ПЕТРО ОДАРЧЕНКО ЯК ДОСЛІДНИК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису
Двигун Оксана Валеріївна

УДК:821.161.2.09 Одарченко

ПЕТРО ОДАРЧЕНКО ЯК ДОСЛІДНИК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Кузьменко Володимир Іванович
доктор філологічних наук, професор

Київ-2009

ЗМІСТ
ВСТУП.3

РОЗДІЛ 1 П.Одарченко: літературно-критичний дискурс на перехресті епох
1.1. Формування наукового світогляду П.Одарченка як передумова літературно-критичної діяльності....8
1.2. Історія інтерпретації творчості П.Одарченка в науці про літературу.......20

РОЗДІЛ 2 Творчість Т.Шевченка в рецепції П.Одарченка
2.1. Діалогічні зв’язки з фольклором у творчості Т.Шевченка33
2.2. Художня спадщина Т.Шевченка в інтертекстуальних вимірах.61

РОЗДІЛ 3 Українська художня писемність другої половини ХІХ- першої половини ХХ століть крізь призму історико-літературної концепції Петра Одарченка
3.1. Лесезнавчі студії П.Одарченка......83
3.2. Історико-літературний доробок митця...112
3.3. Публіцистична й редакторська діяльність П.Одарченка в контексті розбудови національної ідентичності.....149

ВИСНОВКИ ...169

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......179

ВСТУП

Історія української літературної критики пройшла складний процес становлення, нерідко позначений ускладненнями політичних, соціальних та національних рухів.
Літературознавство останнього десятиріччя країн колишнього Радянського Союзу характеризується пошуками нових підходів до осмислення духовного надбання людства взагалі і окремих митців зокрема підходів, не обтяжених тенденційністю та заідеологізованістю. Долається однобічність аналізу літературного процесу, догматизм критеріїв та упередженість оцінок. Стосується це i україномовної літературної критики середини-кінця XX ст., яка потребує ретельного дослідження кожного періоду, котре було б спрямоване, по-перше, на відтворення найбільш повної і детальної картини літературного життя, по-друге, на внесення уточнень щодо розвитку літературних напрямків та творчості окремих письменників і критиків, і зокрема Петра Одарченка історика літератури, літературного критика, публіциста, фольклориста, етнографа, мовознавця.
Українські вчені доклали чимало зусиль у справі дослідження загальнотеоретичних проблем щодо української історіографії. Проте, в умовах розбудови української державності, коли постійно відкриваються нові або досі замовчувані матеріали з історії української літературної критики, дослідження її різноманітних історіографічних аспектів набуває неабиякої ваги, оскільки дозволяє глибше розуміти царину української душі, української ментальності. Саме тому ми вважаємо цілком закономірним звернення дослідників до «білих плям» історії літературної критики в Україні, тобто до таких питань, які висвітлені неповно або взагалі не висвітлені. Одним з них є літературно-критична діяльність вченого-літературознавця представника української діаспори Петра Одарченка, у чиєму надбанні близько 600 наукових праць. З-під його пера вийшли такі ґрунтовні дослідження, як шевченкознавчі та лесезнавчі студії, праці з проблем мовознавства, з історії етнографії та фольклористики, частково компаративістики.
Навколо постаті П.Одарченка гуртувалися наукові філологічні кола та письменництво як діаспори, так і України. Наукова діяльність дослідника отримала високу оцінку його колег, проте на сьогодні не існує жодної монографії, присвяченої комплексному аналізові літературознавчої спадщини П.Одарченка. Розвідки О.Астаф’єва, В.Борисенко, М.Вірного, В.Іванисенка, І.Качуровського, Д.Чуба та ін. зосереджені переважно на вивченні біографії вченого та його етнографічних і фольклористичних праць.
Актуальність дисертації зумовлена станом недостатнього опрацювання історико-літературного та літературно-критичного доробку П.Одарченка у вітчизняній науці про художнє письменство, необхідністю системного дослідження ідейно-естетичних засад його наукової та публіцистичної діяльності.
Водночас звернення до постаті П.Одарченка продиктоване потребою дієвої реабілітації його творчого спадку як феномена не лише подвижницького, а й такого, що яскраво свідчить про непереборність інтеграційних тенденцій наукового поступу України ХХ - поч. ХХІ століття.
Розгляд діяльності П.Одарченка як дослідника української літератури здатен забезпечити ширше бачення всієї творчої постаті науковця, в тому числі й поглибити розуміння його літературно-критичної та публіцистичної діяльності, а також привнести нові деталі й відтінки розуміння в аналіз його історіософських, етнографічних, фольклористичних та інших наукових праць.
