ПРОЗА ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС

brief description

Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка

На правах рукопису

ЗИМОМРЯ Іван Миколайович

УДК 833.3-3 (09) 20”

ПРОЗА ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС

Спеціальність: 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник:
Марко Василь Петрович,
доктор філологічних наук,
професор

Кіровоград 2004

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................................ 3
РОЗДІЛ І ПРОЗА ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ:
АСПЕКТИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДИСКУРСУ ............................................................ 7
РОЗДІЛ ІІ ПСИХОЛОГІЧНІ ВИМІРИ ЖАНРОВОГО ПОЛІФОНІЗМУ
МАЛОЇ ПРОЗИ .............................................................................................................. 19
2.1. Новелістика ............................................................................................................. 21
2.2. Літературні казки ..................................................................................................... 53
РОЗДІЛ ІІІ ПСИХОЛОГІЯ КРИЗОВИХ СТАНІВ:
ГЕРОСТРАТИ” .............................................................................................................. 67
3.1. Роман Герострати”: природа психологічного дискурсу .................................... 71
3.2. Специфіка художнього зображення кризового стану .......................................... 81
РОЗДІЛ IV ПСИХОЛОГІЯ ЛЮДИНИ В ЗАМКНУТОМУ СЕРЕДОВИЩІ:
РОМАН ПРО ДОБРУ ЛЮДИНУ” ............................................................................... 99
4.1. Символіка роману ................................................................................................... 102
4.2. Еволюція особистості в умовах замкнутого середовища
(Міттенвальдський табір) .............................................................................................. 111
РОЗДІЛ V У ПОШУКАХ СМИСЛУ ЖИТТЯ НА МЕЖІ СВІДОМОГО Й ПІДСВІДОМОГО: РОМАН ПРО ЛЮДСЬКЕ ПРИЗНАЧЕННЯ” .......................... 119

5.1. Національний ракурс та його сутність ................................................................. 123
5.2. У вимірах власної ідентичності ............................................................................. 132
5.3. Взаємодія раціонального та ірраціонального ...................................................... 150
5.4. Жінка: соціально-психологічні іпостасі ............................................................... 157
ВИСНОВКИ .................................................................................................................. 169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................................ 174
ДОДАТКИ ..................................................................................................................... 197

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Вивчення художньої творчості Е.Андієвської безпосередньо пов’язане з новітніми подіями в історії України, її становленням як незалежної держави, поверненням до лона рідної літератури творчості письменників з діаспори, теоретичним переосмисленням здобутків і втрат української літератури й літературознавства. Тож значний доробок письменниці повертається до України, входить до свідомості як критики, так і читацького загалу. Це засвідчують видання її прозових та поетичних творів, що побачили світ в Україні впродовж 19922004 рр. Вони ввійшли до шкільних програм і підручників вищих закладів освіти [191, 4851; 21, 7677; 122, 185188]. Поезія Е.Андієвської двічі 2002 та 2003 рр. була номінована на здобуття найвищого визнання Батьківщини Національної премії України імені Т.Шевченка. Усе ж моделі художнього мислення Е.Андієвської, особливості її прози, зокрема парадигми її психологічного дискурсу, все ще недостатньо досліджені. Це зумовлено синкретичним характером її письма. Воно формувалося не без посутнього впливу різних ідей, течій, тенденцій, напрямків тієї доби, коли переживали кризу засади української національної ідеї. Усе це спричиняло драматизм ситуації, яка для українців за межами Вітчизни загострювалась, зміцнюючи почуття причетності української діаспори до своєї нації як незреалізованого суб’єкта історичного розвитку. Дослідники покликані осмислити новаторські ознаки її слова.
Актуальність пропонованої праці зумовлена й тим, що вперше зроблена спроба системно дослідити природу психологічного дискурсу прози Е.Андієвської, символіку, специфіку художнього зображення кризового стану, взаємодію раціонального й ірраціонального в замкнутому середовищі.
Як самобутнє явище в українській літературі другої половини ХХго століття, слово Е.Андієвської концептуально розширює художню карту українського письменства загалом і прози зокрема. Звідси потреба всебічного аналізу особливостей психологізму, що характерний для її великої та малої прози.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукової роботи кафедри української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, пов’язаної з вивченням досягнень українського письменства другої половини ХХго століття в світовому літературному контексті. Тема дисертація затверджена на засіданні Вченої ради КДПУ та Бюро Науково-координаційної ради НАН України з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол від 18 грудня 2003 року).
