СЮРРЕАЛІЗМ ЯК ХУДОЖНІЙ НАПРЯМ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ХХ СТОЛІТТЯ (Е.АНДІЄВСЬКА, Б.-І.АНТОНИЧ, М.ВОРОБЙОВ, О.ЗУЄВСЬКИЙ)

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

АНТОНЮК ТЕТЯНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 821.161.2 1. (091) „19”: 7.037. 5

СЮРРЕАЛІЗМ ЯК ХУДОЖНІЙ НАПРЯМ
В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ХХ СТОЛІТТЯ
(Е.АНДІЄВСЬКА, Б.-І.АНТОНИЧ, М.ВОРОБЙОВ, О.ЗУЄВСЬКИЙ)

10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
професор, доктор
філологічних наук
Ковалів Юрій Іванович

Київ - 2004

З М І С Т
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ І. Сюрреалізм у віртуальних площинах модернізму та аванґардизму 12
РОЗДІЛ ІІ. Герметичні пасажі сюрреалістичних видінь Емми Андієвської 35
РОЗДІЛ ІІІ. Сюрреалістичні метаморфози поезії Олега Зуєвського. 67
РОЗДІЛ IV. Сюрреалістичні акценти у творчості Б.-І. Антонича. 92
РОЗДІЛ V. Сюрреалістичні парафрази в семіотичному полі „метафора-симфора” поезії Миколи Воробйова. 123
ВИСНОВКИ.. 153
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 157

ВСТУП

В історії літератури неодноразово траплялися випадки, коли певний стиль реалізувався у творчій практиці, а вже потім знаходив відповідне аналітичне осмислення, висвітлювався в адекватному конкретно-історичному просторі письменства. Так було з експресіонізмом В.Стефаника чи кларнетизмом П.Тичини. Аналогічна ситуація спостерігається і з сюрреалізмом, активно освоюваним Б.-І.Антоничем, О.Зуєвським, представниками Нью-Йоркської групи чи Київської школи. Національний варіант стилю, спорадично фіксований у літературній критиці, яка намагалася виявити його основні параметри та функціональні властивості, простежити його динаміку в контексті українського модернізму на прикладі неординарної лірики різних поетів.
У статті І.Павелка „Про сюрреалізм та перспективи його розвитку в українській літературі” [196] порушувалося питання „підсвідомого автоматизму мислі і мови” сюрреалістів, які прагнули створити „містичний універзум” на противагу розумовій та логічній нарації. „Нотатка про сюрреалізм” Ю.Косача [137] присвячена аналізу аспектів „Маніфесту сюрреалізму”, зокрема світоглядних позицій: „потяг до ірраціонального <> відтискає на другий плян т.зв. об’єктивний опис”[137, с.666], оскільки „сюрреалізм існує як нова естетика, як світ візій, зумовлених тільки особистим вибором письменника, його цілковитою свободою поєднувати <> непоєднане, керуватись в упорядкуванні вартостей, явищ, предметів, ситуацій своєю власною логікою”[137, с.666].
У праці А.Макарова „П’ять етюдів. Підсвідомість і мистецтво” наголошено на основних аспектах сюрреалістичної творчості: „запозичення поезії з сонної фантазії”, „існування особливих „творчих снів” та явище „осяяння”. Такі студії були спробою інтерпретувати сюрреалізм у стадії стильового формування як незаперечний факт його цілком очевидної присутності у творчому доробку того чи того автора, стаючи надбанням сучасної української літератури. Даний погляд поділяють далеко не всі дослідники. Принаймні, М.Моклиця („Модернізм у творчості письменників ХХ ст.”, „Модернізм як структура: Філософія. Психологія. Поетика”) ставиться до наявності сюрреалізму в нашому письменстві з помітною обережністю як неповне стильове явище, вбачає у ньому ремінісценцію бароко з її ідеями поєднання непоєднуваного, важливою роллю символів та емблем, віри у вищу духовну реальність, збагачену українськістю: філософією життя і філософією серця (кордоцентризм), а також сковородинівським пантеїзмом.
Видання монографічного характеру швидше наявні в російському та зарубіжному літературознавстві. Л.Андрєєв розглядав сюрреалізм в історичній проекції, не надаючи належної уваги його філософсько-теоретичній основі. Помітною була праця „Сюрреалізм і авангард” [241], де зібрані матеріали російсько-французького колоквіуму, присвяченому даній проблемі, в яких розглядалася теорія в контексті авангарду, творча практика застосування даного стилю у театральному, малярському, літературному та музичному мистецтві. „Антологія французького сюрреалізму 20-х рр.” [24] містила художні та аналітичні тексти французьких засновників напряму, витяги з „Маніфестів сюрреалізму”, листи та різноманітні декларації й звернення сюрреалістів. Книга „Від конструктивізму до сюрреалізму” [195] висвітлювала проблемні питання стилю, як-от: „Конструктивізм і конструктивність. Пошук структури”, „Дуалізм і унізм”, „Олександр Канольдт і мюнхенська „нова речевість”” тощо. І.Кулікова у творі „Сюрреалізм у мистецтві” [145] характеризувала історію, філософські засади, естетичні положення „школи” сюрреалізму, художньої практики та політичних позицій її представників.
