ПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ М. ВІНГРАНОВСЬКОГО 60-80-х РОКІВ

brief description

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису
УДК 821.161.2:82-12 Вінграновський

Бахтіарова Тетяна Василівна

ПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ М. ВІНГРАНОВСЬКОГО
60-80-х РОКІВ

Спеціальність 10.01.01. українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Дончик Віталій Григорович,
доктор філологічних наук, професор

ХЕРСОН 2007

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Поетична творчість М.Вінграновського в контексті
літературно-мистецьких тенденцій шістдесятих років ХХ століття................10

РОЗДІЛ 2. Поезія М.Вінграновського 70-х років. Поглиблення
філософсько-психологічного змісту художніх мотивів та образів
у збірках „Поезії”(1971), „На срібнім березі”(1978)........................................84

РОЗДІЛ 3. Поезія М.Вінграновського 80-х років.
Домінантні мотиви та образи збірок „Київ”(1982),
„Губами теплими і оком золотим” (1984) як концептуальні основи
творення світу гармонії.......................................................................................134

ВИСНОВКИ.........................................................................................................189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................194

ВСТУП

Актуальність дослідження. Микола Вінграновський поет надзвичайного мистецького обдарування: сила його таланту потужно втілилася в поезії, прозі, акторській діяльності, режисурі. Визначальним у його творчості, починаючи від перших проб пера, було, за спостереженнями літературних критиків і майстрів поетичного слова, органічне і яскраво виражене національне світосприйняття, засвідчене в домінантних образах і мотивах свободи, незалежності, любові й краси, в художній іскрометності його незрівнянної метафорики. Учень О.Довженка, М.Вінграновський шукав втілення гуманістичного ідеалу в естетичному утвердженні людини, її творчого покликання, найповнішої духовної самореалізації, усвідомлення ваги національних традицій і живлющої сили багатовікового етичного досвіду народу.
Митець гучно ввійшов у літературу на початку шістдесятих років минулого століття. З-поміж плеяди молодих талантів М.Вінграновський з його харизматично масштабним і дедалі більше інтимно-висповідальним стилем вирізнявся незмінною налаштованістю на відкриття прекрасного, вишуканим естетизмом, тримаючи читацький загал у постійному очікуванні його новаторських поетичних сплесків. Його творчість (як і всіх шістдесятників) знаменувала посилення особистісного начала в літературі, ліричну розкутість, збагачення психологізму, єдність художніх мікро- й макродомінант, що зближували реалії буденності із масштабним сприйняттям людського буття. Свобода вислову, незужитість образного мовомислення, змістовий і формальний нонконформізм ознаки художнього світу М.Вінграновського, природного в усіх своїх творчих і життєвих виявах. За словами П.Загребельного, поет був позбавлений претензійності й домагань визнання, завжди залишався вірним своєму талантові, не спокушався довколалітературною метушнею.
У 1960-ті роки поезію М.Вінграновського досліджували Ю.Барабаш, І.Дзюба, В.Іванисенко, М.Ільницький, С.Крижанівський, М.Острик, І.Світличний та інші. Серед літературознавців 1970-х років, які зверталися до творчості поета, А.Макаров, М.Слабошпицький, М.Сулима, вектор їхніх літературно-критичних статей було спрямовано на розгляд як загальних проблемно-стильових тенденцій, характерних для шістдесятництва, так і іманентних ознак лірики М.Вінграновського. Основну увагу дослідників було сконцентровано на ключових мотивах і неповторності художнього світу поета в світлі контрастних тенденцій літературного процесу 1960-1970-х рр. Цікаві спостереження над творчістю поета в 1980-1990-х рр., істотні узагальнені висновки знаходимо в передмовах І.Дзюби до книжок М.Вінграновського, монографічних дослідженнях Т.Салиги, статтях В.Базилевського, Н.Зборовської, А.Макарова, В.Моренця, та багатьох інших критиків. На зламі тисячоліть у полі зору дослідників (А.Гризун, В.Моренець, Л.Талалай) залишається розгляд семантично багатої і різноманітної, сугестивно насиченої лірики поета, її жанрової та типологічної своєрідності.
