ЕВОЛЮЦІЯ ХУДОЖНЬОГО МИСЛЕННЯ АРКАДІЯ ЛЮБЧЕНКА: ВІД “РОМАНТИКИ ВІТАЇЗМУ” ДО СОЦРЕАЛІЗМУ

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

На правах рукопису

ПІЗНЮК Леся Володимирівна

УДК 821.161.2 Любченко

ЕВОЛЮЦІЯ ХУДОЖНЬОГО МИСЛЕННЯ АРКАДІЯ ЛЮБЧЕНКА:
ВІД РОМАНТИКИ ВІТАЇЗМУ” ДО СОЦРЕАЛІЗМУ

10.01.01 — українська література

Дисертація на здобуття наукового
ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор кафедри філології НаУКМА

Павличко Соломія Дмитрівна,

кандидат філологічних наук, доцент
Іванюк Сергій Семенович

КИЇВ — 2000

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. Історичні ремінісценції 11

1.1. Аркадій Любченко: віхи життя 13
1.2. ВАПЛІТЕ — Літературний ярмарок” — Пролітфронт 20
Підсумки 34

РОЗДІЛ ІІ. Проза А. Любченка 1920-х рр.: етапи творчого розвитку 37

2.1. Становлення творчої манери: реалістичний тип 39
2.2. Альтернативний пошук мистецького вираження 50
2.3. Образа” А. Любченка 54
2.4. Вітаїстична” домінанта творчості А. Любченка 60
2.4.1. Теорія романтики вітаїзму” та її художня реалізація 61
2.4.2. Вертеп” — Майстер корабля”: паралелі 74
2.4.3. Вертеп” як політекст 79
Підсумки 96

РОЗДІЛ ІІІ. Генеза соцреалізму в творчості А. Любченка 98

3.1. Формування засад соцреалізму 103
3.1.1. Бриколажі” соцреалізму 113
3.1.2. Кінофабрика” 120
3.2. Амбівалентність і її нівеляція 128
3.3. А. Любченко в час війни 140
Підсумки 148

