Художня проза Ґео Шкурупія: проблеми поетики

brief description

Київський славістичний університет

На правах рукопису
УДК 82-311.3 Шкурупій

Данькевич Юлія Володимирівна

Художня проза Ґео Шкурупія:
проблеми поетики

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Кузьменко Володимир Іванович,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2008

Зміст

Вступ

Розділ І. Ґео Шкурупій: літературно-критичний дискурс на перехресті епох
1.1. Творчість Ґео Шкурупія як історико-літературна проблема в контексті культурної парадигми ХХ ст.
1.2. Ґео Шкурупій і теоретичні засади та естетичні пошуки українського футуризму

Розділ II. Еволюція ліричного й епічного дискурсів Ґео Шкурупія
2.1. Поетичні експерименти як підґрунтя прозового наративу Ґео Шкурупія
2.2. Новаторство малої прози
2.3. Рецепція постаті Тараса Шевченка у творчості Ґео Шкурупія

Розділ ІІI. Ідейно-художні особливості романної прози Ґео Шкурупія
3.1."Лівий" роман: проблеми становлення та функціонування жанру
3.2. Авантюрно-пригодницька структура роману "Двері в день"
3.3. Проблема "людини у потоці історії" та специфіка її художнього втілення у романі "Жанна батальйонерка"

