жанрова диференціація і Поетика Українського історичного оповідання xix – початку xx століття

brief description

Запорізький національний університет

На правах рукопису

Бабенко Ірина Дмитрівна

УДК: 821.162.2’05’06 32.09 „18/19”

жанрова диференціація і Поетика
Українського історичного оповідання
xix початку xx століття

10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Шевченко Віталій Федорович,
доктор філологічних наук, професор

Запоріжжя 2005

ЗМІСТ
ВСТУП.................................................................................................................
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЖАНРОВОЇ СПЕЦИФІКИ ІСТОРИЧНОГО ОПОВІДАННЯ..................................................................................................
1.1. Історичні реалії та художня інтерпретація........................................
1.2. Особливості образотворення............................................................. 25
1.3. Народнопоетичні рецепції.................................................................. 30
Висновки до розділу 1.......................................................................................37
Розділ 2. Жанрова диференціація.............................................................40
2.1. Модифікації історико-романтичних творів....... .............................................43
2.1.1. Біографічне оповідання..........................................................................43
2.1.2. Оповідання-легенда.................................................................................50
2.1.3. Оповідання-казка.....................................................................................61
2.2. Поліваріантність трансформації істини в історико-реалістичних творах....71
2.2.1. Оповідання-нарис..................................................................................72
2.2.2. Оповідання-новела................................................................................86
2.3. Домінанти історико-синкретичних творів.......................................................96
2.3.1. Неоромантична новела..........................................................................97
2.3.2. Поезія в прозі.......................................................................................108
Висновки до розділу 2...................................................................................117
Розділ 3. Поетика..............................................................................................121
3.1. Сюжетно-композиційні особливості......................................................122
3.2. Лексичні засоби........................................................................................145
Висновки до розділу 3....................................................................................159
Висновки..............................................................................................................162
Список використаних джерел................................................................170

Вступ
Актуальність теми дослідження. Оповіданню давньому, універсальному й динамічному епічному жанру дослідники відводять одне з центральних місць у жанровій системі як світової, так і кожної з національних літератур. Адже стан розвитку оповідання багато в чому репрезентує інтенсифікацію літературного процесу, засвідчує оперативні можливості художнього пізнання і відображення дійсності, дає уявлення про розмаїття їх форм, засобів і прийомів.
Дослідницьку увагу до оповідання стимулювали різні чинники, серед яких чільне місце посідали художня вартість та ідейна навантаженість кращих зразків жанру. Широкий спектр думок відбито у ряді дискусій щодо можливостей, досягнень і перспектив оповідання: від констатації очевидної кризи традиційних форм жанру й запевнень, що коли вони й зможуть існувати, то тільки як модерністські, до ствердження переконань, що будуть ще нові шедеври.
Оповідання систематично ставало предметом досить запальних дискусій у періодичній пресі. І все ж їх учасники сходилися на тому, що „оповідання є школою майстерності для прозаїка, під якою розуміється весь комплекс творчих питань, а не тільки технічна виучка художника” [89, 50].
Закономірно, малому прозовому жанру присвячено значно менше статей і рецензій, колективних праць і монографій, ніж, скажімо, великому епічному жанру роману, на художній досвід оповідання спираються значно менше авторів історико-літературних і теоретичних досліджень.
Жанровий різновид історичне оповідання досі не був об’єктом літературознавчих студій. Хоча історичні оповідання творилися в українській літературі впродовж тисячоліття її розвитку, вони залишалися „розсипаними” по різних виданнях, періодиці, рукописах тощо. Ідеологічне свавілля, літературознавче забуття йшли поруч із видавничою байдужістю. І лише недавно було складено бібліографію історичного оповідання, відібрано „найсуттєвіші, найліпші, найпредметніші його зразки”, укладено їх у формі чотирьох книг і видано під назвою „Дерево пам’яті” (1990-1994 р.р.). Процес дослідження жанрових зразків триває, в історію літератури повернено викреслені чи забуті імена та твори, знищено так звані „білі плями”, „прогалини”, досягнуто певної повноти накопичення літературних фактів, але досі немає системного й об’єктивного осмислення та аналізу жанрової специфіки історичного оповідання. Автор передмови до „Антології українського оповідання” у 4-х томах П.Колесник стверджував, що в „українській дожовтневій літературі склалися три основні типи оповідань: етнографічно-побутове, соціально-побутове і соціально-психологічне” [89, 33]. І відстоював думку, що „хороша традиція історичного оповідання склалася лише в українській радянській новелістиці” [89, 50]. Виникає необхідність вивчення самобутності та суверенності пошуків письменників або періоду історії літератури, конкретних творів, їх коментарів і характеристик на основі найновіших критеріїв дослідження мистецтва слова.
Дисертація є першим кроком по шляху, який веде до створення наукової історії українського історичного оповідання, звільнення цього жанрового різновиду від звинувачень літературознавців радянської доби в ідейній та художній неповноцінності. Визначальними рисами дослідження є відмова від канонізованих ідеологічних підходів у оцінці текстів, розширення аналітичного діапазону, введення в науковий обіг нових письменницьких імен і художніх творів. Цілісна аналітично-узагальнювальна студія уведе історичне оповідання XIX початку XX століття в контекст сучасних літературознавчих уявлень про розвиток жанрів і жанрових різновидів прози.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертацію виконано в руслі наукового напрямку „Література й історія”, комплексного плану науково-дослідних робіт Запорізького національного університету. Тему дослідження затверджено на засіданні президії науково-технічної ради Запорізького національного університету від 27 жовтня 1998 року (протокол № 3), від 16 лютого 2005 року (протокол № 6).

