ТВОРЧІСТЬ МИХАЙЛА ПЕТРЕНКА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ 30-50-Х РОКІВ ХІХ СТОЛІТТЯ

brief description

Донецький національний університет

на правах рукопису

БАРАБАНОВА Олена Анатоліївна

УДК 82.09.161.2

ТВОРЧІСТЬ МИХАЙЛА ПЕТРЕНКА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ
ПОЕЗІЇ 30-50-Х РОКІВ ХІХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 10.01.01 українська література
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Мишанич Степан Васильович,
доктор філологічних наук, професор

Донецьк 2008

ЗМІСТ
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ І. ФЕНОМЕН РОМАНТИЗМУ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХІХ СТ. 9
1.1. Історіографія творчості Михайла Петренка. 9
1.2. Становлення, тенденції розвитку європейського романтизму. 16
1.3. Особливості становлення і розвитку української романтичної літератури. 30
1.4. Романтизм у східноукраїнській літературі 38
РОЗДІЛ ІІ. МІСЦЕ ПОЕЗІЇ МИХАЙЛА ПЕТРЕНКА В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ СЛОБОЖАНЩИНИ ХІХ СТ. 51
2.1. Становлення творчої особистості Михайла Петренка та основні етапи його літературного шляху. 51
2.2. Часопросторова модель світу в міфопоетичній системі ранніх романтиків. 66
2.3. Символіка й основні мотиви українського романтизму. 85
2.4. Модифікація тематики української романтичної поезії 99
РОЗДІЛ ІІІ. ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОГО ДОРОБКУ МИХАЙЛА ПЕТРЕНКА.. 118
3.1. Художні ідеали поезії Михайла Петренка. 118
3.2. Жанрова своєрідність поезії Михайла Петренка. 130
3.3. Самототожність художніх ідеалів Михайла Петренка. 135
3.4. Особливості поетичного мовлення у творах Михайла Петренка. 147
ВИСНОВКИ.. 163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 173

ВСТУП
Актуальність дослідження. Українська література ХІХст. надзвичайно багата самобутніми талантами, але далеко не всі вони відомі читачеві. Серед постатей, що заслуговують на особливу увагу, помітне місце посідає Михайло Петренко автор низки яскравих ліричних творів, який найбільш повно реалізував своє обдарування в межах харківської романтичної школи. Він здобув широку популярність передусім як автор слів відомої пісні «Дивлюся на небо», однак загалом творча спадщина митця досі не стала об’єктом всебічного наукового осмислення. Зокрема, не було проведено окремого дослідження поезії М.Петренка з огляду на її романтичні прикмети та зв’язки з культурним і літературним контекстом першої половини ХІХст. Актуальність пропонованої роботи зумовлена недостатнім висвітленням у вітчизняному літературознавстві історії українського романтичного руху взагалі і творчого шляху М.Петренка зокрема в контексті еволюції нової української літератури. Спроба розглянути творчі засади поезії М.Петренка, акцентуючи увагу на окремих етапах становлення світоглядних та естетичних поглядів митця, є особливо актуальною сьогодні за умов зростання інтересу до українського літературно-мистецького життя ХІХст., його джерел та трансформацій на певних відтинках розвитку. Підхід до вивчення постаті М.Петренка, що передбачає залучення широкого контексту, дозволяє через аналіз окремих періодів функціонування вітчизняного романтизму скласти цілісне уявлення про значення творчої спадщини поета.
У зв’язку з цим важливим є висвітлення процесу формування поглядів М.Петренка на художню творчість, зважаючи як на загальноєвропейські культурні чинники, що визначали специфіку романтизму, так і на особливості суто української модифікації цього літературного напряму. Також комплексне дослідження доробку письменника передбачає осмислення творчості з урахуванням становлення митця, формування особливостей його індивідуального художнього досвіду.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження «Творчість Михайла Петренка в контексті української поезії 30-50-х рр. ХІХст.» здійснювалось у рамках комплексного плану науково-дослідної роботи кафедри історії української літератури і фольклористики Донецького національного університету «Актуальні проблеми української літератури і фольклористики» (Г 06/07, номер державної реєстрації 0101U003342).
Мета роботи полягає у всебічному висвітленні творчої індивідуальності М.Петренка, розкритті особливостей його поетичного доробку в контексті українського письменства першої половини ХІХст.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
проаналізувати засади романтизму та визначити специфіку рецепції романтичної естетики в українському культурному середовищі кінця 20‑х початку 40‑хрр. ХІХст.;
розглянути основні особливості осмислення національної картини світу у творчості українських романтиків;
дослідити джерела літературно-естетичних поглядів М.Петренка;
визначити та проаналізувати найбільш поширені романтичні теми й образи, що формували контекст, у якому відбувалося літературне становлення М.Петренка;
висвітлити зв’язки поета з літературними попередниками й сучасниками;
розкрити семантику таких естетичних антиномій як «доля недоля», «трагедія щастя»; «людина соціум»; «мрія реальність» у поетичному світі М.Петренка;
визначити місце творчості М.Петренка в літературному процесі ХІХст.