ВИСНОВКИ 151

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 158

ВСТУП

Історія літератури як така не повинна мати інформаційних прогалин, бо у такому випадку предмет її вивчення буде частковим, неповним, навіть уривчастим, а відтак ці чинники можуть спричинити необ’єктивні судження чи оцінки. Дослідження, що відкриває нове” ім’я, часто полягає у поверненні забутого, розглядає проблему його значимості й важливості для літератури, ставить нові питання перед науковцями, накреслює шлях творчої еволюції письменника у загальному нурті української літератури. Подібну ситуацію спостерігаємо у випадку Аркадія Любченка: вилучення та забуття як причина неприсутності у літературі, з одного боку і, відповідно, література зі знаком неповноти, ущербності, з іншого.
Ще за життя Аркадія Любченка називали найзагадковішою”, найтаємничішою” людиною, зараз він набув статусу найзабутішого” члена ВАПЛІТЕ і поступово обростає легендами.
Аркадій Любченко у післявоєнний період згадується у працях літературних критиків Заходу лише як людина, котра зібрала та зберегла цінні документи літературного життя 1920-30 рр., зокрема літературних організацій Гарт”, ВАПЛІТЕ, Пролітфронт[1]. Однак не можна обійти увагою і те, що Енциклопедії українознавства”, видані україністами діаспори у різні роки, містять короткі інформаційні статті про Аркадія Любченка та його твори. Згадується він у спогадах знайомих, приятелів, які емігрували з України. У 1951 р. торонтський часопис Нові дні” починає друкувати Любченків щоденник, але з численними купюрами. Проте, разом з тим, в антології Розстріляне відродження”, укладеній Ю. Лавріненком та виданій поза радянськими теренами, для А. Любченка не знайшлося місця”, хоча упорядник включає до неї П. Тичину, В. Сосюру, Ю. Яновського та інших представників відродження”, а також використовує деякі документи з архіву А. Любченка.
Про українське радянське літературознавство взагалі не йдеться, оскільки згадки про Аркадія Любченка межували з викликом у відповідні органи влади. Та якщо його ім’я якимось чином і з’являлося (наприклад, коли Юрій Луцький опублікував документи з архіву А. Любченка), то громадськість в Україні поспішали запевнити в брехливості й небезпечності цих документів [1; 2], адже радянська влада ніколи й нікому не прощала зраду Батьківщини”; для тих, хто писав ці статті, невиконання партійного” завдання породжувало ряд лоскітливих проблем.
Загальновідомо, біда літературознавства радянського періоду, як і будь-якої наукової дисципліни, полягала у тому, що неможливо було відмежуватися від політики існуючої влади, котра намагалася цілковито заволодіти й маніпулювати всіма структурами. Всі ті, хто спробував зробити крок убік” були тотально знищені: в житті, в історії, в пам’яті. Те саме сталося з Аркадієм Любченком і його творами. Після 1940-х рр. його імені не знайдеш у жодному українському літературознавчому довіднику чи енциклопедії, а твори перебувають під замком” упродовж радянських часів. Лише у 70-ті у спогадах Ю. Смолича, Розповідях про неспокій”, виринає непряма, зашифрована, згадка про А. Любченка: він представлений тут під сценічним псевдонімом — А. Журба [3, 150]. Проте вже у продовженні спогадів — Розповіді про неспокій тривають” — Ю. Смолич відкриває читачу ім’я А. Любченка, щоправда, в непривабливому образі зрадника [4, 154-155]. Смоличеві Розповіді...” стали пробним камінчиком в бік розгерметизації” вакууму не тільки навколо імені Аркадія Любченка, але й Миколи Хвильового та ін. Певна річ, що здебільшого це були негативні характеристики, але, нарешті, крига почала скресати. Ситуація остаточно змінилася вже наприкінці 1980-х — початку 1990-х рр. Так, у наукових працях Ю. Коваліва та М. Наєнка Аркадій Любченко не лише згадується як представник 20-х рр., але й робиться спроба, хоча й побіжна, ввести в контекст української літератури його твори цих років. У Березолі” друкується новела А. Любченка Via dolorosa” та уривок із Вертепу”, а також стаття В. Агеєвої про письменника біографічно-критичного характеру. Потім в Українській літературній енциклопедії” з’являється гасло про А. Любченка, а до Наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського повертають його твори з позначкою реабілітована література”.
За життя Аркадій Любченко не був репресований фізично, але морально — так. Можна сказати, що в 1930-ті він став представником задушеного” чи пресованого” відродження” (серед кіл якого опинилися названі вже П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, І. Сенченко та багато інших), котре було змушене або замовкнути, або перелаштуватися на фарбовані дудки”. Мімікрував потрохи й Аркадій Любченко: існував, працював, виконував замовлення редакцій, займався організаторськими справами у Спілці письменників України тощо. Хтось із сучасників А. Любченка навіть схарактеризував його як людину, котра знаходиться між мертвими і живими” [5, 29].
У цьому дослідженні, не претендуючи на всеохопність і єдиноправильний підхід до творчості письменника, дисертант робить спробу повернути Аркадія Любченка до літератури й історії України. Реабілітувати його як письменника і людину в контексті літературного й історичного процесу, критично осмислити твори, ґрунтуючись не лише на власних судженнях, але й використовуючи зафіксовані у періодичних виданнях реакції та дослідження сучасників прозаїка. Також необхідним є подання незавуальованої” біографії (хоча не завжди задокументовані або навмисно змінені — причесані” для зручності — факти зумовили наслідки того, що матеріали для з’ясування заплутаних або невірогідних аспектів життя письменника часом скупі, суперечливі, а то й відсутні). Таким чином, усі ці чинники проектують актуальність запропонованої дисертаційної роботи, що полягає у відкритті” Аркадія Любченка як персоналії та письменника.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проза А. Любченка вивчається у вузах, а також передбачена програмами для загальноосвітніх шкіл для позакласного читання. На цьому тлі цілісне дослідження творчості Аркадія Любченка виглядає доцільним, оскільки дає змогу об`єктивно оцінювати розвиток української літератури 20-30-х років ХХ ст., коли відбувався розвій багатьох стильових тенденцій, типів художнього мислення, розглянути характер і ступінь розгортання в прозі письменника такого феномена української літератури, як активний романтизм”, проілюструвати переплетення, синтез у Любченковій творчості інколи несумісних, літературних напрямків як, наприклад, імпресіонізму та експресіонізму.
Головна мета дисертаційної роботи полягає у вивченні формування художнього типу прози письменника, показі змін творчої еволюції, аналізі визначених основних етапів модуляцій художнього характеру творчості А. Любченка.
Поставлена мета проектує розв`язання таких завдань у дослідженні:
· детально окреслити історико-літературний контекст років, коли формувався художній тип прози та світогляд А. Любченка;
· дослідити вплив літературного оточення на творче становлення письменника та їхній взаємозв`язок шляхом аналізу Любченкової прози та творів інших письменників, близьких за манерою тощо;
· простежити і з`ясувати механізми перетворень, переорієнтацій у творчості А. Любченка, зумовлених суспільними та історичними феноменами.
Об`єктом дослідження є твори А. Любченка 1920 — 1940-х рр., що представляють різні етапи еволюції художнього мислення письменника.
