ПОЛІФОНІЗМ ПОЕТИЧНОГО ДИСКУРСУ ШІСТДЕСЯТНИКІВ (В. СИМОНЕНКО, М. ВІНГРАНОВСЬКИЙ, В. ПІДПАЛИЙ)

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Каленченко Олександр Олександрович

УДК 82 1: 82’06 (477)

ПОЛІФОНІЗМ ПОЕТИЧНОГО ДИСКУРСУ ШІСТДЕСЯТНИКІВ (В. СИМОНЕНКО, М. ВІНГРАНОВСЬКИЙ, В. ПІДПАЛИЙ)

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
КОВАЛІВ Юрій Іванович
доктор філологічних наук, професор

Київ - 2009

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
ПОЛІФОНІЗМ ЯК АСПЕКТ ПОЕТИЧНОГО ДИСКУРСУ ШІСТДЕСЯТНИКІВ 9
РОЗДІЛ 2
ДИСКУРС НЕОНАРОДНИЦТВА, ПОЕТИКА КОСМІЗМУ, НЕОРОМАНТИЗМ ТА ЕСТЕТИЗМ ШІСТДЕСЯТНИКІВ 33
2.1 Метафора і символ у творчості В. Симоненка, М. Вінграновського
та В. Підпалого 33
2.2 Гуманістичні виміри поезії шістдесятників 50
2.3 Поезія В.Симоненка у світлі неонародництва та неоромантизму 59
2.4 Космізм М. Вінграновського 99
РОЗДІЛ 3
АКСІОЛОГІЧНІ ТА ХУДОЖНІ ПРІОРИТЕТИ В. ПІДПАЛОГО 115
ВИСНОВКИ 142
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 151

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема шістдесятництва одна з визначних в історії українського письменства. Недарма до неї постійно звертаються літературні критики і літературознавці, які намагаються з’ясувати сутність, специфіку і місце цього явища як у літературі, так і в суспільстві. Найпомітнішою в дискурсі шістдесятництва була поезія, представлена в наукових розвідках та вузькотематичних дослідженнях есе «З матір’ю на самоті» М. Сома, монографіях «Василь Симоненко» А.Ткаченка, «Ліна Костенко. Літературно-критичний нарис» В.Брюховецького, «Микола Вінграновський» Т. Салиги, «Іван Драч. Літературно-критичний портрет» М. Ільницького, «Книга споминів» Михайлини Коцюбинської, «Українська філософська лірика» Елеонори Соловей, нарисах Людмили Тарнашинської «Іван Світличний: ... Бо вірую», «Василь Симоненко: «Україно, ти моя молитва...», «Микола Вінграновський: «Все на світі з людської душі», статтях «Цвітуть сині троянди поета» Є.Гуцала, «Свіча у кам’яній пітьмі», «Духовна міра таланту», «Більший за самого себе» І. Дзюби, «Стильовий портрет шістдесятництва» Ніли Зборовської, «Екзистенційний вибір Володимира Підпалого» Ю. Коваліва, «У хороший шевченків слід ступаючи» І. Кошелівця, «Інтуїтивні начала у віршах Леоніда Талалая» І. Прокоф'єва, «Крізь роки і печалі. До літературного портрету Ліни Костенко» В. Саєнка та ін., але синтетичне осмислення літературної спадщини представників покоління 60-х, зокрема їхньої лірики, залишається на часі. Явища шістдесятництва у чистому вигляді не існує, адже хронологія даного явища охоплює не лише 60-ті роки, а й кінець 50-х та межі 60-х. Термін «шістдесятники» поширюється і на прозаїків (Гр. Тютюник, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Шевчук, В. Міняйло та ін.) Для всебічного розуміння цього різнорідного і аморфного руху варто залучати творчість не лише В. Симоненка, М. Вінграновського, а й менш відомих поетів, як В. Підпалий.
У загальних рисах можна виокремити два підходи дослідження шістдесятництва: інтегративний, якому притаманне акцентування на загальності, колективності, та диференційний підхід, коли переважає акцентування на індивідуальному стилі того чи того автора, які формують поліфонію літературного процесу. У пропонованій роботі поетичний дискурс шістдесятництва розглянутий як сукупність варіантів, інтегрованих у тогочасний контекст письменства й орієнтованих на усвідомлення стильової неповторності кожного поета у відкритому комунікативному полі творчого життя. На потребі такого типу аналізу свого часу наголошував В. Дончик: «Надзвичайно важливим для істориків літератури є «персоналізувати» шістдесятництво розглянути кожного окремо, не в дусі традиційного літературного портретування (це є і цього забагато), а проаналізувати різний вибір, різні долі, позиції, версії, шляхи, дискурси» [144, c. 45].
