Збірник наукових праць і матеріалів. - Івано-Франківськ, 2005. - С.330-341.

bibliography

Висновки

Пласт драматургічної творчості Лесі Українки, підданий аналізові в цій дисертаційній роботі, переконливо засвідчує спільність із міфопоетичним образом світу. З одного боку, письменниця майстерно використовує традиційні літературні теми та образи, послуговуючись продуктивною семантикою давньої міфології. З іншого ж, її ідивідуальна інтерпретація традиційних сюжетів вказує на яскраву оригінальність, на вміння віднайти в міфологічному пласті художньої свідомості нові ідейно-образні акценти, що зумовлювалися потребою нового підходу до естетичного сприйняття людини і світу. Багатогранність і сила мистецького таланту Лесі Українки реалізується на різних рівнях поетики, зокрема в інтерпретації архетипів, топосів, хронотопу тощо.
Міфологічні парадигми художнього мислення представлені в драматургії Лесі Українки органічним зв’язком зі світовою літературною традицією, яку письменниця ґрунтовно засвоїла і яка стала відправним пунктом її власних творчих пошуків. Ми відстежили ці парадигми в часово-просторовій організації дії, у семантиці та впливі ритуальних форм поведінки, у реінтерпретації традиційних міфологічних тем з позицій індивідуалізму та неоромантизму. Разом узяті, ці три дослідницькі аспекти свідчать, наскільки глибоко і своєрідно розвинула Леся Українка міфопоетичне мислення. Увібравши найцінніше з національної літератури, доглибно пізнавши європейську та світову традицію, вона зуміла внести нові акценти в трактування проблем морального вибору, зради, неволі, честі, патріотизму. В цьому проявилося прагнення письменниці ввести українську літературу в контекст світової. Долаючи межі утилітарності та «закостенілості думки», Леся Українка сама давала приклад творення високовартісної літератури, а через долучення до традиційних тем та образів наближала національне письменство до актуальної проблематики загальлюдського звучання.
У міфопоетиці Лесі Українки знайшли гармонійне поєднання категорії, характерні для міфу, з рисами індивідуального світогляду та авторського стилю. Міфологічні схеми часу і простору доповнюються письменницею означенням сакральних величин, як, наприклад, «світова вісь», циклічний вимір часу. Форми ритуальної поведінки (маска, жертвопринесення) вдало підсилюють індивідуальні характеристики героїв Лесиної драматургії. Створити нові ситуації та характери персонажів дозволяє письменниці прийом реміфологізації, смисл якої полягає в переосмисленні первинного міфологічного коду, трансформації міфологічної свідомості.
Риси індивідуалізму та психологізму трактуємо в роботі як структуротворчі чинники, невід’ємні компоненти неоромантичної художньої техніки та символізму як способу художнього відображення дійсності, який відігравав важливу роль у драматургії Лесі Українки. Культивуючи фольклорно-міфологічну тематику, Леся Українка ставила перед собою завдання перш за все представити внутрішню, психологічну канву дії, оскільки проблему художності вважала за першочергову і, власне, в цьому вбачала смисл літературної творчості.
Представлені у драмах Лесі Українки виміри часу і простору вказують водночас на морально-етичні чинники, на оціночні характеристики. Простір і час постають сакралізованими або, навпаки, профанізованими. Сакральна структура простору відображена у вертикальній будові світу, що часто передається через символ, як, наприклад, вікового дуба («світового дерева») у «Лісовій пісні» або верб у «Вавилонському полоні». З категорією часу безпосередньо пов’язана горизонтальна площина світобудови, що заповнюється відповідною символікою (пори року, небесні світила). Подібні вертикально-горизонтальні проекції характерні для переважної більшості Лесиних драм, вони відображають досконале володіння образною структурою міфологічного мислення.
Зосередження навколо вертикального центру дії, що втілює поняття сакрального, простежується в драмах «Вавилонський полон», «Лісова пісня», «Осіння казка», «Оргія» та ін. Залежно від художньої мети та жанрово-композиційних особливостей, горизонтальна площина дії може бути більш чи менш розбудованою. Але в ній так само чітко вказується домінанта. Так, характерною є ситуація, коли місце дії вказує на замкнутий, обмежений простір - катакомбу, в’язницю, замок, що символізує стан духовної неволі чи фізичного рабства, пригнічення.
