УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ДОНЕЧЧИНИ 20-80-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

brief description

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису
МОСКВИЧ ЮЛІЯ ВАСИЛІВНА

УДК 82-1:82.09(477.6)²1920/1989²

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ДОНЕЧЧИНИ
20-80-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Мишанич Степан Васильович,
доктор філологічних наук,
професор

Донецьк 2006

ЗМІСТ

Вступ

3

Розділ 1

Суспільно-культурна ситуація на Донеччині 20-80-х рр. ХХ ст.

13

1.1.

Діалектика літературознавчих підходів у трактуванні творчих процесів на Донеччині

13

1.2.

Історико-культурні умови розвитку донецького регіону
20-50-х рр. ХХ ст.

25

1.3.

Ідея національного відродження
в українській літературі Донеччини 60-80-х рр. ХХ ст.

39

Розділ 2

Провідні концепти української поезії Донеччини
20-50-х рр. ХХ ст.

48

2.1.

Поезія Донеччини 20-30-х рр. ХХ ст.: здобутки і втрати

49

2.2.

Українська поезія Донеччини повоєнних років

67

Розділ 3

Жанрово-тематичне та художнє розмаїття
української поезії Донеччини 60-80-х рр. ХХ ст.

81

3.1.

Шістдесятництво на Донеччині

81

3.1.1. Невидана збірка Г. Гордасевич:
спроба прориву у велику літературу.

117

3.2.

Пошуки національної ідентичності
в громадянській поезії Донеччини 70-х рр. ХХ ст.

131

3.3.

