ТВОРЧА ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ НАДІЇ КИБАЛЬЧИЧ

brief description

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 821.

На правах рукопису ТОМЧУК ЛЮБОВ ВАСИЛІВНА
161.2-3.09 Т56
ТВОРЧА ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ НАДІЇ КИБАЛЬЧИЧ
10.01.01 - українська література
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Науковий керівник -
Жулинський Микола Г ригорович, академік НАН України, доктор філологічних наук
Рівне - 2001

ЗМІСТ
ВСТУП.............................................................................................. з
Розділ І. НАДІЯ КИБАЛЬЧИЧ У РЕЦЕПЦІЇ
ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ........................................................... 18
1.1. Творча індивідуальність як проблема.................................. 19
1.2. У контексті «жіночої» літератури............................................ 27
1.3. Логіка рецепції творчості Надії Кибальчич......................... 38
Розділ II. ЛІТЕРАТУРНІ ВЗАЄМИНИ І ТВОРЧА БІОГРАФІЯ ПИСЬМЕННИЦІ................................................................................... 62
2.1. Літературні взаємини: Іван Франко, Леся Українка,
Борис Грінченко.............................................................................. 63
2.2. Штрихи творчої біографії............................................................... 88
Розділ III. ПРОЕКЦІЇ АВТОРСЬКОЇ САМОТОТОЖНОСТІ 112
3.1. Смисл творчості.............................................................................. 118
3.2. Сенс життя та рефлексія смерті...................................................... 129
3.3. Жіноча ідентичність........................................................................ 148

167

ВИСНОВКИ..................................................................................... 160
БІБЛІОГРАФІЯ,
з

ВСТУП
Українське літературознавство сьогодні переживає етап не лише кількісної розбудови, а й активного теоретично-методологічного оновлення. Умови незалежної Української Держави, відсутність цензурно-ідеологічного тиску та тоталітарної ідеологічної доктрини уможливлюють серйозні й конструктивні якісні зміни в сучасній науці про літературу. Вони виявляються у появі в нашому літературознавстві ряду нових праць, які спонукають переосмислювати прикметні явища літературного життя минулого.
З одного боку, нині відкриваються широкі можливості поповнення, поновлення, примноження культурно-мистецьких цінностей і, отже, верифікації пізнання нашої національної літератури в різних її аспектах та виявах. Можемо точніше, коректніше й переконливіше говорити про багато літературних постатей та творів, визначне місце яких уже давно є безсумнівним для національної та європейської культури. З іншого боку, потребою дня стало переосмислення літературного канону, дослідження імен, які раніше з ідеологічних чи інших причин були вилучені з історії літератури, несправедливо забуті. Сучасний погляд на творчість таких призабутих письменників засвідчує, що вона може бути перечитана наново і суттєво доповнити, а нерідко й внести корективи в наше уявлення про літературне життя певної епохи, його естетичні особливості, жанростильову динаміку. Таким чином виробляється нова концепція розвитку української літератури, в якій творча діяльність призабутих

майстрів слова посідає певне місце та дозволяє відреставрувати подекуди важко ідентифіковану живу «матерію» нашої літератури.
На межі XIX та XX віків у літературній творчості, як і взагалі в культурно-національному житті українців, відбуваються суттєві зміни. Процес розвитку української літератури від кінця XIX сторіччя ускладнюється. На це безпосередньо впливають суспільно-політичні обставини, загострення соціальних відносин, що вибухнуло революцією 1905 року, а згодом реакційним придушенням проявів революційного руху. Література не могла стояти осторонь від політики, надто ж - українська література, яка протягом усього XIX століття розвивалася під знаком народності та демократизму. «Динамічні еволюційні та революційні зміни в естетичній свідомості напередодні нової історичної доби формують розмаїте, поліфонічне художнє полотно - літературу XX ст. Прикметною ознакою стає тут, з одного боку, усвідомлення літератури як певного національного та історичного типу творчості, а отже, акцентування її зв’язку з традицією, з іншого - радикальна переоцінка, вибір самої традиції, змагання різних тенденцій, зумовлених новітнім художньо- естетичним контекстом» [187: 9].
Зрушення громадсько-політичного життя створюють підстави для розбудови української преси, яка з 1905 року стає легальною на Наддніпрянській Україні. Це, безумовно, пожвавлює літературне життя, всебічно Його активізує. Відтак, поруч із авторитетним галицьким «Літературно-науковим вісником», який гуртував навколо себе найкращі письменницькі сили з обох частин України (Західної, що була під владою Австро-Угорщини, та Східної, яка знаходилася під орудою царської Росії), постають інші періодичні видання. Поступово формується ринок української преси, кожне з видань набуває власного обличчя, визначається із пріоритетами та колом авторів, які стало співпрацюють у ньому. Разом із тим відкриваються нові можливості публікувати свої твори для багатьох українських письменників, які ще більш гостро, ніж читачі, переживали дефіцит українського друкованого слова.
В українській літературі на межі віків розвивались різні творчі напрями, течії та стилі. Пожвавлювались процеси модернізації українського художнього слова, які генерувалися динамічними суспільно-політичними обставинами, а також західноєвропейськими впливами. Разом із тим на українському ґрунті модернізм переважно не виразився в радикальних формах. Характерною ознакою доби було поєднання елементів модерності та традиції в тогочасній українські культурі. Не пориваючи цілком із народницьким світоглядом, із ідеями служіння громадським та національним інтересам, українська література все більше намагається вирватися поза межі традиції, в якій перебували представники етнографічно-побутового реалізму.
Літературний процес був тим-то й цікавий, що представляв багатопрофільну, нерідко суперечливу картину естетичних орієнтацій. Такий ґрунт був найбільш сприятливим для пошуку нових шляхів національного письменства, а також для вироблення його нових творчих можливостей, для розширення образного діапазону літературно- художньої творчості.
Творчість провідних письменників кінця XIX та початку XX сторіччя - Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської - засвідчує вихід українського письменства поза межі традиційної селянської тематики. Проблема зображення інших суспільних верств, однак, не обмежується темою стосунків інтелігенції та народу, як то було раніше (проза Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Бориса Грінченка та ін.).
Подолавши стереотипи творчості «для домашнього вжитку», письменники межі століть упевнено звертаються до досвіду європейської та світової літератури. Реалістичне зображення типажів із селянського побуту та заанґажованість громадськими інтересами поступово відходять у літературі на другий план, хоча це зовсім не означає, ніби література перестає вболівати за долю села та майбутнє поневоленої нації.
