ПОЕТИКА ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ В.БУДЗИНОВСЬКОГО

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

АЛЕКСАНДРОВА ГАННА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 821.161.2.09 „19”

ПОЕТИКА ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ В.БУДЗИНОВСЬКОГО

10.01.01 українська література

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
ПОГРЕБЕННИК Володимир Федорович,
доктор філологічних наук, професор
2008

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................

3

РОЗДІЛ 1
ПОЕТИКА ЗБІРКИ „ОПОВІДАННЯ” В’ЯЧЕСЛАВА БУДЗИНОВСЬКОГО.................................................................................

15

1.1.Саморух В.Будзиновського: від політика до письменника..........................................................................

15

1.2. Жанрові та проблемно-тематичні домінанти малої прози автора із життя галицької інтелігенції.................................

26

1.3. Композиційна організація прозових творів письменника...........................................................................

41

1.4. Психологізм малої прози......................................................

60

1.5. Стильова манера В.Будзиновського....................................

78

Висновки до розділу 1...............................................................

87

РОЗДІЛ 2
ХУДОЖНЄ ОСЯГНЕННЯ КОЗАЦЬКОЇ ЕПОХИ В ІСТОРИЧНІЙ ПРОЗІ В.БУДЗИНОВСЬКОГО...................................

89

2.1. Вимисел і домисел у творах про історичне минуле...........

88

2.2. Особливості часопросторових вимірів сюжету в історичній прозі В.Будзиновського............................................

139

Висновки до розділу 2...............................................................

156

ВИСНОВКИ.................................................................................................

158

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................