Українська поезія Донеччини
в умовах нового витка русифікації краю

141

Висновки

168

Список використаних джерел

175

ВСТУП
Сучасна зацікавленість українською літературою Донеччини 20-80-х рр. ХХ ст. обумовлена необхідністю нового підходу щодо вивчення творчості тих письменників, хто був змушений писати в умовах декретованого соцреалізму. Із прийняттям самостійності нашої держави здійснено чимало спроб нового трактування і переосмислення спадщини представників культурного процесу минулого століття. Але загальна картина літературного розвитку України була б неповною, якщо поза увагою залишити функціонування регіональних культур, які дали нашій державі не одну талановиту особистість. На жаль, Донеччина, що виплекала таких борців за національну незалежність, як Микита Шаповал, В. Сосюра, М. Руденко, В. Стус, О. Тихий, Л. Талалай та ін., і сьогодні зберігає для громадськості статус денаціоналізованого регіону, історико-культурний розвиток якого у 20-80-ті рр. ХХ ст. відбувався під суворим наглядом партії. Подібне сприйняття культурного процесу шахтарського краю як вдалого результату шовіністичних заходів радянського уряду пояснюється суспільно-політичною ситуацією на Донеччині. ЇЇ промислова потужність, чиє значення для Союзу партія добре усвідомлювала, спричинила посилений контроль і втручання у всі сфери життя, і насамперед, культурно-соціальні. Місцеве керівництво намагалося не просто зрусифікувати населення, воно сприяло розповсюдженню більшовицьких ідей в освіті, засобах масової інформації, в установах, на шахтах, фабриках і заводах. Завдання формувати образ совєтського” Донбасу виконувала література. Існування української культури як самодостатньої відкидалося з усією категоричністю. Тому мало хто й сьогодні замислюється над тим, звідки в нещодавно оприлюдненій ліриці донецьких авторів В. Сосюри, Л. Колеснікової, Л. Талалая, Г. Гордасевич та ін., написаній у роки тоталітарного терору, з¢явилися національні мотиви і неприйняття радянського політичного режиму. Чому перші публікації поезій М. Чернявського, М. Яременка, Л. Талалая, В. Соколова та ін. відрізняються від їх архівного аналога і повторних публікацій у Вибраному” чи пізніх збірках кожного з ліриків? Як у регіоні, всі сфери життя якого підпорядковувалися марксистсько-ленінській ідеології, відбувалося становлення справжніх українських поетів М. Хижняка та А. Мироненка, політичній поезії яких і в сучасному світі важко подолати кордони цензури?
Сьогодні не ставиться питання: могли чи не могли автори творити у згоді з власною совістю, бути вільними у виборі тем, образів та їх інтерпретації. Мова може йти лише про: а) збереження власної гідності в тих умовах, що вели до відкритого протистояння і врешті-решт - до репресій; б) до замовкання, або ж до творчості в шухляду”; в) до компромісу, коли письменник до якоїсь міри поділяв загалом людяні гасла про рівність, братерство, дружбу, волю, розквіт національних культур і намагався трактувати їх не з партійно-ортодоксальних позицій, а з позиції здорового глузду, з позиції власної честі і совісті, з позиції української національної ідеї. Такими постають перед читачем автори Донбасу, які розкривали свій талант на сторінках місцевих журналів Забой” і Літературний Донбас” та ін., де друкувалися їх твори.
Актуальність дисертаційної роботи полягає в необхідності наукового й об¢єктивного вивчення творчого доробку українських письменників Донеччини 20-80-х років ХХ століття. В українському літературознавстві, на жаль, досі не створено дослідження аналітико-узагальнюючого характеру, яке б всебічно висвітлювало особливості розвитку української літератури у шахтарському регіоні в умовах суворої партійної регламентації, розкривало значення даного літературного процесу в контексті української культури.
Перспективною тема дисертації є і в тому плані, що Донеччина як центр, або майже центр української етнічної землі (бо далі йде, значною мірою, українська Курщина, Вороніжчина, Ростовщина і Кубань) маловідома українському читачеві як регіон, в якому всупереч всім настановам і установкам радянських і партійних органів у всі недобрі окупаційні часи пробивалися паростки національної літератури і, зокрема, поезії. Читачеві добре відомі В. Сосюра, ранній донецький” В. Стус, М. Руденко, І. Світличний, О. Орач, В. Голобородько, Л. Талалай та ін., але тут жила і плідно працювала ціла когорта поетів, поетів за покликанням, які не йшли, або принаймні намагалися не йти на компроміс із совістю і писати поетичні агітки, і поетів частушечників”, ілюстраторів партійних гасел і закликів.
Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є праці з історії сучасного українського літературного процесу М. Коцюбинської [118], Ю. Шереха [322], Ю. Лавріненка [206], М. Жулинського [86], Г. Сивоконя [227], В. Дончика [72], І. Дзюби [65] та ін., літературознавчі дослідження М. Гетьманця [41], А. Ткаченка [278], І. Денисюка [64], А. Гризуна [60], С. Андрусів [3], Т. Гундорової [61] та ін., матеріали І та ІІ Всеукраїнських наукових конференцій, присвячені дослідженню творчої діяльності В. Сосюри [1] та В. Стуса [32].
Обираючи темою дисертації Українська література Донеччини 20-80-х років ХХ століття”, ми вважали, що культурний процес шахтарського регіону даного періоду, знаходячись у тіні київської, галицької, волинської та інших регіональних культур, не відзначився особливою активністю, а, отже, не має великої письменницької спадщини. Зібравши художній матеріал, ми змушені були констатувати протилежне: джерельну базу дисертаційної роботи складають кілька сотень поетичних збірок і прозових книг донецьких авторів, кожна з яких вимагає сучасного підходу та окремого переосмислення. Розкриття теми передбачає аналіз прозових, поетичних, публіцистичних жанрів і може стати об¢єктом вивчення не однієї наукової роботи. Тому, коли ми почали реалізовувати план-проспект дисертації, він зазнав суттєвих змін. Враховуючи вищесказане, ми зосередили увагу саме на ліричному доробку поетів шахтарського регіону, що, на нашу думку, дозволяв авторам вдаватися до асоціативного, не раз алегоричного мислення, щирого висловлення думок і почуттів, найкраще відбиваючи роздвоєність письменницької душі, яка, з одного боку, тяжіла до національного, а з іншого, мусила догоджати місцевій цензурі. Супровідно ми звернулись до публіцистичних творів М. Сріблянського, Г. Гордасевич, О. Тихого, щоб якомога повніше проілюструвати суспільно-культурну ситуацію на Донеччині у 20-80-х рр. і визначити роль і місце письменника в історичному процесі даного періоду.
