ЕКЗИСТЕНЦІАЛІСТСЬКІ МОТИВИ В “СИБІРСЬКИХ НОВЕЛАХ” Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА

brief description

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

На правах рукопису
Хмель Ольга Сергіївна

УДК 821.161.2 - 32 Антоненко-Давидович. 09

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІСТСЬКІ МОТИВИ В СИБІРСЬКИХ НОВЕЛАХ”
Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА

10. 01. 01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Борзенко Олександр Іванович,
кандидат філологічних наук, доцент

Харків 2006

ЗМІСТ

ВСТУП 3
Розділ 1. ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ТА ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИБІРСЬКИХ НОВЕЛ” Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА
1. 1. Сибірські новели” Б. Антоненка-Давидовича в оцінці критиків та
літературознавців.....8
1. 2. Екзистенціалізм як філософський напрямок та як літературне
явище...19
Розділ 2. АВТЕНТИЧНІСТЬ” І НЕАВТЕНТИЧНІСТЬ” ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ В СИБІРСЬКИХ НОВЕЛАХ” Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА
2. 1. Криза буття” в європейському літературному екзистенціалізмі та в
українському письменстві ХХ ст. ........................................................ 45
2. 2. Місце Сибірських новел” у творчому доробку Б. Антоненка-
Давидовича. 63
2. 3. Сибірські новели” Б. Антоненка-Давидовича як окремий цикл
творів (в аспекті екзистенціалістських категорій смерті” та
свободи”)...76
2. 4. Проблема вибору в Сибірських новелах” Б. Антоненка-
Давидовича..89
Розділ 3. ІНІЦІАЦІЯ ОСОБИ ТА ЕТНОСУ В СИБІРСЬКИХ НОВЕЛАХ” Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА
3. 1. Об’єктивна дійсність і суб’єктивне буття” в Сибірських новелах”
Б. Антоненка-Давидовича ..105
3. 2. Сталінська епоха як міфологічний простір у новелістиці
Б. Антоненка-Давидовича....115
3. 3. Ув’язнення як шанс ініціації” в тюремно-табірній творчості
Б. Антоненка-Давидовича ...137
3. 4. Епохи хаосу” українського буття у творчості
Б. Антоненка-Давидовича....149
3. 5. Істинна” та оманлива” свобода в Сибірських новелах”
Б. Антоненка-Давидовича....161
ВИСНОВКИ 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......186

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сибірські новели” Б. Антоненка-Давидовича є помітним явищем вітчизняного письменства ХХ ст. Вони являють собою перспективний матеріал для літературознавчих студій насамперед з огляду на їх місце в системі інших феноменів української літератури цього періоду.
В українському письменстві першої третини ХХ ст. виявилися тенденції, які з особливою виразністю засвідчили близькість вітчизняної традиції до загальноєвропейської культурної парадигми. У 20-ті рр. в українському культурному контексті, як і в західноєвропейській думці, посилився інтерес до проблем, викликаних усвідомленням кризи людського буття (ці проблеми, згодом кваліфіковані як екзистенціалістські, значною мірою визначили напрямок розвитку всієї європейської культури минулого століття і зберігають своє значення по сьогодні). Своєрідність творчості Б. Антоненка-Давидовича зумовлюється перш за все тим, що він прийшов у літературу в 20-ті рр. ХХ ст. і працював у ній до початку 80-х рр. Природно, що вплив тієї епохи, коли формувалася творча особистість автора, відбився на всій його мистецькій діяльності. Мотиви, які актуалізувалися у 20-ті рр., виступають наскрізними в доробку Б. Антоненка-Давидовича; і саме в Сибірських новелах”, основною темою котрих є буття людини в умовах несвободи, найбільш очевидно постає суголосність пошуків українського письменника та європейських інтелектуалів.
Доцільність і актуальність створення комплексної праці, спрямованої на вивчення Сибірських новел”, пояснюється тим, що досі вони спеціально не досліджувалися з огляду на їх філософську, зокрема екзистенціалістську, проблематику. Водночас з’явилася вже певна кількість розвідок науково-критичного плану (Л. Бойка, І. Гончар, Л. Дудкіної, І. Заярної, Л. Кимака, І. Когут, Н. Колошук, М. Стрельбицького та ін.), які мають незаперечну пізнавальну цінність і складають необхідне підґрунтя для наукової праці, присвяченої Сибірським новелам”. Дослідження перегуків Сибірських новел” із основними екзистенціалістськими мотивами дасть змогу сформувати більш повне уявлення про місце письменника в українській літературі ХХ ст. Окрім того, воно допоможе висвітлити особливості осмислення екзистенціалістських проблем у творах українських авторів, а також сприятиме з’ясуванню основних тенденцій розвитку вітчизняного письменства минулого століття (зокрема, з’явиться можливість докладніше визначити спадкоємність другої половини ХХ ст. відносно епохи 20-х рр.).