Якщо розглядати тему «Петро Одарченко як дослідник української літератури» у єдності з історико-літературною та літературно-критичною діяльністю вченого, базованою на широких філософсько-естетичних підвалинах, то вона видається у належній мірі новаторською для сучасного літературознавства і, зважаючи на значення спадщини П.Одарченка в сучасному культурному житті нації, важливою й актуальною.
Аналіз публікацій, присвячених творчості П.Одарченка, показує, що вивчення його наукового доробку перебуває, по суті, на початковій стадії. Літературознавчі розвідки про нього кінця 80-х поч. 90-х років ХХ ст. відзначалися вульгарно-соціологічними абераціями, відвертими інсинуаціями щодо наукової вартості його робіт. Основна увага літературознавців (М.Вірний, О.Астаф’єв, В.Іванисенко, В.Борисенко, І.Качуровський, Д.Чуб) була зосереджена на вивченні біографії вченого.
Водночас досі ще в науці про літературу ніхто з дослідників ґрунтовно не розглядав літературно-критичний доробок П.Одарченка. Отож, вся, скерована на осмислення української літератури, його наукова спадщина виступатиме вперше предметом системного огляду.
Об’єктом розгляду виступають літературознавчі студії П.Одарченка, присвячені українському письменству ХІХ ХХ століть, а також публіцистика митця.
Предметом вивчення є специфічні особливості літературознавчої та літературно-критичної діяльності П.Одарченка в історико-літературному контексті 20-90-х років ХХ століття.
Зв’язок роботи з науковими темами. Тему дисертації затверджено на засіданні бюро Науково-координаційної ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» при Інституті літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України 17 травня 2005 року (протокол № 2 ).
Мета пропонованого дослідження: здійснити комплексну, концептуальну інтерпретацію літературознавчого та літературно-критичного доробку П.Одарченка; визначити місце та роль дослідника в історії вітчизняної науки про літературу.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
- з’ясувати основні віхи життєвої та творчої біографії П.Одарченка;
- означити джерела й чинники становлення філософських та естетичних поглядів, трансформованих у діяльності Одарченка-критика й історика літератури;
- систематизувати творчу спадщину дослідника;
- визначити роль та обґрунтувати значення П.Одарченка-літературознавця та критика в дослідженні українського художнього письменства ХІХ-ХХ століть.
Теоретичною базою дисертації стали фундаментальні праці з літературознавства В.Брюховецького, О.Бушміна, Л.Гінзбург, І.Денисюка, В.Дончика, М.Жулинського, М.Ільницького, В.Качкана, І.Качуровського, Г.Клочека, В.Кузьменка, А.Макарова, Л.Міщенко, В.Панченка, В.Погребенника, Т.Салити, М.Наєнка, Г.Штоня та ін.
Методи роботи обумовлені її метою та завданнями. Провідними з них постають культурно-історичний, біографічний, описово-хронологічний та системний. Описово-хронологічний метод використовувався переважно в процесі розкриття драматичних колізій доби та позначився на характері подачі, зокрема, біографічного матеріалу. У дисертації знайшли часткове використання й інші методологічні принципи, в підґрунтя яких лягли напрацювання в царині сучасного літературознавства.
Наукова новизна та особистий внесок здобувача полягає у тому, що
дисертаційна студія є першою спробою цілісного осмислення літературознавчої спадщини П.Одарченка. Вперше досліджено світоглядні та естетичні засади його наукової діяльності у зв’язку з роллю вченого в історії українського літературознавства. Доповнено, розширено й систематизовано уявлення про ідейно-естетичні пошуки епохи, оскільки творчий доробок П.Одарченка експлікується на еволюційний шлях національного літературознавства від традиційного сприйняття літератури до її модерністичної інтерпретації.
Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні знання про непересічну творчу індивідуальність П.Одарченка, еволюцію його ідейно-естетичних поглядів та в означенні його ролі в розвитку українського літературознавства. Введення до наукового обігу праць ученого та їх наукове осмислення сприятиме корекції поглядів на національний літературний процес ХХ століття.
Практичне значення дисертації визначається тим, що її основні положення можуть бути використані у вузівських курсах з історії української літератури, літературної критики, для написання підручників і навчальних посібників з історії вітчизняного художнього письменства ХХ століття.
Апробація роботи здійснювалась у формі доповідей на двох міжнародних наукових конференціях «Іван Франко і слов’янський світ» (Київ, 2007), «Стан та перспективи розвитку славістики на поч. ІІІ-го тисячоліття» (Київ 2009); та на чотирьох Всеукраїнських науково-практичних конференціях «Сенсова та естетична природа вартісних орієнтацій у Т.Шевченка» (Київ, 2005), «Від духовних джерел Візантії до сучасної України» (Київ, 2006, 2007, 2008).