Аналізуючи поетичну спадщину представників донецької літератури 20-80-х рр. ХХ ст. К. Герасименка, М. Чернявського, Г. Гордасевич, І. Савича, В. Соколова, Г. Кривди, М. Малахути, Л. Колеснікової, П. Бондарчука та ін., можна помітити посилення опору політичній системі, орієнтацію на національні ідеали. Тривалий час літературна діяльність цих майстрів художнього слова отримувала критичну оцінку і була позбавлена об¢єктивного осмислення. Викривлене сприйняття творчості того чи іншого автора погіршувало стан критичної думки в регіоні і сприяло поширенню партійних гасел у літературі. Тому вагомим внеском у розвиток донецької публіцистики стали художні твори М. Шаповала, О. Тихого і Г. Гордасевич, які вихідними положеннями свого творчого призначення обрали проповідування української ідеї у шахтарському регіоні, заперечуючи тим самим доктрину радянської ідеології, доктрину інтернаціоналізації, що на практиці означало русифікацію національної культури. Роль їх спадщини, яка кілька десятиліть не доходила до читача, у контексті державної культури важко переоцінити. Свою актуальність вона не втрачає й сьогодні, бо проблеми, яких торкаються автори, для сучасності не менш злободенні, ніж 20-30 років тому. На жаль, творчість цих видатних постатей в українській культурі й досі не дістала ґрунтовного наукового аналізу, а окремі моменти їх діяльності взагалі не відомі громадськості. Прикладом цього може служити перша збірка Г. Гордасевич, в якій поетеса чітко визначила обране життєве кредо бути проти радянської влади”. Цим авторка підписала вирок книзі Мажорна гама”, яку місцеве керівництво на чотири десятиліття відправило на полицю обласного держархіву, викресливши згадку про неї в будь-яких друкованих джерелах.
Подібна реакція влади на інакомислення призвела до письменницького застою, до стану споглядання. Якщо визначати авторське ставлення до дій Системи, то партійних настанов дотримуються, насамперед, представники прози, яка ще й у 80-ті рр. відчуває схильність до робітничої тематики. Дещо інший стан можна спостерігати в ліриці шахтарського краю. Місцеві поети гостріше за своїх колег по перу відчули нове віяння українського відродження. І хоча періодичні видання ретельно відсіюють спроби авторів дати нову оцінку дійсності, окремі твори, написані з позиції національної ідеї, все ж потрапляють на сторінки друкованої літератури. Орієнтована на ментальність українського народу громадянська поезія В. Стуса, О. Орача, Г. Гордасевич, П. Бондарчука, І. Савича та ін., тяжіння до фольклорних образів і символів пейзажної та інтимної лірики І. Низового, М. Ночовного, М. Яременка, М. Чернявського, Л. Колеснікової та ін., заглиблення у внутрішній світ ліричного героя філософських творів Л. Талалая, В. Голобородька, В. Віти та ін. дає поштовх до нового прочитання їх спадщини з позиції духовності українця в контексті сучасної української літератури.
Таким чином, необхідне об¢єктивне наукове дослідження літератури Донеччини 20-80-х рр., що дала світові кращих представників шістдесятницького і дисидентського руху та поширювала провідні ідеї національного відродження всупереч усталеному сприйняттю даного літературного процесу як апологета Системи.
Спроби проаналізувати українську літературу Донеччини ХХ ст. з точки зору національної ідеї, підкреслити її значення у становленні етапу нового відродження країни з¢являються в літературознавстві 90-х рр. минулого століття. Різні аспекти творчості донецьких письменників розглядаються у статтях і книгах С. Мишанича [32, 39-95], О. Галича [39], І. Костирі [117], Л. Талалая [271], І. Дзюби [66-67] та ін. Цим питанням присвячено матеріали Всеукраїнських наукових конференцій та VI Міжнародного Конгресу україністів, що відбувалися в м. Донецьку протягом останнього десятиліття і об¢єктом свого дослідження обрали літературну спадщину В. Сосюри [1] та В. Стуса [32].
Зв¢язок з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках наукової теми кафедри української літератури і фольклористики Донецького національного університету Актуальні проблеми української літератури і фольклору” (шифр Г-06/07 № держреєстрації 0101И003342).
Мета дисертаційної роботи обумовлена потребою висвітлити особливості розвитку літературної Донеччини в умовах тоталітарної системи, простежити основні концепти ідейно-тематичної спрямованості творів, амбівалентність естетичних поглядів митців, що формувалися під впливом національних ідеалів з одного боку, та декретованих ідеологічних постулатів.
Досягненню цієї мети підпорядковані наступні завдання:
- з¢ясувати суспільно-культурні передумови розвитку української літератури Донеччини 20-80-х рр.;
- розкрити сутність літературного процесу 20-80-х років ХХ століття на Донеччині як невід¢ємної частини української літератури загалом, що функціонувала в умовах тоталітарного тиску;
- не маючи ґрунтовного аналізу попередників, спираючись на власну пошукову роботу, розкрити некорисний для митця 20-80-х рр. ХХ ст. компроміс його вимушеного існування, дати об¢єктивну оцінку причин, що обумовили його творчі хитання між національними і комуністичними ідеалами;
- дати аналіз жанрово-тематичної та стильової своєрідності поезії шахтарського краю і довести, що донецькі автори жили загальнонаціональними проблемами з деякою орієнтацією на специфіку регіону;
- показати посилення загальноукраїнських ідей у творчості місцевих письменників у часи репресій 30-40-х рр. і 60-70-х рр. ХХ ст.;
- простежити становлення шістдесятницького руху на Донеччині, формування його філософської течії, що зосередила увагу не на суспільстві, а на психології й житті окремої особистості;
- підкреслити роль представників публіцистичного жанру М. Шаповала, О. Тихого, Г. Гордасевич і представників українського дисидентства, чиє становлення в якості майстрів художнього слова відбувалося на Донеччині, В. Стуса, І. Світличного, М. Руденка;
- показати самобутність індивідуальної авторської манери як складової частини естетичної платформи майстрів художнього слова Донеччини 2-ї пол. ХХ ст.
Предмет дослідження провідні концепти української поезії Донеччини 20-50-х років ХХ ст., жанрово-стильові аспекти і художня образність поезії шахтарського регіону 60-80-х рр. ХХст.
Об¢єктом дослідження є творчість представників донецького письменства 20-80 рр ХХ ст. К. Герасименка, М. Упеника, М. Рудя, Л. Колеснікової, В. Віти, О. Орача, Н. Ткачук, В. Соколова, П. Бондарчука, Є. Летюка, Л. Талалая, Г. Гордасевич, М. Малахути та ін., на основі якої формується загальна картина стану в українській літературі шахтарського регіону вказаного періоду.
