ЕКЗИСТЕНЦІАЛІСТСЬКА МОДЕЛЬ УКРАЇНСЬКОГО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОМАНУ 20-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

brief description

Харківський національний університет іменіВ.Н.Каразіна

На правах рукопису

Куриленко Ірина Анатоліївна

УДК 821.161.2 312.1

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІСТСЬКА МОДЕЛЬ УКРАЇНСЬКОГО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОМАНУ 20-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник: Гноєва Ніна Іванівна, кандидат філологічних наук, доцент

Харків 2006

ЗМІСТ

ВСТУП ....4

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження та рецепція українського інтелектуального роману критикою та літературознавством ..10
1.1. Екзистенціалізм як філософсько-естетичне явище: сутність та основні поняття .......10
1.2. Жанрова природа інтелектуального роману .......25
1.3. Український інтелектуальний роман 20-х років ХХ століття в оцінці критики та літературознавства ...39
1.4. Висновки ...54

РОЗДІЛ 2. Художня модель буття в інтелектуальній романістиці В.Підмогильного ....56
2.1. Філософське осмислення людської екзистенції в романі «Місто» ..57
2.2. Філософія жіночого існування в романі «Невеличка драма» ...81
2.3. Висновки ....98

РОЗДІЛ3.ЕкзистенціальнапарадигмароманістикиВ.Домонтовича..101
3.1. Екзистенціальні виміри буття-людини-у-світі в романі «Дівчина з ведмедиком» .......102
3.2. Екзистенціал самотності як предмет художньої рефлексії в романі «Доктор Серафікус» ...116
3.3. Висновки ..133

РОЗДІЛ 4. Екзистенціальні мотиви в романах «Недуга» Є.Плужника та «Честь» М.Могилянського ....136
4.1. Мотив любові в художній системі роману «Недуга» Є.Плужника ...137
4.2. Мотив «автентичності» / «неавтентичності» людського буття в романі «Честь» М.Могилянського ...151
4.3. Висновки ..166

