ТРАНСДИСЦИПЛІНАРНІСТЬ ЯК УМОВА РОЗВ’ЯЗАННЯ СКЛАДНИХ КОМПЛЕКСНИХ ПРОБЛЕМ (ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛІГІСНИЙ АСПЕКТ)

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАС ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису
ЧАЙКА ЯНА МИКОЛАЇВНА

УДК 167.1.001.8

ТРАНСДИСЦИПЛІНАРНІСТЬ ЯК УМОВА
РОЗВ’ЯЗАННЯ СКЛАДНИХ КОМПЛЕКСНИХ ПРОБЛЕМ (ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛІГІСНИЙ АСПЕКТ)

спеціальність 09.00.02-діалектика і методологія пізнання

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

науковий керівник
Чуйко Вадим Леонідович
доктор філософських наук, професор

Київ -2011

Зміст
Вступ………………………………………………………………………………3
1.Теоретико-методологічнізасади дослідження……………………………….11
1.1.Філософська та конкретно наукова методологія, історія розуміння…......11
1.2. Методологічне розмежування дисциплінарних і міждисциплінарних досліджень………………………………………………………………………..35Висновки до першого розділу………………………………………………….61
2.Феноментрансдисциплінарності……………………………………………62
2.1.Становлення трансдисциплінарності………………………………………62
2.2. Методи розв’язання комплексних проблем……………………………..86
Висновки до другого розділу…………………………………………………113
3.Умови буття трансдисциплінарного дослідження складних комплексних проблем………………………………………………………………………..117
3.1. Дискурс як інструмент презентації складних комплексних проблем..117
3.2. Концепція як форма знання, отримана в трансдисциплінарних дослідженнях…………………………………………………………………138
Висновки до третього розділу…………….……….…………………………158
Висновки………………………………………….………………….…………160
Список використаних джерел…….……………….…………………………171

