ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ І ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ 60-Х – ПОЧАТКУ 70-Х РОКІВ ХІХ СТ.

brief description

національна академія наук україни
інститут літератури ім. т.г. шевченка
львівське відділення

На правах рукопису

ФЕДОРУК Олександр Олександрович

УДК 821.161.2.02”18”(092)П.Куліш(043)

пантелеймон куліш і літературний процес
у західній україні 60-х початку 70-х років хіх ст.

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук Нахлік Є.К.,
керівник Львівського відділення Інституту
літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України

ЛЬВІВ 2002

з м і с т

вступ

3

розділ 1
Становлення літературних відносин
П.Куліша з галичанами

1.1 Основ’янський” період діяльності Куліша й галицьке українське літературне відродження (початок 60-х років ХІХст.)

9

1.2. Паралітературні питання: українсько-польські відносини
у перцепції Куліша і галицьке русофільство

46

Розділ 2
Поглиблення та розрив літературних
відносин Куліша з галицькими народовцями

2.1. Куліш популяризатор творчості Шевченка в Західній Україні

79

2.2. Кулішеві переклади і переспіви Біблії та їх перцепція
в галицькому суспільстві

107

2.3. Куліш редактором Правди”

132

Висновки

172

Список використаної літератури

179

вступ

Актуальність теми. На сучасному етапі українські вчені все частіше звертаються до вивчення творчої спадщини П.Куліша, осмислення його ролі в розвитку національної літератури. Праці Ю.Шевельова, Ю.Луцького, М.Жулинського, Є.Нахліка, В.Івашкова, О.Вертія, Л.Похилої, С.Захаркіна та інших розкривають постать Куліша у різних площинах, зусібіч відстежують його тернистий, нерідко суперечливий життєвий і творчий шлях. Протягом останнього десятиліття задано головні напрямки кулішезнавчих студій: системний об’єктивний аналіз творчості письменника, критичний перегляд доробку кулішезнавців попередніх років, новітня інтерпретація художніх творів, осмислення й актуалізація історіософських поглядів Куліша, розширення джерельної бази та введення в науковий обіг нових текстів (художніх, епістолярних, мемуарних), накопичення, верифікація та систематизація фактографічного матеріалу.
Незважаючи на велику кількість спеціальних досліджень, життя і творчість поета, прозаїка, драматурга, перекладача, літературного критика власне у шістдесятих роках залишаються чи не найменш вивченими. А саме в цьому часі взаємини Куліша із західноукраїнськими суспільно-літературними діячами характеризуються найвищою активністю й продуктивністю, що сприяло кардинальним зрушенням у національно-культурному житті Східної Галичини й усієї України.
Відсутність узагальнених синтетичних праць про Куліша значною мірою спричинена недостатньою розробленістю окремих аспектів і тем, пов’язаних із постаттю письменника. Водночас неможливо комплексно осмислити літературний процес 1860-хрр. у Західній Україні як багатовекторний, багатогранний і динамічний, не дослідивши участі Куліша в ньому. У цілому проблематика творчих відносин і взаємовпливів, що окреслюються темою П.Куліш і літературний процес у Західній Україні”, становить істотну прогалину в історії української літератури ХІХст., хоча ця тема є однією з центральних у вивченні літературної творчості й громадської діяльності Куліша та його участі у становленні народовського руху і розвитку західноукраїнського письменства.
Необхідно виробити сучасний комплексний погляд на ставлення Куліша до літературного процесу в Галичині й Буковині 1860-х початку 1870-хрр. З одного боку, завдяки Кулішевим старанням, у його надрах творилася нова культурно-естетична парадигма, формувалася й міцніла молода генерація західноукраїнських письменників, яка у своїй творчості сповідувала принципи народності, демократизму, взорувалася на уснопоетичну й східноукраїнську писану словесність (передусім поезію Т.Шевченка, прозу Г.Квітки-Основ’яненка і Марка Вовчка). З іншого боку, в умовах узаємодії з галицькими літераторами розвивалися естетичні й суспільні погляди П.Куліша.
Мета дослідження. Дисертаційна робота ставить двоєдину мету:
1) на основі художніх, епістолярних та інших текстів з’ясувати Кулішеву роль у західноукраїнському літературному процесі того часу, коли (як відзначали І.Франко, К.Студинський та ін.) вона значною мірою визначала національно-культурний розвиток краю;
2) простежити еволюцію літературних, естетичних і почасти суспільно-політичних поглядів письменника в означеному періоді з перспективи його участі в галицькому національно-культурному русі.
Стан наукової розробки теми. Виняткову роль Куліша у становленні й утвердженні нової літературної парадигми в Західній Україні визнавав ще І.Франко. Одним із трьох джерел, що живив українофільське спрямування, а разом з тим і нову літературу в Галичині 1860-хрр., назвав він особистий вплив Куліша на народовців (два інші поезія Т.Шевченка та Ю.Федьковича) [212, с.474].
