ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ У ТВОРЧОСТІ ГНАТА ХОТКЕВИЧА

brief description

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

На правах рукопису

Лаврик Оксана Василівна

УДК 821.161.2. Хоткевич

ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ
У ТВОРЧОСТІ ГНАТА ХОТКЕВИЧА

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Блажеєвська Тетяна Касянівна,
кандидат філологічних наук,
доцент

Харків 2004

ЗМІСТ
Вступ........................................................................................................................3
Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження проблеми національного характеру...............................................................................................................12
1.1.Розвиток концептуальних засад вивчення українського національного характеру................................................................................................................12
1.2.Національний характер у художній літературі як об’єкт наукових студій......................................................................................................................29
1.3.Творчість Г.Хоткевича в оцінці критики та літературознавства............39
Розділ 2. Синтез національно-патріотичного й загальнолюдського вхудожньому доробку Г.Хоткевича...............................................................59
2.1.Національне й наднаціональне в ранніх творах митця................................59
2.2.Рецепція першої російської революції у творчості Г.Хоткевича...............67
2.3.Художнє осмислення значення релігії для духовного світу людини утворах письменника.......................................................................................84
Розділ 3. Національний характер народу як чинник його історичної долі у світлі ідейно-естетичних засад Г.Хоткевича.............................................106
3.1.Дилогія митця "Два гетьмани": психологічний аспект інтерпретації образів Б.Хмельницького та І.Мазепи...............................................................107
3.2.Образ Олекси Довбуша як втілення національної ідеї у творах письменника.123
Розділ 4. Художнє осмислення регіональних особливостей українського національного характеру у творчості Г.Хоткевича...................................141
4.1."Антеїзм" як провідна риса характеру українців у "Гірських акварелях" та "Гуцульських образках" Г.Хоткевича.......143
4.2.Дифузія поганського та християнського світосприйняття гуцулів у повісті автора "Камінна душа"....................................................................................152
Висновки.....170
Бібліографія........................................................................................................177

ВСТУП
Українська літературознавча наука останніх десятиліть характеризується вираженою тенденцією до оновлення методології, методики та предмета досліджень. Перспективною залишається інтерпретація національного письменства з точки зору етнічної психології. Вона дозволяє через сталі першооснови, міфологеми й архетипні коди визначити оригінальність інеповторність вітчизняної культури та її художніх цінностей, а також психологічну самобутність і відмінність українців від інших народів. Особливої ваги ця проблема набула із часу здобуття Україною незалежності, коли виникла нагальна потреба в переорієнтації націосвідомості, самоідентифікації та в культурному оновленні. "Врахування етнопсихологічних рис українського народу стає одним із елементів результативності суспільних дій (наприклад, державних реформ)"[309:6], саме тому питання національного характеру сьогодні є таким актуальним у культурній думці взагалі та в українському літературознавстві зокрема.
Одну з важливих проблем сучасної філологічної науки становить дослідження творчої спадщини Гната Хоткевича, доробок якого, з огляду на вироблені за радянських часів літературознавчі стереотипи та стандарти, потребує докорінного перегляду.
За спогадами М.Рудницького, Г.Хоткевич був "невтомним трудівником із різностороннім талантом. Він очаровував усіх своєю енергією та життєрадісністю. Навіть в обставинах галицького життя, у скруті, тоді, коли він залишався свідомий того, що не може здійснити своїх численних задумів, він зберігав оптимізм і не переставав ні на хвилину працювати"[222:127]. Справедливість цих слів підтверджує те, що Г.Хоткевич був неперевершеним бандуристом, автором підручників гри на бандурі, мистецтвознавцем, педагогом, істориком, організатором театрів, режисером і декоратором, диригентом капели бандуристів, критиком і публіцистом, перекладачем і редактором журналу. Як інженер і винахідник Г.Хоткевич розробив перші креслення для дизельних паровозів за 30 років до початку їх виготовлення. Як композитор, він писав своєрідні речі не тільки для бандури, але й для фортепіано та хору, вправлявся в художньому перекладі (твори Д.Грінвуда, В.Гюго, Р.Джованьйолі, Калідаси, Лопе де Вега, П.Мілля, Ж.Мольєра, Г.Робертса, М.Рябініна, Л.Толстого, В.Шекспіра, Ф.Шіллера).
Багата й наукова спадщина письменника: статті про художній доробок Г.Сковороди, Т.Шевченка, О.Кобилянської, М.Філянського, Я.Щоголіва, В.Соловйова та Ф.Ніцше, розвідки про театр та українську етнографію ("Театр народний і середньовічний в Галичині", "Театр 1848 року", "Театр 1848 року: його попередники і наступники"), історичні та публіцистичні дослідження ("Люблінський сейм", "Сеймова боротьба за Сізігмунда-Августа", "Умови з’єднання України з Московщиною", "Як підпали під Литву україно-руські землі") та чимало інших праць. У низці статей проблему національного характеру українців автор осмислював у тісному зв’язку з політичними та економічними чинниками державотворення ("А ми", "Хто ми і чого нам треба?", "Хто я: політичне кредо"). Важливою виявилася спроба митця встановити етнопсихологічні особливості гуцулів та зосередитися на рисах їх дивовижної первісної культури ("Гуцули", "Гуцульський рік").
У різні часи Г.Хоткевича називали пропагандистом революційних ідей (А.Мельничук) та письменником-інтернаціоналістом (Ф.Погребенник), співцем гуцульського краю (Б.Михайличенко) та кобзарем ("у дослівнім значенні слова" І.Франко), невсипущим трудівником (А.Радченко) та винятковим літератором (Д.Нитченко), усебічно обдарованою людиною свіжого й гарячого темпераменту (В.Шевчук) та "європейським талантом з європейською школою" (І.Липа).