Методи дослідження. Сучасне вивчення літератури передбачає використання різних методів аналізу залежно від мети роботи. У даному дослідженні здійснена спроба сучасного прочитання поетичних текстів з використанням елементів структурального і типологічного методів. Історико-контекстуальний метод застосований при розгляді функціонування українського літературного процесу на Донеччині в епоху тоталітаризму і перебудови. Під час дослідження творчості кожного автора провідним виступає метод самототожності письменника.
Джерельною базою роботи є поетичні твори донецьких авторів, опубліковані в журналах, часописах, альманахах, окремими виданнями, що зберігаються в бібліотеках, архівах, приватних колекціях Донеччини та інших міст України. Вивчення цих розпорошених джерел є хоч і трудомістким, але вкрай необхідним елементом роботи. Саме на основі їх детального аналізу ґрунтується синтетичне дослідження з даної проблеми.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в сучасному літературознавстві вперше здійснюється спроба об¢єктивного переосмислення літературного процесу Донеччини 20-80-х років з урахуванням онтологічного, філософсько-естетичного аспектів. Вперше література шахтарського краю розглядається з позицій української національної ідеї, яка відкидає уявлення про донецьке письменство як апологета партійних гасел, що тривалий час відзначалося дослідниками. Матеріал, обраний для аналізу, дає підстави свідчити про високий духовний потенціал місцевих авторів, що виявився у зверненні письменників до українського фольклору й народних традицій, всупереч усталеній аксіомі про суцільну партійність донецької літератури. У науковий огляд залучено багато літературних фактів і явищ, що несправедливо виносилися на марґіналії літературного процесу, або ж замовчувалися, не допускалися до друку. Прикладом може служити перша збірка Г. Гордасевич Мажорна гама” (1965), вивчення якої обґрунтувало твердження про розвиток шістдесятницького руху на Донеччині та дало підстави вважати поетесу зачинателем філософського напряму в місцевій ліриці 2-ї пол. ХХ ст.
На захист виносяться такі основні положення:
1. Творчість письменників 20-30-х рр. співіснування національного і комуністичного начал в українській літературі Донеччини.
2. Розвиток літературного процесу шахтарського регіону 40-50-х рр. обумовлений пануванням догматів соцреалізму і авторським усвідомленням своєї національної ідентичності.
3. Українська література Донеччини 60-х рр.: становлення, філософсько-естетична позиція, орієнтація на ідеали прекрасного свідчить про закріплення ідей національного відродження у спадщині місцевих авторів. Філософська течія шістдесятництва зосередилась на осмисленні долі окремої особистості, чим пояснюється відхід від класових цінностей, орієнтація на внутрішній світ Людини.
4. Невидана збірка Г. Гордасевич Мажорна гама” (1965) приклад активізації творчого мислення в регіоні у 2-й пол. ХХ ст., протистояння тезам марксистсько-ленінської теорії, яка трактувала літературний процес як ілюстраторство й утвердження партійних гасел і догм.
5. Естетична концепція української літератури Донеччини 70-х рр. будувалась на утвердженні моральної сили особистості постсталінської доби.
6. Українська література Донеччини 20-80-х рр. ХХ ст. розвивалася як невід¢ємний сегмент загальнонаціонального процесу, наслідуючи його провідні риси та відбиваючи специфіку шахтарського регіону.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що дане спостереження розвитку української літератури Донеччини доповнить загальну картину літературного процесу ХХ ст. в Україні, уточнить і конкретизує деякі закономірності його функціонування, введе в науковий обіг нові імена, факти, явища, раніше невідомі громадськості. Робота може бути використана істориками літератури, працівниками філологічної освіти при читанні вузівського курсу лекцій з новітньої української літератури, у спецкурсах і спецсемінарах: Українська література в умовах тоталітарної системи”, Українське літературне відродження на Донеччині”, Література рідного краю”, а також при проведенні уроків з української літератури в середніх загальноосвітніх і спеціальних навчальних закладах, при написанні курсових і дипломних робіт тощо.
Структура роботи підпорядкована досягненню поставленої мети і завдань. Дисертаційне дослідження складається з таких частин, як Вступ”, три розділи: Суспільно-культурна ситуація на Донеччині 20-80-х рр. ХХ ст.”, Провідні концепти української поезії Донеччини 20-50-х рр. ХХ ст.”, Жанрово-тематичне та художнє розмаїття української поезії Донеччини 60-80-х рр. ХХ ст.”, Висновки”, Список використаних джерел”.
Апробація результатів дисертації. Окремі аспекти даного дослідження, присвячені проблемі становлення ідеї національного відродження в українській літературі Донеччини 2-ї пол. ХХ ст., апробовано в доповідях та під час дискусій на таких наукових заходах: ІV Всеукраїнська науково-теоретична конференція Українська література: духовність і ментальність” (м. Кривий Ріг, Криворізький державний педагогічний університет, 5-6 листопада 2004 р.), ІІІ Всеукраїнська наукова конференція Слобожанщина: літературний вимір” (м.Луганськ, Луганський національний педагогічний університет ім. Т. Шевченка, 28 січня 2005 р.), VI Міжнародний Конгрес україністів (м. Донецьк, Донецький національний університет, 28.06. 01.07. 2005 р.).
Основні положення та результати дисертації були обговорені на засіданні кафедри української літератури і фольклористики Донецького національного університету (протокол № 4 від 22.12.2006 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в таких наукових збірниках:
1. Москвич Ю. Українська поезія Донеччини 30-х років // Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. Донецьк: ДонНУ, 2003. Вип. 8. С. 118-128;
2. Москвич Ю. Українська поезія Донеччини повоєнних років // Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. Донецьк: ДонНУ, 2004. Вип. 9. С. 214-232;
3. Москвич Ю. Громадянська поезія Донеччини 60-х років ХХ століття // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: Зб. наук. праць. Рівне: Перспектива, 2005. Вип. XV. С. 184-188;
4. Москвич Ю. Невидана збірка Г. Гордасевич: спроба прориву у велику літературу // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. К.: Акцент, 2004. Вип. 18. Ч.2: Питання менталітету в українській літературі. С. 618-636;
5. Москвич Ю. Ідея національного відродження в українській літературі Донеччини 70-х рр. ХХ ст. // Слобожанщина: літературний вимір: Зб. наук. праць. Луганськ: Знання, 2005. Вип. ІІІ. С. 244-257.

