МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ОСНОВИ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ В ДРАМАТУРГІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

brief description

Криворізький державний педагогічний університет

На правах рукопису

ВІРЧЕНКО Тетяна Ігорівна

УДК 821.161.2.09′82-2

МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ОСНОВИ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ
В ДРАМАТУРГІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
КОЗЛОВ Анатолій Васильович,
доктор філологічних наук, професор

Кривий Ріг 2007

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження....................... 10
1.1.Уявлення про характер в історично-духовній та науковій ретроспективі 10
1.2.Морально-етичні проблеми характеру в літературознавчій рецепції 18
1.3.Характер персонажа в інтерпретації Лесі Українки та дослідників її творчості............................................................................................................. 30
Висновки до розділу 1............................................................................ 41
РОЗДІЛ 2. Морально-етичні аспекти характеротворення у драматургії малих жанрів..................................................................................................................... 43
2.1.Характеротворення у ранніх п’єсах малих жанрів........................ 43
2.2.Творення характерів у п’єсах малих жанрів останніх років життя драматурга............................................................................................................ 54
Висновки до розділу 2............................................................................ 67
РОЗДІЛ 3. Морально-етичне та духовне навантаження або зміст характерів у драматичних поемах.................................................................................. 71
3.1.Мораль, етика та духовність у характерах дійових осіб (драматичні поеми 1901-1907 рр.).................................................................................... 72
3.2.Непокірливість як домінантна риса характерів дійових осіб драматичних поем 1909-1913 рр. ................................................................................... .92
Висновки до розділу 3.......................................................................... 107
РОЗДІЛ 4. Етико-духовні аспекти характеротворення у драмах.......... 111
4.1.Становлення майстерності Лесі Українки як творця характерів у драматургії 1896-1905 рр. ................................................................................ 113
4.2.Розквіт майстерності Лесі Українки у процесі творення характерів драматургії 1907-1912 рр. ................................................................................ 127
Висновки до розділу 4.......................................................................... 145
ВИСНОВКИ............................................................................................. 148
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................. 154

ВСТУП

На творчості письменників української літератури кінця XIX початку XX ст. позначився перехід від реалізму до неоромантизму та модернізму. І це приводило до того, що навіть найстійкіші у своїх позиціях і поглядах на творчість митці відходили від класичних схем, зразків творення характерів у літературі.
Актуальність дослідження. У різні часи і з різних позицій творчість, життєвий шлях і громадська діяльність Лесі Українки постійно приваблювали вчених. Так, перші дослідники її творів Г.Цеглинський [224], І.Верхратський [27], В.Гнатюк [39] та ін. основну увагу приділяли дослідженню форм і мотивів поезії. У 20-х рр. XX ст. громадську діяльність письменниці вивчав А.Музичка [141]; стосунки з читачами − М.Зеров [82]; питання джерел її творчості досліджував В.Резанов [161] тощо.
У 30-і роки виходить праця П.Филиповича Генеза драматичної поеми Лесі Українки У пущі” [214], в якій порушувалися проблеми стосунків між митцем, громадою та суспільством. Тоді ж привернули увагу М.Пархоменка [153] і особливості лірики Лесі Українки.
Наступне десятиліття відзначається дослідженням фольклорних джерел Лісової пісні” (П.Пономарьов [159]), сценічністю її п’єс (А.Гозенпуд [41]), а також художньо-суспільною цінністю невідомих та недрукованих творів письменниці (М.Грудницька [48]).
У 50-60-х рр. основним об’єктом дослідження стала вся драматургія Лесі Українки (О.Бабишкін [9] та ін.); окремі п’єси аналізували О.Шпильова [230], О.Ставицький [183], О.Білецький [17]. Крім цього, дослідники вивчали світогляд письменниці, зокрема, у центрі уваги постали суспільно-політичні погляди письменниці (Г.Ворона [31], В.Лесик [115], І.Куликов [110], О.Дейч [55]).
