ПАРОДІЙНА ТВОРЧІСТЬ К. С. БУРЕВІЯ: ЕВОЛЮЦІЯ ОБРАЗУ АВТОРА В ПАРОДІЯХ ЕДВАРДА СТРІХИ, ПОЛІТИЧНИЙ ТА ЕСТЕТИЧНИЙ ДИСКУРС, ПОЕТИКА КОМІЧНОГО

brief description

Харківський національний університет
імені В. Н. Каразіна

На правах рукопису
УДК821.161.2К.Буревій-2.09

Кисіль Віктор Васильович

ПАРОДІЙНА ТВОРЧІСТЬ К. С. БУРЕВІЯ: ЕВОЛЮЦІЯ ОБРАЗУ АВТОРА В ПАРОДІЯХ ЕДВАРДА СТРІХИ, ПОЛІТИЧНИЙ ТА ЕСТЕТИЧНИЙ ДИСКУРС, ПОЕТИКА КОМІЧНОГО

Спеціальність 10.01.01 - українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор Михайлин І.Л.

Харків 2003

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
ТВОРЧІСТЬ ЕДВАРДА СТРІХИ В ЛІТЕРАТУРНОМУ КОНТЕКСТІ: ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ТЕОРЕТИЧНІ МОДЕЛІ ЖАНРІВ ПАРОДІЇ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ МІСТИФІКАЦІЇ 7
1. 1. Містифікація як літературний жанр 7
1. 2. Жанр пародії і його теоретична модель 18
1. 3. Псевдонім елемент містифікації 25
1. 4. Творчість Буревія-Стріхи в оцінці критики 29
1. 5. Літературна біографія Едварда Стріхи 35
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
ЕДВАРД СТРІХА В ЖУРНАЛІ НОВА ГЕНЕРАЦІЯ” І АЛЬМАНАСІ БЮЛЕТЕНЬ АВАНГАРДУ” 43
2. 1. Едвард Стріха футурист: початок літературної творчості 43
2. 2. Засоби пародійності: пошук сюжету, образів 50
2. 3. Едвард Стріха авангардист: еволюція форми 57
2. 4. Композиція як засіб пародіювання 60
2. 5. Зозендропія” пародія на спроби створення лівого епосу 73
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
ОФОРМЛЕННЯ 138-ОЇ КНИГИ ЛІТЕРАТУРНОГО ЯРМАРКУ” ПАРОДІЙНИЙ ДИСКУРС УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА 81
3. 1. Літературний ярмарок” продовження ваплітянського дискурсу 81
3. 2. Біографія Едварда Стріхи, автора інтермедій 138 книги Літературного ярмарку” елемент художнього обрамлення 85
3. 3. Структура художнього оформлення Літературного ярмарку” 89
3. 4. Композиційні особливості художнього оформлення 99
3. 5. Афоризми як об’єкт пародіювання 109
3. 6. Суд над Зозе пародія на судові процеси кінця 1920-х років в Україні 114
3. 7. Пародійна спрямованість Одвертого листа до Нової Генерації”, М.Семенка й інших хутористів” 119
3. 8. Художнє оформлення Літературного ярмарку” в оцінках сучасників 126
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
АВТОЕКЗЕКУЦІЯ ЯК ЖАНР ТОТАЛІТАРНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 130
4. 1. Жанрові ознаки листа-покаяння 130
4. 2. Журнал Критика” як об’єкт пародіювання Едварда Стріхи 143
4. 3. Історія жанру пародії у викладі Едварда Стріхи 151
4. 4. Автоаналіз творчості Едварда Стріхи 153
4. 5. Автоекзекуція” як полемічний твір 159
ВИСНОВКИ 171
ЛІТЕРАТУРА 176

ВСТУП

Творчість К. Буревія довгий час залишалась поза контекстом вітчизняної історії літератури і була відомою лише вузькому колу спеціалістів. Це ж стосувалося і пародій Едварда Стріхи естетичного феномену, створеного К.Буревієм. Між тим обидва ці явища є визначальними в розумінні сутності українського культурного відродження 1920-х років.