Прикметно, що українські письменники намагаються апробувати новітні мистецькі течії, які на той час стають провідними в інших європейських, зокрема слов'янських (польській, російській, чеській та ін.) літературах. І хоч вони нерідко не були послідовними в цьому, цінний уже сам досвід прищеплення на українському ґрунті нових на той час естетичних течій та стилів, пошуків та знахідок інонаціональних авторів.
У зв’язку із цим суттєво змінюється палітра художніх засобів і прийомів, до яких вдається література на межі віків. На місце захоплення буквалістським, фотографічним зображенням дійсності, характерів та побуту персонажів приходить імпресіоністська техніка вираження внутрішнього життя, почуттів та переживань особи. Імпресіонізм (від французького impression, що означає "враження"), утвердившись спочатку в живописі, поширюється на словесну творчість. Замість докладного опису він пропонує короткі, зате енергійні, емоційно насичені штрихи, які окреслюють найхарактерніші риси внутрішнього світу автора та персонажів.
В імпресіонізмі образ героя взагалі набуває іншої типологічної зумовленості. Якщо в реалістичній літературі поведінка героя зумовлювалася його соціальним оточенням, вихованням та спадковістю, то тут акценти переносяться на глибини внутрішнього життя індивідума, в якому далеко не все можна легко й просто пояснити, а багато що залежить не від зовнішніх впливів, а підпорядковується таки внутрішнім закономірностям людської психіки, волі, інтуїції, підсвідомості, зрештою. Письменника цікавить насамперед аналіз блискавичних внутрішніх відчуттів, їх змінності, рухливості, їх своєрідної логіки, яка нерідко здається несподіваною, непередбачливою, спонтанною, навіть парадоксальною.
В основі зображення новітньої літератури опиняється не типове, як то було в реалізмі, а, навпаки, особливе, індивідуальне, неповторне. У творах Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Володимира Винниченка, Любові Яновської, Надії Кибальчич, Агатангела Кримського якраз багато нетипового, яскравого, несподіваного. Це виявляється і в типах героїв, і в їх чутєєвих реакціях, і в позиції авторів щодо персонажів. Так, на рівні персонажів можна говорити про розширення їх соціального складу (представники інтелігенції, так званого «третього сословія», діти й підлітки, декласовані елементи, представники соціального «дна» тощо).
Ознакою новітньої естетики стає суперечливість у зображенні персонажів та ставленні до них авторів. У кращих творах літератури к. XIX - початку XX ст. не можна поділити світ та героїв на «позитивне» й «негативне», нерідко ці дві морально-етичні максими постають у складних переплетіннях.Симптоматичним, а іноді й самодостатнім стає настрій, переживання, рефлексія, причому це стосується не тільки лірики, а й малої прози, а також драматургії.
Важливого значення набуває також гуманізація літератури, зростання уваги до конкретної людини, її чуттєво-ментального світу, який нерідко стає беззахисним перед грубими впливами довколишнього середовища, зокрема суспільними повинностями, морально-етичними нормами, лицемірним етикетом тощо. Пишучи про творчість Кобилянської, Леся Українка означила цю засаду як характерний неоромантичний порив ins Blau, тобто у блакить, у височину [250:8:70]. В іншому місці видатна письменниця сформулювала головний принцип неоромантизму: він «...прагне звільнити особистість у самому натовпі, розширити її права, дати їй можливість знаходити собі подібних або, якщо вона виняткова й до того ж активна, дати їй нагоду підносити до свого рівня інших, а не понижуватись до їх рівня, не бути в альтернативі вічної моральної одинокості або моральної казарми» [257:8:237].
Ідеї піднесення та возвеличення людини були співзвучними загальному пафосу відродження нації, національної культури, національної еліти. Культуротворчий та гуманотворчий порив ins Blau виступав у тогочасній літературі спробою гармонізації ідеального та дійсного у різних його проявах - соціальному, морально-етичному антропологічному. «Потреба "вищого буття" і спроба синтезувати його через естетику, з одного боку, та відкриття універсальної природи індивідуалізму, тотожного родовій, Ідеальній людській сутності та національній культурній сутності, що їх можна осягнути в акті культурної творчості, з іншого, визначили ту утопічну програму, на яку був спрямований ранній український модернізм і яка становила його першорядну цінність» [187: 18].
Модерна література потребує також народження нового читача. Адже вона розрахована не на пасивне, а на активне сприйняття, на мислення, осмислення й домислювання, інакше кажучи, на діалог із читачем. Вона не стає в позу «учительки життя», відмовляється від властивого реалізмові повчального тону, від менторства та громадсько-просвітницької заідеологізованості, що нерідко переводила літературу в ранґ прихованої публіцистики, але намагається увійти в довірливе спілкування із читачем. Ця література в усьому орієнтується не на масу й масову свідомість, а на особистість, її індивідуальну свідомість, притаманний їй неповторний образ світу, який не може бути зведений до будь-яких матриць.
Сукупність нових течій та стилів, що утверджувались у літературі на зламі сторіч, одержала назву модернізму (від французького тосіето, тобто "новітній"). Крім імпресіонізму, модерна естетика представляла також інші естетичні техніки: неоромантизм, символізм, декаданс, експресіонізм, неореалізм [187:18; 219:12; 161:73-123]. По-різному вони представлені у
творчості українських письменників, але тут принаймні треба констатувати, що вони мали певний вплив на розвиток нашої літератури та сприяли суттєвому оновленню її змісту, образності, стильових та жанрових форм.
Присутність та розвиток в українській літературі нових мистецьких течій, зрозуміло, не означали цілковитого занепаду реалізму чи якогось бунтівного перевороту в культурній традиції. Як буде показано далі на конкретних прикладах, цінний досвід українського письменства тієї доби полягав саме у доволі успішних спробах поєднання новітнього естетичного мислення і національно- культурної традиції.
У ситуації кінця XIX та початку XX ст. неабияке місце посідає «жіноча» література. Маємо на увазі творчість цілої плеяди жінок- письменниць, які не просто збагачували своїми талантами літературний процес свого часу, але й нерідко окреслювали певні провідні тенденції красного письменства, визначали його шляхи, вказували перспективи. До таких належать постаті Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Ці письменниці, як слушно вказувала С.Павличко, якнайсерйознішим чином вплинули на новітні орієнтації нашої літератури [219] і, зрештою, стали ключовими постатями у ній, отож велике значення їх творчої діяльності сьогодні вже ні в кого заперечень не викликає.