166

ВСТУП

В українському літературознавстві активно триває наукове декодування літературного процесу України кінця ХІХ першої третини ХХ століть у всій його повноті, повертаються забуті й заборонені в радянський період імена та письменницькі художні набутки. У літературному контексті різнобічно досліджується недовідома творчість західноукраїнських письменників (В.Бирчак, К.Гриневичева, Ю.Опільський, І.Филипчак та ін.). Їхня літературна діяльність була „зачарована” на схід „Велику Україну”, виходила із соборницької парадигми І.Нечуя-Левицького й І.Франка, позначалась яскравим галицьким колоритом, глибоким знанням культури та історичного минулого свого народу.
Помітною постаттю в красному письменстві цього періоду був літератор, історик, політичний і громадсько-культурний діяч В’ячеслав Будзиновський (1868-1935). Його творчість досі недостатньо досліджена. Пов’язано це з тим, що частина творів письменника залишилась неопублікованою, інші загубилися на шпальтах раритетної галицької („Наш прапор”, „Праця”) та діаспорної (американська „Свобода”) періодики, багато рукописів пропало. У СРСР творчий доробок В.Будзиновського, незважаючи на його загалом прорадянську позицію у 20-х роках, був вилучений із відкритих бібліотечних фондів, оскільки владу не задовольняло недостатнє й неортодоксальне „радянофільство” письменника. Тому сьогодні, коли в українській літературі активно стираються „білі плями”, аналізуються ідейно-художні осяги митців слова, вивчення творчої спадщини В.Будзиновського набуває особливої актуальності.
Художня проза В.Будзиновського репрезентована оповіданнями, новелами, повістями на соціальні, побутові та історичні теми. У його епіці виразно виділяються дві тематично відмінні групи творів. Одна з них (збірка „Оповідання” (Львів, 1897), перевидана 1906 року під назвою „Серце”) характеризується актуалізацією показу життя й побуту сучасного йому суспільства, галицької інтелігенції. У творах цього часу В.Будзиновського цікавить людина з найтоншими порухами її душі. Проза письменника відзначається рисами й впливами імпресіонізму: поглиблений психологізм, прагнення передати хвилинні, динамічно змінні настрої і враження персонажів, багатофункціональність художньої деталі, обірваність речень, еліпси, паузи тощо. Епік не просто протоколює все побачене, а пильно вглядається в речі, поєднуючи натуралізм (оповідання „Діряві черевики”, новела „Серце”) із психологічним аналізом. Авторові властиве тонке відчуття суспільних настроїв та ледь помітних тенденцій культурного розвою людства, які лише прокладають собі шлях до свідомості широкого загалу.
Критики в цілому позитивно сприйняли художній доробок письменника. Так, І.Франко, характеризуючи талановитих новелістів межі століть, відзначив „сміливі”, „імпровізовані”, „з певною буршікозною („буршівською” Г.А.) бравурою та недбалістю в тоні і зверхній формі” оповідання прозаїка [192, с.525].
Тематика творів другої групи історія рідного народу, передусім героїчні сторінки українського минулого, особливо козаччини й гайдамаччини. В історичних повістях В.Будзиновський майстерно моделював різні періоди героїчного минулого українського народу: успішний початок Хмельниччини („Осаул Підкови”, „Гримить”), розпал Національно-визвольної війни („Волю бути козачкою”), гайдамацький рух („Не будь звіром”), період після зруйнування Запорозької Січі („Пригоди запорозьких скитальців”). Реалістичні повісті прозаїка позначені впливом неоромантизму: прославлення козацького минулого, звеличення подвигу заради високої мети, гостросюжетність, винятковість героя-мандрівника тощо.
Публіцист і політик, В.Будзиновський активно займався громадською та журналістською діяльністю. На початку 1900-х років одна за одною виходять його історико-економічні брошури: „Хлопська земля”, „Хлопський рай”, „Хлопським коштом”, „Державні будови водні і дороги”, „Виборча програма”, „Наші права”, „Пересторога”, „Злодійська рука”, „Хрунь і чорт”. Письменник розумів, що боротьба за українську державність правовими, парламентськими методами може відбуватися за умов високої національної свідомості народу, яку має формувати національна література, фольклористика, історіографія, гуманітарні науки. Для цього пильно студіював історію національно-визвольних змагань, писав монографії („Панщина, її початок і скасування”, 1898, „Страйк чи бойкот”, 1902 та інші), займався видавничою справою. Зокрема, з метою ширше пропагувати ідею незалежності України він заснував у 1906 році журнал „Світ” та згуртував навколо нього найкращі тодішні літературні сили Галичини. Вихід журналу спричинився до утворення групи „Молода муза”, а українська література збагатилася першорядними поетами.
Причиною втрати державності України письменник вважав брак культу історичної традиції, тому видав фольклорно-етнографічні збірки „Козацькі часи в народній пісні” (Львів, 1906) та „Як Москва нищила Україну” (Відень, 1917). Задля підтвердження права українського народу на таку державність В.Будзиновський задумав написати велику історію України, робота над якою тривала до початку 1914 року. Хоча рукопис її згорів, письменник встиг надрукувати цілу низку вилонених із неї монографій: „Панщина” (1898), „Австрія чи Польща” (1903), „Хмельниччина” (1906), „Гадяцькі постулати” (1907), „Наші гетьмани” (1907), „Гетьман Мазепа” (1909) та інші.
Великий успіх мала видана в 1924 році двотомна „Історія України” В.Будзиновського, яка охопила час від княжого владарювання до литовсько-польських королів. Через рік виходить „введення в історію України” книжка „Йшли діди на муки”. Тогочасна преса писала про це видання: „Щоб показати, якою була правдива наша бувальщина, автор подає історію нашої державної думки і вичислює її героїв та мучеників, почавши від розвалу княжої України аж до послідніх часів. Книжка ця повинна бути в кожній хаті” [45, с.3].
За життя письменника побачили світ збірки малої прози „Оповідання” й „Серце”, п’єси „З живого медведя” (1926), „Радник заручився” (1927) та близько двадцяти історичних повістей, однак епіці митця не було присвячено жодного спеціального дослідження. Навіть число прижиттєвих відгуків про творчість письменника мізерне. В.Будзиновського згадували лише принагідно, у загальному річищі західноукраїнського літературного процесу межі століть.
Вивчення творчості письменника ускладнюється відсутністю сучасних видань його творів. Після більш як півстолітнього забуття впродовж останніх десятиліть побачили світ лише окремі повісті прозаїка. Зокрема, 1990 року у видавництві „Червона калина” вийшла збірка історичних повістей В.Будзиновського, 2004 року коштом подружжя Дмитра й Марії Гулей у Львові перевидано історичні повісті письменника „Небіжчик ходить” і „Кожух не на мене”, які тривалий час зберігалися в закритих спецфондах Львівської бібліотеки АН України ім. В.Стефаника.