Мета роботи полягає в розкритті філософської основи Сибірських новел” з огляду на її кореляції з європейським екзистенціалізмом та вітчизняним екзистенціалістським дискурсом.
Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:
- схарактеризувати філософсько-естетичні пошуки української літератури першої половини та середини ХХ ст., що розвивалися в напрямку екзистенціалістського мислення;
- простежити основні етапи становлення концепції людини у творах Б. Антоненка-Давидовича з огляду на гуманістичний зміст Сибірських новел”;
- дослідити зв’язок Сибірських новел” із основними мотивами екзистенціалістського філософствування;
- здійснити цілісний аналіз запропонованої в Сибірських новелах” версії людського буття в контексті мотивів свободи і смерті як ключових в екзистенціалістському філософствуванні.
Об’єктом наукового дослідження є Сибірські новели” Б. Антоненка-Давидовича. Окрім того, з метою більш повного вивчення їхньої філософської проблематики залучаються як допоміжний матеріал також прозові, поетичні та драматичні твори письменника різних періодів, публіцистична й епістолярна спадщина Б. Антоненка-Давидовича, література біографічного та автобіографічного характеру.
Предметом дослідження виступають ключові філософські мотиви Сибірських новел”, насамперед мотив особистісної свободи та пов’язаний з ним у контексті екзистенціалістської філософії мотив смерті.
Теоретико-методологічною основою дослідження є праці провідних фахівців з історії української літератури - В. Агеєвої, Г. Грабовича, Т. Гундорової, Н. Михайловської, С. Павличко, Ю. Шереха та ін., теорії літератури (С. Аверинцева, Р. Барта, М. Бахтіна, О. Веселовського, М. Дарвіна, Ю. Лотмана, Е. Мелетинського); понятійна система екзистенціалізму, розроблена М. Гайдеґґером, А. Камю, Ж.-П. Сартром, К. Ясперсом, філософські ідеї М. Бердяєва, С. К’єркєґора, Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, К. Ґ. Юнґа; роботи з української етнопсихології В. Антоновича, О. Забужко, М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, М. Шлемкевича та ін.; з міфології та міфопоетики (П. Бентлі, В. Вебстера, Л. Леві-Брюля, В. Проппа, Дж. Фрезера, А. Шурца).
Методологія дослідження базується на використанні елементів міфологічного, культурно-історичного та культурно-типологічного методів.
Наукова новизна роботи зумовлюється тим, що в ній уперше:
- проаналізовано філософський зміст Сибірських новел” у зв’язку з ідейно-художніми пошуками літератури та філософії екзистенціалізму;
- з’ясовано роль Сибірських новел” у контексті творчості Б. Антоненка-Давидовича з огляду на дотичність табірної прози” письменника до тенденцій розвитку української літератури, започаткованих у 20-ті рр. і продовжених у 40-ві 50-ті рр. ХХ ст.;
- обґрунтовано правомірність розгляду Сибірських новел” як циклу на основі вираженої у цих творах екзистенціалістської проблематики;
- проведено дослідження окремих екзистенціалістських мотивів у Сибірських новелах”;
- виявлено мотивний стрижень Сибірських новел”, виражений в проблемах свободи та смерті, наскрізних для більшості творів Б. Антоненка-Давидовича різних періодів;
- розглянуто міфопоетичну природу екзистенціалістської концепції людини, представленої в Сибірських новелах”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тематичного плану кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за програмою Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури ХІХ ХХ ст.”.
Практичне і теоретичне значення одержаних результатів зумовлюється тим, що матеріали дисертації можуть бути використані в процесі викладання курсів історії української літератури у вищих та середніх навчальних закладах, у спецкурсах та спецсемінарах, під час написання курсових і дипломних робіт, а також для подальшого вивчення творчості Б. Антоненка-Давидовича та екзистенціалістського дискурсу в українській літературі ХХ ст.
Апробація результатів дослідження здійснена на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Харківського історико-філологічного товариства, а також на таких конференціях: VI Міжнародна науково-практична конференція Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 2627 квітня 2005 р.), VIII Міжнародна наукова конференція молодих учених (Київ, 2123 червня 2005 р.), V Всеукраїнська науково-теоретична конференція Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 1415 жовтня 2005 р.).
Основні результати дослідження викладені у таких публікаціях:
1. Хмель О. С. Буття особистості й небуття” ГУЛАГу (на матеріалі прози Б. Антоненка-Давидовича та В. Шаламова) Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - № 659. Серія Філологія. - Вип. 44. Х., 2005. С. 229233.
2. Хмель О. С. Сибірські новели” Б. Антоненка-Давидовича як цикл творів (в аспекті екзистенціалістських категорій смерті” та свободи”) Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - № 666. Серія Філологія. Вип. 45. Х., 2005. С. 7779.