Російський дослідник В.Турчин („В лабіринтах авангарду”) трактував феномен сюрреалізму в контексті інших мистецьких авангардистських напрямів, як футуризм, дадаїзм, поп-арт тощо. В.Большаков присвятив даній темі статтю „Сюрреалізм, його традиції та наступники” (ж. Вопросы литературы, 1972, №2). Одним із найпомітніших досліджень останніх років вважається книга Жаклін Шеньє-Жандрон „SЮRреалізм” [272], де виявлено великий масив матеріалу та актуальних проблем філософії, естетики і практики сюрреалізму: увага до світу снів і несвідомого, етика ризику, філософія насильства і прямої дії, еротизм, анархізм і т.ін. Питання сюрреалізму у театральному мистецтві порушував А.Арто [27], інтерпретуючи тексти різних жанрів: сюрреалістичні п’єси, театральні маніфести, лекції та найголовніший власний твір „Театр і його Двійник”, де викладалася театральна система у поєднанні з філософською картиною світу. Відоме також англомовне видання „Modernism” [321, с.292-311] із розділом „Дада і сюрреалізм” та аналізом стильових і жанрових модифікацій модерністичної доби. Сюрреалізм у малярстві простежений такими зарубіжними авторами, як: Е.Швінглхурст або Свінглхарст [271, 229] та Річард Леслі [217].
Творчість українських поетів-сюрреалістів розглядалася більш цілісно в окремих працях літературних критиків, зокрема, в оглядовому нарисі П.Сороки [235], присвяченому творчості Емми Андієвської, передовсім її поетичних збірок „Поезії”, „Народження ідола”, „Риба і розмір”, „Кути Опостінь”, „Первні”, „Базар”, „Знаки. Тарок” та ін.; окремі розділи присвячувалися прозі письменниці, внутрішньому світу її малярських робіт. Стаття Е.Райса [214] була примітна типологічним зіставленням поезії Е.Андієвської з полотнами М.Шагала та художнім світом В.Хлєбнікова, А.Мішо, В.Незвала, та З.Гіппіус, а „в українській сфері, зазначав критик, родословна Андієвської проходить через Свідзінського, Тичину й Антонича. У неї та ж божественна свобода, та ж жива кольоритність і нестримність метафоричних зачать, що й у них” [214, c.45]. Критичні розвідки В.Державина [94] стосувалися висвітлення „безодні демонізму” у поезії Е.Андієвської, за його словами, „основоположниці українського сюрреалізму”. Рецензії Д.Степовика [237], Ю.Лавріненка [148] стосувалися її поетичної збірки „Риба і розмір”, виявляли оригінальні прийоми „оновлювати старі та прастарі слова” щоб „термін оновлення слів сприймався тут психологічно так, як у виразі „чудотворне оновлення ікон”” [148, c.262]. І.Фізер наголошував: „Її (Е.Андієвської) поезія <> своєю мовною фактурою відлунювала глибинний шар української стихії, витікала з єдиного потоку української колективної свідомості” [133, с.171], і надто закорінена в національні особливості. І не випадково, „основним творчим механізмом її поезії є скоріше асоціятивна, ніж логічно-раціональна комбінація речення” [133, c.171]. Б.Рубчак виявляв містику у поетичній творчості Е.Андієвської: „її світ, хоч виростає з емпіричної дійсності, переростає її, досягаючи своїми верхами інтуїтивних світів якоїсь біологічно-релігійної містики” [134, c.366]. Н.Зборовська, аналізуючи поетичну збірку Е.Андієвської під назвою „Знаки. Тарок”, вважала, що метафізична ідея полягає тут в „єдності: <> існує лише Абсолют, все, що проявляється в окремому існуванні, є прояви універсального буття, що висівається, як зерно, множинністю” [109, с.141]. Другий цикл збірки має назву „Тарок” і відсилає до герметичної таємниці єгипетського ієрогліфічного алфавіту, де „божества зображувалися буквами, букви відтінювали ідеї, ідеї закодовувалися в числах” [109, c.142].
Стаття Л.Тарнашинської [244], книга Л.Таран [108] присвячені аналізові окремих поетичних збірок авторки, причому книга „Жінка як текст” (Л.Таран) містить інтерв’ю з Е.Андієвською, кілька статей літературних критиків про сонетарій поетеси (А.Мойсієнко), збірку „Базар” (О.Гриценко) та ін. Дисертаційне ж дослідження С.Водолазької [55] розглядає прозовий спадок письменниці, зокрема „Ідею круглого часу та просторову модель як домінантні стилетвірні фактори”.
Про поета О.Зуєвського написано небагато літературно-критичних розвідок. Стаття С.Павличко [198] прикметна дискурсивною інтерпретацією, вписуванням постаті у контекст модернізму. Книга В.Яременка [296] містила власні спогади про автора. Розвідка І.Костецького („Як читати вірші Зуєвського”) констатувала: „Сюрреалізм створює всі умови для оновленого називання речей, створює силою свого засадничого релятивізму, який, через неминуче самозаперечення, очищає простір для неминучого просування в напрямі абсолюту” [296, c.67]. У сельветці з антології „Координати” Б.Рубчака підкреслювалося, що „неточність візії, розпливчастість та мрячність образу цілком навмисні (у автора); вони ж бо дуже потрібні щоб якнайширше закинути сіті інтуїції” [134, c.225] для випадкового „впіймання невловимого”. Ю.Шерех присвятив поетові статтю „Олег Зуєвський” з аналізом його збірки „Голуб серед ательє” („його книжка не про перетворення світу, а про невловне в світі і в душі, несповідиме, неоформлене і неспроможне оформитися”) [296, c. 105], визначенням ролі ускладненого синтаксису у реченнях, що „прагнуть” безкінечності, і виявленням інверсій, пропусків слова чи слів, синтаксичних зсувів, переслизання з однієї конструкції на іншу тощо. У „Великій статті про малий вірш” Ю.Шевельов назвав особливий стиль у літературі „флюктуаціонізм”, започаткований пізніми символістами, використовуваний пізніше у творчості сюрреалістів. Слово „флюктуаціонізм” походить від французького fluctuer і означає „мінитися”, „переливатися”; суть даного принципу полягає в тому, що поет використовує усі мовні можливості, порушуючи семантичні, синтаксичні та фразеологічні зв’язки між словами, створюючи при цьому парадоксальні феномени. У даному випадку поезія О.Зуєвського асоціюється із ранньою творчістю Е.Андієвської з її безкінечним вигадуванням нових метафізичних, трансцендентних світів.
