ПОЕТИКА ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ РОМАНА ІВАНИЧУКА (ОСОБЛИВОСТІ ЧАСОПРОСТОРОВИХ КОНЦЕПЦІЙ)

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

БЕЛІЧЕНКО МАРГАРИТА АНАТОЛІЇВНА

УДК 821.161.2 311.6’38

ПОЕТИКА ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ РОМАНА ІВАНИЧУКА
(ОСОБЛИВОСТІ ЧАСОПРОСТОРОВИХ КОНЦЕПЦІЙ)

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, професор
Гаєвська Надія Марківна

Київ 2007

ЗМІСТ
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ І СПЕЦИФІКА ЧАСОПРОСТОРОВИХ КОНЦЕПЦІЙ РОМАНА ІВАНИЧУКА.. 9
РОЗДІЛ ІІ ПОЕТИКА ТА СВОЄРІДНІСТЬ ЧАСОПРОСТОРОВИХ ВИМІРІВ ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ РОМАНА ІВАНИЧУКА.. 43
РОЗДІЛ ІІІ ЧАСОПРОСТОРОВІ МОДЕЛІ В РОМАНІ „ЧЕРЕЗ ПЕРЕВАЛ” 98
ВИСНОВКИ.. 143
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.. 152
ДОДАТОК.. 172

ВСТУП

Історична проза органічно поєднує у собі два напрямки художнього освоєння буття, зумовлені відображуваним об'єктом: історію, заґрунтовану на конкретних фактах і вимозі максимальної об'єктивності в образному моделюванні дійсності та літературу, скерована на створення фікції, де панує вимисел, а думка автора підпорядковується не принципам життєвої логіки, а, в першу чергу, законам побудови певних типів мистецьких світів і текстової реальності як такої. Саме таке поєднання й засвідчує співвідношення історичної правди і вимислу, активізуючи водночас появу нових жанрових різновидів історичної прози. Найбільш плідним у цьому сенсі вважається період другої половини XX століття, прикметний інтенсивним розвитком нових жанрових форм.
Дослідженню вітчизняної історичної романістики, різних її аспектів українські науковці присвятили цілу низку праць літературознавчого й літературно-критичного характеру. Помітним внеском у системний аналіз художніх творів, їх типологічні порівняння стали, приміром, монографії М.Сиротюка „Українська історична проза за 40 років” (1958) та „Український радянський історичний роман: Проблема історичної та художньої правди” (1962), хоч на них посутньо позначилися тогочасні тенденції до ідеологічної заанґажованості наукового мислення. Своєрідність шляхів, засобів художнього осягнення сьогодення крізь призму минулого розглянуто в книжках Л.Новиченка „Український радянський роман: Стислий нарис історії жанру” (1976), „Від учора до завтра: Літературно-критичні статті” (1983); М.Жулинського „Наближення: літературні діалоги” (1986). Значним внеском розв’язання проблем поетикальної еволюції історичного роману слід вважати монографії М.Сиротюка "Деякі питання теорії історичного роману" (1961), С.Андрусів „Мости між часами: Про типологію української прози” (1987) та „Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х рр. XX ст.” (2000), М.Ільницького „Людина в історії (сучасний історичний роман)” (1989), А.Гуляка „Становлення українського історичного роману” (1997). Назвемо також праці, присвячені творчим доробкам окремих письменників, які працювали в жанрі історичного роману: „Істина особистість (Проза Павла Загребельного)” В.Дончика (1984), „Роман Іваничук. Літературно-критичний нарис” М.Слабошпицького (1989), „Художня галактика Валерія Шевчука. Постать сучасного українського письменника на тлі західноєвропейської літератури” (2001) Л.Тарнашинської і под.
Різні аспекти розвитку жанру історичного роману, творчість окремих митців стали об’єктом наукових спостережень і в ряді дисертаційних праць: „Історична романістика Романа Іваничука та її місце в розвитку жанру” С.Андрусів (1987), „Поетика історичної романістики Богдана Лепкого” Б.Вальнюк (1998), „Інтелектуалізм прози Валерія Шевчука” А.Горнятко-Шумилович (1999), „Проблема історичної пам’яті в творчості Л. Костенко” Г.Жуковської (2001), „Жанрові модифікації сучасного історичного роману” Д.Пешорди (2001), „Еволюція українського історичного роману дев’яностих років XX століття” О.Проценко (2001), „Знаки необарокової культури у творчості Валерія Шевчука: компаративні аспекти” Н.Городнюк (2003), „Еволюція історичної повісті в українській літературі XIX початку XX століття” К.Ганюкової (2003), „Історичні романи І.Нечуя-Левицького: особливості поетики” Калинчук А.М. (2000) тощо. Українська історична проза не раз ставала предметом дослідження у розвідках, присвячених з’ясуванню проблематики та поетикальної сфери окремих творів. Маємо на увазі публікації Н.Бічуї, Н.Білоцерківець, Ю.Бондаренко, В.Гориня, М.Кодака, Р.Кудлика, Б.Мельничука, М.Наєнка, В.Радовського, Л.Ромащенко, В.Соболь, М.Слабошпицького та багатьох інших.