Методи роботи базуються на поєднанні системного аналізу з історичним та порівняльно-описовим для характеристики літературного життя 1920-х рр., з`ясування конкретної дати заснування ВАПЛІТЕ, опису діяльності ВАПЛІТЕ, Пролітфронту, окреслення основних творчих пріоритетів А. Любченка та цілісного логічного розгляду творчого надбання письменника. При дослідженні творчості письменника частково використано компаративний підхід (аналіз прози А. Любченка і М. Хвильового, Ю. Яновського) для показу ступеню впливу М. Хвильового на творчі пошуки А. Любченка та практичної реалізації ним ідеї романтики вітаїзму”, а також застосовано текстуальний аналіз із залученням різних підходів як структуралістського, так і постструктуралістського. Структуралістське прочитання тексту практикується при дослідженні Вертепу”, зокрема аби довести існування об`єднуючого стрижня повісті, проаналізувати лейтмотив твору і відтворити його структуру. Дискурсивний аналіз використано у третьому розділі роботи з метою задіяти і розглянути формотворчі чинники соцреалізму. Тут також використано теоретичні та практичні дослідження вітчизнях та зарубіжних літературознавців, присвячені міфології та питанням соцреалізму.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є новою у сфері цілісного вивчення творчості Аркадія Любченка, позаяк за роки існування радянської влади ім`я цього письменника було викреслене з літературного процесу, а відтак — історії української літератури взагалі.
Це спроба, виходячи з досвіду українських та зарубіжних розвідок, подати загальну картину літературно-історичного тла 1920-х рр., зокрема внести хронологічну прозорість у розбіжне датування окремими дослідниками створення ВАПЛІТЕ, відтворити політику зовнішніх стосунків Академії, а також Пролітфронту, з іншими літературними об`єднаннями, показати її літературний центризм” і певний вплив на світогляд Аркадія Любченка.
Принципово новим у цій роботі є дослідження творчих досягнень А. Любченка на тлі літературного контексту ВАПЛІТЕ; характеристика, з урахуванням суджень і поглядів науковців, феномену активного романтизму”, концепт якого виник і плекався у межах цієї групи, та ступінь його реалізації у прозі письменника; розгляд літературного надбання прозаїка в порівнянні з творами чільних представників групи. Показано Любченкову чутливість до соціокультурних змін і творчу переорієнтацію на різних етапах його художнього розвитку.
Також у дисертації вперше проаналізовані твори А. Любченка періоду соцреалізму і війни, зокрема зроблена спроба показати зовнішній” та внутрішнй” перехід письменника з засад романтики вітаїзму” на позиції означеної, підкореної тоталітарним диктатом творчості.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій. Керування аналітичним та експериментальним методами — теоретичних гіпотез та моделей — при дослідженні вище окреслених завдань незмінно призводять до застосування практики, тобто безпосереднього дослідження типологічних зв’язків, аналізу проведених паралелей між текстами письменників певного періоду. Так, наприклад, висунута гіпотеза про умовність трактування романтики вітаїзму” як оригінального українського стилю доводитиметься на матеріалі публіцистичних джерел М. Хвильового, прози А. Любченка та Ю. Яновського. Теза про помилкове датування окремими науковцями феномену ВАПЛІТЕ мотивується й обґрунтовується документальними фактами, почерпнутими здебільшого з архівних джерел та свідчень сучасників. Запропоновані до розгляду чинники соцреалістичної поетики підтверджуватимуться прикладами з прозового надбання А. Любченка кінця 1920-х та 1930-х рр. тощо.
Наукове значення роботи. Розгляд двох шляхів — реалістичного та романтиковітаїстичного” — творчої реалізації письменника створюють доповнення до загальних тверджень науковців про особливість розвитку української літератури 1920-х рр. Пріоритет віддано такому мало вивченому явищу української літератури, як романтика вітаїзму”, зокрема, враховуючи результати попередніх досліджень, підтверджено існування заперечуваної деякими науковцями практики романтики вітаїзму” на прикладі прози А. Любченка, дано загальну характеристику цьому явищу, визначено його прикметні риси. Це, в свою чергу, зобов`язує науковців по-іншому трактувати творчий розвиток деяких письменників 20-х рр., зокрема А. Любченка.
Питання української літератури періоду соцреалізму на сьогодні мало досліджені: загальних теоретичних досліджень, присвячених проблемам саме українського соцреалізму, — обмаль, так само, як і численних практичних розвідок, скерованих на вивчення творів соцреалізму того чи іншого письменника, контекст яких сформував би відповідну базу для заповнення актуальної прогалини у вивченні історії літератури ХХ ст. Отож, розгляд Любченкової творчості 1930-х, тобто часу становлення і закріплення соцреалізму на українському ґрунті, створює певну основу, пропонує інструментарій і приклад підходу до аналізу творів соцреалістичного періоду для подальших досліджень як теоретичних, так і практичних.
Практичне значення отриманних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані: для подальшого ґрунтовного дослідження творчості А. Любченка; для підготовки посібників, підручників з української літератури, характеристики особливостей та закономірностей літературного процесу першої половини ХХ ст., зокрема романтики вітаїзму”, соцреалізму; при читанні загальних, а також спеціальних курсів з історії української літератури для студентів; розробці практичних занять, спецсемінарів з відповідною тематикою та проблемами.
Особистий внесок здобувача:
· за період осінь 1998 — весна 1999 рр. дисертантка під керівництвом професора Торонтського університету Юрія Луцького опрацювала архів Аркадія Любченка. Проведена робота — упорядкування і систематизація паперів, створення детального каталогу архіву письменника українською та англійською мовами — створила відповідне підґрунтя і умови для подальших наукових досліджень.
· Підготовка та видання книжки Вибраних творів” Аркадія Любченка, — упорядкування, вступна стаття, примітки, список літератури, — що відкрила серію Розстріляне відродження”, заплановану видавництвом Смолоскип” спільно з Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Апробації дослідження були проведені в рамках щорічних наукових конференцій Дні науки” при Національному університеті Києво-Могилянська академія” 24-28 січня 2000 р. і 21-25 січня 2001 р. Також результати дисертаційної роботи були обговорені на засіданнях кафедри філології НаУКМА.
Основні положення дисертації викладені в наступних публікаціях:
1. Той самий Любченко // Любченко А. Вибрані твори / Вступ. ст., упор., прим. Л. Пізнюк. — К.: Смолоскип, 1999. — С. 7-29.
2. Вертеп” Аркадія Любченка як множинна структура // Наукові записки НаУКМА. — 1999. — Т. 17 (Філологія). — С. 58-60.
3. Ще раз про ВАПЛІТЕ мовою документів та фактів // Слово і час. — 2000. — № 12. — С. 36-41.
4. Дотичність творчих манер чи наслідування? (На матеріалі прози Аркадія Любченка та Миколи Хвильового) // Маґістеріум. — 1999. — Випуск 4. — С. 59-63.
5. Гасло чи теорія? Теорія романтики вітаїзму” і її художнє вираження у прозі Аркадія Любченка // Українська мова та література. — 2002. — Ч. 16. — С. 20-24.
Структура дисертаційної роботи — вступ, три розділи основної частини, висновки, список використаної літератури — зумовлена поставленою метою та визначеними завданнями.

