ПОЕТИКА ПРОЗИ АРКАДІЯ ЛЮБЧЕНКА: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АСПЕКТ

brief description

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ В.Н.КАРАЗІНА

На правах рукопису

КУДРЯ НАДІЯ БОРИСІВНА

УДК 821.161.2 3 Любченко. 09

ПОЕТИКА ПРОЗИ АРКАДІЯ ЛЮБЧЕНКА:
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АСПЕКТ

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник:
Безхутрий Юрій Миколайович,
доктор філологічних наук, професор

Харків 2008

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................3
Розділ1 ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ТА ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЗИ А. ЛЮБЧЕНКА .....................................................8
1.1. Творчість А.Любченка в оцінці літературної критики ...........................8
1.2. Теоретичні основи дослідження ..............................................................24
Висновки до розділу 1...40
Розділ 2 ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ МАЛОЇ ПРОЗИ А.ЛЮБЧЕНКА ...43
2.1. Функціонально-типологічна характеристика заголовків та мотиви новел і оповідань А.Любченка................................................................................43
2.2. Новела „Via dolorosa” А.Любченка: семантика назви, музичний контекст ....................................................................................................................89
2.3. Принцип гри в новелі А.Любченка „Via dolorosa” в аспекті кольору та світла/тіні .................................................................................................................97
Висновки до розділу 2 ....................................................................................108
Розділ 3 ПОВІСТІ А.ЛЮБЧЕНКА „ОБРАЗА” ТА „ВЕРТЕП”: СПЕЦИФІКА МОТИВНОЇ СТРУКТУРИ.....................................................................................113
3.1. Духовність і бездуховність як основна ціннісна антиномія повісті „Образа” А.Любченка ...........................................................................................113
3.2. Ліричні відступи в повісті „Образа” А.Любченка як художня форма авторсько-читацьких контактів..............................................................................125
3.3. Семантичні особливості підзаголовків повісті „Вертеп” А.Любченка135
3.4. Хронотоп у повісті „Вертеп” А.Любченка .............................................157
3.5. Символіка просторових образів у повісті „Вертеп” А.Любченка ........163
Висновки до розділу 3 .......................................................................................173
ВИСНОВКИ .....................................................................................................177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .....................................................188

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Творчість Аркадія Любченка довгий час залишалася поза контекстом вітчизняної історії літератури і була відомою лише вузькому колу спеціалістів. Радянське літературознавство, за винятком поодиноких згадок, фактично викреслило ім’я письменника з літературного процесу. Його творчість та непересічна особистість викликали неабиякий інтерес серед дослідників тільки наприкінці ХХст. у зв’язку зі зверненням до літературного життя 1920-хрр. після здобуття Україною незалежності. Тому художня спадщина митця стала об’єктом літературознавчих студій в Україні лише в 1990-хрр. ХХст.
Повернення вітчизняному читачеві доробку А.Любченка, безперечно, збагатило українську літературу талановитими прозовими творами. На сьогодні існує вже чимало літературних розвідок про творчість цього майстра слова (В.Агеєва, Ю.Барабаш, О.Боярчук, Г.Костюк, Ю.Луцький, Ю.Мариненко, І.Михайлин, Л.Пізнюк, М.Ткачук, Г.Хоменко, Ю.Шерех та ін.). Однак, попри великий інтерес до художньої прози А.Любченка, досі немає ґрунтовної літературознавчої праці, у якій би було приділено належну увагу особливостям поетики творів письменника. Тому дослідження поетики А.Любченка, зокрема в структурно-семантичному аспекті в межах таких категорій, як заголовковий комплекс, мотивна структура, бінарні опозиції, хронотоп, символіка, інтертекстуальний зв’язок творів автора з іншими текстами є перспективним науковим завданням. Не менш актуальним є аналіз ігрових засад та колористичної складової художнього світу письменника. З огляду на виняткову музичність творчого доробку А.Любченка, доцільно також аналізувати його прозу з урахуванням і цього аспекту. Так, до цього часу в українському літературознавстві не було спроб проаналізувати новелу „Via dolorosa” під музичним кутом зору та дослідити її в контексті гри кольору та світла/тіні. До елементів художньої структури творів А.Любченка, які засвідчують його талант письменника-новеліста, належить і художня деталь.
Повість „Вертеп” є одним із найбільш відомих інтелектуальних та філософських творів у прозовому доробку А.Любченка, його своєрідною візитівкою. Про цей твір писали Г.Майфет, Ю.Шерех, Ю.Клиновий, Ю.Гаморак, В.Агеєва, Л.Пізнюк, О.Боярчук, Ю.Мариненко, І.Михайлин, М.Ткачук та ін. Створена автором у складні часи політичних утисків та переслідувань (1929р.), повість надає можливості багатоваріантних інтерпретацій. На сьогодні чимало суперечок відбувається й навколо жанрового визначення твору та його структури. Надзвичайна глибина символічного підтексту, поліфонічність і метафоричність повісті „Вертеп” зумовлюють співіснування багатьох точок зору на сутність твору.
Попри те, що сучасні українські літературознавці, говорячи про творчість А.Любченка, поціновують її по-різному, ніхто з них не заперечує змістової глибини переважної більшості його творів та довершеності їх художньої форми.