Триступеневий вимір індивідуального, абсолютного та історичного часу, що відповідає минулому, теперішньому й майбутньому, забезпечує в драматургії Лесі Українки не лише дотримання класичної вимоги «єдності часу», а й стає відправним пунктом її художнього новаторства. При цьому вимір абсолютного часу найбільше споріднює ці твори з міфологією.
Улюбленим художнім прийомом Лесі Українки є творення бінарних опозицій, що виявляють подвійну природу речей, суперечливий характер людських відносин та почуттів. У міфології з числовим архетипом двійки пов’язаний і феномен відмирання, смерті. Розвиваючи семантику цього архепиту, письменниця створює поширене в її епоху протиставлення двох світоглядів, що було відоме в інтерпретації Ф.Ніцше як боротьба діонісійського та аполонівського культів.
У просторовій структурі світу Лесі Українки також виразно розділяються дві сфери. Символічний підтекст числа «два» відображає суперечливість, що криється в самій основі нашої дійсності, у людському способі розуміння світу. У сюжетних ситуаціях драм може виступати як протиставленість, так і взаємодоповнювальність двох аспектів дійсності. Це спостерігаємо на прикладі парних героїв, як-от: Одержима і Месія, Лукаш і Мавка, Дон Жуан і Анна, або персонажів-двійників (Лукаш-вовкулака).
Часово-просторові виміри можуть розкладатися на окремі мотиви, співвідносні з рухом по вертикалі. Таким інваріантом світового дерева виступає образ кришталевої гори в «Осінній казці», Голгофи («Одержима», «На полі крові») або іншого символу вертикалі, причому це сприймається одночасно як вимір психологічних, етико-естетичних градацій на кшталт вже згадуваного образу світового дерева. Морально-етичний підтекст часово-просторової проекції передбачає звернення до тем свободи, вірності і зради, перевтілення, хаосу і світопорядку.
Відтворення ритуальних форм поведінки слугує в Лесиних драмах своєрідним кодом одвічних прагнень людини до сакрального, до пошуку вищого смислу. Ритуалізований світ виступає критерієм упорядкованості й освоєння дійсності. Через ритуал підкреслюються сутнісні мотиви вчинків персонажів. Це підтверджують наявні в драматургії Лесі Українки образи бенкету-оргії або жертвопринесення.
Треба також підкреслити іншу функцію ритуалу: через нього Леся Українка як автор входить в контакт зі світовою літературою, її основоположними кодами, які відображені в Біблії або античній міфології і містять символічно-магічні означення. Через ритуал забезпечується також порозуміння з читачем.
В окремих драмах ми виявили ритуальний характер свята, гри, маски. У контексті ритуалу набуває першорядного значення й музика, адже вона ще в античну епоху була провідною частиною драматичного мистецтва, чимсь, що пов’язує слово і дію.
В індивідуальній поетиці Лесі Українки драматичне дійство, міф і ритуал стають близькими, синонімічними поняттями. Це дає підставу говорити про своєрідну драмоміфологію письменниці.
У драматургії виразно проявився «трагічний світогляд» письменниці. Звідси схильність до трагізму, загострений катарсис драм. У поведінці персонажів надто увиразнюється елемент провини, який у бінарному конфлікті охоплює обидва його полюси і сягає усіх компонентів внутрішньої і зовнішньої структур твору. Перебуваючи в складних психологічних суперечностях, безсилий звільнитися від тягаря провини, такий герой свідомо чи несвідомо стає відповідальним за наслідки дій та вчинків, котрих він зовсім не прагнув.
Однак Леся Українка завжди виділяла у своєму героєві, крім трагічної провини, також могутню силу волі, що дає підстави до реалізації сподівань та втілення в життя мрій. Через те трагічна свідомість таких постатей стає тлом для прометеївської одержимості, додає духовних сил, окреслює нову перспективу. У драмах «Кассандра», «В катакомбах» виразно проступає саме прометеївський дух богоборства. З іншого боку, Лесин прометеїзм не виключає глибокої інтерпретації християнського культу, що був підданий осмисленню в драмах «Одержима», «На полі крові», «Адвокат Мартіан». «Прометеївська непримиренність і богоборство» (М.Зеров) у цьому випадку вдало доповнюють елементи християнського культу.