У літературу Г.Хоткевич прийшов на початку ХХ століття, у часи спалаху в Україні нового національно-визвольного піднесення, а в мистецькій практиці утвердження модерністичних тенденцій, які характеризувалися тяжінням до формотворчості, експериментаторства, використанням умовних засобів і форм, перевагою естетичного імперативу над утилітарно-раціональною методологією тощо. Велике значення у формуванні українського модернізму мав національний чинник, який певною мірою обумовив і світоглядно-творчі принципи Г.Хоткевича. Митець прагнув до всебічного дослідження культури рідного народу в єдиній системі його побуту, історії, світогляду та національного характеру, літератури, театрального, пісенного й танцювального мистецтва. Одним із аспектів наукових досліджень Г.Хоткевича стало розпочате ним у 1913-1914 роках комплексне вивчення духовної культури народів Росії, пов’язане з розкриттям цілісної системи поліетнічної спільності (ідея циклу пересувних етнографічних концертів). Прагненням поглибити загальне уявлення про етнопсихологічні риси українського народу особливо характеризуються художні твори митця, який неодноразово наголошував, що "дух" нації повинен студіюватися на рівні з економічними та політичними питаннями. Зацікавлення національною ідеєю та механізмами психосоціальної ідентифікації, що були обумовлені кризовими суспільно-історичними процесами початку ХХ століття, знайшло своє висвітлення як у прозі, драматургії письменника, так і в низці його статей та розвідок.
На сьогодні не існує окремого спеціального дослідження проблеми національного характеру у творчості Г.Хоткевича, незважаючи на те, що у вітчизняному літературознавстві доробок митця завжди був предметом пильної уваги. На початку ХХ століття він активно обговорювався тогочасною критикою (розвідки А.Березинського, М.Євшана, С.Єфремова, Т.Зикеєва, І.Липи, В.Коряка, М.Мочульського, М.Новицького, В.Поліщука, Г.Чупринки). За радянських часів спадщину письменника досліджували О.Засенко, С.Ковальчук, А.Мельничук, Б.Михайличенко, В.Півторадні, Ф.Погребенник, Н.Шумило, а протягом минулого п’ятнадцятиліття О.Волосова, В.Кравчук, С.Наумов, І.Приходько, М.Семенюк, В.Шевчук та інші. Соціологічно-марксистське літературознавство інтерпретувало образи, створені письменником, передусім як відображення певних соціальних відносин, а психоповедінкові реакції героїв зводило до суспільно-економічних причин. Неопублікованість частини спадщини митця, а також неможливість уповні ознайомитися з його окремими працями, листами, мемуарами та спогадами обумовили приписування Г.Хоткевичеві того, що було не властиве його особистості. Натомість ігнорування національного чинника в студіюванні створених письменником персонажів призводило до спотворення художнього змісту авторських текстів.
Актуальність дослідження проблеми національного характеру у творчості Г.Хоткевича обумовлена необхідністю більш об’єктивного та поглибленого аналізу його доробку крізь призму етнопсихологічного начала. На сьогодні не існує окремої праці, в якій би розглядалися твори митця з урахуванням національних символів, традицій, звичаїв, способу життя, суспільних ідеалів, моралі та ментальних прикмет українського народу. Дослідження художнього осмислення Г.Хоткевичем національного характеру українців (з яскраво вираженими ознаками кордоцентричності, індивідуалізмом, перевагою емоцій над волею та інтелектом тощо) покликане артикулювати культурно самодостатню унікальність українства не лише в творчості письменника, а й у контексті національного процесу початку ХХ століття. Аналіз творів Г.Хоткевича, проведений крізь призму етнопсихологічних особливостей українського народу, дасть змогу об’єднати в проблемний вузол художній, етнографічний та публіцистичний аспекти творчої спадщини митця. Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена, по-перше, потребою оновлення методологічних засад вивчення доробку Г.Хоткевича, по-друге, необхідністю поглиблення знань про його творчу особистість, по-третє, важливістю науково-теоретичного опрацювання проблеми художнього відображення національного характеру в драматургії та прозі письменника.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії української літератури філологічного факультету Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна й пов’язана з основним напрямком її роботи за проблемою "Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури ХІХХХ століть". Тема і план-проспект дисертації схвалені на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" при Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України 19 лютого 2002 року.
Мета роботи полягає в розкритті специфіки художнього осмислення національного характеру в творчості Г.Хоткевича крізь призму морально-етичного, релігійного, екзистенційного та філософського пластів буття українців. У кінцевому результаті це дослідження можна розцінювати як доказ глибокої вкоріненості авторського доробку в українську культурну традицію.
Відповідно до мети в дисертації передбачається:
дати категоріальне визначення понять "національний характер" і "ментальність" та окреслити розвиток концептуальних засад дослідження українського національного характеру;
розглянути основні принципи дослідження національного характеру в художньому творі як естетичному феномені;
дослідити вияви національного й загальнолюдського в художньому доробку Г.Хоткевича;
зосередитися на трактуванні історичних подій та на розумінні національної ідеї в прозі та драматургії письменника;
проаналізувати художнє осмислення значення релігії для духовного світу українців у творчості митця;
виявити загальноукраїнські риси національного характеру в текстах автора та наголосити на особливостях їх регіональних проявів.
Предметом дослідження став феномен національного характеру в художньому доробку Г.Хоткевича.
