ХУДОЖНІЙ СВІТ ІВАНА ЧЕНДЕЯ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МАРІУПОЛЬСКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Хорошков Микола Миколайович

УДК 821.161.2 ″19″ Чендей І.

ХУДОЖНІЙ СВІТ ІВАНА ЧЕНДЕЯ

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Кейда Федір Федорович
доктор філологічних наук,
професор

Маріуполь − 2007

ЗМІСТ

ВСТУП..... 3
РОЗДІЛ І. Мала проза І.Чендея: еволюція проблематики та поетики...16
РОЗДІЛ ІІ. Творча реалізація ідейно-естетичних засад письменника в
повістевому жанрі90
РОЗДІЛ ІІІ. Джерела й контекст романного мислення І.Чендея....142
ВИСНОВКИ.177
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ.188

ВСТУП

Вітчизняний культурно-мистецький простір другої половини ХХ століття вкрай складне й неоднорідне явище. Чи не найхарактернішою його ознакою слід вважати активне втручання влади в усі сфери духовної діяльності людини, зосібна, у літературний процес. Наслідками такого втручання стає стрімке нівелювання етнонаціональної специфіки письменства, вихолощення його традиційних, історично обумовлених особливостей, знецінення загальнолюдських етичних та естетичних критеріїв. Натомість активно культивований партійним керівництвом провідний художній метод літератури соціалістичний реалізм пропагував власні, деформовані ідеологією етико-естетичні орієнтири. Домінантами соцреалізму були класовість і партійність, політична доцільність, певна міфологізація образного світу, підміна істинних морально-етичних цінностей штучними, примітивізація художніх засобів, обмеження тематичної площини тощо. Це спричинилося до переорієнтації літератури з творчої діяльності на засіб оспівування примарних успіхів комуністичного будівництва, пропаганди партійно-класової ідеології.
Залишаючись письменством політично залежної нації, розвиваючись в жорстких умовах переслідувань і заборон, українська культура все ж спромоглася згенерувати епохальне явище в історії шістдесятництво, що, за висловом М.Наєнка, стало справжнім спалахом художньої думки”. Активне переосмислення дійсності, пошук оригінальних художніх прийомів, прагнення проникнути в складний душевний світ особистості, осягнути її духовне і моральне коріння суттєво позначилися на поезії В.Симоненка, М.Вінграновського, І.Драча, Б.Олійника, В.Стуса, Д.Павличка, Ліни Костенко, детермінували ідейно-тематичні виміри прози Є.Гуцала, Гр.Тютюнника, Вал. Шевчука, В.Дрозда. Творчість цих письменників відіграла надзвичайно помітну роль у творенні національно самобутнього, естетично довершеного мистецтва слова.
Контури літературної карти другої половини минулого віку визначають передовсім імена добре знаних в Україні й поза її межами письменників: М.Стельмах, О. Гончар, брати Тютюнники, П.Загребельний, Ірина Вільде, Ю.Мушкетик, В. Земляк, Вал. Шевчук, Р.Іваничук, В.Дрозд, А. Дімаров тощо. Тимчасом на марґінесах літературного процесу й донині залишається ряд митців, творчість яких із різних причин замовчувалася, недооцінювалася, визнавалася другорядною”, не вартою читацької й дослідницької уваги. Із-поміж таких ім’я Івана Чендея письменника, сценариста, публіциста, збирача й видавця фольклору, лауреата Національної премії України імені Т.Шевченка (1994), літературних премій імені А.Головка (1987) та В.Винниченка (1992).
Актуальність теми дослідження визначається насамперед назрілою потребою системного, внутрішньо несуперечливого наукового осмислення художнього світу Івана Чендея як складного й багатогранного естетичного явища, що інтегрує світоглядні засади письменника, індивідуальну манеру його письма, особливості поетики, стилю, образної системи тощо.
Поодинокі спроби дослідження жанрово розмаїтого (новели, оповідання, повісті й романи) спадку І.Чендея зустрічаємо в розвідках В.Дончика [74; 75; 76], М.Жулинського [81; 82; 83], Г.Сивоконя [200; 202; 203; 204], Гелії Шевченко [287], Д.Федаки [230], Г.Аврахова [1; 2], П.Лінтура [134], Г.Корабельникова [116], М.Стрельбицького [213]. Одначе слід відзначити їх переважно спорадичний характер. Відтак донині не маємо цілісного уявлення про естетичну природу образного світу белетриста, поетикально-стильові риси та ідейне спрямування його творчості. Окрім того, художня проза письменника розглядалася зазвичай крізь призму ідеологічних приписів соціалістичного реалізму, що виступали чільним критерієм в оцінці мистецьких творів. Як наслідок, ідейно-тематичні виміри й проблематика прози І.Чендея обмежувалися головним чином характеристиками на кшталт революційно-патріотичні ідеї збірок”, увага до найменших ознак пробудження класової свідомості в героях”, показ протесту, гніву і, нарешті, свідомої боротьби бідноти з своїми визискувачами”, змалювання відважних борців за щастя народу, за возз’єднання з Радянською Україною” і под.
Своєрідним мірилом”, за яким оцінювалася літературна майстерність, можна вважати слова Ю.Балеги: Позитивною рисою кращих творів на сучасну тему є саме прагнення письменників показати соціалістичні перетворення та образ нової людини, вихованої Комуністичною партією та радянським державним ладом. Але критика старого в свідомості окремих людей ведеться недостатньо гостро, часом відсутня наступальність” [13, с.92]. Відповідно все, що не узгоджувалося з такою позицією, іменувалося ідеологічними збоченнями”, а художні твори надовго вилучалися з літературного процесу своєї доби. Яскравим прикладом можна вважати літературно-критичні та публіцистичні статті Ю.Балеги [10; 11; 12], М.Климпотюка [108], В.Поліщука [189], де різкій критиці піддавалися твори І.Чендея роман Птахи полишають гнізда” (1965), повість Іван” (збірка Березневий сніг”, 1968), а сам письменник звинувачувався в навмисному викривленні” тогочасної дійсності. Одне слово, спроби осмислити художню спадщину закарпатського прозаїка із суто ідеологічних позицій (властиво, це й спостерігаємо впродовж 1960 80-х років) спричинилися до з’яви в літературознавстві помилкових уявлень про нього як співця соціалістичних перетворень на Закарпатті, що стали можливими завдяки радянській владі.
Звісна річ, такий вульгарно-соціологічний підхід посутньо применшував мистецьку вартість творів письменника, обертаючи їх на своєрідну ілюстрацію комуністичних” характерів і процесів суспільного життя. При цьому замовчувалася активна громадянська, національна позиція І.Чендея, залишалася поза увагою спорідненість художньої спадщини письменника-патріота з літературою шістдесятництва. Саме такий підхід виявився домінуючим у підручниках (зокрема, Історія української літератури”, 1957, 1971 [100; 101]) і літературознавчих розвідках тієї доби (П.Лінтур [134], Г.Аврахов [1; 2], Г.Корабельников [114], К.Волинський [39] тощо).