Дослідник запропонував плюральний підхід наукового аналізу, який охоплює творчий поліфонізм поетичних пошуків 60-х років. Тому доречно було звернутися до теорії поліфонізму М. Бахтіна, яку вчений використав для осмислення прози. Ця теорія відповідає також розумінню багатозвуччя, різноголосся лірики, способів відтворення основної теми твору за допомогою різних голосів. Поетична практика, що виходить за межі лінійного дискурсу, а також використання поняття М. Бахтіна «чуже слово», яке вступає у діалогічні відношення зі словом протагоніста і голосом автора, також застосовані у дисертації. Чуже слово інтертекстуальне. Наявність чужого слова і чужого тексту (інтертекст) у ліриці шістдесятників зумовлена специфікою поетичного дискурсу, який, на підставі поліморфності, передбачає принцип художнього зв’язку між текстами різних авторів за допомогою прийомів звертання, присвяти, епіграфа, цитати та ін.
Апеляція до теорії поліфонізму зумовлена потребою аналізу багатогранного і багатопланового шістдесятництва, що й визначає актуальність роботи.
Об'єктом дослідження є твори з поетичних збірок В. Симоненка «Земне тяжіння», «Тиша і грім», збірки вибраних поезій «Берег чекань», зокрема поема «Кирпатий барометр», твори гумористичного плану «Хуліганська Іліада, або посоромлення Гомера», цикли епітафій та сатиричних віршів «Мандрівка по цвинтарю», «Заячий дріб», сонети автора; вірші М. Вінграновського, що ввійшли до збірки «Атомні прелюди», «Сто поезій», поема «Демон»; натурфілософська, «тиха лірика», імпресіоністична поезія В. Підпалого, цикл віршів «Григорій Сковорода»; літературно-критичні дослідження, присвячені творчості поетів-шістдесятників, передмови до видань, щоденникові записи, епістолярна спадщина, окремі архівні матеріали, що зберігаються у приватній бібліотеці поета-шістдесятника М. Сома.
Предметом дослідження є специфіка поліфонізму поетичного дискурсу шістдесятників та його прояви в українській літературі другої половини ХХ століття.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової теми кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, спеціалізованої на дослідженнях української літератури другої половини ХХ століття (спеціальність 10.01.01). Тема дисертації затверджена на засіданні координаційної ради Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України (червень 2006 року).
Мета дисертації: дослідити явище шістдесятництва в аспекті поліфонізму, а також визначити його роль і місце у літературному процесі України другої половини ХХ століття.
Для реалізації даної мети необхідно розв’язати такі завдання:
- обгрунтувати поняття «поліфонізм», «поліфонізм поетичного дискурсу», «діалогізм», «чуже слово» та «інтертекст», які використано в дисертації;
- простежити і узагальнити основні мотиви, ключові образи і тематику творчості шістдесятників;
- виявити особливості поетичної творчості досліджуваних авторів у контексті літературного шістдесятництва;
- проаналізувати особливості художнього стилю В. Симоненка, М.Вінграновського та В. Підпалого;
- узагальнити результати аналізу теоретико-методологічних джерел, лірики та світоглядних принципів шістдесятників, встановити проекцію впливу їхньої творчості на літературний процес другої половини ХХ століття.
Мета і завдання дослідження сформульовані у відповідності з ключовими позиціями теоретико-методологічної бази дисертації, заснованої на працях з теорії поліфонізму та діалогізму М. Бахтіна, Юлії Крістевої, У. Еко, Г.-Р. Яусса; дослідженнях феномену світоглядного плюралізму В. Джеймса, наукових студіях з філософської антропології М.Шелера, О. Больнова, психоаналізу З. Фройда, Е. Фромма, Г. Маркузе, роботах К. Г. Юнга, дослідженнях теорії екзистенціалізму, працях з філософії (А. Шопенгауер), дослідженнях історії світової культури (Х. Ортега-і-Гассет, Й. Хейзінга), міфопоетики (Е. Мелетинський, М. Еліаде), використано наукові студії з теорії літератури А. Ткаченка, В. Халізєва, Лідії Гінзбург. Використано історико-літературознавчі розвідки (Г. Касьянов, Михайлина Коцюбинська, М. Сом, Б. Олійник, І. Дзюба, О. Гончар, В. Кордун, Ю.Ковалів, В. Дончик, Т. Салига, Ніла Зборовська, Л. Талалай), біографічні нариси (П. Засенко, В. Гончаренко, Лілія Шитова).
Методологічна основа дисертації передбачає комплексне застосування літературознавчих методів аналізу (філологічний, інтертекстуальний, типологічний) у зв’язку з філософськими підходами екзистенціалізму, методологією психоаналізу, архетипної критики, міфологічної та культурно-історичної школи.
Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній вперше проаналізовано і систематизовано аспекти поліфонізму творчості В.Симоненка, М. Вінграновського, В. Підпалого, а також інших шістдесятників, які формували становлення української культури другої половини ХХ ст.