Мета роботи дослідити психологічний дискурс прози Е.Андієвської. Для реалізації поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
- освоїти праці, в яких розглядається психологізм як теоретичний дискурс;
- проаналізувати наукові джерела про життя й творчість Е.Андієвської;
- виявити специфіку художнього зображення кризового стану, дослідити його психологічні моделі в зв’язку з обставинами життя персонажів та естетичними орієнтаціями письменниці;
- розглянути особливості психології образів та їхню еволюцію в умовах замкнутого середовища;
- осмислити сутність національного ракурсу в романах Е.Андієвської;
- визначити особливості психологізму прози Е.Андієвської в світлі інтеграції різних літературних напрямків;
- розкрити характерні ознаки індивідуального стилю Е.Андієвської: а) взаємодію загальнолюдського й національного в характерах персонажів; б) співвідношення голосів” автора й персонажів, своєрідність форм викладу й композиції творів; в) вчинки персонажів, їх мотивацію, особливості сюжету; г) співвідношення емпіричної правди та гри; д) пошук істини, долання облуди”;
- з’ясувати зв’язок психологізму з різними жанровими структурами.
Об’єктом дослідження є прозова творчість Е.Андієвської в літературному контексті другої половини ХХго століття: мала проза (Подорож”, Тигри”, Джалапіта”, Казки”, Проблема голови”), романи (Герострати”, Роман про добру людину”, Роман про людське призначення”).
Предмет вивчення психологічний дискурс прози Е.Андієвської як визначальна домінанта, засоби творення розмаїтого космосу людської душі.
Теоретико-методологічну основу дисертації складають праці українських та зарубіжних авторів (Г.Сковорода, О.Потебня, І.Франко, Д.Чижевський, М.Бахтін, Ю.Борєв, Л.Виготський, Г.Ґ.Гадамер, М.Гайдеґґер, З.Фройд, К.Ґ.Юнґ, А.Камю, Ж.П.Сартр, С.Кіркегор, К.Ясперс, А.Берґсон, Р.Барт, Ж.Дерріда, Ж.Лакан, Ю.Крістева), в яких розглянуто філософські й естетичні проблеми, що стосуються психологічної сфери буття людини. У процесі написання дисертації враховано концептуальні методологічні підходи до вивчення літературного процесу, що містяться в дослідженнях О.Білецького, Р.Гром’яка, Т.Гундорової, І.Денисюка, В.Дончика, М.Жулинського, Н.Заверталюк, М.Ільницького, Г.Клочека, М.Кодака, Л.Куценка, В.Марка, О.Мишанича, М.Моклиці, В.Моренця, Д.Наливайка, М.Наєнка, С.Павличко, В.Панченка, А.Погрібного, Л.Сеника, Г.Сивоконя, А.Ткаченка, М.Ткачука, В.Фащенка та ін.
Основними методами дослідження є порівняльно-історичний, типологічний та системно-функціональний. Вони дозволили встановити контекстуальні зв’язки художньої творчості Е.Андієвської з українською літературою та світовим письменством. У роботі найповніше використано психологічно-аналітичний метод дослідження, що дав змогу всебічно розкрити шляхи зображення внутрішнього світу персонажів Е.Андієвської у кризових ситуаціях.
Наукова новизна та особистий внесок здобувача визначається тим, що в дослідженні вперше в українському літературознавстві здійснено спробу системного аналізу психологізму художньої прози Е.Андієвської, окреслено визначальні жанрово-стильові чинники її малої та великої прози, осмислено специфіку художнього зображення кризових станів персонажів у замкнутому середовищі, розкрито логіку авторської позиції крізь призму діалогу з письменницею.
