ПРОЗА МАРІЇ МАТІОС: ОСОБЛИВОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ

brief description

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

На правах рукопису

НАСМІНЧУК ІРИНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 811. 161.2-3.09

ПРОЗА МАРІЇ МАТІОС:
ОСОБЛИВОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ

10.01.01. Українська література

Дисертація на здобуття наукового
ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Антофійчук ВолодимирІванович,
доктор філологічних наук,
професор

Кам’янець-Подільський 2009

ЗМІСТ

Вступ ............................................................................................................. 3
Розділ І. Теорія та історія питання ........................................... 14
1.1. Понятійно-термінологічна основа дослідження індивідуального стилю письменника.................................................................................. 14
1.2. Стильові контури прози вісімдесятників........................................ 26
1.3. Стильове розмаїття прози Марії Матіос у рецепції літературної критики....................................................................................................... 41
Розділ ІІ. Проблемно-тематичні комплекси прози Марії Матіос: традиції та новаторство.............................................. 53
2.1. Репресивне минуле і проблема виживання нації (збірка «Нація», роман «Солодка Даруся»)....................................................................... 54
2.2. Екзистенція жінки в прозі М.Матіос: феміноцентричний підхід 77
2.3. Політичний аспект прози М.Матіос: художнє моделювання української дійсності в романі «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів»............ 95
Розділ ІІІ. Текст Марії Матіос як формозмістова єдність: жанровий синтез, архітектонічна культура.................... 108
3.1. Експериментальне прозописьмо Марії Матіос (роман-синтез «Майже ніколи не навпаки», книга-колаж «Фуршет»)........................................ 110
3.2. Сповідальний дискурс прози М.Матіос....................................... 129
3.3. Поетика заголовкових комплексів................................................ 149
Висновки.................................................................................................. 160
Література................................................................................................ 167