В осмисленні В.Будзиновського як активного політичного діяча, економіста помітне місце займають статті Хрестини Весни „Шукав золото української душі...” [45] та „Співець козацької слави” [46], М.Чорнопиского ”Сей чоловік на муки піде, а не зрадить...” [213], В.Ханаса „Коли ж народився Будзиновський?” [203], „Найрадикальніший серед руських радикалів. До 125-ліття з дня народження В.Будзиновського” [204] та „Перший голос за незалежність” [205], К.Левицького „В’ячеслав Будзиновський” [124], Б.Голобуда „В’ячеслав Будзиновський політик і громадський діяч України кінця ХІХ початку ХХ століть” [58]. Названі статті, написані в 90-ті роки ХХ ст., об’єднують суголосні думки про В.Будзиновського як громадського й політичного діяча, депутата австрійського парламенту, автора багатьох історико-економічних, політичних праць та публіцистичних статей. Літературно-художній доробок письменника в розвідках згадується в поодиноких схвальних зауваженнях на кшталт: „Повісті Будзиновського мали заслужену популярність. Вони свідчили про оригінальність талановитого майстра жвавої, гостросюжетної, композиційно розмаїтої оповіді, яка приковує увагу читача” [213, с.5].
До вивчення творчості прозаїка в окремих розвідках зверталися такі літературознавці, як С.Андрусів [6], К.Ганюкова [55], Ф.Кейда [101], І.Копач [111], Ф.Погребенник [153]. Проте художній доробок В.Будзиновського як єдиний ідейно-естетичний феномен у контексті культурно-літературного процесу кінця ХІХ початку ХХ століття досі ще не був досліджений комплексно й ґрунтовно.
З погляду розкриття особливостей творчої манери митця привертає увагу стаття І.Копача „Оповідання В’ячеслава Будзиновського” [111]. Дослідник у „Літературно-науковому віснику” зауважив про безсумнівну вартісність форми писань молодого автора, дорікаючи водночас за непослідовність у характеротворенні та невиробленість стилю оповідання „Стрімголов”. Літературознавець до сильних сторін прозаїка справедливо відніс достовірність, реалістичність творів (характеристика життя віденської і руської молоді), сюжетно-композиційну цілісність, енергійність викладу, актуальність проблематики („інтересність диспут про відносини полів” [111, с.107]). І.Копач принагідно висвітлив слабкий бік оповідань психологічну невмотивованість, спричинену відсутністю художньо-літературного досвіду прозаїка („автор був дотепер знаний... лиш як писатель по справам економічно-політичним” [111, с.106]).
С.Андрусів у монографії „Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ століття” [6] дослідила історичну прозу письменника. У розділі „В.Будзиновський: між національним та інтернаціональним” літературознавець акцентувала на таких ознаках моделювання авантюрно-пригодницького сюжету (історичні повісті „Осаул Підкови”, „Пригоди запорозьких скитальців”), як мотиви випробування героїв, перевдягання, втечі/повернення, пошуку/знахідки. Одним із найпродуктивніших кодів тексту історичних творів В.Будзиновського дослідниця визначила загадку, яка виступила основним рушієм дії творів. С.Андрусів детальніше зупинилась на хронотопі історичних повістей прозаїка, виділивши два світи: рай Україну і пекло демонічний світ Криму, Туреччини, Московії, де панує випадок.
К.Ганюкова у дисертації „Еволюція історичної повісті в українській літературі ХІХ початку ХХ ст.” в один ряд із творами О.Маковея, А.Чайковського, А.Кащенка, Ю.Липи ставить повість В.Будзиновського „Пригоди запорозьких скитальців”. Дослідниця наголосила на майстерності письменника в створенні художніх образів (запорожця Остапа Сивенького, англійця Джона Мортона) і побудові діалогів, відзначивши й слабкі сторони скупість позасюжетних елементів, відсутність пейзажних описів, лаконізм епітетів.
Літературознавець Ф.Кейда у статті „Національно-визвольна ідея в історичній прозі В’ячеслава Будзиновського” [101] акцентував на прикметних рисах повістей прозаїка: тяжіння до масштабних жанрових форм, національна виразність, патріотично-виховні можливості епіки, використання авантюрно-пригодницьких сюжетних ходів (підслуховування, таємні переговори, погоні, листи, несподівані зустрічі тощо) і традиційних образів (козак-відчайдух, зайда-чужоземець, конокрад та ін.), лапідарність, ущільненість стилю (повісті „Кров за кров!”, „Не будь звіром”, „Пригоди запорозьких скитальців”).
Проблема з’ясування творчої індивідуальності письменника серйозно ускладнюється мінімальною кількістю сучасних наукових розвідок, присвячених літературному спадку прозаїка. Біографічні нариси про життя митця, його економіко-політичну, журналістську, публіцистичну діяльність подав Р.Горак у статті „Перехресні стежки Вячеслава Будзиновського” [61]. У дослідженні „В’ячеслав Будзиновський письменник і депутат” [153] Ф.Погребенник розкрив своєрідність збірки „Оповідання”, тяжіння прозаїка до реалістичної й оригінальної манери письма, указав на джерельну базу його творчості (економічні студії, безпосередні життєві враження), акцентував на гостросюжетних, національно-патріотичних і дидактичних за спрямуванням повістях В.Будзиновського.
Вшановуючи пам’ять письменника, дослідник і сучасник В.Будзиновського П.Карманський [99] („Воцьо”) відзначив неординарність постаті митця, його особливий темперамент: „Був до брутальности щирий. Пози ненавидів, на котурни героя не ставав ніколи, хоча, як ішло про громаду, він ризикував усім і виявляв чимало лицарського духа й геройства. Знав, до чого змагає, і з дороги не збочував ніколи, компроміс або половинні заходи були йому чужі” [99, с.44]. Літературознавець акцентував на тонкому естетичному смаку В.Будзиновського, справедливо назвавши його „шукачем українського золота” [99, с.45], що давав дорогу в світ молодим обдаруванням. Так, у газеті „Праця” саме завдяки підтримці В.Будзиновського в жовтні-грудні 1897 року образками з життя русівських селян Василь Стефаник дебютував як новеліст.
Однак вищеназвані дослідження не мають своїм предметом розгляд творчості В.Будзиновського як художнього явища, як оригінальної й самодостатньої естетичної системи в контексті українського й європейського літературного процесу. Таким чином, проза письменника не відома широкому загалу читачів і досі належним чином не інтерпретована в спеціальних літературних дослідженнях, а історико-літературні розвідки, критичні статті свідчать про те, що поетика прози В.Будзиновського потребує комплексного теоретико- та історико-літературного висвітлення. Тому існує необхідність уведення доробку митця до наукового обігу з метою залучення його в ідейно-естетичний контекст літературної доби. Розв’язання цієї проблеми є вкрай важливим і актуальним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась як складова частина комплексного дослідження „Шляхи розвитку української літератури ХІХ ХХ століть”, над яким працює колектив кафедри української літератури Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Тему дисертації затверджено на засіданні бюро Науково-координаційної Ради Класична спадщина і сучасна художня література” при Інституті літературі імені Тараса Шевченка НАН України 20 вересня 2005 р.
Метою роботи є комплексне аналітико-синтетичне осмислення поетики оповідань, історичних повістей В.Будзиновського, специфіки художнього втілення в них історичних концепцій автора, місця його епіки в розвитку української історичної белетристики.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- висвітлити ідейно-тематичну та жанрову своєрідність творів В.Будзиновського;
- розглянути сюжетно-композиційні особливості творів збірки „Оповідання”;