Докладніше Кулішеву діяльність у краю дослідив К.Студинський, розглянувши її в широкому контексті зв’язків України з Галичиною [125127; 201203]. При цьому вчений, послуговуючись так званим біографічним методом, розкрив переважно особисті стосунки Куліша з галицькими діячами й акцентував на тому, як ці стосунки позначилися на діяльності народовців. Пишучи про співпрацю Куліша з редакцією Правди”, дослідник аналізував не так зміст часопису, його місце та роль у літературному процесі, як різні колізії та перипетії Кулішевої участі в цьому виданні. Але навіть і ця проблема, що її, на перший погляд, вичерпно висвітлив академік, потребує додаткового вивчення й переосмислення у зв’язку із введенням у сферу наукового обігу архівних матеріалів з Наддніпрянської України, які свого часу Студинському не були доступні. Не ставив учений і завдання простежити творчість письменника з погляду його взаємозв’язків із галичанами. Нез’ясованим залишилося також питання різнобічного впливу Кулішевої творчості основ’янського” періоду на літературний процес (шляхом поширення його видань у Галичині, передруку творів у часописах, звернення ранніх народовців до авторитету Куліша, використання його суджень, ідей для утвердження своїх художньо-естетичних засад тощо).
Виняткову роль Куліша в кристалізації народовської ідеології в Галичині показано у статті чільного шістдесятника Ол.Барвінського [146].
Діяльність Куліша в Основі” крізь призму його відносин з Я.Головацьким, Б.Дідицьким та іншими частково висвітлено в монографіях А.Животка, М.Бернштейна [166; 150]. Варшавську службу Куліша у документалістичному плані висвітлив М.Кордуба [111], а історіософію письменника в цей період осмислив Є.Нахліком [182].
Кулішевій праці (у спілці з І.Пулюєм) над перекладами Святого Письма, яку він розпочав у період варшавської служби й особливо інтенсивно продовжив під час перебування за кордон у Відні та в Італії, присвячено розвідки К.Студинського, Ол.Барвінського [203; 146]. На сьогодні вони також потребують істотного доповнення. Зокрема, у них окреслено побіжно або ж зовсім не приділено уваги таким важливим питанням, як місце і роль Святого Письма в контексті творчості письменника (цю проблему сьогодні порушив у низці спеціальних публікацій Є.Нахлік), рецепція перекладів у галицькому суспільстві, перекладацька праця Куліша в контексті його участі в галицькому літературному процесі в цілому.
У сучасному літературознавстві тема творчих взаємин Куліша з літературним середовищем Західної України та Кулішева роль у розвитку національної літератури в регіоні майже не висвітлювалася, за винятком декількох праць Є.Нахліка, В.Качкана, Т.Батенка [181; 182; 184; 190; 174; 148].
Хронологічні рамки дисертації обмежено початком 1860-хрр. (коли зав’язуються і набувають деякої стабільності зв’язки Куліша з галичанами, а в Західній Україні активізується, головним чином під впливом творів Шевченка, журналу Основа” тощо, національно-культурне, вужче літературне життя) і початком 1870-хрр. (коли Куліш, розірвавши стосунки майже з усіма народовцями, припинивши співпрацю з Правдою”, видавши перші свої переспіви й переклади Святого Письма, повернувся додому).
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в комплексному дослідженні недостатньо вивченої проблеми творчих взаємозв’язків Куліша й діячів літературного руху Західної України 1860 початку 1870-хрр. У дисертації узагальнено доробок кулішезнавців, котрі фрагментарно піднімали тему Кулішевих взаємин із галичанами та його впливів на галицько-українську літературу. У роботі верифіковано низку положень: про участь Куліша в Правді” протягом 18671871рр., його ідеологію під час варшавської служби та взаємини з галицьким русофільством, перцепція в Галичині Кулішевих перекладів і переспівів Біблії та ін. Порушено проблему популяризації Кулішем творчості Шевченка.
Новизна дисертації полягає також у поглиблення й розширення джерельної бази, зокрема введенні до наукового обігу ряду текстів Куліша, авторство яких раніше було не встановлено або приписувалося іншим особам. Це Ответ Бояну”-Стебельскому на Письмо до Кулиша” (Письмо к редактору Правды”)”, вступна стаття до публікації в Основі” оголошення про передплату Слова”, полемічна стаття в Основі” з приводу русофільського спрямування галицької літератури Ответ Современной летописи Русского вестника”, відкритий лист французькому історику та політику Казимирові Делямару, опублікований у Правді”. Встановлено причетність Куліша до першодруку в Правді” Великого льоху” Т.Шевченка, висловлено обґрунтоване припущення про ініційований Кулішем першодрук у Правді” уривка Шевченкового Єретика”.
Практичне значення. Дисертація може бути використана з науковою метою при написанні як вузькоспеціальних, так і узагальнених праць, навчальних підручників, посібників з історії української літератури ХІХст., і зокрема цілісної праці про життя й творчість П.Куліша.
Методологія дослідження. У дисертаційній роботі під кутом зору літературних і паралітературних взаємин з галичанами проведено системний (інтерпретаційний, фактографічно-біографічний і текстологічний) аналіз життя й творчості Куліша протягом 1860-х початку 1870-хрр., в основу якого покладено метод рекострукції. Для висвітлення цього питання обрано проблемно-хронологічний принцип викладу, який відбиває динамізм, процесуальність літературних відносин і фіксує статичні віхи, виявляє етапи, що їх зумовлюють і підсумовують.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у Львівському відділенні Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України у відділі літературного процесу в Західній Україні та компаративістики. Вона є складовою частиною комплексу наукових досліджень відділу.