У 70-80-і рр. О.Ставицький [185] та інші дослідники порушували питання періодизації творчості Лесі Українки. Вчені зверталися до образного та ідейного змісту її прози й епістолярію Л.Кулінська [111], В.Святовець [171], Т.Третяченко [194]. Особливостями ранньої творчості письменниці зацікавився В.Шаян [227], перекладними творами О.Рисак [163] та ін.
В останні два з половиною десятиліття основне коло інтересів дослідників творчості Лесі Українки становлять проблеми зв’язків письменниці з зарубіжною літературою (О.Ткаченко [192], В.Жила [71], О.Турган [195]) та дослідження феміністичних і модерністичних аспектів творчості письменниці (Т.Гундорова [52], О.Онуфрієнко [146], С.Павличко [149], Л.Скупейко [178], В.Агеєва [2], Н.Зборовська [81], Я.Поліщук [157]); християнські мотиви та образи (Н.Банацька [11]); питання свободи особистості досліджувала Л.Демська [56], світогляду персонажів і автора А.Бичко [16] тощо. Та навіть у комплексних і системних дослідженнях творчості Лесі Українки приділено недостатньо уваги до питань характеротворення і духовності у драматургії Лесі Українки. Не звертали на це постійної уваги і ті, які вивчали творчість Лесі Українки в контексті світової літератури та культури (М.Сулима [119], С.Кравченко [119], Г.Аврахов [119]), хоча морально-етичних аспектів характеротворення дослідники торкалися не раз.
Так, О.Маковей [130, 238], І.Франко [217, 23], Г.Аврахов [1, 76] та О.Ставицький [185, 203] називали духовні позиції Лесі Українки високими” і прозорими”. А.Каспрук [90, 56], О.Бабишкін [10, 176] вказували на стабільність морального вибору персонажів творів. Л.Полушкіна [158, 33] бездуховність дійових осіб пояснює відсутністю добрих чи злих орієнтирів у їхньому житті. П.Кононенко [101, 245] стверджує, що духовність, як і добро та зло, знаходиться постійно в полі зору письменниці. М.Жулинський [72, 5], Н.Банацька [11, 6], Л.Демська [56, 11] духовність героїв пояснюють перш за все спрямованістю їхніх дій на добротворення. З’являються і праці, присвячені дослідженню характерів у драматургії Лесі Українки: Л.Семененко [172] визначила типи характерів драматургічної спадщини письменниці, Г.Гаджилова [35] дослідила особливості характеротворення на матеріалі однієї драми Руфін і Прісцілла”. М.Кудрявцев [107, 13], Т.Свербілова [170, 37] принагідно виявляють і визначають факти добротворення і злотворення дійових осіб письменниці.
Отже, питання творення характерів у творчості Лесі Українки порушуються постійно, але системного й спеціального дослідження ще немає.
Про актуальність обраної теми свідчить і моральна криза суспільства нерідко в пошуках нових ідеалів втрачається чіткість вічних критеріїв добра і зла, які визначають сенс людського існування взагалі. І як наслідок панування бездуховності та психології натовпу”, в якому люди втрачають не лише свої індивідуальні й самобутні, а й загальнолюдські риси характерів. Усе це підтверджують сучасні соціологічні дослідження. М.Головатий, шукаючи шляхів розв’язання існуючої проблеми, переконливо доводить, що на формування чіткості моральних позицій молоді особливий вплив має художня література [42]. Психолог А.Пріллетенскі висловлює аргументовані твердження про те, що моральні принципи допомагають розв’язати суперечності доби, а людський обов’язок втілювати в життя моральні цінності на всіх суспільних рівнях [49]. Академік М.Жулинський формування духовного потенціалу нації бачить у введенні в систему ціннісних орієнтацій суспільства морально-етичних норм” [74].
Про необхідність порушення питань етики й духовності літератури переконливо писали П.Кононенко [102], Г.Клочек [94], Г.Штонь [231], А.Козлов [100], О.Сазонова [168], М.Наєнко [142], М.Кудрявцев [108] та інші.
