ЕСТЕТИЧНА ФУНКЦІЯ СИНТАКСИСУ ПРОЗИ ІВАНА БАГРЯНОГО

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ЛАДИНЯК НАТАЛІЯ БОГДАНІВНА

УДК 811.161.2’367:821.161.2 (043)

ЕСТЕТИЧНА ФУНКЦІЯ СИНТАКСИСУ ПРОЗИ
ІВАНА БАГРЯНОГО

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Сологуб Надія Миколаївна,
доктор філологічних наук, професор

Кам’янець-Подільський 2007
ЗМІСТ

Вступ..4
Розділ 1. Естетична функція синтаксичної організації
художнього тексту...16
1.1. Естетична функція художньої мови17
1.2. Художній текст як об’єкт сприймання ..24
1.3. Авторське мовлення та мовлення персонажа...28
1.4. Синтаксис художньої прозової мови...33
1.4.1. Підходи до вивчення синтаксису художнього тексту
в сучасній лінгвостилістиці ...33
1.4.2. Експресивність синтаксису та естетичний план висловлення...42
Висновки до першого розділу.49
Розділ 2. Мовотипи прози Івана Багряного.....50
2.1. Синтаксичні різновиди мовлення персонажів.50
2.1.1. Синтаксис прямого мовлення персонажів..51
2.1.2. Стилізація мовлення персонажа..60
2.1.3. Взаємодія мовлення персонажа й мовлення автора
на синтаксичному рівні....69
2.2. Різновиди авторського мовлення та їх синтаксичне
оформлення.77
2.2.1. Синтаксис зачинів у творах Івана Багряного.77
2.2.2. Поетика пейзажів..81
2.2.3. Синтаксичне оформлення портретних характеристик..88
2.2.4. Внутрішні монологи.95
Висновки до другого розділу.103

Розділ 3. Синтаксичні засоби актуалізації змісту тексту
та їхня естетична функція..104
3.1. Естетична функція простих, ускладнених, складних речень.104
3.2. Експресивні синтаксичні структури у творах Івана Багряного.112
3.3. Порушення порядку послідовності компонентів речення
з метою експресивності124
3.4. Синтаксичний повтор127
3.5. Паралелізм різного типу синтаксичних одиниць134
3.6. Сполучники та естетична функція синтаксису...........137
Висновки до третього розділу...141
Висновки...143
Список використаної літератури.152
Джерела фактичного матеріалу168

ВСТУП

Синтаксис важливий компонент структури художнього тексту. Синтаксична організація твору значною мірою відображає індивідуальний стиль письменника, його естетичне кредо. Опис синтаксису художнього твору, з одного боку, входить до завдань науки про розвиток мови певного народу, тобто до історії літературної мови, а з другого належить до компетенції науки про індивідуальний стиль письменника, тобто до вивчення мови художньої літератури [21, c.169].
Дисертація присвячена дослідженню індивідуально-авторської манери синтаксичної організації художньої прози Івана Багряного, творчість якого репрезентує українську літературну мову першої половини ХХ століття. Його романна і публіцистична спадщина як невід’ємна частина загальноукраїнського літературного дискурсу ХХ століття поєднує різні періоди (20-і 40-і 50-і роки) та різні (радянську й діаспорну) гілки українського письменства.
Масштабність і художня вартість творчого доробку Івана Багряного ще недостатньо осмислені, що викликано неординарністю постаті самого письменника, непересічністю його творів [140, с.7].
Моральна чи інтелектуальна позиція окремої особистості, за переконанням Івана Багряного, визначає плин історії. Звідси вся його надзвичайно інтелектуалізована проза, де головний герой це особистість у вирі моторошних історичних подій. Особистість, яка вміє і може протистояти цим подіям, а якщо протистояння неможливе, то принаймні морально вивищитися над жахливою щоденністю, коли в людині прокидається звір” [43, с.8].
Діаспорна дослідниця Ю.Войчишин у літературно-бібліографічній праці Іван Багряний” (ВінніпегОттава, 1968) зазначає, що не можна залишати поза увагою того періоду, в якому жили, творили і вмирали Осьмачки і Багряні, що свою художню снагу втілили і зберегли для нових поколінь уже не на своїй землі... Не появились у нас поважніші студії про таких наших майстрів слова як Леонід Мосендз, Юрій Клен, Тодось Осьмачка чи Іван Багряний, хоч вони на те так дуже заслуговують... дали вони багато національного субстрату, і від імені нас усіх своїм художнім словом заговорили вони у вільному світі про гідність української людини” і її право на існування на своїй власній землі” [26, с.5].
Відраза до зла у всіх його проявах і сповідування добра, гуманізм, людяність, благородство, порядність, вірність естетичні настанови, виражені мовними одиницями в мові прози Івана Багряного, що моделюють естетичну реальність, витворюють мовну естетику. У творах цього письменника спостерігаємо внутрішнє спрямування кожного художнього засобу до синтезу, в якому розкривається авторове бачення світу.
І.Дзюба визначає одну з особливостей творчої манери Івана Багряного взаємовплив художнього й публіцистичного: Громадянський темперамент не вміщався в річищі суто художньої творчості і проривався навіть у поезії та прозі політичними деклараціями та політичною сатирою Зате й навпаки в його публіцистиці на ідеологічні конструкції та логічні викладки лягає печать емоційності та поетичного візіонерства, не кажучи про стилістичну багатобарвність і часом світіння слова” [46, с.12].
Продовжуючи цю думку, дослідниця публіцистики Івана Багряного О.Клєщова підкреслює: Мова публіцистики Івана Багряного не тільки форма думки, а й спосіб народження цієї думки. Вона віддзеркалює світобачення письменника, політичні реалії епохи” [67, с.17].