У цілому ґрунтовні дослідження, присвячені поезії М.Вінграновського, розрізнені розвідки, акцентовані на певних її аспектах, проблемах, часових відтинках, окремих збірках, рельєфно окреслили оригінальний багатогранний художній світ поета, його світоглядні й естетичні засади. І все ж спеціальної наукової дисертаційної праці, яка б охоплювала всю поетичну творчість М.Вінграновського в її полісемантичності й цілісності, еволюційних змінах, літературно-мистецькому та соціальному контекстах, немає. Актуальність даного дослідження власне й зумовлена потребою в такій праці, науковій, аналітичній і системній інтерпретації поезії М.Вінграновського з урахуванням сучасних методологічних підходів, послідовному простеженні збагачення концепції людиноцентризму та естетизму як стилю, як визначальної ознаки художнього світу поета.
Розгляд притаманних цій творчості образних домінант, повторюваних мотивів, що еволюціонують від пафосу глобальності драматизму героїки до глибокого психологізму, метафоричної образності, дозволяє окреслити засади авторової глибоко суб`єктивної моделі художнього освоєння буття. А це своєю чергою дає змогу глибше зрозуміти суть концептуальних, естетичних та філософсько-сприймальних змін, що відбувалися в українській культурній свідомості, починаючи з літературного відродження 60-х і завершуючи 80-ми роками минулого століття.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі українського літературознавства Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету. Одним із пріоритетних завдань кафедри є дослідження теми „Поетика художнього тексту,” в параметрах якої створено дану роботу. Тему дисертації затверджено на засіданні Бюро Наукової ради НАН України з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 4 від 30 вересня 2003р.).
Мета дисертаційного дослідження означити й схарактеризувати концептуальні основи поетичної творчості М.Вінграновського як цілісної художньої системи, простежити еволюцію його мотивно-образної сфери впродовж 60-80-х років ХХ століття.
Мета дисертаційного дослідження передбачає вирішення таких завдань:
- охарактеризувати основні тенденції суспільно-культурного процесу 1960-х років та ознаки літературного новаторства шістдесятників;
- простежити рух домінантних мотивів і образів, увиразнення національного та філософсько-психологічного начала в ліриці М.Вінграновського з погляду втілення в них поетичної моделі буття;
- виявити елементи автобіографізму в художньому світі митця;
- визначити періодизаційні віхи і проаналізувати поглиблення людиноцентричної концепції та індивідуального стилю М.Вінграновського в контексті змінних історичних обставин і поетичного дискурсу 1960-1980р.р.;
- дослідити специфіку кольороназв у творчості М.Вінграновського;
- розглянути рецепцію та оцінку критики й літературознавства поетичної творчості М.Вінграновського в різні часові періоди другої половини ХХ століття і до сьогодні.
Об’єктом дослідження є поетична творчість М.Вінграновського, репрезентована поетичними збірками „Атомні прелюди”(1962), „Сто поезій”(1967); „Поезії”(1971), „На срібному березі”(1978); „Київ”(1982), „Губами теплими і оком золотим”(1984).
Предметом дослідження є художній світ М.Вінграновського, стильові аспекти авторської моделі буття.
Теоретико-методологічні засади. Базовими у розкритті специфіки творчого методу М.Вінграновського стали теоретичні праці українських дослідників І.Франка, О.Потебні, М.Зерова, Д.Чижевського та в сучасній науці І.Фізера, І.Дзюби, Г.Сивоконя, В.Моренця, М.Павлишина, Г.Клочека, Е.Соловей Н.Костенко, С.Павличко, А.Ткаченка, М.Моклиці, О.Галича. Безпосередніми історико-літературними, та літературно-критичними джерелами дисертації, необхідними в концептуальному осмисленні художнього універсуму М.Вінграновського, стали монографії, статті й нариси Т.Салиги, А.Макарова, М.Ільницького, В.Дончика, М.Сулими, О.Пахльовської, Н.Зборовської, Ю.Коваліва, В.Саєнко, Л.Тарнашинської та ін.
У розробці основних положень дисертації прислужилися роботи зарубіжних учених ґрунтовні дослідження жанрової специфіки лірики Л.Гінзбург, фундаментальні праці з теорії літератури М.Бахтіна, Ю.Лотмана, В.Топорова, М.Епштейна, окремі методологічні положення філософів Х.Ортега-і-Гассета, А.Камю, Ж.-П.Сартра, постколоніальні розвідки Е.Саїда, Е.Томсон.