Публікації. Результати дисертаційної роботи представлені в шести статтях, що вийшли друком у збірниках наукових праць, у наукових часописах, визнаних ВАК України як фахові.
Структура дисертації обумовлена метою, завданнями дослідження та логікою розкриття теми. Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаної літератури, що нараховує 273 позицій. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, з них 178 сторінок основного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:
В умовах незалежної України історія вітчизняного художнього письменства відзначається якісно новим рівнем його прочитання. Це пов’язано із ґрунтовним переосмисленням уявлень про розвиток історико-літературного процесу ХІХ - ХХ ст. Подолання ідеологічно-кон’юнктурного підходу до трактування мистецьких явищ зумовило повернення в українську літературу та науку про неї творчого спадку багатьох письменників та літературознавців української діаспори, з допомогою яких повніше і об’єктивніше відтворюється розвиток художньої та науково-критичної думки. Останні два десятиліття в українському літературознавстві ознаменувалися зростанням уваги до сучасних методів аналізу, до поглиблення філософічності в інтерпретації художньо вартісних творів. Разом з тим, сьогоднішню ситуацію в українському літературознавстві навряд чи можна вважати задовільною.
Однією з найменш досліджених ділянок у ньому лишається висвітлення творчого доробку окремої особистості, її неповторності й багатогранності, тим більше якщо цією індивідуальністю є митець. Оскільки в умовах радянського тоталітаризму оригінальні тексти таких митців часто ставали об’єктом фальшування з боку державних цензурних органів, то особливої уваги нині потребують їхні автографи. Існування ідеологічного «табу», котре фактично стало головним критерієм відбору авторів та їхніх творів до друку в материковій Україні, унеможливлювало введення в науковий обіг літературознавчих напрацювань дослідників з діаспори.
На такому загальному тлі вирізняється постать одного з чільних представників літературознавчого кола діаспори Петра Одарченка історика літератури, літературного критика, публіциста, талановитого редактора, суспільно-громадського діяча. Він належить до покоління, яке репрезентує післявоєнну (другу) хвилю української еміграції.
Осердя історико-літературних зацікавлень П.Одарченка проблема національної ідентичності української літератури, її функціонування як цілісного естетичного явища. Зазначеному питанню присвячена й більшість історико-літературних праць самого дослідника вітчизняного художнього письменства другої половини ХІХ-ХХ століть.
Осмислення проблеми діалогізму, спадкоємних зв’язків, інтертекстуальності індивідуалізується П.Одарченком в контексті «концепції безконечності», яку розвивали у свій час Ф.Шеллінг, Ф.Шлегель, Г.Гегель. Для дослідника самоочевидно, що «творча доля нашої національної літератури» післявоєнної хвилі еміграції залежить насамперед від безперервності духовних традицій українського письменства, оскільки кожна наступна доба є «органічним виплодом попередньої». Відтак знов-таки дістає поглиблене обґрунтування концепція «двоколійності» розвитку українського історико-літературного процесу.
Народно-поетичні, культурні та наукові традиції, історична правда це ті точки відліку, що сприяють відтворенню в літературно-критичних працях П.Одарченка цілісного образу доби, а в її контексті того чи іншого суспільно-політичного або літературного явища, портретів митців як самобутніх творчих індивідуальностей, із виразними ознаками таланту і рисами свого історичного часу.
Прикметно, що історико-літературна та літературно-критична творчість П.Одарченка наскрізь пронизана думкою про єдність двох українських мистецько-культурних потоків: власне українського та еміграційного. Одним із факторів, що сприяли збереженню історичної послідовності літературного процесу, була, за визначенням науковця, компенсаційність тем, яку спостерігаємо в творчості письменників української діаспори. П.Одарченко усвідомлює, що естетичну потребу людини не можна знищити, але можна знищити мистецтво; не можна відібрати в людини потяг до краси, «гарного смаку», але можна притлумити чи й зруйнувати здатність до творення й творчості. Дослідник намагається пояснити «секрет» збереження творчого начала справжнього естетичного смаку людини, а відтак і нації.
Сам процес формування національно-культурної концепції П.Одарченка детермінований, з одного боку, соціалістичними «перетвореннями» дійсності, у яких він зневірився, та ідеєю національної ідентичності, яка була постійною складовою його творчого мислення.
