Поезія М. Філянського: особливості поетики

brief description

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ШАПОШНИКОВА ІННА ФЕДОРІВНА

УДК:821.161.2:82-1

Поезія М. Філянського: особливості поетики

10.01.01 українська література
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Турган Ольга Дмитрівна
доктор філологічних наук,
професор

Запоріжжя - 2006

ЗМІСТ

Вступ3
Розділ 1 Історія дослідження творчості М. Філянського.. ..7
Розділ 2 Теоретичні аспекти поетики художнього твору.. .25
Розділ 3 Основні мотиви поезії .. .40
3. 1 Релігійні мотиви .43
3. 2 Історіософська концепція людини й соціуму. .71
3. 3 Самотність та кордоцентризм як екзистенційний
вимір художнього світу письменника86
Розділ 4 Модифікації ліричних жанрів.105
4. 1 Ліричні поезії108
4. 2 Ліро-епічні поезії.136
Висновки..153
Список використаних джерел............170

ВСТУП

Сучасний розвиток українського літературознавства характеризується зростаючим інтересом до постатей письменників, чия творча спадщина повністю ще не повернута читачеві. До них належить і М.Філянський історик, археолог, художник, музикант, талановитий поет. Творчість цього письменника постійно привертала увагу дослідників, але наукові розробки щодо її вивчення мали переважно однобічний характер. Перші критичні оцінки мистецького доробку письменника стосувались аналізу окремих творів та збірок і тому не могли дати системного уявлення про формальні й змістові чинники поетики митця. Дослідження 20-30-х років ХХ ст. відзначаються довідково-інформаційним характером і одночасно спробами системного підходу до визначення структурних і змістових ознак поетики автора. Потребують наукового переосмислення ті проблеми, які знайшли висвітлення у працях дослідників, позначених впливом вульгарного соціологізму. Це насамперед питання встановлення основних чинників формування творчої манери поета, ролі і місця поетичної творчості М.Філянського в літературному процесі початку ХХ ст. Історико-літературні дослідження останніх років характеризуються заглибленням у структуру поетики письменника, але все ж таки стосуються тільки окремих складових поетикальної системи. Тому актуальність дисертації зумовлюється потребою комплексного і науково об’єктивного вивчення художньої спадщини М. Філянського, визначення особливостей поетики автора. Аналіз формальних і змістових чинників поетикальної системи М.Філянського дозволить з’ясувати специфіку художнього самовираження митця в поетичній творчості, яка органічно вписується в український літературний процес початку ХХ ст. з його розмаїттям естетичних пошуків і багатоаспектністю творчих здобутків.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота пов’язана з напрямом наукових досліджень кафедри теорії літератури й журналістики Запорізького національного університету Поетика художнього твору” і держбюджетною темою №0199У001578 Культурна модель у художньому тексті” (на матеріалі української літератури ХІХ-ХХ ст.).
Мета роботи здійснити аналітично-синтетичне дослідження поетики М.Філянського на різних рівнях, проаналізувати взаємовплив цих рівнів, тим самим визначивши специфіку системи поетикальних засобів автора.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- систематизувати наукові підходи літературознавців до рецепції поетичної творчості М.Філянського;
- з’ясувати категоріальні ознаки поняття поетика на сучасному етапі літературознавчих досліджень для виявлення основних аспектів індивідуальної поетики конкретного автора;
- проаналізувати основні мотиви поетичної творчості М.Філянського в нерозривній єдності з іншими чинниками поетики: тема, проблема, хронотоп;
- виявити жанрову специфіку поезій М.Філянського в контексті розвитку української літератури початку ХХ ст. ;
- з’ясувати взаємовплив світоглядних настанов автора і мотивно-жанрового діапазону творчості поета.
Об’єкт дослідження поезії збірок Лірика” (1906), Calendarium” (1911), Цілую землю” (1928) та поезії, що не ввійшли до збірок і були опубліковані в періодичних виданнях : Українська хата”, Червоний шлях”, Шлях”; наукові розвідки Від порогів до моря”, На Дніпрельстан”; матеріали судової справи М.Філянського архіву СБУ Запорізької області.