Об’єктом вивчення в роботі є прозові та драматичні твори Г.Хоткевича, опубліковані у прижиттєвих (Зібрання творів у 8 томах, 1928-1931) та посмертних (Твори у 2 томах, 1966) виданнях, повість "Поніпалек і Туманюк" (рукопис), роман письменника "Довбуш"(1965), дилогія "Два гетьмани"(1991), драми "На залізниці в 1905 році"(1925) та "Село в 1905 році"(1929). З-поміж великих прозових форм митця поза нашою увагою залишилися романи "Тарас Шевченко" та "Берестечко", оскільки відсутність окремих частин цих творів не дає можливості оцінити їх як художню цілість. Для більш ґрунтовного дослідження проблеми використовувалися публіцистичні, літературознавчі та етнографічні праці Г.Хоткевича, залучалися мемуари митця, його епістолярна спадщина, архівні джерела ЦДІА м.Львова.
Методологія та методика дисертації. Мета й завдання роботи обумовили комплексне використання культурно-історичного, психоаналітичного та типологічного методів. Такий підхід до вивчення творчості Г.Хоткевича дозволяє простежити еволюцію світогляду письменника від загальних уявлень про українську людину до розуміння історичних катаклізмів своєї доби.
Орієнтирами для аналізу стали праці вітчизняних і зарубіжних літературознавців М.Бахтіна, П.Будівського, О.Вертія, В.Галич, Л.Горболіс, Д.Донцова, С.Єфремова, Н.Зборовської, В.Липинського, І.Лисяка-Рудницького, В.Нарівської, С.Павличко, В.Працьовитого, І.Приходько, В.Пустовіт, Д.Чижевського та інших.
У міру необхідності використовувалися дослідження етнопсихологів А.Бароніна, І.Волицької, В.Гнатенка, І.Грабовської, В.Касьяна, А.Кардинера, О.Кисельової, О.Кульчицького, І.Кресіної, Р.Ліптон, І.Лисого, І.Мойсеїва, В.Павленко, М.Пірен, В.Яніва та інших, культурологів і соціологів С.Аверінцева, О.Донченко, О.Забужко, Ю.Романенка, А.Швецової, М.Шлемкевича, істориків М.Блока, В.Грабовецького, М.Грушевського, С.Наумова, О.Субтельного, Л.Февра, філософів М.Бердяєва, М.Гайдеґґера, А.Мацейни, Ф.Ніцше та інших. Окреслити сферу національних особливостей допомагає також звернення до несвідомого (підсвідомого), тобто того глибинного рівня психіки, який пов’язаний із первісним досвідом людства й виражається в характерних для даного народу символах, праобразах, архетипах. Саме тому в нашому дослідженні знайшли своє застосування також ідеї Н.Фрая, З.Фройда та К.-Г.Юнга.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в неупередженому потрактуванні творчості Г.Хоткевича та у виробленні принципів нової методології вивчення доробку письменника. Уперше проводиться дослідження вкоріненості літературної спадщини Г.Хоткевича в українську національну культуру та здійснюється аналіз художнього відображення українського національного характеру в прозі й драматургії автора.
Практичне значення дисертації. Результати проведеної роботи мають теоретичне і практичне значення і можуть бути використані в курсах історії української літератури початку ХХ століття, при розробці спецкурсів і семінарів, присвячених творчості Г.Хоткевича, у шкільній практиці на уроках з української літератури та літератури рідного краю, а також у подальших дослідженнях творчих набутків письменника. Наукові результати роботи можуть скласти основу літературного портрета митця.
Апробація дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна, Харківського історико-філологічного товариства та викладалися у формі доповідей на таких наукових конференціях: науково-практичній конференції "Україна та українці в світовому контексті" (Харків, 1999), Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні проблеми слов’янської філології" (Бердянськ, 2001), науково-практичній конференції "Традиція і сучасне в українській літературі", присвяченій 125-річчю від дня народження Г.Хоткевича і 100-річчю першого зібрання ним українських музик на XII Археологічному з’їзді (Харків, 2002), Міжнародній науково-теоретичній конференції "Українська література: духовність і ментальність" (Кривий Ріг, 2002), Міжнародній науковій конференції "Підсумки і перспективи розвитку літератури та літературознавчої думки XX століття" (Харків, 2003), літературно-мистецьких читаннях "Син волі", присвячених 190-річчю від дня народження Т.Шевченка (Харків, 2004).
Результати дослідження були викладені також у 8 статтях (загальним обсягом 2,6 друк. арк.), опублікованих у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України:
1.ЛавренчукО.В. Особливості відображення характеру гуцула у творчості Г.Хоткевича ("Камінна душа", "Довбуш") // Вісник Харківського національного університету. Серія Філологія. 2000. №473. С.361366.
2.ЛаврикО.В. Риси української ментальності в художній прозі Г.Хоткевича // Актуальні проблеми слов’янської філології. Лінгвістика і літературознавство. К.: Знання України, 2001. Вип. VI. Лінгвістика і літературознавство. С.193199.
3.ЛаврикО.В. Образ Олекси Довбуша як втілення національної ідеї у творах Г.Хоткевича// Вісник Харківського національного університету. Серія Філологія. 2002. №538. Вип.34. С.417421.
4.ЛаврикО.В. "Ментальність" та "національний характер": проблема засад дослідження (літературознавчий аспект) // Вісник Харківського національного університету. Серія Філологія. 2002. №557. Вип.35. С.327332.