Складні взаємини особистості та соціуму, пошуки людиною свого місця в світі є домінантними проблемами прози Р.Іваничука. Письменник народився 27 травня 1929 року в селі Трач Косівського району Івано-Франківської області. У 1948 1957 роках навчався у Львівському державному університеті імені І.Франка з чотирирічною перервою для служби в армії (Азербайджан). 1958 рік ознаменувався виходом першої збірки його новел „Прут несе кригу”. Згодом з'явилися книжки „Не рубайте ясенів” (1961), „Під склепінням храму”, „Тополина заметіль” (1965), „Дім на горі” (1969), „Сиві ночі” (1975), трилогія „Край битого шляху” (1977), „Сьоме небо” (1985). Із кінця шістдесятих років минулого віку Р.Іваничук працює над історичною тематикою. Мета прозаїка заповнити численні прогалини у висвітленні багатостраждальної української історії, передати досвід минулих поколінь сучасникам, сприяти формуванню національної свідомості. Цикл історичної прози започатковується романом „Мальви” (інша назва „Яничари”) (1968). Потім було написано „Журавлиний крик” (1968, опубл. 1988), „Черлене вино” (1977), „Манускрипт з вулиці Руської” (1979), „Шрами на скалі” (1987), „Орда” (1989, опубл. 1992), „Бо війна війною” (1989), „Смерть Юди” (1997), „Через перевал” (2004). Історична проза Р.Іваничука становить певний цикл, поєднаний спільними подіями, героями символікою. Її концептуальне, неупереджене дослідження саме на часі.
Актуальність дослідження. Літературний доробок Р.Іваничука є знаковим у процесі утвердження української національної культури, тим часом проблеми поетики його історичної прози донині досліджені епізодично, поверхово. Твори письменника прикметні закумульованістю багатьох поетикальних ознак, зокрема, складною часопросторовою організацією, і в такому аспекті ще не досліджувалися. Відтак сьогочасність теми зумовлюється й потребою фахового осмислення специфіки відтвореної в прозі митця художньої моделі світу в її часопросторових координатах, визначених передовсім авторською концепцією історії та включеної у її простір особистості.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця виконувалася на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в руслі наукового напрямку „Література й історія”. Тема роботи узгоджена з бюро науково-координайційної ради „Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України (протокол № 1 від 24. 02. 2004 р.).
Мета роботи виконати системне дослідження поетикальних домінант історичної прози Романа Іваничука в контексті часопросторових вимірів як провідних складових художньої специфіки творчого доробку письменника.
Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:
обґрунтувати термінологічну базу дослідження й уточнити теоретичні поняття, якими визначаються відбиті в художніх текстах часопросторові відношення;
проаналізувати структуру та специфіку часопросторової організації творів письменника;
визначити основні риси художнього відтворення автором портретно-психологічних характеристик персонажів у їх взаємозв’язках із часопросторовою структурою текстів;
на ґрунті детального аналізу текстових масивів з’ясувати особливості історіософської концепції прозаїка;
вивити новаторство Р.Іваничука в підходах до зображення історичних подій і постатей.
Об’єкт дослідження романи „Через перевал”, „Шрами на скалі”; повісті „Євангеліє від Томи”, „Ренегат”, „Смерть Юди”.
Предмет дослідження специфіка часопросторових вимірів у зв’язках із цією поетикальною сферою історичної прози Р.Іваничука.
Методи дослідження історико-літературний, порівняльно-історичний, порівняльно-типологічний та системний.
Теоретико-методологічною основою дисертації є наукові праці українських істориків і теоретиків літератури С.Андрусів, Л.Александрової, Л.Грицик, А.Гуляка, І.Денисюка, В.Дончика, С.Єфремова, М.Жулинського, Л.Задорожної, М.Ільницького, Г.Клочека, Ю.Коваліва, М.Наєнка, В.Нарівської, М.Слабошпицького. У своїх спостереженнях авторка спирається на висновки зарубіжних учених Р.Барта, М.Бахтіна, У.Еко, Ю.Лотмана, В.Шміда.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою в українському літературознавстві спробою здійснення узагальнюючого дослідження часопросторових побудов в історичній прозі Р.Іваничука. Простежено генезу художнього мислення автора, витоки і способи репрезентації ним історіософських, світоглядних концепцій, етапи формування та специфіку ідіостилю письменника; здійснено аналіз часопросторової організації текстів, вперше розкрито специфіку функціонування різних часопросторових моделей у творах Р.Іваничука; проаналізовано своєрідність поетики малодосліджених творів прозаїка; доведено полістилізм його художнього мислення. Підхід до літературних текстів ґрунтується на систематизованому літературно-критичному матеріалі, що дає змогу потлумачувати доробок митця в контексті традицій і новаторства вітчизняної прози, уможливлює осмислення особливостей художнього моделювання перебігу історичних подій у його творах.