Вступ

Актуальність дисертаційної теми визначається невідкладними завданнями сучасної літературознавчої науки. Одне з них комплексне осмислення мистецьких явищ найновішої літератури, яка сьогодні чутливо реагує на неоднозначні перетворення у суспільній та культурній дійсності початку нового тисячоліття, засвідчує розширення сфери вияву творчої індивідуальності письменника. Специфіка змістових і формальних якостей сучасної літератури визначається не лише фактом руйнування стереотипних моделей мислення, що склалися в попередню епоху, повним усуненням соцреалістичного дискурсу зі сфери творчості, активною апробацією традиційних та новаторських мистецьких концепцій, зміщенням напрямку художнього пошуку до західної літературної традиції тощо, а й відчутним зниженням у суспільстві потенціалу гуманістично-громадянських чеснот. Гальмівним чинником проти знедуховлення має знову стати література у кращих своїх виявах. Загальнонаукове зацікавлення культурно-мистецьким процесом новітнього часу вочевиднюється аналітико-синтетичними працями В.Даниленка [43, 45], В.Дончика [53], Н.Зборовської [62], М.Ільницького [73], С.Квіта [83, 84], Я.Поліщука [164, 165], В.Скуратівського [176] та ін. І хоча об’єктивна оцінка будь-якої з’яви на теренах художньої творчості потребує часового дистанціювання, для адекватного поцінування мистецького явища чимало дає його першосприйняття, першопрочитання. Очікувати на присуд часу не завжди виправдана тенденція.
Художня практика письменників порубіжжя дає достатньо матеріалу для дослідження індивідуального стилю митця як самостійної проблеми, як складного і багатоаспектного явища. Стильові домінанти творчості є вельми інформативними стосовно розуміння напрямку художнього пошуку, що його обирає як окремий автор, так і школа, генерація, течія в цілому. Стильове збагачення сучасної літератури іде різноманітними шляхами. Письменники охоче використовують художні моделі, засновані на ідеях провідних філософських систем, насамперед екзистенціоналізму з його підходом до людського буття як абсолютної цінності. Вони синтезують світову і вітчизняну, популярну й елітарну культури, реставрують досвід бароко й готики, оновлюють стилістичні засоби бурлеску і травестії, поєднують реалістичну стильову манеру з елементами постмодерної поетики тощо. Універсальним джерелом стильових знахідок в українській літературі кінця ХХ початку ХХІ століть стає обігрування класики як національної, так і зарубіжної.
Матеріалом для дослідження усіх цих процесів у роботі обрано малу й велику прозу Марії Матіос, яка, будучи оригінальним і самобутнім явищем, максимально відповідає ідейно-стильовим параметрам української літератури порогу тисячоліть. В літературний процес наша сучасниця спочатку ввійшла як поетеса. Її збірки «З трави і листя» (1983), «Вогонь живиці» (1986), «Сад нетерпіння» (1994), «На Миколая» (1995) не залишилися поза увагою авторитетних критиків. Імовірну продуктивність М. Матіос в епічних жанрах підозрів уже з першої збірки лірики Петро Осадчук, який наголосив, що «вірші Марії Матіос, як правило, мають внутрішній сюжет, в них проглядають епічні елементи. Очевидно, тому такі цільні, хоч і невеликі, цикли, як «Доля», «Вдома», «В медові трави падала зоря», «Трав’яна гойдалка», скидаються на маленькі поеми, оперті на розвиток стрижневих образів і вагомої думки» [123, с. 6]. На прозовий шлях поетеса звернула на початку 90-х, дебютувавши 1992 року оповіданням «Юр’яна і Довгопол» (журнал «Київ»). Її епіка, ставши невід’ємною ланкою сучасного літературного процесу, «освіжила» нашу затухаючу літературу» (О.Сизоненко), засвідчила зрушення у відтворенні проблем, які раніше не акцентувалися авторами як нетипові чи табуйовані (цензуровані).
Сьогодні проза М.Матіос не сходить зі сторінок поважних альманахів, журналів, антологій. Пообіцявши на початку нового тисячоліття щороку до зимового Миколая, тобто до власного дня народження, класти «під подушку» нову книжку, письменниця не зраджує своєму слову. Окремими книгами вийшли її новели, повісті і романи «Життя коротке» (2001), «Нація» (2001), «Фуршет» (2002), «Бульварний роман» (2003), «Солодка Даруся» (2004), «Щоденник страченої» (2005), «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів» (2006), «Майже ніколи не навпаки» (2007), «Москалиця» (2008). «Нація» і «Солодка Даруся» витримали уже по чотири видання.
Факт присутності Марії Матіос у сучасному літературному процесі стверджений ще й багатьма нагородами. Вона лауреат літературної премії «Благовіст» і премії імені Володимира Бабляка (в галузі публіцистики), переможець усеукраїнського рейтингу «Книга року 2004». Альманах «Обличчя України 2003» назвав її найплодючішою письменницею останніх років. Особливо високо поцінована М.Матіос як авторка «Солодкої Дарусі», 2005 року вона удостоєна Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка саме за цей роман. У 2007 році письменниця стала лауреатом премії «Коронація слова».
Марія Матіос належить до покоління вісімдесятників, яке зростало в духовному змаганні з системою на етапі її агонії, в умовах яскраво виражених ідеологічних та естетичних трансформацій. Її мистецький пошук спрямований у бік віднайдення власної ідентичності. Послідовна утверджувачка української національної ідеї, письменниця особливо виразно постає у парадигмі естафетної спадкоємності Ольга Кобилянська Ірина Вільде Марія Матіос. Етичним і естетичним ідеалом авторки «Нації» і «Солодкої Дарусі» є Буковина, а в Буковині її унікальна родина, історію якої письменниця знає аж до 1790 року. Саме в родині закладався підмурівок особистості письменниці, вироблялися основи людяності й духовності, створювався баланс національного світовідчуття і світорозуміння. І тому, отримуючи 2005 року високу відзнаку Національну Шевченківську премію Марія Матіос насамперед кланялась своїй «солодкій Буковині» і «чесним сивинам дорогоцінних батьків». Її твори, присвячені рідній Буковині, вражають непідробною щирістю:
Щоденна пісня і великодня молитво моя, Буковино
Вечірня туго і передсмертна сльозо моя, Буковино
Обідрана мамо і шлюбна жоно моя, Буковино
Зомліла квітко і дитино невинна моя, Буковино
<> Ти є яворова сопілка моєї дитини,
<> Ти будеш останнім притулком золотих моїх тата і мами
І колискою моїх внуків.
Буковино! Маю честь твою чесну горбату землю
І за золото трьох Америк не віддати в нечисті руки.
(«Ода Буковині»)
М.Матіос цікава ще й тим, що на сьогодні вона дала зразки як елітарної, так і масової літератури, і таку різновекторність уподобань сама письменниця обґрунтовує, мотивує не лише запитами читацької аудиторії чи необхідністю чергувати релаксацію з шоковою терапією, не лише настановою на непередбачуваність, винахідливість, експериментаторство письменника, а й прагненням ствердити той факт, що українська культура генетично дотична як до прокласичних канонів, так і до постмодерних художніх стратегій. У межах єдиної системи, якою є проза М.Матіос, її твори високої і масової літератури перегукуються, перемежовуються, взаємно доповнюють один одного.
Окремі грані творчої еволюції М.Матіос зауважено у відгуках І.Андрусяка [2], А.Богуславської [22], І.Ведмідь [29], Я.Голобородька [40], Т.Дзюби [51], А.Дімарова [135], П.Осадчука [123], Д.Павличка [157], І.Римарука [135], Р.Семківа [172], В.Соболь [180, 181], Т.Тебешевської [191], С. Філоненко [207 210], Б.Червака [220 222], М.Якубовської [236]. Про Марію Матіос, як одну з найбільших сучасних прозаїків і державно мислячу особистість, особливо після того, як вона стала лауреатом найвищої в Україні премії і секретарем Шевченківського комітету, охоче пишуть тижневики «Друг читача», «Голос України», «Літературна Україна», «Дзеркало тижня» та ін. Літературна критика та мас-медіа називають її як не «ґранд-дамою української літератури» чи «Стефаником у спідниці», то «чортиком, що вискочив із табакерки». Павло Загребельний вважає, що письменниця «сміливо і рішуче відкидає правила обережності і суспільних табу», Дмитро Павличко називає її книги прози «видатними непроминальними творами». Михайло Наєнко книжки «Життя коротке» і «Нація» проатестував як такі, які стоять «найближче до Літератури» [7, с. 48]. Критика не лише називає прозу М.Матіос серед кращих надбань літератури кінця ХХ початку ХХІ ст., але й значною мірою передбачає її наступний розвиток на основі виявлених тенденцій. Проте, незважаючи на посилену увагу до постаті Марії Матіос з боку критиків і літературознавців, її проза вивчена ще недостатньо, навіть сукупно наявні на сьогодні розвідки чітко не вимальовують константних особливостей її епічного дискурсу, риси творчого портрета і художнього стилю прозаїка проявлені лише частково.
