Міфосвіт поезії Б.-І.Антонича: аспект художнього образу-символу

brief description

Національна академія наук України
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка
На правах рукопису
Пономаренко Олеся Борисівна
УДК 821.161.2-1(09)

Міфосвіт поезії Б.-І.Антонича:
аспект художнього образу-символу

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

спеціальність: 10.01.01 українська література

науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор,
академік НАН України
Жулинський Микола Григорович

Київ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП .......................................................................................................................

3

РОЗДІЛ 1. Художній міфологізм Антонича як літературне явище ХХ ст..........

11

1.1. Основні риси художнього міфологізму Б.-І.Антонича...........................

48

РОЗДІЛ 2. Астральна символіка в поезії Б.-І.Антонича (співвідношення християнських і язичницьких мотивів)..................................................................

58

2.1. Централізовані стосовно світобудови образи світил у у поетичній космогонії Б.-І.Антонича............................................................................

58

2.2. Децентралізовані образи світил у поетичному міфосвіті Б.-І.Антонича ..............................................................................................

70

2.3. Образи світла в поетичних міфосвітах Б.-І.Антонича (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)..................

82

2.4. Культ астральної тріади в основі поетичного міфосвіту Б.-І.Антонича................................................................................................

97

РОЗДІЛ 3. Міф першопочатків і кінця в поетиці Б.-І.Антонича. Імпліцитність апокаліптичних мотивів...........................................................................................

108

3.1. Дух вічного повернення (поетичні уявлення Б.-І.Антонича про ідеальну щасливу добу першопочаток)................................................

111

3.2. Змалювання світотворчих циклів у поезії Б.-І.Антонича.......................

119

3.3. Уявлення про світобудову. Архетипи дерева й куща в поетичному міфосвіті Антонича...................................................................................

157

ВИСНОВКИ...............................................................................................................

180

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................