Практичне значення результатів зумовлюється актуальністю теми дисертаційної праці. Фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки дослідження можуть бути використані в процесі підготовки й читання нормативних курсів, спецкурсів, спецсемінарів з історії новітньої української літератури, при написанні курсових, дипломних, магістерських робіт студентами-філологами, а також у практичній роботі вчителів-словесників.
Апробація результатів дисертації. Окремі розділи та дисертацію в цілому обговорено на засіданнях кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Наукова концепція та результати дослідження апробовані у доповідях на науковій конференції „Творчість О. Кобилянської в контексті літератури кінця ХІХ початку ХХ ст.” (Київ, 2003); ІІ Міжнародній конференції молодих учених „Шевченківська весна” (Київ, 2004); „Тарас Шевченко: загальнолюдські та національні виміри творчості” (Київ, 2004); Міжнародній конференції „Семіотика культури” (Київ, 2004); „Дні науки” (Київ, 2004), науковій конференції „Довженко в контексті світової культури” (Київ, 2004); науковій конференції, присвяченій творчості М. Максимовича (Київ, 2004); Всеукраїнській конференції „Шевченківські дні” (Київ 2003,2004,); Шостому Міжнародному Конгресі україністів (Донецьк, 2005); науковій конференції „Історична ретроспектива в українській літературі: від давнини до сучасності” (Київ, 2006).
Публікації. Основні положення і результати дослідження викладено в п’яти статтях, уміщених у фахових наукових виданнях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури (259 найменувань). Загальний обсяг роботи 178 сторінок, із них 151 сторінка основного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ

Аналіз поетики історичної прози Р.Іваничука (здебільшого творів написаних у другій половині XX ст.) дає підстави для акцентації нових тенденцій розвитку його творчості. Засвідчуються також якісні зміни, що відбулися в поетикальній сфері українського історичного роману впродовж минулого століття (особливо у другій його половині).
Актуальною є проблема часопросторових категорій як системно-структурного рівня поетики. Це зумовлюється появою художніх творів із яскраво вираженою філософічністю, показом часопросторового континууму.
У літературно-художньому часопросторі має місце злиття просторових і часових прикмет в осмислене та конкретне ціле. Саме таким перетинанням рядів характеризується художній часорпостір.
Перехрещуючись один із одним, співіснуючи, змінюючись, перебуваючи в більш або менш складних перетинах, час і простір виражає діалогічний характер цих взаємин. Художнє відбиття історичного часу може бути прямим і опосередкованим. Навіть тоді, коли автор зовсім не торкається проблем свого часу, воно завжди так чи інакше впливає на характер та особливості його художніх устремлінь.
У творах Р.Іваничука час і простір перериваються. Письменник відображає не весь часовий потік, а лише найвиразніші в художньому сенсі моменти. Плин художнього часу нерівномірний. Він може припинятися в описових фрагментах або різко прискорюватися, коли в одній-двох фразах описується кілька місяців, років із життя персонажа чи навіть усе його життя.
Розуміння твору, його соціокультурна об’єктивація є одним із виявів діалогічності буття. Художній твір із цієї точки зору має багатошарову, поліфонічну структуру. Чим більше виявляється в ньому таких часопросторових шарів, тим він багатозначніший.
Про часопросторову будову художнього твору можна говорити на рівні окремого сюжетного мотиву (хронотоп дороги, дому, пустки, порогу і т.д.); індивідуального стилю автора (карнавальний та містерійний час); зв’язку з організацією форми твору (ритм і симетрія як взаємний зв’язок простору та часу, що виражають загальні риси художньої просторово-часової організації в системі культури, що свідчить про домінуючі в ній ціннісні орієнтації).
Упродовж останньої чверті ХХ століття форми втілення категорії художнього часу в історичній прозі зазнавали посутніх змін. За традицією, скажімо, дія класичних історичних романів відбувалася в чітких хронологічних межах, а їх сюжетний час вкладався у романне життя головного героя.