Практичне значення роботи. Матеріали дисертації, її висновки можуть бути використані при вивченні історико-літературного процесу в Україні, художнього вираження психологізму в творчості українських письменників, при осмисленні історичної долі й естетики літературно-мистецьких напрямків другої половини ХХго століття; при підготовці лекційних курсів з історії української літератури, спецкурсів і спецсемінарів, що передбачають оцінку, засвоєння здобутків української діаспори в загальноукраїнському національному контексті; при написанні курсових, дипломних, магістерських праць; укладанні відповідних розділів підручників і посібників з історії української літератури ХХго століття.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були висвітлені на наукових конференціях: Всеукраїнській науково-методичній конференції Проблеми післядипломної освіти педагогів” (Ужгород, 2002); Міжнародній конференції Дрогобиччина як посередник культурних і політичних зв’язків між Австрією і Галичиною” (Дрогобич, 2002); Міжнародній конференції (Дрогобич, 2002); науковому семінарі (Кайзерслаутерн, Німеччина, 2003); засіданнях кафедри української літератури та журналістики Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.
Результати дисертаційної роботи опубліковано в монографії, 10 статтях, з них 5 у фахових виданнях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, бібліографії та додатку (інтерв’ю з Е.Андієвською). Загальний обсяг 227 сторінок. Основний текст 173 сторінки. Список літератури становить 328 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

Концепція прози Емми Андієвської заснована на багатьох складниках, з-поміж яких психологічний дискурс визначальний. Він сприяє художній реалізації субстанціальних засад, психологічній наповненості моделі людських характерів та їхнього світу. Засобами прямого й непрямого психологізму письменниця проникає до найглибших таїн своїх персонажів.
Інтелектуальна, філософсько-психологічна, значною мірою експериментальна проза Е.Андієвської концептуально й стильово розширює художню карту українського письменства. Творча манера письменниці виразно індивідуальна. Для неї характерне нетрадиційне осмислення життєвого матеріалу, незвична форма його подачі реципієнту на тлі психологічної характеристики персонажів і мотивів їхніх учинків. Вона використовує здобутки різних літературних напрямків, успішно випробовує свої можливості в багатьох жанрово-стильових модифікаціях, шукає змістові форми художнього самовираження, найбільш адекватні її творчому потенціалу.
Простеження жанрової еволюції в малій прозі Емми Андієвської засвідчує: зразки психологічної новели з внутрішнім монологом були предтечею її великих прозових полотен. Оповідання, новели, поезії в прозі, казки (збірки Подорож”, Тигри”, Джалапіта”, Проблема голови” та Казки”) невід’ємна оригінальна складова творчості письменниці зі своєрідною поетикою жанрового буття поетичної художньої ідеї. Пошуки нових сюжетно-композиційних форм концентруються навколо чинників поглибленого психологізму, естетичних ідеалів, вдосконалення, урізноманітнення вимірів авторського бачення складних і суперечливих виявів людської натури з акцентом на болісних зламах її психіки. Наративні структури малої прози викристалізовують тяжіння до відтворення теперішнього часу новими очима” (Г.Гайне), виокремлення його значущості, що контрастує з великою прозою Е.Андієвської. Новелістичні структури малої форми слід розглядати крізь призму внутрішнього мовлення героїв, що характерне загалом для досвіду українських авторів ХХго століття. На противагу романам (Герострати”, „Роман про добру людину”, „Роман про людське призначення”), де відтворений внутрішній стан героя в екстремальних умовах, межових ситуаціях, у малій прозі наголос робиться на осмисленні факту, події, явища, а також настроїв персонажів, їхніх почуттів, вихоплених із підсвідомості в звичайних умовах. Е.Андієвська один із самобутніх творців зразків малої епічної форми в українському письменстві другої половини ХХго століття.