5.ЛаврикО.В. Художнє осмислення значення релігії для духовного світу людини у творах Г.Хоткевича ("Авірон", "Довбуш") // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. К.: Твім інтер, 2002. Вип.14. С.232239.
6.ЛаврикО.В. "Їх подужає гаряче серце": рецепція революції 1905-1907 років у драматичній трилогії Г.Хоткевича // Вісник Харківського національного університету. Серія Філологія. 2002. №572. Вип.36. С.325330.
7.ЛаврикО.В. Національний характер у художній літературі як об’єкт наукових студій// Вісник Харківського національного університету. Серія Філологія. 2003. №583. Вип.37. С.126128.
8.ЛаврикО.В. Символіка повісті Г.Хоткевича "Камінна душа" // Вісник Харківського національного університету. Серія Філологія. 2003. №595. Вип.38. С.8083.

Структура дисертації обумовлена її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 201сторінку, із яких 176 сторінок основного тексту та 25 сторінок списку використаних джерел (329 позицій).

bibliography

ВИСНОВКИ
Проблема національного характеру на сучасному етапі набуває неабиякої актуальності з огляду на суспільні, політичні та культурні чинники українського етнодержавотворення. Одне з найважливіших місць у процесі формування людиною свого "я" як носія стійкої системи набутків, вироблених народом упродовж існування, належить літературі. Екскурс в історію вітчизняних етнопсихологічних студій засвідчив, що саме в красному письменстві була здійснена глибинна рецепція провідних характеристик української нації протягом минулих століть (П.Куліш, М.Костомаров, Т.Шевченко, І.Нечуй-Левицький, Леся Українка, І.Франко, М.Коцюбинський, П.Юркевич, В.Липинський, Ю.Липа, Є.Маланюк та інші).
У творчості Г.Хоткевича, художній доробок якого демонструє зразок цілеспрямованої оцінки попередніх та моделювання модерних мистецьких концептів, проблема українського національного характеру є однією із наскрізних. Незаперечним лишається те, що для Г.Хоткевича не існувало абстрактної людини, яка була б відірвана від національної, історичної основи. Питання українського характеру він розглядав у контексті національної ідеї, історії, творчості, підсвідомого, культурного міфу.
Аналіз багатьох творів Г.Хоткевича (насамперед "Авірона", "Довбуша", "Камінної душі") засвідчив, що рівні емпіричного та глибинного їх прочитання не завжди збігаються, оскільки, попри зовнішню спрощеність художніх полотен, авторові вдалося відбити цілісну картину як своєї сучасності, так і національного минулого. Дослідження художньої спадщини письменника дозволяє зробити висновок про типові риси національного характеру українців у творах Г.Хоткевича (індивідуалізм, емоційність, чуттєвість, поетичність, фемінність чоловічої вдачі, антеїзм тощо). Уже ранні оповідання митця ("Різдвяний вечір", "Як тітка Майстриха глечика скидала", "Дід Андрій", "З давнини", "Сердечна опіка (згадки Пені)", збірка "Життєві аналогії") були глибоко вкорінені в українську національну традицію. Актуалізуючи в цих творах категорії вірності та зради, кохання та ненависті, людяності та справедливості, істинного сенсу людського життя, прозаїк відтворював національну духовність своїх співвітчизників крізь призму загальнолюдського начала. При цьому формування світогляду письменника відбувалося в складних умовах українського культурно-національного життя (у часи революцій та війн).
Події початку ХХ століття загострили екзистенційну проблематику у творчості Г.Хоткевича. У своїх прозових та драматичних творах на революційні теми ("Лихоліття", "Вони", "На залізниці в 1905 році", "Село в 1905 році", "Троє", "Перед дверима", "Так мусило бути", "Маленькі образки великої справи" та інші) він зосереджував увагу на причинах духовної деградації та розполовинення української людини в ідейному хаосі доби. Центральними для розуміння багатьох творів митця та його внутрішнього світу стали питання життя та смерті, мистецтва й краси, жертовності та фанатизму, антихристиянської сутності людини й гріха. Виходячи з цього, основну увагу Г.Хоткевич концентрував не стільки на одвічних позитивних рисах українців (волелюбності, толерантності, естетизмі, повазі до особистісних інтересів, про які писали переважна більшість вітчизняних письменників), скільки на недоліках національного характеру співвітчизників: відсутності раціонального врівноважуючого чинника, надмірному емоціоналізмі, розчуленості, замріяності тощо. Основою модерністичної художньо змодельованої письменником дійсності у творах на революційну тематику стали апатія, безнадійність, наскрізний страх людини перед безжальною, жорстокою реальністю. Крізь призму духовного начала окремих героїв (Борис, Есфір із "Лихоліття", Андрій Латенко, Катерина із "На залізниці в 1905 році", Павло та Ельза з драматичного етюду "Вони", Андрій, Маруся із драми "Село в 1905 році") автор нагнітав відчуття контрастів, обумовлених невідповідністю між реальними подіями та внутрішніми прагненнями дійових осіб. Вихід із трагедійності відтворюваного ним світу митець бачив у поверненні до національних джерел, у релігійному світовідчутті та в ментальному самозаглибленні української нації.