Уже в період становлення творчої індивідуальності П.Одарченка були примітні ознаки своєрідності творчого мислення молодого дослідника. З самого початку П.Одарченко прагне знайти літературно-критичний «спосіб» та інструментарій виявлення національного духу в художньому тексті. Спираючись на філософію Ф.Шеллінга, Г.Гегеля, він не може обійтися без ідеї народності, що спонукає до романтично-усталеного осмислення поетичного твору як концентрації народного духу. Відтак П.Одарченко послідовно й наполегливо намагається поєднувати естетико-психологічний аналіз із соціально-національною ідеєю.
Внаслідок проведеного аналізу методологічних засад критичних статей П.Одарченка в дисертації встановлено їхню глибоку спорідненість з ідеями феноменологічної критики та рецептивної естетики. Це рідкісний для вітчизняних дослідників метод, і роль П.Одарченка в українській літературній критиці великою мірою визначається саме цим. Вчений утверджував інтерпретаційну критику. Вона входить у твір, вносячи в нього свій суб’єктивний досвід і наповнюючи його життям. При цьому розвідки П.Одарченка спрямовані на чисто критичне завдання відшукати новий зміст творів, де критик знаходить ідеї, суголосні із сучасністю. Отже, методологічні підходи П.Одарченка мають в основі засадничі принципи культурно-історичної школи, яка розвивала науково-критичні ідеї І.Тена, О.Веселовського, О.Пипіна, М.Дашкевича, М.Драгоманова: соціальна обумовленість світогляду письменника, розуміння твору як історичного духовного документа епохи. Водночас, моделюючи власний критичний метод, П.Одарченко робить спробу поєднати принцип історизму з соціологічним, культурно-історичним та порівняльним принципами, психоаналіз та національну ідею.
Передовсім, він, як літературознавець і як історик, ставить за мету змалювати якомога повнішу, насичену фактами картину нечуваного й незнаного ще у світі сталінського терору. Об’єктивна оцінка політичної ситуації в СРСР, зокрема УРСР, доля митця як особистості в радянському суспільстві, над яким провадився «психологічний експеримент», доля творчих індивідуальностей в ідеологічних лещатах така основна тематика й проблематика праць П.Одарченка.
До змістовних засад «критичної парадигми» П.Одарченка входять: а) інформація про місце письменника в літературному житті; б) інформація про публікацію, переклади творів письменника; в) характеристика тематики і проблематики творчості із стислим переказом фабули прозових творів чи мотивів поезії; г) спроба визначення жанрово-стильової домінанти; д) побіжне окреслення контексту, в якому твір (творчість) осмислювався; ж) міркування про своєрідність таланту і види творчості.
Звісно, такі літературно-критичні завдання не сприяли «академізму», надто в його радянському «варіанті», натомість посилювали в працях П.Одарченка публіцистичність, заангажовану національною ідеєю. Таким чином П.Одарченко відкидає закостенілість класичного канону історії української літератури, обстоює необхідність його перегляду, витворення нового оригінального стилю на ґрунті національних традицій української культури. Проте саме антирадянська заангажованість митця, а також перенавантаженість творів «діаспорною мовою» дещо переобтяжують рецепцію його розвідок, наводячи на думку про суб’єктивізм оцінювання.
Згідно з концепцією національного універсалізму, цілком вмотивований той пафос, що дослідник вкладає в означення «великий літературний рух», «великий скарб», «велика ідея».
Літературні ідеї П.Одарченко загалом трактує з огляду на засвоєні ще зі студентських років принципи діалектичного розвитку суспільного явища. Він переконаний, що навіть найоригінальніші художні засоби і форми це ще не мистецтво. Мистецтвом вони стають лише тоді, коли в них втілюються «великі почуття», «великі воління», «великі, суголосні живим думаючим людям ідеї».
І все ж примат соціальної ідеологеми в естетичному світогляді, заперечення теорії «чистого мистецтва» не завадили П.Одарченку помітити і зрозуміти таке нове художнє явище в еміграційній літературі, як «Нью-Йоркська група», творчість якої підтверджувала безперервність українського історико-літературного розвитку.
Пріоритетною темою літературознавчої діяльності вченого виступала історія української літератури, неперервність розвитку якої, на переконання дослідника, забезпечує національна ідея.
Літературна критика, невід’ємна частина наукового доробку П.Одарченка, значним чином обумовлюється біографічним фактором, що дає можливість «автобіографічного прочитання» його критичного спадку на основі сучасної теорії автобіографічного синергену [76, с.16].
Показово, що риси автобіографічності та документальності детермінують зміст літератури української діаспори другої хвилі еміграції. На цьому наголошують як дослідники історії літератури в Україні (М.Наєнко, С.Павличко), так і письменники й літературознавці діаспори (Ю.Шерех, Г.Журба, Г.Грабович). Не заперечував цього і П.Одарченко, визнаючи, що на його історико-літературних та критичних працях є «печать автобіографізму».