У поетикальній системі історичної прози Р.Іваничука складові художнього світу час і простір виявляються одними з провідних. Суміщення різночасових пластів відкриває простір для маніпулювати художнім часом, сприяє формуванню часового каркасу твору. Структура художнього часу творів Р.Іваничука додатково ускладнюється внутрішніми пропорціями фабульного та сюжетного, індивідуального й соціально-історичного, подієвого і ліричного, авторського й персонажних художніх часів. Часопростір героїв органічно пов’язаний із реальною історією, дає йому можливості плинного єднання з нею, дистанціювання або наближення.
Нові тенденції в поетиці історичної прози Р.Іваничука виявилися передовсім в побудові творів. Вони найбільш помітні в ускладненій концепції часопростору, що на рівні структурування романного матеріалу виявляється в таких моментах:
порушення хронологічної послідовності викладу подій, що досягається введенням у розповідь асоціативної та хронологічної ретроспекції („Смерть Юди”) або свідомою перестановкою епізодів історії часовою інверсією („Через перевал”);
поєднання в творі кількох часових площин, що розгортаються рівнобіжно (так звані романи „зв’язку часів”), або одночасно співіснують і розвиваються в тексті, де минуле й теперішнє неначе зливаються в один часовий потік. У романі „Шрами на скалі”, приміром, цей прийом є чільним ідейно-композиційним елементом;
поряд із відображенням об’єктивного (конкретно-історичного) виміру часу, що зреалізовується насамперед у соціально-історичному часопросторі, зростанням ролі суб’єктивного часовиміру персонажа та персонажного часопростору відбувається перехід від зовнішнього (подієвого) до внутрішнього (духовного). Це найкраще помічаємо в творах „Манускрипт з вулиці Руської”, „Через перевал”, „Євангеліє від Томи”, „Смерть Юди”.
Чергування сповільненого і напруженого часопростору створює певну ритмічну організацію творів письменника. Слід відзначити, що в них переважає напружений ритм часу, який обумовлюється характером відтворюваних історичних подій. Прикметною рисою часопростору в історичній прозі Р.Іваничука виступає його відкритість.
Важливим є художній прийомом автора, який підкреслює суб’єктивність сприйняття часу персонажами твору та заперечує уявлення про незворотний, лінійний рух часу.
Одним із найуживаніших письменником художніх прийомів є ретроспекція. Вона заакцентовує суб’єктивність сприйняття часу персонажами, заперечує уявлення про однобічний, незворотний рух часу. Значне число ретроспективних планів розширює сюжетний час творів, порушує хронологію оповіді, засвідчуючи на відхід Р.Іваничука від традицій класичного історичного роману. Найчастіше автор вдається до двох видів ретроспекції хронологічної (вводячи в дію персонажа, письменник більш-менш повно розповідає про його минуле, вмотивовуючи подальшу поведінку й розвиток характеру) та асоціативної (виникає внаслідок асоціації з якимось явищем, подією, ситуацією, розмовою).
У творах прозаїка помітно вирізняється мотив зустрічі. Іншим важливим мотивом є мотив пустки. Звертає на себе увагу також представлений здебільшого ретроспективно мотив порогу. Цей часопростір, окрім безпосереднього значення, наділений і психологічно забарвленим переносним, пов’язаним із внутрішнім світом героя. Автор різнобарвно й усебічно репрезентує історичний час. Читач має нагоду познайомитися з минулим і теперішнім пресонажів, з їх думками, мріями, планами на майбутнє. Неабияку роль у творах виконують сновидіння та візії головних героїв.
Отже, проза Р.Іваничука характеризуються насамперед чіткістю часової організації. Із часового потоку письменник виокремлює найбільш суттєві фрагменти, а на позначення швидкого його плину обмежується лише вказівками на зміну пір року. Часопросторовій організації творів романіста притаманні часові пропуски, акценти на подіях, що впливають на зміну переконань героїв і под. Історичний фактаж, на який спирався автор, зобов’язував його дотримуватися конкретних географічних топосів, що, однак, не обмежують просторових обширів творів.
Проза Р.Іваничука характеризується постійними „часовими стрибками”, які не завжди можна вмотивувати логікою самої оповіді чи ретроспекцією. Складається враження, що митець грає з читачем, примушуючи останнього встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, відбудовувати логіку та послідовність розгортання подій, які в тексті постійно порушуються. Це дає підстави для висновку про свідомо застосовуваний автором прийом перестановки історичних епізодів всупереч хронологічному порядку.