На сьогоднішній день у вітчизняному літературознавстві відсутні будь-які значимі дослідження, присвячені творчості К. Буревія, або створеного ним учасника літературного процесу Едварда Стріхи, окрім тих небагатьох, у яких лише згадується про їх доробок чи принагідно називаються імена [86, 113, 128, 131, 149, 210, 197]. Винятком із цього виглядає робота Ю. Шереха над дослідженням пародій Едварда Стріхи [217]. Однак, віддаючи належне праці цього науковця, слід відзначити, що він, проробивши велику упорядницьку роботу, зупинився на популяризуванні пародій Едварда Стріхи та введенні їх у світовий літературний контекст, не вдаючись при цьому до детального літературного аналізу всієї творчості К. Буревія.
Отже, відсутність наукових праць, у яких би ґрунтовно розглядалася творчість К. Буревія в історико-літературному контексті, й зумовила актуальність теми нашого дослідження.
Мета дисертаційного дослідження полягає у створенні цілісного уявлення про місце пародії та пародіювання у творчому доробку К. Буревія, а також у з’ясуванні створеного ним дискурсу творчого процесу 1920-х рр.
Основна мета нашого наукового дослідження зумовила такі завдання:
1. Дослідити принципові положення сучасних теорій містифікацій і пародій та з’ясувати ідейно-художню спрямованість творів Едварда Стріхи.
2. Визначити етапи творчості Едварда Стріхи, простеживши при цьому еволюцію образу автора.
3. Скласифікувати пародійні твори Едварда Стріхи та художні засоби, що використовувалися при їх написанні.
4. Виявити в пародіях Едварда Стріхи творче кредо К. Буревія, встановити взаємозв’язок їх творчого доробку.
5. Увести доробок К. Буревія в літературний контекст 1920-х років.
Об’єктом дослідження є містифікація, пародія й пародіювання, весь творчий доробок К.Буревія, своєрідна модель трансформації наратора, створена К. Буревієм.
Предметом дослідження є творчість К. Буревія в усіх її родових, видових і жанрових виявах і, зокрема, упорядкована Ю.Шерехом збірка творів Едварда Стріхи Пародези. Зозендропія. Автоекзекуція” [183].
У роботі використані порівняльно-історичний та генетичний методи. Зверталися ми і до соціологічного методу, досліджуючи багатоплановість пародій Едварда Стріхи.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що пародії Едварда Стріхи, які є об’єктом вивчення, піддаються вперше детальному аналізу. Автор цієї роботи не тільки систематизував і узагальнив окремі відомості, але і значно доповнив їх, головним чином за рахунок ретельного дослідження періодики 1920-х років. Уперше в українському літературознавстві подано деякі відомості про життя К. Буревія, що залишалися поза увагою дослідників. Запропоновано нову класифікацію пародій Едварда Стріхи, визначено етапи розвитку цього образу. Автором дослідження зроблена спроба простежити різноманітне ідейно-художнє призначення та функції пародій К. Буревія.
Теоретичне та практичне значення роботи полягає в тому, що вона розширює й збагачує уявлення про жанр пародії в українській літературі 1920-х років, про її функціональні можливості. Досліджувана проблема є істотною в тому сенсі, що розкриває певні історико-літературні особливості мистецького процесу в Україні першої третини XX століття. Визначається роль митця в тоталітарному суспільстві та художні засоби творення пародій на політичну тему. Матеріали дисертації можуть бути використані при викладанні курсу Історія української літератури XX століття” у вищій та середній школах, а також для підготовки спецкурсів, спецсемінарів, присвячених питанням історії та теорії містифікації й пародії.
Апробація дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна та кафедри українознавства Харківського національного університету радіоелектроніки. Ряд принципових питань було викладено на науковій конференції Творчий доробок Юрія Шевельова і сучасні гуманітарні науки” (1999) та на Міжнародній науковій конференції Дискурс як об’єкт філологічної інтерпретації” (2000).
Результати нашого дослідження були висвітлені в п’яти публікаціях, чотири з яких у фахових виданнях.

