Поетика Леоніда Талалая

brief description

Кам’янець-Подільський державний університет

На правах рукопису

Прокоф’єв Іван Петрович

УДК 82 1.161.2’06

Поетика Леоніда Талалая

10. 01. 01 українська література
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
Кудрявцев Михайло Григорович

Кам’янець-Подільський 2004

Зміст

Вступ .................................................................................................................. 3-16 Розділ 1. Формозмістова єдність творів Л. Талалая в найхарактерніших
її виявах ............................................................................................................ 17-92
1.1. Функціональні особливості локальних метафор Л. Талалая ..... 17-26
1.2. Звернення Л. Талалая до віршів-метафор як вияв тяжіння до
структурно-смислової єдності твору .............................................................. 26-44
1.3. Автологія у віршах Л. Талалая ....................................................... 44-62
1.4. Внутрішня гармонізація творів Л. Талалая ................................... 62-68
1.5. Явища інтертекстуальності, асоціативність ................................ 68-90
Розділ 2. Художній світ Л. Талалая .............................................................. 93-160
2.1. Імпресіоністсько-символістська спрямованість образів, прит-
чевість у віршах Л. Талалая ............................................................................. 93-102
2.2. Пам’ять, уява, інтуїція і поетичний образ Л. Талалая ................. 102-116
2.3. Медитативність, філософічність лірики Л. Талалая .................... 116-127
2.4. Образні повтори Л. Талалая як вияв художньої системності ..... 127-132
2.5. Ключові образи Л. Талалая ............................................................ 132-144
2.6. Поетичне осягнення часу як форми існування світу .................. 144-152
2.7. Історіософські мотиви у ліриці Л. Талалая ..................................... 153-158
Висновки ........................................................................................................... 161-167
Список використаних джерел .......................................................................... 168-175

ВСТУП
Творчість українського поета Леоніда Талалая неординарне явище в сучасній поезії. Ця неординарність полягає у первісній свіжості світосприйняття, спроможності зазирнути в глибинну суть речей і явищ, здатності втілювати в досконалих образних побудовах найтонші психічні реакції. На думку доктора філологічних наук В.Моренця, сьогодні можна говорити про те, що є суто талалаївським внеском в естетику 70-80-х років” [81; 16].
Творчість письменника пережила глибоку еволюцію, джерела якої в шістдесятництві. Перші його збірки Журавлиний леміш” (1967), Вітрила тривог” (1969) та й певною мірою окремі з наступних засвідчують живу спорідненість з естетикою бунтівного покоління.
З початку 70-х років, коли декларування нових світоглядних і мистецьких позицій вичерпало себе і все настійливішою ставала потреба матеріалізації висунутих шістдесятниками гасел і програм в адекватних художніх зразках, Л. Та-лалай береться за зосереджене розбудовування глибокоіндивідуального поетичного світу, з кожною новою книжкою надаючи йому більшої образної місткості і значимості. Створене ним у 70-90-х роках неперебутня естетична реальність.
Феномен поетики Л. Талалая виявився у її неодномірності, формозмістовій багатогранності, глибині мистецького осягнення природи і людської душі.
У періодиці протягом останньої третини ХХ століття видрукувано десятки рецензій, статей, в яких розкриваються різні грані складної еволюції письменника, його художнього світу, мистецького інструментарію, творчі втрати і здобутки. Здебільшого, ці дослідження стосуються змістового аспекту поетики.
Перші добірки і книги Л. Талалая були опубліковані на рубежі 60-70-х років. Тоді ж їх помітила рухома естетика”. Всеукраїнській читацькій аудиторії початківця з Харківщини на сторінках Літературної газети” представив С. Крижанівський [63; 3]. На вихід першої книжки поета відгукнулися А. Стефан-ський [114; 4], [115; 4], С. Тельнюк [137; 4], А. Митропольський [78; 4], Г. Горда-севич [27; 152-153]. Особливості художнього світу другої збірки Вітрила тривог” розкрив Т. Салига [105; 4].
1971 року третю збірку поета Осінні гнізда” прорецензував Л.Череватенко. Зазначаючи, що до неї залетіли вірші досить відмінні і за стилем, і за рівнем” [149; 144], критик завважив серйозність тону молодого поета, реальну складність світу”, що постала в його творах, їх музичність. Звернув він увагу і на відкритість емоції та думки у тогочасного Л. Талалая. Цей факт цікавий, бо дозволяє бачити відправні точки мистецького розвою: з часом головні емоції і думки у творах поета з поверхні змісту переходитимуть у його глибини, у підтекст, закриватимуться.
Л. Череватенко слушно критикував автора Осінніх гнізд” за вторинність окремих образів, закликав його протиставитись течії зужитої поетичності”, виболювати, винаходити власне відчуття, бачення світу” [149; 148]. Саме такою дорогою поет і пішов згодом.
Ще на початку становлення Талалаєвого таланту первородні його корені прагне дослідити О. Орач. Він пише про поглиблене вирішення поетом старих і вічних тем, про те, що Джерелом його образної свідомості є безоглядна довіра власній емоційно-логічній конституції...” [89; 3], відзначає афорис­тичність стилю і символічний характер окремих образів. О. Орач цитує лист керівника семінару Вищих літературних курсів у Москві, в якому навчався Л.Талалай, відомого російського поета О. Межирова, зокрема такі слова: Беру на себе сміливість пророкувати Леонідові Талалаю велике майбутнє. Він гаряче любить і глибоко розуміє українську поетичну традицію і причетний до культури світу ...” [89; 3].
Короткий огляд перших трьох книг Л. Талалая зробила 1972 року Г. Горда-севич [28; 155-156], акцентуючи цілісність перших двох, настроєвість поетичного малюнка в них, не зовсім вдалу іронію, прозаїчність окремих творів з третьої.
У 70-х роках обдарування Л. Талалая швидко дорослішає. Це засвідчили книги Не зупиняйся, мить” (1974), Осенние гнёзда” (видана в Москві 1975 року), Допоки твій час” (1979) та збірка Вода в пригорщі” (1981), що підсумувала творчі пошуки 60-70-х років.
Чутливий до молодих талантів, Л. Новиченко у рецензії на збірку Не зупиняйся, мить” писав: Серед наших поетів молодшого покоління Л. Талалай відзначається органічно властивим йому тонким ліризмом і схильністю до ясної, прозорої, але разом з тим і не скутої звичною традиційністю форми” [86; 134]. Це дослідження цінне тим, що в нім окреслено окремі грані художньої системи, контури тогочасного поетичного світу Л. Талалая. Тут відзначено конструктивну роль свіжої і гострої образної думки, наявність у деяких текстах елементів публіцистичного стилю, афористичність вислову, сповідальність тону, ліричну експресивність; окремі твори розглянуто в контексті української і зарубіжної літератури. У спостереженнях критика розкривається вміння Л.Талалая знімати із звичайних речей шкаралущу буденності і часової обмеженості” [86; 135], стильова близькість його творчості до поезії М.Рильського і В.Сосюри.