ВИСНОВКИ ..168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .....177

Вступ

Український інтелектуальний роман неординарне явище літературного процесу 20-х років ХХ століття, різні аспекти якого останнім часом досліджуються в літературознавстві. Одним із найперспективніших бачиться з’ясування екзистенціалістської моделі буття, що обумовлює вивчення філософської основи романістики, зокрема філософії екзистенціалізму. Як слушно зазначає С.Павличко, література завжди мала філософський підтекст, проте у ХХ столітті, в епоху небувалих історичних і суспільних катаклізмів і краху світових філософських систем, філософування стало її домінантою [199,с.209]. Серед творців українського інтелектуального роману 20-х рр., для художнього світу яких характерний екзистенціальний тип світовідчуття, В.Підмогильний, В.Домонтович, Є.Плужник, М.Могилянський. Парадигму екзистенціальної семантичної структури творів українських митців зумовлює зосередженість на конкретному існуванні людської екзистенції, що сприймається як єдина достовірна реальність і основоположний та відправний момент осмислення буття. У певному розумінні інтелектуальний роман 20-х рр. і є цією достовірною реальністю, оскільки побудований переважно на індивідуальному бутті особистості, яка перебуває в складних стосунках зі світом та оточенням, а також перебуває в пошуках сутності власної екзистенції. Незважаючи на те, що означений феномен хронологічно дистанційований від піку популярності філософії екзистенціалізму (4050-ті рр. ХХ ст.), в ньому досить чітко прочитуються її визначальні модуси: гайдеґґерівський пошук сенсу буття як Dasein-у; ясперівська теорія «межових» ситуацій; бердяївська концепція самотності / відчуженості людини в «світі речей»; буберівське «буття в комунікації»; сартрівська діалектика «Я» та «Іншого»; тлумачення абсурдності людського існування А.Камю тощо.
Філософська парадигма української інтелектуальної романістики на сьогодні потребує серйозного, послідовного дослідження, чіткого наукового обґрунтування. Досі екзистенціальна проблематика інтелектуальних романів зазначеної доби окремо не вивчалася, хоча існує чимало цікавих потрактувань цих творів із позиції екзистенціалізму. Так, змістовні спостереження щодо наявності екзистенціальних мотивів у творчій спадщині В.Підмогильного висловили О.Галета, О.Гриценко, Г.Кудря, В.Мельник, Н.Монахова, С.Павличко, Л.Пізнюк, М.Тарнавський, В.Шевчук, Ю.Шерех (Ю.Шевельов). На аналогії між романами В.Домонтовича й працями філософів-екзистенціалістів вказували В.Агеєва, Т.Белімова, І.Василишин, М.Гірняк, С.Матвієнко, Ю.Рибалко. Спільність філософських пошуків Є.Плужника та М.Могилянського з представниками філософії існування була помічена Н.Колошук, А.Михайловою, Л.Череватенком, Н.Шумило. Утім попри високий фаховий рівень досліджень названих авторів, чіткість і обґрунтованість наукових позицій, спостерігається факт недостатнього вивчення екзистенціального дискурсу українського інтелектуального роману 20-х рр. ХХ ст., чим і обумовлена актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна «Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури ХІХ ХХ століть».
Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному розкритті специфіки екзистенціалістської моделі буття українських інтелектуальних романів В.Підмогильного, В.Домонтовича, Є.Плужника та М.Могилянського в контексті становлення і розвитку модерністської парадигми ХХ століття.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
розглянути понятійно-категоріальний апарат філософії екзистенціалізму, який є основою аналізу екзистенціального дискурсу інтелектуальних романів;
визначити жанрові риси інтелектуального роману;
з’ясувати принципи й засади літературознавчої та критичної рецепції аналізованих творів;
дослідити специфіку структур «буття-в-собі» та «буття-в-світі» як центральних категорій екзистенціального мислення в романі «Місто» В.Підмогильного;
розкрити філософію жіночої екзистенції у романі «Невеличка драма» В.Підмогильного;
схарактеризувати екзистенціальні виміри буття-людини-у-світі в романі «Дівчина з ведмедиком» В.Домонтовича;
розглянути форми самотності (соціальну та екзистенційну) в романі «Доктор Серафікус» В.Домонтовича;
осмислити феномен смерті (самогубства) як специфічної характеристики буття в романі «Честь» М.Могилянського;
виявити специфіку екзистенціалу «недуга» в однойменному романі Є.Плужника.
Об’єкт дослідження інтелектуальна романістика 20-х років ХХ століття: «Місто» (1928), «Невеличка драма» (1929) В.Підмогильного; «Дівчина з ведмедиком» (1928), «Доктор Серафікус» (1929 рік написання; 1947 рік друку) В.Домонтовича; «Недуга» (1929) Є.Плужника; «Честь» (1929) М.Могилянського. Додатково досліджуються й твори інших авторів (вітчизняних і західноєвропейських), споріднені з екзистенціальним світоглядом зазначених письменників.