Однією з прикмет багрянівського мислення є, вважає М.Балаклицький, синкретизм внутрішнього світу: Іван Багряний змішував стилі мовлення та вносив до художніх текстів політичні лозунги і проблематику” [7, с.68]. Митець визнавав, що робить це цілком свідомо: Моя ж місія, єдине, в тому, щоб, бувши українським письменником, залишатись ним до кінця, дбаючи про поширення національної свідомости своєю творчістю” (Багряний І. Свідчення про мою контрреволюційну діяльність, с.460).
Українська мова, як стверджує О.Курило, своїми кращими письменниками виявляє певну властиву нації звичку думати, витворену на даних з оточення, а також на суб’єктивних авторових рисах. Суб’єктивізм той кристалізує, шліфує слова, стилізує народну мову. Це і є лінгвістичний смак особи, її чуття мови. І те чуття йде в наших кращих представників слова здебільшого одним шляхом: воно висуває своє, одмітне” [84, с.15].
Синтаксис Івана Багряного відбиває не лише індивідуальні риси його мови, а й своєрідність побудови думки українського народу у зв’язку з уявами, що багатьма своїми фактами ішли в процесі свого творення відмінним для кожного народу шляхом, залежно від різних умов його минулого в найширшому розумінні” [84, с.13].
Почуття міри робить, за висловом самого Івана Багряного, твір оригінальним, а кожне шукання йде через зламання кимсь усталеної, але зовсім не обов’язкової для іншого справжнього поета, форми і через створення свого, чимось відмінного, оригінального стилю” [Цит. за: 83, с.211]. Його романи Сад Гетсиманський”, Тигролови”, Людина біжить над прірвою” є виявом яскравої творчої манери, оригінального стилю, в якому синтаксичні одиниці естетично значущі.
Світогляд письменника не обмежується поглядами, висловленими в прямій публіцистичній формі. Він відбивається також у мові його прозових творів: романів Сад Гетсиманський”, Тигролови”, Людина біжить над прірвою”, Маруся Богуславка”, повісті Огненне коло” (першій та третій частинах трилогії Буйний вітер”), які розкривають ідейні та естетичні позиції Івана Багряного. Індивідуальна мовна структура цих творів відображає глибоко національну мовну особистість письменника. Ставлення до української мови, усвідомлення її самобутності розкривається і в прямих зауваженнях письменника. Так, на особливість мови дружини Дениса Сірка з роману Тигролови” спостереженням героя вказує сам автор: І голос у неї такий, як у дочки, тільки не такий гострий, якийсь тепліший, ближчий. Такий, як у всіх матерів там, за двадцять тисяч кілометрів звідси. Але не київський. Григорій міг посперечатись з ким завгодно, що вона полтавка з кореня, м’яко вимовляла л”, як усі жінки на Полтавщині, щось середнє між л” і ль”. Це така мила йому, зворушлива особливість мови полтавських жінок” (Багряний І. Тигролови, с.61). Любов до мови, замилування її красою, захоплення українською піснею це вияв душі самого письменника.
Мовотворчість Івана Багряного виступає у світлі антропоцентричної лінгвістики про мову кожного народу, українську зокрема, як його об’єднана духовна енергія” (В.фонГумбольдт) [42], найперша сторожа нашого психічного я” (І.Огієнко) [Цит. за: 13]. Синтаксис його творів виявляє особливості мовної картини світу українців. Кожна мова, виявляючи певні спільні риси з іншими мовами, має й специфічно-національні ознаки, що формують мовну картину світу. Її граматичний рівень формує закони побудови мовних одиниць, які відтворюють спосіб мислення етносу. З-поміж них науковці (О.Курило [84], К.Городенська [38]) виокремлюють специфічно-національні форми та синтаксичні конструкції: Своєрідним характером, тим так званим духом” своїм мова спирається передусім на стилістиці, складні [синтаксис Л.Н.]” [84, с.11]. Синтаксичні форми в художніх творах Івана Багряного і своїм значенням, і символічним змістом сприяють створенню художньо-образного враження; використання їх зображальних потенцій є індивідуально-авторським.
Прочитання творів Івана Багряного здійснюється не лише в контексті вітчизняної, а й зарубіжної літератури.
Певну увагу його творчості приділяли в 30-і роки ХХ століття (Михайло Доленґо, Іван Ярмолинський), більшу в закордонних літературознавчих дослідженнях української діаспори (Василь Гришко, Дмитро Нитченко, Ігор Качуровський, Ігор Костецький, Григорій Костюк, Юрій Лавріненко, Яр Славутич, Остап Тарнавський, Михайло Шлемкевич, Юрій Шерех). Проте, як зауважує Л.Демська-Будзуляк, часто складається враження, що ці два пласти досліджень залишаються наче осторонь одне від одного і рано говорити про синтез загального наукового досвіду в цьому питанні. Якщо є такі спроби, то вони часто відбуваються епізодично чи принагідно до інших питань” [43, с.7].
Різними, часто протилежними, були зауваження щодо мови творів Івана Багряного. В.Державин вказує на строкатий еклектизм поетичних засобів”; це, на його думку, типовий для цілої не лише української під’яремної соціалістичної літератури 30-х років кількісний надмір і якісна нерозбірливість образів, естрадна риторика, плакатна ефективність, газетна публіцистичність, елементарність емоцій, зумисна вульгарність вислову свідомий грубіянізм” [45]. Щодо недоліків тексту, то багато зауважень одержала мова Марусі Богуславки”: Ця багрянівська мова примітивних людей, засмічена мовними вульгаризмами, знаходиться часто в цілковитому протиріччі зі ступенем розвитку і особистістю його героїв і значною мірою сама ця знівелійована, спрощена мова робить з них незугарні, плакатні маски, штучно закам’янілі і трафаретні” [8, с.9]. На думку критиків, жаргонізованість мови Івана Багряного йде від Миколи Хвильового. Саме в романі Маруся Богуславка” трапляється суміш галицизмів і русизмів, характерних для Багряного, причому в останнього вульгаризми зустрічаються і в авторській мові” [8, с.9].
