ТВОРЧІСТЬ ГРИГОРА ЛУЖНИЦЬКОГО В КОНТЕКСТІ ЛЬВІВСЬКОЇ ГРУПИ ХРИСТИЯНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ “ЛОҐОС”

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

ВІВЧАРИК НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА

УДК 821.161.2’091

ТВОРЧІСТЬ ГРИГОРА ЛУЖНИЦЬКОГО В КОНТЕКСТІ ЛЬВІВСЬКОЇ ГРУПИ ХРИСТИЯНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ЛОҐОС”

10.01.01. історія літератури

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Хороб Степан Іванович,
доктор філологічних наук, професор

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК 2004

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1. ЛЬВІВСЬКЕ ЛІТЕРАТУРНО-ХРИСТИЯНСЬКЕ УГРУПОВАННЯ ЛОҐОС” І ГРИГОР ЛУЖНИЦЬКИЙ: КОНТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ІДЕЙНО-ЕСТЕТИЧНИХ ЗАСАД ХУДОЖНЬОГО МИСЛЕННЯ

14

1.1. Лоґос” у координатах західноукраїнського літературного процесу 20-30-х років ХХ століття

14

1.2. Художня концепція християнського письменницького об’єднання

28

1.3. Світоглядно-філософські ідеї В’ячеслава Липинського й образна система лоґосівців”

35

1.4. Національні та релігійні мотиви творчості лоґосівців” як продовження традицій Руської Трійці” та Митуси”

41

РОЗДІЛ 2. ТВОРЧІСТЬ ГРИГОРА ЛУЖНИЦЬКОГО: ЖАНРОВО-СТИЛЬОВА СВОЄРІДНІСТЬ, ПОЕТИКА

52

2.1. Християнство як складова поетичного світу Григора Лужницького

52

2.2. Імпресіоністичний психологізм малої прози

65

2.3. Містерійні елементи у сюжетно-композиційній структурі християнської драматургії письменника