3. Хмель О. С. Проблема свободи вибору в новелах Б. Антоненка-Давидовича Чистка”, Іван Євграфович більше не належить собі” та Де подівся Леваневський” Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - № 707. Серія Філологія. Вип. 46. Х., 2005. С. 150153.
4. Хмель О. С. Проблема особистісної свободи в Сибірських новелах” Б. Антоненка-Давидовича (на матеріалі новели Хай спиниться чудова мить!”) Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - № 727. Серія Філологія. Вип. 47. Х., 2006. С. 153156.
Додаткові публікації
1. Хмель О. Об’єктивна дійсність і суб’єктивне буття” в новелах Б. Антоненка-Давидовича Що таке істина?” та Хто такий Ісус Христос?” Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць.
Вип. 21. Ч. 2: Питання менталітету в українській літературі. - К.: Акцент, 2005. С. 634641.
2. Хмель О. Погані часи” українського буття в Сибірських новелах” Б. Антоненка-Давидовича Література. Фольклор. Проблеми поетики.
Вип. 22. Ч. 1. К.: Акцент, 2005. С. 481488.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг дисертації становить 185 сторінок основного тексту та 23 сторінки списку використаних джерел, що містить 298 позицій.

bibliography

ВИСНОВКИ

Генезис українського культурного життя завжди протікав у загальноєвропейському руслі. У цьому відношенні не став винятком і період ХХ ст. Спільність історичної і, відповідно, духовної ситуації призвела до того, що в українській думці почали виявлятися модерністичні тенденції, котрі виступили провідною ознакою європейського культурного контексту першої половини ХХ ст. в цілому. В українській культурі, як і в західноєвропейській, модернізм знайшов своє вираження у філософії, літературі, мистецтві. Закономірним етапом розвитку модернізму стало зародження філософського та літературного екзистенціалізму.
Поза всяким сумнівом, характеризуючи екзистенціалістські мотиви в українському контексті, не слід ставити їхню появу в безпосередній причинно-наслідковий зв’язок від виникнення відповідних течій у Західній Європі, а тим більше говорити про якесь учнівство”, наслідування епігонського характеру. Правомірніше було б сказати, що певні настрої, зумовлені конкретними історичними й культурними обставинами, у цей період носилися в повітрі”, а представники різних національних культур виявили схильність до більш або менш чіткого оформлення їх у своїй творчості, з неодмінним впливом етноментальних особливостей.
Схильність до сприйняття дійсності в категоріях, котрі були згодом означені як екзистенціалістські, закладена в самій природі українського етносу і тому виявилася у вітчизняному культурному контексті набагато раніше за оформлення екзистенціалізму як такого. Першою з подібних психологічних причин можна вважати визначально притаманну українській ментальності увагу до існування особистості” як вихідного пункту реальності, до особистісного буття як, власне, єдиного достовірного” буття, названу у філософії й культурології антропоцентризмом. Необхідно згадати й таку рису українського менталітету, як перевага, котра надається не раціональному, а ірраціональному, керованому інстинктом, пізнанню дійсності й людини в ній, визначену дослідниками як кордоцентризм.
З огляду на це не слід дивуватися, що окремі, типологічно подібні до екзистенціалістських, елементи можуть бути виділені у творчому доробку багатьох діячів української культури ХІХ і навіть ХVІІІ ст., насамперед у філософських працях та художній творчості Г. Сковороди, М. Гоголя, П. Юркевича, П. Куліша. Однак загалом початок активного інтегрування таких елементів в українській культурі, зокрема літературі, хронологічно співпадає із виникненням у ній модернізму. Приміром, не викликає сумніву наявність окремих мотивів, котрі можуть бути співвіднесені з екзистенціалістськими, у творчості М. Коцюбинського, Лесі Українки, О. Кобилянської, В. Стефаника.
Розвиток екзистенціалістської проблематики в українському письменстві можна розділити на два основних етапи. Перший період, який можна було б умовно назвати підготовчим”, припадає на 20-ті рр. ХХ ст. на епоху після революції, Першої світової і громадянської воєн. Переживання цих драматичних історичних подій уможливлювало еволюцію в свідомості українських митців настроїв, спільних із тими, що оформлювалися в цей час і в культурі Західної Європи, зокрема в Німеччині, де починає вибудовувати свої теоретичні концепції ряд видатних філософів-екзистенціалістів, першість з-поміж яких належить М. Гайдеґґеру та К. Ясперсу. У зв’язку з українським контекстом слід назвати насамперед імена М. Хвильового, В. Підмогильного, Є. Плужника, В. Петрова (В. Домонтовича) - письменників, котрі, наполегливо пропонуючи брати за взірець кращі зразки сучасного європейського мистецтва й найвищі досягнення сучасної європейської теоретичної думки (що було сформульовано М. Хвильовим як гасло орієнтуватися на психологічну Європу”), фактично закликали не до наслідування (в якому й не було жодної потреби), а до розвитку вже існуючих в українській літературі тенденцій, котрі виявилися співзвучними із загальним ходом всієї європейської культури.
