ЕВОЛЮЦІЯ ПОЕТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ КАЗИМЄЖА ВЄЖИНСЬКОГО (ВІТАЛІЗМ, КАТАСТРОФІЗМ, УНІВЕРСАЛІЗМ)

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

УДК 821.162.1

КОЧЕГАРОВА СТЕПАНІЯ ІГОРІВНА

ЕВОЛЮЦІЯ ПОЕТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ КАЗИМЄЖА ВЄЖИНСЬКОГО
(ВІТАЛІЗМ, КАТАСТРОФІЗМ, УНІВЕРСАЛІЗМ)

10.01.03 література слов’янських народів

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
член-кореспондент НАН України,
доктор філологічних наук, професор
Радишевський Ростислав Петрович

Київ ‑ 2009

ЗМІСТ

ВСТУП4

І РОЗДІЛ
ПОЛЬСЬКО-РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІ КОНТЕКСТИ ПОЕТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ КАЗИМЄЖА ВЄЖИНСЬКОГО РАННЬОГО ПЕРІОДУ16
1.1.Генеалогія віталістичних віршів К.Вєжинського.16
1.1.1.Новаторство Скамандру”17
1.1.2.Лірика Л.Стаффа і поетичний дебют К.Вєжинського: спільне й відмінне21
1.1.3.Діонісійство у творчості Ю.Тувіма, Я.Івашкевича та К.Вєжинського26
1.2.Творчість К.Вєжинського і російська поезія початку ХХ століття37
1.2.1.Екзистенційні мотиви у віршах К.Вєжинського й О.Блока37
1.2.2.Віталістична модель світу у поезії К.Вєжинського та І.Сєвєряніна..41
1.2.3.Інтимний дискурс віршів К.Вєжинського, О.Блока і В.Брюсова..48
1.3.Лірика К.Вєжинського та українська поезія початку ХХ століття54
1.3.1.До типології віталізму та гедонізму в ранній поезії К.Вєжинського та П.Тичини55
1.3.2. Творення міфу” у поезії К.Вєжинського і Б.І. Антонича59
ІІ РОЗДІЛ
СВОЄРІДНІСТЬ ТВОРЧОЇ ЕВОЛЮЦІЇ КАЗИМЄЖА ВЄЖИНСЬКОГО У ДОВОЄННИЙ І ВОЄННИЙ ПЕРІОДИ72
2.1.Образно-стильові трансформації поетичних збірок Розмова з пущею” (1929), Фанатичні пісні” (1929), Гіркий урожай” (1933)......72
2.1.1.Дуалізм поетичного Я” у творчості 1929 1933 рр.72
2.1.2.Урбанізм поезії К.Вєжинського: еволюція мотиву..76
2.1.3.Катастрофічна візія світу у віршах К.Вєжинського 1929 1933 рр...83
2.2.Трагічна свобода” поетична історіографія” чи романтичний міф88
2.3.Рецепція культури у збірці Кургани”...93
2.4.Топіка і символіка збірок періоду війни99
2.4.1.Тематична поліфонія першої частини збірки Троянда вітрів”.......99
2.4.2.Воєнні мотиви у творах 1939 1946 років ..105
2.4.3.Християнська символіка поезії К.Вєжинського..114
ІІІ РОЗДІЛ
УНІВЕРСАЛІЗМ ЕМІГРАЦІЙНОЇ ПОЕЗІЇ К.ВЄЖИНСЬКОГО...........................120
3.1. Художні особливості хронотопу..........................................................................120
3.2. Модель світобудови у повоєнних віршах............................................................134
3.2.1. Тема людини і смерті................................................................................135
3.2.2. Архетип землі............................................................................................145
3.2.3. Пантеїстична візія природи......................................................................147
3.2.4. Роль поезії і культури...............................................................................153
3.3. Сатиричні домінанти збірки Чорний полонез”.................................................163
3.4. Жанрово-строфічне розмаїття творів К.Вєжинського..166