Автобіографічний синерген П.Одарченка-емігранта, умовно можна назвати «віртуальним відображенням долі» [76, с.19], оскільки все пережите ним «матеріалізувалося» в літературно-критичних виступах і розвідках про письменників, багато в чому засвідчивши і саме розуміння критиком літературного процесу в цілому. Більше того, автобіографічний факт (двоєдність доеміграційного й еміграційного періодів власного життєвого шляху) виконує функцію каталізатора майбутніх вислідів «органічної цілісності» української історико-літературної моделі розвитку.
Вводячи до операційного поля літературознавчих розвідок автобіографічний матеріал, П.Одарченко не просто констатує й коментує події з життя письменників та історико-літературні явища, він паралельно переживає - осмислює своє власне життя. Це пояснюється насамперед відчуттям епохи, в яку жив і творив той чи інший митець, а також спільністю, навіть де в чому подібністю життєвої долі цілого «покоління українського відродження».
П.Одарченко, як і більшість тих письменників-сучасників, про яких він пише, починав свою літературно-критичну діяльність у радянському суспільстві. Він на собі відчув дію «комуністичної цензури», що сковувала думку, паралізувала аналітичне мислення. Літературознавцеві й критикові вдалося цілковито уникнути впливу марксистської ідеології, поталанило захистити свою естетико-культурну свідомість від інтелектуальної корозії. Щоправда, деяка політична заангажованість все-таки відчутна і дещо негативно позначається на рецепції його праць сучасним читачем. Не зважаючи на це, П.Одарченком створено такі необхідні для історії літератури об’єктивні критичні портрети сучасників, творчі біографії, яких він щоразу подає як завершений цикл.
Однією з прикметних рис творчої індивідуальності П.Одарченка - літературознавця та критика є вміння розрізнювати характерні ознаки стилю письменника, специфіку його художнього таланту, міру впливу його творчості на загальний історико-літературний процес. При цьому літературознавець виокремлює домінантну рису творчого методу митця, яку сам означує як «художню деталь». «Художня деталь» у критичній інтерпретації П.Одарченка це «засіб психологічного окреслення образу», «асоціятивний струм, що миттю дає барвисте уявлення про зображуване».
П.Одарченко обирав об’єкти своїх досліджень за співзвучністю з його особистим менталітетом, за спільним загальним життєвим тонусом «тонусом активного сприймання життя», який передбачала його концепція національного універсалізму. При цьому обстоюється думка про входження письменників-українців у світовий контекст. Він обстоював думку про те, що українські митці повинні відчувати свою причетність до світової культури. Одночасність культур і епох, вміст у сучасній добі духовних переживань різних часів саме таке нове розуміння літератури й культури вносить П.Одарченко у своїх розвідках.
Отже, уперше здійснена спроба прочитання літературознавчого та літературно-критичного доробку П.Одарченка сприяє з’ясуванню того, що в силовому полі його наукових інтересів функціонують ті антропологічні парадигми, що ведуть до гуманістичного інтерпретування літературних явищ. П.Одарченку відкривається гуманістичний пафос фактично в творчості кожного митця, хто писав про народ і націю, людство і майбутнє. Людина як носій гуманістичної ідеї, вважав він, була основним об’єктом художнього зображення не лише для письменницького покоління 20-х років ХХ століття, а й загалом усього тодішнього й подальшого світового історико-літературного дискурсу. Пояснення такого підходу як у самому світосприйнятті П.Одарченка, так і в його концепції національного універсалізму.
Для критичного мислення П.Одарченка характерна постійна внутрішня настанова на з’ясування національної специфіки історико-літературної проблеми традицій та новаторства. В українській літературі вона виявляється, на думку дослідника, не так у відштовхуванні новаторства від традиції, як більше тенденції до «узгодженої взаємодії», що залежить від «психоідейного тонусу», особливої духовної «заангажованості» мистецького твору як національно-культурного явища. На думку П.Одарченка, «закодований» у мистецтві «психоідейний тонус» і визначає цілісність українського літературного процесу.
Як і його попередники М.Драгоманов, І.Франко, М.Грушевський, М.Зеров, С.Єфремов, та сучасні літературознавці В.Дончик, М.Жулинський, М.Ільницький, Г.Клочек, Г.Костюк, М.Наєнко, В.Панченко, Г.Сивокінь, Петро Одарченко обстоював національно-культурні, духовно-освітні начала творчості, визнавав пріоритет «найбільш живого матеріалу» (Є.Маланюк) художнього слова, яке завжди було гострою зброєю у боротьбі за правічні ідеали державної незалежності й національної свободи. Він як літературознавець дотримувався не лише історико-літературного, естетичного, а й історико-соціологічного та культурного методологічних принципів дослідження мистецьки вартісного явища, а передусім сповідував історизм, який дає можливість постійно тримати в полі зору перманентну циклічність розвитку літературно-мистецької теорії й практики, взаємодії традицій та новаторства, пошук оптимальних форм художнього діалогу.
