ПОЕТИКА УКРАЇНСЬКОЇ МЕЛОДРАМИ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ. (ЗА ТВОРАМИ Л. ЯНОВСЬКОЇ, І. ТОГОБОЧНОГО

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЖУКОВА Карина Віталіївна

УДК 821.161.22.09

ПОЕТИКА УКРАЇНСЬКОЇ МЕЛОДРАМИ
КІНЦЯ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТ.
(ЗА ТВОРАМИ Л. ЯНОВСЬКОЇ, І. ТОГОБОЧНОГО)

10.01.01 українська література

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Семенюк Григорій Фокович

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

КИЇВ 2007

Зміст

ВСТУП........................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1
Витоки жанру мелодрами в українсько-європейському контексті....................... 7
1.1. Формування різновидів мелодрами у ранній творчості Л.Яновської......... 17
ВИСНОВКИ до розділу 1.................................................................................36
РОЗДІЛ 2
Соціальне наповнення жанру мелодрами початку ХХстоліття (за п’єсами Л.Яновської Дзвін до церкви скликає та сам у їй не буває”, Без віри”, Жертви” таінші)......... 38
2.1. Поетикальні виміри малих драматичних форм.......... 77
ВИСНОВКИ до розділу 2.................................................................................88
РОЗДІЛ 3
Ліро-психологізм мелодрам Л.Яновської (Людське щастя”, Noli me tangere”, Огненний змій”)............... ...........89
ВИСНОВКИ до розділу 3...................................................................................118
РОЗДІЛ 4
Жанрово-естетичний простір мелодрам І.Тогобочного..................... ...119
ВИСНОВКИ до розділу 4..................................................................................154
ВИСНОВКИ... 156
Список використаної літератури.. 166