Розділ ІV. Роман "Міс Адрієна" як реалізація концепції авангардного роману
4.1. Особливості композиції та сюжету роману "Міс Адрієна"
4.2. Кореляція глобальних і локальних топосів у романі
4.3. Роман "Міс Адрієна": поетика мовостилю
Висновки
Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. На початку ХХI століття вже вповні виявилася об’єктивна потреба осмислення й системного вивчення літературного доробку Ґео Шкурупія, чия творчість непересічне явище, що пов’язується з мистецьким контекстом авангардного руху в Україні 2030-х років ХХ ст. Адже спадщина митця прикметна настійливим новаторським пошуком у царині епічних та ліричних літературних творів. Недаремно О.Білецький, рецензент його першої збірки, назвав Ґео Шкурупія "вундеркіндом нашої літературної сучасності" [10, 153]. Художня проза письменника, показова поєднанням рис авантюрного та репортажного роману, експериментальною розкутістю й оригінальністю, донині залишається практично недослідженою.
Формальні експерименти й неординарне осмислення національних і світових тенденцій визначали розвій "великої" та "малої" прози письменника. Окрім того, твори Ґео Шкурупія, попри задекларовану прихильність до офіційної влади, сповнені українським етнічним нуртом, прагненням оновлення національної культури, її наближенням до західноєвропейських та американських зразків.
Футуристичні шукання митця, пов’язані насамперед з експериментами не лише в площині втілення авангардної форми, а й змісту, виявились у новому осмисленні архітектоніки епічного твору, збагаченні романного жанру. Метою його творчого експерименту, за слушною заувагою М.Сулими, були пошуки нових засобів для подолання непереборного тяжіння української літератури до надмірного фольклоризму та етнографізму [124, 31].
Нинішній стан наукового дослідження теми визначається загальним рівнем літературознавчого осмислення поетики художньої прози перших десятиріч ХХ століття. На сьогодні термін "поетика" у науковій літературі трактується двоаспектно: як система засобів вираження в літературних творах, що у широкому змісті збігається з теорією літератури, і у вузькому, що зводиться до потрактування особливостей стилю письменника, систематизації елементів тексту, що формують естетичне сприйняття твору [81, 785]. Дисертантка вважає, що у роботі поетику прозописьма Ґео Шкурупія доцільно розглядати як цілісну систему художнього осягнення митцем дійсності, способів використання зображувально-виражальних засобів та інших елементів форми творів. В основу дослідження було покладено 5 основних аспектів, запропонованих М.Кодаком у монографії "Поетика як система" (1988 р.): пафос жанр психологізм хронотоп нарація.
Запропонований погляд щодо поетики художньої прози митця дозволяє розробити межі та дієвість цих складових як форм реалізації авторської свідомості у певну цілісність. Так, ідейно-емоційна настроєвість епічних творів Ґео Шкурупія визначається постійним пошуком його персонажів сенсу життя. Спершу, це виразно простежується у малій прозі. Зокрема, вже у першому творі "В час великих страждань" ("Клаптик записів хворого чоловіка"), персонаж якого поступово формує себе як особистість через певні життєві труднощі. Надалі авторське розуміння екзистенції буття знайде місце у "Новелях нашого часу": згущення дійсності до надреальності ("Патетична ніч"), учуднення ("Тисяча пройдисвітів"), психологічні несподіванки ("Чорна маска").
Продовження авангардних експериментів, що у творчості митця брали початок із поезії часів кверо-, панфутуризму на "Нової генерації", будуть у великій прозі. І, якщо роман "Двері в день", у композиції якого взаємодіяли такі структурні компоненти: новелістичний, репортажний, сценарійний, "лекційний", повістевий, свідчив лише про становлення цілком нового жанру в національній літературі "лівого" роману, то два наступні "Жанна батальйонерка" та "Міс Адрієна" засвідчили, що авторові вдалося створити "власний" романний жанр. Його структурну основу на змістовому рівні складатиме актуальне ідейно-тематичне тло (наприклад, нетиповість, антиприродність людського існування на війні, "Жанна батальйонерка"), наскрізна проблематика (пошуки персонажами сенсу існування). На формальному рівні обов’язковим для сюжетно-композиційної структури є конфлікт, пов’язаний із протистоянням персонажів ( наприклад, новели "Штаб смерти", "Січневе повстання", роман "Міс Адрієна"). На образному рівні відсутність опису персонажів, автором подано лише найважливіші деталі зовнішності, ті, що, відображають характер, підкреслюючи негативне чи позитивне ставлення (очі Гамуза, "Двері в день"), речове оточення, що підкреслює загальну настроєвість перебігу подій (картина, на яку споглядає Гай ("Двері в день"), розкритий порожній гаманець ("Міс Адрієна"), обов’язковий футурний краєвид. Для поетики мовостилю Ґео Шкурупія характерний лаконізм, подекуди обірваність речень, словогра із застосуванням футуристичної драбинки.
Загалом, адептам Михайля Семенка у творчості вдалося уникнути надмірного психологізму, копирсання у "Я" персонажах. Герої Ґео Шкурупія не позбавлені емоцій, вони не безтілесні створіння. Нюанси психіки відтворені в епосі Ґео Шкурупія певними штрихами, що в цілому складатимуть цілісний портрет. Наприклад, еманація кохання Теодора Гая до Оксани Совз ("Двері в день"), і до жінок взагалі, обіграно акустично, футуристичною драбинкою. Показ сильного характеру, людини. впевненої у житті, показано на мосту, коли Франц Каркаш бажав заподіяти собі смерть. Обірваність візій Франца вказуватиме на його життєву не влаштованість. Материнський відчай Жакеліни Лябур відтворює сцена перед притулком ("Міс Адрієна").
Епічний час у творах митця ідентифікований поєднанням теперішнього часу, у якому діють персонажі, із минулим (Гай-сучасний та історичний, "Двері в день"). Часові візії героїв сприймаються як реальні (зустріч Стефана та Жанни у Петербурзі, "Жанна батальйонерка", видозміни із Францем Каркашем, початок роману "Жанна батальйонерка").
З-поміж інших епічних творів, представлених у національній літературі аналізованого періоду, нарацію письменника виокремлює розповідач. Усі події викладені у творах від 3 особи, що дозволило авторові уникнути коментарів та надмірної описовості.
Отже, розуміння дисертанткою проблем поетики художньої прози Ґео Шкурупія пов’язане із платонівськими рефлексіями про літературу, цілісним художнім баченням, певною громадянською позицією.
Становлення та подальша творчість письменника була б неможливою без прискіпливої уваги критиків до нього. На початку творчої діяльності, у 20-30-х роках ХХ століття, першими, хто звернув увагу на твори Ґео Шкурупія були О.Білецький, М.Зеров, М.Йогансен та Матвій Сулима, які одразу помітили неординарне художнє мислення митця. Наступ у національній літературі епохи соцреалізму штучно припинив існування багатьох течій та напрямів. Це стосувалося й футуризму. Тож оцінювати твори Ґео Шкурупія (наприклад, Леонід Смілянський) намагалися крізь призму шаблонних методів, звертаючи увагу на класову позицію. Це призвело до того, що з 30-х до початку 60-х років минулого століття твори письменника не передруковувалися, а згадки про нього носили виключно інформаційний характер, а потому й зовсім припинилися.
Наприкінці 60-х років, на хвилі недовготривалої національної піднесеності, було видано окремі твори письменника: роман "Двері в день" та ряд поезій. У контексті літературного процесу 20-30-х років ХХ ст. було видано монографію З.Голубєвої "Український радянський роман 20-х років".
На сьогодні у національній літературі ім’я Ґео Шкурупія представлене як лише частина монографій науковців та літераторів як в материковій Україні, так і за її межами.