Характер творчості Б. Антоненка-Давидовича значною мірою визначило те, що його письменницька особистість формувалася саме в період 20-х рр. ХХ ст. Як відомо, у знаменитій дискусії 1925 1928 рр. письменник висловлював думки, близькі до поглядів М. Хвильового. Окремі мотиви, котрі можна співвіднести із екзистенціалістськими, з’являються в творах Б. Антоненка-Давидовича 1923 1934 рр., зокрема у повістях Тук-тук...”, Смерть”, Справжній чоловік”, Семен Іванович Пальоха”, романі Січ-мати”, у п’єсі Лицарі Абсурду”, в низці оповідань.
Драматичний досвід сталінських репресій і взагалі життя під владою тоталітарного режиму, Другої світової війни й усіх складнощів еміграційного існування викликає нове зацікавлення українських письменників екзистенціалістськими проблемами. Відчуття глибокої дегуманізованості сучасного світу, наслідком чого і стає кризовість людського існування - тотальне відчуження особи в соціумі від неї самої, від її автентичної” природи, сприйняте як вияв глобальної безпомічності людини в макрокосмі, - ріднить українських авторів із представниками так званого французького атеїстичного екзистенціалізму”, котрий найяскравіше репрезентують Ж.-П. Сартр, А. Камю, С. де Бовуар. Показово, що окремі теми й мотиви, які з’являються в західноєвропейському письменстві лише в повоєнний період, проникають в українську літературу ще в 20-ті рр. ХХ ст., інспіровані підсвідомим страхом вітчизняних авторів перед швидким наступом радянського тоталітаризму.
З точки зору глибини поставлених проблем і досконалості їхнього художнього опрацювання серед письменників української еміграції особливо вирізняються учасники МУРу. Слід відзначити, що деякі з них, наприклад В. Петров (В. Домонтович), писали твори екзистенціалістського спрямування ще в 20-ті рр. ХХ ст.
Українська література, близька до екзистенціалізму, саме в цей період з найбільшою виразністю демонструє особливості, що пояснюються
специфікою етнічної психології. Приміром, своєрідність реалізації в українській культурі екзистенціалістських настроїв зумовлюється насамперед антеїзмом як важливою ознакою української ментальності. Він знаходить свій вияв у значному посиленні присутнього, безумовно, в екзистенціалізмі як такому міфологічного струменя, версії психологічного виживання людини в світі моделюються українськими авторами за допомогою активного використання архетипних категорій. Загалом не являючи у своїй творчості прикладів заперечення екзистенціалістської тези про те, що всяка система” є чужою і ворожою особистості, українські письменники водночас розглядають інтеграцію людини в комплекс націоментальних понять як єдино можливий спосіб істинного”, автентичного” особистісного існування. Відповідно з’являється можливість позитивного орієнтиру, - як джерело тривких і надійних уявлень про світ і людину в ньому в українському культурному контексті здебільшого виступає традиційна свідомість, елементи національної міфології. Приміром, суто екзистенціалістський мотив втрати ґрунту”, тобто особистісної автентичності”, трансформується у проблему фізичної й метафоричної втрати ґрунту” національного, національної автентичності”. Знаковими в цьому розумінні літературними явищами виглядають такі твори представників МУРу, як роман В. Петрова (В. Домонтовича) Без ґрунту”, повість Ю. Косача Еней і життя інших”, поема Л. Полтави Енеїда модерна”.
Цілком природно, що предметом пильної уваги письменників української діаспори стає тема антагонізму особистості й тоталітарної системи, особливо сталінського режиму (зауважимо, що існуючий у вітчизняному письменстві досить широкий контекст так званої табірної прози”, переважно мемуарно-хронікального характеру, створюється у своїй більшості літераторами-емігрантами професіоналами та аматорами). Слід відзначити, що під кутом зору екзистенціалістської (а водночас і міфологічної) проблеми віднайдення” людиною себе самої цей мотив розглядає насамперед І. Багряний, чия творчість, зокрема романістика, становить цікаву типологічну паралель до Сибірських новел” Б. Антоненка-Давидовича.
Екзистенціалістські мотиви з’являються і в українській літературі повоєнного періоду, котра розвивалася на території СРСР. Таким феноменом, природно, теж перш за все стають твори, присвячені темі сталінських репресій. Прикметним явищем з-поміж інших зразків такої літератури виступають Сибірські новели”, екзистенціалістське спрямування котрих видається чи не найпослідовнішим порівняно як із творами інших авторів на відповідну тематику, так і з усім контекстом творчості самого письменника, хоч і, певна річ, безпосередньо випливає з цього контексту. Автор Сибірських новел” постає як людина, котра, не бувши дисидентом у прямому розумінні цього слова, все ж виразно почувається чужою” всьому способу радянського життя як такого.