Однак не можна залишати на марґінесі літературного процесу кінця XIX та початку XX століть творчість інших, менш відомих авторів-жінок - Надії Кибальчич, Дніпрової Чайки, Любові Яновської, Христі Алчевської, Уляни Кравченко, Одарки Романової, Катрі Гриневичевої, Людмили Черняхівської-Старицької та багатьох інших. Адже ця творчість не була лише благодатним «тлом» для інших, більш визнаних письменників. Треба сказати, що нерідко ці призабуті на сьогодні літератори дали твори першорядної ваги, навіть шедеври, які сьогодні можемо сміливо ставити в ряд найзначніших досягнень української культури межі віків.
Жінка-письменниця привносить у новітню українську літературу цілий світ почуттів та пристрастей, тонко, лірично й експресивно інструментований у творчості. Жіноча чуттєвість складала особливий ефект, який неповторно вписався у письменство на межі XIX та XX віків і засвідчив органічну потребу в оновленні змісту та виражальних засобів мистецтва нового часу.
При більш уважному погляді в «жіночій» літературі можна виділити індивідуальні манери світовідчуття і художнього письма. Власне, вони і становлять собою найбільш цікавий об’єкт для сучасного дослідження, оскільки у творчій індивідуальності авторки можна побачити також її індивідуальний образ світу.
Актуальність теми. У центрі уваги нашого дисертаційного дослідження знаходиться літературна діяльність Надії Кибальчич- Козловської (1878-1914) - яскравої представниці молодого покоління в українському письменстві кінця XIX та початку XX століть. Ця

діяльність становить собою солідний як за обсягом, так і за суспільно- естетичною вартістю доробок. Так, укладена нами бібліографія друкованих за життя творів письменниці налічує понад 75 одиниць [1- 78], причому серед них поетична та дві прозові збірки, чимало перекладів. До того ж, частина написаного Н.Кибальчич залишилася у вигляді рукописів [88-105].
Поетичні та прозові твори Надії Кибальчич у різні часи одержали схвальні відгуки критиків та поцінувачів, зокрема таких авторитетних, як Іван Франко, Леся Українка, Сергій Єфремов, Микола Євшан. Однак передчасна загибель, роки лихоліття та інші фактори вплинули на забуття цієї письменниці, незаслужене применшення ЇЇ ролі в літературному житті свого часу. А проте Надія Кибальчич була досить активною літературною діячкою, друкувалася на сторінках провідних українських часописів, як-от «Літературно-науковий вісник», «Українська хата», «Рада» та ін.). Період її інтенсивної творчості обіймає понад п'ятнадцять років - від 1898 до 1914 року, до того ж цей період збігається з надзвичайно важливою та динамічною добою модернізації українського письменства новітньої доби. У творчості Надії Кибальчич реалізували себе її різнобічні творчі амплуа - прозаїка, новеліста, поета, нарисовця, перекладача.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації є складовою частиною основної теми кафедри української літератури Рівненського державного гуманітарного університету - дослідження поетики літератури доби модернізму, що знайшло свою реалізацію у працях професора Я.Поліщука, кандидатів філологічних наук, доцентів Р.Тхорук, ї.Захарчук, Н.Буркалець, а також у серії наукових публікацій, зокрема

у УІ-Х випусках збірника наукових праць «Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство» (1998-2001).
Мету дисертації визначено необхідністю підготувати аналітико- синтетичне дослідження творчої спадщини Надії Кибальчич, її індивідуально-авторської та жанрово-стильової специфіки, окреслити місце письменниці в літературному й національно-культурному житті кінця XIX та початку XX століття.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:
подати огляд наукової літератури, об'єктом якої є характеристика різних аспектів життя і творчості Надії Кибальчич;
охарактеризувати філософію та психологію творчості письменниці, біографічні та світоглядні обставини, що зумовлюють індивідуальну неповторність її письма;
виявити й осягнути творчу спадщину письменниці у повному обсязі, включаючи рідкісні та архівні матеріали, рукописні твори;
ґрунтовно осмислити аспекти письменницької індивідуальності через аналіз творчих інтенцій, реалізованих у поезії, прозі, перекладах, листуванні;
виявити основні образно-стильові особливості ліричної творчості Надії Кибальчич;
розглянути художню прозу письменниці в її психосвітоглядній та жанрово-композиційній своєрідності (ескізи, поезії в прозі, нариси, оповідання, новели, повісті), розкрити психологічну майстерність, засоби характеротворення, експресію художньої мови, оригінальність ліричних пейзажів, настроєвих картин тощо;
з’ясувати, вдаючись до принагідних екскурсів, актуальні для теми питання літературного контексту творчості Надії Кибальчич - як українського, так і європейського;
визначити місце письменниці в історії української літератури та міжнаціональних культурних контактів.
Об’єктом дослідження стали прозові та поетичні твори, твори для дітей, художні переклади, мемуари, листи Надії Кибальчич, що в сукупності складають її літературну спадщину.
Предметом роботи стало виявлення специфіки творчої манери Надії Кибальчич, її індивідуальної неповторності, жанрових та стильово-композиційних особливостей її творів, а також дослідження розвитку світоглядно-естетичних основ її творчості.
Джерельну базу склали тексти письменниці, а також літературознавчі та епістолярні матеріали Івана Франка, Лесі Українки, Сергія Єфремова, Олександра Грушевського, Миколи Вороного, Миколи Євшана, Микити Сріблянського, Пилипа Капельгородського, давніші й сучасні дослідження з історії літератури, літературної критики, теорії літератури, поетики. У дисертації використано архівні та рукописні фонди Інституту літератури їм. Т.Г.Шевченка НАН України. Житомирського обласного державного архіву.
Теоретично-методологічною основою дисертації є літературознавчі дослідження І. Франка, Лесі Українки, С.Єфремова. О.Білецького, М. Зерова, Д.Чижевського та ін., що визначають основні ознаки української літератури кінця XIX - початку XX ст., а саме: органічний зв'язок із національно-визвольним та культурно-освітнім рухом, боротьбу тенденцій модернізації літератури з народницькими канонами творчості, поєднання впливів новітнього європейського мистецтва із орієнтацією на «ґрунтівство», на власну національну традицію. У дефініціях, які були чинними у літературно-художній критиці на межі XIX та XX століть, віддавалася перевага майстерності соціального та психологічного реалізму, народності, хоча визнавалися вже й образно-стильові здобутки зароджуваного модернізму. Надалі українське літературознавство поступово конституювало естетичний підхід до оцінки літературних явищ, найбільш послідовно проведений у класичних працях Д.Чижевського. Доробок сучасного літературознавства в особах В.Агеєвої, О. Гнідан, Р.Гром’яка, Т.Гундорової, І.Денисюка, М.Жулинського, М.Ільницького,
Н.Калениченко, С.Нахліка, С.Павличко, Ф.Погребенника, А.Погрібного, Г.Сивоконя, П.Хропка, Г.Штоня, Н.Шумило та ін. в цілому розвиває такі методологічні настанови, спонукає по-новому переосмислити проблему модерності і традиції.