Саме тому ми маємо підставу для незаангажованого ґрунтовного та об’єктивного дослідження проблем поетики художньої прози, підґрунтям до якої був панфутуристичний поетичний доробок Ґео Шкурупія.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною комплексної теми "Актуальні проблеми філологічної освіти", над якою працює кафедра теорії літератури та компаративістики Київського славістичного університету. Тему дисертації затверджено на засіданні бюро науково-координаційної ради НАН України "Класична спадщина та сучасна художня література" при Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка (протокол №1 від 24 лютого 2004 р.).
Мета роботи. Метою дисертації є з’ясування специфіки поетики художньої прози Ґео Шкурупія у багатоаспектності її реалізації. Запропоноване дослідження передбачає розв’язання комплексу завдань, головні з яких:
дослідити та вивчити природу літературного експериментування Ґео Шкурупія у малій та середній прозі, визначити її співвіднесеність з естетичними традиціями та новаціями;
- простежити еволюцію прозописьма митця впродовж 2030-х років ХХ ст. з погляду його художньої динаміки;
- розкрити генезу романістики Ґео Шкурупія, її композиційні особливості, ідейно-тематичну своєрідність;
- з’ясувати жанрово-стильову модифікацію романів Ґео Шкурупія у контексті української літератури 2030-х років ХХ ст.;
- осмислити характерологію романістики Ґео Шкурупія;
- виявити особливості мовостилю "романного мислення" письменника.
Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є твори Ґео Шкурупія (мала проза, "Повість про гірке кохання Тараса Шевченка", романи "Двері в день", "Жанна батальйонерка", "Міс Адрієна"), а також український футуризм на етапах його становлення, тяглості та насильницького вилучення з літературного процесу ХХ ст.
Предмет дослідження становлять специфічні особливості поетики художньої прози Ґео Шкурупія в кореляції з теорією та її практичною реалізацією у контексті українського літературного авангарду.
Теоретико-методологічну основу роботи склали традиційні і сучасні підходи до вивчення явищ художньої літератури. дисертантка вважає, що їх поєднання виправдовується спробою осягнути різнорівневі шари поетики Ґео Шкурупія. Тут за основу беруться думки Ґ.Ґадамера про те, що метод дослідження у співвідношенні з самим осягненням досліджуваного об’єкта є явищем похідним функцією розуміння.
Робота базується на філософських концепціях Аристотеля, Г.В.Ф.Гегеля, А.Бергсона, М.Мамардашвілі, літературно-критичних працях Х.Ортеги-і-Гасета, Х.Борхеса, Н.Фрая, М.Бахтіна, Л.Андреєва, В.Дончика, А.Ніковського, С.Павличко, М.Сулими, Д.Чижевського, Ю.Шевельова та ін. У дисертації використані досягнення вітчизняних дослідників теорії поетики та індивідуально-авторської поетики Л.Новиченка, Г.Клочека, М.Кодака, А.Ткаченка, праці М.Ільницького, Ю.Коваліва, В.Моренця та інших, що стосуються питань системності, формозмістової структури, критеріїв художності літературного твору, психологічності тощо.
Для розв’язання поставлених завдань застосовано методи: описовий, порівняльно-історичний, типологічний, прийоми герменевтичного аналізу та принципи рецептивної естетики.
Наукова новизна дисертаційної роботи. З огляду на новаторську природу творів письменника та їх співвіднесеність зі світовими авангардними пошуками, а також враховуючи тривалий час вимушеного ігнорування спадщини митця радянським літературознавством та лише зовнішню інтерпретацію його текстів сучасними дослідниками, посилюється актуальність пропонованої дисертації, в якій вперше здійснено аналіз самобутніх творів Ґео Шкурупія. Наукова новизна дисертації полягає у тому, що:
- об’єктивно відтворено самоцінність футуризму в контексті складного й суперечливого літературного процесу 2030-х років ХХ ст.;
- з’ясовано особливості художнього пошуку Ґео Шкурупія у межах експериментальних засад футуризму;
- досліджено генезу поетичного й прозового експериментування Ґео Шкурупія;
- створено цілісну концепцію формування й функціонування романного жанру у творчості Ґео Шкурупія;
- вперше розглянуто художню прозу Ґео Шкурупія у діахронно-синхронному зрізі.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає у науковому окресленні специфіки українського футуризму, у висвітленні форми та змісту авангардних текстів Ґео Шкурупія.
Практичне значення одержаних результатів. Дослідження проблем поетики художньої прози Ґео Шкурупія дає змогу доповнити літературознавчу концепцію українського футуризму та визначити у ній роль і місце письменника, оцінити ідіостиль митця. Основні положення дисертації можуть бути використані у нових дослідженнях поетики художньої прози, у написанні підручників з української літератури ХХ ст., у читанні курсів лекцій з історії літератури, при підготовці спецкурсів, написанні курсових та дипломних робіт з історії української літератури перших десятиріч ХХ ст.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації висвітлено у доповідях на міжнародних та науково-практичних конференціях:
- VII Міжнародній науковій конференції молодих учених (доповідь: "Експериментальний варіант романного жанру: "Двері в день" Ґео Шкурупія", Київ, 2004);
- ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України" (доповідь: "Поетичні експерименти Ґео Шкурупія у контексті футуристичних засад 20-х років ХХ ст.", Бориспіль, 2005);
- Всеукраїнській науковій конференції "Сенсова та естетична природа вартісних орієнтацій у Т.Шевченка" (доповідь: "Тарас Шевченко крізь призму творів Ґео Шкурупія", Київ, 2005);
- Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні проблеми слов’янської філології" (доповідь: "Динаміка композиційно-сюжетної побудови роману Ґео Шкурупія "Міс Адрієна", Бердянськ, 2005);
- Міжнародній науковій конференції "Масова література: від давнини до сучасності" (доповідь: "Теорія "лівого" роману: проблеми становлення і масового функціонування жанру", Бердянськ, 2006).
Результати дослідження використовувалися під час читання курсу історії української літератури 2030-х років ХХ ст. у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова.
Публікації. Положення дослідження, що охоплюють основну його проблематику, відображено у 4 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України:
1. Данькевич Ю.В. Український футуризм: пошуки нової естетики // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2005. № 6. С. 99109;
2. Данькевич Ю.В. Тарас Шевченко крізь футуристичну призму творів Ґео Шкурупія // Шевченкознавчі студії. 2006. Випуск 8. С. 5156;
3. Данькевич Ю.В. Динаміка сюжетно-композиційної побудови роману Ґео Шкурупія "Міс Адрієна" // Актуальні проблеми слов’янської філології. 2006. Випуск XI. С. 215225;
4. Данькевич Ю.В. "Лівий" роман: проблеми становлення та масового функціонування жанру // Актуальні проблеми слов’янської філології. 2007. Випуск XIV. С. 183189.
Додаткові публікації:
1. Данькевич Ю.В. Поетика роману Ґео Шкурупія "Жанна батальйонерка" // Вісник (Літературознавчі студії) Київського міжнародного університету. 2004. Вип. 6. С. 196204;
2. Данькевич Ю.В. Ґео Шкурупій: художня творчість і константи образного мислення (20-ті роки ХХ століття) // Рідна школа. 2004. № 12. С. 2629;
3. Данькевич Ю.В. Творча індивідуальність Ґео Шкурупія-епіка // Рідна школа. 2005. № 1. С. 4144;
4. Данькевич Ю.В. Літературний процес 1920-х років ХХ століття. Співіснування різних течій та стилів. Футуризм // Українська мова та література. 2005. № 15. С. 2425;
5. Данькевич Ю.В. Специфіка романної структури: "Двері в день" Ґео Шкурупія // Українська мова та література. 2006. № 9. С. 1517;