Мету роботи визначено необхідністю аналітико-синтетичного дослідження особливостей жанрової диференціації, поетики українського історичного оповідання XIX початку XX століття, місця й ролі цього жанрового різновиду в тогочасному літературному процесі й культурно-просвітньому русі.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких основних завдань:
розглянути теоретичні аспекти жанрової специфіки малої історичної прози, зокрема історичного оповідання;
окреслити жанрові ракурси історичних оповідань XIX початку XX століття;
простежити поліваріантність співвідношень історичних реалій і художньої інтерпретації, еволюцію домислу й вимислу;
висвітлити особливості й ефективність образотворення історичних осіб і художнього моделювання історичних подій;
виявити форми народнопоетичних рецепцій у творах цього жанрового різновиду, їх семантичну наповненість, міжтекстові зв’язки;
охарактеризувати диференціацію жанрових конструкцій за художньо-естетичними й типологічними ознаками, їх зумовленість літературними напрямками і творчою індивідуальністю авторів;
дослідити такі складові компоненти поетики творів, як сюжетно-композиційні особливості, концентрація простору й часу, лексичні засоби, асоціації, структуротвірні функції мікрообразів, натяків й алегорій;
визначити місце й роль історичного оповідання в літературному процесі XIX початку XX століття і внести доповнення та корективи в сучасні уявлення про шляхи розвитку цього жанрового різновиду.
Об’єктом дослідження стали українські історичні оповідання XIX початку XX століття, що увійшли до збірника в чотирьох книгах „Дерево пам’яті” ( К.: Веселка, 1990-1994), до журналів і альманахів „Основа”, „Зоря”, „Степ”, „Літературно-науковий вісник”, історіографічні праці, мемуари, маловідомі й малодоступні раніше архівні матеріали.
Предметом вивчення обрано особливості внутріжанрових модифікацій історичних оповідань, жанрової варіативності, художньої реконструкції в них історичних осіб і подій, сюжетно-композиційної структури творів, поетикальні засоби, типологічні подібності, інтертекстуальні зв’язки документальних джерел і художніх версій.
Джерельну базу роботи склали, крім досліджуваних художніх текстів, літературознавчі розвідки І.Франка [199-200], С.Єфремова [62], М.Грушевського [48], М.Яценка [75-76], історіографічні праці М.Аркаса [6], Д.Бантиш-Каменського [7], Д.Дорошенка [59], М.Костомарова [93], М.Котляра [95], І.Крип’якевича [98], М.Нечкіної [137], І.Рибалки [162], В.Сергійчука [167], О.Субтельного [179], Д.Яворницького [217], архівні та рукописні фонди Центральної наукової бібліотеки ім.В.Вернадського НАН України, Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (м.Київ), Дніпропетровського музею ім. Д.Яворницького.
Методологічною основою дисертації послужили праці українських та зарубіжних філософів, теоретиків і істориків літератури про діалектику пізнання, світ і людину, про літературу як вид мистецтва М.Бердяєва [11], Г.В.Ф. Гегеля [37], К.Леві-Строса [109], А.Лосєва [116], А.Тойнбі [187], З.Фрейда [201], В.Яніва [218], про національну специфіку літератури І.Борщака [19], Д.Донцова [57], М.Драгоманова [60], Є.Сверстюка [166], Ю.Шереха [212], про історизм у художній творчості, зв’язки літератури й історії, співвідношення історичних реалій і художньої інтерпретації А.Гулиги [56], М.Ільницького [69], Б.Козьміна [88], Г.Ленобля [110], Б.Мельничука [125], І.Мотяшова [131], Д.Наливайка [134], Є.Нахліка [135], М.Нечкіної [137], П.Ніколаєва [139], В.Новикова [140], В.Оскоцького [143], Г.Поспєлова [155], Б.Реїзова [161], І.Скачкова [170], М.Слабошпицького [172], І.Франка [198-199], Р.Юсуфова [216], І.Янської [219], про естетику і концепції творчості, школи, напрями, тенденції в літературознавстві М.Бахтіна [10], О.Білецького [13], Г.В’язовського [32-35], О.Галича [36], Т.Гундорової [52], В.Дончика [58], С.Єфремова [62], М.Жулинського [65-66], Ю.Кузнєцова [102], Д.Лихачова [114], О.Мишанича [127], М.Наєнка [133], Л.Новиченка [141], С.Павличко [146], А.Ткаченка [184], К.Фролової [202], М.Храпченка [205], Д.Чижевського [208], про літературні жанри і зокрема про історичні С.Аверінцева [1], Л.Александрової [2], С.Андрусів [3], І.Варфоломеєва [21], А.Гуляка [51], І.Денисюка [55], П.Колесника [89], А.Моруа [130], А.Пауткіна [148], М.Сиротюка [168], В.Фащенка [194], В.Чумака [209], Вал. Шевчука [211], про структуру і елементи художнього твору Аристотеля [5], О.Веселовського [26], М.Гіршмана [40-41], І.Качуровського [81], М.Кодака [86], Ю.Лотмана [117], С.Мелетинського [122], В.Пахаренка [149], О.Потебні [156], В.Чабаненка [206-207], про порівняльне літературознавство Р.Гром’яка [47], Д.Дюришина [61], В.Жирмунського [63], В.Кузьмука [101], Г.Макаровської [119], історіографічні праці О.Апанович [4], М.Аркаса [6], М.Грушевського [48], Д.Дорошенка [59], М.Костомарова [93], І.Крип’якевича [98], І.Рибалки [162], В.Сергійчука [167], О.Субтельного [179], Д.Яворницького [217].