Художня система Е.Андієвської суголосна добі, що постала після Другої Світової війни й визначала естетичні цінності та їхнє осмислення в умовах протистояння особистості й суперечливого часу. Своєрідність духовних змагань письменниці (на противагу ущемленим цензурою авторам з материкової України) полягає в тому, що вона формувала свій естетичний ідеал в умовах вільного вибору, внутрішньої та зовнішньої свободи для втілення творчих задумів, зокрема в Геростратах”, Романі про добру людину”, Романі про людське призначення”. Звідси актуальність розробки теми геростратизму в романі Герострати” на рівні ідеї людини”, новаторської для української літератури. Образи, витворені грою уяви, заповнюють вакуум кризового стану. Психологізм роману Герострати” простежується на всіх рівнях твору: ідейно-проблемному, образному, наративному, композиційно-сюжетному, словесному. Авторці вдалося художньо виразити психічний (кризовий) стан, що сублімується в проблему геростратизму, з якою органічно пов’язані філософські ідеї, морально-естетичні ідеали та художні узагальнення. Вони сприяють предметній реалізації завдань, які творять тло для кількох вимірів пізнання дійсності: рівень драми свідомості, рівень гри людини зі своїм Я”, рівень самовиявлення образів крізь асоціативні підсвідомі імпульси. Аналіз роману Герострати” засвідчує, що на внутрішнє й зовнішнє вираження кризових станів впливає трансформація життєвого досвіду, соціального й суспільного чинників. Вони спричиняють психологічно зумовлену своєрідну градацію людей-геростратів, які поділяються на пасивних, активних, біологічних. З-поміж принципів, які характерні для творчої манери Емми Андієвської, слід виділити психологічну мотивацію вчинків головного героя Антиквара. Йдеться про пошук оптимального варіанту виходу з кризової ситуації, оціночного обґрунтування її доцільності в межах самоаналізу Я-особи”.
Аналіз Роману про добру людину” переконує: важливою рисою художнього мислення Емми Андієвської є її свідоме прагнення до пошуку експериментальних ходів з виражально-змістовим наповненням. Вона належить до таких письменників-психологів, герої яких у замкнутому середовищі спроможні на раціональні вчинки та дії, заґрунтовані на загальних і часткових, національних і особистісних мотивах етичного, морального, гуманного характеру. Письменниця та її герої духовно пов’язані з Україною. Вона вірить у істину свого художньо осмисленого ідеалу, психологічно обумовленого й природно синтезованого. В його основі суб’єктивний вибір, що означає художнє освоєння важливого рішення, прийнятого Яособою” в межовій ситуації, а звідси самореалізація людини та повнота її максимального розкриття. Йдеться про потужний заряд духовності, що сформувався в своєрідне джерело генетичного фонду для образів з Роману про добру людину”. Воно служить відправним моментом для об’єктивного сприйняття сенсу індивідуального життя конкретного героя як доброї людини”, пізнання її буття в двох площинах психологічній та естетичній.
Будуючи власний художній світ, Е.Андієвська послуговується багатим мовностилістичним арсеналом, аргументовано переплітає уявні картини замкнутого середовища з національними символічними ознаками. Україну уособлює передусім образ-символ соняшника, який у свідомості героїв утілює архетип сонця. Високі моральні начала персонажів перебувають у сфері підсвідомого, поступово розкриваючись залежно від гостроти життєвої ситуації. Письменниця долучає до характеристики доброї людини” емоційно-почуттєву складову, реставрує образи багатьох архетипів, показує переживання, прагнення, потреби персонажів в умовах замкнутого простору через потік світосприйняття, світорозуміння.
Гуманістичний пафос є наскрізним у художній системі письменниці. Її концепція людини оперта на цінності, вироблені українським народом упродовж віків. Звідси питання про правду та кривду, коли остання передує першій. Тому авторка Роману про добру людину” й Роману про людське призначення” традиційно для українських письменників стоїть на боці скривджених, бо визнає пошук боротьби за волю перед неминучим вибором: жити в умовах свободи або рабства. Така домінантна ідея двох творів мотивує прагнення героїв до особистої й фізичної свободи, а також необхідність активних змагань в ім’я її досягнення.
Втілюючи творчі задуми, які віддзеркалюють зміни психічних станів героїв у межовій ситуації, письменниця оригінально будує внутрішні конфлікти, не акцентуючи відкриті форми їх проявів. Це характерно передусім для Роману про людське призначення”. Пошук смислу життя героями у вимірах власної ідентичності постає таким індивідуалізованим явищем, яке трансформує національно-своєрідне в художню реальність. Закон творчої доцільності виправдав себе. Тому стає зрозумілим підхід Е.Андієвської до розв’язання творчих завдань у руслі психологізму. Роман про людське призначення” твір філософський, з елементами дидактизму й такої притчеподібності, яка сприяє концептуальному проясненню життєвого сенсу та посиленню його оптимальної межі з проекцією на взаємодію раціонального та ірраціонального. Письменниця виказує в згаданому романі повне й тонке розуміння внутрішнього світу персонажів, їхніх думок, почуттів, переживань, уводячи до плину художньо-подієвого матеріалу лише вмотивовані епізоди й сцени. Авторські оцінки не тяжіють над ціннісними орієнтаціями героїв, вони складно взаємодіють. Прагнення пізнати сутність внутрішнього стану людини диктує Е.Андієвській особливу зацікавленість драматичними ситуаціями, а також дією механізму психіки (почуття, мотиви, бажання, мрії) в екстремальних умовах. Критерієм досягнення ефекту істинності є не зображення мотиву любові в піднесено-патетичному світлі, а її психологічна колізія, що містить загострені внутрішні переживання. Драматизм страждання найповніше виявляється в долі жінки. Її різні іпостасі виписані філігранно, з глибоким розумінням жіночого душевного космосу.