Теоретико-методологічною основою роботи є системний підхід до визначення особливостей поетики М.Філянського. В процесі дослідження було використано праці українських і російських теоретиків та істориків літератури М.Бахтіна, Л.Білецького, О.Білецького, О.Веселовського, С.Гаєвського, Р.Гром’яка, Д.Загула, В.Жирмунського, Г.Клочека, І.Качуровського, М.Кодака, Ю.Лотмана, Є.Мелетинського, О.Потебні, В.Проппа, А.Ткаченка, Б.Томашевського, О.Турган, І.Франка ; вітчизняних і зарубіжних психологів, філософів Г.-Г.Гадагамера, М.Гайдеггера, Р.Інгардена, Ю.Кристевої, З.Фройда, Н.Хамітова, К.-Г.Юнга; дослідників творчості М.Філянського Л.Голомб, М.Коцюбинського, Л.Талалая, Г.Чупринки, Вал.Шевчука та інших.
Методи дослідження. Специфіка об’єкта дисертації, мета роботи зумовили залучення певних методів дослідження. Метод системного аналізу було використано при розгляді основних напрямків наукового вивчення творчості М.Філянського, визначенні категоріальних ознак поняття поетики, характеристиці мотивної і жанрової структури поезії письменника. Звернення до порівняльно-історичного та компаративістського методів дозволило ввести твори письменника в контекст української і світової літератури. Герменевтичний метод застосовано при аналізі мотивно-жанрового діапазону, поетичного універсуму автора, встановленні стрижневих параметрів його образного світу, художнього мислення.
Наукова новизна: дисертаційна робота є однією з перших спроб визначити, проаналізувати особливості поетики М.Філянського, заглибитися в мікроструктуру поезій письменника. При цьому найбільша увага приділяється питанням мотивної специфіки, жанрової і стильової структури поезій митця.
Практичне значення роботи. Отримані в процесі дослідження результати можуть бути використані при вивченні творчості М.Філянського, написанні підручників і навчальних посібників, при вивченні історії української літератури початку ХХ ст. у вищих навчальних закладах, для розробки спецкурсів і спецсемінарів, при написанні курсових і дипломних робіт тощо.
Особистий внесок здобувача становить системний аналіз поетики М.Філянського. Під час роботи над дисертацією були проаналізовані матеріали архіву СБУ в Запорізькій області, що дозволило встановити точну дату арешту, розстрілу поета, розширити уявлення про світоглядні чинники системи поетикальних засобів письменника.
Апробація дослідження. Окремі розділи й дисертація в цілому обговорювались на засіданнях кафедри теорії літератури й журналістики Запорізького національного університету. Основні положення й результати дослідження проголошувались у формі доповідей на Міжнародній науковій конференції Література й історія” (Запоріжжя, 1998), Міжнародній науковій конференції Студент-98: проблеми й перспективи виховної роботи в сучасному вищому навчальному закладі” (Запоріжжя,1998), Міжнародній науковій конференції Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2001), Міжнародній науково-теоретичній конференції Проблеми жанру, стилю, літературного напряму” (Запоріжжя, 2003).
Публікації. Основні положення дисертації викладені у 8 статтях, 4 з яких опубліковані у фахових збірниках наукових праць.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг роботи 185 сторінок, з них 169 сторінок основного тексту. Список використаних джерел нараховує 222 позиції.

bibliography

ВИСНОВКИ

Поетична спадщина М.Філянського цікаве й оригінальне явище в історії української літератури початку ХХ століття. Дослідження доробку письменника на рівні поетики дозволило з’ясувати специфіку самовираження митця в поетичній творчості, основні форми вираження світоглядних ідей, світосприймання поета, взаємозв’язок формозмістових чинників поетичного твору.
Системний аналіз поезій автора зумовив залучення таких рівнів поетики як мотив і жанр у нерозривній єдності з темою, проблемою, хронотопом, версифікаційним арсеналом. Для виявлення особливостей поетики митця нами було з’ясовано категоріальні ознаки поняття поетика в літературознавчих розробках, систематизовано наукові підходи до інтерпретації творчості письменника.
В результаті проведеного аналізу можемо зазначити, що в дослідженні поетичної творчості М. Філянського можна виділити три етапи.
До першого належать літературно-критичні розробки початку ХХ століття, основним об’єктом яких було визначення проблемно-тематичного діапазону, провідних мотивів, жанрових і стильових ознак, рис версифікаційної структури поезій художника слова. Наукові розробки О. Білецького, С. Єфремова, М. Зерова, В. Пачовського, О. Пчілки, Г. Хоткевича, Ф. Якубовського та інших характеризуються наявністю аналізу окремих творів і збірок поета і тому не можуть виступати зразками системного дослідження поетики автора. Особливе місце в історії рецепції поезії автора належить рецензії М.Коцюбинського. Цілком негативний, позначений рисами суб’єктивізму, відгук на першу збірку поета Лірика” сприяв створенню необ’єктивного, позначеного впливом вульгарного соціологізму сприйняття в 70-80-ті роки ХХ століття радянськими критиками творчості поета.
