СВОЄРІДНІСТЬ ПСИХОЛОГІЗМУ В ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ Є. ГУЦАЛА 70-х РР. ХХ СТ.

brief description

Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет
імені Олеся Гончара

На правах рукопису

ПОЛОХОВА НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 821.161.2 3.09

СВОЄРІДНІСТЬ ПСИХОЛОГІЗМУ В ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ
Є. ГУЦАЛА 70-х РР. ХХ СТ.

Спеціальність 10. 01. 01 українська література
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук,
доцент Олійник Наталія Петрівна

Дніпропетровськ 2009

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. Психологізм в українській літературі 70-х років ХХ ст. .......................................................... .....................................9
1.1.Психологізм у літературі як теоретична проблема..................................10
1.2. Психологізм творів Є. Гуцала в оцінці літературознавців.....................21
Висновки до розділу 1.......................................................................................37
РОЗДІЛ 2. Концептуально-змістові особливості психологізму прози
Є. Гуцала 70-х років ХХ ст. .............................................................................39
2.1. Модель світу у прозі Є. Гуцала 70-х років...............................................40
2.2. Філософія любові у прозі Є. Гуцала.........................................................62
2.3. Світ дитинства та материнської любові...................................................78
2.4. Самотність як психічний стан героїв прози Є. Гуцала...........................95
Висновки до розділу 2.....................................................................................110
РОЗДІЛ 3. Специфіка відтворення внутрішнього світу героїв
у прозі Є. Гуцала 70-х років ХХ ст. ..............................................................111
3.1. Своєрідність характеротворення у прозі
Є. Гуцала 70-х років ХХ ст. ..........................................................................111
3.2. Наративний дискурс прози Є. Гуцала....................................................133
Висновки до розділу ІІІ...................................................................................158
ВИСНОВКИ.....................................................................................................160
Список використаної літератури...................................................................174

ВСТУП

Євген Пилипович Гуцало письменник різноплановий, багатогранний, політематичний. Поет, прозаїк, публіцист. Поряд із В. Дроздом, Р. Іваничуком, Гр. Тютюнником, Вал. Шевчуком Є. Гуцало належить до тих письменників, які формували обличчя молодої прози 60-х років. Він звертався як до малої новелістичної форми (настроєвий етюд, поезія у прозі, сюжетне оповідання), так і до великої прози (повість та роман). На сьогодні в українському літературознавстві наявні ґрунтовні наукові розвідки, присвячені творчості Гуцала-новеліста, Гуцала-шістдесятника, Гуцала-майстра жанру химерії”, проте, як слушно зауважив В. Дончик, вони є справді лише підходами до вивчення багатогранного феномена письменника [61, с. 38]. Зрілий період творчості митця припадає на сімдесяті роки, саме тоді літературознавці впевнено визначають його як майстра психологічної прози, якого перш за все хвилюють проблеми духовності, чистоти, народної моралі, так звана екологія душі”. Усе це розкривається в його оповіданнях, майже кожне з яких відшліфований шедевр”, і дивовижних повістях” (В. Плющ) 70-х років. Більшість із них піддавалися несправедливій жорсткій критиці за те, що їх герої просто живуть, люблять, радіють, страждають, а не вирішують кардинально важливі проблеми, що виявляють соціальний зміст їхніх характерів і вчинків. Зовнішні події у прозі Є. Гуцала нерідко лише тло, а справжній зміст його творів це стан, настрій, почуття, переживання героїв. Дослідники неодноразово підкреслювали, що самі вже назви книжок оповідань, новел та повістей Є. Гуцала (Яблука з осіннього саду”, Скупана в любистку”, Хустина шовку зеленого”, Запах кропу”, Олень Август”, Серпень, спалах любові”, Передчуття радості. Дівчата на виданні”, Орлами орано”) звучать як виклик виробничій” соцреалістичній прозі (Леся Воронина), а його рефлектуючі герої вирішують екзистенційні проблеми буття, прагнуть зберегти внутрішню свободу свободу вибору.
Увійшовши в літературу в 60-ті роки, Є. Гуцало постав як серйозний, вдумливий автор, у центрі уваги якого завжди перебувала людська особистість. Назва першої книжки новел Люди серед людей” (1962) надалі стала творчим кредо письменника. На думку Л. Тарнашинської, таке вглиблення в проблему людини серед людей, як філософська рефлексія, дає новий ракурс бачення тих обширів, що їх може й повинна наративно освоювати художня література [129, с.194]. Ліризм оповіді, психологічна глибина, наявність психологічних канонів (за Л. Тарнашинською, психологічний канон родинного вогнища”, психолого-іронічний канон позиченого чоловіка”) [129, с.194], словесно-образна місткість, неординарні характери визначальні риси творчої манери письма Є. Гуцала.
Актуальність теми дисертації вмотивована потребою системного вивчення творчості Є. Гуцала в контексті української літератури ХХ століття. У цьому зв’язку необхідним є звернення до його прози 70-х років, зокрема повістей, написаних у манері психологічного реалізму, рефлектуючий герой яких репрезентує нову форму психологізму в творчості шістдесятників. Творчий доробок Є. Гуцала (від його ранніх новел до актуальної публіцистики, зібраної в цикл Ментальність орди”) привернув увагу багатьох літературознавців, про що свідчать насамперед праці Г. Гримич, І. Дзюби, В. Дончика, М. Жулинського, Н. Зборовської, Л. Новиченка, В. Плюща, М. Стрельбицького та ін. Поряд із дослідженнями творчості Є. Гуцала відомих критиків і літературознавців маємо й наукові розвідки молодих учених, для яких проза письменника стала об’єктом наукового вивчення (І. Є. Бойцун, Н. П. Навроцька, А. С. Попович, Н. П. Мрищук). Але в їхніх наукових працях відсутній комплексний аналіз прози Є. Гуцала 70-х років ХХ ст. в аспекті психологізму, лише відзначено, що їй властивий психологізм, але синтетичного його дослідження (зокрема художньої прози 70-х років) немає.