Проза Е.Андієвської, яка піднесла українську літературу на якісно новий щабель, приваблює глибиною проникнення до внутрішнього світу героїв, мовним багатством, розмаїттям стильових засобів, органічним переплетенням голосів автора й персонажів, майстерно виписаними внутрішніми монологами, уявними діалогами. Неповторного забарвлення художньому світові письменниці надають плин свідомості, складна асоціативність мислення, гра інтуїції й розуму, алюзійність, тонка іронічність. Художня система Емми Андієвської та її поетика оригінальне явище в контексті рідної і світової літератур.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Августин А. Исповедь. М., 2003. 463 с.
2. Агеєва В.П. Українська імпресіоністична проза. Михайло Коцюбинський. Григорій Косинка. Андрій Головко. К., 1994. 160 с.
3. Айтматов Ч. И дольше века длится день. Плаха. Пегий пес, бегущий краем моря. Фрунзе: Кыргызстан, 1988. 656 c.
4. Андієвська Е. Герострати. Мюнхен: Сучасність, 1971. 500 с.
5. Андієвська Е. Джалапіта // Кур’єр Кривбасу. 2004. № 171. Лютий. С. 196207.
6. Андієвська Е. Джалапіта. Нью-Йорк, 1962. 16 с.
7. Андієвська Е. Джалапіта // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. Кн.ІІІ. К., І994. С. 223233.
8. Андієвська Е. // Енциклопедія українознавства для школярів і студентів / Авт.-уклад. В.В.Оліфіренко, С.М.Оліфіренко, Т.В.Оліфіренко, Л.В.Оліфіренко. Донецьк: Сталкер, 2000. С. 910.
9. Андієвська Е. Із збірки „Подорож”. Новелі // Кур’єр Кривбасу. 2004. № 171. Лютий. С. 155177.
10. Андієвська Е. Із збірки „Тигри” // Кур’єр Кривбасу. 2004. № 171. Лютий. С. 182196.
11. Андієвська Е. Казки. Париж-Львів-Цвікау: Зерна, 2000. 137 с.
12. Андієвська Е. Кути опостінь. Нью-Йорк, 1962. 69 с.
13. Андієвська Е. // Мовчан Р., Ковалів Ю., Погребенник В., Панченко В. Українська література. 11 клас. Підручник для середньої загальноосвітньої школи / За заг.редакцією Р.В.Мовчан. К.: Ірпінь, 2001. С. 4851.
14. Андієвська Е. Народження ідола. Нью-Йорк: Слово, 1958. 47 с.
15. Андієвська Е. Подорож: Новелі. Мюнхен, 1955. 100 с.
16. Андієвська Е. Подорож. 2 видання. К.: Кобза, 1994. 224 с.
17. Андієвська Е. Проблема голови. Новелі. Львів, 2000. 60 с.
18. Андієвська Е. Роман про добру людину. Київ: Орій”, 1993. 270 с.
19. Андієвська Е. Роман про людське призначення. Сучасність, 1982. 454 с.
20. Андієвська Е. Тигри. Нью-Йорк, 1962. 49 с.
21. Андієвська Е. // Українська література: Хрестоматія для 11 кл.серед.навч.закладів / Упоряд. Р.В.Мовчан, Ю.І.Ковалів. Київ; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2000. С. 7677.
22. Андієвська Е. // Універсальний словник енциклопедія / Гол.ред.ради чл.-кор. НАНУ М.Попович. К.: Всеувито, Новий друк, 2003. С. 57.