Висвітлено суть поліфонізму поетичного дискурсу шістдесятників як способу творчої комунікації, діалогу між авторами, що проявився у використанні епіграфів, цитат, ремінісценцій, звертань, посвят, комплексно проаналізовано твір В. Симоненка «Кирпатий барометр», розкрито екзистенційну проблематику віршів поета, художні особливості поеми «Тиша і грім», поеми «Демон» М. Вінграновського та поезій автора, у яких означено основні аспекти поетики космізму як формо- та змістотворчого чинника літератури. Окремий фрагмент роботи присвячено осмисленню творчості В.Підпалого, стильових та змістових аспектів його поезії, серед яких основну роль відіграють елементи імпресіонізму, частково імажинізму, натурфілософії. Вперше детально розглянуто цикл віршів «Григорій Сковорода» в аспекті аксіологічної проблематики.
Теоретичне значення роботи. Використання висновків та обгрунтувань дисертації сприяє уточненню дискусійних теоретико-методологічних моментів підходів дослідження поезії шістдесятників, зокрема з’ясування суті понять «поліфонізму поетичного дискурсу» та «діалогізму». Результати дослідження поглиблюють уявлення про шістдесятництво, розкривають специфіку малодосліджених аспектів поліфонізму поетичного дискурсу, пов’язаного з аксіологічною, екзистенційною, людинознавчою проблематикою та стильовими особливостями художньої творчості.
Практичне значення. Матеріали роботи можуть бути використані у навчальних і дослідницьких цілях при вивченні і подальшому науковому студіюванні історії української літератури другої половини ХХ століття.
Апробація роботи. Здійснена під час обговорення на засіданні кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні аспекти роботи розкрито у доповідях, виголошених на Всеукраїнській науковій конференції: «Феномен Агатангела Кримського у світовій науці (до 135-річчя від дня народження)» (Київ, 2006); Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених «Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність» (Київ, 2007), Конференції, присвяченій творчості письменників першої половини ХХ століття (Київ, 2007), на двох наукових щорічних конференціях студентів, аспірантів і викладачів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2007, 2008).
За темою дисертації опубліковано чотири статті у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.
Структура роботи відповідає меті дослідження і послідовності розв’язання завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел Загальний обсяг дисертації становить 163 сторінки, обсяг основного тексту 150 сторінок. Список використаних джерел містить 156 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження поліфонізму творчості шістдесятників можна підсумувати результати аналізу поліфонізму поетичного дискурсу, змістових та стильових домінант поезії шістдесятників, основних мотивів їхньої лірики, специфіки теоретичних понять «поліфонізм», «поліфонізм поетичного дискурсу», «діалогізм», «чуже слово» та «інтертекст».
Поліфонізм як явище багатоголосся, засноване на гармонійному поєднанні паритетних точок зору, позицій, мотивів є важливим виражальним засобом у поезії шістдесятників, їх діалогізму та поліфонізму. Використання як акустичних (анафора), так і семантичних засобів (метафора, символіка, метонімія) увиразнює різноплановість поетичного дискурсу. Цьому сприяє жанрова поліфонія лірики, ліро-епіки, драматичних творів шістдесятників. З поняттям «поліфонізм» тісно пов’язане поняття «чужого слова» слова, взятого з контексту творчості іншого автора. У силовому полі інтертекстуальних взаємовпливів голосу автора і точок зору інших шістдесятників формується поліфонія поетичного дискурсу на тематичному, поетикальному та світоглядному рівнях.
Виникнувши в кінці 50-х на початку 60-х років ХХ ст., явище шістдесятництва набуло вагомого значення, особливо у літературі. Відновлення втрачених художніх форм, поява романтизованого пафосу, звернення до гуманістичних цінностей, використання фольклорного матеріалу були характерні для шістдесятників. У їхній творчості з’являється космічна поезія, художні експерименти, елементи поетики імажинізму, «тиха лірика». Важливим чинником стилетворчості поетів цього покоління виявився естетизм, що позначився на поезії В. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського, В.Підпалого, Л. Талалая, М. Сома та ін.
У контексті неонародницького і неоромантичного дискурсу В.Симоненка важливими є екзистенційні мотиви, пов'язані з осмисленням проблем життя і смерті, самотності і щастя, інертності духу і самоствердження. Феномен безсмертя, як і вся розмаїтість танатологічних рефлексій поета, інтерпретовані автором в екзистенційному ключі. Важливою складовою творчого доробку поета є карнавальний дискурс, що проявляється у циклі епітафій «Мандрівка по цвинтарю». Останній має перегук із епітафіями М. Сома, у творчій манері якого збереглися загальні риси поетики шістдесятників.
Ствердження цінності і неповторності окремої людини з народу стало світоглядним принципом неонародництва шістдесятників, творчість яких сприяла переборенню в поезії 60-х років абстрактного космізму на противагу життєвій конкретності і предметності слова. Подолання риторичних штампів сприяло осмисленню справжніх джерел романтики, заснованої на світоглядному принципі кардіоцентризму.