- розкрити специфіку літературного психологізму малої прози письменника;
- проаналізувати поетику образотворення в оповіданнях і повістях митця;
- визначити стильову манеру й мовну палітру епіка;
- з’ясувати співвідношення вимислу й домислу, історичної та художньої правди у творах про минуле;
- визначити самобутність естетичної реалізації історіософії у творах В.Будзиновського, висвітлити часопросторові виміри історичної прози.
Об'єктом дослідження є твори збірки „Оповідання” В.Будзиновського та його історичні повісті.
Предмет дослідження особливості поетики художньої прози В.Будзиновського, її хронотопна, структуротвірна та характерологічна реалізація, константні й змінні риси стилю письменника.
Для реалізації поставлених мети й завдань використано культурно- та порівняльно-історичний, комплексний методи дослідження, що уможливили визначення поліфонії проблематики, мотивів і образів оповідань, новел, „образків” і повістей В.Будзиновського, їх зв’язку з конкретними історичними подіями та проблемами доби. Так, культурно-історичний метод дозволив розглянути творчість письменника в контексті історичної епохи, соціального й регіонального середовища, особливостей галицької культури. Порівняльно-історичний метод забезпечив визначення типологічних зв'язків творів В.Будзиновського з жанрами української історичної прози першої третини ХХ століття, розкриття специфіки і взаємопроникнення сюжетів, вивчення художніх творів митця в контексті всього історичного розвитку, як суспільного, так і художнього, а також визначення естетичної специфіки прози письменника. Взаємодія названих методів надала роботі комплексного характеру, збагатила конкретні спостереження, узагальнення та конкретизувала висновки з аналізу досліджуваного матеріалу.
Теоретико-методологічну основу дисертації склали праці українських і зарубіжних учених із історії та теорії літератури М.Бахтіна [11], О.Галича [54], І.Денисюка [72], М.Ільницького [94], Н.Калениченко [97, 98], Г.Клочека [103, 104], М.Кодака [107], Н.Копистянської [112, 113], В. та Ф.Погребенників [відп. 152 і 153], Н.Шумило [216], літературознавчі дослідження історичної прози, насамперед Л.Александрової [2], С.Андрусів [6], Б.Мельничука [137], Є.Нахліка [142], М.Сиротюка [168], І.Франка [192, 199, 200], фундаментальні концепти філософів А.Бергсона, Г.Лебона, Х.Ортеґа-і-Ґассета, Г.Сковороди, А.Шопенгауера; психологів М.Арнаудова, Л.Виготського; культурологів М.Бахтіна, Ю.Лотмана та інших. Дисертант послуговувався спостереженнями Р.Горака [61], В.Державина [73], Т.Зіньківського [90], П.Карманського [99], І.Копача [111] дослідників літературного процесу в Галичині кінця ХІХ початку ХХ ст.
У роботі ми виходимо з тлумачення поетики як «естетики словесно-художньої творчості» (М.Бахтін) [11], пов’язуючи її з поняттями «художність», «художня форма», «система виражальних прийомів», «цілісність, системність», «художня майстерність», услід за Г.Клочеком. Поетика в контексті дослідження розуміється як вираження формозмістової єдності твору цілісного організму, як «система, що складається із елементів (тобто прийомів), цілковито спрямованих на досягнення кінцевого художнього результату» [104, с.12].
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першою спробою спеціального вивчення художнього доробку В.Будзиновського, ще недостатньо знаного в Україні. Науково обґрунтовано стильовий синкретизм (романтизм, реалізм, імпресіонізм, неоромантизм) епіки митця. При цьому увагу акцентовано на жанрово-тематичній і сюжетно-композиційній своєрідності творчості В.Будзиновського, організації художнього хронотопу, на майстерності творення характерів, що в наукових розвідках, присвячених прозі письменника, ще не знайшло достатнього висвітлення. Його твори осмислюються в контексті сучасних наукових підходів, із урахуванням зв’язку традицій попереднього етапу розвитку літератури та віянь новітнього модерністського письменства. Це посприяло виразнішому окресленню самобутньої творчої індивідуальності В.Будзиновського, дослідженню введених у літературознавчий обіг ряду досі не аналізованих творів митця.
Практичне значення роботи. Матеріали й висновки дисертації можуть бути використані для створення цілісного літературного портрету В.Будзиновського; при подальшому вивченні галицької і всієї української художньої прози; при читанні курсу історії української літератури у вищих навчальних закладах, при ведені спецкурсів і спецсемінарів із літератури модернізму та української історичної прози, створенні літературознавчих підручників і посібників, при написанні курсових, дипломних і маґістерських робіт студентами вищих навчальних закладів, а також у шкільній практиці на уроках із позакласного читання.
Особистий внесок здобувача становить теоретичне обґрунтування синкретизму „традиціоналізм модернізм” у прозі В.Будзиновського; дослідження поетикальних особливостей оповідань та історичних повістей письменника, розкриття його художніх знахідок; осмислення жанрової своєрідності епіки митця; виявлення співвіднесеності між документальною достовірністю та домислом і вимислом в історичній прозі цього автора; визначення специфіки художнього моделювання в ній портретно-психологічних характеристик історичних осіб, усієї образної організації творів, що дозволило розкрити художньо-естетичне, пізнавальне та виховне значення художнього доробку В.Будзиновського. Водночас усі засадничі ідеї роботи, висновки та сформульовані наукові концепти належать її авторові. Цитатне використання результатів досліджень інших літературознавців оформлене відповідними посиланнями.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дослідження були обговорені на засіданнях кафедри української літератури Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова та апробовані у виступах на II Всеукраїнській науковій конференції «Історична ретроспектива в українській літературі: від давнини до сучасності», присвяченій 85-річчю від дня народження Володимира Малика (Київ, 2006), Всеукраїнській науковій конференції «Володимир Гнатюк у контексті розвитку сучасної культури України» (Тернопіль, 2006), Міжнародній науковій конференції „Масова література: від давнини до сучасності” (Бердянськ, 2006), звітній науковій конференції викладачів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (Київ, 2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українська література в контексті світової: теоретичний, методичний та перекладацький аспекти” (Черкаси, 2007), ІV Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Українська література в контексті світової літератури” (Одеса, 2007), Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні проблеми сучасної компаративістики” (Бердянськ, 2007) та на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Філологічні науки в освітніх закладах України” (Суми, 2007).
Результати дослідження знайшли відображення в шести статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях ВАК України.
Структура та обсяг дисертації зумовлені поставленими завданнями. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Її загальний обсяг 183 сторінки, основний текст 164 сторінки. Список використаних джерел охоплює 221 найменування.