У дисертації з метою багатоаспектного висвітлення особливостей творчої спадщини письменниці застосовуються такі методи дослідження: біографічний, типологічний, історико-генетичний,
порівняльно-історичний (компаративний), психоаналітичний. Для роботи найважливішим є принцип конкретно-історичного підходу, який дає змогу відстежити діалектику становлення світогляду та світорозуміння письменниці, її естетичних пріоритетів, виявити філософську, соціальну, естетичну та морально-етичну зумовленості творчих інтенцій Надії Кибальчич у контексті її доби.
Наукова новизна роботи. У дисертації вперше в українському літературознавстві досліджується творчість Надії Кибальчич у контексті літературно-культурного життя епохи к. XIX - початку XX ст., даються літературознавчі оцінки її прозовим та поетичним творам, розглядається їх оригінальна поетика, а також з'ясовуються світоглядно-філософські засади творчості письменниці.
Новизна проявляється також у підході: аналіз творчості Надії Кибальчич у дисертаційній роботі здійснюється таким чином, що його засадничими чинниками є окреслення властивої творчої індивідуальності письменниці. Цей фактор дозволить нам наблизитися до системно-цілісної оцінки літературно-творчої діяльності Надії Кибальчич у контексті української та європейської літератури кінця XIX та початку XX ст.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть використовуватися у вузівському та шкільному курсах історії української літератури, при укладанні спецкурсів та спецсемінарів, написанні дипломних, магістерських, курсових робіт. Вони стануть цінним доповненням до відповідних розділів підручників та посібників з історії української літератури. Дослідження стане у пригоді літературознавцям під час написання монографій про письменство к. XIX - поч. XX ст. та про міжлітературні зв'язки цієї епохи. Певне значення може мати розроблена у дисертації методика літературознавчого аналізу, в якій поєднуються як традиційні елементи, так і здобутки сучасної гуманітарної науки. Особистий внесок здобувача полягає:
1) у дослідженні ідейно-світоглядних та естетичних позицій письменниці, її літературних контактів;
2) у здійсненні системного аналізу художньо-образної та жанрово-композиційної специфіки поетичних творів Надії Кибальчич;
3) в окресленні жанрово-тематичних та композиційних особливостей художньої прози, творів для дітей та прозових перекладів письменниці;
4) у віднайденні маловідомих та недрукованих творів Кибальчич, введенні їх в науковий обіг, а також в укладанні першої повної бібліографії її творів;
5) в естетичній ідентифікації найкращих творів Надії Кибальчич, відстеженні їх зв’язку з модерною поетикою (імпресіонізм, неоромантизм, символізм);
6) у визначенні місця письменниці в розвитку української літератури й культури, з’ясуванні значення її творчої діяльності (як оригінальної, так і перекладної) для поглиблення європейських орієнтацій новітнього українського письменства.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації опубліковані у статтях, що протягом 1998-2001 років побачили світ у наукових часописах та збірниках, а також були оприлюднені на наукових конференціях та семінарах різного рівня. Доповіді за проблематикою дисертації були виголошені авторкою на всеукраїнських наукових конференціях «Олена Пчілка - національне свідома українка» (Новоград-Волинський, 1999), «Поетика художнього твору» (Запоріжжя, 2000), «Творчий світ Лесі Українки» (Житомир, 2001), «Український модернізм зі столітньої відстані» (Рівне, 2001), «Леся Українка в 1901 році» (Новоград-Волинський, 2001), міжнародній науковій конференції «Леся Українка і сучасність» (Луцьк, 2001), а також на щорічних наукових конференціях Рівненського державного гуманітарного університету (1996-2001).
Матеріали дослідження апробовано під час проведення занять з історії української літератури, а також спецкурсу з літератури на факультеті української філології Рівненського гуманітарного університету. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української літератури Рівненського державного гуманітарного університету та рекомендовано до захисту.
Структура та зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (кожен із них містить кілька підрозділів), висновків, бібліографії творів Надії Кибальчич та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 189 с., з них 166 с. основного тексту. Бібліографія творів Надії Кибальчич налічує 120 позицій, загальна кількість джерел, що подаються у списку використаної літератури, складає 288 позицій.

bibliography

висновки
Літературна творчість української письменниці межі XIX та XX століть Надії Кибальчич становить собою цікавий епізод історії української літератури. Активна кореспондентка «Літературно-
наукового вісника» періоду 1899-1907 років, а також ряду інших українських часописів («Рада», «Рідний край», «Діло», «Молода Україна» та ін.) та альманахів 1903-1914 років, авторка окремо виданих збірок поезії та художньої прози, Кибальчич, проте, залишилася у затінку літературно-критичних оцінок свого часу. Рецепція її творчості була більш ніж скромною, і в цьому, як видно, зіграли роль не лише драматичні та трагічні обставини особистої долі письменниці, а й стан ідейно-естетичної боротьби, коли в літературі протиставлялися
народницький напрям та модерні естетичні шукання.
Коли задаємося питанням, чому творчість талановитої
письменниці пройшла повз увагу читачів і критиків, то усвідомлюємо: відповісти на нього конкретно навряд чи можна, оскільки ситуація Кибальчич певною мірою характерна для всієї тогочасної української літератури, зокрема для письменників молодої генерації чи, тим більше, для авторок-жінок, яким так нелегко було увійти у затиснуту рабськими комплексами літературу поневоленої нації і поневоленого духу. Через те частковий випадок так чи інакше виведе на загальні тенденції, без урахування яких його неможливо пояснити.