Таким чином, актуальність дисертації зумовлена необхідністю поглиблення знань про структурно-семантичну своєрідність прози А.Любченка. Зазначений аспект дослідження поетики художніх творів А.Любченка є важливим завданням сучасного літературознавства.
Мета роботи. Мета дисертації полягає у висвітленні основних рис поетики художньої прози А.Любченка з погляду їх семантичної наповненості. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
з’ясувати особливості рецепції аналізованих творів А.Любченка в критиці й літературознавстві;
з’ясувати особливості рецепції аналізованих творів А.Любченка в критиці й літературознавстві;
виявити функціонально-типологічні особливості заголовків художньої прози А.Любченка; послідовно та комплексно осмислити й обґрунтувати приналежність назви творів до того чи іншого типу заголовка;
проаналізувати провідні мотиви творів письменника, особливості конфлікту та хронотопу, а також символіку останнього;
з’ясувати музичний контекст, значення численних символів та метафор, включаючи символіку кольорів, що забезпечить глибше розуміння змісту творів А.Любченка, допоможе розкрити авторський задум;
схарактеризувати художнє втілення і функції гри як прийому у прозі письменника;
обґрунтувати на підставі здійсненого аналізу приналежність творів А.Любченка до модернізму.
Об’єктом наукового дослідження є прозові твори А.Любченка, що увійшли до збірок „Буремна путь” (1926р.), „Вона” (1929р.), „Вітрила тривог” (1932р.), „Власність” (1933), а також новела „Остання ніч” (1943). Для більш ґрунтовного та комплексного дослідження особливостей творів письменника залучалися епістолярна спадщина та „Щоденник” митця.
Предметом дослідження в роботі є характерні ознаки поетики художньої прози А.Любченка та їх семантична функція.
Методи дослідження. Теоретико-методологічну базу дисертації складають праці вітчизняних та зарубіжних учених, присвячені висвітленню теоретичних проблем поетики (М.Бахтін, Р.Барт, В.Виноградов, О.Галич, Р.Гром’як, Б.Ейхенбаум, У.Еко, В.Жирмунський, І.Ільїн, Г.Клочек, М.Кодак, М.Ласло-Куцюк, В.Лукін, В.Пахаренко, О.Потебня, Н.Рудяков, Ю.Тинянов, А.Ткаченко, Ц.Тодоров, Б.Томашевський, В.Шкловський, Р.Якобсон та ін.), семантики художнього твору (Р.Барт, А.-Ж.Греймас, Ю.Степанов, Ц.Тодоров, Р.Інгарден, В.Маринчак, П.Яньшин та ін.), мотивного аналізу (О.Веселовський, Б.Гаспаров, Р.Гром’як, Ю.Ковалів, Г.Краснов, В.Пропп, О.Реформатський, І.Сілантьєв, Н.Тамарченко, Б.Томашевський, О.Фрейденберг, В.Халізєв, Л.Целкова, Л.Щемелєва та ін.), поетики заголовкового комплексу (О.Арнольд, Р.Барт, Є.Джанджакова, У.Еко, Н.Кожина, А.Колганова, С.Кржижановський, В.Кухаренко, А.Ламзіна, Ю.Лотман, Н.Тамарченко). У дослідженні також використовувалися філософські роботи (Г.-Ґ.Ґадамер, Й.Гейзінґа, О.Шпенглер, К.-Г.Юнґ), історичні студії (І.Качуровський, В.Чапленко та ін.) психоаналітичні праці (Е.Берн, Н.Зборовська, К.П.Естес, Ж.Лакан та ін.). Використано такі методи дослідження, як структурно-семіотичний, культурно-історичний, типологічний, мотивний аналіз, методики неоміфологічної школи, елементи інтертекстуального підходу, психоаналітичного, компаративістського й біографічного методів.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в дисертації:
уперше здійснено спробу комплексного дослідження поетики художніх творів А.Любченка в межах категорій заголовкового комплексу, мотивної структури, бінарних опозицій, хронотопу, символіки, актуалізуючи при цьому різні підходи до аналізу ключових образів;
уперше проведений системний аналіз, подано функціонально-типологічну характеристику заголовків прозових творів письменника з позицій сучасних методологій;
запропоновано оригінальну інтерпретацію творів А.Любченка;
з’ясовано основні формальні прийоми, за допомогою яких письменник досягає естетичного ефекту, а також розкрито принципи їх функціонування;
простежено інтертекстуальні паралелі художніх творів А.Любченка.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії української літератури філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна й пов’язана з основним напрямком її роботи за проблемою „Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури ХІХ-ХХ століть”.
Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання для подальшого вивчення спадщини А.Любченка; у вузівських курсах історії української літератури; при підготовці спецкурсів і семінарських занять, навчальних посібників; під час написання курсових і дипломних робіт.