ВСТУП

Українська класична драматургія засвідчує існування в ній різноманітних жанрово-композиційних форм, багатство і розмаїття поетики, зумовлених різними художніми напрямами й індивідуальними стильовими системами. Серед жанрових форм літератури кінця ХІХ початку ХХ століття широко представлено і жанр мелодрами надзвичайно репертуарний, але й досьогодні малодосліджений теоретично навіть в особах своїх кращих представників.
Жанр мелодрами побутував як у системі романтичної драматургії (історична, героїчна, історично-пригодницька, любовна) мелодрама, так і в системі реалістичній побутова, соціально-побутова, психологічна, соціально-психологічна, психологічно-експериментальна мелодрама. В творчості більшості драматургів цей жанр існував і синтезувався з іншими побутовою, історичною, психологічною драмою і комедією, в яких використовувались окремі риси і прийоми мелодраматичної поетики. Тож найчастіше мелодраматичні ознаки при аналізі драматичного твору одержували лише фрагментарне, часткове наукове висвітлення.
Цілісне дослідження поетики основних стильових домінант української мелодрами кінця ХІХ початку ХХ століття проводиться вперше. Поетикальні особливості драматургії Л.Яновської та І.Тогобочного (І.А.Щоголева), двох найкрупніших, талановитих майстрів жанру мелодрами, у повному обсязі їх творчої спадщини, теж провадиться вперше.
Літературознавство сьогодні виявляє посилений інтерес до різних типів художнього мислення, неповторності його виражальних можливостей, як на рівні скрупульозного аналізу стилю художніх текстів, так і інших компонентів (жанрової форми, яка формує сюжетику, композицію, драматичний конфлікт, особливості характеротворення та ін.). Усі ці чинники і визначають актуальність обраної для дослідження теми та її наукову новизну.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з проблематикою наукової роботи кафедри новітньої української літератури ХХ століття Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зосередженою на дослідженнях розвитку новітнього українського письменства у світовому контексті.
Метою дослідження є інтерпретація і комплексний аналіз естетичної природи (проблемно-поетикальної своєрідності) мелодраматичної творчості Л.Яновської та І.Тогобочного в історико-літературному контексті межі ХІХ-ХХ ст. як цілісного літературного феномена. Мета дослідження передбачає реалізацію завдань:
окреслити генезу жанру мелодрами й умов його функціонування як форми драматичного мистецтва (кін. XVIII поч. ХХ ст., огляд);
проаналізувати типологічні форми і різновиди української мелодрами;
виявити характерні поетикальні ознаки мелодрами Л.Яновської в руслі стильової моделі романтизму;
дослідити прийоми поглибленої психологічної характеристики;
обгрунтувати жанрову парадигму мелодрам в драматургії Л.Яновської, І.Тогобочного;
виявити фольклорно-національні ознаки у драматургії І.Тогобочного.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використані історико-літературний, історико-культурний, порівняльний методи, що дають можливість з’ясувати особливості художньо-стильових систем Л.Яновської та І.Тогобочного як майстрів жанру мелодрами; а також окремі прийоми психолого-аналітичного методу допомагають грунтовно і всебічно розкрити художній образ у мелодрамі.
Об’єктами дослідження є побутові й психологічні мелодрами Л.Яновської На Зелений Клин”, Повернувся із Сибіру”, Дзвін до церкви скликає, та сам у їй не буває (Лісова квітка)”, Олена”, Без віри”, Людське щастя”, В передрозсвітньому тумані”, Жертви (В підвалі)”, Noli me tangere”, Огненний змій”, Четверта аксіома”, одноактівки; побутові та історичні мелодрами й переробки І.Тогобочного (Душогуби”, Вихрестка”, Борці за мрії”, Черниця”, Мати-наймичка”, Кохайтеся, чорнобриві”, Смерть за свободу”, Вовкулака”, Золоті кайдани”, Загублений рай”, Не убій”), одноактівки (частина творів не публікувалися, зберігаються в архівах).
Предметом дослідження є естетична природа, жанрово-стильові (поетикальні) особливості мелодрам, зокрема на матеріалі мелодраматичної творчості Л.Яновської та І.Тогобочного.
Теоретико-методологічну основу дисертації становлять теоретико-літературні та історико-літературні праці І.Франка, Б.Грінченка, С.Єфремова, М.Вороного, М.Зерова, Я.Мамонтова, С.Балухатого, О.Білецького, О.Кобелецької, П.Хропка, Н.Кузякіної, Г.Семенюка, В.Єршова, В.Потєхи, М.Дмитрієвської, В.Івашкова, С.Хороба та ін. Використовуються також теоретико-методологічні праці українських і зарубіжних дослідників А.Анікста, Д.Наливайка, В.Фролова, В.Розова, Г.Дубасова, В.Волькенштейна, театрознавчі М.Садовського, С.Тобілевич, В.Сахновського-Панкеєва, М.Кропивницького, П.Саксаганського, І.Мар’яненка, О.Островського, П.Паві, О.Клековкіна та ін.
Теоретичне значення роботи полягає у дослідженні поетики (художніх функцій сюжетики і композиційної структури досліджуваного жанру, особливостей образотворення, зокрема естетично-стильового функціонування прийомів мовлення дійових осіб). Здійснений різноаспектний аналіз поетики мелодрам Л.Яновської та І.Тогобочного дозволяє окреслити широкі можливості цієї жанрової форми.
Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання курсів історії української літератури, теорії літератури, історії драми і театру, історії та теорії культури, спецкурсів та спецсемінарів з питань поетики і стилістики драми на філологічних факультетах університетів та педуніверситетів, у написанні пошукових досліджень (курсових, дипломних робіт), підготовці посібників з історії і теорії драматургії, а також у використанні української літератури в школах, гуманітарних ліцеях та гімназіях.
Апробація і впровадження в навчально-науковий процес результатів дисертації. Результати дослідження апробувались на наукових та науково-методичних конференціях:
Довженківській науковій конференції Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ 2004 р.).
звітно-науковій конференції аспірантів і викладачів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ,2004 р.);
звітно-науковій конференції аспірантів і викладачів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ 2005 р.);
звітно-науковій конференції аспірантів і викладачів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ 2006 р.);
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано сім статей у наукових збірниках і одна у науковому журналі.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, двох підрозділів і висновків, списку використаних джерел 203 найменування. Загальний обсяг 181 сторінка, з них 165 основного тексту