Методи дослідження. Як основні в дисертації застосовуються історико-літературний, ширше історико-культурний, біографічний, системний методи. Виходячи із специфіки завдань першої дисертаційної праці про поетичну творчість М.Вінграновського, наукової розвідки „літературно-портретного” плану, надавалася перевага засобам класичного філологічного аналізу та докладного читання (close reading) . Дослідження окремих аспектів обраної теми орієнтовано на методології психологічної інтерпретації та класичної герменевтики. Вибіркове застосування порівняльно-типологічного методу дало змогу провести зіставлення основних ознак поетики, комплексу ідей і мотивів творчості М.Вінграновського та інших поетів-шістдесятників; використано елементи компаративного аналізу; зосереджено увагу на інтертекстуальності, певних перегуках із творчістю Д.Байрона, Г.Лонгфелло, О.Пушкіна.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше доробок поета став об’єктом системного літературознавчого дослідження, результатом якого є цілісний аналіз естетичної моделі світу, що розглядається в постійному взаємозв’язку з поетикою художнього тексту М.Вінграновського.
У дослідженні виявлено нові аспекти еволюції оригінального творчого методу автора в синхронному контексті української поезії другої половини ХХ століття, означено нові грані в історико-літературному дискурсі вивчення лірики М.Вінграновського, проаналізовано її домінантні концепти, мотиви, образи, котрі досі розглядалися лише частково.
Теоретичне значення. Результати дослідження сприятимуть подальшому ґрунтовному вивченню історії української літератури, зокрема поезії, і виробленню нових підходів в осмисленні й інтерпретації поетичної творчості М.Вінграновського, окреслені в нових теоретичних, історико-літературних чи компаративістстичних студіях його місця в літературному процесі другої половини ХХ століття та неповторного внеску в українську й світову літературу. Результати дослідження мають значення для подальшого теоретичного з’ясування і практичного, текстового дослідження понять художнього світу („другої реальності”) письменника, його авторської моделі буття.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що їх може бути використано для подальших літературознавчих розвідок, присвячених поезії як аналізованого, так і наступних періодів, зокрема творчості М.Вінграновського та інших письменників-шістдесятників. Положення та висновки дисертаційної праці в змозі прислужитися для розробки навчальних програм у вищих навчальних закладах і загальноосвітніх установах. Також матеріали дисертації можуть використовуватися під час написання посібників, підручників, у процесі проведення навчальних курсів з „Історії української літератури другої половини ХХ ст.,” спецсемінарів, спецкурсів та факультативів як для вузів, так і для школи, а також у процесі підготовки курсових і випускних робіт.
Апробація результатів дослідження.
Основні положення дослідження викладено в доповідях на 7 міжнародних і всеукраїнських конференціях, зокрема на VII та VIII Міжнародних науково-теоретичних конференціях молодих учених (Київ, Інститут літератури ім.Т.Шевченка НАН України, 2004р., 2005р.), ІІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Українська література в контексті світової” (Одеса, Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського, 2004 р), ІІІ та V Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях „Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, Криворізький державний педагогічний університет, 2003р., 2005р..), на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Творчість М.Вінграновського: доба і контекст” (Миколаїв, Миколаївський державний університет ім.В.Сухомлинського, 2006р.). Дисертацію обговорено на розширеному засіданні кафедр українського літературознавства Інституту філології та журналістики та світової літератури і культури Інституту іноземної філології Херсонського державного університету.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладено у 7 публікаціях, 6 із яких у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 259 найменувань. Загальний обсяг роботи 209 сторінок. Основний текст викладено на 191 сторінці.