bibliography

ВИСНОВКИ

Творчість К. Буревія і, зокрема, пародії Едварда Стріхи, стали важливим компонентом мистецького процесу 1920-х років в Україні й увібрали в себе його характерні риси: пошук нових художніх і стильових форм, посилену увагу до соціально-політичних конфліктів у суспільстві, орієнтацію на психологічну Європу”, ідейну боротьбу в умовах гострої політичної цензури. К. Буревій, на відміну від багатьох, свій шлях знайшов у пародії, що дало йому можливість глибше відобразити час, у якому творив, роль і місце українського мистецтва у світі, естетичну концепцію розвитку культури.
Його новаторство полягало в тому, що він уперше в українській літературі створив цілісній образ митця, який протягом трьох років брав активну участь у творчому процесі, містифікуючи і літературну, і довкола літературну громадськість. Твори Едварда Стріхи є чи не найбільшим пластом пародій як жанру української літератури.
Аналізуючи пародії Едварда Стріхи, ми значною мірою спиралися на статті Ю. Шереха, у яких він розглядав творчість Едварда Стріхи, та праці П.Беркова, присвячені феномену Козьми Пруткова.
Найбільш повним виданням пародій Едварда Стріхи залишається упорядкована Ю. Шерехом книга Пародези. Зозендропія. Автоекзекуція” (1955). У ній уміщено майже всі твори, що були підписані ім’ям Едвард Стріха”, окрім Одвертого листа до Нової ґенерації”, М. Семенка й інших хутористів”. Твори у збірці Едварда Стріхи вміщені не у тому порядку, в якому друкувалися, а в тому, як їх писав К. Буревій. У такий спосіб можна було простежити еволюцію наратора, розвиток поета-містифікатора. Усі пародії Едварда Стріхи, що були вміщені в Новій ґенерації”, та Зозендропію” і дві пародези, надруковані в Авангарді”, ми віднесли до першого етапу творчості.
Загалом, перший етап еволюції Едварда Стріхи визначається такими рисами:
1. Створення міфічного митця з власною біографією та своєрідною оригінальною творчістю.
2. Уміщення пародій у періодичних виданнях пародійованих літературних угруповань з метою осміяння їх мистецьких уподобань.
3. Уведення в літературній процес традиційних мотивів, біблійних, наприклад.
4. Творення багатоплановості пародій з метою зашифрування справжнього об’єкту осміяння.
5. Жанрова еволюція пародій від невеличких поезій до поеми, значної за обсягом Автоекзекуції” чи художнього оформлення Літературного ярмарку”.
6. Порушення табуйованих тем пародіювання творів, у яких змальовувались пролетарські вожді.
Особливу увагу приділяв К. Буревій літературно-критичним функціям пародій Едварда Стріхи. Уже дебютний виступ Е. Стріхи вміщував вірші Зозе”, Автопортрет”, ”На хвилі 3000 метрів”, Партвивіска” та своєрідний мистецький маніфест Максимум вимагаємо безліч дамо!”. Едвард Стріха входив у літературу як оригінальний поет з власною творчою програмою. За пародіями на основні мистецькі угруповання, що змагалися за провідну роль в розвитку української культури, Едвард Стріха заховав випад проти М.Семенка, який саме і був редактором Нової ґенерації”.
Цій же меті пародіювання творів футуристів у їх же журналі служили й твори, уміщені в Новій ґенерації” 1928 року: пародії на П.Тичину й Г.Коляду, Танцюйте, читачі!”. Своєрідним художнім обрамленням стали листи, якими обмінювався Едвард Стріха з головним редактором Нової ґенерації” Михайлем Семенком, доводячи реальність існування першого.
Порівнюючи конструктивно-експериментальну поему Зозендропія” з вміщуваними перед тим пародіями Едварда Стріхи в Новій ґенерації”, ми помітили значну трансформацію образу автора з двадцятип’ятирічного брюнета, дипкур’єра, у заслужену перед владою особу одного з керівників червоного терору в Криму. Зозендропія” це своєрідний художній ланцюг, кожна ланка якого є пародією на якийсь твір лівих митців. Усі компоненти цієї поеми, об’єднуючись спільною сюжетною лінією, відверто пародіювали саму політичну систему, що встановилась в Україні.