bibliography

ВИСНОВКИ

Мелодрама як традиційний, популярний жанр європейської драматургії розвивався й утверджувався протягом тривалого часу і в українській літературі (ХІХ початок ХХ ст.), її досягнення широко використовувались в суміжних жанрах, використовуються і в сучасних драматургії та кіномистецтві. Почавши свій розвиток у літературах Західної Європи, він набув широкого розповсюдження в російській літературі, а в кінці ХІХ на початку ХХ століття і в літературі українській. Він став репертуарним, сценічним, улюбленим жанром простого глядача; серед драматургів виділились письменники, що працювали переважно, а то й виключно, в жанрі мелодрами (в російській літературі О.Островський, П.Нєвєжин, М.Кукольник, М.Полєвой, К.Бахтурін, Р.Зотов, В.Дяченко та ін.).
В українській літературі жанр мелодрами розробляли І.Гушалевич, С.Воробкевич, О.Суходольський, Я.Кухаренко, С.Писаревський, П.Котляров, А.Стороженко, К.Гейнч та ін. Ці митці використовували в основному такі різновиди жанру, як історична, етнографічно-побутова, соціально-побутова та любовна мелодрами.
В ІІ половині ХІХ століття драматичні твори соціального звучання (соціальна, соціально-побутова, соціально-історична мелодрама) створюють С.Руданський, М.Нордега, С.Гулак-Артемовський, Ф.Недоля та інші. Окремі твори в мелодраматичному жанрі написані й українськими драматургами-класиками, зокрема творцями театру корифеїв” М.Старицьким (Талан”, Ой, не ходи, Грицю”, Циганка Аза”, Маруся Богуславка”, переробка За двома зайцями”, Крест жизни”), М.Кропивницьким (Дай серцю волю, заведе в неволю”, Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, Глитай, або ж Павук”), І.Карпенком-Карим (Бондарівна”, Лиха іскра поле спалить і сама щезне”, Гандзя”, Мазепа”, Наймичка”, Безталанна”, переробки Батькова казка”, Чортова скала” та ін.), І.Франком (Украдене щастя”). Історичні мелодрами написав Б.Грінченко (Ясні зорі”, Степовий гість”, Серед бурі”). Елементи мелодраматичної поетики широко використовують драматурги і в інших жанрах драми, комедії, трагедії.
В кінці ХІХ на початку ХХ ст. в жанрі мелодрами активно працюють письменниця Л.Яновська (відомий прозаїк, автор біля двох десятків драматичних творів) та І.Тогобочний автор багатьох широковідомих у свій час, репертуарних мелодрам на власні та запозичені сюжети.
В залежності від часу, літературного процесу, художніх завдань митця стильова модель мелодрами змінювалась: мінялись, урізноманітнювались варіанти онтологічно-змістового та естетичного спектрів, зберігаючи такі традиційні риси жанру, як підвищена сюжетна ускладненість, ситуативна гострота, емоційність, наскрізний почуттєвий аспект, контрастність образів та ін.
Ці риси особливо виразні у драматичній творчості Л.Яновської. Під пером драматурга жанр пройшов певну, дуже характерну еволюцію від побутової мелодрами до психологічної (що співпадало із загальними тенденціями розвитку літератури межі століть). Так, у ранній творчості Л.Яновської мелодрамах-комедіях На Зелений Клин”, Дзвін до церкви скликає, та сам у їй не буває” (Лісова квітка”), комедійних одноактівках На сіножаті”, Блискавиця”, З великої хмари малий дощ”, мелодрамі-трагедії Повернувся із Сибіру” вдало контамінуються, синтезуються елементи побутової драми (чи комедії) та мелодрами. Причому амплітуда і характер взаємопроникнення і взаємодії цих двох жанрових форм різні: від введення окремих незначних мелодраматичних моментів і засобів (На Зелений Клин”, На сіножаті”) до власне мелодраматичного сюжету, героїв, ситуацій, до особливого емфатично-напруженого характеру мовлення дійових осіб (Повернувся із Сибіру”, частково Дзвін до церкви скликає”). Широко користується письменниця і поетикальним прийомом перебільшення.
Так, у комедії На Зелений Клин” маємо комічні перебільшення, що сягають інколи рівня шаржу і гротеску, одіозний образ куркуля-лиходія, змальований у мелодраматичній манері. Шарж і гротеск, анекдотичні ситуації присутні й в комічних одноактівках, допомагаючи передати мізерію і потворність міщансько-чиновницького буття.