Структура дисертації. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом, складається зі вступу, чотирьох основних розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (235 позицій).

bibliography

Висновки

Індивідуальна самобутність прозописьма Ґео Шкурупія, що різнить її від творчих пошуків авангардних митців 2030-х років минулого століття, складає неповторне явище в національній літературі. Спрямована на інваріантність естетичної самореалізації українства, вона, безперечно, мала вплив як на розвиток авангардного мистецького мислення означеного періоду, так і на формування теоретичних постулатів футуризму в Україні в сучасних літературних та наукових працях.
Діалектика становлення та розвитку українського футуризму прикметна непослідовністю: від цілковитого заперечення та відмови від художнього набутку попередників до примусової відмови від виголошених поглядів представників "лівої" течії. Тож грані творчої манери Ґео Шкурупія, що по-різному розкриваються на кожному з етапів його авангардної діяльності, були взаємопов’язані зі становленням футуризму і впровадженням його теоретичних засад у поезії та прозі. Задекларовані панфутуристичні настанови Ґео Шкурупія на деструкцію-знищення мистецтва у його текстах здобули текстуально нетипове художнє оформлення. Словогра та алітерація ставали домінантою самовияву теорії панфутуристів.
Осмислення Ґео Шкурупієм засад футуризму брало початок від гасел, надрукованих на титульній сторінці "Semafora u majbutn’e", спрямованого у майбутнє, позбавленого мистецтва, до панівного впровадження у всі сфери життєдіяльності лівої формації через "Нову генерацію".
Теоретичний дискурс, широко представлений рядом публікацій Ґео Шкурупія у тодішній пресі та твором "Зустріч на перехресній станції", зорієнтований на послідовне всеохоплення засадами футуризму літературної продукції: руйнація усталених форм, динамічний сюжет, авангардна композиція художнього твору, зруйнований словоподіл, урбанізовані персонажі, творення митцем власного, подекуди маргінального, концепту міста.
Нині інтерпретація футуристичних поезій митця осмислюється нами як поєднання естетики "лівого" мистецтва та національної культури. Пріоритети письменника були чітко спрямовані на футуристичне самоозначення. Домінантами самоідентифікації Ґео Шкурупія у поезії були епатаж, руйнування звичної версифікації, впровадження нових ідей та образів, активне використання асонансних та дисонансних рим та відмова від класичного віршування. Структурна побудова поезій Ґео Шкурупія ідентична стильовій манері В.Маяковського у побудові фраз із використанням "драбинки". Однак згадана форма не була сліпим структурним копіюванням. Перенесена на український ґрунт, вона спричинила появу неоднорідного акцентного вірша із перевагою змінних анакруз.
Пошуковий та поетичний експеримент уможливив самоідентифікацію митця засобами інноваційних мовних та звукових організацій із розкладанням слова на атоми звуків. Це була своєрідна реакція відходу від традиційних текстів. Використані поетом прийоми словогри, транслітерації, поезомалярства були проекцією теоретичних засад панфутуризму. Синтез необхідного літературного оновлення вбачався футуристами і Ґео Шкурупієм зокрема у марш-пісні, сатиричному памфлеті, ударній агітці, гаслі, плакаті.
Заслугу Ґео Шкурупія в еволюції ліричного дискурсу 20-х років ХХ ст. вбачаємо також у використанні нових поетичних тем. Зокрема, це стосується розроблення поетики космічних мелодій як знакового моделювання суспільно-політичних змін. Через футуристичну поезію Ґео Шкурупій логічно переосмислював навколишнє. Діапазон його зацікавлень у поезії охоплював усі сфери авторського сьогодення. Виходячи із розумінь футуристів, така умова якнайповніше відповідала їхнім теоретичним засадам. Події громадянської війни, трудові будні, морська тематика, протистояння всередині напряму, осмислення ролі Т.Шевченка, власне бачення його життєвого шляху таке всеохоплююче коло проблем, що знайшли свій вияв у поезії авангардиста.
Деструктивістсько-конструктивістські новації та епатаж у поезії, шукання першооснов футуристичного руху, концепції творення урбаністичних мешканців, часом маргіналів, із філософським осмисленням їхнього існування, своєрідних міських топосів та локусів заклали підвалини формальних новаторських прозових експериментів. Попередником Ґео Шкурупія в експериментуванні із формою у національній літературі перших десятиріч ХХ ст. був Гнат Михайличенко. Зокрема його "Блакитний роман" твір-сповідь, твір-вирок, в якому осмислюється людське буття. З його нечіткою межею життя-смерть. Окрім того, в останні місяці життя, коли Гнат Михайличенко переймався лише літературними справами, за ініціативою Михайля Семенка він планував створення нової літературної організації "Здоровий футуризм".
Розроблені Ґео Шкурупієм футуристичні настанови у статтях "Чому ми завжди на барикадах" та "Реконструкція мистецтв" цілеспрямовували його до переосмислення мистецтва, що на практиці виявилося в оповіданнях та новелах.
Теми буття, розроблені письменником, продукувалися ним радше як філософом, аніж епатажним футуристом. З огляду на це, піддаються новому прочитанню оповідання Ґео Шкурупія "Штаб смерти" та "Страшна мить".