Апробацію результатів дисертації проведено на Всеукраїнській науковій конференції Пантелеймон Куліш: Погляд через століття” (Київ, 1997), Всеукраїнській науковій конференції Сучасна українська богословська термінологія: Від історичних традицій до нових концепцій” (Львів, 1998), VIII міжнародному круглому столі Історія релігій в Україні” (Львів, 1998), Міжнародному симпозіумі Тарас Шевченко і національна культура” (Черкаси, 1999), Всеукраїнській науковій конференції Пантелеймон Куліш і національна культура” (Львів, 1999), Тридцять четвертій науковій шевченківській конференції (Черкаси, 2001). Основні положення і висновки дисертації відображено в 9 публікаціях.

bibliography

висновки

Протягом останнього десятиліття життя й творчість Куліша досліджувалися багатьма вченими (Є.Нахлік, В. Івашків, М.Жулинський, Л.Похила, О. Вертій, С. Захаркін та ін.), які продовжили кращі традиції українських літературознавців 1020-х років ХХст. (О. Маковей, В. Петров, О.Дорошкевич, К.Студинський, М.Возняк). Однак, попри величезну бібліографію кулішезнавства, можна все ж сконстатувати недостатність вивчення питання літературних й паралітературних відносин Куліша з галичанами у 1860-хрр. Ця тема потребує поглибленого розгляду тому, що творчий доробок і культурницьку діяльність Куліша в означений період неможливо поцінувати без огляду на галицько-український контекст. Адже культурні (вужче літературні) проблеми українського населення Східної Галичини тоді були об’єктом особливого зацікавлення Куліша, і на їх розв’язання більшою чи меншою мірою спрямовувалася його творча енергія. Її характер і зміст дає змогу не лише доповнити істотні штрихи до цілісного образу Кулішевої індивідуальності, а й увиразнює справжні, немасковані складові ідеології письменника, виявлені в конституційній Австро-Угорщині.
За умов, коли в Російській імперії українське слово зазнавало утисків і переслідувань, особливо після введення Валуєвського циркуляру 1863р., Галичину й Буковину Куліш розцінював як своєрідний П’ємонт, де міг реалізовувати свою культурницьку програму, видавати позацензурні праці. Користуючись відносною свободою вислову, він протягом аналізованого періоду оприлюднив у Галичині низку концептуальних художніх та публіцистичних творів, у яких обстоював процеси національно-культурного розвитку й гостро засуджував великодержавну політику царизму (відкритий лист до редакції Слова” [1863], Герценів Дзвін”” [1869], поезії Дунайська дума (друга половина)” [1863], Три брати” [1869] та ін.). Саме можливість опублікувати свою працю в Галичині великою мірою спонукала Куліша взятися до перекладів та переспівів Біблії рідною мовою.
Шістдесяті роки в Західній Україні Ол.Барвінський справедливо охарактеризував як Sturm- und Drangperiode”. Внаслідок конституційних змін у державному устрої Австро-Угорщини і під впливом східноукраїнського письменства у Галичині пожвавлюється національно-культурне життя, яке виливається в найбільш національно значливі форми літературні. Галицько-український інтелектуальний світ структурується, у ньому відбуваються прискорені процеси формування національної самосвідомості. Спорадичні явища олітературнення фольклору та усної народної мови, що мали місце в минулих роках, у шістдесятих набувають масового характеру. Утворюється молодіжний народовський літературний напрям. Його кристалізація проходить в опозиції до русофільського напряму, розгортається конфлікт батьків дітей” на ґрунті принципових питань про суспільно-національне призначення літератури, про відношення усної народної словесності до традиційної писаної, базованої на формах етимологічного правопису й елементах слов’яноруської мови, про ставлення письменника до народу як субтанційованої національної душі. Творчість західноукраїнських письменників запліднюється новими естетичними ідеями, збагачується художніми жанрами, врізноманітнюється за тематикою.
Ці процеси галицько-українського літературного відродження відбувалися за прямою участю Куліша або під його опосередкованим впливом. Чи то шляхом листування або в безпосередніх контактах, чи то численними працями (художніми, літературно-критичними, публіцистичними, історичними), значною мірою написаними задля публікації в Західній Україні, чи то внаслідок поширення у краї його давніших творів, оприлюдених в Російській імперії, чи то завдяки розповсюдженню (часто-густо ним особисто) творів українських класиків, виданих з його ініціативи та в його друкарні, його вплив на становлення й поширення в краї нової культурно-естетичної парадигми був величезний.