85

2.4. Поетика детективних повістей Григора Лужницького

134

ВИСНОВКИ

176

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

183

ВСТУП
Період ідеологічної заангажованості та соцреалізму, який свого часу панував у нашому літературознавстві, спричинився до необ’єктивності підходів в аналізі художніх явищ й однобічного, здебільшого політизовано-соціологізованого їх потрактування. У результаті цього було викреслено цілу низку імен і творів, які не вписувалися в канонізовані рамки тодішньої науки. Відтак з’явилися так звані заборонені або забуті творчі постаті, викривлені поняття й принципи, напівправдиві факти та події, загалом чимало білих плям”, які заради історичної справедливості, повноти і цілісності загальноукраїнського літературного процесу неодмінно мають бути вивчені, щоб знайти відповідне місце в національно-духовній ієрархії художніх цінностей України.
Важливим моментом у започаткованому процесі досягнення повноти й об’єктивності українського письменства став період останніх десятиліть ХХ століття, коли на хвилі національного відродження до нас поверталися десятки невідомих, забутих або малознаних творців художньої літератури і мистецтва. Серед них поет, прозаїк, драматург, літературний критик і культуролог Григор Лужницький (1903-1990), творчість якого тісно співіснувала з львівським літературним об’єднанням Лоґос” (1922-1939) і наснажувалася його світоглядними та ідейно-естетичними концепціями навіть тоді, коли він змушений був емігрувати за кордон (Австрія, Німеччина та США). Власне, Григор Лужницький як лоґосівець” витворював у західноукраїнському літературному процесі початку ХХ століття (а останній був різноманітним за стильовими та образно-жанровими пошуками) потужний пласт християнської лірики, епосу й драми, продовжуючи насильницьки перервану в нашому письменстві тяглість творення сакрально-світської літератури з її християнським пафосом, мораллю, світовідчуттям. Загалом християнськість як своєрідний вияв душевно-психологічного, творчого стану стала основою художнього мислення, головним концептом ідейно-естетичної авторської свідомості не лише Григора Лужницького, а й, по суті, всіх представників Лоґосу” Петра Сосенка (Молодшого), Василя Мельника (Лімниченка), Степана Семчука, Ореста Петрійчука (Олександра Моха) таін.
Проте в умовах бездержавності й войовничого атеїзму така світоглядна позиція, такі літературно-мистецькі принципи образотворення всіляко заперечувалися офіційним літературознавством, потрактовувалися ним як шкідливі” у дальшому розвитку українського письменства. Це, з одного боку, зумисно гальмувало давні постулати та тенденції у творенні християнсько-духовної національної поезії, прози і драматургії, а з іншого, критиками й істориками літератури насаджувалося неадекватне уявлення про творчість християнських письменників, інкримінувалися ворожість” та буржуазність” уніатсько-католицьких художників слова. Навіть більше, свідомо ігнорувалися ґрунтовні дослідження про генезу, самодостатність і самоцінність (передусім естетичну) християнської традиції на українському національному ґрунті, що було доведено Іваном Франком, Олександром Білецьким, Михайлом Возняком, не кажучи вже про праці з цих проблем табуйованих тоді Леоніда Білецького, Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Ігоря Качуровського, Дмитра Чижевського. Хоча релігійна віра завжди була творчою силою в формуванні етнокультури”, зауважує Микола Жулинський [76; 65].
Лише після 1991 року, з утвердженням незалежності і формуванням державності, все частіше з’являються літературознавчі розвідки, в яких з позицій наукової об’єктивності виявляються теоретичні та історико-літературні особливості релігійно-християнського аспекту художньої творчості, біблійні засади ідейно-образного мислення, своєрідність авторської естетичної свідомості членів львівського літературного угруповання християнських письменників Лоґос” (зокрема Григора Лужницького та Василя Мельника-Лімниченка), жанрово-стильові та характеротворчі парадигми їх поетики тощо. З цього погляду незаперечну наукову цінність мають студії Стефанії Андрусів, Володимира Антофійчука, Ірини Бетко, Лілії Гром’як, Романа Гром’яка, Зенона Гузара, Миколи Ільницького, Анатолія Нямцу, Тараса Салиги, Віри Сулими, Степана Хороба та ін., а також систематичне видання збірників наукових статей Біблія і культура”, що їх здійснює Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича протягом останнього часу.
Стан дослідження обраної теми. Незважаючи на те, що заперечувані у радянські часи релігійно-християнські основи української літератури сьогодні досліджуються багатьма літературознавцями (Іван Дзюба, Микола Жулинський, Ігор Качуровський), все ж проблема належного наукового поцінування доробку членів львівської групи християнських письменників Лоґос”, зокрема її чільного представника Григора Лужницького, існує й досі. Насамперед тому, що не зібрано, відтак і не систематизовано всієї художньої та літературно-критичної спадщини Григора Лужницького, як зрештою й інших, не осмислено і не вивчено її в контексті загальноукраїнського національно-культурного процесу початку ХХ століття, до кінця не з’ясовано світоглядні та естетичні засади ідейно-образної свідомості письменника, різноманітні художні прийоми та поетику його творів ліричних, прозових і драматичних. Типологічна близькість світовідчуття й світовідтворення лоґосівців” дає всі підстави для арґументації думки про львівську групу християнських письменників як непересічне ідейно-естетичне та загальнонаціональне явище.
Про Лоґос” та його окремих членів свого часу, у 20-30-х роках минулого століття, літературна критика (Араміс, Володимир Блавацький, Василь Бобинський, Микола Гнатишак, Ярослав Гординський Ігор Коломийців, Антін Крушельницький, Євген Пеленський, Роман Сказинський, Юрій Шкрумеляк та ін.) писала статті, рецензії, відгуки, полемічні виступи, що друкувалися у різного роду галицьких часописах. Згодом, коли, по суті, всі лоґосівці”, рятуючись від радянських репресій та переслідувань, емігрували за кордон, де й видавали свої книги, збірки, альманахи (Австрія, Німеччина, США, Канада, Бразилія, Австралія), їхня творчість стала об’єктом дослідження українського діаспорного літературознавства. Скажімо, до творчості Григора Лужицького зверталися Дмитро Донцов, Юрій Тис-Крохмалюк, Леонід Рудницький, Василя Мельника-Лімниченка Василь Луців, Ярослав Розумний, Володимир Янів, Степана Семчука Кость Андрусишин, Яр Славутич.