[1] Архів, який, окрім документів, охоплює офіційне й особисте листування, фотокартки, разом з А. Любченком промандрував половиною Європи, аж поки не опинився на іншому континенті. Папери, зібрані письменником, відтворюють цілу епоху українського літературно-мистецького життя й можуть бути цікавими не лише для літературознавців, а й для істориків, культорологів, політологів та ін.

bibliography

ВИСНОВКИ

Літературна ситуація в Україні 20-х рр. ХХ ст. була специфічно пов`язана з культурними та політичними проблемами, що впливало на характер літературного процесу, гальмувало його естетичний розвиток. У літературі на цей час співіснували та перетиналися різні типи художнього мислення: неореалізм, неоромантизм, неокласицизм, імпресіонізм, експресіонізм та ін.
Проза Аркадія Любченка була співмірною загальним тенденціям літературного розвитку 1920-х рр. Цілком традиційне для того часу становлення творчої манери письменника на ґрунті прози М. Коцюбинського, В. Винниченка, в деякій мірі й О. Бальзака, за кілька років викристалізувалося в оригінальний творчий стиль.
Любченкова творчість 20-х рр. розмаїта стильово, тематично, жанрово і мінлива в часі, проте в його творчому зацікавленні можна знайти спільні ідеї, лейтмотиви, вирізнити домінанти, що моделюючись, підсилювали чи заперечували одна одну, але витворювали окреслену сутність його світосприймання. Насамперед, у ранніх творах 1924-27-х рр. увага Аркадія Любченка сконцентровується на різноманітній кількості конфліктних ситуацій, що певним чином характеризували сучасний письменнику час. Перевага в цих насичених драматизмом подіях віддається переважно молодій людині, її ваганням чи рішенням, перемогам чи поразкам, однак прозаїк не оминає увагою й інший тип персонажів, здебільшого старших віком, які змушені миритися з немилими їм метаморфозами світу, їхня ситуація близька до межової”, в якій людина виявляє свою справжню сутність. Вивчення механізмів функціонування людської душі, її внутрішнього, психологічного, життя, здається, найбільш приваблюють письменника в цій період. Будь-то шахрай, кукіль”, дитина, нічний сторож, колишній романтик революції” чи незадоволений господар — А. Любченко ніколи не нехтує матеріалом. Свіжість його творів характеризується передусім тематичною різнопластовістю, неочікуваними розгортаннями сюжетів, котрі пожвавлювали новелістичну природу творів, і звісно ж імпресіоністичною увагою до персонажів. Також варто зауважити у ранньому періоді творчості Аркадія Любченка експериментальні пошуки, що визначалися насамперед схилянням до використання у текстах ритмомелодики, орнаменталізму, ліризації, яскраво виражених ідей тощо. Це певною мірою збагачувало творчу манеру автора та змінювало її реалістичну домінанту на, умовно кажучи, неоромантичну, ускладнену експресіоністичними тенденціями. Таким чином у творчості Аркадія Любченка 1924-27-х рр. з перших творів виникає умовний стильовий поділ, що, проте, не заважає одночасному розвиванню письменником обох названих ліній — реалістичної ускладненої психологізмом, що спостерігається у таких творах, як: Гордійко”, Кукіль”, Чужі”, Тихий хутір”, Із темного передпокою”, В берегах”, ”№ 2002”, Оповідання про втечу”; та експериментальної, синтезованої з певних рис імпресіонізму та експресіонізму: Зяма”, Гайдар” тощо. Останні з названих новел А. Любченка за манерою написання схожі з прозовими творами М. Хвильового. Вплив творчого досвіду М. Хвильового на індивідуальний стиль А. Любченка був частковим, проте набагато значнішим виявився вплив ідей та теорій М. Хвильового на подальші креативні пошуки А. Любченка; правдоподібно, що йому імпонує концепт романтики вітаїзму” М. Хвильового, хоча й невповні обґрунтований. У ряді творів Аркадія Любченка 1927-29 рр. (Via dolorosa”, Два листи”, Китайська новела”, Вертеп”) можна знайти не лише відголоски ідей активного романтизму”, але й їхню художню артикуляцію, а також яскравіше вираження рис експресіонізму. Підстави для цього твердження створюють тематичні модуляції — увага до молодої активної людини, її життєствердного настрою — та ідеологічні оптимістичні тенденції, що формуються у Вертепі” через пояснення та обстоювання персонажами теорії активного романтизму” й українського ренесансу.
Творча переорієнтація А. Любченка згодом зумовила зміни в манері і стала певною мірою фатальною для таланту письменника. Романтична настроєвість творів 1920-х рр. переросла, трансформувалася у псевдохудожній непривабливий тоталітарний стиль 1930-х, що формувався насамперед з дискурсу влади” (М. Фуко) — правил, дій та впливу на підсвідоме різними способами, одним із яких було мистецтво, зокрема література; книжка, фільм, картина і навіть музичний твір [...] абсолютно трансформовані одне в одне, бо їхня спільна мова — мова держзамовлення — локалізується вербально” [156, 117]. Контроль влади над літературою через закони, партійні промови, критичні статті мав свої безвідмовні важелі, про які йдеться найменше. Здебільшого увага конценрується на вживленні, вростанні тоталітарного стилю у художню манеру А. Любченка. Зміна творчих орієнтацій письменника виявляється на рівні дискурсивного аналізу, результати якого дозволяють назвати обов`язковими атрибутами соцреалізму: кітчевість, міфологізацію, заміна естетичної функції літератури етизаційною та ін. Спроба прочитати твори А. Любченка 1930-х рр. під таким кутом створює іншу перспективу бачення ролі соцреалізму. Низький естетичний горизонт не означав абсолютну убогість літератури, що рятувалася то амбівалентністю, то мовчанкою, то писанням творів-паровозиків”; він уможливлював і навіть підтримував визрівання та продукування масової радянської літератури, котра мала свої особливості, що скеровувалися на ідеологічне виховання читача, акцентування його уваги на актуальних для радянського побуту темах, які б відволікали від близького болючого, захоплювали, натомість, яскравим феєричним радянським дійством будування майбутнього комунізму”, переконливо запевняли, що країні крім праці, пісні, пильності та віри більше нічого не треба.
А. Любченко у промові на Першому з`їзді радянських письменників відверто сумнівався, у вартості літератури такого штибу: Якщо дійсність не вдовольняє, не переконує, доводиться хоча б підміняти дійсність. Однак ілюзія, що не переконує, — не що інше, як гола брехня. Чи може брехня бути стимулом у творчості, в пошуках життєвої мети? Чи можуть бути створені справжні цінності в ім`я брехні?” [119, 353]. Проте він змушений втягнутися” у такий спосіб перетворення світу.