Літературно-критичною діяльністю Куліш у Галичині проявив себе двояко. У преоснов’янський” і основ’янський” періоди його літературна критика й публіцистика була спрямована на осмислення та обстоювання процесів національно-культурного розвитку на основі народності, фольклоризму і проти відокремлення від цих процесів галицького письменства з творенням власного автономного” русла. Писання Куліша, отже, стали тою потужною теоретичною зброєю, що її використовували молодорусини на початку 1860-хрр. для утвердження і пропаганди нових концептуальних засад галицько-української літератури. Услід за Кулішем, галицькі народовці проповідували принципи романтичного демократизму. Народ як досконалий колективний творець проголошувався вищою моральною сутністю і становив предмет художнього дослідження”, а його творчість постулювалася прикладом для наслідування.
У цьому часі під безпосереднім впливом праць Куліша в Західній Україні відбулося формування культу Шевченка, чия поезія стала однією з основних парадигм художнього мислення галицьких літераторів. Оглядові літературно-критичні статті Куліша стали обов’язковою лектурою народовців, з них вони черпали інформацію про сучасну східноукраїнську літературу. Подані у них, а також у низці спеціальних статей, судження про місце й роль автора Кобзаря” у її творенні в Західній Україні розвинулися в ідеологеми. Народовське бачення української літератури як форми духовно-інтелектуального життя народу, віддзеркалення народної душі” як сутності духовного відродження і спонуки до національного катарсису й оцінка під цим оглядом творчості Шевченка як своєрідного втілення народних прагнень, національного ідеалу, таким чином, було виразно споріднено саме з Кулішевим трактуванням.
Однак, починаючи від другої половини 1860-хрр., попри те, що Куліш тісніше заангажовується в галицько-український літературний процес (і врешті перебирає редакторство Правди”, що вважаємо за апогей його активності в Галичині), і в тому часі, коли молода література народовців потребує його поглибленої критичної рефлексії, він поступово згортає літературно-критичну творчість і стає осторонь актуальних проблем національної літератури краю.
Найбільшим творчим звершенням Куліша в означеному періоді були його переспіви Псалтиря, книги Йова, Пісні Пісень та переклади Євангелії (виконані у співпраці з І.Пулюєм) і П’ятикнижжя Мойсея. Можна ствердити, що саме переорієнтація з оригінальної творчості на перекладну й була головною причиною того, що Куліш урешті-решт став осторонь галицького літературного процесу. Активно пропаговані ним біблійні переклади як найактуальніше досягнення в національній культурі в Галичині (лише в народовських колах) у цілому були сприйняті позитивно й справили певний вплив на розвиток літературної мови та версифікаційної техніки. Водночас хід роботи над перекладами засвідчив зумовленість творчого процесу від перцепції галичан. Настанова на загальнонаціональний ужиток (передовсім на теренах Західної України) біблійних текстів українською мовою спонукала Куліша збалансувати індивідуальний авторський первень у своїй праці із суспільною готовністю її сприйняття, що призвело до зміни загальної концепції перекладу від довільного з широким використанням усної народної (у т.ч. і вузько регіональної) лексики до внормованого, з опертям на церковнослов’янську традицію.
У шістдесятих роках, заохочуючи галицьких літераторів обирати для творчості той чи той тип художнього мислення, Куліш уникав чітко окреслених формулювань, понять романтизм”, реалізм”. Тим не менше, аналізуючи його листування та діяльність як редактора Правди”, можна зробити висновок, що він пропагував течії етнографічного романтизму й етнографічно-побутового реалізму, виділяв поезію, яка орієнтувалася на європейську класику (Міцкевич, Пушкін, Гете, Гайне, Шиллер), нищівно критикував епігонів Шевченка та в цілому спонукав молодих літераторів до перекладацької праці (шляхом вільного перекладу або переспіву) як ефективної школи вироблення власного