Л. Новиченкові вдалося побачити поетове тяжіння до лірики звичайного, щоденного” людського переживання, повинутого виразною філософською задумою” [86; 135]. Згодом, у 80-х роках, цей напрям художнього пошуку у віршах Л.Талалая домінуватиме. В рецензії аналізується загострене емоційне відчуття часу як буттєвої категорії” [86; 135], яке пізніше набуде у творах поета особливо яскравого розвитку.
Помітним фактом літературного процесу 70-х років, на думку Г. Сивоконя, стала книжка Допоки твій час”. Дослідник веде мову про витонченість, економність Талалаєвого слова, важливу роль деталі в художній структурі його віршів [108; 3].
Етапними у творчому розвої письменника виявились збірки Високе багаття” і Глибокий сад”, що вийшли друком на початку 80-х, в піковий період брежнєвсько-сусловської стагнації. Вони висувались на здобуття Державної премії імені Т. Шевченка, але незважаючи на найпозитивніші рецензії в пресі, з якими виступили Л. Кисіль [53; 3], Л. Брюховецька [16; 3], О. Довгий [36; 3], були відхилені. Позірна тихість”, камерність цих книг не відповідала канонам соцреалізму. На наш погляд, не досить гострозорою виявилась і тогочасна критика, котра далеко не сповна осягнула їх зміст. На це опосередковано вказує і сам письменник, ведучи мову про непрочитаність, непроаналізованість української поезії ХХ століття [125; 4].
Розмаїття поетичного світу” в ліриці Л. Талалая кінця 70-х початку 80-х розглядає В. Єршов. Він вказує на глибоку індивідуальність цього світу, поліфонію змісту і поліфонію інтонації у поемі Будьмо”, пробує схарактеризувати жанрову систему Л. Талалая, розкриває окремі аспекти його поетики у зіставленні з поетиками Гете і Елюара [42; 139-141].
Спробу колективного створення літературного портрета Л. Талалая було здійснено 1983 року на засіданні Секретаріату правління Київської організації СПУ. В обговоренні збірок Вода в пригорщі” та Високе багаття” виступили В. Кочевський, Г. Сивокінь, П. Осадчук, В. Коваль, Л. Горлач, М. Слабо-шпицький, І. Драч, М. Зарудний, Ю. Мушкетик. Майже всі говорили про те, що критика заборгувала перед поетом.
Найповніше цю думку висловив Г. Сивокінь: Критика, що й справді не вельми балує увагою цього поета, послідовно намагається переробити” його, закидаючи, зокрема, такі гріхи, як камерність, тихість голосу, самозосеред-женість” [154; 6]. У плані стосунків Л. Талалая з тогочасною критикою цікаве й таке спостереження Г. Сивоконя: ... я переконався напевно, що до порад критики відносно посилення соціальних акцентів... автор не вельми прислухається, все ж таки довіряючи своєму поетичному кредо, обстоюючи його всупереч цим порадам” [154; 6].
Критичну зіркість при розгляді окремих книг письменника проявили літературознавці М. Рябчук та Я. Мельник. Вони помітили ті іманентні риси його поезії, котрі складають її неповторність.
У потрактуванні Талалаєвого доробку 60-70-х років М. Рябчук зазначає, що уже в першому вірші зі збірки Журавлиний леміш” ... крилася... цілком усвідомлена і програмна установка на недекларативність виявлення почуттів, установка, яку в новіших книгах поетові дедалі успішніше і послідовніше вдається реалізувати...” [102; 56].
Дослідник наголошує природність поетового слова, його здатність у звичайних життєвих подробицях осягати вселюдський сенс, у частковому побачити найзагальніше, в конкретному символічне ...” [102; 58], простежує еволюцію змісту і форми окремих творів Л. Талалая, поступове збагачення його художньої системи, пробує розкрити найхарактерніші її особливості, відзначає виняткову чутливість поета до найдрібніших контрастів у житті людини і природи, ... а заразом і до екстремально-перехідних, неусталених душевних станів...” [102; 60], характеризує письменника, як митця трагедійного, маючи на увазі не спосіб світосприйняття, а спосіб розгортання ліричного сюжету.
Статті Л. Новиченка і М. Рябчука про свою творчість Л. Талалай і сьогодні вважає найоб’єктивнішими, найпроникливішими.
Прозорість, інтуїтивність письма, інтонаційна наспівність, легкоприс-тупність несподіваних асоціацій, природний плин метафоричного мовлення, наповненість образів буттєвим смислом, тобто, їх символічність риси Талалаєвої поетики, спостережені Я. Мельником [75; 21-28].
Дослідник розглядає доробок письменника 70-х початку 80-х років в контексті творчості О. Олеся, В. Сосюри, І. Драча, В. Симоненка, В. Забаштан-ського, Д. Іванова, А. Кичинського, російських поетів С. Єсеніна і Ю. Кузнєцова, стверджуючи, що ... у сфері поезії конкретно-ситуативної на Л. Талалая чатують невдачі” [75; 25-26], і підкреслюючи зорієнтованість його хисту на символістичне сприйняття дійсності [75; 26].
Ще у 80-х роках літературознавці пробують визначити місце Л. Талалая в українській літературі. Спорідненість поетичної філософії Л. Талалая і Г. Сково-роди, продовження традицій української класики, типологію ліризму Л. Талалая і В. Сосюри наголошує Т. Салига [103; 158-160]. Він вказує на витоки Талалаєвої лірики з фольклорних джерел, медитативні її ознаки, головніші мотиви [104; 216-235].
Помітним явищем у творчості поета і українському літературному процесі 80-х років стала збірка Наодинці зі світом” (1986). Я. Мельник спостеріг у ній передусім вираження інтуїтивних буттєвих начал людини, тривожність, загадковість образів, легку, неповторну метафорику, критикував автора за напередзаданість” змісту окремих віршів [76; 189-190]. Заслугою літературо-знавця є перша спроба аналізу поетового вторгнення у сферу підсвідомості, що в українській літературі того часу було явищем поодиноким.
Згадану книжку у своїх статтях, рецензіях також розглядають І. Дзюба [34; 33-37], В. Базилевський [6; 277-283], В. Моренець [84; 192-193, 200], О. Логви-ненко [68; 216-220]. Попри окремі недоліки, вони відзначають масштабність, самобутність художнього мислення поета, втілення у його творах гуманістичної концепції значущого проминання” [84; 193].
Вплив емоції на часово-просторове сприйняття на матеріалі творів Л. Тала-лая досліджує А. Макаров, наголошуючи ейдетичність окремих його образів [70; 210-211, 224-226].
Не знайшли належного поцінування критикою особливо примітні книги поета Луна озвалась на ім’я” (1988) і Така пора” (1989). Двадцятип’ятирічний період його творчості підсумувала збірка Вибране” (1991), що 1993 року була удостоєна Національної премії України імені Т. Шевченка. Передмовою до неї стала стаття В. Моренця Істина в дорозі” [81; 5-26], яка згодом у дещо зміненому вигляді в ролі підрозділу ввійшла до докторської дисертації автора.