Водночас Теофіл Коструба у США, Ярослав Грицков’ян у Польщі видрукували синтезовані й аналітичні розвідки про ґенезу і розвиток української християнсько-художньої традиції, історію становлення й ідейно-естетичного функціонування львівського угруповання письменників Лоґос”, його літературно-мистецьку, літературно-критичну, видавничу і культурологічну діяльність [111], [47]. Ними уперше зроблена спроба сформулювати теоретичні засади, а відтак і виокремити самостійний напрям католицької літератури”. Згадані літературознавці також докладно проаналізували цілий ряд поетичних, прозових і драматичних творів лоґосівців” у координатах загальносвітового (вселенського”) художньо-християнського письменства і в контексті українського історико-літературного процесу в Галичині перших десятиліть ХХ століття. Дещо оглядовою на цьому тлі виглядає праця Богдана Романенчука про західноукраїнську літературу між двома світовими війнами, в якій здебільшого констатується поява творчого об’єднання Лоґос”, декларуються ті або інші художні концепції та позиції його представників без належного наукового осмислення [228].
Майже всі дослідники львівського угруповання християнських письменників Лоґос” сходяться на тому, що однією зі знакових його фігур була творча постать Григора Лужницького багатогранного художника слова, книговидавця і церковного діяча. Звідси й пояснення того, що з-поміж усіх лоґосівців” сьогодні в Україні чи не найбільше перевидаються донедавна невідомі широкому читацькому загалу різножанрові твори і наукові праці Григора Лужницького [58], [140], [148], [196], а також ґрунтовно (хоча й не комплексно) досліджуються його поетична, прозова і драматична спадщина, літературо- й театрознавчі статті, теологічні й культурологічні розвідки у спецвипусках журналу Терем” (Вворен-Мічіган, 1984. Ч.9) і Записок НТШ” (Львів-Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1996). Протягом останніх років творчість Григора Лужницького все частіше потрапляє у поле зору українських дослідників. Характерними з цього погляду є монографії Стефанії Андрусів Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ століття” (2000), Володимира Антофійчука Євангельські образи в українській літературі ХХ століття” (2001), Миколи Ільницького Драма без катарсису: Сторінки літературного життя Львова першої половини ХХ століття” (1999), Валер’яна Ревуцького В орбіті світового театру” (1995), Степана Хороба Українська релігійна драма кінця ХІХ початку ХХ століття: Проблематика, жанрово-стильова своєрідність” (2001); статті Олега Купчинського Слово про Григора Лужницького” (1994), Володимира Микитюка Українська католицька критика міжвоєнного двадцятиліття” (2002) і Наталії Пазуняк Художня проза Григора Лужницького-Полянича” (1996), Леоніда Рудницького Драматургія Григора Лужницького” і Поезія Григора Меріяма-Лужницького” (1995), Тараса Салиги Григор Лужницький і літературна група Лоґос” (1994), Степана Хороба Поетика драматургії Григора Лужницького” (1998); дисертаційні праці Лілії Гром’як Особливості християнської поезії в Західній Україні 20-40-х років ХХ століття: Мотиви, жанри, поетика (Львівська група письменників Лоґос”)” (2000) і Наталії Кучми Стан і функціонування літературної критики в Західній Україні 20-30-х років ХХ століття” (1999).
І все ж названі праці не подають комплексного і всестороннього вивчення творчої спадщини Григора Лужницького в контексті літературного угруповання християнських письменників Лоґос”. Вони кожна по-своєму, виходячи з конкретної концепції та мети, розглядають художній і науковий доробок чільного представника-лоґосівця” й інспірують літературознавчі пошуки на поліаспектне розв’язання поставленої проблеми з’ясування місця і ролі Григора Лужницького не лише в координатах близького йому творчого об’єднання, а й у розвитку українського літературного процесу перших десятиліть ХХ століття, особливостей його художнього мислення, своєрідності поетики його ліричних, епічних і драматичних творів. Необхідність їх глибшого вивчення, як і спадщини лоґосівців” загалом, зумовлена також суперечливістю та розбіжністю в їх науковому аналізі.
Такий стан дослідження творчості Григора Лужницького і письменників львівського літературного угруповання Лоґос” зумовлює актуальність і доцільність теми дисертаційної роботи. Лірика, новели, повісті й драми письменника є чи не найвиразнішим виявом світоглядно-філософських та ідейно-естетичних засад існування цього об’єднання: християнською мораллю, етикою і пафосом позначений, по суті, весь художньо різножанровий доробок Григора Лужницького (на змістовому і формотворчому рівнях, українського і закордонного періодів). Як не прикро константувати, в усіх до нині виданих Історіях української літератури ХХ століття” навіть не згадується прізвище цього письменника чи інших представників Лоґосу” (в кращому разі у переліку літоб’єднань 20-30-х років ХХ століття воно лише називається).
Джерелом дослідження стали українські видання (як художні, так і літературознавчі) у журналах Поступ”, Дзвони”, Літературно-науковий вісник”, Новий час”, Нова зоря”. Послуговуємося також багатьма закордонними виданнями, архівними*, недрукованими матеріалами, а також літературно-критичними працями сучасних учених.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця виконана в руслі наукових досліджень кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника Літературний процес в Західній Україні першої половини ХХ століття: напрями, течії, стилі, жанри, постаті”. Тема і план-проспект дисертації затверджені на Вченій раді Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника 30січня 2001 року (протокол №7). 15листопада 2001 року їх схвалено на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 3).
Метою дисертаційного дослідження є вивчення творчості Григора Лужницького в контексті львівської групи християнських письменників Лоґос” (концептуальних засад художнього мислення, які виявилися в ідейно-тематичній та жанрово-стильовій системі автора).
Звідси випливають конкретні завдання дослідження:
-визначити місце Григора Лужницького і львівської групи християнських письменників Лоґос” в українському літературному процесі;
-дослідити витоки філософсько-естетичних та художніх християнських традицій у творчості представників Лоґосу”, передусім Григора Лужницького;
-докладно проаналізувати літературну спадщину письменника як контекстуальне відображення художньо-образної моделі Лоґосу”;
-систематизувати поетичну, прозову і драматичну творчість Григора Лужницького відповідно до способів художнього мислення письменника та поетики його творів;
