ТОПОСИ САКРАЛЬНОГО В ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО

brief description

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
Узунколєва Аліна Вікторівна

На правах рукопису

УДК 821.161.2’06-3219”

ТОПОСИ САКРАЛЬНОГО
В ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО
10.01.01. українська література
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
Хоменко Галина Іванівна,
кандидат філологічних наук, доцент

Харків 2009

ЗМІСТ

Вступ.........................................................................................................................3
Розділ І Топологія сакральності як органічний ракурс
вивчення літератури переходової доби”..............................................................8
1.1. Сутність сакрального в історії світової гуманітаристики
кінця ХІХ початку ХХІ ст....................................................................................8
1.2. М.Хвильовий у літературознавстві та літературній критиці.
Набутки і перспектива сакральної призматики прози письменника................37
Висновки до розділу..............................................................................................62

Розділ ІІ Квалітативна топологія сакрального М.Хвильового........................65
2.1. Сакральне як misterium tremendum”, misterium fascinas”,
majestas” у шуканнях письменника-інтуїта”...................................................65
2.2. Топос трансґресивності сакрального та його кореляти
в межах ідеологеми радість бунту проти логіки”.............................................83
2.3. Топос антиномії сакрального як підґрунтя топосів
романтичної антиномії М.Хвильового.............................................................107
Висновки до розділу............................................................................................125

Розділ ІІІ М.Хвильовий і рецепція сучасності в аспекті
сакральної топології............................................................................................128
3.1. Сакральна призматика революції і війни в письменника-модерніста....128
3.2. Свято як сакральна подія.............................................................................157
Висновки до розділу............................................................................................187

Висновки..............................................................................................................189
Список використаних джерел............................................................................196

ВСТУП
Сакральне традиційно вважалося феноменом релігійного культу чи міфології. Однак з історичним поступом людства священне послідовно проявляє себе в усіх сферах буття індивіда, у тому числі й у літературі, оскільки слово письменника, вбираючи в себе всі сенси життя, стає частково незалежним від свого творця, таємничим і загадковим священним. Набутки світової гуманітаристики переконують у тому, що сакральна призматика художніх творів є органічним засобом висвітлення парадоксальних моделей, серед яких розуміння секулярної літератури як змови та зла по відношенню до священних текстів і водночас способу ресакралізації (О.Дугін), гуманізація сакрального у доробку письменників-атеїстів (С.Зенкін) та інші. Ці парадокси зумовлені самим феноменом сакрального, неможливістю його однозначних дефініцій.
Підтвердженням актуальності порушеної проблеми може бути конференція Сакральне поза релігіями”, проведена 7-8 лютого 2005року Французькою асоціацією суспільних наук у Парижі, на якій акцентовано значення інтерпретації сакрального не тільки як ідеї-матриці релігії” та релігіїяк системи управління сакральним” (А.Юбер), а й сакрального як виняткового поліморфічного явища, небезпечної, незрозумілої, важко керованої і найвищого ступеня діяльної енергії” (Р.Кайуа), її співвіднесення із множиною сфер людського життя. Окрім того, було вказано, що психоаналітична метафізика, яка дістала справжнє визнання, перемістила сакральне зі світу трансцендентної віддаленості всередину суб’єкта, виділивши в його душі позасуб’єктний механізм продукування сенсів. Разом із розкодовуванням священного та його проникненням у світське існування конкретної історичної спільноти, на думку провідних гуманітаристів, відбувається одночасна десекуляризація, повернення” сакрального, що втілюється у творенні нових смислових моделей та значеннєвих шифрограм.
Не випадково подібна абсолютизація багатоликості та невизначеності священного супроводжується інтерпретацією його проявлень у літературі 1920-х років, періоду не лише атеїзму, а й краху духовних цінностей в умовах НЕПу. У цьому переконують розвідки вітчизняних і зарубіжних літературознавців, присвячені питанням священного в мистецтві слова (студії Віри Агєєвої [3; 56], Юрія Безхутрого [2226], Марини Варданян [52], Юрія Ганошенка [6263], Георгія Грабовича [7273], Тамари Гундорової [8081], Кирила Кобріна [147], Лади Коломієць [156157], Олени Меншикової [213], Олени Муслієнко [225227], Леоніда Плюща [258262], Галини Хоменко [322331], Юрія Шереха (Шевельова) [348], Наталі Шумило [357358] та ін.), а також культурологічні праці Жоржа Батая [1216], Мірча Еліаде [109110; 362], Роже Кайуа [140], Рудольфа Отто [379], ДенідеРужмона [271], МиколиХренова [334] і багатьох інших.