Предметом вивчення в роботі є екзистенціальні модуси людського буття, екзистенціальні мотиви, художні моделі, представлені інтелектуальними романами В.Підмогильного, В.Домонтовича, Є.Плужника та М.Могилянського.
Теоретико-методологічною основою дисертації є праці українських і зарубіжних літературознавців, присвячені з’ясуванню жанрової природи інтелектуального роману, М.Бенькович, Н.Бернадської, В.Бікульчюса, А.Бочарова, Т.Гуріної, Ю.Давидова, В.Днєпрова, Д.Затонського, Н.Лейтес, С.Павличко, Н.Павлової, Н.Синицької, І.Фрадкіна та інших; дослідження в галузі структурної семантики та міфопоетики, здійснені Б.Ґаспаровим, В.Кухаренко, Ю.Лотманом, І.Силантьєвим, В.Топоровим, А.Ханзен-Льове та іншими. Крім того, підґрунтям дисертації стали ідеї провідних філософів-екзистенціалістів М.Бердяєва, С.деБовуар, М.Гайдеґґера, А.Камю, С.Кіркеґора, Ж.П.Сартра, М.деУнамуно, Л.Шестова, К.Ясперса та інших, які розглядали людське існування крізь призму екзистенціальних модусів. Теоретичну основу складають також фундаментальні положення психоаналітичних досліджень екзистенціальних станів, що здійснені у працях З.Фройда, Е.Фромма. Для вирішення поставлених у дисертаційному дослідженні завдань використано й праці сучасних філософів і літературознавців із питань екзистенціальної естетики, зокрема І.Бичка, Л.Левчук, Н.Михайловської, Н.Хамітова, Н.Зборовської, В.Агеєвої, Т.Гундорової, Г.Бежнар, К.Долгова, О.Галича, І.Михайлова, Д.Наливайка, Н.Мотрошилової, Л.Онишкевич та інших. У процесі даного дослідження застосовувалися такі методологічні підходи, як архетипно-міфологічний, структурно-семантичний, компаративний, культурно-історичний та герменевтичний, методика мотивного аналізу.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в роботі:
уперше здійснено спробу комплексного аналізу художнього вираження екзистенціальних інтенцій в українській інтелектуальній романістиці В.Підмогильного, В.Домонтовича, Є.Плужника та М.Могилянського;
обґрунтовано екзистенціальний світогляд творців українського інтелектуального роману, яким не були чужі ті ж таки філософські проблеми, що нуртували на Заході; більше того, в силу історичних умов українські митці слова іноді й випереджали своїх західних колег у пошуках відповідей на питання, що ставила з усією гостротою доба духовних зламів і соціальних катаклізмів;
простежено специфіку реалізації ключових для екзистенціального мислення мотивів людської екзистенції, абсурдності людського буття, самотності, відчуження, тривоги, страху, непевності, тотальної зневіри й відчаю, нездійсненності свободи, вибору, відповідальності, смерті (самогубства) тощо в межах аналізованих творів.
Практичне значення результатів дослідження визначається актуалізацією подальшого вивчення особливостей українського літературного дискурсу ХХ століття з позицій екзистенціальної філософії, що сприятиме докладнішому висвітленню проблем взаємозв’язку вітчизняної літератури зі світовим інтелектуальним дискурсом. Основні положення роботи можуть бути використані у викладанні курсу «Історія української літератури ХХ ст.» у вищих навчальних закладах, у підготовці спецкурсів і спецсемінарів із проблем мотивного аналізу інтелектуальних романів, а також у написанні курсових і дипломних, фахових робіт, присвячених українській інтелектуальній романістиці 20-х рр. ХХ ст., та в підготовці посібників із історії української літератури ХХ ст.
Апробація результатів дослідження здійснена на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, на засіданні Харківського історико-філологічного товариства, а також на наукових конференціях: Міжнародна наукова конференція «Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського національного університету і філологічного факультету» (Харків, 57 жовтня 2004 р.); VIII Міжнародна наукова конференція молодих учених (Київ, 2123 червня 2005 р.); ХІХ Міжнародна наукова конференція ім. проф. Сергія Бураго «Мова і культура» (Київ, 2024 червня 2005 р.); Всеукраїнська наукова конференція «Актуальні проблеми слов’янської філології» (Бердянськ, 1920 вересня 2005 р.).
Публікації. Результати дослідження відображені у восьми статтях, опублікованих у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура дисертації обумовлена її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Обсяг роботи становить 176 сторінок основного тексту та 26 сторінок списку використаних джерел, що містить 315 позицій.