Застосовуючи властиві західноєвропейській літературі художні засоби до написання зразків нового пролетарського мистецтва, К. Буревій створював таким чином пародійний ефект творів Едварда Стріхи. З цією метою пародист звертався до табуйованих лівими митцями тем, викликаючи алюзії між Стріхою та Леніним і між Зозе й Христом.
Новим і принципово важливим етапом у роботі К. Буревія над Едвардом Стріхою стало оформлення ним Літературного ярмарку”. В арсеналі автора з’явилися нові пародійні утворення, що, поєднуючи всі твори, уміщені в 138-й книзі альманаху, висміювали радянську систему. До таких пародій можна віднести пародії-інтермедії, пародії-інтерлюдії, пародії-афоризми, пародії-плагіатези, пародії-одверті-листи, пародії-сонети. Усі ці пародії, що об’єднують різні як за жанром, так і за формою твори, уміщені в 138-ій книзі альманаху, становлять єдине ціле. А діючі персонажі інтермедій, що ведуть розмову з Едвардом Стріхою про рівень культурного розвитку на Україні, творять своєрідний пародійний дискурс українського мистецтва.
Особливої уваги заслуговують пародійні прийоми, які використовував К.Буревій при написанні творів Едварда Стріхи, виявляючи високий рівень майстерності. Серед найбільш використовуваних прийомів слід виділити наступні: алюзії, пародійні натяки, порівняння непорівнюваного, антитези, мовленнєве наслідування. Звертався автор до художніх прийомів драми, застосовуючи біблійні сюжети для показу буржуазного суду над революціонерами; створив своєрідні зіставлення: Зозе Ісус Христос, Зелена Кобила привид комунізму”, християнство комунізм, Пуанкаре Іуда, суд на Зозе суди над ворогами народу”, Едвард Стріха Мойсей, Париж Вавилон, Маніфест Комуністичної партії” Літературний ярмарок”.
Виходячи за межі звичайної містифікації, Едвард Стріха виступив як наратор, трансформуючись від твору до твору. Якщо на початку своєї діяльності він виступав від імені множинного ми”, то вже у Зозендропії” пародист використав форму особового займенника я”, ведучи розповідь від першої особи. У інтермедіях Літературного ярмарку” Едвард Стріха виступив уже як сторонній спостерігач, при цьому вміщуючи окремо власні діалоги з Б.Шоу, П.Пікассо та ін. А вже у статті Автоекзекуція”, що була вміщена в журналі марксистської критики і бібліографії” Критика”, перетворився на літературного критика, дослідника власної творчості. Буревій-Стріха створив новий жанр статті-пародії-на-лист-покаяння. Крім того, йому вдалося ще раз позбиткуватися над пародійованими супротивниками, умістивши в їх друкованому органі пародію на них самих.
Важливим був і моральний фактор, оскільки в час взаємних звинувачень К.Буревій залишився на гуманістичних позиціях, висміюючи лише мистецькі хиби М.Семенка, В. Поліщука, Г. Шкурупія, не вдаючись при цьому до закликів про фізичне переслідування опонентів.
Пародіюючи ліву естетику і те, як її розуміли пролетарські митці, автор Автоекзекуції” виявив мужність, друкуючи пародію на орган лівої критики у ньому самому, коли будь-який випад проти офіційного видання вже розцінювався як замах на радянську владу.
К.Буревій своєю грою в Едварда Стріху ствердив життєздатність національної культури, яка навіть під тиском машини терору продовжувала розвиватися і народжувати нові жанри.
Виступ Едварда Стріхи К. Буревій насправді спрямував проти усієї державної системи в Україні, ховаючи пародію за самокритикою і тим самим містифікуючи редакцію журналу. Автоекзекуція” є кодифікованим посланням до нащадків, які, всебічно обізнані й освічені, зможуть оцінити пародії Едварда Стріхи.
Пародійна творчість К.Буревія не втратила актуальності зі зникненням висміюваних у ній естетичних явищ. Вона зажила самостійним життям і щодалі, то все більше, сприймається як кодифіковане послання до нащадків, які, відкинувши ідеологічні забобони, озброєні всебічно знаннями про суспільне й літературне життя того часу, вільні й неупереджені, зможуть адекватно оцінити пародії Едварда Стріхи. Наше дослідження є першою, але не єдино можливою спробою прочитання багатого на змістові глибини пародійного доробку цього видатного майстра слова.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адріанова-Перетц В. До історії пародії на Україні в XVIII віці // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. 1928. Кн. XVIII. С. 36.