В. Моренець підкреслює духовну, ідейно-естетичну спокревність поезії Л. Талалая з поезією шістдесятників, але одразу ж наголошує на самобутності його художнього світу, значно тихшого й складнішого, зосередженого на тонких матеріях” [81; 8], акцентує углибання поета у світ природи і душі, захоплення буттєвим плином.
У дослідженні особливо цінним є виявлення реальних художніх здобутків письменника. Найбільшим з них літературознавець вважає поетичне осмислення проблеми часу. Як робоче поняття обґрунтовує він категорію значимої тимчасовості, що, на й ого думку, стала філософсько-естетичним стрижнем талалаївського поетичного світу і саме в силу своєї значимості принципово відрізняється від світогляду екзистенціалізму” [83; 30-31].
В. Моренець відносить лірику Л. Талалая до модерної творчості, пропонуючи при цьому літературознавчий термін напрям” замінити поняттям світоглядно-духовного стану [83; 45].
У 90-х роках творча активність Л. Талалая дещо ослабла, але поезія його сягнула нових глибин, набула нових відтінків. 1996 року мінімальним тиражем вийшла самопальна” збірка Крилом по землі”, 1999-го в Українському письменнику” книга Потік води живої”. Крім того, час від часу з’являлися добірки і окремі вірші в Літературній Україні”, журналах. Однак критика, літературознавча наука не були до них достатньо уважними. Можна згадати півторасторінкову рецензію О. Логвиненко на останню книжку в журналі Вітчизна” [69; 148-149], нашу спробу рецензії на збірку Крилом по землі” в журналі Київ” [95; 140-142], статтю з нагоди 60-річного ювілею поета, опубліковану в Літературній Україні” В. Базилевським [7; 5].
В. Базилевський синтезував власні багатолітні спостереження над творчістю поета-побратима. Найсуттєвіші її грані він висвітлює на тлі сучасної літературної ситуації в Україні, з усією її неоднозначністю і драматизмом. Поезія Л. Талалая трактується як рукав традиції в її еволюції та індивідуальній самостійності”, як поезія без консервантів” [7; 5]. Підкреслюються унікальність пронизливого Талалаєвого ліризму, його медитативність (Талалай серце думаюче”), мудра простота, непідробна щирість та правдивість, притаманні і образному відтворенню мікрокосму, і осмисленню законів світобудови, і поетичному дослідженню душі. Літературну постать Л. Талалая В. Базилевський відносить до пізніх шістдесятників.
Отже, літературознавці, критики уже виважили внесок Л. Талалая в українську літературу другої половини ХХ століття, окреслили найпримітніші грані його доробку, розкрили деякі риси його поетичного світу, деякі прийоми образотворення.
Статті, передмови до книг, рецензії, відгуки, обговорення окремих збірок у творчих організаціях Спілки письменників, фрагменти різноманітних поетичних оглядів, що публікувалися в періодиці, інші друковані матеріали створюють мозаїчну картину, в якій частково проявлені риси творчого портрета і творчої системи поета. Однак цій картині бракує цілісності і повноти. На часі розгорнуте аналітико-синтетичне дослідження і об’єктивна оцінка усього відомого на сьогодні доробку письменника, глибше проникнення в основи його неодномірної поетики, глибше пізнання головних його творчих принципів і прийомів. Все це зумовлює актуальність пропонованої роботи.
Наявні дослідження не розкривають повною мірою особливостей організації формозмісту, змістових чинників художньої форми у творах поета, його образної мови.
У докторській дисертації В. Моренця дуже стисло, на 20-ти сторінках тексту (обсяг однієї статті), дано літературознавчу квінтесенцію доробку поета 70-80-х років. Твори 90-х років, по суті, опинились поза серйозною увагою науковців. Поки що немає праць, в яких було б здійснене більш-менш повне, цілісне вивчення художньої системи письменника. На наш погляд, таке дослідження дало б змогу розкрити головні загальнолітературні та індивідуально-авторські способи творення художності, використовувані Л. Талалаєм, знакові риси форми і змісту його образних моделей.
Актуальність роботи зумовлена також факторами, окресленими І. Дзюбою: Якщо українські 60-ті роки ... трохи поціновані, то проігнорованим або неоціненим адекватно залишається масштабніший процес другої половини 70-х років та років 80-х ...” [35; 3]. Характерно, що ці думки І. Дзюби збігаються з акцентованими перед цим думками Л. Талалая про непрочитаність української поезії ХХ століття.
Пропонована робота спроба часткового вирішення зазначених проблем.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в контексті загального плану наукових досліджень відділу української літератури ХХ ст. Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України та загального плану наукових досліджень кафедри української літератури Кам’янець-Подільського державного університету.
Предметом дисертаційного дослідження є індивідуально-авторська поетика Л.Талалая.
Об’єктом дослідження стали твори Л. Талалая, опубліковані в його книгах, журналах і газетах протягом 60-90-х років. У процесі роботи використовувались також літературознавчі статті письменника, його інтерв’ю, особисті бесіди автора дисертації з поетом, рецензії критиків, праці літературознавців, що мають стосунок до проблем теорії поетики і творчості Л. Талалая.
Мета роботи вивчення поетики Л. Талалая, осягнення рівня мистецької досконалості його творів, визначення місця письменника в сучасному літературному процесі. Для досягнення цієї мети ставимо перед собою такі основні завдання:
з’ясувати головні образотворчі функції метафорики у віршах Л. Талалая;
розкрити структурно-композиційні, змістові особливості віршів-метафор;
дослідити образотворчі функції автологічних елементів;
вивчити окремі прийоми внутрішньої гармонізації змісту у творах поета;
з’ясувати роль інтертекстуальних елементів, асоціативності у творенні нових художніх смислів;
висвітлити емоційно-розмислову природу образності, її підсвідомі, інтуїтивні начала;
розкрити ключовий характер і зміст домінантних образів;
розглянути прояви синтезу різних творчих систем у досліджуваній художній системі;
в контексті національної і світової літератури висвітлити самобутність поезії Л. Талалая.
Наукова новизна роботи полягає в тім, що дисертація є першим розгорнутим дослідженням поетики Л. Талалая як окремо взятої проблеми.
Вперше здійснюється розгорнутий аналіз специфіки формозмісту творів письменника, його художнього інструментарію і художнього світу. Розкривається світоглядна і естетична самобутність лірики Л. Талалая. Світобачення митця досліджується в ролі системотвірного чинника. Виявлені дисертантом аспекти індивідуально-авторської поетики розглядаються в контексті української і світової літератури. Мистецька повноцінність окремих творів демонструється крізь призму критеріїв художності.
Методологічно-теоретичні засади дослідження. Окремі питання теорії поетики і серед них саме обґрунтування змісту терміна поетика”, в сучасному літературознавстві залишаються проблемними.