Тож звернення до теми «Проза Марії Матіос: особливості індивідуального стилю» цілком виправдане й актуальне. Розгорнуте аналітико-синтезуюче дослідження відомого на сьогодні прозового набутку письменниці допоможе скласти якнайповніше уявлення про її авторський індивідуальний стиль, що увібрав у себе як людські риси самої письменниці, так і головні риси її доби. З’ясування домінант стилю спадкоємиці В.Стефаника, О.Кобилянської, І.Вільде дає можливість для цілісного сприйняття української прози як безперервного потоку. Комплексне вивчення творчості М. Матіос доповнить історію української літератури кінця ХХ початку ХХІ ст., відкриє певні перспективи для поглиблення наукового осягнення низки питань теорії літератури.
Теоретико-методологічну основу роботи склали традиційні і сучасні підходи до вивчення явищ художньої літератури. Важливим теоретичним підґрунтям нашого дослідження стали праці з проблем індивідуального стилю та художнього психологізму Б.-І.Антонича [8], Л.Виготського [34], В.Виноградова [33], В.Державина [50], Г.Клочека [88 91], О.Кухара-Онишка [103], О.Лосєва [112], Д.Наливайка [151 153], Г.Поспєлова [166], О.Потебні [167], Л.Скупейка [174, 175], О.Соколова [185], А.Ткаченка [194 196], В.Фащенка [204], фундаментальні роботи в галузі психології, філософії, та культурології М.Бахтіна [13, 14], Г.Гадамера [36], Р.Інґардена [74], З.Фройда [210], Е.Фромма [215], К.-Г.Юнга [234], а також історико-літературні розвідки Є.Барана [11], В.Даниленка [43 45], В.Дончика [53], М.Жулинського [58, 59], М.Ільницького [73], С.Квіта [84], О.Логвиненко [111], Я.Поліщука [164, 165], В.Скуратівського [176, 177], що визначають основні ознаки української прози кінця ХХ початку ХХІ ст.
Текстуальне опрацювання зразків малої та великої прози Марії Матіос, проблемно-стильовий підхід сприяв виявленню у змісті і формі аналізованих творів продуктивних та непродуктивних тенденцій, з’ясуванню історичної зумовленості порушених у них питань. Основною у дисертації є методика стильового аналізу, яка посприяла дослідженню прози М.Матіос у культурному контексті епохи відповідно до законів мистецького розвитку, а також дозволила поглибити розуміння стильового синкретизму творчості письменниці. Розкриття іманентного зв’язку «стиль напрям метод» через призму індивідуальної письменницької манери передбачає пошук та аналіз у творах М.Матіос тих формально-змістових чинників, які безпосередньо обумовлені духовними, естетичними, філософськими та політичними підосновами світоглядної сфери митця. Вибір методів проблемно-тематичного аналізу, зокрема прийомів зіставно-типологічного розгляду художніх творів у контексті вітчизняної та зарубіжної літератури з перевагою герменевтики тексту обумовлений настановою Г.Гадамера на необхідність дослідження психології творчої роботи автора. За його влучним спостереженням, «коли ми намагаємося зрозуміти текст, ми переносимося в душу автора, в її конституцію, в те, що він мислить як смисл. Завдання герменевтики прояснити це диво розуміння, яке полягає не в тому, що душі таємно спілкуються між собою, а в тому, що вони причетні до загального смислу» [36, с. 73]. В інтерпретації феміноцентричної прози М.Матіос використовуються наукові висновки ґендерної критики (В.Агеєва [1], Сімона де Бовуар [21], О.Забужко [60, 61], Н.Зборовська [62], О.Карабльова [77, 78], М.Крупка [99, 100], Л.Таран [189], С.Філоненко [207, 208]). Психоаналітичний метод дав змогу ширше і точніше розкрити характерні риси Матіосівського «людинознавства» і використання в художньо-психологічному осягненні особистості певних описових форм (портрет, пейзаж, інтер’єр). Для простеження джерел творчості М.Матіос необхідними є елементи біографічного методу. Розгляд окремих творів письменниці як багаторівневої структури, орієнтованої на реципієнта, вимагає застосування методології рецептивної поетики.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась як складова частина комплексного дослідження «Проблема традицій і новаторства в літературі: компаративні аспекти», над яким працює колектив кафедри історії української літератури та компаративістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Тему дисертації затверджено на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 3 від 8 червня 2006 року).
Мета роботи виявлення стильових домінант у прозовій творчості Марії Матіос, осягнення рівня художньої досконалості її образних моделей, визначення місця прозаїка у сучасному літературному контексті.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:
визначити, на якому літературному тлі відбувається становлення і розвиток прози М.Матіос як важливого компонента сучасного літературного мислення;
простежити розмаїтість ідейно-тематичних шукань авторки у змістовому збагаченні новели, повісті й роману, виявити базові концепти осмислення проблеми національного буття;
актуалізувати зв'язок ґендерної проблематики творчості письменниці з традиціями вітчизняної фемінної прози та розвитком феміноцентричного дискурсу в зарубіжній практиці;
розкрити новаторський характер таланту М.Матіос у контексті бурлескно-травестійної традиції як специфічного способу художнього відображення дійсності;
вирізнити форми відображення внутрішнього світу персонажів у зв’язку з мовностилістичними шуканнями та формальними аспектами мистецького набутку письменниці;
здійснити аналіз найбільш характерних і найбільш оригінальних прозових творів письменниці в аспекті жанрової своєрідності;
на матеріалі прозового дискурсу розкрити жанрово-композиційну природу творчості М.Матіос з погляду розв’язання письменницею проблем традиції і новаторства змістових форм;
окреслити напрям подальших студій над прозовим набутком Марії Матіос.
Об’єктом дослідження постає проблемно-тематична та жанрово-стильова своєрідність прози Марії Матіос у її зв’язках з ідейно-художніми процесами української літератури кінця ХХ початку ХХІ століття.
Предмет дисертаційного розгляду еволюція Марії Матіос-епіка з погляду особливостей індивідуального стилю її творчості.
Матеріалом дисертаційного дослідження стали найбільш репрезентативні для виявлення стильових домінант прозові твори письменниці, видані окремими книгами, а також опубліковані в альманахах і журналах упродовж 90-х років минулого і початку нинішнього століття («Життя коротке», «Нація», «Фуршет», «Солодка Даруся», «Щоденник страченої», «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів», «Майже ніколи не навпаки» та ін.).
Наукова новизна роботи зумовлена відсутністю дослідження стильового багатства прози Марії Матіос. В роботі уперше:
здійснено комплексне дослідження прозових текстів як синкретичної стильової моделі у системі проблем традицій та новаторства, у параметрах жанрово-наративного дискурсу;
висвітлено аналітико-психологічні пріоритети характеротворення;
систематизовано критичні відгуки про М.Матіос, осмислено різноаспектні оцінки її творчості;
концептуалізовано методологічні засади стильової інтерпретації твору.
Теоретичне та практичне значення дисертації. Дисертація становить певний внесок у вивчення індивідуального стилю письменника як літературознавчої проблеми. Практична вартість отриманих результатів полягає у тім, що вони можуть знайти застосування у подальшому науковому дослідженні творчості М.Матіос та інших представниць «жіночої» прози кінця ХХ початку ХХІ ст., при викладанні окремих тем курсу історії української літератури у вищій і загальноосвітній школі. Напрацьовані результати можуть скласти основу літературного портрета письменниці.
Апробація. Основні положення дисертації було викладено й обговорено на звітно-наукових конференціях кафедри історії української літератури та компаративістики Кам’янець-Подільського національного університету (2007 2009). За темою дисертації прочитані доповіді на наукових конференціях: Міжнародна студентська науково-практична конференція «Національно-культурний аспект вивчення україністики і полоністики» (Санок Кам’янець-Подільський, 2006), ІІ міжнародна наукова конференція «Актуальні проблеми історичної та теоретичної поетики» (Кам’янець-Подільський, 2006), Міжнародна наукова конференція «Українське письменство Буковини в загальноукраїнському літературному контексті», присвячена 70-річчю професора Б.І.Мельничука (Чернівці, 2007), Міжнародна наукова конференція «Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі» (Кам’янець-Подільський, 2007), Міжнародна наукова конференція «Література, мистецтво і гуманітарні науки ХХІ століття у перспективі глобалізаційних процесів» (Харків, 2008), Міжнародна наукова конференція «Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі» (Київ, 2008), Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми регіональної журналістики в Україні» (Кам’янець-Подільський, 2008), Міжнародна наукова конференція «Актуальні проблеми вивчення життя і творчості Ольги Кобилянської та українського літературного процесу» (Чернівці, 2008). Матеріали дослідження оприлюднені також на щорічних звітних наукових конференціях Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка.
Публікації. Основні положення та висновки дисертації висвітлені у восьми публікаціях, п’ять із яких у фахових виданнях.