bibliography

ВИСНОВКИ

Поезія Миколи Вінграновського яскраве, самобутнє художнє явище української літератури ХХ століття. Його естетичні відкриття переконливо засвідчили і значну вагу індивідуального новаторського досвіду, і високу співзвучність цієї поезії своєму часові та світовим прямуванням художньої творчості. Поетичний талант митця в шістдесятих роках ХХ ст. розвивався в контексті літературних тенденцій цього періоду. Визначальними серед них були посилення особистісного начала, розкутість ліричного „я”, уторгнення глобально-космічних мотивів, істотне збагачення і розкріпачення метафоричної образності, незаперечні ознаки оновлення літератури. У цьому виявлялося усвідомлення свободи як основної концептуальної засади творчості. Космос у М.Вінграновського поставав як у конкретному олюдненому, національному просторі, так і в контексті масштабного погляду на призначення людини водночас.
Аналіз творчості поета 60-80-х років ХХст. дає підстави вважати, що ознаки бунту в його поезії насправді були пошуком власних, незужитих тем, мотивів, підходів, власної манери письма. Художньо-естетична концепція моделювання світу М.Вінграновського засвідчує модерну непередбачуваність образів, позначених сугестивною асоціативністю, синестезією почуттів і вражень, пов’язаних з прагненням до творення нової метафоричної дійсності.
Поетична модель буття М.Вінграновського органічно поєднує ідею національної самодостатності, незнищенності духовно-історичних цінностей і невіддільний від цього мотив саможертовного служіння Батьківщині. Монументальний образ Дніпра, що осмислюється в одній площині з філософською категорією безсмертя, асоціюється з народом, Україною, символічні образи „сад,” „човен,” „ріка,” „дорога” тощо як конденсатори морально-аксіологічних орієнтирів митця засвідчують філософічність поетичної творчості М.Вінграновського, її патріотичну наснаженість та етичний максималізм ліричного героя.
Поетичний світ М.Вінграновського ґрунтується на законах краси. Метафоризація реальності, персоніфікація живої і рукотворної природи свідчення тонкої спостережливості поета, схильності до натурфілософії. Його пейзажна лірика перейнята думкою про єдність природи і людини, їхнє буття ліричний герой сприймає як динаміку горіння, що вносить в лірику митця темпераментність, силу духу, емоційну загостреність. Осіння пора в поезії М.Вінграновського 70-х час зрілості природи, виповненості почуттів особистості, своєрідна стало-змінна декорація, на тлі якої гостро відчувається проминальність людського життя. Драматизм споглядання осіннього згасання природи пробуджує в ліричного героя особливу спостережливість, здатність до окреслення буттєвих паралелей. Натомість радісна рецепція життя оприявнюється в поезії для дітей, цьому сприяють використовувані моделі фантастичного світу казки („Грім,” „У срібне царство,” „Іде кіт через лід”). Згодом цей тип і стале світосприймання поширяться на поетизацію буденних та багатьох інших реалій, що найповніше засвідчить збірка „Губами теплими і оком золотим” (1984).
Ще одна домінанта філософської лірики М.Вінграновського з її гуманістичним утвердженням буття мотиви пам’яті, творчості, свободи й супровідні мотиви оновлення, відродження життя, втілювані, наприклад, в образах зерна, космосу, та концепти, мотиви й колізії, пов’язані з трактуванням образу долі, що має свої ознаки еволюції. Якщо в ранніх віршах поет звертався в дусі східної філософії до мотиву реінкарнації, переродження (свого роду усвідомлення певної приреченості, напередвизначеності буття), то в пізніших поезіях яскраве вираження здобуває мотив вибору долі (отже, акцент на свободі волевиявлення, що засвідчує загальне посилення гуманістичної спрямованості творчості).
Аналіз художнього світу поета виявляє його динаміку, рух, цілеспрямовані шукання. Образи дороги, шляху, стежини символізують поступ до мети: дорога для поета упертий рух до самопізнання; парадигма цього багатовимірного символу знаменує життєві зміни, перехід від однієї стадії буття до іншої. Крім цього, семантика образу може набувати смислового відтінку розлуки („І те, і те як птах раптовий”) і єднання духовного руху крізь час і простір („За птахом піниться вода”).