Об’єктом дослідження є поезія М.Петренка у її зв’язках з явищами українського романтизму, що формували літературний контекст першої половини ХІХст.
Предметом дослідження є поетичний світ М.Петренка та його художня специфіка в контексті світоглядних і творчих пошуків українського романтизму.
Теоретико-методологічну основу роботи становлять літературознавчі праці І.Айзенштока, Т.Бовсунівської, М.Бондаря, С.Козака, М.Наєнка, Д.Наливайка, П.Филиповича, Л.Хавкіної, К.Шептія, Ю.Шереха, М.Яценка та ін.
Методологія дослідження базується на використанні елементів культурно-історичного, міфологічного, біографічного, порівняльного методів.
Наукова новизна одержаних результатів та особистий внесок здобувача визначається тим, що в дисертації:
конкретизовано й уточнено низку моментів, що стосуються специфіки українського романтизму;
проаналізовано основні культурні й ментальні особливості творчого становлення М.Петренка, визначено джерела його світоглядних і літературних пріоритетів;
висвітлено зв’язки поета із загальними тенденціями розвитку романтичної літератури;
розглянуто і проаналізовано поетичний світ М.Петренка та визначено його спорідненість з художніми пошуками українського романтизму;
увиразнено індивідуальну неповторність творчого доробку митця на тлі українського літературного життя першої половини ХІХст.
Практичне і теоретичне значення одержаних результатів зумовлюється тим, що матеріали дисертації можуть бути застосовані в подальшому вивченні української літератури першої половини ХІХст., а також у розвитку та уточненні концепції українського романтизму. Дисертацію можна використати при створенні підручників і посібників, при розробці лекційних курсів, спецкурсів та семінарів.
Апробація роботи. Основні положення й результати дисертаційного дослідження апробовано на Всеукраїнській науково-практичній конференції у Бердянському державному педагогічному інституті (2001р.), Всеукраїнській науковій конференції «Література та літературознавство: історія і сучасність» (Житомир, 2004р.), ІІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська література в контексті світової» (Одеса, 2004р.), першій Міжнародній науковій конференції «Слобожанщина: літературний вимір» (Луганськ, 2004р.), першій загальноуніверситетській конференції молодих учених, присвяченої 60-річчю звільнення м. Слов’янська від німецько-фашистських загарбників і 12-й річниці незалежності України (Слов’янськ, 2004), другій загальноуніверситетській конференції молодих учених, присвяченої 60-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні (Слов’янськ, 2005), другій Міжнародній науковій конференції «Слобожанщина: літературний вимір» (Луганськ, 2005), Міжнародній науковій конференції «Українська література в загальноєвропейському контексті» (Ужгород, 2005), Всеукраїнській науковій конференції «Слобожанщина: літературний вимір» (Луганськ, 2006).
Публікації. Різні аспекти досліджуваної проблеми висвітлено в 12 наукових статтях, з яких 8 надруковані в збірниках наукових праць, затверджених ВАК України як фахові видання:
1. Неординарність романтичних ідей Михайла Петренка в контексті розвитку українського романтизму // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сборник. Слов'янськ, 2002. С.101-109.
2. Доля та її антиподи в творчості Михайла Петренка //Актуальні проблеми української літератури і фольклору. Донецьк, 2003. С.69-73.
3. Естетизація християнства в українському романтизмі // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сборник. Слов'янськ, 2003. С.150-156.
4. Основні типологічні аспекти розвитку українського романтизму // Вісник Житомирського педагогічного університету. Вип.15. 2004. С.132-135.
5. Еволюція душі в творах М.Петренка: поетика романтичного пошуку // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім.Т.Шевченка. Філологічні науки. №3 (71). 2004. С.155-159.
6. Вплив світових романтичних тенденцій на діалектику творчої особистості М.Петренка // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сборник. Слов'янськ, 2004. С.215-219.
7. Семантика мовного простору в творчості Михайла Петренка: крок до сучасного філософського поетичного мислення // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сборник. Слов'янськ, 2005. С.134-139.
8. Лінгвопсихологічна спрямованість просторових реалій поетики М.Петренка // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сборник. Слов'янськ, 2006. С.103-107.