bibliography

ВИСНОВКИ
Здійснений у даному дослідженні аналіз літературного процесу на Донеччині 20-80-х рр. ХХ ст., зокрема розкриття провідних концептів і мотивів ліричної спадщини поетів шахтарського регіону, що працювали в умовах тоталітаризму, дозволяє дійти таких висновків:
Становлення новітньої української літератури відбувалося в умовах зміни політичного курсу країни, що спричинило співіснування радянських ідеалів і національних цінностей у творчості письменників. В українській літературі Донеччини 20-х рр. ХХ ст. зберігаються національні ідеї в поезії авторів, які заявили про себе раніше, - М.Ф. Чернявського, М.Ю. Шаповала, В.М. Сосюри. Молоді письменники шахтарського регіону, яких радянська влада у перші роки свого існування залучає до літературної діяльності, орієнтуються на гасла і завдання соцреалізму, що обумовлює присутність радянських ідеалів в їх творчості поряд із національними. До того ж, політика українізації, що мала відстоювати національні інтереси нашого народу, певний час зберігала віру людей у гуманність проголошених партією реформ.
Приборкання вибуху національної самосвідомості Системою наприкінці 20-х рр. обумовило подальше закріплення радянських гасел у культурному житті Донеччини і вимушене уникання національних проблем у місцевій літературі. У роки масового терору, що сприяв зміцненню тоталітарної влади, український літературний процес у шахтарському регіоні не припиняє свого розвитку. Намагаючись вижити в радянському антисвітові”, письменники Донеччини в період тиску на вільне слово поводять себе по-різному. Одні не схиляються перед засиллям Системи і потрапляють під її жорна їх репресують (Г. Баглюк, О. Селівановський, Л. Скрипник). Інші перед загрозою фізичної розправи приймають правила поведінки, визначені партією. Та в душі вони прагнуть дихати вільно, тяжко переживають трагедію українського народу. Щоб вижити, вони уславлюють Систему, а при цьому шукають найменшої нагоди, щоб говорити правду, писати щиро. Ще інші, так звані письменники”, стають апологетами партійних ідеологем, і не лише приймають законотворчість соцреалізму в галузі літератури, а й вдосконалюють її, доводячи до межі абсурду і графоманства.
Розуміючи роль місцевих періодичних видань у творенні соцреалістичного канону, донецькі автори, щоб вижити і мати змогу спілкуватись з читачем, змушені вдаватися до завуальованої асоціативності, алегоричності, за якими проглядають справжні думки і переживання. Затиснуті в декретованих вимірах соцреалізму у всіх сферах вислову вільної думки, письменники прагнуть бути щирими в обмеженому партією тематичному векторі літератури. Допомагають поетам здобутки усної народної творчості, які завжди перебували поза цензурою, поза партійним керівництвом. Тому поезія 30-х років, обмежена у свободі слова, вражає багатством зображальних засобів. І хоча лірика громадянського змісту домінує над інтимною, тяжіння поетів до пейзажних відступів, що оспівують красу та велич шахтарського краю і відбивають зв¢язок автора з фольклором, свідчать про невмирущість національних цінностей у роки апогею тоталітаризму.
Незважаючи на репресивні заходи проти кращих представників місцевої інтелігенції, події Другої світової війни, намагання політичного керівництва держави якомога сильніше утиснути українську мову в регіоні, що призвело до майже повної русифікації місцевого літературного альманаху Донбасс”, творчість українських письменників у 2-й пол. 40-х рр. не припиняється, хоча, щоб вижити, вони змушені продовжувати писати під диктовку партії.
У роки посилення ідеологічного режиму на чільне місце в періодичній літературі виносяться комуністичні гасла, які закликали до викорінення національних тенденцій у художній творчості та на перший план ставили ідеалізований образ великого Сталіна і нескореної Москви. Але видані в 50-х роках ХХ століття поетичні збірки донецьких ліриків уславлювали героїзм українського народу в роки Другої світової війни, стійкість і мужність жінки-матері. У цей час активізується творча свідомість авторів шахтарського краю. Вони не залишають осторонь людські переживання, естетичні надбання суспільства, що знайшли своє відображення у любовній, пейзажній ліриці 2-ї половини 50-х років.
Після 1953 року ліричні сторінки провідного місцевого альманаху Донбасс” поповнилися зразками інтимної та дитячої поезії. Перша поступово набувала щирості, і вже у 2-й половині 50-х років у ній практично зникає орієнтація на суспільні ідеали, на передній план виступають особисті переживання людини, її почуття. Інтимна лірика оспівує красу, ніжність стосунків між закоханими, любов і повагу до батьків, тугу за рідною землею. Духовний світ ліричного героя, що тривалий час залишався поза увагою письменників, знов стає об¢єктом дослідження українських поетів Донеччини.
60-ті рр. в українській літературі шахтарського краю відзначилися орієнтацією на ідеї нового національного відродження. Але процес відкритого протистояння політичному режиму, характерний для державної культури того періоду, не набуває широкого розмаху в даному регіоні. Мляве формування шістдесятницького руху в шахтарському краї повґязане з віддаленим від столиці географічним розташуванням регіону, що відбилось у політиці місцевого керівництва вдалою спробою загальмувати процес демократизації. Незважаючи на послаблення культу Сталіна, жорсткий політичний контроль, спрямований на друковані видання, сприяв посиленню культу Партії, що позначилося на громадянській ліриці місцевих авторів.