Основоположним у дисертації став принцип історизму: всі художні тексти проаналізовано у зв’язку з часом їх написання, в контексті літературного процесу означеного періоду. Методологію дослідження урізноманітнили елементи психоаналізу і структуральної інтерпретації художнього тексту.
Методи дослідження. У дисертації реалізовано поєднання описового, порівняльно-історичного, структурно-семіотичного і компаративного методів аналізу творів.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим у вітчизняному літературознавстві системним дослідженням еволюції українського історичного оповідання XIX початку XX століття в аспекті сучасних концепцій розвитку жанру. Розвинено й поглиблено започатковане сучасними науковцями вивчення співвідношень історіографії та художньої творчості, жанрової специфіки та диференціації, поетики та типології історичного оповідання, інтерпретовано їх у взаємозв’язку, з урахуванням авторських світоглядних і естетичних позицій. До наукового обігу введено досі не опрацьований історико-літературний матеріал, який заповнює прогалини в дослідженні історії жанру. Переосмислені дотеперішні уявлення про еволюційні процеси, визначені типологічні тенденції та рівні художньої цінності історичних оповідань.
Теоретичне значення дисертації. Основні матеріали дослідження дають можливість подальшого вивчення малих прозових жанрів. Одержані результати і наукові висновки роботи можуть стати вихідними для нових теоретичних і конкретно-історичних студій про оповідання ХІХ початку ХХ ст., а також сприяти поглибленню уявлень про ідейно-тематичний комплекс і жанрово-стильові особливості літературного процесу цього періоду.
Практичне значення роботи зумовлено можливістю використання викладених у ній спостережень і висновків для фундаментальних розвідок з історії літературних жанрів, розширення й поглиблення історико-літературних підходів до вивчення способів функціонування мистецтва слова в суспільстві. Матеріали дисертації можуть бути застосованими у курсах з історії української літератури у вищих навчальних закладах і школах, при підготовці й проведенні спецкурсів і спецсемінарів, написанні навчальних посібників для вчителів і студентів-філологів, виконанні курсових та дипломних робіт.
Особистий внесок здобувача полягає:
у дослідженні особливостей художньої інтерпретації історичного фактографічного матеріалу в оповіданнях ХІХ початку ХХ ст.;
у здійсненні системного аналізу жанрової специфіки історичного оповідання;
у визначенні концепції його спадкоємних ознак і еволюції протягом XIX початку XX століття;
в окресленні художньої вартості творів, групуванні їх за темами, мотивами, суспільними колізіями, у виявленні їх історичної вірогідності й естетичних функцій;
у характеристиці жанрових різновидів (піджанрів), внутрішньої диференціації та стильової дифузії текстів як вияву поступальних системних потреб і змін в українському мистецтві слова, новаторських здобутків у ньому;
у поглибленому аналізі поетикальних компонентів творів, шляхів і засобів розвитку структур від сюжетно-подійних до асоціативно-психологічних;
у визначенні досягнень означеного жанрового різновиду в художній реалізації ідеалів громадського і національного поступу, місця та ролі історичних оповідань у літературному процесі XIX початку XX століття.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації виголошено на міжнародній науковій конференції „Література й історія” (Запоріжжя, 2000), всеукраїнській науковій конференції „Поетика художнього твору” (Запоріжжя, 2000), всеукраїнській і міжнародній науково-теоретичних конференціях „Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2001, 2002), регіональній науковій конференції „Особливості літературного процесу Придніпров’я” (Дніпропетровськ, 2001), міжвузівській науковій конференції „Історична ретроспектива в українській літературі: від давнини до сучасності” (Київ, 2002), на щорічних наукових конференціях Запорізького державного університету (1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004).
Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української літератури Запорізького національного університету і рекомендовано до захисту.
Публікації. Основний зміст роботи викладено у 6 публікаціях, із них 5 у фахових наукових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів із підрозділами, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 185 сторінок, із них 168 сторінок основного тексту. Список використаних джерел включає 220 позицій і подано на 15 сторінках.

bibliography

Висновки
Комплексний і систематизований історико-літературний аналіз жанрової природи українського історичного оповідання ХІХ початку ХХ століття, розкриття її сутності й функцій в тогочасному літературному процесі, новий підхід до жанрової концепції та диференціації, оновлення художніх форм, дали підстави вважати художні шукання і здобутки письменників, масив творів малої прози самобутнім мистецьким явищем, цікавим художніми ідеями і проблемами, жанрово-стильовими модифікаціями, оригінальними зображально-виражальними засобами, індивідуальними образно-асоціативними особливостями.
Жанрову специфіку історичного оповідання визначає художнє моделювання певної історичної події чи особи, поєднання достовірного фактажу з вимислом, справжніх історичних постатей із вигаданими. Між попередніми й новими жанровими варіантами відбуваються різного роду схрещення, диференціювання, інтегрування, що важко піддаються класифікації за домінантами жанрового різновиду. І все ж значне число проаналізованих історичних оповідань дало можливість висвітлити жанровизначальні параметри, головні типи жанрових модифікацій.
Письменникам доводилось по-своєму трактувати документальні факти, проникливіше дивитися на них, збагачувати їх силою художньої фантазії. Багатство, поліваріантність можливостей інтерпретувати історичну особу з її неповторним, сокровенним індивідуальним світом давали асоціативно-психологічна структура твору, його монологічна форма, де переважав інтерес письменника до психологічного пізнання людини, душевної боротьби, подолання суперечливих настроїв і почуттів.