В аналогічному ключі художня практика І.Чендея потлумачувалася у передмовах до численних видань його творів. Г.Аврахов, приміром, аналізуючи оповідання збірки Терен цвіте” (1967), обмежується інтерпретацією їх ідейно-тематичного спектра, завважуючи в основному соціальну спрямованість творів [2]. При цьому ігноруються питання жанрово-стильової специфіки, еволюції образної системи прозописьма І.Чендея, особливостей світобачення письменника тощо. У передмові Д.Федаки оминається увагою, на наш погляд, добре помітна зосередженість закарпатського прозаїка на висвітленні морально-етичних аспектів людського буття, духовних проблем часу, проблемах руйнації традиційних цінностей, як і соціально-психологічний аналіз митцем екзистенційно-буттєвих суперечностей життя [230]. Критик потрактовує художній світ І.Чендея радше як точну копію реального життя, прикметного соціальними суперечностями в минулому й суцільною ідилією в сучасності. Конфлікти та проблематика повістей, романів письменника осмислювалися виключно в площині зіткнення пережитків” старого й здобутків” нового, радянського життя.
М.Жулинський у вступній статті до двотомного видання творів І.Чендея окреслив основні риси мистецького світу письменника: автобіографічність, ліричність, філософічність, етична спрямованість і под. [82]. Тут помічаємо, зосібна, намагання дослідника схарактеризувати специфіку художнього методу прозаїка, чия творчість постала на перехресті літературних традицій попередників (М.Шашкевич, М.Коцюбинський, В.Стефаник, Марко Черемшина, Ю.Федькович) і сучасників (О.Маркуш, Л.Дем’ян, Ф.Потушняк, М.Томчаній), виокремити домінантні мотиви його творчості, висвітлити особливості поєднання реалістичного й ліричного первнів повістування, відзначити суперечливі світоглядні позиції автора тощо. Одначе (враховуємо ідеологічні чинники) поза увагою М.Жулинського залишилася суголосність мистецьких уподобань І.Чендея та філософської й естетичної платформи шістдесятників. І донині ця проблема не знайшла належного розв’язання у літературознавчих студіях.
Зі здобуттям Україною незалежності, демократизацією життя суспільства з’явилася можливість для адекватної, вивільненої від упереджень соцреалістичної” доби оцінки прозової спадщини І.Чендея. Посутнім внеском у цю справу є, зокрема, Бібліографічний покажчик, виданий до 70-річчя від дня народження письменника (1992). Тут йдеться про основні видання його творів, публікації та передруки у збірках, періодичних виданнях [260]. Цінним із наукової точки зору вбачається матеріал, уміщений в Історії української літератури ХХ століття” (1998). У розділі, присвяченому письменницькій діяльності І.Чендея (автор М.Жулинський), схарактеризовано основні риси творчої індивідуальності прозаїка, окреслено ідейно-тематичний діапазон його художньої спадщини [103]. Як спроба в загальних рисах оцінити творчість І.Чендея у літературно-мистецькому контексті доби сприймається вступна стаття упорядника антології Закарпатського оповідання ХХ століття” П.Ходанича (2002) [89]. Висновки дослідника прикметні насамперед намаганням окреслити історичні, соціально-політичні й культурні умови розвитку закарпатського письменства, визначити стильову специфіку творів найяскравіших представників літератури цього регіону України (Ф.Потушняк, Л.Дем’ян, Й.Жупан, Ю.Керекеша, О.Маркуш, Ю.Станинець, О.Сливка, І.Чендей та інші), схарактеризувати основні риси їх поетики тощо. На загал, П.Ходанич виокремив чотири покоління літераторів Закарпаття. Окрім того, він показав еволюцію тематики й проблематики їхньої творчості (від зображення життя знедолених селян у соціальному аспекті до філософських, морально-етичних і духовних проблем), відстежив особливості модифікацій образної системи, що відбилося в першу чергу на виборі героя (на зміну трагічній постаті селянина приходять образи міських робітників, студентів, інтелігенції, митців), порушив проблему переосмислення етичних цінностей та естетичних критеріїв. Почасти ці процеси простежуються й у художньому світі І.Чендея.
Помітний внесок у дослідження творчого доробку І.Чендея належить професорові В.Марку, дисертаційна праця якого Художня концепція людини і стиль: закономірності взаємодії (На матеріалі сучасної української прози)” присвячена осмисленню внутрішніх закономірностей і тенденцій розвитку вітчизняного письменства другої половини минулого віку [151]. Аналізуючи художню прозу означеного періоду (на матеріалі творів О.Довженка, О.Гончара, М.Стельмаха, Гр.Тютюнника, Ю.Мушкетика, Р.Федоріва, В.Земляка, А.Дімарова, І.Чендея тощо), вчений завважує ряд концептуальних моментів, що стосуються жанрово-стильових модифікацій белетристики І.Чендея, особливостей втілення авторської концепції людини, ступеня письменницької присутності” в творах, автобіографічності й ліричності його прози, сюжетної побудови і под. Цікавими, зокрема, вважаємо спостереження В.Марка за внутрішньою еволюцією естетичного ідеалу письменника, що суттєво поглибило авторську концепцію людини й позначилося на поетикальному рівні більшості творів. У художньому світі І.Чендея, на думку вченого, соціалістичний (романтично-піднесений, соціально-оптимістичний) пафос поступається місцем гуманістичному пафосові віри в людину. І ґрунтується він на загальнолюдських цінностях правда, краса, добро, справедливість (Іван”, Іванові журавлі”, Луна блакитного овиду”, Далеке плавання”).
На увагу заслуговують також статті та інтерв’ю, присвячені 80-річному ювілею майстра слова (газета Літературна Україна” [38; 81], журнали Дивослово” [203], Українська культура” [122]). Беззаперечним позитивом цих публікацій є, на наш погляд, висвітлення раніше замовчуваних сторінок життя І. Чендея (виключення з партії, звільнення з посади голови закарпатської філії СПУ, заборона друкуватися), завваження ідейно-естетичних концептів та світоглядних позицій митця (обстоювання національних інтересів, турбота про долю народу, держави).
Як свідчать спостереження, об’єктом системного літературознавчого дослідження творчість І.Чендея ще не була, хоча вона дає надзвичайно цінний матеріал для визначення домінантних тенденцій розвитку вітчизняного художнього мислення другої половини минулого століття. На часі, отже, ґрунтовне аналітико-синтезуюче осмислення й оцінка спадку прозаїка, з’ясування специфіки його індивідуально-авторської поетики, вивчення найпоказовіших рис твореної ним художньої реальності. Нагальна потреба в аналогічних дослідженнях назріла давно, що вочевиднюється на тлі загальнонаукового зацікавлення культурно-мистецьким процесом означеної доби.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця виконана як складова частина комплексної теми кафедри української філології Маріупольського державного гуманітарного університету Актуальні проблеми української літератури та фольклору”.