Але політичне керівництво країни не в змозі було припинити зростання національної свідомості в творчості В. Стуса, О. Тихого, М. Руденка, І. Світличного вихідців з Донбасу, що одними з перших в опозиційному русі виступили проти насильницької русифікації України і через все своє життя пронесли вогонь боротьби за суверенність рідної держави.
Характерною рисою громадянської поезії донецьких шістдесятників стало звернення до теми митця і мистецтва. Шістдесятницький Ренесанс, віяння якого відчув і регіон з посиленою опікою” партії, зосередився на ролі окремої особистості в суспільстві. Типовий характер типового комуніста більше не цікавить місцевих поетів, натомість у літературі з¢являється образ митця, який орієнтується на кращі здобутки української культури і вершиною літературної творчості визнає спадщину подвижників національної ідеї.
Перехід від образу пасивного знеособленого громадянина до людини мислячої, активної спричинив зацікавленість філософським жанром у літературі. Орієнтація на первинне, необбріхане обумовлює вибір естетичних категорій у спадщині донецьких ліриків 60-х років. Тому в центрі їх філософських роздумів лежить протистояння Добра і Зла, Правди і Кривди.
У 60-ті роки на Донеччині, на відміну від загального процесу відродження, широкого розповсюдження набуває інтимна лірика. Кожний місцевий поет прагне змалювати чисте, щире і високе почуття. Українська поезія шахтарського краю дала державній літературі імґя талановитого лірика В. Голобородька, чия поетична стихія знайшла своє вираження у верлібрі. Написані ним вірші захоплюють незвичними образами, непересічними метафорами, зверненням до фольклору.
Художнє багатство, розлога асоціативність зустрічаються у творчості всіх донецьких письменників. Для даного періоду місцевої літератури характерна нова інтерпретація образів, вир захоплюючих метафоричних зворотів, порівнянь, прекрасних епітетів, які не тільки не ускладнюють сприйняття творів, а й посилюють чудовий колорит намальованих митцями картин.
Справжнім здобутком української поезії Донеччини 60-х рр. стала неопублікована перша книга Г. Гордасевич Мажорна гама”. Лірика поетеси, вміщена в цій збірці, визначає художньо-поетичний стиль авторки і обумовлює життєвий вибір Г. Гордасевич бути проти радянської влади.
Громадянська поезія, присутня у двох рукописах книги, орієнтована на Добро, Людяність, Красу. Вона відкидає штучно визнані партією класові цінності, висуваючи на перше місце положення ментальності тієї доби: роль окремої людини в суспільстві, свободу волі, прагнення до реалізації внутрішнього світу людини.
Філософська лірика Г. Гордасевич, вміщена в збірці Мажорна гама”, досліджує проблему людського щастя і виходить не з матеріальних чинників, а з психології окремої людини. Поезія філософської тематики Г. Гордасевич започаткувала цей напрям у донецькій ліриці ХХ століття.
Лірична героїня інтимних творів поетеси жінка, яка власноруч робить свій життєвий вибір, незважаючи на суспільні канони і догми. Вона рішуча, вольова, активна, оптимістична. Це новий тип ліричної героїні в літературі шахтарського регіону 2-ї пол. ХХ століття.
Пейзажна тема в ранній творчості Г. Гордасевич розкривається у поєднанні з інтимною. Але саме тут вповні просліджується національна специфічність лірики поетеси у виборі зображально-виражальних засобів і традиційних образів, що свідчить про унікальність невиданої збірки Мажорна гама” в українській літературі минулого століття.
Література шахтарського регіону 70-х рр. ХХ ст. відзначається пошуками національної ідентичності в умовах розгортання політики русифікації, що нищила будь-які прояви української духовності в літературі.
Ідея національного відродження, спрямована проти інтернаціональної політики радянського уряду, вповні розкрилася у творчості одного з засновників дисидентського руху на Україні О. Тихого. Провідна думка його статей щодо збереження національних надбань знайшла підтримку в поетичному колі Донбасу, яке зосередилось над проблемами рідної мови і рідної держави в місцевій літературі.
Усвідомлюючи роль літературних творів у житті нації, донецькі автори звертаються до образу слова-зброї, надаючи йому нового семантичного забарвлення. Тяжіння до українського фольклору і любов до Батьківщини є визначальними в поезії, яка оспівує красу рідної держави України.
В умовах посиленого політичного тиску, втіленням якого була русифікаторська політика радянського уряду, література Донеччини І пол. 80-х рр. зберігала орієнтацію на національні цінності та ідеали. Громадянська поезія шахтарського регіону зосереджується на темі Батьківщини, відбувається переосмислення ролі митця в літературі, його особистого призначення в суспільстві. Загострюється проблематика історичної теми в місцевій ліриці: здійснюється спроба оприлюднення жахливих наслідків сталінського режиму.
Зосередженість авторів на людській особистості, усвідомлення її активної ролі як окремої творчої індивідуальності, а не елемента загальної народної маси, обумовлюють сконцентрованість філософської поезії на переосмисленні життєвих цінностей. Такі поняття, як щастя і горе, дружба і зрада, чесність і підлість набувають персонального звучання, а не суспільного виміру.
У 80-ті рр. в повний голос заявляє про себе інтимна лірика шахтарського регіону. Теплота родинного інтиму, повага до батьків, почуття дружби теми, до яких звертається у своїй творчості кожен автор. На відміну від попередніх десятиліть, третину донецької поезії складають вірші, присвячені оспівуванню кохання. Одному з найсильніших почуттів людини автори, нарешті, відводять належне місце у власній творчості.