bibliography

Висновки

Проведений аналіз українських інтелектуальних романів 20-х років ХХстоліття яскраво засвідчує їх глибоку екзистенціальну філософічність, котра породжена національною культурною традицією й безпосереднім впливом реальних проблем українського буття пореволюційної доби (руйнація традиційного світогляду й зародження деструктивного нігілізму, утвердження в суспільному житті авторитаризму), а також загальноєвропейською думкою.
Виділяючи основні ознаки жанру інтелектуального роману, ми прийшли до висновків, що інтелектуальний роман початку ХХ століття не можна зрозуміти, якщо не знайдено ключ до його потаємних шифрів, до його метафізичного чи глибокого психологічного підтексту. Не можна уявити собі серйозне та аргументоване дослідження того чи іншого художнього твору цієї доби без звернення до психоаналізу З.Фройда, ідей Ф.Ніцше, без зв’язку його з усією атмосферою «філософії життя», а також без глибокого зв’язку з екзистенціальною філософією.
Під час аналізу жанрово-стильових особливостей інтелектуального роману ми визначили основні ознаки й таких жанрових модифікацій, як «філософський роман» та «екзистенціалістський (екзистенціальний) роман», що попри вагому формальність і змістовну подібність суттєво різняться між собою (у виборі певної теми, проблеми, ідеї, типу композиції, конфлікту, засобів творення характерів, ступенів та способів «присутності» автора в тексті тощо).
Розкриття принципів і засад літературознавчої та критичної рецепції інтелектуальних романів 20-х рр. ХХ ст. показало, що питання екзистенціального дискурсу в творчості українських митців (передовсім на етапі первинного критичного сприйняття (2030-ті рр.)) належно не осмислювалося, але (починаючи з активного діаспорного літературознавчого прочитання (40-і поч. 80-х рр.) і закінчуючи сучасним етапом (кін. 80-х 2006-й рр.)) спостерігаються певні дослідження щодо наявності екзистенціальних мотивів в аналізованих творах. Проведений же нами аналіз компонентів екзистенціального дискурсу в художній картині світу В.Підмогильного, В.Домонтовича, Є.Плужника та М.Могилянського вважаємо перспективним, оскільки він дає змогу простежити, як через художній текст розкриваються глибинні шари людської психіки, в який спосіб поетика літературного твору відбиває авторське світовідчуття.
Українським письменникам, безперечно, близька та екзистенціалістька модель світу, за якою кожна людина є самодостатньою особистістю: у своїй концепції художнього освоєння світу, осмислення буття вони, як і зарубіжні філософи-екзистенціалісти, також приймають за відправну точку саме таку особистість, яка шукає виходу з абсурдного середовища у відчуженості від світу, самоізоляції, зосередженні на своєму внутрішньому «Я», в ескапізмі. Для них, як і для екзистенціалістів, людина принципово самотня, замкнута, приречена на взаємне непорозуміння. Існуючи, людина сама надає собі тієї чи іншої сутності: ця сутність особливо виразно виявляється в екстремальних («межових») ситуаціях, коли перед людиною постає проблема вибору, через який вона реалізує свою свободу. Процес удосконалення людини виглядає як проходження через нескінченний ланцюг виборів, і результат цього буде залежати від того, наскільки вона відповідально буде ставитися до кожного з них. Отже, внутрішнім ядром усіх досліджуваних творів українських митців, навколо якого обертаються сюжетні колізії, є екзистенція як духовне існування людини, що виражає її специфічну індивідуальну сутність. Визначальними пріоритетами екзистенціального дискурсу інтелектуальних романів 20-х рр. ХХ ст. на рівні екзистенції виступають такі релевантні модуси людського існування, як абсурдність буття, самотність, відчуження, тривога, відчай, страх, непевність, невроз, туга, нудьга, свобода, вибір, відповідальність, метафізичний бунт особистості, смерть, самогубство тощо. Звісно, усі ці екзистенціальні модуси можна назвати загальнолюдськими і увагу до них аж ніяк не можна назвати переважним надбанням українського інтелектуального дискурсу. Світова екзистенційна думка завжди зупинялась на цих феноменах, однак саме в філософії екзистенціалізму вони набувають особливого смислового навантаження, що пов’язано з дегуманізацією та технізацією навколишнього середовища, втратою найвищих цінностей і свободи, впевненості й надії на краще майбутнє тощо.
Задекларована екзистенціальна філософічність усіх досліджуваних текстів проявляється крізь призму низки бінарних опозицій: духовного / тілесного, раціонального / ірраціонального, або аполлонівського / діонісійського.