ВИСНОВКИ.177
Список використаних джерел...183

ВСТУП

Творча індивідуальність поета не повинна сприйматися як статична сукупність прийомів, правил і закономірностей, навпаки це система, яка еволюціонує, і цей процес включає у себе своєрідність таланту письменника, його світогляд, творчу мету, пафос, естетичні ідеали, художній метод, стиль, жанровий діапазон, характер героїв і навіть можливого читача. Важливим є не стільки виокремлення всіх вище названих елементів, скільки виявлення їх взаємозв’язків, моментів взаємопроникнення, їх динаміки. Саме тут виникає те, що прийнято називати неповторністю, своєрідністю, особливістю, індивідуальною манерою письменника. В.М.Жирмунський, пишучи про розвиток духовної культури і її художнього стилю зокрема, наголошував, що еволюція тісно пов’язана як зі зміною художніх завдань, естетичних навиків і смаків, так і всього світовідчування епохи [39; 37]. Використання твердження, яке стосується розвитку культурного процесу в цілому, у стосунку до творчості окремого її представника може здаватися дискусійним, однак поетична еволюція К.Вєжинського, як і його біографія, дають уявлення про шляхи розвитку і судьби цілого літературного покоління еміграційного.
Творчість К.Вєжинського (1894 1969) відомого польського поета, прозаїка, есеїста пройшла складний шлях змін: від життєлюбних віталістичних постулатів до універсального осмислення буття, катастрофічних візій, автоіронічного прозріння”.
Розглядаючи динаміку формування та процес становлення К.Вєжинського як поета, ми враховували ті чинники, які стали рушієм його творчого розвитку, серед них немаловажна роль належить історично-політичним подіям (Перша і Друга світові війни та їх наслідки), літературно-філософським уподобанням, врешті-решт особистісному фактору. Так вже склалося, що життєві колізії долі К.Вєжинського завжди йшли у парі з його музою. Теми, мотиви, образи поет часто черпав безпосередньо із життя, яке його оточувало. Тому доцільно зробити невеликий екскурс у біографію письменника.
Народився у м.Дрогобичі, що на Львівщині, початкову освіту здобув у Стрию, потім навчався у Кракові, Відні і Львові. Після вибуху Першої світової війни прагнув вступити до Східного легіону польських військ, але потрапив до лав австрійської армії.
З липня 1915 року К.Вєжинський у російському полоні. Більш ніж два роки він перебував у далекій Рязані, звідки у 1918 році вирішив тікати. Так молодий поет потрапляє у розбурханий національною революцією Київ. Оптимістична романтика, яка панувала тоді в столиці України, не залишили його байдужим до подій, що відбувалися навколо: він писав і друкував вірші, брав участь у діяльності таємної організації ПОВ (Polska Organizacja Wojskowa) і з її допомогою переїхав до Варшави. Столиця була осередком культурного життя Польщі і К.Вєжинський став активним його учасником: спочатку як співробітник часопису Pro arte et studio”, а згодом, як один із представників літературної кав’ярні Pod picadorem”, де в ті часи збиралася варшавська богема.
Важливою подією у житті письменника стало створення поетичної групи Скамандер”. Це був період його творчої ініціації, час формування талановитої особистості, яка під впливом певних зовнішіх факторів (закінчення війни, втечі з полону, здобуття Польщею незалежності) і внутрішніх уподобань (захоплення пезією Л.Стаффа, слідування скамандритським” нормам) стала писати віталістичні вірші. Одна за одною появилися збірки Весна і вино” (1918) та Горобці на даху” (1919), які не тільки мали величезний успіх у читачів, а й підтвердили появу нового непересічного таланту у польській міжвоєнній поезії.
Окрім літературної діяльності К.Вєжинський активно займався журналістикою: редагував рівненський тижневик Українське слово”, а згодом Dziennik Kijowski” (Київський щоденник”) у Києві. Поет багато подорожував, працював редактором і театральним критиком.
З початком Другої світової війни К.Вєжинський у складі працівників Польської газети” був евакуйований до Львова, звідти потрапив до Франції, а згодом, у 1941 році, через Португалію і Бразилію, перебрався до США. На 1943 рік він вже був відомим літературним і громадським діячем, автором багатьох поетичних збірок Весна і вино”* (Wiosna i wino, 1918), Горобці на даху”(Wróble na dachu, 1919), Велика Ведмедиця” (Wielka Niedźwiedzica, 1923), Щоденник кохання” (Dziennik miłości, 1925), Олімпійський лавр” (Laur olimpijski, 1927), Розмова з пущею” (Rozmowa z puszczą, 1929), Фанатичні пісні” (Pieśni fanatyczne, 1929), Гіркий урожай” (Gorzki urodzaj, 1933), Трагічна свобода” (Wolność tragiczna, 1939), Кургани” (Kurhany, 1938), Варшавський барбакан” (Barbakan Warszawski, 1940), Земля-вовчиця” (Ziemia-Wilczyca, 1941), Троянда вітрів” (Róża wiatrów, 1942), а також збірки оповідань про події Першої світової війни Межі світу” (Granice świata, 1933), зібрань есе У гардеробі духів. Театральні враження” (W garderobie duchów. Wrażenia teatralne, 1938) і критичного дослідження Про Болеслава Лесьмяна” (O Bolesławie Leśmianie, 1939). У 1943році ним була видана літературна розвідка Сучасна польська еміграційна література” (Współczesna literatura polska na emigracji). Весь цей період К.Вєжинський перебував у пошуку тих поетичних форм і засобів, які б виражали його творчу індивідуальність ранній віталізм і воєнна риторика не передавали всієї складності світовідчувань автора.
Після війни, не погодившись з територіально-політичними змінами, які трапилися у Польщі, він вирішив залишитися у США. В еміграції К.Вєжинський видав книгу оповідань Побоїще” (Pobojowisko, 1944), відомий роман Життя Шопена” (Życie Chopina, 1953), поетичні збірки Хрести і мечі” (Krzyże i miecze, 1946), Мірка маку” (Korzec maku, 1951), Сім підков” (Siedem podków, 1954), Тканина землі” (Tkanka ziemi, 1960), Скриня на плечах” (Kufer na plecach, 1964), Чорний полонез” (Czarny polonez, 1968) і посмертно вийшли у світ Сон-мара” (Sen-mara, 1969), мемуари Циганським возом. Міста. Люди. Книги” (Cyganskim wozem. Miasta. Ludzie. Książki, 1966), Моя приватна Америка” (Moja prywatna Ameryka, 1966). Американська культура була далекою від тих традицій, які формували світогляд поета. Знаючи, що до Польщі повернення немає, він перебрався до Європи і поселився спочатку в Римі, а згодом у Лондоні, де й помер 13 лютого 1969 року. У 1978 році К.Вєжинського було перехоронено у Варшаві.
У Польщі творчість К.Вєжинського почали розглядати в 1970-х рр. минулого століття. Вона була предметом аналізу як у загальних роботах з історії польської літератури, так і в окремих монографічних дослідженнях. Зразу ж зазначимо, що увагу критиків, як правило, привертала повоєнна поезія автора Мірки маку”, воєнна ж його лірика і вірші так званого скамандритського періоду” користувалися не такою прихильністю, за винятком загальних робіт, присвячених діяльності Скамандру”.