Апробація результатів дисертації здійснена на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Основні положення й результати роботи викладені в доповідях на таких конференціях: Міжнародна наукова конференція „Підсумки і перспективи розвитку літератури та літературознавчої думки ХХст. До 200-річчя Харківського університету і філологічної школи факультету (Харків, 1-3 жовтня 2003р.)”; Міжнародна наукова конференція „Актуальні проблеми і історії і теорії української літератури” (Львів, 7-8 червня 2005р); VВсеукраїнська науково-теоретична конференція „Українська література: духовність і ментальність (Кривий Ріг, 14-15 жовтня 2005р.)”; Міжнародна наукова конференція „Творчість І.Багряного як культурний феномен. До 100-річчя від дня народження” (Харків, 27-28 вересня 2006 року); Міжнародна наукова конференція „Етнопростір мови та культури: актуальні проблеми етнолінгвістики й лінгвокультурології” (Харків, 5-6 жовтня 2007 року).
Публікації. Результати дослідження відображені в 6 наукових статтях, 4 з яких опубліковано у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура дисертації обумовлена її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 187 сторінок основного тексту та 24сторінок списку використаних джерел, що містить 267 позицій.

bibliography

ВИСНОВКИ

Здійснений у дисертаційній роботі аналіз свідчить, що для поетики творів А.Любченка характерний вияв загальної літературної тенденції мінімалізації заголовно-фінального комплексу та посилення образного начала (в результаті посилення загальної інформативності). Подібні висновки дають усі підстави стверджувати, що прозова творчість А.Любченка цілком правомірно може бути актуалізована в рамках загальних тенденцій доби періоду 20-хрр. ХХст. Як відомо, у цей час відбувається домінування синтезу різноманітних напрямів, родів, жанрів та видів мистецтва (інтермедійність).
Як показали результати нашого дослідження, попри спільність основних тем, мотивів, проблем, характерних для творчості більшості письменників періоду 1920-хрр., прозові твори А.Любченка відзначаються надзвичайною різноманітністю функціонально-типологічних характеристик заголовків. Спираючись на існуючу класифікацію назв за їх співвіднесенням із традиційними компонентами літературного твору, у творчості А.Любченка ми виокремили такі групи творів: 1)заголовки, які безпосередньо пов’язані із тематикою та проблематикою; 2)заголовки, які задають сюжетний розвиток; 3)заголовки, які пов’язані із системою персонажів (так звані заголовки-антропоніми); 4)заголовки, у яких міститься важлива сюжетна деталь; 5)заголовки, співвідносні з місцем та часом дії. Крім того, враховуючи ускладненість семантики як самих творів, так почасти і їх заголовків, серед уже відзначених типів назв виділили також і символічні, і метафоричні, і алюзійні заголовки.
Дотримуючись цієї типологічної характеристики заголовків, ми дійшли висновку, що, у прозовому доробку письменника переважають твори, заголовки яких пов’язані з тематикою та проблематикою: „Кров”, „Чужі”, „Нечистий”, „Кукіль”, „Ворог”, „Хліб”, „Його таємниця”, „Дні юності”. Широко представлені й заголовки-антропоніми: „Гайдар”, „Кострига”, „Гордійко”, „Зяма”, „Вероніка Піро”. Різноманітну та цікаву групу складають твори, заголовки яких пов’язані з місцем та часом дії: „В берегах”, „Тихий хутір”, „Із темного передпокою”, „Остання ніч”. Наявними виявилися також і твори, в заголовках яких міститься сюжетна деталь: „2002”, „Два листи”. Окреме місце посідають і твори, заголовки яких визначають сюжетний розвиток: „Оповідання про втечу”, „Два листи”, „Via dolorosa”. До того ж, більшість заголовків творів А.Любченка (навіть з ускладненою семантикою) складаються з одного-двох слів.
Є усі підстави твердити про те, що ускладнену семантику мають переважно заголовки, пов’язані з тематикою та проблематикою („Вероніка Піро” та „Кострига”). Більшість таких заголовків семантично поєднуються ще й з алюзійним підтипом („Ворог”, „Нечистий”, „Його таємниця”, „Образа”). Це, вважаємо, пояснюється політичною ситуацією, коли натяк і напівнатяк слугували реальною можливістю висловити своє ставлення до тогочасних подій. Також у прозовому доробку А.Любченка (теж серед заголовків, пов’язаних із тематикою та проблематикою) наявний і підтип заголовка-метафори (новела „Кукіль”). Отже, заголовки, які умовно належать до символічних, метафоричних або алюзійних, мають ускладнену семантику.
Ясна річ, що цей розподіл виявився до певної міри умовним та суб’єктивним, хоча б через те, що значна кількість назв містить у собі декілька ознак, як-от: „Гайдар (степова легенда)” (антропонімічність, алюзійність, місце дії, час), „Кострига” (антропонімічність, символічність), „Вероніка Піро” (антропонімічність, алюзійність), „Два листи” (сюжетність, художня деталь), „Образа” (співвіднесеність, як із тематикою/проблематикою твору, так і з його сюжетом), „Вертеп” (місця дії (часу) та символічності й алюзійності). Як можна помітити, незважаючи на те, що заголовки творів складаються з однієї лексеми (образа, вертеп, гайдар, кострига і т.п.), вони не є типологічно простими, а мають ускладнену семантику, поєднуючи в собі декілька ознак.