Реміфологізація, що засвідчує авторську трансформацію функцій міфологічних образів та ситуацій, переконує нас у яскравості таланту Лесі Українки, письменниці, яка дала цілий ряд нових, свіжих і яскравих інтерпретацій світових тем. Заміна традиційних акцентів на нові відбувалася відповідно до естетичних вимог неоромантизму, а в основі її лежить індивідуалістичний принцип свободи особистості, її емансипації від загальних норм, що перетворюються в догми.
Характер реміфологізації безпосередньо детермінований тими неоромантичними настановами, які Леся Українка визнавала щодо власної творчості та творчості інших митців того часу. Неоромантичний «кодекс честі» передбачав сприйняття людини як істоти духовної, сильної та самодостатньої. Провідні персонажі Лесі Українки виявляють індивідуалістичний тип свідомості. Проте вони, будучи сильними й винятковими особистостями, водночас не зневажають масу, а намагаються вплинути на її свідомість, переконати у справедливості ідей визволення та патріотизму. Такими є Елеазар і Мартіан, Месія і Орфей, Кассандра й Неофіт-раб.
Індивідуалізм щоразу ставить героя в ситуацію небезпеки, загрози смерті, нелегкого морального вибору, а нерідко й провокує на повстання проти панівних у суспільстві стереотипів чи норм суспільної моралі, що суперечать реалізації особистості волі героя. Такі ситуації часто виступають у Лесі Українки. Через співвіднесення міфологічного (загального) та індивідуального письменниця виявляє моральну силу та стійкість людини. Вона акцентує на всеохопному представленні психологічної характеристики особистості; її цікавлять передусім ті специфічні риси, які виявляються в екстремальних, вкрай напружених обставинах.
Виходячи з тези, що міфологічне мислення корелює з певними естетичними системами, зокрема з модернізмом, маємо ствердити, що саме Леся Українка однією з перших утверджує міфопоетичний образ світу в українській літературі кінця ХІХ та початку ХХ століть. Таким чином, риси індивідуальної системи образотворення письменниці поширюються своїм значенням на цілу систему національного письменства. Переходячи межі індивідуального досягнення, вони переходять в універсальний простір культури. Через те драматургія Лесі Українки залишається невичерпною за своїм ідейно-художнім потенціалом.

Список використаних джерел

1. Агеєва В. Поетеса зламу століть: Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія. К.: Либідь, 1999. 264с.
2. Ауэрбах Э. Мимесис: Изображение действительности в западно-европейской литературе. (Пер. с нем.). М.: Прогресс, 1976. 556с.
3. Бабишкін О. Драматургія Лесі Українки. К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної культури, 1963. 407с.
4. Бабій Ф. Про назву твору «Лісова пісня» та імена її персонажів // Дивослово. 1995. № 2. С.10-14.
5. Бахтин М. Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. 543с.
6. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ початку ХХ століття (монографічне дослідження). К.: Zielona Gуra, 1999. 160с.
7. Бетко І. Біблія як джерело ідей у творчості Лесі Українки // Слово і час. 1991. № 3. С.28-36.
8. Бетко І. Драматична поема «Одержима»: проблема морального максималізму // Дивослово. 1995. № 2. С.19-21.
9. Білецький О. Зародження драматичної літератури на Україні // Білецький О. Вибрані праці: У 2 т. Т. 1. Від давнини до сучасності / Редактор М.П.Лещенко. К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960. С. 130-150.
10. Білецький О. Леся Українка // Білецький О. Твори: У 5 т. Т.1 / Упордкув. та примітки О.О.Білявської. К.: Держлітвидав України, 1951. С. 60-110.
11. Бойко Ю. Модернізм і українська література // Юрій Бойко. Вибрані праці. К.: Медекол, 1992. С. 129-152.
12. Бондарева Е., Гуляк А. Числовая символика мифа. Монография. К.: Издательство «Знания», 2002. 240 с.