Густий мелодраматизм” ситуацій і, особливо, кривавого” фіналу зустрічаємо у Л.Яновської в п’єсі Повернувся із Сибіру”. Вперше тут змальовано письменницею і неординарний тип мелодраматичного лиходія з селян Дмитра. Йдеться про виняткову, до певної міри патологічну психологію людини, якій дає відчуття задоволення, навіть насолоди жорстокий, лихий вчинок. В цьому для нього відчуття власної сили і вищості, його уміння маніпулювати іншими людьми. Широко використовуються у творі різноманітні емоційно-експресивні засоби мовлення: просторіччя, голосіння (Марина, її мати), прийом гострослів’я (мовна партія Дмитра, згодом Марини).
Прийом цинічного і грубого або скептичного гострослів’я, що неодноразово використовує Л.Яновська в мелодрамі саме у мовній партії Дмитра представлено як засіб для героя реалізувати свою невдоволеність, життєві й любовні, сексуальні невдачі. В цьому образі мелодраматичного лиходія відбився і характерний для межі століть психопатичний дискурс, що існував поряд з психоаналітичним і передавав деформації, розлади психічного життя. Цей дискурс можна віднайти, як зазначала дослідниця С.Павличко, і в кровожерності та брутальності, якими позначена велика кількість текстів початку 20-х років, а також в окремих повторюваних, можна сказати, нав’язливих мотивах самогубства, божевілля, ненормальності.
На підставі розглянутої мелодрами Л.Яновської можна стверджувати, що навіть сільська тематика тут втрачає традиційну об’єктивність викладу і набуває рис невротично збудженого і напруженого мовлення, що виражає втрату психічної цілісності людини у психічно неврівноваженій епосі” (С.Павличко).
Наступна високосценічна й репертуарна п’єса Л.Яновської Дзвін до церкви скликає, та сам у їй не буває” (Лісова квітка”) відзначається широкою соціальною і моральною проблематикою, а в жанровому плані становить поєднання, тісну контамінацію соціально-побутової комедії з мелодрамою (від останньої в ній надмірна патетика і декламаційність, особливо у численних тирадах позитивних героїв-народників: Орисі, Сергія).
Ключові моменти розв’язання проблеми людина суспільство”, конфлікту цих провідних для української драматургії означеного періоду домінант буття представлено у мелодрамах Л.Яновської В передрозсвітньому тумані”, Без віри”, Жертви” (В підвалі”)”, написаних у передреволюційний і революційний період 1905-06 років. Так, драматичний нарис” В передрозсвітньому тумані” виразно відбиває ту соціальну диференціацію, а відтак психологічну непослідовність, плутанину у думках і діях представників різних прошарків села, що характеризували суспільне життя напередодні революції. Центральне місце в драматичному конфлікті цих п’єс займає момент соціальний: ставлення дійових осіб до земельного питання основи основ сільського буття. Тут гостро-опозиційна розбіжність у поглядах дійових осіб зумовлює наявність кількох сюжетних ліній, хоча породжує й деяку переускладненість, захаращеність” змісту, в цілому характерні для мелодрами (такий структурний прийом використовувала письменниця у ранній побутовій п’єсі На Зелений Клин”, комедії-мелодрамі Дзвін до церкви скликає, там сам у їй не буває”).
Передреволюційне економічне становище села, дедалі зростаючу роль у хліборобсько-селянському житті грошей, чистогану”, який руйнує старі патріархальні стосунки, в першу чергу у сім’ї, відтворює письменниця в мелодрамі трагічного змісту Олена”. П’єса з успіхом ішла на сцені, хоча її надмірний сюжетний мелодраматизм (обмова, брутальні образи, зрада, самогубство невинної жертви, підпал) не раз викликав критичні відгуки у пресі.
Згаданий суспільний розгардіяш”, сум’яття змальовує Л.Яновська й у п’єсі Без віри” але тут розмаїття думок, поглядів, намірів дійових осіб, пошуки ними гармонії, символи віри бачимо не в сільському, а в міському середовищі: чиновництва, творчої інтелігенції, освіченої молоді. В жанрово-поетикальному сенсі п’єса має два напрями: в ній докладно виписані зовнішні обставини, побутові риси буття героїв (зокрема центральної героїні) і внутрішній, психологічний стан людини з її комплексами, неврозами, боротьбою з самим собою” тобто рис і традиційної побутової, і новітньої психологічної драми. Нерідко у письменниці ці два плани погано суміщаються, і синтез старого” з новим” відбувається тільки за умови введення мелодраматичних ефектів випадків”, несподіванок, крайніх виявів чуття. Ослаблюють художню, естетичну цілісність мелодрами, а відтак знижують художність і властива їй пишномовність та багатослівність, наявність яких у даному жанрі відзначав ще С.Єфремов.
