УКРАЇНСЬКА “ЖІНОЧА” ПРОЗА 90-Х РОКІВ ХХ-ГО – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.: ЖАНРОВІ І НАРАТИВНІ МОДЕЛІ ТА ЛІНГВОПОЕТИКА

brief description

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

На правах рукопису

Рижкова Галина-Параска Миколаївна

УДК 821.161.2.09-3 1990/2007”

УКРАЇНСЬКА ЖІНОЧА” ПРОЗА
90-Х РОКІВ ХХ-ГО ПОЧАТКУ ХХІ СТ.:
ЖАНРОВІ І НАРАТИВНІ МОДЕЛІ ТА ЛІНГВОПОЕТИКА

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Поліщук Володимир Трохимович
доктор філологічних наук, професор

Черкаси - 2008

ЗМІСТ

ВСТУП .......................................................................................................3
Розділ 1 ФЕМІННИЙ ГЕНДЕР ЯК ЧИННИК ВИОКРЕМЛЕННЯ
МАСИВУ ЖІНОЧОЇ” ПРОЗИ: АРГУМЕНТИ PRO і
CONTRA .....................................................................................................10
Розділ 2 ТИПОЛОГІЯ ЖАНРІВ ТА ЖАНРОВИХ ФОРМ,
ВЛАСТИВИХ ЖІНОЧІЙ” ПРОЗІ........................................................33
2.1. Дискурсивні моделі втілення жанрових форм жіночої” прози
в 1990-2000-х рр. .....................................................................................33
2.2. Еволюція жанрових форм української жіночої” прози
рубежу століть .........................................................................................44
2.2.1. Жанрова природа соціально-психологічної, інтелектуальної,
сповідальної жіночої” прози ................................................................44
2.2.2. Жанрові форми жіночої” прози з елементами химерних,
міфологічних, містичних, комічних, історичних рівнів змісту.......74
2.2.3 Художні тексти жіночої” прози, що можуть бути віднесені
до масиву масової літератури” ...........................................................100
Розділ 3. СТИЛІСТИКА Й ПОЕТИКА ЖІНОЧОЇ” ПРОЗИ
ОСТАННІХ РОКІВ ................................................................................131
3.1 Лексичні й експресивні потенції ідиостилю прозаїків-жінок ..131
3.2 Лінгвокультурні концепти, притаманні жіночій” прозі .............161
3.3 Наративні стратегії жіночої” прози: від суб’єктивності
до об’єктивності .....................................................................................180
ВИСНОВКИ ...........................................................................................194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..............................................204