Самовияв авторського трактування реалізовано в нетиповому тлумаченні образу України, виразним асоціюванням персонажів, усвідомленням того, наскільки неоднозначним є плин людського життя. За Ґео Шкурупієм, дуалізм узагальненого етнічного топосу полягав у тому, що Україна не зазнала стабільності. Сумній і трагічній історії своєї землі письменник протиставляє її крайобрази: ліси, степи, балки, широкі та биті, заховані у нетрі шляхи, дороги і стежки. Емоційним узагальненням пейзажу був авторський висновок, коли задля екзотичності, що з’явилася у 20-х роках минулого століття, Україну порівнювали із іноземними державами, наприклад, Слобожанська Швайцарія у М.Йогансена. За Ґео Шкурупієм, рідний край Українське Мехіко, поряд із яким Каліфорнією золотих ланів жита й пшениці буяють поля.
Вчинки головних героїв та авторські зіставлення у малій прозі Ґео Шкурупій супроводжує авангардним "очудненням". Споглядання письменника за людськими характерами, підґрунтя психологічних порухів пошириться й на велику прозу.
Індивідуальний почерк письменника характеризує і синтаксис: короткі влучні речення, емоційної виразності яким надавали порівняння. Багатосмисловість художніх текстів авангардиста відтворюється через синкретизм образного мислення автора та поетику його назв ( наприклад, "Гарун-аль-Рашид", "КІМ" (екструктивне оповідання), "Страшна мить", "Штаб смерти", "Зруйнований полон"). Новаторство письменника у малому епічному жанрі вбачаємо у графічно виділених частинах творів: незвичні заголовки до розділів, що конденсовано пояснюють події ("Кодня мусить умерти" 5 розділ у новелі "Чучупак", подані без нумерації "Темп", "Думки, що заважають працювати" "Зруйнований полон", "Лівіше 005" "Місяць із рушницею"). Вправно обіграні події, незвичні зіставлення, контрастність у змалюванні персонажів стали зразками його експериментальної малої прози.
Окреме місце у творчому доробку Ґео Шкурупія обіймає "Повість про гірке кохання Тараса Шевченка". Автор "Повісті" розробив власний концепт трактування образу Тараса Шевченка. Насамперед увагу письменника було зосереджено на правомірній відмові від наукового прочитання постаті Т. Шевченка. Продукування письменника йшло у царину приватного життя людини, здатної кохати і страждати від кохання. "Легке" прочитання повісті зумовлювалося авторською концепцією у розробленні теми, образів, фактів, власного погляду на розповідь про життя поета. Більш того, заслуга Ґео Шкурупія у творенні образу Т.Шевченка вбачається нами у новому прочитанні "свого" поета.
Прозові пріоритети Ґео Шкурупія у малій та середній жанрових формах були спрямовані на самоозначення життєвих реалій 2030-х років ХХ ст. Авангардні концепції письменника означили головні елементи змістової внутрішньої форми прози і поєднали у собі риси найкращих національних (М.Коцюбинський, Б.Лепкий, В.Петров, Василь Стефаник) та європейських новел (Х.Борхес, Дж.Джойс, Г. Де Мопассан, Ф.Кафка), зокрема в:
- експерименталізмі нової системи образів (головний персонаж сучасник автора діяв у незвичних життєвих обставинах);
- продукуванні автором тези "ворожа дійсність" щодо головного персонажа;
- фрагментарної композиції;
- гостроті конфлікту, з маніакально нав’язливими в українській літературі 2030-х рр. ХХ ст. сюжетом із різними знищувальними та каральними інстанціями;
- лаконічно-напруженій, яскраво вимальованій дії;
- непередбачуваному фіналі із концентрацією автора на моменті ситуаційної або психологічної несподіванки;
- стислості викладу із використанням поетичної фоніки.
Рецепція дійсності Ґео Шкурупієм, згущена до надреальності, зумовила створення нового топосу міста в національній літературі перших десятиліть ХХ століття. Творення цього образу у письменника постало на основі того, що до уваги автор брав не велично-споглядальне, а, навпаки, приземлено-побутове. Впродовж подальшої творчості письменника це дало змогу показати умови життя міських персонажів "зі споду", акцентуючи увагу на подробицях у відтворенні дійсності.
У "Новелях нашого часу" письменник використав фрагментарну композицію, крізь призму якої читач дізнавався про зображуване. Вкраплення у сюжет були подані Ґео Шкурупієм як біографічні факти (згадка про сина, якому 2,5 роки у творі "Місяць із рушницею"), вивершені антивоєнні думки ("Чорна неміч", "Місяць із рушницею"), що знайдуть продовження у романі "Жанна батальйонерка" .
Заслугу письменника вбачаємо і в актуальному у 2030-х рр. ХХ ст. творчому переосмисленні сталої епічної форми романного жанру. Формальними експериментами позначені твори найкращих представників національної літератури В.Домонтовича, М.Йогансена, В.Підмогильного, М.Хвильового, Ю.Яновського та ін. У проголошеній авангардистами теорії "лівого" роману вбачалося створення футуристами докорінно нової системи у мистецтві, принаймні на формальному рівні. Розроблена теорія становлення "лівого" роману, що відрізняла його від зразків класичного епосу, на певному часовому проміжку в українській літературі зводиться нами до таких висновків:
- дефініція "лівий" вживалася авангардистами стосовно тих творів, що докорінно відрізнялися способом подачі фактичного та змістового матеріалу з-поміж інших епічних творів;
- на змістовому рівні експерименталізм теми та ідеї втілився у відтворенні письменниками у текстах екзистенційних ситуацій, в які потрапляв пересічний громадянин сучасник авторів.
Головні положення теорії "лівого" роману випливали з розуміння та вміння авангардистами реорганізувати форму художнього твору. Зокрема, у порівняно невеликих за обсягом творах усі події автори розгортали навколо одного персонажа (як, наприклад, пошуки сенсу існування Теодора Гая у романі Ґео Шкурупія "Двері в день", Стефана Бойка, Жанни Барк у "Жанні батальйонерці", Франца Каркаша у "Міс Адрієні"). Обов’язковою була настанова на відтворення реальних подій, покладених в сюжетно-композиційну основу "лівого" епосу. Увагу в теорії було приділено і образній системі. Її специфіка виокреслила новий тип урбаністичної прози та способи існування людини у ньому.