Минуле й теперішнє персонажів переплітаються у їхній свідомості, зливаються в один потік емоцій, асоціацій, думок і відчуттів, де події колишнього проживаються як такі, що відбуваються нині. Герої й оповідач наділяються спроможністю існувати одночасно в трьох часових вимірах минулому, сучасному та майбутньому. Одне слово, для поетики Р.Іваничука характерне поєднання літературних алюзій, включення до структури творів інших жанрів (листи, поетичні твори), використання контрастів і оксюморонів при створенні персонажа, поєднанням сонних марень із візіями та утопіями. Подієвий калейдоскоп і датування підсилює динаміку зображеного, „оживлює” плин часу.
В історичній прозі Р.Іваничука досить рівномірно розподілено художню увагу між історичним фактом і вимислом. Чергування сповільненої і напруженої моделі часопростору створює певну ритмічну організацію творів. Велика кількість сюжетних ретроспективних планів розширює сюжетний час творів та порушує хронологію оповіді.
Такі елементи як нівелювання часової дистанції між актом оповіді про подію та самою подією, введення автобіографічних мотивів, реалізовані у творчому доробку Р.Іваничука, засвідчують про новий етап розвитку історичної прози в українській літературі другої половини XX століття.
Підсумовуючи, можемо виділити сюжетно-значущі часопростори, які функціонують у романах Р.Іваничука: часопростір порогу, який реалізується як часопростір кризи і життєвого вибору, як межовий часопростір, що окреслює межі персонажних часопростірів; часопростір пустки і безодні, який діє на рівні простору персонажів; часопростір зустрічі, з яким пов’язаний у романах мотив протистояння і зіткнення персонажів.
Рівень усвідомлення спілкування стосунків виступає основним критерієм для поділу часопросторових характеристик твору.
У діалогах кожен з його суб’єктів виявляє власну форму спілкування. Завдяки чому можна виділити три основні моделі часопросторових відносин персонажів у творах Р.Іваничука: лінійну, циклічну та циклічно-спіральну.
У лінійній моделі часопростору час практично є засобом констатації моменту, який повторюється без будь-яких змін. Традиція чужого досвіду перейнята раз й назавжди і залишається формою існування надалі. Час може виступати як постійна наявність одномоментних зустрічей.
Модель циклічного часопростору виявляється у стосунках, які багаторазово циклічно повторюються, але не набувають нового досвіду, змісту й переосмислення.
Спіральна модель розкриває часопростір, коли зміна стосунків не з’являється випадково, досягнення мети персонажем проходить через страждання і переосмислення. Кожен етап має накопичення інформації, в якому випадкові події концентруються в один момент, вступаючи у внутрішню дискусію з собою, перетворюються в бурхливий потік суперечностей, який веде до наступного наповнення з подальших зустрічей. Спіральний часопростір це постійне повторення і перетворення, яке взаємно переходить одне в інше.
Часопросторові виміри у творах Р.Іваничука виражаються безпосередньо через стосунки героїв з оточуючим їх світом та з власним внутрішнім „я”.
Повнота історичного часу в історичній прозі письменника реалізується не тільки у жанрі роману („Мальви”, „Шрами на скалі”, „Орда”), але й повісті („Смерть Юди”, „Ренегат”, „Євангеліє від Томи”).
Тривимірність художнього часу зображується введенням ретроспекції та часової перспективи. Остання виражається через міфологічний час.
Сюжетний простір у творах автора „розмикається” в майбутнє за посередництвом міфологічного часу у формах сновидінь, інтуїтивних відчуттів, знаків, що містять натяк на подальший розвиток подій. Категорія часу тут зводиться до межі, стираються часові рамки і сьогодення стає передчуттям майбутнього. Для індивідуального стилю Р.Іваничука арактерні фантастично сконцентровані та розгорнуті варіації часопростору, представлені у сновидіннях.
У творах органічно поєднуються численні ремі­ніс­ценції з різноманітних джерел, сюжетні дії реальних історичних постатей, художня інтерпретація етнографічних та культурологічних документальних матеріалів з авторською вигадкою, любовними інтригами тощо.
Новаторство Р.Іваничука виявилося насамперед у розширенні часопросторових координат історичної прози. Конкретизація художнього часу в заголовках, які підкреслюють віддаленість відтворених подій від часу автора, а також у структурі текстів та формі прив’язаності подій до історичних реалій чи дат, що увиразнює їх жанрові домінанти. Циклічність, датування, певний перебіг подій виконують художню функцію фіксації тривалості сюжетного часу.
Характерним є прийом театралізації пресонажів, коли один грає роль іншого, але не ототожнюється цілковито з іншим персонажем, а існує одночасно в двох іпостасях.
Особливостями поетики історичної прози Р.Іваничука виступають асоціативні та авторські ретроспекції, фольклорні вкраплення, міфологеми, галицькі діалектизми та полонізми, оригінальні інтонаційно-синтаксичні засоби, що відображають „дух” зображуваної епохи, неординарна побудова часопростору.
