ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ І.КОСТЕЦЬКОГО У ЛІТЕРАТУРНОМУ ДИСКУРСІ ІІ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

brief description

Донецький національний університет

На правах рукопису
Юрова Інна Юріївна

УДК 821.161.2 (091)

ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ І.КОСТЕЦЬКОГО
У ЛІТЕРАТУРНОМУ ДИСКУРСІ ІІ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Давидова-Біла Ганна Вікторівна,
доктор філологічних наук, доцент

Донецьк 2007

ЗМІСТ

ВСТУП ....3

РОЗДІЛ 1. Провідні тенденції літературного дискурсу середини ХХ століття у Західній Європі .....10
1.1. Творча особистість І.Костецького у рецепції критиків .................10
1.2. Політична і літературно карта світу ІІ половини ХХ століття .....................19 1.3. Дегуманізація мистецтва в оцінці філософських шкіл. Пошук ціннісних орієнтирів (європейський та український варіанти) ............................................35

РОЗДІЛ 2. Етичні засади нового мистецтва: досвід І.Костецького ..............54
2.1. Творча особистість І.Костецького: моменти біографії ..................................54
2.2. Тема двійництва і пошуки ідентичності .........................................................73
2.3. Біблія як пратекст художніх творів письменника ..........................................92

РОЗДІЛ 3. Протеїзм І.Костецького як теоретика і митця ...........................115
3.1. Теоретичні роботи письменника у контексті науково-критичної думки ХХ століття .................................................................................................................115
3.2. Постмодерністські акценти у творчості І.Костецького ...............................137
3.3. Експеримент І.Костецького з перспективи постмодернізму ......................149

ВИСНОВКИ ...........................................................................................................173

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..........................................................180