Серед провідних мотивів інтелектуальних романів, що підкреслюють протистояння цих опозицій людської екзистенції, виділяється мотив самотності. Самотність є одним із тих феноменів буття людини у світі, який не можна оцінити однозначно та безперечно, позаяк обсяг та зміст самотності надзвичайно різноплановий. Серед найбільш яскравих типів самотності, представлених в українських інтелектуальних романах, є такі: самотність-усамітнення як реакція на абсурдну дійсність, як добровільне уникнення контактів з іншими людьми, що має на меті зосередження на якійсь справі, предметі, самому собі й цим постає умовою самопізнання та самовдосконалення (Максим Гнідий і Вигорський («Місто» В.Підмогильного), Сквирський («Недуга» Є.Плужника)); самотність-відповідальність як «приреченість» кожної людини на самостійний вибір способу дій (Дмитро Андрійович Калін («Честь» М.Могилянського)); самотність-відчуження як складний розлад особистості зі світом, панування дисгармонії, страждання, кризи «Я» (Степан Радченко («Місто» В.Підмогильного), Василь Хрисанфович Комаха («Доктор Серафікус» В.Домонтовича), Іван Семенович Орловець («Недуга» Є.Плужника)). Акцентуючи увагу на проблемі самотності-відчуження, українські митці з психоаналітичного погляду розкривають стан внутрішньо-екзистенційної відокремленості особистості від соціуму та цілий ряд відчуттів, викликаних ним. Так, ламаючи часові характеристики й роблячи майбутнє ще більш невизначеним, ніж звичайно, самотність породжує тривогу й страх, загострює почуття неприродної та неочікуваної порожнечі, що проймає весь внутрішній світ особистості.
Творці українських інтелектуальних романів зосереджують також увагу на абсурдності людського існування, на проблемі усвідомлення безвиході, безнадії, що формується у процесі критичного розмірковування про ситуацію людини в світі. За їх переконанням, у людини, яка усвідомила трагізм свого існування, тобто екзистенційну безвихідь, домінуючим стає емоційний стан фрустрації, розпачу, відчаю.
Іншою домінантою, що виявляє екзистенціалістські погляди українських митців в інтелектуальній романістиці 20-х рр. ХХ ст., є проблема тотального (абсолютного) відчуження від дійсності як знаку надходження «якогось», дотепер невіданого, самопочуття людини в ній, а з ним і принципово нової історико-культурної епохи. Гострого звучання цей лейтмотив набирає в романах «Місто» В.Підмогильного та «Доктор Серафікус» В.Домонтовича. Так, причиною відчуження, психологічних протиріч для Степана Радченка («Місто») стає зустріч із урбаністичним простором, багатолюдним містом. Якщо село, природа, поле, степ поняття, що виникають у свідомості героя як ознаки щастя, спокою, захищеності, вічності, то місто й усе, що з ним пов’язується, вступають із цими поняттями в напружене протистояння. Ці два світи («свій» і «чужий»), що постійно співіснують у свідомості героя, постійно порівнюються, протиставляються, а отже, спричиняють складну психологічну «дуалістичність» його душі. Що ж до першоджерела відчуження головного героя роману «Доктор Серафікус» В.Домонтовича, то воно пов’язується передусім із процесом дегуманізації та технізації навколишнього середовища, з процесом, у якому зникають традиції, цінності, а люди перетворюються на загал, на маленьких «комах» і, залишаючись відірваними від свого коріння, втрачають відчуття «життєвості». Так, опинившись в умовах нівелювання дійсності, Василь Хрисанфович Комаха втрачає особистісне начало, його приватне життя порожнішає й механізується.
Особливого значення в аналізованих інтелектуальних романах набуває проблема творчості як екзистенційний вибір митця, як продуктивний шлях пізнання істини, справжнього («автентичного») існування. Найяскравіше ця проблема звучить у романі «Місто» В.Підмогильного, де митець розглядається як людина, котра творчістю може перебороти абсурд та нудоту життя й повернути собі відчуття цілісності, гармонії, виправдати своє існування. Водночас творчість має для головних героїв самостверджуючий і самопізнавальний характер, вона надає їм можливість висловити всі свої найпотаємніші думки, самореалізуватися, проникнути в світ внутрішнього «Я». Творчість для письменників, якими є Степан Радченко та Вигорський, є тією цариною, в якій вони все ж залишаються вільними і «чесними з собою». Вона допомагає існувати в суспільстві, яке так і залишається для героїв «чужим», «нудним», «ворожим», а також виступає необхідною умовою внутрішньої свободи на тлі власної самотності.
Важливе місце в системі екзистенціальних кодів досліджуваних творів посідає модус смерті («буття-до-смерті»), який засвідчує не тільки відчуття історичної обмеженості, минущості емпіричного існування людини, але передусім зростаюче усвідомлення закладеної у цьому відчутті екзистенційної істини, усвідомлення фатальної, доленосної конечності тих цінностей, до яких спрямоване і в яких вичерпує себе індивідуальне людське буття. Загроза смерті, конечність буття «Іншого» змушує людину задуматись над сенсом свого життя, повернутися до самого себе і свого буття, тобто до екзистенції. Інваріантом мотиву смерті стає тема прагнення смерті самогубство. Безперечно, найяскравіше цей мотив звучить у романах «Місто» В.Підмогильного, «Дівчина з ведмедиком» В.Домонтовича та «Честь» М.Могилянського, де він представлений як особлива життєва обставина, перед лицем якої людина відкидає буденне «буття-в-світі» й звертається до власної екзистенції.