Ю.Шевельов (Шерех), зараховуючи Івана Багряного до когорти європеїстів”, так охарактеризував його стиль: Саме письмо Багряного було розгонисте, широке, недбале з його настановою на літературу масову, політичну, голосноораторську, розхристану” [164, с.313].
Іван Огієнко мову творів Івана Багряного як емігрантського письменника” називав зразковою [107, c.194].
Про особливість поетичного синтаксису Івана Багряного на прикладі його поеми Гуляйполе” пише Г.Костюк, називаючи стиль письменника суто багрянівським”: не шукайте тут ні законів поетики, ні відсіяної чистої” мови. Придивіться і вслухайтеся в її звучання, її синтаксис: незвичний, бриластий, гострокутний і ламаний. Важкий і разючий. Збагніть, як він пасує до об’єкта опоетизування, до жорстокої, нелюдської доби. Якою разючою диспропорцією, якою відсутністю мистецької правди позначено б було поему, коли б її було написано доброю, витонченою салоновою” мовою. Ні, таки велике щастя, що Гуляйполе” не є в собі звичайна поема: планово задумана, скомпонована, обтесана, припасована. Добре, що вона є тільки бриластий уламок доби і душі поета” [76, с.835].
Літературна спадщина Івана Багряного, повернувшись до українського читача фактично лише в 90-і роки XX століття, одержала гідну оцінку науковців, позбавлену упередженості радянської літературної критики (пор., бездарний графоман, який у своїх незчисленних опусах закликає до братовбивчої війни, повалення соціалізму”; співець куркульської ідеології”) [Цит. за: 10, с.11].
На сьогодні досліджені різні аспекти творчості письменника феномени автобіографізму й трагічності, стильовий синкретизм. Сучасні вітчизняні літературознавчі праці монографії та дисертації М.Сподарця [138; 139], Т.Марцинюк [97], М.Балаклицького [7], статті О.Ковальчук [69], О.Слоньовської [137] в застосуванні літературознавчих, філософських, культурологічних, семіотичних, герменевтичних, психоаналітичних методів відбивають пошуки нових кутів зору для аналізу художнього тексту.
Праця О.Шугая є спробою створити довідник із життєпису й творчості Івана Багряного від народження до кінця війни й початку власне емігрантського періоду його життя [169].
Концептуальне прочитання літературною критикою спадщини Івана Багряного виявляє один із суттєвих моментів творчості письменника ідею релігійних шукань, феномен нової релігійності”, який складає концептуальний стрижень багатьох текстів письменника [7, с.12].
З.Савченко, досліджуючи проблему романтики вітаїзму” (активний романтизм) в українській прозі першої половини XX століття, підкреслює: Якщо брати до уваги оцінку Іваном Багряним сучасності, то тут він виступає суворим реалістом, його твори разючий документ радянської дійсності, де всі виразки тогочасного суспільства оголено з надзвичайною силою і правдивістю. З іншого боку, прагнення глянути за обрії сьогодення, викликане його неприйняттям, обґрунтування самоцінності людської особистості, прагнення побачити в людині душу народу, всевладний ліризм, опертий на фольклор, видають нам натхненного романтика” [122]. Свідчення цьому можна знайти в кожному з романів письменника, що мають цілий ряд спільних рис. Реалістичне й романтичне начала в романах Івана Багряного вдало взаємодоповнюються [122].
До типових засобів, притаманних стилю Івана Багряного, на думку В.Гришка, належить максимальна концентрація фарб” на найважливіших для виявлення авторового задуму елементах і моментах твору, чим особливо підкреслюється, але часом і занадто увиразнюється, сам цей задум. Інколи з цим у Багряного пов’язується певна недосконалість і непропорційність кольорів у деталях, але загальний ефект, однак такий, що в читача залишається саме те враження, на яке розраховував автор, і авторський задум емоційно заворожує читача [41].
На рівні поетики вчені відзначають такі риси індивідуального стилю Івана Багряного: іронію та сатиру, експресивність мовного виразу, багатство мовної структури, поєднання різної тональності поетичного письма, метафоризм, актуальну проблематику, народність” [92].
Л.Череватенко робить спробу проаналізувати твори митця. Дослідник відзначає, що для письменника характерна своєрідність синтакси і надзвичайна різноманітність, багатство ритміки не робленої, не вилученої, не змайстрованої”, а саме тої, що є органічною цілістю душі поета, його органічним відчуттям космічного ритму, без якого не існує справжнього поета” (Багряний І. Листування, с.82).
Загальну характеристику мови художньої прози Івана Багряного в контексті історії української літературної мови дає В.Русанівський, відзначаючи, що в мовотворчості письменника відбито фольклорні, розмовні, книжні джерела української літературної мови: він широко використовує діалектизми, росіянізми, тюремні жаргонізми [120, с.339341].
Мова художньої прози Івана Багряного стала об’єктом дослідження Н.Сологуб [132; 133; 134], М.Братусь [15; 16], Г.Маклакової [93; 94], А.Ярової [173; 172]. Науковці насамперед звернули увагу на семантичну структуру індивідуально-авторських метафор, епітетів, символів, на зв’язок мовного стилю з біблійними джерелами.
Питання індивідуального стилю Івана Багряного досліджується в працях Н.Сологуб. Розглядаючи біблійні образи на прикладі Саду Гетсиманського”, мовознавець вказує: Біблійні образи в тексті функціонують як згорнуті значення”, символи попередніх біблійних інформацій. Пресупозиції, які супроводжують ці образи, мають загальнолюдський характер, бо ґрунтуються на спільних для людей почуттєвих сприйняттях певних явищ дійсності, зокрема поведінки людей: Іуда це зрада, Голгофа, розп’яття це муки людські” [132, с.4445]. Синтаксичні форми зачинів з-поміж інших засобів об’єднання твору (зокрема, роману Сад Гетсиманський”) у єдине ціле розглядаються в статті Засоби інтеграції художнього тексту” [133].