9. Ідея абсолютної та відносної міфології в романтичному міфотворенні на прикладі поетики М.Петренка // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. К.: Твім інтер. Вип.17. 2004. С.431-434.
10. Поетика романтизму в творчості Т.Г.Шевченка // Донецький Вісник наукового товариства ім.Шевченка. Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. С. 542-545.
11. Поетика інтимної лірики М.Петренка // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 9: Українська література в загальноєвропейському контексті. Ужгород, 2005. С.13-16.
12. Культурологічний аспект міфопоетичної системи ранніх українських романтиків // Слобожанщина: літературний вимір: Зб. наук. праць. Вип. IV. Луганськ: Альма-матер, 2006. С. 6-15.
Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків.

У кінці роботи подається список джерел, що послужили основним матеріалом для дослідження, у 303 позиціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

Літературний романтизм першої половини XIX століття пройшов складний шлях становлення. Саме з розвитком романтичного напрямку значно зріс інтерес до усної народної творчості. Шукаючи нових шляхів розвитку мистецтва, письменники звернулися до національних традицій, народного світобачення, втіленого у фольклорі. Митці наслідували не лише його формальні засоби, а й проймалися духом народної творчості. Художній світ поезії романтизму формується внаслідок взаємодії фольклорної традиції і провідних жанрів свого часу.
Загалом для поезії доби романтизму властиве тяжіння до опанування типовою для народної творчості поетикою та перенесення її на літературну основу. Цей процес здійснювався у кількох напрямках: збереження фольклорного сюжету або окремих його мотивів; замкнутість просторово-часових відносин; відкидання несуттєвих, з точки зору поетики романтизму, композиційних елементів поезії при збереженні окремих мотивів; трансформація елементів чарівності і включення їх в оригінальні сюжети.
Проведене дослідження зумовлене недостатнім висвітленням у вітчизняному літературознавстві історії українського романтичного руху взагалі і творчого шляху Михайла Петренка, зокрема, в контексті еволюції нової української літератури. Було проаналізовано світоглядні засади творчості Михайла Петренка, акцентуючи увагу на становленні філософсько-естетичних поглядів митця, що є особливо актуальним сьогодні за умов підвищеного інтересу до українського літературно-мистецького руху середини ХІХ ст., його джерел та трансформацій на певних відтинках розвитку. Подібний підхід до вивчення постаті Петренка дозволяє через аналіз окремих періодів функціонування вітчизняного романтизму скласти цілісне, повне уявлення про культурно-філософське значення творчої спадщини поета.
Перші його твори викликали прихильне ставлення з боку старших письменників-харків'ян і від критиків, що відгукувалися на появу «Снопа», де були надруковані дебютні поезії М.Петренка. Гарячковий тон, імпульсивна риторика, недомовленість, вплетені в структуру творів, не знизили їх художньої досконалості. Спираючись на традиції попередників, він створив новий тип української романтичної поезії, що базувалася на європейських канонах з елементами національного колориту.
Важливою для становлення творчої особистості молодого ще автора була його участь у Харківському літературному гуртку Ізмаїла Срезневського, де зосередилася харківська літературна молодь. Михайло Петренко починає відвідувати гурток наприкінці 30-х рр. Охоплені романтичним ентузіазмом, молоді літератори спілкувалися і листувалися, висловлюючи своє розуміння романтизму як царства мрій, повідомляли один одному про свої плани щодо вивчення народної поезії, народного побуту й життя.
Романтична естетика М.Петренка вносить у літературу та мистецтво той суб'єктивний підхід до предмета, ту вимогу перетворення дійсності, за яких художня творчість формує нову реальність. Його романтична поезія звернулася до художнього дослідження народного життя як рушійної сили історичної діяльності суспільства.
Його твори стали безперечним свідченням естетичного оновлення літератури, прагненням визволитися від побутового етнографізму та включитися в русло загальноєвропейського культурного розвитку, зокрема розвитку романтизму. М.Петренко став автором перших зразків медитативної лірики, яка тоді активно культивувалася в поезії європейських народів і з якою пов'язана нова фаза в розвитку українського романтизму. Водночас у його творчості помітний відхід від сентиментальних традицій.
Вірші Петренка, надруковані спочатку в «Снопі» і «Молодику», а потім передруковані в «Южном русском сборнике», мають одну основну ліричну тему. Водночас теми історичні, мотиви національної туги поет теж не обходить. Його вірші, об'єднані під циклічними заголовками «Думи мої», «Небо», «Слов'янськ», виходять за межі вузьких суб'єктивних настроїв, перейнятих серпанком глибокої меланхолії.