До постаті лемківського поета Б.-І.Антонича не втрачався інтерес ні за роки його життя, ні на сучасному етапі розвитку українського літературознавства. Йому присвячено досить багато критичних матеріалів монографічного характеру, збірників статей і дисертаційних досліджень, а також спогади сучасників поета: його творчість вивчав М. Ільницький [120, 121], що у своїй монографії інтерпретує поетичні збірки автора та роман Б.-І.Антонича „На другому березі”. О.Ільницький [52] у статті „Медитація смерті” дослідив Антоничеву семантику символу „перстень”. Д.Павличко [52] у „Пісні про незнищенність матерії” наголошував, що в ліриці Б.-І.Антонича „перехід свідомого в несвідоме, людського світу в зелень рослинного космосу дається як шлях пізнання, а не шлях зникнення людини”, важливій для давніх вірувань первісного світу і філософського світогляду сюрреалізму, зокрема. Свою розвідку митцеві присвятив Б.Рубчак [220], О.Зілинський у статті „Дім за зорею” схарактеризував ліричного героя, розглянув метафору в поезії Б.-І.Антонича та його естетику: „ціла жива й мертва природа уявляється Антоничеві як вічний рух, вічна переміна форм. Все існуюче сплетене в її метушливому верстаті мережею взаємозв’язків і взаємовпливів...” [52, с.87-110]. М.Новикова [191] проаналізувала „міфологізм” поета як український „образ світу”, живленого індоєвропейськими першоджерелами. Вона також висвітлила міфологему „лісу” й „міста” як уособлення бінарних опозицій „хаос-космос” у поезії лемківського митця. Ю.Ковалів зауважив, що образна система лірика Б.-І.Антонича базується швидше на міфемах архетипного походження, ніж на метафорах, і його художній світ розбудовується на засадах плюралізму.
Ю.Андрухович [19, 20, 21] присвятив постаті Б.-І.Антонича кандидатську дисертацію, розглянувши його творчість в контексті літературно-естетичних концепцій модернізму. У літературно-критичній розвідці „Велике океанічне плавання Б.-І.Антонича” той же Ю.Андрухович провів типологічне зіставлення віршової спадщини поета з доробком А.Рембо. Головний масив матеріалів про Б.-І.Антонича міститься у збірнику „Весни розспіваної князь”.
М.Воробйов найменш вивчений митець, чию творчість будемо розглядати в контексті сюрреалізму. Існують лише фрагментарні наукові спостереження про автора: В.Моренця [181], який лаконічно висловив свої роздуми над поетичним циклом „Оманливий оркестр. Конфігурації” київського поета; рецензія М.Рябчука [223] на збірку поезій „Пригадай на дорогу мені” та „Місяць шипшини”, в якій науковець головним чином виокремлює „міфологічну метафору” та філософський сенс міфологічного мислення М.Воробйова. Російська ж дослідниця С.Соложенкіна у статті „Портрет без рами” розглянула основні міфологеми у поетичному доробку автора як найбільш притаманні для українського менталітету. Зберігся також виступ В.Стуса на поетичному вечорі М.Воробйова (у січні 1971 року), записаному Є.Сверстюком [227].
Актуальність теми дослідження. Недостатня кількість спорадичних розвідок в українському літературознавстві, принагідні критичні статті і повна відсутність монографічних досліджень із питань сюрреалізму в українській поезії вимагає заповнити цю прогалину новими науковими розробками. Цілком закономірно виникає потреба якісно нового, детальнішого розгляду, а також системного й комплексного аналізу творчості поетів, яка розкривала можливості цього стилю, засвідчувала його національний варіант. Літературознавча „tabula rasa” фрагментарної інтерпретації сюрреалістичної української лірики має бути забезпечена концептуальним підходом у вивченні даної проблеми. Запропонована дисертація спричинена потребою з’ясування феномена сюрреалізму в українській поезії ХХ ст., що потребує системного й комплексного аналізу. Тому за об’єкт дослідження править національний варіант сюрреалізму, без адекватного наукового сприйняття якого наша література здавалась би неповною, збідненою. Предмет дослідження охоплює сюрреалістичну практику та моделі текстів Е.Андієвської (збірки „Поезії”, „Первні”, „Пісні без тексту”, „Риба і розмір”, „Віґілії”, „Спокуси святого Антонія”, „Архітектурні ансамблі”, „Межиріччя”, „Хвилі” тощо); твори О.Зуєвського (збірки „Золоті ворота”, „Під знаком Фенікса”, поетичні цикли „Кассіопея”, „Парафрази”, „Голуб серед ательє”, включаючи останні книги, видані посмертно, „Естакади” та „Обіцянка радості”); поетичний спадок Б.-І.Антонича (збірки „Ротації”, „Три перстені”, „Книга Лева” та поезії поза збірками) та лірика М.Воробйова (книги „Пригадай на дорогу мені”, „Місяць шипшини”, „Ожина обрію”, „Прогулянка одинцем”, збірки „Човен” та „Срібна рука”, „Слуга півонії”).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з проблематикою наукової роботи кафедри новітньої української літератури (номер державної реєстрації 01 БФ 04401) Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зосередженою на дослідженнях розвитку новітнього українського письменства (спеціальність 10.01.01).