Письменник педалює тоталітарний дискурс, його канонічні складові, як-от, наприклад, міфологізацію, і в час війни, в статтях 1942-го і новелі Остання ніч”. Проте як і на початку 30-х, так і в 40-х рр. можна зафіксувати його внутрішні хитання, нерішучість, яка в 30-х прорвалася в двоякості таких новел, як: Кострига”, Ворог”, Хліб”, а в час війни у щоденнику. Важливість щоденника у цьому дослідженні допомагає встановити міру проникнення у підсвідомість А. Любченка дискурсу влади”, реагування прозаїка на нього. Останні роки війни, описані в щоденнику, відтворюють внутрішній злам письменника, його прозріння та повернення до ідей 1920-х рр. націєтворення, до романтики вітаїзму”, опозиції до інших типів художнього мислення. Незжитий ваплітянський дух починає знову проектувати його вчинки.
Варто підкреслити, що еволюція художнього мислення А. Любченка була нерівномірною, оскільки, почавши в природньому, властивому для автора, ключі — реалістичному, він потрапляє під вплив ідей М. Хвильового, що прочитуються на інтертекстуальному рівні у текстах другої половини 1920-х рр., розробляючи їх по-своєму, а в 1930-ті рр. зазнає грубого втручання стилю влади, що підпорядковує його мистецьке Я” та нівелює його як релістичну (з вкрапленнями психологізму та імпресіоністичної тональності), так і активноромантичну” (з елементами експресіонізму й імпресіонізму) домінанти стилю періоду 1920-х рр., роблячи їх "сировиною" в перспективі творчості ідей, "гноєм" з проекції прекрасного прийдешнього” [157, 12].
Отже, дана дисертаційна робота є новою у сфері цілісного підходу до вивчення творчості Аркадія Любченка, позаяк зосередилася не лише на відомих творах письменника 1920-х рр., але й творчості 1930-х і 1940-х років.
Наукове завдання — розглянути творчість А. Любченка в контексті 1920-х — 1940-х рр. — постало перед дослідником після опрацювання архіву письменника, його творів, а також низки статей і розвідок, присвячених відкриттю” прозаїка. З`ясувалося, що творчість А. Любченка не здобула цілісного розгляду в українському літературознавсті — здебільшого науковці обмежувалися статтями енциклопедичного характеру чи дослідженнями лише про твори 1920-х рр., зокрема Вертеп”, Образу” та ін. З цієї причини, аби бути об`єктивним, в коло дослідження дисертаційної роботи дисертантом включив і проаналізував твори А. Любченка як 1920-х, так і 1930 — 1940-х рр. Відповідно до поставлених наукових завдань була сформульована тема дисертаційної роботи: Еволюція художнього мислення Аркадія Любченка: від романтики вітаїзму” до соцреалізму”, що охоплює весь творчий здобуток письменника, а також дозволила розглянути його творчість на тлі 1920 — 1930-х років.
Метa роботи полягала в тому, аби проаналізувати закономірність і особливість формування А. Любченка як письменника в цілому, беручи до уваги його творче становлення, простежити наслідки впливів традиційних і авангардних віянь, що практикувалися прозаїком і мали неабиякий вплив на розвиток його художнього мислення й творчу реалізацію, розглянути їхню роль у формуванні світогляду й естетичного ідеалу А. Любченка у 1920-ті, 1930-ті, 1940-ві рр., тому в дослідженні виділено основні етапи модуляцій художнього характеру творчості письменника. Також неабияка увага була приділена визначенню зв`язку А. Любченка з літературним рухом 20-30-х років. Художні, світоглядні, естетичні пошуки А. Любченка розглядалися на тлі традиції та в загальному контексті ВАПЛІТЕ.
Таким чином, дослідником були отримані такі наукові та практичні результати роботи:
1) відтворено і досліджено історико-літературне тло 20-х років, в контексті яких формувалися світоглядні позиції і розвивалися творчі орієнтації прозаїка;
2) визначені основні етапи творчої генези і домінантні риси манери письменника;
3) дана характеристика поняттю романтики вітаїзму” (активний романтизм”) і досліджений розвиток цього явища у прозі А. Любченка;
4) сформульовані і проаналізовані інтеґральні компоненти поетики соцреалізму у творах письменника.
Отож, не претендуючи на всеохопність і незаперечність суджень, у дисертації творчий доробок Аркадія Любченка був розглянутий цілісно і на тлі літературного середовища, в якому формувався індивідуальний стиль письменника. Проаналізовано шляхи переорієнтацій художнього мислення письменника, а також наслідки цих змін.
Уперше за кілька десятиліть була проведена ґрунтовна робота з зібрання й опрацювання матеріалів (творів письменника, архівних документів, біо-бібліографічних і критичних статей та ін.), що стали джерельною базою для розгляду творчого надбання А. Любченка, літературного оточення, в якому формувалися креативні й естетичні погляди письменника. Також зроблено спробу, опираючись на досвід українських та зарубіжних розвідок, подати загальну картину літературно-історичного тла 1920-х рр., зокрема внести хронологічну прозорість у розбіжне датування окремими дослідниками створення ВАПЛІТЕ, відтворити політику зовнішніх стосунків Академії з іншими літературними об`єднаннями, показати її літературний центризм”.
Принципово новим у цій роботі є дослідження творчих досягнень Аркадія Любченка на тлі літературного контексту ВАПЛІТЕ, розгляд літературного надбання прозаїка в порівнянні з творами провідних авторитетів групи; характеристика явища активного романтизму”, що виникло і плекалося ваплітянами, та виведення його складових шляхом аналітичного та компаративного підходу.
Вперше було проаналізовано твори А. Любченка періоду соцреалізму, себто 30-х рр., а також війни, зокрема зроблена спроба, застосовуючи дискурсивний аналіз, показати зовнішній” і внутрішнй” перехід письменника з засад романтики вітаїзму” на позиції означеної, підкореної тоталітарним диктатом творчості, показати чутливість до різних соціокультурних змін і творчу переорієнтацію письменника на різних етапах його художнього розвитку.
Таким чином, системний розгляд як діяльності, так і художньої практики письменника, дозволив охарактеризувати становлення та еволюцію Аркадія Любченка як митця, його технічні” і творчі пошуки, реалізацію у 20-х рр., показати посилення тенденційних мотивів у прозі кінця 20-х та в 30-ті рр., підпадання під впливи та конформістські інтенції цих років (як-от: соцреалізм) і проаналізувати причини їхньої появи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Білецький О. Завдання і перспективи розвитку українського літературознавства // Зібрання праць в 5-ти томах. — К.: Наукова думка, 1965. — Т. 3. — С. 71-84.