Одним із важливих доказів актуальності цієї проблеми є проведення цілої низки всеукраїнських та міжнародних конференцій Українська література: духовність, ментальність” (Кривий Ріг 2001-2006), Духовна культура як домінанта українського життєтворення” (Київ, 2005), Духовність у становленні та розвитку громадянської особистості” (Херсон, 2006), Духовність українства XXI ст.” (Кіровоград, 2006).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана як одне із завдань програми науково-дослідної лабораторії (Духовність літератури”) і програми кафедри української літератури Криворізького державного педагогічного університету (Аналіз твору літератури”), затверджених вченою радою університету (протокол №7 від 08.02.2001 р.) та МОН України (2001 р.). Тему дисертаційної роботи затверджено на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол №1 від 19.01.2006 р.).
Об’єктом дослідження обрана драматургія Лесі Українки, опублікована в 12-томному виданні [199-202]), та драматична поема Бояриня” [208].
Предмет дослідження морально-етичні основи і поетика процесу творення характерів у драматургії Лесі Українки.
Мета дослідження виявити й вивчити морально-етичні засади, традиційні й авторсько-новаторські засоби, прийоми й особливості процесу творення характерів дійових осіб у драматургії Лесі Українки.

bibliography

Висновки

Дослідники драматургії Лесі Українки вже не раз торкалися і визначальних рис, і характерів її дійових осіб. Здійснено вже й типологію характерів (Л.Семененко), спостережено й за процесом творення характерів у п’єсі Руфін і Прісцілла” (Г.Гаджилова). Але спеціального й системного дослідження характеротворення в усьому драматургічному спадку авторки ще немає. Оскільки для здійснення такого типу роботи потрібні були надійні й переконливі теоретико-методологічні основи (а їх ще також не визначено), довелося простежити процес формування уявлень і понять і про окремі риси характерів, які виникали під впливом моралі та етики, і про характер взагалі упродовж тисячоліть.
Огляд міфорелігійних джерел, висловлювань і трактатів мислителів та праць філософів і психологів показав: уявлення й поняття про окремі риси й характери людей творяться на основі багатьох цінностей, але передовсім на базі моралі та етики вже тисячі років. Але системне й детальне їх вивчення ще тільки розпочинається. Виходячи з цього, сучасні літературознавці твердять, що характер людини й персонажа це система таких рис, які не лише детермінують їхню поведінку, а й визначають саму їхню сутність та суспільну цінність (як у житті, так і в мистецтві). Отже, творення характерів у літературі (особливо в драматургії) процес надзвичайно складний, а тому й вивчення його передбачає не тільки пошуки причин, умов, мотивів та ситуацій, котрі так чи інакше впливають не лише на формування окремих рис і характерів взагалі, а на визначення тих ціннісно-орієнтаційних позицій і принципів, виходячи з яких митець творить характери персонажів. А оскільки принципи моралі та етики це найбільш очевидні і результативні чинники формування характерів людей, у даному разі вивчено перш за все морально-етичні засади характеротворення у драматургії Лесі Українки: від конотаційно-констатаційних представлень окремих рис чи характерів дійових осіб до спостережень за змістовно-формальними, функціональними, ціннісно-орієнтаційними та іншими змінами в досліджуваному процесі; від формування, функціонування й стабілізації (чи занепаду) різних рис і характерів, до розгляду наслідків їхнього впливу на життя й діяльність (передовсім на суспільні позиції) дійових осіб та на їхнє оточення, а отже, й на розвиток подій та на фінал і потенціал кожного окремого твору, а отже, й на всю драматургію Лесі Українки.