оригінального стилю. Основними критеріями художньої вартості, що на них він орієнтував галичан, були: етнографічна та історична достовірність (вимога знати історію, народні обряди, звичаї, вірування та адекватно їх відтворювати). Водночас, попри досконале володіння народною мовою як літературною (обов’язкове знання усної народної творчості й продуктивне вживання народної лексики, фразеології, образних ресурсів), Куліш ставив вимогу засвоєння європейського художнього досвіду. Ці критерії зумовлювалися прагненням творити високохудожню літературу з виразно національним обличчям, яка у слов’янському і світовому контексті посідала б окреме помітне місце.
Найістотніший вплив на галицький суспільно-літературний процес Куліш здійснив на рівні ідеології. У Галичині він виявив себе як літератор, історик, політик, видавець, однак усі ці складові його діяльності підпорядковувалися двоєдиній меті: скерувати культурний рух галицьких українців в єдине національне русло і, створивши в Галичині відповідні умови, здобути для української ідеї європейське визнання.
Заслугою Куліша (попри інші суб’єктивні, а також об’єктивні чинники: загальна реакція в Російській імперії, пов’язана з польським повстанням 1863р., закриття недільних шкіл, Валуєвський циркуляр про обмеження функціонування українського слова тощо) треба вважати той факт, що в другій половині 1860-х початку 1870-х роках саме в Західній Україні сконцентрувався загальнонаціональний літературний процес і що внаслідок синтезу східно- та західноукраїнської професійної культури відбувся виток на шляху до всенаціонального єднання. Значною мірою завдяки Кулішеві статус Галичини як національно-культурного П’ємонта у 1860-хрр. сприйняли такі письменники та діячі, як І.Нечуй-Левицький, О.Кониський, О.Стороженко, В.Білозерський, які активно долучилися до західноукраїнського літературного процесу, врізноманітнюючи його жанрово-тематичну специфіку, підносячи художньо-естетичний рівень, формуючи авторське обличчя, урешті надаючи галицькими народовським культурниками впевненості у своїх силах та вселяючи переконання щодо істинності обраного шляху.
Протягом 1860-хрр. Куліш був найактивнішим діячем, через якого здійснювалося єднання Східної та Західної України, тривалий час він належав до тих небагатьох, через кого галичани дізнавалися про культурне життя підросійських українців, а ті, своєю чергою, переймалися ініціативами галичан. Водночас, розцінюючи Галичину як плацдарм, де українці можуть вільніше, ніж у Російській імперії розвивати свої національні потреби і відтак спроможні будуть формувати всенаціональний поступ, Куліш прагнув скоригувати національно-культурний рух у краї, актуалізувавши свою ідейно-естетичну систему цінностей.
Галичину, як найбільш європейську” частину України, Куліш мислив і як сприятливий плацдарм для пропаганди української національної ідеї в Європі. Титанічна перекладацька праця над Біблією, тривалий час підживлювана надією видавання перекладу через авторитетну інституцію Британське біблійне товариство, мала на меті, зокрема, утвердити повнокровний культурний статус української нації. Задля остаточної легітимації українців ув очах європейської спільноти Куліш пропагував серед галичан (на жаль, безрезультатно) потребу видавання німецькомовного часопису, присвяченого українським проблемам, прагнув донести до європейців предмет національних гордощів українські народні пісні, опублікувавши їх французькою мовою окремим збірником.
У цілому участь Куліша в літературному процесі Західної України 60-х початку 70-х років ХІХст. можна поділити на два етапи. Перший основ’янського” періоду пов’язаний зі становленням у Галичині народовського руху, зорієнтованого на художньо-естетичні й мовно-правописні надбання східноукраїнського письменства ХІХст. Другий етап постваршавського періоду 18691871рр. характеризується далекосяжним амбітним (і в кінцевому результаті неуспішним) наміром посісти в ньому ключове місце, скоригувати його розвиток, втіливши свою культурницьку програму. Проміжним етапом треба вважати період варшавської служби Куліша, коли його погляди концептуалізувалися (відбувся виток в інтелектуальній біографії) і його перцепція русофільської культурної парадигми від фази часткового прийняття перейшла до повного заперечення.