Природа у М.Петренка виступає не тільки могутнім джерелом образотворення, а й викликає в ліричного героя бажання повного злиття з нею. Своєрідне космічне світосприйняття, таке характерне для романтиків, дістало чи не найяскравіший вияв у циклі «Небо». Естетизація природи як аналога душі, втеча від жорстокості та вульгарності земного буття в кінцевому підсумку були формою, хоч і пасивного, протесту проти дійсності; поза самотності, світова скорбота теж була вираженням суспільного змісту, внутрішнього світу особистості, разом з тим постійного пошуку гармонії, возз'єднання зі світом.
Звучання побудовано на розгорнутих багатозначних метафорах, контрастах, разом з тим їх автор дбає про гармонію світла і кольорів, природних і психологічних явищ. Він не замикається виключно в колі народних поетичних образів.
«Книжні навіяння» в поезіях Петренка, очевидно, слід розуміти як спробу настроїти українську лірику на більш високий тон, притаманний тодішній західноєвропейській літературі. Теми його віршів «Дивлюсь я на небо», «По небу блакитнім», «Схилившись на руку», дещо з циклу «Слов'янськ» були спробою вийти за межі народної пісні, спопуляризувати мотив вічної нескінченності, такий властивий романтичній ліриці в різних відтінках і формах.
Письменник хоч і не зовсім вільний від специфічної пісенної семантики, проте орієнтується на інші стилістичні традиції: «в його темну пропасть я кинувся змалу», «а тільки кохає небесна музика» і т.ін. Ще помітніший такий відхід від традицій в інших віршах Петренка, де ця «книжна навіяність» виявляється й у відповідній семантиці, і в ритмо-синтаксичних конструкціях з виходом за межі епічної фрази народної пісні, з характерною для романтичного стилю патетичною побудовою синтаксичних конструкцій.
Рядки сприймаються як типові кліше романтичного стилю, поширені поетичні формули «радості життя», «радості буття» тощо. Показовою є так само і ритмічно-синтаксична побудова вірша з розгорнутим реченням, що закінчується патетичним запитанням.
Єдність епохи романтизму зі становленням філософського осмислення буття визначається подібністю проблем, які порушувались і потребували першочергового переосмислення. Раціоналісти доводили нездатність людського розуму осягнути істину. Позиція ж романтиків була предтечею того, коли постала потреба розв’язувати суто романтичну задачу створення нового на руїнах минулого. Філософія романтизму відділяла явища, які були результатом людського сприйняття від речей-у-собі, що складали незмінну, але неодягнену структуру Всесвіту. Сам факт, що речі-у-собі залишаються назавжди незрозумілими, не повинен був викликати відчаю, адже людина завжди здатна усвідомити зміст явищ, бо всі люди мислять одними й тими ж поняттями часу й простору, причини й наслідку, подібності й різноманітності, і саме ці явища й повинні бути основними романтичними категоріями, в системі яких може бути інтерпретоване все багатство досвіду. Саме ця теорія лягла в основу філософської концепції Петренка, що трактує загальнолюдський досвід як необхідний чинник функціонування й розвитку людської свідомості, котра встановлює, який досвід передує певному факту, який з нього витікає, а також чи є факти подібними чи відмінними. На відміну від європейських романтиків, Петренко довіряв релігійному та поетичному почуттю, яке не мирилося з абстракціями та пустими догмами, і намагався розкрити таємницю існування, звертаючись до природи, виховуючи в собі сильні моральні чинники, намагаючись відмежуватись у своїх творах від пошуку практичного зиску. Він визначав єдину людську суть у тому, що, повністю не усвідомлюючи, людина зайнята розв’язанням значної романтичної задачі. Його романтичні твори навіть для самого поета стали вікном у світ пізнання сенсу життя та місця людини у Всесвіті.
У боротьбі за життя інстинкт самозахисту розвивав у людині дві могутні творчі сили: пізнання та уяву. У Петренка читаємо: «бідне серце», «сонце посміхається», «душа пеклась», «душа плаче», «полиняло моє личко», «горе стука молотками», «ходе хвиля», «голуб по берегу, по голубці плаче», «слізьми умитись», «вітер заплакав» тощо. Все це робить явища природи наче більш зрозумілими для нас і називається «антропоморфізмом». Можна помітити, що автор надає всьому, що бачить, людських якостей і, навпаки, уявляє почуття в явищах природи або в ситуаціях, створених його розумом. Для Петренка романтизм це не тільки теорія, викликана «втомою від знедоленості», а намагання своєю силою зробити життя більш легким, справедливим, красивим. Саме романтичні ідеї Петренка підносять його ліричного героя над життям, тому що кращими його якостями є бажання змінити дійсність справжню на удавану.