Вступ

Актуальність теми дослідження. Розвідки в галузі наукового пізнання початку ХХІ століття виявили обмеженість класичних та некласичних методологічних засобів дослідження складних систем у природничих, гуманітарних та соціальних науках. Всі глобальні проблеми сучасності взаємозалежні, взаємозумовлені, тому ізольоване їх вирішення неможливе. При цьому важливим залишається виявлення їх походження, характеру й особливостей і, насамперед, - пошук науково обґрунтованих і реалістичних у практичному відношенні шляхів їх вирішення, що виводить дослідження за межі колишніх дисциплінарних наукових парадигм у простір між- і трансдисциплінарності.
Цей процес зумовлений тим, що для постнекласичного етапу розвитку науки більшість проблем виступають як комплексні, що охоплюють у процесі дослідження різні галузі знань. Вирішення таких проблем, дослідження відповідних явищ та об`єктів неможливе в рамках вузької дисциплінарності, оскільки наука має справу зі складними системними об’єктами, які в межах кожної окремої дисципліни вивчаються лише частково. Тому актуальним для дослідження складних комплексних проблем виступає вивчення феноменів міждисциплінарності, мультидисциплінарності, інтердисциплінарності, трансдисциплінарності та інших комплексних досліджень, що базуються на знаннях різних дисциплін про певний об’єкт.
Дослідниками визнано, що дисциплінарна організація науки на постнекласичному етапі пізнання не дає цілісного знання про об’єкт, а вивчення складного об’єкта відбувається при залученні різних дисциплін. Оскільки зазначені дослідження комплексного характеру потребують методологічних підходів, які позитивно доповнюють дисциплінарні норми та принципи, тому актуальним є розробка даних підходів у царині складних комплексних досліджень, а саме трансдисциплінарних. Комплексні дослідження пов'язані з уявленням про об’єкт як складну множину фрагментів дійсності, що має структурно-морфологічну чи функціональну сукупність елементів.
Тлумачення трансдисциплінарності як відмови від прагнення оволодіння декількома дисциплінами (універсалізму), що реалізується в активному розкритті у наявних дисциплінах можливості позитивного впливу на вирішення спільнотою науковців складних комплексних проблем (яке було виголошено у тексті Португальської конвенції 1994 року), виявило, що наукова спільнота не може реалізувати ці можливості без звернення до філософії.
Наприкінці ХХ та початку ХХІ століття створюються різні національні й міжнародні трансдисциплінарні дослідницькі центри, серед яких: Інститут у Санта-Фе (Нью-Мехіко, США), де проводяться дослідження складних адаптивних систем, таких, як людський мозок і креативне мислення, біологічні організми та інше; Асоціація складного мислення (Association pour la pense complexe), яка була створена у Франції та розгорнула свою діяльність у широкому міжнародному середовищі учених і викладачів, у тому числі через ЮНЕСКО; Німецьке товариство з вивчення складних систем і нелінійної динаміки тощо.
Проблеми трансдисциплінарних методів дослідження висвітлюються у працях учених і наукових колективів у багатьох країнах світу - США, Швейцарії, Франції, Португалії, Бразилії, Росії, Україні тощо. У зв'язку з цим слід згадати праці наступних авторів, що присвячені проблемі сутності трансдисциплінарності в сучасній науці: І.Ардашкіна, В.Аршинова, В.Буданова, А.Жамборової, Л.Киященко, Е.Ласло, В.Мокия, В.Моїсеєва, О.Ноткина, Ж.Піаже, П.Тищенка та ін.
Різноманітні аспекти, що пов'язані з проблемою загальнонаукової методології, розроблялися у працях зарубіжних та українських дослідників: П.Гайденко, Л.Губерського, І.Добронравової, І.Касавіна, В.Кізіми, О.Князєвої, С.Кримського, Т.Куна, С.Курдюмова, І.Лакатоса, В.Лекторського, Д.Літла, Х.Патнема, К.Поппера, В.Розіна, Л.Сидоренко, В.Стьопіна, П.Фойєрабенда, В.Чуйка, Л.Шашкової, Г.Щедровицького.
Проблеми постнекласичного періоду розвитку науки досліджувалися в працях О.Астаф’євої, Л.Бевзенко, Л.Горбунової, К.Делокарова, І.Добронравової, О.Князєвої, І.Пригожина, В.Стьопіна, П.Тищенка, Г.Хакена та ін. У працях В.Рижка, А.Греймаса, А.Ішмуратова, А.Конверського, Г.Солганика, І.Хоменко акцентується увага на формах буття трансдисциплінарного знання. Обґрунтування моделі зняття дисциплінарних обмежень рефлексивною інтерпретацією складних комплексних проблем та реалізація наукового дискурсу здійснювалися із залученням ідей Е.Гусерля, В.Лук’янця, М.Мамардашвілі, В.Чуйка, С.Ягодзинського та ін.