-підготувати до видання рукописи і першодруки творів та наукових праць Григора Лужницького.
Об’єктом дисертаційного дослідження є поетична, прозова, драматична і літературно-критична спадщина Григора Лужницького, твори львівського художнього угруповання християнських письменників Лоґос”, що публікувалися в журналах Поступ”, Дзвони”, Життя і слово”, газетах Нова зоря”, Неділя”, Новий час”, Світло”, друкувалися видавництвами релігійної літератури Добра книжка”, Бібліотека релігійної драми” та ін. Об’єктом дисертації є також вперше введені численні біографічні, архівні матеріали, літературно-критичні праці Григора Лужницького, що їх передав нам із науковою метою професор Леонід Рудницький (США).
Предметом вивчення є художнє мислення Григора Лужницького, яке зумовило своєрідність формально-змістових характеристик його поезії, прози, драматургії (образної системи, жанрових та сюжетно-композиційних структур, стильових домінант, інших виявів поетики).
Теоретичну основу становлять дослідження як вітчизняних, так і закордонних істориків та теоретиків літератури. До уваги беруться праці українських учених: Тамари Гундорової, Миколи Ільницького, Юрія Лавріненка, Ярослава Поліщука, Елеонори Соловей, етнопсихологів Олександра Кульчицького, Івана Мірчука, Володимира Яніва. Із зарубіжних джерел послуговуємося дослідженнями Яна Добрачинського, Софії Ждиніцької, Стефана Савіцького, Марії Ясінської-Войтковської. У вивченні основоположної проблеми художнього мислення опираємося на естетично-філософські концепції Арістотеля, Ролана Барта, Анрі Берґсона, Ганса-Георга Гадамера, Мартіна Гайдеґґера, Мірча Еліаде, Зигмунда Фройда, Еріха Фрома, Карла-Густава Юнга, Нортропа Фрая та інших [8], [11], [16], [36], [295], [68], [289], [317], [285].
Методологічна база дослідження ґрунтується на принципах, що випливають із специфіки самого предмета вивчення. У роботі поєднано методи аналізу й синтезу (аналізуються окремі структурні рівні, на їх основі синтезується конкретна ідея), історико-функціональний (розглядається динаміка сприйняття творчості членів літературного угруповання християнських письменників Лоґос”, сукупність критичних рецепцій, зафіксованих у рецензіях, статтях), порівняльно-історичний (аналіз творчості лоґосівців”, зокрема Григора Лужницького, через дослідження взаємодії та взаємовпливів з іншими літературними об’єднаннями), психоаналітичний (роль свідомого та підсвідомого у характерах персонажів, функціонування образів-архетипів), частково біографічний (зв’язок творів, присвячених підпільній тематиці, з біографією письменника), герменевтичний (інтерпретація текстів лоґосівців”) наукові методи.
Новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше в українській літературознавчій науці зроблено спробу комплексного і цілісного аналізу творчості Григора Лужницького крізь призму програмних ідейно-естетичних засад діяльності львівського літературного угруповання християнських письменників Лоґос” з урахуванням його місця у тогочасному історико-літературному процесі. У дисертації вперше системно вивчено прояви лоґосівських” принципів у різножанровому доробку письменника, виокремлено засоби образотворення, з’ясовано сюжетно-композиційні та стильові особливості творів Григора Лужницького, їх типологічну близькість із доробком інших лоґосівців”. Досліджено маловідомі художні тексти цього автора, а також інших членів угруповання.
Одержані результати мають практичне значення, а тому можуть бути використані у літературознавчих дослідженнях християнської традиції української літератури, творчості представників літературної групи Лоґос” і Григора Лужницького, при складанні навчальних планів на факультетах гуманітарного профілю, а також при розробці базових навчальних програм, курсів літератури рідного краю, при читанні спецкурсів означеної тематики у вищих навчальних закладах. Основні положення та концептуальні узагальнення допоможуть поглибити наукове уявлення про багатогранну, цілісну картину художнього світу Григора Лужницького. Практична цінність дисертації визначається залученням до літературознавчої практики раніше не досліджуваних творів лоґосівців”, зокрема Григора Лужницького, біографічних та архівних матеріалів, наукових джерел.
Апробація результатів дослідження здійснювалася через участь у наукових конференціях: Науково-теоретичні конференції молодих учених” при Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України (Київ, червень 2002року, червень 2003 року), щорічних звітно-наукових конференціях викладачів та аспірантів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2000-2004рр.).
Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на засіданні кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника 2 липня 2004 року (протокол № 11).
Публікації. Матеріали, що висвітлюють найголовніші положення наукового дослідження, викладені у 8-ми одноосібних публікаціях. Збірники, в яких вони вийшли, входять до переліку наукових видань ВАК України.
1. Поетика драматургії Григора Лужницького Голгота Страсті, Смерть і Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа”// Наукові записки ТДПУ. Серія: Літературознавство. Випуск ХІ. Тернопіль: ТДПУ, 2002. С.139-147.
2. Ідейно-філософська концепція літературного угруповання Лоґос”// Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: Збірник наукових праць. ВипускХІІ. Рівне: Перспектива, 2002. С.152-160.
3. Шпигунські повісті Григора Лужницького// Українознавчі студії. 2002-2003.- №4-5. С.145-152.
4. Літературне угруповання Лоґос”: ідейно-естетичний та художній досвід// Літературознавчі обрії: Праці молодих учених України. Випуск4. К.: Видавництво Інституту літератури ім.Т.Г. Шевченка, 2003. С.137-142.
5. Історичні сенсаційні” повісті Григора Лужницького// Проблеми славістики: Науковий часопис. Ч.2. Луцьк: Волинський академічний дім, 2003. С.3-10.
6. Історична драматургія Григора Лужницького// Вісник Прикарпатського університету: Філологія. Випуск VIII. Івано-Франківськ: Плай, 2003. С.168-172.
7. Особливості поетичної творчості Григора Лужницького// Галичина: Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. №9. Івано-Франківськ:Плай, 2003. С.154-158.
8. Особливості малої прози Григора Лужницького// Літературознавчі обрії: Праці молодих учених. Випуск6. К.: Видавництво Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, 2004. С.140-145.
Обсяг і структура. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, який нараховує 343 позиції. Загальний обсяг дисертації 209 сторінок. Основний текст складає 180 сторінок.