У сфері художньо-виражальних засобів і стилістичних фігур відмічається широке застосування всіх форм текстового оформлення. Насичення громадянської поезії стилістичними фігурами, гіперметафоричність інтимної та пейзажної лірики, використання народної символіки, інтерпретація фольклорних образів свідчать про утвердження національного начала в донецькій літературі 80-х рр. ХХ ст.
Останній етап доби соцреалізму, перехід до демократизації відзначився зверенням до дитячої теми у творчості місцевих авторів. Варто вказати на появу віршів для дітей молодшого шкільного віку, що сприяють позитивному формуванню кожної особистості.
У 80-х рр. збільшується кількість окремих збірок українських ліриків Донеччини, які побачили світ не лише у місцевому, а й провідних київських видавництвах.
Акцентувавши увагу на всіх здобутках і втратах українського літературного процесу на Донеччині доби соцреалізму як невід¢ємної української письменницької спадщини, ми заперечуємо думку про письменників шахтарського регіону як апологетів сталінської доктрини. Змушені працювати і уславлювати партію в умовах радянської дійсності, вони зберегли національне начало в літературі. Виходячи за межі регламентованого цензурою, донецькі автори розширювали ідейно-тематичний горизонт поезії, тяжіли до символіки та образності усної народної творчості, т. ч. відстоюючи духовність і ментальність рідного народу на сторінках власних збірок.
Результати даного дослідження дають змогу переосмислити функціонування літературного процесу на Донеччині 20-80-х рр. ХХ ст., спростовуючи попередні твердження радянських критиків, відкривають для сучасного літературознавства невивчені сторінки літературної біографії країни, подають сучасну оцінку історико-культурного розвитку шахтарського регіону в епоху тоталітаризму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. Випуск 1: [Життя і творчість В. Сосюри] / Редкол. С. В. Мишанич та ін. Донецьк: Кассіопея, 1998. 164 с.
2. Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. Випуск 6 / Відпов. ред. Мишанич С. В. Донецьк: Видавництво ДонНУ, 2001. 302 с.
3. Андрусів С. Сучасне українське літературознавство: тексти і контексти // СіЧ. 2004. № 5. С. 48-53.
4. Анісімова Т.П. Бентежність. Донецьк: Донбас, 1969. 23 с.
5. Анісімова Т. Коли торкнешся ти // Донбасс. 1967. № 3. С. 104.
6. Білаш Б. Напруга: [Про зб. Наодинці зі світом” Л. Талалая] // Донбас. 1988. № 1. С. 107-108.
7. Білаш Б. Перед людьми і совістю: [Про зб. Написи на снігу” О. Орача] // Донбас. 1982. № 1. С. 102-103.
8. Білий І.О. Досвіток: Вірші. Донецьк: Донбас, 1969. 47 с.
9. Білий І.О. За калиновим жаром: Лірика. Донецьк: Донбас, 1972. 47 с.
10. Білий І.О. Передмістя: Поезії. Донецьк: Донбас, 1976. 63 с.
11. Білий І.О. Пізні райдуги: Вірші, поема. Донецьк: Донбас, 1981. 64 с.
12. Білий І. Я іду по зимовому цвіту // Донбас. 1975. № 6. С. 72.
13. Білогуб І. А традиції є! // Донбасс. 1963. - № 1. С. 126-131.
14. Білогуб І. М. Поезія шахтарського краю // Радянське літературознавство. 1976. № 11. С. 47-53.
15. Біляїв В.І. Осіння обнова: Поезії. Донецьк: Укр. культуролог. центр, 2001. 94 с.
16. Бишарев О. Расстрелян «друзьями»: [Про Г. Баглюка] // Скифы. 1996. № 2 3.
17. Бойко Г. Вибрані твори. У 2-х т. Т. 1. К., 1983. С. 12-119.
18. Бойко Г. Не забуть мені // Донбасс. 1946. № 1. С. 129.
19. Бойко Г. Щастя. Гуцулка // Донбасс. 1947. № 3. С. 74-77.
20. Бойко Г. Легкова. Василько // Донбасс. 1950. № 11. С. 108-109.
21. Бойко Г. Синові // Донбасс. 1950. № 12. С. 6-8.
22. Бойко Г. Шахтарі // Донбасс. 1954. № 15. С. 124.
23. Бойко Г. Сталіну // Донбасс. 1952. № 17. С. 8-9.
24. Бондарчук П.Ф. Грань: Сонети. Донецьк: Донбас, 1973. 173 с.
25. Бондарчук П. Не відлюби свої тривоги: Сонети. Донецьк: Донбас, 1965. 57 с.
26. Бондарчук П.Ф. Серцем чую: Поезії. Сталіно: Кн. видавництво, 1959. 61 с.
27. Бондарчук П.Ф. Три струни: Поезії. Донецьк: Донбас, 1980. 127 с.
28. Бондарчук П. Ще ж попереду життя: [Про збірку М. Титова У нас попереду життя”] // Донбасс. 1959. № 3. С. 126-128.
29. Бондарчук П. Мій сучасник // Донбас. 1973. № 3. С. 1.
30. Борисенко М. Ставлення режиму до літературної дискусії 1925-1926 рр. в Україні // Пам¢ять століть. 1999. № 1. С. 111-116.
31. Борисюк І. Ініціація як модель і символ у поезії вісімдесятників // СіЧ. 2005. № 4. С. 26-38.
32. Василь Стус в контексті європейської культури: Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції присвячено вшануванню пам¢яті письменника, літературознавця, мислителя і громадянина // Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. Вип. 6. Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2001. 302 с.
33. Віта В.А. Орне поле: Вірші та драм. поема. К.: Рад. письменник, 1983. 85 с.
34. Віта В.А. Сонячні струни: Поезії. К.: Рад. письменник, 1976. 71 с.
35. Волошко Є. З вічних джерел: Розвідки, статті, есе. К.: Рад. письменник, 1987. 213 с.
36. Волошко Е. Поэзия революционной бури. Донецк: Кн. изд., 1961. С. 5-105.
37. Волошко Є. Хто вони друзі” та доброзичливці”? // Донбас. 1974. № 4. С. 114-123.
38. Габелєв М. Забоївська артіль” // Радянська Донеччина. 1981. 24.05.
39. Галич О.А. Посівальники доби: Література рідного краю. Луганськ: Знання, 2003. 132 с.
40. Гамзе Ю. Паростки майбутніх пісень: [Про поезію П. Бондарчука] // Донбасс. 1959. № 4. С. 145-146.
41. Гетьманець М.Ф. Сучасний словник літературознавчих термінів. Харків: Веста: Ранок, 2003. 160 с.
42. Гиршман М. Единство формы и содержания // Донбас. 1986. № 5. С. 90-93.