Оскільки Леся Українка нерідко (особливо в ранній період її творчості) розпочинає розкриття чи формування окремих рис і характерів дійових осіб із суто природних (точніше спадкових) та з соціальних, звичаєвих та національних умов і лише пізніше звертається до правових, історично-політичних, ідеологічних та філософських чинників і мотивів наявності чи формування окремих рис або й характерів дійових осіб, а також виходячи з того, що дана робота виконана в рамках історії української літератури, дослідження здійснено за такими принципами: по-перше, спочатку всі твори драматургії Лесі Українки диференційовані за принципом основних жанрів та жанрових модифікацій (чи варіацій так з’явився поділ усіх вивчених творів на твори малих жанрів”, драматичні поеми” та драми”); по-друге, у кожній із названих груп п’єс процес вивчення здійснювався в чіткій хронологічній послідовності; по-третє, зміни в морально-етичних засадах, у засобах, прийомах та методах творення характерів, принципові зміни в самих підходах і методах творення окремих рис і характерів дійових осіб її п’єс також здійснено в часовій послідовності. Такий підхід дав можливість виявити найголовніше:
по-перше, у драматургії малих жанрів (форм) Леся Українка змальовувала дійових осіб здебільшого з кількома рисами характерів і досить повільно ускладнювала способи їх творення й самі характери. У найперших діалогізованих творах цього типу, Леся Українка розпочинала з констатаційного чи інформативного домінування окремих рис відповідно зумовленим ними діям або вчинкам дійових осіб, а також звичайно, з логічного висновку (переважно у формі характеристики, самохарактеристики чи інохарактеристики або звичайної (до наївності спрощеної) оцінки у вигляді образи чи обурення (Прочанин На полі крові”), засудження (Муза Музині химери”), найпростішої характеристики (Дівчина мила Прощання”). У даному разі мова, як правило, не йде ні про стійкі принципи моралі, ні про добро- чи злотворчі цілі все зумовлюється причиною та ситуацією, оскільки й такі риси, і навіть деякі одно-двоскладові характери виявляються переважно у вчинках (Іфігенія в Тавріді”, Три хвилини” та ін., рідше у вагомих репліках (Божа іскра”) тощо).
Пізніше авторка в її поясненнях і ремарках вказує на ту чи іншу якість людини і потім простежує процес переростання ознаки або якості людини в її рису характеру: житейську практичність у практицизм (Юда На полі крові”). Але на цей раз уже і в репліках дійових осіб, і авторських ремарках, і особливо в характеристиках та у взаємних характеристиках проглядається й звертання дійових осіб і самої авторки до найпоширеніших принципів моралі (егоїзму Айша і Мохаммед”, доброти Триптих”, мстивості Іфігенія в Тавріді”, Прокляття Рахілі” тощо) та етики (за кінцеву ціль своїх дій і вчинків ставлять добро, благо і добротворення герої Іфігенія Іфігенія в Тавріді”, Жирондист Три хвилини” та ін.; зло, шкоду і злотворення прагнуть творити антигерої Монтаньяр Три хвилини”, Юда На полі крові”, ” і т.ін.).
Найпоширенішими в цьому випадку стають такі прийоми, окрім уже названих, роздуми (Три хвилини”) та спостереження (Грішниця), самоспостереження (В дому роботи, в країні неволі”) та спогади (Прощання”). Значно рідше авторка вустами дійових осіб робить спроби найпростіших форм психоаналітичних роздумів або спостережень (На полі крові”, Айша та Мохаммед”).
І вже зовсім рідко драматург удається до того, щоб простежити процес первісного формування якоїсь риси чи групи рис характеру під впливом причин, обставин, умов і ситуацій тут можна назвати всього кілька випадків: Грішниця”, На полі крові”, В дому роботи, в країні неволі”.
Формування, стабілізація (чи деградація) окремих рис і характерів у творах цієї групи явища також дуже рідкісні та й то вони подаються в дуже спрощеному вигляді або констатується такий факт, або хтось подібний факт коментує й спрощено (як уже казалося) оцінює. Повної детермінації таких процесів фактично тут іще немає.
Разом з тим саме в період написання діалогізованих творів малих жанрів Леся Українка більш ніж прозоро й зрозуміло визначилася зі змістом категорій добро”, добротворення”, зло” і злотворення” та із сутністю й функціями таких основних принципів моралі як егоїзм і альтруїзм, чесність і підлість, доброта і злість тощо. Так, наприклад, під вільнолюбством письменниця розуміла прагнення свободи віри, думки, слова тощо.