Релевантні насамперед для самого себе питання (про смисл помсти та християнського всепрощення, про виправдання чи засудження збройної боротьби, про можливість людини наблизитися до Бога) Г.Хоткевич прагнув розв’язати через актуалізацію біблійного коду ("Авірон", "Так мусило бути", "Першому революціонерові", "Борець"). Релігійний вимір буття українців бачиться одним із головних у плані сприйняття драматичних творів митця на революційну тему, у яких асоціативні зв’язки з Євангелієм виникають через образи Христа, Діви Марії, Антихриста, Голгофи, тернового вінка ("Лихоліття", "Вони"). Творчим набутком письменника у розробці біблійних сюжетів стало наближення християнського міфу до реальної дійсності, загострення його моралізаторського змісту, християнсько-релігійної повчальності ("Авірон"). Таким чином, світовідчуття Г.Хоткевича характеризувалося еволюцією від оптимістичних надій на початку 1905 року до апокаліптичних візій у "Лихолітті", "Маленьких образках великої справи", "Авіроні" та низці новел.
Попри окремі недоліки творів: моралізаторство (рання проза), надмірну деталізацію (окремі частини "Життєвих аналогій", "На залізниці в 1905 році") та ідеалізацію героїв ("Два гетьмани"), звернення до минулого й ключових елементів української культури забезпечило символічну відповідь Г.Хоткевича на загрозу знищення та на нерозв’язані соціально-політичні проблеми початку ХХ століття. Наскрізним виявився мотив абсурдності національного буття в часи збройної боротьби, що обумовлювала втрату істинного сенсу життя як окремої людини, так і цілого народу. При цьому Христос та Антихрист, Бог та Диявол, Богородиця та АнтиБогородиця для митця були не тільки явищами трансцендентного порядку, але разом з тим і внутрішніми джерелами самої людини. Таким чином, зорієнтована на символічне відображення тодішньої реальності як у плані суспільно-національних, так і етико-філософських її компонентів, біблійна проблематика стала наскрізною у спадщині Г.Хоткевича. Художньо осмислюючи національні катаклізми початку XX століття через апеляцію до загальнолюдського, митець ішов від супротивного, показуючи найменш типове для українського національного характеру озлобленість, духовну байдужість та зачерствіння ("Лихоліття", "Вони", "Село в 1905 році", "Перед дверима", "Так мусило бути", "Маленькі образки великої справи").
Г.Хоткевич належав до великої когорти мислителів (Г.Сковорода, М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко, П.Юркевич, Леся Українка, І.Франко, М.Хвильовий, Т.Осьмачка, В.Стус та інші), які особливу увагу звертали на вирішальне значення релігії для духовності українців. Полемізуючи з ідеями Ф.Ніцше про "надлюдину", митець прагнув довести, що бачення співвітчизниками національних питань повинно спиратися насамперед на закони християнської моралі, яка виявляється дуже співзвучною українському характерові.
Через осмислення людської екзистенції письменник намагався пізнати сьогодення через занурення в минуле, без висвітлення якого неможливе відродження національної самосвідомості. Художньою ілюстрацією цього виявилася повість Г.Хоткевича на біблійну тему "Авірон", дилогія "Два гетьмани" та роман "Довбуш". Останні твори характеризуються спробою автора осмислити історичну долю свого народу на рівні окремих носіїв національного характеру (зокрема, видатних історичних осіб) та усвідомлення ними національної ідеї. Звернення письменника до подій минулого сприяло розумінню історії як діалектичного процесу, усвідомленню залежності долі людини від суспільних обставин, формуванню історичного мислення, яке уможливлює осягнення шляхів самореалізації та самовиявлення української Людини. Бажаючи подолати негативний автостереотип українців, митець зосередився на суспільно-політичній діяльності Б.Хмельницького та І.Мазепи, зобразивши героїв істинними патріотами свого народу. Натомість образ Довбуша в романі письменника змальований амбівалентно: не заперечуючи важливості повстання, очоленого Олексою, митець одночасно довів, що опришківський ватажок був звичайним розбійником, а обравши для "перетворення світу" шлях крові та руйнації, він став унаочненим ствердженням всесвітньої ненависті та зла.
Однією із провідних у дилогії "Два гетьмани" та романі "Довбуш" виявилася національна ідея, яку Г.Хоткевич вважав концентрацією свідомості нації (народу). Проте тільки у творі про опришківського ватажка авторові вдалося художньо довести, що українська ідея повинна базуватися на принципах сердечності, любові та поваги до кожного окремого (у тому числі й інонаціонального) індивіда. Ці головні регулятори людського буття є органічними для українців, оскільки спираються на кордоцентричність (сердечність) їх національного характеру. З другого боку, письменника цікавив процес досягнення свободи (як окремим індивідом, так і цілим народом), яка в життєво-психологічному плані є синонімом самопізнання та пізнанням власної психокультури. Своєрідна ревізія української історії допомогла Г.Хоткевичу, з одного боку, переосмислити постаті Дмитра Марусяка, Олекси Довбуша, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, а з другого, актуалізувати питання національної державності та повновартісної національної свідомості пригноблених українців на початку ХХ століття. Принципово новим у творах митця стало те, що він не стільки визнав народ творцем своєї історичної долі, скільки наголосив на здібностях виняткових обистостей, вбачаючи коріння саме такого, а не іншого, історичного ходу українства в глибинах його національної психології.
Окремим етапом в осмисленні проблеми українського національного характеру у творчості Г.Хоткевича можна вважати перебування письменника на Західній Україні (з 1906 по 1912 рік), де він створив низку полотен на гуцульську тематику. Концентрованим вираженням дивовижного верховинського світогляду, психології горян, їх культури та архаїчних поглядів на життя є повість автора "Камінна душа" та збірки малої прози "Гірські акварелі" та "Гуцульські образки". Їх аналіз показав, що оперування численними символами, архетипами та первісними образами дозволило Г.Хоткевичу у високохудожній формі актуалізувати не лише загальноукраїнські риси національного характеру (сердечність, лагідність, толерантність, мрійливість в образах Марусі, баби Гафійки, Катерини, Юрчика, о.Василя "Камінна душа"), але й наголосити на особливостях їх регіональних проявів (специфічному ставленні гуцулів до життя та смерті, музики, мистецтва, Карпатських гір тощо). Синтезувавши романтичні та реалістичні компоненти у творі, а також "відфольклорні" та міфологічні мотиви, такі характерні для модерністичної моделі світу, письменник досить тонко відбив ментальну спрямованість горян, яка базується на дифузії поганства та християнства.