Вважаємо, що вступна частина нашої роботи не потребує широкого огляду праць, в яких розкривається еволюція вивчення зазначених теоретичних питань. Що ж до питання змісту терміна поетика”, то Г. Клочек, наприклад, висловив думку, що воно залишиться ще довгий час відкритим” [57; 11], але виділив такі основні значення цього поняття: художність”, художня форма”, система творчих принципів”, цілісність, системність”, художня майстерність” [57; 11-12]. На них спиратимемось і ми.
Не вдаючись до огляду етапів розвитку теорії поетики, акцентуємо головні зміни, що відбулися у зазначеній сфері: відмову від метафізичних уявлень, що стосуються поетики літературного твору, розвиток системного її розуміння, переорієнтацію з описових на функціональні методи дослідження тощо.
Думки про цілісність (читаймо: системність) літературного твору висловлював ще Аристотель [5; 653-655]. Але в ролі методологічної основи для досліджень художності принципи системності стали використовуватись лише у 20-х роках минулого століття в працях празьких семіотиків Р. Якобсона, Я. Мукаржовського, В. Матезіуса, представників російської формальної школи” Ю. Тинянова, В. Жирмунського, В. Шкловського та ін.
Структурність, архітектоніка естетичного об’єкта, естетичний компонент, автор творець як конститутивний момент художньої форми стають предметом розгляду у працях М. Бахтіна [12; 36-37, 70-71, 76-77].
У середині ХХ століття структуральний метод в зарубіжному літературознавстві домінує. Особливо плідним він був у пошуках французьких представників антропологічної школи К. Леві-Стросса, Р. Барта, М. Фуко, російських дослідників Ю. Лотмана, В. Іванова.
Помітним внеском в утвердження системного підходу до вивчення індивідуальної поетики та поетики окремого літературного твору у вітчизняному літературознавстві стала докторська дисертація Г. Клочека. У ній розроблено комплекс цілеспрямованих дій у зазначених напрямках, а також намічено контури нової наукової дисципліни рецептивної поетики, що дозволяє вивчати поетику літературного твору з позицій художнього сприйняття” [57; 8].
Нові напрямки і методи дослідження співвіднесеності метафори і літературного твору пропонує Б. Іванюк [46; 1-252]. У своїй роботі спиратимемось також на праці А. Ткаченка, М. Ільницького, Ю. Коваліва, М.Кудрявцева, С. Павличко, М.Коцюбинської, Н.Костенко, Т. Гундорової, Е.Соловей та ін. Зокрема будемо виходити з того, що ... поетика при ближчому розгляді виявляється, з одного боку, об’єктивними властивостями художніх текстів, а з другого рецепцією (теоретичним осмисленням) цих властивостей. Інакше кажучи, поетика в нинішніх трактуваннях і об’єкт, і суб’єкт дослідження” [140; 138].
Методологічну основу роботи склали традиційні і сучасні підходи до вивчення явищ художньої літератури. Їх поєднання, на наш погляд, виправдовується спробою дисертанта осягнути різнорівневі шари поетики Л. Талалая. Тут спиратимемось на думки Г. Ґадамера про те, що метод дослідження у співвіднесеності з самим осягненням досліджуваного об’єкта є явищем похідним функцією розуміння.
Теоретичною базою роботи є також праці зарубіжних філософів Г.В.Ф. Ге-ґеля, А. Бергсона, М. Мамардашвілі, психоаналітика З. Фройда, літературознавців Х. Ортеги-і-Гассета, Н. Фрая, М. Бахтіна, Л. Андрєєва та ін.
У дисертації використані досягнення дослідників теорії поетики та індивідуально-авторської поетики Л. Новиченка, Г. Клочека, Б. Іванюка, А. Тка-ченка, А. Макарова, що стосуються системності, формозмістової структури, критеріїв художності літературного твору, психології творчості тощо.
Основні методи дослідження: описовий, порівняльно-типологічний, структурно-семантичний, системно-функціональний, метод повільного прочи-тання тексту (метод рецептивної поетики).
На захист виносяться такі положення:
1. Лірика Л. Талалая самодостатнє мистецьке явище, якому особливо властиві: художня новизна, образна досконалість, глибинний психологізм, медитативність, філософічність, масштабна асоціативність, алегоричність, символічність.
2. Л. Талалай є винахідником окремих індивідуально-авторських художніх прийомів. Серед них спосіб образного перенесення, який називаємо деміургізацією.
3. На відміну від текстів представників українського постмодернізму, використання інтертекстуальності у віршах Л. Талалая високоефективний засіб творення нового художнього змісту.
4. Досліджуваній поетиці властива системність, що виявляється у тропах, генериці, ключових образах, мотивах.
5. Для творів Л. Талалая 90-х років характерне зближення світогляду ліричного героя зі світоглядом екзистенціалізму.
6. Новаторство Л. Талалая полягає у майстерному синтезі елементів різних поетичних систем з власними художніми прийомами, у проникненні до недосліджених літературою раніше глибин буття, у творенні художніх універсалій образів-символів з багатогранним внутрішнім змістом.
Теоретична цінність дослідження. Висвітлення окремих питань поетики Л. Талалая (асоціативності, інтертекстуальності, внутрішньої гармонізації його творів) є певним внеском у вивчення аксіологічних аспектів сучасного літературного процесу, розкриває іманентні особливості його розвитку.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тім, що вони можуть знайти застосування у подальшому науковому дослідженні творчості Л. Талалая та інших представників тихої” української поезії останньої третини ХХ століття; можуть бути використані при викладанні окремих тем вузівських курсів історії української літератури та теорії літератури, спецкурсів і спецсемінарів, у дипломних і курсових роботах, а також у шкільній практиці на уроках літератури рідного краю (в Харківській області, де народився поет). Результати дослідження можуть скласти й основу літературного портрета письменника.
Апробація результатів дослідження. Дисертація окремими розділами і в повному обсязі обговорювалася і була схвалена на засіданнях кафедри української літератури Кам’янець-Подільського державного університету.
Окремі положення, зміст окремих частин дослідження викладені у повідомленнях на другій Всеукраїнській науковій конференції Шевченко і Поділля” (Кам’янець-Подільський, 1999), звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу та аспірантів Кам’янець-Подільського державного університету (2002), Всеукраїнській науковій конференції Михайло Стельмах: місце і роль в історико-культурному житті України” (Кам’янець-Подільський, 2002), Всеукраїнській науково-практичній конференції Павло Грабовський: проблеми творчості” (Суми, 2002), звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу та аспірантів Кам’янець-Подільського державного університету (2003). Окремі частини роботи апробовані на заняттях спецсемінару Національно-патріотичні мотиви в українській поезії ХХ ст.” у Кам’янець-Подільському державному університеті.
Основні положення і результати дослідження відображені у восьми публікаціях, вміщених на сторінках журналів і збірників.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел.
Обсяг роботи 175 сторінок, з них 167 сторінок основного тексту. Бібліографія включає 156 найменувань і подана на 8 сторінках

bibliography

Висновки
Домінуючий системотворчий фактор поезії Л. Талалая іманентна гносеологічна спрямованість особистості письменника. Його світогляд охоплює широкий спектр філософсько-естетичних учень (від Платона і Аристотеля до Мамардашвілі і теорії деконструкції). Крім того, він включає в себе надзвичайно багатий особистісний досвід світоосмислення.