bibliography

ВИСНОВКИ

Літературний процес кінця ХІХпочатку ХХ століття характеризується синкретизмом і трансформацією художнього досвіду різних часів і поколінь. При цьому виникає нова художньо-естетична якість української літератури, репрезентована незнаними досі темами, мотивами, образами, взаємодією родів, стильових напрямів, течій.
Художні пошуки В.Будзиновського підпорядковані естетико-філософським поступам доби межі століть і дозволяють віднести прозаїка до когорти діячів українського красного письменства, які, продовжуючи традиції своїх попередників, розширювали ідейно-тематичні обрії літератури, шукали нові способи вираження дійсності, виявили оригінальність художнього мислення.
У творчості В.Будзиновського синкретичне поєднання реалізму з елементами поетики імпресіонізму, натуралізму, екзистенціалізму, декадансу, неоромантизму слугує засобом творення нової естетичної реальності.
Дослідження художньої прози В.Будзиновського дає можливість дійти висновків про особливості поетики творчості письменника. У його епіці виразно виокремлюються дві тематично відмінні групи творів: художнє моделювання галицької дійсності межі століть і козаччини. Аналіз оповідань, новел, образків із життя галицької інтелігенції прозаїка дозволив виявити такі визначальні особливості їх поетики, як еволюція від традиційного реалістичного письма до модерністського художнього моделювання дійсності, різноманітність суспільних, філософських і психологічних проблем доби тощо.
Жанрово-тематична своєрідність епіки полягає в тому, що не всі твори збірки можна віднести до окресленого автором жанру оповідання. „Дурна гуска” і „Як вона сміла” за прийомами внутрішньої композиції (фрагментацією зображення), розкриттям образної системи (відтворення моменту емоційного переживання персонажа), своєрідністю в змалюванні настроїв тяжіють до образків. Натомість „Серце” має всі ознаки новели: драматизм ситуації, викликаний мотивом любовного трикутника, психологізм, несподіваний фінал, увага автора до деталізації.
В авторських пошуках відчувається бажання розкрити душу окремої людини, а через неї сягнути висот осмислення всього людства. В.Будзиновського цікавить людина з розколеною свідомістю, складною й багаторівневою структурою внутрішнього світу. На перший план виходять проблеми самотності й кохання, страждання й пошуку сенсу життя („Пиши: пропало”, „Серце”, „Не такий, як інші”).
Звертаючись до проблем міжособистісних стосунків, прозаїк акцентував увагу на питаннях відмінностей вікового сприйняття життєвих реалій батьків і дітей („Пиши: пропало”, „Не такий, як інші”), на розв’язанні дилеми, що постає як перед чоловіком, так і перед жінкою в момент вибору між прагматичним шлюбом з розрахунку й покликом серця („Дурна гуска”, „Як вона сміла?!”). Герої В.Будзиновського, віддавшись під владу почуття, найчастіше зазнають життєвого краху, розчарування, а вдаючись до самоомани, залишаються нещасними.
Дещо відокремленим у тематичному відношенні є сатиричне оповідання „Конституція сватом”, присвячене політичним відносинам у Галичині наприкінці ХІХ століття. Письменник виявив знання психології темного, неосвіченого селянина й спрямував сатиру просвітницького характеру на політичну пасивність і заляканість народу.
Мала проза В.Будзиновського відзначається своєрідністю заголовкового комплексу: домінують назви на позначення символічності стану („Не такий, як інші”, „Пиши: пропало”, „Як вона сміла?!”) і деталі („Серце”, „Діряві черевики”).
Сюжетно-композиційні вирішення, властиві письменнику, це переважно концентричний тип сюжету, витонченість у зображенні драматизму життя, відсутність подієвих хитросплетінь, лаконізм, фрагментарність тощо.
Композиції оповідань, новел і образків прозаїка переважно нескладні, сюжет розвивається в логічній послідовності: від експозиції до розв’язки. Майже всі твори В.Будзиновського кінцево відкриті: автор запрошував читача до співпраці домислити, своєрідно докінчити певний твір. Для образка „Дурна гуска” характерне послаблення ролі фабули як сюжетотворчого чинника. Відсутність розлогих описів, передісторій викладених подій компенсується використанням наскрізних деталей. У його творах поширеними є портретні деталі („Не такий, як інші”), психологічні („Пиши: пропало”, „Серце”), речові, деталі на позначення одягу, темпоральні, зорові, слухові, температурні („Діряві черевики”, „Дурна гуска”). Найулюбленішою портретною деталлю прозаїка є очі (новела „Серце”, оповідання „Не такий, як інші”, „Пиши: пропало”), через які автор психологічно тонко передає внутрішній стан, переживання, почуття персонажів (закоханість, страх, розчарованість, сором’язливість тощо). Завдяки своїй поліфункціональності деталі дозволяють відтворити швидкоплинність почуттів героїв, передати найтонші порухи душі, особливості перебігу думок.
В.Будзиновський обирав складні моменти в житті людей, широко використовував низку засобів для розкриття внутрішнього світу персонажа (внутрішнє мовлення, невласне пряма мова, монологи, психологічний аналіз, паралелізм, персонажний самоаналіз тощо). Домінантним аспектом психіки персонажів оповідання „Пиши: пропало” і образка „Дурна гуска” стає вербальна сфера, що поєднується з акцентуванням уваги на актуальності „зрізу” роботи свідомості. Це дає можливість говорити про оформлення автором сюжетів у дусі „потоку свідомості”.
Письменник часто вдається до діалогічного розкриття характерів („Діряві черевики”, „Пиши: пропало”). Через діалоги-диспути, -двобої, „аґонії” виявляється всебічне знання В.Будзиновським людського серця, проникливе розуміння почуттів героїв. Письменник послуговується різними видами монологів (монолог-роздум, -мрія, -спогад), що дозволило йому передати перебіг думок, показати коло інтересів і зацікавлень персонажів („Діряві черевики”). Автор все знає про свого героя. Часто буває, що навіть думки, переживання, почуття останнього вводяться до тканини твору прямо „від автора”. Нараційна стратегія у творах В.Будзиновського зарепрезентована третьоособовою формою викладу, яка представляє тип всезнаючого наратора.
Оповідання „Не такий, як інші”, „Пиши: пропало”, образок „Дурна гуска” позначилися впливом імпресіонізму: активно вводиться невласне пряма мова персонажа, відсутнє безпосереднє втручання авторського голосу, дійсність показано пропущеною крізь індивідуальне сприйняття героїв, домінують промовисті художні деталі, на мовностилістичному рівні рубані фрази, фігури умовчання, натяки, еліпсиси, паузи тощо.
Колориту й національної галицької своєрідності прозі письменника надає вживання численних паремій, що виступають засобом характеротворення персонажів, підкреслюють визначальну силу певної ситуації, надають мові творів ритмомелодійності („Діряві черевики”, „Дурна гуска”, „Як вона сміла?!”). В оповіданні „Пиши: пропало” ремінісценції з народних пісень виступають засобом психологічної характеристики героїв, паралеллю душевного стану, виконують сугестивну роль.