Відгуки на творчість К.Вєжинського появлялися у різноманітних еміграційних (а до 1939 року і польських) часописах, здебільшого у Літературних новинах” (Wiadomościach Literackich). Найбільш цінними з пізнавального кута зору, на наш погляд, є роботи Т.Терлецького, В.Кубацького, К.Вики, К.Заводзінського та інші. У них автори по-різному намагалися визначити особливості художньої самобутності поета, але масштаб статті чи рецензії не дозволяв їм зробити глибшого аналізу, за винятком, може, робіт Т.Терлецького, у яких робиться спроба інтерпретації образів поетичниго світу К.Вєжинського, аналізуються особливості поетичного стилю автора, розглядаються зміни у поетиці його повоєнних віршів.
Першу, найбільш розгорнуту оцінку поезія автора Весни і вина” отримала в Лондоні, де у 1963 році окремою книгою вийшло невелике дослідження Я.Белятовича Велика пригода життя. Про поезію К.Вєжинського”(Wielka przygoda życia. O poezji Kazimierza Wierzyńskiego). У ній автор вперше звернув увагу на еволюцію художнього образу поета, намагався виділити специфіку його розвитку, а також зробив спробу порівняння ранніх віршів поета з повоєнними, еміграційними. Висновки, зроблені Я.Белятовичем, дали поштовх дискусії про наявність/відсутність еволюції у творчості К.Вєжинського.
У 1969 році знову ж у Лондоні виходить книга Пробитий світлом”. Прощання з Казимєжем Вєжинським” (Przebity światłem. Pożegnanie z Kazimierzem Wierzyńskim). Це добірка статей, які вже були раніше опубліковані в різноманітних еміграційних часописах, а також спогади його друзів і знайомих. Книга містить багатий біографічний матеріал, який допомагає краще зрозуміти творчу особистість поета, але, оскільки вона видана як своєрідний некролог, пам’ятний збірник, то нових критично-пізнавальних зауважень віднайти у ній не вдається.
Важливим кроком вперед у дослідженні поезії автора Чорного полонеза” став третій том Студій і досліджень” (Studia i rozprawy) М.Длуски (Краків, 1972), де у восьми ґрунтовних наукових статтях детально описано особливість його поетичної манери, дано оцінку творчості, проаналізовано художньо-естетичні особливості як окремих віршів, так і творчого процесу в цілому. Багато уваги М.Длуска приділила аналізові поетичної мови і структури вірша. Ці дослідження і сьогодні становлять неабияку цінність для всіх, хто цікавиться творчістю автора Сну-мари”. Водночас, ця робота є першим науковим фаховим представленням поезії К.Вєжинського польським читачам. Більше того, вона проторувала шлях для нових досліджень. Вже у 1975 році під керівництвом М.Длуски виходить монографія Й.Дудек Лірика Казимєжа Вєжинського 1951 1969 років”(Liryka Kazimierza Wierzyńskiego 1951 1969 lat), присвячена еміграційній творчості поета. Авторка вникливо проаналізувала повоєнну спадщину поета, із шести поетичних збірок, які вийшли у Лондоні, Парижі і Нью-Йорку, починаючи з 1951 року, дослідниця розглянула лише п’ять. Зрозуміло, що з цензурних міркувань у роботі не було згадано збірку Чорний полонез”. Не зважаючи на це, Й.Дудек вдалося визначити не лише основні риси повоєнної поезії, серед яких пристальну увагу звернено на тематичний і мотивний склад віршів, образну структуру, жанрову специфіку, а й подати це все у порівнянні з ранньою поезією автора. Дослідниця звернула увагу читачів на ті зміни, які відбувалися у творчості поета в поствоєнний період, акцентуючи увагу на результаті чого й вимагала тема її дослідження. Звичайно, ігнорування такої екстраваґантної” збірки поета як Чорний полонез” не дає повного представлення специфіки поетичного набутку К.Вєжинського, але заслуга цієї роботи полягає в тому, що авторці вдалося висунути низку перспективних напрямів і проблем подальшого вивчення творчості поета.
Наступне десятиліття про автора Мірки маку” згадували лише в поодиноких статтях, серед них варті уваги спогади Я.Івашкевича Дебют Вєжинського” (Życie Warszawy, 1975), у 1976 році появляються зразу ж дві статті К.Дибчака Забава як джерело поезії” (Teksty, №1) і П.Дибеля Майстер світла і теряви” (Więź”, №11), виходять листи М.Домбровської до К.Вєжинського, опубліковані у варшавській Культурі” 1978 року, а також невелика робота В.Лігензи Природа, слово і культура в пізній ліриці К.Вєжинського”, надрукована у його збірнику Письменник на чужині” (Вроцлав, 1985р.). Ще одна стаття, яку ми не можемо обійти увагою, це Діонісійсько-аполлонська антиномія у ранній поезії Казимєжа Вєжинського” Т.Терлецького. У ній дослідник не лише порушив ряд проблем, які потребують глибшого розгляду, зокрема про взаємозв’язок ранньої лірики автора Весни і вина” з російською поезією початку ХХ століття, а також зробив акцент на будові і формі раннього вірша К.Вєжинського, підкресливши тим самим важливість ранніх поетичних проб як для дослідження механізмів поетичної еволюції автора Весни і вина”, так і для розуміння художньої своєрідності творчості поета в цілому.
З 1980-х рр. у Катовіцах під керівництвом проф. Й.Опацького виходить ціла серія наукових робіт, присвячених діяльності Скамандра”, кожен новий випуск приурочено діяльності одного зі скамандритів” п’ятий том, який вийшов у світ 1986 року, розглядає творчість К.Вєжинського. У ньому молоді дослідники зробили спробу цілісного огляду творчості автора Сну-мари”, вони проаналізували такі забуті” томи як Щоденник кохання” (Р.Цудак Щоденник і любов. Про Щоденник кохання К.Вєжинського”), Кургани” (Х.Одрозек У пастці міфотворства. Концепція індивіда в Курганах” Казимєжа Вєжинського в аспекті міфу про романтичного героя”), вперше увагу дослідників привернула збірка воєнних віршів Хрести і мечі”(А.Венгжинякова Хрести і мечі. Студія про два шляхи піднесення над поразкою”), окремі дослідження присвячено еміграційним віршам (З.Марцінув З Америки до Європи. Про еміграційну поезію Казимєжа Вєжинського”), і навіть театральним рецензіям (У.Ковальська В Гареробі духів” Казимєжа Вєжинського”). Знову проігноровано вірші Чорного полонеза”. Брутальний стиль, який вибрав автор для свого Полонеза” і політична забарвленість збірки вважалися не вартими уваги. Дане видання, хоч і заповнило деякі прогалини у дослідженні творчості автора Мірки маку”, проте в силу того, що це не монографічне дослідження, а збірка наукових розвідок, то цілісної картини творчості представлено не було.
У 1990-х рр. твори К.Вєжинського починають видавати у Польщі, одна за одною виходять збірки його віршів і прози, піднімається питання про зібрання і видання повного творчого набутку автора [141]. Серед літературознавчих досліджень варто відмітити передмови К.Дибчака до Вибраних віршів” (1991) із серії Національної бібліотеки і В.Смаща до двотомного видання Зібраних поезій”(1994), зібрання статей З.Андреса Казимєж Вєжинський. Дослідження творчості” (1997). У них охарактеризовано мотиви і домінуючі образи як окремих віршів так і збірок, біографічний підхід при інтерпретації переростає у психологічний, дослідники прямують від біографічних фактів до розуміння художнього світу, до реконструкції творчої психології їх творця. Спробою такого аналізу є робота відомої польської дослідниці А.Насіловської Казимєж Вєжинський”, де авторка вперше звертається до всієї творчої спадщини поета, не оминаючи ні його прозових творів, ні замовчуваного всіма Чорного полонеза”. Правда, ця робота має дещо популярний характер, оскільки головною метою автора було представлення творчості поета широкому колу читачів.