Добро- чи злотворчий характер задумів й намірів слів, дій і вчинків диктується, як правило, юнацьким максималізмом та духовними константами не тільки героя чи антигероя, а й самої авторки. І тому духовність більшості персонажів носить деяку прямолінійність й навіть схематичність.
По-друге, у драматичних поемах, створених уже естетично й етично зрілою авторкою, окремі риси і характери дійових осіб супроводиться помітним духовним збагаченням або деградуванням: головні дійові особи цих творів уже думають, говорять і діють більш усвідомлено, доводять свої думки та позиції глибше й переконливіше, а позиції етичні й морально визначеніші, відповідні їхнім кінцевим цілям. Та й цілі частіше всього стають не випадковими чи ситуаційними, не стільки особистими (як у творах попередньої групи), а передовсім громадськими чи етнічними (Вавілонський полон”), стан і воля племені (На руїнах”) чи незалежність народу, чи майбутнє нації (в катакомбах”). А тому дійові особи тепер думають і добирають такі слова, жести та особливо вчинки, які заздалегідь підпорядковуються передовсім кінцевим цілям життя, боротьби й діяльності людських спільнот.
У драматичних поемах Леся Українка показує переростання ознак ледачості, пасивності, сліпоти й млявості у рабську покірливість і безвільність. За допомогою роздумів, інохарактеристик драматург показує не тільки, як рабська слухняність визначає поведінку дійових осіб, а й як у безвільних осіб формується злобивість, деспотизм тощо.
По-третє, іще складнішим постає процес творення характерів дійових осіб у драмах Лесі Українки. Тут особисті та суб’єктивні почуття, інтереси, й потреби дійових осіб частіше всього подаються переплетеними або протиставленими громадським, етнічним, національним і народним, а тому майже в кожній із цих п’єс простежується ще складніший процес формування й стабілізації чи деградації рис і характерів більшості головних дійових осіб.
У цих п’єсах Леся Українка подає вже і нетрадиційно багатослівні представлення дійових осіб, і настільки розширені пояснення, описи декорацій та умов та ситуацій, і такі багатослівні ремарки, з яких читач одержує надзвичайно багату інформацію (вже не тільки про супровідні жести, вияви міміки чи пантоміми дійових осіб, скільки про впливовість їхнього оточення, про мотиви мовлення й діяння, а отже, й про принципи та добро- чи злотворчу цілеспрямованість процесу формування, стабілізації чи деградації рис і характерів. Помітною особливістю моралі й етики характеротворення в цьому типі творів Лесі Українки є й те, що авторка нерідко в досить розлогих ремарках сама говорить про наслідки думок і слів дійових осіб, детермінованих і конкретними рисами й характерами дійових осіб.
У драмах Леся Українка звертає основну увагу на такі риси, як егоїзм, егоцентризм, альтруїзм, доброту і злість. Формування зазначених рис проходить складний шлях пошуку критерії добра і зла через млявість, розгубленість, невизначеність. Для цього письменниця використовує значно ширший спектр прийомів: фантазування, характеристика, роздуми, психоаналіз, індивідуалізація мовлення тощо.
Крім того, у драмах Леся Українка майже постійно і обов’язково пов’язує формування характерів дійових осіб з їхньою приналежністю до тієї чи іншої соціальної групи (Осіння казка”, Лісова пісня”). Саме тут, переконує Леся Українка читача в тому, що представникам соціальних верхівок притаманний егоїзм і егоцентризм і що переплетення” моралі, етики (а, отже, й характерів) несе в собі особливі загострення, але не до антагонізму.
А за всім цим проглядається той процес формування та стабілізації морально-етичних і духовних позицій самої авторки, який знаходимо чітко простежений у епістолярній, суто публіцистичній та науковій спадщині останніх десяти років її життя. Як драматург і як справді одухотворена особистість авторка постає надзвичайно активним борцем і за високі принципи моралі, за добро, благо й добротворення людини й дійової особи в ім’я нації, народу й людства взагалі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АвраховГ. Художня майстерність Лесі Українки лірика. К.: Рідна школа, 1964. 233с.
2. АгеєваВ. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. К.: Либідь, 2001. 264с.