Творча манера В.Будзиновського відзначається полістилічністю: реалізм поєднується з елементами імпресіонізму („Не такий, як інші”, „Пиши: пропало”), символізму (новела „Серце”), натуралізму (новела „Серце”, оповідання „Діряві черевики”, „Дурна гуска”), екзистенціалізму („Пиши: пропало”).
Поетизації козацького минулого присвячені історичні повісті другої групи творів В.Будзиновського. У дослідженні історичної прози художня реалізація міри "історичності" в повістях випливала із авторської концепції історії. Поєднання історичного факту й вимислу, увага до духовних запитів зображуваної епохи, взаємодія художньо-дослідницького і пригодницького начал роблять твори В.Будзиновського, історичні темою, сповненими історизму мислення.
Прозаїк не тільки відбиває епоху, а передусім заглиблюється в індивідуальні генетичні складники нації. Цю проблему письменник розв’язує через аналіз національних характеристик народу, оскільки вважає, що саме вони визначають його історичну долю („Не будь звіром”, „Пригоди запорозьких скитальців”, „Кров за кров!”). В.Будзиновський не героїзує минуле, хоча й прагне показати національного героя з козацької історії. В основі його повістей „Під одну булаву”, „Гримить”, „Козак Шуба”, „Пригоди запорозьких скитальців” лежать передусім виховна й націоусвідомлююча концепції історії. Проза письменника пронизана державотворчою ідеологією, її головні герої мають легку неоромантичну ідеалізацію, що обумовлюється пафосом повістей і їх національно-державницьким спрямуванням. В.Будзиновський мав на меті показати історію як урок, із якого українському народові слід зробити певні висновки задля збереження державності.
Особливістю більшості повістей В.Будзиновського є їх відкритість. У „Пригодах запорозьких скитальців”, „Волю бути козачкою”, „Шаґін Ґірей”, „Осаул Підкови” прозаїк використав оригінальну сюжетно-композиційну модель подорожі та авантюрно-пригодницькі мотиви (помсти, помилки, непорозуміння, несподівані зустрічі й розставання, невпізнавання й упізнавання, викрадення, пошук і знахідка, втеча й повернення). Для повістей письменника характерна швидка й несподівана зміна подій, драматизація зображуваного, сюжети концентричні, виконують перипетійну функцію, ускладнені вставними епізодами й новелами („Пригоди запорозьких скитальців”, „Не будь звіром”), будуються на загадках, інтригах, таємницях („Небіжчик ходить”, „Кожух не на мене”).
У повістях „Волю бути козачкою”, „Пригоди запорозьких скитальців”, „Осаул Підкови”, „Кожух не на мене”, „Не вб’ю його”, „Шаґін Ґірей” функцію сюжетного стрижня виконує романтичний мотив дороги. У прозі В.Будзиновського відбувається метафоризація дороги як життя (на ній зустрічають свою долю, закохуються, гинуть, вона єднає й розлучає), долі, історичного шляху.
У повістевій матриці прозаїка простежується асиміляція елементів сюжетів різних типів європейського роману: авантюрно-пригодницького, ґотичного роману, роману-подорожі, -випробування. Автор не відійшов від правди минулого, змалював історичні події такими, яким бачив їх особисто крізь призму своїх здібностей, знань і темпераменту. Письменник зумів майстерно, по-художньому досконало створити образи багатьох персонажів, рельєфно подав кожного з головних героїв.
Спираючись на історичні й історіографічні матеріали, достовірні документи, В.Будзиновський глибоко розкрив російсько-українські („Під одну булаву”) та українсько-польські („Не будь звіром”) протистояння, показав особливості національних характерів цих народів, створив концептуальні й автентичні образи неординарних особистостей епохи Брюховецького, Потоцького, Івана Сірка, Дорошенка, Сави Чалого, Гната Голого, Верлана.
На конкретно-історичному рівні письменник художньо доводить, що народна маса може або протидіяти великій людині (образ Дорошенка), або бути знаряддям її волі (образи Сірка, Брюховецького). Конфлікт між державобудівничими й руїнницькими силами України („Під одну булаву”, „Козак Шуба”) пронизаний гуманістичними переконаннями автора.
В історичних повістях письменник вирішив глибокі історико-філософські проблеми: формування національної свідомості („Гримить”), збереження народних традицій („Пригоди запорозьких скитальців”), патріотичного обов’язку („Не будь звіром”), проблема історичної пам’яті, державності, об’єднання українських земель („Під одну булаву”). Повісті „Не вб’ю його” й „Не будь звіром” прикметні своїм гуманістичним пафосом. Лейтмотивом історичної епіки В.Будзиновського є тема волі та віковічного прагнення до неї („Кожух не на мене”, „Пригоди запорозьких скитальців”, „Кров за кров”, „На Кавказі”).
Повісті прозаїка позначені впливом неоромантизму: туга за високою досконалістю, бажання жити за критеріями ідеалу („Не будь звіром”, „Не вб’ю його”), модифікація пригодницької літератури, прославлення козацького минулого, звеличення подвигу заради високої мети, гостросюжетність, винятковість героя-мандрівника, мотиви подорожі, втечі з в’язниці тощо.
В історичній епіці письменника спостерігається одночасне існування кількох семантичних типів часу: авантюрного, побутового, біографічного, історичного („Осаул Підкови”, „Гримить”, „Небіжчик ходить”, „Не будь звіром”), що супроводжуються часовими зміщеннями спогадами, передісторіями („Не будь звіром”, „На Кавказі”, „Шляхотське вухо”). Події окремих повістей відбуваються в ґотичному просторі підземні лабіринти, таємні кімнати, потаємні ходи („Осаул Підкови”, „Небіжчик ходить”, „Гримить”). Хронотопи, місця, де перехрещуються простір і час, виконують сюжетотвірну функцію, зв’язують і розв’язують сюжетні вузли. Авантюрний час в повістях тісно взаємодіє й переплітається з авантюрним простором. З хронотопом пов’язані й мотиви зустрічі / прощання, впізнавання / не впізнавання, втрати / знаходження. Герої письменника, діючи в авантюрному хронотопі, переборюють труднощі й досягають самототожності.
Проблемно-тематична розгалуженість, панорамність зображеного, проекція на сучасність основні ознаки історичної прози В.Будзиновського. Суттєвою ознакою стилю є ідейно-естетична співдія з оригінальною манерою митця фольклорних і літературних традицій (символіка, пісні, народні паремії, стилістично-забарвлена лексика). Відібравши й осмисливши документальний матеріал, епік подав своє бачення історії крізь призму власних письменницьких пошуків. Показав себе добрим знавцем традицій і побуту козацтва, майстерно передав причини й протиріччя історичних подій через самобутні художні образи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеєва В. Українська імпресіоністична проза / Віра Агеєва. К., 1994. 160 с.