Однією з особливостей екзистенціалістської моделі української інтелектуальної романістики 20-х рр. є прагнення їх авторів розкрити складну діалектику приватної / громадської сфер людської екзистенції. Любов як модус людського буття, що окреслює найглибше відчуття повноти особистісного буття й переживання цілісності у з’єднанні з іншою особистістю та світом, який допомагає людині подолати відчуття самотності й відчуження і водночас дає змогу їй залишитися самою собою, зберегти свою цілісність, є екзистенційним центром переважної більшості аналізованих романів. Утім екзистенціал любові в художніх творах виявляється в різних варіантах: як можливий вихід із абсурдного колообігу буденщини («Місто» В.Підмогильного); як самопожертва й певна мазохістська схильність, як суто біологічна пристрасть, як романтична ілюзія («Невеличка драма» В.Підмогильного); як своєрідний інтелектуальний потяг («Доктор Серафікус» В.Домонтовича); як специфічний обряд ініціації, через який треба пройти, щоб ствердити свою жіночу незалежність («Дівчина з ведмедиком» В.Домонтовича); як невроз («недуга»), що викликає розчарування й внутрішнє роздвоєння особистості («Недуга» Є.Плужника).
Типовою ознакою екзистенціального дискурсу досліджуваних творів є розрізнення справжнього («автентичного») й несправжнього («неавтентичного») існування людини («Місто» В.Підмогильного, «Честь» М.Могилянського). Справжнє існування це перехід від об’єктивного, предметного світу до рівня екзистенції, відчуття унікальності й неповторності своєї особистості. Несправжнє існування це існування у вигляді самообману, «життя з усіма», «життя, як у всіх», пливучи за течією, без усвідомлення свого «Я», без розуміння справжнього покликання.
Екзистенціальність українських інтелектуальних романів 20-х рр. виявляється не тільки у відповідній філософській наповненості творів певними художніми мотивами, а й у специфіці їх художніх образів, які відтворюють настрої приреченості, відчуженості, абсурдності буття, проливаючи світло на авторське світовідчуття. Інтелектуальне художньо-образне тло усіх досліджуваних творів набуває поліфонічного характеру, втілюючись у філософських діалогах та монологах персонажів. Рушійною силою розвитку образів, зосібна головних героїв, стає протистояння духовного / тілесного, раціонального / ірраціонального, свідомого / підсвідомого начал людської екзистенції.
Художня парадигма аналізованих романів розкривається й крізь призму ігрового начала, що сприяє виявленню провідних ідей. Ігрова перспектива є визначальною в поведінці багатьох персонажів В.Домонтовича, для яких характерна відстороненість, відчуженість від життя. Виступаючи в ролі «акторів», вони створюють певні правила гри, згідно з якими інша людська екзистенція розглядається як об’єкт маніпулювання. Інтелектуальна гра в текстах В.Домонтовича стимулює погляд на речі, відмінні від звичайного, загальноприйнятого, провокує переглянути будь-які норми, правила, канони, морально-етичні цінності тощо.
Серед інших рис українського інтелектуального роману 20-х років вирізняється тенденція до розмивання узвичаєних меж маскулінного / фемінного. Знаковим для аналізованих творів є образ «нової жінки» (Марта Висоцька («Невеличка драма» В.Підмогильного), Зина Тихменєва та Вер Ельснер («Дівчина з ведмедиком» і «Доктор Серафікус» В.Домонтовича)), яка «бунтує» проти узвичаєних уявлень про її місце і роль у суспільстві (як мати, дружина, помічниця, самозречено посвячена родині, тобто «друга стать»). Образ «нової жінки» гармонійно поєднує в собі жіночу зовнішність із чоловічою «внутрішністю» (те, що стосується характеру, волі та інтелекту). «Нова жінка» відмовляється від патріархальних уявлень, вторинності, залежності, перестає бути лише об’єктом, побаченим іззовні, з іншої системи ціннісних координат, вона почувається самодостатньою особистістю, що розкривається зсередини, поза своїми стосунками з чоловічим світом. Ставлячи таку жінку в центрі своїх творів, українські митці протиставляють їй старосвітську володарку «родинного вогнища» (Ліна, Ірен, Марія Миколаївна та Тетяна Ничипорівна («Невеличка драма»), Леся Тихменєва та Марія Семенівна («Дівчина з ведмедиком»), Таня Беренс («Доктор Серафікус»)), яка репрезентує патріархальні стереотипи, що визначають жінку як «другу стать», довічно ув’язнену в своєму тілі, неспроможну до самостійності, довічно залежну.
Важлива роль в осмисленні екзистенціалістської моделі буття в інтелектуальній романістиці 20-х рр. належить вставним оповіданням. У романі «Дівчина з ведмедиком» В.Домонтовича привертає увагу вставне оповідання про жахливий злочин Миколи Буцького (вбивство невиліковно хворої дружини), що слугує яскравою ілюстрацією приречення людини, її зневіри в своєму злиденному, неможливому існуванні, а також екзистенціальної боротьби між раціональним / ірраціональним та духовним / тілесним началами людської екзистенції. У формі вставного оповідання викладено життєву філософію Миколи Сергійовича Сичова («Недуга» Є.Плужника), яка позначена гострим інтересом до вічних проблем людської екзистенції. У романі «Честь» вставна новела-оповідь про батька Каліна, священика-правдошукача, репрезентує такий есенційний вимір людської екзистенції, як віра в Бога, що не дає людині впасти у відчай і позбавляє її переконання, що життя абсурдне.