Відкритість романів і повістей Р.Іваничука визначається включенням сюжетного часу і особистісних часопросторів до контексту історичної епохи, що відзначається вищою формою філософічності у зображенні минулого.
Історія для майбутнього фактично безкінечна, в якості минулого вона відкритий для інтерпретації світ змістових співвідношень, які хоча б інколи, неначе зливаються в загальному змістовому потоці, що постійно розширюється. Історія виявляється для нас як спогад, про який ми не тільки знаємо, в якому і корені нашого життя.
Історія - одного разу закладена основа, зв’язок з якою ми бережемо, якщо не хочемо зникнути, а зробити свій внесок у буття людини. Історичне розуміння створює таку сферу, в якій виникає наше розуміння природи людини. Історія існує саме тому, що людина має у своїй перетворюваності у часі пізнати вічне, і вона може пізнати його тільки на цьому шляху. Незавершеність людини та її історичність одне й те саме. Межі людської природи виключають ряд можливостей. На Землі не може бути ідеального стану. Не існує правильної світової системи. Не має бездоганної людини. Кінцеві стани, що постійно повторюються, можливі тільки як повернення до природного ходу подій. Через те, що в історії постійно діє незавершеність, все має безперервно змінюватися. Історія сама собою не може бути завершена. Вона може закінчитись тільки в результаті внутрішньої неспроможності чи космічних змін.
Інформаційна насиченість, тематична розгалуженість, панорамність, проекція на сучасність виступають основними стильовими ознаками історичної прози письменника. Чіткий поділ на розділи і глави з основними сюжетними вузлами, не постійна подієва послідовність, яка включає перенесення дії в інші художні площини, дотримання географічних топосів становлять типовий для автора спосіб компонування художнього світу.
Композиційно-сюжетні центри романів і повістей формує історична подія з відомою історичною постаттю і підпорядкований їй вигаданий персонаж та вигадана подія з вигаданим персонажем. Соціально-політичний чи національний і особистісний конфлікти завершуються у повнокомпонентному сюжеті. Відкритий фінал у творах Р.Іваничука підкреслює взаємозумовленість фактів та явищ в історичному розвитку. Для підсилення історичної достовірності автор часто використовує художнє контрастування між мріями персонажів та реальністю.
Ідейно-художня концепція письменника спрямовується на утвердження у читачів віри в самореалізацію українства та державницькі можливості. У складному процесі кардинального переосмислення українського минулого та утвердження нових соціальних моделей Р.Іваничук вирізняється акцентуванням уваги на національних цінностях та їх загальнолюдській основі.
Характерною рисою авторського бачення історії виступає проекція історичних подій на сучасність, яка найвиразніше позначена двома способами: характером відтворених епох й актуальністю ідей та проблем, проголошуваних персонажами. Такою у розумінні Р.Іваничука є важливість єдності українців як основної передумови незалежності та національного патріотизму.
Елементи ідилічного часопростору відтворені у мріях персонажів про щасливе життя на рідній землі. Р.Іваничук використовує їх для увиразнення складових ментальності українців, які доти будуть непоборні, доки триматимуться рідної землі, що включає любов до Батьківщини та її шанування.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Абалкина В.Я. Поэтика исторического романа. Проблема и типология жанра: на материале русской литературы ХІХ начала ХХ века: Автореф. дисс. канд. фил. наук. М., 2001. 21 с.
2. Абуталиева Э.И. Пространство и время в русскоязычной прозе. Ташкент, 1997. 178 с.
3. Абибулина Е.П. Особенности конструирования пространственно-временных континуумов в экзистенциальной философии второй половины ХХ века // Вопросы философии. 2001. №4. С. 4560.
4. Александрова Л.П. Советский исторический роман: типология и поэтика. К.: Вища школа, 1987. 158 с.
5. Андреев Л.Н. Иуда искариот // Андреев Л.Н. Собр. соч. в 6 т. Т. 2. М.: Худ. лит., 1990. С. 200264.
6. Андреев Ю.А. Русский советский исторический роман 2030-тые годы. М. Л.: Изд-во АН СССР, 1962. 167с.
7. Андрусив С.Н. Историческая романистика Романа Иванычука и ее место в развитии жанра: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.01.01. К., 1987. 17c.
8. Андрусів С. Вогонь нашої пам’яті: Історична проза в контексті сьогодення // Київ. 1990. №1. С. 125127.
9. Андрусів С. Модернізм / Постмодернізм: ланки безкінечного ланцюга історикокультурних епох // Світовид. 1997. Ч. ІІІ (2627). С. 113116.
10. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років XX ст. Тернопіль: Джура, 2000. 340 с.