2. Алексеев М. Пародия, пастиш и подделка в зарубежных литературах средних веков и нового времени // Алексеев М. О принципах установления авторства. Л., 1960. С. 14 - 15.
3. Антонюк С. Нотатки з приводу// Гарт. 1929. № 10. С. 178 184.
4. Атаманюк В. Літературні пародії, шаржі, фейлетони. Х.: Маса, 1928. 42 с.
5. Ашукин Н., Ашукина М. Крылатые слова. М.: Наука, 1969. 824 с.
6. Балицький В. Викрито контрреволюційну організацію // Комсомолець України. 1929. 22 листопада. С. 1.
7. Барбюс Анри // Литературная энциклопедия: В 11 т. М.: Советская энциклопедия, 1930. Т. 1. С. 345.
8. Берков П. Книга Ю. И. Масанова В мире псевдонимов, анонимов и литературных подделок” и проблемы так называемой литературной собственности” // Масанов Ю. И. В мире псевдонимов, анонимов и литературных подделок. М., 1963. С. 7 36.
9. Берков П. Козьма Прутков директор пробирной палатки и поэт. К истории русской пародии. Л.: Академия наук СССР, 1933. 225 с.
10. Берков П. О людях и книгах (Из записок книголюба). М.: Книга, 1965. 144 с.
11. Боднарук І. Між двома світами. Донецьк: Український культурологічний центр, 1996. 176 с.
12. Бор Г. Проти дрібнобуржуазного Авангарду” // Комсомолець України. 1929. 22 листопада. С. 6.
13. Борисов В., Мейтус Ю. Лист до редакції // Література й мистецтво. 1929. 17 листопада. С. 2.
14. Буревій К. Біографія Едварда Стріхи, автора інтермедій 138 книги Літературного ярмарку” // Літературний ярмарок. 1929. № 8. С. 3 5.
15. Буревій К. Боротьба за радість (Творчий шлях П. Тичини)// Червоний шлях. 1928. № 7. С. 89 105.
16. Буревій К. Ваші пальці // Авангард. 1929. №3. С. 169, 170.
17. Буревій К. Дайош громадське харчування // Масовий театр. 1931. № 7. С. 7, 8.
18. Буревій К. До проблеми драматизації сюжету // Критика. 1929. № 7-8. С. 89 96.
19. Буревій К. Павло Полуботок: Історична драма на 5 дій. Мюнхен: Орлик, 1948. 100 с.
20. Буревій К. Павло Полуботок: Історична драма на 5 дій // Березіль. 1991. № 3. С. 43 116.
21. Буревій К. Хами // Червоний шлях. 1925. № 5. С. 23 44.
22. Буревій О. Кость Буревій: спогади // Українські вісті. 1951. 16 липня. С.2.
23. Буревій О. Про дружбу Стріхи з Семенком // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. 1991. Т. 1. С. 85 89.
24. Буревій О. Про дружбу Стріхи з Семенком // Сучасність. 1997. № 1 С.112 115.
25. Буревій О. Про дружбу Стріхи з Семенком // Український засів. 1992 1993. № 1. С. 64 68.
26. Буревій-Сапоровська К. Українізація // Березіль. 1996. - № 6. С.29 30.
27. Буревой К. Предстоящее литературное торжество // Вестник литературы. 1922. № 2-3. С. 29, 30.
28. Буревой Константин Степанович // Большая советская энциклопедия: В 65 т. М., 1927. Т. 8. С. 145.
29. Буровій К. Європа чи Росія. Про шляхи розвитку сучасної літератури. М.: Пролетарское слово, 1926. 39 с.
30. Буровій К. Лист до редакції // Культура і побут. 1926. № 6. С. 2.
31. Буровій К. Літературний штаб українського фашизму // Життя й революція. 1925. № 6-7. С. 36 41.
32. Буровій К. Незахищена людська дитина (Спогади про С. Єсеніна) // Червоний шлях. 1927. № 1. С. 277 283.