Поліфонічнічність поетичного мислення В. Симоненка вповні проявляється у його ліричній поемі «Кирпатий барометр», в якій поєднано елементи літературної молитви, казки, містерії, сатири і власне лірики. В цій поемі наявні елементи космічної проблематики, заснованої на протиставленні апокаліптичного пафосу індивідуальному прагненню до подолань загроз майбутнього. Екзистенційна проблематика поета набуває глобального масштабу, поєднуючи у своєму контексті персоніфіковані образи всесвітнього жаху, погроз ночі, пітекантропів, що виступають анонімними істотами, зображеними у комічному ключі. Полярне протиставлення негативних та позитивних персонажів сприяє увиразненню авторських пріоритетів, зокрема символіки образу маленького привида. Містерійні мотиви поеми В. Симоненка передбачають використання міфологем та архетипів. Міфологема культурного героя-першопредка проектована на прагнення до всесвітнього миру. Багатоплановість поеми «Крпатий барометр» визначається наявністю елементів неоромантики, фольклорних міфологем, космічного пафосу, містерії, епіко-драматичного дійства.
У творчості В. Симоненка наявні мотиви біблійних переказів, народних легенд. Поруч з поезіями лірико-епічного плану особливе місце у доробку поета займють вірші, створені за допомогою елементів поетики імпресіонізму. Пейзажні мініатюри, проектовані на внутрішній світ поета, не обмежуються тільки естетичним сприйняттям краси природи, а й заторкують проблеми буття і творчості, увиразнюючи медитативні рефлексії автора.
Сміховий струмінь творчості В. Симоненка проявляється у поемі «Хуліганська Іліада...». На зіставленні інтертекстуальних площин античності та сучасності автор засобами сміху і народного бурллеску аналізує антимілітарну проблематику. Сприйняття автором теми війни і розвінчання її наслідків подане у контексті антимілітарної позиції шістдесятників.
У ліричних поезіях В. Симоненка помітним є вироблений автором інтимний тон звертань до матері, батьківщини, рідної землі. Інтимізація стала творчим принципом не тільки В. Симоненка, а й М. Вінграновського, В.Підпалого та інших шістдесятників.
Образ України у В. Симоненка позбавлений абстрактності, загальності. Це конкретрно визначений, створений на основі особистих цінностей та ідеалів художній образ, в якому відображено життя самого поета, його матері, його народу.
Проблема екзистенційної самотності, нудьги, тиші ставала неодноразово чинником змістотворення поетичних мініатюр В. Симоненка. Натомість поет віднаходить автентичний сенс життя у світі сродних цінностей. У віршах В. Симоненка важливу роль відіграє образ матері, який позбавлений абстрактності і наближається до образу матері-Мадонни у поемі «Одинока матір». Образ матері в цій поемі поєднує в собі сенси релігійного потрактування з архетипним сприйняттям матері як берегині. Архетипні образи матері і рідного дому уявляє автор як найважливіші для людини обереги, магічна дія яких має універсальний вияв.
Вірш «Лебеді материнства» засвідчує творчі принципи діалогізму автора. Використання обопільних звертань матері і сина підкреслюють поетичний поліфонізм твору, його ліричної фабули, побудованої на основі чергувань голосів матері і сина. Різнорідність слів персонажів забезпечують настроєві тональності дитячої уяви картин зоряної ночі та настанов матері.
Для творчості В. Симоненка характерне використання прийому одивнення, згідно з яким зображувані речі постають у художньому тексті у світлі небуденного сприйняття. Цей прийом проявляється у віршах «Світ який, мереживо казкове...», «Осінній дисонанс», «Поет і природа» та ін. Використання прийому одивнення поєднується з публіцистичним викладом у вірші «Ти знаєш, що ти людина?».
Пейзажні поезії В. Симоненка створені за канонами естетизму. Вірші-пейзажі через посередництво зображення природи передають настрої ліричного героя. Образ похмурого зимового дня, початок зими, осінній вечір та інші поетичні замальовки стали предметом естетичних рефлексій поета.
Тема спорідненості людини і землі актуальна для В. Симоненка. Першоджерелом всіх життєвих явищ поет вважає землю, образ якої відбиває символіку народної творчості.
Історіософська поезія В. Симоненка увійшла до циклу «Русь». Масштабні каотини історичних звершень, боротьба русів з кочовими племенам показані у гіперболізованому плані. Автор поєднав матеріали легенд, переказів, літописів з власним поглядом на перебіг історії києворуського середньовіччя. Підкреслення божественного походження руського князя суголосне позиції літописців, які акцентували увагу на сакральності княжого роду і держави.
Інтимна лірика В. Симоненка представлена низкою поезій та поемою «Тиша і грім», у яких зображені внутрішні переживання та вияви любові ліричного героя. У поєднаннях вишуканого ліризму та виразних любовних рефлексій постає ліро-епічний наратив історії кохання. На фоні пейзажних образів, що перегукуються з внутрішніми почуттями ліричного героя. зображено різноманітний спектр любовних переживань. Наявні у поемі В.Симоненка «Тиша і грім» елементи петраркізму проявляються в ідеалізованому образі коханої, платонічних переживаннях, муках і сумнівах ліричного героя. Осмислюючи суперечності любові та драматизму інтимних почуттів нерозділеного кохання, екзистенційного вибору, насолоди і страждання, поет залучає до контексту любовних переживань героя бінарні опозиції щатя нещастя, тиші грому, сенсу марноти, смутку радості та ін. Контраст, як смислотворчий чинник, дотичний до образів вітру, тиші, весняного неба, блискавки, байдужості і любові ліричного героя, світоглядні домінанти якого розкриваються у діалогах, звернених як до самого себе, так і до близької людини.