43. Глущин Р. Досвітня бентежність: [Про збірки І. Білого Досвіток”, Т. Анісімової Бентежність”, М. Малахути Зозулинці”] // Літературна Україна. 1969. 22. 07.
44. Голобородько В. Летюче віконце: Документи ІV. Париж, 1970. 233 с.
45. Гончаров Н. Поющие пласты. Донецк: Донбасс, 1966. 248 с.
46. Гордасевич Г.Л. Високе полум¢я дня: Поезії. К.: Рад. письменник, 1980. 77 с.
47. Гордасевич Г.Л. Ішла весна по місту: Поезії. Львів: ЛА Піраміда, 2001. 63 с.
48. Гордасевич Г. Мажорна гама. Донецьк, 1965. 86 с. Рукоп. деп. до ДАДО № 233.
49. Гордасевич Г. Мажорна гама. Донецьк, 1965. 61 с. Рукоп. деп. до ДАДО № 234.
50. Гордасевич Г.Л. Наречена сонця: Поезії. Донецьк: Донбас, 1976. 63 с.
51. Гордасевич Г.Л. Слід зірниці: Лірика. К., 1986. С. 9-20.
52. Гордасевич Г.Л. Соло для дівочого голосу: Автобіографічний роман. Львів: Добра справа, 2001. 111 с.
53. Гордасевич Г. Літній дощ упав на землю // Донбасс. 1964. № 4. С. 84.
54. Гордасевич Г. Ми вийшли з Обрію” // Комсомолец Донбасса. 1990. 07. 09.
55. Гордасевич Г. Твої, Україно, діти: Публіц. ст. // Березіль. 1993. № 9-12. С. 129-141.
56. Гордасевич Г. Українки під знаком тоталітаризму // Літературна Україна. 1995. 21. 09. С. 6.
57. Гордасевич Г. У нелегкій дорозі: [Про збірку І. Білого За калиновим жаром”] // Літературна Україна. 1972. 11. 07.
58. Гордасевич Г. Чи потрібні письменники політиці?: Передвиборні роздуми // Літературна Україна. 1998. 12. 03. С. 2.
59. Гризун А. Розвиток ліричного начала: [Про збірку І. Білого Передмістя”] // Вітчизна. 1977. № 8. С. 204-206.
60. Гризун А. Сугестивна лірика: проблематика та жанрові особливості // СіЧ. 2003. № 12. С. 28-33.
61. Гундорова Т. Де місце” нового?: [Про нові літературні течії] // СіЧ. 1997. № 10. С. 53-56.
62. Гундорова Т. Літературний канон і міф // СіЧ. 2001. № 5. С. 15-24.
63. Дем¢яненко В. Тудівниця. Їжачок // Донбасс. 1959. № 6. С. 139.
64. Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору // СіЧ. 2003. № 9. С. 16-25; № 10. С. 41-49.
65. Дзюба І. Пастка. Тридцять років зі Сталіним. П¢ятдесят років без Сталіна. К.: Криниця, 2003. 141 с.
66. Дзюба І. Душа, розпластана на пласі” // Світличний І. Серце для куль і для рим. К.: Рад. письменник, 1990. С. 5-20.
67. Дзюба І. Література соціалістичного абсурду // Сучасність. 2003. № 1. С. 88-112.
68. Дзюба І. Нотатки про збірку Поезії” М. Чернявського // Донбасс. 1951. № 15. С. 156-162.
69. Диченсков М. Страницы литературной жизни // Памятные места Донбасса. Донецк, 1984. С. 221-231.
70. Донеччино! Згадай своїх синів! Слово землякові Василю Гайворонському // Донбас. 1993. № 1-2. С. 134-137.
71. До нових висот, письменники Донбасу // Донбасс. 1954. № 23. С. 3-14.
72. Дончик В. З потоку літ і літпотоку. К.: Стилос, 2003. 555 с.
73. Доценко Ю. Його звали Олекса Тихий // Донбасс. 2006. 15. 08. С. 9.
74. Доценко Ю. Люди, гідні народної пам¢яті: [Олекса Тихий] // Світлиця. 2005. 09.09. С. 1.
75. Доценко Ю. Нетлінні скарби старої хати : [Про епістолярну спадщину О. Тихого] // Україна соборна. 2006. серп. С. 4.
76. Дрозд І. Ромби, квадрати, трикутники // Донбас. 1981. № 4. С. 78.
77. Дяченко О. Змужніння поетичного голосу: [Про Є. Летюка] // Донбасс. 1967. № 3. С. 119-123.
78. Дячков В. На вічі велелюдному: [Про збірку Ю. Сліпка На вічі велелюдному”] // Літературна Україна. 1971. 22. 06.
79. Євсєєв В., Донецький М. Революційна поезія Донбасу в період 1905-1907 // Радянська Донеччина. 1955. 20.08.
80. Ермаков Ф. Тайны, известные всем // Донецкий кряж. 1997. 15-21.05.
81. Ерхов Г. Высокий долг художника // Донбас. 1984. № 5. С. 5-8.
82. Жуковський С.В. Вітер часу: Поезії. Донецьк: Донбас, 1983. 79 с.
83. Жуковський С.В. Колія: Вірші. Донецьк: Донбас, 1986. 79 с.
84. Жуковський С.В. Прагнення краси. Поезії. Донецьк: Донбас, 1973. 31 с.
85. Жуковський С. Шляхом творчих пошуків: Донецькій організації НСПУ 80 // Донеччина. 2004. 02. 12.
86. Жулинський М. Заявити про себе культурою: тези трибунні, позатрибунні, а також роздуми й сповіді за парадною завісою. К.: Генеза, 2001. 645 с.
87. Жулинський М. Слово і доля: Навч. посібник. Киів, 2002. С. 606-625.
88. Загнітко А. Термін у поетичному творі: [На матеріалі поезій Г. Кривди, І. Савича, Л. Талалая. М. Чернявського] // Донбас. 1983. № 2. С. 101-107.
89. Замковой В. Артёмовский литературный цех. Артёмовск, 1993. С. 93-95.
90. Западинський Ю. Два поети // Літературний Донбас. 1933. № 10-12. С. 218-225.
91. Западинський Ю. За критику критики // Літературний Донбас. 1933. № 4. С. 106-114.
92. Захлєбін П. До краси людської: [Про Є. Летюка] // Донбасс. 1967. № 3. С. 119-123.
93. Захлєбін П. Очима і серцем сина: [Про Ю. Сліпка] // Донбасс.- 1966. № 3. С. 128-130.
94. Земле рідна, колискова: Українські поети Донеччини. Донецьк: Донбас, 2001. 206 с.
95. Ідеологічні перекручення в літературі, викриті в статті газети Правда”, і чергові завдання письменників Радянської України // Донбасс. 1951. № 15. С. 130-155.
96. Ионов А. О писателях и книгах: Очерки. Донецк: Донбасс, 1981. 208 с.
97. История родного края: /1917-1998 гг./ Учеб. пособие для 10-11 кл. Част. 2. / Авт.: Р. Д. Лях, В. Н. Никольский и др. Донецк, 1999. 320 с.
98. Калиниченко В. Между прошлым и будущим // Донбасс. 2004. 14. 12.
99. Кирій І. Вірші для дітей: [Про збірку Г. Кривди Ви не чули диівини?”] // Дніпро. 1960. - № 9. С. 158.
100. Кичигін В. Глибини історії: Роздуми над творами про минуле Донбасу // Радянська Донеччина. 1981. 11. 09.
101. Клоччя А. Мистецтво відроджуваного Донбасу // Донбасс. 1946. № 1. С. 146-158.