Збірки Г.Хоткевича "Гірські акварелі" та "Гуцульські образки" засвідчили глибоку вкоріненість їх автора в природу України. Органічне поєднання в них імпресіоністичних (мінливість миттєвих відчуттів та переживань, фрагментарність, епізодичність) та експресіоністичних елементів (відображення загостреного суб’єктивно авторського "я", підкреслене контрастування барв, ірраціональність, наскрізна символізація) забезпечило Г.Хоткевичу можливість відверто протиставити "безкінечність" внутрішнього світу людини та дійсності, що оточує її, позитивістському реалізмові. При цьому твори митця позначені яскраво вираженою національною специфікою та глибокою вкоріненістю в українську культуру. Характерним для них став синтез архаїчних міфологем дерева, лісу, неба, води та каменя з поліфункціональними біблійними міфологемами Богородиці (Великої Матері), Ісуса Христа, потойбічного світу, в якому за уявленнями українців суґерується вища, Божа мудрість.
Проблему національного характеру у своїй прозі та драматургії письменник розглядав крізь призму морально-етичного, релігійного й екзистенційного пластів буття українців. Це питання у творах митця було тісно пов’язане з історією рідного народу (опришківські повстання, часи Хмельниччини та Руїни), його культурними традиціями (збереження духовних засад світогляду предків, обрядовість українців), філософією (буття нації у часі та просторі, дифузія одиничного й загального), етикою та естетикою (релігійність, специфічне ставлення до природи та землі), завдяки чому художня спадщина Г.Хоткевича стала вагомою частиною української національної культури початку ХХ століття.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. АверинцевС. София Логос: Словарь. К.: Дух и Литера, 2001. 460с.
2. АвраменкоО. Трансформація національної ментальності у перекладах П.Грабовського з Томаса Гуда // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наукових праць. К.: Твім інтер, 2002. В.14. С.385394.
3. АндреевЛ. Рассказ о семи повешенных // АндреевЛ. Повести и рассказы: В 2-х т. Т.2. М.: Худ. лит., 1971. С.67135.
4. АнтоновичВ. Три національні типи народності // АнтоновичВ. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. К.: Либідь, 1995. С.90101.
5. АпановичО. Козацтво ментальність українського народу // Сучасність. 1995. №9. С.104108.
6. АрсеничП. "Я полюбив цей край": До 100-річчя з дня народження Гната Хоткевича // Дніпро. 1977. №12. С.133134.
7. БаронинА. Этническая психология. К.: Тандем, 2000. 264с.
8. БатаєваК. Міф у релігії: проблема співвідношення міфічного виразу та релігійно-християнського змісту: Автореф. дисер. на здобуття наук. ступеня кандидата філософ. наук.: 09.00.04. Х., 1997. 20с.
9. БауэрВ., ДюмотуИ., ГоловинС. Энциклопедия символов. М.: Крон-Пресс, 2000. 502с.
10. БахтинМ. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М.: Худ. лит., 1990. 543с.
11. БахтинМ. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 444с.
12. БердяевН. Философская истина и интеллигентская правда // Въхи: Сборник статей о русской интеллигенции. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1991. С.625.
13. БердяєвМ. Національність і людство // Сучасність. 1993. №1. С.154157.
14. БерезинськийА. Гуцульщина в український літературі // ХоткевичГ. Твори. Х.: Рух, 1931. С.543.
15. БидерманГ. Энциклопедия символов. М.: Республика, 1996. 340с.
16. БичкоІ., БичкоА. "Відкритість на світ" основна риса української ментальності // Релігійна традиція в духовному відродженні України: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Полтава, 1992. С.1314.
17. БілецькийЛ. Українська драма. Львів: Діло, 1922. 23с.
18. БілецькийО. Двадцять років нової української лірики. Х.: Держвидав, 1924. 36с.
19. БіловаГ. Несвідоме як джерело творчої діяльності: Автореф. дисер. на здоб. ступеня кандидата філософ. наук: 09.00.04. Х., 1997. 23с.
20. БлокМ. Апология истории или ремесло историка. М.: Наука, 1986. 254с.
21. БойкоВ. Кілька слів про деякі особливості мови прозових творів Г.Хоткевича // Дивосвіт Г.Хоткевича: аспекти творчої спадщини: Матеріали науково-практичної конференції "Творча спадщина Г.Хоткевича". Грудень, 1997 р. Х.: Форт, 1998. С.3743
22. БолабольченкоА. Багаття не згасає (Родина Гната Хоткевича) // Рідна школа. 1998. №6. С.1523. Та №78. С.1926.
23. БолабольченкоА. Гнат Хоткевич: Біографічні нариси. К.: Літопис, 1996. 272с.
24. БолабольченкоА. Рукописи не горять: Із "Крамоли" М.Рильського. Невідомий лист Гната Хоткевича // Вітчизна. 1991. №3. С.199203.
25. БудівськийП. Олекса Довбуш в історії, фольклорі та літературі (проблеми історичної та художньої правди). К.: Бланк-Сервіс, 1999. 494с.