Тему дисертації затверджено на засіданні Бюро науково-координаційної ради з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України 25 травня 2004 року (протокол № 2).
Мета роботи виконати системне дослідження специфічних ознак художнього світу І.Чендея; визначити поетикально-стильові, ідейно-естетичні домінанти, етичну спрямованість його прози; з’ясувати значення творчості митця в історії українського письменства другої половини ХХ століття.
Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:
дослідити ґенезу й особливості світоглядних та естетичних позицій І.Чендея;
здійснити різноаспектний аналіз літературної спадщини письменника крізь призму новітніх літературознавчих концепцій;
розкрити жанрово-стильові, поетикальні й структурно-композиційні особливості новел, оповідань, повістей і романів літератора;
розглянути прозові твори митця, що репрезентують основні ознаки його художнього світу як цілісного явища;
окреслити визначальні ознаки образних моделей, специфіку художнього світовідтворення І.Чендея, схарактеризувати соціально-етичне й морально-психологічне підґрунтя концепції особистості, проаналізувати провідні засоби характеротворення у творчості письменника;
визначити типологічні властивості представленої автором художньої моделі життя як втілення його національних і соціальних ідеалів;
обґрунтувати місце та роль художнього доробку І.Чендея в літературно-мистецькому процесі другої половини минулого віку.
Об’єктом дослідження є художні твори І.Чендея різних жанрів, які ввійшли до книжок Чайки летять на Схід” (1955), Терен цвіте” (1967), Березневий сніг” (1968), Зелена Верховина” (1975), Теплий дощ” (1979), Калина під снігом” (1988), Вибраних творів” у 2-х томах (1982; 2002), а також були опубліковані окремими виданнями та в періодиці. До аналізу залучена й публіцистична спадщина письменника, переклади, фольклорні записи, кіносценарії.
Предмет дослідження художній світ І.Чендея як специфічна, спродукована письменницькою уявою реальність із притаманними їй внутрішньою логікою, образною системою, часо-просторовими вимірами, сюжетно-композиційною структурою та ідейним пафосом.
Основні методи дослідження біографічний, порівняльно-історичний, генетико-типологічний, системно-естетичний та поетикальний.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали теоретико-літературні та історико-літературні праці відомих вітчизняних вчених Стефанії Андрусів [6; 7], Г.Грабовича [51; 52], С.Гречанюка [53; 54], Р.Гром’яка [57; 58; 59; 60], А.Гуляка [61; 62], Тамари Гундорової [63; 64; 65], В.Дончика [74; 75; 76], М.Жулинського [81; 82; 83; 84; 85], Оксани Забужко [88], Д.Затонського [90], Ніли Зборовської [91; 92], В.Качкана [107], Г.Клочека [109], Ю.Коваліва [110], Ю.Кузнецова [127], В.Марка [145; 146; 147; 148; 151], М.Наєнка [164; 165; 166; 167], Соломії Павличко [180], Г.Семенюка [105; 198], Г.Сивоконя [199; 200; 201; 202; 204; 205; 206], Валерії Смілянської [211], М.Сулими [214], А.Ткаченка [221], В.Фащенка [227; 228; 229], П.Хропка [243; 244], Г.Штоня [292], Наталі Шумило [293], а також зарубіжних дослідників М.Бахтіна [17; 18; 19], Ю.Лотмана [140; 141; 142], Р.Барта [15],У.Еко [294], Н.Фрая [235].
У роботі використовуються також загальнотеоретичні положення й висновки, що містяться в дисертаційних працях Ю.Безхутрого Художній світ Миколи Хвильового” [20], Ніни Мельник Жанрово-стильові модифікації української новели 80-90-х років ХХ століття” [152], В.Махна Художній світ Богдана Ігоря Антонича” [154], О.Ковальчука Еволюція роману в контексті стильового розвитку української повоєнної прози 40-70-х років” [111], Г.Гримич Питання поетики сучасної української новели” [55], В.Пахаренка Художні альтернативи концепції соціалістичного реалізму в українській літературі 20-х років (на матеріалі сільської теми)” [183], Ольги Бондаренко Художня проза Миколи Руденка в літературному контексті шістдесятництва” [26].
До уваги взято й досягнення сучасного зарубіжного літературознавства, зокрема, феноменологічної критики Р.Інґардена [93; 99], тематичної критики Ж.-П. Рішара [195], провідні положення теорії інтерпретацій П.Рікера [193; 194], дискурсології М.Фуко [238], архетипного аналізу Н.Фрая [235] і под. У процесі роботи використано теоретичний матеріал із філософських студій М.Гайдеґґера [43], Х.Ортега-і-Гассета [177; 178; 179].
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою в українському літературознавстві спробою комплексного монографічного дослідження художнього світу І.Чендея. У роботі запропоновано результати системного осмислення етико-філософських поглядів і світоглядних позицій, естетичних уявлень і художнього інструментарію письменника, віддзеркалених у текстах його художньої прози. Сформована загальна концепція творчості І.Чендея-письменника, аналіз якої здійснюється в силовому полі провідних суспільно-політичних та літературно-мистецьких тенденцій другої половини ХХ століття; визначено місце і роль закарпатського прозаїка в контексті вітчизняної літератури означеного періоду.
Здобуті наукові результати та висновки суттєво доповнюють уявлення про іманентні особливості літературно-мистецького процесу другої половини минулого віку, сприяють виробленню цілісного погляду на етико-естетичні засади тогочасного вітчизняного письменства. Переосмислюючи творчий доробок І.Чендея, дисертант підтверджує тяглість і внутрішню взаємоспорідненість літературних традицій Закарпаття та Наддніпрянської України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть використовуватися в нових теоретичних і конкретно-історичних студіях із проблем поетики художньої прози, при написанні підручників і посібників з української літератури, виконанні курсових, дипломних і магістерських робіт; під час викладання історії української літератури у вищих навчальних закладах, у спецкурсах та спецсемінарах.
Апробація результатів дослідження. Робота є цілком самостійним дослідженням, наукова концепція та основні положення якої були апробовані у доповідях на щорічних наукових та науково-практичних конференціях викладачів Маріупольського державного гуманітарного університету (2004 2006 роки), на Всеукраїнській науковій конференції студентів і молодих учених Українська культура: питання історії, теорії, методики” (м. Херсон, 2005), VІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (м. Кривий Ріг, 2006).
Дисертацію обговорено й рекомендовано до захисту на розширеному засіданні кафедри української філології Маріупольського державного гуманітарного університету (протокол № 1 від 18.09.2006).
Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 5 статей у фахових наукових виданнях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел, який нараховує 297 позицій.
Загальний обсяг роботи 210 сторінок, із яких 187 основного тексту.
Вітчизняний літературний процес другої половини ХХ століття прикметний напруженими пошуками нових підходів до художнього осягнення буття, що супроводжувалися здебільшого намаганням віднайти компроміс між соцреалізмом і реалізмом, між правдою та ідеологічними вимогами. Великою мірою це стосується й письменства Закарпаття, яке сфокусувало в собі не лише власне мистецькі, а й соціальні, політичні та національні проблеми. Досліджуючи умови розвитку літератури Закарпаття, П.Ходанич слушно завважує: Закарпатцям долею визначено жити на перехресті європейських кордонів. За минулі сто років на цій прадавній слов’янській землі у зв’язку з державною належністю калейдоскопічно змінювалися назви: Австро-Угорщина, Чехо-Словаччина, Карпатська Україна, гортіївська Угорщина, Радянський Союз Кожен режим пропагував і насаджував у цьому українському куточку свої інтереси й пріоритети, що не могло не позначитися на літературному житті краю Відтак художнє слово письменників Закарпаття останнього століття особлива сторінка культурного життя краю, яка відтворює всю ґаму трагічних переживань і життєстверджуючих духовних поривань рідного народу” [89, с. 3].
Художня практика І.Чендея (як і інших представників закарпатської літератури Л.Дем’яна, Й.Жупана, Ю.Керекеша, О.Маркуша, Ф.Потушняка, М.Томчанія) сприймається як спроба національно самоідентифікувати себе і своїх співвітчизників, утвердити право верховинців на політичне самовизначення та культурне поступування. Власне, це обумовлює й ідейно-тематичний вектор прози письменника (висвітлення минулого та сучасного краю крізь призму соціально-економічних, політичних, духовних катаклізмів), вибір ним героя (простого закарпатця, у переважній більшості звичайного селянина), а також зосередження уваги на різних виявах духовної і матеріальної культури народу. Наявність поетичних гірських пейзажів, рельєфних описів побуту, звичаїв, традицій та обрядів, покликаних створити самобутній, суто національний образ Верховини, також є яскравою прикметою художнього світу І.Чендея.
Приєднання Закарпаття до Наддніпрянської України (1944) означало входження його до культурного простору Радянського Союзу. Разом із засвоєнням закарпатською літературною традицією єдино вірного творчого методу” соцреалізму спостерігається поступування письменства в напрямі до заідеологізованості, переосмислення реалій навколишнього буття та вчинків героїв крізь виміри марксистсько-ленінських настанов, до фактичного ігнорування насущних проблем дійсності тощо. Це явище яскраво засвідчують окремі твори І.Чендея, написані під явним впливом панівної ідеології (оповідання Експертиза”, Берізка”, Дорога”, За село”, Знамено”, Ярина”, роман Скрип колиски”). Тимчасом короткочасна хрущовська відлига” і пов’язане з нею явище шістдесятництва значною мірою сприяли вивільненню творчої свідомості, посиленню власне авторської (індивідуальної, не керованої режимом) національної, етичної й естетичної позицій. Із цього погляду концептуальними виявилися збірка І.Чендея Березневий сніг”, повість Іван” (обидві 1968), роман Птахи полишають гнізда” (1965), художній світ яких прикметний насамперед прагненням до філософського осмислення онтологічних проблем людського буття в його духовному, національному та соціальному вимірах.
Цілком закономірно, що ідейно-тематичні виміри прози другої половини минулого віку, представленої іменами О.Гончара, М.Стельмаха, Вал. Шевчука, Є.Гуцала, Гр.Тютюнника, Р.Андріяшика, В.Земляка, В.Дрозда, інших письменників, суттєво розширюються за рахунок активного осмислення національних, духовних, морально-етичних та соціальних проблем сучасної доби. Поетика їхніх творів позначена виразним ліричним струменем, проникливо-емоційною тональністю, домінуванням суб’єктивної авторської оповіді, використанням автобіографічного матеріалу, апелюванням до загальнолюдських цінностей, почуттєво-емоційної сфери читача і под. Аналогічні риси відстежуються й у художньому світі досліджуваного автора. Крім того, більшість творів письменника прикметна посиленою увагою до різновекторних соціальних, духовних та культурних тенденцій сьогодення, що й обумовлює гостроту громадянського звучання його прози. На перехресті завважених історико-культурних та ідеологічно-політичних чинників постає творчий феномен І.Чендея, художня проза якого розвивалася в руслі загальнонаціонального літературного процесу.

bibliography

ВИСНОВКИ

Творчий феномен письменника складне й багатогранне явище, що інтегрує філософсько-естетичні уявлення й світогляд митця, його здатність до пізнання й образного відтворення навколишніх реалій. Дійсність, осмислена крізь призму художнього мислення автора, безпосередньо зреалізовується в художньому світі його творів. У найширшому розумінні художній світ це результат психічної діяльності митця, спрямованої на осягнення буття в усіх його проявах та людину з притаманним їй складним комплексом духовних запитів і матеріальних потреб. Художня реальність, витворена літератором, характеризується насамперед особливим індивідуально-авторським баченням висвітлених подій, причинно-наслідкових зв’язків між ними, образів людей, їх взаємостосунків один з одним та навколишнім середовищем. Таким чином, художній світ являє собою цілісну концепцію дійсності, втілену в текстуальну площину твору мовностилістичними та іншими зображально-виражальними засобами.
Досліджуючи феномен художнього світу Івана Чендея, слід враховувати перш за все його суперечливі світоглядні позиції, що акумулювали в собі найголовніші тенденції суспільно-політичної та культурної атмосфери доби. Літературно-мистецький процес на українських теренах другої половини ХХ століття був позначений прагненням у вкрай несприятливих для творчої реалізації умовах тоталітарної держави віднайти власне національне обличчя, самоідентифікуватися. Провідна роль у цьому процесі належить літературі, яка так чи інакше слугувала засобом вираження активної громадської позиції митця.
Художні твори І.Чендея із цілком зрозумілих причин не могли існувати поза офіційною ідеологією, що сприймається нині чи не визначальною ознакою культури радянської епохи. Тому аксіоматичним убачається факт засвоєння й активного творчого осмислення автором естетичних засад соцреалізму як специфічної системи образного відтворення світу. Народність, історичний оптимізм, соціалістичний пафос, соціоцентричність стають невід’ємними складовими мистецької моделі світу письменника. Водночас художній світ прозової спадщини літератора засвідчує намагання поєднати соціалістичні переконання, примусово насаджувані владою в духовній сфері, та національні традиції вітчизняного письменства, що завжди відстоювало право митця на вільне самовираження й самореалізацію. З художньої точки зору це знаходить своє втілення в своєрідному співіснуванні соцреалізму (міфології радянської культури) з реалізмом. Останній тяжіє до історично цілісного осягнення дійсності, поглиблення психологізації образів, їх соціально-психологічної типізації. Натомість соцреалістична література покликана зображати ідеальне (неіснуюче, бажане, пропаговане) як реальне, продукуючи тим новітні міфи й ідеологеми радянського культурного простору. Таким чином, структура художнього мислення І.Чендея має дуалістичну природу, що зумовлено розщепленням” свідомості самого письменника. З одного боку палкий прихильник возз’єднання Закарпаття з підрадянською Україною, щиро переконаний у можливості існування комуністичного суспільства, з іншого національно свідомий громадянин, який не може стояти осторонь, коли руйнуються національні, культурні, духовні підвалини українства.