Ситуація української літератури на переломі віків, справді, багато в чому особлива. У літературу вступає нове покоління, яке вголос заявляє про свої модерні естетичні орієнтації. Тим часом провідні голоси критики ґрунтуються на засадах народницької ідеології (Іван Франко, Сергій Сфремов, Павло Грабовський, Олександр та Михайло Грушевські тощо). Виникає конфлікт несприйняття та нерозуміння, який вибудовує до певної міри штучний бар’єр у стосунках літераторів різних ідейно- естетичних орієнтацій. Слід зауважити, що не тільки діячі тієї доби категорично розділяли свої симпатії та антипатії, не зводячи їх до прийнятного компромісу. Так само і в сучасному літературознавстві, де конфлікт народництва та модернізму сприймається дещо спрощено, в чорно-білому, так би мовити, зображенні. Про це слушно пише Р.Гром’як, вказуючи на гетерогенний характер українського літературного процесу XX століття. На думку дослідника, потрібно відмовитися від спрощених схем в оцінці естетичних напрямів, течій, стилів тощо: «Вражає розмаїття не тільки тем, проблем, мотивів у творах, а й художніх систем у цілому, їх компонентів, індивідуальних стилів, які також еволюціонують протягом творчого життя митців. ...Йдеться про те, щоб ... поступово наближатися до повноти живого процесу і тих іманентних закономірностей, які діють у ньому» (курсив Автора - Л.Т.) [158:44-45].
Найкращі роки життя Надія Кибальчич віддала служінню рідному письменству, звершивши тим самим подвиг в ім’я української національної культури, української духовності. Вона послідовно дбала про гідне продовження традицій. До цього спонукала спадкова літературна діяльність роду - діда Матвія Симонова (Номиса), бабці у других Олександри Білозерської-Куліш (Ганни Барвінок), матері Надії Кибальчич (Наталки Полтавки).
Але Н.Кибальчич-Козловська не обмежилась успадкуванням і продовженням славної традиції служіння українській літературі. Вона всіляко дбала про оновлення та збагачення рідного письменства. В умовах, коли критика майже не відгукувалася на її твори, вона, переважно самоосвітою, домагалася зростання художнього рівня своїх оповідань та віршів, бралася за переклади, щоб розширити рамки своєї рідної національної культури через її контакти зі світом.
Творчість була для Надії Кибальчич не якимось вільним заняттям на дозвіллі, але серйозною працею, якій треба віддаватися сповна. У літературі вона вбачала основний спосіб самореалізації себе як творчої особистості.
У роботі було проаналізовано чималий пласт документів та матеріалів, пов’язаних із літературною діяльністю Надії Кибальчич, її творчими взаєминами, листуванням, цікавими обставинами особистого побуту в різні часи. Це дає змогу скласти повноцінне уявлення про присутність письменниці у літературі свого часу, її характерний «слід» у літературному процесі. Звичайно, встановлювати такі факти та обставини, порівнювати їх, об’єктивно аналізувати порою буває зовсім непросто. Сьогодні, на відстані століття з часу описуваних подій важко реконструювати об’єктивну картину літературного життя зламу XIX та XX сторіч і місця в ньому Надії Кибальчич.
На жаль, із відомих нам фактів важко скласти цілісне уявлення про творчу біографію письменниці. Окремі обставини є невідомими, про інші можна говорити тільки здогадно. Залишається багато невідомого в останньому періоді життя Надії Кибальчич - в особистому побуті, літературних інтересах, колі читання та перекладацтва. Так само загадковим лишається її самогубство. На жаль, документи навряд чи можуть пролити світло на цю трагічну сторінку історії української літератури. Але от автобіографічні твори письменниці використати з цією метою можна. У роботі ми спробували з’ясувати певні інтимні аспекти, зокрема й ставлення до смерті, звернувшись до аналізу творчості під цим кутом зору.
Період творчої активності Надії Кибальчич був - у масштабах історії літератури - порівняно невеликим, він обіймав лише півтора десятиліття. Цього часу замало для повноцінного самоствердження таланту у звичайних умовах, якщо врахувати рух від початківства до вершин творчої майстерності. Тим більше - в умовах, які доводилося терпіти Надії Кибальчич і які аж ніяк не сприяли професійній літературній роботі.
Цікаво, що етап початківства вона минула дуже швидко. Уже від перших публікацій входить у літературу авторитетно й поважно, публікуючи добротні, художньо відшліфовані тексти (зокрема, прозу). Перший період творчості, котрий припадає на 1898-1907 роки, був багатий на тексти ліричних віршів та малу прозу, переважно ескізи. В ньому визначилися пріоритети тем і мотивів Н.Кибальчич, про які писав свого часу О.Грушевський [109]. Це були переважно твори з життя інтелігенції, з поширеними мотивами смутку, туги, самотності тощо.
Другий період творчості (1907-1914) характерний ще більшою активністю та результативністю. Надія Кибальчич опублікувала в цей час десятки оповідань, новел, ескізів, ряд поезій, низку дитячих творів, а також багато перекладів з європейських літератур, зокрема із італійської.
Великий за обсягом літературний доробок Надії Кибальчич тривалий час був розпорошеним по різних публікаціях. Лише наприкінці життя письменниця зібрала найкраще з нього та опублікувала окремими виданнями кілька книжок - поезії, прози та перекладів (1913-1914). Значним масивом літературної творчості залишаються численні публікації Кибальчич у тогочасній періодиці. Її твори друкували відомі східноукраїнські та західноукраїнські періодичні видання - журнали «Літературно-науковий вісник», «Українська хата», «Молода Україна», «Будучність», «Рідний край», газети «Рада», «Руслан», «Діло». Важливими були також публікації у численних альманахах: «З-над хмар і долин», «Багаття», «За красою», «Розвага», «Досвітні огні» та ін.
Не все нам відомо про перекладну діяльність Кибальчич, адже не всі її переклади були видрукувані, а, можливо, частина їх уже безнадійно втрачена. Але опублікована частина перекладів переконливо свідчить, що в особі Кибальчич українська література втратила визначного майстра художнього перекладу. Письменниця мала свого перекладацьку стратегію, звертаючись до тих творів іноземної літератури, які були близькими до українського типу світовідчування, української соціально- культурної ситуації. До особливостей творчої майстерні цієї перекладачки ще належить звернутися дослідникам.
Як обсяг, так і характер творчості Надії Кибальчич спонукає визнати її аж ніяк не третьорядним та епізодичним автором в українській літературі на переломі ХІХ-ХХ століть. Проте соціально-побутове становище письменниці, рецепція критики постійно змушували її ставити для себе питання про міру таланту, відповідність письменницької праці суспільним запитам і т.под. Справа у тому, що критика майже не вдостоювала увагою твори Кибальчич, але якщо й говорила про них, то побіжно, скоромовкою Жоден із критиків докладно не проаналізував доробок цієї авторки. Переважно її ім’я фігурувало у, як тепер кажуть, «обоймах», тобто у списках авторів певного літературного покоління, груп за творчими схильностями чи тематикою. Лише зрідка про Кибальчич говорили окремо, як про мистецьку індивідуальність, хоча саме такого погляду потребувало написане нею, адже це, у переважній більшості, твори, позначені рисами неповторно- індивідуального характеру, щодо яких загальниковий аналіз тем та образів є просто неприйнятний І, зрозуміла річ, непродуктивний, далекий від суті предмету.