Публіцистичні есе, як і історико-літературні й критичні розвідки П.Одарченка, також є передусім утвердженням невмирущості національних «духовних» традицій.
Одарченко-публіцист, як і Одарченко-історик літератури та критик, обстоює примат української національної ідеї з огляду на підневільне становище української людини. Природно, що для Одарченка-публіциста сутність «великої мети» конкретніша й визначеніша, аніж для Одарченка-критика чи історика літератури. Вона полягає у боротьбі за суверенність української нації, її незалежний і вільний розвиток, а шляхи її розв’язання в цілковитій ідеологічній єдності української еміграції та України материкової, української нації в цілому. Українська проблема в публіцистичних працях П.Одарченка трактується як «факт міжнародної політики».
Стиль Одарченка-публіциста характеризується логічністю та узагальненістю думки і водночас її пристрасністю, послідовністю та простотою викладу матеріалу, лаконічністю висновків.
Літературознавчий доробок П.Одарченка, відзначаючись принциповістю, виваженістю позиції автора, доказовістю у розв’язанні порушених історично значущих проблем, зберігає свою актуальність. Історико-літературна концепція вченого генетично пов’язана із засадничими принципами культурно-історичної школи у літературознавстві і, разом з тим, збагачується, що важливо, іншими естетично-філософськими ідеями й набутками ХХ ст., зокрема, психоаналізом. Основа методологічних підходів і осягнень історика художнього письменства й літературного критика розуміння соціальної обумовленості світогляду письменника, трактування твору як історичного духовного документа епохи.
Українська національна ідея спонукає думку критика до прогностичності, що її забезпечує метод оцінки історико-літературного явища з домінуючими принципами моделювання та системно-цілісного аналізу.
Отже, історико-літературний, літературно-критичний та публіцистичний (як архівний, так і друкований) доробок П.Одарченка є цінним оригінальним джерелом, однією із складових літературознавчої, методологічної, концептуальної бази для написання нової історії української літератури ХХ століття. Відмовившись від утилітаризму й шукаючи новий містичний зміст літератури, вчений розширює сферу художньої «вразливості» письменника, а це неминуче призводить не тільки критиків і читачів, а й самих письменників до пошуків синтезу старого й нового в літературі, яка усвідомлюється одночасно і як перехрестя різних полюсів, культур та епох, і як вихідна точка для подальшого розвитку творчості.
Коло проблем і тем, що порушувалися в працях П.Одарченка, було напрочуд широким, воно не обмежувалося галузями художньої творчості й свідчить про активну взаємодію літератури й філософії, літератури й релігії, літератури й культури, літератури й інших видів мистецтва. Разом з тим літературна критика П.Одарченка має ряд специфічних особливостей, що дозволяють розглядати її як феномен українського літературного життя. Ключовим для вченого було поняття «традиція», яке в сьогоднішніх студіях науковців витіснено поняттям «інтертекстуальні зв’язки». Відповідно до свого ставлення до традиції, він визначався стосовно необхідності збереження загальнокультурної пам’яті, національних засад, що сприяє широкому тлумаченню творів класиків українскої літератури і сучасників літературознавця. При цьому розвідки П.Одарченка спрямовані на чисто критичне завдання відшукати сучасний смисл. Навіть у напівневідомих творах, що перебували на маргінесі естетичної свідомості, П.Одарченко знаходить ідеї, суголосні із сучасністю. Критик шукав в українському мистецтві такі досягнення, які б могли збагатити світову культуру. Концепція національно-органічних стилів, притаманна П.Одарченкові, є альтернативою теорії вульгарного соціологізму й визначається прагненням зберегти самобутність української літератури і нації.
Підсумки й результати дослідження дозволяють також виокремити два кола питань, які потребують подальшого з’ясування.
Передовсім, це коло власне літературознавчих проблем. Аналіз шевченкознавчих та лесезнавчих праць П.Одарченка, фронтальна звірка текстів видатних поетів, опублікованих у багатотомних наукових виданнях, з їх автографами дають підстави стверджувати, що зафіксовані дослідником численні порушення правил текстологічної підготовки до друку наукового видання не мають нічого спільного з осучасненням текстів Т.Шевченка й Лесі Українки.