Одна з постійних ознак ідіостилю поета його автобіографічна основа, що виявляється в мотиві самопізнання через аналітичне осмислення біографічних епізодів чи етапних подій у житті автора. У ряді віршів нюанси біографії представлено через часопросторову концепцію звернення до образів степу, поля, моря, що створюють модель національної ментальності й водночас передають особистий зв’язок автора із степовою південною Україною. Еволюція становлення М.Вінграновського як поетичної особистості експлікується, зокрема, у творах, в основі яких спогади про вчителя О.Довженка, друзів, однодумців. Чимало присвят, починаючи з ранньої творчості, наголошують на глибокій значущості впливу О.Довженка на формування безкомпромісного світогляду молодого поета. Звертаючись до ретроспекції, образів-домінант, поет унаслідку прокреслює своєрідну творчу біографію, в якій виразно проступають і концептуальні основи його художнього світогляду.
Важливе місце в них посідає концепція людиноцентризму, гуманістична естетика, що ґрунтується на глибокому усвідомленні національної самоідентичності. В ранній творчості вони оприявнювалися, з одного боку, в мотивах космізму й планетарності, з другого в уславленні звичайної людини, занепокоєних роздумах про українців як націю із значним, але нереалізованим потенціалом („Ніч І.Богуна,” „І є народ,” „Остання сповідь Северина Наливайка”).
Розробляючи цей мотив, поет, починаючи з перших збірок, вдається і до засобів сатири, гротеску, пристрасно викриваючи споживацтво, міщанство, бездуховність, пасивне існування особистості, що призводить до її деперсоналізації. У подальшій творчості цей мотив здобуває філософське осмислення, доєднуючись до сфери глибоких екзистенційних осягнень автора.
У творах 1970-х років помічаємо звернення до химерної образності („Гайявата,” вірші „Химерія на тему Гоголя,” „То дощ, то сніг.”) ці приклади, як і ряд інших, свідчать, що родо-жанрові взаємовпливи української літератури не пройшли повз М.Вінграновського; властиві йому надзвичайна метафорична конденсованість і нюансовість, афористичність, природне використання фольклорних засобів, інтенсивна кольористика знаходили своє виявлення в річищі загальної філософізації української поезії (М.Вінграновський відбивав загальні тенденції і впливав на їхнє зародження).
Багатогранність таланту М.Вінграновського, поета, режисера, актора істотно вплинула на формозмістову організацію його поетичного простору, новаторське образотворення. Оригінальним, чи не єдиному йому притаманним, є застосування (в дусі постмодерних новацій) прийому кінематографічного кадрування та асоціативного монтажу, що простежується і в ранній творчості („Кінотриптих,” 1967р.), і в творах пізнішого періоду („Ранній птах,” 1984р.) та має свої характерні відмінності.
Інтенсивною є образна кольористика поета, який за допомогою кольороназв метафорично точно фіксує психологічні стани, передаючи рефлексію, динаміку настрою. Найпоширенішими в ранньому доробку є фіолетовий, вогненний (червоний) кольори, що асоціюється із категоричністю суджень, максималізмом ліричного героя. У збірках 1970-1980-х років митець звертається більше до напівтонів, продуктивними в цей час стають білий, срібний кольори, що викликають асоціацію із дорогими непроминальними спогадами.
За висновками критиків, у ранній поезії М.Вінграновського наявні образи й інтерпретації, навіть, деякою мірою, трансформовані відгомони байронічної традиції, помітної, наприклад, у втіленні мотиву тираноборства. В.Моренець стиль ранньої творчості М.Вінграновського пов’язує із неоромантичною концепцією, зауважуючи, що загалом шістдесятники дотримувалися стильових канонів неоромантизму у його „третій модифікації.” Очевидну близькість поезії М.Вінграновського до неоромантичної естетики засвідчує притаманне їй прагнення творити „другу реальність” поетичну модель буття відповідно до моральних абсолютів (краси, свободи), які є критеріями життєвих змін для суб’єкта лірики.