Трансдисциплінарне дослідження – це відносно нове явище, тому на нинішньому етапі вчені лише будують розуміння даного концепту на основі континууму, який теоретично охоплює всю множину знань на всіх етапах, починаючи з дисциплінарних, міждисциплінарних, мультидисциплінарних, і завершуючи власне трансдисциплінарними дослідженнями. Хоча проблема трансдисциплінарності висвітлюється у значній кількості праць, даний термін не отримав остаточного визначення. Методологія таких досліджень перебуває на стадії розробки, що викликає труднощі організації досліджень складних комплексних проблем.
Здійснення рефлексивної інтерпретації складних комплексних проблем на основі філософських методологічних підходів, які не вступають у суперечність із дисциплінарними вимогами конкретних наук, а доповнюють їх дисциплінарний зміст, може розглядатися як актуальне та обґрунтоване.
Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження здійснене в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України», науково-дослідної теми філософського факультету НДР № 06БФ041-01 «Філософія і політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання», та наукової програми «Модернізація суспільного розвитку України в умовах світових процесів глобалізації», науково-дослідної теми філософського факультету НДР №11БФ041-01 «Філософсько-світоглядні та політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства».
Мета і завдання дисертаційного дослідження: дослідити філософсько-методологічні засади становлення трансдисциплінарності як засобу забезпечення взаємодії різних дисциплін при розв’язанні складних комплексних проблем.
Реалізація поставленої мети пов’язується з вирішенням наступних дослідницьких завдань:
- проаналізувати методологічне розмежування дисциплінарних і міждисциплінарних досліджень;
- дослідити основні значення поняття трансдисциплінарності;
- розкрити зміст поняття «складна комплексна проблема»;
- визначити методологічні засади подолання дисциплінарних обмежень при вирішенні складних комплексних проблем;
- виявити значення дискурсу та концепції як інструментів трансдисциплінарних досліджень;
- обґрунтувати можливість зняття дисциплінарних обмежень за допомогою рефлексивної інтерпретації складної комплексної проблеми.
Об’єкт дисертаційного дослідження: багатоманіття форм комплексних досліджень складних об’єктів.
Предмет дисертаційного дослідження: філософсько-методологічні засади дослідження складних комплексних проблем в умовах трансдисциплінарності.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження ґрунтується на таких методах: порівняльний аналіз використовується при дослідженні праць, присвячених філософським та конкретно-науковим методологіям, демаркації дисциплінарних, міждисциплінарних та трансдисциплінарних досліджень. Когітологічний принцип використовується для обґрунтування моделі зняття дисциплінарних обмежень філософією за допомогою рефлексивної інтерпретації складної комплексної проблеми. Використовується система класифікації вирізнення класичної, некласичної, постнекласичної науки. При обґрунтуванні моделі зняття дисциплінарних обмежень використовується діалектичний метод, яким описується динаміка зміни об’єкта і предмета трансдисциплінарних досліджень. При визначенні умов буття трансдисциплінарних досліджень складних комплексних проблем використано синергетичний підхід, який дозволив обґрунтувати дискурс як інструмент презентації науковому товариству складної комплексної проблеми і концепцію як форму знання, отриману в трансдисциплінарному дослідженні.
Наукова новизна одержаних результатів: вперше визначено філософсько-методологічні засади трансдисциплінарності як засобу забезпечення взаємодії різних дисциплін при розв’язанні складних комплексних проблем, результатом якої стає складний комплекс проектів, що поєднує в собі дисциплінарні дослідження з передбачуваними наслідками, які мають смисл і значення за умови наявності інших дисциплінарних досліджень.
Наукова новизна отриманих результатів конкретизується в наступних положеннях:
- на підставі проведеного порівняльного аналізу методологічних концепцій, що визначають міждисциплінарні дослідження, обґрунтовано неприйнятність універсалізму як методологічної засади вирішення складних комплексних проблем. Виявлено, що універсалізація як методологічний підхід, який успішно застосовується в окремих видах міждисциплінарних досліджень, у трансдисциплінарних дослідженнях не враховує неможливості поєднання в систему дослідницьких завдань окремих дисциплін як носіїв знання адекватного методу. Тобто, редукує складний комплекс, в якому можуть бути присутні несумірні системи знання, до спрощеної універсальної схеми;