Отже, обрана тема дисертації є малодослідженою. У сучасному літературознавстві загалом наявна прогалина в дослідженні психологічного” реалізму (Н. Зборовська) художньої прози драматичних для української літератури 70-х років ХХ ст., у тому числі Р. Андріяшика, О. Гончара, Є. Гуцала, П. Загребельного, Гр. Тютюнника та ін. Доцільність розгляду прози Є. Гуцала, зокрема її психологізму на всіх рівнях художнього тексту продиктована й необхідністю осмислення у прозі автора взаємозв’язку людини і світу, моделі світу крізь призму психологізму, психологічного мотиву самотності героїв, концепції любові.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в руслі наукового напряму Малодосліджені сторінки української літератури в аспекті поетики художнього тексту”, включеного до комплексного плану науково-дослідних робіт кафедри української літератури Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Тему дисертації затверджено на Бюро Наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 4 від 22 грудня 2005 року).
Мета й завдання дослідження. Визначити функцію та своєрідність психологізму в прозі Є. Гуцала 70-х років ХХ ст. як найпродуктивнішого засобу індивідуалізації героя та зображення світу.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
осмислити проблеми психологізму в сучасному літературознавстві, основні етапи його розвитку в українській літературі;
визначити естетичний феномен психологізму творів Є. Гуцала в контексті української літератури 70-х років ХХ ст. та специфіку його вираження;
на конкретному аналізі виявити основні художні ознаки реалістичної прози Є. Гуцала, органічне поєднання в ній різних способів художнього освоєння дійсності ліричного, лірично-асоціативного, психологічного;
охарактеризувати модель світу в малій” прозі та повістях Є. Гуцала, своєрідність зображення людини й світу;
розкрити філософію любові в художній прозі письменника;
з’ясувати характер психічних станів та психологічних засобів вираження внутрішнього світу особистості, виділити й проаналізувати окремі психологічні мотиви, зокрема мотив самотності;
дослідити наративний дискурс прози митця як складової вираження засобів психологізму.
Об’єктом дослідження є проза Є. Гуцала 70-х років новели, оповідання, повісті. З метою визначення своєрідності психологізму в прозі Є. Гуцала ми залучили також твори таких українських і російських письменників, як В. Дрозд, Гр. Тютюнник, О. Гончар, П. Загребельний, Р. Іваничук, В. Астаф’єв, В. Распутін, Ю. Трифонов.
Предметом вивчення є художні форми вираження психології героя та його внутрішнього світу в прозі Є. Гуцала.
Теоретико-методологічну основу роботи становлять праці відомих теоретиків літератури та літературознавців, як українських В. Дончика, І. Денисюка, В. Даниленка, М. Жулинського, Н. Зборовської, М. Ільницького, Н. Калениченко, З. Кирилюк, М. Кодака, А. Кравченка, В. Лесина, М. Наєнка, Л. Новиченка, Г. Сивоконя, М. Слабошпицького, А. Ткаченка, В. Фащенка, І. Франка, так і російських М. Бахтіна, А. Бочарова, Л. Гінзбург, А. Єсіна, Н. Лейдермана та інших, присвячені питанням психологізму художнього твору та психологічного аналізу, типології художнього психологізму, формам, прийомам його вираження.
Відповідно до напрямку дослідження, у роботі застосовано можливості різних методів: системно-функціонального, порівняльно-історичного та психологічного аналізу.
Наукова новизна дисертації полягає у визначенні своєрідності психологізму в художній прозі Є. Гуцала 70-х років ХХ ст., з’ясуванні індивідуального авторського стилю, що оприявнюється в розглянутій дисертантом системі засобів психологізації в його новелах, оповіданнях, повістях. Уперше в українському літературознавстві в аспекті психологізму окреслено модель світу в прозі Є. Гуцала 70-х років ХХ ст., розглянуто характер наративу як моделі світу, виявлення на її рівні взаємозв’язку соціум особистість внутрішній світ. Уперше акцентовано увагу на інтертекстуальності прози Є. Гуцала, психологічній функції інтертексту, концепції любові та самотності. Виявлені засоби розкриття внутрішнього світу специфічного гуцалівського героя дивака, рефлектуючого інтроверта, оптиміста-життєлюба, філософа, дітей з дорослими очима, матерів. На конкретному текстовому матеріалі політематичної та різножанрової прози Є. Гуцала 70-х років ХХ ст. осмислено своєрідність поєднання різних напрямів психологічного аналізу та типів психологізму (експресивного, оповідного, аналітичного, хронотопічного, філософсько-епічного). Відзначено, що в психолого-реалістичній прозі Є. Гуцала на першому плані постає образ сильної особистості та її внутрішній світ, майстерність письменника у створенні індивідуальних характерів, виокремленні їхніх провідних рис, їх зумовленості у взаємозв’язку соціальних обставин і внутрішнього світу, репрезентації через засоби психологізму.
Теоретико-практичне значення. У роботі виділено й уточнено поняття психологізм”, психологічний аналіз”, модель світу”, характер”, наголошено на важливості міждисциплінарних зв’язків літератури і психології, що підтверджується використанням спільної термінології. Досліджені такі психічні стани героїв, репрезентовані у прозі Є. Гуцала, як афект, самотність, хвилювання, страх, радість, пристрасть, відчай, тріумф, кохання тощо та художні засоби їх вираження (внутрішні монологи й діалоги, підтекст і прийом замовчування, асоціації та спогади, психологічний пейзаж, художні деталі тощо).
Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані викладачами вищої школи та вчителями-словесниками в курсах української літератури, у спецкурсах та спецсемінарах з відповідної тематики, студентами при написанні курсових, випускних, дипломних та магістерських робіт.
Апробація результатів дисертації здійснювалася у формі доповідей і повідомлень на Всеукраїнських наукових конференціях Павло Загребельний: творчий портрет на тлі епох (до 80-річчя від дня народження письменника)”, Творчість шістдесятників” у координатах української і світової літератури”, Література в контексті культури”, Поетика художнього тексту”, Творчість Олеся Гончара в соціокультурному і національному параметрах” (Дніпропетровськ, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008), Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2005, 2006), Українська література в контексті світової літератури” (Одеса, 2007), на ІХ Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 2007) та на звітних наукових конференціях викладачів і аспірантів факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (2005, 2006, 2007 рр.).
Публікації. За результатами наукових досліджень опубліковано 7 статей у фахових наукових збірниках.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що включає 160 найменувань. Обсяг основного тексту дисертації 174 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

В аналізі специфіки психологізму у прозі Є. Гуцала 70-х років ХХ ст. ми виходимо з того, що психологізм є важливим естетичним принципом зображення людини в художньому творі. Художній психологізм є концептуальним елементом, за допомогою якого передається зіткнення героїв зі світом, розкривається їх внутрішнє життя, душевні стани. Психологічні засоби входять у систему поетики художнього твору як матеріал характеротворення, а їх відсутність негативно позначається на якості художнього тексту, призводить до його сухості, декларативності та поверховості. Розквіт психологізму як творчого методу в українській літературі, на думку дослідників, відбувся в 60 70-ті роки ХХ ст. і пов’язаний із творчістю літературного покоління шістдесятників: Р. Андріяшика, В. Близнеця, О. Гончара, Є. Гуцала, В. Дрозда, Р. Іваничука, П. Загребельного, Гр. Тютюнника, Вал. Шевчука та ін., які шляхом психоаналітичного заглиблення у внутрішній світ героя прагнули відтворити зв’язок психічного і соціального, з’ясувати внутрішні мотиви вчинків, поведінки героя. У прозі 60 70-х років органічно поєдналися реалістичні та психологічні ознаки, психоаналіз став помітним елементом реалістичного методу.
На психологізмі прози Є. Гуцала неодноразово наголошували такі літературознавці, як В. Дончик, М. Жулинський, Н. Зборовська, А. Кравченко, М. Хороб та ін. Різножанрова й багатоаспектна проза Є. Гуцала 70-х років ХХ ст. представлена низкою оповідань, новел та повістей, у яких уже викристалізована творча манера письма, сформований індивідуальний стиль автора. Дослідники впевнено визначають 70-ті роки ХХ ст. як зрілий період творчості Є. Гуцала. У прозі Є. Гуцала органічно поєдналися різні типи психологізму (експресивний, оповідний, філософсько-епічний, аналітичний, хронотопічний) та напрями психологічного аналізу, проте домінуючим є психолого-аналітичний підхід до відтворення внутрішнього життя героїв. Шляхом заглиблення у внутрішній світ героя письменник прагнув відтворити зв’язок психічного і соціального, з’ясувати внутрішні мотиви вчинків, поведінки. Концептуально-змістовими особливостями психологізму новел, оповідань, повістей Є. Гуцала 70-х років ХХ ст. є наскрізна психологізація зображення, побудова моделі світу як системи опозицій або співвіднесень: особистість та її внутрішній світ соціум, соціум особистість, соціум культура природа, що відтворюють взаємозв’язок людини і світу.
Проза Є. Гуцала 70-х років містить виразний автобіографічний елемент, це твердження в першу чергу стосується повісті-дилогії Сільські вчителі” та Шкільний хліб”, у якій письменник намагався розповісти про життя сільських вчителів, таких, якими були його батьки, їх нелегкий сільський побут. Письменник утвердив екзистенціальну концепцію людини і світу, зосередившись на деталях і нюансах душі, відтворив поетичну філософію буття замість винесення на перший план соціального детермінізму. Навколо творів Є. Гуцала в 70-ті роки склалася дискусійна ситуація. Зазнавши гострої, нищівної критики, його Мертва зона”, Сільські вчителі”, Двоє на святі кохання” на довгі роки були позбавлені можливості книжкового видання. Основними художніми критеріями реалістичної прози Є. Гуцала були чесність і правдивість авторської позиції, вибір героя, який в основному не відповідав вимогам соцреалістичного канону (рефлектуючий інтроверт, дивак, оптиміст-життєлюб, філософ), максимальна зосередженість на його внутрішньому світі, орієнтація на вічні людські цінності.
Типологія героїв у прозі Є. Гуцала досліджена нами на особистісному та характерологічному рівні. Митець створив індивідуальні характери героїв, виокремивши їх провідні риси, показав глибокий взаємозв’язок соціальних обставин і внутрішнього світу особистості. Особливістю характеротворчої манери письменника є те, що він навіть у невеликому за обсягом оповіданні розкриває яскраві психологічні типи, творить неординарні характери героїв. Є. Гуцало виписує характери героїв завжди різнопланово, обов’язково виокремлюючи провідну рису, захоплення, пристрасть, виносячи їх у назву твору (оповідання Несамовитий, шалений Кирик”, Легкий, веселий”, Пісня про джигуна Овдія Гору”). Визначальний принцип характеротворення у прозі письменника це відображення одвічного боріння світлого й темного, доброго й злого начал людської душі. Розкриваючи характер героїв у взаємозв’язку зі світом, Є. Гуцало намагався пізнати внутрішній світ, таїни душі, почуття, прагнення, моральні цінності людини шляхом психологічного аналізу. Психологічний світ героя розкривається через мотивацію його поведінки, вчинків. Мотивація дій розкрита на рівні заглиблення у внутрішнє життя: думки, сни, переживання, внутрішні монологи. Монолого-психологічна характеристика героїв доповнюється авторською оцінкою, логічною підосновою сюжету. У низці новел, оповідань та повістей письменника виразно простежується сковородинівське начало: погляд на людину як мікросвіт, що є носієм і водночас творцем великого світу. Модель світу постає крізь призму людської психології. Актуалізація психологізму в реалістичних повістях і малій прозі Є. Гуцала 70-х років засвідчила увагу автора до самоцінності людської особистості.
Герої прози письменника несуть інформацію про світ, у якому відбилася людська діяльність як конструктивна, так і руйнівна. Світ природи, гармонії та краси протиставлений світові воєнної веремії. Особливістю художнього моделювання дійсності Є. Гуцалом є її наскрізна психологізація. Своєрідність художньої моделі світу у прозі письменника виявляється в тому, що в її центрі знаходиться особистість з її неповторним внутрішнім світом, рефлексіями, переживаннями.
Як правило, модель світу постає у творах Є. Гуцала у двох площинах: протиставлення воєнного світу гармонійному, герої діють у граничних ситуаціях, які пов’язані з подіями Великої Вітчизняної війни. Морально-етичні засади особистості перевіряються війною, повсякденністю, побутом, дружбою, коханням, ставленням до природи і довкілля. Система співвіднесень людина природа визначається синкретичним зображенням, ліричний герой тонко відчуває й емоційно реагує на щонайменші природні зміни, стан природи знаходиться в постійній гармонійній єдності з душевним станом і настроєм героя. Модель світу у прозі Є. Гуцала 70-х років найчастіше відтворюється очима дитини, через її сприйняття. Вагомого значення в розкритті психологічної моделі світу набуває портретна характеристика. Є. Гуцала справедливо називають майстром у створенні психологічного портрета, який є важливим засобом відображення внутрішнього світу героїв. Розкриття переживань, відображення змін настрою досягається через виключно насичену портретну деталь, видиму мову почуттів героя (міміку, жести, пози, вираз обличчя). У портретній характеристиці героїв письменник уважний до найдрібнішої рисочки зовнішності, яка індивідуалізує образ, робить його живим, свідчить про певну рису характеру або вказує на вік. Психологічні портрети позначені високим динамізмом. Неперевершений знавець вікової психології, Є. Гуцало зобразив героїв на етапі становлення, активних шукань власного я, визначення в житті, переконливо відтворив такі вікові етапи, як дитинство, юність, зрілість тощо. Письменник розкрив психологію й оригінальне світосприйняття міського жителя і селянина, їх погляди на дійсність. Улюбленим художнім прийомом Є. Гуцала є оголення” душі героя, у зв’язку з чим твори набувають сповідального характеру. У 70-ті роки цей прийом активно використовували й інші прозаїки, зокрема В. Дрозд, П. Загребельний.
Хронотоп моделі світу у прозі Є. Гуцала 70-х років це повоєнне село й місто. Місце й час перебігу дії конкретизовані. Герої постійно перебувають у чітко визначеному просторі, який безпосередньо впливає на них. Є. Гуцало моделює тип динамічного простору змінного впродовж твору місця перебування героя. Модель сільського життя письменник намагався показати зсередини, через детальне розкриття психології героя, загострену увагу до морально-етичної проблематики та пов’язаних з нею проблем духовності й морального вибору. Для прози Є. Гуцала 70-х років характерне зображення психологічного часу, традиційно співвіднесене в народній уяві з водою, рікою життя. Образ пам’яті й часу постає на сторінках творів письменника як образ-символ криниці, колодязя. Образ колодязя часу, у дзвінкій далечині якого можна побачити своє дитинство, своєрідний архетип в оповіданнях, новелах і повістях Є. Гуцала. Глибинні архетипи, що ввійшли у свідомість героїв письменника це образ матері та образ пам’яті. Образ матері центр моделі світу, образ священний, іконописний, багатогранний. Це й жінка міського типу”, неординарна, самостійна, сильна особистість, і справедлива сільська вчителька Олена Левківна, і мати, катована фашистами у Велику Вітчизняну війну. Проте в окремих оповіданнях (Дорослі дівчата нашого дитинства”, Хто ти?”, Чужа”) образ матері постає і в негативній площині, що пов’язано із відмовою від дитини або зрадою інтересів дитини.
Письменнику притаманне глибоке змістове наповнення символічних образів, деталей, штрихів, нюансів. Провідним образом-символом є образ молодої трави, зеленого листя, у якому втілена семантика відродження, оновлення життя, символ вічності. Так, у прозі Є. Гуцала символом життя є образ молодої трави, яка означає водночас і надію на краще, відродження, оновлення життя (повісті Передчуття радості”, Дівчата на виданні”). Узагалі зелений колір у письменника це колір життя, радості. Яскравим вітаїстичним символом, втіленням життя є дерево квітучий абрикос (Двоє на святі кохання”).
Взаємозв’язок людини і світу, модель світу у прозі Є. Гуцала досліджувалися нами на рівні наративної організації тексту, оскільки наратив становить певну модель світу, що відображає буття. Оповідь містить оцінку об’єктивної дійсності, є виявом Я” наратора. Наративна перспектива героя Є. Гуцала, своєрідність його мовлення виконують важливу естетичну функцію, зумовлюють психологізацію прози майстра, працюють на художнє виявлення індивідуального буття героя. На основі аналізу окремих оповідань і повістей Є. Гуцала 60 70-х років ми можемо визначити такі провідні ознаки наративного дискурсу в цей період творчості письменника, як інтертекстуальність (виявляється у вигляді прямого цитування, як алюзія та стилізація), широке використання мотиву народної пісні, домінування Я-нарації”, психологізм, що поглиблює ліризм оповіді, увиразнює характери героїв, сприяє естетичному збагаченню тексту. У наративній системі прози Є. Гуцала голос автора є головним, усі події сприймаються крізь призму його бачення, проте наратором може бути й герой твору. Автор доповнює себе в героях твору. В основному письменник використовує Я-нарацію” як спосіб художнього викладу, що визначає структуру його малої прози. Хоча є випадки застосування ти-нарації” та об’єктивізованого повістування, де авторська позиція виявляється опосередковано, переважно через непряме мовлення героїв. Ліризм, психологізм оповіді, використання фольклорних елементів узагалі характерні ознаки гуцалівської прози. У текст своїх оповідань та повістей він широко вводить народну пісню, яка стає невід’ємною частиною наративної організації. Пісня може бути проспівана зимовою кригою, полем, грушею. Пісня належить і герою. Автор може передавати потік свідомості героя, буденні думки якого переплітаються з пісенними рядками (наприклад, Мірошин з повісті Хай святиться твоє ім’я, любов”). У текст вводяться фрагменти народних пісень у виконанні героїв. Деякі оповідання, створенні в 70-ті роки, автор узагалі називає піснями. Пісню про Максима”, Пісню про мить”, Пісню про Високі Гори”, Пісню про три дуби”, Пісню про стару хату” та інші пісні” Є. Гуцала об’єднує ліризм оповіді. Рядки пісні можуть бути винесені в саму назву твору (Орлами орано”). Опосередковано, за допомогою пісні автор відтворює певні події, думки, переживання героїв. Пісня може виконувати функцію кільцевого обрамлення, може належати героям, а може й існувати відокремлено та вводитися в текст автором. Як правило, пісенні мотиви в Є. Гуцала сумні, пов’язані зі спогадами про минуле, ностальгією тощо.
Досліджуючи наративну організацію прози Є. Гуцала, ми акцентували на природному виявленні чужого наративного дискурсу в його складі інтертексту, визначенні функцій чужого тексту. Переплетіння або чергування авторської нарації з інтертекстом, діалог суб’єктів нарації значною мірою зумовлює поліфонізм прози Є. Гуцала.
Аналіз творів письменника дав можливість виділити два типи зв’язків між художнім текстом Є. Гуцала та інтертекстом: відкритий пряма цитата з іншого тексту; закритий, внутрішній перегук з іншими сюжетами, образами, пародійна обробка тексту. Інтертекст виконує безпосередню функцію назви. Цитата з вірша М. Вінграновського У синьому небі я висіяв ліс” трансформувалася в назву оповідання Є. Гуцала У синьому небі я висію ліс”. Назва оповідання Ясна, як сад...”, що ввійшло до збірки З вогню воскресли”, є обірваним поетичним рядком з вірша М. Рильського У теплі дні збирання винограду”, і водночас образ ясної, як сад” нареченої є алюзією на поезію М. Вінграновського Вона була задумлива, як сад”. Інтертекст у прозі Є. Гуцала виконує яскраво виражену психологічну функцію, допомагає відтворити почуття, переживання героя. Головному герою оповідання І дівчина, як парус!” Олегу Лавринишину здавалось, що чужі вірші здатні замінити власні почуття, оскільки вони настільки повно зливаються з ними, настільки глибоко виражають їх. Інтертекст є одним із психологічних засобів художнього відтворення характерів героїв. Внутрішній, закритий зв’язок інтертексту з художнім текстом Є. Гуцала виявляється як співвіднесеність образу матері й діви Марії. Стилістика авторського тексту нерідко нагадує текст Біблії.
Емоційний спектр героїв Є. Гуцала надзвичайно широкий: їх психічні стани найчастіше є мінливими, їх переповнюють глибокі почуття, не випадково характеротворчу манеру письменника дослідники називають археологією почуттів” (М. Стрельбицький), яка, на нашу думку, виявляється не лише шляхом оживлення” емоційної пам’яті героя, а й на рівні дослідження природи почуття, моменту його зародження, причини трансформації або загасання. Є. Гуцало майстерно передає подвійні почуття: любов, змішану з ненавистю або болем тощо. Серед психічних станів найповніше відтворені як емоційно стабільні, так і афективні, самотність, відчуження, тривога, ейфорія, закоханість. Провідним психічним станом гуцалівського рефлектуючого героя є самотність, екзистенційний аспект якої розкривається у творчому доробку письменника. Є. Гуцало розглядає самотність і як природне відчуття особистості на шляху її дорослішання (наприклад, саме такий стан душі відчуває Михайло (Сільські вчителі”, Шкільний хліб”)), і як самотність соціальну, або ситуативну, що відтворена в повістях Дівчата на виданні”, Двоє на святі кохання”. Екзистенційний аспект самотності розкривається як внутрішній конфлікт особистості, в основу якого покладена невідповідність між трьома Я” людини: актуальним (якою людина бачить себе на цей момент часу), ідеальним (якою людина прагне стати) та відображеним (якою людину сприймають інші). Екзистенційний аспект самотності героя пов’язаний з міською прозою Є. Гуцала та найвиразніше простежується в повісті Двоє на святі кохання”. Місто мислиться автором як антропоморфна, жива істота, образ якої проектується на молодість та виразні життєствердні мотиви. Головні герої гуцалівської міської прози юнаки та дівчата на етапі пошуку себе, становлення особистості, і саме на цьому віковому етапі приходить усвідомлення самотності як ознака дорослості.
Усвідомлення самотності зумовлює самозаглиблення гуцалівських героїв, пошуки ними сенсу життя. Постійне відчуття самотності і внутрішньої спустошеності змушує Івана Поляруша (Двоє на святі кохання”) блукати вулицями Києва та намагатися злитися з натовпом, проте серед незнайомих людей він ще гостріше відчуває свою самотність. Письменник переконливо доводить, що самотність, яка причаїлася в глибинах підсвідомого кожної людини, перешкоджає щастю. Єдино можливий порятунок від екзистенційної самотності письменник вбачає в єднанні з природою та в любові. Відчуття самотності у творах Є. Гуцала не завжди супроводжується загальними песимістичними настроями героя, пригніченістю, внутрішніми переживаннями. Стан самотності є конструктивним моментом буття гуцалівського героя, оскільки передбачає можливість самопізнання й духовного розвитку. Герой повісті Біле озеро” стверджує, що стан самотності лікує” людську душу.
Подолати самотність і відчуження героям Є. Гуцала допомагає любов: материнська, братерська, любов до життя, до Бога. У підході письменника до зображення любові виразно відбилися філософські ідеї Фромма та Бердяєва: тільки любов руйнує стіни навколо відчуженої людини (Фромм), природа любові космічна, вона є перемогою над смертю і досягнення безсмертя (Бердяєв). У трактуванні Є. Гуцала любов це комплексний душевний феномен, виявлення суто людського начала, породження духовності та моралі, оскільки найсвітліші риси характеру героїв розкриваються саме через здатність любити життя, землю, людей. Філософія любові у прозі Є. Гуцала це синтез ідей філософії вітаїзму та кордоцентризму у поєднанні із утвердженням цінності свободи. Невипадково прозу Є. Гуцала дослідники називають своєрідним українським екзистенціалізмом, ідеї якого позначилися на погляді на любов як заперечення смерті, втечу від самотності. Усі герої Є. Гуцала випробовуються любов’ю, письменник відтворив її різні вияви: любов-розрахунок, любов-звичка, хвороблива любов-залежність та любов, про яку герої говорять як красу.
Провідна риса гуцалівського психологізму акцентування стану душі героя, що досягається шляхом використання таких психологічних засобів, як відтворення потоку свідомості героя через внутрішні монологи і діалоги, сповідь, монолог, діалог, інтонації голосу, прийом замовчування, спогади, підтекст, роздуми, сни, марення, мрії, психологічна розповідь, хронотоп, інтертекст (уведений у сюжетну тканину творів як цитування або декламація, внутрішня мова героїв, численні алюзії, він несе інформацію про настрій, переживання, стан героя), створення ситуації морального вибору, аналіз вчинків та їх мотивації, художня деталь (вираз очей, погляд, жести, міміка, рухи героїв, звукова, кольорова, запахова, речова, деталь інтер’єру) тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Адельгейм Е. Чувство жизни / Адельгейм Е. // Дружба народов. 1967.
№ 3. С. 264 267.
2. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Ананьев Б. Г. Л.: Изд-во
Ленинградского ун-та, 1968. 340 с.
3. Андреев Ю. А. Человек в мире. Поиски и утверждение принципов
социально-психологического анализа в советской литературе 20 30-х
годов / Андреев Ю. А. // Проблемы психологизма в советской
литературе. Л.: Наука, 1970. С. 58 101.
4. Андреев Ю. А. Движение реализма / Андреев Ю. А. Л.: Наука, 1978.
208 с.
5. Андреев Ю. А. О социалистическом реализме / Андреев Ю. А. М.: Худож. лит-ра, 1978. 103 с.
6. Арнольд И. В. Проблемы интертекстуальности / Арнольд И. В. // Вестник Санкт-Петербургского ун-та. Сер. 2. 1992. Вып. 4. С. 53 61.
7. Астаф’єв О. Інтертекстуальність як літературна стратегія / Астаф’єв О. // Слово і Час. 2005. № 12. С. 5 7.
8. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / [сост. С. Г. Бочаров]. М.: Искусство, 1979. 424 с.
9. Бердяев Н. А. Эрос и личность: Философия пола и любви / Бердяев Н. А. СПб.: Издат. дом Азбука-классика”, 2007. 224 с.
10. Бернадська Н. Канон соцреалістичного роману / Бернадська Н. // Слово і Час. 2005. № 2. С. 44 52.
11. Біблія. Книги Священного Писання Старого й Нового Заповіту. К.: Бібл. тов., 1998. 1312 с.
12. Бойцун І. Є. Психологічний портрет дітей війни” у творах Євгена Гуцала: [монографія] / Бойцун І. Є. Луганськ: Шлях, 2002. 40 с.
13. Бойцун І. Є. Твори Є. Гуцала для дітей: проблеми художньої майстерності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 Українська література” / І. Є. Бойцун. Луганськ, 2000. 20 с.
14. Бочаров А. Г. Бесконечность поиска: Художественные поиски современной советской прозы / Бочаров А. Г. М.: Сов. писатель, 1982. 423 с.
15. Бочаров А. Г. Литература и время: Из творч. опыта прозы 60-х 80-х гг. / Бочаров А. Г. М.: Худож. лит., 1988. 383 с.
16. Бочаров А. Г. Требовательная любовь: Концепция личности в современной советской прозе / Бочаров А. Г. М.: Худож. лит., 1977. 364 с.
17. Брокмейер Й., Харре Р. Нарратив: проблемы и обещания одной альтернативной парадигмы / Брокмейер Й., Харре Р. // Вопросы философии. 2000. № 3. С. 29 41.
18. Вервес Г. Роман-застереження Собор” / Вервес Г. // Усе для школи. Укр. літ. 11 клас. 2001. Вип. 4. С. 69.
19. Винниченко В. Сонячна машина: [роман] / Володимир Винниченко. Київ: Сакцент Плюс, 2005. 640 с. (Першотвір).
20. Вінграновський М. Вибрані твори: в 3 т. / М. Вінграновський. Тернопіль: Богдан, 2004. Т. 1: Поезії. 400 с. (Першотвір).
21. Воронина Л. Хата / Воронина Л. // Київ. 1997. № 1 2. С. 88 89.
22. Воронина Л. Не треба мене канонізувати” / Воронина Л. // Україна молода. 2007. 13 січня. С. 9.
23. В’язовський Г. А. Від життя до художнього твору: [літературно-критичний нарис] / В’язовський Г. А. К.: Рад. письменник, 1979. 238 с.
24. Газнюк Л. Філософія наративу в персональному бутті людини / Газнюк Л. // Філософська думка. 2004. № 4. С. 3 15.
25. Гинзбург Л. О психологической прозе / Гинзбург Л. Л.: Сов. писатель, 1971. 464 с.
26. Глушко О. К. На бистрині часу. Ідейно-тематичні шукання радянської новелістики 70-х років: [літ.-крит. нарис] / Глушко О. К. К.: Дніпро, 1980. 179 с.
27. Гноєва Н. І. Художній психологізм як об’єкт літературознавчого дослідження / Гноєва Н. І. // Вісник Харківського університету. 1983. № 245. С. 3 9.
28. Голубєва З. Серце наше вічна таїна / Голубєва З. // Дніпро. 1977. № 2. С. 140 147.
29. Гомон П. Гуманізм творчості / Гомон П. // Дивослово. 2002. № 5. С. 12 13.
30. Гончар О. Берег любові: [роман] / Олесь Гончар. Київ: Дніпро, 1976. 176 с. (Першотвір).
31. Гончар О. Бригантина: [повість, оповідання] / Олесь Гончар. Харків:
Фоліо, 2006. 383 с. (Першотвір).
32. Гуцало Є. Люди серед людей: [оповідання] / Євген Гуцало. Київ: Молодь, 1962. 245 с. (Першотвір).
33. Гуцало Є. Хустина шовку зеленого: [повість, оповідання] / Євген Гуцало. Київ: Рад. письменник, 1966. 372 с. (Першотвір).
34. Гуцало Є. Запах кропу: [оповідання, повість] / Євген Гуцало. Київ: Рад. письменник, 1969. 270 с. (Першотвір).
35. Гуцало Є. Новели: [збірка новел] / Євген Гуцало. Київ: Дніпро, 1969. 375 с. (Першотвір).
36. Гуцало Є. Серпень, спалах любові: [збірка новел] / Євген Гуцало. Київ: Молодь, 1970. 170 с. (Першотвір).
37. Гуцало Є. Передчуття радості. Дівчата на виданні: [повісті] / Євген Гуцало. Київ: Дніпро, 1971. 250 с. (Першотвір).
38. Гуцало Є. Весна високосного року: [повісті, оповідання] / Євген Гуцало. Київ: Молодь, 1973. 274 с. (Першотвір).
39. Гуцало Є. Бережанські портрети: [повісті] / Євген Гуцало. Київ: Рад. письменник, 1975. 303 с. (Першотвір).
40. Гуцало Є., Самбук Р. Щаслива родина: [повість] / Євген Гуцало, Ростислав Самбук. Київ: Рад. письменник, 1976. 174 с. (Першотвір).
41. Гуцало Є. Орлами орано: [оповідання, повість] / Євген Гуцало. Київ: Рад. письменник, 1977. 374 с. (Першотвір).
42. Гуцало Є. З вогню воскресли: [повість, оповідання] / Євген Гуцало. Київ: Молодь, 1978. 294 с. (Першотвір).
43. Гуцало Є. Що ми знаємо про любов: [оповідання] / Євген Гуцало. Київ: Рад. письменник, 1979. 340 с. (Першотвір).
44. Гуцало Є. З вогню воскресли: [повісті] / Євген Гуцало. Київ: Дніпро, 1980. 335 с. (Першотвір).
45. Гуцало Є. Шкільний хліб: [повість-дилогія, оповідання] / Євген Гуцало. Київ: Рад. письменник, 1981. 408 с. (Першотвір).
46. Гуцало Є. Парад планет: [роман, повісті] / Євген Гуцало. Київ: Рад. письменник, 1984. 480 с. (Першотвір).
47. Гуцало Є. Княжа гора: [повісті] / Євген Гуцало. Київ: Молодь, 1986. 240 с. (Першотвір).
48. Гуцало Є. Олень Август: [оповідання, повість] / Євген Гуцало. Київ: Веселка, 1986. 231 с. (Першотвір).
49. Гуцало Є. Вибрані твори: у 2 т. / Є. Гуцало. Київ: Рад. письменник, 1987. Т. 2: Оповідання, повість. 527 с. (Першотвір).
50. Гуцало Є. Думать о высоком! / Гуцало Є. // Лит. газета. 1972. 21 июня. № 25. С. 6.
51. Даниленко В. Г. Енергія болю / В. Г. Даниленко // Слово і Час. 2000. № 4. С. 27 29.
52. Даниленко В. Г. Лісоруб у пустелі: Письменник і літературний процес /Даниленко В. Г. К: Академвидав, 2008. 352 с.
53. Денисюк І. Розвиток української малої прози 19 поч. 20 ст. / Денисюк І. Л.: ІВЦ, 1999. 140 с.
54. Дзюба І. Жага всеосяжності і межі таланту: Штрихи до портрета Євгена Гуцала / Дзюба І. // Укр. мова і л-ра в шк. 1985. № 11. С. 13 21.
55. Дончик В. Г. Поле досліджень: людська особистість / Дончик В. Г. // Рад. літературознавство. 1967. № 10. С. 3 18.
56. Дончик В. Г. Грані сучасної прози: [літературно-критичний нарис] / Дончик В. Г. К.: Рад. письм., 1970. 323 с.
57. Дончик В. Г. Єдність правди і пристрасті: [літературно-критичні статті] / Дончик В. Г. К.: Рад. письм., 1981. 270 с.
58. Дончик В. Г. Український радянський роман: Рух ідей і форм / Дончик В. Г. К.: Дніпро, 1987. 429 с.
59. Дончик В. Г. Проза українського серця / Дончик В. Г. // Урок укр. мови і л-ри в шк. 2002. № 4. С. 51 54.
60. Дончик В. Г. Люди серед людей / Дончик В. Г. // Урядовий кур’єр. 2002. 16 січ. С. 4.
61. Дончик В. Г. З потоку літ і літпотоку / Дончик В. Г. К.: Стилос, 2003. 556 с.
62. Дрозд В. До душі людської / Дрозд В. // Укр. мова і літ. в школі. 1987. № 1. С. 12.
63. Євген Гуцало: Мені завжди хотілося написати українську душу, український характер”: [бібліографічний нарис] / [Т. М. Заморіна; В. О. Кононенко; Націон. парлам. бібліотека України]. К., 2004. 72 с.
64. Єнджеєвич Є. Письменник європейського масштабу / Єжи Єнджеєвич // Укр. мова і літ. в школі. 1987. № 1. С. 13.
65. Есин А. Б. Психологизм / А. Б. Есин // Русская словесность. 1996. № 1 С. 73 80.
66. Жулинський М. Г. Євген Гуцало: діалог і роздуми / М. Г. Жулинський
// Рад. літературознавство. 1987. № 1. С. 29 38.
67. Жулинський М. Г. Людина як міра часу. Концепція людини і проблеми
характеру в сучасній радянській літературі / Жулинський М. Г. К.:
Дніпро, 1979. 275 с.
68. Жулинський М. Г. Наближення: Літературні діалоги / Жулинський М. Г. К.: Дніпро, 1986. 278 с.
69. Жулинський М. Г. Роздуми над українською прозою 60 80-х років / М. Г. Жулинський // Рад. літературознавство. 1987. № 11. С. 18 24.
70. Жулинський М. Г. Відкрився птахом, людям і рослинам... Десять років без Євгена Гуцала / М. Г. Жулинський // Слово і Час. 2005. № 8. С. 3 8.
71. Загребельний П. Гола душа: [повість] / Павло Загребельний. Харків: Фоліо, 2003. 253 с. (Першотвір).
72. Зборовська Н. В. Імперія чоловіка і жінки у романі Роксолана” Павла Загребельного / Н. В. Зборовська // Кур’єр Кривбасу. 2005. № 186. С. 125 128.
73. Зборовська Н. В. Стильовий портрет шістдесятництва / Н. В. Зборовська // Слово і Час. 2001. № 12. С. 26 42.
74. Зборовська Н. В. Код української літератури: Проект психоісторії
новітньої української літератури: [монографія] / Зборовська Н. В. К.:
Академвидав, 2006. 504 с.
75. Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство: [посібник] /
Зборовська Н. В. К.: Академвидав, 2003. 392 с. 76. Иванычук Р. К отчему порогу: [роман и новеллы] / Роман Иванычук.
Москва: Сов. писатель, 1978. 240 с. (Первоисточник).
77. Ильницкий М. Схожесть несхожего / М. Ильницкий // Вопросы литературы. 1980. № 11. С. 36 39.
78. Иезуитов А. Проблемы психологизма в эстетике и литературе / А. Иезуитов // Проблемы психологизма в советской литературе. Л.: Наука, 1970. 395 с. С. 39 57.
79. Капленко О. Наратив як модель світу: структурна побудова і проекція на художній текст / О. Капленко // Слово і Час. 2003. № 11. С. 10 16.
80. Кирилюк З. В. Искусство создания литературного характера / Кирилюк З. В. К.: Высшая шк., 1986. 117 с.
81. Клерк М. де. Взгляд на город: лица и обличия / М. де Клерк // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. 2004. № 3. С. 99 110.
82. Кодак М. П. Психологізм соціальної прози / Кодак М. П. К.: Наук. думка, 1980. 162 с.
83. Козлов А. Азбука літературознавства: [навч.-метод. посібник] / А. Козлов, Р. Козлов. Тернопіль: Астон, 1997. 122 с.
84. Колобаева Л. Никакой психологии”, или фантастика психологии? / Колобаева Л. // Вопросы литературы. 1999. № 11. С. 3 20.
85. Компанеец В. В. Художественный психологизм как проблема исследования / Компанеец В. В. // Русская литература. 1974. № 1. С. 46 60.
86. Копець Л. В. Психологія особистості: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / Л. В. Копець. К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія”, 2007. 460 с.
87. Історія української літератури. ХХ століття: [у 2 кн. навч. посібник / за ред. В. Г. Дончика]. Київ: Либідь, 1995. Кн. 2. 512 с.
88. Кравченко А. Еволюція справжня і мнима / Діалектика художнього пошуку. Літературний процес 60 80-х років / [авт. кол. В. П. Агеєва, Л. С. Бойко, Д. Т. Вакуленко, В. Г. Дончик та ін.]. К.: Наук. думка, 1989. 318 с.
89. Кравченко А. Успіхи й проблеми / Кравченко А. // Рад. літературознавство. 1985. № 7. С. 3 11.
90. Кравченко І. А чоло твоє, земле... : Нотатки про поезію Євгена Гуцала / Кравченко І. // Вітчизна. 1984. № 3. С. 183 185.
91. Кравчук М. Жайвір: Болісні спогади роздуми над листами Євгена Гуцала / Кравчук М. // Літ. Україна. 1997. 9 січ. С. 3.
92. Крайг Г. Психология развития / Грейс Крайг. СПб.: Питер, 2000. 992 с.
93. Левитов Н. Вопросы психологии характера / Левитов Н. М.: Просвещение, 1956.