13. Бондарєва О. Драматизм міфу і міфологізм драми. Херсон, 2000. 183 с.
14. Брюховецька Л. Сповідь неуярмленої душі // Вітчизна. 1996. № 7-8. С.116-119.
15. Видович Ж. Трагедия и літургія. Пер. с сербского // Современная драматургия. 1998. №2. С. 32-38.
16. Войтюк А. Природа історизму Лесі Українки // Радянське літературознавство. 1984. № 5. С.31-40.
17. Волинський П. Людина і природа: єдність і суперечності («Лісова пісня» Лесі Українки) // Радянське літературознавство. 1978. № 1. С.42-55.
18. Волошин М. Театр как сновидения // М. Волошин. Лики творчества. М. : Наука, 1988. С.349-355.
19. Гегель Г. Жизнь Иисуса // Гегель Г.В.Ф. Философия религий. У 2 т. Т.1/ Отв.ред. А.В.Гульвина. Пер. с нем.М.И.Левиной. М.: Мысль, 1975. С.35-100.
20. Гозенпуд А. Театр Лесі Українки // Леся Українка. Театр. К.: Радянський письменник, 1946. С. 3-28.
21. Головко Б. Філософська антропологія. Навчальний посібник. К.: ІЗМН, 1997. 239с.
22. Горохович А. Поетика Лесі Українки і її афоризми. Вінніпег.: Волинь, 1980. 145 с.
23. Грицюта М. Про типологічну близькість «Лісової пісні» і «Тіней забутих предків» // Радянське літературознавство. 1972. № 8. С.46-52.
24. Гротовский Е. Театр и ритуал // Театр. 1988. №10. С.16-18.
25. Гумилев Л., Панченко А. Чтобы свеча не погасла: Диалог. Л.: Советский писатель. 1990. 123с.
26. Гундорова Т. Леся Українка: християнство екзистенціалізм фемінізм // Слово і час. 1996. № 8-9. С.19-28.
27. Гундорова Т. Проявлення слова. Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів.: Літопис, 1997. 297с.
28. Дейч О. Драматургія // Дейч О. Дорогою дружби. К.: Дніпро, 1977. С.100-152.
29. Демська Л. Проблема внутрішньої свободи в драматургії Лесі Українки // Слово і час. 1998. № 8-9. С.54-57.
30. Дем’янівська Л. Українська драматична поема. К.: Вища школа, 1984. 160с.
31. Дмитриева Л. Теоритические проблемы праздничной культуры в работах М. Бахтина // Бахтинология. Исследования. Переводы. Публикации. С-Пб.: Астория, 1995.
32. Доманский В. Евангельский сюжет об Иуде в интерпретации Леонида Андреева и Леси Украинки // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 1997. № 7. С.33-34.
33. Донцов Д. Жрекиня Бога, нікому невідомого в країні // Визвольний шлях. 1959. Кн.12. С. 1347-1354.
34. Донцов Д. Поетика українського рісорджіменту (Леся Українка) // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. У 3 кн. Кн.1 / Упорядники Василь Ярошенко, Євген Федоренко. К.: Рось, 1994. С. 149-183.
35. Донцов Д. Поезія індивідуалізму (Леся Українка) // Украинская жизнь. 1913. № 9. С.20-77.
36. Драй-Хмара М. Леся Українка. Життя і творчість. К.: Державне Видавництво України, 1926. 295с.
37. Євшан М. Леся Українка // ЛНВ. 1910. Кн.Х. С.50-55.
38. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. К.: «Основа», 1993. 126 с.
39. Задеснянський Р. Творчість Лесі Українки. Критичні нариси. Мюнхен.: Українська критична думка, 1994. 178с.
40. Зеров М. Леся Українка //До джерел: історико-літературні та критичні статті. Львів.: Українське видавництво, 1943. 271с.
41. Зеров М. Леся Українка // Микола Зеров. Твори: У 2 т. Т.2: Історико-літературні та літературознавчі праці / Упорядкув. Г.П.Кочура. К.: Дніпро. 1990. С.359-401.
42. Зубрицька М. Проблема індивідуалізму у творчості Лесі Українки // Сучасність. 1991. № 12. С.22-28.