У другому та третьому періодах творчості М.Вінграновського помітні дедалі виразніші вияви модерністської естетики. Модерна концепція творчості поета спрямована на новаторське моделювання метафоричного художнього світу, істотно відмінного в своїй необмеженій суб`єктивності від світу реального, і перебуває в суголоссі з класичними ідеалами краси, свободи і гармонії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. А таланти ростуть! // Літературна Україна. 1962. 11 травня. С.1-2.
2. Анісімова Н. „Із янголами на плечі”: духовні орієнтири поезії „вісімдесятників” // Дивослово. 2002. № 4. С. 43-50.
3. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. Львів: Літопис, 2002. 832 с.
4. Базилевський В. І зав’язь дум, і вільний лет пера. К.: Рад. письменник. 1990. 318 с.
5. Базилевський В. Маршал Вінграновський // Літературна Україна. 18 серпня 2005 р. С. 4.
6. Барабаш Ю. Це поезія... // Прапор. 1961. №6. С.93-94.
7. Баранов В. „І понад нами - місяць-однолюб...” // Київ. 2004. № 6. С.115-117.
8. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: 1975. 502 с.
9. Бахтин М. Проблемы автора // Вопросы философии. 1977. №5. С.148-160.
10. Бахтин М. Формы времени и хронотопа. Очерки по исторической поэтике // Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худ. Лит., 1975. С.234-408.
11. Білоцерківець Н. На срібнім березі // Українська культура. 1996. №11. С.4-5.
12. Біляцька В. Проблема митця в естетико-художній еволюції Л.Костенко, В.Стуса / Автореф дис... канд. Філол.. наук. Дніпропетровськ-Київ: 2000. 14 с.
13. Бойко О. Барокові ремінісценції у поезії М.Вінграновського // Історична ретроспектива в українській літературі. К.: ВПЦ „Київський університет,” 2003. С.142-145.
14. Бойчак І. „На пульсі епохи” // Дніпро. 1962. № 12. С.26.
15. Борисюк І. Ініціація як модель і символ у поезії вісімдесятників // Слово і час. 2005. № 4. С. 26-38.
16. Борисюк І. Фонетична стилістика М.Вінграновського // Магістеріум. 2002. Вип.8. С. 44-48.
17. Боронина И. Поэтика классического японского стиха (8-13века). М.: Наука, 1978. 373 с.
18. Вінграновський М. Атомні прелюди. Поезії [Вст. Стаття Б.Буряка], К: Рад. письменник. 1962. 119 с.
19. Вінграновський М. Батьківщина і народ це вічна тема // Літературна Україна. 1980. 16 травня. С. 3.
20. Вінграновський М. „Блакитно на душі... забув, коли мовчав...” [Вірш] // Молодий комунар. 1991. 6 лютого. С. 6.
21. Вінграновський М. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1986. 463 с.
22. Вінграновський М.С. Вибрані твори / Л.Талалай (передмова). К.:
Дніпро, 2004. 830 с.
23. Вінграновський М. Вибрані твори: У 3т. Т.1: Поезії/ Вступна стаття
Т.Салиги. Тернопіль: Богдан, 2004. 400 с.
24. Вінграновський М. Від Дніпра до звізд: [Поезії] // Дніпро 2003 - №2
C.2-3.
25. Вінграновський М. Вільний вірш поета / Голобородько В. Зелен день:
Поезії . К.: Рад. письменник, 1988. С. 3-5
26. Винграновский М. Голос таланта, мужества и любви // Голос Украины.
10 сентября. 1994. №172(922). С. 8.
27. Вінграновський М. Губами теплими і оком золотим: Поезії. К.:
Рад. письменник, 1984. 62 с.
28. Вінграновський М. День Перемоги: [Вірші] // Слово і час. 1994.
№ 7. С. 3.
29. Вінграновський М. „Дитинство,” „Батькова пілотка” // Дніпро. 1957.
№ 2. С.56-57.
30. Вінграновський М. Елладо наша, рідна хато //Київ. 1991. - №8. С.23.
31. Вінграновський М. З книги першої, ще не виданої // Літературна
газета 1961. 7 квітня. С. 4.
32. Вінграновський М. З обійнятих тобою днів: Поезії: / Передм. І. Дзюби.
К.: Веселка, 1993. 303с.
33. Вінграновський М. І замалий і неширокий... [Вірші] // Слов’янське
віче. 1995. № 1. С.19-26.
34. Вінграновський М. Київ: Поезії. К.: Дніпро, 1982. 156с.
35. Вінграновський М. „Лошиця дикими і гордими ногами”: [Вірш] // Молодь України. 1991. 6 лютого. С. 6.
36. Вінграновський М. Любове, ні! Не прощавай!: Вибрана лірика. К.: Укр. письменник, 1986. 149 с.
37. Вінграновський М. Мій поетичний план // Дніпро. 1963. № 3. С.156-157.
38. Вінграновський М. На всі літа: [Вірш про Т.Шевченка] // Київська правда. 1991. 8 березня. С. 2.
39. Вінграновський М. На срібнім березі: Поезії. К.: Молодь, 1978. 96с.
40. Вінграновський М. Не маю зла до жодного народу // Слово і час. 1996. №11-12. С. 15-17.