В основі поетики Л. Талалая синтез його індивідуально-авторських художніх ідей з художніми концепціями різних літературних течій, шкіл, майстрів слова. Головний напрямок її еволюції філософсько-естетичне осягнення світу, його законів, таємниць людської психіки. Від ординарної пейзажної, інтимної, громадянської лірики 60-х років доробок письменника виріс до значних українських мистецьких надбань другої половини ХХ століття.
Висока художня інформативність творів Л. Талалая результат незвичайної образної місткості окремих формотворчих елементів і їх високопродуктивної образотворчої взаємодії.
Одна з найхарактерніших ознак досліджуваного дискурсу антропо-, зоо- та ботаноморфна метафоризація. Серед зазначеного розмаїття вирізняємо нами помічений лише у Л. Талалая спосіб образного перенесення, який називаємо деміургізацією.
У метафориці поета домінує персоніфікація. Головні її функції розкривання духовних начал світових явищ, творення хронотопу. На відміну від творчості інших сучасних майстрів слова у віршах Л. Талалая дуже часто зустрічається вираження явищ матеріального порядку через явища психіки, в чому теж виявляється тяжіння поета до одухотворення світу.
Л. Талалай глибоко освоїв і творчо синтезував здобутки світової лірики. До сказаного про це В. Базилевським [7; 5] варто додати заувагу щодо розвитку українським поетом медитативних прийомів Ф. Тютчева. Останнє виявилось у розширенні образних можливостей віршів-метафор. У доробку Л. Талалая вони постають у різновидах віршів-порівнянь, віршів-алегорій, віршів-символів.
Кількісно переважають вірші-алегорії. Інакомовність творів цього плану здебільшого виростає з персоніфікації. Уособлюючи природні явища, побутові предмети, поет надає своїм образам змістової неоднозначності, структурності. Метафорі також відводиться головна композиційна функція у здійсненні художньої цілісності твору. Дистрибутивну роль у віршах-метафорах виконують ключові слова, які нерідко є образами-архетипами, асоціативними вузлами. Розгортання метафори (предиката”) через асоціювання стає розгортанням зображення внутрішнього світу людини (предмета”), засобом заглиблення у цей світ.
Новаторство Л. Талалая проявляється у синтезі різновидів вірша-метафори. Виконуючи смислоінтегруючу функцію, цей прийом істотно збагачує зміст творів.
Звернення до вірша-метафори природний і закономірний наслідок саморуху поета у напрямку поглиблення психологізму і медитативності та їх органічного і гармонійного поєднання у межах змісту окремого тексту.
Як і в багатьох інших сучасних поетів, у Л. Талалая переносні засоби вираження функціонально домінують над прямими. Однак питома вага прямих засобів тут значно вища. Через активізацію відчуттів, уяви, продукування асоціацій вони нерідко виконують головну образотворчу функцію. Їм належить основна роль у веденні процесу медитації.
Творенню образної опуклості разом з метафорикою служить художня деталь. Вірш часто будується як комплекс деталей, породжених потоком свідомості ліричного героя. Штрих є засобом творення поетичної градації, викадрування окремого із загального, переходів від панорамного бачення до детального і навпаки, а отже хронотопу. Індивідуалізовані деталі стають асоціативними вузлами, що продукують асоціативну сітку, служать вираженню внутрішнього змісту через його зовнішній вияв.
Генеруюча взаємодія прямих засобів вираження і метафорики дуже істотно розширює можливості поетового слова у плані найтоншого нюансування образних граней.
Поглибленню художності творів Л. Талалая, наданню їм рис справжньої самодостатності сприяє досконале володіння поетом прийомами внутрішньої гармонізації змісту, зокрема прийомом напруження і навмисного послаблення виражальних можливостей мікрообразів, що виконує функцію творення несподіваних для читача, але творчо передбачених автором, асоціативних зв’язків.
Новаторство Л. Талалая полягає у глибині поетичного розмірковування і почування, що виявляється у всеохопній і надзвичайно інтенсивній асоціативності.
Цілком природні, але часто несподівані для реципієнта асоціації стають матеріалом для творення нових поетичних смислів: хронотопічних, в тім числі ретроспективних, антиципаційних, а також інтроспективних та інших образів. Для своїх творів поет часто обирає найбуденнішу основу, але відкриває за нею читачеві найнебуденніший зміст. Кут зору, глибина мистецького бачення світу і вирізняють Л. Талалая серед багатьох сучасних письменників.
Одним із аспектів асоціативності у поезії Л. Талалая є інтертекстуальність. Постає вона тут у найвідоміших своїх видах: ремінісценція, авторемінісценція, алюзія, образна аналогія, цитація, творчість за мотивами, стилізація, запозичення тощо. Для досліджуваного доробку найхарактерніші алюзії та ремінісценції. Архетекстами і прототекстами, що їх породили, є найрізноманітніші джерела світової культури: від Біблії до творів сучасних українських і зарубіжних письменників.
Головна функція прийому участь у творенні розгорнутого багатошарового підтексту. Вона проявляється у під’єднанні до змісту власного тексту образного змісту, що стоїть за текстом алюзії чи ремінісценції. Останні взаємодіють з іншими засобами і стають генераторами образного матеріалу, створюють асоціативне поле.
На відміну від творів багатьох представників молодої генерації постмодер-ністів, залучення інтертекстуальних елементів до власного тексту у Л. Талалая не прийом ребусування, не гра з читачем, а ефективний засіб генерування нових художніх смислів.
В асоціативності розкривається масштабність художнього мислення поета. Це яскраво виявляється уже на рівні локальних тропів. Висока функціональність більшості метафор і порівнянь Л. Талалая обумовлена ступенем несподіваності асоціативних зв’язків між їх внутрішніми структурними складниками та високою мірою аргументованості їх зіставлення.
Уява, інтуїція ліричного героя продукують потоки асоціацій, які то розгортаються однолінійно, то розгалужуються і творять потік свідомості”, дуже відмінний від потоку свідомості” у Д. Джойса, Т. С. Еліота та ін. Йому притаманні внутрішня органічність, природність психічних реакцій, адекватна їх реалізація у тексті і підтексті твору.
Здобутки символізму, імпресіонізму, сюрреалізму, школи потоку свідомості” та інших Л. Талалай органічно поєднав з медитативним, філософічним ладом.
Багатошаровість образів знакова риса досліджуваної поетики. Символічність, алегоричність, притчевість характерні для великої частини зрілих творів письменника.
На відміну від символістської поезії кінця ХІХ початку ХХ століття символіка Л. Талалая майже повністю позбавлена містичного нальоту. Головний її зміст морально-філософські або загальнофілософські роздуми.
Розглянутому дискурсу притаманний надзвичайно тонкий і глибинний психологізм, високомистецьке проникнення у сферу підсвідомого і надсвідомого. Глибокий сад” Талалаєвих образів увічнює безліч неповторних миттєвостей життя душі його ліричного героя.