Літературознавці розділяють правду історичного оповідання на дві складові історичну й художню, при цьому першу трактуючи як беззастережно достовірну, а другу як цілком вимислену, хоча й не протиставляють одну одній. Дисертанткою простежена поліваріантність у співвідношенні історичних реалій і художньої інтерпретації. У творах першого типу автори прагнули бути якомога ближче до фактичних матеріалів, користуватися точними датами, документами, свідченнями сучасників. У сюжетній тканині творів другого типу історичні події теж посідають відчутне місце, проте виступають вони не стільки рушійною силою, скільки тлом, роль історичних постатей у них переважно другорядна, а головні герої створені авторською уявою, тож і питома вага письменницького вимислу в них значно більша. У творах третього типу історичні елементи служать поштовхом до фантазії або вказують на час дії, а обставини, місце дії, конфлікт, сюжет, персонажі усе це плід авторського вимислу.
Художнє образотворення еволюціонувало від белетризованого життєпису-хроніки до розширення амплітуди психологічного аналізу історичного діяча, соціальних чинників його поведінки, до розкриття етапів його життєвого шляху через асоціативно-ретроспективні екскурси, до внутрішнього мовлення героя. Моделювання історичних подій збагачувало документальні свідчення про них, допускало хронологічні та просторові зміщення окремих із них, домислювало численні батальні та побутові епізоди з метою досягнення художніх акцентів, аналогій, узагальнень. Авторська винахідливість, оригінальність проявлялися у групуванні історичних і вигаданих персонажів, у їх розташуванні в межах певної групи, у зіставленні, хоча вигадка не могла бути безмежною, бо і вимислена особа опосередковано впливала на характеристику реального історичного діяча, збагачувала її своїми стосунками, розмовами, відгуками.
Народнопоетичні рецепції проявлялися не лише в інтертекстуальності мотивів і сюжетів чи аплікативному цитуванні народної образної мови, а й у посиленні національного колориту, художньому моделюванні моральних якостей, внутрішнього світу персонажів, у досягненні синтезу героїки й романтики, реалістичного й фантастичного способів зображення.
Виділивши і проаналізувавши повторювані, типологічно близькі теми, проблеми, художні ідеї як мотиви, вважаємо цілком виправданим розгляд масиву творів за групами мотивів просвітительські, історико-пізнавальні, духовно-моральні.
Інтерес до історії й народної творчості, зокрема до народного історичного оповідання, яке творилося усно впродовж віків і збереглося в народній пам’яті у формі легенди чи переказу, засвідчив драматизований нарис Г.Квітки-Основ’яненка „Головатый (Материалы для истории Малороссии)”, наявність у якому фабули, хоч і фрагментарної, перевага дії над розповіддю, діалогічна побудова дали нам підстави вважати твір драматизованим оповіданням. Його автор насмілився виставити борцем за справедливість С.Гаркушу, саме ім’я якого навіть у середині ХІХ століття небезпідставно жахало панів-злочинців, хоча мрія письменника про добродійних правителів спричинила деякі викривлення історичної постаті.
У напрямі вивчення літописів, історичних документів, вивільнення від шматків романтичної поетики і зображення життя в дусі „натуральної школи” творив Є.Гребінка. Його оповідання „Ніжинський полковник Золотаренко” стало спробою осмислення долі особистості в романтичній обстановці, пригодницького розвитку подій, утвердження торжества Правди.
Через розповіді старшої людини молодшій будується ретроспекція історичного оповідання П.Куліша „Січові гості”, у якому автор поєднав вальтерскоттівський історико-етнографічний коментар із гоголівським протиставленням героїчного минулого сучасності, інтерпретував сміливі дії гайдамаків.
Не лише романтичну принадність, а й нові епічно-думові виміри надавали оповіданню С.Воробкевича „Турецькі бранці” любовно змодельовані фольклорні образи сестри й брата Ївги і Петра, які загинули при спробі втечі з неволі. Зразком історично-тенденційного оповідання став твір Д.Мордовця „Ні собі, ні людям неабищо”, в якому через топонімічну алегорію сестер-річок, чию чисту воду об’єднало і попсувало море, автор провів думку про самобутність кожної нації. Створивши у період так званого пізнього українського романтизму, що зливався з етнографічним реалізмом, оповідання-казку „Запорожці”, І.Нечуй-Левицький проривав пелену денаціоналізації в умовах колоніальної України, створив символ пам’яті.
В атмосфері естетичної переорієнтації літератури кінця ХІХ початку ХХ століття, активізації неоромантизму, ліричної прози Б.Грінченко в оповіданні „Олеся” розширив свої можливості просвітителя щодо свідомого виховання дитини. Романтичними аксесуарами (ворожіння, пророкування, фатальна неминучість долі) забарвлена фабула оповідання І.Франка „Хмельницький і ворожбит”, яке стверджує, що у світі є свої закономірності й причинові зв’язки, які важливо збагнути, щоб керуватися ними. Ідеї „повної” людини неоромантизму та „природної „ людини неонатуралізму активізувало оповідання М.Грушевського „Предок”. Винахідлива трансформація історичних подій початку визвольної війни 1648 1654 років відзначає його оповідання „Ясновельможний сват”. Художньої місткості досягла О.Єфименко в оповіданні „Татарські напади” моделюванням примату загального над окремим, чіткою визначеністю мотиву національного болю.