41. Вінграновський М. Ніч І. Богуна: [Вірш] // Радянське Прибужжя. 1991. 13 листопада. С. 5.
42. Вінграновський М.: (Огляд творчості) // Слово і час. 1990. №4. С.79-82.
43. Вінграновський М. Остання сповідь Северина Наливайка: [Вірш]// Голос України. 1991. 11 січня. С. 13.
44. Вінграновський М. Поезії // Дивослово. 1998. № 10. С. 61-63.
45. Вінграновський М. Поезії. К.: Дніпро, 1971. 171с.
46. Вінграновський М. „Прадід,” „Піч,” „Скажи мені, Дніпре!”// Жовтень. 1958. № 8. С.84-85.
47. Вінграновський М. „Прицокало, прибилось, притекло,” „Червоний светр,” „Триста ночей...”: [Вірші] // Однокласник. 2001. № 2. С.8.
48. Винграновский М. Стихотворения: Пер. с укр. / Вступ. Статья П.Загребельного. М.: Худ. Лит., 1986. 320 с.
49. Вінграновський М. Сто поезій. К.: Молодь, 1967. 128с.
50. Вінграновський М. У синьому небі я висіяв ліс...: [Поезії] // Урок української. 2004. № 1. С. 46-48.
51. Вінграновський М. Хто і що для мене незалежність України // Вінграновський М. Манюня. Львів: Літопис, 2003. С.315.
52. Вінграновський М. „Цієї ночі птах кричав” [Вірш] // Галичина. 1991. 6 січня. С. 5.
53. Вінграновський М. Цю жінку я люблю: Лірика. К.: Дніпро, 1990. 205 с.
54. Вінграновський М. Час прийшов: [Вірші] // Київ. 2002. № 1-2. С.13-19.
55. Вінграновський М. „Я повів своє слово просто” [бесіда з поетом] (записав В.Базилевський) // Дніпро. 1986. №11. С.107-110.
56. Вінграновський М. Як ішли неквапи зиму зимувати: [Вірші] // Соняшник. 1993. № 1-2. С. 32-33.
57. Вінграновський М. Як я писав „Гайявату”// Поезія. К.: Рад письменник: 1985. Вип. 1. С.66.
58. Войнова О. „Асоціації-ребуси” і тенденційна оцінка // Літературна газета. 1961. 6 жовтня. С. 2.
59. Войтович В.М. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664 с.
60. Гайденко П.: Прорыв к трансцендентному: Новая онтология ХХ века
Москва: Республика, 1997. - 495с.
61. Галицька Р. Образ міста у творчості поетів-шістдесятників// Дзвін.
2003. число 10. С. 150-151.
62. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник/ За
ред. О.Галича. Київ: Либідь, 2001. 448 с.
63. Гальчук О. Світ інтимної лірики М.Вінграновського і Київських неокласиків: порівняльний аналіз // Науковий вісник Миколаївського державного університету. Вип.14. Філологічні науки. Зб. наук. праць. Миколаїв: МДУ, 2007. С.26-33.
64. Гегель Г. Эстетика. В 2-х т.(Т.1). СПб.: Наука, 1998. 622 с.
65. Гинзбург Л. О лирике. Л.: Сов. писатель, 1974. 405с.
66. Гливінська Л. Лексична ідіосистема в поезіях М.Вінграновського: Автореферат дис... к-та філол. наук: 10.02.01. / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. К., 2004. 18 с.
67. Голомб Л. Із спостережень над українською поезією ХІХ-ХХст.: Зб. статей. / Передм. В.Барчан. Ужгород: Гранда, 2005. 380 с.
68. Голомб Л. Особа і суспільство в українській ліриці кінця ХІХ поч. ХХст.. Львів: Вища школа. Вид-во при Львівському університеті, 1988. 148 с.
69. Гончар А. Він возвеличив свій народ// Образотворче мистецтво. 2001. № 2. С. 23-29.
70. Гризун А. Про художню реалізацію проблеми часу в поезії// Радянське літературознавство. 1986. № 7. С. 48-50.
71. Гризун А. Сугестивна лірика: проблематика і жанрові особливості// Слово і час. 2003. № 12. С. 28-33.
72. Гужва В. Незасклене вікно народу // Дивослово. № 11 2006 С.50- 55.
73. Гундорова Т. Модернізм як семіотична практика (підходи до моделювання структур українського модерну) // Слово і час. 1996. №6. С.43.
74. Гуцало Є. І так ми всі родимо, і так ми всі цвітемо” // Літературна Україна. 1980. 12 вересня. С. 1, 3.
75. Гуцало Є. Напередодні нинішнього дня / Поема. К., 1989. С.5-10.
76. Гуцало Є. Суворий і ласкавий. Штрихи до портрета М.Вінграновського// Українська мова і література в школі. 1986. №10. С. 18.
77. Данилюк Н. „Я обізвався серцем в світ...” (Народнопісенне слово в поезії М.Вінграновського) // Культура слова. 1987. Вип. 33. С.17-20.
78. Дзюба І., Гуцало Є., Салига Т. „Творити світ для злагоди й любові” // Українська мова і література в школі. 1986. №11. С.16-21.
79. Дзюба І. Духовна міра таланту // Вінграновський М.С. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1986. С.5-22.
80. Дзюба І. „І час був мірою...” // Літературна Україна. 1982. 27травня. С.6.