Другий етап наукових розвідок складають розробки еміграційних критиків 20-70-років ХХ століття. В результаті аналізу цих досліджень можемо зауважити, що, незважаючи на довідково-інформаційний характер, статті М. Глобенка, О. Зілінського, В. Коряка, Я. Славутича та інших характеризуються системним підходом до виявлення формальних і змістових чинників поетикальної системи М. Філянського.
Третій етап наукових студій припадає на 70-90-ті роки ХХ початок ХХІ століття і, на нашу думку, відзначається активним зверненням науковців до оцінки літературної спадщини М. Філянського. Літературно-критичні дослідження Л. Голомб, С. Денисюка, О. Камінчук, Л. Талалая, Вал. Шевчука та інших відзначаються поєднанням як традиційних методів оцінки поетичної творчості (біографічного, рецептивного, компаративісьго тощо), так і нових підходів, побудованих на специфіці різних форм духовної діяльності.
Опрацювання і вивчення архівних матеріалів судової справи СБУ в Запорізькій області стосовно арешту і розстрілу письменника вперше дало змогу подати об’єктивне уявлення про останні роки життя і діяльності поета, встановити точну дату арешту й розстрілу письменника, виявити світоглядні, психологічні, мистецькі чинники поетичної системи автора.
Дослідження теоретичних аспектів поетики дає підстави стверджувати, що на сьогодні цей термін відзначається різночитанням. Спроби тлумачення поетики спостерігаються ще у вченнях Платона, Аристотеля, набувають наукового обгрунтування в епоху класицизму (праці Н. Буало, Г.-Е. Лесінга, Ж. Скалігера та інших).
Проблемне вивчення поетики, її теоретичних засад як наукової дисципліни і як академічного курсу призводить до її розширенного трактування: герменевтичного, психолінгвістичного, рецептивного, структурального, феноменологічного, формального тощо.
У ХІХ-ХХ століттях теорія поетики збагачується мовознавчими впливами: лінгвістична теорія О. Потебні, структурально-семіотична поетика (В. Жирмунський, Р. Якобсон), модель автокомунікації (І. Безкровна, Ю. Крістєва).
Значний вплив на виокреслення понятійних розбіжностей терміну поетика мало зміщення пріоритетності у триєдиній структурі літературознавчих досліджень: автор-текст-читач. У ХХ столітті категорія автора (історико-біографічний аспект) втрачає свою вагомість, і на перший план висуваються категорії тексту й читача. Яскравим свідченням цього факту є результати симбіозних розробок філософсько-літературознавчого плану (метафізичний підхід до аналізу твору А. Бергсона, психобіографічний метод та теорія читацького відгуку на текст З. Фройда, методи психічної феноменології”, феноменології я” К.-Г. Юнга тощо).
Категорія тексту є центральною в теоретичних розробках структуральної, формальної, феноменологічної, герменевтичної, онтологічної поетики. Об’єктом структуральної поетики є не реальні, а можливі літературні твори, якість літературності як особлива ознака літературного факту. На відміну від формальної і структуральної поетики основу феноменологічних досліджень складає пограничний зв’язок між автором і текстом (М. Бланшо, Р. Інгарден, представники Женевської школи).
Основними складовими герменевтичної поетики виступають мова, мовний талант інтерпретатора, історична зумовленість художнього твору як невід’ємні елементи аналізу тексту (Ф. Шлейермахер, М. Гайдеггер, Г.-Г. Гадамер).
Аналіз тексту онтологічної поетики визначається онтологічними критеріями, що дозволяє розглядати твір як самостійне явище, вираження самого буття, відірвано від суб’єктивної діяльності автора, його психологічного настрою (Л. Вінгенштейн, Л. Карасьов, С. Тюкіна).
Певний вплив на формування теорії поетики ХХ століття мала постколоніальна критика, яка, ґрунтуючись на засадах психоаналізу, деконструкції, марксизму, фемінізму, нового історизму, досліджувала різноаспектні проблеми, серед яких основними можемо зазначити деконструктивістську концепцію децентрування і культурної маргінальності (Г. Бгабга, С. Тюрінг, Е. Саід, Г. Тіффін та інші).
На противагу вищезазначеним теоретичним розробкам у рецептивній поетиці центральною категорією виступає читач, його рівень сприймаючої свідомості, процес читання літературних текстів (В.Ізер, Г. Яусс).