Таким чином, у процесі дослідження української інтелектуальної романістики 20-х рр. ХХ ст. ми з’ясували, що означений феномен характеризується передовсім зверненням до особистісного виміру людського буття, посиленою увагою до проблем, негараздів, радощів тривог та сподівань людини, новим прочитанням людського єства як одвічно неоднозначного, суперечливого, як поєднання розсудливості й пристрасті, раціонального / ірраціонального, духовного / тілесного, патріархального / матріархального, маскулінного / фемінного начал людської екзистенції. У цілому всі ці концепти, безперечно, дають підстави говорити про екзистенціалістську модель аналізованих творів, а їх авторів схарактеризувати як цікавих концептуальних мислителів екзистенціального спрямування. Перегуки ж тем та сюжетів інтелектуальних романів 20-х років з багатьма творами класиків філософії екзистенціалізму, безперечно, підтверджують плідний розвиток екзистенціалізму як світоглядно-естетичної системи в Україні ще на початку ХХ століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АббаньяноН. Мудрость жизни: Пер. с итал. СПб.: Алетейя, 1996. 320с.
2. АббаньяноН. Структура экзистенции: Введение в экзистенциализм. Позитивный экзистенциализм: Пер. с итал. СПб.: Алетейя, 1998. 506с.
3. АгеєваВ.П. Місто як об’єкт бажання // АгеєваВ. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму. К.: Факт, 2003. С.93100.
4. АгеєваВ.П. Мовні ігри В.Домонтовича // ДомонтовичВ. Дівчина з ведмедиком. Роман. Болотяна Лукроза. Оповідання та нариси. К.: Критика, 2000. С.3 20.
5. АгеєваВ.П. Модерна героїня в романістиці В.Домонтовича // АгеєваВ. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму. К.: Факт, 2003. С.227245.
6. АгеєваВ.П. Нова жінка в прозі В.Домонтовича // Слово і час. 2002. №10. С.2536.
7. АгеєваВ.П. Путівник для інтелектуального бродяжництва // Критика. 2000. №3 (29). С.1417.
8. АгеносовВ.В. Генезис философского романа: Учебное пособие. М.: МГПИ им. В.И.Ленина, 1986. 131с.
9. АдмониВ.Г., СильманТ.И. Томас Манн: Очерк творчества. Л.: Советский писатель, 1960. 350с.
10. БахтинМ.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Советский писатель, 1963. 363с.
11. Бачелис Т. Границы интеллектуализма // Театр. 1968. №7. С.125 139.
12. БежнарГ.П. Екзистенційні мотиви в творчій спадщині В.Винниченка: Автореф. дис. канд. філософ. наук: 09.00.05 / Київ. нац. ун-т ім.Т.Шевченка. К., 2004. 19с.
13. БезхутрийЮ.М. Хвильовий: проблеми інтерпретації. Харків: Фоліо, 2003. 495с.
14. БелімоваТ.В. Інтертекстуальна основа художньої прози В.Домонтовича (на матеріалі романів «Дівчина з ведмедиком», «Доктор Серафікус» та «Без грунту»): Автореф. дис. канд. філолог. наук: 10.01.01 / Київ. нац. ун-т ім.Т.Шевченка. К., 2005. 19с.
15. БелімоваТ.В. Інтертекстуальний опис структурних особливостей текстів філософсько-інтелектуальних романів В.Домонтовича // Наука і сучасність: Зб. наук. праць Київ. нац. пед. ун-ту ім. М.Драгоманова. К., 2004. Т.44. С.157170.
16. БелімоваТ.В. Література українського модернізму: «Дівчина з ведмедиком» Віктора Домонтовича // Українська література в загальноосвітній школі. 2004. №7. С.1215.
17. БеньковичМ.А. Из истории русского философского романа. Кишинев: Штиинца, 1991. 108с.
18. БерВ. Засади поетики (від «Ars poetica» Є.Маланюка до «Ars poetica»добирозкладеногоатома)//http://www.etnolog.org.ua/vyd/studmyst/2005/№1_9/Art05.htm
19. БердяевН.А. О самоубийстве // БердяевН.А. О человеке, его свободе и духовности: Избранные труды / Ред.-сост. Л.Новикова и И.Сиземская. М.: Флинта, 1999. С.118136.
20. БердяевН.А. Самопознание: Сочинения. М.: ЭКСМО-Пресс; Харьков: Фолио, 1998. 624с.
21. БердяевН.А. Я и мир объектов: Опыт философии одиночества и общения // БердяевН.А. Философия свободного духа. М.: Республика, 1994. С.230316.
22. БернадськаН.І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: Монографія. К.: Академвидав, 2004. 368с.
23. БидерманГ. Энциклопедия символов: Пер. с нем. / Общ. ред. и предис. И.С.Свинцицкой. М.: Республика, 1996. 335с.
24. БикульчюсВ.В. Поэтика философского романа: Учебное пособие. Вильнюс: Издательско-редакционный совет Министерства народного образования Литовской ССР, 1988. 71с.
25. БичкоІ.В. Екзистенціалізм // Філософський енциклопедичний словник / За ред. В.Шинкарук. К.: Абрис, 2002. С.186187.
26. БілокіньС. Хронотоп повісті В.Домонтовича «Доктор Серафікус» // http://ktf.franko.lviv.ua/~vivat/book4.html
27. БовуарС.де Друга стать: У 2-х т.: Пер. з фр. К.: Основи, 1994. Т.1. 391с.
28. БовуарС.де Друга стать: У 2-х т.: Пер. з фр. К.: Основи, 1995. Т.2. 391с.
29. БойкоЮ. «Невеличка драма» В.Підмогильного на тлі дійсності 20-их років // БойкоЮ. Вибране. Твори: У 3-х т. Мюнхен: Накладом автора, 1971. Т.1. С.195210.
30. БольновО.Ф. Зустріч // СитниченкоЛ.А. Першоджерела комунікативної філософії. К.: Либідь, 1996. С.157170.
31. БольновО.Ф. Философия экзистенциализма: Пер. с нем. С.Никелина. СПб.: Лань,1999. 224с.
32. БондаренкоЮ. Національна парадигма українського екзистенціалізму // Слово і час. 2003. №6. С.6469.
33. БочаровА.Г. Бесконечность поиска: Художественные поиски современной советской прозы. М.: Советский писатель, 1982. 423с.
34. Боярчук О.М. Експериментальна проза 20-х років ХХ століття: жанрово-стильові модифікуції (В.Домонтович, А.Любченко, М.Йогансен): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т.Г.Шевченка. К., 2003. 19с.
35. БоярчукО.М. «Неокласична» проза Віктора Домонтовича як різновид модернізму // Актуальні проблеми сучасної філології: Зб. наук. праць. Серія: Літературознавство. Рівне, 2001. С.205214.
36. БоярчукО.М. Парадокси романіста В.Домонтовича // Вісник Київ. міжнар. ін.-ту лінгвістики і права. Серія: Літературознавчі студії. 2001. Вип. 3. С.193203.
37. БрагинскаяН.В. Небо // Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2-х т. / Под ред. С.А.Токарева. М.: Советская Энциклопедия, 1992. Т.2. С.206208.
38. БродецькийО. К’єркегор: теологія відчайдушної свободи // Людина і світ. 2004. №7. С.29 34.
39. БуберМ. Я і Ти // http://www.realnost.ru/buber/you.pht
40. БыховскийБ.Э. Кьеркегор. М.: Мысль, 1972. 238с.
41. ВасилишинІ. Віртуальний світ українського екзистенціалізму (Ю.Косач і В.Домонтович) // Слово і час. 2003. №6. С.7075.
42. ВаськівМ. Традиції епохи Відродження й українська романістика 20-х років ХХ століття // Ренесансні студії. Запоріжжя, 2001. Вип. 7. С.96103.
43. Великий тлумачний словник української мови / Уклад. і голов. ред. В.Бусел. К.; Ірпінь: Перун, 2004. 1440с.
44. ВласенкоН. Проблеми гендерного «віддзеркалення» у романі В.Підмогильного «Невеличка драма» // Слобожанщина. 2003. №26. С.7982.
45. Всемирная энциклопедия: Философия / Под ред. А.А.Грицанова. М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. 1312с.
46. ГайденкоП.П. Трагедия эстетизма: Опыт характеристики миросозерцания Серена Киркегора. М.: Искусство, 1970. 248с.
47. ГайденкоП.П. Экзистенциализм и проблема культуры. М.: Высшая школа, 1963. 122с.
48. ГалетаО. Проза життя // Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер’ян Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд. О.Галета. К.: Факт, 2003. С.720.
49. ГаличО.А. Історія вітчизняного та світового літературознавства: Посіб. для філол. спеціальностей. Луганськ: ЛДПУ ім.Т.Шевченка, 2000. Ч.ІІ. 145с.
50. ГаношенкоЮ.А. Відображення кризи національного міфу в українському інтелектуальному романі 20-х рр. // Слово і час. 2004. №5. С.24 29.
51. ГаношенкоЮ.А. Відторгення тоталітарного міфу в романі «Недуга» Є.Плужника // Вісник Запорізького держ. ун-ту. Серія: Філологічні науки. 2004. №2. С.4952.
52. ГаношенкоЮ.А. Міф, архетип, традиційний образ в українському інтелектуальному романі 2030-х рр. ХХ ст.: Дис. канд. філол. наук: 10.01.01. Запоріжжя, 2005. 208с.
53. ГаношенкоЮ.А. Особливості реалізації традиційного образу Іфігенії в романі В.Домонтовича «Дівчина з ведмедиком» // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. пр. / Упоряд. М.Х.Гуменний. К., 2004. Вип.17. С.277283.
54. ГаношенкоЮ.А. Ритуально-міфологічна семантика зустрічі в романі В.Підмогильного «Невеличка драма» // Вісник Запорізького держ. ун-ту. Серія: Філологічні науки, 2001. №4. С.3942.
55. ГаношенкоЮ.А. Співвідношення європейських впливів та національної традиції в текстуальній структурі роману «Місто» В.Підмогильного // Актуальні проблеми сучасної філології: Зб. наук. пр. Серія: Літературознавство. Рівне, 2002. Вип.11. С.1928.
56. ГаспаровБ.М. Литературные лейтмотивы. Очерки по русской литературе ХХ века. М.: Наука, 1993. 304с.
57. ГетеЙ.В. Фауст: Трагедія // ГетеЙ.В. Вибране: Навч. посіб. / Упорядкув., передм. та приміт. К.Кусько. К.: Грамота, 2005. С.19454.
58. ГірнякМ.О. Диверсифікація авторської свідомості в інтелектуальній прозі В.Домонтовича: Автореф. дис. канд.. філол.. наук: 10.01.06 / Київ. нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К., 2006. 20с.
59. ГірнякМ.О. Слово і мовчання: самоусвідомлення через іншого (в інтелектуальній прозі В.Домонтовича) // Слово і час. 2004. №11. С.28 36.
60. ГноєваН.І. «Місто» В.Підмогильного як психологічний роман та його оцінка Ю.Шевельовим // Вісн. Харк. ун-ту ім. В.Н.Каразіна: Творчий доробок Юрія Шевельова і сучасні гуманітарні науки. 1999. №426. С.5357.
61. ГноєваН.І. Бінарні опозиції роману «Невеличка драма» В.Підмогильного // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім.В.Н.Каразіна. 2004. №634. Серія: Філологія. Вип.41. С.327330.
62. ГноєваН.І. Любовний дискурс роману «Недуга» Є.Плужника // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім.В.Н.Каразіна. 2004. №627. Серія: Філологія. Вип.40. С.123 127.
63. ГноєваН.І. Художня модель буття в романі «Честь» М.Могилянського // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім.В.Н.Каразіна. 2005. №707. Серія: Філологія. Вип.46. С.124127.
64. ГолубєваЗ.С. Двадцяті роки ХХ століття. Зошит другий: Найвидатніші письменники доби. Харків: Принт Дизайн, 2001. 96с.
65. ГолубєваЗ.С. Український радянський роман 20-х років. Харків: Вид-во ХДУ, 1967. 216с.
66.