43. Козак С. Неоромантизм Лесі Українки // Вісник АН України. 1992. № 5. С.31-37.
44. Козій Д. Концепція пророчиці Касандри // Листи до приятелів. 1967. № 4-5-6. С.23-32.
45. Козій Д. Мавка (До символіки «Лісової пісні») // Листи до приятелів. 1963. 3-4 кн. С.41-44.
46. Козій Д. Проблема трагічної провини у драматичних творах Лесі Українки // Визвольний шлях. 1971. Кн.9. С.1043-1055.
47. Козій Д. Форми трагізму у Лесі Українки // Листи до приятелів. 1963. № 7-8. С.7-13.
48. Косач-Кривинюк О. Леся Українка: Хронологія життя і творчості. Нью-Йорк, 1970. 923с.
49. Костенко Л. Поет, що ішов сходами гігантів // Українка Леся. Драматичні твори. К.: Дніпро, 1989. С.5-58.
50. Костомаров М. Слов’янська міфологія: вибрані праці з фольклористики й літературознавства. К.: Либідь, 1994. 384 с.
51. Кочубей Л. Драматична поема Лесі Українки «Кассандра» // Радянське літературознавство. 1966. № 10. С.81-87.
52. Краткий словарь по эстетике. М.: Просвещение, 1983. 223с.
53. Криловець А. Філософія любові у драматичній поемі Лесі Українки «Одержима» // Леся Українка і сучасність. Тези доповідей та повідомлень міжнародної науково-теоретичної конференції. Одеса, 1993. C. 15-22.
54. Криловець А. Філософія людини і світу в драматичній поемі Лесі Українки «Кассандра» // Мандрівець. 1996. № 4-5. С.41-45.
55. Криловець А. Художня філософія Лесі Українки. Рівне: Діва, 1997. 67 с.
56. Кудрявцев М. Трагедія невизнаної правди: ідейна проблематика драми Лесі Українки «Кассандра» // Українська література в школі. 2003. - № 3.- С.18-22.
57. Кудрявцев М. Нерозкаяний бунт // Слово і час. 1999. № 8. С.27-32.
58. Кудрявцев М. Самовиправдання як самовикриття // Українська мова та література. 1999. № 6. С.6.
59. Кузякина Н. Украинская драматургия начала ХХ века. Пути обновления. К.:Радянський письменник, 1978. 378 с.
60. Кулінська Л. У світі ідей та образів. К.: Дніпро, 1971. 223с.
61. Курбас Л. Березіль.і: Із творчої спадщини // Упорядник і примітки М. Лабінського. Передмова Ю. Бобишка. К. : Дніпро, 1988. 518с.
62. Кухар Р. Модерністичні визвуки у драматичній творчості Лесі Українки // Визвольний шлях. 1979. Кн.5. С.610-622.
63. Кухта Н. Народноказкова основа «Лісової пісні» Лесі Українки // Дивослово. 1997. № 4. С.42-55.
64. Кьеркегор С. Болезнь к смерти // Этическая мысль. М.: Политиздат, 1990. 480 с.
65. Литературный енциклопедческий словарь / Под общ. ред. В.М. Кожевникова, П.А.Николаева. М.: Советская энциклопедия, 1987. 752 с.
66. Лихачев Д. Прогрессивные линии развития русской литературы // Лихачев Д. Литература реальность литература. Статьи. Л.: Советский писатель, 1984. С.184-219.
67. Маковский М. Сравнительный словарь мифологической символики в индоевропейских языках. Образы мифов и мифы образов. М.: Владос, 1996. 416 с.
68. Маланюк Є. Книга спостережень: проза. Торонто.: Гомін України, 1962. 525 с.
69. Малютіна Н. Філософія часу в екзистенційному просторі драматичного діалогу Лесі Українки «Три хвилини» // Український модернізм зі столітньої відстані. Збірник наукових праць. Літературознавство. Випуск Х, спеціальний. Рівне, 2001. С. 97-104.
70. Масенко Л. Драматична поема Лесі Українки «Адвокат Мартіан» // Українська мова і література. 1998. № 39. С.1-2.