Проте й дотепер в українському літературознавстві немає спеціальних студій, присвячених безпосередньому вивченню топіки, характерної для творчості того чи іншого письменника або доробку представників конкретного періоду розвитку мистецтва слова, крізь призму сакрального світовідчуття. Актуальність дисертації визначається тим, що в процесі літературознавчих студій сакрального у творчості М.Хвильового, предметом яких здебільшого були міфи, у тому числі авторські, або його окремі релігійні чи антропософські інтенції, органічно як наступний крок постала проблема дослідження цілісної концепції сакральних шукань письменника через прочитання топосів сакрального в його прозі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах плану наукової роботи кафедри української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за проблемою Концепція людина світ” в українській літературі ХХ століття”. Тему дослідження затверджено на засіданні вченої ради Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (протокол №2 від 12 травня 2006 року) та бюро Наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол №3 від 8 червня 2006 року).
Мета роботи дослідити художню прозу М.Хвильового як територію проявлення топосів священного головних складників концепції сакрального світосприйняття письменника.
Мета передбачає розв’язання низки завдань:
· визначити сутність сакрального в історії світової гуманітаристики кінця ХІХ початку ХХІ ст.;
· дослідити інтенції священного в історіографії М.Хвильового та з’ясувати перспективи інновації сакральної призматики його художньої прози;
· проаналізувати сакральне як misterium tremendum”, misterium fascinas”, majestas” у шуканнях письменника-інтуїта;
· розкрити принципи кореляції іманентної трансґресивності сакрального та ідеологеми романтика вітаїзму” М.Хвильового;
· розглянути топос антиномії сакрального як підґрунтя романтичної антиномії письменника;
· простежити особливості рецепції революції та війни, свят М.Хвильовим в аспекті сакральної топології.
Об’єктом літературознавчого аналізу стала творчість М.Хвильового як сфера інноваційних шукань переходової доби”.
Предмет дослідження сакральні інтенції письменника, закодовані в топосах його художньої прози.
Теоретико-методологічну основу роботи складають літературознавчі студії Віри Агеєвої [26], Юрія Безхутрого [2026], Тамари Гундорової [7981], Лідії Кавун [138139], Юрія Лавріненка [178181], Михайла Наєнка [229230], Леоніда Плюща [258262], Галини Хоменко [322328], Юрія Шереха (Шевельова) [348] та багатьох інших.
Концептуальною основою дисертації є ідеї, проголошені у працях провідних мислителів кінця ХІХ початку ХХІ ст.: Аленаде Бенуа [30], Жоржа Батая[1216], Еміля Дюркгайма [108], Мірча Еліаде [109110; 362], Рене Жирара [115], Роже Кайуа [140], ЛєшекаКолаковського [153; 378], Ернста Кречмера [170], Мішеля Маффесолі [206207], Фрідріха Ніцше [232237], Рудольфа Отто[379], Зігмунда Фройда [312], Освальда Шпенглера [355], Карла Густава Юнга [364366] та ін.
З огляду на специфіку предмета та завдань дослідження, роботу структурує метод трансдисциплінарного прочитання тексту, що передбачає інтерпретацію його моделей як органічних інтеґральних кодів, місця парадоксального перетину ідео- та алогенетичних феноменів.
Наукова новизна дисертації та особистий внесок здобувача полягають у формулюванні концепції нової сакральності” М.Хвильового. У роботі вперше розглядається сакрум письменника як парадоксальна топічна структура, утворена схваленням/запереченням усталених виражальних формул у їх конвенційному та архетипальному варіантах.
Уперше подано інтерпретацію домінантних топосів сакрального, виявлених на рівні органічної для автора інтеґрації множини вчень, засвоєних зі сфери філософії, психоаналізу, психопатології, міфології, містики тощо.
У дисертації уточнено значення головних складників топіки священного у прозі М.Хвильового; розвинуто думку про іманентність сакральних цінностей для літератури модернізму епохи смерті Бога” та про виняткову роль сакрального у структуруванні інтелектуального тексту.
Практичне значення роботи полягає в тому, що вона суттєво розширює уявлення про глибинний сенс художньої творчості українських митців 20-хрр.ХХст., які сформувалися в науковому світі, сприяє глибшому осягненню світоглядних та естетичних засад тогочасної літературної традиції, передовсім питання про її універсальний характер і національну специфіку.
Матеріали дисертації можуть бути використані у викладанні курсу історії української літератури ХХ ст. у вищих та середніх навчальних закладах, у підготовці спецкурсів, спецсемінарів з обраної проблеми, монографічних студій, дипломних і курсових робіт, присвячених питанням сакрального та його прояву в мистецтві слова, а також у процесі вивчення основних засад модернізму як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі.
Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи викладено у доповідях на міжнародних, всеукраїнських наукових конференціях і конґресах Наукова молодь: досягнення та перспективи” (Луганськ, 2006), Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2006), Іван Франко і національне й духовне відродження України: до 150-ї річниці від дня народження” (Харків, 2006), Іван Франко: дух, наука, думка, воля” (Львів, 2006), Іван Франко та розвиток філософсько-антропологічного і гуманістичного спрямування філософської і культурологічної думки в Україні” (Львів, 2006), Великий Майстер Березоля”. До 120-річчя від дня народження Леся Курбаса” (Харків, 2007), ІХ Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 2007), Мова і мовний потенціал особистості в поліетнічному середовищі” (Мелітополь, 2007), Література, мистецтво і гуманітарні науки ХХІ століття у перспективі глобалізаційних процесів” (Харків, 2008), а також на засіданні кафедри української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди (Харків, 2008).
Основні положення дисертації висвітлено у 9 публікаціях, 5 з яких у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та реєстру використаних джерел (381 позиція). Загальний обсяг дослідження 231 сторінка, із них 195 сторінок основного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ

Завершене дисертаційне дослідження дає можливість зробити такі висновки.
Особливістю модерністського світовідчуття вважається проголошення смерті Бога” традиційних культів та вироблення власного, альтернативного традиційному сакруму. М.Хвильовому, як і більшості українських письменників переходової доби”, у цьому процесі став у нагоді досвід пошуків священного світовою та вітчизняною гуманітаристикою. Крім того, актуальними для митця були як доробок представників попередніх епох, зокрема ХІХ ст. (К.Маркса, Ф.Ніцше та ін.), так і праці сучасників (Е.Кречмера, О.Шпенглера, К.Г.Юнга та ін.). Таким чином, стверджувалася думка про значення священного для духовних пошуків усіх поколінь.
Феномен сакрального є досить містким за своєю сутністю поняттям, про що свідчать неоднозначні тлумачення його провідними мислителями кінця ХІХ початку ХХІ ст.
З одного боку, сфера сакрального вважається площиною об’єктивної іншої сили, яка є набагато могутнішою за людину та відкидає можливість розумового осягнення меж її існування. Усе, що пов’язане зі священним, таємниче, загадкове, відмежоване від мирського численною кількістю табу. Сакральне виявляється людям у процесі ієрофанії, у ритуалах та інших культових служіннях.
З іншого боку, священне виступає іманентною рисою людської особистості, визначаючи коло емоцій, бажань, пристрастей окремого індивіда або людської спільноти. Воно здатне проявлятися в афективних, екстатичних станах людини, у способі існування певного кола осіб, який регламентується певним набором правил і заборон.
Про подібну багатовимірність та багатовекторність феномена священного свідчить і той факт, що однаково цінними для розуміння його були думки речників зовсім протилежних поглядів на сутність сакрального навіть у межах однієї галузі гуманітаристичних знань. Розгляд поняття священного в різних аспектах: психологічному, трансцендентальному, соціологічному тощо (в залежності від ознак сакрального, що беруться до уваги) дозволяє продемонструвати його універсальність та здатність до трансформації. У певні часові періоди відбувається оновлення сакральних формул у зв’язку з появою інших явищ, які стають священними.
Пошуки нової сакральності” 20-х рр. ХХ ст. визначало уявлення про священне як джерело життєвої енергії. Цей процес характеризувався прагненням людей відчути повноту буття, відкрити сенс свого існування, що зумовило звернення до сфери топосів творців нової елітарної літератури, з-поміж яких перша роль належала М.Хвильовому.
Топоси, будучи первісно абстрактними формулами книжкового походження, виступали своєрідними шифрограмами, зрозумілими для представників багатьох поколінь. Проте самі теоретики поняття топос” наголошували на його амбівалентному характері, адже поряд із книжковими” топосами з’являлися, розвивались і видозмінювалися категорії живого мислення, які співвідносилися зі структурами колективного несвідомого, архетипами. Отже, у доробку М.Хвильового відбувалася деструкція абстрактних, книжкових формул, що набували ознак архетипів і трансформувались у зв’язку із новим світорозумінням. При цьому весь свій культурний і життєвий досвід, у тому числі й досвід існування у сакральному, письменник міг сконцентрувати в одному образі точці, чим і визначається особливість його художнього світу.