Безумовно, неправомірно було б кваліфікувати Сибірські новели” як явище літератури екзистенціалізму”, в котрій логічно було б шукати послідовного художнього втілення більш або менш чіткої філософської теорії (як відомо, такі приклади являють твори французьких авторів-екзистенціалістів, особливо Ж.-П. Сартра та А. Камю, через що у французькій культурі нелегко знайти межу між екзистенціалізмом філософським та екзистенціалізмом літературним). Очевидно, що Сибірські новели” скоріше мають бути схарактеризовані як феномен літератури із певними екзистенціалістськими мотивами, як результат роздумів їхнього автора, котрі тяжіють до сфери екзистенціалістського філософствування. Цілком зрозуміло - поняття екзистенціалістське філософствування” є значно ширшим за поняття філософія екзистенціалізму”, так само як поняття літератури екзистенціалізму” не дорівнює поняттю літератури із певними екзистенціалістськими мотивами”. Приступаючи до аналізу Сибірських новел”, ми зустрічаємося із фактом художнього пошуку, який, природно, передбачає створення власної, по-своєму логічної і стрункої понятійної системи. Однак, практично досліджувати конкретну реалізацію цієї системи можливо лише за умови звернення до існуючого поза нею усталеного категоріального комплексу, виробленого інструментарію (хоча сам процес створення Сибірських новел”, цілком імовірно, міг відбуватися навіть без скільки-небудь безпосереднього звертання Б. Антоненка-Давидовича до теоретичного апарату філософії екзистенціалізму).
Очевидно, що стрижнем філософсько-естетичної концепції Сибірських новел” виступає саме уявлення про людське існування” (екзистенцію”). Як відомо, С. К’єркєґор та М. Гайдеґґер висували поняття онтологічного страху” людини перед невідступною загрозою зникнення (у рецепції автора Сибірських новел” цей страх” виступає перш за все як страх представника нації, котрій загрожує знищення). Та безодня історичного небуття, в яку сталінський режим уперто намагається скинути український народ, уповні охарактеризовується як гайдеґґерівське Ніщо, перед котрим постає кожен окремий українець як перед безпосередньою небезпекою для існування його власної особистості, адже наміри тоталітарної держави досить очевидно передбачають і фізичне винищення репрезентантів опального етносу, якщо їх не вдасться зломити морально. Разом із тим ця небезпека активізує у свідомості героїв Сибірських новел” своєрідний феномен людської психіки, котрий був найдокладніше описаний С. К’єркєґором та Ж.-П. Сартром. Так, екзистенціалістська філософія наголошує, що переживання негативних душевних станів занепокоєння, тривоги, страху тощо - відкриває людині: вона, навіть якщо і не в змозі змінити неприйнятну об’єктивну дійсність, завжди може зайняти будь-яку позицію відносно неї. Справді, протягом свого життя людина потрапляє в безліч несприятливих ситуацій, найчастіше, природно, поза власним вибором (за екзистенціалістською термінологією її закидають” у ці ситуації, найпершою з котрих є саме закинення” у світ). Водночас людина здатна самостійно моделювати будь-яку ситуацію”, - тобто, не маючи можливості обрати самі обставини, вона може обирати їхню смислову версію. Отже, в контексті екзистенціалістської філософії особа ніякою мірою не є результатом зовнішніх умов свого життя, - вона виключно проектувальник” цього життя. Жодні зовнішні негаразди не можуть перешкодити людині зберегти свободу ставитися до них на свій розсуд, і якщо вона не скористається цим, на думку екзистенціалістів, найвищим, благом, піддасться ґвалтовно нав’язуваним їй моделям світовідчуття й поведінки, то ніщо не може слугувати їй виправданням. Людське буття це тільки суб’єктивне буття”, за виразом С. К’єркєґора.
Відповідно герої Б. Антоненка-Давидовича, бувши поза своєю волею закиненими” в кризову ситуацію життя під владою репресивного сталінського режиму, самостійно обирають найбільш психологічно прийнятний у подібних умовах спосіб реагувати на катастрофічні зовнішні обставини. Природно, що, відчувши свою майже зовсім втрачену було самість”, автентичність”, котра й подарувала їм цю можливість вільного вибору, вони схиляються до погляду на агресію зовнішнього світу, зокрема на загрозу або, частіше, й факт ув’язнення, як на шлях до подальшого особистісного вдосконалення, звільнення” від накипу житейської суєти. Це й не повинно викликати здивування, адже подібна загроза зникнення” людини - в її соціальній ролі або й навіть як фізичної істоти - виступає типовою ясперсівською межовою ситуацією”. М. Гайдеґґер, хоч і не даючи власного визначення таким душевним станам, наголошував: опинившись перед обличчям Ніщо”, тобто зустрівшись із реальною небезпекою своєї загибелі, людина очищується від поневолення у сутностях”, у Турботі, від загрузання у драговині неавтентичного” спів-буття”, перетворюється з das Man’а (усередненої людини”, людини, у всьому подібної до інших”) на ту вільну, неповторну особистість, котрою вона є від народження, - інакше кажучи, починає існувати.