На захист дисертації виносяться такі основні положення:
епіка Марії Матіос розвивається у руслі новаторських пошуків і здобутків сучасної вітчизняної та зарубіжної літератури, найвиразніше специфіка творчості письменниці постає у контексті вісімдесятництва та в межах традиції «жіночої прози»;
визначальним для Марії Матіос є відчуття творчої еволюції, пошуку нових іпостасей письменницького реноме;
у стилі письменниці гармонійно поєдналися елементи психологічного реалізму, романтизму, імпресіонізму, екзистенціалізму, бароко, бурлеску, постмодерну, утворивши нову художню єдність, що характеризується підвищеною емоційністю, посиленою увагою до внутрішнього світу персонажа, гуманістичним пафосом, іронічною відстороненістю. Подібний синтез дискурсивних типів властивий практично всій українській прозі кінця ХХ початку ХХІ ст., що є одним із аргументів положення про відсутність у культурному просторі будь-якого періоду «винятково реалістичної чи романтичної, чи модерністичної літератури» (В.Дончик);
події і ситуації, що їх відображає М.Матіос, є типово українськими, вони «прописані» в конкретному часі і просторі;
письменниця порушує теми глобального і приватного характеру: національна та соціальна правда, суперечності буття, двійництво людської (зокрема жіночої) душі, взаємостосунки індивіда і спільноти, гротескне сприйняття сучасного політикуму, співіснування понять минуле сучасне, послаблення моральних підвалин тощо;
художня практика М.Матіос актуалізує ґендерну проблематику, загострює увагу до питань жіночої ідентичності;
багатоплановість ідейно-художнього задуму реалізується у розмаїтості жанрово-композиційної структури прозових текстів: оповідна фрагментарність великих форм прози є відбитком світоглядно-філософської позиції письменниці, яка добре усвідомлює факт розірваності сучасного світу, екзистенційної загубленості в ньому людини;
функціональними у прозі М.Матіос є такі різностильові засоби поетики, як кольористика, пейзаж, інтер’єр (в т.ч. і соціумний), заголовковий комплекс, художня деталь.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (кожен із них містить по три підрозділи), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 188 сторінок, з них 166 сторінок основного тексту. Кількість джерел, що подаються у списку використаної літератури, складає 237 позицій.