23. Антипович Т. Варіативність світів Емми Андієвської // Книжник review. 2001. №11. Травень. С. 9.
24. Багряний І. Сад Гетсиманський. К.: Дніпро, 1992. 528 с.
25. Бадзьо Ю. Право жити. Україна в складі СРСР, людина в системі тоталітарного соціалізму. К.: Таксон, 1996. 400 с.
26. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ.ред. и вступ.ст. Г.К.Косикова. М.: Прогресс, Универс, 1994. 616 с.
27. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М., 1975. 502 с.
28. Бахтин М. Проблемы творчества Достоевского. Проблемы поэтики Достоевского. К.: NEXT, 1994. 509 с.
29. Бахтин М. Фрейдизм. Формальный метод в литературоведении. Марксизм и философия языка. Статьи. М.: Лабиринт, 2000. 640 с.
30. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М., 1986. 445 с.
31. Бергсон А. Опыт о непосредственных данных сознания. Материя и память // Бергсон А. Собрание сочинений. В 4-х т. М.: Московский клуб, 1992. Т. 1. 336 с.
32. Бердяев Н.А. О назначении человека. М., 1993. 383 c.
33. Бердяев Н. Философия свободы. Смысл творчества / Вступ.ст., сост., подгот.текста, примеч. Л.В.Полякова. М.: Правда, 1989. 607 с.
34. Берлін І. Націоналізм: знехтувана сила // Слово і час. 1993. №3. С. 95110.
35. Биофилософия. М., 1997. 264 с.
36. Бичко А., Бичко І. Свобода як комунікайна парадигма взаємодії природного і людського буття: екзистенційний вимір // Наукові записки факультету романо-германської філології Дрогобицького державного педагогічного університету ім.І.Франка. Acta philologica: Volumen 1. Studia hermeneutica. Герменевтика тексту: між істиною і методом / За редакцією М.Зимомрі, Я.Лопушанського, Р.Мниха, О.Радченка. Дрогобич: Коло, 2003. С.115122.
37. Біляїв В. „На неокраянім крилі...” (Штрихи до літературних портретів західної діаспори). Донецьк, 2003. 348 с.
38. Боднар Ю. Фантастичні світи Емми Андієвської // Столиця. 1998. №20. С.9.
39. Бойко А.Н. Проблема бессознательного в философии и конкретных науках. К.: Вища школа, 1978. 185 с.
40. Бондар-Терещенко І. Е.А. як WWW // Книжник review. 2001. №11. Травень. С. 9.
41. Бондаренко Ю. Національна парадигма українського екзистенціалізму // Слово і час. 2003. №6. С.64-69.
42. Борев Ю. Художественные направления в искусстве ХХ века: Борьба реализма и модернизма. К.: Мистецтво, 1986. 131 с.
43. Борев Ю. Эстетика. М.: Политиздат., 1988. 495 с.
44. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування. К., 1993. 414 с.
45. Буряк О. Міфологізм художнього мислення Богдана-Ігоря Антонича та Ігоря Калинця. Дис. канд.філол.наук:10.01.01. Кіровоград, 2001. 168 с.
46. Буценко О. Притча про наш світ // Всесвіт. 1991. №9. С.193194.
47. Василишин І. Віртуальний світ українського екзистенціалізму (Ю.Косач і В.Домонтович) // Слово і час. 2003. №6. С. 7075.
48. Вервес Г. Український авангардизм у контексті європейського (серед маніфестів і програм) // Українська література: Матеріали І конгресу Міжнародної асоціації україністів (Київ, 27 серпня 3 вересня 1990 р.). К.: Обереги, 1995. С. 5971.
49. Вовк В. Казки. Мюнхен, 1956. 32 с.
50. Водолазька С. Антологія трансцендентної самотності Емми Андієвської // Слово і час. 2004. №1. С. 4953.
51. Водолазька С. Постмодерністські акценти у творчості Емми Андієвської: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Київський національний університет ім.Т.Шевченка. К., 2003. 16 с.
52. Водолазька С. Постмодерністські акценти у творчості Емми Андієвської: Дис. канд.філол. наук: 10.01.01. К., 2003. 188 с.