Моделювання духовно-моральних орієнтирів визначалося усвідомленням українського народу як нації не тільки з власною історією, а й зі своїм етнопсихічним складом, етичними й естетичними принципами, потребою національної консолідації українців. В оповіданні-казці „Невільничка” Марко Вовчок зосереджує увагу на романтичних рисах козака Остапа, наділеного даром організатора визвольної боротьби, високими моральними якостями національного єднання. Головний герой оповідання П.Куліша „Мартин Гак” утік до коліїв, став отаманом, але згодом розчарувався у „кривавому ділі”. У творі інтерпретовано побоювання письменника сваволі озброєної юрби, що може „занапастити і культуру, й волю”. Автори оповідань „Семен Палій” і „Антін Таньський” П.Рев’якін і М.Олелькович прагнули трансформації звучань історичних імен, зокрема морально-духовного переродження головного героя у другому творі. Протиставлення індивідуально-психічних особистісних рис персонажів оповідання-легенди Л.Старицької-Черняхівської „Жива могила” Жмайла як типа лиходія з його непомірними амбіціями і Громика як типа поступливого, здатного вивищитися над прагненням помсти, над ненавистю було проекцією кризи моральних устоїв 80 90-х років XIX ст. доби так званого „нечасу” „безвременья”. Ціннісні орієнтири твору збагачено ліричним дидактизмом взаємин дітей Дарини й Романа, що служать підтвердженням ідеї гуманної сутності народу, його моральних чеснот Віри, Надії, Любові. В неоромантичних оповіданнях-мініатюрах Дніпрової Чайки алегоричні образи інтерпретують духовні запити й можливості, реальні й фальшиві мірки людського щастя, моральні та історичні перспективи дітей нації.
Оперування розгалуженим комплексом історико-літературних, жанрово-функціональних підходів, різноаспектних параметрів класифікації, пошуки нових кутів зору при вивченні текстів дозволили нам виділити три типи жанрових різновидів в українській літературі ХІХ початку ХХ ст.: історико-романтичний, історико-реалістичний та історико-синкретичний.
Модифікації історико-романтичних творів розвивали традиції найархаїчнішого жанрового різновиду історичного оповідання так званого житія художньої біографії святого чи причисленого до лику святих історичного діяча. Біографічні оповідання Є.Гребінки „Ніжинський полковник Золотаренко”, П.Рев’якіна „Семен Палій”, О.Єфименко „Як Самійло Кішка втік з турецької неволі” змоделювали події життів, риси вдач, діяльність реальних історичних осіб у романтичних розгортаннях художньої обсервації, сюжетів, гострих конфліктів, конкретних вчинків і подвигів. Мала епічна форма вимагала від авторів винахідливого відбору документального матеріалу, небагатьох, але найвагоміших, найвиразніших фактів, подій, що розкривають провідні грані характеру персонажа і довколишнього середовища, історичного тла, зіставно-протиставних аналогій.
Дидактичне спрямування сюжету, перевага пізнавальних сентенцій над морально-чуттєвою регламентацією людської поведінки, поєднання героїчних рис персонажів з їх ідеалізацією, романтична фантазія, динаміка ситуацій стали компонентами оповідань-легенд П.Куліша „Мартин Гак”, С.Воробкевича „Турецькі бранці”. За романтичними канонами егоцентричне трактування поведінки персонажів оповідань-легенд М.Олельковича „Антін Таньський”, Л.Старицької-Черняхівської „Жива могила” збагачено фантастичними метаморфозами, ситуативними засобами творення комізму. Боротьбу протилежностей, антитетичність добра і зла, краси і потворності інтерпретують оповідання-легенди О.Романової „Фартух коваля Кауе”, Г.Журби „Ассірійська легенда”.
Мінімізувати описовість дії, інтенсифікувати діалогізацію, гіперболізувати фізичні і духовні якості персонажів дозволяла письменникам жанрова суть оповідання-казки. Парадигматичне моделювання труднощів, хронотопні зміщення, алегоричні ситуації виділено й охарактеризовано в аналізі оповідань-казок Марка Вовчка „Невільничка”, І.Нечуя-Левицького „Запорожці”, Л.Старицької-Черняхівської „Мрія”.
Поліваріантність трансформації істини в історико-реалістичних оповіданнях забезпечувалась максимальним прагненням автентичності, достеменності зображуваного, документально-фантастичної достовірності, посиленням уваги до моделювання соціально-побутових обставин як фактору формування історичних осіб, розширенням обсервації, динамічністю оповіді, чіткішою індивідуалізацією мовних характеристик персонажів.
Нову жанрову якість, пов’язану з переходом до насиченості об’єктивно-описового стилю та інтенсифікацією розширення об’єктів художньої уваги письменників, зчепленням подій через моделювання різних позицій продемонстрували історичні оповідання-нариси М.Уманця „Антін Головатий, запорозький депутат і кобзар”, О.Левицького „Український шляхтич Прокіп Верещака і його пригоди під час Хмельниччини”, М.Грушевського „Бех-Аль-Джугур”.
Моделювання незвичайних подій з несподіваними фіналами, перевага внутрішньої дії (переживань, настроїв) над зовнішньою (вчинки персонажів, їх участь у подіях), сюжетна однолінійність, зведення до мінімуму кількості персонажів, виняткові ситуації розчинення факту в ліричній експресивності, напруження пристрастей властиві історико-реалістичним новелам О.Стороженка „Голка”, С.Бердяєва „Наречений”.
Домінантами історико-синкретичних творів стали нова композиція несподіваний початок, почасти з кульмінації, раптовий кінець, внутрішні монологи, невласне-пряма мова, „місткість” письма, підтекст, психологічні тропи. Неоромантичні новели Б.Грінченка „Олеся”, Г.Коваленка „Король Маган”, І.Франка „Хмельницький і ворожбит” концентрують драматичну дію на провідному мотиві, конфлікті, інтенсифікують процеси внутрішнього життя особистості, передають їх перебіг у сюжетно-часовому згущенні події, у внутрішньо-монологічному мовленні. Підвищена експресивність, ліричний сюжет, чергування довгих та коротких частин ритмізованого тексту ускладнене асоціативне образотворення, сугестія, нюансування переживань і думок, синкретизування ліричних, епічних і драматичних елементів структурували поезії в прозі М.Яцківа „Афродіта з Кнідос”, „Дівчина з ХVІІІ віку”, Дніпрової Чайки „Скеля”, „Дівчина-чайка”, В.Пачовського „Мій кровавий сміх”.