Інтуїтивне, психологічне і медитативне у віршах поета здебільшого гармонують, щасливо доповнюють, урівноважують одне одного, що свідчить про художню повноцінність творів.
У системності Талалаєвої поетики разом з іншими чинниками (генерика, тропи, мотиви, стиль) переконує наявність функціональних повторів, що найчастіше є ключовими образами. Серед усього їх масиву можна виділити загальнолітературні, які часто доповнюються індивідуально-авторським змістом, і суто авторські. В різних структурах, в результаті взаємодії з контекстом, вони творять щоразу нові асоціативні поля, розширюючи та поглиблюючи художній світ поета. У наявності ключових образів виявляється цілісність поетового світогляду і створеного ним художнього світу, належність багатьох творів до філософського метажанру.
Філософсько-естетичною домінантою творчості Л. Талалая є осягнення часу як буттєвої категорії. Ні в кого з українських письменників немає такого глибокого образного відтворення і осмислення буттєвого плину. Текучість матерії і духу, загадковість, химерність цих процесів, втілені у поетичних візіях Л. Тала-лая, постають перед читачем як самоцінні гносеологічні і художні відкриття. Український митець серйозно продовжує лінію філософсько-естетичних пошуків О. Хайяма, В. Вітмена, Б.-І. Антонича в царині світових перетворень, вічних метаморфоз життя. Л. Талалаю належить заслуга в найтоншому образному дослідженні тих часових змін у мікрокосмі, психіці, які раніше недобачалися художньою літературою. Це дає поетові, а відтак і читачеві, ключ до осягнення світобудови.
З часом фізичним, біологічним у творах Л. Талалая дуже часто перехрещується час історичний. Історіософські мотиви домінують у віршах, написаних на зламі епох, на межі ХХ і ХХІ сторіч. Історіософії поета притаманні образна масштабність, панорамність, ретроспективність, живий зв’язок сучасності з минулим, символічність, глибокий психологізм, тонкий ліризм.
Справжнім відкриттям Л. Талалая стали образні втілення проблеми індивідуального часу людини, художній зріз безлічі складових частин миті щасливого страждання, Що називається життям” [132; 29]. Саме це дозволило йому дістатися до глибин психології. Письменник стверджує самоцінність найменшого відтинку особистісного духовного тривання, його первинність у відношенні до часу історичного.
В. Моренець пише про відмінність світогляду ліричного героя Л. Талалая від світогляду екзистенціалізму [83; 31-32]. Поетові твори 90-х років, зокрема із збірки Потік води живої”, часто засвідчують стирання цієї відмінності. Їх ліричний герой інтелектуал, митець асоціює власне самовідчуття і світовідчуття з сізіфовою долею, розкриваючи драму людського існування, драму людської свідомості:
Мені ж євшаном пахне з висоти,
З вершини, до якої не дійти,
Не дотягтися бідними рядками,
Вертаючись в минуле, як по камінь.
А від усіх ілюзій тільки прах.
У сумнівах, тривогах і сльозах,
Як вік старий, при камені в долині
Стою на роздоріжжі і понині [132; 14].
Зазначене виявляється також у ремінісценціюванні творів екзистенціалістів.
Л. Талалай вже не одне десятиліття обстоює власне творче кредо щодо проблем соціальної заангажованості та асоціальності літератури. Не вельми прислухаючись до порад радянських критиків посилити соціальні акценти в творчості і до закликів деяких ультрасучасних знавців літератури дистилювати зміст художніх текстів, поет вдається до глибинного, філософського осмислення суспільних проблем. Часто це виявляється в символічності, притчевості змісту його творів.
Отже, поруч з поетичною традицією у доробку Л. Талалая виразно простежуються ознаки модерністського дискурсу, які виявляються не тільки у застосуванні символістських, імпресіоністських, експресіоністських прийомів, своєрідного потоку свідомості” тощо, а й у такому їх синтезі з прийомами власними, котрий породжує надзвичайно високу художню інформативність текстів. Це і надає поетиці Л. Талалая неодномірності, унікальності.
Т. Гундорова стверджує, що ...пошуки національної моделі модернізму... дозволяють говорити про варіативність цілого європейського модерну” [31; 285]. На наш погляд, саме творчість Л. Талалая є однією з підстав для такого ствердження.

Список використаних джерел
1. Андреев Л. Импрессионизм. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. 250 с.
2. Андреев Л. Феномен Рембо // Рембо А. Поэтические произведения в стихах и прозе: Сборник. М.: Радуга, 1988. С. 5-45.
3. Антонич Б.-І. Пісня про незнищенність матерії. Поезії. К.: Рад. письменник, 1967. 451 с.
4. Аристотель и античная литература. М.: Наука, 1978. 230 с.
5. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. Т. 4. М.: Мысль, 1983. 830 с.
6. Базилевський В. І зав’язь дум, і вільний лет пера: Літ. критич. статті, есе, студія одного вірша. К.: Рад. письменник, 1990. 318 с.
7. Базилевський В. Похвала Леонідові Талалаю. З нагоди 60-річного ювілею // Літ. Україна. 2001. 15 листопада.
8. Базилевський В. Чар точного слова // Поезія 2’89: Збірник. К.: Рад. письменник, 1989. 214 с.
9. Бараташвили Н. Стихотворения. Поэма. Л.: Детская литература, 1972. 95 с.
10. Барт Р. Критика и истина // Зарубежная эстетика и теория литературы ХIХ-ХХ вв. Трактаты, статьи, эссе. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. С. 349-387.
11. Басьо. Хокку // Лукаш М. Від Боккаччо до Аполлінера: Переклади. К.: Дніпро, 1990. С. 75-83.
12. Бахтин М. Литературно-критические статьи. М.: Худож. лит., 1986. 543 с.
13. Бергсон А. Материя и память // Бергсон А. Творческая эволюция; Материя и память: Пер. с фр. Минск: Харвест, 1999. С. 414-668.
14. Боронина И. Поэтика классического японского стиха (VIII-XIII вв.). М.: Наука, 1978. 373 с.
15. Борхес Х.Л. Проза разных лет. М.: Радуга, 1984. 320 с.
16. Брюховецька Л. І так прозоро світяться глибини // Літ. Україна. 1984. 2 лютого.
17. Брюховецький В. Ліна Костенко: Нарис творчості. К.: Дніпро, 1990. 262 с.
18. Верлен П. Лірика. К.: Дніпро, 1968. 174 с.
19. Вінграновський М. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1986. 463 с.
20. Вінграновський М. На срібнім березі. Вірші. К.: Молодь, 1978. 96 с.
21. Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. К.: Наук. думка, 1996. 704 с.
22. Воропай Т. Книжка про метафору // Слово і час. 2000. №9. С. 86-89.
23. Гегель Г. В. Ф. Эстетика: В 4 т. Т. 4. М.: Искусство, 1973. 676 с.