185

ВСТУП

Актуальність теми
Творчість Б.-І.Антонича одного з найяскравіших українських поетів 30-х років ХХ ст. наділяє буття небуденним змістом, розкриває прапервісну красу природи, мистецтва, могутніх і мудрих прастихій світу, промениться пафосом космічної всеєдності та любові, за яким вчувається вболівання людського серця за долю всесвіту, за продовження тривання буття.
Дослідники творчої спадщини Б.-І.Антонича визнають понадчасове її значення і вбачають у поетові неординарного міфотворця. Проте запропонований ним міфосвіт висвітлювався фрагментарно, іноді тенденційно: як психологічне знеособлення людини, розчиненої в матеріальній природі[166], як ілюзорна втеча людини від своєї смерті[25]; як зелена утопія [25], як індивідуальне вигадування модерніста довільне, казкове, елітарно-затемнене, дитяче [166], [88], [3], [2], як наслідування світового, зокрема польського модернізму й авангарду [3, 183], як вияв дитячої хвороби мови, що нібито відбиває первісні враження дикунів чи картину світу міфологій архаїчних спільнот [21], як засіб зцілення індивіда від психологічних конфліктів і нічого більше понад цю мету [16], як протистояння християнського світогляду та язичницького світовідчуття[143], як відтворення понаднаціонального універсального міфу становлення буття [166], [3], як поетична форма вираження універсального (тобто космополітичного) міфу періодичних становлень, розвитку буття і всесвітніх катастроф[183, с.58-65].
Досі не здійснювалися спроби системного прочитання поетичної спадщини Б.-І.Антонича як творчого відновлення цілісності глибоких фольклорно-міфологічних, релігійно-мистецьких пластів світогляду українського народу, частково втраченого і розпорошеного, проте живого, захисного не тільки для самої людини, а й для єдиного з нею одухотвореного довкілля.
Поетична міфотворчість Б.-І.Антонича в образній формі розкриває і узагальнює понаддвохтисячолітній духовний досвід українського народу, прояснює сакральне значення й відновлює цілісність символіки національного мистецтва, ритуалів єднання з живим і наскрізь уособленим рідним довкіллям, здійснюваних досі обрядів, усього, що визначає погляд на світ і спосіб буття цілої нації. Смисл широко здійснюваних донині християнізованих язичницьких обрядів частково втрачений і глибоко не усвідомлюється самою українською громадськістю, а це призводить до прогресуючого зниження духовного рівня і занепаду національної свідомості.
Б.-І.Антонич у високопоетичній формі осмислив інтуїтивно-генетичне світовідчуття своєї нації, що дозволило йому не лише реконструювати українську міфологічну картину світу, а й прояснити витоки її релігійності та сакральний зміст її символіки й обрядовості. У поезії, літературознавчих статтях Б.-І.Антонич наголошував свою закоріненість в українську національну традицію, в якій язичництво й християнство співіснують, зокрема й шевченківську.
Поезія Б.-І.Антонича несе людству просвітлений український рослинний ідеал щедрого й самопосвятного буття у світі, благородного самоздійснення й доростання людини у своїй професійній діяльності до височин мистецтва, тонке відчуття пульсування органічно цілісного й живого всесвіту як найзатишнішого дому і єдиного прихисту всіх і кожного.
Б.-І.Антонич упродовж короткого життя підготував до друку п’ять збірок поезій: Привітання життя”, Три перстені”, Книга Лева”, Зелена Євангелія”, Ротації” (з них встиг видати три), розміщення та зміст віршів, циклів у яких відбиває художнє осмислення світотворчого витка буття. На композиційному рівні його лірика сприймається як завершене ціле, відповідне замкненому на собі річному циклу, що накладається на світовий, відображаючи еволюцію від космогонії до есхатології, після чого повинен розпочатися новий цикл буття. Іноді в есхатологію вкраплюються урбаністичні мотиви, які набувають загрозливого апокаліптичного звучання. Язичницька космогонічна модель світобудови поєднується з християнським уявленням про апокаліптичне прямування людства до цивілізації.
Однак своєрідний смислоутворюючий синтез язичництва і християнства у поезії Б.-І.Антонича досі не вивчався.
На сьогодні немає спеціального дослідження міфосвіту поезії Антонича як художньо-ідейної цілісності, що розвиває шевченківські традиції міфотворення в українській літературі.
Міфологізм є визначальною рисою поетики Б.-І.Антонича, а отже, потребує осмислення.
Поезію Б.-І.Антонича розглядали в межах концепції художнього міфологізму ХХ ст., яка передбачає довільне трагіфарсове чи пародійне переосмислення відомих міфологічних образів і вигадування індивідуальних міфів, абстрагованих від національних традицій.
Індивідуальну міфотворчість Б.-І.Антонича протиставляли відтвореному в поезії Т.Шевченка колективно-народному українському міфові.
Сьогодні в поезії Т.Шевченка знаходять діаметрально протилежні принципи художнього відображення дійсності: від фольклорного традиціоналізму до повного акосмізму.
Дана дисертація є першою спробою комплексного висвітлення поезії Б.-І.Антонича як цілісного українського національного міфосвіту, який сягає корінням у народний світогляд і шевченківські традиції міфотворення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертація Міфосвіт поезії Б.-І.Антонича: аспект художнього образу-символу” виконана в Інституті літератури ім. Т.Шевченка НАН України в рамках теми Академічна історія української літератури” і має державний реєстраційний номер 0102U007096.