На початку нашого століття зацікавлення творчістю поета оживилося. Свідченням цього є поява аж трьох монографій, серед яких компаративістичне дослідження вже згадуваної Й.Дудек Поетика Вільяма Єйтса і Казимєжа Вєжинського” (2001), у якій авторка акцентує увагу на порівнянні вірша К.Вєжинського П’ята пора року” і поезії Вежа” англійського автора. Ця робота є перекладом англомовного видання 1993 року.
Два найновіші дослідження молодої полоністики з Познані А.Ридз Про повоєнну поезію Казимєжа Вєжинського” і відомого літературознавця з Катовіц З.Марцінува У щасті і в тривозі: екзистенційні мотиви в творчості Казимєжа Вєжинського” появилися у 2004 році (невідомо, випадково чи ні) у 110 річницю з Дня народження поета і знову ж таки (про що свідчать вже самі назви робіт) присвячені повоєнній творчості автора Мірки маку”. Зокрема, А.Ридз охарактеризувала основні мотиви повоєнної творчості К.Вєжинського, вокремила художні домінанти і образи; З.Марцінув проінтерпретував творчість поета крізь призму філософії екзистенціалізму, виокремивши екзистенційні модуси і проблеми.
Українські дослідники до творчості К.Вєжинського зверталися нечасто. М.Ільницький у статті Філософія Бронзових м’язів”. Порівняльна характеристика спортивних віршів Казимєжа Вєжинського і Богдана-Ігоря Антонича” та Н.Лисенко-Єржиківська у роботі До української рецепції Казимира Вєжинського” (РІЧ”, № 12; 2004р.) розглянули поезію польського лірика у порівнянні з творчістю українських поетів (Б.-І.Антоничем та Є.Маланюком).
Зробивши короткий огляд літератури, присвяченої нашій проблеми, варто узагальнити, що накоплений досвід наукового дослідження поетичної спадщини К.Вєжинського висуває низку перспективних напрямів і проблем подальшого вивчення творчості поета. Помітно те, що серед поставлених ключових питань присутні не стільки загальновизнані висновки, скільки протилежні і суперечливі твердження. Це стосується і питання про творчу еволюцію письменника. З одного боку, визнано, що зміни в поезії автора помітні, а з іншого стверджено, що його поетична творчість відображає різні, але статичні погляди на світобудову. На наш погляд, творча еволюція передбачає увагу до особистісного розвитку, коли життя і естетична діяльність сприймаються як творення світу поетичної індивідуальності. Дана робота є спробою представлення поезії К.Вєжинського в її розвитку, що дасть можливість визначити природу і механізми еволюційних змін.
Актуальність теми дослідження викликана необхідністю вивчення поезії К.Вєжинського саме через призму еволюції, яка є універсальною парадигмою для дослідження творчості поета як предмета цілісного аналізу (в єдності автора і його художньої практики), вона визначається динамікою онтологічних основ особистості остання творить своє буття (і відповідно) свій художній світ. Вивчення творчої еволюції письменника ‑ це не лише виконаний у певній послідовності розгляд головних (а тим більше всіх) творів автора. Творча еволюція це, насамперед, процес формування принципів поетики митця. Зрозуміло, що він триває до кінця творчої діяльності письменника, однак, його характер з роками зазнає суттєвих змін. У поезії К.Вєжинського перетнулися багатовимірні, іноді зовсім протилежні типи художнього мислення, які спричинили певні модифікаційні зміни не лише у авторському світогляді, а й у поетиці і манері його письма. Якщо порівняти ранні вірші поета (зі збірок Весна і вино”, Горобці на даху”) із віршами кінця 1930-х рр. (Трагічна свобода”, Кургани”) і з його еміграційною творчістю, то можна простежити, наскільки явними були ці зміни. Абстрагувавшись від біографічної субстанції” їх автора, читач вважатиме, що перед ним творчість не двох, а навіть трьох абсолютно різних поетів.
Крім того, в Україні майже відсутні дослідження, присвячені поезії К.Вєжинського, український читач практично не знайомий ні з багатою мистецькою спадщиною Вєжинського-поета, есеїста, прозаїка, ні з біографією самого автора. Згадки про нього в українських наукових часописах випадкові і нечасті, перекладів немає, не зважаючи на те, що світогляд майбутнього відомого польського письменника і публіциста формувався на українській землі, він ніколи не залишався байдужим до подій нашої історії та літератури, часто звертався до українських тем і образів у своїх творах, редагував українські часописи.
Творча спадщина К.Вєжинського є надбанням не лише польської літератури, вона належить світовій культурі, є її складовою. Проблеми, до яких звертався автор у творах, мають глобальний характер, а образи помітні своєю нетиповістю і неповторністю.
Зв’язок роботи з науковии програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з науковою темою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації” (Державний реєстраційний номер 06БФ044-01), а також здійснена у межах підтеми Українсько-слов’янський мовно-літературний дискурс”, яка реалізується кафедрою полоністики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета дисертації розкриття закономірностей та особливостей поетичної еволюції К.Вєжинського.
У роботі були поставлені наступні завдання:
- простежити специфіку творчої еволюції, зумовленої становленням і розвитком буттєвих уявлень поета і його художньої системи;
- розглянути механізми світоглядних переорієнтацій у творчості К.Вєжинського, зумовлених суспільними та історичними подіями;
- шляхом порівняльного аналізу поезії К.Вєжинського та інших авторів, близьких за манерою, з’ясувати, як літературне оточення впливає на творчий розвиток поета; дослідити типологічні взаємозв’язки;
- визначити домінантні художньо-естетичні засоби та прийоми моделювання поетом художнього світу;
- виявити традиційні, а також новаторські віяння, що практикувалися поетом та мали неабиякий вплив на розвиток його художнього мислення; виразити співвідношення між ними, визначити їхню роль у формуванні світобачення й естетичного ідеалу поета в період 1920 1960-х рр.;
- застосовуючи результати дослідження еволюційних змін у поезії К.Вєжинського, запропонувати періодизацію його творчості.
Об’єкт дослідження поетичні твори К.Вєжинського, які увійшли до збірок Весна і вино” (Wiosna i wino, 1919), Горобці на даху” (Wróble na dachu, 1921), Велика Ведмедиця” (Wielka Niedźwiedzica, 1923), Щоденник кохання” (Pamiętnik miłości, 1925), Олімпійський лавр” (Laur olimpijski, 1927), Фанатичні пісні” (Pieśni fanatyczne, 1929), Розмова з пущею” (Rozmowa z puszczą, 1929), Гіркий врожай” (Gorzki urodzaj, 1933), Трагічна свобода” (Wolność tragiczna,