ВСТУП

Ігор Костецький прозаїк, драматург, перекладач, есеїст, видавець є одним з тих небагатьох українських письменників, яким ще за життя вдалося зажити слави як в Україні, так і поза її межами. Еміґрант, власне, з примусу долі, аніж з ідейних переконань, І.Костецький не втратив зв’язків з історичною батьківщиною”: після отримання офіційного німецького громадянства він неодноразово відвідував Радянський Союз, брав участь у конференціях, публікувався у радянській пресі, навіть виступав по радіо. Проте незадовго до смерті письменника його художня спадщина опинилась у забутті, і тільки сьогодні його ім’я вдруге повертається в український літературний процес.
Постать митця посідає окреме місце в літературному дискурсі. У творчості І.Костецького тяжіння до національної традиції поєднується з прагненням бачити українську літературу в світовому контексті, відобразити в її межах провідні філософські тенденції, висвітлити найвагоміші світові проблеми. Як слушно зауважила С.Павличко, Ігор Костецький був перш за все частиною того загальноєвропейського літературного процесу, до якого не прилучилася основна маса українських письменників у діаспорі” [189,с.497].
І хоча формування письменника, критика, перекладача відбувається ще в Радянському Союзі, творча активність І.Костецького припадає саме на еміґраційний період. У повоєнній Німеччині з 1946 по 1948 роки виходять збірки його новел Оповідання про переможців”, Там де початок чуда”, а в 1963 побачила світ збірка п’єс Театр перед твої порогом”, до якої увійшли драми Спокуси несвятого Антона”, Близнята ще зустрінуться”, Дійство про велику людину”. Пізніше у віденському видавництві Universal” вийшли написана німецькою мовою п’єса Черниці”, німецькі варіанти драм Дійство про велику людину” та Спокуси несвятого Антона”. В останні десять років свого життя І.Костецький написав німецькою радіоп’єси Die Nonnen” і Judas oder die Gotteslasterung”. Автор залишив у рукописах україномовні радіодрами Партія справжніх людей”, Смерть кардинала”, Летіція”, Мати і син”. Його твори були перекладені на бенгальську, білоруську, голландську, англійську, німецьку, польську мови.
У повоєнній Німеччині активно проявився і талант І.Костецького-критика. За часи МУРу в періодиці з’являється чимало його статей, рецензій, відкритих листів. Після розпаду організації письменник друкувався в журналі Україна і світ” (Ґанновер), в Українській літературній газеті” (Мюнхен), а по перетворенні його в Сучасність” у журналі. 1949 року у третьому томі Енциклопедії українознавства, виданій Науковим товариством іменіТ.Г.Шевченка, вміщено статтю І.Костецького Кіно”, а в Єреванському академічному виданні Шекспіракан” роботу про актора Ваграма Папазяна. Статті письменника видавалися і в радянських журналах. Важливість цих праць сповна можна оцінити лише на сьогоднішньому етапі дослідження творчості письменника. Ідеться не тільки про те, що студії І.Костецького порушували ті теоретичні проблеми, над якими активно працювали європейські й американські філософи та літературознавці, а, зокрема, те, що митець першим в українському дискурсі сформулював поняття модерністського канону [58,с.30], запропонував термін мовомислення” [86,с.118], а також власну концепцію української літератури як у ретроспективному, так і перспективному планах (щодо останнього, зокрема високо оцінив літературну творчість В.Домонтовича [129,с.159-160], підтримав дебют Е.Андієвської [231,с.137]).
Роль І.Костецького полягала, окрім якісного адаптування українською мовою зразків світової класики, у розробці теорії перекладу. Крім того, І.Костецький був одним з мовних редакторів нового українського перекладу Біблії, виданої у 1963 році ОО.Василіанами. Письменник також брав активну участь у діяльності Шекспірівського товариства [118,с.36-37].