Ліричний герой В. Симоненка через естетичне переживання осягає сутність людського буття, створює нову, уявну дійсність, побудовану за законами краси, пов’язану з музичністю, ритмічністю, метричністю художньої творчості, її тропеїчним насиченням. Ліричні рефлексії персонажів поета передані за допомогою засобів, що формують особливу інтимну атмосферу з витонченим емоційним станом, враженнями, експресіями, сугестивністю, ліризмом. Лірика у творчості В. Симоненка проявляється також у поемах автора, зокрема у поемі «Тиша і грім». У творчості поета помітну роль відіграє пейзажна, інтимна, елементи еротичної, філософської, медитативної лірики.
Поет часто використовує ліричні монологи, які розкривають почуття героя, його переживання за допомогою виражально-зображальних можливостей поезії, художнього мовлення. Основною формою ліричнго монгологу у творчості В. Симоненка є невеликий за обсягом вірш, а також фрагменти ліро-епічних творів автора.
Естетичні приорітети В. Симоненка близькі до творчих засад Б.Олійника та М. Сома. Поет-шістдесятник М. Сом у своїй першій збірці «Йду на побачення» накреслює споріднені з літературними смаками В. Симоненка художні орієнтири витонченого ліризму, поетичниого мелосу, поетизує власні спогади про батьківщину та враженя молодих літ. Як і всі шістдесятники, М. Сом звертається до народницької тематики у поезіях, навіяних фольклором («Українській народній пісні»). Звертаючись до жанру пейзажної лірики, автор використовує елементи імпресіоністичного поезописьма, а також особистісні рефлексії («Осіння дума», «Битй шлях», «Осінній дощ»). Звукопис та семантичні асоціації увиразнюють лірику М.Сома. Прийом інтертекстуальності уможливлює творчий діалог письменника з іншими авторами, як у вірші, де застосовано епіграф зі слів С.Крижанівського «Образи, образи, образи...».
Сміховий профіль М. Сома співмірний з сатиричною творчістю В.Симоненка. Це особливо помітне у вірші «Сміх» з потрактуванням сміху як засобу протидії людини небезпекам довколишнього світу. Дотепність, що є виявом мисленнєвої та емоційної свободи, знаходить свій оригінальний прояв у творчості шістдесятників, зокрема, у жанрі епітафії. Показовими з цього приводу виявилися епітафії В. Симоненка «Мандрівка по цвинтарю» та «Сто епітафій» М. Сома.
«Казка про Дурила» В. Симоненка містить особливий зріз архетипних образів, що дозволяє прочитувати даний твір на ширшому семантичному рівні. Традиційні образи казки відповідні архетипам колективного несвідомого, в той час як послідовність сюжету відображає інтерпретацію символів та архетипів Тіні, Аніми, Самості, Трикстера.
Образ людини у поезії шістдесятників розкрито у контексті антропологічної проблематики внутрішнього світу особистості. Ідеалом поетів 60-х років є людина, закорінена у природний світ.
Космічна поезія шістдесятників актуалізує проблематику людського буття у контексті новаційних досягнень 60-х років. Протиставлення природної людини і людини технічної стало популярним мотивом поезії М.Вінграновського. Збірка поезій «Атомні прелюди» заснована на співвіднесеності її змісту, мотивів і форм зі світопочуваннями молодої людини початку 1960-х років. Рефлексії тривоги та емоційна напруга «атомного часу» є змістовими домінантами збірки поета. До основних рис поетики космізму автора належать масштабність поетичних тропів, семантична універсальність ліричних роздумів, експресивність метафоризму, образна діалектичність, бінаризм.
Планетарна етика відносин людини і світу у модусі відповідальності є проблематикою віршів зі збірки «Атомні прелюди», що започаткувала новий період космічного мислення в українській літературі. Стосунки з Універсумом, масштабність якого затінює постать окремо взятої людини виокремлюються у контексті почуттів турботи поета про свій народ і людину взагалі. Есхатологічні настрої «Атомних прелюдів» послаблюються виявами гуманізму та оптимістичним світоглядом поета і його ліричного героя.
Екзистенційну проблему проминальності поет втілює в образі ріки, що актуалізує семантику філософських максими Геракліта «все тече, все змінюється» та «в одну річку двічі не ввійти» та ін. Невідворотність долі та незворотність життя поет осмислює у вінку сонетів «На березі юності».