26. БудякЮ. Молох // Українська новелістика к. ХІХ п. ХХ століття. К.: Наук. думка, 1989. С.495496.
27. БуженкоТ. Становлення генія // Вітчизна. 1967. №3. С.200202.
28. БулашевГ. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К.: Довіра, 1992. 416с.
29. БурдуланюкВ., Пилип’юкО. Музей Гната Хоткевича в Красноїлові. Івано-Франківськ: Облполіграфвидав, 1990. 14с.
30. БурчакЛ. [Рецензія] // Украиская жизнь. 1915. №4. С.170173. Рец. на кн.: ХоткевичГ. Камінна душа: Повість. Чернівці, 1911. 376с.
31. ВавринюкТ. Внутрішнє мовлення персонажів як вираження національного менталітету (на матеріалі роману У.Самчука "Марія") // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. В.14. К.: Твім інтер, 2002. С.422428.
32. ВагилевичІ., ШашкевичМ., ГоловацькийЯ. Твори. К.: Дніпро, 1982. 376с.
33. ВащенкоГ. Виховний ідеал: Підручник для педагогів. Полтава: Полтавський вісник, 1994. 191с.
34. ВдовіченкоЛ. Дещо про специфіку повісті Г.Хоткевича "Камінна душа" // Вісник Луганського ДПУ ім.Т.Шевченка. Філологічні науки. 2001. №4(46). С.914.
35. ВдовіченкоЛ. Специфіка драми Гната Хоткевича "Суботів" та її вивчення у вузі // Південний архів: Збірник наукових праць. Філологічні науки. Вип.IX. Херсон, 2001. С.194196.
36. ВертійО. Пантелеймон Куліш і народна творчість. Тернопіль, 1998. 120с.
37. ВовкФ. Антропологічні особливості українського народу. К.: Фотов і деосервіс, 1994. 90с.
38. ВолицькаІ. Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат (к. XIX п. XX ст.). К.: Наук. думка, 1992. 140с.
39. ВолосоваО. "Камо грядеши" Гната Хоткевича: сторінка історії української літературної критики // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. Х.: Око, 1995. Т.4. С.117122.
40. ВоронийМ. Театр і драма: Збірник статей. К.: Мистецтво, 1989. С.163.
41. ВундтВ. Психология народов / Сост. К.Королев. М.: ЭКСМО; СПб: Terra Fantastica, 2002. 863с.
42. ГадзінськийВ. [Рецензія] // Червоний шлях. 1923. №2. С.282304. Рец. на кн.: ХоткевичГ. Камінна душа: Повість. Катеринослав: Держвидав України, 1922. 312с.
43. ГаличВ. Проблема ментальності українського народу як провідний мотив публіцистики О.Гончара // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наук. праць. Вип.14. К.: Твім інтер, 2002. С.377384.
44. ГачевГ. Национальные образы мира: Космо-Психо-Логос. М.: Прогресс-Культура, 1995. 480с.
45. ГердерИ. Идеи к философии истории человечества / Пер. и прим. А.Михайлова. М.: Наука, 1977. 703с.
46. ГеталоT. Онтологія ментальності: філософсько-культурологічний аналіз: Автореф. дисерт. на здобуття наук. ступеня кандидата філософ. наук. 09.00.04. Х., 1999. 22с.
47. ГжицькийВ. Опришки: Роман. Львів: Каменяр, 1985. 263с.
48. Глобенко-ОглоблінМ. Історія української літератури. Мюнхен: Український вільний у-т, 1949. 79с.
49. ГнатХоткевич // Українська радянська енциклопедія: У 17 т. / За ред. М.Бажана, І.Білодіда та ін. Т.15. К.: УРЕ, 1964. С.538539.
50. ГнатХоткевич 1877-1938: Бібліографічний покажчик. Х., 1994. 94с.
51. ГнатХоткевич: Спогади, статті світлини / Упор. А.Болабольченко, Г.Хоткевич. К.: Кобза, 1994. 168с.
52. ГнатенкоП. Український національний характер. К.: ДОК-К, 1997. 116с.
53. ГончаренкоМ. Життєвість національного // Сучасність. 1993. №2. С.116127.
54. ГончаренкоО. Провідні ознаки українського менталітету в творах малих оповідних жанрів М.Хвильового // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наук. праць. В.14. К.: Твім інтер, 2002. С.647640.
55. ГорболісЛ. Народно-національні характери у творах Г.Квітки-Основ’яненка // Березіль. 1994. №910. С.176180.
56. ГориньГ. Громадський побут сільського населення Українських Карпат (XIX 30-і рр. XX ст.). К.: Наук. думка, 1993. 200с.
57. ГорлицяЛ. Гнат Хоткевич: будитель пам’яти народу: 1877-1942. б/м: Водограй, 1978. 24с.
58. ГрабовецькийВ. Гуцульщина XIII-XIX ст. Львів: Вища шк., 1982. 150с.
59. ГрабовецькийВ. Олекса Довбуш. Львів: Світ, 1994. 272с.
60. ГрабовичГ. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. К.: Основи, 1997. 604с.
61. ГрабовичГ. До питання про критичне самоусвідомлення в українській думці XIX століття: Шевченко, Куліш, Драгоманов // Сучасність. 1996. №12. С.9094.
62. ГрабовичГ. Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка / Пер. з анг. С.Павличко. К.: Критика, 1998. 206с.
63. ГрабовськаІ. Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру // Сучасність. 1998. №5. С.5870.