Мета дослідження обґрунтувати загальнонаціональний характер міфосвіту поезії Б.-І.Антонича, реконструйованого на базі художньо переосмислених фольклорно-міфологічних пластів української культури та шевченківської естетичної традиції. Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) окреслити специфіку художнього міфологізму в літературі як явища ХХ ст.; 2) виявити неперервність міфологічного мислення як притаманного структурі людської та національної психіки; 3) визначити основні риси художнього міфологізму Б.-І.Антонича та найяскравіші спільні й відмінні від нього ознаки художнього міфологізму Т.Шевченка; 4) розглянути астральну символіку в структурі українського язичницького космогонічного міфу, визначального для міфопоетичної концепції Б.-І.Антонича; 5) виявити питомо український язичницький культ астральної тріади в поетичному міфосвіті Б.-І.Антонича; 6) окреслити міфософську категорію світла в межах самобутньої міфопоетичної концепції Б.-І.Антонича як такої, що зазнала впливу поєднання язичництва і християнства у традиційній українській міфології; 7) розкрити поетичні міфосвіти Б.-І.Антонича і Т.Шевченка з позицій міфу першопочатків і кінця як універсальної структури, в якій охоплено і поєднано язичницьку та християнську моделі світобудови; 8) окреслити світотворчі цикли та образи руйнівних і оновлювальних стихій, першоелементів у контексті антоничівського неповторного міфопоетичного образу українського світоладу; 9) довести органічність поєднання астральної символіки та землепоклонських мотивів, пов’язаних образом прадерева, в міфопоетичній концепції цілісної світо­будови Б.-І.Антонича; 10) простежити взаємопроникнення хто­нічних і космогонічних міфів у міфопоетичній концепції Б.-І.Антонича; 11) обгрунтувати явища еманації нових змістів, спричиненої поєднанням язи­чницької та християнської символіки в межах образу, поетичного твору чи збірки Б.-І.Антонича.
Об’єктом дослідження є поезія збірок Привітання життя”, Три перстені”, Книга Лева”, Зелена Євангелія”, Ротації” Б.-І.Антонича і Кобзар” Т.Шевченка як джерело антоничівського міфопоетичного символізму.
Предмет дослідження: унікальний цілісний міфосвіт поезії Б.-І.Антонича.
Методи дослідження
У дослідженні надаватимемо перевагу герменевтичному методу, який за най­вищу мету ставить осягнення позиції автора, проголошує пріоритет авторської кон­цепції над враженнями читача. Герменевтичний метод дозволяє прояснювати різні значення образу на тлі більшої цілості циклу, збірки, творчості письменника отже, максимально наближатися до осягнення художньої цілісності авторського тексту. Саме так пропонував інтерпретувати свою тво­р­чість сам поет: Окремі вислови, образи, порів­няння набирають повного зна­чен­ня тільки на тлі цілості віршів, що до них належать. Знов окремі вірші виступають ясніше щойно в товаристві інших подібних віршів, на тлі цілих циклів[6, с.519]”.
Б.-І.Антонич інтуїтивно і концептуально творив національний поетичний міфосвіт. Тому напрямок і кількісне обмеження ін­тер­пре­та­цій в нашій роботі буде визна­чатися окресленням у поезії Антонича основних принципів функціонування україн­ської міфології, ілю­с­т­ру­ван­ням визначальних для неї міфологем: ритуаль­них дійств, ар­ха­ї­ч­них фольклорних сюжетів, вірувань, архетипових образів ко­ле­к­ти­в­но­го підсвідомого, сюжетне розгортання яких являє собою певні сакральні симво­лічні дії повернення до ідеальних першопочатків. Структурно-функціональний метод дозволяє з’ясувати способи оновлення й поглиблення змісту міфологем, пов’язаних у цілісному поетичному міфосвіті Б.-І.Антонича.
Методологічну основу дослідження склали літературознавчі праці С.Смаль-Стоцького, Д.Донцова, Л.Білецького, І.Франка, Т.Комаринця, В.Домашівця, М.Жулинського, І.Дзюби, Л.Онишкевич, І.Бетко, Д.Наливайка, О.Зілинського, С.Гординського, М.Неврлі, Ф.Неуважного, Б.Рубчака, М.Ільницького, Ю.Коваліва, О.Ільницького, М.Новикової, Л.Стефанівської.
Спираємося на розробки визначних теоретиків міфу як вічно живої сутності: філософію життя” Ф.Ніцше, психолінгвістичний аналіз міфопоетичних уявлень, відбитих у мові, О.Потебні, феноменологію міфу О.Лосєва, архетипну критику і психоаналіз К.Юнга, міфо-ритуальну критику М.Євзліна, Н.Фрая, структурну антропологію та етнологію К.Леві-Строса, Дж.Фрезера, Ф.Вовка, В.Гнатюка, С.Килимника, на теорію індоєвропейського контексту української міфології, запропоновану представниками міфологічної (І.Нечуй-Левицький, О.Афанасьєв) та порівняльно-історичної (М.Костомаров, М.Максимович) шкіл, на теорію належності української міфології не лише до архаїчного, але й до контексту прапервісних культур, розгорнуту К.Сосенком, на функціоналізм міфологічної семантики Є.Мелетинського, на поняття першообразу С.Аверинцева, на розуміння міфологеми К.Кереньї, Є.Мелетинського.