У романтичній літературі існує два різних напрямки: посилити волю людини до життя, збудити в ній бажання виступити проти дійсності та проти всього, що її гнобить, та намагатися примирити людину з дійсністю, прикрашаючи її, або ж відволікти від дійсності заглибленням у свій внутрішній світ. У своїх поезіях Петренко стабільно дотримується другого напрямку, намагаючись відволікти ліричного героя думками про «фатумні загадки життя», сенс буття, кохання, свій внутрішній світ, смерть. Більшість поставлених питань є риторичними. На поезії Петренка позначився вплив не тільки філософії та поетичної традиції європейського романтизму, а й сучасних йому тенденцій в українській літературі.
У літературній спадщині українських романтиків мало знайдеться творів, у яких би не згадували серце. Поетика М.Петренка в цьому випадку не є винятком. Услід за біблійним «серцем землі» у романтиків з’являється серце України як символ утаємниченого національного коду. Така еволюція сакральної символіки специфіка саме українського романтизму. Сповідування філософії Серця та наявність категорії Серця повсюдна в поетичному доробку Петренка.
Характерною особливістю мотиву серця в творчості Петренка є його постійна присутність на всіх рівнях художнього абстрагування тематичного простору. Чи йдеться про любов, чи про сирітство, про мандри або описується природа серце обов’язково згадується («По небу блакитнім очима блукаю...», «Ось-ось Слов’янськ! Моя родина!..», «Чи бачив хто слов’янську дівчину?..», «Рай цілий радості і пекло мук...» тощо). Таке чутливе, вражене серце орган екзотеричного світоспоглядання, джерело всіх духовних злетів. Воно визначає активність і пасивність ліричного героя в залежності від того, в якому напрямі виявляється рух його духовності.
Якщо цей рух спрямований на зовнішні об’єкти до людей, до якихось абстрактних понять, до природи тощо він формує активність героя. У цьому випадку завжди йдеться не про те серце, яке спрямовує свої зусилля на об’єкт, а про серця тих, до кого воно розкрите, за принципом рецепції передача чуттєвої інформації від серця до серця.
Якщо ж духовний рух спрямований всередину, до глибин серця, від зовнішніх об’єктів, понять, природи тощо, через відсутність попиту в референтній групі, тоді можемо говорити про пасивне світосприйняття.
Обидва напрями розвитку духовності людини життєствердні, бо активність героя це форма становлення й розвитку певного чуттєвого явища. Інколи серце як критерій сутнісного зникає, і тоді на його місці виникає якась інша субстанція порожнє серце символ магічних інсинуацій людської природи. Це порожнє або чорне серце, яке втратило Бога, втрачає і всі відчуття, що виростають з прийняття Божественного Абсолюту. Ця проблема досить актуальна для романтизму в цілому, але вона є майже чужою для романтики Петренка за відсутністю розвинених тематичних елементів порожнього серця в його творчості.
Також велика увага приділяється Петренком пізнанню світу через кохання. Таке світосприйняття посильне кожному й сублімується безпосередньо через почуття кохання. Серце людське центр кохання, як і кохання утаємничений центр будь-якої особистості. Все у світі визначається коханням чи некоханням особистості. Кохання це також і спрямованість до божественного, одна з іпостасей його панування в світі.
М.Петренко у своїх романтичних поезіях не відділяє жінку від світу сакрального. Жіночі образи в його творах часто виступають носіями цноти у її високому духовному розумінні та у повному узгодженні з традиціями філософського тлумачення. Ці мотиви перегукуються з поняттям «цнота душі», Григорія Сковороди, символізуючи духовну вивершеність особистості, найбільший скарб її і мету людського розвитку взагалі. Обожнювання жінки, яке сприяє переростанню любовного почуття в етичне та естетичне, властиве всій західній культурі, в українській літературі започатковано саме романтиками. Продовжуючи романтичні традиції попередників, М.Петренко намагається створити любовний культ жінки, а жіночу чутливість підносить до божественного. Що дарує любов до простої земної жінки? Нове розуміння світу. Лише крізь призму любові можна побачити його у всій красі. Переживаючи любовне почуття, людина вчиться благоговіти перед красою, істиною і в кінцевому рахунку перед Богом.
Поетизація любові щільно пов’язана з поетизацією душі: чим більше піднесена і натхненна душа, тим прекраснішою є її любов. Поняття «душі» часто витісняється поняттям «серце» або ж вони співіснують. Саме поетиці Петренка притаманні роздуми над співвідношенням душі і тіла (чи душі і розуму, волі, природи, духу тощо). Все це породжує відому антимонію романтизму двоїння особистості («Чи бачив хто слов’янську дівчину?», «Тебе не стане в сих місцях...», «Туди мої очі, туди моя думка...», «Як в смерки вечірній дзвін...», «Ой, біда мені, біда...»). Особистість, яка роздирається боротьбою душі й тіла (розуму, духу, волі тощо) теж є досягненням романтизму.