bibliography

Висновки

Здійснивши аналіз прози М.Матіос з погляду її стильових домінант, ми дійшли таких висновків:
1. Одним із найпосутніших елементів літературознавчого аналізу на сучасному етапі залишається категорія стилю, проблеми її вивчення цікавлять багатьох вітчизняних та зарубіжних учених. Існує ціла низка фундаментальних праць, де стиль досліджується у найрізноманітніших його іпостасях і проявах. Визначення стильових домінант доробку Марії Матіос є важливим моментом систематизації свідомісно-естетичної парадигми сучасної української прози, твореної кількома письменницькими поколіннями, нетотожними своїми світоглядними і мистецькими пріоритетами. Експерименти М.Матіос-прозаїка припадають на період активних художньо-стильових шукань у літературному процесі рубежу ХХ ХХІ століть. Хоча авторка «Нації», «Солодкої Дарусі», «Щоденника страченої», «Москалиці» не задекларовує свого зв’язку з будь-яким поколінням, її постать, як нам видається, найдоцільніше розглядати у контексті вісімдесятницької генерації, що переважно зорієнтована на осмислення актуальних проблем суспільного, соціально-політичного і морально-етичного планів та на саркастичну критику суспільства. Будучи органічним складником мистецького дискурсу доби, прозопис Марії Матіос засвідчив активні стильові шукання, зумовлені потребою урізноманітнення зображально-виражальних засобів української прози на етапі порубіжжя ХХ ХХІ століть. Мистецькі принципи М.Матіос постали як результат нашарування багатьох пластів вітчизняної та зарубіжної літератури, як наслідок включення в національне культурне поле інонаціонального, передусім біблійного сюжетно-образного матеріалу. Міжтекстуальні зв’язки в епіці М.Матіос зреалізували себе через численні алюзії та ремінісценції на твори вітчизняних (Г.Сковорода, І.Котляревський, Т.Шевченко, М.Гоголь, Леся Українка, Остап Вишня) і зарубіжних (Данте, Рабле, Л.Толстой, Патрік Зюскінд) письменників, через осягнення стильових рис художньої практики В.Стефаника, Марка Черемшини, І.Франка, М.Коцюбинського, через діалог з сучасниками Р.Іваничуком, Вал.Шевчуком, Ю.Покальчуком, Г.Тарасюк, Є.Кононенко, Ю.Андруховичем, І.Карпа. Усе це стало запорукою збереження власної мистецької ідентичності.
2. Еволюцію авторського стилю М.Матіос-прозаїка, константи якого викристалізувалися поступово, ілюструє аналіз новел, оповідань, повістей, романів, написаних упродовж 2001 2008 років. «Ескізно» проявивши себе у новелістиці («Нація»), ці константи закріпилися великою прозою («Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки», «Мама Маріца» тощо). Великі та малі епічні форми М.Матіос явище цілісне передусім на проблемно-тематичному рівні, тобто є всі підстави говорити про те, що кожен прозовий твір письменниці постає не сам по собі, а в межах єдиного художнього організму, де кожен елемент окремого вписується в структуру цілого. М.Матіос сформувала власну концептосферу (Д.Лихачов) з таких засадничих понять, як Бог, вітчизна, мораль, життя, смерть, гріх, спокута, пам'ять. У її прозі проглядаються три основні тематичні масиви: минуле українського буття в усіх його складностях і суперечностях, жінка у кращих і гірших виявах своєї людської сутності, сучасне у його драматичній, але не безнадійній перспективі. Стилетворчим фактором великої ваги в прозі виступає художній характер. Концептуальною домінантою є нація, а найяскравішим проявом образу вітчизни в текстах письменниці виступає Буковина. Проблема ідентичності етносу, народу, нації і людини включає в неї такі поняття: історична пам'ять, самоствердження у суспільному та політичному світі, пошук шляхів подолання експансії чужого. Виразно національна проблематика творчості М.Матіос тісно повязується із загальнолюдською. Більшість творів М.Матіос, яким властиві традиційні риси української прози, написано в реалістичному ключі: в них наявні виразні життєві ситуації, є конкретні вказівки на час і місце подій. В романтичному режимі письменниця переважно опановує героїку українського руху опору у воєнні та повоєнні роки. Частково вона використовує і постмодерну манеру письма, коли приступає, наприклад, до освоєння нової реальності. Хоча варто зауважити, що постмодернізм не є органічним для самовираження цієї письменниці.
3. Творчість М.Матіос має досить широку гаму інтонаційно-проблемної спорідненості зі спадщиною Н.Кобринської, Є.Ярошинської, О.Кобилянської, Л.Яновської, І.Вільде, Сімони де Бовуар, що зробило можливим постановку в роботі проблеми вияву спадкоємності між сучасною фемінною прозою і прозою минулих століть. Зрозуміло, йдеться не про перегук тем, а про особливу енергетику жіночого світовідчуття, безперервну «циркуляцію» екзистенційних мотивів, про тяглість ідеї духовної настанови для прийдешніх поколінь. Знакове місце у феміноцентричній прозі М.Матіос займає тема репресованої жіночої свідомості, яка постає в соціальному, національному, екзистенційному, ґендерному, психологічному та психоаналітичному аспектах. У творах «Просили тато-мама», «Юр’яна і Довгопол», «Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки», «Щоденник страченої», «Москалиця» моделюються такі буттєві ситуації, в яких максимально виявляє себе проблема внутрішньої свободи жінки та вибору нею життєвого шляху.
4. Індивідуальний стиль письменниці не позбавлений публіцистичного струменя, що сполучається з іронічно-гротескним сприйняттям української дійсності. Роман «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів», з його відлунням бурлеску й травестії, вкрапленнями меніппейності, використанням архетипних моделей, дає цікавий матеріал для підтвердження висновків про результативність поєднання традиційних і новаторських підходів до відтворення дійсності як на змістовому, так і на формальному рівнях. Актуалізуючи національну бурлескно-травестійну традицію та інонаціональну Меніппову сатиру, авторка ретранслює ті почуттєво-ментальні вияви свідомості нації, які характеризують постмайданну Україну. Поєднання в романі «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів» різних культурних елементів (кіно, реклама, література), іронічний модус оповіді, фрагментарність викладу, багаторівнева організація тексту, цитатність як будівельний матеріал все це ідентифікується як прикметна ознака постмодерну.