ВСТУП

Актуальність обраної теми. Жіноча” проза це досить умовна назва того масиву вітчизняної літератури, що створюється в динаміці літературного процесу представницями жіночої статі, а отже, відображає не так тематику, проблематику, світоглядні риси, жанрово-стильові особливості творів, як гендерний чинник продукування певних художніх текстів. У той же час жіноча” проза має й певну специфіку, що дозволяє виділяти цей шар літературного потоку в окремий ієрархічний рівень розвитку національної літератури.
Виходячи з цього, науково доцільною виглядає спроба встановити специфічні моменти жіночої” прози як комплексного художньо-стильового феномену. При цьому особливу увагу повинне притягувати, на нашу думку, явище того помітного кількісного вибуху” обсягів літературно-художньої продукції авторів-жінок, яким виглядає період з моменту проголошення незалежності України аж до теперішнього часу.
Саме в цей період з’являються такі твори жіночої” прози, як романи М. Гримич Варфоломієва ніч”, Магдалинки”, О. Думанської Ексклюзив”, О. Забужко Польові дослідження з українського сексу”, Т. Зарівни Каміння, що росте крізь нас” та Солом’яний вирій”, С. Зоріної Наїзд”, З. Ігіної Обличчя”, О. Компанієць Назустріч”, Є. Кононенко Ностальгія” та Зрада”, С. Короненко (М. Омели) Мертва кров”, С. Майданської Землетрус” та Діти Ніоби”, М. Меднікової ТЮ!”, Г. Пагутяк Записки Білого Пташка”, С. Пиркало Не думай про червоне”, І. Роздобудько Мерці” та Ескорт у смерть”, Г. Тарасюк Блудниця вавилонська”, Л. Холодюк Браслет із знаком лева”, А. Хоми Репетитор”, серія романів Л. Романчук Не залишай...”, повісті та оповідання О. Забужко, С. Йовенко, М. Матіос, Г. Пагутяк, Л. Пономаренко Н. Хаткіної та ін.
Ці твори відрізняються надзвичайно розгалуженою системою жанрових ознак, де можемо попередньо виділити такі жанри, як соціально-психологічний роман, інтелектуальний роман, виробничий роман, химерний роман з рисами міфологізму та фантастики, роман-хроніку, документальний роман, комічний роман, роман-трагіфарс, детектив, готичний та пригодницький роман, саспенс, трилер, роман-мелодрама й жіночий” роман (любовна історія), бойовик-екшн”, квест, а також цілий ряд малих прозових жанрових форм повість, оповідання, новела, вірш прозою тощо. Певна кількість подібних жанрів є не тільки синтетичними за своїми ознаками, але й не має загальновизнаних назв у літературознавстві: для їх визначення часто користуються запозиченнями (останніми роками англіцизмами й американізмами) чи термінологічними новаціями оказіонально-авторського плану.
Характерною ознакою названих творів є інтегральний для них чинник розстановки персонажів: за нечисленними винятками, жіноча” проза має в своєму центрі жінку-героїню, яка вирішує разом з універсальними екзистенціальними проблемами специфічно гендерні питання буття. Це й дозволяє в динаміці вирізняти такий масив літературного процесу, як жіноча” проза, що має як свої базові ознаки не тільки і не стільки авторство прозаїка-жінки, але й особливий жіночий” погляд на світ, особливий інтерес до певних сторін екзистенції, заломлених через соціально-психологічні риси фемінного гендеру.
Тобто актуальність обраної нами теми пов’язана як з процесами інтенсивного розвитку жіночої” прози взагалі, так і з певними проблемами теорії та практики жанрів, що викликані синтезом жанрових форм та появою цілого ряду запозичених переважним чином з західної масової культури” жанрів, які взаємодіють з уже розробленими в українській літературі прозовими жанрами. Керуючись сказаним вище, зазначаємо, що жіноча” проза останніх десятиліть це водночас і підстава для конкретного аналізу цілого ряду показових явищ у певних аспектах, перш за все генологічних та лінгвостилістичних, і цікавий стимул для теоретичного дослідження термінів жіноча” проза, жіноче письмо”, фемінний гендер” і суміжних з ними проблем.
Слід зазначити, що феномен жіночої” прози досліджений недостатньо повно чи аналізується лише в деяких своїх аспектах. Під цим кутом зору слід перш за все згадати певні тези досліджень В. Агеєвої Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму”, Н. Зборовської Психоаналіз і літературознавство” та її ж Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків”, що, звичайно ж, не дуже багато для такого явища, як жіноча” проза. Окремих шарів теми торкаються також статті О. Вайнштейн Рожева” белетристика: вчора й сьогодні”, М. Крупки Художнє моделювання проблеми материнства і творчості в анти-романі Ніли Зборовської Українська Реконкіста”, Є. Максимової Фольклорний підтекст дамського роману”, М. Рюткенен Гендер і література: проблема жіночого письма” і жіночого читання”, О. Соловей Бестселери для елітаріїв”, Т. Тебешевської-Качак Художні особливості прози Галини Пагутяк (жанрово-стильовий аспект)”, Є. Трофимової Жіноча література й книговидання в сучасній Росії”, Г. Улюри Коронована сила жіночої руки, або Про тих, хто пише іншу прозу” та ще ряду інших літературознавчих і критичних студій.
Крім жанрово-тематичних аспектів, у межах аналізу сучасної української жіночої” прози звертають на себе увагу також питання поетикальної специфіки творів цього літературного масиву. Це, перш за все, проблема ідиостилю прозових текстів, авторами яких виступають жінки, а також проблема наративних стратегій, які застосовують письменниці, щоб розкрити ідейно-тематичну сутність своїх творів. Окремо виділяється надзвичайно актуальне питання концептології жіночої” прози, тобто того масиву лінгвокультурних одиниць, що найбільш активно привертають увагу авторок у процесі творення текстів.