Загальні положення теорії українського міфу синтезуються з праць М.Костомарова, О.Потебні, М.Максимовича, О.Афанасьєва, І.Не­чуя-Левицького, І.Франка, Ф.Колесси, В.Гнатюка, В.Шухевича, С.Килим­ника, К.Сосенка, Ю.Федьковича, С.Гординського, В.Давидюка, з фольклористичних записів (М. та О.Марковичів, М.Гоголя, М.Максимовича, А.Метлинського, М.Ко­с­то­ма­ро­ва, В.Гнатюка, І.Франка, П.Чубинського, Я.Головацького), збірників фольклорних творів (календа­рно-обрядової та ро­дин­но-об­ря­до­вої, родинно-побутової поезії, героїчного епосу та за­мо­в­лянь, ле­генд і переказів, коломийок). Подібний компонентний аналіз ви­чле­но­ву­ван­ня міфологем здійснений і над Кобзарем” Т.Шевченка.
Порівняльний метод виявлятиметься в до­слі­джен­ні у двох ас­пектах: генетичному (оскільки аналізуватимемо тво­р­чість двох українських поетів, які глибоко знали, ша­ну­ва­ли і творчо використовували фольклор) і типологічному (оскільки гео­культурні реалії Східної та Західної України часто дають нам змогу говорити не так про повну етнічну ідентичність, як про відповідники духовного світу митців).
Наукова новизна роботи Вперше у вітчизняному літературознавстві розглянуто поезію Б.-І.Антонича як цілісний міфосвіт, побудований на основі творчої реконструкції та переосмислення традиційної міфології українського народу, в якій співіснують і тісно переплітаються язичництво та християнство. Поезія Т.Шевченка на образно-символічному рівні вперше представлена як ва­гоме джерело поетичного міфосвіту Б.-І.Антонича. На структурно-функціо­нальному рівні ретельно вивчений взаємозбагачувальний синтез язичницької та християнської міфосистем як смислоутворюючий чинник неповторного антоничівського поетичного міфосвіту. Виявлено, що поетичні міфосвіти Б.-І.Антонича і Т.Шевченка споріднює питомо український культ астральної тріади, яка вирізняється на тлі світової міфології своєю несумісністю з кривавою жертвою. Проаналізовано концепцію цілісної світобудови в міфопоетиці Б.-І.Антонича. Проведено генетично-типологічне порівняння поетичних міфосвітів Б.-І.Антонича і Т.Шевченка на рівні образно-символічних систем.
Проінтерпретовано явище подвійного сим­волізму ключових образів поетичних міфосвітів Т.Шевченка та Б.-І.Антонича як таке, що не заперечує ані реальності, ані трансцендентного змісту зображуваного.
Більшість міфологем Антонича вичленовується та ін­тер­пре­ту­єть­ся вперше. Помічено, що апо­ка­лі­п­ти­ч­ні мо­тиви мають імпліцитний характер в поетичній есхатології Б.-І.Антонича. Виявлено і проаналізовано суттєву рису антоничівської поетики: взаємопроникнення хтонічних та ко­с­мо­го­ні­ч­них міфів.
Наукове та практичне значення роботи Робота значною мірою розширює поняття національної специфіки міфо­творчості Б.-І.Антонича як одного з найвизначніших поетів українського модернізму 30-рр. ХХ ст. і ставить перед літературознавством проблему кардинального переосмислення явища українського художнього міфологізму в контексті різних епох.
Матеріали дисертації можуть бути використані для ви­вчення поезії Б.-І.Антонича як цілісного національного міфосвіту, що спирається на творчий досвід поезії Т.Шевченка. Робота може використовуватись для підготовки загальних та спеціаль­них курсів з історії української літератури, з антоничезнавства, а також певною мірою з шевченкознавства. Теоретичні узагальнення, до яких сягає дослідження, можуть бути використані для глибинного переосмислення проблеми зв’язку та взаємодії традиції і новаторсь­кого естетичного пошуку в українській літературі ХІХ першої третини ХХ ст.
Апробація роботи здійснювалася на засіданнях відділу історії української лі­тератури ХХ ст. Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Окрім того, положення дисертаційного дослідження, а саме його шевченкознавчої частини, по­стійно апробувалися під час екскурсій, присвячених життю і творчості Т.Шевченка, проведених дисертанткою в Національному музеї Т.Шевченка, а також на Шевченківській конференції Образотворча спадщина Т.Шевченка”(28.12.2003).
Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:
1. Пономаренко О.Б. Образ української Мадонни (Катерина” у скарбниці світової художньої культури) // Українська мова й література в середніх школах, гімна­зіях, ліцеях та колегіумах. 2003. №1. С.178-180.
2. Пономаренко О.Б. Астральна символіка в поезії Б.-І.Антонича (децентралізовані образи світил) // Слово і час. 2004. №5(527). С.30-37
3. Пономаренко О.Б. Централізовані образи світил в поезії Богдана-Ігора Антонича (До 95-річчя від дня народження) // Українська мова й література в середніх шко­лах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2004. №4. С.185-192.
4. Пономаренко О.Б. Образ Сонця в поезії Б.-І.Антонича і Т.Шевченка (взаємопереті­кання християнських і язичницьких мотивів) // Українська мова і література в школі. 2004. №2(35). С.51-56.
5. Пономаренко О.Б. Народнопоетична символіка і традиційний побут на малюнку Тараса Шевченка Селянська родина” // Народна творчість та етнографія. 2004. №3. С.50-53.
6. Пономаренко О.Б. Оновлюючи світ і душу (Архетипи вогню й води в міфопое­тиці Тараса Шевченка) // Українська мова й література в середніх школах, гімна­зіях, ліцеях та колегіумах. 2005. №9-10. С.164-173.
7. Пономаренко О.Б. Мотиви колядок, щедрівок та веснянок у поезії Б.-І.Антонича // Українська мова і література в школі. 2005. №7(48) С.46-55.
Додаткові публікації:
1. Пономаренко О. Б. Модель світу в міфологічному світогляді (Частина 1) // Ко­лега. №2(10). 2003. С.17-20.
2. Пономаренко О. Б. Модель світу в міфологічному світогляді (Частина 2) // Ко­лега. №3(10). 2003. С.25-29.