Функціонування жанру було позбавлене подальшого масового наслідування в національній літературі через політичне згортання напряму в умовах зароджуваної тоталітарної системи і в частковій агресивності адептів Михайля Семенка, у неналежній оцінці вартісності їхньої літературної продукції.
У великій прозі письменник правомірно відмовився від містифікованих героїв та міфологізування радянської влади. Хоча, повного зречення символів доби "соцреалізму" у романах не відбулося. Однак вони не були домінантними у творах. Лінгво-прозове тло романів характеризується докорінно зміненими тропами, нетиповими образами, специфічністю художнього оформлення.
Так, "Двері в день" Ґео Шкурупія стають практичним віддзеркаленням деструктивної романістики, що враховує специфічну проблематику сталого та нового на всіх структурних рівнях епосу. Настанова Ґео Шкурупія на "руйнацію канону" призводить до головного нововведення у "Дверях в день", а саме: митець відмовляється від сюжету й конфлікту в їхньому традиційному розумінні. Письменник, випереджаючи художню практику постмодерністів, формував своєрідну композицію, яка складалася із реалістично-жанрових компонентів: новелістичного, репортажного, сценарного, лекційного, невеликого повістевого. Набуток роману "Двері в день" в українській літературі полягає, насамперед, у написанні багатопрофільного роману із реалістично-жанровими компонентами, психоаналітичними художніми концептами, оригінальною новаторською побудовою сюжету, новими жанрово-композиційними формами із незвичним використанням хронотопу (своєрідна інтелектуальна гра автора із читачем, коли одночасно поєднується минуле, сучасне та майбутнє).
Настанова на "руйнацію канону" реалізувалася і у романі Ґео Шкурупія "Жанна батальйонерка". Оновлення романного жанру у творі відбулося в індивідуально-авторському розумінні сюжету. Композиційна майстерність виявилась у поєднанні кіносценарного типу монтажу, в опосередкованому сприйманні подій (вигадане як справжнє), у художній системі образів, в інтерпретації характерів та подій, спроектованих на реалії України 20-х років ХХ ст. Довільна архітектоніка "Жанни батальйонерки" вмістила ряд мікротем: осмислення буття людини на війні та після її закінчення, усвідомлення історичної та політичної долі України, авторське олітературення глибинності дефініцій (дружба, кохання, почуття обов’язку). Кожен розділ роману ставав мікротвором із власною художньою організацією. Ідеологічні пріоритети Ґео Шкурупія, висловлені у творі, спрямовані на розуміння національно-політичного устрою України. Заявлена письменником позиція ішла врозріз з офіційною лінією партії на розвиток республіки як складової СРСР. Саме вона зумовила арешт митця.
Новаторське експериментування Ґео Шкурупія у жанрі авангардного прозописьма відбувалося через заперечення традиційної епічної форми, через усвідомлення Ґео Шкурупієм того, що усталена форма сковувала як змістові, так і формальні пошуки українського роману. Натомість "ліва" естетика відкривала для національного письменства практично необмежені перспективи. Саме роман "Міс Адрієна" дав чітке бачення як традиційних сюжетних рис, прикметних для творчості Ґео Шкурупія в цілому, так і новаторської форми розгортання й конкретизації фабули через первісні образи, ідеї письменника: головний персонаж типовий представник українського суспільства 2030-х років минулого століття. Розроблена прозова авторська схема творення представника урбанізованого соціуму, взята за основу, подана на рівні інтелектуального розуміння читачем вчинків персонажа.
Новаторською для романної творчості Ґео Шкурупія в цілому була тема показу в "Міс Адрієні" не українського, а європейського суспільства. Навмисна завуальованість автором країни, у якій відбувалися події, свідчила про далекоглядне розуміння Ґео Шкурупієм соціальних проблем та логічну спроможність митця ідентифікувати актуальність езопівського письма. Осмислення системи художніх образів у романі Ґео Шкурупія "Міс Адрієна" не може відбуватися без урахування контексту доби. Основними складниками творення образів дійових осіб, природного та речового оточення стали об’єкти дійсності автора із настановою на обов’язкову дію. Письменник продукує функції образів на розкриття ідейно-композиційного задуму твору в умовно-реальному життєвому зображенні. Носіями ознак "лівого" епосу в "Міс Адрієні" були відтворення подій через наратора, мінімальний розвиток характерів персонажів, репортажні прийоми як повідомлення про перебіг сюжету, мистецьке володіння мовними стихіями.
Детальний аналіз художньої спадщини Ґео Шкурупія дає підставу для розуміння неоднозначності футуристичного дискурсу митця. Через множину елементів у текстах письменника, з огляду на футуристичні настанови, творилися практично нові форма та зміст, спрямовані на зміну та розширення канонізованих уявлень про жанри літератури. Все це було свідченням реалізації концепцій авангарду в поезії та прозі.
Уся творчість Ґео Шкурупія приклад послідовного втілення естетичних ідей українського футуризму на трьох його етапах в національній літературі. Значення художнього доробку Ґео Шкурупія для української літератури полягає в оновленні формальних чинників ліричних та епічних творів.