2. Александрова Л. П. Советский исторический роман и вопросы историзма / Лидия Павловна Александрова.К.:Издательство Киевского университета, 1971. 156 с.
3. Алексієвець М. М. Роль М. Грушевського у піднесенні національної самосвідомості українського народу (кін. ХІХ поч. ХХ ст.) / АлексієвецьМ.М., Алексієвець Л. М., Трум О. П. Тернопіль: Літопис, 2002. 104 с.
4. Андреев Ю. А. Русский советский исторический роман: 2030е годы / Юрий Андреевич Андреев. М.Л.: Издательство Академии наук СССР, 1962. 167 с.
5. Андрусів С. Ім’я гелленів. Про національний характер українців / Стефанія Андрусів // Дзвін. 1993. № 1012. С. 110115.
6. Андрусів С.М.Модус національної ідентичності: Львівськийтекст30х років ХХ ст. : монографія / Стефанія Миколаївна Андрусів. Львів: Львівський національний ун-т ім. І. Франка, 2000, Тернопіль : Джура, 2000. 340 с.
7. Андрусів С. Мости між часами: про типологію історичної прози / Стефанія Андрусів // Українська мова і література в школі. 1987. №8. С. 1420.
8. Антофійчук В. І., Нямцу А. Є. Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів у літературі / В. І. Антофійчук, А. Є. Нямцу Чернівці : Рута, 1997. С.424.
9. Бабенко І. Д. Жанрова диференціація і поетика українського історичного оповідання ХІХ поч. ХХ ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 „Українська література”/ І. Д. Бабенко Дніпропетровськ, 2005. 20 с.
10.Баран Є. М. Українська історична проза др. пол. ХІХ поч. ХХ ст. і Орест Левицький : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 „Українська література” / Є. М. Баран Київ, 1992. 20 с.
11.Бахтин М. М.. Литературно-критические статьи / [сост. С. Бочаров и В.Кожинов]/ М. М. Бахтин. М. : Худ. литература, 1986. 541, [2] с.
12.Безпечний І. Теорія літератури / Іван Безпечний. Торонто, Канада: Молода Україна, 1984. 304 с.
13.Бернадська Н. І. Часові зміщення в романах Олеся Гончара / Ніна Іванівна Бернадська // Радянське літературознавство. 1988. № 12. С. 1419.
14.Білецький Ф. М. Оповідання. Новела. Нарис / Фелікс Мар’янович Білецький. К. : Дніпро, 1966. 90 с.
15.Білик-Лиса Н. Богдан Лепкий у духовному відродженні українського народу / Надія Білик-Лиса. Тернопіль : Збруч, 1999. 144 с. (Серія історична, число6).
16.Білоус О. Г. Філософські і суспільно-політичні погляди Івана Франка / Олексій Григорович Білоус. К. : Київська обласна друкарня, 1949. 31 с. (Товариство для поширення політичних та наукових знань Української РСР).
17.Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму : [посіб. для вузу з теорії та історії українського романтизму] / Тетяна Бовсунівська. К., 1998. Ч. 2. 110с. (Ейдетика).
18.Богалький П. Сьогочасні літературні прямування / Павло Богалький. Прага-Берлін : Нова Україна, 1923. 88 с.
19.Будзиновський В. Волю бути козачкою : [історичне оповідання] / В’ячеслав Будзиновський. [2ге вид.]. Нью-Йорк : Говерля, 1962. 85 с.
20.Будзиновський В. Гетьман Мазепа / В’ячеслав Будзиновський. Джерсі Сіті, Нью-Джерсі : Свобода, 1916. 60 с.
21.Будзиновський В. Ішли діди на муки: введення в історію України / В’ячеслав Будзиновський. [2ге вид.]. Нью-Йорк : Говерля, 1958. 82 с.
22.Будзиновський В. Культурная нищета Австрійской Руси / В’ячеслав Будзиновський // Галицькая Русь. 1891. № 50. Середа 5 (17) іюня. С. 12.
23.Будзиновський В. На Кавказі / В’ячеслав Будзиновський. Пітсбург, Пенсільванія : Народне Слово, 1930. 103 с.
24.Будзиновський В. Небіжчик ходить. Кожух не на мене : [історичні оповідання]/ В’ячеслав Будзиновський. Львів, 2004. 144 с.
25.Будзиновський В. Ні порубки, ні вдівці. Полювання / В’ячеслав Будзиновський. Пітсбург, Пенсільванія : Народне Слово, 1930. 99 с.
26.Будзиновський В. Оповідання / В’ячеслав Будзиновський. Чернівці: Накладом Д. Лукіяновича і В. Будзиновського, 1897. 111 с.
27.Будзиновський В. Пан Гуляйдуша : [оповідання з середини 17го століття] / В’ячеслав Будзиновський. Львів : Дзвін, 1931. 156 с.
28.Будзиновський В. Перед бурею : [історичне оповідання] / В’ячеслав Будзиновський. Пітсбург, Пенсільванія : Народне Слово, 1930. 121с.
29.Будзиновський В. Під одну булаву! : [історичне оповідання] / В’ячеслав Будзиновський. Нью-Йорк : Говерля, 1956. 122 с.
30.Будзиновський В. Популярні книжки / В’ячеслав Будзиновський // Світ. 1906. Ч. 16. С. 253256.
31.Будзиновський В. Популярні книжки / В’ячеслав Будзиновський // Світ. 1906. Ч. 20. С. 318319.
32.Будзиновський В. Пригоди запорозьких скитальців : [повість та оповідання] / [упоряд., авт. післямови та приміт. Р. Д. Горак] / В’ячеслав Будзиновський. К. : Дніпро, 1993. 383 с.
33.Будзиновський В. Радник заручився : [комедія] / В’ячеслав Будзиновський. Львів : Накладом автора, 1927. 31 с.
34.Будзиновський В. Серце : [оповідання] / В’ячеслав Будзиновський. Львів : Накладом автора з друкарні „Народової” (Манєцких), Коперника, 1906. 69 с.
35.Будзиновський В. Хлопська посілість / В’ячеслав Будзиновський. [2ге вид.]. Львів, 1901. С. 190191.
36.Будзиновський В. Шагін Герай : [історичне оповідання] / В’ячеслав Будзиновський. Львів : Накладом автора, 1924. 64 с.
37.Будзиновський В. Шляхоцьке вухо : [історичне оповідання] / В’ячеслав Будзиновський. Львів : Накладом Дешевої Української Бібліотеки, 1937. 120с.
38.Будзиновський В. Козацькі часи в народній пісні / В’ячеслав Будзиновський // Світ. 1906. Ч. 1213. С. 207208.
39.Будзиновський В. Т. Осаул Підкови : [історичні повісті з часів козаччини] / В’ячеслав Будзиновський. Львів : Червона калина, 1990. 376 с.
40.Буряк Б. С. На захист людських емоцій : [літературно-критичні статті] / Борис Спиридонович Буряк. К. : Дніпро, 1987. 254 с.
41.Варфоломеев И. П. Типологические основы жанров исторической романистики: классификация вида / Иван Павлович Варфоломеев. Ташкент : Фан, 1979. 168 с.
42.Василишин Я. Знак образ символ в художньому арсеналі літератури опору (повість «Більмо» М.Осадчого) / Я. Василишин // Слово і час. 2000. № 5. С.3338.
43.Введение в литературоведение : учеб. для филол. спец. университетов / [Г.Н.Поспелов, П.А.Николаев, И.Ф.Волкова и др.] ; под ред. Г.Н.Поспелова. Москва : Высшая школа, 1976. С. 172.
44.Веселовский А. Н. Историческая поэтика / Александр Николаевич Веселовский. Москва : Высшая школа, 1989. 406 с. (Классика лит. науки).
45.Весна Х. „Шукав золото української душі...”: штрихи до творчості В.Будзиновського / Христина Весна // Вільне життя. 1990. 7листопада. С.3.
46.Весна Х. Співець козацької слави / Христина Весна // Вільне життя. 1991. 11квітня. С. 2.
47.Войтович В. Українська міфологія / Валерій Войтович. К. : Либідь, 2002. С.470.
48.Волков А. Р. Теорія традиційних сюжетів та образів / А. Р. Волков // Традиційні сюжети та образи : [дослідження]. Чернівці : Місто, 2004. С. 5996.