33. Буровій К. Перші твори Архипа Тесленка // Червоний шлях. 1928. № 7. С. 125 131.
34. Буровій К. Український театр у Москві // Культура і побут. 1926. № 1. С.2.
35. Василенко В. Про альманах ВАПЛІТЕ” // Комуніст. 1927. 1 січня. С.1.
36. Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины: Учебное пособие/ Под ред. Л. В. Чернец. М.: Высшая школа, 1999. 556 с.
37. Війтівський А. Avangardo” // Літературна газета. 1928. 18 червня. С. 2.
38. Виноградов В. История одной литературной подделки // Русская литература. 1958. № 3. С. 102 129.
39. Вісті ВУЦВК. 1929. 16 листопада. С. 7.
40. Вісті ВУЦВК. 1929. 22 листопада. С. 1, 2.
41. Вісті ВУЦВК. 1929. 23 листопада. С. 2 4.
42. ВУСПП, Молодняк”, Нова ґенерація” Лист до редакції // Вісті ВУЦВК. 1929. 17 листопада. С. 7.
43. ВУСПП, Нова ґенерація”, Молодняк”, Плуг”, Західна Україна”, УАРК Лист до редакції // Вісті ВУЦВК. 1929. 29 листопада. С. 6.
44. Выстрел в сердце революции / Ред.-сост. Костин Н. Д. М.: Политиздат., 1986. 287 с.
45. Гадзінський В. На безкровному фронті. М.: Видавництво СІМ., 1926. 72с.
46. Гломшток И., Синявский А. Пикассо. М.: Знание, 1960. 62 с.
47. Гнатюк В. Литературная энциклопедия” та українська література // Червоний шлях. 1930. № 11-12. С. 214 216.
48. Гоголь Н. Повести; Ревизор. М.: Художественная литература, 1984. 336 с.
49. Грабович Г. Вічне повернення містифікацій // Критика. 2001. №. 1-2. С.6 10.
50. Грабович Г. Слідами національних містифікацій // Критика. 2001. № 6. С. 8 16.
51. Гузий Н. Из истории раннего русского символизма // Искусство. - 1926. №4. С.58 61.
52. Данс Вибиваємось у колодочки”// Нова ґенерація. 1927. № 3. С. 58 61.
53. Даржевська Л. Як був урятований Павло Полуботок” / Драма українського письменника К. Буревія // Український засів. 1994. № 2. С.54 58.
54. Даркевич В. Народная культура Средневековья: Пародия в литературе и искусстве IX XVI вв. М.: Наука, 1992. 286 с.
55. Дей О. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI XX). К.: Наукова думка, 1969. 560 с.
56. Димитриев М. Скрывшие свое имя. М.: Наука, 1980. 312 с.
57. Доленґо М. Історія розвитку // Критика. 1930. № 10. С. 84 109.
58. Донцов Д. Лист // Матеріали до історії літератури і громадської думки: Листування з американських архівів 1857-1934. / За заг. ред. Я.Білінського, В.Омельченка, О. Федишина. Нью-Йорк: [Б. м.], 1992. Т. 3. - С.474.
59. Досвітній О., Хвильовий М., Яловий М. Заява групи комуністів - членів Вапліте” // Вісті ВУЦВК. 1926. С. 2.
60. Древнегреческо-русский словарь: В 2-х т. // Под ред. С.И.Соболевского. М.: Изд-во Академии Наук СССР, 1958. Т. 2. С. 1649.
61. Енциклопедія українознавства / За ред. В. Кубійовича. Львів, 1996. Т.5. 1605 2000 c.
62. Энциклопедический словарь / Под ред. И. Б. Андреевского; Издатели Ф.А.Брокгауз, И.А. Ефрон. СПб.: Семеновская Типо-Литография, 1897. Т.22 а. 874 c.
63. Эренбург И. Очерк из книги Французские тетради” // Пикассо. Л., 1978. С. 13-19.
64. Єфремов С. О. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 668 с.
65. Жукова В. Фашизм і футуризм // Пролітфронт. 1930. № 3. С. 75 - 81.
66. Жукова В. Фашизм і футуризм // Український засів. 1992 1993. №1. С. 68 82.