3. АникстА. Теория драмы на Западе во второй половине XIX века. М.: Наука, 1988. 505с.
4. АнисимовС. О первоценности морали в структуре человеческой духовности // Вестник МУ. Серия 7. Философия. 2001. №1. С.26-36.
5. Антология мировой философии: В 4т. М.: Мысль, 1971. Т.3. 759с.
6. Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів, 1996. 633с.
7. Аристотель. Сочинения: В 4 т. / Пер. с древнегреч. А.Доватура. М.: Мысль. Т.4. 1983. 830с.
8. Арістофан. Комедії. К.: Дніпро, 1980. 508с.
9. БабишкінО. Осіння казка” Лесі Українки // Вітчизна. 1951. №2. С.158 166.
10. БабишкінО. Драматургія Лесі Українки. К.: Видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1963. 404с.
11. БанацькаН. Християнські мотиви та образи в драматургії Лесі Українки (морально-ціннісні аспекти): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / НАН України; Ін-т літератури ім. Т.Шевченка. К., 2000. 16с.
12. БатаршевА. Психология индивидуальных различий: от темперамента к характеру и типологии личности. М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. 256с.
13. БахтинМ. Собрание сочинений: В 7 т. М.: Изд-во русские словари языки славянской культуры, 2003. Т.1: Философская эстетика 1920г. 960с.
14. БеткоІ. Біблія як джерело ідей у творчості Лесі Українки (Проблемний огляд) // Слово і час. 1991. №3. С.28-36.
15. БеткоІ. Драматична поема Одержима”: проблема морального максималізму // Дивослово. 1995. №2. С.19-21.
16. БичкоА. Леся Українка: Світоглядно-філософський погляд. К.: Український Центр духовної культури, 2000. 186с.
17. БілецькийО. Антична драма Лесі Українки (Кассандра”) // О.Білецький. Вибрані праці: В 2 т. К.: Худ. літератури, 1960. Т.2. С.358-380.
18. БілодідЮ. Духовність: сутність, структура, функція. Житомир: Редакційно-видавничий відділ ІПСТ, 2003. 192с.
19. БілоусН. Стильові особливості моделювання жіночих характерів в українській літературі другої половини XIX початку XX століття: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Київський національний університет імені Т.Шевченка. К., 2005. 20с.
20. БоревЮ. Эстетика. М.: Высшая школа, 1988. 511с.
21. БочаровА. Требовательная любовь (концепция личности в современной советской прозе). М.: Художественная литература, 1977. 368с.
22. БуалоН. Поэтическое искусство. М.: Худ. лит., 1957. 229с.
23. БурякБ. Художній ідеал і характер. К.: Дніпро, 1967. 327с.
24. БурякВ. Поетика інформаційно-художньої свідомості. Дніпропетровськ: В-во Дніпропетр. ун-ту, 2001. 392с.
25. БэконФ. Сочинения: В 2т. М.: Мысль, 1977. Т.1. 567с.
26. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Бусел. К.: Ірпінь: ВТФ Перун, 2001. 1440с.
27. ВерхратськийІ. Рецензія на збірку поезій Лесі Українки На крилах пісень” // Діло. 1893. №88. С.1-2; №89. С.2-3.
28. ВинниченкоВ. Про мораль пануючих і мораль пригноблених // Наш час. 1910. Ч.9-10. С.451-479.
29. ВладимировС. Действие в драме. М.: Искусство, 1972. 159с.
30. ВойтюкА. Проблеми творчості Лесі Українки. Дрогобич: Коло, 2001. 74с.
31. ВоронаГ. До питання про світогляд Лесі Українки // Наукові записки Сумського пед. ін-ту. 1951. Т.II. С.3-28.
32. ВоронийМ. Твори. К.: Дніпро, 1989. 687с.
33. Всемирная философия. XX век / Авт.-сост. А.Андриевский. Мн.: Харвест, 2004. 832с.
34. ГадамерГ. Герменевтика і поетика. Вибрані твори. К.: Юніверс, 2001. 288с.