bibliography

ВИСНОВКИ
Казимєж Вєжинський був автором 22 збірок, не враховуючи прозової і публіцистичної спадщини. Його поезія пройшла доволі тривалий і складний шлях розвитку. У даній роботі ми спробували окреслити основні напрями творчої еволюції поета, виділити і охарактеризувати основні її етапи, причини і передумови їх виникнення.
У трьох розділах ми намагалися простежити розвиток поезії К.Вєжинського, розділивши її на три періоди: перший ранні вірші, написані до 1929 року, у яких сфера емоцій ліричного я” визначається пошуком взаємозв’язку внутрішнього світу людини з зовнішнім. Прототипом ліричного героя часто виступає сам автор, який розповідає про оточуючий світ і природу у вітальному контексті.
Творчість перших п’яти збірок ми розглянули у контексті польської, української та російської літератур. Такий вибір не випадковий. По-перше, ранні вірші К.Вєжинський творив у період свого перебування в Росії, Україні та Польщі, по-друге, поетика цих творів була витримана не тільки в дусі Скамандра” у ній можна відшукати відгомін деяких творчих уподобань автора (наприклад, поезії Л.Стаффа, І.Сєвєряніна, О.Блока тощо). Щодо українських контекстів, то нас зацікавила схожість тем і мотивів польського поета з творчістю П.Тичини і Б.-І.Антонича. Ми розглянули поетичну філософію цих поетів, їх концепцію дійсності, естетичні погляди і визначили ті особливості їх світогляду, які були близькі і К.Вєжинському. Компаративістичний підхід дав нам змогу простежити, як впливає мовно-культурне та історичне сусідство на реалізацію схожих тем, образів, мотивів у творчість окремих письменників представників цих культур.
Перша збірка К.Вєжинського Весна і вино”, яка побачила світ 1919 року, принесла йому надзвичайну популярність. Можна сказати, що ця книга була на часі”, адже створена у віталістичному дусі, переповнена енергією і оптимізмом, вона була актуальною в час здобуття Польщею незалежності. А те, що її ліричним героєм став пересічний мешканець міста, простий юнак, яких багато навколо, викликало надзвичайне зацікавлення читачів. Головною темою цього тому є проголошення життя єдиною цінністю, а прагнення до безтурботності і насолоди звучить практично у кожній строфі. Збірка виділяється світлим оптимізом, надзвичайною експресією почуттів радості і щастя, а також сенсуалізмом: такого багатого переліку назв кольорів, запахів, смаків, вражень від дотику, як у Весні і вині”, годі відшукати в інших збірках поета. Домінуючими стали вітальні і діонісійські мотиви, які реалізувалися через образи вина, весни, сонячного ранку, танцю, поезії тощо. Настроєвий тон збірки підсилювали тропи, серед яких постійні епітети: золотий, небесний, хмільний, радісний тощо, незвичайні, гіперболічні порівняння: ліричний герой, як арія повітря; вірш, як срібний корок шампанської душі; недільний полудень порівнюється зі світовою літургією і т.д., і т.п., оксюморони: по білому снігу сію весну; метафори: серця мого золото, в душі щоденне веселе маю свято тощо. Якщо говорити про лексичну організацію цих віршів, то домінують, без сумніву, слова, що позначають рух: танцюю, свищу, їжджу, біжу, шумить, стрибає, вистрибує, фехтує, шукає і багато інших. Все це неабияк посилює радісне емоційне тло збірки.
Наступна збірка Горобці на даху” (1921) теж витримана в емоційній тональності віталізму, але у ній уже появляються мотиви меланхолії, ностальгії, суму. Вони нечасті, але промовисті і свідчать про те, що час весни і вина” теж минає. У цій книзі часто трапляються екскурси в минуле: спогади про дитинство, проведене в маленькому містечку, ліричні подорожі в міфологічний час марок і атласів”. На зміну вибуховій експресії, яка домінувала у першому томі, приходить спокій. Ліричний герой починає задумуватися над таємницями буття, вже не приносить задоволення щоденна безтурботність. Нетиповим” можна назвати вірш Героїка”, у якому автор висловлює нові, близькі до футуризму, погляди на тогочасну літературу. Вірші К.Вєжинського були витримані в стилі Скамандру” і не дуже піддавалися новим впливам.
Було б неправильним вважати, що вся рання поезія автора Горобців на даху” виключно віталістична і діонісійська. Такими можна вважати лише дві перші збірки поета, вірші до яких він старанно підбирав. Але були у автора Весни і вина” твори, де звучали інші цілком протилежні мотиви, до них належали поезії, написані під час Першої світової війни і у російському полоні, які ввійшли до першої частини третьої книги К.Вєжинського Велика Ведмедиця” (1923). У них домінували екзистенційні мотиви, чи не вперше появився образ смерті, зазвучали роздуми над сенсом життя. Ці настрої прямо протилежні тим, які домінували у двох попередніх збірках, утворюють з ними своєрідні опозиційні пари: віра зневіра; оптимізм песимізм; радість сум; творчий порив безнадійна втома, життя смерть тощо. Така полярність характеризує світоглядну еволюцію автора, яка проектується на його творчість. Поет прагне збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя і саме тому в його творчості появляються категорії, які вказують на абсурдність буття (сум, зневіра, тривога, смерть тощо). Війна сприяла тому, що світ мислився як абсурдний, а буття, екзистенція людини це життя для смерті, як єдиної мети і підсумку існування.
У 1925 році вийшла збірка Щоденник кохання”. Любовна тема не була новою для поезії К.Вєжинського. Цього типу вірші були представлені у томі Весна і вино”, проте любов у них трактувалася як випадкова пригода, а не глибоке і тривке почуття (за винятком поезій В сонячному блиску”, Постели своє прекрасне пишне тіло”). К.Вєжинського важко назвати ліриком кохання”. Його інтимний дискурс не відзначається тією іскристою експресією, як наприклад вірші з Весни і вина”. Щоденник кохання” засвідчив поступовий перехід автора від вітального світосприймання і став початком тих змін, які простежаться у подальшій творчості поета.
Збірку Олімпійський лавр” (1927) можна назвати поверненням до класицизму. Артистичним ідеалом стає не демонстрація вітального натуралізму”, а поміркований реалізм. Для цього були свої передумови: революційний воєнний час давно минув, наступив період певної стабілізації як в суспільстві, так і в економіці, у збірці присутні ідеали класицизму поміркованість, рівновага емоцій і розуму, чіткість і лаконічність у висловлюваннях.