Усе це відбилося і в мові поета, у тому числі в зображенні хронотопу, суттєвому взаємозв’язку часових і просторових відношень, художньо освоєних у літературі, бо прикмети часу розкриваються у просторі, й простір осмислюється і вимірюється часом. Час у поезіях Михайла Петренка інколи не відповідає реальності. Його ліричний герой може перебувати як у минулому, так і мандрувати в майбутнє. Через таке переосмислення часу й простору й відбувається розкриття внутрішньої суті ліричного героя.
У поезіях М.Петренка, як і в інших романтиків, знаходить художнє вираження ідилічний хронотоп. Поезія М.Петренка позбавлена конкретних ознак часу (як і фольклор), їй також властива загальність, універсальність, мінімум соціальних і побутових просторових реалій.
Простір у поета сприймається через душевне відчуття ліричного героя, через його ставлення до всього, що його оточує, і передається через конкретні й узагальнені назви.
Лірика М.Петренка особистісно-психологічна. Навіть виходячи з назв поетичних творів («Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю», «По небу блакитнім очима блукаю», «Схилившись на руку, дивлюся я в вечірнєє небо глибоко, далеко») видно, що поет сам є у цьому просторі не пасивним спостерігачем, а основною людською постаттю. На відміну від своїх попередників, він виступає на тлі простору і в просторі, який зображує, цим самим підкреслюючи свою постать. Саме в цьому виявляється його суб’єктивізм, щира сповідальність.
Природа містичного символу визначається через його відповідність зі структурно-семантичними категоріями, виявляється як суттєва, не фіктивна, а актуальна. Первісний символ активно використовується М.Петренком для відтворення поетичного почуття через ініціювання ліричного героя. Почуття душі поетичного суб'єкта спрямовано на гармонію з почуттям душі природи, Макрокосму. Людина-Мікрокосм у поезії Петренка розкривається через первісні символи, коли її душа розчиняється в Абсолютному Духові.
У результаті проведеного дослідження встановлено, що активне використання сновидінь у поетиці романтизму зумовлене світоглядними парадигмами романтичної культури. Аналітичне зіставлення сновидінь, що їх створили письменники-романтики різних національних літератур, як взаємопов’язаних і взаємодоповнювальних у просторі міжлітературного процесу, дало змогу виокремити і дослідити значну кількість функцій і значень сновидіння, виявити закономірності та своєрідність кожного автора в підході до використання ониричного матеріалу.
Несвідома сфера людської особистості прямо співвідноситься з ониричним світом, відіграючи важливу роль у романтичній поетиці: завдяки введенню несвідомого значно розширюється внутрішньо-психологічний хронотоп, активізуються ланки зовнішнього авантюрного хронотопу, пов’язані з уведенням елементів ірраціонального, містичного, таємного. Теоретичне осмислення проблеми несвідомого, що базувалося передусім на досвіді психології та філософії, довело необхідність розмежування термінів підсвідоме” і несвідоме” та засвідчило виразні акценти на останньому з них у мистецтві романтизму, а в підсумку було з’ясовано специфіку романтичного хронотопу.
Автор відходить від сентиментальних традицій, робить спробу вийти за межі народної пісні, а також романсу, «побудованого на пісенних традиціях», намагається створити новий образ, використовує неординарні синтаксичні конструкції, звертається до нових стилістичних традицій. Семантична своєрідність вирізняє романтичні ідеї Петренка-романтика з-поміж ідей інших романтиків XIX століття.
Зберігши оригінальність авторської мови та самобутність місцевого та історичного колориту, поезії М.Петренка подолали часо-простір Слов'янщини і воскресли на сторінках українських книжок у XX столітті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Айзеншток І. Українські поети-романтики // Українські поети-романтики 2040-х років ХІХ ст.: Зб. наук. праць. К.: Дніпро, 1968. С. 764.
2. Акіншина І.М. До питання інтерпретації біблійного матеріалу у творах українських письменників І половини ХІХ століття // Вісник Луганського державного педагогічного інституту ім. Т. Шевченка: Зб. наук. праць. Луганськ, 1998. № 9. С.710.
3. Антонович Б. Естетичні погляди Шевченка // Лінгвістичний науковий вісник. 1984. № 11. С.7688.
4. Арендаренко І. Фольклорно-міграційний сюжет про прихід мертвого нареченого в інтерпретаціях англійських та українських поетів-романтиків // Слово і час. 2002. № 1. С. 6873.