список використаної літератури

і. джерела

а) Архівні джерела

1. Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника (далі ЛНБ ім. В. Стефаника). Ф. 1. №560; №78/1.
2. ЛНБ ім. В. Стефаника. Ф. 36. №213.
3. ЛНБ ім. В. Стефаника. Ф. 11. №4347/284.
4. Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (далі ІЛ). Ф. 3. №4230; №3178.
5. ІЛ. Ф. 18. №25. Арк. 1; №171; №29. Арк. 5. між арк. 112113.
6. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Ф. 1. № 34140; №28804; №2890128924; № 28935; №2925829259; №2930629307; 29473
7. Чернігівський обласний історичний музей ім. В.В.Тарновського. Інв.№ВП 1474/33.

а) Опубліковані джерела

8. А. Пкій. Заметка о народном языке // Основа. 1861. №4. С. 2229.
9. А.Б.Д. З-над Стиру: Дописи // Русь. 1867. №47. 8 верес.
10. Барвінський О. Спомини з мого життя. Львів, 1912. Ч. 1. 336 с.
11. Барвінський О. Три листи М. Костомарова до Куліша // Записки НТШ. Львів, 1919. Т. 12. С. 173176.
12. Вахнянин А. Листи до Пантелеймона Куліша (1869р.) / Видав К.Студинський. Львів, 1908. 120 с.
13. Вахнянин Н. До ш. Читателів Правди” // Правда. 1869. №6. 15 лют. С. 52.
14. Верхратський І. З первих літ народовців (18611866) // Записки НТШ. Львів, 1915. Т. 122. С. 79102.
15. Вісті // Правда. 1869. №15. 22 квіт. С. 136.
16. Вісті // Правда. 1869. №4. 30 січ. С. 32.
17. Вісті і замітки // Правда. 1867. №8. 11 черв. С. 64.
17а. Вибрані листи Пантелеймона Куліша українською мовою писані / Ред.Ю.Луцький. Нью-Йорк; Торонто, 1984. 326 с.
18. Возняк М. Куліш як редактор Причепи” Левицького // Записки НТШ. 1928. Т. 148. С. 154.
19. Возняк М.Листування Панька Куліша з Олександром Кониським // Нова Україна. 1923. Жовт. С. 139148.
20. Возняк М. Примітки Івана Нечуя-Левицького до перекладу Малороссії” Прижова // Літературний архів. 1930. №1/2. С. 138143.
21. Глушко С. Листування П.О. Куліша з Л.М. Жемчужниковим (18541877рр.) // Україна. 1926. Кн. 2/3. С. 163180.
22. Дідицький і Куліш. З Поділля: [Допис] // Русь. 1867. №11. 5 трав.
23. [Дідицький Б.] Борьба Малои Руси съ централизмомъ московскимъ // Слово. 1863. №64. 14 авг. С. 253254; №65. 17 авг. С. 258259; №68. 28 авг. С. 270.
24. Дћдицкий Б. Своежитьевыи записки. Львов, 1906. Ч. 1: Где-що до исторіи саморазвитія языка и азбуки Галицкой Руси. 93 с.
25. Дневник Володимира Навроцького / [Подав] І. Фр[анко] // Життє і слово. 1894. Т. 2. Кн. 6. С. 340346.
26. До читателів Святого Письма // Правда. 1869. №12. 30 берез. С.112.
27. Драгоманов М. Австро-руські спомини (18671877) // Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. К.: Наук. думка, 1970. Т. 2. С.151288.
28. Драгоманов М. Антракт з історії українофільства (18631872) // ДрагомановМ. Вибране: Мій задум зложжити очерк історії цивілізації на Україні”. К.: Либідь, 1991. С. 204233.
29. Драгоманов М. Галицько-руське письменство (Переднє слово до Повістей” Осипа Федьковича) // Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: У2т. К.: Наук. думка, 1970. Т. 1. С. 309348.
30. [Драгоманов М.] Од галицької границі: (Листи до редакції Ст.-Петерб. Ведомостей”) // Русь. 1867. №69. 24 лист.; №70. 28 лист.; №71. 1 груд.; №72. 5 груд.; №73. 8 груд.; №74. 12 груд. Підп.: Волинець
31. Драгоманов М. Українське письменство 18661873 років // Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. К., 1970. Т. 1. С. 247308.