5. Визначальним засобом розкриття явищ дійсності в аналізованих текстах є відтворення психології людини, психологічна обґрунтованість поведінки. Письменницю найбільше цікавить людське, передусім жіноче «я». В роздумах матіосівських героїнь пробивається голос авторки, в результаті чого побутовий план зображуваного переходить у план філософський. Незрідка письменниця вдається до візіонерського (за К.-Г.Юнгом) типу художнього моделюваня світу. Стирання граней між дійсним та умовним, реальним та ірреальним, підняття конкретної ситуації до рівня універсальних категорій визначає поетику таких творів як «По праву сторону твоєї слави», «Детектор», «Майже ніколи не навпаки». В її новелах, повістях, романах, як правило, поряд із зовнішнім сюжетом розвивається внутрішній, що відбиває динаміку людських почуттів. Письменниця використовує прийом катарсису, очищувальна сила якого спрямована як на персонажа, так і на читача. Гуманістичне звучання її творів детермінується такими естетичними категоріями, як трагедійне, комедійне, прекрасне, потворне. Письменниця створила цілісний образ оповідача, максимально наближеного до власного «я», при тому вона залучає різних оповідачів оповідача-автора, оповідача-очевидця й учасника подій, оповідача-ліричну героїню, нейтрального оповідача. Проза унаочнює і таку ознаку стилю Марії Матіос, як тяжіння до інтенсивної вражальності, що забезпечується не лише засобами сповідально-ліричного письма («Не плачте за мною ніколи», «По праву сторону твоєї слави») чи психологічною інтерпретацією конфліктів і колізій («Нація», «Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки»), а й гротескно-сатиричними прийомами у поєднанні з інтертекстуальним багатоголоссям («Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів»).
6. Визначальні риси стилю Марії Матіос, які сформовані у силовому полі філософського осмислення життя буковинців, знаходять свій матеріальний вияв у слові, в особливій стилістиці фрази, завжди матіосівській, але водночас завжди різній. Національна ідентичність героїв її прози виразно підкреслена мовними особливостями, зокрема локальними діалектизмами. Стиль М. Матіос відзначається багатством лексики, яка вміщує найрізноманітніші пласти від фольклорного до книжного, від публіцистичного до просторічного, від рафіновано літературного до діалектного. Про письменницю необхідно говорити і як про вправного майстра діалогів та полілогів природних, невимушених, колоритно забарвлених, енергетично насичених, з динамічними перепадами інтонацій, з бурхливим виявом емоцій.
7. Особливість стилетворчої манери письменниці полягає в постійному експериментуванні з формою і жанром. Вона активно випробовує різноманітні сюжетно-композиційні варіанти, викладові форми. Результатом художнього пошуку в царині композиційних засобів стало створення рухливої структури твору, яка засвідчила необмежені комбінаторні можливості гри з читачем («Фуршет»). Письменниця полюбляє як класичний спосіб організації текстового матеріалу з лінійним сюжетом і можливими ретроспекціями («Апокаліпсис», «Не плачте за мною ніколи»), так і постмодерний виклад, для якого характерні багатоярусність, колажність, асинхронність композиції («Щоденник страченої», «Майже ніколи не навпаки»). Осібне місце у прозовому дискурсі авторки посідає близька до потоку свідомості психологічна оповідь, яка за формою являє собою суцільний внутрішній монолог. Посилена увага до тексту як плинності свідомості спостережена в роботі на основі аналізу повістей «Детектор» і «По праву сторону твоєї слави». М.Матіос виступає творцем гібридних жанрів, суть яких передає описово: «гомеричний роман-симфонія», «повість-мелодрама», «роман-сага в новелах» тощо, тим самим вона домагається якісно нового рівня художнього синтезу. У різноманітних своїх виявах функціонує в аналізованій прозі заголовковий комплекс, виступаючи передусім генератором енергії художнього тексту, прийомом, стилем, що уможливлює осмислення буттєвих проблем на знаково-символічному рівні. Суто номінативний характер мають заголовки лише декількох творів, наприклад, «Юр’яна і Довгопол», «Москалиця», «Анна-Марія», решта будується на явній або прихованій символіці: «Апокаліпсис», «Дванадцять службів», «По праву сторону твоєї слави», «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів», «Життя коротке» тощо. Будучи маргінальними елементами художнього тексту, заголовки, підзаголовки, епіграфи підкреслюють філософічність творчості Марії Матіос.
8. У річищі подальших студій над прозовим набутком М.Матіос найбільш перспективним видається компаративний підхід, який враховуватиме порівняння художньої образності епічної творчості письменниці з аналогічними явищами світової і національної літературної практики. Так, до прикладу, образно-символічне наповнення роману «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів» адекватно можна відчитати не лише в контексті новітнього політичного дискурсу (перша спроба такого прочитання здійснена дослідницею С.Філоненко [210]) чи дискурсу авангардного (і тут свого дослідника чекає зіставлення книги М.Матіос зі щойно опублікованим іронічно-сардонічним романом Галини Тарасюк «Цінь Хуань Гонь»), а й у межах Меніппової сатири та сміхової культури роману Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель». В одній аксіологічній площині варто відстежити змістові та жанрово-композиційні якості «Острова вічності» В.Дрозда, «Гірчичного зерна» Г.Пагутяк і «По праву сторону твоєї слави» М.Матіос. Не буде нарочитістю і зіставлення міфологічного підґрунтя «Москалиці» та «Мами Маріци дружини Христофора Колумба» з поетикою біблійних оповідей чи античної трагедії, а також елементів готичної поетики в прозових текстах української письменниці та її американської сучасниці Джойс Керол Оутс.
Таким чином, виразно національна стильова специфіка епічного набутку нашої сучасниці забезпечується триєдиною зцементованістю традиційних, модерних і постмодерних текстових стратегій. Мала і велика проза М.Матіос, з її проблемно-тематичними і жанрово-композиційними пошуками, з культивуванням емоційно-почуттєвої форми викладу, домінуванням реалістичного і ліричного первнів, співвідноситься із провідними тенденціями сучасного літературного процесу. Письменниця еволюціонує у стильовому плані, активно використовуючи прийоми з арсеналу неоромантичної та необарокової поетики, інкрустуючи ними реалістичне письмо; вона вдається до символізму, сентименталізму, імпресіонізму, міфопоетики, увиразнюючи правду про «розколений надвоє світ», «розшматовані судьби». Їй також притаманне творче наслідування стильових традицій народної сатири.
Як оригінально-самобутній митець слова, М.Матіос-прозаїк продемонструвала суттєві інновації в проблемно-тематичній та жанрово-стильовій палітрі української літератури епохи порубіжжя.