Зовнішня і внутрішня масштабність поезій М. Вінграновського взаємопов’язані. Абстрагуючись від образів космосу і його неосяжного простору, автор звертає увагу на глибину людської душі, у якій виявляється тіньова сторона. У вірші «Ви чуєте? Ви чуєте він спить!» поет звертає увагу на підсвідому сторону життя людини і разом з тим обстоює схильність до гуманістичних вчинків. Тіньові сторони душі ліричний герой поета намагається подолати почуттям любові і доброзичливості.
Техніка кінематографічного моделювання дійсності застосована М.Вінграновським у «Кінотриптиху», основними засобами образотворення якого є чергування зорових планів, зображення з різних ракурсів, ритм образів.
Перегук з творчістю О. Довженка, І. Драча, Т.Шевченка. М.Лермонтова, Дж. Г. Байрона, О. Пушкіна та ін. органічний для поезії М.Вінрановського. Стягнення інтертекстуальних площин актуалізує поруч з аворським голосом точки зору інших поетів у творчому полілозі.
Елементи неоромантизму і поетичного космізму визначають художні домінанти поеми М. Вінграновського «Демон». Наслідування традицій Дж.Г.Байрона і М. Лермонтова, залучення їх образів до сюжету поеми узгоджується з оригінальним задумом автора. Переосмислюючи традиційний мотив демонічності, М. Вінграновський створює концепцію образної інтерпретації злої сили, згідно з якою демон може виступати позитивним персонажем. Ліричний герой поета змінює свій профіль самотнього мандрівника на шукача власної Вітчизни в неосяжному просторі космосу.
Творчість В. Підпалого суттєво розширює обсяг поетичних здобудків шістдесятників. Переживаючи еволюцію від громадської поезії, почасти декларативного пафосу ранніх віршів до заглибленого у медитативні рефлексії творчого споглядання, В. Підпалий актуалізує художні можливості жанрів елегії, сонету, пейзажної лірики.
Ліризм та естетизм суголосний гуманізму В. Підпалого, зосередженого на проблемах екзистенційного плану, пошуках сенсу життя, таємниць творчого натхнення і краси природнього світу. Помітним аспектом поезії В.Підпалого стає натурфілософічність, яка залишається визначальною для всієї творчості автора.
Для філософічної лірики В. Підпалого є характерним співвідношення зображуваних явищ, їхньої прихованої суті та рефлексій естетичного споглядання. Ліричні переживання поета сягають рівня світорозуміння у поезіях, що мають ознаки герметичності. Різноплановість рефлексій поета охоплює способи розумового сприйняття, спонтанного схоплення, інтуїтивного осягання та емоційних відгуків. Єдність думки і почуття акцентує увагу на онтологічному конфлікті проминальності, що стає смислотворчим чинником екзистенційних поезій В. Підпалого.
Життєві орієнтації та аксіологічні пріоритети В. Підпалого розкриті у циклі віршів «Григорій Сковорода», що має діалогічну структуру, засновану на зміні голосів та точок зору персонажів. У циклі використано рефлексії екзистенційного плану, форму народної казки-загадки, вірші, присвячені Григорію Сковороді. Поліфонізм поетичних рефлексій також проявляється в останньому творі цього циклу «Драматичному етюді, в якому діють степ, небо, птах та Григорій Сковорода».
Новаторство шістдесятників насамперед визначалося послідовним утвердженням художньо-естетичних принципів різноголосся, діалогічності, поліфонізму, стильового розмаїття, багатства форм. Шістдесятники накреслили нові тенденції естетизму, гуманізму, апелюючи до мистецьких чинників словесної творчості. Ці завдання успішно реалізують у своїй поезії В. Підпалий, Л. Талалай, продовжуючи започатковану шістдесятниками (В. Симоненко, М. Вінграновський та ін.) течію естетизму. Шістдесятники у своїй творчості поєднували різнорідні елементи, апелюючи до цілісності. Застосовуючи метафору, символ, метонімію, порівняння та інші тропи, шісдесятники у своєму літературному дискурсі поєднали традиційне і модерне, романтичність і авангардизм, народництво та екзистенційність, публіцистику і натурфілософію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [упор. М.Зубрицька]. Львів: Літопис, 1996. 636с.
2. Арутюнова Н. Метафора и дискурс // Теория метафоры. / Арутюнова Н. М: Прогресс, 1990. 438с.
3. Базилевський В. Всупереч залізному льодовикові / В. Базилевський // Київ. 2005. №3. С. 136-139.
4. Батай Жорж. Внутренний опыт / Жорж Батай; [пер.с франц. С.Фокин]. СПб.: Аксиома, 1997. 336с.
5. Баранов В. І понад нами місяць-однолюб... / В. Баранов // Київ. 2004. № 6. С.114-117
6. Бахтін М. Проблеми тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [упор. М. Зубрицька] / М. Бахтін. Львів : Літопис, 1996. 636с. с.416-421
7. Бахтин М. Искусство и ответственность. К философии поступка. Автор и герой в эстетической деятельности. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве. / М. Бахтин. К. : Next, 1994. — 384с. (Работы 1920-х годов).
8. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского / М. Бахтин. М: Наука, 1979. 402с.
9. Бичко І. Феномен української інтелігенції / І. Бичко, А. Бичко. К: Пульсари, 1995 148с.
10. Біловус Л. Теорія інтертекстуальності як модус новаторства у творчих феноменах Василя Стуса та Івана Світличного / Л. Біловус. Тернопіль.: Підручники і посібники, 2004. 126с.
11. Блум Х. Страх влияния. Теория поэзии. Карта перечитывания / Х. Блум [пер. С. Никитин]. — Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та Studia humanitatis, 1998. 352с.
12. Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму: Посібник для вузу з теорії українського романтизму / Т. Бовсунывська. — К. Київський ін-т «Слов'янський ун-т», 1997. 179с.
13. Больнов О. Философия экзистенциализма. Философия существования / О. Больнов — С.Пб. : Лань, 1999. — 224с.
14. Вінграновський М. Вибрані твори / М. Вынграновський. — К.: Дніпро, 2004. — 830с.
15. Вінрановський М. Вибрані твори / М. Вынграновський К: Дніпро 1986. 462с.
16. Гадамер Г. - Г. Істина і метод / Г.-Г. Гадамер [пер. з нім. О. Мокровольський]. — К.: Юніверс, 2000. — Т. 1 : Герменевтика І: Основи філософської герменевтики. — 464с.
17. Гадамер Г- Г. Істина і метод / Г.-Г. Гадамер [пер. з нім. О. Мокровольський]. — К. : Юніверс, 2000. — Т.2. 456с.
18. Гадамер Г.- Г. Герменевтика і поетика: Вибрані твори / Г.-Г. Гадамер [Пер. з нім. О. Мокровольський] . — К.: Юніверс, 2001. — 280с.
19. Галич О. Загальне літературознавство: Навч. посібник для вузів / О.Галич, В. Назарець, Є. Васильєв. Рівне, 1997. 543с.
20. Гартман Н. К основоположению онтологии / Н. Гартман [пер. Ю.Медведев]. — СПб.: Наука, 2003. — 639 с.
21. Голосовкер Я. Логика мифа / Я. Голосовкер. — М.: Наука, 1987. — 218с. — (Исследования по фольклору и мифологии Востока).
22. Гундорова Т. Проявлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація / Т. Гундорова. — Львів: Літопис, 1997. — 297с.
23. Гуцало Є. Цвітуть сині троянди поета // Володимир Підпалий. Поезії. / Є. Гуцало К: Дніпро 1982 с. 5-12
24. Дерріда Ж. Структура, знак і гра в дискурсі гуманітарних наук // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. [за ред. М.Зубрицької] / Ж. Деріда — Львів : Літопис, 1996. — 636с.
25. Деррида Ж. О грамматологии / Ж. Деррида; [пер.с фр.и вступ.ст. Н.Автономова]. — М.: Ad Marginem, 2000. — 511с. — (Университетская библиотека; Серия "1 / 16").
26. Джеймс В. Воля к вере / В. Джеймс; [Пер.с англ. Л. Блинникова]. — М.: Республика, 1997. — 431с. — (Мыслители ХХ века).
27. Джеймс В. Многообразие религиозного опыта / В. Джеймс. — М. : Наука, 1993. — 432с. — (Мыслители ХХ века).
28. Джеймс В. Беседы с учителями о психологии / В. Джеймс; [пер. А.Громбах]. — М.: Совершенство, 1998. — 160с. — (Классики психологии).
29. Дзюба І. Свіча у кам’яній пітьмі // В.Стус Палімпсест. Вибране / І.Дзюба К: Факт 2006 с.7-32
30. Дзюба І. Духовна міра таланту / І. Дзюба // Микола Вінграновський. Вибрані твори К: Дніпро 1986 С. 5-22
31. Дзюба І. Більший за самого себе // Василь Симоненко. Твори у двох томах. / І. Дзюба Черкаси: Четверта брама 2004 С.7-31
32. Діденко В. Моністичне та плюралістичне буття філософії // В.Діденко // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. Випуск 44 С. 218-219.
33. Еко У. Поетика відкритого твору // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [упор. М. Зубрицька]. / У. Еко — Львів: Літопис, 1996. 636с. С. 525-537
34. Жирмунский В. Введение в литературоведение: Курс лекций / В.Жирмунский. СПб., 1996. 440с.
35. Забаштанський В. Мужністю завдячую тобі / В. Забаштанський. К: Дніпро 1988 128с.
36. Засенко П. Я для тебе горів, український народе... Спогад-есе про Василя Симоненка / П. Засенко // Київ. 2004. № 1-2. С. 149-170
37. Зборовська Н. Стильовий портрет шістдесятництва / Ніла Зборовська // Слово і час. 2001. № 12. С. 26-43
38. Зборовська Н. Шістдесятники / Ніла Зборовська // Слово і час. 1999. № 1. С.74-80
39. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство: Посібник / Ніла Зборовська. — К.: Академвидав, 2003. — 392с. — (Серія «Альма-Матер»).