3. Пономаренко О. Б. Міфосвіт поезії Б.-І.Антонича й естетичнві традиції Т.Шевченка: (аспект художнього образу-символу). Вінниця: Континент-ПРИМ, 2006. 175с.

bibliography

ВИСНОВКИ

Отже, міфотворчість Б.-І.Антонича це не поширений у європейській модерністичній літературі ХХ ст. інтелектуалізм, зрозумілий вузькому колу обраних і відірваний від національного ґрунту, а цілісний поетичний світ, побудований на базі реконструкції і переосмислення традиційної міфології українського народу, спроможної розвиватися та збагачуватися і надалі. Доведено, що поетична спадщина Б.-І.Антонича як художня цілість, осягнена на образно-символічному рівні, являє собою міфосвіт. Проаналізовано поетичну творчість Шевченка як вагоме джерело Антоничевого міфосвіту.
Обґрунтовано, що міфологічне світосприйняття притаманне структурі людської та національної психіки, тому не може відійти до віджилих епох, що воно поєднує свідоме мислення та позасвідомі інтуїтивні й інстинктивні чинники. Описано міфологію як осмислене надбання національної спільноти, що несе в собі цілісний сакральний образ світу, його першоелементів та першопринципів, одухотворених і пов’язаних родинними зв’язками. З’ясовано, що національна міфологія містить уявлення про виникнення світу, його основні витоки, зразкові першообрази сущого, про появу першопредка, про зв’язки людини з довкіллям, що ритуали язичницької міфології однаковою мірою спрямовані на скріплення і збереження життєвої енергії світу, на захист космоструктури від хаосу і на збереження етнічної чи національної спільноти в світі.
Розглянуто міфопоетичну концепцію світу Б.-І.Антонича, засновану на українській традиційній міфології. Визначено традиційну українську міфологію як таку, в якій на язичницьку космологічну картину світу напластувалася світова релігія християнство.
Описано поєднання автогенної й антропоцентричної моделей світобудови як смислоутворюючий чинник міфопоетики Т.Шевченка та міфотворчості Б.-І.Антонича.
Проаналізовано явище подвійного символізму (здатність об’єктів і явищ зовнішнього світу виражати трансцендентний зміст і зворотну можливість трансцендентного буття символізувати, позначати явища об’єктивної реальності) ключових образів поетичного міфосвіту Б.-І.Антонича.
Розглянуто централізовані й децентралізовані образи світил в контексті космогонічного й есхатологічного міфу Б.-І.Антонича. Виявлено питомо український некривавий культ астральної тріади в основі міфопоетичної концепції світобудови Б.-І.Антонича. Проаналізовано образи світла та носіїв світла в контексті основних естетичних ідеалів Т.Шевченка та Б.-І.Антонича. Описано явище розширення космогонії в контексті антоничівського і шевченківського поетичних міфів першопочатків і кінця. Виявлено спільну для поетичних міфосвітів Б.-І.Антонича і Т.Шевченка ідею множинності й неоднократності першопочатків.
Доведено, що християнський міф у поетичній концепції Т.Шевченка увиразнює розподіл світу на сакральний і профанний. Обґрунтовано, що старозаповітний пафос біблійних пророків спонукає поета прозирати вищу реальність у візіях щасливого майбутнього України, яке співвідноситься зі споконвічними закономірностями світобудови.
Виявлено, що Христос в міфопоетичній концепції Т.Шевченка стає прообразом самозреченого служіння своєму народові і співвідноситься із множинністю, неоднократною повторюваністю міфу першопочатків у щоразу нових історичних обставинах.
Вперше помічено й обґрунтовано, що в основі шевченківської світобудови, як і в основі образу світу української національної міфології, лежить культ астральної тріади і святої рідної землі, поєднаних вертикаллю світового дерева. Проаналізовано відповідники прадерева у Шевченковому міфосвіті образи могил, гори, льоху, з-за яких чи над якими з’являються знамення світил чи комети. Помічено, що над безверхою хатою як аналогом світового дерева світила не з’являються.
На образно-символічному рівні досліджено, як у шевченківському поетичному міфі першопочатків і кінця оновлення і руйнування світу пов’язане з першостихіями води й вогню. Проаналізовано наскрізний у Кобзарі” мотив осквернення води як занапащення України.
Панорамно проаналізовано образи світотворчого і руйнівного вогню в міфопоетичній концепції Т.Шевченка.
Розглянуто образ кобзаря як співця світоладу, який чує її музику в непроминальному русі, у плині буття.
Оскільки класичний поділ міфології як завершеної цілісної системи на космогонічну й есхатологічну не охоплює всієї широти і спільного зрізу міфопоетичних концепцій Б.-І.Антонича і Т.Шевченка, то нами запроваджена більш універсальна структура: міф першопочатків і кінця. Адже поняття першопочатку включає в себе космогонію як складову частину.
Простежено, як поєднання язичницької та християнської символіки в межах міфу першопочатків і кінця спричиняє у творчості Б.-І.Антонича еманацію нових смислів.
Наголошено, що міф ідеальних першопочатків зосереджений у поезії Т.Шевченка на козацькій добі. Мотив створення світу Богом у Кобзарі” заступається ідеєю споконвічного існування світу Божого, доброго і праведного.
Вперше виявлено і доведено, що в основі поетичного міфосвіту Б.-І.Антонича лежить питомо український культ астральної тріади та язичницький культ рідної землі, пов’язані архетипом світового дерева чи куща у цілісний світобудові.
Виявлено подвійний символізм антоничівського образу прадерева.