Література

1. Агеєва В. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму: монографія / Віра Агеєва. — К. : Факт, 2003. — 320 с.
2. Андрусяк І. Культурний месидж [Електронний ресурс] / Іван Андрусяк. — Режим доступу: http://dyskurs.narod.ru/Matios.htm. — Назва з екрана.
3. Андрухович Ю. Кохання і смерть по-лицарськи: визволяння панни / Юрій Андрухович // Сучасність. — 1994. — № 1. — С. 69—75.
4. Андрухович Ю. Московіада // Рекреації : романи / Юрій Андрухович. — К. : Час, 1997. — С. 113—257.
5. Андрухович Ю. «Це покоління політиків має йти на смітник» [Електронний ресурс] / Юрій Андрухович // Дзеркало тижня. — 2006. — 25серп. — Режим доступу : http://www.dt.ua/3000/3680/54201/. — Назва з екрана.
6. Андрухович Ю. Час і місце або моя остання територія / Юрій Андрухович // Дезорієнтація на місцевості. — Івано-Франківськ : Лілея — НВ, 1999. — С. 115—122.
7. Анкета критиків: краща книжка 2001 р. // Слово і Час. — 2002. — №6. — С. 41—52.
8. Антонич Б.-І. Між змістом і формою / Богдан-Ігор Антонич // Твори / [ред.-упоряд. М.Москаленко]. — К. : Дніпро, 1998. — С.476—483.
9. Антофійчук В. І. Євангельські образи в українській літературі ХХстоліття / Володимир Іванович Антофійчук. — Чернівці : Рута, 2000. — 335с. — Бібліогр.: с. 321—335.
10. Астаф’єв О. Кілька слів про «техне» і мистецтво / Олександр Астаф’єв // Слово і Час. — 2002. — № 4. — С. 68—69.
11. Баран Є. Післямова / Євген Баран // Кур’єр Кривбасу. — 1999. — №119—121 (Листопад — грудень). — С. 493—495.
12. Баран Є. Читацький щоденник — 2005 / Євген Баран. — Тернопіль : СорокА, 2006. — 104 с.
13. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи / Михаил Михайлович Бахтин. — М. : Худож. лит., 1986. — 541 с.
14. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / Михаил Михайлович Бахтин. — 2-е изд. — М. : Худож. лит., 1990. — 543 с.
15. Безлепкіна О. Мовно-стильові особливості прози Євгена Замятіна / Олена Безлепкіна // Слово і Час. — 2008. — № 3. — С. 91—96.
16. Безпечний І. Теорія літератури / Іван Безпечний. — Торонто : Молода Україна, 1984. — 304 с.
17. Бернадська Н. І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція : монографія / Ніна Іванівна Бернадська. — К. : Академвидав, 2004. — 368 с. — Бібліогр.: с. 343—366.
18. Біблія, або Книги Святого письма Старого і Нового Заповіту. — К., 1995. — 1258 с.
19. Білоцерківець Н. Література на роздоріжжі / Наталка Білоцерківець // Критика. — 1997. — № 1. — С. 28—29.
20. Білоцерківець Н. Тіні забутих предків. (Любов і смерть у Михайла Коцюбинського) / Наталка Білоцерківець // Сучасність. — 1994. — № 1. — С.76—82.
21. Бовуар, Сімона де. Друга стать : у 2 т. / Сімона де Бовуар ; пер. з фр. Н. Воробйової, П. Воробйова, Я. Собко. — К. : Основи, 1994—1995. — Т. 1. — 390 с. ; Т. 2. — 392 с.
22. Богуславська А. Убити місіс Ю з країни укрів / Анастасія Богуславська // Україна молода. — 2006. — 29 берез.
23. Бондар-Терещенко І. Невже фріц поплутав? / Ігор Бондар-Терещенко // Літ. Україна. — 2008. — 22 трав. (№ 19). — С. 3.
24. Бондар-Терещенко І. Функціональні механізми літературного дискурсу 1990-х рр. / Ігор Бондар-Терещенко // Слово і Час. — 2005. — № 2. — С. 62—71.
25. Бондарь-Терещенко И. Мария Матиос. Жизнь от руки [Електронний ресурс] / Игорь Бондарь-Терещенко. — Режим доступу: http://www.review.kiev.ua. — Назва з екрана.
26. Борев Ю. Эстетика. Теория литературы : энциклопедический словарь терминов / Юрий Борев. — М. : Астрель, 2003. — 576 с.
27. Боротьба нового і старого чи витіснення національного? (Постмодернізм — український варіант сьогодні й завтра) / [учасники полілогу В.Дончик, Д.Дроздовський, П.Іванишин] // Слово і Час. — 2008. — № 6. — С.16—34.
28. Бочаров А.Г. Бесконечность поиска: художественные поиски современной советской прозы / Анатолий Бочаров. — М. : Сов. писатель, 1982. — 423 с.
29. Ведмідь І. Три життєві уроки «Солодкої Дарусі» / І.Ведмідь // Дивослово. — 2007 . — № 6. — С. 12—14.
30. Веселовский А.Н. Историческая поэтика / Александр Николаевич Веселовский ; вступ. ст. И.К.Горского. — М. : Высшая школа, 1989. — 404 с.
31. Вільде І. Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти / Ірина Вільде ; [упорядник і редактор Олег Баган]. — Дрогобич : ВФ «Відродження», 2007. — 488 с.
32. Вічна загадка любові. Літературна спадщина Григора Тютюнника: спогади про письменника / [упоряд. та приміт. А.Я.Шевченка]. — К. : Рад. письменник, 1988. — 493 с.
33. Виноградов В. В. Проблема авторства и теория стилей / Виктор Владимирович Виноградов — М. : Худож. лит., 1961. — 614 с.
34. Выготский Л. С. Психология искусства / Лев Семенович Выготский; под ред. М. Г. Ярошевского. — М. : Педагогика, 1987. — 345 с.
35. Габор В. Українська проза нової літературної хвилі останнього десятиріччя : тенденції розвитку та пошуки шляхів Грааля людяності (суб’єктивні замітки) / Василь Габор // Просвіта (Львів). — 2001. — № 3-4 (лип.-серп.) — С. 3.
36. Гадамер Г.-Г. Істина і метод / Ганс-Георг Гадамер ; перекл. з нім. О.Мокровольський. — К. : Юніверс, 2000. — 464 с.
37. Гей Н. К. Поэтическое время и пространство / Николай Константинович Гей // Художественность литературы. Поэтика. Стиль. — М.: Наука, 1975. — 471 с.
38. Глібчук У. «Письменників стає дедалі більше, а літератури дедалі менше...» / Уляна Глібчук // Слово просвіти. — 2008. — 28 лют. — 5 берез. — №9 (438). — С. 12—13.
39. Голобородько Я. Соціумний інтер'єр чи психологічний дизайн? (Художні дилеми Марії Матіос) / Ярослав Голобородько // Слово і Час. — 2008. — № 12. — С. 81—86.
40. Голобородько Я. Художні клейноди Марії Матіос / Ярослав Голобородько // Літ. Україна. — 2007. — 25 жовт. (№ 41). — С. 6.
41. Грінченко Б. Словар української мови / Борис Грінченко; зібр. ред. журналу «Кіевская старина» ; упоряд. з додатком власн. матеріалу Борис Грінченко. — К. : Довіра : Рідна мова, 1997. — Т.2. — 573 с. — (Репр. вид. 1908р.).
42. Гундорова Т. Атомний дискурс і Чорнобильська бібліотека, або як зустрілися Пашковський з Бодрійяром / Тамара Гундорова // Кур’єр Кривбасу. — 2004. — № 174. — С. 149—162.
43. Даниленко В. Золота жила української прози // Вечеря на дванадцять персон : Житомирська прозова школа / упоряд., передм., літ. ред. Володимира Даниленка. — К., 1997. — С. 10—11.
44. Даниленко В. Історія одного ісходу / Володимир Даниленко // Квіти в темній кімнаті : сучасна українська новела: найяскравіші зразки української новелістики за останні п’ятнадцять років. — К. : Генеза, 1997. — С.5—15.
45. Даниленко В. Лісоруб у пустелі : письменник і літературний процес / Володимир Даниленко. — К. : Академвидав, 2008. — 352 с.
46. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири / Тамара Денисова // Слово і Час. — 1995. — № 2. — С. 18—27.
47. Денисюк І. О. Жанрові проблеми новелістики / Іван Оксентійович Денисюк // Розвиток жанрів в українській літературі ХІХ — початку ХХ ст. : зб. наук. праць / [АН УРСР, Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка]. — К. : Наук. думка, 1986. — С. 28—43.