Дієслівні синонімічні одиниці мови художніх творів Івана Багряного становлять предмет зацікавлення А.Ярової. Дослідниця окреслила тематичні групи синонімів на позначення інтелектуально-аналітичної діяльності людини, акту мовлення, емоційних станів, вольових процесів та переміщення в просторі, описала особливості семантичної структури та закономірності функціонування синонімічних одиниць художньої прози письменника [173].
Дослідивши роль і природу символів в романі Тигролови” Івана Багряного, Г.Маклакова називає основною їх прикметою багатозначність, часто еклектичну [93, с.5257].
О.Клєщова, аналізуючи особливості мови публіцистики Івана Багряного, визначила семантичну структуру та стилістичні функції лексичних і фразеологічних одиниць [67].
М.Братусь, визначаючи структуру, семантику та стилістичні функції епітетів у художній прозі Івана Багряного, називає його майстром глибоко психологічної оповіді. Письменник використовує переважно книжну лексику, яка набуває в художньому контексті додаткових значеннєвих відтінків [15, с.14]. Художня проза Івана Багряного демонструє заглибленість у психологію персонажів, при цьому звертання автора до різних джерел мови виконує функцію індивідуального текстотворення, умовної типізації персонажа [16, с.2].
Естетика синтаксичного рівня художньої прози Івана Багряного ще не була предметом окремого ґрунтовного вивчення. Хоч, як показують деякі розвідки на цю тему [44; 98; 153; 159], а також зібраний нами фактичний матеріал, синтаксична організація творів Івана Багряного є естетично значущою і виступає однією із яскравих рис його індивідуального стилю.
Актуальність дисертаційної роботи визначається об’єктивною потребою вивчення мови письменників ХХ ст., зокрема, штучно вилучених з українського мовно-літературного процесу, а також потребою дослідження індивідуального синтаксису як частини їхньої естетичної системи. В українському мовознавстві кількість праць, у яких би спеціально досліджувався синтаксис художнього прозового тексту, обмежена [11; 104; 112]. Крім того, синтаксис прози Івана Багряного потребує глибокого вивчення для осягнення неординарної манери письма, глибини авторського світобачення та художнього мислення, для створення цілісної картини індивідуального стилю письменника.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена із загальним планом науково-дослідних робіт кафедри української мови Кам’янець-Подільського державного університету та з плановою проблематикою відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України Стилістичні параметри нової української літературної мови в концептуально-знаковому і часовому вимірі”.
Мета дослідження проаналізувати естетичний аспект синтаксичних одиниць в ідіостилі І.Багряного.
Мета роботи зумовлює реалізацію таких завдань:
1) схарактеризувати основні підходи до лінгвістичного вивчення синтаксичного рівня художнього тексту;
2) проаналізувати мовлення автора та персонажа;
3) визначити синтаксичні засоби мовної стилізації;
4) установити способи взаємодії мовлення автора та персонажа;
5) виявити і системно проаналізувати синтаксичні засоби мовного вираження образу автора в прозі Івана Багряного;
6) визначити актуалізатори естетичного навантаження синтаксичних одиниць у прозових текстах письменника.
Об’єктом дослідження є мова художніх творів Івана Багряного.
Предмет дослідження синтаксична організація прози Івана Багряного.
Методи дослідження описовий, метод інтерпретування, метод стилістичного експерименту. Методом інтерпретування декодовано факти художньої мови та визначено їхню рецепцію з погляду стилістичної доцільності. Метод стилістичного експерименту забезпечив виявлення особливостей функціонування синтаксичних одиниць у прозових текстах.
Джерельною базою дисертаційної праці обрано тексти романів Сад Гетсиманський”, Тигролови”, Людина біжить над прірвою”, повісті Огненне коло”, що опрацьовані в повному обсязі [Багряний І. Сад Гетсиманський: Роман. К.: Час, 1991. 512 с.; Багряний І.П. Тигролови: Роман. К.: Укр. письменник, 1999. 215 с.; Багряний І.П. Людина біжить над прірвою: Роман. К.: Укр. письменник, 1992. 320 с.; Багряний І.П. Огненне коло: Повість. К.: Варта, 1992. 128 с.]. Купюрований текст роману Маруся Богуславка” слугував для ілюстрації певних синтаксичних форм [Багряний Іван. Вірю!”: Хрестоматія. Детройт Х.: Фундація ім.Івана Багряного, 2000. 543 c.].
Окремі публіцистичні твори, зібрані у виданнях: Багряний І. Під знаком Скорпіона: 3 творчої спадщини письменника: Поезія, проза, публіцистика / Упоряд. та авт. передм. О.Шугай. К.: Смолоскип, 1994. 240 с.; Багряний І. Публіцистика: Доп., ст., памфлети, рефлексії, есе. Друге видання / Упоряд. О.Коновал; Передм. І.Дзюби; Післямова Г.Костюка. К.: Смолоскип, 2006. 856 с. стали джерелом для з’ясування рис синтаксису ораторської прози, що проектуються на художню прозу Івана Багряного.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше системно досліджено синтаксичну організацію прози Івана Багряного, з’ясовано її естетичну функцію, визначено синтаксичні засоби мовної стилізації, проаналізовано мовлення автора та персонажів, установлено актуалізатори естетичного вияву синтаксичних одиниць. Опис характерних типів синтаксичних конструкцій у мові прозових творів письменника здійснюється з урахуванням жанрів, жанрово-стильових особливостей, різних типів оповіді.
Теоретичне значення. Результати дослідження поглиблюють теорію аналізу прозового художнього тексту; доповнюють українську лінгвостилістику новими спостереженнями над способами мовної реалізації письменником своїх естетичних, світоглядних засад.
Практичне значення. Одержані результати дослідження можуть бути застосовані в працях з української стилістики, лінгвоаналізу художнього тексту, в написанні підручників та посібників, у створенні теоретичних спецкурсів і проведенні спецсемінарів для студентів-філологів з проблем естетичної функції мовних одиниць.
Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри української мови Кам’янець-Подільського державного університету (2004-2007), відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України (Київ, 2007), засіданні круглого столу” Творчість Івана Багряного у сучасній інтерпретації” (Кам’янець-Подільський, 2007), наукових конференціях викладачів та аспірантів за підсумками науково-дослідної роботи Кам’янець-Подільського державного університету (Кам’янець-Подільський, 2004-2007), лінгвістичних читаннях, присвячених 100-річчю від дня народження видатного дериватолога І.І.Ковалика (Кам’янець-Подільський, 2007). Наукові доповіді з теми дисертаційної праці представлені на І Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих науковців (Горлівка, 2006), міжнародних конференціях: Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі” (Кам’янець-Подільський, 2005), Творчість І.Багряного як культурний феномен. До 100-річчя від дня народження” (Харків, 2006).
Публікації. Основні теоретичні положення і результати дослідження викладено в 5 одноосібних статтях, з них 3 у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (176 позицій) і джерел фактичного матеріалу (10 найменувань). Повний обсяг дисертації 168 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

У сучасній лінгвостилістиці поширеним є підхід, згідно з яким синтаксична організація художнього тексту витлумачується як така, що підпорядковується філософським настановам письменника. Синтаксис художнього твору найбільш безпосередньо відбиває оригінальний індивідуальний стиль письменника, що є виявом гармонії індивідуальності митця та загального досвіду його попередників і сучасників.
Пізнання індивідуальної манери письма передбачає проникнення в стиль художніх творів, встановлення змістової єдності форми. Мова художнього стилю постає як художня цілісність, що відбиває світогляд автора.
Естетична функція мови художньої літератури виявляється в системі естетичних значень, вона здатна впливати за допомогою мовних образів на реципієнта. Засобами до творення мовної образності володіє національна мова. Мова художнього тексту використовує особливості граматичної будови національної мови.
Користуючись загальновживаною мовою, Іван Багряний творить мовний світ, підпорядкований його індивідуальному світосприйманню, його естетиці. Цілеспрямоване використання засобів загальновживаної мови, їхня художня трансформація у процесі мовотворчості формують нові естетичні значення мовних одиниць. Прийоми літературної обробки і використання цих мовних засобів, прийоми синтаксичної організації мовлення виявляють індивідуальну своєрідність письменника.
Стилістичні якості синтаксичних одиниць мови виступають як своєрідні різновиди актуалізації форми висловлювання, підсилюють експресивно-впливаючу сторону тексту, є компонентами структури тексту, фактом послідовного чи контрастного опису явищ дійсності, діяльності і вчинків людей. Значущість мовного засобу обумовлюється значною мірою його роллю у структурі художнього тексту. Письменник описує події і факти під певним кутом зору, виділяючи ті або інші риси.
Підхід до синтаксису як елементу художньої форми зумовив розгляд особливостей синтаксичного почерку Івана Багряного в закріпленості синтаксичних структур за різновидами мовлення персонажа та мовлення автора. Близькі за синтаксичними ознаками відрізки текстів, синтаксично і семантично закінчені, утворюють групу синтаксичних форм. Предметом зображення в них є думки та мовлення персонажів, їхня зовнішність і дії, події, оточення.
Сигналами індивідуальних проявів синтаксичного почерку Івана Багряного є випадки відповідності синтаксичних форм типам мовлення авторського (портрети, пейзажі) та персонажа (пряме мовлення). Ці відрізки тексту відповідають певному способу художнього зображення. Роздуми і прямі висловлювання персонажів відбивають суб’єктивну позицію мовця, синтаксис описовий відображає об’єктивну позицію автора.
Мовлення персонажа спрямовує оповідь, характеризує персонажа, соціальну групу та епоху, до якої він належить. Пряме та стилізоване мовлення персонажів автор використовує для побудови композиційно важливих діалогів, для створення найбільш напружених і вагомих у структурі усього твору ситуацій, для виявлення власного ставлення до зображуваного.
Майстерність письменника в мовному перевтіленні визначає різноманітність діалогічних партій персонажів, діапазон залучених до їх творення мовних засобів. Зображальні можливості синтаксичних форм розкриваються у мовленні персонажів як засіб створення індивідуалізованих образів персонажів, спосіб окреслення їхнього внутрішнього психічного стану.
У досліджених текстах романів Сад Гетсиманський”, Тигролови”, Людина біжить над прірвою”, повісті Огненне коло” Івана Багряного відсутнє протиставлення мовлення персонажів і мовлення автора. Діапазон мовлення персонажа утворюють синтаксичні структури нейтральні та стилістично-марковані, конструкції з відтінками розмовної та книжної експресії, різним ступенем жанрово-стилістичної характерологічності. Індивідуалізоване мовлення певних персонажів творів спирається на усно-розмовне мовлення, передається інтонація усної синтаксичної фрази. Ряд синтаксичних явищ походять з живого розмовного мовлення: велика кількість емоційно-оцінних окличних речень, односкладних називних і дієслівних речень, використання зумовленого експресією порядку слів. Стилістичне значення інтимізації в діалогах мають неповні речення, які поновлюються з попередньої репліки або ситуації розмови
Особливості мовлення персонажа визначає тяжіння до однотипних синтаксичних конструкцій та синтаксичного обсягу фрази. Однотипність утворюють речення з неповним граматичним складом, особливою комунікативною установкою, підсиленою емоційністю висловлювання, які завдяки незвичності їх синтаксичного малюнка фокусують увагу читача..