* Архів Григора Лужницького зберігається у дітей письменника (Христини Кульчицької та Олександра Лужницького), має бути переданий до бібліотеки НТШ у Нью-Йорку.

bibliography

ВИСНОВКИ

Ідейно-художні пошуки Григора Лужницького тісно пов’язані з діяльністю львівського літературного угруповання Лоґос”. Нова хвиля рецепції збігається з формуванням ідеологічно-незаангажованого канону в сучасному літературознавстві, який невіддільний від осмислення літературної традиції в її найглибшому вияві. Зазначений імператив, безперечно, породив потребу реконструювання лоґосівської” концепції, цілісного дослідження художньо-філософських засад творчості угруповання загалом і Григора Лужницького зокрема. Доробок письменника аналізується у зв’язку з тогочасними суспільно-історичними обставинами, особливостями західноукраїнського літературного процесу.
Використані історико-літературні, релігієзнавчі, етнопсихологічні джерела, досліджені тексти чільних представників Лоґосу”, матеріали часопису Поступ”, журналу Дзвони”, з якими співпрацювали члени літературного об’єднання, дають підстави для відповідних узагальнень і висновків: ідейно-філософські засади діяльності Лоґосу” базувалися на християнській моралі, а отже, протистояли атеїстичному та матеріалістичному підходові як в літературі, так і в історії, у царині якої лоґосівці” вважали автентичними погляди В’ячеслава Липинського.
У спадщині Григора Лужницького, як одного з найяскравіших і творчо багатогранного представника угруповання, ідейно-естетична концепція Лоґосу” виявилася чи не найвиразніше. Це спостерігаємо у жанрових пошуках, сюжетно-композиційних структурах художніх творів та їх поетиці, які хоча й формально засвідчують модерністські пошуки, все ж на змістовому рівні відображають просвітницьку настанову автора. Члени християнського католицького об’єднання, відстоюючи свою літературно-художню позицію, естетичну платформу на основі як мистецьких, так і етнопсихологічних чинників, брали активну участь у громадському житті, заперечували гасла чистого” мистецтва. Відтак можна простежити певну тяглість традицій, паралелі між діяльністю представників Лоґосу” та Руської Трійці”.
Будучи членами або вихідцями зі священичих родин, лоґосівці” тлумачили католицизм не як політично-конфесійне явище, а як сутнісну характеристику християнства: католицький” це, перш за все, вселенський, той, що відповідає істинному вченню Христа. Представники літературного об’єднання були обізнані з західноєвропейською католицькою літературою, що засвідчують їх літературно-критичні, перекладні праці. Проте творчість лоґосівців” не обмежувалася тільки релігійною тематикою. Вони зверталися до історичного минулого, осмислювали події визвольних змагань, водночас не цуралися інтимної тематики. У такий спосіб піднімалися як суспільно-історичні, громадсько-політичні, так і особистісні проблеми, які осмислювалися крізь призму християнської моралі: що саме має стати фундаментом побудови держави, чи виправдовують високі ідеї будь-які засоби їх досягнення, яку роль відіграє церква у вирішенні суспільно-політичних протиріч. Відтак сюжетний рівень насичувався різноплановістю конфліктів і їх потрактувань, а змістовий розширювався через асоціативні зрощення та інтертекстуальні вкраплення.
У спадщині Григора Лужницького, як одного з найяскравіших представників літературного угруповання, реалізація ідейно-естетичної концепції Лоґосу” простежується чи не найвиразніше. Його художня філософія у період ідеологічної заанґажованості промовисто засвідчує спадкоємний зв’язок з християнською традицією, стає тією символічною ланкою, яка естетично продовжує ґенетично-духовний код української літератури. Пізнання художніх творів автора відкриває феномен естетичної неперебутності сакрального слова. Аналізована поезія сповнена християнських символів, які відзначаються глибокою спорідненістю: хрест, дорога, чаша. Для письменника характерне використання біблійних висловів. Індивідуально-національна есхатологія, символічно втілена у драматургії в архетип Богородиці, Христа, святих, постає не як фатум, а як акт подолання його шляхом індивідуальної парадигми. У такий спосіб виділяються ті риси, які визначають певний загальний план, засвідчують структурну, образну спорідненість текстів, що аналізуються, на світоглядно-концептуальному зрізі.
Творчість Григора Лужницького відзначається розмаїттям жанрів. Так, для поетичних образів Григора Лужницького характерна релігійна забарвленість. Сакральне та профанне, існуючи в певних зонах, творять циклічність. Письменник зображає діади буття людини. При цьому простежується трансцендентне сприйняття світу (Сумнів”, Я тінь...”). В оцінці смерті домінує не традиційний кінець, а спроба наближення до абсолюту. Християнські символи (скиталець-син, світова темрява, терня) слугують своєрідним опертям у віднаходженні сутнісного, актуалізують біблійний контекст. Завдяки цьому образні домінанти набувають розширено-асоціативних значень і перетворюються у своєрідні концепти” буття. У такий спосіб виникає структурно-семантичний паралелізм, що сприяє декодуванню текстів у релігійному ключі.
Філософське осмислення буття Григором Лужницьким часто пов’язується зі світловими гамами та відтінками (тінь, сірість, пітьма), що вказують на внутрішній стан героїв, їх переживання у певний критичний момент життя. Семантика кольору стала елементом стилю письменника, виразом його світобачення і сповна проявилася у малій прозі, для якої характерна імпресіоністична манера. Основний принцип Григора Лужницького-новеліста бачити, відчувати, виражати. Новаторство письменника найбільше проявляється у творах, близьких до потоку свідомості, викладовою формою яких зазвичай виступає монолог (Свист”, Генерал барон Гатаяма”). Автор віддає перевагу внутрішньому” сюжету, настроєвій”, асоціативній композиції, широко використовує повтори, акцентацію, вдається до ліризації (Дитина”, Світ Романа Тронського”). І хоча тематична реалізація принципу релігійності у малій прозі відсутня, вона проявляється через намагання осмислити буттєві пошуки людини.