Існує також друге, не менш широке коло питань, що виходять за межі суто літературознавчої проблематики.
Це насамперед проблема функціонування публіцистичних, епістолярних жанрів (доволі розмаїто представлених у творчому доробку П.Одарченка), щоденників у літературі, культурі та побуті. Так, дослідження взаємодії художніх і нехудожніх «позалітературних» структур (приватне листування, записки, щоденники і т. п.), взаємодії на межі fiction i nonfiction, їхнього взаємопроникнення робить продуктивним розгляд таких різновидів «людського документа», документальної літератури, в якій особливим, іншим чином, ніж у художніх текстах, представлена опозиція «правда / вигадка».
Дисертаційна робота не вичерпує усіх аспектів інтерпретації літературознавчого та літературно-критичного доробку Петра Одарченка і спонукає до подальших ґрунтовних досліджень місця й ролі науковця в історії вітчизняного літературознавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. АбрамовичГ. Введение в литературоведение : учебное пособие / Г.Абрамович― 4-е изд., испр. и доп. ― M. : Просвещение, 1965. ― 366с.
2. Андерсен Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму / Б.Андерсен ; [пер. з фр. В.Морозов] ― 2‑евид., перероб. К. : Критика, 2001. ― 272с. ― C. 253—260.
3. АндрусівС. Сучасне українське літературознавство : тексти і контексти/ С.Андрусів // Слово і Час. — 2004. — № 5. — С.48—53.
4. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [ред. М.Зубрицька]. — Львів : Літопис, 2002. — 257с.
5. Астаф’євО. Мовознавчі праці П.Одарченка / О.Астаф’єв // Історія української лінгвістики : збірник наукових праць — К. : Інститут української мови НАН України, 2001. — С.155—160.
6. Астаф’євО. Патріарх української літератури (П.Одарченко) / О.Астаф’єв // Літературна Україна. — 1995. ― 23 лютого.
7. Астаф'євО. Петро Одарченко : штрихи до літературного портрета / О.Астаф’єв // Література української діаспори — Ніжин, 1996. — Вип.8. — 50с.
8. Астрономия. Методология. Мировоззрение : [сборн. статей / ред. АмбарцумянВ.] ― М. : Наука, 1979. ― 397c. ― (Материалистическая диалектика ― логика и методология современного естествознания) (АНСССР, науч. совет по филос. вопр. соврем. естествознания, ин‑тфилософии).
9. АфанасьєваК. Літературна творчість як інтелектуальний капітал/ К.Афанасьєва // Науковий вісник Чернівецького університету. ― 2004.― Вип.214‑215.― С.43―47.
10. БабишкінО. Леся Українка. Життя і творчість. / О.Бабишкін, В.Курашова ― К. : Держ. видавництво художньої літератури, 1955. ― 476с.
11. БарвінськийО. Огляд народної літератури українсько-рускої до 60‑х років / О.Барвінський — Львів, 1898. — С.12.
12. Барт Р. Избранные работы : Семиотика : Поэтика / Р.Барт ; [пер. с фр., сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.Косикова]. — М. : Прогресс, 1989 — 616с.
13. БатанН. Леся Украинка / Н.Батан // Новый мир. — 1938. — №8.— С.247―252.
14. БахтинМ. Эстетика словесного творчества / М.Бахтин — М. : Наука, 1979. — 81с.
15. БелинскийВ. Полное собрание сочинений / В.Белинский/ [ред. и примеч. В.Спиридонов] — М. : АН СССР, 1953. — . (Собр. соч. в 13‑ти томах).
Т.VІ : Статьи и рецензии 1842‑1843годов. ― 1953. ― 601с.
16. БілецькийЛ. Основи української літературно-наукової критики : Навч. посібник / Л.Білецький ; [упоряд., авт. передм. і приміток М.Ільницький]. — К. : Либідь, 1998. — 408с. — (Літературні пам'ятки України).
17. БілецькийЛ. Основи української літературно-наукової критики (спроба літературно-наукової методології) / Л.Білецький ; [упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.Ільницький]. — Прага, 1925. ― .
Т.1. — 1925. — С.5―7.
18. БілецькийО. Зібр. праць : у 5 т. / О.Білецький ; [ред. колегія : М.Гудзій та ін.]. ― К. : Наук. думка, 1965. ― . ―
Т.1 : Давня українська і давня російська літератури / [ред. Л.Махновець] ― 1965. ― 527с.
Т.2 : Українська література XIX поч.XXст. ― 1965. ― 671с.
Т.3 : Українська радянська література. Теорія літератури. 1966.― 608с.
Т.4 : Російська література та російсько-українські літературні зв’язки ― 1966. ― 678 с.