Волею обставин, літературна спадщина І.Костецького виявилась ближчої європейській спільноті, аніж українській еміґрації. Так, у вітчизняній пресі друк більшості прозових творів автора супроводжувався осудом і насмішками критиків, драматургія (за винятком хіба що п’єси Близнята ще зустрінуться”, помилково потрактованої як реалістична) викликала питання про психічне здоров’я письменника [146,с.5-6]. Проте європейцям імпонувала драматургія І.Костецького. Так, поставлена восени 1967 року в Гронінгені п’єса Черниці” викликала гарячу дискусію в нідерляндській пресі. У глядача, особливо молоді, вона мала такий успіх, що її повторили понад план ще два рази (загалом 11 спектаклів)” [115,с.43]. Європейцям до смаку також припала п’єса Дійство про велику людину” [185,с.132]. У сімдесятих роках І.Костецький уже беззастережно орієнтується на західноєвропейського глядача: пише переважно німецькою (В мене, коментує він, поступово зникла охота творити щось рідною мовою без будь-якого вигляду на розголос” [185,с.145]), розробляє популярний жанр радіодрами (Я працюю під теперішню пору тільки над радіослуховищами німецькою мовою” [185,с.146]). Зважаючи на ці факти, можна простежити еволюцію творчого життя письменника: від штучного прагнення осягнути європейські зразки модернізму він переходить до органічної співпраці із західний” контекстом світової літератури не сліпого копіювання найновіших тенденцій, а творчого їх переосмислення, участі у філософських медитаціях, формалістичних пошуках та експериментах (йдеться, насамперед, про еволюцію експресіоністичних та сюрреалістичних рис, становлення елементів драми парадоксу та формування постмодерністичних акцентів у творчості митця). Утім, контекстом, в межах якого ми розглядатимемо художній доробок І.Костецького, є не тільки західноєвропейська та американська література, але й мурівський дискурс (проза Ю.Косача, І.Багряного, В.Домонтовича) і творчість нового модернізму” [188,с.393], зокрема, Е.Андієвської.
На сьогодні постать І.Костецького у широкому літературному контексті розглянута недостатньо. Незначна кількість розвідок, присвячених творчій спадщині І.Костецького, презентує несистематичні, часом діаметрально протилежні погляди. Зокрема домінують такі проблеми, як зв’язок драматургії І.Костецького з театром абсурду, експеримент у прозі, драматургії, перекладацтві, тяжіння до європейської літератури та діалог з національною традицією. Актуальність нашого дослідження пов’язана з необхідністю комплексного аналізу художньої спадщини І.Костецького, осмислення прози та драматургії письменника у зв’язку з його критично-теоретичними роботами, віднайдення аспектів взаємодії між художньою реальністю та біографією митця, представлення доробку І.Костецького у контексті західноєвропейського й американського літературних і літературознавчих дискурсів.
Термін контекст (від лат. сontextus тісний зв’язок, сплетіння [163,с.381]) є одним із центральних понять сучасної філології і передбачає сприйняття літературного твору не лише як одиниці, що цінна сама по собі, але й у зв’язку з існуючими у суспільстві уявленнями та нормами [92,с.191]. Звернення до літературного контексту спрямовує увагу дослідників на співвіднесення спадщини окремого письменника з загальними тенденціями розвитку літературного дискурсу, контактно близькими і типологічно подібними. Ще одним рівнем контекстуального аналізу твору є розгляд художньої спадщини митця у зв’язку з його письменницькою біографією [244,с.291] (так, структураліст Е.Еткінд у своїй драбині контекстів” однією зі сходинок” називав контекст всієї творчості письменника [80,с.241]). Прийнятним для застосування у нашому аналізі можна назвати стильовий, біографічний, комунікативний, ідеологічний, субкультурний контексти. Чим ширше в процесі дослідження творчості автора залучений контекст, тим глибшою і об’єктивнішою є інтерпретація його художньої спадщини.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у контексті загального плану наукових досліджень кафедри української літератури та фольклористики Донецького національного університету (тема Актуальні проблеми української літератури і фольклору”).
Метою наших студій є осмислення драматичної та прозової спадщини І.Костецького в контексті літературної епохи, що характеризується стильовим поліфонізмом, конвергенцією художньої літератури і філософії, деміфологізацією дійсності, пошуком нової системи ціннісних координат, зникненням цілісності світосприйняття. Подібні зміни були пов’язані з розповсюдженням у Європі фашистського руху, Другою світовою війною, з прискореним розвитком науки й техніки, масовізацією суспільства, згасанням модернізму і становленням напрямків постмодернізму і постструктуралізму.
Отже, завданнями нашого дослідження є:
- висвітлити специфіку літературного дискурсу в Європі 40 60-х років (світоглядні зрушення, криза детермінізму, внесок французького відгалуження екзистенціалізму і франкфуртської філософської школи, друга хвиля аванґарду, виникнення театру абсурду, відкритого мистецтва”, постмодернізму) та місце творчості І.Костецького в контексті зазначених стильових і світоглядних змін;
- з’ясувати особливості формування письменницької біографії та природи псевдоніма;
- окреслити вплив творчої індивідуальності автора на становлення світовідчуття персонажів;
- оцінити зв’язок літературно-критичних поглядів та художньої практики письменника;
- визначити своєрідність експерименту у творчості митця (застосування поетики постмодернізму та драми парадоксу);
- накреслити перспективу художнього експерименту І.Костецького в дискурсі українського постмодернізму.
Об’єктом дослідження постають проза, драматургія, науково-критичні статті, есе та епістолярна спадщина І.Костецького. Предметом наукового дослідження є зв’язок художньої спадщини автора із західноєвропейським та американським літературними і науково-критичними дискурсами, а також з українським контекстом (МУР, новий модернізм”, ситуація постмодернізму).
Обрана тема передбачає такі види аналізу: контактно-ґенетичний, порівняльно-історичний, типологічний, метод самототожності письменника, принципи деконструктивістського аналізу (останній є актуальним при осмисленні проблем інтертекстуальності творів І.Костецького).
Наукова новизна роботи полягає у систематизації існуючих поглядів на творчість І.Костецького, дослідженні маловідомих прозових, драматичних та літературно-критичних творів майстра слова, аналізі художньої спадщини автора у контексті тогочасного літературного процесу і філософських пошуків, виявлення зв’язку між творчістю письменника та постмодерним дискурсом української материкової літератури.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були оприлюднені на наступних наукових конференціях: VI Міжнародному конґресі україністів (Донецьк, 2005), VIII Міжнародній конференції молодих учених (Київ, 2005), Всеукраїнській науковій конференції Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, 2005), ХV Міжнародній науковій конференції Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2006), міжнародній науковій конференції Творчість І.Багряного як культурний феномен. До сторіччя від дня народження” (Харків, 2006).
Основні положення дисертації також висвітлені у моногафії та наступних статтях:
1. Юрова І. Творча особистість І.Костецького у літературному дискурсі ІІ половини ХХ століття. Монографія. Донецьк: Норд-Прес, 2006. 270с. (17,0др. арк.).
2. Юрова І. Тип героя новел Ігоря Костецького / / Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Науковий збірник. Донецьк: ДонНУ, 2003. Вип. 8 С. 134-139 (0,36 др. арк.);
3. Юрова І. Особливості часопросторової організації драми І.Костецького Спокуси несвятого Антона” / / Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Науковий збірник. Донецьк: ДонНУ, 2004. Вип. 9. С. 245-252 (0,47 др. арк.);
4. Юрова І. Жанрова своєрідність радіодрами І.Костецького Летіція” / / Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди. Серія літературознавство. Харків: ППВ Нове слово”, 2005. Вип. 4. С. 127-135 (0,5 др. арк.);
5. Юрова І. Біблійні мотиви у Повісті про останній сірник” І.Костецького / / Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди. Серія літературознавство. Харків: ППВ Нове слово”, 2006. Вип. 3. С. 147-156 (0,71 др. арк.);
6. Юрова І. Особливості інтерпретації І.Костецьким теми двійництва / / Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвузівський збірник наукових статей. К.-Ніжин: ТОВ Видавництво Аспект-Поліграф”, 2006. Вип. ХІ: Лінгвістика і літературознавство. Частина ІІ. С. 269-279 (0,92 др. арк.);
7. Юрова І. І.Костецький та В.Свідзінський: два поети однієї доби / / Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету. Філологічні науки. Кам’янець-Подільський: ПП Зарицкий, 2006. Вип.13. С. 270-278 (0,54 др. арк.);
8. Юрова І. Особливості малої прози Ігоря Костецького / / Актуальні проблеми вивчення літератури української діаспори. Збірник матеріалів Всеукраїнської студентської наукової конференції. Херсон: Видавництво ХДУ, 2003. С. 58-60 (0,24 др. арк.).
Структура і обсяг роботи визначаються поставленими метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (279 позицій). Загальний обсяг дисертації 201 сторінка, з них 179 основного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ

Закінчення Другої світової війни стало моментом не тільки часового, але й світоглядного поділу століття. Розглядаючи характер повоєнних літературних рухів у країнах Західної Європи (Англії, Франції, Німеччини) та США, можна твердити, що основною особливістю дискурсів ІІ половини ХХ століття був їх пост”-характер. Зазначений період відзначався загальним занепадом ціннісних орієнтирів, зникненням уявлення про світ як цілісне утворення, супроводжувався відмовою від традиційної мови як засобу колабораціонізму та ідеологічної зброї. Перед літературою і філософією гостро постали проблеми масовізації, втрати індивідом життєвих орієнтирів, дегуманізації мистецтва, ворожості суспільства щодо вільної особистості. Одночасно зворотнім процесом став пошук мистецтвом шляхів подолання ідеологічної кризи, віднайдення нового героя і нової мови. Саме тому література цього періоду характеризується активним розвитком різноманітних стильових напрямків, зміною письменницьких поколінь та ціннісних орієнтацій. Поруч із деконстуктивними течіями (драмою абсурду, новим романом, постмодернізмом) у світовому літературному дискурсі активно розвивається і християнська течія, яка хоч і заперечує роль церкви у духовному житті людини, закликає до активного пошуку індивідом шляхів єдності з Богом.
Саме у ІІ половині ХХ століття утворюється повноцінний український дискурс в еміґрації. МУР стає тією мистецькою організацією, що здійснює спробу відділити літературу від держави, довести спроможність української літератури відповідати найсучаснішим тенденціям розвитку світового дискурсу. Одним із представників такої літератури, у творчості якого повною мірою органічно були представлені згадані європейські” тенденції, був Ігор Костецький прозаїк, драматург, есеїст і літературний критик, перекладач, видавець, який проголошував необхідність орієнтації еміґрантського дискурсу на найновіші здобутки американської та західноєвропейської літератур, у своїй творчості переосмислював досвід експресіонізму та екзистенціалізму, одночасно використовуючи основні положення драми парадоксу та елементи постмодернізму.
Розглянувши становлення творчої біографії письменника, виникнення псевдоніму, зв’язки життєвого досвіду автора з його художньою спадщиною, доходимо висновку, що складна біографія І.Костецького стала одним із ціннісних ключів” переосмислення митцем найважливіших проблем ХХ століття як от: особистий і колективний досвід, проблема вибору в ситуації кризи гуманізму, комунікативна проблема). Зміна отриманого у спадок від батька прізвища на обране за своїм уподобанням ім’я (а саме прізвище діда по матері) стала вирішальним моментом у плані формування творчої особистості: з цією зміною були пов’язані перехід від російського континууму до українського, від театральних рецензій та розвідок до повноцінної творчості. Зміна імені в процесі пошуку своєї сутності, переосмислена у контексті актуальних проблем еміґрантського життя, стає однією з провідних, самодостатніх тем художньої творчості І.Костецького. Спочатку вона реалізується у прозі в ракурсі модерністичних уявлень про світ, зокрема, експресіоністичних та екзистенціалістських і тісно сполучається з мотивом двійництва, що призводить до виникнення у названих творах проблеми пошуку персонажем свого життєвого призначення, самості та цілісності. В основі творів такого ґатунку покладено протиставлення героя та антагоніста як носіїв двох протилежних ідеологій. Опрацьовуючи експресіоністичний варіант мотиву двійника, І.Костецький залишає незмінними ряд зовнішніх вимог, натомість обігрує деякі сутнісні моменти вказаного конфлікту. Так, зазнає глобальних змін протиставлення двійника-звабника та суб’єкта-зваблюваного: на відміну від класичної схеми, у творах митця саме герой виконує ті приховані бажання, на втілення яких його антагоніст ніколи б не наважився або які ним не усвідомлюються. Герой потрапляє до певної кризової ситуації, яка змушує його переглянути спосіб життя, переконання, погляди; натомість антагоніст, потрапляючи до подібної або тієї самої ситуації, залишається незмінним. Написані за однією умовною схемою, кожний із зазначених прозових творів І.Костецького має власну кризову ситуацію, які об’єднує ряд вимог до їх побудови. Перехід від існування до буття відбувається у всіх персонажів несподівано, проте не безпідставно: його передумови апріорі закладені у свідомості головних героїв. Це можуть бути відчуття провини за колишні помилки (Ціна людської назви”) або злочин (Тобі належить цілий світ”), душевна схильність (Шість ліхтарів і сьомий місяць”, Божественна лжа”, День святого”), переконання (Повість про останній сірник”, Перед днем грядущим”) або почуття (Поїзд раз-у-раз спинявся”) головного героя.