Дефінітивні розбіжності терміну поетика характерні і для української літературознавчої думки ХХ-ХХІ століття. Частина дослідників зводить визначення поетики до якогось одного рівня, найчастіше формально-структурного (О. Дей, П. Колесник, М. Наєнко, Д. Нитченко, М. Пахаренко та інші). Але центральним аспектом дослідження поетики є розуміння терміну як цілісної формозмістової системи (О. Білецький, С. Гаєвський, Р. Гром’як, Г. Клочек, М. Кодак, Б. Навроцький, А. Ткаченко, К. Фролова та інші).
Проаналізувавши різні підходи до визначення поетики, ми з’ясували, що найбільш доцільним при визначенні специфіки поетики окремого автора є системний підхід, який враховує триєдину літературознавчу структуру: автор-текст-читач. Відповідно до цього основними чинниками системної моделі поетики М. Філянського нами було визначено мотив і жанр, які найбільш повно, у взаємодії з іншими чинниками (тематика, проблематика, хронотоп, психологізм, версифікація) відображають формозмістові властивості поетики автора.
У процесі дослідження мотивного діапазону поезій. Письменника ми дійшли висновку, що мотив, як один з головних чинників поетикальної системи, служить засобом відображення своєрідності художнього світогляду автора і специфіки поетики. Дані системного наукового дослідження дали підстави виділити у творчості лірика такі основні мотиви: релігійні, історіософські, кордоцентричні, самотності. Визначені провідні мотиви поезій взаємопов’язані, органічно взаємодоповнюються. Відповідно до цього для мотивної структури поетики М. Філянського характерним є функціонування монад, діад, тріад. Найбільшою частотністю вживання відзначаються діади.
Релігійні мотиви є наскрізними в поетичній творчості М. Філянського, але переважають у збірках Лірика”, Calendarium”. Мотиви релігійного спрямування зосереджено на основних аспектах: пафос всеохоплюючого поклоніння Богу в поєднанні з муками безвір’я, духовного спустошення; християнське розуміння Абсолюта суперечливо і водночас гармонійно співіснує з пантеїстичним світобаченням ліричного героя (Буду”, Хвала” збірка Лірика”; цикл Березіль”, збірка Calendarium”). Домінантним є християнський мотив філософсько-поетичної системи творів художника слова. Релігійні мотиви поезій митця позначені чисельними літературними впливами. Активно автор звертається до ремінісценцій із творів Г. Сковороди, Т. Шевченка, використовує сковородинівські мотиви неба, горнього міста, шевченківські мотиви розп’яття і воскресіння Діви Марії. Подаючи літературну інтерпретацію поетичних та біблійних образів і мотивів, М. Філянський синтезує історичне й символічне трактування. Здійснюючи мистецький пошук від прямих запозичень, він приходить до поетичного переосмислення, символічного підтексту, індивідуально-авторських узагальнень. Так, зображення Ісуса Христа в поезіях письменника поєднує традиційне біблійне трагічне зображення із необароковим, позбавленим аскетизму, змалюванням постаті Месії. Біблійні тексти служать засобом філософського осмислення дійсності 20-30-х років ХХ століття (Летіли дні, минали роки”, Клятьба пророка Ездри”), з’ясування екзистенціальної самотності біблійних персонажів і одночасно ліричного героя (Він тут”, Далекому”), використання кордоцентричних аспектів розуміння сенсу життя і вищого начала (Він тут”).
Самобутня, неповторна творчість М.Філянського, в якій подано літературне осмислення біблійних текстів, розкрито широкий діапазон релігійних почуттів сприйняття світу, органічно вписується в контекст українського модернізму початку ХХ століття (М. Драй-Хмара, М. Зеров, Ю. Клен, М. Орест, П. Филипович, П. Тичина).
