СТАНОВЛЕННЯ ОЙКОНІМІЇ СЛОБОЖАНЩИНИ (НА МАТЕРІАЛІ ХАРКІВЩИНИ)

brief description

Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка

УДК 811.161.2: 81’373.21
На правах рукопису

АБДУЛА ЮЛІЯ АНАТОЛІЇВНА

СТАНОВЛЕННЯ ОЙКОНІМІЇ СЛОБОЖАНЩИНИ
(НА МАТЕРІАЛІ ХАРКІВЩИНИ)

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Лучик Василь Вікторович,
доктор філологічних наук,
професор

Кіровоград 2008

Зміст
ВСТУП............................................................................................................. 4
РОЗДІЛ1.ОЙКОНІМІЯХАРКІВЩИНИ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ........13
1.1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ОЙКОНІМІВ ...... 13
1.2.МОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ОЙКОНІМНОЇ СИСТЕМИ ХАРКІВЩИНИ28
1.3. УМОВИ ФОРМУВАННЯ ОЙКОНІМІЇ ХАРКІВЩИНИ ....32
РОЗДІЛ 2. МОТИВАЦІЙНА БАЗА ОЙКОНІМІВ ХАРКІВЩИНИ... 47
2.1. КЛАСИФІКАЦІЯ ОЙКОНІМІВ ЗА МОТИВАЦІЙНИМИ ОЗНАКАМИ ....47
2.1.1. Номінація поселень за їх відношенням до людей............................52
2.1.1.1. Відпатронімні назви ....................................................................52
2.1.1.2. Локально-етнічнні назви .................................................................52
2.1.1.3. Відродинні назви .............................................................................53
2.1.1.4. Службові” назви .............................................................................55
2.1.1.5. Відантропонімні посесивно-релятивні назви................................58
2.1.1.5.1. Назви, утворені від імені власника поселення .............................60
2.1.1.5.2. Назви, в основі яких прізвище власника поселення ....................60
2.1.2 Номінація поселень за їх зв’язками з іншими об’єктами ...................71
2.1.2.1. Назви поселень, перенесених з водних об’єктів..............................71
2.1.2.2. Відойконімні назви об’єктів...............................................................78
2.1.2.3. Назви поселень, перенесені з примітних одиничних об’єктівабо місцевостей.......................................................................................................79
2.1.3. Номінація поселень за їх властивостями та ознаками................... 91
2.1.3.1. Назви, пов’язані з формою, розміром, часом виникнення населених пунктів та місцем їх знаходження............................................................ 91
2.1.3.2. Назви, в основі яких характер ґрунту, особливості флори місцевості................................................. 92
2.1.3.2.1. Назви за характером ґрунту місцевості ........................................ 92
2.1.3.2.2. Назви за особливостями флори місцевості ...................................93
2.1.3.3. Назви, які виникли за характером культурно-етнографічних та соціальних ознак поселень ........................................................................... 97
2.1.4. Меморіальні назви100
2.1.5. Основні особливості номінації за двома ознаками...................102
2.2. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ТА ФОРМАЛЬНІ ВІДНОШЕННЯ
ВОЙКОНІМІЇ ................................................................................................109
2.3.ПЕРЕЙМЕНУВАННЯНАСЕЛЕНИХПУНКТІВ...............................114
РОЗДІЛ 3. СТРУКТУРА ОЙКОНІМІВ ХАРКІВЩИНИ.........122
3.1.СЛОВОТВІРНИЙ АНАЛІЗ ОЙКОНІМІВ .......................122
3.1.1. Первинні назви.... 123
3.1.2. Вторинні назви.... 134
3.1.2.1. Прості ойконіми, утворені морфологічним способом...134
3.1.2.2.Прості ойконіми, утворені морфолого-синтаксичним способом..... 144
3.1.2.3.Складні ойконіми, утворені лексико-синтаксичним способом... 159
3.1.2.4. Складені ойконіми, утворені синтаксичним способом.....162
3.2ВАРІАНТИ ОЙКОНІМІВ ТА ЇХ РІЗНОВИДИ.....166
3.2.1. Синхронічні варіанти ойконімів. ......171
3.2.2. Діахронічні варіанти ойконімів. .......177
ВИСНОВКИ ................................................................................................. 187
ЛІТЕРАТУРА....................................................... 193

Вступ
Актуальність теми. Важливість вивчення топонімного матеріалу зводиться не тільки до можливості розв’язання багатьох мовознавчих питань, що стосуються переважно історії становлення назв, з’ясування характеру мовної взаємодії народів. Ойконіми як мовні одиниці дають інформацію про особливості виникнення населених пунктів, про їх мешканців, про природні й географічні умови місцевості, на території якої ці поселення засновані, про специфіку культурних і політичних зв’язків між сусідніми (найчастіше) і несусідніми етносами та державами, а значить, є важливими пам’ятками для історії, географії, етнографії, народознавства, археології та інших немовознавчих наук.
Саме тому питання топоніміки України привертало до себе увагу багатьох науковців. І насамперед мовознавців: на власну назву географічного об’єкта поширюються такі ж мовно-структурні закономірності, що й на апелятиви, а тому на її основі твориться велика кількість похідних, серед яких не тільки топоніми. З іншого боку, сама наука про назви географічних об’єктів, крім законів лінгвістики, послуговується матеріалами інших немовознавчих дисциплін.
Топоніміка це наука, яка є точкою перетину трьох великих галузей: мовознавства, географії та історії. Тож багато які факти топоніміки знаходять належне обґрунтування лише за умови комплексного застосування значного й різноманітного за характером матеріалу лінгвістичного, історичного та географічного.
Очевидно, у жодній галузі української науки не було стільки аматорства, дилетантизму й самоволі, як у студіях над походженням і значенням місцевих назв, або в так званій топонімістиці. Нескінченна кількість пояснень, що їх у науці називають народною етимологією”, панувала й (з малими винятками) панує у відношенні до назв місцевостей”. Так писав у своїй відомій праці Studies in onomastics” Я.Б.Рудницький [139:11], аналізуючи стан досліджень науки про географічні назви. Однак з огляду на сучасні темпи й тенденції розвитку української ойконіміки можна небезпідставно твердити про якісно інший рівень цієї галузі ономастики порівняно з попередніми етапами її існування.
Серед праць, присвячених проблемам, які пов’язані з ойконімікою, є чимало вітчизняних досліджень, що стосуються теоретичного аспекту питання, а також роботи, у яких описуються результати регіонального вивчення ойконімії. Водночас, важливим є досвід іншомовних ойконімних розвідок. До таких, зокрема, належать монографії Бока Вольтера History and nomenklature of avian family-group names” (1994), Форсберга Руна The place name lewes. A study of its earle spellings and etymology” (1997), Крістенсона Гіліса Studies on Middle English topographical terms” (1970), Я.Б.Рудницького Студії з назвознавства” (1956) таін.
Звичайно, іншомовні назви й семантично, і фонетично, і за будовою суттєво відрізняються від українських. Однак чимало праць відбиває теоретичний аспект дослідження ойконімії. Мовно-структурні тенденції, принципи номінації це те, що об’єднує ономастику української й іноземних мов (крім того, багато хто з вітчизняних дослідників з політичних причин мусили працювати за кордоном, а об’єктом їх досліджень поряд з іншомовними назвами були й українські).
Закономірності формування та розвитку української ойконімії можуть бути всебічно розкриті лише за умови ґрунтовного комплексного дослідження регіональних ойконімних систем. Про це переконливо писав В.О.Горпинич: У становленні й розвитку власних назв велику роль відіграє місцева традиція, історико-географічні умови певного краю, діалектні особливості. При загальнонаціональному аспекті ці питання висвітлюються побіжно і відсуваються на другий план” [42:3]. Саме цим, на думку мовознавця, виправдовує себе регіональний аспект дослідження власних назв тої чи тої мови. З одного боку, така методика, застосовуючись в ономастичних дослідженнях, найкраще забезпечує зручність і економність обстеження ономастичного матеріалу, а з іншого дає можливість максимального використовувати дані лінгвістики, історії, географії, етнографії та інших галузей знань.
До праць з регіональної ономастики належать монографії Ю.О.Карпенка Топонімія Буковини” (1973), Д.Г.Бучка Походження назв населених пунктів Покуття” (1991), В.В.Лободи Топонімія Дніпро-Бузького межиріччя” (1976), Я.О.Пури Походження назв населених пунктів Ровенщини” (1990), М.Л.Худаша, М.О. Демчук Походження украïнських карпатських i прикарпатських назв населених пунктiв (вiдантропонiмнi утворення)” (1991), М.Л.Худаша Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів” (1995), Ю.О.Карпенка і А.М.Бевзенко Топонімія північно-східної Одещини” (1975), Є.С.Отіна Топонимия приазовських греков (историко-этимологический словарь географических названий)”(2002), етимологічнийсловник-довідникВ.П.ШульгачаОйконіміяВолині” (2001), О.В.Суперанської,З.Г.ІсаєвоїтаХ.Ф.Ісхакової Топонимия Крыма” (1995), а також численні статті, окремі з яких присвячені географічним назвам Слобожанщини: етимологічні дослідження топонімікону Полтавщини (19621965) О.С.Стрижака, географічна розвідка А.Ярещенка і О.Хребто Топоніми нашого часу”, написана на матеріалі кількох назв Харківської області (1982), та ін.
Принагідно ойконіми Харківщини залучалися до аналізу назв водних об’єктів І.В.Муромцевим у монографії Словотвірні типи гідронімів (басейн Сіверського Дінця)” (1966), О.М.Трубачовим у праці Названия рек Правобережной Украины. Словообразование. Этимология. Этническая интерпретация” (1968).
Питання регіональної топонімії були об’єктом багатьох дисертаційних досліджень: К.Й.Галаса Топоніміка Закарпатської області (Назви населених пунктів)” (1960), Є.М.Черняхівської Топонімія Львівщини” (1966), Н.М.Герети Ойконімія північної Хмельниччини” (2004), В.В.Котович Ойконімія Опілля ХІІ ХХст.” (2000), М.М.Торчинського Ойконімія Південно-Західного Поділля” (1993); М.М.Габорака Семантико-словотвірні типи ойконімів Прикарпатття (XII - XX ст.)” (1999), О.В.Іваненка Походження назв населених пунктів Сумської області” (2006), І.С.Гонци Ойконімія Черкащини” (2006). Ойконіми Полтавщини ХІV ХVІст. проаналізовано в роботі О.С.Стрижака Про походження назв населених пунктів Полтавщини XIV-XVIст.” (1962); ширше коло назв з урахуванням одиниць, зафіксованих в межах сучасної області було охопленоА.В.Лисенко в дисертаційному дослідженні Ойконімія Полтавської області” (2007) та ін.
Теоретичний аспект проблеми відбито в працях Д.Г.Бучка Принципи номінації в топонімії України” (1991), В.А.Никонова Введение в топонимику” (1965), Е.М. Мурзаєва Топонимика популярная” (1973), В.А.Жучкевича Общая топонимика” (1968), В.Д.Бєлєнької Топонимы в составе лексической системы языка” (1969), у вищеназваних монографіях Ю.О.Карпенка, М.Л.Худаша, в енциклопедії Слов’янська ономастика” (2002 2003). У роботі К.Й.Галаса Українська топонімія Закарпаття в лінгвістичному аспекті” (1979) висвітлено теоретичні питання закарпатських топонімійних студій і окреслено їх результати, отримані українськими ономастами й вченими інших країн. Комплексний аналіз різних класів власних геогафічних назв України різних хронологічних зрізів (з Х до ХХст.) здійснено Л.Т.Масенко в дослідженні Розвиток топонімічної лексики”, що є окремим розділом Історії української мови” (1983). Важливим є вивчення географії різних топооснов, словотвірної, фонетичної структури топонімів певної мовно-етнічної території. Серед українських ономастів питання ареального вивчення географічних назв висвітлили у своїх працях Д.Г.Бучко Українські топоніми на -івці, -инці” (1972), О.А.Купчинський Найдавніші слов’янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень (Географічні назви на -ичі)” (1981), З.О.Купчинська Лексико-семантична і словотвірна структура географічних назв на -ин, -ів (Територія України Х ХХ ст.) (1993) та ін. Методика дослідження власних назв, принципи їх класифікації, явища й процеси, характерні для онімів, окреслені в чисельних статтях, опублікованих у збірках Ономастика: республіканський міжвідомчий збірник” (1966), Теория и методика ономастических исследований” (1986), Питання топоніміки та ономастики (Матеріали І Респ. наради з питань топоніміки та ономастики)” (1962), Питання ономастики (Матеріали ІІ Респ. наради з питань топоніміки та ономастики)” (1965).
Географічні назви України були об’єктом вивчення І.М.Желєзняк, Т.І.Поляруш, А.П.Корепанової, Л.Л.Гумецької, О.Є.Отіна, О.П.Карпенко, С.О.Вербича та ін. мовознавців, а також вчених іншних галузей знань, зокрема історії: М.М.Кордуби, Ю.С. Виноградського, О.М.Лазаревського. Певним надбанням ойконіміки України є також топонімічні розвідки Ю.М.Кругляка, А.П.Коваль, М.Т.Янка, В.Г.Фоменка, О.М.Скляренко, що охоплюють назви різних регіонів країни й присвячені в основному з’ясуванню походження назв, але системного дослідження назв поселень обраного регіону Слобожанщини досі не було.
Результати досліджень О.С.Стрижака, Д.Г.Бучка, В.В.Лободи, К.Й.Галаса, Є.М.Черняхівської, М.Л.Худаша, Ю.О. Карпенка, Я.О.Пури,М.О.Демчук, М.М.Торчинського, В.В.Котович, М.М.Габорака, Н.М.Герети, О.В.Іваненка, А.В.Лисенко дають підстави говорити про те, що топонімійна система північних, центральних та західних регіонів України на сьогодні вивчена й описана більш глибоко в порівнянні зі східною й південною частиною держави. Дослідження, які розкривають особливості ойконімії Харківщини, охоплюють дуже вузьке коло назв (окремі топоніми названої території принагідно розглянуто в працях вищезгаданих ономастів) і не дають чіткої картини ні про характер номінації, ні про специфіку словотвору харківських населених пунктів. Епізодичними з цієї проблеми є студії Є.М. Ткаченка.
Це дає підстави твердити про актуальність обраної для вивчення проблеми. Особливо слід звернути увагу на класифікацію ойконімів. Загальноприйнятого розподілу топонімів за семантичними групами основ у мовознавчій літературі немає. Жодна з наявних у різних дослідженнях класифікацій не охоплює всіх тематичних груп, на які можна поділяти назви населених пунктів Харківщини. Важливим є аналіз словотвірних способів, засобів і моделей, за допомогою яких відбувалося становлення ойконімії досліджуваного регіону.
Об’єктом дослідження є назви населених пунктів Харківщини, зареєстровані в адміністративно-територіальних довідниках, словниках, картах з XVIІI до ХХІст.
Предмет дослідження мотиваційні, лексико-семантичні та словотвірні особливості найменувань поселень Харківської області та способи їх творення.
Мета дослідження з позицій синхронно-діахронного підходу проаналізувати становлення назв поселень у межах сучасної Харківщини з XVІII до початку XXІ ст., зафіксованих в опрацьованих джерелах. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію низки завдань:
1) визначити склад ойконімів Харківщини з ХVІІІ до ХХІст.;
2) проаналізувати тематичні групи назв поселень за мотиваційними ознаками;
3) охарактеризувати мотиваційні ознаки складних і складених ойконімів;
4) розглянути явища омонімії й антонімії на матеріалі топооснов Харківщини у зв’язку з аналізом ойконімів;
5) дати словотвірну класифікацію назв, утворених від основ різних тематичних груп;
6) з’ясувати частотність основних словотвірних моделей, у межах яких репрезентовано ойконіми Харківщини;
7) встановити продуктивність ойконімних моделей на цій території протягом XVІII XХІ ст.;
8) розглянути ойконімні варіанти, їх типи та частотність викоритання в процесі становлення назв поселень Харківщини.
Методи дослідження. Синхронно-діахронне вивчення назв поселень історико-географічної території Харківщини можливе за умови комплексного використання різних методів топонімного дослідження. Метод кількісного аналізу дав змогу встановити відсоткове співвідношення як щодо форми (словотвірних типів), так і щодо семантики основ (тематичних груп) топонімів, зафіксованих на різних часових зрізах їх функціонування. Шляхом синхронного лінгвістичного аналізу визначено словотвірні моделі ойконімів різних семантичних груп, а діахронний дозволив визначити походження ойконімів, принципи й мотиви номінації поселень, окреслити криву росту частотності відповідних формантів (чи моделей) та назв різного походження за весь досліджуваний період.
Дослідження змін, які відбулися в ойконімії регіону з XVIІI до XХІст., ґрунтувалося на використанні порівняльно-історичного методу. Разом з тим важливо здійснювати аналіз онімів, розглядаючи їх як єдине ціле, щоб отримати аргументоване пояснення системного становлення назв як з боку морфології, так і з боку семантики. Саме системний підхід є ефективним у вивченні ойконімів як взаємопов’язаної сукупності розгляд поодинокої назви не забезпечить повноти, вичерпності й достовірності кінцевих результатів дослідження.
Матеріалом для дослідження є 5905 найменувань поселень, включаючи їхні варіанти (713 одиниць XVIІI ст., 472 одиниці XIX ст., 2674 одиниці XXст. і 2046 одиниць XХІ ст.).
Джерельною базою фактичного матеріалу послужили: географічний покажчик Описи Харківського намісництва кінця XVІII ст.: описово-статистичні джерела” (Описи), Воєнно-топографічна карта Росії (ВТКР), довідник Адміністративно-територіальний устрій України” (АТУ 2005), Населенныя мѣста Россійской империи въ 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ нихъ населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроиповѣданій, по даннымъ первой всеобщей переписи населения 1897г.” (НМРІ), Географическо-статистическій словарь россійской имперіи” (ГССРИ), статті, вміщені в Історії міст і сіл Української РСР. Харківська область” (ІМСХ), Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 вересня 1946 року” (АТП 1947), Словник географічних назв України” (СГНУ). Просторові співвідношення між окремими об’єктами (у тому числі й водними) одержані з карт й атласів: Атлас Харьковского наместничества 1787 г. съ топографическим описаніемь” (АХН), Карта України, перша пол. XVIIcт.”, Карта Харьковской губернии” (КХГ), Карта Харьковского наместничества, административная” (КХН), Губерская карта харьковскаго намљстничества с показаниемь лутчихь селенїй 1787 года” (ГКХН).
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що ойконіми Харківської області вперше стали об’єктом монографічного дослідження: здійснено мотиваційну й дериваційну класифікацію назв населених пунктів регіону в процесі їх формування з XVIІI до XХІ ст., встановлено продуктивність словотвірних моделей на різних етапах становлення ойконімікону території, розглянуто варіанти назв поселень, укладено історико-етимологічний словник назв населених пунктів Харківської області.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що проаналізований матеріал та результати проведеного дослідження дозволять встановити цілісну картину становлення ойконімної системи Харківщини, що є необхідною передумовою розв’язання проблеми вивчення назв поселень на загальномовному рівні. Застосована методика аналізу мотиваційної бази конкретних назв допоможе охарактеризувати умови формування місцевої топоніміки в інших регіонах, дасть змогу визначити принципи номінації населених пунктів на різних хронологічних зрізах та частотність тих чи тих способів і засобів називання; полегшить виділення словотворчих топоформантів, які, у свою чергу, завдяки певним валентнісним можливостям, часто відіграють визначальну роль при з’ясуванні походження назв.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати будуть корисними під час вивчення лексики й словотвору української мови на філологічних факультетах університетів, у краєзнавчій роботі з учнями, а також можуть бути використані для укладання регіональних та всеукраїнських словників ойконімів, Історико-етимологічного словника назв міст і сіл України”, Ономастичного атласу України”.
Структуру дисертації становлять вступ, чотири розділи, висновки, список використаної літератури і додатки, у яких подано список умовних скорочень, словник ойконімів Харківської області та список джерел, використаних при його укладанні.

bibliography

ВИСНОВКИ
Територія Харківської області як окремий топонімічний простір має свої специфічні особливості, зумовлені складними історичними процесами. Це дає підстави для виокремлення відповідних топонімічних універсалій усіх харківських ойконімів. Ідеться про лексико-семантичні групи слів і систему дериваційних засобів, що ними послуговувалися мовці під час називання поселень, визначаючи тим самим тенденції творення топонімікону дослідженого регіону на різних хронологічних зрізах його становлення. Такі универсалії дали можливість не тільки виявити фізико-географічні характеристики місцевості та отримати певні дані про характер економічної діяльності населення, прямо чи опосередковано віддзеркалені в семантиці топонімів, а також дозволили з’язувати основні принципи топонимної номінації назв харківських міст та селищ на основі дослідженого об’єму топонімічної лексики.
Підводячи підсумки зробленого дослідження, зазначаємо, що виявленню мотиваційної бази ойконімів Харківщини XVІII XХІ ст. передувало чітке розмежування серед аналізованих назв простих, складних і складених. Об'єктом детального аналізу стали саме прості назви, які мотивовані одним словом і кількісно переважають у складі досліджуваної ойконімної системи. Розподіл їх за семантичним показником основи дав можливість проаналізувати тематичні групи назв за мотиваційними ознаками в межах трьох вищеописаних принципів, а саме:
1) номінація поселень за назвами людей, які в них первісно жили, та за належністю їх до певних осіб (XVIІI ст. 329 назв, 51,9%; XIХст. 167 назв, 55,5%, ХХ ст. — 937 назв, 55,9%; ХХІст. 978 назв, 56,4%), загалом таких ойконімів 2411, що становить 55,50% від загальної кількості проаналізованих назв;
2) номінація поселень за їх зв'язками з іншими об'єктами (XVIІI ст. 208 назв, 32,8%; XIХ ст. 78 назв, 25,9%, ХХ ст. 360 назви, 21,5%; XХI ст. 367 назв, 21,1%), загалом таких 1013 ойконімів, що становить 23,31% від загальної кількості проаналізованих назв;
3) номінація поселень за їх властивостями та ознаками (ХVIIIст. 71 назв; 11,20 %, у ХІХст. 43 назв, 14,29 %, у ХХ ст. 469 назви, 20,71 %, у ХХІст. 327 назв, 18,88%), загалом таких 910 ойконімів, що становить 16,27% від загальної кількості проаналізованих назв.
Система відбитих за класами назв числових значень дає можливість робити висновки про неоднаковий рівень пріоритетності окремих принципів називання поселень упродовж останніх чотирьох століть. Якщо номінація населених пунктів за назвами осіб набула поширення ще за часів феодалізму (що логічно, оскільки тим самим підтверджується зв’язок ойконімів із суспільною потребою відбивати ім’я, прізвище, прізвисько, соціальну належність тощо власника чи засновника поселення), то дедалі ознака за назвою людей” стабільно зростала за частотністю використання. Протилежна тенденція спостерігається щодо назв, які виникали за зв'язками поселень з іншими об'єктами, на кожному хронологічному зрізі відсоток цих назв дедалі меншає порівняно з попереднім.
Кількість ойконімів третього класу значно зросла у ХХст., що зумовлено ідеологічним впливом на систему називання подіями радянської доби. Численні перейменування, відбиття в онімах ідейних переконань того часу спричинили до неприродно великого розриву між відсотковим співвідношенням таких ойконімів у ХХ ст. й попередніх.
1. Утворена система класів включає в себе ряд груп і підгруп. Так, відособові назви, основу яких становлять відантропонімні утворення, охоплюють відпатронімні (ХVIIIст. 3 назви; 49,2%, у ХІХст. 1 назва, 0.33%, у ХХ ст. 5 назв, 22 %, у ХХІст. 5 назв, 0,29 %), локально-етнічні (XVІII ст. 8 назв, 1,26%; XIХ ст. 3 назви; 0,99%, ХХст. 11 назв, 0, 49%; ХХІст. 10 назв, 0,58%) , відродові (XVІII ст. 6 назв, 0,94%; XIХ ст. 3 назви; 0,99%, ХХст. 94 назв, 4,15%; ХХІст. 83 назви, 4,79%), службові назви (XVІII ст. 9 назв, 1,41%; XIХ ст. 5 назв; 1,66%, ХХст. 48 назв, 2,12%; ХХІст. 41 назва, 2,37%), а також такі, що виникли за належністю того чи того поселення до певних осіб (XVІII ст. 303 назви, 47,79%; XIХ ст. 155 назв; 51,49%, ХХст. 1104 назви, 48,74%; ХХІст. 836 назв, 48,38%). Статистичні дані показують, що ознаки, охоплені цим класом, є найпродуктивнішими.
2. Ойконіми другого класу теж поділяються на групи в залежності від того, що стало основою називання, гідронім (XVІII ст. 78 назв, 12,3%; XIХ ст. 28 назв; 9,3%, ХХст. 84назви, 3,71%; ХХІст. 78 назв, 4,5%), інший ойконім (XVІII ст. 64 назви, 10,09%; XIХ ст. 15 назв; 4,98%, ХХст. 92 назви, 4,06%; ХХІст. 76 назв, 4,39%) чи назва примітного одиничного об'єкта або місцевості, на місці якого виникло поселення (XVІIIст. 66 назв, 10,4%; XIХ ст. 35 назв; 11,62%, ХХст. 289 назв, 12,76%; ХХІст. 213 назв, 12,3%). Основним джерелом утворення ойконімів цього класу є апелятивна лексика й місцеві географічні терміни. Ідеться про ойконіми (3-тя група), що відбивали об’єктивні реалії місцевості, пов’язані з назвами географічних об’єктів та явищ природи, вирішальне значення якої особливо відчувалося в час заселення неосвоєних територій. Щоправда у XVІII ст. таких ойнонімів було менше за відгідронімні: перші поселення, що засновувалися на новій території, будувалися поблизу водойм, тож вищеокреслена кількісна розбіжність груп є історично виправданою. Упродовж наступних століть нові водні джерела не з’являлися, а територія області активно заселялася: у ХХІ ст. відсоткове співвідношення онімів, мотивованих географічними термінами, удвічі зросло по відношенню до відгідронімних ойконімів.
Кількісні показники дають можливість стверджувати, що мотиваційні ознаки цього класу теж є досить продуктивними, хоч і поступаються частотністю використання попередньо охарактеризованим ознакам називання класу відособових назв.
3. В основі номінації поселень за їх властивостями та ознаками можуть бути найрізноманітніші атрибути поселень: форма, розмір і час виникнення (XVІIIст. 9 назв, 1,41%; XIХ ст. 3 назви; 0,99%, ХХст. 37 назв, 1,63 %; ХХІст. 26 назв, 1,5%), особливості ґрунту (XVІIIст. 4 назви, 0,63%; XIХст. 2 назви; 0,66%, ХХст. 12 назв, 0,53 %; ХХІст. 8 назв, 0,46%), флори (XVІIIст. 23 назви, 3,62%; XIХ ст. 9 назв; 2,99%, ХХст. 67 назв, 2,96 %; ХХІст. 55 назв, 3,18%), культурно-етнографічні та соціальні ознаки (XVІIIст. 19 назв, 2,99%; XIХ ст. 15 назви; 4,98%, ХХст. 152 назви, 6,71 %; ХХІст. 117 назв, 6,76%). Саме вони й визначають поділ даного класу на групи й підгрупи. Ознаки мотивації цих поселень є найменш продуктивними.
4. Крім простих, є складні і складені назви (17 назв ХVІІІст., 2,38%; 31 назва ХІХст., 6,57%; 143 назви ХХст., 5,35%; 127 назв ХХІст.; 6,21% складні оніми і 62 назви ХVІІІст. 8,7%; 37 назв ХІХст.; 7,84%; 266 назв ХХст., 9,94%; 187 назв ХХІст., 9,1% складені оніми). Головне слово кожної з таких назв можна за семантикою основи віднести до одного з вищенаведених класів, кількість яких буде значно меншою, ніж в аналогічній класифікації простих онімів. Пояснюється це тим, що для виділення багатьох вищезазначених груп і підгруп у разі такого розподілу просто немає підстав.
За відсутності необхідних фіксацій найбільш складними для аналізу й з’ясування остаточної етимології є назви, пояснення яких можливе кількома версіями мотивації. Це стосується топонімів, що можна трактувати як такі, що утворилися від імені або прізвища, або як такі, що утворилися від загальної назви професії і слова-антропоніма. Межа між такими апелятивами й однозвучними прізвищевими назвами на момент номінації населених пунктів могла бути ще не сталою. Спірним є також пояснення онімів, в основі яких можуть бути як прізвища людей, так й інші ойконіми.
Крім того, труднощі класифікації назв населених пунктів пов'язані з рядом інших причин: багатозначністю твірних слів, обмеженим їх уживанням, наявністю фонетичних варіантів ойконімів.
Проте відсутність точної мотивації окремих слів принципово не впливає на виділення класів ойконімів, а лише робить до певної міри неточними деякі статистичні дані. Така особливість ойконімії Харківщини XVIІI XХI ст. дає можливість подальшого її дослідження і вдосконалення результатів проведеної роботи.
5. Ретроспективний аналіз ойконімного матеріалу дає змогу встановити, на базі яких структур виникли відповідні ойконімні типи, а також виявити основні способи творення харківських ойконімів.
Аналіз структури ойконімної системи Харківщини здійснено з урахуванням поділу назв на первинні (оформлені на доойконімному рівні) і вторинні (оформлені на ойконімному рівні).
В ойконімії Харківщини XVIІI XХI ст. зафіксовано 38 словотворчих моделей. Деякі з них представлені назвами лише на останніх часових зрізах і не поширюються на ойконімію більш раннього хронологічного проміжку.
Так назви, утворені шляхом ойконімізації субстантивованих прикметників, репрезентують модель відпрефіксально-суфіксальних похідних у ХХ ХХІст. і не відбиті джерелами XVIІI ХІХст. Абревіацією та складноскороченими назвами так само не представлена ойконімна система Харківщини періоду XVIІI ХІХст.
Усі словотворчі моделі, які характерні для топонімії Харківщини XVІIIст., зафіксовані у XХI ст. Істотної відмінності в продуктивності різних ойконімних типів немає. Охарактеризовані моделі представлені різною кількістю назв у межах століть, що закономірно, оскільки загальна кількість ойконімів упродовж чотирьох століть стабільно зростала.
Найоб'ємнішу групу протягом обох хронологічних зрізів становлять назви поселень, утворені шляхом топонімійної метонімії та суфіксації Особливо поширеними є посесиви на -ів , -івк(а) та деревати із суфіксом -ськ-. Однак суфікс -ів помітно втратив свою продуктивність, поступившись місцем формантові -івк(а). Помітно зросла кількість відгідронімних ойконімів.
Більшість моделей має порівняно сталу продуктивність. Рeзyльтaти дослідження дають підстави стверджувати, що ойконімійна система Харківщини уже у XVIІI ст. була цілком окресленою, оскільки основна частина моделе засвідчених в ойконімії XХI ст., функціонувала й у XVIІI XІХ ст. А те, що у XХIст. зафіксовані нові суфіксальні типи, не виявлені в межах топонімії XVІIIст., свідчить про продовження процесу формування та розвитку ойконімної системи Харківщини.

Література
1. Бабаї: Збірник архівних документів і матеріалів / Державний архів Харківської обл. Х.: Фоліо, 1993. 62с.
2.БабичеваЕ.Л. Этимологическая связь топонимов и земледельческой лексики Черниговско-Сумского Полесья // Українська пропріальна лексика / Відп. ред. І.М.Желєзняк. К.: Кий, 2000. С. 3 6.
3.Багалій Д.І. Історія Слобідської України / Передмова, коментар В.В.Кравченка; Художник, упоряд. іл. В.О. Ріяка. Х.: Дельта, 1993. 256с. Бібліогр.: с.248 253.
4.Баценко К.С. Місцеві апелятиви в топонімії Хмельниччини // Питання сучасної ономастики. К.: Наукова думка, 1976. С.9З 96.
5. Безрукова Т. Коли будувалися Буди? // Слобідський край. 1997. 31 липня. С. 3 4.
6.Белей Л. О. Українська літературно-художня антропонімія кін.ХVІІІ ХХст. Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Ужгородський держ. ун-т. Ужгород, 1997. 48с.
7.Белей О. О. Сучасна українська ергонімія (на матеріалі власних назв підприємств Закарпатської області України): Дис... канд. філол. наук: 10.02.01 Ужгород, 2000. 209с. Бібліогр.: с.171 191.
8. Беленькая В. Д. Топонимы в составе лексической системы языка. М. : Изд. Московского университета, 1969. 147с. Бібліогр.: с.145 146.
9. Белецкий А.А. Лексикология и теория языкознания (Ономастика). К. : Изд. Киевского университета, 1972. 208 с. Бібліогр.: с.203 206.
10. Беценко Т.П. З історії походження топонімів Сумщини // Студії з ономастики та етимології / Відп. ред. О.П.Карпенко. К.: Кий, 2002. С.22 25.
11.Библиографический показатель по топонимике и словянскому языкознанию с методическими рекомендациями. Відп. ред. В.А.Горпинич / Кировоград. пед. ин-т им. А. С. Пушкина; Сост. А. А. Лучик, В. В. Лучик. Кировоград, 1988. 72 с.
12.Бойко Н.О. Ономастичні універсалії в ойконімічній системі Східної Славії // Наукова спадщина професора С.В.Семчинського і сучасна філологія / Упоряд. В.С.Черес. К., 2001. Ч. І. С. 129 132.
13.Бойко Н.О.Дегідронімічні ойконіми з основою *gatъ / *gatь в слов’янських мовах // Система і структура східнослов’янських мов: До 200-річчя з дня народження В.І.Даля / Відп. ред. В.І. Гончаров. К., 2001. С. 66 69.
14. Будагов Б.А.Тюркские топонимы Евразии. Баку: Огуз эли, 1997. 256с. Бібліогр.: с.228 242.
15. Бурковецька І.С. Словотвірна структура ойконімії Уманщини // Студії з ономастики та етимології. К.: Кий, 2002. С.31 34.
16.БурковецькаІ.С. Ойконімія Західної Черкащини у дериватологічному висвітленні // Наукові записки. Серія: Мовознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2003. Вип. І. С. 65 68.
17.Бучко Д.Г. Про відапелятивні ойконіми України на -ів, -ин // Українська пропріальна лексика. К.: Кий, 2000. С. 24 26.
18.БучкоД.Г.Відродинні ойконіми польсько-українського пограниччя // Проблеми ономастики. Вісник Львів. ун-ту. Львів, 2001 Вип.34., Ч. ІІ. С.154 164.
19.БучкоД.Г.Класифікація ойконімів України (словотвірно-мотиваційний аспект) // Наук. записки Кіровоградського держ. пед. ун-ту. Вип. 37. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград, 2000. С.10 13.
20. БучкоД.Г. Походження назв населених пунктів Покуття. Львів, 1990. 164 с. Бібліогр.: с.159 162.
21. БучкоД.Г. Принципи номінації в топонімії України // Українське мовознавство. Вип. 18. К., 1991. 136 с.
22. БучкоД.Г. Украинские топонимы на -івці, -инці: Автореф. дис. ... канд. філол. наук 661. / Львовский ГУ им. И.Франко. Львов, 1972. 22 с.
23. Бушаков В.А.Лексичний склад історичної топонімії Криму. К., 2003. 320с. Бібліогр.: с.314 319.
24. Бушаков В.А.Термины, обозначающие селения и крепости, в топонимии Крыма // Советская тюркология, 1985. № 2. С. 28 37.
25.БушаковВ.А. Семантический анализ крымских ойконимов с топоформантами -сала, -кой, -эль / -эли и аффиксом -лар ~ -лер // Советская тюркология, 1999. № 2. С. 40 49.
26.БушаковВ.А. Структурно-семантические признаки этно-ойконимов Крыма // Тюркология, 1992. № 1. С. 43 51.
27.Валки: Зб. архівних документів і матеріалів / Упоряд.: В.В.Резнікова, В.Г.Панкратьєва, В.В.Швець. Харків: Філія „Експрес” СП „ІНАРТ”, 1992. 48с.
28. Варченко І. О. Роздуми над словотвором і правописом топонімів // Мовознавство, 1968 . №2. С. 47 54.
29. Вербич В.В. Топонімія Прикарпаття. ІІ // Культура слова. 1998. №51. С. 76 78.
30. ВербичС.О. Гідронімія басейну Верхнього Дністра: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / НАН України. Інститут української мови. К., 1999. 15с.
31.ВербичС.О. Українські власні особові назви з "непрозорою" мотивацією: структура, семантика, етимологія // Мовознавство. 2004. №2 3. С. 20 24.
32.Воробйова Л.М. До питання про норми передачі топонімів іншомовного походження у контексті розвитку української мови // Вісник Сум ДУ. Серія Філологія. №1. 2007. Т.2. С. 78 80.
33.Галас К.Й.Українська топонімія Закарпаття в лінгвістичному аспекті. Ужгород. 1979. 117с. Бібліогр.: с.114 116.
34.Георафическая среда и географические названия (Сборник статей). Л., 1974. 201с.
35.Герета Н.М. Ойконімія північної Хмельниччини: Дис канд. філол. наук: 10.02.01/ Уманський державний пед. Ун-т ім.. Павла Тичини. Умань, 2004. 209с. Бібліогр.: с.184 209.
36. Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв’язках / Відп. ред. І. М.Желєзняк. К.: Наукова думка, 1981. 262с.
37. Глуховцева К.Д. Динаміка українських східнослобожанських говірок. Луганськ: Альма-матер, 2005. 592с. Бібліогр.: с.587 590.
38.Глуховцева К.Д. Динаміка українських східнослобожанських говірок: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України. Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні. К., 2006. 38с.
39. Гонца І.С. Ойконімія Черкащини: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Інститут філології. К., 2006. 18с.
40. Горбачевич К.С., ХаблоЕ.П.Почему так названы? Санк-Петербург.: Норит, 2002. 353с. Бібліогр.: с.349 352.
41.Горожанкина Л. В. Проблемы динамики топонимической системы: Автореф. дис. на стиск. учен. степ. канд. філол.. наук: 10.02.19 / Белорус. гос. ун-т им. В.И.Ленина. Минск, 1979. 22 с.
42. Горпинич В.О. та ін. Власні назви й відтопонімні утворення Інгло-Бузького межиріччя / Ін-т мовознавства. Упоряд. В.О.Горпинич, В.В.Лобода, Л.Т.Масенко. К.: Наукова думка, 1977. 190 с. Бібліогр.: с.187 189.
43. ГорпиничВ.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1999. 207 с. Бібліогр.: с.200 205.
44. ГорпиничВ.О.,БабійЮ.Б.ПрізвищаСередньоїНаддніпрянщини: словник // Ономастика і апелятиви. Випуск 20. Дніпропетровськ: Пороги, 2004. 140с.
45.ГорпиничВ.О.,КорнієнкоІ.А.ПрізвищаДніпровськогоПрипо-ріжжя (словник). Дніпропетровськ: Пороги, 2003. 272 с.
46. Гриценко П. Ю. Ареальне варіювання лексики. К.: Наукова думка, 1990. 272 с. Бібліогр.: с.266 270.
47. Гриценко Т.Б. Власні назви як засіб стилетворення в українській історичній прозі другої половини ХХ ст. (на матеріалі романів про Б.Хмельницького): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 1998. 24с.
48. Груздев А. И.Топонимика и общественно-политические процессы // ІІ Приморская краевая научно-практическая конференция. Владивосток, 1992. С.5 9.
49. Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови ХІV ХVст. К., 1958. 298 с. Бібліогр.: с.294 297.
50. Даниленко Є., Кальницький М. Працюю не вимовити ким // Газета по-києвськи. 6 грудня, 2006. С. 4.
51.Демешко І.М. Формування ойконімів на -ець, -ок Північно-Східного Полісся // Наукові записки. Серія: Мовознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2003. Вип. І. С. 84 87.
52.Денисюк В.В. Антропоніми в українській історіографічній традиції другої половини ХVІІ ХVІІІст. К.: Мілен, 2006. 203с. Бібліогр.: с.198 201.
53. Дьякова В.И., Хитрова В.И. Узколокальная воронежская лексика // Материалы по руссо-славянскому языкознанию. Воронеж: Изд-во ВГУ, 1980. С.47 50.
54.ЖелєзнякІ.М.Гідроніміконпівнічного порубіжжя степової України (басейн Тясмина) // Питання ономастики Південної України: Доповіді та повідомлення V Республіканської ономастичної конференції (Миколаїв, травень 1974р.). К.: Наукова думка, 1974. с.89 96.
55.ЖелєзнякІ.М.РосьіетнолінгвістичніпроцесиСередньонаддні- прянського Правобережжя. К.: Наукова думка, 1987. 202с. Бібліогр.: с.197 200.
56.ЖиленковаИ.И.Региональнаятопонимика(ойконимияБелгород-ской области). Учебное пособие к спецкурсу. Белгород: Изд-во БелГу, 2001. 112 с. Библиогр.: с.108 111.
57.ЖучкевичВ.А. Общая топонимика. Учебное пособие для географических факультетов вузов. Минск: ВША, 1980. 202 с. Библиогр.: с.198 201.
58.ЖучкевичВ.А. Общие и региональные географические закономерности топонимии. Минск, 1970. 35 с. Библиогр.: с.33 34.
59. Закревська Я.В. Нариси з діалектного словотвору в ареальному аспекті. К.: Наукова думка, 1976. 161с. Библиогр.: с.157 160.
60.Збірник архівних документів і матеріалів / Упоряд.: В.В.Резнікова, В.Г.Панкратьєва, В.В.Швець. Харків: СП „Фоліо”, 1992. 62с.
61.ЗверковскаяН.П. Прилагательные с суффиксом -ьск- в древнерусских памятках ХІ ХVст. // Исследования по словообразованию и лексикологии русского языка / Отв. ред. И.А.Аванесов. М.: Наука, 1969. С. 85 105.
62.Изучение географических названий. Сб. статей./Отв. ред. Э.М.Мурзаев и В. А. Никонов. М.: Мысль, 1966. 182с.
63. Историческая ономастика / АН СССР Інститут языкознания. М.: Наука, 1977. 206с.
64. Іваненко О.В. Географічна термінологія в топонімії Сумщини // Студії з ономастики та етимології / Відп. ред. О.П.Карпенко. К., 2006. С.27 41.
65.Іваненко О.В. Походження назв населених пунктів Сумської області. Дис канд. філол. наук: 10.02.01. К., 2006. 199с. + 261с. (дод.). Бібліогр.: с. 187 199.
66. Карпенко Ю. О. Топонімічні варіанти // Ономастика. К.: Наукова думка, 1966. С. 29 36.
67. Карпенко Ю. О. Топонімія Буковини. К., 1973. 238 с. Бібліогр.: с. 233 237.
68. Карпенко Ю.О. Топонімія північно-східної Одещини. Одеса, 1975. 88с. Бібліогр.: с. 85 87.
69. Карпенко Ю.О. Топонімія східних районів Чернівецької області. Чернівці, 1965. 62с. Бібліогр.: с. 59 61.
70. КарпенкоО.П.Гідронімікон Центрального Полісся. К.: Кий. 2003. 318с. Бібліогр.: с. 313 317.
71.Керт Г. М. Топонимия в современном мире // Известия Уральского государственного университета. Ономастика: общие вопросы. 2001. №20. С.48 53.
72. Книга большому чертежу / Под ред. К.Н.Сербиной. М., 1950. 229с.
73. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1961. 82с. Бібліогр.: с. 79 81.
74.Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. К.: Либідь, 2001. 98с. Бібліогр.: с. 97 99.
75.Коваль А. П. Походження назв поселень України // Українська мова та література, 1991. №11. С. 11 14.
76.Коваль А. П. Походження назв поселень України // Українська мова та література, 1999. №5 20. С. 6 9.
77. Корепанова А.П. Антонімія в ономастиці // Мовознавство. 1979. №4. С. 52 59.
78.Корепанова А.П. Протиставлення як засіб утворення слов’янських ойконімів // Мовознавство. 1973. №4. С. 30 33.
79.Корепанова А.П. Процес універбізації у власних назвах // Мовознавство. 1972. №5. С. 70 74.
80. Корепанова А.П. Топо- і гідронімічні типи pluralia tantum басейну Десни (в межах України) // Ономастика: Республіканський міжвідомчий збірник. Серія Питання мовознавства”. К.: Наукова думка, 1966. С. 96 104.
81. Котович В.В. Ойконімія Опілля ХІІ ХХст. Дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Тернопільський держ. пед. ун-т ім. В.Гнатюка. Т., 2000. 177с. Бібліогр.: с. 164 176.
82. Крижанівська О. І. Вивчення топонімії Кіровоградщини / Топонімія Кіровоградщини за ред. В. О. Горпинича. Кіровоград, 1990. С.8 10.
83.Крижанівська О.І. Валентність морфем в основах ойконімів української мови. Кіровоград, 1995. 104с. Бібліогр.: с. 100 102.
84.Кругляк Ю. М. Ім’я вашого міста. Походження назв міст і селищ міського типу. Укр. РСР. К.: НД, 1978. 152 с. Бібліогр.: с. 148 151.
85.Купчинська З.О. Лексико-семантична і словотвірна структура географічних назв на -ин, -ів (територія України, Х ХХ ст.): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.02 / Львівський ун-т ім. І.Франка. Львів, 1993. 18с.
86.Купчинський О.А.Найдавніші слов’янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень. К.: Наукова думка, 1981. 251с. Бібліогр.: с. 248 250.
87. Лисенко А.В.Ойконімія Полтавської області: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Чернівецький національний університет ім.Юрія Федьковича. Чернівці, 2007. 19с.
88. Литвиненко В.И.Из истории названий приазовских сел / Научно-культурологический журнал, 2000. 24 квітня, № 8. С. 38.
89. Лобода В.В. Топонімія Дніпро-Бузького межиріччя. К.: ВШ, 1976. 231с. Бібліогр.: с. 228 231.
90. Лучик В.В. Автохтонні гідроніми Середнього Дніпро-Бузького межиріччя. Кіровоград, 1996. 235 с. Бібліогр.: с. 229 233.
91.Лучик В.В. Гідроніми з суфіксами -уват- / -юват-, -єват- у Середньому Дніпро-Бузькому межиріччі // Актуальні проблеми українського словотвору: Матеріали ІІІ-іх наукових читань, присвячених пам’яті професора Івана Ковалика / Відп. ред.. В. Грищук. Івано-Франківськ: Вид-во «Плай» Прикарпатського університету ім.В.Стефаника, 1995. С.99 100.
92.Лучик В.В. Іншомовні гідроніми Середнього Днвпро-Бузького межиріччя. Кіровоград: РВГ ІЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 1999. 104 с. Бібліогр.: с. 101 103.
93.Лучик В.В. Основні чинники, що впливають на формування структури топонімів в українській мові // Українська пропріальна лексика. Матеріали наукового семінару 13-14 вересня 2000р. / Відпов. ред. І.М.Желєзняк. Київ: Кий, 2000. С.92 102.
94.ЛучикВ.В. Ретроспективний і перспективний погляди на українську ойконімію // Linguistica slavica: Ювілейний збірник на пошану Ірини Михайлівни Желєзняк. К.: Наукова думка, 2002. С. 90 95.
95.МарусенкоТ.О. Назви рівнин в українській мові // Дослідження з мовознавства. К., 1962. 175с.
96.МарусенкоТ.О. Українські назви рельєфів і реконструкція праслов’янської лексики // Питання топоніміки та ономастики. К., 1962. 238с.
97. Масенко Л.Т. Назви рослинних масивів з суфіксами -ник, -няк, -няг в українській діалектній топонімічній лексиці // Структура і розвиток українських говорів на сучасному етапі: Тези доп. і повідомл. Житомир, 1983. С.56 58.
98.Масенко Л.Т. Розвиток топонімічної лексики // Історія української мови: лексика і фразеологія. К.: Наукова думка, 1983. С.620 659.
99.Маслійчук В. Прагнення шляхетськості” козацької старшини Слобожанщини (друга половина ХVІІ ХVІІІст.) // Україна в Центрально-Східній Європі. 2004. №4. С.265 278.
100.Матвіяс І.Г. Українська мова і її говори / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні; Відп. ред. П.Ю.Гриценко. К.: Наукова думка, 1990. 168с. Бібліогр.: с. 164 165.
101.Микротопонимия.Материалы совещания / Отв. ред. проф. О.С.Ахманова. М.: Изд. Московского университета, 1967. 156 с.
102.Мовні свідки формування українців. Інтерв’ю-презентація в редакції Дивослова” нової праці відомого мовознавця професора КостянтинаТищенка // Дивослово. Травень, 2007. С.36 44.
103.Морозова М.Н. Вопросы топонимики. Учебное пособие по спецкурсу для филологических факультетов университетов. М.: Изд. Московского университета, 1969. 116 с. Библиогр.: с. 114 115.
104. Мурзаев Э. М. География в названиях. М.: Наука, 1979. 244 с. Библиогр.: с. 240 143.
105. Мурзаев Э. М. Очерки топонимики. М.: Мысль, 1974. З82 с. Библиогр.: с. 379 381.
106. Мурзаев Э. М. Топонимика популярная. М.: Знания, 1973. 64с. Библиогр.: с. 62 63.
107. Муромцев І.В. Словотворчі типи гідронімів (Басейн Сіверського Дінця). К.: Наукова думка, 1966. 104с. Бібліогр.: с. 100 103.
108. Недбайло Л.І. Плюральні форми українських топонімів // IV Республіканська ономастична конференція: Тези. К., 1969. С. 177 178.
109. Никонов В. А. Введение в топонимику. М. : Наука, 1965. 176с. Библиогр.: с. 174 175.
110.Новицкий Я.П. Народная память о Запорожье. Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине 1875 1905 г. Репринтное воспроизведение издания 1911 года. Рига: "Спридитис", 1990. 118 с. Библиогр.: с. 116 117.
111. Ономастика та апелятиви. Збірник наукових праць / Наук. ред. проф. В.О. Горпинич. Дніпропетровськ, 1998. 79 с.
112. Ономастика: республіканський міжвідомчий збірник. К.: Наукова думка. 164с.