Мета дослідження полягає у спробі віднаходження адекватного наукового розкриття та атрибутування сюрреалізму в українській поезії ХХ століття, визначення стильової специфіки авторських текстів на межі різних видів мистецтва та філософії. Тому складається з низки завдань:
· розглянути феномен сюрреалізму з теоретичного та естетико-філософського погляду; довести закономірність цього мистецького напряму в українській поезії ХХ століття у контексті модернізму й авангардизму;
· визначити домінантні риси сюрреалістичної поетики українських поетів (на тематичному, образному та жанрово-стильовому структурних рівнях):
проінтерпретувати поетичний доробок Е.Андієвської (у співставленні з малярською технікою авторки);
висвітлити творчість О.Зуєвського в аспекті інтерсеміотичних зв’язків сюрреалістичних метаморфоз на підставі психоаналітичної методології;
дослідити поезію Б.-І.Антонича як вияв сюрреалістичного міфосвіту з позицій модернізму та визначити архетипні образи й міфологеми у збірках автора;
проаналізувати тексти М.Воробйова як сюрреалістичні парафрази в семантичному полі „метафора симфора” на рівні поетики.
Методи дослідження базовані на основних принципах теорії архетипів (аналітичної психології К.-Г.Юнга), елементах психоаналізу З.Фройда, рецептивної естетики, репрезентованої теорією В.Ізера, літературної герменевтики, теорії гри (праці Й.Гейзінги, Р.Барта). У дисертаційному дослідженні також застосовано порівняльно-типологічний метод. Використано методологічні підходи українських та зарубіжних дослідників: Ю.Шевельова (Шереха), С.Павличко, І.Костецького, В.Державина, К.-Г.Юнга, Х.Ортеги-і-Гасета та ін. Вибір методів продиктований специфікою сюрреалізму та його національного варіанту, настановою представників цього стилю заінтригувати реципієнта, за допомогою засобів несвідомого та інтуїції проглянути трансцендентний світ вищої реальності. Першорядного значення у дисертації надано індуктивному методу, що дозволяє перейти від різних фактів літературної дійсності до сподіваного літературознавчого узагальнення.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше на підставі емпіричних даних творчості конкретних поетів, схильних до сюрреалістичного стилю, спорадичної критичної рецепції сюрреалізм розглядається як проблема української літератури, задля цього реалізовано комплексний підхід інтерпретації сюрреалізму в українській поезії ХХ століття, розглянута генеза цього стилю модерністського й авангардистського різновиду, визначено спільні для сюрреалізму риси поетики образів та естетичних аспектів творчості митців. Здійснено спробу системного декодування багатопланової текстової структури сюрреалістичної поезії Е.Андієвської, О.Зуєвського, Б.-І.Антонича та М.Воробйова з погляду теорії архетипів (аналітичної психології К.-Г.Юнга). Акцентовано такі важливі чинники феномену сюрреалізму, як автоматичне письмо, стихійна інспірація, сфера несвідомого, неконтрольоване з боку розумової логіки (фантазійне) мислення, трансцендентна реальність, онейричний простір. Також у роботі зроблена пропозиція літературознавчого дефініювання сутності сюрреалізму як стилю в українському письменстві ХХ століття.
Теоретичне значення дослідження полягає у методологічній синтетичності, різноаспектності здійсненого аналізу, що сприяє виробленню відкритої, динамічної для подальших наукових студій моделі сприйняття яскравого мистецького явища модерністської й авангардистської літератури сюрреалізму.
Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані при читанні вузівських курсів лекцій з історії та теорії української літератури, спецсемінарів, при укладанні підручників та навчальних посібників, фахових видань довідкового характеру, а також під час написання курсових, дипломних робіт, предметом яких є літературний процес ХХ століття.
Апробація результатів дисертації. Робота обговорена на засіданні кафедри української літератури ХХ століття Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення та результати дослідження виголошені у формі доповідей на Всеукраїнських наукових конференціях „Постмодернізм як проблема в історії художньої літератури” (Київ, 2002), „Класична поетика та естетика постмодерної доби: заперечення чи трансформація?” (Львів, 2003), на щорічних наукових конференціях викладачів та аспірантів філологічного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (2001, 2002, 2003), на науково-теоретичній конференції молодих учених (Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2000, 2003).
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п’ятьох розділів, висновків і списку використаних джерел.

bibliography

ВИСНОВКИ

З’ясовано, що в українській літературі ХХ століття сюрреалізм відбувся як стильовий напрям, що засвідчує частково поезія Б.-І.Антонича, О.Зуєвського, цілокупний доробок поетів Нью-Йоркської групи та Київської школи, зокрема творчість Е.Андієвської та М.Воробйова. Сюрреалістична поетика й відповідна естетико-філософська система живиться джерелами інтуїтивізму (А.Бергсон), фантазійного мислення (В.Дільтей) та фройдизму (З.Фройд), особливу роль відводячи несвідомому, реалізованому через прийоми сновидіння, автоматичного письма та стихійної інспірації. Тому закономірно в українській літературі вони спиралися також на барокову ідею поєднання непоєднуваного, особливу роль символів та емблем, віру у вищу духовну реальність, збагачену українським національним колоритом: філософією життя, кордоцентризмом, сковородинівським пантеїзмом та зверненням до фольклору і давніх вірувань нашого народу, що на прикладі багатьох художніх текстів продемонстровано у дисертаційному дослідженні.