В результаті дослідження основних етапів життя і творчості митця, можемо зазначити, що функціонування історіософських мотивів визначається насамперед складною і неоднозначною національно-патріотичною концепцією поета. У цих мотивах можемо простежити ідентичність еволюції історіософських поглядів автора і ліричного героя, що нерозривно пов’язано з літературною, громадсько-культурною діяльністю М. Філянського, суспільно-політичними подіями початку ХХ століття. До основних мотивів історіософського спрямування належать мотиви національно-патріотичної свідомості й відповідальності, часової опозиції минуле-сучасне-майбутнє, становлення й відновлення національної державності в контексті історичного розвитку й побудови держави нового типу, трагізму розвитку українського суспільства початку ХХ століття. Проводячи думку про відповідальність перед майбутнім за збереження пам’яток минулого, лірик не тільки перегукується із творами своїх попередників і сучасників (П. Куліш До рідного народу”, Рідне слово”, Т. Шевченко І мертвим, і живим, і ненарожденим”, Розрита могила”, Я. Щоголів Січ”, Одповідь”, Хортиця”, М. Вороний Україно! Мамо люба!”, О. Олесь Степи-брати і Січ”, Г. Чупринка Рідний край”), але й подає власну літературну інтерпретацію образів і мотивів вінка, могили, луни, степу. Мотив життя на чужині, в могилі (на відміну від релігійних мотивів) трансформується в історіософських поезіях в неоромантичний образ-мотив могил давно німих”. Цей мотив-образ у творчості письменника має подвійне навантаження: є символом матеріальної і духовної культури попередніх поколінь (Спить ряд могил давно німих”, Не жаль”). Образ вінка виступає символом еволюції історіософських поглядів М. Філянського зникнення часової опозиції минуле-сьогодення (трансформація від уособлення втрачених надій, протистояння часів колишніх і сучасних до позитивних перетворень цикл Київ”). На відміну від релігійних мотивів, що відзначаються функціонуванням переважно тріад (релігійний мотив, мотив кохання, мотив самотності; мотив самотності, кордоцентричний мотив, мотив філософського осмислення буття тощо), історіософські мотиви характеризуються наявністю монад і діад (мотив самотності і національно-патріотичної відповідальності за збереження пам’яток духовної і матеріальної культури; кордоцентричне осмислення історичного розвитку суспільства, сучасних авторові трагічних і позитивних перетворень української держави тощо). Органічними чинниками історіософського осмислення розвитку історії українського народу виступають соціокультурні, етнографічні, археологічні елементи життя інших народностей, національностей, епох.
Домінування емоційної сфери людини, відстоювання права письменника на виявлення усіх почуттів і настроїв зумовили звернення митця до мотивів самотності та кордоцентризму (цикл На самоті”, збірка Лірика”; збірка Calendarium”). Поет зумів синтезувати літературні, психологічні, філософські аспекти для поліфонічного відображення світу. Як і представники філософії персоналізму, індивідуалізму, екзистенціоналізму, поет при визначенні людського шляху до універсальності основою визначає категорію самотності. Мотив самотності серед багатолюдства” (термін А. Антопольського) є домінуючим у переспівах творів французьких письменників (В.-А. Арно, Ф. Коппе та інших). Поезії письменника характеризуються, з одного боку, впливами найкращих зразків французької лірики ХІХ-ХХ століття, а з іншого, вони складають його оригінальну поетичну систему, яка ґрунтується на усвідомленні особистісним я” власної спрямованості, власного покликання (Січень”, Липень”, Антуан Арно” збірка Calendarium”). Самотність у поезіях лірика розглядається як невід’ємний чинник творчого процесу (цикл На самоті” збірка Лірика”, цикл Співай же, серце” збірка Calendarium”). Мотив самотності нерозривно пов’язаний з онтологічним, пантеїстичним, історіософським сприйняттям світу людини. Як і в Г. Сковороди, у М. Філянського уявлення про щастя, розпізнавання себе, своєї внутрішньої сутності пов‘язується з природою. Шлях до самості (шлях до внутрішньої гармонії особистості, усвідомлення вищого начала) ліричний герой митця бачить у поєднанні з природою, в усамітненні (І знов, і знов весна”, Південь”, Я знов один” збірка Лірика”). Пантеїстичний аспект мотиву самотності в поезіях автора підсилюється мотивами сонцепоклоніння (символічний обряд нерозривно пов’язаний з самовіднайденням ліричного героя), польоту, образом беркута (Беркут” цикл Падолист”, Вечір” цикл Співай же, серце”). М. Філянський психологічно переосмислює фольклорний, бароковий, згодом поширений у необароковій, неоромантичній поезії, мотив польоту в образі птаха, що втілює нездійсненне прагнення порвати з довколишнім світом і розв’язати найболючіші проблеми внутрішнього світу ліричного героя. Цей мотив зближує твори письменника з поезіями інших представників українського модернізму початку ХХ століття (М. Вороний Грицькові Чупринці”, Б. Лепкий Слухай! Клянуся орлинії крила”, О. Луцький Ненавиджу тебе, спокійне сизе горе”, В. Пачовський Орлиний лет”). Постійне прагнення ліричного героя М. Філянського до Абсолюта (людської трансценденції) зумовило звертання до історіософського аспекту. Віднайдення себе, свого місця в процесі історичного розвитку народів і країн органічно взаємопов’язується із почуттям самотності. У творах поета поєднуються два типи поетичної інтерпретації самотності. З одного боку, самотність є ідеальним варіантом виваженого, оптимістичного сприйняття складних колізій сучасного суспільства. З іншого це характерна риса поетичної системи митця ліричний герой (як і сам автор) відчуває себе самотнім у сучасному світі, бо ідеал його залишено у колишній славі” літ колишніх”. Саме цей другий тип, позначений відчуттям болю і суму, виступає лейтмотивом і одночасно складовою діад і тріад у поезіях релігійних й історіософських потоків (Ти знов стоїш передо мною”, Спить ряд могил давно німих”, Піду я сам собі долиною та гаєм”, Червоним золотом діброва убиралась”).