Творчість Григора Лужницького стала своєрідною спробою утвердження єдності української та західноєвропейської культури, не відкидаючи національних рис. Свідченням слугують категорії історизму, релігійності та патріотизму як домінуючі у художній спадщині, в ідейно-естетичній свідомості автора. Реалізацією настанов письменника на оновлення літератури та театру стали драматичні твори. При цьому простежується тісний зв’язок релігійних та історичних п’єс із містерійним жанром. В основі драм лежать події сакрального міфу, а центром сюжету переважно є Бог, Матір Божа, святі або герої історичного” міфу (боротьба за державу, зображення постаті керівника, ватажка). Конфлікт у таких творах ґрунтується на різкому протиставленні сторін (антиподів і протагоністів або позитивного і негативного потенціалу героїв). У релігійних драмах Григора Лужницького (Голгота...”, Посол до Бога”, Сестра-воротарка”) існують два світи: світ реальний (земний) і духовний (нематеріальний). У п’єсах панує ідея оновлення, релятивації світу. Твори такого типу відображали приписи католицької естетики: піднесення і вивищення християнського ідеалу, своєрідний катарсис душі, утвердження духовно-морального імперативу.
Художній історизм автора також невіддільний від світоглядних переконань, що розвивалися під впливом літераторів консервативно-християнського напряму. Письменник відмовився від хлопоманії” у зображенні історичних постатей, возвеличування народних мас, черні. Для Григора Лужницького характерна певна форма містерійного сюжету: месія, рятівник, у ролі якого може виступати як власне герой, так і певний колектив, група, притаманними лише їм засобами рятують якусь людську спільноту (Лицарі ночі”, Ой Морозе, Морозенку”). Образ Батьківщини полемічно загострений, виразно міфологізований на противагу тодішньому радянському матеріалістичному світогляду. При цьому для драматурга важливий не стільки історичний характер дійових осіб, скільки цілісна ідея, що є рушієм дії та конфлікту. Письменник найчастіше звертався до тих сторінок минулого, які замовчувалися або подавалися у викривленому вигляді.
Основними завданнями лоґосівця” було художнє утвердження християнських та національних цінностей, що усвідомлювалися письменником як нероздільні і реалізовувались у всій творчості, зокрема у детективних повістях, які стали спробою оновлення української літератури, оскільки цей жанр у ній не розвивався.
В основі таких творів Григора Лужницького історичні факти та художня вигадка. Найчастіше письменник звертався до часів козаччини (Багряний хрест”, Срібний череп”, Чорна ігуменя”), визвольних змагань (Перша ніч”, Товариші усміху”, Стріл уночі”). Він витворив ідеал активно-творчого героя, який на противагу стихійній пропонує ділову” концепцію побудови держави. При цьому Григор Лужницький звертався до архетипних пластів: у Багряному хресті” постать гетьмана асоціюється з архетипом Мудрого Старця (Великого Батька), а Україна уособлює священний простір рідної землі. Сакральна аура зумовлює центрованість художнього світу, головна конструктивна особливість якого полягає у хрестоподібній національно-космогонічній структурованості. А це спричинює нову якісну модифікацію та градацію художнього простору. В одній текстовій підгрупі національно-християнська ідентичність пізнається завдяки вертикальній проекції космосу з координатами земне-небесне”, в іншій домінує горизонтально-альтернативний вибір, проектований у координатах схід-захід”.
У своїх творах Григор Лужницький використовує принцип ступенево-просторового звуження або розширення, що відповідає символіці центру Світу. Загалом український простір осмислюється як глобально-духовний континуум, а його фрагментація пов’язана з політичними чинниками. Еміграція творить опозиційну пару поняттю дім”, породжує тугу за власною ідентичністю (Сім золотих чаш”, Замок янгола смерті”). Чужим”, тобто антисвітом, виступає Москва та Польща. Як дихотомія постають еліта і чернь. Україна представлена як втілення міфічного доброго начала, що то вмирає, то воскресає завдяки сильному керівнику, будівничому держави.
Концепція зображення минулого та майбутнього творить символічну неперервну хронотопну вісь існування. В історичних сенсаційних повістях часто використовуються вербальні та іконічні (візуальні) знаки-коди як уособлення певної ідеї або загадки (чаша, хрест, замок). Розгадування численних шарад” рухає сюжетну дію, в основі якої трапляються найрізноманітніші конструкції”: кримінальні (Стріл уночі”), фантастичні (0-313”), містичні (Генерал W”). Тематика історичних повістей, як сенсаційних, так і кримінальних, об’єднана навколо однієї ідеї боротьби за державність України. Тож не випадково Григора Лужницького називали історіософом, котрий бачить кожен епізод у контексті загального історичного процесу, а деякі твори сприймали як достовірні факти. Особливості художнього мислення письменника невіддільні від джерел авторської самосвідомості, світоглядних констант, в основі яких християнізм та патріотизм, що простежується в усій творчій спадщині автора. А ідеологічно табуйована тематика й проблематика реконструйовані Григором Лужницьким у лоґосівському” ключі, що характерно для обох етапів його діяльності (довоєнного і повоєнного, або діаспорного).