Т.5: Зарубіжні літератури. ― 1966. ― 649 с .
19. Білецький О. Літературно-критичні статті / О.Білецький ― К. : Дніпро, 1990. ― 252с.
20. БілецькийО. Письменник і епоха : зб. ст., дослідж., рец. з питань укр. літератури. / О.Білецький ― К. : Держлітвидав УРСР, 1963. ― 538с.
21. БілокіньС. Микола Зеров / С.Білокінь // Письменники Радянської України. — Вип.14. — К., 1989. — С.45―57.
22. БогуславськийО. Одарченко Петро / О.Богуславський // Українська журналістика в іменах : Матеріали до енциклопедичного словника/ [ред. М.Романюк] ― Л., 1994. ― Вип.10. ― 588с. ― С.145―146.
23. БольшаковВ. Познавательная роль эстетического отражения действительности / В.Большаков // Диалектика познания / [под ред. А.Кармина; ред. В.Большаков, В.Бранский, А.Гендин и др.] ― Л. : Изд-во ЛГУ, 1988. ― 298c.
24. БорисенкоВ. Петро Одарченко етнограф та фольклорист/ В.Борисенко // Родовід. — 1994. — №7. — С.22―25.
25. БрюховецькийВ. Силове поле критики : літературно-критичні статті / В.Брюховецький — К. : Наук. думка, 1985.— 240с.
26. БрюховецькийВ. Специфіка і функції літературно-критичної діяльності / В.Брюховецький ― К. : Наук. думка, 1986. ― 171с.
27. БуранВ. Літературознавець і бібліограф Микола Плевако (1890‑1941) : Біобібліогр. нарис / В.Буран // Видатні діячі української книги — К., 1996. — Вип.7. — 94с.
28. БурляйЮ. Основи літературно-художньої критики : навч. посіб. [для студ. фак. журнал. ун-тів] / Ю.Бурляй К. : Вища школа. Голов. вид-во, 1985. ― 247с.
29. БурякВ. Поетика інформаційно‑художньої свідомості. Еволюція форм і методів вираження інформації (факту) в контексті інтелектуалізації творчої свідомості/ В.Буряк —Д. : Видавництво Дніпропетровського ун‑ту, 2001. — 390с.
30. БушминА. Наука о литературе : Проблемы. Суждения. Споры / А.Бушмин ― М. : Современник, 1980. — 334с.
31. БушминА. Преемственность в развитии литературы / А.Бушмин ; 2-еизд., доп. ― Л. : Худож. лит‑ра, 1978. ― 224с.
32. В’язовськийГ. Творче мислення письменника : дослідження / Г.В’язовський ― К. : Дніпро, 1982. ― 335с.
33. Введение в литературоведение : учебник для филологических университетов / [под ред. Г.Поспелова] ― 3-е изд. ― М. : Высшая школа, 1988. ― 460с.
34. Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. i голов. ред. В.Бусел]. — К. : Ірпінь ВТФ «Перун», 2003. — 1440с.
35. ВеретюкО. Термінологічна неадекватність при викладанні теоретичних літературознавчих дисциплін (конфронтація перекладу : українська, російська, польська, англійська мови термінології) / О.Веретюк // Терміносистеми сучасного літературознавства : досвід розробки і проблеми : Науковий семінар / [за редакцією Р.Гром’яка]. ― Т. : Редакційно-видавничий відділ ТНПУ, 2006. ― 339с.
36. ВірнийМ. Життя й діяльність П.В.Одарченка / М.Вірний― Вашингтон, США (рукопис). — червень 1993 р. — 47арк.
37. ВладимировВ. Журналістика, особа, суспільство : проблема розуміння / В.Владимиров — К., 2003. — 220с.
38. ВознюкГ. Майстерність письменницької критики / Г.Вознюк // Радянське літературознавство. — 1983. — №7. — С.53.
39. ВолинськийП. Основи теорії літератури : Вступ до літературознавства : підручник / П.Волинський― К. : Рад. шк., 1967. ― 176с.
40. ВолошкоН. Романтична концепція свободи як естетичного феномену та її історична доля : Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.08 «Естетика» / Н.Волошко — К., 2004. — 13с.
41. ГагаевА. Художественный текст как культурно‑исторический феномен : Теория и практика прочтения / А.Гагаев, П.Гагаев — М. : Флинта, Наука, 2002. — 392с.
42. Гадамер Ганс‑Георг. Герменевтика і поетика : Вибрані твори / Ганс‑Георг Гадамер ; [пер. з нім. О.Мокровольський]. — К. : Юніверс, 2001.— 280с. — (Філософська думка).
43. Галич