Як модернізм, так і авангардизм (формальні та змістові елементи яких увібрав у себе сюрреалізм) активізують роль суміжних мистецтв: малярства, театру, музики, кіно. Важлива роль надається філософії колажу як способу загострення візіонерських здібностей шляхом поєднання різної природи художніх елементів задля створення нового змісту і якісно нового контексту. Для літератури, як і для суміжних мистецтв, близьким була також філософія абсурду, що виражалася у відсутності логіки і комунікативності у побудові сюжету, зміщення загальноприйнятих норм і уявлень, деформація дійсності, натуралістичне відтворення деталей фантастичного світу таким чином створювалася атмосфера вищої реальності сюрреальності.
Доведено, що специфіка сюрреалізму в українській поезії має ознаки „високого” модернізму з авангардистськими рисами, зокрема естетичний рівень нарації, тонко продуманий інтелектуалізм з превалюванням філософсько-екзистенційної осмисленості явищ буття. Ментальна ж основа українськості поетів-сюрреалістів закорінена у етногенетичному коді мови відбувається одивнення українських слів, відновлення їх прапервісної семантики. Занурюючись у прапам’ять давніх вірувань та фольклорні джерела, вони втілюють первісний міфосвіт українця. Авангардистські елементи також присутні у поетичній творчості сюрреалістів: чорний гумор, деестетизація та деформація.
Спільними мотивами сюрреалістичної поетики українських майстрів слова є: зацікавленість дуальною природою міфу і символу, які відображають вищі сакральні цінності (творчий процес сюрреалістів здійснюється на несвідомому рівні як взаємодія із семантичними полями внутрішнього духовного досвіду і рефлексія цього досвіду через символічно-архетипні образні структури); конструювання авторського міфосвіту як акту пізнання реальності й ірреальності за допомогою синкретизму свідомого інтелекту і найвищої інтуїції духу; відтворення прасуті речей і явищ через магічно-евокативні властивості Слова-Логоса, що надає національного колориту творчості митців-сюрреалістів; захоплення фольклорними мотивами і давніми віруваннями українського народу та образами міфів народів світу (особливо яскраво проявленими у поетичному доробку О.Зуєвського). Виявлено загальні архетипно-символічні образні структури українських поетів-сюрреалістів: axis mundi, що втілений в образі світового дерева, гори; imago mundi в архетипі української хати з усім її начинням, храму; символізм води як втілення космогонічного первісного хаосу та несвідомого митця; телурійські мотиви притаманні ментальній структурі українця, який не може мислити себе окремо від землі; солярні й місячні мотиви; бінарні опозиції „хаос-космос”, уособлені в образах лісу й міста тощо.
Метафорична образність поетів-сюрреалістів виконує функцію медіатора психіки, заглиблення в духовні емпіреї несвідомого, в наслідок чого виникає потужна підтекстова течія та езотеричність сюрреалістичного твору, де панує інтуїтивна логіка сновидінь, фіксуються алогічні неконтрольовані розумом відчуття (з використанням формальних засобів алогізму).
На підставі спостережень національної творчості українських символістів, виявлено відмінність індивідуального стилю кожного з них. Е.Андієвська застосовує різні прийоми створення поетичного світу, передусім такі: розмивання меж реальності / ірреальності, снів / дійсності, часопросторових площин, послуговується симультанеізмом, передбачаючи поєднання в одному образі протилежних речей і явищ. Можливість множинних інтерпретацій поезії авторки викликана її еліптичними конструкціями.
О.Зуєвський створює унікальний поетичний феномен інтерсеміотичність сюрреалістичного тексту. Йдеться про явище, в якому тексти автора сприймаються як точні відображення чи парафрази малярських полотен сюрреалістів. Твори О.Зуєвського герметичні „організми”, що містять натяки на вищу, надрозумову онтологію світу.
Поетичний міфосвіт Б.-І.Антонича втілювався у магічних аспектах мови, у символічному типі уяви та фасцинованій інспірації вищого світу як головному джерелі його творчості.
Функціонування симфор у поезії М.Воробйова увиразнює сюрреалістичний характер його образів: непередбачуваність сполучення, герметичність, алогізм зображення, затирання часопросторових меж, феноменологічне поєднання непоєднуваного все це рефлектується міфологічним мисленням митця.
На думку представників сюрреалізму, світ це криптограма, що вимагає декодування. Мистецтву ж надавалася виключна роль серед форм пізнання воно визнавалося „ієрогліфічним ключем” до таємниць буття. Безпосередньо через міфологічну символізацію дійсності, художня творчість ставала парадоксальним сплавом раціонального й містичного.
Одержані результати дисертаційного дослідження відкривають перспективи для подальших вивчень творчості інших представників сюрреалізму в українській поезії ХХ століття, усвідомлення присутності цього стилю в літературному контексті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверинцев С.С. Аналитическая психология К.Г.Юнга и закономерности творческой фантазии // Вопр. литературы, 1970, № 3, С.113—143.
2. Аверинцев С.С., Алексеев А.П., Арцзинба В.Г. и др. Древние цивилизации. М.: Мысль, 1989. 479 с.
3. Альманах ДАДА. М.: Гилея, 2000. 205 с.
4. Андієвська Е. Віґілії. Нью-Йорк: Сучасність, 1987. 239 с.
5. Андієвська Е. Вілли над морем: Сонети. Л.: НВФ „Українські технології”, 2000. 120 с.
6. Андієвська Е. Знаки Тарок: Вірші. К.: Дніпро, 1995. 176 с.
7. Андієвська Е. Каварня: Поезії. Нью-Йорк: Сучасність, 1983. 126 с.
8. Андієвська Е. Первні. Нью-Йорк: Сучасність, 1964. 112 с.