Стан внутрішньої ідентифікації себе як письменника, працівника інтелектуально-патріотичної ниви у Надії Кибальчич переходить кілька фаз розвитку. Спочатку це непевність себе, свого художнього обдарування, його вартості. Пізніше, завдяки підтримці чільних діячів українського письменства Івана Франка та Лесі Українки, Кибальчич усе ж відкидає сумніви щодо неважливості своєї літературної праці. Проте життєві обставини зовсім не сприяють її творчості, а це стає причиною нелегких душевних переживань. Глибше цей процес самоусвідомлення Надії Кибальчич під впливом критики (як дружньої, так і неприхильної) можна простежити за її власними листами і творами, а також листами, критичними відгуками та рецензіями того часу.
Так сталося, що твори Надії Кибальчич не були належно оцінені не тільки її сучасниками. Вони не привернули увагу дослідників української літератури в наступні періоди, тобто протягом XX століття. В сучасному академічному виданні «Історії української літератури» про письменницю, як правило, згадується лише у переліках імен [185, 555— 558 та ін.]. Лише один раз у цьому виданні подано окрему характеристику - в огляді поезії кінця XIX та початку XX ст. [185, 577]. Але художня проза Кибальчич навіть такої згадки не удостоєна, хоча вона, як відомо, і різноманітніша, й вартісніша, ніж поезія.
Гадаємо, забуття літературної постаті Надії Кибальчич зайвий раз підверджує певні спрощенські стереотипи нашого літературознавства. Повертаємося тут до думки Р.Гром’яка про гетерогенність (багатоплановість, суперечливість, діалектику) літературного процесу та місця в ньому окремого письменнка. Естетичні орієнтири Надії Кибальчич формувалися у руслі народницької школи, проте вони не були незмінними. Уже перші «малюнки» письменниці, опубліковані в «ЛНВ», засвідчили майстерність тонкого настроєвого письма, близького до імпресіонізму.
Широка самоосвіта та розвиток таланту вели письменницю до зближення з ідеалами та стильовими засадами модернізму, зокрема імпресіонізму та символізму. Шкода, що ця еволюція таланту, його складність та суперечливість пройшли повз увагу критики. Адже ті, хто виступав із критичними відгуками на творчість Надії Кибальчич, звичайно знаходили однозначну сталу оцінку для них, не враховували складності й багатогранності творчої особистості художника. Звичайно, це зашкодило не тільки для повноцінного творчого розвитку самої письменниці. Подібні «збитки» поширюються, за великим рахунком, на історію всієї нашої літератури XX століття взагалі, в якій досі існує чимало «білих» плям.
Творча індивідуальність Надії Кибальчич, побачена і сприйнята нами із великої часової відстані, а частково реконструйована з допомогою сучасних методів дослідження, виявляється повноцінним і колоритним фактором українського літературного процесу кінця XIX - початку XX століть.

БІБЛІОГРАФІЯ
І. БІБЛІОГРАФІЯ ТВОРЧОСТІ НАДІЇ КИБАЛЬЧИЧ
І. А. ОПУБЛІКОВАНІ ТВОРИ
1899
1. Місячне сяєво; У лісі (Два малюнки) // Літературно- науковий вісник, т. V. - 1899. - Кн. 2. - С. 181 -184.
2. Осудили її, чим доганить знайшли...” Поезія II Літературно-науковий вісник, т. VIII. - 1899. - Кн. 12. - С. 310.
1900
3. На полюванні. Оповідання // Літературно-науковий вісник, т. X. - 1900. - Кн. 5. - С. 134-137.
4. Весною. Малюнок // Літературно-науковий вісник, т. X. - 1900. - Кн. 5. - С. 137-139.
5. Десь грають. Малюнок 11 Літературно-науковий вісник, т. X. - 1900. - Кн. 5. - С. 139-140.
6. З громади. Малюнок І І Літературно-науковий вісник, т. X.- 1900.-Кн. 5.-С. 140-143.
7. Весільні співи // Літературно-науковий вісник, т. X. -
1900. - Кн. 5. -С. 143-146.
8. Нарис // Літературно-науковий вісник, т. X. - 1900. - Кн. 5.-С. 146-156.
1901
9. Астри. Скотилася зірка над полем розлогим...”; На Волині; Північ. Поезії II Літературно-науковий вісник, т. XIII. -
1901. -Кн. 1.-С. 5-7.
10. Ой, плинуть хмарини в далекий той край...”; Зірка вечірня іскряна та гарна...”; Пишна, гаряча над південь пора...”; Я знаю, я бачу, голубко, ти плачеш...” Поезії 11 Літературно-науковий вісник, т. XV. - 1901. - Кн. 7. - С. 9-10.
11. Смутна пісня. Оповідання І І Літературно-науковий вісник, т. XV. - 1901. -Кн. 9. - С. 308-312.
1902
12. Уривки з автобіографії Ідеї {Мініатюри) 11 Літературно-науковий вісник, т. XVI. - 1902. - Кн. 1. - С.56-59.
13. Спогад; Маленька пісня; Ранком. Поезії 11 Літературно- науковий вісник, т. XIX. - 1902. - Кн. 8. - С.89-90.
1903
14. Уривок (Ген Дніпро розлягався...”); Переспів (Читаючи слова, написані востаннє...”; З давнини; Хмарно і безлюдно, похмуро та пізно...”). Поезії 11 Літературно-науковий вісник, т. XXI. - 1903. - Кн. 2. - С.83-84.
15. На канікули; Безсонна ніч. Оповідання 11 Літературно- науковий вісник, т. XXIII. - 1903. - Кн. 6. - С.210-217.
16. Добре зерно (Ескізи): Тася і Павлик; Маруся і Таня; Сергійко. Уривок із розмови // Літературно-науковий вісник, т. XXIV. - 1903. - Кн. 2. - С.205-214.
17.3 давнини; Скотилася зірка; Астри; Північ. Поезії И Акорди. Антологія української лірики від смерті Шевченка. Упорядкував Іван Франко. - Львів, 1903. -316 с.; Перевид.: К.: Веселка, 1992. - С. 303-304.