Вивчення різножанрового доробку Григора Лужницького в контексті львівського літературного угруповання письменників Лоґос” допомогло комплексно дослідити художнє мислення поета, прозаїка, драматурга, його авторську ідейно-естетичну концепцію. Своєрідність художнього стилю письменника можна визначити як інтуїтивну спробу модернізувати українську літературу, зберігши водночас її національне обличчя. При цьому Григор Лужницький спричинився до розвитку таких жанрів як релігійна драма, детектив. І хоча не усі починання лоґосівців” витримали випробування часом, письменницьке об’єднання стало помітним явищем західноукраїнського літературного процесу 20-30-х років ХХ століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С.С. Иуда Искариот// Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2-х т. Т.1. М.: Советская энциклопедия, 1987. С. 580-581.
2. Андрехилл Э. Мистицизм: Опыт исследования духовного сознания человека/ Пер. с англ. К.: София Ltd, 2000. 496с.
3. Андрусів С.М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст.: Монографія. Львів: Львівський національний університет ім.І.Франка, Тернопіль: Джура, 2000. 340 с.
4. Антонова О.А. Католицизм и искусство: ХХ век. М.: Мысль, 1985. 175с.
5. Антонович Д.В. Українська Культура. Мюнхен: Український технічно-господарський інститут, 1988. 519с.
6. Антофійчук В.І. Образ Понтія Пилата в українській літературі: Онтологічні, поведінкові та аксіологічні домінанти. Чернівці: Рута, 1999. 41 с.
7. Антофійчук В.І., Нямцу А.Є. Євангельські мотиви в українській літературі кінця ХІХ-ХХ ст. Чернівці: Рута, 1996. 208с.
8. Аристотель. Сочинения: В 4-хт. М.: Мысль, 1976.
9. Бабій О. Зродились ми великої години. Дорогобич: Відродження, 1997. 208с.
10. Баран Є.М. Українська історична проза другої половини ХІХ початку ХХ століття. Львів: Логос, 1998. 142 с.
11. Барт Р. Від твору до тексту// Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ За редакцією М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С.378-384.
12. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика/ Пер. с фр., сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К.Косикова. М.: Прогресс, 1989. 616с.
13. Басин Е.А. Двуликий Янус: О природе творческой личности. М.: Магистр, 1996. 171с.
14. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худ. лит., 1975. 504с.
15. Безушко В. Вистава Інвалідів” Григора Лужницького у Філядельфії// Наш театр. Книга діячів українського театрального мистецтва: 1915-1975. Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1975-1991. Т.1. С.487-488.
16. Берґсон А. Вступ до метафізики: Фрагменти// Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За редакцією М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С.55-64.
17. Бердяев Н.А. Самопознание: Сочинения. Х.: Фолио, 1999. 626c.
18. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХпочатку ХХстоліття: Монографічне дослідження. Зелена Ґура-Київ: ВЕРБУМ, 1999. 160с.
19. Бетко І. Молитва як релігійно-філософський жанр // Дивослово. 1999. №12. С. 56-57.
20. Білецький Л. Поезія та її критика. Львів: Накладом української видавничої спілки, 1921. 25с.
21. Білецький О.І. Вибрані праці. В 2-х т. Т.1.: Від давнини до сучасності. К.: Радянський письменник, 1960. 369с.
22. Білітюк Л.А. Жанр і зміст художнього твору як проблема. Луцьк: Видавництво Волинського державного університету, 1998. 31с.
23. Блавацький В. Режисерські завваги// Меріям-Лужницький. Дума про Нечая. Львів: Видавництво І.Тиктора, 1936. С.33-36.
24. Близнята ще зустрінуться: Антологія драматургії української діаспори/ Упорядкування і вступна стаття Л.Залеської-Онишкевич. Київ-Львів: Час, 1997. 635 с.
25. Бобинський В.П. Орест Петрійчук. Про те, що люблю я. Еротики; Степан Семчук. Метеори. Поезії; Меріям. Вранішні смутки. Настрої// БобинськийВ.П. Гість із ночі. Поезія. Проза. Публіцистика. Літературна критика. Переклади. К.: Дніпро, 1990. С.461-462.
26. Бондарєва О.Є. Драматизм міфу і міфологізм драми: Монографія. Херсон: Персей, 2000. 188 с.
27. Бочковський О.І. Вступ до націології. Мюнхен: Український технічно-господарський інститут, 1991-1992. 338с.
28. Боярджиев Г.Н. Душа театра. К.: Мистецтво, 1983. 272 с.
29. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування. К.: Фірма Довіра”, 1993. 414 с.
30. Бучинський Д. Християнсько-філософська думка Т.Шевченка. Мадрід-Лондон: Союз українців, 1962. 256с.
31. Вассиян Ю. До головних засад націоналізму// Націоналізм: Антологія/ Упоряд. О.Проценко, В.Лісовий. К.: Смолоскип, 2000. С. 197-208.
32. Вейман Р. История литературы и мифология: Очерки по методологии и истории литературы/ Пер. с немецкого. М.: Прогресс, 1975. 344с.
33. Великодні дзвони: Українська великодня поезія. Рим: Видавництво оо.Василіян, 1968. 239 с.
34. Выготский Л.С. Психология искусства.М.: Педагогика, 1997. 314с.
35. Возняк М.С. Історія української літератури: У 2-х книгах. К. 2. Львів: Світ, 1994. 560 с.
36. Гадамер Г.-Г. Поезія і філософія// Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХст./ За редакцією М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С.208-216.
37. Гачев Г.Д. Национальные образы мира. М.: Советский писатель, 1988. 448с.
38. Гебермас Ю. Філософський дискурс модернізму. К.: Четверта хвиля, 2001. 583с.
39. Гегель Г.В.Ф. Жизнь Иисуса // Гегель Г.В.Ф. Философия религии: В 2-хт. Т.1. М.: Мысль, 1975. С.35-100.
40. Гей Н.К. Поэтическое время и пространство: Время входит в образ// Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. С.252-282.
41. Гнатишак М. Нова українська лірика в Галичині. На тлі західноєвропейської модерної поезії. Львів, 1934. 31 с.