53. Водолазька С. Постмодерністські акценти у творчості Е.Андієвської // Історико-літературний журнал. Одеса: Одеський університет, 2002. № 7. С. 117126.
54. Возняк Т. Емма Андієвська: в дорозі // Київ. 1993. №9. С. 166169.
55. Возняк Т. Небуття Хамелеон” в поезії Емми Андієвської // Науковий збірник Українського Вільного Університету / Матеріали з конференції Український Вільний Університет: з минулого в майбутнє. До 70-річчя з часу заснування”. Мюнхен-Львів, 1993. С. 185190.
56. Возняк Т. „Небуття Хамелеон” в поезії Емми Андієвської // Сучасність. 1992. №5. С. 144147.
57. Влаштовують виставку Емми Андієвської // Свобода. Ч.38. 28 лютого 1990 року. С.5.
58. Воронцов Н. Белые символы жизни в ярких красках // Амадей. 1998. №5. С. 2022.
59. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Київ: Оберіг, 1991. 455 с.
60. Выготский Л.С. Психология искусства. Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. 480 с.
61. Гамсун К. Собр. соч.: У 6 т. М., 1991. Т.1. 558 с.
62. Гессе. Сіддхартха. Степовий вовк / З нім. Євген Попович. Перекладено за виданням: Hesse Hermann. Der Steppenwolf. Deutscher Taschenbuch Verlag, München, 1964. К.: Молодь”, 1992. 256 с.
63. Гинзбург Л. О психологической прозе. Изд. 2-е. Л., 1977. 443 с.
64. Голосовкер Я. Логика мифа. М.: Наука, 1976. 321 с.
65. Гончаренко М. Життєвість національного // Слово і час. 1993. №3. С. 116127.
66. Гордасевич Г. Роман про добро і зло // Вітчизна. 1997. №12. С. 147149.
67. Горяча Н. Синтез мистецтв у романі Марселя Пруста „У пошуках утраченого часу”: наступність чи новаторство? // Слово і Час. 2003. №11. С. 6571.
68. Гриценко О. Сни про базар (кілька слів про поетесу Емму Андієвську) // Всесвіт. 1991. №9. С. 191192.
69. Грицуняк А. Погляд Джалапіта, або Діаріуш без анестезії // Політика і культура. 25 вересня 1 жовтня 2001. С. 53.
70. Гром’як Р. Давнє і сучасне. Вибрані статті з літературознавства. Тернопіль: Лілея, 1997. 272 с.
71. Гундорова Т. Модернізм як семіотична практика (підходи до моделювання структур українського модернізму) // Слово і час. 1996. №6. С. 4351.
72. Гундорова Т. ПроЯвлення слова: Дискурсія раннього українського модерну: Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
73. Гундорова Т. Франко не Каменяр. Мельбурн, 1996. 151 с.
74. Гусар-Струк Д. Як читати поезії Емми Андієвської // Українське слово (Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. Кн.ІІІ.) К., І994. С. 216223.
75. Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика. Вибрані твори. Перекладено з німецької за виданням: Gadamer, Hans-Georg: Gesammelte Werke, Bd. 8-9, Ästetik und Poetik. 1993 J.C.B.Mohr (Paul Siebeck), Tübingen. К.: Юніверс, 2001. 288 с.
76. Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод. Основи філософської герменевтики: В 2 т. / Пер. з нім. К.: Юніверс, 2000. Т.1. 464 с.
77. Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод. Істина і метод. К.: Юніверс, 2000. Т.2. 478 с.
78. Давидюк В. Українська міфологічна легенда. Львів: Світ, 1992. 176 с.
79. Деко О. Три загадки Емми Андієвської // Соборність. №1. Мюнхен, 2002. С. 811.
80. Деко О. Проза Емми Андієвської (Спроба аналізу) // Соборність. №1. Мюнхен, 2000. С.92108.
81. Деко О. ...Штрихи до портрета. Мов одна пелюстка. Еммі Андієвській 70 // Літературна Україна. 5 квітня 2001 року. С.7.
82. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. 1995. №2. С.18-27.
83. Денисюк І. Поетика новели // Жовтень. 1969. - №10. С. 127-134.
84. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. К.: Вища школа, 1981. 214 с.
85. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. Львів, 1999. 280с.