71. Мелетинский Е. Миф и двадцатый век. // Избранные статьи. Воспоминания. М.: РГГУ, 1998. 576с.
72. Мелетинский Е. Скандинавская мифология как система // Труды по знаковым системам. Тарту.: Эдда, 1975. 308с.
73. Міщенко Л. Леся Українка. // Історія української літератури. У 2 т. Т.1: Дожовтнева література. К.: Наукова думка, 1987. С. 579-596.
74. Мойсеїв І. Храм української культури (Філософія семіосфери): Посібник-дослідження. Всеукраїнський фольклорно-етнографічний центр «Рідна хата». К., 1995. 463с.
75. Моклиця М. У пошуках театру Лесі Українки // Українська мова і література в середній школі. 2000. № 2. С.46-56.
76. Мороз Л. Леся Українка і християнство // Дивослово. 1995. № 2. С.4-10.
77. Наливайко Д. Романтизм как эстетическая система // Вопросы литературы. 1982. № 11. С.156-194.
78. Ницше Ф. Антихристианин // Ницше Ф. Сумерки богов. М.: Политиздат, 1990. С.17-93.
79. Нямцу А. Закономірності і своєрідність трансформації легендарно-міфологічних і літературних образів у ХХ ст. // А.Нямцу. Загальнокультурна традиція у світовій літературі. Чернівці.: Рута, 1997. 224с.
80. Одарченко П. Леся Українка. К.: Вид. М.П. Коць, 1994. 240 с.
81. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. Монографія. 2-е вид., перероб. і доп. К.: Либідь, 1999. - 447 с.
82. Паньков А., Мейзерська Т. Поетичні візії Лесі Українки: онтологія змісту і форми. Одеса: Астропринт, 1996. 194с.
83. Пахаренко В. Незбагнений апостол // Неопалима купина. 1995. № 1-2. С.12-16.
84. Петров В. Драматична поема Лесі Українки «Кассандра» // Вісник АН УРСР. 1991. № 2. С.61-67.
85. Поліщук Я. Відлуння античного міфу загибелі // Слово і час. 1999. № 8. С.18-27.
86. Поліщук Я. «Лісова пісня» Лесі Українки: неопоганство і семантика міфу // Дивослово. 2000. №3. С.2-7.
87. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. Монографія. Видання друге. Оновлене, доповнене і перероблене. Івано-Франківськ.: Лілея НВ, 2002. 392 с.
88. Поліщук Я. Поліфункціональність міфу в поетиці модернізму // Слово і час. 2001. №2. С.35-45
89. Потебня А. Из лекций по теории словесности: Басня. Поговорка. Пословица. Харьков, 1894. 162с.
90. Потебня А. Теоретическая поэтика. М.: Высшая школа, 1990. 344с.
91. Потебня А. Эстетика и поэтика. М.: Искусство, 1976. 614с.
92. Райс Е. Естетика й етика // Сучасність. 1965. Ч.10. С.49-75.
93. Ревиль А. Иисус Назарянин. СПб., 1909. 391с.
94. Рисак О. Драма любові. В кн. «Камінний господар» Лесі Українки та феномен Середньовіччя. Збірник наукових праць. Рівне, Перспектива, 1998. С.95-97.
95. Рулін П. Рання українська драма. Харків.: Книгоспілка, 1927. 250с.
96. Сапронов П. Культурология // Курс лекций по теории та истории культуры. СПБ., Союз, 1998. 558с.
97. Саськова Т. «Чаша жизни» И. А. Бунина в контексте мировой культуры. М.: МГОМУ, 1994. 193с.
98. Сартр Ж. Экзистенциализм это гуманизм // Сумерки богов. М.: Политиздат, 1990. С.319-344.
99. Свербілова Т. Вічні повернення жанру містерії // Слово і час. 2003.- №2. С.31-40.
100. Скупейко Л. Казка і міф у драмі Лесі Українки «Лісова пісня»// Слово і час 2000. № 8. С. 55-65.
101. Скупейко Л. Пролог як міфообраз світу в «Лісовій пісні» Лесі Українки // Слово і час. 2003. - №2. С.22-30
102. Словарь по этике / Под ред. И.С.Кона. М.: Политиздат, 1982. 447 с.