У творах А.Любченка представлені (серед уже названих і віднесених до певної з груп) заголовки, у яких міститься вказівка на жанр („Оповідання про втечу”, „Китайська новела”, „Гайдар (степова леґенда)”, „В берегах (фраґмент)”). Крім того, наявні й твори з відвертою інтригою („2002”, „Його таємниця”, „Вероніка Піро”). Іноді також, незважаючи на максимальну смислову сконцентрованість та лаконічність заголовків, А.Любченко вживає в самій назві емоційно-оцінні слова („Чужі”, „Нечистий”, „Тихий хутір”, „Проста історія”, „Остання ніч”, „Із темного передпокою”).
Назва першої збірки творів письменника „Буремна путь”, до якої увійшли такі твори, як „Гордійко”, „Зяма”, „Гайдар (степова легенда)”, „Тихий хутір”, „Із темного передпокою”, „Нечистий”, „Чужі”, „В берегах (фрагмент)” відображає акцентовану полярність творів. Так, лексема „буремний”, безперечно, у своїй суті передає атмосферу часу. Контекстуальні синоніми до слова „буремний”, якими є „неспокійний, розбурханий” відображають взаємозв’язок слів буря та революція, хоча й не виявляють повної тотожності, але позначають хаотичні явища. Якщо звернутися до переносних значень лексеми „буря” (глибоке хвилювання, дуже сильне, бурхливе виявлення почуттів), то можна зрозуміти, наскільки повну вказівку вони дають щодо вияву афектності станів, драматизму подій і трагедійності конфліктів та характерів. Тобто сама назва відображає, у який спосіб отримали путівку в життя жовтневі події 1917 року загалом і на теренах України, зокрема. „Буремна путь” це фактично революційний шлях або розповідь про тих людей, яким довелося його пройти.
Основні символічні ознаки дороги притаманні визначенню „путі” досить прозоро. Це, передусім, символ межі між такими граничними поняттями, як своє/чуже, старе/нове, життя/смерть, фемінне/маскулінне, уявне/реальне. Автор свідомо фокусує увагу реципієнта на існуючій опозиційності, повсякчас протиставляє зазначені поняття. Через це письменник переважно змальовує межові ситуації, у яких герої також діють „на межі”, виявляючи загострені прояви почуттів (стан афекту, фанатичність, божевілля). Адже будь-які зміни усталеного життя революційним (примусовим) шляхом це завжди хаос, стресовість, коли усі відчуття сягають горішньої межі. Пізніше, уже в 1930-хрр., самому А.Любченкові доведеться балансувати на межі.
Крім того, дорога (путь) ще й асоціативно пов’язується з невизначеністю, невіднайденістю в пореволюційному житті багатьох героїв, їх душевною амбівалентністю („Тихий хутір”, „Із темного передпокою”). У структурі творів А.Любченка також наявна ретроспективність, тому більшість новел та оповідань написані у формі згадок про минулі події („Зяма”, „Оповідання про втечу” та ін.).
На основі інтерпретації художньої прози письменника слід зробити висновок, що у своїх творах А.Любченко зосереджує увагу на таких конфліктах, де переважає боротьба і протистояння героя не лише з іншим персонажем (наприклад, конфлікт батьків і дітей в контексті революційних подій 1917 року в новелі „Чужі”), а й з суспільством. Отже, оповідання та новели письменника за цим критерієм (опозиційності персонажів) можна умовно розподілити на такі підгрупи: 1)твори, які побудовані на протиставленні героїв, прихильних до революції, активних, дієвих та навпаки пасивних, які переживають душевний розлам („Тихий хутір”, „Із темного передпокою”, „Два листи”, „Оповідання про втечу”, „Зяма”, „Китайська новела”, „Гордійко”); 2)твори, у яких різко протиставлені герой і маса („Кров”, „Його таємниця”, „Остання ніч” (в останній новелі через актуалізацію категорії наявності/відсутності автор протиставляє безликість маси за умови відсутності героя, лідера як такого).
Більшість персонажів творів А.Любченка є постатями амбівалентними, тобто такими, свідомість яких є розщепленою і які переживають подвійні протилежні почуття, як-от: любов/ненависть, ніжність/злість, радість/сум. Це не випадково, адже сам автор переживав душевну роздвоєність. Постать самого А.Любченка характеризується певною почуттєвою і світоглядною амбівалентністю. Так, у 1920-хрр. він, з одного боку, був захоплений революцією, а з іншого, помічав негативні суспільно-політичні процеси. Певний критицизм, хоча й не відвертий, а тільки алюзійний, у творах письменника мав місце. Тому образи багатьох персонажів дають підстави для подвійного їх сприйняття та витлумачення. Зокрема, образ селянина-куркуля у творчому доробку А.Любченка відзначається подвійністю зображення. Так, у новелі „В берегах” та „Кострига” образ заможного селянина змальований цілком у негативному ключі, а у новелі „Ворог” з певною долею співчуття.
Детальний аналіз прозового доробку А.Любченка дозволяє нам зробити висновок, що жіночий мотив у творчості письменника є надзвичайно яскравим та колоритним. Він звучить у таких новелах А.Любченка, як: „Вероніка Піро”, „Гайдар”, „Оповідання про втечу”, „Два листи” „Via dolorosa” та ін., а також у повістях „Образа” та „Вертеп”, у яких, на наш погляд, домінує. Відтак слід звернути увагу й на лаконічний та водночас прозорий заголовок збірки письменника, до якої вони увійшли „Вона” (1929). Повісті „Образа” та „Вертеп” найбільш яскраво демонструють еволюцію цього мотиву.