Осмислення іманентних ознак художнього світу І.Чендея дає можливість дійти таких висновків:
1. Зорієнтованість прозаїка на кращі літературні традиції попередників. Художній світ малої прози І.Чендея зазнав виразних впливів поетики В.Стефаника, Марка Черемшини, М.Коцюбинського. Маємо на увазі не лише ідейно-тематичну спорідненість (адже в епіцентрі уваги цих письменників перебували актуальні соціальні проблеми Закарпаття, Гуцульщини, Покуття), але й спільні риси в естетичних уподобаннях та світоглядних позиціях, що, звісна річ, позначилося на поетикальному й стильовому аспектах їх прозописьма. Слід мати на увазі також, що В.Стефаника зараховують до представників екзистенційної філософії, що обумовлює відповідний художній метод експресіонізм. Стильові ознаки експресіоністичного письма помічаємо й у ранній прозі І.Чендея. Приміром, новели Чайки летять на Схід”, Льодові квіти”, Василько”, Червона цятка на снігу” прикметні типово екзистенційною проблематикою, зосередженістю навколо філософських проблем буття, усвідомленням трагічності існування людини в несприятливому для неї світі. Характерними з огляду на це вбачаються й специфічні прийоми характеротворення, лаконічність і фрагментарність письма, застосування рефлексії, самоаналізу, ліричного монологу, я-сповіді”, відтворення перебігу психічних процесів і станів персонажа тощо. Водночас пейзажі, яскраво-контрастна образність, колористика творів І.Чендея генетично сягають естетики вітчизняного літературного імпресіонізму, зосібна, прози чи не найхарактернішого його представника М.Коцюбинського. Хоча в цілому художній світ творів досліджуваного письменника ґрунтується на принципах реалістичного світобачення.
Завважимо також і позірну еволюцію поетики прозописьма І.Чендея в напрямі до ліризації оповідної манери. Ліризм повістування, емоційно-прониклива тональність стає однією з визначальних рис вітчизняного письменства другої половини минулого століття (О.Довженко, Гр.Тютюнник, Є.Гуцало, М.Стельмах) і пов’язується насамперед із посиленням автобіографічного начала в прозі. Джерелом ліризму стає духовний аспект людського існування емоційно-чуттєва сфера автора, його пам’ять, спогади, думки, переживання, об’єктивовані, як правило, в свідомості ліричного героя. За таким принципом побудовані оповідання І.Чендея Да святиться ім’я його!”, Мій земляк”, Рукавички”, Вікна у світ”, Книжечка”, Ялинка”, Теплий дощ”, Картопля в мундирах на вечерю”, повісті автобіографічного циклу Луна блакитного овиду”, Іванові журавлі”, Казка білого інею”, Кринична вода (Сестри)”. Наріжним каменем повістування в названих творах виступає пам’ять письменника, а їх ідейно-тематичні виміри репрезентовані низкою вічних”, позачасових проблем: морально-етичний аспект буття людини, зв’язок і духовна спадкоємність поколінь тощо.
2. Ідейно-тематична актуальність образного світу творів та гострота громадського звучання, зумовлена зорієнтованістю прозаїка на осмислення соціальних, економічних, духовних аспектів минулого й сучасного життя Закарпаття. У фокусі уваги письменника перебувають проблеми, породжені бездержавністю нації, внаслідок чого виникали різноманітні соціальні й духовні аномалії, вироджувалося селянство основний прошарок українського суспільства, відбувалася еміграція тощо (збірки Чайки летять на Схід” (1955), Терен цвіте” (1958), Вітер з полонин” (1958), Задушна субота” (1960) та ін.). Характерно, що аналіз важливих соціальних і духовних проблем Верховини першої половини минулого віку відбувається тут у контексті питань колоніальної залежності краю, неможливості політичного самовизначення, бездержавності нації. Єдину можливість зберегти етнонаціональну самобутність співвітчизників І.Чендей убачає в приєднанні до Наддніпрянської України, стверджуючи тим самим підсвідоме прагнення історично роз’єднаного народу до возз’єднання.
Соціально-критичним аналізом актуальних проблем сьогодення прикметний і більш пізній період творчості письменника. Зокрема, збірки Син” (1962), Березневий сніг” (1968), Калина під снігом” (1988), повість Далеке плавання” (1987), романи Птахи полишають гнізда” (1963), Скрип колиски” (1987) засвідчують тяжіння І.Чендея до осмислення передовсім морально-етичних і філософських проблем людського буття в умовах радянської дійсності. Здебільшого автор заакцентовує негативні явища так званих застійних часів”, аморальність і бездуховність, породжені добою цивілізації й прогресу”, кар’єризм і пристосуванство, втрату українцем відчуття традиційного, етнічного, національного. Роман Птахи полишають гнізда”, повісті Іван”, Далеке плавання” демонструють перейнятість проблемами дисгармонії стосунків між людиною та суспільством, що є наслідком усвідомлення митцем системної соціально-політичної і духовної кризи радянської держави.
3. Антропоцентристський характер образного світу і пов’язаний із цим людинознавчий аспект прози письменника. Центром синтезованого авторською уявою художнього світу є постать закарпатського українця з його ментальністю, специфічним способом мислення, світовідчуттям. Герої І.Чендея у переважній більшості бідні селяни, які внаслідок бездержавності краю опинилися в нелюдських умовах існування і потерпають від свавілля сільських багатіїв, старост, жандармів, представників чужоземного уряду. В результаті маємо переважно трагічні постаті, зображені в ситуації хронічного соціального й морального зубожіння. Тимчасом через пильну увагу до особливостей національного психотипу, характерів і поведінки окремих персонажів, побутових деталей письменник прагне змоделювати психологічно рельєфний образ верховинця в органічній єдності його індивідуально-особистісних й загальнонародних рис. Тим самим І.Чендей намагається національно ідентифікувати постаті співвітчизників.