Трагедійний характер має мелодрама Л.Яновської Жертви” (В підвалі”)”, події якої, вперше у письменниці, розгортаються в робітничому середовищі в часи революції 1905-1907 рр. В ній зокрема простежено, як відбилися прагнення й пошуки людиною свого місця в житті, соціальної справедливості і правди, суспільної й індивідуальної гармонії у страшну революційну епоху, коли все зрушилося, зруйнувалося і грядуть ще страшніші зміни.
Дійові особи п’єси протягом дії твору проходять своєрідну нисхідну еволюцію” з їх стосунків зникають злагода, взаєморозуміння, взаємна підтримка, любов. Зникає і крихкий добробут сім’ї. Все менш зрозумілими стають для героїв п’єси події зовнішні на фабриці, в місті та й стосунки внутрішні, між членами своєї сім’ї, хоча саме їхні поплутані стосунки” (вираз С.Єфремова) дедалі більше визначають поведінку й долю кожної з дійових осіб. Саме вони подрібнюють кардинальний конфлікт соціального характеру (робітники роботодавці) на безліч менших, часткових, особистісних, які художньо конкретизують його. Повністю увиразнюється соціальний конфлікт лише у трагічному фіналі.
Слід відзначити, що герої п’єс Л.Яновської Без віри” і Жертви” (В підвалі”)” не революціонери, не борці, а дійсно лише жертви драматичних, трагічних обставин. Вони невиразно мріють, прагнуть кращого життя, але добитися змін у своїй долі не можуть, і в цілому більше втрачають у бурхливій революційній завірюсі, ніж здобувають. Мелодраматичні фінали обох п’єс з кількома самогубствами показують крах цих мрій та надій (загибель Гната, який нібито осягнув істину в революційній боротьбі, безглузда й страхітлива смерть дитини, смерть агітаторки дівчини у жовтому платочку”, яка намагалася, здебільшого безуспішно, керувати робітничою боротьбою; самогубство героїні мелодрами-трагедії Без віри”).
Отже, для розглянутих мелодрам Л.Яновської зрілого періоду визначальною рисою поетики є посилення елементів соціальності. Це було характерним явищем для літератури передреволюційної й революційної епохи 1905-1906 рр. Диференціація села, безземелля і голод, занепад дворянсько-патріархальних господарств і вихід на суспільну арену в ролі новітніх землевласників цинічних авантюристів з міста і села, громадська діяльність народників та ін. (Дзвін до церкви скликає”); пошуки біднішим селянством своєї правди”, свого місця в житті, виходу з кризового становища (Олеся”, В передрозсвітньому тумані”); пошуки духовно багатого, змістовного життя, вагомої громадської справи (Без віри”); революційна боротьба робітництва за свої права, свободу і справедливість (Жертви”) саме на цій соціальній основі в мелодрамах Л.Яновської означеного часу виникають драматичні конфлікти, ставляться й розв’язуються морально-етичні й психологічні проблеми.
Початок ХХ століття ознаменувався сутнісними змінами в літературі як у проблематиці, позначеній рисами соціологізму й філософічності, так і в поетиці, яка дедалі більше тяжіла до поглибленого психологізму. Нові тенденції, що в першу чергу виявились у посиленні внутрішнього, настроєвого, філософського струменів у драматургії, виникають і розвиваються і в українській драматургії.
Поступово утверджується, як і в прозі, суб’єктивно-індивідуалістична концепція людини і пов’язана з нею система виражальних засобів, зокрема урізноманітнюються форми психологічного аналізу. Франко відзначав зміни у співвідношенні соціального і психологічного начал в літературі доби століть як всезростаючу перевагу останнього, окреслював і характер цього поглиблення. Він зазначав, що воно йде не від індивідуальної психології до соціології, а навпаки, від соціології до індивідуальної психології”. Психологічне в літературі зазначеного періоду постає як соціальне. Ці зміни особливо характерні і для жанру мелодрами, зокрема для мелодрами Л.Яновської.