Отже, проблема сучасної української жіночої” прози є актуальною, багатоаспектною, недостатньо вивченою і надзвичайно цікавою в своїх текстових проявах, що й викликає інтерес до неї в літературознавстві взагалі і в нашому дослідженні зокрема.
Об’єктом дослідження є прозові літературні тексти, написані українськими письменниками в період 1991-2006 р.р.
Предметом дослідження є романи, повісті та оповідання, що можуть бути атрибутовані як належні до жіночої” прози, а саме твори М. Гримич, О. Думанської, О. Забужко, Т. Зарівни, С. Зоріної, З. Ігіної, С. Йовенко, О. Компанієць, Є. Кононенко, С. Короненко (М. Омели), С. Майданської, М. Матіос, М. Меднікової, Г. Пагутяк, С. Пиркало, Л. Пономаренко, І. Роздобудько, Л. Романчук, Г. Тарасюк, Л. Холодюк, Н. Хаткіної, А. Хоми та ін.
Мета роботи полягає в побудові комплексної концепції жіночої” прози в українській літературі в період від 1990-го по 2007 роки в плані жанрово-стильової й поетикальної специфіки відповідного масиву вітчизняної прози, репрезентованої такими авторами, як М. Гримич, О. Думанська, О. Забужко, Т. Зарівна, С. Зоріна, З. Ігіна, С. Йовенко, О. Компанієць, Є. Кононенко, М. Меднікова, С. Майданська, М. Матіос, Г. Пагутяк, С. Пиркало, Л. Пономаренко, І. Роздобудько, Л. Романчук, Г. Тарасюк, Н. Хаткіна, Л. Холодюк, А. Хома та ін.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1. Визначення ключових аспектів виокремлення жіночої” прози в загальному літературному процесі.
2. Спроба класифікувати і проаналізувати жанри й жанрові форми, притаманні сучасній жіночій” прозі.
3. Визначення й аналіз основних аспектів еволюції творів жіночої” прози в 1990-х рр. ХХ на початку ХХІ ст.
4. З’ясування специфіки дискурсів, що можуть бути виділені в текстах авторів-жінок, та їх специфіки.
5. Встановлення лінгвостилістичних, лінгвопоетичних, наративних і мовнокультурних особливостей текстів, що можуть бути віднесені до жіночої” прози.
Методологічною основою дисертації є праці з теорії літератури й поетики В. Агеєвої, М. Бахтіна, Т. Гундорової, Д. Затонського, Н. Зборовської, С. Павличко, В. Проппа, Є. Скороспєлової та ін.
Методи дослідження. У дисертації передбачається поєднання компаративного й типологічного методів, застосування аналітично-описового методу, базованого на доборі, систематизації та розгляді широкого фактографічного матеріалу з генології та лінгвопоетики.
Наукова новизна отриманих результатів може бути охарактеризована як одна з перших у вітчизняному літературознавстві спроб аналізу жіночої” прозу - як складного національно-культурного явища, що не вичерпується проблемами авторства текстів чи особливостями тематики й проблематики. Жіноча” проза буде розглядатися в дослідженні як складний комплекс гендерних, соціально-психологічних, ідейно-світоглядних, жанрово-стильових і поетикальних феноменів. Ряд письменниць, твори яких аналізуються в дисертації, майже не привертають уваги дослідників, що також дозволяє говорити про новизну нашої роботи.
Особистий внесок здобувача полягає:
1. У здійсненні системного аналізу провідних засад гендерного принципу розділення літератури на чоловічу” й жіночу” з урахуванням дискусійних і недостатньо висвітлених питань.
2. У розгляді жанрово-тематичних і дискурсивних моделей реалізації текстів жіночої” прози, зокрема в царині інтелектуального й соціально-психологічного роману, химерного роману та творів масової літератури”.
3. У визначенні ключових ознак лінгвопоетики й лінгвостилістики творів жіночої” прози.
4. У висвітленні проблеми наративних стратегій прозових текстів жінок-авторок.
5. В окресленні специфіки лінгвокультурних концептів, що відображаються в жіночій” прозі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості розширення меж дослідницького дискурсу стосовно рецепції такого комплексного явища, як жіноча” проза. Матеріали дисертації можуть бути використані при читанні лекцій, у спецкурсах і спецсемінарах з теорії літератури та історії новітньої української літератури, при написанні дипломних і курсових робіт студентами-філологами, а також у факультативних курсах з української літератури в школах з поглибленим вивченням гуманітарних дисциплін.
Апробація дослідження. Дисертація обговорена і схвалена на засіданні кафедри української літератури і компаративістики Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького (протокол № 8 від 1 лютого 2008 року). Окремі аспекти дослідження апробовані на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українська література в контексті світової: теоретичний, історичний аспекти” (Черкаси, 2007). Основні положення дисертації викладені в 7 публікаціях, 6 із яких затвердженні ВАК України як фахові.
1. Рижкова Г. Дискурсивні моделі втілення жанрових форм жіночої” прози в 1990-2000р.р. Збірник праць всеукраїнської науково-практичної конференції 17-18 квітня 2007. Ч.: ТОВ Маклаут, 2007. С. 226-236.
2. Рижкова Г. Наративні стратегії «жіночої» прози: від суб’єктивності до об’єктивності.Ч.: Вісник Черкаського університету, 2007. С. 77-84.
3. Рижкова Г. Жанрові ознаки новітньої жіночої” прози (за творами Г.Тарасюк, О.Уманської, С.Пиркало). С.: СумДПУ ім. А.С.Макаренка, 2007. С. 443-451.
4. Рижкова Г.-П. Новітня жіночої” прози: жанрові ознаки (На прикладі творів Софії Майданської, Теодозії Зарівної, Світлани Йовенко). К.: Диво слово, 2008. № 3. С. 56-58.
5. Рижкова Г.-П. Жанрова природа прозоопису Оксани Забужко Українська література в загальноосвітній школі. 2008 № 3 . С. 28-32.
6. Рижкова Г.-П. Лінгвокультурні концепти сучасної жіночої” прози Українська мова і література в школі. 2008 № 2 . С. 38-40.
7. Рижкова Г.-П. У пошуках щастя і любові (Лінгвокультурні концепти в сучасній українській „жіночій” прозі) // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2008. № 3. С.119-124.