9. Андієвська Е. Подорож. 2 вид. К.: Кобза, 1994. 224 с.
10. Андієвська Е. Поезії. Б.М., 1951. 26 с.
11. Андієвська Емма. Базар: Поезії. Мюнхен, 1967. 48 с.
12. Андієвська Емма. Герострати: Роман. Munch.: Сучасність, 1971. 500 с.
13. Андієвська Емма. Кути: Опостінь. Б.М.: Видавництво Нью-Йоркської групи, 1962. 69 с.
14. Андієвська Емма. Первні. Мюнхен: Сучасність, 1964 35 с.
15. Андієвська Емма. Спокуси Св. Антонія. Б.М.: Сучасність, 1985. 222 с.
16. Андієвська Емма. Межиріччя: Сонети. К.: Вид. дім „Всесвіт”, 1998. 134 с.
17. Андієвська Емма. Хвилі: Поезії. К.: Вид. дім „Всесвіт”, 2002. 160 с.
18. Андрусів С. Богдан-Ігор Антонич: „росте Антонич і росте трава”// Модус національної ідентичності: львівський текст 30-х років ХХ ст. Тернопіль: Джура, 2000. С. 279-294.
19. Андрухович Ю. Б.-І.Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму// Дисертація. Івано-Франківськ, 1996. 212 с.
20. Андрухович Ю. Велике океанічне плавання Б.-І.Антонича// Всесвіт. 1990. № 2. С. 135-141.
21. Андрухович Ю. Євангеліє від Антонича, або Зелена книга прощання// Рад. літературознавство. 1989. № 10. С. 55-59.
22. Анисимов А.Ф. Духовная жизнь первобытного общества. М., Л.: Наука, 1966. 243 с.
23. Антология мировых проблем: Гностики или «О лжеименном знании». К.: «УЦИММ-ПРЕСС» «ИСА», 1996. 393 с.
24. Антология французского сюрреализма. 20-е годы. / Сост., пер. с франц., коммент. С.А. Исаева и Е.Д. Гальцовой М.: «ГИТИС», 1994. 392 с.
25. Антонич Б-І. Твори / Ред.-упоряд. М. Москаленко; упоряд. Л. Головата; авт. передм. М. Новикова. К.: Дніпро, 1998. 591 с.
26. Антонов В.И. Символ в обществе и культуре Востока. М.: Луч, 1993. 51 с.
27. Арто Антонен. Театр и его Двойник. Манифесты. Драматургия. Лекции. Философия театра / Пер. с франц.; Составл. и вступ. статья В. Максимова; Коммент. В. Максимова и А. Зубкова. Спб.: Симпозиум, 2000. 440 с.
28. Архаический ритуал в фольклорных и раннелитературных памятниках. /Под ред. И.С. Брагинского, Г.А. Зографа, Е.М. Мелетинского. М.: Наука, 1988. 330 с.
29. Ахундов М.Д. Пространство и время: от мифа к науке //Природа, 1985, № 8. С. 53-64.
30. Байбурин А.К. Семиотический статус вещей и мифология //Материальная культура и мифология. Л.: Наука, 1981. С. 215-226.
31. Барт Ролан. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
32. Батай Жорж. Литература и зло. /Пер. с фр. и коммент. Н.В. Бунтман и Е.Г. Домогацкой. М.: Изд-во МГУ, 1994. 166 с.
33. Бердяев Н. А. Самопознание (Опыт философской автобиографии). М.: Междунар. отношения, 1990. 336 с.
34. Бессознательное. Природа. Функции. Методы. Исследования /Под ред. Прангишвили А.С., Шерозия А.Е., Бассина Ф.В. Коллективная монография в 4-х томах. Тбилиси: Изд-во „Мецниереба”, 1978-1985. 787 с.
35. Библер В.С. Мышление как творчество. (Введение в логику мысленного диалога.) М.: Политиздат, 1975. 399 с.
36. Блаватская Е.П. Спираль познания: Мистика и йога. М.: Прогресс: Сирин, 1992. 447 с. (Сб. материалов).
37. Блейк У. Видения страшного суда. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. 384 с. (Серия «Антология мудрости»).
38. Богомолов А.С. Диалектический логос. Становление античной диалектики. М.: Мысль, 1982. 263 с.
39. Бондаренко Ю.Я. Человек. Судьба. Вселенная. Глазами древних мудрецов. М.: Школа-пресс, 1994. 237 с.
40. Бор Н. Атомная физика и человеческое познание. Пер. с англ. М.: ИЛ, 1961. 151 с.
41. Боровский Я. Е. Мифологический мир древних киевлян. К.: Наукова думка, 1982. 103 с.
42. Борхес Х.Л. Письмена Бога /Составление, вступ. статья и прим. И. М. Петровского. М.: Республика, 1992. 510 с.
43. Боряк О.О., Герасимчук О.В. Веретено та пряслиця у слов’янській міфологічній традиції // Народна творчість та етнографія. 1990. № 1. С. 30-36.
44. Бубер Мартин. Два образа веры. М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ», 1999. 592 с. (Классическая философская мысль).
45. Булгаков С.Н. Свет невечерний: Созерцания и умозрения /Худож.-оформ. Б.Ф. Бублик. М.: ООО «Издательство АСТ»; Харьков: «Фолио», 2001. 672 с. (Б-ка «Р. Х. 2000. Серия «Религиозная философия»).
46. Булгаков С.Н. Философский смысл троичности // Вопр. философии, 1989, №12. С. 90-98.
47. Валери П. Об искусстве: Сборник. /Пер. с фр. 2-е изд. М.: Искусство, 1993. 507 с.