Важлива роль у повісті „Образа” належить стилістичному прийому повтору, завдяки якому в структурі художнього тексту відбувається постійна трансформація змістового наповнення лексеми образа, а отже, і її гіперсемантизація. Спочатку можна помітити зміщення основного акценту оповіді з атмосфери та відчуття образи на конкретний персонаж, потім, по ходу дії, з образу головної героїні на інших персонажів, а у такий спосіб і на події, які відбуваються в середовищі непівської інтеліґенції верхівки суспільства 1920-рр. Таким чином, у повісті прослідковується перехід акцентів з опису духовності героїні на викриття бюрократичного апарату.
Здійснений аналіз показав, що основним принципом організації матеріалу в повісті „Образа” є антитезис. А однією з форм саме авторського погляду на світ і героїв у повісті „Образа” є іронія, за допомогою якої письменник засвідчує критичність свого ставлення до зображуваних героїв (чиновників) та подій. Особливу увагу привертають до себе ліричні відступи повісті як форма вияву авторсько-читацьких контактів.
Майстерності у творенні художньої форми текстів А.Любченко досягає передусім завдяки музикальному оформленню творів, неабиякій мовній вправності, а також зверненню до ідей та образної структури світової літератури й історії. У нашому дослідженні було здійснено аналіз новели „Via dolorosa” (що є одним із найбільш музичних творів письменника) у нерозривній єдності з музичним контекстом твору. Адже музика в новелі виступає в ролі акомпанемента дії. Загалом, така прикметна ознака твору, як музичність, є мотивуючою в сенсі художньої рецепції твору. Це дало нам усі підстави твердити про наявність у ньому і музики природи (степу), і музики міста, і безпосередньої лейтмотивної музичної фрази французькою „je m’ennuie” („мені скучно”) та музичності в цілому.
Виходячи з нашого власного бачення художнього світу новели та її прочитання, вважаємо, що вона цілком справедливо може асоціюватися з доволі непростим музичним твором „арабески”, переважно через головні параметри цього тексту, зокрема невеликий обсяг, лейтмотивну складність, помірність темпу, симбіоз мажорних та мінорних тонів.
Упадає в око, що діапазон загального музичного спектру новели є надзвичайно широким: нерозривне поєднання класичних творів („Осіння пісня” П.Чайковського) і народних жанрів, як зарубіжних (сарабанда), так і вітчизняних (купальських пісень, співомовок). Отже, здійснений аналіз звукових та музичних елементів та деталей твору, а також асоціативних рядів і паралелей, у яких вагоме місце посідає й назва твору, показав, що основними характеристиками твору є контрастність зображення, посилена експресивність, романтична настанова, калейдоскопічність почуттів та настроїв, а також ігрові засади.
Серед інших елементів, які засвідчують майстерність у творенні художньої форми текстів та втілення ідей письменника, варто назвати художню деталь та використання прийомів гри, як загальних, так і театральних, а також залучення А.Любченком яскравих ігрових принципів в аспекті кольору та світла/тіні (новели „Ворог”, „Два листи”, „Via dolorosa”, „Кров”).
Було з’ясовано, що в новелі „Via dolorosa”, так само, як музичність, так і колористика і світло/тінь, а також мовна експресивність є тими параметрами твору, які наближають реципієнта до усвідомлення й розуміння ігрових принципів новели. У контексті наголошених вище аспектів зазначимо, що „Via dolorosa” твір, у якому майстерно відтворена комбінація гри світла/тіні, кольорової гами, музичних настроїв. Неоднозначний характер функціонування зазначених категорій (амбівалентність світла, кольору, музичного супроводу) дає нам право стверджувати про наявність у новелі ігрової антитези цих характеристик. Аналіз цього питання показав, що А.Любченко використовує контрастні поєднання таких кольорів, як чорний, білий, червоний. Крім того, у новелі „Via dolorosa” письменник демонструє наближення протилежних кольорів цього класичного кольорового трикутника через залучення бронзових відтінків. До того ж у творі наявна надзвичайно багата, насичена та об’ємна кольорова палітра й картина: згаданий вище кольоровий трикутник, бронзовий відтінок, а також широка гама барв новели загалом (жовтий, зелений, блакитний), поєднання теплих і холодних відтінків (та відсутність кольору „прозорий”). Контекстуальні комбінації зазначених кольорів і майстерність їх художнього втілення якнайкраще відображають постійну мінливість настроєвості новели: інше кольорове поєднання кардинально інший настрій.
Гра кольору залежить безпосередньо від гри світла/тіні, які є ледь помітно розщепленими в структурі твору. Блиск, переливання та мерехтіння кольорів багато в чому авторові вдається передати через гру світла/тіні. Так, осінній пейзаж у творі (хоча й домінує бронзовий колір) це також гра самих осінніх кольорів, ніби коштовного каміння, що блищить під промінням сонця. Обігруючи той чи інший колір, авторові вдається підкреслити важливу деталь, як портретну, так і, в цілому, образну.