5. Афанасьєв-Чужбинський О.С. Поезії. К.: Рад. письменник, 1972. 222 с.
6. Бабич Н., Гостюк Л. Українськість” мовостилю української романтичної поезії І пол. ХІХ ст. // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. 2000. Вип. 83: Слов’янська філологія. С. 6772.
7. Бабич С. Міфологема мандрів як пошуки оновлення: В Апології перегринації до країв східних” Мелетія Смотрицького // Слово і час. 2001. № 10. С. 2233.
8. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
9. Башляр Г. Психоанализ огня: [Пер. с фр.] / Вступ. ст. и примеч. Н.В.Кисловой. М.: Прогресс, 1993. 176 с. Библиогр. в примеч.: с. 169-173.
10. Безхутрий Ю.М., Калашник В.С., Філон М. Феномен Тараса Шевченка в історії української літератури та літературної мови (За матеріалами статті Юрія Шереха Критика поетичним словом”) // Вісн. Харк. ун-ту: Зб. наук. праць. Харків, 1999. № 426: Творчий доробок Юрія Шевельова і сучасні гуманітарні науки. С. 39.
11. Бердяев Н.А. Философия творчества, культуры и искусства: В 2 т. М.: Искусство: ИЧП "Лига", 1994. Т.1. 340с.
12. Бердяев Н.А. Философия творчества, культуры и искусства: В 2 т. М.: Искусство: ИЧП "Лига", 1994. Т.2. 360с.
13. Бидерманн Г. Энциклопедия символов. М.: Республика, 1996. 335с.
14. Білецький Л. Основи літературно-наукової критики: У 2 т. Прага, 1925. Т.1, Кн.1. 307 с.
15. Білецький Л. Романтизм духовна і композиційна основа творчості Шевченка // Шевченко Т.Г. Кобзар: У 4 т. / За ред. Л. Білецького Вінніпег: Тризуб, 1954. Т. 4. С. 399475.
16. Близнюк А.С. До питання про міфотворчість у драмах М.Костомарова // Микола Костомаров і проблеми суспільного та культурного розвитку української нації: Наук-практ. конф., присвячена 175 річниці з дня народження Миколи Костомарова, Рівне Рівне: РДПІ, РДІК, 1992. С.2526.
17. Бовсунівська Т.В. Хотів бачити її такою”: Проблема фальсифікацій в романтичній історіографії // Віче. 1996. № 7. С.117124.
18. Бовсунівська Т.В. Двійництво в українському романтизмі // Всесвіт. 1997. №6. С. 170176.
19. Бовсунівська Т.В. Життя особистості в потоці романтичних дисонансів // Сучасність. 1997. № 6. С. 131136.
20. Бовсунівська Т.В. Історія української естетики першої половини ХІХ століття. К.: Видавн. дім Дмитра Бураго, 2001. 344 с.
21. Бовсунівська Т.В. Парадокси романтичного історизму // Вітчизна. 1997. № 34. С. 110116.
22. Бовсунівська Т.В. Романтичний культ дідизни // Пам’ять століть. 1997. № 5. С. 7583.
23. Бовсунівська Т.В. Тема мовчазного пророка в українському романтизмі // Дивослово. 1997. № 56. С. 38.
24. Бовсунівська Т.В. Універсальні бінарні опозиції українського романтизму // Молода нація: Зб. ст. К.: Смолоскип, 1997. № 8. С. 205220.
25. Бовсунівська Т.В. Феномен українського романтизму: Посібник для вузу з теорії українського романтизму. К.: вид-во «Слов’янського університету», 1997. Ч. 1: Етногенез і теогенез. 155 с.
26. Бовсунівська Т.В. Феномен українського романтизму: Посібник для вузу з теорії українського романтизму. К.: вид-во «Слов’янського університету», 1997. Ч. 2: Ейдетика. 109с.
27. Богданова І.Є. Мовне вираження художнього простору в поезії харківських поетів-романтиків 20-40-х років ХІХ ст. //Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. Харків: ХДПУ, 2000. Вип. 5. С. 10 14.
28. Богданова І.Є. Концепт "могила" в поетичному мовленні харківських поетів романтиків 20-40-х років ХІХ ст. //Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. Харків: ХДПУ, 2001. Вип. 7. С. 157 161.
29. Бондар М.П. Від міфу до інтелектуалістичного парадоксу: Алегоризм у поетичному мисленні Шевченка // Слово і час. 2001. № 3. С. 2331.
30. Бондар М.П. Українська література класичного періоду: Рух крізь категорію художності // Слово і час. 2001. № 7. С. 3545.