48. Вейдле В.В. Эмбриология поэзии /Составление и комментарии В.В.Сапова. М.: Изд-во „LVS”, 2001. 128 с.
49. Вейман Р. История литературы и мифология. /Пер. с нем. М.: Прогресс, 1975. 344 с.
50. Вервес Г. Українці на рандеву з Європою. К.: НАНУ ін-т історії України, 1996. 120 с.
51. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высш. школа, 1989. 406 с.
52. Весни розспіваної князь: Слово про Антонича. Львів: Каменяр, 1989. 430 с.
53. Визгин В.П. Идея множественности миров: Очерки истории. М.: Наука, 1988. 294 с.
54. Вільде І. Образи й порівняння в поезії Б.-І.Антонича// Три перстені// Світ молоді. 1935.—ч. 5 С.13-14.
55. Водолазька С. Дисертація. Постмодерністські акценти у творчості Емми Андієвської. К.: 2003 188 с.
56. Войтович Валерій. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664 с.
57. Воробйов Микола. Верховний голос: Поезії. К.: Дніпро, 1991. 303 с.
58. Воробйов Микола. Іскри в слідах. К.: Український письменник, 1993. 159 с.
59. Воробйов Микола. Місяць шипшини: Поезії. К.: Молодь, 1986. 80 с.
60. Воробйов Микола. Ожина обрію: Поезії. К.: Радянський письменник, 1988. 159 с.
61. Воробйов М. Оманливий оркестр. Конфігурації //Світовид, І (22), 1996. С. 21—37.
62. Воробйов М. Оманливий оркестр (Конфігурації, Ч.2) //Світовид, ІІІ (24), 1996. С. 65—87.
63. Воробйов Микола. Пригадай на дорогу мені: Поезії. К.: Радянський письменник, 1985. 111 с.
64. Воробйов Микола. Прогулянка одинцем: Поезії. К.: Молодь, 1990. 144 с.
65. Воробйов Микола. Срібна рука. Поезії. Львів: Кальварія, 2000. 32 с.
66. Воробйов Микола. Човен: Поезії. К.: Укр. письменник, 1999. 79 с.
67. Вундт В. Миф и религия. /Пер. с нем. Спб.: Брокгауз; Ефрон, 1913. 416 с.
68. Высшее сознание, сб. /Пер с англ. М.: REFL-book, К.: Ваклер, 1995. 384 с.
69. Вышеславцев Б.П. Сердце в христианской и индийской мистике // Вопр. философии, 1990, № 4. С. 62-87.
70. Габор Кернер. Міфотворчість у поезії Богдана-Ігоря Антонича і Володимира Свідзінського // Сучасність. 2001. № 12. С. 125-139.
71. Габріель Марсель. HOMO VIATOR. /Пер. укр. В.Й.Шовкуна. К.: Видавничий дім „КМ Academia”, Університетське видавництво „Пульсари”, 1999. 320 с.
72. Ґадамер, Ґанс-Ґеорґ. Герменевтика і поетика /Вибрані твори /Пер. з нім. К.: „Юніверс”, 2001. 288 с.
73. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному: Новая онтология ХХ века. М.: Республика, 1997. 495 с. (Философия на пороге нового тысячелетия).
74. Гессе Г. Петер Каменцинд. Игра в бисер. /Пер. с нем. М.: «Олимп»; «Издательство Астрель»; «Фирма «Изд-во АСТ», 2000. 688 с. (Отражение. ХХ век).
75. Гнатюк Володимир. Нарис української міфології. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. 263 с.
76. Говинда Лама Анагарика. Психология раннего буддизма. Основы тибетского мистицизма. /В пер. Спб.: Андреев и сыновья, 1993. 470 с.
77. Голан Ариэль. Миф и символ. М.: Русслит, 1993. 375 с.
78. Голосовкер Я.Э. Сказания о титанах. М.: Высш. школа, 1993. 320 с.
79. Горбовский А. Тайная власть, незримые силы: колдуны, экстрасенсы, целители. М.: Общ-во по изуч. тайн и загадок Земли, 1991. 220 с.
80. Горбовский А. Колдуны, целители, пророки. М.: Мысль, 1993. 399 с.
81. Гребінь І. Житло в духовному світі селянина // Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. К.: Либідь, 1993. С.27-32.
82. Григорьева Т.П. Дао и Логос (Встреча культур). М.: Наука, 1992. 424 с.
83. Гроф Кристина. Жажда целостности. Наркомания и духовный путь. /Пер. с англ. О.Цветковой. М.: Институт трансперсональной психологии, Издательство САТТВА, 2000. 272 с.
84. Гроф С. За пределами мозга: Рождение, смерть и трансценденция в психотерапии. /Пер. с англ. М.: Изд-во Трансперсон. ин-та, 1993. 497 с.
85. Гроф С. Путешествие в поисках себя: Измерения сознания. Новые перспективы в психотерапии и исследовании внутреннего мира. /Пер. с англ. М.: Изд-во Трансперсон. ин-та, 1994. 338 с.
86. Гроф Станислав. Космическая игра /Пер. с англ. О.Цветковой. М.: Институт трансперсональной психологии, Издательство САТТВА, 2000. 256 с.
87. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. Л.: Гидрометиздат, 1990. 528 с.
88. Гуревич А. Я. «Эдда» и сага. М.: Наука, 1979. 192 с.
89. Гуревич П.С. Современный гуманитарный словарь-справочник. М.: Олимп; ООО «Фирма «Изд-во АСТ», 1999. 528 с.
90. Давидюк В. Золота скриня. Луцьк: Вежа, 1996. 123 с.
91. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Вежа, 1997. 296 с.