35. ГаджиловаГ. Творча генеза тексту драми Лесі Українки Руфін і Прісцілла” та особливості характеротворення // Слово і час. − 2001. − №4. − С.51-57.
36. ГаджиловаГ. Драма Лесі Українки Руфін і Прісцілла”: проблематика, поетика, становлення тексту: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / НАН України; Інститут літератури ім.Т.Шевченка. К., 2001. 18с.
37. ГаличО., НазарецьВ., ВасильєвЄ. Теорія літератури. К.: Либідь, 2001. 488с.
38. ГегельГ. Эстетика: В 4 т. М.: Искусство, 1969. Т.2. 325с.
39. ГнатюкВ. Замітка про вихід збірки Відгуки” // ЛНВ. 1902. Т.18. Кн.6. С.40.
40. ГоббсТ. Избранные произведения: В 2 т. М.: Мысль, 1965. Т.1. 583с.
41. ГозенпудА. Поетичний театр (Драматичні твори Лесі Українки). К.: Мистецтво, 1947. 301с.
42. ГоловатыйН. Социология молодёжи. К.: МАУП, 1999. 224с.
43. ГоловахаІ. Суспільно-політичні і філософські погляди Лесі Українки. К.: Політична література, 1953. 208с.
44. ГораційК. Твори: Пер. з лат. К.: Дніпро, 1982. 254с.
45. ГорболісЛ. Парадигма народнорелігійної моралі в прозі українських письменників кінця XIX початку XX ст. Суми: Козацький вал, 2004. 200с.
46. ГорболісЛ. Проблема збереження довкілля в морально-етичному вимірі драми-феєрії Лесі Українки Лісова пісня” // Філологічні науки: Зб. наук. прац. Ч.1. Суми: СумДПУ ім. А.Макаренка, 2007. С.76-81.
47. Гром’якР. Громадянськість і професіоналізм (Соціальна відповідальність критики). К.: Радянський письменник, 1986. 204с.
48. ГрудницькаМ. По сторінках рукописів Лесі Українки // Радянське літературознавство. 1948. №9. С.107-118.
49. Гуманістична психологія: Антологія: В 3-х т. Т.2: Психологія і духовність . К.: Пульсари, 2005. 279с.
50. ГуменюкВ. Шлях до Одержимої”. Творче становлення Лесі Українки драматурга. Монографія. Сімферополь: Таврія, 2002. 232с.
51. ГуменюкВ. Старицький-драматург попередник Лесі Українки // Гуманітарні науки. 2003. №1. С.44-47.
52. ГундороваТ. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297с.
53. ГусакН. Проблема морального вибору у світоглядній орієнтації В.Винниченка. К.: Знання, 1998. 22с.
54. Г’ЮмД. Трактат про людську природу: Спроба запровадження експериментального методу міркування про об’єкт моралі. К.: Всесвіт, 2003. 552с.
55. ДейчА. Леся Украинка. Критико-биографический очерк. М.: Детская литература, 1954. 175с.
56. ДемськаЛ. Проблема індивідуальної свободи в драматургії Лесі Українки: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / НАН України; Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка К., 2000. 17с.
57. Дем’янівськаЛ. Конфлікт і його художня реалізація в драматичних поемах Лесі Українки (Одержима”, Вавілонський полон”, На руїнах”) // Художньо-естетичний аналіз творів української літератури: Зб. наук. праць / За ред. Ю.Кобицького. К., 1981. С.20-33.
58. Дем’янівськаЛ. Українська драматична поема. К.: Вища школа, 1984. 158с.
59. Дем’янівськаЛ., СеменюкГ. Українська радянська драматургія. К.: Вища школа, 1987. 158с.
60. ДидроД. Сочинения: В 2 т. М.: Мысль, 1986. Т.1. 592с.
61. ДобролюбовН. Избранное. М.: Искусство, 1986. 432с.
62. ДодоновБ. Направленность, характер и типичные переживания человека // Вопросы психологии. 1970. №1. С.28-38.
63. ДончикВ. Єдність правди і пристрасті: Літературно-критичні статті. К.: Радянська школа, 1981. 269с.