Емоційне начало виступає й основою мотиву кордоцентризму. Вагомим аргументом у зверненні М. Філянського до поетичного варіанту філософії серця” стало філософсько-етичне вчення Г. Сковороди, згідно з яким неможливість існування двох однакових сердець (дійсної правдивої та тілесної людини) урівноважується пізнанням життя власного серця, заглибленням у його внутрішній складний світ. З цих засад виходить і письменник, будуючи свою поетичну систему на образах-мотивах серця міч”, серця глас”, воля серця”, раде серце”, чуле серце”. Емоційно-почуттєва суть кордоцентризму визначає еститезацію поетом оптимістичного й песимістичного світосприймання (За миттю мить”, Того не вернеш, що минуло”, І буде дня стоустий шум”).
Антропоморфізований образ серця втілює пантеїстичні ідеали ліричного героя, який закони побудови людського життя органічно поєднує із законами розвитку природи. Цьому принципу підкоряється формозмістовий поділ поезій лірика. Так, вірші третього циклу збірки Лірика”, циклу Співай же, серце”, збірки Цілую землю” мають назви за частинами доби Ранком”, Полудень”, Надвечір”, Вечір”, Nocturno” тощо. Вірші збірки Calendarium” укладено за принципом річного поділу на місяці. Цей добовий і річний поділ взаємопов’язаний із мистецьким актом творчості. Характерною рисою поетичної системи М. Філянського є те, що головним знаряддям творчого процесу виступають не слова, фарби, звуки, а носій стихійності, спонтанності, романтичного захоплення світом серце.
Емоційні настанови кордоцентризму визначають й історіософські мотиви поезій автора. Філософія серця”, сповідувана ліричним героєм, вик­ликає відповідне сприйняття часового виміру минуле-сьогодення-майбутнє. Сенс можна знайти лише в минулому й майбутньому, сучасність це миттєвість, перехідний етап. Серце, як ознака української ментальності, виступає критерієм історичної пам’яті (Спить ряд могил давно німих”, Дам серцю волю я” збірка Лірика”). Розвинувши традиції романтизму й неоромантизму (Я.Щоголів, П.Куліш, Т.Шевченко, Л.Українка), укратнської філософ­ської думки (Д.Чижевський, П.Юркевич, В.Лесевич), здобутки західноєвропейських митців, М.Філянський створює власну поетичну кордоцентричну систему, побудовану на образах-мотивах серця міч”, серця глас”, серця ясний промінь” (збірки Лірика”, Calendarium”, цикл Співай же, серце”).
Дослідження жанрової системи творчості художника слова дає під­стави зазначити, що основними жанровими утвореннями поетики виступають ліричні цикли, вірші-пейзажі, вірші-медитації, елегії, вірші-розмірко­вування, вірші-послання, риторичні портрети, релігійні жанри, пісні, романси, ліро-епічні поеми. Специфічною ознакою жанрової системи письменника є циклічна побудова творів і збірок. Усі ліричні цикли характеризуються чіткою архітектонікою: при їх створенні враховуються основні формозмістові чинники: тематика, проблематика, мотиви, інтонація, ритм, строфіка тощо.
Домінуючим принципом поділу поезій М.Філянського є добовий та річний цикли (збірка Лірика”, Calendarium”, цикл Співай же, серце”).