Другий період це творчість 1929 1946 рр. Його можна назвати етапом творчого пошуку автора, тому він характеризується протиріччями і хаотичністю у стилі і художній формі творів К.Вєжинського. Зміни, що проявилися у світовідчуванні автора, помітні вже у двох збірках, які вийшли у 1929 році (Фанатичні пісні”, Розмова з пущею”). Сфера почуттів і емоцій ліричного героя помітно розширилась. У його відношенні до дійсності відчувається помітна роздвоєність, яка веде до нового образотворення, побудованого на контрастах. Так, наприклад, представлено образ міста у вище названих збірках: з одного боку це затишне містечко, притулок ліричного героя (Старосвітське зітхання”, Санта-Моніка”), а з іншого місто-молох, в якому панує бруд, смерть, холод (Пісня з середини міста”, Пісня про сірість життя”). У поезії К.Вєжинського спостерігається своєрідний перелом, який зрештою був характерний для всієї творчості міжвоєнного двадцятиліття, а саме: перехід від індивідуалізму до універсалізму, де визначальними стали суспільні теми і мотиви.
Звернення автора до громадянських і політичних проблем набрало особливої гостроти після смерті Ю.Пілсудського. У 1936 році К.Вєжинський видав збірку Трагічна свобода”, яку Я.Лехонь назвав присмерком скамандритського бароко”. Вона стала демонстрацією поетового неоромантизму. Носієм первинної народної культури, життєвої енергії у цих віршах виступив воїн, борець за волю і справедливісь. Характер ідеального героя влучно поєднався з рисами живої людини, створившии таким чином образ народного лідера, проводиря. Форма ліричного я” змінилася більш об’єктивною формою ліричного персонажа, у способі розкриття характеру якого проявився суб’єктивний оціночний момент. Треба зазначити, що настрої віршів, тип аргументації, спосіб мислення самого автора, витримано в романтичному стилі, який підсилюється цитатами і алюзіями з творів А.Міцкевича і Ю.Словацького. Схожим характером відзначається і наступна збірка Кургани” (1938), у якій автор звернувся до романтичних тем і образів, намагався поєднати минуле з сучасністю, порушив ряд суспільних проблем. Культурний текст книги вимагає підготовленорго читача. У цих збірках появився риторично-патетичний стиль, який став домінуючим у воєнних творах К.Вєжинського.
Вірші, написані протягом 1939 1946 рр., приурочені виключно темі Другої світової війни. Їх ліричними героями були не генерали і проводирі, а прості солдати, які б’ються за цілий світ”. Емоційний характер цих творів посилюється за рахунок звертання до релігійної символіки і стилістики. Все частіше виникали жанри молитви”, літанії”, псалм”, знову спостерігалося звернення до канонів романтичної лірики. Після поразки Варшавського повстання і підписання Тегеранського і Ялтинського договорів у віршах К.Вєжинського помітні разючі переміни появилася гостра сатира і сарказм, посилилася катастрофічна візія світу. Риторично-патетичний стиль втратив актуальність. Митець знову постав перед вибором: яким шляхом повинна розвиватися його поезія далі. І він цей вибір зробив: еміграційні вірші поета здивували всіх своєю новизною, джерелом поетичних вражень і натхнення стали для нього природа і мистецтво.
Третій період це повоєнні вірші К.Вєжинського, створені в еміграції протягом 1951 1969 рр. Центральною їх проблемою стала доля людини в універсумі, у постійній взаємодії з природою, культурою, історією, суспільством. Багатовимірне бачення дійсності, представлене у цій поезії, вимагало створення такої поетики, яка могла б у простий спосіб передати складні явища і події. Можливо саме тому автор звернувся до різних поетичних жанрів, що дало йому можливість створити універсальну і в міру об’єктивну візію світу і людини в ньому.
Головною темою збірок Мірка маку” (1951) і Сім підков” (1954) стало мистецтво, особливо поезія. Саме культура, мистецтво трактувалася К.Вєжинським як певний спосіб існування ліричного героя і його взаємодії зі світом. Ідейно-естетична еволюція письменника відобразилась і на структурі вірша, улюбленою формою став вільний вірш, іноді доволі об’ємний, з розгорнутими метафорами (для окремих тропів автор створив цілий значеннєвий контекст). Такою поезією, наприклад, є Мова і земля”, у якій поет зобразив реалістично-символічну візію світу. Вона повністю реалізувалася у віршах наступних збірок. Центральною поезією цього етапу творчості, без сумніву, можна вважати П’яту пору року”, яка стала своєрідним підсумком всієї повоєнної поезії К.Вєжинського, у ній простежується синкретизм ліричних, епічних і драматичних елементів. Складний хронотоп цього вірша (перетин різночасових і різнопросторових площин, а також представлення позачасової і позапросторової сфер) сприяє стиранню меж між внутрішнім і зовнішнім світами, між життям і смертю, причому остання трактувалася як повернення в молодість. Ностальгія теж була важливим мотивом повоєнної лірики польського поета. Часто появлявся відомий з ранньої творчості образ провінційного маленького містечка, який виростав до образу-символу покинутого краю. Ліричний герой сумує не лише за батьківщиною, а й за молодістю, за тією вітальною порою, де ще не було війни, були живі батьки і друзі. Універсалізм, метафоричність, символічність, реалізм, іноді алегорія, гротеск і автоіронія ось основні способи представлення дійсності у віршах 1951 1964 рр.
Прикладом політичної лірики є збірка Чорний полонез” (1968), яка ігнорується дослідниками творчості автора Життя Шопена”. Це пов’язано з саркастичним представленням дійсності і бруталізацією мови. Вона стоїть ніби на марґінесі повоєнної творчості К.Вєжинського, проте є своєрідним прологом до тих змін у світовідображенні автора, які помітні в останньому томі віршів Сон-мара” (1969). У ньому продемонстровано строгість у ставленні до ліричного героя, посилено його конфлікт з дійсністю, появилося протистояння з епохою, сягнув свого апогею катастрофізм. У цій збірці автор звернувся до філософсько-естетичних основ європейської культури, поєднавши їх з ідеями гуманізму. Не зважаючи на песимістичну тональність і контрастність, ключовим словом цього тому є любов, як символ надії і віри, основна рушійна сила культурного поступу.
Орієнтація на кращі зразки європейського письменства та мистецтва інкорпорує К.Вєжинського як письменника в координатну систему європейської літератури і культури загалом.