Художня довершеність тексту, його обсяг і змістова насиченість, спосіб конструювання подій, епізодів, рух характерів у художньому часі залежать від змінних, варіативних сюжетно-композиційних особливостей історичного оповідання романтичного, реалістичного, синкретичного.
Провідним сюжетно-композиційним принципом у романтиків виступала дихотомія двох світів, двох епох у житті нації, протиставлення величного світу козацьких часів, героїчних цілісних характерів роздробленому „маленькому” світові сучасності, буденним персонажам сьогодення, утвердження контрастів: високе низьке, минуле сучасність, реальне ідеальне, добро зло, вічне скороминуще. Сюжетні події розгортаються так, а ситуації обираються такі, що на перший план виходять мотив лицарства, долання перешкод, лірична рефлективність, певна стилізація під фольклорно-легендарне завершення, вибудова локальних ситуацій у зв’язках з масштабними, обрамлення сюжету символікою.
Сукупність сюжетно-композиційних особливостей історико-реалістичних оповідань дає підстави твердити про тяжіння письменників до повчальності художньої оповіді, ущільненості думки і слова, поєднання лаконізму з детальними описами, про мозаїчні моделі „важких психологічних станів”, випробувальні метаморфози, діалогічність.
Наданням переваги інтерпретації події через монобачення, монопереживання персонажа, внутрішньому сюжетові, гнучкості та ритмізації речень, дробленням фрази, застосуванням і винахідливим „монтуванням” кольористичних і музичних засобів, алегоричністю позначені сюжетно-композиційні особливості історично-синкретичних творів.
Зображально-виражальному збагаченню образних планів і ефектів, орнаментальності тканини художніх текстів, їх естетичному і емоційно-оцінному насиченню продуктивно служать лексичні засоби. Могутню внутрішню силу і виражальну енергію, художньо-експресивну аксіологію мають одно- і двокомпонентні антропоніми історичних осіб, теоніми, топоніми, військові терміни, архаїзми та історизми, говіркові елементи, іноземні лексеми тощо. Авторську винахідливість і майстерність образно-асоціативних новацій, оригінальність семантичних перенесень засвідчують продуктивно введені тропи.

СПИСОК ВиКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверинцев С. Плутарх и античная биография. М.: Наука, 1973. 278 с.
2. Александрова Л. Советский исторический роман и вопросы историзма. К.: Изд-во Киевского университета, 1971. 156 с.
3. Андрусів С. Мости між часами: Про типологію історичної прози // Українська мова і література в школі. 1987. № 8. С. 14-20.
4. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. К.: Либідь, 1993. 288 с.
5. Аристотель. Поэтика: Об искусстве поэтики. М.: Искусство, 1957. 134 с.
6. Аркас М. Історія України-Русі. К.: Вища школа, 1991. 456 с.
7. Бантыш-Каменский Д. История Малой России от водворения словян в сей стране до уничтожения гетманства. К.: Час, 1993. 656 с.
8. Баран Є. Українська історична проза другої половини ХІХ століття і Орест Левицький. Львів: Логос, 1998. 144 с.
9. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
10.Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 444 с.
11.Бердяев Н. Смысл истории. М.: Мысль, 1990. 175 с.
12.Біблія або Книги святого письма старого й нового заповіту... Запоріжжя: Об’єднання біблійних товариств, 1991. 296 с.
13.Білецький О. Українська література ХІХ поч. ХХ століття // Білецький О. Зібрання праць: У 5- ти т. Т. 2. К.: Наукова думка, 1965. 617 с.
14.Білецький Ф. Жанрові форми літературної критики. Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 1986. 52 с.
15.Білий О. Літературний герой у контексті історії. К.: Наукова думка, 1980. 119 с.
16.Блєдних Т. Історія в прозі Валерія Шевчука // Слово і час. 1993. № 4. С. 52-57.
17.Бондар М. Історія і художньо структуроване переживання часу: досвід нової української літератури // Слово і час. 1997. № 9. С. 17-19.
18.Бородін В., Кирилюк Є., Смілянська В., Шабліовський Є., Шубравський В. Т.Г.Шевченко. Біографія. К.: Наукова думка, 1984. 558 с.
19.Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана. К.: Свенос, 1991. 136 c.
20.Брандіс Є. Марко Вовчок: Повість-дослідження. К.: Дніпро, 1975. 368 с.
21.Варфоломеев И. Типологические основы жанров исторической романистики: Классификация видов. Ташкент: Фан, 1972. 163 с.
22.Варварцев М. Україна: інтерпретації першої половини ХІХ століття // Слово і час. 1998. № 7. С. 65-67.
23.Велика історія України: Від найдавніших часів: У 2-х т. / Ред. М.Голубець. К.: Глобус, 1993. Т. 1. 352 с. Т. 2. 400 с.
24.Величко С. Літопис: У 2-х т. К.: Дніпро, 1991. Т. 1. 373 с. Т. 2. 642 с.
25.Вертій О. Пантелеймон Куліш і народна творчість. Тернопіль: Підручники й посібники, 1998. 120 с.
26.Веселовский А. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
27.Вишняк М. Становлення і розвиток історичних жанрів у давній українській літературі // Література й історія: Матеріали міжнародної наукової конференції 12-13 листопада 1998 р. Запоріжжя: ЗДУ, 1998. С.16-20.