Психологічні й філософські проблеми, пов’язані з пошуком людиною свого щастя в житті, ставить і своєрідно розв’язує Л.Яновська у п’єсах початку ХХ століття Людське щастя”, Noli me tangere”, Огненний змій”, Четверта аксіома”. Всі ці твори психологічні мелодрами. С.Єфремов зазначав: Разом з тим, як побут у творах Л.Яновської одсувається на задній план, наперед виступають просто психологічні проблеми, запити людини, людської особи, хоч і поставленої в певні рямці побутових обставин” (підкр. моє К.Ж.).
Критик наголошував на самодостатності людської індивідуальності як основі психологічного образу. Підкреслював Єфремов це і в зв’язку з психологічними мелодрамами Л.Яновської, зокрема з першою з них Людське щастя”, а саме з філософською спрямованістю твору. В душі кожної людини, підкреслював він, живе невмируща туга за щастям, волею та правдою, і ця туга вічно жене її шукати того щастя, хоча б це вело на видиму загибель, руйнування надій.
Це перша і головна психологічна проблема, довкола якої відбуваються всі події у психологічних мелодрамах авторки. І разом з тим щастя невловиме, огидна мана, витворена в фантазії й закрашена лиш суб’єктивними мріями”. Але водночас відзначається і те, що песимізм Яновської це не песимізм, скажімо, Едгара По з його фаталістичним ніколи”, не руїнницький песимізм, що до мертвоти веде і квієтизму. Щастя не порожня мрія, і в шуканні його вже є подоба щастя і письменниця всіма своїми творами кличе до такого вічного шукання” (С.Єфремов).
Продовжує розвивати психологічну проблематику письменниця і в мелодрамі Noli me tangere” окреслюючи два світогляди, дві основні сили, які рухають людиною, її діяльністю альтруїзм і егоїзм. М.Сріблянський зазначав, що п’єса відповідає на питання, поставлене В.Винниченком у його творі Щаблі життя”: чи мають право жити ті, що не мають свідомості життя, отже, не мають і свідомості смерті? (Історія з ідіоткою-матір’ю Мирона Антоновича.) Письменниця, на відміну від автора Щаблів життя”, наголошувала на альтруїстичному вирішенні цього питання. П’єса має своїм завданням осоромити Винниченкового героя. Але замах цей не вдався”.
Цієї ж думки дотримується і М.Євшан. Він стверджує, що Л.Яновська у мелодрамі Noli me tangere” старається станути в опозицію проти духа нового часу; в опозицію крайньо нещиру, навіть негідну” Критикуючи певну заданість, упередженість у розстановці сил героїв її п’єси, він додавав, що центральний пункт пересувається тут з самої драми в проповідь милосердя, а одно з другим не має нічого спільного. Думається, рацію має літературознавець Н.Шумило, яка підтримує ідейну позицію авторки мелодрами, зазначивши, що свою п’єсу Noli me tangere” Л.Яновська написала у відповідь на Щаблі життя” В.Винниченка, обстоюючи думку про право на життя всього живого на землі, навіть низьких” типів людського роду. Вона робить висновки, що п’єса була співзвучна комплексу пізніших швейцерівських ідей. Твір завершується типово мелодраматичним фіналом: самогубством лікаря, який не зміг убити невиліковно хворого пацієнта. В цілому для поетики п’єси характерні почуттєві надуживання, несподівані, екстремальні, майже фантастичні ситуації.
Серед психологічних мелодрам Л.Яновської особливим ліризмом, поетичністю відзначається п’єса Огненний змій”, в якій також піднімаються моральні й етичні проблеми інтелігенції. Досить цікаво постають у творі гендерні проблеми, що вписуються у характерну й актуальну для свого часу опозицію: зіткнення, протистояння сильних жінок і слабких чоловіків. Спираючись на творчість двох сучасниць Л.Яновської Лесі Українки і О.Кобилянської, дослідниця С.Павличко слушно зазначала, що в опозиції сильні жінки слабкі чоловіки” певною мірою трансформована філософія Ніцше. Так, жінка у повістях Кобилянської піднімається до рівня романтичної героїні (надлюдини), тоді як чоловік здебільшого є негативним персонажем, і ця негативність походить з безхарактерності, слабкості волі, нерідко схильності до алкоголізму. Такий же приблизно конгломерат чоловічих типів і характерів виводить у своїх пізніх мелодрамах і Л.Яновська, причому ця модерністська феміністична тенденція виступає у жанрі мелодрами особливо виразною, підсилено-емоційною.