64. ГрабовськийС. Феномен малоросійства в українській культурі // Політологія. Етнологія. Соціологія. Третій міжнародний конгрес україністів: Доповіді та повідомлення. Х., 1996. С.192197.
65. ГриммЯ. Немецкая мифология. / Пер. с нем. А.Гугнина // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX-XX вв.: Трактаты, статьи, эссе / Сост. и общая ред. Г.Косикова. М.: Изд-во Московского у-та, 1987. С.5471.
66. ГриценкоО. "Своя мудрість": Національні міфології та "громадянська релігія" в Україні. Додаток до "Нарисів української популярної культури". К.: Укр. центр культ-х досліджень, Ін-т культурної політики, 1998. 183с.
67. ГрушевськийМ. Про батька козацького Богдана Хмельницького. Дніпропетровськ: Січ, 1993. 52с.
68. ГрушевськийМ. Хто такі українці і чого вони хочуть. К.: Знання, 1991. 240с.
69. ГундороваТ. ПроЯвлення слова: Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297с.
70. ГуревичА. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1972. 320с.
71. ГусначенкоА. Українська національна ідея: ретроспективний погляд // Український регіональний вісник. 2001. №22. С.9.
72. ГуцалоЄ. Ментальність орди: Статті. К.: Просвіта, 1996. 174с.
73. Гуцульщина: Історико-етнографічне дослідження / П.Арсенич, М.Базак та ін. К.: Наук. думка, 1987. 470с.
74. ДенисюкІ. Гнат Хоткевич і його повість про Шевченка // ХоткевичГ. Тарас Шевченко: Повість. Львів: Каменяр, 1966. С.516.
75. ДенисюкІ. На верховині слова (Про майстерність повісті М.Коцюбинського "Тіні забутих предків") // Українське літературознавство. 1966. Вип.2. С.131136.
76. Дивосвіт Гната Хоткевича: аспекти творчої спадщини: Матеріали науково-практичної конференції "Творча спадщина Г.Хоткевича", присвяченої 120-річчю від дня народження Г.Хоткевича. Харків, грудень, 1997 / Упор. і ред. М.Черемський. Х.: Форт, 1998. 160с.
77. ДимченкоС. Творчість Гната Хоткевича та українська національна музична культура // Народна творчість та етнографія. 1998. №1. С.7577.
78. ДмитренкоМ. Символ і фольклор // Вісник Луганського держ. пед. універ. ім.Т.Шевченка. 2001. №4 (36). С.1419.
79. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Торонто-Канада: Гомін України, 1958. 296с.
80. ДонченкоО., РоманенкоЮ. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення). К.: Либідь, 2001. 334с.
81. ДорошкевичО. До історії модернізму на Україні // Життя і революція. 1925. №10. С.7076.
82. ДрагомановМ. Чудацькі думки про українську національну справу // ДрагомановМ. Вибране. К.: Либідь, 1991. С.461558.
83. ДубовИ. Феномен менталитета: психологический анализ // Вопросы психологии. 1993. №5. С.2029.
84. ДюркгаймЕ. Первісні форми релігійного життя. Тотемна система в Австралії / Пер. з фран. Г.Філіпчук та З.Борисюк. К.: Юніверс, 2002. 424с.
85. ДяченкоО. Про людські характери. Відображення еволюції національного характеру в українській літературі. К.: Рад. письменник, 1963. 257с.
86. ЕкоУ. Поетика відкритого твору // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 2002. С.525538.
87. ЄвшанМ. [Рецензія] // Літературно-науковий вісник. 1911. Т.55. С.438441. Рец. на кн.: ХоткевичГ. Камінна душа: Повість. Чернівці, 1911. 376с.
88. ЄфремовС. В пошуках нової краси // ЄфремовС. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1993. С.48120.
89. ЗабужкоО. Українство як філософська проблема на сучасному етапі // Слово і час. 1992. №8. С.2935.
90. ЗакидальскийТ. Понятие сердца в украинской философской мысли // Философская и социологическая мысль. 1991. №8. С.127138.
91. ЗасенкоО. Гнат Хоткевич і його повість "Камінна душа"// ХоткевичГ. Камінна душа: Повість. К.: Дніпро, 1981. С.314.
92. ЗборовськаН. Фемінний характер української ментальності (За допомогою літературного дзеркала) // Сучасність. 2001. №78. С.146150.
93. ЗикєєвТ. [Рецензія] // Червоний шлях. 1932. № 78. С.454457. Рец. на кн.: ХоткевичГ. Камінна душа: Повість. [Х.: Рух, 1932]. 362с.
94. ЗинченкоВ. Возможна ли поэтическая антропология? М.: Изд-во Российского открытого у-та, 1994. 44с.
95. ІльєнкоІ. У жорнах репресій. Оповіді про українських письменників (За архівами ДПУ-ТКВС). К.: Веселка, 1995. 447с.
96. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / За ред. А.Колодного, П.Яроцького. К.: Знання, 1999. 736с.
97. Історія української літератури XX століття: У 2 Кн. Кн.1.: Перша половина ХХ століття / За ред. В.Дончика. К.: Либідь, 1998. 464с.
98. Історія української літератури ХІХ століття: У 3 кн. Кн.3: 70-90-і рр. / За ред. М.Яценка. К.: Либідь, 1997. 429с.
99. Історія української літератури: Підручник / За ред. П.Хропка. К.: Вища шк., 1991. 511с.
100. КайндльР. Гуцули, їх життя, звичаї та народні перекази. Чернівці: Молодий буковинець, 2000. 208с.
101. КасьянВ. Про деякі риси українського харак