Отже, на основі аналізу названих категорій (музичність, колористика, світло/тінь в ігровому контексті) яскраво виражених у новелі „Via dolorosa”, маємо підстави твердити, що усі вони виявляються підпорядковані єдиній авторській меті постійній зміні вражень та настроїв. При цьому характер функціонування кожного із зазначених аспектів твору, звичайно, є різним: музичні та звукові елементи не лише як симбіоз мажору та мінору, а й загалом як вияв опозиції тиша/шум (сміх, крик, пісня, розмаїття звуків природи, гра на роялі, просто людські голоси) через категорію наявності/відсутності; гра кольору як передача психологічного стану персонажів; світло/тінь як вияв програмованої амбівалентності.
Дослідивши колористичну складову художньої прози А.Любченка, ми з’ясували, що письменник доволі майстерно використовує контрастні кольорові поєднання чорного/білого/червоного. Про це свідчить і одна з найбільш яскравих, на наш погляд, новел автора „Кров”, у якій відтворено протистояння лідера й маси. Розглянувши її, можемо стверджувати, що кольорові параметри (й звукові елементи також) виступають засобом поглибленого розкриття психології дійових осіб, зокрема, відчуття „людини на межі”. Відповідно, кольорова концепція твору базується на класичному кольоровому трикутнику: чорне біле червоне. Зокрема, детальний аналіз новели показав, що оповідь побудована на ситуативній варіативній опозиційності чи бінароності зазначених кольорів: червоне/біле, чорне/біле, чорне/червоне. Їхній спектр засвідчує діаметральну протилежність, де вершинною, піковою, сфокусованою крапкою (так званою горішньою межею) виступає червоний колір (задекларований ще в назві), який символізує кров, жадоба якої є рушійним елементом сюжету.
Ігровий елемент посідає чільне місце й у повісті „Вертеп”, що є оригінальним жанровим різновидом у творчому доробку письменника (лірична повість у новелах). Цей твір характеризується певними ігровими механізмами: кінематографічним монтажем частин, близькістю до театральної гри (в першу чергу, на рівні назви), де сама назва є символічною (яку класифікуємо як як алюзійний просторовий образ-символ).
Ігровий принцип, настанова на театральність підпорядковують підзаголовки усіх частин загальній концепції. Так, кожна з частин повісті є цеглинкою складної інтелектуальної гри, у якій обов’язковими є три моменти: вистава, автор-оповідач, реципієнт глядач вистави.
У „Вертепові” автор використовує гру і як принцип побудови художнього тексту, і як технологію провокування певних читацьких реакцій. Так, усі авторські розмірковування виявляються спрямованими на запрошення і втягування реципієнта до інтелектуальної гри. Тим часом як різнохарактерність епізодів, фраґментарність, уривчастість оповіді, відверта недомовленість проектують безмежний простір для людської уяви та домислу. На рівні підзаголовків повісті „Вертеп” яскраво виявляється театральність тексту в межах загальної ігрової концепції дійсності. Таким чином, повість „Вертеп” це алюзійна інтелектуальна гра (через іронію, відступи, фрагментарність, синтетичність) або „мозаїчна гра”, у якій обов’язковою є задіяність реципієнта-глядача, що перетворює звичайний вертеп на модерний. Багатозначність і глибина підтексту, наявність прихованих смислів у поєднанні з непересічністю постаті самого автора роблять семантику твору езотеричною.
Важливим у структурному та функціональному плані елементом тексту повісті „Вертеп” виступає розгалужена символіка, яка має часопросторовий характер. Дослідження цього питання показало, що символічна насиченість просторових образів повісті дозволяє вибудувати загальну концепцію змодельованого письменником світу. Розглянуті нами просторові образи-символи у повісті „Вертеп”, вважаємо, не є надто яскраві, але концептуально важливі для з’ясування часопросторової картини твору. Образи на позначення просторових характеристик мають глибокий символічний підтекст і широке інформаційне поле. При цьому топонімічні особливості твору дозволяють виявити певну міфологізованість його художнього простору. Виходячи з цього, ми можемо говорити про просторові елементи як символи межі принаймні декількох часових вимірів (минулого, теперішнього, майбутнього). Тому образи дерева, могили, хреста, вікна (дверей у подібному символічному контексті), які зберігають дистанцію між світом минулого і майбутнього, є межовими символами в художній структурі твору. Саме вони (бо такою є природа символу), підкреслюючи відмінність двох світів, поєднують різноманітні плани реальності в єдине ціле.
Результати детального дослідження основних просторових образів-символів повісті „Вертеп” свідчать, що образи дерева, могили, хреста й вікна в художній структурі твору виступають пунктом перетину між часовими площинами (минуле/майбутнє), просторами (небесне/земне, зовнішнє/внутрішнє), різними ракурсами зображення (високе/низьке) і парними елементами символічних дуалістичних систем (верх/низ, праве/ліве).