Уже саме дане нами визначення Сибірських новел” як циклу творів ґрунтується насамперед на виявленні суто екзистенціалістської ключової ідеї цього явища, котра у свою чергу зумовлює чіткість його архітектоніки, зокрема жанрово-композиційну єдність. Вважаємо, що у Сибірських новелах” з огляду на проблему формальної та реальної свободи особистості яскраво вимальовується триступенева структура (письменника цікавить проблема оберненої залежності міри внутрішньої свободи від міри свободи зовнішньої - на волі”, у ГУЛАГівському таборі та у табірній тюрмі). Зображуючи волю” (волю” в найширшому розумінні не лише громадське життя сталінських часів, але й дореволюційну епоху та період громадянської війни), Б. Антоненко-Давидович робить парадоксальний висновок, що, маючи формальну, так би мовити, фізичну” свободу, людина залишається уярмленою як особистість. Найхарактернішими прикладами у цьому розумінні можуть слугувати образи Миколи Степановича Семенця (Чистка”), Івана Євграфовича Капустяна (Іван Євграфович більше не належить собі”), Євграфа Фірсовича Горєлова (Де подівся Леваневський”). Характер поневолення особистості цих людей може бути визначений як цілковите поглинення їхньої індивідуальності тими соціальними ролями, котрі вони виконують, внаслідок чого всім трьом героям загрожує цілком реальна можливість повної особистісної деструкції. Так, несприятливі умови оточуючої обстановки підштовхують Семенця, обтяженого сім’єю, єдиним годувальником котрої він є, до схвалення безпідставних арештів колег. Страх залишити єдиного сина круглим сиротою спонукає Капустяна прийняти ганебну пропозицію органів НКВС і стати сексотом”. Горєлов повністю ідентифікує себе із тоталітарною системою і тому фактично перестає існувати як окрема особистість: він не бажає, попри свою освіченість, самостійно розмірковувати над причинами багатомільйонних репресій, - до моменту свого власного арешту персонаж Б. Антоненка-Давидовича цілковито вдовольняється поясненням про їхню необхідність”, котре дає Сталін або його клеврети на кшталт Горького.
Автор Сибірських новел” проводить зовні парадоксальну думку про те, що арешт, перебування у в’язниці та в ГУЛАГівському таборі є шляхом до звільнення людини до здобуття особою себе самої. Найвільнішою людина стає, підкреслює Б. Антоненко-Давидович, опинившись наодинці зі своєю смертю, - під слідством у табірній тюрмі, котра постає як зона найбільшої, порівняно із волею” і табором як таким, зовнішньої несвободи” і водночас як місце найвищого внутрішнього розкріпачення. На переконання письменника, саме під час очікування вироку, який, імовірно, може бути і смертним, до людини приходить осягнення: свобода полягає лише у можливості в будь-який спосіб інтерпретувати обставини свого буття й оцінювати їх, тоді як оманлива можливість самостійно влаштовувати ці обставини тільки поневолює особистість. Під загрозою близької страти людина, певно, уперше в житті отримує змогу насолоджуватися кожною миттю свого буття як неповторної індивідуальності. В цьому контексті стає зрозуміло, який глибинний зміст має попереднє проходження через етап вибору” самостійного вибору суті своєї життєвої драми.
Так, хоч окремі герої циклу, приміром, Семенець, визначально розуміють істинне значення ув’язнення для духовного життя особистості і в якийсь момент важко визначити, свідомо чи підсвідомо, - роблять відповідний вибір, провокуючи свій арешт, однак і з тих, хто, як Капустян і Горєлов, потрапляє до тюрми поза всяким особистим волевиявленням, жодною мірою не знімається необхідність самостійно дорости до усвідомлення в’язничних страждань як подарованого долею шансу особистісного вдосконалення.
Отже, вирішуючи надзвичайно важливу для екзистенціалістського філософствування проблему суб’єктивної оцінки об’єктивної реальності, Б. Антоненко-Давидович послідовно наполягає: ступінь здатності людини чинити духовний опір несприятливим зовнішнім умовам знаходиться у прямій залежності від міри архаїзованості її свідомості, адже в таких умовах свідомість актуалізує міфологічні елементи світосприйняття як найефективніші для психологічного самозбереження. Суто екзистенціаліська категорія особистісного вдосконалення” у Сибірських новелах” відверто постає як очищення від намулу профанного шляхом перенесення страждань ініціаційного характеру. У зв’язку з цим нами було спостережено, що автор виділяє специфічний аспект протистояння особистості й тоталітарної системи, - людина має віднайти свою особистість, вистоявши у двобої із дегуманізованою машиною”, котра намагається її знівелювати, тобто здобути себе у стражданні.