Другим вагомим психологічним моментом, властивим літературі fin de siecle, є, як уже зазначалося, її невротичність. (Ми зокрема зупинялися на цій рисі, розглядаючи мелодраму Повернувся із Сибіру”.) В розглянутих психологічних мелодрамах невротичне”, нервове стає наскрізним, психопатичний компонент” (вираз Павличко) стає плідним формотворчим нервом останніх мелодрам Л.Яновської.
В той час, як Л.Яновська у своїй художній еволюції пройшла шлях від побутової і соціально-побутової мелодрами до соціально-психологічної і психологічної, її сучасник драматург І.Тогобочний пройшов шлях дещо інший.
Мелодрами Тогобочного, різноманітні за жанровими ознаками й особливостями, становлять собою зразки любовної, соціально-побутової, соціальної та історичної мелодрами, заснованої, проте, не на канонах романтичної естетики, як ми бачили у Л.Яновської, а естетики реалістичної навіть з елементами натуралізму. Тема нещадної боротьби добра і зла, правди і кривди набуває у мелодрамах митця більшої історичної конкретності й суспільної вагомості, а носії позитивних чи негативних рис постають соціально чітко зумовленими типами.
Героєм мелодрам Тогобочного найчастіше виступає борець, протестант проти суспільної несправедливості, кривди. Слід відзначити, що цей тип з’являється в ряді мелодрам (і не тільки творів цього жанру) в кінці ХІХ на початку ХХ століття; він виразно розвивається, еволюціонує в літературі. Від пасивних нарікань на своє гірке життя (наприклад, Павло Недоля в Грішниці” В.Потапенка, окремі герої п’єс Л.Яновської В передрозсвітньому тумані” і Жертви”) такі герої переходять до активного протесту, боротьби за справедливість, рівні права для всіх (Антон у Борцях за мрії” І.Тогобочного, Омелян та Андрій з мелодрами О.Суслова Без заглавія”, Данило з п’єси За волю і правду” Т.Колесниченка та ін.). У п’єсі з мелодраматичним фіналом Бунтарі” Тогобочного простежено дальший розвиток образу героя-борця в буремну епоху 1905 року. Яскравими прийомами мелодраматичного письма змальовано і образи п’явок людських” сільської буржуазії, поміщиків. Одіозні, морально потворні образи Калістратів, Жуків, Пузикових, Лоханкиних, Ракитних у мелодрамах І.Тогобочного створені при всій емоційній підсиленості письма в рамках реалізму, без шаржування й перебільшень в чому й виявлялася соціально-естетична функція мелодрами автора.
В реалістичному ключі поставали також обставини дії, увиразнювався етнографічно-побутовий елемент. Реалістичне змалювання народного побуту, органічне використання народних пісень, відтворення звичаїв і обрядів ще більше наближало мелодраму до народного глядача. Це відзначав І.Франко, який широко використовував народну пісню в своїх драмах, Украденому щасті” зокрема. Він неодноразово підкреслював, що український театр широко користувався народною піснею, а чудові українські пісні, згармонізовані такими майстрами, як М.Лисенко, в свою чергу здобували серця всіх глядачів.
До соціально-економічних конфліктів і протистоянь додаються у драматурга І.Тогобочного також конфлікти національні, релігійні, морально-етичні творячи загалом широке проблематичне поле художнього твору.
Користувалися успіхом у глядача й одноактівки (динамічні діалоги) І.Тогобочного трагічного чи сатиричного характеру з сюжетами, взятими з життя. Одноактні п’єси диктувалися вимогами актуальності, нагального втручання в суспільне життя. Майже всі українські драматурги використовували цю мобільну форму драматургічного дійства (І.Франко, М.Кропивницький, В.Самійленко), драматичні етюди й ескізи писали представники модерних течій символісти й неоромантики.
В цілому творчість найбільших репрезентантів жанру мелодрами з її поетикальними особливостями відбивала тенденції часу й літературного процесу, прямуючи: Л.Яновська до психологічної мелодрами, І.Тогобочний до драми соціальної. Поетика їх мелодрам в цілому доповнювала й урізноманітнювала здобутки українського драматичного мистецтва в плані емоційності, гостроти, яскравої сценічності.