Використовуючи прийоми стилізації, Іван Багряний індивідуалізує мовлення персонажів. Виявлено стилізацію мовлення персонажів за аналогією до фольклору та за національною належністю як носіїв певної мови Стилізація в прозі Івана Багряного можлива не лише в прямому мовленні персонажів, але й у непрямому. Найчастіше це стилізація під народні думи, перекази. Фольклорна стилізація мовлення персонажів здійснюється шляхом імітації синтаксичного ладу народного героїчного ліро-епосу. За допомогою полісиндетонних сполучників, дієслівних рим письменник стилізує виклад під народну думу
Мовлення персонажа, взаємодіючи у творах Івана Багряного з авторським, набуває ознак невласне-прямого мовлення. Двоплановість оповіді створює своєрідний естетичний ефект. Невласне-пряме мовлення в оповіді Івана Багряного виступає у двох формах висловлення: в прихованій, медитативній формі, не виходячи за межі авторського оповіді, й у відкритій, експресивній формі, коли воно є засобом передачі сформованого внутрішнього мовлення персонажа. Перша форма характеризується тим, що основну лінію веде автор, невласне-пряме мовлення існує тут у вигляді слів, словосполучень, зворотів, притаманних персонажу. Другий ступінь невласне-прямого мовлення визначається більш тісною взаємодією автора і персонажа; у викладі подій вони беруть участь немовби на рівних правах, часто змінюючи один одного.
Мовлення автора як засіб розкриття образу автора представлене насамперед авторською оповіддю. Синтаксис мовлення автора виявляє ступінь конкретності та абстрактності світосприймання. Авторська оповідь більш відкрито виявляє ідейні та естетичні позиції Івана Багряного, оцінку зображуваного.
Мовлення автора передає ставлення до того, про що він говорить. Передаючи зміст, автор організовує словесний матеріал так, щоб найкраще виразити головну ідею. Суттєвими є не тільки безпосередні чи прямі судження автора, а й предмет зображення, засоби, що використовуються, їх поєднання. Вибір певної синтаксичної форми письменником визначається різною метою зобразити об’єкт, емоційно виділити ритмічними засобами найголовніше, наслідувати традицію, дотримуватися особливостей жанру.
В авторській об’єктивній оповіді синтаксичні форми є засобом передавання ставлення автора до персонажа, оцінної його характеристики, способом непрямого зображення його душевного стану. Ці відрізки тексту відповідають певному способу художнього зображення.
У творах Івана Багряного авторська оповідь зосереджена переважно на особистостях головних персонажів і підпорядкована задумові письменника увагу привертає образ головного персонажа як знакової постаті, що уособлює героїзм.
Синтаксична специфіка зачину художніх творів пов’язана з його призначенням : він починає повідомлення, містить нове, визначає подальший розвиток подій. Це виражається в особливостях синтаксичної будови: повноті складу, синтаксичній незалежності, особливостях, що пов’язані з підкресленням початкового моменту думки. Прозі Івана Багряного властиві стійкі, повторювані форми, синтаксичні способи вираження початку думки, переходу від однієї до іншої. Синтаксична структура зачину в романі Сад Гетсиманський”: інверсія граматичних форм, фольклорні формули, синтаксичні та лексичні повтори засвідчує авторську стилізацію під фольклор.
Пейзажі в романах Івана Багряного моделюються за допомогою двох прийомів: описовість і психологічний підтекст орнаментальність та імпресія. Естетична функція кольорів, світлотіней, звукових барв і тонів, передача внутрішніх почуттєвих станів автора та головного персонажа домінують над іншими художніми засадами.
Естетичну функцію описово-зображальної картини природи виконують незакінчені речення, сурядні предикативні частини складного речення. Відбувається метафоризація фрази на синтаксичному рівні. Поєднання ліризму та динамізму завдяки різкій зміні різних синтаксичних структур: односкладних речень, двоскладних з обмеженою поширеністю, зі зміною порядку слів, повторами, відділених трьома крапками з одного боку; речень двоскладних, поширених, ускладнених однорідними членами, відокремленими членами речення, з прямим порядком слів з іншого творить ритм співпереживання автора, персонажа та читача.
У творах Івана Багряного портрети найчастіше фрагментарні, подаються поступово, з розгортанням сюжету за допомогою виразних деталей.
Індивідуально-авторське моделювання портрета виявляється насамперед у семантиці, однак своє втілення семантична структура портрета знаходить у межах синтаксичних структур, фрагментів тексту чи всього тексту. Контексти, що містять опис зовнішності персонажів, або витримані у формах об’єктно-описового синтаксису, або включають до свого складу синтаксичні форми суб’єктної зображальності, що передають ставлення глядача” до портретованої особи.
Авторське Я” відбито в ліричних відступах, в окремих запитаннях і вигуках, риторичних звертаннях, які творять загальний емоційний тон оповіді чи окремих її фрагментів.
Ліричні відступи розривають об’єктивну оповідь, утворюючи в ній відносно замкнені фрагменти. Однак іноді вони входять до системи засобів, що творять суб’єктивність оповіді. Втручання автора відбивається на всій структурі твору. У творах Івана Багряного одним зі способів ведення оповіді, що виявляє її структуру, є звернення до читача, які містять вказівку на послідовність викладу події.
В художньому тексті синтаксичні одиниці виявляють певну комунікативну обумовленість: загальні особливості синтаксичної форми, втілювані в конкретні різновиди синтаксичних структур, спрямовуються на актуалізацію, смислове виділення тих або інших слів і фразових компонентів, на уточнення окремих частин вислову. Основними параметрами речення, які беруть на себе функцію актуалізації, є структура речення, обсяг інформативної достатності речення, незвичайне розміщення його елементів.
Мова романів Тигролови”, Сад Гетсиманський”, ”Людина біжить над прірвою”, повісті Огненне коло” розкриває такі зовнішні особливості синтаксису Івана Багряного, як тенденція до розчленованості думки на кілька виразних частин, винесення в називний уявлення, вживання скорочених, згорнутих синтаксичних побудов. У художньому тексті письменника вони виявляють певну комунікативну обумовленість: названі загальні особливості синтаксичної форми, втілювані в конкретні різновиди синтаксичних структур, спрямовані на актуалізацію, смислове виділення тих або інших слів і фразових компонентів, на уточнення окремих частин вислову.