103. Сріблянський М. На сучасні теми // Українська хата. 1910. Кн.10. С.680-690.
104. Ставицкий А. Драматическая поема Леси Украинки «В пуще». Автореферат канд.дисс. К.; 1959. 16с.
105. Ставицький О. Леся Українка: Етапи творчого шляху. К.: Дніпро, 1970. 223с.
106. Тибольчук Л. Три драми і три вічності // Леся Українка і сучасність. Тези доповідей та повідомлень Міжнародної науково-теоретичної конференції. Одеса, 1993. С.101-103.
107. Топоров В. Миф. Ритуал. Символ. Образ.: Исследования в области мифологического. Избранное. М.: Издательская группа Прогресс и Культура, 1995. 624с.
108. Турган О. Бенкет як реалія культури в драматургії Лесі Українки // Актуальні проблеми сучасної філології. Рівненський державний педагогічний інститут. Вип. УІ. Рівне, РДПІ, 1999. С 120-128.
109. Українка Леся. Адвокат Мартіан (Драматична поема) // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. Т.6: Драматичні твори / Упорядкув. та прим. В.І.Мазного. К.: Наукова думка, 1977. С.9-70.
110. Українка Леся. Вавилонський полон (Драматична поема) // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. Т.3: Драматичні твори / Упорядкув. та прим. І.О.Лучник. К.: Наукова думка, 1976. С.148-166.
111. Українка Леся. В дому роботи, в країні неволі (Драматична поема) // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. Т.3: Драматичні твори / Упорядкув. та прим. І.О.Лучник. К.: Наукова думка, 1976. С.263-268.
112. Українка Леся. Камінний господар. (Драматична поема) // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. Т.6: Драматичні твори / Упорядкув. та прим. В.І.Мазного. К.: Наукова думка, 1977. С.71-162.
113. Українка Леся. Кассандра. (Драматична поема) // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. Т.4: Драматичні твори / Упорядкув. та прим. А.М.Полотай. К.: Наукова думка, 1976. С.9-98.
114. Українка Леся. Лист до А.Ю.Кримського від 16 листопада 1905р. // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. Т.12: Листи / Упорядкув. та примітки В.Ф.Святовця. К.: Наукова думка, 1976. С.136-151.
115. Українка Леся. Лист до А.Ю.Кримського від 27 жовтня 1911р. // Леся Українка. Т.12: Листи / Упорядкув. та прим. В.Ф.Святовця. С.370-373.
116. Українка Леся. Лист до О.Ю.Кобилянської від 27 березня 1903р. // Леся Українка. Т.11: Листи / Упорядкув. та прим. О.О.Білявської. С.54-56.
117. Українка Леся. Лісова пісня (Драматична поема) // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. Т.5: Драматичні твори / Упорядкув. та прим. К.М.Сєкарєвої. К.: Наукова думка, 1976. С.201-298.
118. Українка Леся. На полі крові. (Драматична новела)//Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. Т.5: Драматичні твори / Упорядкув. та прим. К.М.Сєкарєвої. К.: Наукова думка, 1976. С.135-157.
119. Українка Леся. На руїнах (Драматична поема) // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. Т.3: Драматичні твори / Упорядкув. та прим. І.О.Лучник. К.: Наукова думка, 1976. С.167-182.
120. Українка Леся. Новейшая общественная драма // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. Т.8: Літературно-критичні та публіцистичні статті / Упорядкув. та прим. М.Л.Гончарука. К.: Наукова думка, 1977. С.229-252.
121. Українка Леся. Осіння казка (Драматична поема) // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. Т.3: Драматичні твори / Упорядкув. та прим. І.О.Лучник К.: Наукова думка, 1976. С.183-216.
122. Українка Леся. Політика і етика // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. Т.8: Літературно-критичні та публіцистичні статті / Упорядкув. та прим. М.Л.Гончарука. К.: Наукова думка, 1977. С.104-105.
123. Українка Леся. Руфін і Прісцілла (Драматична поема) // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. Т.4: Драматичні твори / Упорядкув. та прим. А.М.Полотай. К.: Наукова думка, 1976. С.107-326.
124. Українка Ле