У драматичному доробку автора тема двійництва наближається до темарію п’єс парадоксу та естетики постмодернізму, наголошуючи на нівеляції у сучасному світі цілісної людської особистості, мови як способу зв’язку між людьми та засобу самовираження індивіда. У п’єсах (йдеться насамперед про драми Спокуси несвятого Антона” та Близнята ще зустрінуться”) І.Костецьким використовується особливий варіант теми двійництва мотив парності індивідів, об’єднаних іменами або зовнішньою схожістю, взаємозамінності людей за покликаннями та уподобаннями, нівеляції особистості та перетворення її на схему. Написана у 70‑ті роки, радіоп’єса Летіція”, хоча і продовжує заявлені письменником у вищеназваних драматичних творах проблеми, має ускладнений варіант теми двійництва. У своїх основних рисах радіодрама повертається до первинного осмислення І.Костецьким мотиву двійника як протиставлення героя та його антагоніста. Зберігається низка формальних моментів, які єднають Летіцію” з прозою І.Костецького сорокових років, проте під впливом традиції драми абсурду ці моменти набувають іншого смислового навантаження: несподівана зміна особистості та імені веде до розтроєння індивідуальності, при чому жодна з нових свідомостей не стабільна і не має тривалого життя; герой (Летіція) має три імені і чотири іпостасі, його антагоніст (Правозаступник) не наділений іменем взагалі і визначається лише за професійною приналежністю.
Ще одним вектором творчості І.Костецького є апеляція до біблійних мотивів і концепцій. Витоки релігійності письменника пов’язані з біографічними факторами: поступово з’ясовуючи особливості власних релігійних переконань, автор змінює способи художньої взаємодії з текстовою реальністю Святого Письма. Так, на ранніх етапах творчості, коли письменник активно прагнув прояснити свої погляди на проблеми віри і Бога, він переосмислював образи та мотиви біблійних текстів, експериментував з їх структурною побудовою, обігруював особливості характерів персонажів, активно використовував категорію божественної лжі” (новели Тобі належить цілий світ”, Божественна лжа”, Шість ліхтарів та сьомий місяць”, Перед днем грядушим”, Повість про останній сірник”, драма Спокуси несвятого Антона”). Ці твори є авторською інтерпретацію євангельських текстів, перенесених на сучасний ґрунт, з нівельованим божественним початком. З одного боку, ці історії формально співвіднесені з текстами Святого Письма і за своїми ознаками передбачають наявність катарсичного моменту небесного одкровення, що має змінити життя персонажа. З іншого боку, вони втрачають безпосередній зв’язок з божественним початком, а тому і можливість однозначного трактування, апелюючи одночасно як до релігійних переконань, так і клінічних діагнозів.
Натомість на пізніших етапах творчості письменник основну увагу приділяє висвітленню етичних засад християнства, поясненню його основних категорій, обстоюванню важливості пошуків способів порозуміння людини і Бога (повість День святого”).
Літературно-критичні уявлення і розвідки І.Костецького підтверджують тісну взаємодію творчості митця з формальними пошуками драми парадоксу та постмодернізму. Естетичні переконання письменника, висловлені у статтях, відкритих листах та есе, демонструють широкий спектр теоретичних зацікавлень автора: від переосмислення досвіду російських формалістів до роботи в межах тих питань, які були підняті постструктуралізмом та постмодернізмом (зокрема, руйнації усталеного мовного дискурсу та єдиного тексту”, переосмисленні традиції, обґрунтуванні важливості для сучасної літератури іронії). І.Костецьким була створена власна концепція розвитку українського дискурсу. Митець наголошував, що, відмовившись від сковородинської” мовної моделі на користь шевченківської, українська література значно обмежила себе у світоглядних позиціях, формальних пошуках тощо. Єдиним шляхом подолання такої ситуації письменник вважав мовний та стилістичний експеримент, який мусив посісти основне місце у творчості українських авторів у ХХ столітті. Крім того, І.Костецький займався розробкою теорії перекладацтва, окреслення основних його особливостей та завдань, і хоча робота митця у цій галузі була належно оцінена лише на сучасному етапі дослідження його творчості, важливість її для сучасників виявляється дуже вагомою. Основним завданням перекладу І.Костецький вважав пошук змістової єдності між ориґіналом та перекладом через осучаснення твору перекладачем, надання йому загальнолюдського значення та модерної форми, встановлення відповідності мовного матеріалу ориґіналу та перекладу. У перекладацькій роботі І.Костецький вбачав можливість відбудувати в чужій мові систему, рівноцінну рідній.
Одночасно художня практика письменника не була повністю підпорядкована його теоретичним розробкам. Найбільш реалізованою виявилася заявлена митцем деструкція усталених мовних форм та одиниць, виявлена частково у прозовій, але головним чином у драматичній спадщині автора. Менше зазнали застосування ідеї пародії та учуднення. Однією з особливостей творчої манери письменника було поєднання тяжіння до сталої традиції (наприклад, барокової композиції) з прагненням експерименту, відкритістю найновішим західноєвропейським та американським літературним течіям (наприклад, драмі абсурду та постмодернізму, що проявилося в першу чергу у використанні різних видів інтертекстуальності та трансґресії).
Риси постмодернізму співіснують у творчості І.Костецького з елементами експресіонізму, екзистенціалізму, сюрреалізму, драми абсурду. Така різноманітна палітра стилів не дозволяє говорити про існування у мистецькій спадщині автора цілісного постмодерного конґломерату. Риси постмодернізму в художній практиці І.Костецького залишаються переважно засобами формалістичної організації творів: інтертекстуальність як спосіб існування тексту серед інших текстів та трансґресивність як варіант повноцінного та вільного вияву свідомості персонажа.