Список використаних джерел

1. Адельгейм Є.Г. Крізь роки: Вибрані праці. К.: Дніпро, 1987. 398 с.
2. Балдинюк В.Д. Наративні моделі сучасної української прози (за творчістю Павла Загребельного та Валерія Шевчука): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / НАН України. Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка К., 2004. 20 с.
3. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худ. лит., 1975. 502 с.
4. Бахтин М. Эпос и роман. Спб.: Азбука, 2000. 304 с.
5. Бернадська Н. Український роман 20-х років ХХ століття в оцінці футуристів // Філологічні семінари. Художня форма. 2005. Вип. 8. С. 9298.
6. Бернадська Н.І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: Монографія. К.: Академвидав, 2004. 368 с.
7. Билецкий А. Аркадий Любченко // Любченко А. Далекие и близкие. Харьков: Рух, 1927. С. 8.
8. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. К.: Либідь, 2001. 408 с.
9. Біографія Т.Г.Шевченка за спогадами сучасників. К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1958. 440 с.
10. Білецький О. Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року // Червоний шлях. 1925. № 3. С. 153163.
11. Білецький О. Зібрання праць: У 5-ти т. Т.3. Українська радянська література. Теорія літератури.К.: Наук. думка, 1966. 608 с.
12. Боярчук О.М. Експериментальна проза 20-х рр. ХХ ст.: жанрово-стильові модифікації (В.Домонтович, А.Любченко, М.Йогансен): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / НАН України. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К., 2003. 20 с.
13. Бурбела В. "Двигун" пан футуризму // Друг читача. 1991. № 10. С. 4.
14. Васьків М.С. Український роман 1920-х початку 1930-х років: генерика й архітектоніка. Кам’янець-Подільський: Буйницький О.А., 2007. 208 с.
15. Ведміцький Ол. Літературна дискусія 19251928 рр. ХарківПолтава: Плужанин, 1932. 104 с.
16. Вервес Г. Український авангардизм у контексті європейських маніфестів і програм // Слово і час. 1992. № 12. С. 3744.
17. Веселовский А.Н. Избранные статьи. Л.: Худож. лит, 1939. 572 с.
18. Волинський П.К. Основи теорії літератури. К.: Рад. школа, 1967. 366 с.
19. Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика. К.: Юніверс, 2001. 281 с.
20. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
21. Гаспаров М.Л. Очерк истории русского стиха. Метрика, ритмика, рифма, строфика. М.: Наука, 1984. 320 с.
22. Голубєва З.С. Український радянський роман 20-х років. Харків: Вид-во Харківського університету, 1967. 216 с.
23. Гончаров Р.Є. Форми реалізації авторської свідомості в ліриці Михайля Семенка: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Дніпропетровський державний університет Дніпропетровськ, 2006. 20 с.
24. Грифцов Б. Теория романа. М.: Типография "Мосполиграф", 1927. 151 с.
25. Гречанюк С.С. На тлі ХХ століття: Літ.-крит. нариси. К.: Рад.письменник, 1990. 311 с.
26. Гуляк А., Савченко І. Основи віршування: Навч. посібник. К.: ТОВ "Міжнар. фін. агенція", 1997. 110 с.
27. Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки. Літературно-критичні статті / Упорядник В.Г.Дончик. К.: Дніпро, 1991. 366 с.
28. Денисова Т. Роман і проблеми його композиції. К: Наук. думка, 1968. 220 с.
29. Дей О. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVIXX ст.). К.: Наук. думка, 1969. 555 + 2 с.
30. Днепров В.Д. Черты романа ХХ века. М.Л.: Советский писатель, 1965. 548 с.
31. Доленго М. Жовтневий збірник панфутуристів // Червоний шлях. 1923. № 9. С. 253254.
32. Доленго М. Імпресіонізм, ліризм у сучасній українській прозі // Червоний шлях. 1914. № 12. С. 173.
33. Домбровський В. Українська стилістика і ритміка. Українська поетика. Мюнхен: УВЦ, 1993. 128 с.
34. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Торонто: Ліга визволення України, 1958. 296 с.
35. Донцов Д. Націоналізм. 3-є вид. Лондон: Укр.вид. спілка, Торонто: Ліга визволення України, 1966. 363 с.
36. Дончик В.Г. Український радянський роман. К.: Наук. думка, 1987. 195с.
37. До утворення революційного бльоку в літературі // Літературна газета. 1929. № 21. С. 8.
38. Ейхенбаум Б. Теорія "формального" методу // Червоний шлях. 1926. № 78. С. 182207.
39. Єфремов С. Історія українського письменства. Вид.4, т.2. К. Ляйпціг: Дніпрова хвиля, 1919. 459 с.
40. Жирмунский В. Теория литературы. Л.: Наука, 1977. 404 с.