bibliography

ВИСНОВКИ

У процесі аналізу жанрових, наративних і поетикальних особливостей жіночої” прози можна констатувати, що саме собою поняття жіночої літератури” можливе тільки в межах бінарної опозиції з чоловічою літературою”. Гомологічні поняття жіноча література”, жіноче письмо”, жіноча” проза генетично асоціюються в літературній критиці у зниженому трактуванні: чоловіче” під цим кутом зору означає універсальне, якісне, масштабне, жіноче локальне, низькопробне, заземлене суто на жіночі проблеми буття.
Насправді ж жіноча” проза це повноправна сфера літературного процесу, що виділяє насамперед твори, написані жінками, котрі вже потім розподіляються на ряд потоків. Ці потоки включають найрізноманітніші шари, які можуть бути виділені за певними ознаками жанровими, стильовими, поетикальними, дискурсивними тощо.
У цілому жіноча” проза є сукупністю ознак, кожна з яких є більш важливою в порівнянні з іншою, причому не завжди всі ці ознаки можуть позначати конкретний літературний твір. У число таких маркерів жіночої” прози входять:
1) літературне авторство жінки за всіх складних питань сексуальної і гендерної специфіки жіноцтва;
2) тенденція до перебування жінки героїні в центрі розповіді; на стильовому рівні ця тенденція знаходить своє вираження в лінгвостатевості” тексту, на наративному у сповідальності;
3) орієнтованість жінки-письменниці на вираження цілого ряду ознак, що відрізняють жіночу” прозу від чоловічої”, зокрема, акцентована емоційність, тілесність, вираження феміністичного дискурсу чи протистояння йому в межах репрезентації традиційної моралі чи полеміки з фемінізмом;
4) сукупність лінгвокультурних концептів, що характеризують жіночу” прозу як ментально своєрідну з точки зору поділу будь-якого соціуму на два гендери.
Слід констатувати, що не можна апріорі, як це притаманне критиці й літературознавству, орієнтованому на патріархальну парадигму”, відносити жіночу” прозу до низькопробної. Але не можна повністю погодитися і з оцінкою жіночого письма” феміністичним літературознавством як абсолютно досконалого, особливо в плані вираження жіночого его”: жіноча” проза явище засадничо складне і вимагає прискіпливого аналізу в своїх тенденціях і конкретних проявах.
Модерна українська жіноча” проза функціонує в умовах, коли дуже популярним став цілий ряд дискурсів:
1) постмодерністський з його потягом до літературної гри, змішування елітарного й низового”, епатажу, інтертекстуальності, часо-просторових зміщень, міфологізму і метаморфізму;
2) необарокового з виразними тенденціями до лінгвостилістичної еклектики мовленнєвих шарів, перенасичення тексту художньо несподіваними образами;
3) екзистенціалістського та абсурдистського, які пов’язані з зображенням людини в пограничній ситуації, у протистоянні з іншими”, характеризують світ як арену жорсткої боротьби, яка здебільшого не має сенсу; сюди ж примикає фрейдистський дискурс з його інтересом до різних маніфестацій лібідо;
5) феміністичного, позначеного егалітарними ознаками та концепцією ментальних відмінностей жінки й чоловіка;
4) урбаністичного, що найбільш яскраво характеризує тексти, де зображується життя сучасних мегаполісів.
У жанровому плані жіночу” прозу можна розділити на кілька шарів, кожний з яких найбільш показово репрезентується різними авторами. Один з найбільш розгалужених у цьому сенсі рівнів жіночої” прози творчість у руслі інтелектуальної, соціально-психологічної, сповідальної прози. Серед творів, що представляють цю течію жіночої” прози, необхідно виділити:
роман О. Забужко Польові дослідження українського сексу”, що позначений синтетичною природою своєї генології, адже в ньому корелюють інтелектуальний роман, роман-трактат, роман ідей, філософський роман, роман з виразними феміністичними та постмодерністськими дискурсивними моделями (шар високої літератури) і елементи низових жанрів” лав сторі”, жіночого роману”;
новели й повісті О. Забужко, які демонструють здатність письменниці в кожному новому тексті побудувати нову жанрову модель, але спільними рисами малої прози” авторки є все ті ж ознаки, що стосуються Польових досліджень”: акцентована експресивність, схильність до філософічності, міфологізму, зачіпання табуйованих тем тощо;
романи С. Майданської Землетрус” та Діти Ніоби”, що відрізняються поглибленим інтелектуалізмом, психологізмом, емоційною насиченістю; як і О. Забужко, С. Майданська є прибічницею феміністської ідеології, але експериментує не стільки з нелітературними жанровими формами, скільки доводить соціально-психологічний роман (особливо це стосується Дітей Ніоби”) до гранично вираженої художності;
романи Т. Зарівни Солом’яний вирій” і Каміння, що росте крізь нас”, котрі є ще одним випадком конструювання синтетичного жанру, де співіснують інтелектуальний роман, історична сага, сімейна хроніка, соціальна й виробнича проза; у романах можна відзначити також урбаністичний та екзистенціальний дискурс;