40. Ільницький М. Література українського відродження: Напрями і течії в українській літературі 20-х - поч. 30-х рр. ХХ ст. / М.Ільницький. — Львів: Академвидав, 1994. — 74с. — (Бібліотека «Українського освітнього журналу»).
41. Ільницький М. Українська повоєнна еміграційна поезія / М.Ільницький. — Львів: Академвидав. 1995. — 116с.
42. Камю А. Вибрані твори: У 3 т. / А. Камю — Х.: Фоліо, 1996, Т.3. 1996. 623с.
43. Камю А. Сочинения: В 5 т. / А. Камю. — Х.: Фолио, 1997. —Т.2: Миф о Сизифе. 1997. 527с
44. Касьянов Г. Незгодні. Українська інтелігенція в русі опору 1960-80х років / Г. Касьянов К: АН України; Інститут історії України. 1994. 376с.
45. Ковалинський О. Ліна Костенко в світоглядному контексті шістдесятництва / О. Ковалинський // Київ. 2003. №11-12. с. 116-176.
46. Ковалів Ю. Екзстенційний вибір Володимира Підпалого / Ю.Ковалів // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. Випуск 16 К.ВПЦ Київський університет, 2006, с. 132-138
47. Коцюбинська М. Книга споминів / Михайлина Коцюбинська. — Х.: Акта, 2006. 288с.
48. Коцюбинська М. Мої обрії: В 2 т. / Михайлина Коцюбинська. К.: Дух і літера, 2004. — 335с. Т. 1. 2004. 335с.
49. Коцюбинська М. Мої обрії: В 2 т. / Михайлина Коцюбинська. К.: Дух і літера, 2004. 383с. Т. 2. 2004. 383с.
50. Кошелівець І. У хороший шевченків слід ступаючи // Симоненко В. Берег чекнь / І. Кошелівець. К: Наукова думка 2001 С. 11-46
51. Крістева Юлія Полілог / Юлія Крістева. К: Юніверс, 2004 474с.
52. Кристева Юлия Бахтін, слово, диалог и роман / Юлия Кристева // Вестник МГУ. Филология. 1995. № 1. С. 45-52
53. Кристева Юлия Разрушение поєтики / Юлия Кристева // Вестник МГУ. Филология. 1994. № 5. С. 44-62
54. Літературознавча енциклопедія: у 2 т. / Ю. І. Ковалів К.: Академія, 2007. — Т. 1: А (аба) Л (лямент). 2007. 608с. (Серія «Енциклопедія ерудита»).
55. Літературознавча енцилопедія: у 2 т. / Ю. І. Ковалів К.: Академія, 2007. Т.2: М (Маадай-Кара) Я (я-форма). 2007. 624с. (Серія «Енциклопедія ерудита»)
56. Лепп І. Християнська філософія екзистенції / І. Лепп. К.: Парапан 2004. 68с.
57. Лихачев Д. Внутренний мир художественного произведения / Д. Лихачев // Вопросы литературы. 1968. С. 74-87.
58. Лосев А. Миф-Число-Сущность / А. Лосев. М.: Мысль, 1994. — 919с.
59. Лосев А. Эстетика Возрождения. Исторический смысл эстетики Возрождения / А. Лосев. — М.: Мысль, 1998. — 750с.
60. Лотман Ю. О поэтах и поэзии: Анализ поэтического текста. Статьи и исследования. Заметки, рецензии, выступления / Ю. Лотман. — СПб.: Искусство, 1996. — 848с.
61. Лотман Ю. Семиосфера. Культура и взрыв. Внутри мыслящих миров. Статьи. Исследования. Заметки / М. Лотман. — СПб.: Искусство, 2000. — 704с.
62. Маланюк Є. Книга спостережень: Статті про літературу. / Є. Маланюк. — К. : Дніпро, 1997. — 428с.
63. Мамардашвили М. Картезианские размышления (январь 1981 года) / М. Мамардашвили. — М. : Прогресс, 1999. — 352с.
64. Мамардашвили М. Психологическая топология пути: М. Пруст "В поисках утраченного времени" / М. Мамардашвили. — СПб.: Русский Христианский гуманитарный ин-т, 1997. — 576с.
65. Маркузе Г. Эрос и цивилизация: Философское исследование учения Фрейда / Г. Маркузе; [пер. с англ. А. Юдин]. — К.: Б-ка Украины для юношества, 1995. — 314с.
66. Маслоу А. Психология бытия / А. Маслоу. — М. : Рефл-бук, 1997. — 304с. — (Актуальная психология).
67. Мелетинский Е. Поэтика мифа / Е. Мелетинский. М.: Вост. лит.РАН, 1995. — 407с. — (Исследования по фольклору и мифологии Востока).
68. Мифология: Иллюстрированный энциклопедический словарь / [ред. Е.Мелетинский]. — СПб.: Ленинградская галерея, 1996. — 844с.
69.