48. Денисюк І. Невідомі матеріали до історії ліричної драми Івана Франка «Зів’яле листя» / Іван Денисюк, Валерій Корнійчук // Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка. — Львів : Вид-во Наук. т-ва імені Т.Шевченка, 1990. — (Праці філологічної секції). — Т. 221. — С. 265—282.
49. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози ХІХ — поч. ХХстоліття / Іван Оксентійович Денисюк — Львів : Наук.-видав. т-во «Академічний експрес», 1999. — 276 с.
50. Державин В. М. Література і літературознавство: вибрані теоретичні та літературно-критичні праці / Володимир Миколайович Державин ; упоряд. та авт. передм. С.Хороб ; авт. приміт. В.Чобанюк. — Івано-Франківськ : Плай, 2005. — 492 с.
51. Дзюба Т. Мотив гріха і спокути у драмі на три життя Марії Матіос «Солодка Даруся» / Тетяна Дзюба // Сіверянський літопис. — 2006. — № 4 (70). — С. 163—166.
52. Домонтович В. Болотяна Лукроза / Віктор Домонтович // Рідне слово. — 1944. — № 9—10.
53. Дончик В. З потоку літ і літпотоку / Віталій Дончик. — К. : Стилос, 2003. — 556 с.
54. Дрозд В. Острів у вічності : роман / Володимир Дрозд // Березіль. — 2001. — № 11—12. — С. 23—154.
55. Дроздовський Д. Український жоржсандизм ХХІ століття / Дмитро Дроздовський // Дивослово. — 2009. — № 2. — С. 61—63.
56. Дубинянський М. Тисяча посмішок помаранчевої революції / Михайло Дубинянський. — К. : Факт, 2005. — 560 с.
57. Жижек, Славой. Метастази насолоди. Шість нарисів про жінку й причинність / Славой Жижек. — К. : Альтернативи, 2000. — 188 с.
58. Жулинський М. [Післямова] / Микола Жулинський // Прапор. — 1990. — № 2. — С. 98.
59. Жулинський М. Українська література на межі тисячоліття / Микола Жулинський // Літ. Україна. — 1999. — 3 черв. — С. 4.
60. Забужко О. «В українській літературі ще не було місця для осмислення екзистенційного досвіду жінки» / Оксана Забужко // Дзеркало тижня. — 2003. — 1 лют. — С. 19.
61. Забужко О. «Une princesse lointaine» : Леся Українка як культурно-інтерпретаційна проблема / Оксана Забужко // Слово і Час. — 2001. — № 3. — С. 45—53.
62. Зборовська Н. В. Код української літератури : проект психоісторії новітньої української літератури : монографія / Ніла Вікторівна Зборовська. — К. : Академвидав, 2006. — 504 с.
63. Зборовська Н.В. Стильовий портрет шістдесятництва / Ніла Вікторівна Зборовська // Слово і Час. — 2001. — № 12. — С. 26—42.
64. Зборовська Н. В. Українська реконкіста [Текст] : анти-роман / Ніла Вікторівна Зборовська. — Тернопіль : Джура, 2003. — 304 с.
65. Зелінська Л. Туга за самопроекцією (спроба феміністичного підходу до драматичної поеми Лесі Українки «Одержима» / Лідія Зелінська // Леся Українка і національна ідея : зб. наук. праць / [за ред. Я.Поліщука, А.Криловця]. — К. : Вид-во ім. О.Теліги, 1997. — С. 54—61.
66. Земляк В. Лебедина зграя // Твори : в 4 т. / Василь Земляк. — К. : Дніпро, 1984. — Т. 3. — С. 5—279.
67. Зубец О.П. «Одной любви музыка уступает» / Ольга Прокофьевна Зубец // Этическая мысль : научно-публицистические чтения. — М. : Политиздат, 1990. — С. 89—103.
68. Зубович В. Конфлікти доби й авторська манера митця / Віктор Зубович // Слово і Час. — 2002. — № 9. — С. 27—34.
69. Іванюк Б. Форма і зміст в літературі / Борис Іванюк // Лексикон загального і порівняльного літературознавства. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 599—600.
70. Іваничук Р. Вогненні стовпи: тетралогія / Роман Іваничук. — Вид. 2‑ге, допов. — Львів : Літопис, 2006. — 516 с.
71. Іваничук Р. Нещоденний щоденник / Роман Іваничук. — Львів : Літопис, 2005. — 216 с.
72. Ільницький М. М. Драма без катарсису. Сторінки літературного життя Львова другої половини ХХ століття / Микола Ільницький. — Львів : Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2003. — 256 с.
73. Ільницький М. У фокусі віддзеркалень. Статті. Портрети. Спогади / Микола Ільницький — Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2005. — 552 с.
74. Інґарден Р. Про пізнавання літературного твору / Роман Інґарден // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / за ред. М.Зубицької. — Львів : Літопис, 1996. — С.139—161.
75. Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ — початку ХХст. : [зб. наук. праць / відп. ред. М. Т. Яценко]. — К. : Наук. думка, 1987. — 310 с.
76. Калинська Л. М. Прозова творчість Юрія Андруховича як феномен постмодернізму : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / Л.М.Калинська. — К., 2000. — 17 с.
77. Карабльова О. В. Сексуальність як вияв самотності у прозі Оксани Забужко / Ольга Карабльова // Слово і Час. — 2003. — № 7. — С. 76—84.
78. Карабльова О. В. Художні версії проблеми самотності у сучасній жіночій прозі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / О.В.Карабльова. — К., 2004. — 20 с.
79. Карачко С. «Жінка як метафора бажання в сучасній українській літературі» / Степан Карачко // Буковинське віче. — 2006. — 29 берез.
80. Качак Т. Б. Художні особливості жіночої прози 80-90-х років ХХстоліття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / Т.Б.Качак. — Кіровоград, 2006. — 18 с.
81. Качуровський І. В. Основи аналізи мовних форм : [стилістика] / Ігор Васильович Качуровський. — Мюнхен ; Ніжин, 1994. — 136 с.
82. Квіт С. Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет / Сергій Квіт. — К. : Видавничий центр «Київський університет», 2000. — 260 с.
83. Квіт С. Основи герменевтики : навчальний посібник / Сергій Квіт. — К. : ВД КМ «Академія», 2003. — 191 с.
84. Квіт С. Стильові здобутки сучасної української прози / Сергій Квіт // Світо-вид. — 1996. — № 111 (24). — С. 123—130.
85. Квіти в темній кімнаті : сучасна українська новела: найяскравіші зразки української новелістики за останні п’ятнадцять років / [авт. передм. Володимир Даниленко]. — К. : Генеза, 1997. — С. 5—15.
86. Кісь О. Деякі особливості ставлення до вдовиці у бойків / Оксана Кісь // Бойківщина : історія та сучасність : матеріали історико-народознавчої конф. «Минуле і сучасне Бойківщини», Самбір, 6 берез. 1996 р. — Львів : Літопис, 1996. — С. 76—77.
87. Клименко В. Як перекласти «Націю»? : у Польщі вийшло перше іноземне видання творів Марії Матіос / Валентина Клименко // Україна молода. — 2006. — 20 лип. (№ 130). — С. 14.
88. Клочек Г. Д. «Душа моя сонця намріяла...» (Поетика «Сонячних кларнетів П. Тичини) / Григорій Дмитрович Клочек. — К. : Дніпро, 1986. — 367с.
89. Клочек Г.Д. Методология системных исследований индивидуальной поэтики и поэтики отдельного литературного произведения : автореф. дис. на соиск. науч. степени доктора филол. наук : спец. 10.01.08 «Журналистика» / Г.Д.Клочек. — К., 1989. — 39 с.
90. Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка «Мені тринадцятий минало» / Григорій Клочек // Дивослово. — 2007. — № 3. — С. 48—53.
91. Клочек Г. Д. Поетика і психологія / Григорій Дмитрович Клочек. — К. : Знання, 1990. — 48 с.
92. Ковалів Ю. Романні експерименти Галини Тарасюк / Юрій Ковалів // Літ. Україна. — 2007. — 1 лют. (№ 4). — С. 6.
93. Кодак М. Душа під вантажем доби. Про сучасну прозу, здебільше молоду / Микола Кодак // Дніпро. — 1997. — № 3—4. — С. 125—135.