31. Бондар М.П. Українська поезія ХІХ ст.: Час нових інтерпретацій // Другий міжнарод. конгрес україністів: Літературознавство (Львів, 2228серп. 1993 р.). Львів: Автори, 1993. С. 125129.
32. Борзенко О.І. Провінціалізм у дискурсі нової української літератури // Вісник Харківського університету. 2001. № 520: Філологічні аспекти дослідження дискурса. Серія: Філологія. Вип. 33. С. 338343.
33. Борзенко О.І. Провінційне культурне середовище і становлення нового українського письменства // Вісник Харківського університету. 2001. №519: Сучасні філол. студії: Аналіз та інтерпретація. Серія: Філологія. Вип. 32. С.5160.
34. Борзенко О.І. Становлення нової української літератури в аспекті національної ментальності // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип. 14. К.: Твім інтер, 2002. С. 414421.
35. Борзенко О.І. Становлення нової української літератури і рецепція народного слова // Наукові записки Тернопільського держівного педагогічного інституту ім. В. Гнатюка. 2001. Вип. 10. С.356362.
36. Боровиковський Л.І. Повне зібрання творів. К.: Наук. думка, 1967. 280с.
37. Бриммер В. О истинном и ложном романтизме // Сын Отечества. 1830. Ч. 132. С. 165-177.
38. Ванслов В.В. Эстетика романтизма. М.: Искусство, 1966. 403 с.
39. Вервес Г.Д. Адам Міцкевич в українській літературі. 2-е вид., переробл. і доповн. К.: Держлітвидав, 1955. 277с.
40. Вервес Г.Д. Отзвуки польского романтизма на Украине в первой половине XIX века // Польский романтизм и восточнославянские литературы. М., 1973. С.182-190;
41. Вервес Г.Д. Український романтизм і деякі питання теорії літературних взаємин // Радянське літературознавство. 1973. № 7. С.5765.
42. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высш. шк., 1989. 406 с.
43. Випасняк Н. Роль гротеску в поетиці сновидіння епохи романтизму (на прикладі новели Л.Тіка Життя переливається через вінця”) // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2000. Вип.28. С.389-393.
44. Возняк М.С. До письменницької діяльності Л. Боровиковського // Записки Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка. 1925. Т. 136137. С. 225237.
45. Возняк М.С. До характеристики харківського гуртка українських письменників // Записки Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка. 1910. Т. 93, Кн. 1. С. 132140.
46. Возняк М.С. Історичне значення діяльності Маркіяна Шашкевича // Матеріали до вивчення історії української літератури: Посіб. для студентів філолог. ф-тів ун-тів та пед. ін-тів: У 5 т. / Редкол.: О.І.Білецький та ін. К.: Рад. шк., 1961. Т. 2: Література першої половини ХІХ ст. / Упоряд.: І.П.Скрипник, П.М.Сіренко С. 361373.
47. Волинський П.К. Своєрідність розвитку літературних напрямів в українській літературі ХІХ століття // Література в школі. 1959. № 1. С. 931.
48. Волинський П.К. Теоретична боротьба в українській літературі (перша половина XIX століття). К.: Рад. шк., 1959. 440 с.
49. Волинський П.К. Український романтизм у зв’язку з розвитком романтизму в слов’янських літературах. К.: Рад. шк., 1963. 53 с.
50. Волошко Н.В. Постмодерністські конотації свободи як ремінісценції романтичного сприйняття свободи у постсучасній культурі // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2003. Вип. ХI. Частина І. С.90-95.
51. Волошко Н.В. Мистецтво як сфера індивідуальної свободи міст між людиною та реальністю в філософії А.Камю // Вісник Київського національного університету імені ТарасаШевченка. Вип. 56-57. К.: Київський університет, 2003. C.18-19.
52. Гамаш А. Інтерпретація фольклорного образу відьми в українській літературі ХІХ ст. // Вісник Львівського університету: Серія філологічна. 1999. Вип.27. С. 120125.
53. Гончар О.І. Зачарований небом: Романтичний світ Михайла Петренка // Слово і час. 1997. № 1112. С. 2126.
54. Гончар О.І. Українська національна ідея у художній творчості: Перша половина та середина ХІХ ст. // Слово і час. 1994. № 910. С. 6570.
55. Гончар О.Т. Віки перебуде: Слово про Руську трійцю” // Радянське літературознавство. 1987. № 2. С. 35.
56. Горинь В.І. На засадах романтизму: Про естетичну концепцію Руської трійці” // Радянське літературознавство. 1987. № 1. С. 3946.
57. Грабович Г. Вічне повернення містифікацій // Критика. 2001. Січ. лют. С. 610.
58. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. К.: Основа, 1991. 604 с.
59. Грабович Г. Поет як міфотворець: Семантика символів у творчост