збірка оповідань С. Йовенко Любов під іншим місяцем”, яка позначається значною домішкою в ідиостиль поетики такого жанру, як вірш у прозі, крім того, тут представлені такі прийоми, як потік свідомості”, гостро-психологічне письмо;
повість Сни анахорета” і роман Блудниця вавилонська” Г. Тарасюк, що тяжіють до синтетичного жанру, в якому суміщуються інтелектуальний роман та роман ідей; причому перший твір це своєрідна одна національному революціонеру, тоді як другий викривальне художнє полотно, адже в центрі подій тут апологет індивідуальної свободи та маніпулювання натовпом Марія-Марсалія; Г. Тарасюк не поділяє феміністичної ідеології, відстоюючи традиційні етичні цінності; у той же час з точки зору поетичної техніки Г. Тарасюк експериментатор у галузі форми, носій екзистенціалістських та абсурдистських дискурсів, майстер сповідальної прози.
Інтелектуальна проза у всіх своїх варіаціях, представлених у творах О. Забужко, С. Майданської, С. Йовенко, Т. Зарівни, Г. Тарасюк, складає один з найбільш довершених шарів як сучасної жіночої” прози, так і модерної української літератури взагалі, демонструючи тенденцію сучасної прози до поліфонічності. Але на цьому рівні реалізації жанрових моделей можна виділити ряд менш вдалих спроб реалізації художніх завдань, пов’язаних з різними недоліками формально-змістовного плану:
роман О. Думанської Ексклюзив” та її ж Сентиментальна повість” показують той факт, що сучасна проза це перш за все комплікативність мислення та побудови, тоді як певна розмитість жанрово-сюжетних підходів та архітектоніки значно послаблюють текст; О. Думанська не змогла знайти золоту середину” між мемуарною та інтелектуальною прозою, її тексти переобтяжені неконцентрованими подробицями, мотиви достатнім чином не акцентуються;
роман С. Пиркало Не думай про червоне” також не дотягує до рівня інтелектуального, натомість демонструє ту ж низьку концентрацію фабульності, тяжіння до мемуарності без узагальненням та істотного ускладнення образно-стильових компонентів поетики.
Інтелектуальний роман у своїй специфіці кореспондується з химерною прозою”, котру, однак, можна виділити і в окремий шар сучасної літератури завдяки домінуванню в химеріях гротеску, іронії, умовності. Серед провідних діячок химерної жіночої прози” необхідно назвати:
М. Меднікову з її романом ТЮ!”: цей твір має жанрово-стильові виходи на національну комічну прозу, сільські хроніки, але тут реалізуються і постмодерністські засоби поетики, зокрема, педалювання різних ігрових моментів, тотальна буфонність персонажів, трансгресії жанрових канонів маскульту”, елементи інтертексту;
роман М. Гримич Варфоломієва ніч”, який має авторську дефініцію жанру трагіфарс, що пов’язане з використанням як техніки зображення жорстокості екзистенції маленької людини з провінції, так і гротескової, бурлескної манери викладу; у романі бачимо також елементи соціальної утопії як мрії про появу чесних політиків, орієнтованих на вираження інтересів простого народу;
М. Матіос, котра у збірці Фуршет” до певної міри протистоїть екзистенціалізму та абсурдизму інтелектуальної прози, тяжіючи до щасливої розв’язки, до відображення позитивного життєвого досвіду; у той же час Фуршет” цілком ефективно використовує сучасні поетикальні здобутки елементи гри, наслідування низової прози”, довільну побудову тексту;
Н. Хаткіну, яка у книзі оповідань Справжня жінка” також спирається на оптимістичний пафос, поєднуючи гумористичний та ліричний модуси; водночас коло проблем фемінного гендеру у письменниці відображене достатньо повно, але при цьому Н. Хаткіній не вистачає потягу до узагальнення, комплікації;
роман Г. Пагутяк Смітник Господа нашого”, що є антиутопією з елементами чарівної казки, алегоричність тут слугує запорукою постановки філософських проблем буття; повість Радісна пустеля” Г. Пагутяк це притча-діалог чоловіка й жінки з надзвичайно ускладненою мовою та розмаїттям засобів кодування смислу;
Л. Пономаренко, котра у збірці оповідань Дерево облич” також реалізує модель антиутопії, але не через умовність, а засобами концентрації абсурду реального життя; провідною проблемою творів письменниці є ідіотизм містечкового існування”, за рахунок чого новели авторки набувають ознак притчі; активно використовуються авторкою також мотиви метаморфізму;
у романі З. Ігіної Обличчя” спостерігаємо жанрову модель умовно-історичного роману, позначеного символікою взаємоперетину часів, містичних метаморфоз; химерія як високий жанр” взаємодіє в романі з такими жанрами маскульту”, як містичний трилер”, квест”;
роман К. Мотрич Ніч після сходу сонця”, що є твором з асоціативно-ідеологічним потрактуванням історії: власна концепція історії тут домінує над історичними реаліями, а поетика базується на чорно-білій розстановці персонажів, що й змальовуються гранично позитивно чи негативно без нюансів і без складнощів історичної інтерпретації; велику роль у романі відіграють риси фантастики.
Химерична жіноча” проза реалізує кілька жанрових моделей текстів зі значними домішками умовності, де можна виділити:
лірико-гумористичну химерію, що має також риси утопії зі значними домішками міфолого-фантастичного;
химерію філософсько-міфологічну, де більш значущою є як першооснова антиутопія, але з тими ж рисами міфологічності та умовності;
модерністсько-символістську химерію з елементами історично-хронотопічних зміщень, алегоричних тлумачень історії в межах ідеологічного роману.
Твори жіночої” прози з елементами масової літератури” дуже помітно підпадають під тенденцію жанрово-стильових ножиць” між жорсткістю канону й банальністю образних підходів та необхідністю досягти високого рівня попиту на книгу, стати бестселером.
Аналіз української жіночої” прози, що її можна віднести до царини маскульту”, показує, що:
романи Є. Кононенко Зрада” й Ностальгія” тяжіють до комбінування маскультного” канону та постмодерністських засобів художності, що дозволяє говорити про амбівалентний жанр читва для інтелектуалів”; риси класичного детективу, саспенсу, жіночого роману” тут змішуються зі складниками долучення компонентів інтелектуального та химерного” романів гри смислами, тексту в тексті, архетипізації;
роман М. Гримич Магдалинки” виявляє риси ігрової та іронічної прози, поетика масової літератури” тут корелює з постмодерністстким дискурсом, канонічна лав сторі” взаємодіє з художнім дослідженням екзістенції модерної жінки, яка потерпає від власної незалежності, зберігаючи потяг до справжнього чоловіка”;
документальний роман С. Зоріної Наїзд” демонструє потяг творів масової літератури” до сенсаційності та однозначності потрактування дійсності; звідси залучення в текст ознак ідеологічного роману з його чорно-білою” інтерпретацією подій, заміна психологічного аналізу чіткою розстановкою своїх”, чужих” та зрадників”, практично повне позбавлення права голосу” протилежної сторони в протиборстві;
роман О. Компанієць Назустріч” базується на надто жорсткому підпорядкуванні сюжету та образних моделей заздалегідь розробленим підходам до дійових осіб та подій; у наслідку маємо надто жорстке слідування канонам містичного трилеру, ідеологічного роману, лав сторі”, що практично не залишає простору для декодування;
готичний роман М. Омели (С. Короненко) Мертва кров”, як показує його розгляд як художнього тексту, має значні вади образно-стильового плану: нерозробленість психології героїв, практичну відсутність тропів, певну заданість перипетій; це при тому, що сам по собі залучений матеріал мав би стимулювати багатошарову літературну гру;
пригодницький роман Л. Холодюк Браслет зі знаком Лева” аж надто прискіпливо повторює канонічні банальності жанру такого роду творів: безкінечно повторює схему розвитку сюжету халепа щаслива розв’язка”, надто тяжіє до демонізації поганих” персонажів та гіперболізації позитиву дійових осіб, що є героями;
детектив-трилер І. Роздобудько Мерці” та детектив з елементами жанру хорору тієї ж авторки Ескорт у смерть” це спроби подолати обмеження маскультних” текстів, але в цілому невдала: авторка не наважується акцентувати моменти літературної гри, надто жорстко дотримується канонічних жанрових схем, зловживає сюжетними та образними банальностями;
роман-саспенс Репетитор” А. Хоми показує, що детективний сюжет може залишати простір для більш-менш потужного психологічного мотивування образів, хоча при цьому письменниця аж надто акцентовано проводить власну точку зору на події;
серія жіночих романів” Л. Романчук Не залишай...” складає враження недостатньо продуманої системи побудови текстів, що цілком можуть позбавлятися засобів лінійного розгортання сюжету; хронікальність і мемуарність як базові підходи до відображення дійсності провокують чинник повторюваності перипетій, істотними є також вади соціально-психологічного аналізу; у підсумку лав сторі” в романній серії домінує над логікою художньої комплікації.
Виходячи з цього, твори жіночої” прози, що тяжіють до масової літератури”, можна співвідносити з двома сферами: по-перше, текстами, котрі жорстко повторюють канонічні жанрові схеми творів маскульту”, що на практиці означає свідоме зниження художніх властивостей прози; по-друге, текстами, що лише замасковані під твори маскульту”, а насправді виступають випадками своєрідної гри в жанр”.
З точки зору лінгвальної природи творів жіночої” прози слід визначити перш за все такі її достатньо типові практично для всіх представниць ознаки:
значний потяг до змішування інтелектуального, книжного мовлення і колоквіального за рахунок вживання вульгаризмів, варваризмів, жаргонізмів і арготизмів, пейоративної лексики, конотативів і афективів, макаронізмів та запозичень, що створює яскравий контрастивний ефект; тим самим говірка інтелектуальної еліти в умовах сучасного мегаполісу характеризується як дуже залежна від мовлення міського дна”;
суттєвим чинником лінгвостилістики модерної жіночої” прози є свідома настанова на еклектизм художньої мови, принципову ускладненість фразової будови, де переважають ампліфікації, багатокомпонентні образи, ланцюжки тропів; помітною є також тенденція до творення оказіоналізмів; тим самим, авторки, що їх можна віднести до необарокового напряму модерної прози, виявляють ряд спільних рис мовлення бароковий надмір” образності, потяг до зштовхування дискурсів тощо;