Твори Івана Багряного репрезентують різноманітну семантико-синтаксичну структуру простих, простих ускладнених речень, які є функціонально важливими в тексті: 1) односкладні номінативні речення фіксують враження, лаконічно виражають думку, творять статичні описи; 2)однорідні члени речення сприяють смисловій конденсації й логічному увиразненню думки; 3)речення зі вставленими конструкціями виражають емоційно-експресивну оцінку висловлювання.
За допомогою експресивних синтаксичних структур: неповних та еліптичних речень, парцельованих та сегментованих конструкцій, перерваних і незакінчених речень досягається економна форма передавання інформації, чіткий ритм авторського мовлення.
Порушення послідовності елементів, синтаксичний повтор надають мовленню письменника схвильованого, емоційного характеру, активізують мислення читача в процесі сприймання ним як зображуваного загалом, так і кожної окремо художньої деталі.
Паралелізм і повтори сполучників організують синтаксичну перспективу складної прозової фрази. Стилістичний ефект створюється від поєднання різних тональностей оповіді, від суміжності частин з різною синтаксичною домінантою. Сполучники створюють ритмічність, підкреслюють зміну лаконічних і містких образів, допомагають письменникові створити філософське та ліричне тло.
Синтаксис прози письменника розкриває можливості для створення різних тональностей мовлення та стильових манер від епічно-фольклорних до філософсько-політичних чи публіцистично-ділових.
Синтаксичні елементи народної пісні та інших видів усної народної творчості в художніх творах Івана Багряного ми спостерігаємо не лише в будові окремих типів висловлювання, але й у композиції цілих розділів. Народнопоетичне мовлення з усталеними синтаксичними фігурами (лексичними та синтаксичними повторами, інверсією компонентів, фольклорними формулами) відіграло суттєву роль у формуванні естетичного синтаксису прози Івана Багряного. Стилістичний ефект створюється від поєднання різних тональностей ліро-епічної розповіді, від суміжності частин з різною синтаксичною домінантою.
Зміст, проблематика художнього мовлення, естетичні настанови письменника зумовили поряд із власне художнім синтаксисом функціонування в художньому тексті публіцистичних структур.
Усвідомлення дійсності в Івана Багряного виявляється не лише в образній системі художньої прози, а й у прямих публіцистичних структурах. Творчо-переможний пафос митця досягається своєрідним синтаксисом. Короткі риторичні речення (риторичні звертання, риторичні запитання, твердження), спонукальні речення чергуються зі складними реченнями, в яких пояснюється кожне слово. Ознаками ораторської прози, які проектуються на художню творчість письменника є вживання: повторів, які підкреслюють думку; речень з інверсованим порядок компонентів, що надають оповіді схвильованості; періодів, у яких нагромадження однорідних підрядних частин або однорідних членів чи конструкції з послідовною підрядністю надає текстові аргументованості, логічної доведеності й переконливості. У художньому стилі Івана Багряного структурні компоненти публіцистичного різновиду мови естетизуються шляхом трансформації граматичної будови.
Авторські оповідні та описові контексти, відступи-роздуми, звернені та внутрішні монологи персонажів, виступаючи більшою мірою синтаксично-композиційними сполуками, водночас містять елементи стилістичного синтаксису, які є органічним атрибутом індивідуальної манери письменника. Вони, як і структури народнопісенні, органічно випливають з естетичних настанов автора, виступаючи одним із стилістичних засобів творчого осмислення матеріалу.
Публіцистичне в мові романів Сад Гетсиманський”, Людина біжить над прірвою” Івана Багряного не шкодить естетичній вартості художньої творчості письменник: риси публіцистичного стилю переносяться в художнє мовлення не механічно, а з відчуттям мистецького такту.
Оригінальний індивідуальний синтаксис Івана Багряного спирається на зображальні можливості літературного синтаксису. Його художні твори спрямовані на уважне й проникливе їх прочитання. Мова творів Івана Багряного засвідчує, що особистість автора виявляє себе не лише в слові, а й у синтаксичному оформленні думки, авторській модальності оповіді.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авксентьєва Г.А. Пейзаж у прозі Олеся Гончара: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Одеський держ. ун-т ім.І.І.Мечникова. Одеса, 1995. 17 с.
2. Адмони В.Г. Типология предложения // Исследования по общей теории грамматики: Сб. работ / Отв. ред. д-р филол. наук В.Н.Ярцев. М.: Наука, 1968. С.232292.
3. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Высшая шк., 1990. 166 с. Библиогр.: с.1315, 3437, 7579, 93103,157160.
4. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка: (Стилистика декодирования) 3-е изд. М.: Просвещение, 1990. 300с. Библиогр.: с.296298.
5. Арутюнова Н.Д. О синтаксических типах художественной прозы // Общее и романское языкознание. М.: Изд-во МГУ, 1972. С.4657.
6. Бабенко Л.Г., Васильев И.Е., Казарян Ю.В. Лингвистический анализ художественного текста. Екатеринбург: Изд-во Уральского ун-та, 2000. 534 с.
7. Балаклицький М. Нова релігійність” Івана Багряного: Монографія. К.: Смолоскип, 2005. 167 с. Бібліогр.: с.151164.
8. Балаклицький М. Останній роман Івана Багряного // Дніпро. 2003. №1112. С.810.
9. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / Примеч. С.С.Аверинцева, С.Г.Бочарова. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. 444с.
10. Бібік Г. На великому конвеєрі життя” // Українська мова і література. 2002. Ч.14. С.1116.
11. Білодід І.К. Мова і стиль роману Вершники” Ю.Яновського. К: Видавництво АН УРСР, 1955.
12. Богуш С.В. Портретний образ мовне втілення образу героя в художньому тексті // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету: Філологічні науки. Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2002. Вип.6. С.198206.
13. Болтівець С. Огієнко І. Мова як вираження національної психіки, душі й свідомості народу // Дивослово. 1994. № 7. С.2328.
14. Брандес М.П. Стилистический анализ (на материале немецкого языка). М.: Высшая шк., 1971. 121 с.
15. Братусь М. Кольористичний епітет як ознака тоталітарної доби: За творами Івана Багряного // Дивослово. 2001. № 5. С.1415.
16. Братусь М.Ф. Структура, семантика і стилістичні функції епітета в художній прозі Івана Багряного: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України. Ін-т мовознавства ім.О.О.Потебні. К., 2002. 16 с.
17. Будагов Р.А. Что же такое лингвистическая поэтика // Филологические науки. 1980. № 3. С.1826.
18. Васильев Л.М. Стилистическое значение”, экспрессивность и эмоциональность как категории семантики // Проблемы функционирования языка и специфики речевых разновидностей: Межвуз. сб. научн. трудов. Пермь: Пермский гос. ун-т, 1985. С.39.
19. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. Х.: Вид-во Харків. ун-ту, 1958. 228 c.
20. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая шк., 1971. 239 с.
21. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Гос. изд-во художественной литературы, 1959. 654 с.
22. Виноградов В.В. Проблема образа автора в художественной литературе // Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая шк., 1971. С.105211.
23. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 256 с.
24. Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. М. Госучпедиздат МП РСФСР, 1959. 492 с.
25. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц. М.: Наука, 1980. 238 с.
26. Войчишин Ю. Іван Багряний: Літературно-бібліографічна студія / Вступ. слово К.Біди. Українська вільна АН. Вінніпеґ Оттава, 1968. 87 с.
27. Волошинов В.М. Марксизм и философия языка // Философия и социология гуманитарных наук. СПб: Nota-Пресс LTD, 1995. С.216380.
28. Габель М.О. Изображение внешности лиц (Под ред. А.И.Белецкого) // Белецкий А.И. Избранные статьи по теории литературы. М.: Просвещение, 1964. С.149169.
29. Гальперин И.Р. Грамматические категории текста // Изв. АН СССР. Серия литература и язык. 1977. Вып.6. Т.36. С.522530.
30. Гальперин И.Р. Информативность единиц языка. М.: Высшая шк., 1974. 176 c.
31. Гальперин И.Р. О понятии текст” // Вопросы языкознания. 1974. №6. С.6877.
32. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 138 c. Библиогр.: с.136138.
33. Гвоздев А.Н. Очерки по стилистике русского языка. М.: Изд-во АПН РРФСР, 1952. 336 c.
34. Гельгардт Р.Р. Избранные статьи. Языкознание. Фольклористика. Калинин: Калинин. гос. пед. ин-т, 1966. 533 с.
35. Гиршман М.М. Ритм художественной прозы. М.: Сов. писатель, 1982. 366 с.
36. Гольдентрихт С.С. О природе человеческого творчества. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1966. 240 с. Библиогр.: с.237240.
37. Гончарова Е.А. Пути лингвостилистического выражения категории автор персонаж в художественном тексте. Томск, 1984.
38. Городенська К.Г. Синтаксична специфіка української наукової мови // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. пр. / Відп. ред. Л.О.Симоненко. К.: КНЕУ, 2001. Вип.IV. С.1115.
39. Грицютенко І.Є. Естетична функція художнього слова (В українській прозі 3060-х рр. ХІХ ст.). Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1972. 180 с. Бібліогр.: с171179.
40. Гришина О.Н. Экспрессивность и проблема идентификации языковых стилей // Текст в функционально-стилевом аспекте: Сб. научн. трудов. Московского. ин-та иностр. языков им.М.Тореза. М., 1988. Вып.309. С.1622.
41. Гришко В. Невгасна віра в людину // Слово і час. 1994. №2. С.812.
42. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / Пер. с нем. под ред. Г.В.Рамишвили. М.: Прогрес, 1984. 397 с.
43. Демська-Будзуляк Л. На горизонті сподівань // Балаклицький М. Нова релігійність Івана Багряного: Монографія. К.: Смолоскип, 2005. С.69.
44. Денисенко Л.П., Тертишна А.А. Мовностилістичні можливості питальних речень у романі Івана Багряного Сад Гетсиманський” // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна. №742. Серія: Філологія. Х.: Харківський нац. ун-т ім.В.Н.Каразіна, 2006. Вип.48. С.296303.
45. Державин В. Три роки літературного життя на еміграції (19451947) // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 3-х кн. К., 1994. Кн.3. С.575596.
46. Дзюба І. Громадянська снага і політична прозірливість Івана Багряного (Про публіцистику Івана Багряного) // Багряний І. Публіцистика: Доп., ст., памфлети, рефлексії, есе. Друге видання / Упоряд. О.Коновал; Передм. І.Дзюби; Післямова Г.Костюка. К.: Смолоскип, 2006. С.5-15.
47. Дзюбак Н.М. Структурно-комунікативні особливості функціонування еліптичних речень у сучасному українському літературному мовленні // Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету: ім.М.П.Драгоманова. К.: НПУ, 2001. С.155163.
48. Донецких Л.И. Реализация эстетических возможностей имен прилагательных в тексте художественных произведений. Кишинев: Штиинца, 1980. 156 с.
49. Донецких Л.И. Эстетические функции слова /Отв. ред. Н.Ф.Иванова. Кишинев: Штиинца, 1982. 154 с.
50. Дорошенко С.І. Граматична стилістика української мови. К.: Радянська школа, 1985. 200 с.
51. Дресслер В. Синтаксис текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып.VIII. Лингвистика текста. С.111137.
52. Дудик П.С. Синтаксис сучасного розмовного літературного мовлення (Просте речення; еквіваленти речення). К.: Наукова думка, 1973. 288 с. Бібліогр.: с.274278.
53. Еремина Л.И. Художественный текст как образно-речевое целое (На материале языка произведений Льва Толстого) // Филологические науки. 1978. №3. С.6169.
54. Ефимов А. Стилистика художественной речи. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1961. 488 с.
55. Єрмоленко С.Я. Лінгвостилістика: основні поняття, напрями й методи дослідження // Мовознавство. 2005. №3-4. С.112126.
56. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: стилістика та культура мови. К.: Довіра, 1999. 431 с.
57.