Список використаної літератури.

1. Агеєва В. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму. К.: Факт, 2003. 320 с.
2. Адорно Т. В. Эстетическая теория. М.: Республика, 2001. 527 с.
3. Андрей Белый. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. 528 с.
4. Аникст А. Театр эпохи Шекспира. М.: Искусство, 1965. 328 с.
5. Аникст А. Теория драмы от Гегеля до Маркса. М.: Наука, 1983. 288 с. 91.
6. Антонович Д. Український театр // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. К.: Либідь, 1993. 592 с.
7. Антонович Д. Триста років українського театру. 1619-1919, та ін. праці. Підготовка текстів, редагування і передмова докт. філол. наук Г.Ф.Семенюка та Л.С.Дем’янівської. К.: ВІП”, 2003. 418с. 20, 21, 65, 66.
8. Балухатый С. К поэтике мелодрамы // В кн.: Поэтика”. Л.: Academia, 1927. 87, 88, 89, 90.
9. Бартошевич А. Шекспир на английской сцене. М.: Наука, 1985. 285с.
10. Бахтин М. Литературно-критические статьи. М.: Худ. лит., 1986. 543с.
11. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. Изд. второе. М.: Искусство, 1986. 445 с. 17.
12. Бентли Э. Жизнь драмы. М.: Искусство, 1978. 368 с.
13. Бердяев Н. Самопознание. М.: ДЭМ, 1990. 336 с.
14. Березкин В. Искусство сценографии мирового театра. В двух книгах. Книга первая: От истоков до начала ХХ века. Книга вторая: Первая половина ХХ века. М.: Эдиториал УРСС”, 1997. 544 с.
15. Білецький О. Зародження драматичної літератури на Україні // Олександр Білецький. Зібрання праць у п’яти томах. Давня українська і давня російська літератури. К.: Наукова думка, 1965. Т. 1: 527 с. 92.
16. Близнята ще зустрінуться. Антологія драматургії української діяспори. Упорядкування і вступна стаття Лариси Залеської Онишкевич. К.Л.: Час”, 1997. 640 с.
17. Бобошко Ю. Змагання мистецьких течій // Шляхи і проблеми розвитку українського радянського театру. К.: Мистецтво, 1970. 344 с. 93.
18. Бобошко Ю. Режисер Лесь Курбас. К.: Мистецтво, 1987. 197 с.
19. Бодрийар Ж. Символический обмен и смерть. М.: Добросвет, 2000. 387 с.
20. Брехт Б. Театр: В 5 т. М.: Искусство, 1965. Т. 5/1: 528 с.; Т. 5/2: 566 с.
21. Вакуленко Д. Сучасна українська драматургія. 1945-1972. Основні тенденції розвитку. К.: Наукова думка, 1976. 228 с. 94.
22. Варнеке Б. История античного театра. М.Л.: Искусство, 1940. 311 с.
23. Василько В. Микола Садовський та його театр. К.: Мистецтво, 1962. 378 с. 95.
24. Велехова Н. Охлопков и театр улиц. М.: Искусство, 1970. 359 с.
25. Веселовский А. Историческая поэтика / Вступ. ст. И. К. Горского; Сост., коммент. В. В. Мочаловой. М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
26. Веселовська Г. Пошуки київських театрів 1918-1919 рр. // Український театр. 1999. № 1. С. 19-21.
27. Веселовська Г. Уроки для самогубців // Кіно-театр. 1997. № 3. С.14-16.
28. Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України, ф. 38/19, 20. 22.
29. Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського АН України, ф. 64142. 33, 34.
30. Відділ рукописів Інституту літератури АН України. Ф. 38, од. зб. 106, с. 5-7. 37.
31. Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 38/135). 57.
32. Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 38/207. 47.
33. Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 38/245. 50, 51.
34. Возняк М. Історія української літератури. У 2-х кн. Вид. друге, випр. Л.: Світ, 1994. Кн. 2: 560 с.
35. Вольтер. Эстетика. Статьи, письма, предисловия и рассуждения. М.: Искусство, 1974. 392 с.
36.&n