Численні літературознавчі та культурологічні розвідки, присвячені проблемам сакрального в мистецтві слова, дають підстави вважати священне органічною точкою художніх творів, а цей напрямок досліджень досить перспективним. Крім того, поява сучасних студій, у яких М.Хвильовий виступає речником нової сакральності”, свідчить про те, що письменник, незважаючи на значний доробок хвильовознавства, і досі залишається непізнаним.
Топосами прозової спадщини митця стають основні риси сакрального: таємничість, непізнаність, величність, жахливість, трансґресивність та антиномічність.
Натура М.Хвильового, за свідченням його сучасників, сама по собі була спрямована на проникнення у таємничість Всесвіту, інтуїтивне осягнення істини буття. Процес його духовних пошуків характеризується синтезом різних світоглядних і релігійно-філософських систем: християнського вчення, Кабали, ніцшеанства, антропософії та ін. Результатом було створення М.Хвильовим, подібно до інших українських письменників, що у світі сучасних їм тенденцій поєднували в собі надфілософа” й надфілолога”, власної концепції духовно оновленої особистості, яка керувалася власною волею і була апологетом культу енергії”. Таким чином відбувається обоження людини, відчуття нею своєї могутності та вседозволеності. Традиційний для Середньовіччя топос храму як центру світобудови інтеріоризується і трансформується у топос становлення внутрішньої церкви (наприклад, у творах Кімната ч. 2”, Юрко”, Заулок” тощо). У цьому сенсі значну роль відіграє використання літератором у процесі осмислення феномена священного та його вираження пандемічних схем філософії життя і психоаналізу. У моделі сакрального, запропонованій митцем, християнство співіснує з альтернативними об’єктами сакралізації. Письменник намагається створити релігію мас. Поряд із розчаруванням у дійсності в нього виступає закоханість у життя в усій його повноті, що є синдромом діонісійського світовідчуття.
При цьому розкривається і роль сакрального як стилетворчого чинника. Так, ефект таємничості досягається митцем через використання числових і буквених шифрограм (Кімната ч.2”, Я (Романтика)”, Вовк”, Сентиментальна історія” та ін.), іменних кодів (Силуети”, Санаторійна зона”, Вальдшнепи”, Пудель” і т.д.), символізацію просторових образів (Санаторійна зона”, Сентиментальна історія”, Юрко”, Заулок” тощо), колористику (Зав’язка”, Злочин”, Синій листопад, Я (Романтика)”), насичення текстів смаковими та олфакторними образами, змалювання залежності життя персонажів від атмосферичних і сезонних ритмів (Санаторійна зона”) тощо. Специфіка художнього вираження М.Хвильовим пошуків нової сакральності” полягає й у психологізмі оповіді, містифікації сюжету шляхом постійних алюзій на біблійні події (Арабески”, Пудель”, Лілюлі” та ін.), часи Великої Французької революції (Сентиментальна історія”, Редактор Карк”), створенні тексту, в якому проглядає мить істини, заглибленість у метафізичні площини, що робить його іманентно пов’язаним із трансцендентним, божественним.
У митця наперед виступає топос трансґресивності сакрального, що характеризується можливістю прориву поза межі” реальної дійсності, до справжнього буття в усій його повноті. Зазвичай він розкривається автором за допомогою численних мікротопосів. Наприклад, для романтика революції трансґресія була іманентною, бо у своєму фанатизмі він відкидав будь-які моральні приписи і раціональне осмислення своїх вчинків. У такому випадку вона набувала зовнішніх форм вираження в революційному чи святковому дійстві. У прозі письменника трансґресія позначилася на розкритті змісту топосів революції, війни, свята, практично, в усіх творах (Я (Романтика)”, Санаторійна зона”, Вальдшнепи”, Лілюлі” та ін.).
Щодо внутрішнього прориву у сферу сакрального, то трансґресивним М.Хвильовий подає стан митців, окреслюючи їх креативний процес як екстатичний. Крім того, у нього подібні персонажі, відкидаючи реальне існування, були здатні формувати нові реалії, а отже, перебирали на себе функції Бога-творця. Традиційний топос поета-пророка, речника одвічних істин, набуває у письменника рис творця всіх життєвих форм (Силуети”, Лілюлі”, Редактор Карк” та ін.). Сам М.Хвильовий виступає автором вічного слова, що містить у собі імператив множинної рецепції апокрифічного сакрального тексту. Відтак, топос митця, який є носієм глибинної мудрості, стає своєрідною проекцією архетипу Мудрого Старого.