86. Денисюк І. Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст. // Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст. К.: Наукова думка, 1989. С. 526.
87. Дивосвіт прадавніх слов’ян: Науково-попул.нарис. К.: Рад. письменник, 1991. 171 с.
88. Довженко О.П. Арсенал. Земля. Повість полум'яних літ. Кіноповісті / порядкування К.Т.Кутковця. Львів: Каменяр, 1982. 183 с.
89. Донченко О., Ромененко Ю. Архетипи соціального життя і політики (глибинні регулятиви психічного повсякдення). К.: Либідь, 2001. 334 с.
90. Думбадзе Н. Твори в двох томах. Том другий. Білі прапори. Закон вічності. Кукарача. Київ: Дніпро, 1985. 415 с.
91. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч.Вінквіста та В.Тейлора; Пер. з англ. В.Шовкун; Наук. ред. пер. О.Шевченко. К.: Основи, 2003. 503 с.
92. Есин А. Психологизм русской классической литературы. М.: Просвещение, 1998. 174 с.
93. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. К.: Абрис, 1997. 144 с.
94. Занюк С. Психологія мотивації. К.: Либідь, 2002. 303 с.
95. Зборовська Н. Емма Андієвська // Історія української літератури ХХ століття. Книга друга. Київ: Либідь, 1998. С.185188.
96. Зборовська Н. Піднявшись над усім тліном... // Кур’єр Кривбасу. 1997. № 7980. С. 140144.
97. Зборовська Н. Про романи Емми Андієвської // Слово і час. 1994 №3. С. 7781.
98. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. К.: Академвидав, 2003. 392 с.
99. З живого джерела. Українські народні казки в записах, переказах та публікаціях українських письменників. К., 1990. 512 с.
100. Зимомря І. Вимір самовизначення: Жити на одній ноті” // Наукові записки. Серія: філологічні науки (літературознавство). Випуск 56. Кіровоград, 2004. С. 452466.
101. Зимомря І. Емма Андієвська: слідами Франкового поступу // Літопис Бойківщини. 2004. №1/66. С. 1418.
102. Зимомря І. Емма Андієвська: Слово як магічний заряд” // Наукові записки (Серія: філологічні науки. Випуск 47). Кіровоград, 2002. С. 251 258.
103. Зимомря І. Проза Емми Андієвської та дискурс її символіки // Наукові записки. Acta philologia. Studia Hermeneutica. Volumen 1. Герменевтика тексту: між істиною і методом. За редакцією Миколи Зимомрі, Ярослава Лопушанського, Романа Мниха, Олега Радченка. Дрогобич: Коло, 2003. С. 159175.
104. Зимомря І. Психологічний роман Емми Андієвської Герострати” // Українська мова та література. К., 2004. №11 (363). С. 1821.
105. Зимомря І. Романи Емми Андієвської: психологічний дискурс. Дрогобич: Коло, 2004. 148 с.
106. Зимомря І. Символіка прози Емми Андієвської (На матеріалі Роману про добру людину”) // Наукові записки. На пошану і з нагоди ювілею доктора філологічних наук, професора, академіка АН ВШ України Григорія Клочека. Серія: філологічні науки (літературознавство). Випуск 50. Кіровоград, 2003. С. 104113.
107. Зимомря І. Художній психологізм Емми Андієвської // Соборність. Мюнхен, 2002. №.2. С. 5663.
108. Зимомря М. Джерела вічної краси. Ужгород, 1996. 236 с.
109. Зимомря М. Сутність різноцвіття. Слово Якова Гудемчука на тлі доби // Яків Гудемчук. Різноцвіття. Кошалін: Інтродрук, 2003. С. 553589.
110. Зимомря М. У затінку Високого Замку або слово про творчі змагання Ігоря Трача // Ігор Трач. До тебе, Україно, піснею прийду. Варшава-Львів, 2000. С. 1217.
111. Зимомря М. Шалінові хустки з національної пам'яті... До 70-ти річчя від дня народження Дмитра Павличка // Зерна. Літературно-мистецький альманах українців Европи. Число 67. Париж-Львів-Цвікау, 2002. С. 495500.
112. Зона. Видання всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих. 2002. №16 356 с.
113. Зубрицька М. Смисл і абсурдні