Доведено, що варіативність образів прадерева як вияв множинності антоничівських першопочатків не лише різнобічно ілюструє універсальну модель світобудови, а й засвідчує землепоклонські мотиви, самоцінність природи, зокрема української.
Проаналізовано універсалізований мотив метаморфоз в міфопоетичній концепції Б.-І.Антонича як основу зв’язків сущого в цілісній світобудові.
Виявлено і доведено, що в міфопоетиці Б.-І.Антонича співучасть усього сущого у єдиній світовій містерії буття виражає також універсалізований мотив безкровного причастя ліричного героя, рослин, тварин, стихій від життєдайної енергії вічно живих світил. Отже, ідея безкровного причастя робить українське язичництво майже унікальним явищем у світовій культурі. Розглянуто мотив виростання світил як плодів на світовому дереві. Доведено, що поширене в українських космогонічних колядках уявлення астральної тріади у вигляді плодів прадерева спонукало поета переосмислити євангельський мотив причастя людини як вінця творінь від плоті і крові Христової в напрямку осягнення самодостатності, рівності та кревного зв’язку всіх форм одухотвореного буття.
Доведено, що мотив різдва світу і нового часу (за українською космологією, новий рік і є новим світом) в міфопоетиці Б.-І.Антонича пов’язаний з архетиповими образами місяця, а мотив весняного відродження, відновлення світу з архетиповими образами сонця. Помічено, що антоничівські образи ремісників як вивершувачів світобудови зазвичай (окрім індивідуально-авторських, модерних), зустрічаються в колядках і в близьких до них за жанром хлоп’ячих веснянках Західної України.
Також вперше обґрунтовано існування образної паралелі між ліричним героєм Б.-І.Антонича (співцем світоладу) та виконавцями хлоп’ячих веснянок троїстими музиками. Доведено, що заміна одного інструмента у складі троїстих музик архетиповими образами води в міфопоетичній концепції Б.-І.Антонича означає: йдеться про ве­сняну музику самого світоладу. Наголошено, що музика в міфопоетиці Б.-І.Антонича асоціюється з очисною першостихією води.
Виявлено, що в основі поетичної космогонії та есхатології Б.-І.Антонича лежать архетипові образи води й вогню.
Помічено, що сучасне місто в міфопоетиці Б.-І.Антонича пов’язане із завершен­ням світового циклу та загрозою Апокаліпсису.
Проілюстровано, як в міфопоетиці Б.-І.Антонича взаємопроникнення хтонічних і космогонічних міфів виражається архетипами білого каменя й куща.
Помічено, що Б.-І.Антонич розвиває народну есхатологію йде шляхом оязич­нення християнства і накладає на догму Розп’яття Христового в ім’я відкуплення гріхів людства ідею саможертовності буття космосу.
Вперше окреслено визначальні для антоничівської міфопоетики екстатичні об­рази світил астральної тріади, які, вимальовуючись із хаосу, виходячи із хтонічних глибин, здатні поставати щораз у новій подобі. Виявлено, що антоничівські образи рослин пронизують усі рівні буття, усі сфери тричастинної світової вертикалі. Отже, рослини в поетичному міфосвіті Антонича проростають із земних глибин і при­чащаються від сонця, вони панували напочатку, тому будуть і в кінці, після потопу. Вони щороку і в кінці кожного світотворчого циклу перемагають смерть і тлін.
Помічено, що десакралізація, за якою починається деструкція буття, в міфопое­тичній концепції Б.-І.Антонича означується як втрата вищої музики світоладу, пере­дусім астральною тріадою та першостихіями, як підміна реального видива рослин смертоносними явищами війни. Доведено, що основною причиною деструкції буття в поетичному міфосвіті Б.-І.Антонича є забуття й ігнорування святості прадерева мешканцями сучасного міста.
Виявлено у поезії Т.Шевченка і в поезії Б.-І.Антонича спільний прийом мі­фологічного обґрунтування: оповідач і ліричний герой раптом виявляють себе у першопочатковості (у Кобзарі” як кревний родич світил, об’єктів і явищ україн­ського довкілля, як очевидець і натхненник національно-визвольних ру­хів; в міфосвіті Б.-І.Антонича як свідок народження та співучасник походження світу).
Таким чином, нами розглянуто на образно-символічному рівні антоничівську самобутню по­етичну концепцію цілісного національного міфосвіту. На основі порівняльного аналізу виявлено кардинальні спільні структурні ознаки міфопоетики Б.-І.Антонича і Т.Шевченка: по­єднання язичницької та християнської символіки, яке може здійснюватися навіть в межах одного образу і спричиняти еманацію нових смислів; подвійний символізм ключових образів; поєднання астральної символіки та землепоклонських мотивів за допомогою архетипу світового дерева (чи його образних відповідників: могили, гори, льоху) у цілісній світобудові; взаємопроникнення хтонічних і космогонічних міфів; уявлення буття плинним; сприйняття світоладу як музики стихій і світил; від­творення ритмічності та циклічності світобудови в міфі першопочатку і кінця; уяв­лення про неоднократність першопочатку; винятковість апокаліптичних мотивів в есхатологіях обох поетів.
Ми прийшли до висновку, що міфопоетика Т.Шевченка є вагомим джерелом українського поетичного міфосвіту Б.-І.Антонича, а це стверджує його загальнонаці­ональний характер.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С. Собрание сочинений К.: Дух і літера, 2004. 500с.
2. Андрусів С. Західноукраїнська література 30-х років ХХ ст.: проблема національної ідентичності: Дис... д-ра філол. наук: 10.01.01 / Львівський держ. ун-т ім. І.Франка. К., 1996. 390с.
3. Андрухович Ю. Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму: Дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Прикарпатський ун-т ім. В.Стефаника. Кафедра української літератури. Івано-Франківськ, 1996. 224с.