32. Житецький Іг. Куліш і Костомаров. (Недруковане листування 186070рр.) // Україна. 1927. Кн. 1/2. С. 3965.
33. [Заметка редакции] // Москва. 1867. №117. 26 авг.
34. [Заметка редакции] // Московские ведомости. 1866. №89. 27 апр.
35. Запрос г. Кулишу // Москва. 1867. №86. 18 июля.
36. Запросини // Вечерниці. 1862. №22. 28 черв. С. 200.
37. И.К. З Підгір’я // Вечерниці. 1862. №30. С. 264.
38. Изъ Кіева: Допись // Слово. 1863. №16. 23 февр. С. 66.
39. Изъ Кіева: Допись // Слово. 1863. №81. 12 окт. С. 321.
40. Йов / Переспів Павла Ратая [П.Куліша]. Львів, 1869. ХV, 96 с.
41. Катківщина и Аксаківщина // Русь. 1867. №49. 15 верес.
42. Кирилюк Є. Листи П.Куліша до В.Тарновського // За сто літ. Х.; К., 1930. Кн. 6. C. 145152.
43. Климкович К. До молодої громади // Вечерниці. 1862. №22. 26 черв. С. 200.
44. Климкович К. Жива словесность // Мета. 1863. №1. Верес. [Жовт.]. С.159163.
45. Кс. К[лимкович]. Гадка ученого о руській словесности // Вечерниці. 1862. №20. С. 162165; №21. С. 182184.
46. Кс. Кл[имкович]. Руська народнія партія і її політичня ісповідь // Мета. 1865. №1. 17 лют. С. 117.
47. Кс. Кл[имкович]. Збирання забитков устної словесности // Вечерниці. 1862. №23. С. 207208; №25. 220221; №26. 26 лип. 228229.
48. Кореспонденція Якова Головацького в літах 185062 / Передм., вступ.ст. і вид. К.Студинського. Львів, 1905. LXI, 592 c. (Зб. філол. секції НТШ; Т. 8/9).
49. [Куліш П.] Гадки при святкованню осьмих роковин Шевченкової смерти // Правда. 1869. №11. С. 101103; №12. С. 110112.
50. [Куліш П.] Громадський суд над Страхопудом” // Правда. 1867. №18. 21 верес. С. 143.
51. Куліш П. Дві мови, книжня і народня // Україна. 1914. №3. С. 291292.
52. Куліш П. До Счастного Саламона, прочитавши його Коломийки й шумки” // Куліш П. Твори: Тт. 16. Львів, 1910. Т. 6. С. 516521.
53. Куліш П. Жизнь Куліша // Куліш П. Твори: У 2 т. К.: Наук. думка, 1994. Т. 1. С.234264.
54. [Куліш П.] Лист русинів до автора брошури: Un people européen de quinze millions oublie devant l’histoire / Перекл. з рос. ред. // Правда. 1869. №19. С. 166168.
55. Куліш П. Листи до М.Д. Білозерського / Упоряд., вст.ст. і комент. О.О.Федорука. Львів; Нью-Йорк: В-во М.П. Коць, 1997. 224 с.
56. Куліш П. Мартин Гак // Мета. 1863. №1. Верес. [Жовт.] С. 3544.
57. Куліш П. Нарис історії словесности русько-української: І. Погляд на занедбаннє народньої мови // Правда. 1869. №1. 8 січ. С. 36; №2/3. 22 січ. С.1012.
58. Куліш П. Первий період козацтва од його початку до ворогування з ляхами // Куліш П. Твори: Тт. 16. Львів, 1910. Т. 6. С. 27167.
59. [Куліш П.] Передсмертна пісня Мусієва; Мусієва пісня над червоним морем // Правда. 1868. №42. 15 лист. С. 498501.
60. [Куліш П. Передмова до повісті Д. Медовника [В Коховського] Пан Комарчук”] // Правда. 1870. №3. С. 9798.
61. Куліш П. Потомки українського гайдамацтва // Правда. 1868. №1. С.14; №2. С. 1314; №3. С. 2527; №4. С. 3741.
62. [Куліш П.] Чого стоїть Шевченко яко поет народний // Вечерниці. 1862. №21. 21 черв. С. 179182. Підп.: Хуторянин.
63. [Кулиш П.] Галицко-русская газета Слово” // Основа. 1861. №3. С.8184.
64. [Кулиш П.] Древняя Русь в Царстве Польском // Холмский греко-униатский месяцеслов на 1866 год. Варшава, 1866. С. 8492.