Художній світ митця репрезентує цілісну концепцію особистості, вагоме місце в якій посідає морально-етичний компонент. Ракурс зображення людини в оповіданнях Син”, Криниця діда Василя”, Гаврилова Золота осінь”, Білі гвоздики на Новий рік”, повістях Іван”, Луна блакитного овиду”, Іванові журавлі”, Казка білого інею”, Кринична вода (Сестри)” зумисне зміщений із подій на характери, на естетичне осмислення героїв, розкриття їхньої людської сутності. Насамперед автор утверджує непроминальні духовні цінності людини красу, справедливість, чесність, порядність, почуття гідності. Магістральною ж у художній концепції Чендеєвого ідеалу людини є ідея добротворення самоутвердження особистості шляхом реалізації власних творчих потенцій на користь інших. Заґрунтований на синтетичному поєднанні етичної й естетичної категорій, авторський ідеал людини постає глибоко духовним, суто національним, здатним чинити внутрішній опір тотальному синдрому бездуховності, породженому сучасною цивілізацією.
Отже, уважне прочитання творів белетриста дає можливість зробити висновок, що концепція людини постає в єдності головних її аспектів: соціального, що віддзеркалює перебіг подій суспільно-економічного життя села (тут прозаїк виявляється літописцем, який уважно відстежує поступове нищення підвалин української хліборобської цивілізації та виникнення передумов для з’яви нового класу суспільства пролетарів, досліджує явище урбанізації), побутового, представленого художньо місткими деталями повсякденного плину життя закарпатця та психологічного (етнопсихологічного), суть якого виявляється у розкритті специфіки національного мислення верховинця, його характеру, особливостей світосприйняття. Загалом же, дослідження специфіки реалізації концепції людини в мистецькому світі творів І.Чендея дає підстави стверджувати факт еволюції художнього мислення автора: від етнографічно-побутового (фотографічного”) опису подій і постатей пригноблених верховинців до ґрунтовного філософського осмислення індивідуального буття людини ХХ століття. Йдеться насамперед про те, що герої починають відігравати роль не стільки літературного персонажа (у традиційному розумінні цієї дефініції), скільки слугують своєрідним втіленням ідейного задуму письменника, виступають засобом художнього аналізу подій і явищ навколишньої дійсності.
4. Наявність специфічно зорганізованого різновиду хронотопу як своєрідної матриці, в координатах якої вибудовується художня модель світу. Загальновідомо, що час у художньому світі мислиться як багатовимірна категорія, в якій можуть поєднуватися і співіснувати фабульно-сюжетний час і нараційний. Перший покликаний відображати загальний (історичний) плин часу, сповнений різноманітними подіями в їх причинно-наслідкових зв’язках (сюжет). Тут реалізуються й характери персонажів, їх світоглядні засади, бажання, життєві устремління, словом, авторська концепція людини. Натомість нараційний час фіксує момент, коли оповідач (розповідач) інформує читача про перипетії художнього твору. Модель реального світу, відтворена у Чендеєвих текстах, прикметна постійним переплетенням фабульно-сюжетного часу й нараційного: зображувані події зчаста супроводжуються авторськими роздумами, емоційними коментарями, висловленими самим письменником. Останні, на нашу думку, мають позачасовий характер, позаяк дають оцінку минулого, пережитого з позиції сучасності, філософськи узагальнюючи повідомлене (Луна блакитного овиду”, Казка білого інею”, Кринична вода (Сестри)” і под.).
Упадає в око й той факт, що історія Закарпаття інтерпретується письменником крізь виміри індивідуального буття окремої людини. Такий підхід відстежуємо в новелах Чайки летять на Схід”, У вагоні”, Ружана”, На заробіток”, повісті Терен цвіте”, романах Птахи полишають гнізда”, Скрип колиски”. Художній час у цих творах постає не лише як форма втілення зв’язків між подіями й героями. Тут відтворена картина світу, підґрунтям якої є усвідомлення безперервної плинності як історичного, так і індивідуального буття людини. Історія краю і час життя персонажів невід’ємні, взаємопов’язані.
Слід відзначити також, що часова перспектива у творах І.Чендея розгортається здебільшого завдяки пам’яті пригадуванню персонажем (або безпосередньо автором) різночасових подій свого життя. Словом, маємо справу з елементами емоційно забарвленого переживання наратором зображуваних подій, що підсилює ліричну тональність прози. У такий спосіб зорганізований сюжет повістей Луна блакитного овиду”, Казка білого інею”, Кринична вода (Сестри)” тощо.
Топос художніх текстів І.Чендея чітко локалізований село Дубове, Забереж, гора Ясенова. Саме навколо цих географічних центрів розгортається дія всіх його творів. Просторове впорядкування світу найчастіше втілюється в конкретних образах (локусах) кімнати, будинку (Нахмурений вечір”, Син”, Комаха в бурштині”), садиби (Криниця діда Василя”, Птахи полишають гнізда”) або всього села, декількох сіл (Терен цвіте”, Чорна сальва”, Казка білого інею”, Скрип колиски”). Як наслідок, маємо цілісний образ селянського світу, що акумулює в собі автентичні традиції національного способу життя українців, детермінує особливості їх мислення, світогляду, поведінки. У цьому Чендеєва проза виявляється суголосною творчості О.Довженка, М.Стельмаха, Гр. Тютюнника, Є.Гуцала, А.Дімарова, які продемонстрували аналогічні підходи до моделювання селянського світу. Разом з тим, просторово-часова сконцентрованість сюжетної дії дає можливість письменнику сфокусувати увагу на відтворенні історії всього Закарпаття, покарбованої різноспрямованими соціальними, економічними, політичними та культурними тенденціями ХХ століття.
5. Інтертекстуальність як виразник полісемантичної структури художнього світу. Міжтекстуальні зв’язки у Чендея реалізовані насамперед у численних алюзіях і ремінісценціях (приміром, на поезію Т.Шевченка, твори О.Довженка тощо), явному наслідуванні поетикально-стильових рис художньої практики В.Стефаника, Марка Черемшини, М.Коцюбинського. Завважене насамперед стосується ранньої прози письменника, що творилася в силовому полі вітчизняної літературної традиції рубежа ХІХ ХХ століть. Натомість творчість І.Чендея 60 80-х років минулого віку в ідейно-тематичному й поетикально-стильовому вимірах виявляє себе як органічна складова мистецького дискурсу своєї доби. Йдеться передовсім про перейнятість автора актуальними проблемами епохи (зображення типових ситуацій, характерів і т.п.), що певною мірою зумовлює діалог” його прози з творами О.Довженка та О.Гончара (наявність такого зв’язку засвідчує, приміром, порівняльний аналіз роману Птахи полишають гнізда”, кіноповісті Поема про море” та роману Собор”).