28.Від кореня до крони: Українське оповідання ІХ початку ХХ століть: Збірник / Упор. П.Кононенко. К.: Веселка, 1993. 383 с.
29.Вінок великому Кобзареві. К.: Радянський письменник, 1961. 486 с.
30.Вовчок Марко. Твори: У 2-х т. Т. 1.: Оповідання. Повісті. К.: Дніпро, 1983. 439 с.
31.Войтюк А. Переоцінка цінностей? // Слово і час. 1991. № 8. С. 58-59.
32.В’язовський Г. Світ художньої літератури: Дослідження. К.: Дніпро, 1987. 252 с.
33.В’язовський Г. Творче мислення письменника: Дослідження. К.: Дніпро, 1982. 335 с.
34.Галицько-Волинський літопис // Літопис Руський: За Іпатським списком / Мишанич О. К.: Дніпро, 1989. С. 368-452.
35.Галич А. Современная художественная документально-биографическая проза: Проблемы развития жанров. Диссерт. канд. филол. наук. Донецк, 1984. 171 с.
36.Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник. К.: Либідь, 2001. 488 с.
37.Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4-х т. Т. 1. М.: Искусство, 1968. 312 с.
38.Героїчний епос українського народу. Хрестоматія: Навчальний посібник. К.: Либідь, 1993. 432 с.
39.Гетьмани України: Історичні портрети. Збірник. К.: Україна, 1991. 216 с.
40.Гиршман М. Ритм художественной прозы. М.: Советский писатель, 1982. 267 с.
41.Гиршман М. Литературное наследие: Теория и практика анализа. М.: Высшая школа, 1991. 159 с.
42.Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольклор К.: Наукова думка, 1982. 310 с.
43.Горбонос О. До проблеми висвітлення історії Запорозької Січі у творчості Олександра Олеся (на матеріалі казки „Над Дніпром”) // Запорожжя в історії та культурі. Запоріжжя, ЗДУ, 1991. С. 77-78.
44.Гребінка Є. Твори: У 3-х т. Т. 1. К.: Наукова думка, 1980. 590 с.
45.Гречанюк Ю., Нямцу А. Проблеми історизму і традиції в літературі ХIХ-ХХ ст. Чернівці: Рута, 1997. 124 с.
46.Грінченко Б. Твори: У 2-х т. Т. 1. К.: Наукова думка, 1990. 640 с.
47.Гром’як Р. Естетика і критика: Філософсько-естетичні проблеми художньої критики. К.: Мистецтво, 1975. 224 с.
48.Грушевський М. Історія України-Руси: В 11-ти т. 12-ти кн. Т.1-9. К.: Наукова думка, 1991-1997.
49.Грушевський М. Предок. К.: Веселка, 1990. 247 с.
50.Гулыга А. Искусство истории. М.: Современник, 1980. 288 с.
51.Гуляк А. Становлення українського історичного роману. К.: Міжнародна фінансова агенція, 1997. 293 с.
52.Гундорова Т. Утопія „характерника” Нечуя (Левицького) // Київська старовина. 1992. № 4. С. 30-31.
53.Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ початку ХХ століття. Львів: Академічний Експрес, 1999. 280 с.
54.Дерево пам’яті: У 4-х випусках. К.: Веселка, 1990-1993. Вип. 1. 607 с. Вип. 2. 557 с. Вип. 3. 511 с. Вип. 4. 396 с.
55.Державін В. Сучасна українська історична белетристика // Критика. 1929. № 12. С. 31-51.
56.Дніпрова Чайка. Твори. К.: Держлітвидав, 1960. 511 с.
57.Донцов Д. Дух нашої давнини. Дрогобич: Відродження, 1991. 342 с.
58.Дончик В. Національна історія як духовне опертя української літератури // Слово і час. 1997. № 9. С 6-9.
59.Дорошенко Д. Нарис історії України. Львів: Світ, 1991. 576 с.
60.Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: У 2-х т. К.: 1970. Т. 1. 531 с. Т. 2. 592 с.
61.Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литерутуры. Прогресс, 1979. 320 с.
62.Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688 с.
63.Жирмунский В. Сравнительное литературоведение: Восток и Запад. Л.: Наука, 1979. 493 с.
64.Жук Н. Проза Івана Франка. К.: Вища школа, 1977. 176 с.
65.Жулинський М. Пантелеймон Куліш // Із забуття в безсмертя. К.: Дніпро, 1990. С. 43-66.
66.Жулинський М. Наближення: Літературні діалоги. К.: Дніпро, 1986. 280 с.
67.Загребельний П. Втішання історією // Загребельний П. Неложними устами: Статті, есе, портрети. К.: Радянський письменник, 1981. С. 459 466.
68.Задорожна Л. Євген Гребінка: Літературна постать. К.: Твім інтер, 2000. 160 с.
69.Ільницький М. Людина в історії: (Сучасний історичний роман). К.: Дніпро, 1989. 356 с.
70.Історія русів / Пер. І.Драча. К.: Радянський письменник, 1991. 318 с.
71.Історія України в особах: IX-XYIII ст. / Замлинський В., Войцехівський І. та ін. К.: Україна, 1993. 396 с.
72.Історія України в особах: Литовсько-польська доба / Дзюба О., Довбищенко М. та ін. К.: Україна, 1997. 272 с.
73.Історія української літератури: У 8-ми т. Т. 3-5. К.: Наукова думка, 1968-1969. Т. 3. 516 с.; Т. 4. Кн. 1. 436 с. Т. 4. Кн. 2. 452 с.; Т. 5. 524 с.