65. [Кулиш П.] Ответ Бояну”-Стебельскому на Письмо до Кулиша” (Письмо к редактору Правды”). Львів, 1867. 36 с. (Додаток до №14 Правди”). Підп.: Русин
66. [Кулиш П.] Ответ Современной летописи Русского вестника // Основа. 1861. №2. С. 256259.
67. Кулиш П. Полякам об украинцах: (Ответ на безыменное письмо) // Основа. 1862. №2. С. 6786. Отд. 2.
68. Кулишъ П. Полякамъ объ украинцахъ: (Отвћтъ на безыменное письмо) // Слово. 1862. №80. 10 окт. С. 311313; №81. 13 окт. С. 315317; №82. 17 окт. С. 319321; №83. 20 окт. С. 323325.
69. [Левицький В.] З записної книжки // Руслан. 1906. №1. 1 січ.; №2. 3 січ. Підп.: Лукич Василь.
70. [Ливчак Й.] Два слова Страхопуда к г. Кулишу // Страхопудъ. 1867. №9/10. 1 (13) юля. С. 53
71. [Ливчак Й.] Страхопудъ и г. Кулишъ передъ судомъ логики // Страхопудъ. 1867. №13. 15/27 авг. С. 6568.
72. [Мова В.] Письмо з задніпровської України // Вечерниці. 1863. №14. С. 112115; №15. С. 121123. Підп.: Харківці.
73. Листи до Тараса Шевченка / Ред. В.С. Бородін. К.: Наук. думка, 1993. 382 с.
74. Листи П.О. Куліша до Івана Пулюя (187086рр.) // П.О. Куліш: (Матеріяли і розвідки). Львів, 1930. ч. 2. С.354.
75. Листування українських славістів з Францем Міклошичем / Упоряд. та автор передмови І. Свєнціцький; Археограф. оформл., приміт. О.Купчинського. К.: Наук. думка, 1993. 399 с.
76. Літературні вісті // Вечерниці. 1862. №42. 19 груд. С. 359.
77. Літературні вісті // Вечерниці. 1863. №3. 17 січ. С. 24.
78. Літературні вісті // Вечерниці. 1863. №4. 24 січ. С. 32.
79. Матеріяли до історії зносин галичан з буковинцями: [Спогад Б.Дідицького] / [Упоряд. О. Маковей] // Руслан. 1907. №52. 6 берез.
80. Матеріяли до історії зносин галичан з буковинцями: Спомин Б.А.Дідицького про Ів. Федьковича й Із. Воробкевича / [Упоряд. О.Маковей] // Руслан. 1907. №50. 3 берез.
81. Матеріяли до національно-політичного і культурного життя русинів: [Лист Д.Танячкевича до Ол.Барвінського] // Руслан. 1907. №8. 11 січ. С.4.
82. Матеріяли до національно-політичного і культурного життя русинів: Лист Данила Танячкевича до Ол.Барвінського // Руслан. 1906. №281. 22 груд.
83. Молодіи галичане. Дещо на одвћтъ братьямъ украинцямъ // Слово. 1862. №70. 5 окт. С. 275277.
84. Народ і словесность // Вечерниці. 1862. №2. С. 1213; №3. С. 2122; №4. С. 29; №5. С. 37; №6. С. 45; №7. С. 54; №8. С. 61.
85. Новинки // Слово. 1863. №55. 13 іюля. С. 220.
86. [Новини] // Слово. 1862. №36. 9 мая. С. 144.
87. О згодћ, шизмћ и Москвћ. Зъ рôвнинъ Стрыйскихъ // Слово. 1861. №66. 16 сент. С. 346.
88. О маніфесті Куліша // Русь. 1867. №22. 13 черв.
89. О. П[артицький]. [Рец. на кн.: Цись О. 1) Сватання невзначай: Драма в шести діях. К., 1864; 2) Ятрівка: Драма в п’яти діях з прологом. К., 1864] // Правда. 1867. №1. 1 квіт. С. 34; №2. 11 квіт. С. 1216.
90. Об отношениях галицких русинов к соседям // Основа. 1862. №5. С.6274. Отд. 2.
91. Од видавництва // Поезії Тараса Шевченка. Львів, 1867 [1869]. Т. 2. [Вип. 4]. С. 341345.
92. «Ой недобре на сім світі»: З народних уст / [Публ. П.Куліша] // Правда. 1869. №39. С. 324.
93. Отвертий лист Пантелеймона Куліша // Правда. 1867. №9. 21 черв. С.72.
94. Отвћтъ Костомарова на нћкоторыи лжеученія журналистовъ польскихъ // Слово. 1861. 20 сент. С. 349350; №68. 23 сент. С. 353354; №69. 27 сент. С. 357358; №70. 30 сент. С. 361362.