18.Спогад; Весняна ніч; Тоді, як в примари чудна ніч лягла...”; Темно-не темно, тихо-не тихо...” Поезії 11 З-над хмар і з долин. Український альманах року 1903. Впор. і уложив Микола Вороний. - Одеса: Друк. А.Соколовського,
1903. -С. 20-21.
1904
19.3 поеми Каїн” (О Боже всевладний!”) Переклад 11 Літературно-науковий вісник, т. XXVI. - 1904. - Кн. 1. - С. 114-
115.
20. Франко И. Мое преступление. Пер. сукр. Н.Кибальчич // Южные записки. — 1904. - № 17.- С. 6-12.
21. Лист. Ескіз // Літературно-науковий вісник, т. XXVII. -
1904. -Кн. 7. - С.7-9.
22.3 малих краєвидів. Оповідання II Літературно- науковий вісник, т. XXVII. - 1904. — Кн. 9. - С. 227-255.
1905
23. Засуджені. Оповідання // Багаття: Український
альманах. / Упор. Ів. Липа. - Одеса: Вид. ОЛС, 1905. — С. 171-
178.
24. Фантазія; На Дніпрі; Те слово велике, - о дуже велике!”; Слухать здалеку, як інші співають...”; Уривок (Душно... ні руху...”); Переспів (Дивилося небо у тихеє море...”). Поезії II Багаття. Український альманах. — Одеса, 1905. -С. 230-234.
25. Концерт Ескіз II Літературно-науковий вісник, т.
XXIX. - 1905. - Кн. 2. - С. 130-132.
26. Буря; Ніч. Нариси II Літературно-науковий вісник, т.
XXX. - 1905.-Кн. 6.-С. 188-191.
27. Вже червоні ті зелені віти...”; Присвята; Найкраща ніч; Голоси: То могила...там вітер лиш в’ється...”; Ніч; Ніч. Вода з покрівлі все збігає-ллється...”; Ой мабуть той вечір не прийде ніколи!..” Поезії 11 Літературно-науковий вісник, т.
XXXI. - 1905. - Кн. 9. - С. 197-200.
28. Речі. Ескіз Н Літературно-науковий вісник, т. XXXII. -
1905. -Кн. 9.-С. 113-114.
29. Новина. Ескіз // Літературно-науковий вісник, т.
XXXII. -1905.-Кн. 10.-С. 10-12.
30. Тіні. Нариси: Душна ніч; В концерті; Матеріали до біографії; Слова // 3 потоку життя: Альманах / Упор. М.Коцюбинський і М.Чернявський. - Херсон: Друк, наслід.
0. Д.Ходушиної, 1905. - С. 25-34.
31. Шелестіння очерету. Поезія II 3 потоку життя: Альманах / Упор. М.Коцюбинський і М.Чернявський. - Херсон: Друк, наслід. О.Д.Ходушиної, 1905. - С. 89.
32. Хвилини. Оповідання II За красою: Альманах в честь Ольги Кобилянської / Зібрав І видав Остап Луцький. - Чернівці: Накл. М.Грабчука, друк, буковинського товариства, 1905. - С.108-114.
33.1. Жаль (Фрагменти з поеми): Пить - умерти, не пить - теж умерти...”; II. Жарт: Бач, як хороше? Смужечки рожеві...” Поезії 11 За красою: Альманах в честь Ольги Кобилянської / Зібрав і видав остап Луцький. - Чернівці: Накл. М.Грабчука, друк, буковинського товариства, 1905. - С. 89-90.
1906
34.Переспів (Коли б то Ви знали, як я Вас люблю...”) Поезія 11 Літературно-науковий вісник, т. XXXIII. - 1906. - Кн.
1. -С. 3-4.
З 5. На хуторі. Оповідання І І Літературно-науковий вісник, т. XXXIV. - 1906. - Кн. 6. - С. 419-426.
З 6. Вітрові пісні. Малюнок 11 Літературно-науковий вісник, т. XXXV. - 1906. - Кн. 8. - С. 345.
37.3 тюремних мотивів; Маленька пісня; Переспів; Сон; Шелестіння очерету; Весняна ніч. Поезії II Розвага: Український декламатор / Уложив Олекса Коваленко. - 2-е вид., доп. - К.: Вид. І.Самоненко, друк. С.Кульженко, 1906. - С. 39, 326, 340,349,375,413.
1907
38. Хмарина. Оповідання Н Літературно-науковий вісник, т. XXXVII. - 1907. - Кн. 2. - С. 221-224.
39. На Шевченковій могилі. Поезія // Літературно- науковий вісник, т. XXXVIII. - 1907. - Кн. 5. - С. 224.
40. Співи на Івана Купала Поезія 11 Літературно-науковий вісник, т. XXXVIII. - 1907. - Кн. 6. - С. 487.
1908
4/. Весняна ніч; 3 тюремних мотивів; Маленька пісня; Сон; Шелестіння очерету; Такі ніжні квіти, зажурені, бліді...”; Осудили її, чим доганить знайшли...”; Переспів; Голоси; Чисте небо, вечірнє, блакитне...”; Он хвиля людськая...”; Переспів; Співи на Івана Купала. Поезії І І Українська Муза. Поетична антологія. Од початку до наших днів. Під ред.Олекси Коваленка. - К.: Друкарня Барського, 1908. - С. 931-938; Репринтне вид: К.: Обереги, 1993. - Вип. 9,- С.56-59.
42. Весняна ніч. Поезія II Досвітні огні: Український декламатор. 36. поезії й прози до читання й декламації / Упор. Б.Грінченко. - 2-е вид, перероб. і доп. - К.: вид.
Є.Череповського, 1908. - С. 72.
43. Такі ніжні квіти, зажурені, бліді...” // Терновий вінок: Літературно-артистичний альманах / Під ред. Олекси Коваленка. -К.: Вид. Ів. Самоненка, 1908. — С. 110.
1909
44. Весняні птахи; О, я не жалкую, що смерть їх забрала...” Поезії І І Будучність. - 1909. - Ч. 1. - С..
45. Малюнок. Новела II Будучність. - 1909. - Ч. 5. - С. 66-
70.
46. Остатня троянда. Переспів з Т.Мура 11 Будучність. -
1909. -Ч. 6-7.-С.
47. Останні. Оповідання II Літературний річник українських і польських авторів / Під ред. Тадеуша Міхальського і Едварда Лігоцького [Передмова Т.Міхальського]. -К.: Друк. І.Врублевського і Т.Озерова, 1909. - С. 53-60.
1910
48. Лихо. Оповідання - С. 931-938 //Рада. — 1910. - № 5-16.