Цей принцип покладено і в основу функціонування вірша-пейзажу. Своєрідність пейзажної лірики поета полягає в невідповідності кольорової гами певній порі року: за­міна чорного кольору осінніх пейзажів білим сріблястим зимовим кольо­ром; зеленого кольору весняного пробудження золотим, червоногарячим (Під саваном лежать сумні мої гаї”, О дні веснянії!..”, Великдень”, І море сонця в небі грає” збірка Calendarium”). Вірші-пейзажі ха­рактеризуються взаємозалежністю природних циклів і людського світосприймання. Переважають твори з уподібненням людського життя природному циклу (Купала Йвана”, Дуб”, Осокор”, Серпень” збірка Calendarium”). Частина весняних пейзажів, навпаки, позначена уподібненням природних явищ циклу людського настроєвого ритму (Вже вії в небі піднялись”, Великдень” збірка Calendarium”). Крім добового та річного принципу вірші-пейзажі автора поділяються за динамікою, ландшафтом, тема­тикою. Переважають спокійні, врівноважені зображення українського ландшафту (Не йди доріжкою, що вчора ти ходила”, І кімерійці, й роксолани”, Лечу я луками, ланами”, Не сумуй, що пісня з долу...”). Серед пейзажної лірики М.Філянського ми виділили твори анімалістичної та плантативної тематики. В анімалістичних поезіях переважають зразки орнітологічної лірики ( В Асканії”, цикл Пташки”). Вірші плантативної тематики по­будовані у формі звертання до представників флори, що визначається, на­самперед, пантеїстичними мотивами у творчості поета (цикл Липень”, збірка Calendarium”).
Медитативно-зображальна лірика у творчості художника слова представле­на творами рефлективного та умоглядного характеру. Серед рефлективно-медитативних жанрів переважають медитація, вірш-роздум, елегія та їх жанрові різновиди. Основний тематико-проблематичний діапазон віршів-власне медитацій визначення життєвих пріоритетів, окреслення естетичних прин­ципів (Мій тяжкий жаль, моя неволя”, Піду я сам долиною та гаєм”, Я бачу квіт зів‘ялих ряд”, І сад зацвів вишневий”). Циклічна побу­дова віршів-медитацій має композиційні варіанти, основою яких є минуле (пріоритет історіософських мотивів поета). Також у віршах-власне медитаціях тісно переплітаються кордоцентричні та пантеїстичні мотиви поезій письменника, оскільки відповіді на свої питання ліричний герой шукає за допомогою серця у звичайний явищах природи. В основу філософських медитацій суб’єктивно-сугестивного характеру покладено ідею циклічності розвитку людства (Я в’ю вінок і надо мною...”, Грудня день 6-й”, З нею”, Думкою останньою в свій суботній час”).
Отже, медитації автора становлять собою психологізовані мініатюри, в яких органічно взаємодоповнюються мотиви розвитку буття, світобудови і життєвого призначення окре­мої людини.
Елегія у творчості М.Філянського має такі жанрові модифікації: любовна елегія (Нічого не було, а серце так охоче...”, Не йди доріжкою, що вчора ти ходила...”, О нагадай мені ті дні...”, І знов би стрів те­бе з вінком”), елегія-поминальник (На смерть Раї”), елегія-роздум (І ми колись”). В основу всіх жанрових різновидів покладено прийом психологічного паралелізму (що було характерно і для віршів-пейзажів) зіставлення явищ природи й мінорного настрою людини. Поезії-елегії характеризуються наявністю всіх обов’язкових сюжетних чинників: інтен­сивність і фрагментарність, пов’язані з суперечливим внутрішнім світом ліричного героя; посилений лаконізм і насиченість елегійного часу, що передано за допомогою символів сльози, каменю, образу-символу чар земних”.
Умоглядно-медитативна лірика у творчості митця представлена жанром вірша-розмірковування і його жанрових різновидів (вірш-монолог, вірш-пророцтво, вірш-послання, вірш-заклик, вірш-поминальник) та риторич­ним портретом. Для віршів-розмірковувань властивим є кілька мотивних потоків: культорологічна орієнтація, збереження національно-історичних традицій України, історіософське осмислення державності, політичного ладу країни початку XX століття, мотив чужини, пошук естетичних ідеалів. Для віршів-розмірковувань характерним є наявність формозмістових чинників інших жанрових утворень. За формою викладу поетичної думки вірш В ярмах туги звіку здавлена” наближається до жанру оди, вірш На весіллі” до вірша-монолога. Для вірша-розмірковування Четверо” притаманні жанрові ознаки вірша-пророцтва, поетичного маніфесту (використання символу червоного стягу при трансформації біблійного сюжету про загибель царя Валтасара). Домінантним жанроутворюючим чинником вірша-заклику Гукайте їх”, вірша-послання Далекому” виступають символи: пісня, гай, темна могила, серце; трансформація біблійних образів і сюжетів. Для віршів-поминальників, що є поетичною варіацією шевченківських мотивів і сюжетів, характерним є збереження формальних і змістових ознак першоджерела: строфіки, римування, кордоцентричних потоків світосприйняття.