2. Новиченко Л.­­ На позовах з істиною (Про деякі зарубіжні огляди історії української радянської літератури) // Вітчизна. — 1959. — № 12. — С. 175-186.
3. Смолич Ю. Розповіді про неспокій. — К.: Радянський письменник, 1968. — 286 с.
4. Смолич Ю. Розповідь про неспокій триває. — К.: Радянський письменник, 1969. — 284 с.
5. Ваплітянський збірник / Ред. Ю. Луцького. — Торонто: Мозаїка, 1977. — 260 с.
6. Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури (1917-1927) / За заг. ред. С. Пилипенка. — Х.: ДВУ, 1928. — Т. 1. — С. 297-300.
7. Гаморак Ю. Аркадій Любченко // Любченко А. Вертеп. Вибір новель і повістей. — Львів — Краків: Українське видавництво, 1943. — С. 3-10.
8. Гуменна Д. Дар Євдотеї. — Балтимор — Торонто: Смолоскип, 1990. — Т. 2. — 267 с.
9. Листування та документація 1924-1941 рр. // Архів Аркадія Любченка. — Thomas Fisher Rare Book Library at the University of Toronto. — Коробка 1.
10. Вишня Остап. Лихі пастухи”. (Театр ім. Франка) // Вісти ВУЦВК. — 1923. — 20 грудня.
11. Держдрама. Суета” // Коммунист. — 1924. — 24 февраля.
12. Кай. Укр. Держ. театр ім. Франка. Гріх” В. Винниченка // Вісти ВУЦВК. — 1923. — 3 листопада.
13. Луцький Ю. Літературна політика в радянській Україні 1917-1934. — К.: Видавництво Гелікон”, 2000. — 248 с.
14. Листи А. Любченка І. Дніпровському // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. — Фонд 144. — Опис 2. — Од. Зб. 35.
15. Дзюба І. Літературно-мистецьке життя // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. / за ред. В. Дончика. — К.: Либідь, 1998. — Кн. 1. — С. 14-45.
16. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ Академія”, 1997. — С. 752 с.
17. Шерех Ю. Літ Ікара (Памфлети Миколи Хвильового) // Третя черга. — К.: Дніпро, 1993. — С. 266-331.
18. Протоколи та документація організацій Гарт”, ВАПЛІТЕ, Пролітфронт // Архів Аркадія Любченка. — Thomas Fisher Rare Book Library at the University of Toronto. — Коробка 3.
19. Костюк Г. Поет юності і сили (Аркадій Любченко. 7. ІІІ. 1899 — 25. ІІ. 1945) // Любченко А. Вибрані твори. — К.: Смолоскип, 1999. — С. 443-458.
20. Ведмідський О. Літературний фронт // Літературний архів. — Х.: ЛІМ, 1931. — Кн. IV-V. — С. 104-125.
21. Доленґо М. Післяжовтнева українська література // Червоний шлях. — 1927. — № 11. — С. 154-172.
22. Жулинський М. Талант, що прагнув до зір // Хвильовий М. Твори: У 2 томах / Упоряд. М. Жулинський, П. Майдаченко. — К.: Дніпро, 1991. — Т. 1. — С. 5-43.
23. Ковалів Ю. Літературна дискусія 1925-1928 рр. — К.: Т-во Знання”, 1990. — 48 с.
24. Shkandrij M. Modernists, Marxists and nation. The Ukrainian Literary Discussion of the 1920s. — Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press University of Alberta, 1992. — 265 р.
25. Документи літературних організацій 1920-х рр. // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Фонд № 5. — Оп. № 2. — Од. зб. 2712.
26. Луцький Ю. Роздуми над ВАПЛІТЕ” // Сучасність. — 1993. — № 12. — С. 111-114.
27. Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК — ГПУ — НКВД в Україні: Особи, Факти, Документи. — К.: Абрис, 1997. — 607 с.
28. Ilnytzkyj O. Ukrainian Futurism, 1914-1930. — Cambridge, 1997. — 413 р.
29. Щоденник Аркадія Любченка. — Львів — Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 1999. — 383 с.
30. Любченко П. Наша літературна дійсність (Промова секретаря ЦК КП(б)У П. П. Любченка на літературному диспуті, що відбувся в Харкові 18-21 лютого 1928 р.) // Комуніст. — 1928. — 22 лютого.
31. Повідомлення Пролітфронту”. (Об’єднання студій) // Комуніст. — 1929. — 4 грудня.
32. Любченко А. Промова // Літературна газета. — 1931. — 30 березня.
33. На зломі // Гарт. — 1930. — № 2. — С. 150-158.
34. Овчаров Г. Огляд журнальної критики // Критика. — 1930. — № 9. — С. 77-106.
35. Резолюція загальних зборів Пролітфронту в справі консолідації сил пролетарської літератури // Гарт. — 1931. — № 1-2. — С. 264-269.
36. Від секретаріату ВУСПП // Гарт. — 1931. — № 3. — С. 250.
37. Білецький О. Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року // Червоний шлях. — 1926. — № 3. — С. 133-163.
38. Лейтес А. Аркадій Любченко // Червоний шлях. — 1928. — № 8. — С. 91-96.
39. Любченко А. Вибрані твори / Вступна стаття, упор., прим. Л. Пізнюк. — К.: Смолоскип, 1999. — 520 с.
40. Евнина Е. Проблема литературного импрессионизма и различные тенденции его развития в французской прозе кон. ХІХ — нач. ХХ века // Импрессионисты: Их современники, их соратники. — М.: Искусство, 1976. — С. 254-286.
41. Гундорова Т. Реалізм і неоромантизм в українській літературі початку ХХ ст. (теоретично-методологічний аспект) // Проблеми історії і теорії реалізма української літератури ХІХ — початку ХХ століття. Збірник наукових праць. — К.: Наукова думка, 1991. — С. 166-191.
42. Агеєва В. Українська імпресіоністична проза. — К.: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Фірма Віпол”, 1994. — 159 с.
43. Єфремов С. Історія українського письменства. — К.: Феміна, 1995. — 688 с.
44. Жулинський М. Володимир Винниченко // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. / За ред. В. Г. Дончика. — К.: Либідь, 1998. — Кн. 1. — С. 252-262.
45. Фащенко В. У глибинах людського буття. Етюди про психологізм літератури. — К.: Дніпро, 1981. — 279 с.
46. Фащенко В. Характеры и ситуации. М.: Советский писатель, 1982. — 264 с.
47. Майфет Г. Аркадій Любченко // Червоний шлях. — 1930. — № 12. — С. 233-236.
48. Зеров М. Два прозаїки // Твори в 2-х т. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 516-526.
49. Хвильовий М. Твори: У 2 томах / Упоряд. М. Жулинський, П. Майдаченко. — К.: Дніпро, 1991. — Т. 1. — 650 с.
50. Шкандрій М. Про стиль прози Миколи Хвильового // Хвильовий М. Твори в 5-ти томах. — Нью-Йорк, Балтимор, Торонто, 1983. — Т. 3. — С. 7-28.
51. Сенченко І. Нотатки про літературне життя. 20-40-х років // Сенченко І. Оповідання. Повісті. Спогади / Упоряд. і приміт. М.М. Гнатюк — К.: Наукова думка, 1990. — С. 556.
52. Майфет Г. Аркадій Любченко // Життя й революція. — 1929. — Кн. 9. — С. 119-128.
53. Момот І. В обіймах халтури // Молодняк. — 1929. — № 11. — С. 75-90.
54. Любченко Аркадий Афанасиевич // Литературная энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия, 1932. — Т. 6. — С. 657-658.