З попередньою повістю „Образа” повість „Вертеп” об’єднує застосування іронії як основного прийому гри. Та, порівнюючи характер функціонування у структурі твору цього механізму гри, можна говорити про їхню співвіднесеність як простішої, так і складнішої форми вияву. Так, у повісті „Образа” у цілком епічну оповідь вплетені ліричні відступи з елементами авторської іронії, що є певною формою авторської гри з читачем. Загравання з читачем через ліричні відступи має на меті створити настрій, викликати потрібну почуттєву гаму з відповідною домінантою, скорегувати відчуття реципієнта. Абстрактні роздуми ліричних відступів, маючи графічні відступи, нібито забезпечують текст узагальнюючим матеріалом, а оповідь розділу слугує як ілюстративний матеріал. У повісті „Вертеп” художній прийом гри має складнішу мету, через що має й складніші форми втілення. Тому й іронія як вияв прийому гри у цьому творі є, більшою мірою, прихованою та ліричного змісту. Однак у частинах з відверто драматургічним змістом і заголовком, вона стає прозорішою та відвертішою („Мелодрама”, „Пантоміма”). Мотив гри в повісті базується на прихованій іронії і виступає важливим структуротворчим елементом його поетики, допомагаючи виявити так зване подвійне дно твору. Текст повісті „Вертеп” виступає як суцільно зітканий із численних ліричних відступів та прихованих іронічних зауваг, які і є породженням ігрового принципу. Іронія виявляється у багаторівневій глибині символічного кодування тексту (ознака модернізму). Іронія набуває ознак гри в іронію з самим читачем. Структуруючим смисловим центром твору повсякчас виступає образ вертепу.
Повість „Вертеп” є цікавою з точки зору лейтмотивної структури. У смисловій структурі повісті „Вертеп” А.Любченка, на нашу думку, домінує принцип лейтмотивної побудови, де у кожної з одинадцяти новел повісті є свій провідний мотив на загальному тлі сплетіння та функціонування значної кількості мотивів твору. Відтак переплетіння багатьох мотивів створює лейтмотивну систему не тільки повісті „Вертеп”, а й усіх творів письменника. Крім того, один мотив, виникнувши раз, звучить із різними інтонаціями та інтерпретаціями в інших новелах автора. Саме таким мотивом, характерним для усього прозового доробку А.Любченка, є мотив молодості.
Для повістей А.Любченка „Образа” та „Вертеп” характерним є яскравий спільний мотив народження нової жінки. І в повісті „Образа”, і в повісті „Вертеп”, головною героїнею виступає жінка, яка змогла піднестися над обставинами та суспільством, вивищитися, усвідомивши свою нову роль та призначення. У цих різнопланових творах А.Любченко створює образ жінки, яка проходить шлях оновлення та відродження. Зазначені повісті яскраво демонструють еволюцію жіночого мотиву у творчості письменника. Так, в „Образі” головна героїня Ніна віднайшла в собі сили покинути ремесло повії; зрозумівши обмеженість бюрократичного суспільства, з гордістю та достоїнством залишити його; відчувши себе матір’ю, усвідомити своє справжнє призначення. У „Вертепові”, пройшовши також нелегкі життєві випробування, оновлена та духовно піднесена жінка стає образом-символом усієї України.
Аналіз прозового доробку А.Любченка дає підстави стверджувати, що в особі цього письменника українська література першої половини ХХст. мала яскравого і художньо переконливого майстра слова. Його творчість була важливим складником літературного процесу 1920-1930-хрр., засвідчила значний потенціал української літератури, а також те, що її розвиток відбувався у руслі модерних загальноєвропейських тенденцій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АверинцевС.С. София Логос. Словарь / С.С.Аверинцев; [сост., послесл. К.Сигов]. К. : Дух і літера, 2001. 461с.
2. Агеєва В. Шлях буремний і скорбний. Творчість Аркадія Любченка / Віра Агеєва // Березіль. 1991. №9. С.3946.
3. АгеєваВ.П. Українська імпресіоністична проза / В.П.Агеєва. К. : НАН, ін-т літ., 1994. 159с.
4. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [за ред. М.Зубрицької; підгот. текстів, прим., упоряд. М.Зубрицька]. Львів. : Літопис, 1996. 626с. (Слово Знак. Дискурс).
5. Ард. [Рецензія] / Ард. // Рабочий клуб. №67. С.106107. Рец. на кн. : ЛюбченкоА. Зяма: (Оповід.). Х. : ДВУ, 1924. 16с.
6. Аристотель. Риторика. Поэтика / Аристотель; [пер. с древнегреч. В.Аппельрот; под ред. О.А.Сычева, И.В.Пешкова и Ф.А. Петровского; коммент В.Н.Маров; пер. с древнегреч., примеч. О.П.Цыбенко]. [2-е изд., перераб.]. М. : Лабиринт, 2005. 256с. (Классическая библиотека).
7. АрнольдИ.В. Значение сильной позиции для интерпретации художественного текста / И.В.Арнольд // Иностранные языки в школе. 1978. №4. С.2331.
8. АшукинН.С. Крылатые слова: Литературные цитаты; Образные выражения / Н.С.Ашукин, М.Г.Ашукина. 4-е изд., доп. М. : Худож. лит., 1988. 528с.
9. Барабаш Ю. Фрагмент світової історії у форматі особистої долі. Кілька причинків до „Щоденника” Аркадія Любченка / Юрій Барабаш // Сучасність. 2002. №3. С.99116.