92. Давыдова Е.В. Голубой цветок и русский символизм: творчество Новалиса в контексте русской литературы начала ХХ века. М.: Наука, 2001. 76 с.
93. Дали С. Дневник одного гения. М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. 464 с. (Серия «Антология мудрости»).
94. Державин В. Три роки літературного життя на еміграції (1945-1947). // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. Кн. 3. К.: Рось, 1994. 687 с.
95. Державин В. Національна література як мистецтво. // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. Кн. 3. К.: Рось, 1994. 687 с.
96. Донини А. У истоков христианства. /Пер. с итал. М.: Политиздат, 1989. 364 с.
97. Донцов Дмитро. Дві літератури нашої доби. Репринтне відтворення видання 1958 р. (Видавництво „Гомін України”, Торонто). Львів: Книгозбірня „Просвіти”, 1991. 296 с.
98. Дубицький І. Антонич. Три перстені // Ми (Варшава), 1935. ч. 4. С. 34—45.
99. Дьяконов И.М. Научные представления на древнем Востоке (Шумер, Вавилония, Передняя Азия) // Очерки истории естественнонаучных знаний в древности. М.: Наука, 1982. С. 59-119.
100. Дюмезиль Ж. Верховные боги индоевропейцев. /Пер.с фр. М.: Наука, 1986. 234 с.
101. Євшан М. Суспільний і артистичний елемент у творчості. // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. Кн. 3. К.: Рось, 1994. 687 с.
102. Евсюков В.В. Мифы о Вселенной. Новосибирск: Наука, 1988. 177 с.
103. Еліаде, Мірча. Священне і мирське; Міфи, сновидіння і містерії; Мефістофель і андрогін; Окультизм, ворожбитство та культурні уподобання /Пер. з нім., фр., англ. Г. Кьорян, В. Сахно. К.: Видавництво Соломії Павличко „Основи”, 2001. 591 с.
104. Елсуков А.Н. Познание и миф. Минск: Изд-во БГУ, 1984. 151 с.
105. Еремеев А.Ф. Происхождение искусства. М.: Молодая гвардия, 1970. 272 с.
106. Жарський Б. Поет, що ходив із сонцем у кишені // Голос з-над Буга Сокаль, 15 липня. 1937. С. 7—9.
107. Жирмунский В.М. Введение в литературоведение: Курс лекций /Под ред. З.И. Плавскина, В.В. Жирмунской. Спб.: Изд-во С.-Петербург. университета, 1996. 440 с.
108. Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фраґменти творчості і контексти / Упоряд. Л. Таран. К.: Факт, 2002. 208 с.
109. Зборовська Ніла. Піднявшись над усім тліном // ж. Кур’єр Кривбасу. Червень, 1997. С. 140—144.
110. Зуєвський Олег. Вибране: Поезії. Переклади / Авт. передм. С.Павличко. К.: Дніпро, 1992. 364 с.
111. Зуєвський О. (Сельветка з антології „Координати”). // В.Яременко. Від рідної хати ключі збереглися. К.: „Фотовідеосервіс”, 1992. С. 97—103.
112. Идрис Шах. Суфии. Харьков: ПКП „Прогресс”, 1993. 140 с.
113. Ильин Илья. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. М.: Интрада, 1998. 255 с.
114. Интуиция, логика, творчество. М.: Наука, 1987. 175 с.
115. Ионеско Эжен. Собрание сочинений. Между жизнью и сновидением: Пьесы. Роман. Эссе. /Пер. с франц.; Сост. и предисл. М. Яснова. Спб.: «Симпозиум», 1999. 464 с.
116. Иорданский В.Б. Звери, люди, боги: Очерк африканской мифологии. М.: Наука, 1991. 317 с.
117. Иорданский В.Б. Хаос и гармония. М.: Наука, 1982. 343 с.
118. Іванова Т. Гоголівський Вій: походження і авторська фантазія // Космос древньої України. К.: Індо-Європа; Європейський телеграф, 1992. С. 278-282.
119. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге К.: АТ „Обереги”, 1994. 424 с.
120. Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич: Нарис життя і творчості. К.: Радянський письменник, 1991. 207 с.
121. Ільницький Микола. Драма без катарсису: Сторінки літературного життя Львова першої половини ХХ століття. Львів: Місіонер, 1999. 212 с. + 24 с. вкл.
122. Йейтс У. Б. Видение: поэтическое, драматическое, магическое. Пер. с англ. / Колл. пер.; сост. и предисл. К. Голубович. М.: Логос, 2000. 768 с.
123. Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс; Харьков: Изд-во «Фолио», 1998. 864 с. (Серия «Антология мысли»).
124. Капра Ф. Дао физики: Исслед. паралелей между соврем. физикой и мистицизмом Востока. /Пер. с англ. Спб.: ОРИС, 1994. 303 с.
125. Кассирер Эрнст. Избранное: Индивид и космос. М.; Спб.: Университетская книга, 2000. 654 с. (Книга света).
126. Качуровський І. Антоничів місяць і проблеми українського імажинізму// Сучасність. 1977. № 6 (198). С. 103-109.
127. Квятковский А. Поэтический словарь. М.: «Советская энциклопедия», 1966. 375 с.
128. Кессиди Ф.Х. От мифа к Логосу (Становление греческой философии). М.: Мысль, 1972. 312 с.
129. Кликс Ф. Пробуждающееся сознание: У истоков человеческого интеллекта. /Пер. с нем. М.: Прогресс, 1983. 302 с.
130. Клюев Е.В. Теория литературы абсурда. М.: Изд-во УРАО, 2000. 104 с.
131. Ковалів Ю. Українська поезія першої половини ХХ ст. // Українська мова та література