55. Шиманський О. Векселі не оплачено // Плужанин. — 1927. — № 11-12. — С. 83-84.
56. Гундорова Т. Руйнування романтичної метафізики // Слово і час. — 1993. — № 11. — С. 22-28.
57. Ковалів Ю. Романтична стильова течія в українській радянській поезії 20-30-х років. — К.: Наукова думка, 1988. — 128 с.
58. Наєнко М. Романтичний епос. Лірико-романтична стильова течія в українській прозі. — К.: Наукова думка, 1988. — 312 с.
59. Савченко З. Активний романтизм — стильова домінанта раннього Ю. Яновського // Слово і час. — 1999. — № 3. — С. 68-70.
60. Агеєва В. Проза М. Хвильового і літературний експресіонізм початку ХХ століття // Українська література в системі літератур Європи і Америки (ХІХ — ХХ ст.). — К.: Заповіт”, 1997. — С. 179-200.
61. Лещинська В. Казімір Едшмід // Експресіонізм та експресіоністи. Література, малярство, музика сучасної Німеччини / За ред. С. Савченка. — К.: Сяйво, 1929. — С. 217-260.
62. Вальцель О. Импрессионизм и Экспрессионизм в современной Германии (1890-1920). — Петербург: Academia, 1922. — 95 с.
63. Иоффе И. Культура и стиль. Система и принципы социологии искусств. — Ленинград: Государственное издательство, 1927. — 369 с.
64. Хвильовий М. Лист до редакції // Культура і побут. — 1926. — 7 лютого.
65. Хвильовий М. Пролог до книги сто тридцять дев’ятої // Літературний ярмарок. — 1929. — № 9. — С. 2-5.
66. Шерех Ю. Хвильовий без політики // Не для дітей. — Нью-Йорк: Пролог, 1964. — 415 c.
67. Агеєва В. Микола Хвильовий // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. / За ред. В. Г. Дончика. — К.: Либідь, 1993. — Кн. 1. — С. 533-551.
68. Радзикевич І. Історія української літератури: Нова доба. — Детройт: Батьківщина, 1956. — Т. 3. — 104 с.
69. Майфет Г. Китайський” документ // Природа новелі. — Харків: ДВУ, 1929. — Кн. 2. — С. 281-308.
70. Майфет Г. З уваг до новелістичної композиції // Червоний шлях. — 1927. — №. 3. — С. 24-29.
71. Агеєва В. Аркадій Любченко // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. / За ред. В. Г. Дончика. — К.: Либідь, 1993. — Кн. 1. — С. 610-618.
72. Шерех Ю. Колір нестримних палахтінь (Вертеп” Аркадія Любченка) // Любченко А. Вибрані твори. — К.: Смолоскип, 1999. — С. 459-497.
73. Мейс Д. Буремний дух розстріляного відродження (Микола Хвильовий) // Сучасність. — 1994. — № 11. — С. 31-43; № 12. — С. 73-82.
74. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — К.: Либідь, 1999. — 447 с.
75. Шевельов Ю. Про памфлети Миколи Хвильового // Хвильовий М. Твори: В 5-ти т. / Упоряд. Г. Костюк. — Нью-Йорк: Смолоскип, 1983. — Т. 4. — С. 7-63.
76. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории / Пер. с нем. вступ. стат. и прим. К. А. Свасьяна. — М.: Мысль, 1998. — Т. 1. — 663 с.
77. Хвильовий М. Твори: У 2 томах / Упоряд. М. Жулинський, П. Майдаченко. — К.: Дніпро, 1991. — Т. 2. — 925 с.
78. Голубенко П. Хвильовий і Шпенглер // Сучасність. — 1963. — № 5. — С. 53-70.
79. Яновський Ю. Майстер корабля // Твори в п’яти томах. — К.: Державне видавництво художньої літератури, 1958. — Т. 2. — С. 3-159.
80. Пархоменко М. К спорам о романтизме Ю. Яновского // Дружба народов. — 1969. — № 11. — С. 259-272.
81. Крицький Р. Нотатки про художню прозу // Критика. — 1929. — № 9. — С. 91.
82. Коряк В. Художня література на сучасному етапі соціалістичного будівництва // Червоний шлях. — 1931. — № 5-6. — С. 86-87.
83. Полторацький О. Аркадій Златоуст // Нова ґенерація. — 1930. — № 5. — С. 40-44; № 8-9. — С. 46-48.
84. Юринець В. Інтермедія // Літературний ярмарок. — 1929. — № 5. — С. 83-84.
85. Барт Р. Від твору до тексту // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. — Львів: Літопис, 1996. — С. 378-384.
86 . Ортега-и-Гассет Х. Дегумманизация искусства. — М.: Прогресс, 1991. — 205 с.
87. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки / Пер. з фр. В. Шовкун. — К.: Основи, 1998. — 669 с.
88. Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія мітів // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. — Львів: Літопис, 1996. — С. 111-135.
89. Леві-Строс К. Структурна антропологія / Пер. з фр. З. Борисюк. — К.: Основи, 2000. — 387 с.
90. Шаповал Ю. Людина і система (Штрихи до портрету тоталітарної доби в Україні). — К.: Інститут національних відносин і політології Національної Академії наук України, 1994. — 272 с.
91. Бондар А. Стадія ламання” М. Рильського (1929-1934): спроба дискурсивного аналізу // Наукові записки НаУКМА. — К.: Видавничий дім КМ Academia”, 1998. — Т. 4. Філологія. — С. 60-64.
92. Добренко Є. Тоталітарні засади соцреалізму // Слово і час. — 1992. — № 7. — С. 8-15.
93. Рябчук М. Від якої спадщини ми відмовляємось? // Література плюс. — 1999. — Ч. 17-20.
94. Моренець В. Слово, що випало з мовчання філософів // Григорів В. Сади Марії. — К.: Світовид, 1997. — С. 5-33.
95. Гронский И. Из писем 1972 года // С разных точек зрения: Избавление от миражей: Соцреализм сегодня. — М.: Советский писатель, 1990. — С. 119-123.
96. Погрібний А. Реалізм у соцреалізмі // Філологічні семінари. Реалістичний тип творчості: теорія і сучасність. — К.: Видавничий центр Київський університет”, 1998. — Вип. 1. — С. 38-44.
97. Найден О. Мистецтво не бачити // Критика. — 2000. — Ч. 5. — С. 15-19.
98. Почепцов Г. Тоталитарный человек. Очерки тоталитарного символизма и мифологии. — К.: Глобус”, 1994. — 152 с.
99. Арефьева А. Эстетика соцреализма (слово в измерении публичности). — К.: ГАЛПУ, 1997. — 206 с.
100. Філологічні семінари. Реалістичний тип творчості: теорія і сучасність. — К.: Видавничий центр Київський університет”, 1998. — Вип. 1. — 55 с.
101. Пахаренко В. Ідейно-естетичні концепції соціалістичного реалізму в українській літературі 20-х років (на матеріалі сільської теми). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. — К., 1994. — 21 с.
102. Кравченко А. Канон і стиль: драматургія О. Коломійця // Наукові записки НаУКМА. — К.: Видавничий дім КМ Academia”, 1998. — Т. 4. Філологія. — С. 84-90.
103. Черноиваненко Е. Литературный процесс в историко-культурном контексте: Развитие и изменение типов литературы и художественно-литературного сознания в русской словесности ХІ — ХХ веков. — Одеса: Маяк”, 1997. — С. 487-688.
104. Добренко Е. Правда жизни” как формула реальности // Вопросы литературы. — 1992. — № 1. — С. 4-26.
105. Грабович Г. Совєтизація української гуманістики // Критика. — 1997. — Ч. 1. — С. 18-23; Ч. 2. — С. 10-14.
106. Лавріненко Ю. Ростріляне відродження. — Париж: Kultura, 1952. — 980 с.