67. За зубасту пролетарську критику // Комсомолець України. 1929. 17 листопада. C. 6
68. Зархій С. Авангард” крикливого міщанства // Молодняк. 1929. № 11. С. 68 72.
69. Затонський В. Думки про те, як слід чистити картоплю // Комуніст. 1927. 3 лютого. С. 1.
70. З порога смерті Письменники України жертви сталінських репресій / Упор. О.Г. Мусієнко. К.: Радянський письменник, 1991. 496с.
71. Зустріч на перехресній станції: розмова трьох. К.: Бумеранг, 1927. 49с.
72. Іпполіт Т. Живий курилка” // Нова ґенерація. 1929. № 7. С. 32.
73. Історія української літератури 20 ст.: У 2-х книгах / За редакцією В.Г.Дончика. К.: Либідь, 1993. Кн. 1. 784 с.
74. Капустянський І. О. Вишня в легенді // Літературний ярмарок. 1929. № 4 С. 136 - 139.
75. Касяненко Є. Невдалий лист // Література й мистецтво. 1929. 17листопада. С. 1.
76. Касьянов Г.В., Даниленко В.М. Сталінізм і українська інтелігенція (20- 30-і роки). К.: Наукова думка, 1991. 96 с.
77. Коваленко Б. Класи і стилі: Доповідь на Всеукраїнському з’їзді Молодняка” 21 22 квітня 1930 р. // Коваленко Б. Пролетарські письменники. Київ-Харків, 1930. С. 151 197.
78. Коваленко Б. На літературній біржі // Коваленко Б. Пролетарські письменники. Київ-Харків, 1930. - С. 131 - 136.
79. Комсомолець України. 1929. 22 листопада. - С. 1.
80. Коряк В. Українська література: Конспект. Х.: Прапор, 1931. 408 с.
81. Косідовський З. Оповіді євангелістів. К.: Наукова думка, 1985. 264 с.
82. Краткая литературная энциклопедия: В 11-ти т. М.: Советская энциклопедия, 1968. Т. 5. С. 604.
83. Краткий словарь иностранных слов / Под ред. И. В. Лёхина, Ф. Н.Петрова М.: Политиздат, 1951. 754 с.
84. Кривин Ф. Наш доброжелатель Козьма Прутков // Сочинения Козьмы Пруткова. М., 1987. С. 3 9.
85. Крига С. Лист до редакції // Література й мистецтво. 1929. - 15грудня. - С. 2.
86. Крикуненко В. Міст до Атлантиди // Дніпро, 1990. Т. 2. - С. 107 122.
87. Куліш М. Твори: У 2 т. К.: Дніпро. - 1990. - Т. 2. 877 с.
88. Кундзіч О. Про моїх критиків, що в них вистачає темпераменту // Критика. 1930. № 7-8. - С. 153 168.
89. Лавріненко Ю. Заруб і парости: Літературно-критичні статті, есеї, рефлексії Мюнхен: [Б. М.], 1971. - 980 с.
90. Лавріненко Ю. Кость Буревій Едвард Стріха: Літературна сильвета // Розстріляне відродження: Антологія: 1917 1933. [Париж: Інститут літератури], 1959. С. 380 386.
91. Ланн Е. Литературная мистификация. М. Л.: Государственное издательство, 1930. 232 с.
92. Лакиза І. Письменник і критик: Статті. К.: Маса, 1928. 128 с.
93. Ле І. Про критичні хвости” // Критика. 1930. № 1. С. 93 105.
94. Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури (1917 1927): У 3т. Х.: ДВУ, 1928. Т. 1. 704 с.
95. Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури (1917 1927): У 3т. Х.: ДВУ, 1928. Т. 2. 688 с.
96. Ленин В. Полное собрание сочинений: В 52 т. М.: Политиздат, 1981. Т.26. - 448 с.
97. Лесин В., Пулинець О. Словник літературознавчих термінів. К.: Радянська школа, 1971. 486 с.
98. Литература факта: Первый сборник материалов работников ЛЕФа / Под ред. Н. Ф. Чужака. М.: Федерация, 1929. 271 с.
99. Литературная энциклопедия: В 11 т. М.: Художественная литература, 1931. Т. 5. 746 с.