Звернення до трансґресії характерне переважно для прозового доробку І.Костецького. Головні герої прози митця через певні життєві обставини потрапляли у ситуацію, в якій інтерсуб’єктивна дійсність переставала діяти, у результаті чого глибинні психічні пласти їх підсвідомості змушені були перебудовувати світосприйняття особистості. За своєю сутністю трансґресія передбачає руйнування людиною лінійного світобачення і завершення себе у потойбічному через приєднання до певного абсолюту із втратою своєї самості, а зв’язок трансґресивного стану з богословським феноменом одкровення стає одним із способів окреслення децентрації світу. Прив’язаність трансґресії до релігійних переконань є особливістю творчої манери І.Костецького. Категорія божественної лжі” як причини руйнування сталого світосприйняття є основною для більшості творів письменника. Зміна особистості у прозі митця хоч прямо не пов’язана з категорією божественного, проте подана через феномен одкровення в апеляції до традиційних християнських цінностей, пошуку можливостей виправдання свого існування в найвищому абсолюті.
Інтертекстуальність як спосіб організації художніх творів не є основним принципом формування єдиного тексту як тла існування чужих цитат. У художній спадщині І.Костецького в більшій мірі наявне прагнення зруйнувати широкий культурний контекст і через апеляцію до усталених форм окреслити можливості нового, часом несподіваного прочитання старих тем та мотивів. Основною рисою використання цитат у драматичній спадщині письменника є їх нівеляція на фоні загальної деградації мови та культури. Жанрово-сюжетна інтерференція у доробку І.Костецького проявляється у зверненні письменника до традицій барокової драми та театру парадоксу. Натомість у прозових творах цитати втрачають своїх авторів і отримують можливість іншого життя в ролі загальновідомих істин. Окреме місце у творчості І.Костецького посідає використання вигаданих фрагментів та апеляція до неіснуючих творів. Подані поряд, реальні та неіснуючі тексти створюють своєрідний метапростір, в якому відбувається становлення світу як тексту, що веде за собою формування епосу нового, глобального тексту для утвердження тривкого життя.
Художній експеримент І.Костецького отримав нове життя з перспективи постмодернізму. Оскільки волею долі художня спадщина письменника опинилася на марґінесах уваги як дослідників, так і читачів, говорити про безпосередній вплив І.Костецького на становлення постмодерністичного дискурсу неможливо. Проте заявлені у творчості автора теми та проблеми, використані письменником художні прийоми отримують нове життя у сучасному українському літературному дискурсі як у прозових, так і в драматичних жанрах. Так, прозова творчість Ю.Іздрика та Т.Прохасько апелює до проблеми подолання індивідом трансґресивної ситуації, необхідності вирішення цілісності особистості та пошуку її самості у зруйнованому світі. Драматична спадщина С.Жадана знов-таки з естетики постмодернізму звертається до проблеми олюднення” та осучаснення” текстів Святого письма, подає спробу інтерпретації біблійного сюжету як історії зі знеціненої дійсності знівельованої сучасності. Творчість І.Бондаря-Терещенка має складніші стосунки з художньою спадщиною І.Костецького: з одного боку, письменник продовжує працювати в галузі експерименту, заявленого І.Костецьким, з іншого боку, прагне деконструктувати” як його біографічну історію, так і художню спадщину.
За сприятливих умов І.Костецький міг би підготувати ґрунт для розвитку в українській літературі постмодерністичного дискурсу, натомість українські письменники-постмодерністи підготували підґрунтя для поцінування І.Костецького у зворотній перспективі, довівши, що у літературі втрачених імен не буває, а справжній талант завжди знайде своїх прихильників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеєва В. Між екзотизмом і традицією / / Проза про життя і інших: Юрій Косач. Тексти і контексти. К.: Факт, 2003. С. 7-15.
2. Адорно В.-Т. Проблемы философии морали: Пер. с нем. М.: Республика, 2000. 240 с.
3. Адорно Т. Теорія естетики: Пер. з нім. К.: Основи, 2002. 518 с.
4. Андієвська Е. Спокуси святого Антонія / / Поети Нью-Йоркської групи”. Антологія / Упоряд. О.Г. Астаф’єв, А.О. Дністровий. Х.: Ранок”, 2003. С. 48-59.
5. Андреев Л. Порывы и поиски двадцатого века / / Называть вещи своими именами. Программные выступления мастеров западно-европейской литературы ХХ века. М.: Прогресс, 1986. С. 3-18.
6. Андреев Л.Г. Чем же закончилась история второго тысячелетия? (Художественный синтез и постмодернизм) / / Литература второго тысячелетия. М.: Высшая школа, 2001. С. 292-334.
7. Андрухович Ю. Постмодернізм не напрям, не течія, не мода...” / / Слово і час. 1999. № 3. С. 66.
8. Антонюк Н.В. Видавництво і преса / / Антонюк Н.В. Українське життя в Генеральній Губернії” (1939-1944). За матеріалами періодичної преси. Львів, 1997. С. 127-148.