42. Голіян Г. Філософія жаху і смерти// Овид. 1951. Ч.12 (29). С.5.
43. Гординський Я. Літературна критика підсовєтської України. Львів-Київ, 1939. 125 с.
44. Грабович Г. Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка/ Пер. з англ. С.Павличко.К.: Критика, 1998. 206с.
45. Грабовська І. Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру// Сучасність. 1998. №5. С.58-70.
46. Гречанюк Ю. Ідея спокути в народному епосі та українській історичній прозі// Біблія і культура. Чернівці: Рута, 2000. С. 33-35.
47. Грицков’ян Я. Українські католицькі письменники міжвоєнного двадцятиліття: Група Логос”// Записки НТШ: Праці філологічної секції. Т. ССХХІХ. Львів, 1995. С.170-178.
48. Гром’як Л.М. Особливості християнської поезії в Західній Україні 20-40-х років ХХ століття: Мотиви, жанри, поетика: Львівська група письменників Логос”: 10.01.01. Автореф. канд. філол. наук. Тернопільський державний педагогічний університет ім. В.Гнатюка. Львів, 2000. 190c.
49. Гром’як Л.М. Отець Василь Мельник письменник Василь Лімниченко// Мельник В. (Василь Лімниченко). Релігія і життя: Поезія, проза, драма, публіцистика, релігійні статті/ За заг. ред. проф. Р.Гром’яка. Упорядник і післямова Л.Гром’як. Тернопіль, 1999. С.783-819.
50. Гром’як Р.Т. Давнє і сучасне. Тернопіль: Лілея, 1997. 272 с.
51. Гром’як Р.Т. Історія української літературної критики: Від початків до кінця ХІХ століття. Тернопіль: Підручники і посібники, 1999.224с.
52. Гузар З.П. Великому Митрополитові присвячена// Українські проблеми. 1994. Стрий: Українська видавничо-інформаційна служба. С.149-150.
53. Гузар З.П. Твір Івана Франка Ex Nihilo. Монолог атеїста” // Франкознавчі студії. Дрогобич: Вимір, 2002. Вип. 2. С. 35-38.
54. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
55. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера земли. Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. 496с.
56. Гусев В.И. Искусство прозы: Статьи о главном. М.: Издательство Литературного института им. А.М.Горького, 1999. 158с.
57. Дачкевич Й. Спогади про о.Василя Мельника-Лімниченка// Василь Лімниченко. Вибрані твори. Прудентопіль-Парана: Видавництво оо.Василіян, 1982. С.326-328.
58. Дванадцять листів о.Андрея Шептицького до матері/ Упор. Г. Меріям-Лужницький. Львів: Світ, 1994. 80с.
59. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ початку ХХ століття. Львів: Академічний Експрес, 1999. 280с.
60. Джиоев О.И. О некоторых типических постановках проблемы смысла жизни// Вопросы философии. 1981. № 6. С.153-163.
61. Дзвони. Львів, 1931-1939.
62. Дзюба І.М. Між культурою і політикою. К.: Сфера, 1998. 373с.
63. Д-ий І. Ой Морозе, Морозенку” у Філядельфії// Наш театр. Книга діячів українського театрального мистецтва: 1915-1975. Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1975-1991. Т.1. С.509-510.
64. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Торонто: Гомін України, 1958. 295с.
65. Донцов Д. Московська отрута. Торонто-Монреаль: Спілка визволення України, 1955. 128с.
66. Дуб К. Автобіографічний синерген// Слово і час. 2001. №4. С.15-23.
67. Элиаде М. Избранные сочинения: Миф о вечном возвращении: Образы и символы. Священное и мирское/ Пер. с фр. М.: Ладомир, 2000. 414с.
68. Еліаде М. Священне і мирське. Міфи, сновидіння і містерії. Мефістофель і андрогін. Окультизм, ворожіння та культурні уподобання. К.: Основи, 2001. 591с.
69. Еліот Т.С. Три значення слова культура”// Незалежний культурологічний часопис. 1996. № 7. С. 62 66.
70. Энциклопедия символов, знаков, эмблем. М.: Локид-Миф, 2000. 556с.
71. Євшан М. Проблеми творчости // Українська хата. 1910. Кн. 1. С.25-28.
72. Єфремов С.О. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688с.
73. Життя і слово. Квартальник для релігії й культури. Ватерфорд, 1948-1949.
74. Життя святого великомученика Йосафата чину св.Василія Великого, архієпископа полоцького. Львів: Місіонер, 1994. 168с.
75. Жулинський М.Г. Із забуття в безсмертя: Сторінки призабутої спадщини. К.: Дніпро, 1990. 447с.
76. Жулинський М.Г. Християнство і національна культура // Варшавські українознавчі записки. Варшава: Видавництво оо.Василіян. 2001. №11-12. С. 62-66.
77. Забаревський М. В.Липинський і його думки про українську націю і державу. Аугсбург: Український літопис, 1946. 51с.
78. Забужко О.С. Філософія і культурна притомність нації// Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х. К.: Факт, 1999. С. 132-151.
79. Збірник на пошану Івана Мірчука. Мюнхен-Нью-Йорк-Париж-Вінніпеґ: Український вільний університет, 1974. 311с.
80. Зінченко В.Г. До питання про межі розповідних жанрів в літературі нового часу// Поетика. К.: Наукова думка, 1992. С. 199-210.
81. Іванек М. Мотив смерті в поезії українського бароко// Варшавські українознавчі записки. Варшава: Видавництво оо.Василіян. 1989. Зошит 1. С.97-109.
82. Ігнатенко М.А. Генезис сучасного художнього мислення. К.: Наукова думка, 1986. 287с.
83. Ільницький М.М. Від Молодої Музи” до Празької школи”. Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича, 1995. 318с.
84. Ільницький М.М. Драма без катарсису: Сторінки літературного життя Львова першої половини ХХ століття. Львів: Місіонер, 1999. 212с.
85. Ільницький М.М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20‑30-х років. К.: Знання, 1992. 48с.
86. Ільницький М.М. Людина в історії: Сучасний український роман. К.: Дніпро, 1989. 356с.
87. Історія української літератури: Від початків до доби реалізму. Тернопіль: МПП Презентант”, 1994. 480с.
88. Історія української літератури ХХ століття: У 2-х кн. К.1: 1910-1930-ті роки: Навч. посібник/ За ред. В.Г. Дончика. 2-ге вид. К.: Либідь, 1994. 784 с.
89.