81. Дзюба І. Історичний міф Миколи Вінграновського. Передмова до роману „Северин Наливайко”. К.: Вища школа, 1996. С. 5-12.
82. Дзюба І. Поезія М.Вінграновського // Визвольний шлях. 1969. Кн. 3 (252) березень. С. 360-374.
83. Дзюба І. У дивосвіті рідної хати // Дніпро. 1965. - № 4. С. 145-152.
84. Дзюба І. Чарівник слова // Вінграновський М.С. З обійнятих тобою днів: Поезії. К.: Веселка, 1993. С.5-12.
85. Діалектика художнього пошуку: Літературний процес 60-80-х років. К.: Наукова думка. 1989. 318 с.
86. Дідула Р. Він гранив своє слово рідне: творчий спадок М.Вінграновського // Літературна Україна. 2006. 23березня (№ 11). С. 1, 7.
87. Добренко Є. Тоталітарні засади соцреалізму // Слово і час. 1992. №7. С.8-16.
88. Довженко А. Искусство живописи и современность // Литературная газета. 1955. 21 июня. С. 3-4.
89. Довженко О. Про красу // Збірник статей, промов, фрагментів з листів та щоденників. К., 1968. С. 27.
90. Дональд Кин. Японская литература 17-19 века. М.: Наука, 1978. 432с.
91. Дончик В. А що замість патріотизму і хто замість патріотів? // Урок української. 2001. № 11-12. С.15.
92. Дончик В. Зупинені миті: Статті, спогади, полеміки. К.: Рад. письменник, 1989. 349 с.
93. Дончик В. Національна історія як духовне опертя української літератури // Слово і час. 1997. №9. С.6-9.
94. Дончик В. Шлях до правди // Радянське літературознавство. 1989.
№5. С.3-6.
95. Драч І. „Балада про Сар’янів і Ван-Гогів” / Драч І. Вірші та поеми.
Київ, 1991. C. 30-32.
96. Драч І. Духовний меч: Літ.-крит. статті та есе. К.: Рад письменник,
1983. 351 с.
97. Драч І. „Ніж у сонці” Феєрична трагедія в двох частинах // Літературна
газета. 1961. 18 липня. С. 4.
98. Енциклопедія сучасної України: В 4 т. - Т. 1 / НАН України К.:
Поліграф. книга, 2001. 823 с.
99. Эпштейн М. „Природа, мир, тайник вселенной...” Система пейзажных
образов в русской поэзии. М.: Высшая школа, 1990. 303 с.
100. Єрмоленко Є., Данилюк Н. „Душа моя в цвітінні” (Народнопісенне
слово в поезії М.Вінграновського) // Українська мова і література в
школі . 1986. № 12. С. 28-35.
101. Жулинський М. Люди, що виривалися із обмежень звичності //
Літературна Україна. 1996. 26 вересня С. 5-6.
102. За глибоку думку, за яскраве слово! // Літературна газета 1961.
17 листопада. С. 3-4.
103. Загребельний П. «На древнем степном шляху» / М.Винграновский
Стихотворения: Пер. с укр. Вст. ст. П.Загребельного. М.: Худ. лит.,
1986. С. 3-11.
104. Задорожна Л. М.Вінграновський // Живиця: Хрестоматія з української
літератури ХХст.: У 2 книгах / За ред. М.Конончука. К.: Твім інтер,
1998. Кн. 2. С. 423-425.
105. Зарецький О.Українські шістдесятники і хрущовська відлига в
етнокультурному просторі СРСР // Сучасність. 1995. № 4.
С.113-125.
106. Затонський Б. Що таке романтизм? // Слово і час. 1998. №4.
С.70-74.
107. Зборовська Н. Завершення епохи, або українська літературна ситуація
1980-1990р.р. // Кур’єр Кривбасу. 1996. №61-64. С.76-83.
108. Зборовська Н. Заради короткої миті свободи слова (сторінками
сучасної авангардної прози) // Літературна Україна. 1993.
11лютого. С.5.
109. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.:
Академвидав, 2003. 392 с.
110. Зборовська Н. Стильовий портрет шістдесятництва // Слово і час.
2001. №12. С.26-42.
111. Зборовська Н. Шістдесятники // Слово і час. 1999. №1. С.74-80.
112. Зубрицька М. Homo Legens: Читання як соціокультурний феномен.
Львів: Літопис, 2004. 352 с.
113. Іванисенко В. Народження стилю: творча індивідуальність у поезії.
К.: Наукова думка, 1964. 300 с.
114. Іванисенко В. У пошуках радості і краси // Вітчизна. 1961. № 10.
С. 186-193.
115. Иванюк Б. Метафора и литературное произведение. Черновцы:
Рута, 1998. 252 с.
116. Ільницький М. На вістрі серця і пера К.: Дніпро, 1980. 263 (217).
117. Ільницький М. На пульсі епохи // Жовтень. 1964. №1. С.123-129.
118. Ільницький М. Світогляд і талант: Творчість М.Вінграновського //
Українська мова і література в школі. 1980. №3. С.15-24.
119. Ільницький М. Таємниці музи К.: Молодь : 1971. 105с.
120. Історія української літератури. ХХст.: У 2 кн. Кн. 2. Ч. 2: 1960-1990-ті
роки: Навч. Посібник/За ред. В.Г. Дончика. К.: Либід