помітним чинником стилістики сучасної жіночої” прози є також постмодерністська гра, що включає такі підрівні, як ономастична гра, контрастування дискурсів, інтертекст і архітекст на основі алюзій,ремінісценцій та асоціацій.
У плані художніх підходів до кодування змісту творів жіночої” прози можна виділити два стильові потоки:
ідеологічний роман додає до мовленнєвої еклектики необароко елементи публіцистичного штампу, риторичного пафосу, експліцитної образності; реалізується також модель певного перенасичення мовлення урбаністичного топосу експресивами та, навпаки, лексичного завищення стилістики мовлення минулого чи патріархального у випадках, коли в текстах є компоненти хронотопічних зміщень;
інтелектуальна, химерна, комічна проза більш актуальною бачить імпліцитну побудову образів, де право дешифрування смислу віддається читачеві, котрий має сам робити висновки з прочитаного.
Окремо може розглядатися жіноча” проза, якій властива належність до маскульту”: лише одиницям з числа авторок вдається запобігти тут рисам стильового бомбасту, коли мовлення творів стає схожим на пародіювання. Подолати цей ефект можна, тільки свідомо пішовши на постмодерністську гру з жанром і стилем, сліпе ж наслідування штампів канонічного жанру майже автоматично призводить до евфуїзму як лінгвостильової ознаки.
Лінгвокультурні концепти, що властиві жіночій” прозі, складають багато в чому загальне семантичне поле, де можуть бути виділені такі поняття, як кохання”, жінка-чоловік”, тіло”, дім”, родина”, щастя” тощо.
Для концептів цього плану притаманна чітка полярність, бінарна опозиція, де протистоять щастя” та сім’я” і біда”, старість”, смерть”, бездомів’я”, самотність”, плоть” і дух”, пекло” і рай”, справжній чоловік” і чоловік, позбавлений маскулінності”.
Концепти жіночої” прози можуть також характеризуватися з огляду на розбіжності між патріархальною парадигмою та феміністичним дискурсом: у першому випадку превалює традиційна інтерпретація понять, у другому форсовано акцентується мілітарна символіка конфлікту гендерів”.
Нарація сучасної жіночої” прози в галузі інтелектуального й химерного роману відрізняється, як правило, значною комплікативністю, адже тільки лічена кількість текстів містить однорівневу модель оповіді чи розповіді. Більшість же творів цієї сфери полінаративні за своїми ознаками, включаючи елементи я-нарації”, ти-нарації” (повістування з роздвоєнням” оповідача й агента безпосередньої дії”), розповіді від третьої особи (умовного автора”), тексту в тексті, чужомовних вкраплень та ін.
Таким чином, новітня українська жіноча” проза це напрочуд багатоаспектне художнє явище, що доводить принципову ускладненість літературного процесу на рівні творчості письменників-жінок. Істотно відмінними тут є і дискурсивні, і жанрові, і лінгвостильові моделі, а також наративні стратегії та поетикальні підходи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеєва В. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму. К.: Факт, 2003. 320 с.
2. Адамов А. Мой любимый жанр детектив: Записки писателя. М.: Советский писатель, 1980. 313 с.
3. Андрухович Ю. Перверзія: Роман. Львів.: Класика, 1999. 291 с.
4. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1969. 608 с.
5. Багрій Р. Мотиви екзистенціалізму і абсурду у творах письменників В. Шевчука та М. Осадчого // Сучасність. 1988. № 11. С. 18-34.
6. Баран Г. Утопія й антиутопія як жанри // Слово і час. 1997. № 7. С. 47-51.
7. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. М.: Изд-во Московского ун-та, 1990. 543 с.
8. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерк по истории поэтики // Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. С. 234-407.
9. Бахтин М.И. Эпос и роман (О методологии исследования романа) // Бахтин М.И. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. С.447-483.
10. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424 с.
11. Бєляєва Н. Історична проза Валерія Шевчука в інтертекстуальному контексті // Слово і час. 2001. № 4. С. 58-64.
12. Бербенець Л. Текст-пастиш у творчості Ю. Андруховича // Слово і час. 2007. № 2. С. 49-59.
13. Бернадська Н. Канон соціалістичного реалізму // Слово і час. 2005. № 2. С. 44-52.
14. Бібєрова Г. Месниця? Зрадниця? Феміністка? Міф про Клітемнестру в поезії Оксани Забужко // Слово і час. 2005. № 6. С. 53-63.
15. Білоус Н., Бiлоус П. Аналіз та інтерпретація літературного твору // Українська мова та література. 1999. № 41. С. 6.
16. Богачевська М. Націоналізм та фемінізм одна монета спільного вжитку // Гендерні студії: Незалежний культурологічний часопис. 2000. № 17. С. 4-13.
17. Богачевська-Хомяк М. Засади українського гендеру // Критика. 2006. № 9. С. 14-16.
18. Богачова О. Специфіка постмодерного дискурсу в постколоніальному контексті // Молода нація. 1999. № 10. С. 195-215.