41. Жур П. Труди і дні Кобзаря: літопис життя і творчості Т.Г.Шевченка / Вст.ст. М.Павлюка. К.: Дніпро, 2003. 520 с.
42. Журенко О.М. Модерні тенденції української романістики 20-х рр. ХХ століття: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / НАН України. Ін-т літератури ім.Т.Г.Шевченка. К., 2003. 20 с.
43. Зборовська Н. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури. К.: Академвидав, 2006. 498 с.
44. Зеров М. Воскресла! (початок української літератури) // Червоний шлях. 1923. № 2. С. 6970.
45. Зеров М. Українське письменство. К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2003. 1302 с.
46. Зеров М. Твори в 2 т. К.: Дніпро. 1990. Т.2: Історико-літературні та літературні праці. К.: Дніпро, 1990. 601 с.
47. З порога смерті: Письменники України жертви сталінських репресій / Авт. кол.: Бойко Л.С. та ін. Вип.1. Упоряд. О.Г. Мусієнко. К.: Рад.письменник, 1991. 494 с.
48. Ільницький Олег. Відлучення від футуризму // Слово і час. 1992. № 3. С. 3944.
49. Ільницький Олег. Полеміка футуристів з Хвильовим у період ПРОЛІТФРОНТу // Записки наукового товариства імені Т.Шевченка. Праці філологічної секції. Львів, 1990. Т.ССХХI. С. 136155.
50. Ільницький Олег. Український футуризм (19141930). Львів: Літопис, 2003. 456 с.
51. Ільницький Олег. Шевченко і футуристи // Світи Тараса Шевченка. Збірник статтей до 175-річчя з дня народження поета. Нью-Йорк, 1991. Записки наукового товариства імені Шевченка. Філологічна секція, т.214, ч. 1914. С. 149160.
52. Історія української літератури ХХ століття: У 2-х кн. Кн.1: 19101930-ті роки: Навч.пос. / За ред. В.Г.Дончика. К.: Либідь, 1993. 784 с.
53. Йогансен Майк. Ґео Шкурупій."Барабан", вітрина 2-га. Київ, 1923. Король футурупрерій. "Психетози", вітрина 3-тя. Київ, 1922 // Червоний шлях. 1923. № 2. С. 70.
54. Йогансен М. Теоретичне обгрунтування панфутуризму // Шляхи мистецтва. 1932. № 2. С. 55.
55. Йогансен М. Як будується оповідання. Харків: Книгоспілка, 1928. 148 с.
56. Карабанов Р. Сюжет і жанр: рівні аналізу й аспекти інтерпретації художнього твору // Радянське літературознавство. 1987. № 9. 80 с.
57. Качанюк М. Матеріали до історії футуризму на радянській Україні // Літературний архів. 1930. № 34. С. 312318.
58. Качуровський І. Напівзабутий Ґео // Березіль. 2004. № 1. С. 134137.
59. Клочек Г. Енергія художнього слова. Кіровоград: Редакційно-видавничий відділ Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, 2007. 448 с.
60. Книги і долі. Митці Розстріляного Відродження. Біобібліографічний покажчик / Упорядник Г.Єфімова. Одеса: Друк, 2002. 368 с.
61. Ковалів Ю. Михайло Семенко і футуристи // Скрипторій. Біла Церква, 2004. С. 81100.
62. Кодак М.П. Авторська свідомість і класична поетика. К.: ПЦ "Фоліант", 2006. 336 с.
63. Кодак М.П. Поетика як система. К.: Дніпро, 1988. 159 с.
64. Козир О. Інтерпретація символу вогню в прозі Ґео Шкурупія // Молода нація. 1997. № 3. С. 141146.
65. Коляда Г. Ей, Ви, не хапайте за манжети тов. Шевченка! // Нова генерація. 1929. Ч.1. С. 37.
66. Корж О. Хоробрий товариш // Нова генерація. 1929. ч.10. С. 1718.
67. Корсунська Б. Поезія нового світу. Ідеї та образи української радянської лірики 20-х30-х років. К.: Наук. думка, 1967. 332 с.
68. Коряк В. Українська література перед VII Жовтнем // Червоний шлях. 1923. С. 204.
69. Костенко Н.В. Українське віршування ХХ століття. К.: Либідь, 1993. 143 с.
70. Кошелівець І. Літературний процес дещо з віддалі. Париж: Наукове товариство імені Шевченка в Європі, 1991. 94 с.
71. Кулик І. Реалізм, футуризм, імпресіонізм // Шляхи мистецтва. 1921. № 1. С. 35.
72. Лакиза А. На меті (літературні силуети). Харків: Держвидав України, 1930. 145 с.
73. Ланський М. Лівий роман // Нова генерація. 1927. № 2. С. 3438.
74. Левитан Л.С., Цилевич Л.М. Сюжет в художественной системе литературного произведения / Даугавпилс. пед. ин-т. Рига: Зинатне, 1990. 510 с.
75. Левченко М. Маяковський та український футуризм // Рад. літературознавство. 1971. № 6. С. 8889.
76. Лейтес А. Авантюрний роман // Культура і побут. 1927. Ч.2. С. 23.
77. Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури (19171927) / За заг. ред. С.Пилипенка. Т.1.: Бібліографічний. Харків: Держвидав Укр., 1928. 673 с.
78. Літературознавча енциклопедія: У 2-х тт. (Т.1). Авт.-уклад. Ю.І. Ковалів. К.: ВЦ "Академія", 2007. 608 с.
79.