24. Гессе Г. О чтении книг // Собр соч. в 8 т. Т. 8. М.: АО Изд. группа Прогресс Литера; Харьков: Фолио, 1995. С. 107-112.
25. Гете Й.В. Фауст. Лирика. М.: Худож. лит., 1986. 767 с.
26. Гоголь Н. Избранные произведения. В 2-х т. Т. 1. М.: Худож. лит., 1984. 575 с.
27. Гордасевич Г. Благословіть мене на щастя // Дніпро. 1967. №12. С. 152-153.
28. Гордасевич Г. За високими вимогами // Жовтень. 1972. №5. С. 155-156.
29. Грабовський П. Вибрані твори: В 2-х томах. Т. 1. К.: Дніпро, 1985. 599 с.
30. Грехнев В. Об истоках малых композиционных форм в лирике Тютчева // Русская литература ХIХ в.: Вопросы сюжета и композиции: 2-й межвуз. сб. Горький: Изд-во Горьковского ун-та, 1975. С. 155-162.
31. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова Дискурсія раннього українського модернізму Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
32. Гюго В. Поезії. К.: Дніпро, 1978. 230 с.
33. Данте Аліг’єрі. Божественна комедія. К.: Дніпро, 1976. 680 с.
34. Дзюба І. ... І вічні питання до білого світу // Слово і час. 1992. №2. С. 33-37.
35. Дзюба І. Метод це насамперед розуміння // Літ. Україна. 2001. 25 січня.
36. Довгий А. Энергия слова // Правда Украины. 1984. 13 февраля.
37.Дональд Кин. Японская литература XVII-XIX столетий. М.: Наука, 1978. 432 с.
38. Драч І. Протуберанці серця. К.: Молодь, 1965. 143 с.
39. Драч І. Слова життєвий нурт // Іов І. Стяг золотої гілки: Поезії. К.: Молодь, 1983. 64 с.
40. Драч І. Сонце і слово: Поезії. К.: Дніпро, 1978. 367 с.
41. Елюар П. Поезії. К.: Дніпро, 1975. 262 с.
42. Єршов В. Розмаїття поетичного світу // Дніпро. 1983. №4. С. 139-141.
43. Жулинський М. Із забуття в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини) . К.: Дніпро, 1990. 447 с.
44. Жулинський М. Слово про Іова // Літ. Україна. 2001. 8 березня.
45. Зеров М. Твори: В 2-х т. К.: Дніпро, 1990. Т. 1: Поезії. Переклади. 843 с.
46. Иванюк Б. Метафора и литературное произведение. Черновцы: Рута, 1998. 252 с.
47. Ільницький М. Від Молодої Музи до Празької школи. Львів, 1995. 318 с.
48. Ільницький М. Дмитро Павличко: Нарис творчості. К.: Дніпро, 1985. 189 с.
49. Ільницький М. На вістрі серця і пера. К.: Дніпро, 1980. 263 с.
50. Іов І. Каліграфія. Сімферополь: Доля, 1997. 88 с.
51. Іов І. Словопис. Хмельницький: Поділля, 2000. 104 с.
52. Камю А. Миф о Сизифе // Камю А. Избранное. М.: Радуга, 1989. С. 352-354.
53. Кисіль Л. Теплішає білий світ // Молодь України. 1984. 25 січня.
54. Клен Ю. Вибране. К.: Дніпро, 1991. 461 с.
55. Клименко М. Поезії. К.: Дніпро, 1982. 166 с.
56. Клочек Г. Душа моя сонця намріяла...”: Поетика Сонячних кларнетів” Павла Тичини. К.: Дніпро, 1986. 367 с.
57. Клочек Г. Методология системных исследований индивидуальной поэтики и поэтики отдельного литературного произведения. Автореф. дис. ... докт. филол. наук. К., 1989. 39 с.
58. Клочек Г. У світлі вічних критеріїв (Про систему критеріїв оцінки літературного твору). К.: Дніпро, 1989. 221 с.
59. Кордун В. Славія: Поезії. К.: Рад. письменник, 1987. 142 с.
60. Костенко Л. Вибране. К.: Дніпро, 1989. 559 с.
61. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка. К.: Рад. письменник, 1990. 272 с.
62. Кошарська Г. Творчість Ліни Костенко з погляду поетики експресивності: Пер. з англ. К.: Вид. дім КМ Academia, 1994. 165 с.
63. Крижанівський С. В творчій атмосфері // Літературна газета. 1960. 24 червня.
64. Кудрявцев М. Драма ідей в українській новітній літературі: ХХ ст. Кам’янець-Подільський: Oium, 1997. 272 с.
65. Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ століття. К.: Либідь, 1997. 224 с.
66. Лермонтов М. Сочинения в двух томах. Т. 1. М.: Правда, 1988. 720 с.
67. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. К.: В. Ц. Академія, 1997. 752 с.
68. Логвиненко О. Коли світ єдиний // Поезія 87. Вип. 1. К.: Рад. письменник, 1987. С. 216-220.
69. Логвиненко О. Мить щасливого страждання у ліриці Леоніда Талалая // Вітчизна. 2000. №7-8. С. 148-149.
70. Макаров А. П’ять етюдів. Підсвідомість і мистецтво: Нариси з психології творчості. К.: Рад. письменник, 1990. 285 с.
71. Малишко А. Вибрані твори у двох томах. Т. 1: Поезії. К.: Дніпро, 1982. 302 с.
72. Матчук А. Псевдопідтекст і його функціональні різновиди // Слово і час. 1993. №6. С. 30-33.
73. Мачадо А. Избранное. М.: Худож. лит., 1975. 352 с.
74. Мачківський М. Замість анотації: (Від воскресіння Слова до воскресіння Духу) // Іов І. Словопис. Хмельницький: Поділля, 2000. С. 3.
75. Мельник Я. ... І поміж небом і тобою ніщо буденне не стоїть // Укр. мова і літ. в шк. 1985. №7. С. 21-28.
76. Мельник Я. Одна хвилина золота // Вітчизна. 1987. №5. С. 189-190.
77. Мисик В. Твори: В 2-х т. Т. 1. Поезії. К.: Дніпро, 1983. 335 с.
78. Митропольский А. Пусть просыпаются все слова // Комсомольское знамя. 1967. 21 сентября.
79. Мовчан П. Календар: Поезії. К.: Рад. письменник, 1985. 137 с.
80. Мовчан П. Світло: Поезії. К.: Молодь, 1986. 151 с.
81. Моренець В. Істина в дорозі // Талалай Л. Вибране: Поезії. К.: Дніпро, 1991. С. 5-26.
82. Моренець В. На відстані серця. К.: Рад. письменник, 1986. 240 с.
83. Моренець В. Сучасна українська лірика (особливості розвитку і логіка саморуху). Автореф. дис. ... докт. філол. наук. К., 1994. 48 с.
84. Моренець В. Так любимо чи ні? Кого і як? (До проблем сучасної інтимної лірики) // Поезія 87. Вип. 1. К.: Рад. письменник, 1987. С. 185-201.