Ми вважаємо, що своєрідність розуміння Б. Антоненком-Давидовичем проблеми суб’єктивного буття” має бути розглянуте насамперед через аналіз біблійних мотивів у Сибірських новелах”. Мотив мучеництва” найбільш тісно пов’язується із образом сектанта Свєтлова (Що таке істина?”), котрий постає як людина, що досягла високого ступеня духовної досконалості шляхом покірного знесення жорстоких тортур з боку табірного начальства. Цей внутрішній опір обставинам контрастує із зовнішньою покірністю їм, внаслідок чого Свєтлов сприймається як своєрідна варіація того абсурдного героя”, якого в контексті екзистенціалістського філософствування найяскравіше зобразив А. Камю в образі Сізіфа. Знаковою фігурою виступає також старообрядець Митрич (Хто такий Ісус Христос?”) табірний місіонер-аматор.
Ми наголошуємо на тому, що аналіз євангельських мотивів у Сибірських новелах”, як і в інших творах Б. Антоненка-Давидовича на подібну тематику (скажімо, в Тюремних віршах”), уже дозволяє говорити про авторське бачення індивідуальної ініціації в руслі ініціації колективної, етнічної, адже вся українська нація в цілому зображена письменником як така, що проходить через ініціаційні випробування з метою досягти істинного способу свого існування існування як незалежна (тобто вільна), повноцінна держава.
Отже, заявлене автором Сибірських новел” потрактування екзистенціалістської проблеми нерозривного зв’язку свободи і смерті, на наше переконання, може й повинно бути досліджене за допомогою міфологічних категорій, адже цей зв’язок постає насамперед як закон ініціації.
Змальовуючи особистісну ініціацію, Б. Антоненко-Давидович, на нашу думку, модифікує суто екзистенціалістське поняття закиненості” людини в дегуманізований світ в уявлення про закиненість” своїх героїв у чужий (перш за все національно) часопростір сталінської епохи. Зовні абсурдні, оскільки вони не є безпосереднім покаранням за злочини, муки ув’язнення в цьому фантасмагоричному світі насправді мають свою, відмінну від логіки поневолення (вона так і залишається незбагненною, оскільки є породженням світу чужих), логіку опору: це випробування ініціаційного змісту. Надзвичайно характерною видається і суть цих випробувань боротьба із чужим”, чия зла воля визначає певний період як хаотичний.
Разом із тим, оскільки за законами міфологічного мислення окремий індивід може розглядатися лише як невід’ємна частина спільноти (насамперед етнічної), особистісна ініціація, природно, постає в Сибірських новелах” як органічна частина ініціації колективної, національної. Звертає на себе увагу також, що очищення” внаслідок переживання українським народом періоду 30-х 50-х рр. ХХ ст. описується Б. Антоненком-Давидовичем як чергове не перше й не останнє. Серед інших подібних епох, своєрідних поганих часів”, періодів історичного небуття”, на додаток до небуття” особистісного, письменник за цілком очікуваною аналогією особливо виділяє етап владарювання над Україною російського царату.
Результат загальної космізації національного міфопростору, кінцева мета національної ініціації - створення української незалежної держави - органічно включає в себе й поняття ініціації особистісної. Кожен окремий українець, ставши громадянином державної нації, тим самим перетворюється на духовно досконалу особистість, набувши рис правильного”, істинного” світовідчуття, на противагу демонізованому чужому”, іншому”.
З огляду на все вищесказане видається цілком очікуваним, що Б. Антоненко-Давидович, ставлячи питання про те, як розмежувати істинну” та оманливу” особистісну свободу, схвалює природну обмеженість здатності людини самостійно розпоряджатися своєю долею. Письменник переконаний - те, що людина підвладна органічним законам існування всього сущого, котрі й забезпечують темпоральність усіх життєвих процесів, зокрема необхідність проходження людини через етапи страждань”, - виявляється єдино можливим засобом застереження від зумовлених недосконалістю людської природи гріхів, - насамперед гордості, зарозумілості, легковажності, суєтності. Б. Антоненко-Давидович стверджує якби людина й насправді мала, як вона того повсякчас бажає, свободу визначати спосіб існування світу, виходячи лише з власної волі, то це дуже швидко призвело б до повного виродження й деструкції людської суті як такої. Продуктом подібного свавілля стало б, зокрема, виникнення непохитних монструозних державних утворень, перед підданими котрих була б назавжди закрита всяка можливість особистісного виживання і тим більш особистісного розвитку.