Крім того, прозові твори досліджуваного автора, перебуваючи в інтертекстуальних зв’язках, утворюють єдине текстуальне поле неподільний семантичний простір. З-поміж його ознак слід виокремити відкритість (налаштованість на діалог” із читачем, його активну позицію), апелювання до етичних та естетичних цінностей, сюжетно-фабульну близькість тощо. Окремі теми, ідеї, мотиви, персонажі одного твору знаходять у І.Чендея втілення в наступному, утворюючи в такий спосіб своєрідні цикли. Об’єднуючим чинником виступає насамперед ідейно-тематична спрямованість (авторський задум), що, на нашу думку, обумовлює зв’язок і на формальному рівні: логічне продовження сюжетних ліній, уведення в текст тих самих персонажів, спорідненість ситуацій (Жорно”, Нахмурений вечір”, Провесна”, За село”, Ватри не згасають”, Луна блакитного овиду”, Казка білого інею” і под.).
6. Специфічність нарації як конструюючий чинник художнього світу. Характеризуючи розповідну стратегію у творах І.Чендея слід заакцентувати ряд важливих моментів. По-перше, активне послуговування функціональними можливостями гомодієгетичного наратора такого, що сам виступає діючим персонажем твору. До певної міри його можна ототожнити із самим автором-письменником дорослою людиною (Да святиться ім’я його!”, Мій земляк”, Ялинка”, Картопля в мундирах на вечерю”, Луна блакитного овиду”), або ж маленьким хлопчиком образом того ж автора, але в минулому (Книжечка”, Рукавички”, Вікна у світ”). Тут маємо справу із так званим експліцитним (явним) наратором, присутність якого в тексті зримо” відчувається. По-друге, оповідання Комаха в бурштині”, Березневий сніг”, Лиска”, Цимбаланя”, повісті Іванові журавлі”, Іван”, Далеке плавання”, романи Птахи полишають гнізда” є типовими гетеродієгетичними наративами. Наратор (оповідач) цих творів, не виступаючи безпосереднім учасником описуваних подій (персонажем), виконує роль максимально дистанційованого, імпліцитного спостерігача. Це так званий панорамний огляд” (П.Лаббок), що дає можливість досягти ілюзії присутності в тексті всезнаючого автора, позиція якого хоча й заангажована, прихована, проте визначальна.
Отже, осмислення образної моделі світу, представленої у творах І.Чендея, дає змогу виявити іманентні риси його художнього мислення. Як свідчить аналіз, художній світ письменника постає як продукт психічного переживання автором історії рідного краю (тематичний цикл оповідань і повістей про 20 30-і роки ХХ століття), фактів власного дитинства (цикл автобіографічної прози) та проблем сучасної йому дійсності (збірки Березневий сніг”, Калина під снігом” тощо). Це дає підстави констатувати, що художній світ белетриста позначений синхронно-діахронним світосприйняттям та відтворенням різночасових періодів історії краю, органічним поєднанням індивідуального й загальнонародного, родового й національного. Тяжіючи до максимально вичерпного осягнення реального світу, І.Чендей зосереджує увагу на внутрішньому космосі людини, осмислюючи її характер передовсім у морально-етичному аспекті. Тимчасом можемо з упевненістю стверджувати, що вектор художньої свідомості письменника спрямовується на спробу національної самоідентифікації героїв, виявлення етнопсихологічних первнів, що поєднують закарпатців із українцями Наддніпрянщини.
Найпомітнішими ознаками творів І.Чендея вважаємо зорієнтованість на осмислення актуальних духовних і соціальних проблем доби: виродження селянства, перекручення моралі, забуття традицій, внутрішня дисгармонія, кар’єризм, відчуження людини, прагматизм у міжособистісних стосунках, анархічне руйнування природи, соціуму, родини, духовного світу людини тощо. Вагомим компонентом мистецької системи письменника виступає, на нашу думку, тяжіння до художнього осягнення буття насамперед крізь призму етичних і естетичних законів світобудови. В цьому виявляється чи не найхарактерніша риса художньої прози белетриста філософічність, що синтезує інтерес до людини та природи, спонукає до аналізу таких вічних” питань, як сенс життя, його швидкоплинність, покликання людини, її прагнення до правди, справедливості, краси, любові. У силовому полі перелічених проблем і розвивалося вітчизняне письменство другої половини ХХ століття. Безсумнівно, з цього погляду цілком оригінальна і самобутня прозова спадщина І.Чендея є органічною складовою національного літературного процесу означеного періоду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1.Аврахов Г. Коли птахи полишають гнізда // Літературна Україна. 1965. 17 грудня. С. 2 4.
2.Аврахов Г. Майстер новели // Чендей І.М. Терен цвіте: Новели, повість. К.: Дніпро, 1967. С.5 13.
3.Андреев А.П. Место искусства в познании мира. М.: Худ.лит, 1980. 483 с.
4.Андреев Л.Г. Импрессионизм. М.: Худ.лит., 1980. 315 с.
5.Андрійко Р. На вістрі часу: Про повість І. Чендей Далеке плавання” // Прапор перемоги. 1990. 17 квітня. С. 3 4.
6.Андрусів Стефанія. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка. Тернопіль: Джура, 2000. 340 с.
7.Андрусів С. Шістдесятництво як явище, його витоки й наслідки // Слово і час. 1997. № 8. С. 40 55.
8.Арнаудов М. Психология литературного творчества / Пер.с болг. Д.Д. Николаева. М.: Прогрес, 1970. 654 с.
9.Бабенко Тетяна. Особливості авторської присутності в тестах сучасної художньо-біографічної прози // Слово і час. 2005. № 10. С.39 45.
10. Балега Ю. З реальності наших днів (Про роман І. Чендей Скрип колиски”) // Закарпатська правда. 1987. 23 серпня. С. 4.
11. Балега Ю.І. Проблема оновлення характеру старого горянина в повістях Птахи полишають гнізда” І.Чендея та Про що говорять дерева?” В.Вовчка // Матеріали ХХІ наукової конференції УжДУ. Серія філології. К.: Вид-во Київського ун-ту, 1967. С. 30 33.
12. Балега Ю. Ступки, мялки и духовный мир Пригар // Закарпатская правда. 1996. 20 марта. С.3.
13. Балега Ю. Художні відкриття чи правда факту? Ужгород: Карпати, 1969. 219 с.
14. Барабаш Ю. Я так її, я так люблю” (Шевченкова Україна: слово образ, концепція, текст”) // Сучасність. 2003. № 7 8. С. 23 39.
15. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика.: Пер. с фр./ Сост., общ. ред. и вступ.ст. Г.К.Косикова. М.: Издательская группа «Прогресс», «Универс», 1994. 616 с.
16. Бауман Е. Над кем плачут трембиты: Рецензия на фильм Тени забытых предков” по сценарию С.Параджанова и И. Чендея // Советская культура. 14 августа. С.2.
17. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худ.лит., 1975. 456 с.
18. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Худ.лит., 1986. 541 с.
19. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 444 с.
20. Безхутрий Ю.М. Художній світ Миколи Хвильового: Дисертація на здобуття наук.ступ.д.філол.наук за спеціальністю 10.01.01 / Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна. Харків, 2003. 423 с.
