Епітет у конфесійному стилі сучасної української мови (функціонально-семантичний аспект)

brief description

Волинський національний університет імені Лесі Українки

На правах рукопису

Лук’янчук Світлана Василівна

УДК 811. 161.2’38: 2-23

Епітет у конфесійному стилі сучасної
української мови
(функціонально-семантичний аспект)

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
професор Богдан Світлана
Калениківна

Луцьк - 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ І СКОРОЧЕНЬ. . . . . . . . . . . . . . . . . . .3
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .8
РОЗДІЛ І. Епітет як структурно-семантичний компонент
конфесійного стилю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15
1.1. Конфесійний стиль у системі функціональних стилів
сучасної української літературної мови . . . . . . . . . . . . . . . . . 15
1.2. Функціонально-стильовадиференціаціяепітетних словосполучень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21
1.3. Епітетні словосполучення як один із засобів вербального
відображення релігійної картини світу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39
Висновки до І розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51
РОЗДІЛ ІІ. Функціонально-семантична характеристика епітетів
у конфесійному тексті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53
2.1. Структуралексико-семантичнихполівепітетних словосполучень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .53
2.2. Семантика домінантних епітетів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .81
2.3. Епітет у системі мовно-виразових засобів та стилістичних
фігур конфесійного тексту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 104
2.4. Символізація епітетних словосполучень у конфесійних
текстах. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117
Висновки до ІІ розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 133
РОЗДІЛ ІІІ. Система епітетів у жанрах конфесійного стилю . . . . . . . . . . . .135
3.1. Епітетні словосполучення в україномовних
перекладах Біблії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 135
3.2. Функціонування епітетів у молитвах та
акафістах. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .156
3.3. Актуалізація епітета в релігійних проповідях та
посланнях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 174
Висновки до ІІІ розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 186
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 193
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .195
ДОДАТОК. Словник сполучуваності епітетів конфесійного стилю

ВСТУП

Епітети відіграють значну роль у творенні мовної картини окремого індивіда і певної спільноти людей (територіальної, соціальної, професійної тощо), а також відображають мовні традиції певної епохи загалом. Епітети засвідчують значні можливості мови у сполучуваності слів, є одним із виявів мовного багатства. Вони допомагають вирізнити певний предмет чи явище з ряду однорідних, точніше, конкретніше передати думку, надають мові образності та емоційності. Власне тому вивчення епітета як мовно-виразового засобу сягає найдавніших часів, а отже, має певні традиції в лексикології, лінгвостилістиці й теорії літератури.
Роздуми про роль, призначення епітетів, їхні джерела і виникнення з’являються ще в творах античних мислителів (Арістотеля, Деметрія та ін.). З’ясування природи епітетів цікавило і видатних філологів XIX-XX ст., зокрема О.Веселовського [41], В.Виноградова [42,43], В.Жирмунського [81], О.Потебню [146, 147], В.Ващенка [37, 38, 39]. Проблему функціонально-стилістичного навантаження епітетів принагідно досліджували Л.Булаховський [31], І.Грицютенко [55] та інші мовознавці. Епітет як засіб вираження індивідуально-авторського стилю письменника особливо актуальний у сучасному мовознавстві, зокрема в українському. Це дослідження С. Бибик [18, 19], М. Братусь [29], Л.Горніцької-Пархонюк [53], Н. Гуйванюк, Ю. Руснак [60], С.Єрмоленко [71,72,73], В. Красавіної [105],
О.Кульбабської, Х.Козачук[107], А.Мойсієнка [125, 126], О.Сидоренко [164],Н.Сидяченко [165,166,167], Н.Сологуб[177], Л.Ставицької [180,181], Л.Шутової[213] та ін. Закономірно, що увага мовознавців звернена здебільшого на творчість класиків української літератури.
Хоч епітети тривалий час є об’єктом наукового зацікавлення філологів, проте залишається ще багато проблем, які потребують детального вивчення. Поки що не існує чітко визначеної, загальновизнаної теорії епітета. У лінгвістиці немає єдиного погляду на саме поняття „епітет”, його характерні ознаки, функції, межі використання. Недостатня методологічна опрацьованість цього питання пов’язана передусім із певною однорідністю фактичного матеріалу, до якого звертаються дослідники. Дотепер дослідження епітета, його функціонально-семантичних особливостей виконували переважно на матеріалі художньої літератури з традиційним поділом на логічні та художні (власне епітети) означення, на постійні (фольклорного походження), загальномовні та індивідуально-авторські. Без сумніву, саме в художніх текстах епітети виявляють особливо високий образний потенціал. Проте сфера їхнього використання художнім мовленням не обмежується. Епітет це поліфункціональний мовний засіб. Він здатний семантично, стилістично видозмінюватися залежно від комунікативної ситуації, функцій, цільової спрямованості висловлення.
Донедавна поза увагою дослідників залишався, зокрема, конфесійний стиль, у якому функціонування епітетів є досить специфічним. Означення, що репрезентують релігійну лексику, в „Словнику епітетів української мови” [20] представлені частково і лише як компонент ідіостилю певного письменника. А, як відомо, такі епітети за своїми функціонально-семантичними, стилістичними характеристиками можуть значно відрізнятися від тих, що вживаються у первинному (власне сакральному) контексті.
У цьому дослідженні (з огляду на специфіку аналізованих текстів) послуговувалися тлумаченням терміна „епітет” у широкому значенні. Зважаючи також на значний обсяг фактичного матеріалу, до уваги брали лише прикметникові означення, оскільки саме прикметник є основним категорійним засобом вираження епітетів, а також означення дієприкметникового походження. Проте епітетами, як відомо, вважають і прислівники, які метафорично пояснюють дієслово, й іменники-прикладки, наприклад: аплодували йому гаряче, чарівниця-зима.
Хоча в конфесійних текстах епітети ще не були безпосереднім предметом лінгвостилістичного вивчення, однак останнім часом спостерігаємо значне зростання наукового інтересу багатьох учених до
проблем релігійного мовлення загалом. Активно досліджують ці проблеми В.Німчук [134,135], Н.Дзюбишина-Мельник [63,64,65, 66], Г.Наконечна [130], Н.Пуряєва [150, 151, 152, 153], Л.Шевченко [206], Л. Струганець [184], С.Богдан [25, 26], С.Бібла [21] та ін. Це сприяє утвердженню української мови в царині церковного спілкування, теоретичному обґрунтуванню її здатності вичерпно виражати високі духовні істини.
Тематична група богословської лексики і система української літературної мови загалом, як слушно зауважує Л.Струганець, упродовж XXстоліття перебувала під впливом екстралінгвальних чинників, насамперед суспільно-політичних катаклізмів, в епіцентрі яких завжди перебувала Україна. Державна тактика на релігійному полі виявлялась у протиставленні „антинауковій і назадницькій” релігії „наукового” марксистського атеїзму. Жорсткі натиски владних структур, силове втручання в духовну сферу відбились і на кодифікації лексичних норм української літературної мови [184, 290]. Дослідниця зазначає також, що „українська богословська лексика номінує численні елементи багатого традиціями церковного обряду, що є зовнішнім виявом віри українського народу, його богопочитання” [184, 289].
Н.Пуряєва вважає, що дослідження української церковно-обрядової термінології максимально активізувалося в контесті сучасних тенденцій до онаціоналення обрядової практики українських християнських конфесій. У центрі такого процесу праця над перекладами богослужбових книг, заходи з уцерковлення української мови: уведення її в богослужіння, використання національної мови у внутрішньо- та міжконфесійній комунікації [150, 274].
Лінгвістичне дослідження конфесійних текстів, релігійної лексики зокрема, має велике значення для вивчення усієї функціонально-стильової системи української літературної мови. На думку В. Німчука, конфесійні тексти, насамперед молитви, які добре відомі мільйонам вірян, не можуть не впливати на мовну практику народу, тому що вони є її невід’ємною частиною. Через те „проблеми священної мови не можуть бути справою суто церковною. Вони є великою мірою проблемами функціонування української мови, торкаються культури й чистоти її, сталості норм, отже, мають чисто світський характер” [135, 27].
Проблема функціонування української мови у сфері релігії, церковного життя для сучасної України є дуже актуальною, оскільки наш народ має цілком природне, незаперечне право на духовне самовираження рідною мовою.
Актуальність теми дослідження зумовлена важливістю вивчення стильового і стилістичного статусу епітетної системи окремого функціонального різновиду, що сприятиме глибшому обґрунтуванню його диференційних ознак на лексико-семантичному рівні. Особливо це стосується конфесійного стилю, визначення його місця серед інших функціональних стилів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження має безпосередній зв’язок із науковою темою кафедри історії та культури української мови Волинського національного університету імені Лесі Українки „Українська мова на Волині”.
Метою дисертаційної роботи є системний опис епітетів у конфесійному стилі, їхніх функціонально-семантичних особливостей; з’ясування ролі епітетних одиниць у творенні релігійного тексту й реалізації його функцій.
Мета дослідження передбачає розв’язання таких завдань:
1) дослідити функціональний статус конфесійного стилю в стильовій системі сучасної української мови, його жанрову специфіку й диференційні ознаки;
2)систематизувати різні погляди вчених щодо функціонально-семантичного, стилістичного обсягу терміна „епітет”;
3)установити основні лексико-семантичні макрополя і лексико-тематичні групи епітетних словосполучень у конфесійних текстах;
4)проаналізувати стильово-семантичну специфіку епітетів у релігійному мовленні;
5)вивчити особливості контекстуального вживання означень;
6)описати стилістичне навантаження епітетів;
7)визначити вплив жанрової належності релігійного тексту на функціонування епітетів;
8)укласти „Словник сполучуваності епітетів конфесійного стилю”.
Об’єкт лінгвостилістичного дослідження епітет як мовно-виразовий засіб у конфесійному стилі сучасної української мови.
Предмет аналізу система епітетів у конфесійному стилі, їхні функціонально-семантичні ознаки, жанрова диференціація.
Фактичний матеріал дослідження Біблія в перекладі І.Огієнка, Біблія в перекладі о.І.Хоменка, Новий Заповіт у перекладі о.Р.Турконяка; українські православні та греко-католицькі збірники молитов (зокрема й літургійних), акафістник; послання та проповіді патріарха Філарета, митрополитаС.Сулика, проповіді протоієрея О.Ведмеденка, для порівняння залучено окремі проповіді папи римського Івана Павла ІІ. Спорадично використано також сучасні періодичні україномовні видання різних конфесій, переважно православні.
У роботі застосовано такі методи дослідження: 1)описовий метод для аналізу епітетних одиниць, їхньої систематизації, з’ясування особливостей функціонування; 2) контекстуальний аналіз для визначення мовленнєвих умов, у яких перебувають досліджувані епітетні одиниці; 3) компонентний аналіз для розкриття семантики слів, визначення сем мінімальних значеннєвих складників;4) метод зіставлення для порівняння кількох мовних явищ із метою встановлення їх подібності й відмінності (наприклад, функції епітетів у різних стилях мови, особливості вживання епітетів залежно від жанрової належності, ідейно-функціональної спрямованості релігійного тексту, індивідуального стилю автора чи перекладача тощо).
Наукова новизна дисертації зумовлена передусім комплексним підходом дослідження системи епітетів у мало вивченій сфері їхнього функціонуваннярелігійній. Епітет розглянуто як активний текстотвірний чинник, невід’ємний компонент виразової системи конфесійного тексту; простежено особливості використання епітетних одиниць у біблійних перекладах. З’ясовано роль епітетів у вербалізації релігійної картини світу. Проаналізовано семантико-стилістичні особливості ЕС, уперше укладено „Словник сполучуваності епітетів конфесійного стилю”.
Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній обґрунтовано залежність семантики епітета від його сполучуваності з опорною лексемою відповідної семантичної структури, яка нерідко виступає знаковим, концептуальним поняттям релігійної свідомості, від комунікативної ситуації, загальної цілеспрямованості конфесійного тексту, а також у поглибленні вчення про епітет як поліфункціональний мовно-виразовий засіб. Висновки дослідження сприяють детальнішому пізнанню особливостей релігійної комунікації. Дисертація розвиває також теоретичні положення сучасної лінгвостилістики, лексикології та лексикографії про стильово-стилістичну диференціацію мовних одиниць.
Практичне значення роботи вбачаємо в можливості використання її результатів під час викладання курсів і спецкурсів лексикології, лінгвостилістики у вищій школі. Матеріал дослідження може бути також використаний для укладання словника релігійної лексики. Він також доповнює загальномовний „Словник епітетів”.
Апробація. Основні положення та результати дослідження виголошено на всеукраїнських та міжнародних конференціях: Всеукраїнській науковій конференції „Функціонально-категорійна граматика української мови” (Луцьк, травень 2002 р.), Всеукраїнській науковій конференції „Творчість В.Свідзинського в контексті українського та світового модернізму” (Луцьк, березень 2003 р.), Міжнародній науковій конференції „Україна і Польща: мовно-літературні та суспільно-політичні взаємини” (Луцьк, жовтень 2003р.), Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею професора І.К.Кучеренка і професора Н.І.Тоцької (Київ, листопад 2003 р.), Четвертих лесезнавчих наукових читаннях (Луцьк, лютий 2004 р.). Результати роботи апробовано також на конференції під час проведення Днів науки у Волинському університеті (квітень 2007р.), на засіданні кафедри історії та культури української мови ВДУ ім. Лесі Українки (вересень 2007р.), на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України (листопад 2007 р.).
Публікації. На основі дисертації опубліковано 8 статей у виданнях, затверджених ВАК України.
Структурно робота складається з переліку умовних позначень і скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (27 позицій), списку використаної літератури (220 позицій). Загальний обсяг дисертації 211 сторінок, основного тексту 192 сторінки. До дисертації окремим томом додано „Словник сполучуваності епітетів конфесійного стилю” (194с.).

bibliography

ВИСНОВКИ

Епітети в конфесійних текстах відображають специфіку релігійної картини світу, зокрема її якісно-ознакові, аксіологічні параметри. Епітетні одиниці ілюструють тенденцію до конкретизації релігійного поняттєвого апарату засобами опису, характеристики, оцінки. Теоретичний рівень релігійної свідомості репрезентований такими узвичаєними епітетними номінаціями, як Закон Божий; Свята Трійця; помісна, апостольська, соборна Церква; Всевишній Господь; пречиста Діва Марія; християнська віра; безсмертна душа та ін. Такі сполучення набувають статусу богословських термінів, оскільки позначають концептуальні релігійні поняття, а також відзначаються системністю слововживання.
Релігійно-етичні, релігійно-естетичні та інші поняття здатні трансформуватися на рівні буденної релігійної свідомості, набуваючи необов’язкових (зпогляду релігійних канонів), особистісних характеристик. Вони вербалізуються насамперед посередництвом епітетних одиниць, що характеризують внутрішні якості людини згідно з християнським віровченням (людина праведна, богобоязлива, смиренна, щира; безбожні, грішні, облудні, злі люди), або опосередковано позначають явища інтелектуальної, емотивно-вольової сфер свідомості людини (недосконалий розум, гріховна думка, праведні вчинки, духовні помисли, вічна любов, неземна радість, несамовитий гнів). Поняття прекрасного стійко асоціюється з концептуально-світоглядною основою релігійного вчення, наприклад: божественна краса, небесна краса, неземна велич.
Епітет як мовно-виразовий засіб є невід’ємним компонентом лексико-семантичної системи конфесійного тексту, сприяє творенню портретних, мовних характеристик осіб, виражає оцінку певних рис характеру і внутрішніх переконань. За допомогою епітетів характеризуються предмети та явища реальної дійсності й світу ідеального, духовного, наприклад: безводна земля, вороний кінь, високий кедр, густий туман, вродлива дівчина і Боже Царство, небесний престол, божественний ангел, нетлінний Бог, пресвята Богородиця.
Епітети в конфесійному стилі становлять цілісну систему, яка визначена його диференційними ознаками, передусім особливостями лексичного складу, специфікою функціонування образних мовних одиниць. У межах такої системи епітети здатні вступати в синонімічні й антонімічні відношення.
Функціонування епітетів у конфесійному тексті підпорядковане його загальному ідейно-концептуальному спрямуванню:
прилучати людину до вищих, божественних істин, силою слова переконувати в істинності християнського вчення;
за допомогою образно-виразових засобів мови забезпечити максимальний емоційний вплив на свідомість вірян.
Особливості семантики, стилістичних функцій епітетів найповніше виявляються в ЕС. Опорне слово зазвичай мотивує сполучуваність із відповідним епітетом, певною мірою уточнюючи, конкретизуючи його значення, а функціональний обсяг епітета впливає на варіативність поєднуваних із ним іменників-дистрибутів. Семантику епітетів, що відображають знакові для релігійної свідомості характеристики, оцінки, детермінують християнські канони. Синтагматика таких епітетів також обумовлена традиціями релігійного спілкування.
У релігійних текстах зафіксовано епітети, вживані і в прямому значенні, і в переносному (власне образні, художні означення). Залежно від контексту епітет може набувати метафоричності, семантико-стилістичних конотацій. У метафоричному контексті відбувається певна видозміна семного складу епітетів, перерозподіл смислових акцентів. Наприклад: гострий меч гостре слово; гірка трава гірка мова, гірка заздрість; солодкий хліб солодке світло. Значна кількість ЕС є мовними образами-символами, що традиційно закріпились у релігійній свідомості з певним емотивним маркуванням, наприклад: пресвята кров Господня; чесний, животворний хрест; Агнець непорочний; свята жертва. Унаслідок фразеологізації багато біблійних ЕС стали загальномовними: вавилонський мур, манна небесна, земля обітована, наріжний камінь, хліб насущний, Хома невірний та ін. Стилістично маркованими є складні прикметникові епітети: рукотворний храм, вогненосний архангел, високопрестольна слава тощо.
Емоційно-експресивне забарвлення більшості епітетів є показником їхнього високого естетичного потенціалу. Як носії оцінної семантики епітети виступають активним мовно-психологічним чинником, що окреслює коло ідеалів, ціннісних орієнтацій людини, а також визначає основні параметри емотивно-чуттєвого сприйняття світу. На рівні ЕС виразно простежується така конститутивна ознака конфесійного стилю, як урочистість.
Завдяки потенційній полісемантичності епітети здатні сполучатися з різними за значенням словами, входити до складу кількох лексико-семантичних полів, утворювати численні лексико-тематичні групи. Багато епітетів стосуються власне релігійної сфери. Вони пояснюють такі лексеми, як віра, Бог, жертва, храм, молитва, душа тощо. Епітети, що позначають концептуальні християнські поняття, характеризуються строгою канонічністю, вони регламентовані узвичаєними в релігійному мовленні прийомами та принципами слововживання. Багато епітетів, зокрема в тексті Біблії, означують те, що пов’язано з фізичним і духовним життям людини, мікро- і макросередовищем її існування, тобто епітетні характеристики конкретизують значну частину денотативного простору. До того ж означальні лексеми можуть мати діаметрально протилежну оцінну семантику (оцінка предметів, явищ найчастіше дається з позицій релігійного світогляду і моралі).
Зафіксовані у додатку епітети (1220 епітетних одиниць та понад 3600 ЕС) представляють власне релігійну (стилістично забарвлену) і міжстильову (стилістично нейтральну) лексику. За походженням у межах релігійної лексики конфесійного стилю можна вирізнити українські мовні одиниці та старослов’янізми.
У додатку відображено і рівень сполучуваності епітетів, за яким можемо зробити висновок про їхнє стильово-стилістичне навантаження. Ядро лексичного складу конфесійного стилю (на рівні епітетних одиниць) становлять ті лексеми, які сполучаються з найбільшою кількістю дистрибутів (10 і більше), наприклад, Божий, Господній, святий, Христовий, духовний, гріховний, земний, небесний, живий. Це епітети, що безпосередньо репрезентують релігійну сферу, та загальновживані, потенційно багатозначні слова, які в релігійному спілкуванні мають специфічні значеннєві відтінки. Периферія епітетних означень конфесійного стилю представлена переважно тими загальновживаними, нейтральними лексемами (мають низький рівень сполучуваності), що дають логічні характеристики конкретним предметам або поняттям: дерев’яний храм, глиниста земля, дрібна худоба, завтрашній день, вечірній час.
Установлено, що в перекладних текстах частина епітетів є результатом адаптації чужомовних номінацій до нашої мовної традиції, інші відтворюють власне українську образну систему, причому відчутним є вплив особи перекладача. Особливості вживання епітетів у конфесійному стилі зумовлені також ідейно-функціональним спрямуванням, жанровою специфікою тексту, а в посланнях і проповідях ще й індивідуальним стилем автора. У текстах молитов, акафістів, проповідей і послань значна кількість епітетів виступає у складі традиційних етикетних формул, визначених основними нормами та правилами релігійної комунікації.
Епітетні одиниці функціонують в єдності з метафорами, порівняннями. Вони часто виступають елементом таких стилістичних фігур, як повтор, ампліфікація, антитеза. Це сприяє збільшенню художньо-естетичних можливостей епітетів, оптимізує вплив на свідомість реципієнта.
Отже, дисертаційна робота засвідчила вагомість епітетної системи в структурі конфесійного стилю як одного з показників урочистості, образності, наскрізного символізму релігійної мови; продемонструвала тісний зв’язок вербальних засобів із концептуально-смисловими, психологічними чинниками.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акафістник. Івано-Франківськ: Рідна церква, 1995. 452с.
2. Апостольський лист римського архиєрея Івана Павла ІІ з нагоди 400-річчя Берестейської унії. 1995. 24с.
3.Біблія: Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту / Пер. І.Огієнка. М., 1988. 1528 с.
4.Ведмеденко О. Ключ Давидів: Проповіді. Луцьк: Волин. обл. друкарня, 2001. 256с.
5. Голос душі: Молитовник. Жовква: Вид-во ЧСВВ, 1927. 669с.
6. Лист до сімей Святішого Отця Івана Павла ІІ з нагоди року сім’ї 1994. К.: Кайрос, 1994. 96с.
7. Лючія В. „Прийди до мене у Пресвятій Євхаристії”. Збірник молитов. Львів: Добра книжка, 2001. 254с.
8. Молитовник. К.: Вид-во УПЦ КП, 2001. 507с.
9. Молитовник християнської родини. Жовква: Вид-во оо. Василіян, 1988. 746с.
10.Новий Заповіт / Пер. з давньогр. о. Р.Турконяка. К.: Укр. Бібл. Товариство, 2000. 316с.
11. Православний молитовник. К.: Вид-во УПЦ , 1990. 62с.
12. Святе Письмо Старого та Нового Завіту / Пер. о. І.Хоменка. 1992. 1422с.
13. Сулик С. З Христом у серці. (Збірник послань, промов). Львів: Місіонер, 2001. 280с.
14. Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту. Мовою русько-українською / Пер. П.Кулїша, І.Левіцького, І.Пулюя. К.: Рада, 2000.
15. Філарет патр. Послання. Промови. К.: Вид-во УПЦ КП, 2001. 616с.

Періодичні конфесійні видання:
1. „Волинські єпархіальні відомості”.
2.„Волинь православна”.
3.„Волинь християнська”.
4.„Голос православ’я”.
5.„Дзвони Волині”.
6.„Діти Непорочної”.
7.„Єдина церква”.
8.„Наша віра”.
9.„Наша церква”.
10.„Парафіяльна газета”.
11.„Православний вісник”.
12. „Церковна православна газета”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аверинцев С.С. София-Логос. Словарь. К.: Дух і Літера, 2001. 460с.
2. Аврахова Л.Я. Конструктивні особливості епітета Лесі Українки // Рад. літературознавство.1983. №2. С. 4751.
3. Алексеев К.И. Метафора как объект исследования в философии и психологии // Вопр. психологии. 1996. №2. С. 7385.
4. Апресян В., Апресян Ю. Метафора в семантическом представлении эмоций // Вопр. языкознания.1993. № 3. С. 2735.
5. Арбатская Е.Д., Арбатский Д.И. О лексико-семантических классах имен прилагательных русского языка // Вопр. языкознания. ­1983. №1. С. 5265.
6. Арешенков Ю. „Стиль” як категорійне поняття стилістичної науки // Наук. вісник Чернівецького університету. Чернівці, 2001. Вип. 117118. С. 39.
7. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988.341с.
8. Ахманова О.С., Гюббенет И.В. „Вертикальный контекст” как филологическая проблема // Вопр. языкознания. 1977. №3. С. 47 54.
9. Бабич Н. Проблеми терміновживання і термінотворення в сучасному богословському стилі // Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій: Матеріали Всеукраїнської наук. конференції. Львів, 1998. С. 161 167.
10. Батаєва К. Три рівні герменевтики релігійного міфу // Філософ. думка. 1998.№46. С. 211 228.
11. Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов. М.: КРОН-ПРЕСС, 1995. 512с.
12. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Худож. литература, 1986. 543с.
13. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445с.
14. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Академія, 2004. 344с.
15. Бацевич Ф.С. Смисл: сутність і сфери вияву в мові // Вісник Львів. університету.Львів, 2004.Вип.34.Серія філологічна.Част.І.С.346353.
16. Беневич Г.И. Слово Церкви // Проблемы христианской философии. М.: Прогресс-Академия, 1994. С. 521.
17. Бетко І.П. Молитва як релігійно-філософський жанр // Дивослово. 1999. №12. С. 5657.
18. Бибик С. Фольклорна традиція епітетного портрета в „Енеїді” І.П.Котляревського // Укр. мова: з минулого в майбутнє. К., 1998. С.1517.
19. Бибик С. Епітетний портрет у драмах Лесі Українки // Культура слова. К., 2001. Вип. 59. С. 3339.
20. Бибик С.П., Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О. Словник епітетів української мови. К.: Довіра, 1998. 430с.
21. Бібла С.В. Склад, джерела і шляхи формування української церковної термінології (назви церковних чинів і посад): Автореф. дис. ...канд. філол. наук. К., 1997. 20с.
22. Библейская энциклопедия. М.: Свет на Востоке, 1989. 902с.
23. Біланюк Л. Картина мовного світогляду в Україні // Мовознавство. 2000. №45. С. 4452.
24. Бобух Н.М. Оксиморон у мові художньої літератури // Культура слова. К., 1988. Вип. 35. С. 68.
25. Богдан С.К. Церковна лексика і церковний мовний етикет у формуванні духовності школярів // Наук. записки.Острог, 2000.Т.ІІІ. Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України.С.542547.
26. Богдан С.К. Молитовні й акафістні звертання як домінанта духовного діалогу // Наук. вісник Чернівецького університету.Чернівці: Рута, 2001.Вип.117118. Слов’янська філологія.С.7581.
27. Бондаренко Г. „Богородице, Діво, радуйся!”(Культ Богородиці в Україні) // Людина і світ. 1996. №10. С.25 27.
28. Бондаренко Л.А. Кольористичні епітети золотий, ясний, чорний у поезії Д.Загула // Вісник Харків. університету. Х., 2000. Вип. 491. С.626630.
29. Братусь М.Ф. Структура, семантика і стилістичні функції епітета в художній прозі Івана Багряного: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2002. 16с.
30. Бублейник Л.В. Особливості художнього мовлення. Луцьк: Вежа, 2000. 177с.
31. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. К.: Рад. школа, 1955. 247с.
32. Бурячок А.А. Принципи моделювання семантичних полів лексики // Мовознавство. 1985. №4. С. 4147.
33. Вакуленко С. Янгольська мова та її значення для лінгвістичної теорії // Зб. Харків. істор.-філол. товариства. Нова серія. Х., 1999. Т.8. С.181204.
34. Варич Н. Трансцендентність як основа метафоротворення в поетиці Богдана-Ігоря Антонича // Зб. Харків. істор.-філол. товариства. Нова серія. Х., 1999. Т.8. С. 173180.
35. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика. М.: Высш. школа, 1990. 176с.
36. Василько З. Значення слова і контекст: лексична сполучуваність // Вісник Львів. університету.Львів, 2004.Вип.34. Серія філологічна.Част.І.С.244250.
37. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. Х.: Вид-во ХДУ, 1958. 228с.
38. Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка. Х.: Вид-во ХДУ, 1963. 252с.
39. Ващенко В.С. Українська лексикологія. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1979. 125с.
40. Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики.М.: Языки славян. культуры, 2001.272с.
41. Веселовский А.Н. Из истории эпитета // Историческая поэтика. М.: Высш. школа, 1989. С. 59 67.
42. Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики. М.: Высш. школа, 1981. 320с.
43. Виноградов В.В. Русский язык. М.: Высш. школа, 1986. 640с.
44. Винокур Г.О. О языке художественной литературы. М.: Высш. школа, 1991. 448с.
45. Волкотруб Г.Й. Практична стилістика сучасної української мови: Використання морфологічних засобів мови. К.: Либідь, 1992. 176с.
46. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228с.
47. Вороновська Л. Вербалізація етнічних архетипів у релігійному житті українців // Християнство й українська мова: Матеріали наукової конференції. Львів, 2000. С. 165171.
48. Галич О.А., Назарець В.М., Васильєв Є.М. Загальне літературознавство. Рівне, 1997. 544с.
49. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360с.
50. Головащенко С.І. Біблієзнавство. К.: Либідь, 2001. 496с.
51. Голоюх Л. Лінійно-динамічна структура сполучникових порівнянь (на матеріалі сучасної української прози) // Філол. студії. Луцьк, 1998. Вип.4. С. 97100.
52. Горбачевич К.С., Хабло Е.П. Словарь эпитетов русского литературного языка. Л.: Наука, 1979. 568с.
53. Горніцька-Пархонюк Л. Авторські епітети збірки „Сонячні кларнети” П.Тичини у світлі естетичної концепції І.Франка // Дивослово. 1997. №2. С.2628.
54. Грималовський І.С. Мова української духовної поезії XVIII поч.XIX ст.: Автореф. дис. ...канд. філол. наук. Чернівці, 2006. 20 с.
55. Грицютенко І.Є. Мова та стиль художніх творів Панаса Мирного. К.: Рад. школа, 1959. 156с.
56. Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. К.: Наук. думка, 1978. 210с.
57. Гром’як Р.Т., Ковалів Ю.І., Теремко В.І. Літературознавчий словник-довідник. К.: Академія, 1997. 752с.
58. Губарева Г. Семантика білого кольору в поетичній мові Ліни Костенко // Вісник Харків. університету. Х., 2000. Вип. 491. С.616619.
59. Гудима І. Вершина всіх добрих справ: Про роль молитви у християнстві // Людина і світ. 1996. №7. С. 3435.
60. Гуйванюк Н., Руснак Ю. Лінгвальна природа епітетів (на матеріалі „Думок і співанок” Ю.Федьковича) // Наук. вісник Чернівецького університету.Чернівці: Рута, 2005.Вип.274275. Слов’янська філологія.С.364369.
61. Гумбольдт фон В. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества // Избр. труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. С. 37298.
62. Дейвіс Б. Вступ до філософії релігії. К.: Основи, 1996. 269с.
63. Дзюбишина-Мельник Н. Ще один стиль української літературної мови // Культура слова. К., 1994. Вип. 45. С. 1420.
64.Дзюбишина-Мельник Н. Мова релігійної преси з погляду загальнолітературних норм // Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій: Матеріали Всеукраїнської наук. конференції. Львів, 1998. С. 202 214.
65. Дзюбишина-Мельник Н. Стильово-стилістичні орієнтації сучасного конфесійного стилю // Єдиними устами. Львів, 1998. №2. С. 615.
66. Дзюбишина-Мельник Н. Конфесійний стиль // Najnowsze dzije językÓw słowianskich: Українська мова. Opole, 1999. S. 184200.
67. Дорошевский В. Элементы лексикологии и семиотики. М.: Прогресс, 1973. 290с.
68. Дудик П.С. Стилістика української мови. К.: Академія, 2005. 368с.
69. Дядюра Г. Функціональні параметри образності в науковому стилі (на матеріалі текстів природничих та технічних наук): Автореф. дис. ...канд. філол. наук.К., 2001.22с.
70. Элиаде М. Миф о вечном возвращении: Архетипы и повторяемость. СПб.: Алетейя, 1998. 258с.
71. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наук. думка, 1987. 245с.
72. Єрмоленко С.Я. Творчість О.Гончара і мовно-естетична культура сучасника // Дивослово. 1998. №7. С. 1113.
73. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності. Стилістика та культура мови. К.: Довіра, 1999. 431с.
74. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. К.: Либідь, 2001. 224 с.
75. Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. М.: Просвещение, 1957. 448с.
76. Ефимов А.И. Стилистика русского языка. М.: Просвещение, 1969. 262с.
77. Жайворонок В. Лінгвостилістична основа поетики Шевченка // Мовознавство. 1994. №23. С. 314.
78. Жайворонок В. Лексична підсистема мови і значення мовних одиниць // Мовознавство. 1999. №6. С. 32 46.
79. Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. К.: Довіра, 2006. 703 с.
80. Жанри і стилі в історії української літературної мови / Відп. ред. Німчук В.В., Русанівський В.М., Чепіга І.П. К.: Наук. думка, 1989. 283с.
81. Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Л.: Наука, 1977. 408с.
82. Задорожний В. До проблеми розвитку конфесійного стилю сучасної української літературної мови// Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій: Матеріали Всеукраїнської наук. конференції. Львів, 1998. С. 137 145.
83. Значение и смысл слова: Художественная речь, публицистика / Под ред. Д.Э.Розенталя.М.: Изд-во МГУ, 1987.196с.
84. Іващенко О. Нові конотативні значення в семантиці відносних прикметників релігійного характеру // Християнство й українська мова: Матеріали наукової конференції. Львів, 2000. С. 212217.
85. Іларіон митр. Хвалімо Бога українською мовою! К.: Фотовідеосервіс, 1993. 80с.
86. Калашник В., Філон М. Епітет у поетичному ідіостилі Василя Стуса // Лінгвіст. студії. Донецьк, 1999. Вип. 5. С. 236239.
87. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 264с.
88. Катрій Я. Юліан. Божественна Літургія джерело Святости. Львів: Місіонер, 2001. 138с.
89. Кобозева И.М. Лингвистическая семантика. М.: Эдиториал УРСС, 2000. 352с.
90.Коваль А.П., Коптілов В.В. Крилаті вислови в українській літературній мові. К.: Вища школа, 1975. 336 с.
91. Коваль А.П. Слово про слово. К.: Рад. школа, 1986. 384 с.
92. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вища шк., 1987. 349с.
93. Ковальова Т.В. Про загальнонаціональне та індивідуальне в мові (на матеріалі назв кольорів у поезії) // Вісник Харків. університету. Х., 2000. Вип. 491. С. 616619.
94. Ковтун А. Семантична двоплановість лексичних одиниць церковно-релігійної термінології (на матеріалі прози Юрія Федьковича) // Наук. вісник Чернівецького університету.Чернівці: Рута, 2005.Вип.274275. Слов’янська філологія.С.287293.
95. Ковтун А. Інноваційні процеси в українській церковно-релігійній лексиці (на матеріалі художньої прози XXст.): Автореф. дис. ...канд. філол. наук.Івано-Франківськ, 2006.20с.
96. Кожин А.Н. Образные сравнения и фразеологизмы // Рус. язык в шк. 1980. №3. С. 7376.
97. Кожина М.Н. Стилистика русского языка. М.: Просвещение, 1983. 223с.
98. Кожина М.Н. Стиль и жанр: их вариативность, историческая изменчивость и соотношение // Stylistyka: Styl i gatunek. Opole, 1999. №8. S. 534.
99. Колшанский Г.В. Соотношение субъективного и объективного факторов в языке. М.: Наука, 1975. 232с.
100.Корнилов О.А. Языковые картины мира как производные национальных менталитетов.М.: ЧеРо, 2003.349с.
101. Космеда Т. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: Формування і розвиток категорії оцінки.Львів: Вид-во ЛНУ, 2000.350 с.
102. Костів К. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. К.: Україна, 1995. 429с.
103. Кочерган М.П. Слово і контекст. Львів: Вища школа, 1980. 184с.
104. Кочерган М.П. Загальне мо