100. Литературная энциклопедия: В 11 т. М.: Художественная литература, 1931. Т. 7. 824 с.
101. Литературная энциклопедия: В 11 т. М.: Художественная литература, 1931. Т. 11. 824с.
102. Литературный энциклопедический словарь/ Под общ. ред. В.М.Кожевникова, П.А. Николаева. М.: Советская энциклопедия, 1987. 752с.
103. Літературний ярмарок. 1928. Кн. 1. 230 с.
104. Літературний ярмарок. 1929. Кн. 2. 260 с.
105. Літературний ярмарок. 1929. Кн. 3. 242 с.
106. Літературний ярмарок. 1929. Кн. 4. 232 с.
107. Літературний ярмарок. 1929. Кн. 5. 234 с.
108. Літературний ярмарок. 1929. Кн. 6. 242 с.
109. Літературний ярмарок. 1929. Кн. 7. 230 с.
110. Літературний ярмарок. 1929. Кн. 8. 238 с.
111. Лихачев Д. К вопросу о подделках литературных памятников и исторических источников // Исторический архив. 1961. № 6. С.145 150.
112. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. К.: ВЦ Академія”, 1997. 752 с.
113. Малишевский И. Детектив с гетманским золотом: самый большой в мире клад из английских пещер Али-Бабы // Зеркало недели. 2001. 22 декабря. С. 22.
114. Марінетті фашист і футурист // Нова ґенерація. 1927. - № 1. С.66 88.
115. Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения: В 3-х т. - М.: Политиздат, 1980. - Т. 1. - 640 с.
116. Масанов И., Масанов Ю. Библиографирование псевдонимов, анонимов, мистификаций и плагиатов // Советская библиография. 1934. - № 2 С. 92 145.
117. Масанов И. Словарь псевдонимов русских писателей, учёных и общественных деятелей: В 4-х т. М.: Издательство Всесоюзной книжной палаты, 1956. Т. 1. 442 с.
118. Масанов И. Словарь псевдонимов русских писателей, учёных и общественных деятелей: В 4-х т. М.: Издательство Всесоюзной книжной палаты, 1957. Т. 2. - 387 с.
119. Масанов И. Словарь псевдонимов русских писателей, учёных и общественных деятелей: В 4-х т. М.: Издательство Всесоюзной книжной палаты, 1958. Т. 3. - 415 с.
120. Масанов И. Словарь псевдонимов русских писателей, учёных и общественных деятелей: В 4-х т. М.: Издательство Всесоюзной книжной палаты, 1958. Т. 4. - 558 с.
121. Масанов Ю. В мире псевдонимов, анонимов и литературных подделок. М.: Издательство Всесоюзной книжной палаты, 1963. 264с.
122. Масанов Ю. Литературные мистификации // Советская библиография. 1940. - № 1. С. 126 145
123. Маяковский В. Сочинения в двух томах. М.: Правда, 1987. Т. 1. 768 с.
124. Микитенко И. В борьбе за воаповское единство // Красное слово. 1931. №9. С. 52 65.
125. Микитенко І. За гегемонію пролетарської літератури // Гарт. 1930. № 6. С. 109 164.
126. Микитенко І. У боротьбі за ВОАППівську єдність (стенограма промови на 2 Пленумі ВОАПП) // Гарт. 1931. № 7-8. С. 9 21.
127. Мисик В., Панів А. Лист до редакції // Вісті ВУЦВК. 1929. 16листопада. - С. 7.
128. Митці України: Енциклопедичний довідник / За ред. А. В.Кудрицького. К.: Українська енциклопедія, 1992 848 с.
129. Мифология. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. Е.М.Мелетинский. М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. 736с.
130. Михайлин І. Гамартія Миколи Хвильового: Монотрагедія на 5 дій з прологом. Х.: Лінотип, 1993. 40 с.
131. Михайлин І. Післямова // Березіль. 1991. № 3. С. 117 119.
132. Морозов А. Пародия как литературный жанр (к теории пародии) // Русская литература. 1961. - № 1. С. 48 57.
133. Наєнко М. Передмова // Єфремов С. Історія українського письменства. К., 1995. С.2.
134. Наєнко М. Сергій Єфремов і його історико-лі