Список використаних джерел:

1. Андрухович Ю. Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук / Ю.Андрухович. Івано-Фраеківськ, 1996. 24 с.;
2. Антонич Б. І. Велика гармонія / Б.І. Антонич. (Упорядкування, передмова, примітки Дмитра Павличка). [2-е вид.]. Київ: Веселка, 1993. 271 с.;
3. Антонич Б.І. Становище поета. Слово при роздачі літературних нагород дня 31 січня, 1935 / Б.І. Антонич // Назустріч. 1935. № 4. С. 514 518;
4. Барт Р. От произведения к тексту / Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. Москва: Изд. группа «Прогресс», «Универс», 1994. С.413 418;
5. Барт Р. Смерть автора // Избранные работы: Семиотика; Поэтика: [сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К.Косикова] / Р. Барт. Москва: Прогресс, 1989. С. 384 391;
6. Бахтин М. Проблема формы // Работы 20-х годов / М.М. Бахтин. Киев: Next, 1994. 384 с.;
7. Бахтин М. Смысловое целое героя // Работы 20-х годов / М.МБахтин. Киев: Next, 1994. С.224;
8. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе // Вопросы литературы и эстетики / М.М Бахтин. Москва: Художественная литература, 1975. 504с.;
9. Башляр Г. Введение в Библию Шагала // Новый рационализм / Г.Башляр. М.: Прогресс. 1987. С.355;
10. Башляр Г. Мгновение поэтическое и мгновение метафизическое // Новый рационализм / Г.Башляр. М.: Прогресс. 1987. С. 347;
11. Белый А. Апокалипсис в русской поэзии // Критика. Эстетика. Теория символизма: в 2-х т. / А.Белый. Т.1. Москва: Искусство, 1994. С.375 390;
12. Бетко Б. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ початку ХХ століття (монографічне дослідження) / Б.Бетко. Zielona Góra; Kijów, 1999. 160 с.;
13. Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрями / А.Біла. Київ: Смолоскип”, 2006. 463 с.;
14. Блок А. Стихотворения и поэмы / А. Блок. Москва: Эксмо, 2002. 575 с.;
15. Брюсов В. Собрание сочинений в семи томах / В.Брюсов. Москва: Художественная литература, 1973. Т 1. 2550 с., Т.2. 494 с;
16. Будний В. Порівняльне літературознавство: Підручник / В.Будний, М. Ільницький. Київ: Вид. дім Києво-Могилянська академія”, 2008. 430 с.;
17. Булаховська Ю. Павло Тичина і польська література (перекладацький і типологічний аспекти) / Ю.Булаховська // Слов’янські літератури. Доповіді. ХІІІ Міжнародний конгрес славістів. Київ. 2003. С.154 169;
18. Булаховська Ю. Поезія Ю. Тувіма / Ю.Булаховська. Київ: Видавництво АН України, 1960. 146 с.;
19. Булаховська Ю. Проблематика польської сатири 30-50-х років ХХ століття (поезія і художня проза) / Булаховська Ю. Київ: Наукова думка, 1968. 273с.;
20. Булаховська Ю. Про польську поезію першої і другої половини ХХ-го століття. Спільне й відмінне / Ю. Булаховська // Європейський вимір української полоністики [Київські полоністичні студії]. Київ. 2007. С.36 42;
21. Булаховська Ю. Творчість Леопольда Стаффа і стильові пошуки польської поезії першої половини ХХ століття / Булаховська Ю. Київ: Наукова думка, 1970. 198с.;
22. Бураго С. Мелодия стиха (Мир. Человек. Язык. Поэзия.): Монография / С. Бураго. Киев: Collegium, 1999. 350 с.;
23. Ван Гог. // Художественная галерея. Полное собрание работ всемирно известных художников. Т.1. Москва: ДеаГостини, 2007. С.14;
24. Вервес Г. Максим Рильський в колі слов’янських поетів / Г.Вервес. Київ: Наукова думка, 1972. 309 с.;
25. Вервес Г. Ярослав Івашкевич / Г.Вервес. Київ: Наукова думка, 1985. 256с.;
26. Вєдіна В. Сучасна польська проза (до проблеми новаторства) / В. Вєдіна. Київ: Дніпро, 1971. 118 с.;
27. Гайдеґґер М. Гельдерлін і сутність поезії / М. Гайдеґґер // Антологія світової літературно-критичної думки (за ред. М.Зубрицької). [2-ге вид., доповнене]. Львів: Літопис, 2002. С.250 261;
28. Гальченко С. Текстологія поетичних творів П. Г. Тичини [Текст] / С. А. Гальченко. ‑ Київ: Наукова думка, 1990. ‑ 129 с.;
29. Гинзбург Л. О лирике / Л. Гинзбург. Ленинград: Советский писатель, 1974. 407 с.;
30. Гинзбург Л. Структура литературного героя // О литературном герое / Л.Гинзбург. Ленинград: Советский писатель, 1979. С. 89 149;
31. Гинзбург Л. Частное и общее в лирическом стихотворении // Литература в поисках реальности. Статьи. Эссе. Заметки / Л.Гинзбург. Ленинград: Советский писатель, 1987. С. 87 113;
32. Григорьев В. Поэт и слово / В.Григорьев. Москва: Наука, 1973. 456 с.;
33. Грыгар М. Знакотворчество. Семиотика русского авангарда / М.Грыгар. Москва: Академический проект, 2007. 520 с. (Современная западная русистика);
34. Ґадамер Г. Ґ. Батьківщина і мова (1992) // Герменевтика і поетика: Вибрані твори / Г. Ґ. Ґадамер. Київ: Юніверс, 2001. С.188 194;
35. Ґадамер Г. Ґ. Філософія і література (1981) // Герменевтика і поетика: Вибрані твори / Г. Ґ. Ґадамер. Київ: Юніверс, 2001. С.120 144;
36. Ґадамер Г. Ґ. Філософія і поезія (1977) // Герменевтика і поетика: Вибрані твори / Г. Ґ. Ґадамер. Київ: Юніверс, 2001. С.119 126;
37. Еліаде М. Мефістофель і андрогін. Священне і мирське. Міфи, сновидіння і містерії. Мефістофель і андрогін. Окультизм, ворожбитство та культурні уподобання / М. Еліаде. Київ: Видавництво Соломії Павличко Основи”, 2001. С.500;
38. Элиаде М. Сон и Смерть // Аспекты мифа / М. Элиаде. Москва: Академический проект, 2000. С. 122 126;