10. БарабашЮ.Я. Вопросы эстетики и поэтики / Юрий Барабаш. 2-е изд., доп. М. : Современник, 1977. 400с.
11. БартР. Избранные работы : Семиотика. Поэтика ; [пер. с фр.; сост., общ. ред. и предисл. Г.К.Косикова]. М. : Прогресс, 1989. 616с.
12. БахтинМ.М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет / М.Бахтин. М. : Худож. лит., 1975. С.234407.
13. БахтинМ.М. Литературно-критические статьи / М.М.Бахтин; [сост. С.Бочаров и В.Кожинов]. М. : Худож. лит., 1986. 543 с.
14. БахтинМ.М. Эстетика словесного творчества / М.М.Бахтин; [примеч. С.С.Аверинцева, С.Г.Бочарова]. 2-е изд. М. : Искусство, 1986. 445с.
15. БелецкийА.И. Аркадий Любченко / А.И.Белецкий // ЛюбченкоА. Далёкие и близкие. Рассказы / Аркадий Любченко. Х. : Изд-во ВУСПС „Украинский рабочий”, 1927. С.510.
16. БелыйА. Символизм как миропонимание / Андрей Белый; [сост., вступ. ст. и прим. Л.А.Сугай]. М. : Республика, 1994. 528с. (Мыслители ХХвека).
17. БернЭ. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвящённых / Э.Берн; [пер. с англ. К.Савельев]. М. : ФАИР-ПРЕСС, 2001. 448с. (Популярная психология).
18. [Бібліогр.]: ЛюбченкоА. // А.Лейтес, Ю.Яшек. Десять років української літератури (1917-1927). Т.1. : Біобібліогр. Мюнхен: Verlag Otto Sagner, 1986. (репринт. вид. 1928р.). С.297300.
19. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту: Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена [проф.І.І.Огієнком митр. Іларіоном]. [Лондон], 1992. 959; 296.
20. БидерманнГ. Энциклопедия символов / Ганс Бидерманн; [пер с нем. В.М.Вальков, Ю.В.Вейнгольд, В.С.Гринько и др.; общ. ред. и предисл. И.С.Свенцицкая]. М. : Республика, 1996. 335с.
21. БілецькийЛ. Українська драма / Леонід Білецький. Львів: Видавнича спілка „Діло”, 1922. 23с.
22. БілецькийО. Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року / О.Білецький // Червоний шлях. 1926. №3. С.133163.
23. БілокіньС. До питання про державу в державі / Сергій Білокінь // Березіль. 2004. №2. С.139151.
24. БожкоС. Тези опозиції в художній літературі (За журналом „Вапліте” №4) / С.Божко // Молодняк. 1927. №12. С.109115.
25. БоровийВ. Бути українцем / В.Боровий // Слобідський край. 1998. 3 верес. №101 (19510). С.4.
26. БоярчукО. „Вертеп” А.Любченка „театр” рухомої рівноваги та життєствердження / Оксана Боярчук // Слово і час. 2002. №11. С.32-40.
27. Ваплітянський збірник: З нагоди п’ятдесятиріччя ВАПЛІТЕ / [за ред. Ю.Луцького]. 2-е вид., доп. Едмонтон : Вид-во Канадського Інституту Українських студій ; Торонто : Мозаїка, 1977. 259с.
28. Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины: учеб. пособие для вузов / [Л.В.Чернец, В.Е.Хализев, С.Н.Бройтман и др.]; под ред. Л.В.Чернец. М. : Высш. шк. ; „Академия ”, 2000. 556с.
29. ВеселовскийА.Н. Историческая поэтика / А.Н.Веселовский; [вступ. ст. И.К.Горского; сост., коммент. В.В.Мочаловой]. М. : Высш. шк., 1989. 406с. (Классика литературной науки).
30. ВиноградовВ.В. Поэтика русской литературы: Избранные труды / В.В.Виноградов. М.: Изд-во Наука, 1976. 508с.
31. ВойтовичВ. Українська міфологія / Валерій Войтович. К. : Либідь, 2002. 664с.
32. ГадзінськийВ. Символіка „Блакитного роману” / Володимир Гадзінський // Шляхи мистецтва. 1921. № 2. С.129135.
33. ГакА. Аркадій Любченко, „Нова Україна” і я / Анатоль Гак // Український засів. 1994. Ч.6 (18). С.2743.
34. ГаличО. Історія літературознавства. ЧастинаІ: зарубіжне літературознавство: [підручник для філологічних спеціальностей] / О.А.Галич. К. : Шлях, 2006. 208с.
35. ГаличО. Теорія літератури: Підручник для студентів філол. спец. вищих закладів освіти / Олександр Галич, Віталій Назарець, Євген Васильєв; [за наук. ред. О.Галича]. К. : Либідь, 2001. 488с.
36. ГаморакЮ. Аркадій Любченко / Ю.Гаморак // Вертеп: Вибір новел і повістей. КраківЛьвів : Укр. вид-во, 1943. С.310.
37. ГаморакЮ. (Ю.Стефаник). Аркадій Любченко // Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. : у 4 кн. / Ю.Гаморак (Ю.Стефаник). К. : Аконіт, 2001. Кн.2. С.576580.