107. Жулинський М. Із забуття — в безсмертя: (Сторінки призабутої спадщини). — К.: Дніпро, 1990. — 447 с.
108. Кравченко І. М’ятежний прочанин з Азії” в Европу” (Микола Хвильовий) // Герої та знаменитості в українській культурі / О. Гриценко (редактор-упорядник). — К.: УЦКД, 1999. — С. 185-206.
109. Голубков М. Утраченные альтернативы: Формирование монистической концепции советской литератуы. 20-30-е годы. — М.: Наследие, 1992. — 202 с.
110. Чудакова М. Без гнева и пристрастия. Формы и реформации в литературном процессе 20-30-х годов // Новый мир. — 1988. — № 9. — С. 240-260.
111. Якобсон А. О романтической идеологии // Новый мир. — 1989. — № 4. — С. 231-243.
112. Марков Д. Генезис социалистического реализма. — М.: Наука, 1970. — 308 с.
113. Новиченко Л. Вічно живий реалізм... (Проблеми художнього розвитку сучасної радянської літератури та його наукового дослідження) // Вибрані праці: В 2-х т. — К.: Дніпро, 1984. — Т. 1. — С. 170-215.
114. Новиченко Л. Стиль — метод — життя. // Вибрані праці: В 2-х т. — К.: Дніпро, 1984. — Т. 1. — С. 132-169.
115. Новиченко Л. Український радянський роман (короткий нарис історії жанру) // Вибрані праці: В 2-х т. — К.: Дніпро, 1984. — Т. 1. — С. 275-379.
116. Острик М. Романтика в літературі соціалістичного реалізму. — К.: Наукова думка, 1964. — 160 с.
117. Терц А. Что такое социалистический реализм? // С разных точек зрения: Избавление от миражей: Соцреализм сегодня. — М.: Советский писатель, 1990. — С. 54-80.
118. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення // Слово і час. — 1993. — № 11. — С. 22-28.
119. Первый всесоюзный съезд советских писателей, 1934. Стенографический отчет. — М.: Гослитиздат, 1934. — 718 с.
120. Гройс Б. Рождение социалистического реализма из духа русского авангарда // Вопросы литературы. — 1992. — № 1. — С. 42-61.
121. Пронь Г. В шуканнях нового // Літературна газета. — 1929. — 15 листопада.
122. Доленґо М. До проблеми сучасного романтизму // Критика. — 1930. — № 9. — С. 49-66.
123. Лощинська Н. Літературні дискусії 20-30-х рр.: від полемічних заперечень до політичних доносів // Дивослово. — 2000. — № 1. — С. 13-15.
124. Любченко А. Чого я ніколи не напишу // Універсальний журнал. — 1929. — № 4. — С. 27-26.
125. Любченко А. Синьоока сестра України (із подорожніх нотаток) // Червоний Шлях. — 1928. — № 7. — С. 77-105.
126. Наливайко Д. Искусство: направления, течения, стили. — К.: Мыстэцтво, 1985. — 365 с.
127. Гундорова Т. Бу-Ба-Бу”, Карнавал і Кіч // Критика. — 2000. — Ч. 7-8. — С. 13-18.
128. Динамов С. За сюжетное искусство // Правда. — 1934. — 16 апреля.
129. Кларк К. Сталинский миф о великой семье” // Вопросы литературы. — 1992. — № 1. — С. 72-96.
130. Вернер А. Вина невинних і невинність винних. Погляд на зв`язки політики з літературою і літератури з політикою в ПНР // 12 польських есеїв. — К.: Критика, 2001. — С. 183-198.
131. Дмитриева Н. К вопросу о феноменологии китча. О статье В. Хофмана // Искусство. — 1989. — № 6. — С. 30-32.
132. Элиаде М. Аспекты мифа. — М.: Инвест — ППП, 1995. — 240 с.
133. Барт Р. Мифологии / Пер. с фр., вступ. ст. и коммент. Е. Н. Зенкина. — М.: Издательство им. Сабашниковых, 1996. — 312 с.
134. Калита Н. Свої” і Чужі” у циклі казок О. Іваненко Великі очі” (до проблеми витворення радянського міфа) // Молода нація. — 1999. — № 13. — С. 106-112.
135. Ґомбрович В. Щоденник. У 3-х т. / Пер. з польської Р. Харчук. — К.: Основи, 1999. — 414 с.
136. Хофман В. Китч и тривиальное” искусство как искусство массового потребления // Искусство. — 1989. — № 6. — С. 32-39.
137. Кемпбел Дж. Герой із тисячею облич. — К.: Видавничий дім Альтернативи”, 1999. — 392 с.
138. Забужко О. Синдром Галілея: декілька завваг до психології митця соцреалізму // Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90-х. — К.: Факт, 1999. — С. 49-57.
139. Муссинак Л. Социалистический реализм // Называть вещи своими именами: Программные выступления мастеров западноевропейской литературы ХХ века. / Сост., предисл., общ. ред. Л. Андреева. — М.: Прогресс, 1986. — С. 87-92.
140. Любченко А. Земля горить // Червоний шлях. — 1932. — № 9-10. — С. 14-31; № 11-12. — С. 26-44.
141. Листування 1924 — 1941 рр. // Архів Аркадія Любченка. — Thomas Fisher Rare Book Library at the University of Toronto. — К. 2.
142. Любченко А. Образа // Вапліте. — 1927. — № 4. — С. 3-71.
143. Любченко А. Кострига // Любченко А. Вертеп. Вибір новель і повістей. — Львів — Краків: Українське видавництво, 1943. — С. 79-85.
144. Любченко А. Вибрані твори. — К.: Держлітвидав, 1937. — 423 с.
145. Сеник Л. Національна ідентичність української літератури в умовах тоталітаризму: 30-ті роки і пізніше (проблема літературної опозиції) // Літературознавство: Матеріали ІІІ конгресу Міжнародної асоціації україністів (Харків, 26-29 серпня 1996 р.) / Відповід. ред. О. Мишанич. — К.: АТ Обереги”, 1996. — С. 44-50.
146. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн. — К.: Либідь; Військо України”, 1994. — Кн. 2. — С. 668 с.
147. Воздвиженский В. Путь в казарму // С разных точек зрения: Избавление от миражей: Соцреализм сегодня. — М.: Советский писатель, 1990. — С. 143-144.
148. Косіонов А. Обеліски Салмансара” // Літературна газета. — 1934. — 6 квітня.
149. Любченко А. Обеліски Косіонова” // Літературна газета. — 1934. — 12 квітня.
150. Каганович Н. Тінь Салмансара ІІ // Літературна газета. — 1934. — 24 квітня.
151. Сенченко А. Завдання Спілки радянських письменників України // Червоний шлях. — 1935. — № 4. — С. 132.
152. Любченко А. Я покажу молодий квітучий Донбас: Розмова з письменником Аркадієм Любченком // Глобус. — 1935. — № 4. — С. 21.
153. Валіцький А. Марксизм і стрибок із царства свободи: Історія комуністичної утопії / Пер. з пол. Д. Андрухіва. — К.: Видавничий дім Всесвіт”, 1999. — 510 с.
154. Любченко А. Україна живе! // Український засів. — 1995. — № 1. — С. 16-20.
155. Наливайко Д. Реалізм і реалізми // Філологічні семінари. Реалістичний тип творчості: теорія і сучасність. — К.: Видавничий центр Київський університет”, 1998. — Вип. 1. — С. 23-33.
156. Надточий Э. Друк, товарищ и Барт (несколько предварительных замечаний к вопрошению о месте социалистического реализма в искусстве ХХ века) // Даугава. — 1989. — № 8. — С. 114-126.

157. Гундорова Т. Інтелектуальна дистопія Юрія Луцького // Луцький Ю. Літературна політика в радянській Україні 1917 — 1934. — К.: Гелікон, 2000. — С. 9-16.