74.Історія української літератури: У 2-х т. Т. 1. К.: Наукова думка, 1987. 632 с.
75.Історія української літератури XІX століття: У 3-х кн. Кн. 1.: Перші десятиріччя ХІХ століття / За ред. Яценка М. К.: Либідь, 1995. 368 с.
76.Історія української літератури XІX століття: У 3-х кн. Кн. 2.: 40-60-ті р. ХІХ століття / За ред. Яценка М. К.: Либідь, 1996. 384 с.
77.Історія української літератури XІX століття: У 3-х кн. Кн. 3.: 70-90-ті р. ХІХ століття / За ред. Яценка М. К.: Либідь, 1997. 432 с.
78.Історія української літератури кінця ХІX поч. ХX століття: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1987. 158 с.
79.Калениченко Н. Українська література кінця XIX початку XX століття: Напрями. Течії. К.: Наукова думка, 1983. 255 с.
80.Карленко Н. Жанровое своеобразие исторических рассказов Р.Киплинга // Література й історія: Збірник. Запоріжжя: ЗДУ, 1993. С. 205-208.
81.Качуровський І. Міфологеми слов’янського епосу // Хроніка 2000. 1997. № 19-20. С. 49-53.
82.Кащенко А. Зруйноване гніздо. К.: Дніпро, 1991. 647 с.
83.Квітка-Основ’яненко Г. Предания о Гаркуше // Квітка-Основ’яненко Г. Зібр. тв.: У 7-ми т. Т. 6. К.: Наукова думка, 1981. С. 290-366.
84.Клочек Г. У світлі вічних критеріїв (Про систему критеріїв оцінки літературного твору). К.: Дніпро, 1989. 221с.
85.Кодак М. Історичне повіствування: замки й ключі // Київ. 1999. № 3 4. С.119-122.
86.Кодак М. Поетика як система: Літературно-критичний нарис. К.: Дніпро, 1988. 159 с.
87.Козуля О. Жінки в історії України. К.: Український центр духовної культури, 1993. 255 с.
88.Козьмин Б. Литература и история. М.: Художественная литература, 1969. 528 с.
89.Колесник П. Українське оповідання // Антологія українського оповідання: У 4-х т. Т. 1. К.: Держлітвидав, 1960. С. 5-51
90.Кононенко П. Українська література: Проблеми розвитку. К.: Либідь, 1994. 336 с.
91.Конончук М. Українська минувшина у художній творчості І.Крип’якевича (Проблема жанрово-стильової диференціації) // Література й історія: Збірник. Запоріжжя: ЗДУ, 1993. С. 6-10.
92.Костецька Л. Розвиток малих жанрових форм модерністської літератури. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 57 с.
93.Костомаров М. Галерея портретів: Біографічні нариси. К.: Веселка, 1993. 326 с.
94.Костомаров М. Слов’янська міфологія // Хроніка 2000. 1992. № 1. С. 34-49.
95.Котляр М., Смолій В. Історія в життєписах. К.: Час, 1994. 328 с.
96.Кравченко В. Український національний рух у Харкові ХІХ- початку ХХ століття // Слово і час. 1993. № 10. С. 14-20.
97.Кривуляк О. Поезія в прозі М.Яцківа: розкриття можливостей синкретичного жанру // Слово і час. 2002. № 6. С. 62-65.
98.Крип’якевич І. Історія України. Львів: Світ, 1991. 520 с.
99.Кудлик Р. Правда вічного й сущого // Літературна Україна. 1995. 2 березня. С. 3.
100.Кузич-Березовський І. Жінка і держава. Варрен, Міш.: Накладом Анастасії і Йосифа Білоусів, 1970. 291 с.
101.Кузьмук В. Типология современного русского рассказа. Автореф. дисс. к. филол. н. М.: Издательство МГУ, 1977. 21 с.
102.Кузнєцов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ початку ХХ століття: Проблеми естетики і поетики. К.: Зодіак-ЕКО, 1995. 304 с.
103.Куліш П. Твори: У 2-х т. Т. 2. К.: Дніпро, 1989. 586 с.
104.Курлич Н. Історизм малих прозових жанрів // Література й історія: Збірник. Запоріжжя: ЗДУ, 1993. С. 51-53.
105.Кухар-Онишко О. Індивідуальний стиль письменника:генезис, структура, типологія. К.: Вища школа, 1985. 173 с.
106.Лазорський М. Світлотіні. Мельбурн: Об’єднання українських національних письменників „Слово”, Австралійська філія, 1973. 400 с.
107.Ласло-Куцюк М. Апофеоз світла у творчості Григорія Сковороди // Слово і час. 1990. № 3. С. 51-59.
108.Левчук Н. Історична проза М.Старицького // Слово і час. 1990. № 12. С. 38-44.
109.Леві-Строс К. Структурна антропологія. К.: Основи, 1998. 709 с.
110. Ленобль Г. История и литература. М.: Художественная литература, 1977. 301 с.
111.Лесин В., Пулинець О. Словник літературознавчих термінів. К.: Радянська школа, 1971. 486 с.
112.Література й історія: Матеріали міжнародної наукової конференції 12-13 листопада 1998 р. Запоріжжя: ЗДУ, 1998. 162 с.
113.Літературознавчий словник-довідник / Гром’як Р., Ковалів Ю., Теремко В. К.: Академія, 1997. 752 с.
114.Лихачев Д. Человек в литературе древней Руси. М.: Наука, 1970. 320 с.
115.Лосев А. Диалектика мифа // Философия. Мифология. Культура. М.: Политиздат, 1991. 525 с.
116.Лосев А. Форма. Стиль. Выражение. М.: Мысль, 1995. 944 с.
117.Лотман