4. Андрухович Ю. Велике океанічне плавання Б.-І.Антонича // Всесвіт. 1990. №20. С.135141.
5. Антична література: Довідник / За ред. С.Семчинського. К.:Либідь, 1993. 320с.
6. Антонич Б.-І. Твори. К.: Дніпро, 1998. 591с.
7. Антонич Б.-І. Зібрані твори / За ред. С.Гординського, Б.Рубчака. Нью-Йорк Вінніпег: Слово, 1967. 400с.
8. Антонич Б.-І. Перстені молодості: до 30-ліття від смерті поета (1909-1937). Братіслава: Словацьке пе­дагогічне видавництво, 1966. 371с.
9. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. К.: Дніпро, 1991. 238с.
10. Аркас М. Історія України-Русі. Одеса: Маяк, 1994. 378с.
11. Аррениус С. Представления о мироздании на протяжении веков. Б/м: Сфинкс,Б/г. 216с.
12. Афанасьев А.Н. Древо жизни. М.: Современник, 1982. 464с..
13. Афанасьев А.Н. Поетические воззрения славян на природу: Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифологическми сказаниями других народов. В 3-х т. М.Совремеменный писатель, 1995. т1. 411с.
14. Барабаш Ю. Коли забуду тебе, Єрусалиме...”: Гоголь і Шевченко. Порівня­льно-типол. студії. Х.: Акта, 2001. 373 с.
15. Белей І. Трійця в творчості Шевченка // ЗНТШ. Л., 1921. С.23
16. Бетко І. Лірика Б.-І.Антонича у дзеркалі аналітичної психології К.Г.Юнга // Слово і час. 2003. №2. С.7-13.
17. Бетко І. Українська релігійно-філософська поезія. Katowice, 2003. 240с.
18. Бідерманн Г. Энциклопедия символов. М.: Республика, 1996. 334с.
19. Біблія або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. West-Germany: Druckhaus Gummersbach, 1988. 1528c.
20. Білецький Л. Віруючий Шевченко. Вінніпег: Накладом УВАН, 1949. 30с.
21. Бондаренко А. Словесні маски дитини буття” в художньому мовомисленні Б.-І.Антонича // Слово і час. 2001. №12. С.48-57
22. Боровський Я. Світогляд давніх киян. К.: Наукова думка, 1992. 173с.
23. Братко-Кутинський О. Символіка світобудови. Українська традиція // Людина і світ. 1991. №11. С.38.
24. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруван­нях. К.: Довіра, 1992. 416с.
25. Буряк О. Міфологізм художнього мислення Богдана-Ігоря Антонича та Ігоря Калинця: Дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Кіровоградський держ. педагогіч­ний ун-т ім. Володимира Винниченка. - Кіровоград, 2001. 168 с.
26. Буряк О. У дно, у суть, у корінь речі”. Формування художньо-філософської кон­цепції людини у поезії Б.-І.Антонича // Слово і час. 2001. №11. С.44-47.
27. Варава О. Міфологія світотворення. Місяць // Жива вода. 1995. березень. С.6
28. Варич Н. Структура метафори в поезії Б.-І.Антонича: Дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г.С.Сковороди. - Х., 1998. 168с.
29. Васильківський М. Релігійність Шевченка. ч.16. Кам’янець на Поділлю: Україн­ське видавництво в Катеринославі”. Правобережна філія. 1920. 31с.
30. Велецкая Н.Языческая символика славянских архаических ритуалов. М.: На­ука, 1978. 239с.
31. Вовк Ф. Студії української етнографії та антропології. К.:Мистецтво, 1995. 335с.
32. Войтович В. Українська міфологія: енциклопедія. К.: Либідь”, 2005. 662с.
33. Волицька І. Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат кінця XIX поч. XX ст. К.: Наукова думка, 1992. 139с.
34. Волочай В. Словник імен богинь дохристиянських цивілізацій / Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М.Коцюбинського Вінниця: О.Власюк, 2005. 326с.
35. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. К.: Оберіг”, 1991. т2. 448с.
36. Гайдеґґер М. Бытие и время / Пер. В.В.Бибихина. М.: Ad Marginem, 1997. 451с.
37. Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість. К.: Наукова Думка, 1966. 247с.
38. Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2000. 264с.
39. Головацький Я. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія. К.: Довіра,1991. 94с.
40. Голоси стародавньої Індії: Антологія давньоіндійської літератури / Упор. П.Ріттер. К.: Дніпро, 1982. 351с.
41. Горбаль М. Один із шістдесяти. К.: АртЕк, 2001. 400с.
42. Гординський С. Б.-І.Антонич. Його і творчість // Б.-І.Антонич. Зібрані твори. Нью-Йорк, Виннипег: Слово Об’єднання Українських Письменників в Екзилі, 1967. С.7-26.
43. Грабович Г. Поет як міфотворець: семантика смислів у творчості Т.Шевченка. К.: Критика, 1998. 206с.
44. Гуцало Є. Мій дім за третьою зорею // Антонич Б.-І. Перстені молодості: до 30-ліття від смерті поета (1909-1937). Братіслава: Словацьке педагогічне видав­ництво, 1966. C.170-173.
45. Давидюк В. Кроковеє колесо: Нариси з історичної семантики українського фольклору / НАНУ. Інститут народознавства. К.: Наукова думка, 2002. 187с.
46. Даренська Т. Український образ світу в ключових символах поетичної творчості Тараса Шевченка: Дис... канд. філос. наук: 09.00.12 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка ; Центр українознавства. К., 2002. 194с.
47. Дзюба І. З криниці літ. Українська модерна література. К: Обереги, 2001. 820с.
48. Дзюба І. Тарас Шевченко. К.: Видавничий дім Альтернативи”, 2005. 704с.
49. Дзюба І. Шевченкові Гайдамаки” з відстані часу // Сучасність. 2004. №6. С.67-91.
50. Дмитренко М. Українська фольклористика другої половини ХІХ ст.: школи, по­статі, проблеми. К.: Сталь, 2004. 384с.
51. Донцов Д. Незримі скрижалі Кобзаря. Містика лицарства запорозького. То­ронто,Канада: 1961. 204c.
52. Дорошкевич О. Етюди з шевченкознавства. Зб.статей Х., К.: 1930. с.167.