Близькими до творчих особистостей за своєю здатністю проникати в таємниці буття та одержимістю є в М.Хвильового божевільні. Правда, у письменника 1920-х років топос божевільного приходить на зміну деструкованому топосу юродивого як людини, безпосередньо пов’язаної зі сферою сакрального, а тепер і такої, що сама сповнена божественного духу. У нових умовах топос юродивого втрачає свою вагу як абстрактна формула. Він набуває ознак справжньої психічної хвороби, викликаної тогочасною дійсністю (Із лабораторії”, Санаторійна зона”, Кімната ч.2” тощо). Не випадково серед провідних формул відображення сакральних шукань М.Хвильового можна назвати радість бунту проти логіки”, безумну подорож”.
У дисертації підкреслюється, що письменник, подібно до інших представників 20-х рр. ХХ ст., вимагав від мистецтва розкриття істинної сутності переходової доби”. Тому він звертав увагу на існуюче ще з давніх пір усвідомлення сакрального не лише як божественного, а й як його протилежності демонічного (Бандити”, Вовк” та ін.). Це відтворюється у прозі митця в людських типах, які відображають різні моделі антиномій: послідовних суперечностей, контрадикторних та контраст-гармонії. Проявом послідовних суперечностей є становлення особистості фаустівського типу. Архетип Фауста у письменника стає символом людини переходової доби”, члена оновленого суспільства. Зовсім іншим варіантом антиномічних переживань сакрального є флуктуація героя (Бандити”). М.Хвильовий звертається також до архетипу дитини, що сприймає сакральне в його повноті, без розрізнення різнополюсних елементів (Сентиментальна історія”, Лілюлі”, Санаторійна зона”). Автор наголошує, що процес уходження героїв його творів у суспільне життя супроводжується переборенням ними власного інфантилізму, зокрема тим, що в якості креативної сили, яка веде до поступу людства, обирається Зло (Вальдшнепи”, Санаторійна зона” та ін.). Долаючи розколотість власного внутрішнього Я”, що розривалося між людськими почуттями та відданістю ідеї, романтики революції у М.Хвильового проходять шлях від християнства з ідеєю любові в центрі до діонісійства з його жорстокістю.
Цей процес був нерозривно пов’язаний із революційними подіями 1917року. Зокрема, топос революції як сакрального дійства розкривається завдяки відновленню традиційних топосів архетипів кінця світу” та втраченого раю”. У прозі письменника есхатологічний міф реалізувався у вигляді збройного повстання, де вогнепальна зброя та пожежі уявлялися в ролі священного вогню очищення. Мета змін в оновленому революцією суспільстві побудова загірної комуни” або досягнення абстрактної далі” як варіацій архетипу втраченого раю”, культурну і духовну основу яких складали східні цивілізації.
Усвідомлення М.Хвильовим переродження революції, викликаного появою холодного розрахунку філістерів замість чистої ідеї її романтиків, призвело до появи в його творах топосів туги, суму за пориваннями революційних часів та прагнення нової спроби досягти омріяної Землі Обітованої.
Сакральний революційний ентузіазм заміщає ентузіазм праці та свята, які швидко втрачають піднесеність. Топоси святкового дня, свята-праці у прозі М.Хвильового, як і багатьох інших письменників 1920-х років, розкриває прагнення людей вирватись із безрадісних постреволюційних буднів: розкріпачення в інтимних стосунках, уживання алкоголю та різних наркотичних трав для виходу в інші світи тощо були своєрідними трансґресивними актами, спрямованими на відчуття повноти існування. При цьому еротичним топосам виділяється одне із провідних місць у топічній системі митця.
Сам топос свята в автора представлений розгалуженою системою святкувань. Створювалися нові свята на честь подій, пов’язаних зі становленням нової влади, зокрема 7 Листопада, присвячене більшовицькому перевороту, або 1 Травня, День трудящих, та оновлювалися старі, набуваючи зовсім іншого сенсу, як, наприклад, це відбувалося з Різдвом чи Великоднем.
Особливості світовідчуття постреволюційного суспільства у прозі М.Хвильового виражали топоси елітарних, камерних свят, представлених філософським театром, ритуальним споживанням кави та чаюванням тощо, а також топоси масових дійств, які набували рис карнавалу. Традиційний топос світ театр” у письменника розчиняється в життєвому потоці і стає, з одного боку, засобом втечі від дійсності в ілюзорний світ, а з іншого способом осягнення вищої істини буття, проникнення у сферу сакрального.
Незважаючи на те, що й при відображенні святковості існування у М.Хвильового часто проступають песимістичні мотиви, це не є свідченням поразки в пошуках священного чи зневір’я митця: він іде з життя, уславлюючи його сакральність, справді сферичними проявами якої були революція та загірна комуна”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С. Риторика как подход к обобщению действительности // Поэтика древнегреческой литературы; [отв. ред. С.Аверинцев] / С.Аверинцев. М.: Наука, 1981. С. 1516.
2. Агеєва В. Автор і герой у структурі новели Миколи Хвильового / В.Агеєва // Слово і час. 1993. №12. С. 1621.
3. Агеєва В. Зайві люди” у прозі М.Хвильового / В.Агеєва // Слово і час. 1990. №10. С. 39.
4. Агеєва В. Микола Хвильовий / В.Агеєва. К.: Либідь, 1998. С. 284292. (Історія української літератури ХХ століття: підручник : у 2кн./ за ред. В.Дончика; кн. 1: Перша половина ХХ ст.).
5. Агеєва В. Микола Хвильовий // Хвильовий М. Новели, оповідання. Повість про санаторійну зону”. Вальдшнепи”. Роман. Поетичні твори. Памфлети; [за ред. М.Жулинського] / В. Агеєва. К.: Наукова думка, 1995. С. 530. (Б-ка укр. літ. Рад. укр. літ).
6. Агеєва В. Пошуки втраченого часу (Часова організація прози Миколи Хвильового) / В. Агеєва // М.Хвильовий. Проблеми творчості : тези доповідей міжвуз. наук. конф., присвяченої 100-річчю від дня народження письменника. Х.: ХДПІ, 1993. С. 312.
7. Агеєва В. Проблеми розвитку малої” прози в журнальній критиці 20-х років // Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки: Літературно-критичні статті; [упоряд. В.Дончик] / В.Агеєва К.: Дніпро, 1991. С.124170.
8. Агеєва В. Шлях буремний і скорбний. Творчість Аркадія Любченка / В.Агеєва // Березіль. 1991. №9. С. 3946.
9. Андреев Л. Дневник Сатаны // Андреев Л. Анатэма: Избр. произведения / Л. Андреев. К.: Дніпро, 1989. С. 311444.
10. Антоненко-Давидович Б. Смерть / Б.Антоненко-Давидович. К.: Дніпро, 1991. С.220338. (Твори: у 2т. / Б. Антоненко-Давидович; т.1).
11. Балей Ст. Поняття етичного добра і зла в сучасній фільософії / Ст.Балей. // Літературно-науковий вісник. 1912. Т. 60 (LX). .
Кн.10. 1912. С.166180.
12. Батай Ж. Запрет и трансгрессия / Ж. Батай; [пер. Е.Герасимова]. Режим доступу: http://vispir.narod.ru/bataj2.htm. Ассоциация осознания смерти Бога.
13. Батай Ж. Из Внутреннего опыта” // Танатография Эроса: Жорж Батай и французская мысль середины ХХ века; [сост., пер. и коммент. С.Фокин] / Ж. Батай. СПб.: Мифрил, 1994. С. 223243.
14. Батай Ж. Из Слез Эроса” // Танатография Эроса: Жорж Батай и французская мысль середины ХХ века; [сост., пер. и коммент. С.Фокин] / Ж.Батай. СПб.: Мифрил, 1994. С.269308.
15. Батай Ж. Литература и Зло / Ж. Батай; [пер. с фр.]. М.: Изд-во МГУ, 1994. 166 с.
16. Батай Ж. Теория религии. Литература и зло / Ж. Батай; [пер. с фр. Ж.Гайкова, Г.Михалкович]. Мн.: Современный литератор, 2000. 352с.
17. Бауэр В. Энциклопедия символов / В. Бауэр, И.Дюмотц, С.Головин; пер. с нем. Г.Гаев. М.: КРОН-ПРЕСС, 2000. 504 с.
18. Бахматова Г. Російська орнаментальна проза: світовідчуття на межі епох / Г. Бахматова // Радянське літературознавство. 1988. №10. С.2534.
19. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / М. Бахтин. [2-е изд]. М.: Худож. лит., 1990. 543 с.
20. Безхутрий Ю. Метафора топосу: художній простір у прозі М.Хвильового / Ю.Безхутрий // Вісник ХНУ. Серія: Філологія. 2005. Вип. 43. №647. С. 117121.
21. Безхутрий Ю. Митець і влада. Мотиви й інтертекст в оповіданні М.Хвильового Лілюлі” / Ю.Безхутрий // Слово і час. 2003. №5. С.4756.
22. Безхутрий Ю. Модерністична парадигма прози М.Хвильового / Ю.Безхутрий, І. Московкіна // Вісник ХНУ. Серія: Філологія. 2004. Вип. 39. №607. С. 4348.
23. Безхутрий Ю. Модерністські інтенції в прозі М.Хвильового / Ю.Безхутрий // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (літературознавство). Кіровоград: РВВ КДПУ ім.В.Винниченка, 2006. Вип. 64. .
Ч. 1. 2006. С. 6978.
24. Безхутрий Ю. Неоміфологізм у новелі Я (Романтика)” Миколи Хвильового / Ю.Безхутрий // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Х., 2002. Т. 9. С.85102.
25. Безхутрий Ю. Хвильовий: проблеми інтерпретації / Ю.Безхутрий. Х.: Фоліо, 2003. 495 с.
26. Безхутрий Ю. Художній світ Миколи Хвильового: дис. ... доктора філол. наук: 10.01.01 / Безхутрий Юрій Миколайович. Х., 2003. 423с.
27. Белая Г. Дон Кихоты 20-х годов: Перевал” и судьба его идей / Г.Белая. М.: Советский писатель, 1989. 400 с.
28. Белый А. Начало века. Воспоминания: в 3 кн. / А.Белый; [редкол.: В.Вацуро, Н.Гей, Г.Елизаветина и др.; подгот. текста и коммент.: А.Лавров]. М.: Худож. лит., 1990. .
Кн.2. 1990. 687 с.: ил., портр.
29. Бенвенист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов / Э.Бенвенист; [пер. с фр.]. М.: Прогресс-Универс, 1995. 456с.
30. Бенуа А. де. Путь к сакральному (глава из книги Comment peut-on etre paien?”) / А. де Бенуа; [пер. з фр.]. Режим доступу: www.seidr.woods.ru. Интернет-журнал SEIDR”.
31. Бердяев Н. Духи русской революции // Из глубины: Сборник статей о русской революции / Н.Бердяев. [перепеч. изд. 1918 г.]. М.: Новости, 1991. С. 4990.
32. Бердяев Н. Судьба России: Сочинения / Н.Бердяев. М.: Эксмо-Пресс; Х.: Фолио, 1999. 736 с.
33. Бердяєв Н. Человек и Бог. Духовность // Бердяєв Н. О человеке, его свободе и духовности: Избранные труды; [ред.-сост.Л.Новикова и И.Сиземская] / Н.Бердяев. М.: Московский психолого-соц. институт: Флинта, 1999. С. 3743.
34. Бернанос Ж. Під сонцем Сатани // Бернанос Ж. Під сонцем Сатани; Щоденник сільського кюре: [романи] / Ж.Бернанос; [пер. з фр. В.Шовкун]. К.: Юніверс, 2002. С.25284.
35. Бернанос Ж. Щоденник сільського кюре // Бернанос Ж. Під сонцем сатани; Щоденник сільського кюре: [романи] / Ж.Бернанос; [пер. з фр. В.Шовкун]. К.: Юніверс, 2002. С.284533.
36. Білецький О. Про прозу взагалі і про нашу прозу 1925 р. / О.Білецький// Червоний шлях. 1926. №3. С. 133163.
37. Блакитний (Еллан) В. Твори: Повне зібрання / В.Еллан-Блакитний; [укл. Г.Коцюба]. Х.: ДВУ, 1929. 396 с.
38. Блок А. Безвременье // Блок А. О литературе; [сост. и примеч. Т.Бедняковой] / А.Блок. М.: Худож. лит., 1980. С. 2136.
39. Блок А. Из дневников и записных книжек / А.Блок. Л.: Худож. лит., 1982. С. 77281. (Собрание сочинений: в 6 т./ Блок А.; т.5.: Лирическая проза. 19061921. Автобиография. 1915. Из дневников и записных книжек. 19011921. Последние дни императорской власти. 1918).
40. Блок А. Интеллигенция и революция / А.Блок Л.: Худож. лит., 1982. С. 229239. (Собрание сочинений: в 6 т. / А.Блок; т. 4.: Очерки. Статьи. Речи. 19051921).
41. Бобошко Ю.Духовна спадщина Леся Курбаса // Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини; [упоряд. і прим. М.Лабінського] / Ю.Бобошко. К.: Дніпро, 1988. С.929.
42. Боговін О. Тип нової” жінки в романах Ф.Достоєвського Ідіот” та М.Хвильового Вальдшнепи”: компаративний аспект / О.Боговін // Актуальні проблеми слов’янської філології: міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В.Зарва. Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. Вип.ХІІІ: Лінгвістика і літературознавство. С. 173177.
43. Бойчук Б. Два поети / Б.Бойчук // Сучасність. 1965. Ч. 4 С.49.
44. Бондар І. Найкращий твір Миколи Хвильового / І.Бондар // Березіль. 1993. №1. С. 154157.
45. Бондаренко Л. Биоэнергетический закон в психоанализе (по материалам публикаций 20-х годов в Украине) // История психоанализа в Украине; [сост. И.Бутько, Л.Бондаренко, П.Петрюк] / Л.Бондаренко. Х.: Основа, 1996. 360 с.
46. Бондар-Терещенко І. Хвилюватися без обрізків / І.Бондар-Терещенко // Український засів. 1994. Ч. 1. С. 4346.
47. Бонхёффер Д. Сопротивление и покорность / Д.Бонхёффер; [пер. с нем.]. М.: Прогресс, 1994. 344 с.
48. Брюховецький В. Романтик із непоступливою вдачею / В.Брюховецький // Радянське літературознавство. 1989. №8. С.2528.
49. Булгаков С. На пиру богов // Из глубины: Сборник статей о русской революции / С.Булгаков. [перепеч. изд. 1918 г.]. М.: Новости, 1991. С. 91156.
50. Булгаков С. Религия человекобожия в русской революции / С.Булгаков// Новый мир. 1989. №10. С. 211229.
51. Вайднер Д. О риторике секуляризации / Д.Вайднер; [пер. с нем. Л.Григорьева] // Новое литературное обозрение. 2007. №4(86). С.2660.
52. Варданян М. Романи-утопії В.Винниченка і традиція богоборства” в літературі / М.Варданян // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць / гол. ред. Г.Семенюк. К. : Твім інтер, 2008. Вип.31. .
Ч.2. 2008. С. 457466.
53. Васьків М. Традиції епохи Відродження й українська романістика 20-х років ХХ століття / М.Васьків // Ренесансні студії. Запоріжжя, 2001. Вип. 7. С. 94114.
54. ВдовиченкоГ. Історіософія та філософська антропологія М.Г.Хвильового / Г.Вдовиченко // Мультиверсум. Філософський альманах: зб. наук. праць / гол. ред. В.Лях. К.: Укр. центр духовної культури, 2005. Вип. 50. С. 7482.
55. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В.Бусел]. К.Ірпінь: Перун, 2001. 1440 с.
56. Вісич О. Самообраз Миколи Хвильового / О.Вісич // Гуманітарні науки. 2004. №1. С. 192220.
57. Вітошинська О. Антигерой” (Порівняльна аналіза антигероїв” у Б.Антоненка-Давидовича, М.Хвильового і Ж.-П.Сартра) / О.Вітошинська // Визвольний шлях. 1996. Кн. 3(576). С. 362368.
58. Войтович В. Українська міфологія / В.Войтович. К.: Либідь, 2002. 664с.
59. Гаврилюк Т. Сакральний простір і час як посередник природного та надприродного світів / Т.Гаврилюк. Режим доступу: http://www.newacropolis.org.ua/ua/mif2003.htm/gavryluk1.htm. Новий акрополь. Культурна асоціація.
60. ГаврилюкТ.Священне як елемент людського світогляду / Т.Гаврилюк// Людина і світ. 2003. №3. С. 5154.
61. Гальчук М. Літературне життя на підсовєтській Україні / М.Гальчук. Мюнхен-Париж, 1952.
Ч. 1: Проза 1920-30 років. 1952. 35 с.
62. Ганошенко Ю. Міф, архетип, традиційний образ в українському інтелектуальному романі 20-30-х рр. ХХ ст.: дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / Ганошенко Юрій Анатолійович. Запоріжжя, 2005. 209 с.
63. ГаношенкоЮ. Трансформація міфологеми помираючого та воскресаючого Бога в тоталітарному міфі української літератури 20-х років / Ю.Ганошенко. Режим доступу: http://www.zsu.zp.ua/99/I-rticle.php? item=42. Літературний клуб 99”.
64. Гатов О. Мистецький Париж / О.Гатов // Вапліте. 1927. №2. С.180185.
65. Геворкян А. Леонтьев и Ницше / А.Геворкян // Философские науки. 2005. №5. С.6777.
66. Гессе Г. Демиан. История юности Эмиля Синклера / Г.Гессе. М.: Прогресс Литера; Х.: Фолио, 1994. С. 205324. (Собрание сочинений: в 8 т./ Г.Гессе; т. 2).
67. Головей В. Категорія священного: проблеми етимології та семантики / В.Головей // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького держ. пед. ун-ту ім. І.Франка / ред. кол. Т.Біленко (гол. ред.), В.Лисий, Є.Пшеничний та ін. Дрогобич: Каменяр, 2002. Вип.10. 270 с.
68. Головко А. Бур’ян / А.Головко. К.: Дніпро, 1976. С. 5186. (Твори: в 5 т./ А.Головко ; т.2).