21. Белецкий А.И.Избранные труды по теории литературы. М.: Издательство АН СССР, 1964. 448 с.
22. Бернадська Н.І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: Монографія. К.: «Академвидав», 2004. 368 с.
23. Білецький О.Зібрання праць: У 5-ти т. / Ред.колегія: М.К.Гудзь та ін. К.: Наукова думка, 1966. Т.3. 607 с.
24. Білітюк Л.Жанр і зміст художнього твору як проблема. Луцьк, 1998. 31 с.
25. Бобровников О. Своєрідний, незвичний: Рецензія на фільм Тіні забутих предків” по сценарію С.Параджанова та І.Чендея // Мистецтво. 1965. № 3. С. 40 41.
26. Бондаренко О.В. Художня проза Миколи Руденка в літературному контексті шістдесятництва: Дисертація на здобуття наук. ступ. к. філол. наук за спеціальністю 10.01.01 / Донецький національний університет. Донецьк, 2002. 163 с.
27. Бондаренко Ю.Національна парадигма українського екзистенціалізму // Слово і час. 2003. № 6. С. 64 69.
28. Бонецкая Н.К. Образ автора” как эстетическая категория // Контекст 1985. Литературно-теоретические исследования. М.: Худ.лит., 1986. 489 с.
29. Борев Ю.Б. Художественный процесс (проблемы теории и методологии) // Методология анализа литературного процесса. М.: Наука, 1989. С. 4 30.
30. Брюховецький В. Специфіка і функції літературно-критичної діяльності. К.: Наукова думка, 1986. 171 с.
31. Вступ до літературознавства. Хрестоматія: Навчальний посібник / Упоряд. Н.І.Бернадська. К.: Либідь, 1995. 256 с.
32. Бубняк Р.А. Літературно-критичний дискурс: сутність, структура, засоби вираження: Автореферат дисертації канд. філол. наук за спеціальністю 10.01.06 / Тернопільський державний педагогічний університет ім. В.Гнатюка Тернопіль, 2001. 20 с.
33. Бурляй Ю.С. Основи літературно-художньої критики. К.: Вища школа, 1985. 246 с.
34. Буряк Б.С. Художній ідеал і характер. К.: Дніпро, 1967. 328 с.
35. Василишин Я. Домінанта національного в боротьбі шістдесятників // Дивослово. 2003. № 12. С. 16 17.
36. Вишинський І. Творча удача новеліста // Жовтень. 1960. № 12. С. 120 122.
37. Відлуння десятиліть: Українська література другої половини ХХ ст.: Навчальний посібник. К.: Грамота, 2002. 463 с.
38. Відчуваю, що залишалося небагато Невідомий Чендей // Літературна Україна. 1997. № 37. С. 3 4.
39. Волинський К. Життя, герой, слово (нотатки про українську прозу 1965 року) // Радянське літературознавство. 1966. № 3. С.7 15.
40. Волинський П.К., Кобилецький Ю.С., Пільгук І.І. Історія української літератури: Література першої половини ХІХ століття. К.: Рад.школа, 1964. 575 с.
41. В’язовський Г. Від життя до художнього твору: Літературно-критичний нарис. К., 1979. 238 с.
42. В’язовський Г.А.Творче мислення письменника: Дослідження. К., 1982. 335 с.
43. Гайдеґґер М. Навіщо поети? // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. 832 с. С. 230 249.
44. Галич О.А., Назарець В.М., Васильєв Є.М. Загальне літературознавство: Нав. посібник для вузів. Рівне, 1997. 543 с.
45. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За ред. Олександра Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
46. Гарасим Я. Об’єкт дослідження українська ментальність // Монастирський острів. 1996. №5. С. 150 154.
47. Гиршман М.М. Литературное произведение: теория и практика анализа: Учебн.пособие. М.: Высш.шк., 1991. 160 с.
48. Голубєва З.С. Нові грані жанру: Сучасний український радянський роман. К., 1978.
49. Гончар О. Українська радянська література напередодні великого п’ятдесятиріччя (доповідь) // V з’їзд письменників Радянської України, 16 19 листопада 1966 року; Матеріали з’їзду. К.: Рад. письменник, 1967. 548 с.
50. Гордієнко А. Магістральна тема літератури соціалістичного реалізму // Людина праці герой літератури: Збірник статей. К.: Наук.думка, 1975. 179 с. С.5 15.
51. Грабович Григорій. До історії української літератури (Дослідження, есеї, полеміка). К.: Критика, 2003. 632 с.
52. Грабович Г. Питання кризи і перелому в самоусвідомленні української літератури // Українська література. Матеріали І конгресу Міжнародної асоціації україністів. К., 1995. − С. 95 101.
53. Гречанюк С.До слова чесного, живого: Літературно-критичні статті. К.: Рад. письменник, 1987. 252 с.
54. Гречанюк С.С. На тлі ХХ століття: Літературно-критичні нариси. К.: Радянський письменник, 1990. 315 с.
55. Гримич Г.М. Питання поетики сучасної української новели: Дисертація на здобуття наук.ступ.к.філол.наук за спеціальністю 10.642 / Київський державний університет ім. Т.Шевченка. К., 1971. 173 с.
56. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців. К.: Заповіт, 2000. 380 с.
57. Гром’як Р.Т. Громадянськість і професіоналізм (Соціальна відповідальність критики). К.: Рад. письменник, 1986. 204 с.
58. Гром’як Р. Давнє і сучасне (вибрані статті з літературознавства). Тернопіль: Лілея, 1997. 203 с.
59. Гром’як Р.Т. Естетика і критика. Філософсько-естетичні проблеми художньої критики. К.: Мистецтво, 1975. 225 с.
60. Гром’як Роман. Історія української літературної критики (від початків до кінця ХІХ століття): Посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів. Тернопіль: Підручники і посібники, 1999. 224 с.
61. Гуляк А.Б. Деякі аспекти аналізу літературного твору / А.Б.Гуляк, Н.М.Скоробагатько, П.П.Хропко, І.М.Цуркан. К.: Наук.світ, 2000. 131 с.
62. Гуляк А., Кейда Ф. Тільки пам’ять залишається пам’ять як вишневий цвіт” (Життя і творчість Григора Тютюнника) // Визвольний шлях: Суспільно-політичний, науковий та літературний місячник. 2004. Кн.7. С. 52 70.
63. Гундорова Тамара. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
64. Гундорова Тамара. Фрідріх Ніцше й український модернізм// Слово і час. 1997. - № 4. С. 29 33.
65. Гундорова Тамара. Шістдесятництво: метафора, ім’я, дім // Коцюбинська М. Мої обрії: У 2-х т. К., 2004. Т. 2. С. 4 10.
66. Гутаров А.М. Литературный персонаж и проблемы его