49. Спомини про Б.Грінченка // Руслан. - 1910. - № 141-
142.
50. Ескізи (3 життя на селі) // Рідний край. - 1910. -№37.
- С. 4-7; № 38. - С. 6-8; № 39. - С. 8-10.
51. Спогади кота Сивка. Оповідання 11 Молода Україна. -
1910. - № 3. - С. 4-13.
52. На Шевченковій могилі. Поезія 11 На вічну пам’ять Тарасови Шевченкови: Поетична антологія / Зібрав і видав [з передм.] Володимир Супранівський. - Золочів: Накладом
B. Супранівського та філії товариства Просвіта”, 1910. - С. 119.
53. Спомини [про Б.Грінченка] // Над могилою Бориса Грінченка: Автобіографія, похорон, спомини, статті / Упор. Сергій Єфремов. - К.: Друк. 1-ї Київ, артілі друк, справи, 1910.
- С. 37-44.
1911
54. Спогади кота Сивка (Продовження) // Молода Україна.
- 1911. - № 4. - С. 12-24.
55. На чужині. Поезія 11 Рідний край. - 1911. - № 7. - С. 15.
56. На півдні. Поезія І і Рідний край. - 1911. - № 25-26. - С.
3.
57. В кімнаті, в куточку, маленький малюнок...” Поезія II Рідний край. - 1911. - № 28-29. - С. 9.
58. Флорентійської ночі. Новела II Українська хата. -
1911. -№ 9. - С. 379-389..
59. Мої спогади. Оповідання 11 Молода Україна. - 1911. - № 10. -С. 2-6.
1912
60. Ганнине кохання. Оповідання II Рідний край. - 1912. - № 6. - С. 14-17; № 7.-С. 10-14; № 8.-С. 17-23; № 9.-С. 9-11.
61. У закутку (Ескізи) 11 Рада. — 1912. - № 147-151.
1913
62. Луїджі Піранделло. Доля. Переклад Н.К.ІІ Діло. - 1913.
- № 2. - С. 1-2; № 3. - С. 1-2.
63. Грація Деледа. Три брати. Переклад Н.К.ІІ Діло. - 1913.
- № 12.-С. 1-2; № 13.-С. 1-2.
64.3а високим тином. Оповідання // Дзвін. — 1913. - № 8. —
C. 162-178.
65. Те, чого не видно. Ескіз // Рада. — 1912. - № 28. - С. 2.
66. Ада Неґрі. Обіцянка (Оповідання). Переклад Н.К. І І Діло. - 1913. - № 37. - С. 1; № 38. -С. 1-2.
67. Перша зустріч (3 минулого) // Діло. - 1913. - № 45-49.
68. Фердінандо Раолєрі. Пригода. Переклад Н.К. // Діло. - 1913.-№ 105. - С.1-2; № 106.-С. 1-2.
69. Лючіано Цукколі. Заручена. Переклад Н.К. // Діло. -
1913. -№ 117.-С.1-2; № 118.-С. 1-2.
70. Лючіано Цукколі. Смерть Адоніса. Переклад Н.К. // Діло. - 1913. - № 200. - С.1-2; № 201. - С. 1-2.
71. Поезії. - К.: Друкарня Першої київ. друк, спілки, 1913. - 52 с. Зміст: Скотилася зірка над полем розлогим...”; Північ; Астри; Спогад; Пишна, гаряча над південь пора...”; Ой плинуть хмарини в далекий той край...”; Зірка вечірня іскрява та гарна..Ранком; На Дніпрі; Фантазія; 3 давнини; Он хвиля людськая...Чужії ми людям...”; Співи на Ивана Купала; Сон; Шелестіннє очерету; Весняна ніч; Голоси; Те слово велике, о, дуже велике!”; Маленька пісня; Вже червоні ті зелені віти...”; Осудили її, чим доганить знайшли...”; То могила... Там лиш вітер в’ється...”; Душно...ні руху...не може ніч спати...”; Я знаю, я бачу, голубко, ти плачеш...”; Які бо пахущі! - Ну дай же хоч трошки!”; Слухать здалеку, як инші співають...”;”Он грім над степами...”; Блакитнеє небо і сонечко сяє”; З тюремних мотивів; Голоси; Швидко їде потяг, гуркоче каміннєм..На чужині”; Такі ніжні квіти, зажурені, бліді...”; Тихесенько, тихо та море плескочеться...”; В холодних халупках там гинуть поволі...”; Вілла над морем; Чи, може, для всього трудящого люду...”; Жевріє все небо, віщує погоду...”; На півдні; Не тоді вмирати як сила зникає...”; Переспіви: Дивилося небо у тихеє море...”; Від Вас я не чула вразливого слова...”; Коли б то Ви знали, як я Вас люблю...”; Читаючи слова, написані востаннє...”; Робітнику, чуєш? Це я ось питаю...”; З бойового поля (НаслідуваннєП’єтро Горі);
72. В Сант-Эльпидио. Рассказ Альбертацци. Перевод с итал. // Вестник Европы. - 1913. - № 9. - С. 227-235.
73. В старих палатах // Українська хата. - 1913. - Ч.
1914
74.Оповідання. - К.: Друкарня Першої київ. друк, спілки,
1914. - 146 с. Зміст: Ганнине кохання; Злочинець; Останні; З життя; Павло Тодосенко; Флорентійської ночі; Малий Ніно; Нічий.
75. Дитячі оповідання. Малий Ніно. Спогади кота Сивка.
- К.: Друкарня Першої київ. друк, спілки, 1914. - 68 с.
76. Флобер Густав. Легенда про св. Юліана Милосердного. Переклад з франц. - Чернівці, 1914. - 35 с.
77. Пропащі сестри Повість 11 Літературно-науковий вісник, т. ЬХУ. - 1914. - Кн. 1. - С. 126-150; Кн. 2. - С. 333-354.
78. Підпал. Оповідання И Рідний край. -1914. - № 6. - С.
3-6.
1917
79. Малий Ніно. Спогади кота Сивка. Дитячі оповідання. Вид. друге. - К.: Друкарня Губернського правління, 1917.-63 с.
1919
80. Спогади кота Сивка. Оповідання. - Харків: Рух, 1919. -
32 с.
1957
81. Поезії І І Антологія української поезії: У 4 т.- К,: ДВХЛ, 1957.-Т.2.- С. 355-356.
1960
82. Малий Ніно. Оповідання І І Антологія українського оповідання: У 4 т. - К.: ДВХЛ, 1960. - Т. 2. - 427-440.
1984
83.