49.Вони прославили наш край. Молоді про славетних людей Тернопільщини : [бібліографічний посібник]. Тернопіль : Підручники й посібники, 2002. С.2023.
50.Воробьева Н. Н. Принципы историзма в изображении характера. Классическая традиция и советская литература / Нина Николаевна Воробьева. М. : Наука, 1978. 264 с.
51.Гаврилишин В. Будзинівський повертається... / В. Гаврилишин // Калейдоскоп. 1993. 20 лютого. С. 8.
52.Гадяцькі постулати і Гетьман Іван Виговський / [зібрав В. Будзиновський]. Львів : Накладом В. Будзиновського, 1907. 69 с.
53.Гаєвська Л. О. Морально-етична проблематика української новели кінця ХІХ початку ХХ ст. / Любов Овксентіївна Гаєвська. Київ: Наукова думка, 1981. 128 с.
54.Галич О. Теорія літератури: [підручник] / Галич О., Назарець Н., Васильєв В. / [за наук. ред. О. Галича]. Київ : Либідь, 2001. 488 с.
55.Ганюкова К. О. Еволюція історичної повісті в українській літературі ХІХ ХХ століть : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук. : спец. 10.01.01 „Українська література” / К. О. Ганюкова Київ, 2003. 20 с.
56.Гинзбург Л. Я. О литературном герое / Л. Я. Гинзбург. Л. : Советский писатель, 1979. 223 с.
57.Советская литература в прошлом и настоящем / [под ред. И.Ф.Волкова]. М. : МГУ, 1990. 264 с.
58.Голобуд Б. В’ячеслав Будзиновський політик і громадський діяч України кінця ХІХ початку ХХ століть / Б. Голобуд // Армія України. 1998. 8 вересня. С.5.
59.Голосова Т. М. Темпоральна структура художнього тексту / Тетяна Михайлівна Голосова. Черкаси : РВВ ЧДУ, 2001. 268 с.
60.Гонюк О. В. Українська література кінця ХІХ початку ХХ ст.: [навчальний посібник] / Олександра Валеріївна Гонюк.Дніпропетровськ : РВВ ДНУ, 2001. 96 с.
61.Горак Р. Перехресні стежки В’ячеслава Будзиновського / Роман Горак// Будзиновський В. Т. Осавул Підкови : [історичні повісті з часів козаччини]. Львів : Червона калина, 1990. С. 368375.
62.Горинь В. І. Художня деталь як мікрообраз літературного твору / В.І. Горинь // Українське літературознавство. Львів : Видавництво Львівського університету, 1969. Вип. VІ. С. 2334.
63.Гречанюк Ю. А. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХХХ ст./ Ю.А.Гречанюк, А. Є. Нямцю. Чернівці : Рута, 1997. 124 с.
64.Грінченко Б. Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу / [упоряд. А. Жуковський]. К. : НАН України, Інститут української археографії, 1994. Вип. 1. 286 с. (Джерела з історії суспільно-політичного руху в Україні ХІХ поч. ХХ ст.).
65.Грінченко Б. Історичні книжки на селі / Борис Грінченко // Нова громада. 1906. № 11. С. 90114.
66.Грушевський М. Між історією та політикою (19201930ті роки):[збірник документів і матеріалів]. К. : АН України, Інститут української археографії, 1997. 184 с.
67.Грушевський М. С. Твори : [у 50 т.]. / [редкол. П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.; гол. ред. П. Сохань]. Львів : Світ, 2002. Т. 1. 2002. 592 с. (Серія „Суспільно-політичні твори (18941907)”).
68.Гуляев Н. А. Теория литературы / Николай Александрович Гуляев. [2е изд., испр. и доп.] М.: Высшая школа, 1985. 271 с.
69.Гуляк А. Б. Становлення українського історичного роману / Анатолій Борисович Гуляк. К. : Міжнар. фін. агенція, 1997. 293 с.
70.Гундорова Т. Проявлення слова. Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація / Тамара Гундорова. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
71.Денисюк Б. Історична проза І.Филипчака: проблематика і поетика: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.01.01 „Українська література” / Б.Денисюк. К., 2006. 23 с.
72.Денисюк І. О. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. / І.О.Денисюк. Львів : Академічний Експрес, 1999. 280 с.
73.Державін В. Сучасна Українська історична белетристика / В.Державін// Критика. 1929. № 12. С. 3151.
74.Джанжакова Е. В. О поэтике заглавий / Е. В. Джанжакова // Лингвистика и поэтика. М. : Наука, 1979. С. 207214.
75.Дзюба І. Несходимі стежки минувшини. Пригодницькі мотиви в історичній прозі / Іван Дзюба // Київ. 1986. № 10. С. 8695.
76.Динамическая поэтика. От замысла к воплощению / [отв. ред. З.С.Паперный, Э.А. Полоцкая]. М. : Наука, 1990. 264 с.
77.Днепров В. Идеи времени и формы времени / Владимир Днепров. Ленинград : Советский писатель, 1980. 597 с.
78.Добин Е. Герой. Сюжет. Деталь / Ефим Добин. М.Л. : Советский писатель, 1962. 408 с.
79.Довгич В. А. Українська ідея в політичній теорії М.Драгоманова: [навчальний посібник] / Віталій Андрійович Довгич. К. : НМК ВО, 1991. 156 с.
80.Донцов Д. Дві літератури нашої доби / Дмитро Донцов. Львів: Просвіта, 1991. 296 с.
81.Драгоманов М. Переписка / [зібрав і зладив М. Павлик]. Львів: Накладом українсько-руської видавничої спілки, 1901. Т. І. 184 с.
82.Дремов А. К. О художественном образе / Анатолий Кузьмич Дремов. М. : Советский писатель, 1956. 228 с.
83.Дубина М. М. Мала проза Західної України 2030х років ХХ ст.: проблематика, джерела, шляхи і тенденції розвитку : [навч. посібник]/Микола Миколайович Дубина. К. : НМК ВО, 1992. 112с.
84.Есин А. Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения: [учебное пособие для студ. и преп. филол. факультетов] / Андрей Борисович Есин. [4е изд., испр.]. М.: Флинта, 2002. 248с.
85.Есин А. Б. Психологизм / Андрей Борисович Есин // Введение в литературоведение. Литературное произведение: основные понятия и термины : [учеб. пособие] / Л. В. Чернец, В. Е. Хализев, С. Н. Бройтман и др./[под ред.Л.В.Чернец].М.:Высшая школа, 2000.С.313328.
86.Єременко О. Напрями і течії в українській літературі кінця ХІХ початку ХХ ст. / О. Єременко // Історія української літератури: кінець ХІХ початок ХХ ст. : [у 2 кн.] : [підручник] / [за ред. проф. О.Д.Гнідан]. К. : Либідь, 2005. Кн. 1. С. 7187.
87.Жулинський М. Козаччина як об’єкт художнього зображення та формування національної самосвідомості / Микола Жулинський // Книжник. 1991. № 6. С. 1011.
88.Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період / Оксана Забужко. Київ : Наукова думка, 1992. 119 с.
89.Зборовська Н. Код української літератури: проект психології новітньої української літератури : монографія / Ніла Зборовська. К.: Академвидав, 2006. 504 с.
90.Зіньківський Т. Молода Україна, її становище і шляхи : [писання] : [у 2 кн.] / Трохим Зіньківський. Львів : 3 друк. НТШ, 1896. Кн. 2. С.106107.
91.Іванишин В. Пізнання літературного твору : [методичний посібник для студентів і вчителів] / В. Іванишин, П. Іванишин. Дрогобич: Відродження, 2003. 80 с.
92.Ільницький М. Краси свічадо / Микола Ільницький // Розсипані перли: поети „Молодої Музи” / [упоряд. М. Ільницький]. К. : Дніпро, 1991. С.517.
93.Ільницький М. Література українського відродження: напрями та течії в українській літературі 20х початку 30х років ХХ ст. / Микола