85. Наливайко Д. Шарль Бодлер поет скорботи і протесту // Шарль Бодлер. Поезії. К.: Дніпро, 1989. С. 5-30.
86. Новиченко Л. Грані ліричного образу // Вітчизна. 1975. №2. С. 134-138.
87. Новиченко Л. Поетичний світ Максима Рильського (1910-1941). К.: Наук. думка, 1980. 407 с.
88. Олесь О. Твори: В 2-х томах. Т. 1. К.: Дніпро, 1990. 959 с.
89. Орач О. Тривога любові // Літ. Україна. 1971. 15 жовтня.
90. Ортега-і-Гассет Х. Дегуманізація мистецтва // Всесвіт. 1992. №3-4. С. 144-155.
91. Павличко Д. Любов і ненависть. Вибране. К.: Дніпро, 1975. 423 с.
92. Павличко Д. Сонети подільської осені. К.: Рад. письменник, 1973. 111 с.
93. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. К.: Либідь, 1999. 447 с.
94. Первомайський Л. Твори в семи томах. Т. 1. К.: Дніпро, 1968. 519 с.
95. Прокоф’єв І. Історіософські мотиви в поезії Леоніда Талалая // Київ. 2001. №3-4. С. 140-142.
96. Пруст М. У пошуках втраченого часу: Твори в 7 т. Т. 1: На Сваннову сторону: Роман. К.: Юніверс, 1997. 368 с.
97. Пушкин А. Сочинения. В 3-х т. Т. 1. Стихотворения; Сказки; Руслан и Людмила: Поэма. М.: Худож. лит., 1985. 735 с.
98. Пушкін О. Лірика. К.: Дніпро, 1969. 214 с.
99. Рембо А. П’яний корабель // Клен Ю. Вибране. К.: Дніпро, 1991. С. 408-410.
100. Рильський М. Твори в двох томах. Т. 1. К.: Дніпро, 1976. 430 с.
101. Рубцов Н. Избранное. М.: Худож. лит, 1982. 319 с.
102. Рябчук М. Потреба вічності і неба // Київ. 1983. №4. С. 55-60.
103. Салига Т. Слова як одкровення давні // Вітчизна. 1985. №6. С. 158-162.
104. Салига Т. У глибинах гармонії: Літ. критич. ст. К.: Рад. письменник, 1986. 285 с.
105. Салига Т. Чи туго напнуті вітрила? // Робітнича газета. 1970. 2 вересня.
106. Самійленко В. Твори. К.: Дніпро, 1989. 687 с.
107. Свідзинський В. Поезії. К.: Рад. письменник, 1986. 349 с.
108. Сивокінь Г. Леонід Талалай. Допоки твій час // Літ. Україна. 1979. 23 жовтня.
109. Силюнас В. Федерико Гарсиа Лорка. Драма поэта. М.: Наука, 1989. 336 с.
110. Симонов П. Метод К. С. Станиславского и физиология эмоций. М., 1962. 138 с.
111. Соловей Е. Українська філософська лірика: Навч. посібник із спецкурсу. К.: Юніверс, 1998. 368 с.
112. Сосюра В. Калина над водою. К.: Дніпро, 1968. 527 с.
113. Стельмах М. Твори в шести томах. Т. 6. К.: Дніпро, 1973. 510 с.
114. Стефанський А. Одкровення // Літ. Україна. 1967. 11 квітня.
115. Стефанський А. Щастя справжнього окрилення // Молодь України. 1967. 17 жовтня.
116. Стус В. Дорога болю: Поезії. К.: Рад. письменник, 1990. 222 с.
117. Сучков Б. Собрание сочинений. В 3-х т. Т. 2. М.: Худож. лит., 1985. 527 с.
118. Талалай Л. Вибране: Поезії. К.: Дніпро, 1991. 541 с.
119. Талалай Л. Високе багаття: Вірші та поема. К.: Молодь, 1981. 152 с.
120. Талалай Л. Вітрила тривог. К.: Рад. письменник, 1969. 64 с.
121. Талалай Л. Вода в пригорщі: Вибрані поезії. К.: Дніпро, 1981. 158 с.
122. Талалай Л. Глибокий сад: Поезії. К.: Рад. письменник, 1983. 111 с.
123. Талалай Л. Допоки твій час. К.: Молодь, 1979. 104 с.
124. Талалай Л. Журавлиний леміш: Поезії. Донецьк: Донбас, 1967. 82 с.
125. Талалай Л. І зрозумію вічність і себе” // Літ. Україна. 1992. 8 жовтня.
126. Талалай Л. Крилом по землі. К., 1996. 72 с.
127. Талалай Л. Луна озвалась на ім’я. К.: Рад. письменник, 1988. 150 с.
128. Талалай Л. Наодинці зі світом: Поезії. К.: Молодь, 1986. 144 с.
129. Талалай Л. Не зупиняйся, мить. Донецьк: Донбас, 1974. 95 с.
130. Талалай Л. Осінні гнізда. Донецьк: Донбас, 1971. 95 с.
131. Талалай Л. Останній романтик // Дніпро. 1999. №9-10. С. 133-144.
132. Талалай Л. Потік води живої: Лірика. К.: Укр. письменник, 1999. 125 с.
133. Талалай Л. Співуча марнота // Літ. Україна. 2001. 15 листопада.
134. Талалай Л. Така пора: Вірші. К.: Молодь, 1989. 120 с.
135. Талалай Л. Уроки Максима Рильського // Березіль. 2001. №5-6. С. 162-171.
136. Тао Юань-Мин. Стихотворения. М.: Худож. лит, 1972. 238 с.
137. Тельнюк С. Наш сучасник у поезії // Друг читача. 1967. 6 червня.
138. Тичина П. Твори в двох томах. Т. 1. К.: Дніпро, 1976. 415 с.
139. Ткаченко А. Іван Драч: Нарис творчості. К.: Дніпро, 1988. 272 с.
140. Ткаченко А. Мистецтво слова (вступ до літературознавства). К.: Правда Ярославичів. 1998. 448 с.
141. Толстой Л. Собр. соч.: В 22 т. Т. 17-18. М.: Худож. лит., 1984. 911 с.
142. Тютчев Ф. Стихотворения. М.: Советская Россия, 1986. 288 с.
143. Ужогова Е., Хаев Е. Лирические композиции Тютчева // Русская литература ХIХ в.: Вопросы сюжета и композиции. Горький: Изд-во Горьковского ун-та, 1975. С. 168-176.
144. Уолт Уїтмен. Поезії. К.: Дніпро, 1984. 126 с.
145. Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія мітів // Слово Знак Дискурс Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис, 1996. С. 111-135.
146. Хайдеггер М. О сущности истины //Филос. науки. 1989. №4. С. 91-104.
147. Хитрук В. Василь Мисик: Нарис життя і творчості. К.: Дніпро, 1987. 167 с.
148. Чамата Н. Метафора як основа композиції зіставлення у віршах Т. Г. Шевченка // Поетика. К.: Наук. думка, 1992. С. 116-133.
149.