53. Думи та історичні пісні України. / Прим. М.Плісецького, За ред. О.І.Білецького, М.П.Бажана, П.Г.Тичини. К.: Радянський письменник., 1941. 295с.
54. Драч І. До таємниці Б.-І.Антонича // Літературна Україна. 1999, 18 листопада. С.3.
55. Евзлин Е.М. Космогония и ритуал. М.: Радикс, 1993. 344с.
56. Еврейский календарь еженедельник 5762 (2001-2002). К.: Центральная сина­гога. 5762(2001-2002). 144с.
57. Еврейские праздники и обряды. Симферополь: Реноме, 2001. 301с.
58. Еврейские праздники / Авторсоставитель М.Крутиков. М.: СП Корона”; РИФ Корона-принт”, 1990. 64с.
59. Евсюков В.В. Мифы о мироздании. Вселенная в религиозно-мифологических пред­ставлениях. М.: Политиздательство, 1986. 112с.
60. Жулинський М. Із забуття в безсмертя. К.: Дніпро, 1990. С.386-397. 447с.
61. Жулинський М. Малий хрущ на шевченківських вишнях // Весни розспіваної князь. Л.: Каменяр, 1989. С.166-169.
62. Жулинський М. Шевченкознавство: стан і перспективи // Слово і Час. 2004. №3. С.61-66.
63. Жулинський М. Б.-І.Антонич // Жулинський М. Слово і доля: Навч. посіб. К.: А.С.К., 2006. С.529-552.
64. Жулинський М. Т.Шевченко // Жулинський М. Слово і доля: Навч. посіб. К.: А.С.К., 2006. С.72-116.
65. Жур П. Дума про огонь: хроніки життя і творчості Т.Шевченка. К.: Дніпро, 1985. 434с.
66. З живого джерела: Укр. нар. казки в записах, переказах та публіаціях укр. пись­менників. К.: Радянська школа, 1990. 512c.
67. Забужко О. Шевченків міф України: спроба філософського аналізу. К: Факт, 2001. 159с.
68. Закувала зозуленька. Антологія української народної поетичної творчості. К.: Веселка, 1998. 510с.
69. Зеров М. До джерел: Історико-літературні та критичні статті. Краків;Львів: Українське видавництво, 1943. 272с.
70. Зілинський О. Дім за зорею // Весни розспіваної князь. Л.: Каменяр, 1989. С.87-110.
71. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі / Упор. Москаленко М. К.: Дніпро, 1988. 294с.
72. История Русовъ или Малой Россіи. М.: 1846. 308с.
73. Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання. К.: Наукова думка, 1984. 237с.
74. Ільницький М. Міст над рікою часу // Антонич Б.-І. Знак Лева: Вибрані поезії. Львів: Каменяр, 1998. С.6-24.
75. Ільницький М. Гармонія серця і чола. Маркіян Шашкевич і Богдан-Ігор Анто­нич: релігійні мотиви // Дивослово. 2003. №5. С.2-4.
76. Ільницький М. Західноукраїнська емігрантська поезія 1920-30 рр. / Товариство Знання” України. К., 1992. 47с.
77. Ільницький М. Від Молодої Музи” до Празької школи” / Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України та ін.. Львів, 1995. 317с.
78. Ільницький М. Драма без катарсису: сторінки літературного життя Львова пер­шої половини ХХст. Львів: Місіонер, 1999. 210с.
79. Ільницький М. Ключем поезії відімкнено вуста...: Поезія І.Калинця. Париж, Львів, Цвікау: Зерна, 2001. 189с.
80. Ільницький М. Образ нічного неба: архетип місяця у поезії Б.-І.Антонича, Ф.-Г.Лорки та І.Калинця // Урок української. 2005. №7-8. С.21-23.
81. Ільницький М. Осягаючи феномен Антонича // Урок української. 2001. №2. С.48-50.
82. Ільницький М. Четвертий перстень // Весни розспіваної князь. Л.: Каменяр, 1989. С.119-161.
83. Ільницький М. Б.-І.Антонич: Нарис життя і творчості. К.: Радянський письмен­ник, 1991. 207с.
84. Ільницький М., Лубківський Р. Слово про Антонича: статті, есе, спогади, листи, поезії // Весни розспіваної князь. Л.: Каменяр, 1989. 430с.
85. Ільницький О. Медитація смерті (Роздуми над п’ятьма віршами Б.-І.Антонича) // Весни розспіваної князь. Л.: Каменяр, 1989. С.284-290.
86. Калинова сопілка. Антологія української народної творчості. Казки, анекдоти, легенди, перекази, оповідання К.:Веселка, 1989. 615с.
87. Квіт С. Основи генменевтики: Навч. посіб. К.:Вид.дім КМ Академія”, 2003. 192с.
88. Кернер Г. Міфотворчість у поезії Б.-І.Антонича і В.Свідзинського // Сучасність 2001. №12. С.125-139.
89. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: [У 3-х кн., 6 т.] / [Авт. передм. В.Яременко]. К.: Обереги, 1994 . Кн.1. 396с.
90. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: [У 3-х кн., 6 т.] К.: Обереги, 1994 . Кн.2. 528с.
91. Климець Ю. Купальська обрядовість на Україні. К. Наукова думка, 1990. 142с.
92. Ковалів Ю. Загадкові перстені поета // Літературна Україна. 2000. 27 січня. С.6.
93. Ковалів Ю. Іржавець”: випадковість чи закономірність? // Літературна Укра­їна. 2004. 11 березня, С .6.
94. Колесса Ф. Формули закінчення в українських народних думах у зв’язку з питан­ням про наверствування дум // Записки Наукового товариства ім. Шевче­нка. Т. 155. С.29 67.
95. Кононенко В. Шевченкові архетипи // Шевченко. Франко. Стефаник: [Матері­али Міжнар. наук. конф. (Івано-Франківськ, 14-16 трав. 2001 р.): Зб. наук. пр.] / Прикарпат. ун-т ім. В.Стефаника; [Редкол.: Кононенко В.І. (голова) та ін.]. Івано-Франківськ: Плай, 2002. 497 с.
96. Костомаров М.І. Слов’янська міфологія: вибрані праці з фольклористики і літературознавства. К.: Либідь, 1994. 384с.
97. Котляревський І. Енеїда”. К.: Дніпро, 1969. 264с.
98. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка: літературно-критичні нариси. К.:Радянський письменник, 1990. 272с.
99. Красовський І. Поет і публіцист // Весни розспіваної князь. Л.: Каменяр, 1989. С.173-181.
100. Кримський С. Архетипи української культури // Феномен української культури: Методол. засади осмислення / [Андрос Є., Арестова Н., Бистрицький Є., Горсь­кий В.]; НАН України. Ін-т філософії. М-во України у справах національностей та міграції; [Відп. ред. В.Шинкарук, Є.Бистрицький]. К.: