Коврігіна Лілія Михайлівна Історична романістика Зінаїди Тулуб генеза жанру

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Коврігіна Лілія Михайлівна

УДК 821.161.2. (477)(03)

ІСТОРИЧНА РОМАНІСТИКА ЗІНАЇДИ ТУЛУБ: ГЕНЕЗА ЖАНРУ

Спеціальність 10. 01. 01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник

Семенюк Г.Ф.,

доктор філологічних наук, професор

Київ 2011

2

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1 Український новітній історичний роман: теоретико-

літературні проблеми та провідні тенденції розвитку

в 20 30-х роках ХХ століття............................................................................................ 11

1.1. Теоретико-літературні проблеми жанрової специфіки

історичного роману........................................................................................................................................... 11

1.2.Особливості розвитку української історичної романістики

20 30-х років ХХ століття........................................................................................................................ 25

РОЗДІЛ 2 Жанрова своєрідність роману Зінаїди Тулуб

«Людолови»............................................................................................................................................... 49

2.1. Роман «Людолови»: типологія жанру.......................................................................................... 49

2.2. Сюжет і композиція як засоби вираження авторського

задуму.............................................................................................................................................................................. 73

2.3. Аспекти образотворення персонажів......................................................................................... 112

РОЗДІЛ 3 Роман «В степу безкраїм за Уралом» як зразок нового

історико-біографічного типу......................................................................................... 148

ВИСНОВКИ...................................................................................................................................................................... 184

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................................................... 194

3

ВСТУП

Актуальність дослідження. Написання історії новітньої української літератури передбачає два аспекти. Перший введення до літературного процесу тих імен, які були забуті чи заборонені. Другий нове осмислення спадщини митців, яка інтерпретувалася з ідеологічних заполітизованих позицій. Відтак актуальність даної роботи зумовлена саме другим чинником. Адже на 30-ті роки ХХ століття, коли Зінаїда Тулуб увійшла в літературу, припадає одна з найтрагічніших сторінок української національної історії, пов’язана з утвердженням репресивної сталінської системи управління в царині суспільно-політичного життя та соцреалістичного ідеологічного диктату у сфері культурній. Після короткого, але надзвичайно плідного періоду національно-культурного піднесення 20-х років, позначеного надзвичайною строкатістю ідей щодо шляхів подальшого розвитку української культури, які знайшли своє найяскравіше вираження в перебігу Літературної дискусії в Україні 1925-1928 років, існування розмаїтих літературних організацій, запровадження політики українізації і, таким чином, забезпечення повноцінного функціонування української мови у всіх галузях суспільного життя, події подальших двох десятиліть набувають ознак гуманітарної катастрофи національного виміру. Багато письменницьких імен у цей час випало з обріїв літератури, інших компартія перетворила на слухняних виконавців своєї волі, які змушені були працювати за заздалегідь створеними схемами, утверджуючи у своїх творах ідеологічні настанови. Літературознавча рецепція їхньої творчості була спотвореною, вона трактувалася не з мистецько-літературних, а з ідеологічних позицій і мала на меті не об’єктивну художню обсервацію, а встановлення відповідності ідеологічним догмам.

Процес створення та розбудови незалежної української держави посилив інтерес дослідників до творчості тих митців, які зверталися до актуальних

4

історичних, морально-етичних проблем, заглиблюючись у минуле. Тому особливої актуальності набула нині потреба сучасного прочитання та ґрунтовного кваліфікованого аналізу художніх творів історичних романістів, які працювали за умов тоталітарної системи.

Ретельного переосмислення, неупередженого аналізу з урахуванням глибоких суперечностей епохи потребує й творчість Зінаїди Павлівни Тулуб письменниці не першорядної, проте досить помітної в українській літературі 30-х рр. ХХ століття. Адже її художня спадщина в радянські часи тлумачилася виключно з ідеологічних позицій. Тому сучасна історія літератури потребує нового наукового її осмислення з урахуванням як модерних поглядів на літературний процес, так і новітніх методик аналізу тексту. Дослідження творчого доробку Зінаїди Тулуб покликане не лише поповнити зміст літературного процесу 30-х рр. Воно сприятиме створенню правдивого образу письменниці, розширить уявлення про своєрідність прози на історичну тематику означеної доби, закономірності поступу епічного світовідбиття, специфіку інших процесів, що відбувались у тогочасному українському суспільстві та впливали на розвиток літератури.

Критика по-різному оцінювала історичну романістику Зінаїди Тулуб. Уже

в 1935 році, після виходу першого тому «Людоловів», дослідники звернули увагу на творчу постать письменниці. Маємо рецензії і відгуки Л.Підгайного

[133], Давида Гольберга [42], Юр.Дольда [56], Б.Коваленка [72, 73], А.Клоччі

[70] та ін., які, попри окремі зауваження, прихильно відгукнулися на роман,

вважаючи його «безперечним досягненням радянської літератури» [72, с.4]. Певним замовленням, виправданням арешту письменниці в 1937 році

стала стаття Я.Савченка «Шкідницький роман» [140], яка продемонструвала упереджену оцінку твору. Критик вбачав у романі «Людолови» контрреволюційні, диверсійно-шпигунські елементи, фальшування історичної дійсності, обмовляння героїчної боротьби трудящого народу в його минулому тощо. Звичайно, це типові сфабриковані гасла, але вони стали початком тяжких випробувань, які випали на долю Зінаїди Тулуб.

5

У 1957 році, після повернення письменниці із заслання й перевидання роману, знову пожвавився інтерес до «Людоловів». З відгуками виступили Ю.Полетика [134], І.Бойко [26], М.Кутинський [89], В.Лесин [98], І.Дзюба [55]

та ін. І, як слушно зауважує М.Сиротюк, «на відміну від довоєнних рецензій, де мовилося як про сильні, так і слабкі, вразливі місця твору, всі ці відгуки, за винятком хіба що Бойкової рецензії, суцільно схвальні. Їхні автори, зачаровані талантом Зінаїди Тулуб, не бачать жодних, навіть цілком очевидних, ідейно-методологічних недоліків роману» [149,с.34].

Роман «В степу безкраїм за Уралом» (1964) теж отримав високу оцінку літературної критики. Зокрема, з позитивними статтями та рецензіями виступили Є.Кирилюк [69], Л.Сеник [143], П.Симоненко [146] та ін.

Але все це були лише статті і відгуки на вихід романів Зінаїди Тулуб, в яких давалася загальна характеристика творів. З наукових позицій до осмислення творчості письменниці підійшов М.Сиротюк у монографіях «Українська історична проза за 40 років» (К.,1958), «Український історичний роман» (К.,1962), а також у праці «Зінаїда Тулуб: Літературно-критичний нарис» (К.,1968), у якій, спираючись на мемуари авторки «Моє життя», дослідник подає її біографічні відомості, детально аналізує обидва романи з погляду історичної та художньої правди. До аналізу художньої майстерності Зінаїди Тулуб у романі «Людолови», характеристики образів-персонажів, проблематики твору звертається Г.Ковальчук у дисертаційному дослідженні «Зинаида Тулуб мастер исторического романа» (К.,1980). У праці, яка написана російською мовою, автор багато уваги звертає на роль і значення М.Горького у творчій долі письменниці.

Не викликає жодних сумнівів той факт, що розвідки М.Сиротюка, дисертація Г.Ковальчука, рецензії та статті згаданих авторів, присвячені творчості Зінаїди Тулуб, важливі й потрібні нині. Щоправда, вони не можуть вважатися вичерпними і, зважаючи на час виходу, науково об’єктивними. Адже непрості питання художнього віддзеркалення важливих подій української історії потрактовувалися за доби ідеологічної зааганжованості наукового

6

мислення, коли нав’язувалася думка про безпрецедентне право на існування мистецтва, яке ґрунтувалося виключно на комуністичних засадах. У романах Зінаїди Тулуб цінним насамперед вважалося зображення класової боротьби, загострення класових протиріч, а не художня вартість творів. Подібний погляд цілеспрямовано утверджувався і в літературознавстві. Не враховувати обставини, що склалися, науковці просто не могли.

Більш об’єктивними є розвідки пізніших часів, зокрема, передмова М.Жулинського до роману «Людолови» [59], у якій літературознавець, посилаючись на праці М.Сиротюка та архівні документи Зінаїди Тулуб, дає побіжну характеристику твору, стаття І.Дзюби «Славетна епопея Зінаїди Тулуб» [55], у якій автор звертає увагу на жанрово-стильові особливості роману, торкається деяких мот

bibliography

ВИСНОВКИ

Творча постать Зінаїди Тулуб органічно вплітається в суперечливий літературний процес 30-х років ХХ ст. Їй довелося працювати в надзвичайно складний і трагічний період переходу до тоталітарної доби соцреалізму, коли письменницька праця була підпорядкована жорстокому диктату влади. Автори історичних романів змушені були в першу чергу керуватися принципом «не заборонено лише те, що дозволено», тоді як дозволеність зводилася в історичних творах до примітивних літературних штампів, за яких історичне минуле відтворювалося так, як це було потрібно владі. При цьому автор відігравав роль не творчого письменника-митця, а слухняного працівника-реалізатора, який повинен був втілювати у своїх творах ідеологічні настанови, що неминуче призводило до того, що більшість письменників відмовлялися від традиційних настанов історичних жанрів і виводили на перший план питання соціальні, трактуючи їх із класових позицій.

Зінаїда Тулуб непересічна, незалежна та неординарна особистість, яка наполегливо працювала, творчо осмислювала і художньо освоювала складні проблеми минулого, співставляючи їх із сучасністю. Тому її доля типово трагічна для 30-х р. ХХ ст. Вона не оминула розправи з боку тоталітарної системи, потрапивши до числа репресованих письменників. Трагізм долі Зінаїди Тулуб у тому, що вона була відлучена від улюбленої творчої праці майже на двадцять років, незаслужено пройшовши тяжкий шлях «ворога народу».

В історичній романістиці письменниця репрезентувала власну концепцію людини і дійсності. Вона проклала нові шляхи в художньому висвітленні історії українського народу. У романі «Людолови» авторка подала не «сухий» опис історичних подій, а зримо відтворила історичну епоху, життя різних соціальних прошарків і народів у ній. У творі історична правда вдало переплелася з художнім вимислом та домислом, елементами психологізму. Продовжуючи

185

традиції попередників українського історичного роману, Зінаїда Тулуб разом з тим створила оновлену модифікацію жанру, збагатила його художню структуру новими якостями, новаціями. Гармонійне поєднання історичних фактів, фольклорних мотивів і художнього узагальнення, створеного письменницею, широке наукове опрацювання історичного матеріалу, власна ерудиція допомогли Зінаїді Тулуб глибоко й зримо відтворити дух тогочасної доби, передати долю та страждання українського народу під гнітом поневолення. Письменниця достовірно показала минулі події, передала дух історичної епохи, спромоглася детально змалювати її загалом такою, якою вона була насправді, якою бачила її в документах, історичних свідченнях, а також крізь призму своїх особистих здібностей і оцінок, творчих можливостей, індивідуального світобачення, знань і темпераменту. Письменниця зуміла майстерно, по-художньому досконало створити образи багатьох персонажів, рельєфно подати кожного з головних героїв, всебічно розкрити їхні характери і психологічні стани, проникнути у внутрішній світ, детально змалювати характер історичних перипетій, конфліктів, тобто підійшла до створення історичного роману творчо, зі своїм баченням світу, історичного минулого. Історична епоха, змодельовані фігури й події, сюжетний ритм, психологічні колізії і конфлікти логічно відповідають одне одному, співвідносяться з зовнішньою і внутрішньою композицією і відповідають жанровій природі, створюють цілісну, художньо довершену систему історичного роману. І хоча на творові в певній мірі позначився вплив тогочасної ідеології, що виявився у загостренні класових протиріч, виведенні деяких негативних образів панівної верхівки та ін., роман набув значної художньої цінності не своєю «соціологією», а яскравістю образів

і картин, у яких відбилися суперечності епохи та психологія людей різних класів і прошарків. Під пером Зінаїди Тулуб роман став універсальною формою, яка відображає боротьбу українського народу за власну державність у всій її глибині й багатогранності. Він позначений досить виразними ознаками своєрідної енциклопедії національного буття різних народів.

186

Побудова сюжетів, конфліктів, зображення персонажів суворо підпорядковані правді, факту, документальній адекватності. Водночас цей «документалізм» не заступає художнього домислу і вимислу, що дозволило авторці по-філософськи осмислити закономірності історичної, національної ментальності різних народів на певному етапі їх розвитку, перетворити історичні відомості в мистецькі картини, поєднати науку з поезією, доповнити, поглибити дані історії за допомогою авторської фантазії.

Роман Зінаїди Тулуб «Людолови» це якісно нове поєднання історико-

соціального, історико-пригодницького, історико-психологічного та панорамного романів. Такий синтез у романі дав можливість письменниці зримо відтворити всю повноту і складність переломного періоду першої третини ХVIІ ст.

Зображення масштабного історичного конфлікту, що має яскраво виражене соціальне звучання, переведення його зі сфери особистісно-побутової

в соціально-історичну, соціальна проблематика, пошук шляхів національного та громадянського становлення українства як нації на початку XVII ст., поєднання епічного, панорамного та індивідуально-психологічного, контрастні окреслення конфліктуючих сторін у романі «Людолови» дають підстави вбачати ознаки історико-соціального роману.

Широкий показ контексту епохи, нагромадження фактів класового протистояння, введення багатьох сюжетних ліній і персонажів, значний географічний та просторовий діапазон охоплення історичних та життєвих явищ наближають твір до панорамного роману, але, поряд із цим, у романі максимально деталізовано, глибоко з’ясовано причини цих явищ, наповнено достовірним матеріалом, тому як жанровий утвір «Людолови» набагато складніші, а панорамність є лише однією з його ознак.

Ознаки історико-пригодницького роману виявляються також в напружених колізіях, несподіваних поворотах доль, інтригах, майстерному поєднанні документальності та вигадки, розлогій інформативності й подієвому ряді, нагромадженні перешкод, мотивах викрадення, продажу на вагу золота,

187

здобутті високого становища тощо на історичному, етнографічному, соціально-побутовому тлі. Подієвий ряд Зінаїда Тулуб доповнює мозаїкою подробиць, що розширюють географічний діапазон твору, дають можливість побачити ніби з середини життя Криму, Туреччини, насичує великою кількістю етнографічних, побутових подробиць, чим вносить новаторські зміни в багату традицію історико-пригодницького роману.

У Зінаїди Тулуб пригода це шлях героїв у світ, їх утвердження на життєвій ниві, шукання свого місця в житті. Причому, зображуючи пригоди на шляху своїх персонажів, письменниця не вдається до чогось незвичайного,

неймовірного, гіперболізованого, надуманого. Вони правдиві, типові, логічно вмотивовані життям, історичним часом, суспільною атмосферою, зображеною в романі й характерні більше для реалістичного роману, ніж для пригодницького.

Жанровий канон «Людоловів» письменниця збагатила показом персонажів не лише в суспільних взаєминах і побуті, а й на одинці з собою. Своїх героїв вона поставила у важкі життєві обставини, у яких їм належить обрати самостійно свій шлях, при цьому чільну увагу звернула на розкриття їх психології, диференціацію характерів, деталізацію душевних станів. Цей вибір супроводжується глибоким внутрішнім конфліктом між «своїм» і «чужим», психологічною мотивацією, роздумами, внутрішніми монологами, які визначають сутність людини, її моральність, що дає підстави виділити в «Людоловах» ознаки історико-психологічного роману.

У центрі художнього зображення конфлікт між підневільним становищем українського народу і боротьбою за власну державність, що було надзвичайно сміливим вчинком для 30-х років ХХ століття. Це дозволило Зінаїді Тулуб зосередити увагу не на конкретній історичній постаті, а детально відтворити життя цілих народів, країн, соціальних спільнот, котрі мають різні моральні й духовні уявлення про цінності життя. Причому таке відтворення в романі надзвичайно широке, об’ємне, до тонкощів продумане. Кожна фраза,

деталь, постать несуть своє ідейне навантаження, розкривають ту чи іншу закладену автором сутність.

188

Зінаїда Тулуб у «Людоловах» не показує минуле українського народу героїчним, хоча і намагається показати національного героя з української історії. На першому плані у творі зображено соціальні суперечності, класову нерівність, страждання людей праці, як того вимагав «соцреалізм», але роман має набагато ширшу закладену ідейну мету. У його основі лежать передусім виховна і націоусвідомлююча концепції історії. Письменниця мала на меті показати історію як урок, з якого українському народові слід зробити певні висновки задля пробудження національної гідності, усвідомлення свого підневільного становища і пошуку виходу з цієї ситуації. Роман Зінаїди Тулуб є своєрідним дзеркалом, в якому відображена сутність нашої багатостраждальної Батьківщини, хоча зроблено це надзвичайно тонко, з використанням підтексту, оригінальної побудови.

Зінаїді Тулуб пощастило знайти вдалі сюжетно-композиційні форми і засоби для майстерного відтворення складного історичного відрізку, показати життя народів з великою широтою і глибиною, історичною правдивістю і художньою переконливістю. Романістка вдалася до створення рухливої, мінливої, по-новому скомпонованої художньої структури, що дозволила їй вмістити і переконливо змоделювати значний життєвий матеріал, художньо збагнути модель історичного минулого, глибоко з’ясувати причини важливого історичного конфлікту, детально простежити його вплив на долю українського народу, пояснити, чому П.Сагайдачний зазнав поразки в нелегкій боротьбі. Маючи важливим підґрунтям факти історії, письменниця використала неординарні підходи до їхньої інтерпретації, подала власний погляд на історичні події і діяльність історичних постатей, виявилася неперевершеним майстром у способах сюжетобудування. Дотримуюючись романної композиційної моделі, зберігши закони жанроутворюючої матриці, вона наповнила свій твір новими інваріантними жанровими прикметами, неповторними новаціями у сюжетобудуванні, збагатила його структуру новими якостями. Використавши концентричний тип сюжету, письменниця змогла простежити вплив історичних обставин та подій на долі персонажів, на

189

численних прикладах показати наслідки цього впливу. Зінаїда Тулуб показала тяжке підневільне становище України на долях багатьох героїв твору, відтворила всі нещастя і страждання народу, який не мав власної держави і змушений був терпіти знущання іноземного поневолення. Її твір суцільні причинно-наслідкові ланцюги, у яких причина підневільне становище, а наслідок страждання. Особливо це спостерігається в першому томі «Людоловів». Тут не можна назвати головного героя. Новели, присвячені окремим героям, рівноправні, але з їх єдності виростає образ всього багатостраждального поневоленого українського народу, що найповніше розкриває ідейний задум твору. У другому томі без шкоди чіткій фактографічній достовірності, завдяки вмілому переплетінню історичних відомостей із вигаданими, та, почасти, домислюючи окремі з них, письменниця вибудовує більш чітку й динамічну жанрову конструкцію, скріплену пригодницькими сюжетними лініями. Розвиток життя подається як широкий психологічно-побутовий і соціально-історичний плин.

Одна з особливостей романної побудови «Людоловів» її відкритість. Розімкнена композиція дала можливість письменниці спрямувати основний конфлікт твору в майбутнє, пов’язати сюжетно-фабульний час із глобальнішим історичним часом, включити у ширший часовий плин і загальний історичний контекст описуваної доби, на прикладі минулого розв’язати складні ідеологічні, світоглядні, національні та ін. питання сучасної їй доби.

Панорамне відтворення епохи, яка є активнодіючим чинником сюжету, вплив історичних обставин на долі героїв, зображення масштабного історичного конфлікту, що має соціальний характер, проекція минулого на сучасність, рельєфне змалювання не лише головних, а й другорядних персонажів, тонкий психологічний аналіз, боротьба внутрішніх душевних сил персонажів, перипетії любовних історій, що ставлять героїв роману в незвичайні ситуації, коли перед ними постає дилема вибору, такі структурні компоненти твору створюють гармонійне ціле історичного романного жанру.

190

Письменниця використала найрізноманітніші прийоми характеротворення. Образи героїв розкриваються у вчинках, засобами психологічного письма, динамічних портретних характеристиках, у яких підібрані риси, що найповніше характеризують вдачу персонажа; кожна деталь у портретах позначена чуттєво забарвленим ставленням до них, вагоме естетичне навантаження несе художня деталь очі.

Використовуючи прийоми протиставлення, контрасту характерів, характеристики іншими персонажами, автором та ін., письменниця не створює певні типи, маски, а зображує героїв живими, реальними людьми з сильними чи слабкими сторонами свого характеру, психологічно вмотивовує їхню поведінку суспільними та житейськими обставинами. Людина в Зінаїди Тулуб визначається за своїми моральними якостями, незалежно від соціального стану, уподобань, релігії, національності тощо. Переважну більшість персонажів авторка ввела для того, щоб розкрити через них ідейний зміст твору, показати особистісну та громадську психологію в складний історичний відрізок, витворити долю народу в період бездержавності, придушення волі, віри й таким чином посилити епічність твору.

У центрі твору знаходиться образ гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, але усіх інших героїв роману не можна віднести до суто другорядних персонажів. Усі вони рівноправні, кожен посідає своє місце у сюжетній канві, ланцюгові подій, своєрідно підданих мистецькому аналізові й синтезу. І хоча на постаті П. Конашевича якнайповніше відчутний вплив ідеологічної доктрини, згідно з якою письменниця в окремих випадках намагається показати його як негативного персонажа, у характері гетьмана домінують благородні пориви справжнього лицаря, котрий бореться за українську державність, освіту і права знедоленого народу, що було надзвичайно актуальним у часи придушення національної свідомості, плюндрування рідного краю, його духовних та матеріальних цінностей.

Особливу структуроутворюючу роль у жанровій системі твору відіграють не тільки авторська розповідь, а й різні форми саморозкриття персонажів,

191

зокрема діалоги, монологи, показ у дії, невласне пряма мова. На сторінках роману майже не зустрічаємо форм вираження суб`єктивних авторських оціночних міркувань щодо відображених картин, епізодів, образів і персонажів. Письменниця в першу чергу виступає як інформатор, нейтральний спостерігач, котрий виносить на суд читача відображені події, вчинки і характери дійових осіб.

У творі Зінаїда Тулуб змоделювала найрізноманітніші образи і персонажі, віддзеркалила їхню духовну сутність і авторське ставлення до неї, поєднала майстерність словесного живопису і барвистість, контрастність пейзажів, тонкі психологічні спостереження й рельєфні просторові та часові параметри людських доль, утвердивши в українській літературі жанр історичного роману з характерною для нього масштабністю, розгалуженістю художньої структури тексту, що виходить за рамки традиційної історичної прози.

Роман «В степу безкраїм за Уралом» історико-біогафічний роман як різновид роману загалом та історичного зокрема, у центрі якого зображено видатну постать минулого на тлі соціально-історичних особливостей епохи. Жанрове обличчя твору визначають такі ознаки, як принцип історизму, гармонійне поєднання історичної фактографії та художнього вимислу та домислу, посилення психологізму, увага до внутрішнього світу історичної особи, часова дистанція між наратором та зображуваними подіями, наявність важливого конфлікту між людиною і системою, проекція на сучасність та ін. Письменниця детально занурилася в психологічні переживання Т.Шевченка, перейнялася його душевними болями, проблемами, показала життєвий шлях митця крізь власне сприйняття. Вона не створила канонізований образ, не показала в потрібному руслі постать, а спромоглася зрозуміти й пояснити наявні життєві факти.

Романістка не лише відтворила історичні події та факти з життя Т. Шевченка, а й за допомогою вимислу та домислу зуміла показати їх у психологічному ракурсі, портретних характеристиках, різноманітних картинах, пейзажах і діалогах. Трансформуючи документальні факти в компоненти

192

сюжету, Зінаїда Тулуб забезпечила читача не лише автентичною, достовірною інформацією, а й зацікавила його образністю, динамічністю викладу матеріалу, поліфонією переживань персонажів, концентрованістю думки, психологічним перевтіленням автора в образ свого героя. Досконало, максимально можливо вивчивши життя Т. Шевченка на засланні, його оточення, історичну епоху, письменниця використала ці знання для створення опорної бази сюжету. Надзвичайно важливим у творі є автобіографічний чинник. Подібність обставин, що століттям пізніше провели Зінаїду Тулуб шевченківським шляхом, авторська уява, вимисел та домисел, власне розуміння й осмислення біографічних фактів, подій допомогли письменниці витворити мистецьке полотно, у якому досконало, емоційно наснажено передано внутрішній світ людини, вимушеної терпіти фізичні й моральні злигодні солдатчини, а головне

митця, позбавленого можливості реалізації свого творчого потенціалу.

Зінаїда Тулуб вдало розкрила психологію головного героя шляхом художнього переосмислення свідчень, почерпнутих із різних джерел, поетичної, прозової та мемуарної спадщини Т. Шевченка, а також власних досліджень.

Твір відзначається тонким проникненням письменниці в історію подій, етнографічні подробиці життя й побуту казахів, докладним вивченням географічного, природничого матеріалу для змалювання реальної картини степового простору. Авторка вивчила найдрібніші деталі, з’ясувала характерні риси побуту, що дозволило їй створити якомога повнішу картину казахського буття.

Розвиток жанру історичного роману у творчості Зінаїди Тулуб виходить на новий мистецький рівень. Він збагачується такими ознаками як величезні масштаби охоплення історичних явищ, надзвичайною повне їх висвітлення та велика внутрішня сила художньої інтерпретації, глибоке проникненням в епоху, її дух, у життя цілих народів, у духовний світ людини, найтонші порухи

її свідомості й почуттів, внутрішнього світу, життєвого потенціалу, порушення важливих історичних і загальнолюдських проблем, що були важливими не

193

лише для історичного минулого, а й для сучасності, вміле користування документами, даними науки, етнографічними матеріалами, розмаїття хронотопних вимірів, розгалуженість сюжетних ходів і ліній, більш наснажена атмосфера історичних і психологічних конфліктів, різноманітні способи і типи характеротворення. Романи Зінаїди Тулуб збагатили жанр роману досконалими прийомами й методами художнього використання письменником пейзажу, інтер’єру, побутового реквізиту для поглиблення ідейного змісту творів. І хоча ці якості наявні також у творах попередників романістки (М.Старицького, О.Соколовського, А.Чайковського та ін.), у творах Зінаїди Тулуб, на відміну від них, вони всі разом стають не окремими елементами художньої системи, а основними жанроутворюючими ознаками романів, «їх живою душею, плоттю і кров’ю». Елементи епічності , що мали місце в творах зазначених авторів, у романістиці Зінаїди Тулуб поглиблюються, створюючи загальне ідейно-естетичне облич