19. Богданов А. Доигрались... до литературы. Женская фэнтези в России нового тысячелетия // Литературная учёба. 2002. май-июнь. С. 44-58.
20. Бойко Н.І. Типи лексичної експресивності в українській літературній мові // Мовознавство. 2002. № 1-2. С. 10-21.
21. Бондар-Терещенко І. Визначальний жанр розважальний // Слово і час. 1997. № 4. С. 91-92.
22. Бондар-Терещенко І. Функціональні механізми літературного дискурсу 1990-х рр. // Слово і час. 2005. № 2. С. 62-71.
23. Ботанова К. Куди ходить Фортинбрас (Роздуми про мононарцисизм) // Критика. 2000. № 9. С. 22-23.
24. Брайко О. Екзистенційні проблеми крізь призму детективного жанру (романи Євгенії Кононенко) // Слово і час. 2003. №2. С. 48-57.
25. Буало-Нарсежак. Формула успеха (Эволюция и реабилитация детективного жанра) // Вопросы литературы. 1997. июль-август. С. 191-204.
26. Бук С. Сповідь механічного секс-апельсина // Критика. 2005. № 11. С. 23.
27. Бурячок А.А. Емоційно знижена лексика й фразеологія в побутовому мовленні // Усне побутове мовлення. К.: Наукова думка, 1970. С. 56-63.
28. Вайнштейн О. «Розовая» беллетристика: вчера и сегодня // Книжное обозрение. 1996. № 25. С. 9.
29. Валикова Д. Массовая литература: в рамках и за рамками жанров // Литература. 2001. № 13. С. 14-15.
30. Вахромов Е.Е. Проблема Человека: Самость и Я в психологии // Мир психологии. 2002. № 2. С. 30-43.
31. Вейнингер О. Пол и характер: Принципиальное исследование. М.: Терра, 1992. 480 с.
32. Великовский С. Проклятые вопросы” Камю // Камю А. Посторонний. Чума. Падение. Рассказы и эссе. Перевод с француского. М.: Радуга, 1989. С. 5-38.
33. Викентьев И.Л. Приёмы рекламы и PUBLIC RELATIONS. СПб.: Бизнес-пресс, 1998. Ч. 1. 238 с.
34. Воркачёв С. Г. Концепт счастья в русском языковом сознании: опыт лингвокультурологического анализа. Краснодар, 2002. 142 с.
35. Воркачёв С. Г., Воркачёва Е. А. Концепт счастья в английском языке: значимостная составляющая // Массовая культура на рубеже ХХХХI веков: Человек и его дискурс. М.: «Азбуковник», 2003. С. 263275.
36. Вулис А. В мире приключений: Поэтика жанра. М.: Советский писатель, 1984. 259 с.
37. Вулис А. Серьёзность несерьёзных ситуаций: сатира, приключения, детектив. Ташкент: Изд-во литературы и искусства, 1984. 272 с.
38. Габриэлян Н. Ева значит «жизнь» (Проблема пространства в современной русской «женской» прозе) // Вопросы литературы. 1996. июль-август. С. 31-71.
39. Галина М.С. Деструктивные начала в женской прозе // Общественные науки и современность. 2001. № 5. С. 173-181.
40. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури / За наук. ред.
О. Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
41. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 365 с.
42. Гаспаров М.Л. Стихотворение в прозе // Краткая литературная энциклопедия. М.: Советская энциклопедия, 1972. Т. 7. С. 205.
43. Ґендерний паритет в умовах розбудови сучасного українського суспільства. К.: Український інститут соціальних досліджень, 2003. 129 с.
44. Герасименко Г.В. Гендерні особливості рівня життя населення України // Формування гендерного паритету в контексті сучасної соціально-економічної перспективи: Матеріали міжнародної наукової конференції (м. Київ, 5-7 грудня 2002 р.). К.: Український інститут соціальних досліджень, 2002. С. 52-55.
45. Герасименко Н. Особливості творчої манери Ірен Роздобудько // Слово і час. 2005. № 11. С. 36-39.
46. Герасимчук В., Нечипоренко А. Поетоніми як засоби художньої характеристики // Дивослово. 1999. № 4. С. 14-19.
47. Гинзбург Л. О психологической прозе. Л.: Художественная литература, 1988. 175 с.
48. Гладишев В.В. Як розказати сни людства”? До вивчення поняття постмодернізм” // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 2002. № 5-6. С. 11-12.
49. Горнятко-Шумилович А. Фольклорна образність химерної” прози. Типологічна подібність Лебединої зграї” В. Земляка, Ирію” В. Дрозда і Дому на горі” В. Шевчука // Українська мова й література. 2004. № 15. С. 11-14.
50. Грановский Л.Г., Полукаров В.Л. Творческая реклама. Эффективные принципы бизнеса: Учебное пособие. М.: Денисов и К°, 2003. 260 с.
51. Гримич М. Варфоломієва ніч: Роман. Львів: Кальварія, 2002. 160 с.
52. Гримич М. Магдалинки: Роман. Львів: Кальварія, 2003. 148 с.
53. Грицина Т. Ономастическая игра как факт экспресивности речи // Язык и культура: 3-я международн. конф.: Доклады. К.: КГУ им. Т. Шевченко, 1994. С. 94-103.
54. Грушевський М. Казка // Грушевський М. Історія української літератури: В 6-ти т. - К.: Либідь, 1993. Т. 1. С. 330-368.
55. Гундорова Т. Леся Українка: християнство екзистенціалізм фемінізм // Слово і час. 1996. № 8-9. с. 19-28.
56. Гундорова Т. Погляд на „Марусю” // Слово і час. 1991. №6. С.15-22.
57. Гундорова Т. Слідами Адорно: масова культура і кіч // Критика. 2005. № 1-2. С. 22-37.
58. Датто А. Ницше как философ. Перевод с английского. М.: Дом интеллектуальной книги, 2000. 280 с.
59. Демьянков В.К. «Понятие» и «концепт» в художественной литературе и научном языке // Вопросы филологии. 2001. № 1. С. 35-47.
60.&nbs