64. ДрагомановМ. Літературно-публіцистичні праці: В 2 т. К.: Наукова думка, 1970. Т.2. 592с.
65. Драй-ХмараМ. Поема Лесі Українки Віла-посестра” на тлі арабського та українського епосу // Драй-ХмараМ. Вибране. К.: Дніпро, 1989. С.367-439.
66. Древнекитайская философия. Собрание текстов: В 2 т. М.: Мысль, 1972. Т.1. 363с.
67. Древнекитайская философия. Собрание текстов: В 2 т. М.: Мысль, 1973. Т.2. 384с.
68. ДушенкоК. Мысли и изречения древних с указанием источника: Древние греки. Древние римляне. Библия. Учителя церкви. Мудрецы Талмуда. М.: Эксмо, 2003. 800с.
69. ЄвшанМ. Леся Українка // Сучасність. 1996. №3-4. С.133-136.
70. Египетская мифология: энциклопедия / Пер. с англ. Д.Воронина. М.: Эксмо, 2002. 592с.
71. ЖилаВ. Прометеївські образи й мотиви творчості Лесі Українки // Сучасність. 1993. №4. С.118-127.
72. ЖулинськийМ. Як розбудити розум, що заснув // Українська мова та література. 1996. 28 березня С.5.
73. ЖулинськийМ. Людина як міра часу: Концепція людини і проблема характеру в сучасній радянській літературі. К.: Дніпро, 1979. 276с.
74. ЖулинськийМ. Заявити про себе культурою. К.: Генеза, 2001. 680с.
75. ЖулинськийМ. Іван Франко: душа, дух, духовність, або Що визначає суспільний поступ // СіЧ. 2007. №1. С.37-50.
76. ЖуравськаІ. Леся Українка та зарубіжні літератури. К.: АН УРСР, 1963. 231с.
77. ЗабужкоО. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. К.: Факт, 2007. 640с.
78. Загальна психологія / За заг. ред. С.Максименка. Вінниця: Нова книга, 2004. 704с.
79. Залеська-ОнишкевичЛ. Прагматична поема Лесі Українки У пущі” як твір модерної літератури // Вісник АН України. 1992. №10. С.50-54.
80. Зарубежная эстетика и теория литературы XIX-XX вв. Трактаты, статьи, эссе. М.: Моск. ун-т, 1987. 495с.
81. ЗборовськаН. Моя Леся Українка. Есей. Тернопіль: Джура, 2002. 228с.
82. ЗеровМ. Українське письменство. К.: Основи, 2003. 1301с.
83. Зороастр Зора Тустра. Жизненный путь провозвестника в Иране. Воспринято под воздействием Абд-ру-шина в силу особого дара одного из призванных к сему. 1-е изд. Авторизованное издание «Zoroaster», Германия, 1994. 279с.
84. Искусство в мире духовной культуры. К.: Наукова думка, 1985. 240с.
85. ІгнатенкоМ. Леся, ми і європейська культура XX ст. // СіЧ. 1995. №3. С.49-54.
86. Історія української літератури. Кінець XIX − початок XX ст.: У 2 кн.: Підручник / За ред. проф. О.Гнідан. К.: Либідь, 2005. Кн.1. 624с.
87. Історія української літературної критики та літературознавства: Хрестоматія: У 3 Кн. К.: Либідь, 1998. Кн.2. 352с.
88. ІщукА. Леся Українка. К.: Держвидав, 1950. 115с.
89. КармазінаМ. Леся Українка. К.: Альтернативи, 2003. 416с.
90. КаспрукА. Леся Українка. Літературний портрет. К.: Художня література, 1958. 103с.
91. КаспрукА. Українська поема кінця XIX початку XX століття. − К.: Наукова думка, 1973. − 246с.
92. КисельовІ. Конфлікти та характери. Питання розвитку української радянської драматургії. М.: Радянський письменник, 1953. 306с.
93. КиселевЙ. Герой и обстоятельства. М.: Советский писатель, 1962. 212с.
94. КлочекГ. У світлі вічних критеріїв. Про систему критеріїв оцінки лі