11. Андрусів С. Мости між часами // Українська мова і література в школі. 1987. №8. С.1421.
12. Андрусів С. Проблеми національної ідентичності // Слово і час. 1997. №3. С. 1822.
13. Андрусів С. Український історичний роман: онтологія та типологія жанру // Аrt line. 1997. №4. С. 3638.
14. Андрусів С. Чи всякий сон пробудний // Слово і час. 1990. №3. С. 711.
15. Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. 832 с.
16. Антонович В. Коротка історія козаччини. Коломия: Вік, 1992. 232 с.
17. Антонович В. Польсько-українські відносини XVII ст. в сучасній польській призмі (З нагоди повісти Г.Сєнкевича „Огнем і мечем”) / Переклав В.Гнатюк. Львів, 1904. 66 с.
18. Антофійчук В.І. Євангельські образи в українській літературі ХХ століття. Чернівці: Рута, 2000. 335 с.
19. Антофійчук В.І. Образ Іуди Іскаріота в українській літературі. Чернівці: Рута, 1999. 104 с.
20. Антофійчук В.І., Нямцу А.Є. Євангельські мотиви в українській літературі кінця ХІХ ХХ ст. Чернівці: Рута, 1996. 208 с.
21. Аристов В.В. Время и пространство // http://www.chronos.msu.ru/TERMS/aristov_vremya-prostranstvo.htm
22. Аркас М. Історія України-Русі. Одеса: Маяк, 1994. 390 с.
23. Аскольдов С.А. Время онтологическое, психологическое и физическое // На переломе. Философские дискуссии 20-х годов: философия и мировоззрение. М.: Политиздат. 1990. С. 398402.
24. Астаф’єв А. Художня історіософія: від Миколи Костомарова до Євгена Маланюка // Слово і час 1997. №2. С. 69.
25. Астаф'єв О. Комунікативні моделі української еміграційної лірики // Літературознавчі студії: Збірник наукових праць. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2003. С. 511.
26. Бабушкин С.А. Проблема художественного времени и пространства // Пространство и время. К., 1984. С. 273290.
27. Багрій Р. Шлях сера Вальтера Скотта на Україну („Тарас Бульба” М.Гоголя і „Чорна рада” П.Куліша в світлі історичної романістики В.Скотта). К.: Ред. ж-лу „Всесвіт”, 1993. 296 с.
28. Баканов А.Г. Современный зарубежный исторический роман. К.: Вища школа, 1983. 183 с.
29. Барт Р. Від твору до тексту // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001 С.491496.
30. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. Перевод с французского М.: Прогрес, 1989. 615 с.
31. Бахтин М. Литературно-критические статьи. М.: Худ. литература, 1986. 542 с.
32. Бахтин М. Слово в Романе // Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. С. 72233.
33. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. С. 234407.
34. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М., 1972. 471 с.
35. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исто­рической поэтике // БахтинМ.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худож. лит., 1975. С. 234407.
36. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 444с.
37. Бахтін М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Антологія світової літературнокритичної думки XX ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2 е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. С. 416422.
38. Безпечний І. Теорія літератури. Торонто: Молода Україна, 1984. 304с.
39. Белімова Т. Інтертертекстуальна основа художньої прози В.Домонтовича (на матеріалі романів „Дівчина з ведмедиком”, „Доктор Серафікус” та „Без ґрунту”). Автореферат дисертації канд. філолог, наук. К., 2005. 19 с.
40. Беліченко М.А. Історіософські мотиви у творчості О.Довженка (на матеріалі кіноповісті "Україна в огні") // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. (Бібліотека інституту філології). ­ К.:ВПЦ «Київський університет», 2005. Випуск 13. С. 3035.
41. Беліченко М. А. Інтерв’ю з Р. Іваничуком, Львів, 2 вересня 2005 р.
42. Беліченко М. А. Інтерв’ю з Р. Іваничуком, Львів, 7 лютого 2005 р.
43. Беліченко М. А. Інтерв’ю з Романом Іваничуком, Львів, 21 Березня 2005р.
44. Беліченко М.А. Історична тематика у творчості Тараса Шевченка та Романа Іваничука // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. (Бібліотека інституту філології). К.: ВПЦ Київський університет”, 2005. Випуск 7. С. 1216.
45. Беліченко М.А. Витоки європейської та української історичної прози (художній дискурс у творчості Р.Іваничука) // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. (Бібліотека інституту філології). ­ К.: ВПЦ Київський університет”, 2004. Випуск 10. С. 2731.
46. Беліченко М.А. Питання українсько-польських взаємин у творчості Р. Іваничука // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. К.: Київський університет, ВПЦ Київський університет”, 2006. Випуск 17. С. 69.