Вірш-портрет як зразок медитативно-описової лірики у творчості
письменника зустрічається нечасто (В музеї культів”), переважає жанр умоглядно-медитативної лірики риторичний портрет (цикл Образи” збірка Цілую землю”). В основу відбору портретованих поетом покладено геніальність; геній волі Л.Бербанк, геній рівноваги Г.Сковорода, геній звуків Н.Паганіні, геній мети і досягнення І.Страдіварі. Осно­вними художніми прийомами зображення автор обирає літературний прийом впізнавання, поетичну обробку цитованих висловлювань митців, викорис­тання композиційних блоків побудови поезій: минуле-сучасне-минуле. Го­ловну роль при зображенні геніїв відведено художній деталі, символу: струна у Н.Паганіні, дерево у І.Страдіварі, квіти мак, айстра, кактус у Л.Бербанака.
Поетичне оброблення культових жанрів молитви, гімну, псалма у твор­чості лірика має чисельні жанрові модифікації: стилізація молитви під урочистий релігійний жанр канону (І рокіт хвиль, і гомін ночі”), стилізація гімнів під жанр антифону (Буду”, Хвала”) ; жанрові різ­новиди псалма: псалом-благання (цикл Покаянія отверзи”), псалом-історичний огляд (Великдень”). Характерним для релігійних жанрів поета є те, що пантеістична і пасеїстична спрямованість творів виявилась в заміні у частині творів об’єкта поклоніння християнський Бог замінений Творцем-Природою, часами минулими, які набувають якості Абсолюта (Мо­люсь я дням давно минулим”, Вечірнім часом над заснулим”).
Неоромантичні та символістські риси поезії М.Філянського виявились у використанні жанру пісні й романсу (За садом, садом”, Чом ти вчора не виходила?”, Не сон, не сон”). Для цих жанрів притаманні такі осно­вні чинники поетичного стилю письменника як музичність, інтерес до звукопису, прагнення вплинути на читача.
Ліро-епічний доробок автора не великий, але дозволяє розширити уявлення про жанрово-стильову специфіку поетичної спадщини письменника. За власне жанровими, міжжанровими, ідейно-тематичними критеріями ми виді­лили у творчості митця різновиди ліро-епічної поеми: філософсько-символічну поему-легенду Бузозий Кущ” й філософсько-символічні поеми-цикли Сім день”, Асканія-Нова”. Формозмістові елементи поем Сім день” і Бузовий Кущ” підпорядковані провідній тематиці філософсько-ліричному, що поєднується з символічним відображенням, осмисленню законів світобудови, існування окремої істоти, як невід’ємної складо­вої загальнонаціонального розвитку людства. Це передається за допомо­гою поліфункціональності складових одиниць композиції та образів-мотивів (образи храму, човна, вінка поема Бузовий Кущ”; символічне змістове навантаження чисел три, шість, сім, дев’ять, вживання антропонімів, гідронімів, топонімів, образ степу, поетична інтерпретація біблійного тексту про виноградарів поема Сім день”). Всі три поеми мають струнку композиційну побудову як в цілому всього твору, так і його окремих частин. Відсутність епілогу, часткова невмотивова­ність переходу від медитативних розмірковувань до зображення картин сучасного життя xарактерна для поеми Бузовий Кущ”. У поемі Асканія-Нова”, на відміну від поем Бузовий Кущ” і Сім день”, використано не прямий часовий порядок, а циклічну часову структуру.
Домінантними індивідуально-стильовими поетикальними засобами письменника виступають: метафора, що переростає у метафору цілого вірша; наскрізні епітети (сумний, сонний, німий), образи (могила, руїна, серце, вінок); асоціативні ряди, що іноді переходять у простий перелік реалій; полісиндетонні конструкції з переважанням сполучника і; асонанси, алітерація, темпоритм поезій передається за допомогою зорових, слухових, динамічних образів; вживання старослов’янської лексики, риторичних речень; неологізми (стоустий шум, проміннозора краса). Ці формозмістові чинники репрезентують художнє бачення і вибудовування своєрідної картини митця.
У творчому доробку М.Філянського поєдналися класичні традиції і новітні тенденції розвитку української культури початку ХХ ст. Використовуючи образний, мотивний, жанрово-стильовий арсенал національної і світової літератур, поет створює свою оригінальну художню систему.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеєва В. Поетеса зламу століть. К. : Либідь, 1999. 264 с.