39. Жирмунский В. Теория литературы. Поэтика. Стилистика / В.Жирмунский. Ленинград: Наука” [Ленинградское отделение], 1977. 404 с.;
40. Жолковский А. К понятиям тема” и поэтический мир” / А.Жолковский, Ю.Щеглов // Труды по знаковым системам. Вып.7. Тарту: Тартуский университет, 1975. С. 143 255;
41. Золян С. Я” поэтического текста: семантика и прагматика (к проблеме (лирического героя) / С.Золян // Тыняновский сборник. Третьи Тыняновские чтения. Рига: Зинантне, 1988. С. 25 30;
42. Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич / М.Ільницький. Київ: Радянський письменник, 1991. 206 с.;
43. Ільницький М. Філософія Бронзових м’язів” (Порівняльна характеристика спортивних віршів Казимєжа Вєжинського і Богдана-Ігоря Антонича) / М.Ільницький // Київські полоністичні студії. Українсько-польські літературні контексти. Збірник наукових праць. Т.ІV. Київ. 2003. С. 326 353;
44. Інґарден Р. Про пізнавання літературного твору / Р.Інґарден / Антологія світової літературно-критичної думки (за ред. М.Зубрицької). [2-ге вид., доповнене]. Львів: Літопис, 2002. С.136 163;
45. Качуровський І. Строфіка / І.Качуровський. Мюнхен: Інститут Літератури. 208 с.;
46. Клюс Э. Ницше в России / Э. Клюс. Москва: Гуманитарное Агенство Академический проект”, 1999. 240 с. (Серия: Современная западная русистика);
47. Козлик І. Категорія буття в аналізі літератури: до проблеми вихідного методологічного постулату сучасного літературознавства / І.Козлик // Наук. праці Кам’янець-Подільського державного університету. Філологічні науки. Вип. 10: у 2-х томах. Т.1. Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2005. С.118 124;
48. Козлик І. Теоретичне вивчення філософської лірики і актуальні проблеми сучасного літературознавства. / І. Козлик. Івано-Франківськ: Поліскан; Гостинець, 2007. 591 с.;
49. Корман Б. Изучение текста художественного произведения / Б.Корман. Москва: Просвещение, 1972. 112 с.;
50. Костенко С. Поетика Павла Тичини. Особливості віршування / С.Костенко. Київ: Вища школа, 1982. 252 с.;
51. Ласло-Куцюк М. Метаморфози місяця // Шукання форми / М.Ласло-Куцюк. Бухарест: Критеріон, 1980. С.15 46;
52. Лотман Ю. Литературная биография в историко-культурном контексте // О русской литературе. Статьи и исследования (1958 1993) / Ю.Лотман. СПб: Искусство-СПб, 1997. С.804 816;
53. Маланюк Є. Душа України / Є.Маланюк // Атенеум. Варшава. 1938. №1;
54. Маринович М. Уникнення Апокаліпсису: шанси та ілюзії / М.Маринович // Ї”: Незалежний культурологічний часопис. 2002. Ч.26. С.32 39;
55. Молчанов В. Философия М.Хайдеггера и проблемы сознания // Философия Мартина Хайдеггера и современность / В.Молчанов. Москва: Наука, 1991. С. 154 161;
56. Моренець В. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща // В. Моренець. Київ: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2002. 327 с.;
57. Неврлі М. Поет із серцем у руках / М.Неврлі // Антонич Б.І. Перстені молодості. Пряшів. 1966. С.17;
58. Ніцше Ф. Народження трагедії з духу музики / Ф. Ніцше // Антологія світової літературно-критичної думки (за ред. М.Зубрицької). [2-ге вид., доповнене]. Львів: Літопис, 2002. С.57;
59. Ортега-і-Гасет Х. Тема нашої доби // Вибрані твори / Ортега-і-Гасет Х. Київ: Видавництво Соломії Павличко Основи”, 1994. 424с.;
60. Охріменко О. Павло Тичина і світова література / Охріменко О., Охріменко П. Суми: Знання, 1996. 32 с.;
61. Павличко Д. Незгасаючий перстень життя // Антонич Б. І. Велика гармонія. Київ: Веселка. 1993. с. 16;
62. Павличко С. Теорія літератури / С.Павличко. Київ: Видавництво Соломії Павличко Основи”, 2002. 2559 с.;
63. Проць С. Парадигма України у поезії Казимєжа Вєжинського / С.Проць // Київські полоністичні студії. Українська школа” в літературі та культурі українсько-польського пограниччя. Т.VІІ. Київ. 2005. С.449 458;
64. Радишевський Р. Срібний міф України” Юліуша Словацького / Р. Радишевський // Літературна Україна.— 2006.— 7груд.— С.6.— [Рец. накн.:Словацький Ю.Срібний міф України].— Львів, 2005;
65. Редько Ю. У колі студентів-україністів / Ю.Редько // Весни розспіваної князь. Слово про Антонича. Львів: Каменяр, 1989. С.328 329;
66. Руссова С. Автор и лирический текст / С.Руссова. Москва: Знак, 2005. 312 с. (Studia philologica);
67. Руссова С.Свое” и чужое” в поэзии М. Рыльского / С.Руссова // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського державного лінгвістичного університету. Вип.2. Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2000. С.1255 175;
68. Сакулин П. Типология стилей / П.Саккулин // Филология и культурология. Москва: Высшая школа, 1990. С.150 158;
69. Сахно С. Свое” и чужое” в концептуальных структурах / С.Cахно // Логический анализ языка. Культурные концепты. Москва: Наука, 1991. С.95 101;
70. Северянин И. Сочинения в 5-ти томах / И.Северянин. Т. 1. Санкт-Петербург: Logos, 1995. 591с.;
71. Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки (за ред. М.Зубрицької). [2-ге вид., доповнене]. Львів: Літопис, 2002. 832 с.;
72. Стефановська Л. Антонич. Антиномії / Л. Стефановська. Київ: Критика, 2006. 312 с. (Серія: Критичні студії);
73. Стус Василь. Феномен доби / В.Стус. Київ, 1993. 94 с;
74.&nb