Отже, Б. Антоненко-Давидович вибудовує в Сибірських новелах” своєрідну, по-своєму послідовну концепцію відносин людини і світу, близьку до екзистенціалістської. Вихідним пунктом цієї концепції стає поняття самої екзистенції (існування) людини, котре протікає в умовах закиненості” поза власним бажанням у несприятливий світ, зокрема під постійною загрозою зникнення, вкинення у небуття, в Ніщо”. Ця небезпека як найтиповіша межова ситуація”, повертаючи людині відчуття її самості”, неповторності, автентичності”, кладе початок довгому процесу внутрішнього звільнення особистості. У межовій ситуації” людина починає усвідомлювати даровану їй свободу самостійно обирати будь-яку модель ставлення до свого буття, зокрема до драматичних моментів його (феномен беззастережності внутрішньої свободи на противагу різко обмеженій зовнішній примушує згадати про важливу екзистенціалістську категорію абсурду). Як стверджує Б. Антоненко-Давидович, людина переважно використовує цю свободу вибору, потрактовуючи для себе духовну боротьбу із агресією зовнішнього світу як спосіб подальшого звільнення своєї особистості насамперед як шанс осягнення скоєних помилок і очищення від гріхів, зумовлених не стільки злою” людською природою, скільки безпорадністю людини перед виром житейської суєти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С. С. Архетипы Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. Гл. ред. С. А. Токарев. М.: Сов. энциклопедия, 1980. Т. 1. С. 110-111.
2. Агеєва В. Українська імпресіоністична проза. К.: Б. в., 1994. 159 с.
3. Агеєва В. Філософія жіночого існування Бовуар С. де. Друга стать: У 2 т. К.: Основи, 1994. Т. 1. С. 521.
4. Адельгейм Є. Б. Антоненко-Давидович. Крила Артема Летючого Життя й революція. 1933. - № 45. С. 109111.
5. Алдан-Семенов А. И. Барельеф на скале: Повести. М.: Сов. писатель, 1990. 420 с.
6. Антоненко-Давидович Б. Д. На шляхах і роздоріжжях: Спогади. Невідомі твори. К.: Смолоскип, 1999. 288 с.
7. Антоненко-Давидович Б. Д. Нащадки прадідів. К.: ВД КМ Academia”, 1998. 696 с.
8. Антоненко-Давидович Б. Д. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1991. Т. 1. 747 с.
9. Антоненко-Давидович Б. Д. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1991. Т. 2. 624 с.
10. Антоненко-Давидович Б. (Катриченко). Тюремні вірші Дніпро. 1989. - № 6. С. 101105.
11. Антоненко-Давидович Б. Лицарі Абсурду”. Х.: Червоний шлях, 1924. 37 с.
12. Антоненко-Давидович Б. Сибірські новели. Тюремні вірші Упоряд. О. Тимошенко. Балтимор; Торонто: Укр. вид-во Смолоскип”, 1990. 310 с.
13. Антонович В. Б. Три національні типи народні Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибране (історичні та публіцистичні твори). К.: Либідь, 1995. С. 90101.
14. Апанович О. Козацтво ментальність українського народу Сучасність. - 1995. - № 9. С. 104108.
15. Баган О. Художня історіософія Лесі Українки: волюнтаристсько- екзистенціалістський дискурс (на матеріалі діалогу Три хвилини”) Вісн. Житомирськ. пед. ун-ту. 2001. Вип. 7. С. 1214.
16. Багряний І. Буйний вітер: Кн. перша: Маруся Богуславка. Мюнхен: Україна, 1957. 423 с.
17. Багряний І. П. Людина біжить над прірвою. К.: Укр. письменник, 1992. 320 с.
18. Багряний І. П. Сад Гетсиманський. К.: Наук. думка, 2001. 548 с.
19. Багряний І. П. Тигролови. Морітурі. К.: Наук. думка, 2001. 363 с.
20. Багряний І. Розгром: Повість-вертеп. Б. м.: Прометей, 1948. -
125 с.
21. Базилевський В. Євген Плужник Літ. Україна. 1988. - № 45. С. 6.
22. Базилевський В. Холодний душ історії Дніпро. 1996. - № 12. С. 66-100.
23. Балаклицький М. А. Іван Багряний: Нова релігійність” як конструент художньої творчості: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10. 01. 01 ¤ ХДПУ ім. Г. С. Сковороди. Х., 2003. 17 с.
24. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
25. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. М.: Худож. лит., 1990. 543 с.
26. Безхутрий Ю. Зруйнований” світ у новелах М. Хвильового Життя” і Шляхетне гніздо”: до проблеми інтерпретації мотиву Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту ім. Т. Г. Шевченка. 2003. - № 2 (58). С. 130137.
27. Безхутрий Ю. Микола Хвильовий і модернізм (історіографічний і теоретичний аспекти) Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту ім. Т. Г. Шевченка. &nda