47. Беліченко М. А. Пошуки сенсу та змісту філософії історії в європейському контексті ХХ ст. // Філософські проблеми гуманітарних наук. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К.: ВПЦ Київський університет”, 2004. № 12. С. 8283.
48. Беліченко М. А. Тема козацтва у творчості М. Максимовича та Р.Іваничука // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. (Бібліотека інституту філології). ­ К.: ВПЦ Київський університет”, 2004. Випуск 11. С. 3537.
49. Бердяев Н.А. Время и вечность. // На переломе (философские дискуссии 20-х годов) . М.: Политиздат, 1990. С. 402 - 410.
50. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ початку ХХ століття. Zeliona Gora-Kijow, 1999. 160 c.
51. Білоцерківець Н. Автор манускриптів. Роману Іваничуку 75 // Українська культура. 2004. №5. С. 14.
52. Бічуя Н. Горіння і незгорання // Дзвін. 2004. № 56. С. 130136.
53. Бічуя Н. Роман Іваничук: світ злочинів зломив мене, і я тішуся тим. До 70-річчя від дня нарождення письменника // Дзвін. 1999. №7. С. 128 137.
54. Бондаренко Ю. „Яничари” Р. Іваничука: формуємо історичну свідомість школярів // Урок української. 2004. № 5 - 6. С. 31111.
55. Боплан Г.Л. Опис України / Передм. Я.Д.Ісаєвича, В.А.Смолія. К.: Наук. думка, 1990. 256 с.
56. Борев Ю. Б. Эстетика. М.: Политиздат, 1998. 496 с.
57. Бройтман С. Н. Историческая поэтика // Теория литературы в 2 т. М.: Академия, 2004. Т. 2. С. 446.
58. Вальнюк Б.І. Поетика історичної романістики Богдана Лепкого. Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01. / Прикарпатський університет ім. І.Франка. Івано-Франківськ, 1998. 18 с.
59. Вартаньянц А.Д., Якубовская М.Д. Поэтика. Комплексный анализ художественного текста. М.: Аспект Пресс, 1994. 204 с.
60. Варфоломеев И.П. Типологические основы жанров исторической романистики (Классификация вида). Ташкент: Изд-во ФАН” Узбекской ССР, 1979. 187 с.
61. Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины: Учеб. пособие / Л.В.Чернец, В.Е.Хализев, С.Н.Бройтман и др. М.: Высшая школа: Академия, 1999. 556 с.
62. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 404 с.
63. Винокур Г.О. О языке исторического романа // О языке художественной литературы: Учеб. пособие для филол. спец. вузов. М.: Высш. школа, 1991. С. 407430.
64. Возняк Т. Тексти та переклади. X.: Фоліо, 1998. 667 с.
65. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. 2-е вид.,стереот.- К.: Либідь, 2005. 488 с.
66. Галябарда С. Сповыдь Юди // Вітчизна. 1991. № 12. С. 1920.
67. Гей Н.К. Поэтическое время и пространство // Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. С. 252282.
68. Горинь В. Ще про одного з „Руської трійці” // Дзвін. 2001. №11-12. С. 139149.
69. Грабович Г. До історії української літератури. Дослідження, есе, полеміка. К.: Основи, 1997. 604 с.
70. Гром’як Р.Т. Про визначення поетики в світлі естетичної концепції І.Я.Франка // Поетика. К.: Наукова думка, 1992. С. 1621.
71. Грушевський Михайло Сергійович. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського та ін. / П.С. Сохань (голова ред.кол.) К. : Наук. думка, 1991. (Пам'ятки історичної думки України). Т. 10 : 1657-1658 роки. 394 с.
72. Гуляк А.Б. Становлення українського історичного роману. К.: ТОВ „Міжнародна фінансова агенція”, 1997. 293с.
73. Гуманенко В.І. Пошуки інтелектуальних і свідомісних джерел Нової України в новітній українській літературі // Нова парадигма. 2001. №6. С. 3244.
74. Гуменний М. Хронотоп у романах Олеся Гончара // Слово і час. 1993. №8. С. 2227.
75. Гундорова Т. Проявления слова. Дискурсія українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
76. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Наука, 1972. 457с.
77. Денисюк І. Історична белетристика Івана Франка // Українське літературознавство: Респ. Міжвід. Наук. Зб. Л, 1995. Вип. 60. С. 81105.
78. Денисюк І. Мислячий історичний роман // Іваничук Р. Яничари: історичний роман. Львів: Каменяр, 1992. С. 514.
79. Деррида Ж. Фрейд и сцена письма // Французская семиотика: От структурализма к постструктурализму / Пер. с фр. и вступ, ст. Г.К.Косикова. М.: Прогресс, 2000. 536 с.
80.