9. Антонюк Н.В. Література та мистецтво / / Антонюк Н.В. Українське життя в Генеральній Губернії” (1939-1944). За матеріалами періодичної преси. Львів, 1997. С. 95-126.
10. Ариас М.А. Лазарь среди нас. М.: Академия” Academia”, 1994. 176с.
11. Баб Ю. Экспрессионистическая драма / / Экспресионизм. Сб. ст. М.‑­П., 1918. - С. 109-131.
12. Багряний І. Морітурі: Драматична повість. Бібліотека новітньої літератури, Видавництво Прометей”. 126 с.
13. Багряний І. Сад Гетсиманський. К.: Наукова думка, 2001. 548 с.
14. Балаклицький М. Нова релігійність” Івана Багряного: Наукова монографія. К.: Смолоскип, 2005. 167 с.
15. Баран Є. Літературні дев’яності: підсумки і перспективи / / Кур’єр Кривбасу. Серпень 1999. - № 118. - С. 2-6.
16. Барка В. Від автора / Барка В. Жовтий князь. К.: Дніпро, 1991. С. 5-22.
17. Барка В. Експресіоністична проза І.Костецького / / Сучасність. 1963. - №5. С. 40-46.
18. Барка В. Рай. Джерзі ситі Ню Йорк: Свобода”, 1953. 309с.
19. Батай Ж. Литература и зло / / Батай Ж. Теория религии. Литература и зло: Пер. с фр. Мн.: Современный литератор, 2000. С. 121-346.
20. Бача Ю. Передумови входження української літератури в європейський та світовий контекст / / Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 9: Українська література в загальноєвропейському контексті. Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управліннях у справах преси та інформації, 2005. С. 27-29.
21. Бачинська-Донцова М. [Рецензія на:] В.Домонович Доктор Серафікус”, накладом видавництва Українська трибуна”, Мюнхен, 1947, ст. 174+(І) / / Літературно-науковий вісник. 1948. № 1. С. 149-153.
22. Белов С.Б. Если рушится человек. Уильям Голдинг и Энтони Берджес / / БеловС.Б. Бойня номер х”: литература Англии и США о военной идеологии. М.: Советский писатель, 1991. С. 133-155.
23. Белов С.Б. Поражение. Вьетнамский дневник / / Белов С. Б. Бойня номер х”: литература Англии и США о военной идеологии. М.: Советский писатель, 1991. С. 256-300.
24. Белов С.Б. Скромное обояние фашизма / / Белов С. Б. Бойня номер х”: литература Англии и США о военной идеологии. М.: Советский писатель, 1991. С. 155-169.
25. Белов С.Б. Чужие среди своих / / Белов С. Б. Бойня номер х”: литература Англии и США о военной идеологии. М.: Советский писатель, 1991. С.65-103.
26. Бёль Г. В защиту литературы руин / / Называть вещи своими именами: программные выступления мастеров западно-европейской литературы ХХ века. М.: Прогресс, 1986. С. 352-355.
27. Бентли Э. Жизнь драмы: Пер. с англ. М.: Искусство, 1978. 368 с.
28. Беньямін В. Завдання перекладача / / Беньямін В. Вибране: Пер. з нім. Львів: Літопис, 2002. С. 23-38.
29. Беньямін В. Мистецький твір у добу своєї технічної відтворюваності / / Беньямін В. Вибране: Пер. з нім. Львів: Літопис, 2002. С. 53-88.
30. Біла А. І.Б.-Т. як дискурс / / Форма[р]т. 2001. № 1. С. 35-39
31. Біла А. Полістилістика І. Костецького у контексті повоєнного аванґарду / / Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. збірник. Донецьк: ДонНУ, 2004. Вип. 9 С. 185-204.
32. Біла А. Шевченкоборча” парадигма літературного бунтарства / / Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 9: Українська література в загальноєвропейському контексті. Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управліннях у справах преси та інформації, 2005. С. 33-37.
33. Білоцерківець Н. Література на роздоріжжі / / Критика. 1997. № 1. С.27-28.
34. Богонюк А. Містерія творення штучного світу” (Традиція барокко й елементи театру абсурду в драмі Ігоря Костецького Спокуси несвятого Антона”) / / Світовид. 1992. № 1. С. 49-59.
35. Бойчук Б. Спомини в біографії. К.: Факт, 2003. 200 с.
36. Бондар-Терещенко І. Апорія постмодернізму / / Слово і час. 1999. № 3. С. 57-58.
37. Бондар-Терещенко І. Вечір навшпиньках / / У пошуку театру: Антологія молодої драматургії. К.: Смолоскип”, 2003 С. 28-48.
38. Бондар-Терещенко І. Голос заради слова / / Мова німої країни: Незалежний культурологічний часопис. 2004. № 35. С. 209-215.
39. Бондар-Терещенко І. Люна Росса / / Кур’єр Кривбасу. Вересень 1998. - №105. - С. 71-89.
40. Бондар-Терещенко І. Марш Костецького / / Книжник-review. 2001. №18. С. 15.
41. Бондар-Терещенко І. Пастка на миші / / У пошуку театру: Антологія молодої драматургії. К.: Смолоскип”, 2003 С. 49-60.
42. Бондар-Терещенко І. Чорний аспірин / / Форма[р]т. 2001. № 1. С. 43-52.
43. Бондар-Терещенко І. Double trouble / / Іздрик Ю. Подвійний Леон. Іsторія хвороби. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. С. 5-8.
44. Бредбери М. Собака, затянутая песками / / Иностранная литература. 1980. № 1. С. 215-221.
45. Великовский С. Когда правды нет и выше / / Великовский С. В поисках утраченного смысла. Очерки литературы трагического гуманизма во Франции. М.: Художественная литература, 1979. С. 5-17.
46. Винниченко В. Щоденники / / Слово і час. 2000. № 12. С.61- 66.
47. Винниченко В. Щоденники / / Слово і час. 2001. № 2. С. 78-89.
48. Від упорядника / / Проза про життя і інших: Юрій Косач. Тексти і контексти. К.: Факт, 2003. С. 5-6.
49. Водолазька С.А. Постмодерністські акценти у творчості Емми Андієвської Автореф.дис... к-та філол.наук: 10.01.01 / Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка. К., 2003. 16 с.
50.&nb