- аналіз основних значень поняття трансдисциплінарності дозволив виявити, що більшість з них є емпіричним узагальненнями досвіду трансдисциплінарних досліджень в конкретних науках. Визначено, що трансдисциплінарні дослідження – це здійснення міждисциплінарних дій, сенс та значення яких в межах окремої дисципліни не існує без вирішення дослідницьких задач іншої дисципліни. Таке дослідження виникає на основі усвідомлення дослідниками завдання як складної комплексної проблеми. Складні комплексні проблеми розглянуто як такі складні теоретичні чи практичні питання, які для розв’язання потребують діалогу різних галузей знання, поєднання протилежних теоретичних та методологічних позицій в межах єдиного дослідження;
- обґрунтовано необхідність відмови від методологічного застосування холізму в дослідженні феномена складної комплексної проблеми. Тобто виявлено, що використання принципу «пізнання цілого передує пізнанню частин», як методологічного підходу, створює обґрунтування метаметодології, метанауки, які ігнорують специфіку дисциплінарних підходів. При цьому визнається, що холізм може застосовуватися, як важливий онтологічний принцип;
- дістало подальшого розвитку розуміння того, що складні комплексні проблеми визначаються усвідомленням науковцями специфіки вирішуваної задачі, трансдисциплінарним змістом якої виступає існування проблеми, що представляється як множина предметів різних дисциплін, які є несумірними системами знання. Основою вирішення складних комплексних проблем є процес самоорганізації, який можливий у тому випадку, якщо дослідниками концептуально зрозумілий соціальний зміст та соціокультурне значення проблеми, що в свою чергу складають умови об’єднання представників різних дисциплін у групу трансдисциплінарних дослідників;
- вперше встановлено, що поняття дискурсу як виду сучасної методологічної культури та поняття концепції як форми знання, що має соціокультурний зміст, дозволяють теоретично експлікувати умови трансдисциплінарності як подолання дисциплінарних обмежень при вирішенні складних комплексних проблем. Аналіз взаємодії соціальних та когнітивних характеристик дискурсу обумовив його розгляд як інструменту презентації складної комплексної проблеми. Доведено, що концепція як полісемантична форма знання яка представляє логіко-гносеологічний, соціокультурний, праксеологічний, аксіологічний, та інші виміри знання, містить методологічне знання, орієнтоване на вираження сенсів пізнавальної діяльності та розуміння її результатів;
- доведено, що усвідомлення об’єктивності складної комплексної проблеми вимагає здійснення рефлексивної інтерпретації таким чином, щоб відбулося визначення обґрунтування предмета дисциплінарного дослідження як складової об’єкта трансдисциплінарного дослідження, тобто об’єкт характеризується як трансдисциплінарний, а предмет - дисциплінарний.
Практичне та теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що його основні положення можуть бути використані в якості методологічних засад трансдисциплінарних досліджень. Визначені умови буття трансдисциплінарного дослідження дозволяють практично вирішувати складні комплексні проблеми постнекласичної науки. Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що основні висновки та положення дисертації можуть бути використані для подальшого вивчення проблем методології, зокрема дослідженням проблем трансдисциплінарних досліджень, виявленню та реалізації неохоплених, але потенційно існуючих її аспектів. Також матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у викладанні навчальних курсів та спецкурсів філософії, соціології, філософії та методології науки тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною аналітичною роботою. Висновки та положення наукової новизни розроблені автором особисто на основі власного дослідження.
Апробація результатів дисертації. Головні положення та результати роботи оприлюдненні автором у доповідях та повідомленнях на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2010, 2011) та наукових конференціях «Дні науки філософського факультету» (Київ, 2009, 2010, 2011), на Міжнародній науковій конференції «Філософія гуманітарного знання: Після Вільгема Дільтея» (Чернівці, 2009).
Публікації. Основні результати дисертації опубліковані у 5-х статтях у наукових фахових виданнях з філософських дисциплін, та у 4-х матеріалах виступів на наукових конференціях.
Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і завданням дослідження, реалізація яких визначила логіку роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких складається з двох підрозділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Основний зміст дисертації викладений на 170 сторінках. Список використаних джерел містить 172 найменування на 16 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні проаналізовано та визначено філософсько-методологічні засади трансдисциплінарності як засобу забезпечення взаємодії різних дисциплін при розв’язанні складних комплексних проблем. Встановлено, що результатом таких досліджень стає складний комплекс проектів, що поєднує в собі дисциплінарні дослідження з передбачуваними наслідками, які мають смисл і значення за умови наявності інших дисциплінарних досліджень.
Дослідження засад становлення трансдисциплінарності дозволило виявити, що усвідомлення складної комплексної проблеми утворює когітально-екзистенційну егоцентрацію науки, оскільки формує єдність множини дисциплін через проблематизований дискурс. З точки зору вироблення відповідей, проблема представляє безліч контекстів, які й утворюються кордонами відповідей. Головне, що є в проблемі - це незавершеність, що не дозволяє зробити якийсь контекст останнім. наукове знання міждисциплінарізується, коли присутня така проблемність знання, яка актуалізує різні контексти, що розкривають зміст в межах різних дисциплін.
Розв’язанням складних комплексних проблем займаються комплексні дослідження, а саме: мультидисциплінарні, міждисциплінарні та трансдисциплінарні. Розв’язок відбувається на декількох рівнях. На дисциплінарному рівні відбувається предметні дослідження об’єкту складних комплексних проблем. На мультидисциплінарному – одностороннє доповнення однієї дисципліни іншою. На міждисциплінарному взаємозв’язок дисциплін. А на трансдисциплінарному рівні відбувається побудова інтегральних структур.
Проблема задає умови дослідження. Тобто вирішення проблеми може обмежитися доповненням, або взаємозв’язком з іншими формами знань отриманих результатів на дисциплінарному рівні, а може потребувати побудови інтегральних структур. Але вирішення складних комплексних проблем має певні труднощі, а саме на етапі побудови інтегральних структур. Це пов’язано в першу чергу з тим, що у дослідженні складних комплексних проблем об’єкт виступає трансдисциплінарним, а предмет дослідження - дисциплінарний. Це призводить до неможливості узгодити отриманні дисциплінарні результати у трансдисциплінарних дослідженнях через наявний різний категоріальний апарат та методи дослідження, що зумовлює необхідність узгодження, прояснення та розробки смислової розбіжності використовуваних термінів. Якщо у мультидисциплінарних дослідженнях залишається чіткість кордонів та відмінність предметів, у міждисциплінарних дослідження відбувається об’єднання, де вже виникають перші труднощі узгодження понять та методів, то у трансдисциплінарних дослідженнях будується система, де цей процес посилюється різнотипністю систем знання, дисциплін та потребує розв’язання.
Доведено, що універсалізація як методологічний підхід, що успішно застосовується в окремих видах міждисциплінарних досліджень, у трансдисциплінарних дослідженнях не враховує неможливості поєднання в систему дослідницьких завдань окремих дисциплін як носії знання адекватного методу. Тобто, вона редукує складний комплекс, в якому можуть бути присутні несумірні системи знання, до спрощеної універсальної схеми.
Встановлено, що до складних комплексних проблем відносяться такі, які визначаються усвідомленням специфіки вирішуваної науковцями задачі, яка в собі несе трансдисциплінарний зміст. Трансдисциплінарним змістом у даному випадку виступає існування проблеми, яка усвідомлюється як множина предметів думки різних дисциплін, серед яких існують несумірні системи знання. Поєднання шляхом самоорганізації представників різних наук для вирішення складних комплексних проблем відбувається у тому випадку, якщо їм концептуально зрозумілий їхній соціальний зміст та соціокультурне значення.
Порівняння основних значень поняття трансдисциплінарності дозволило визначити поняття трансдисциплінарні дослідження – як здійснення міждисциплінарних дій сенс та значення яких в межах окремої дисципліни не існує без вирішення дослідницьких задач іншої дисципліни
Обгрунтовано, що трансдисциплінарне дослідження повинне будуватися певним чином, а саме перш за все усвідомлення певної складної комплексної проблеми. Складна комплексна проблема визначається як складне теоретичне або практичне питання, що потребує розв’язання, вивчення, дослідження. Складні комплексні проблеми – це такі складні теоретичні чи практичні питання, що вимагають вивчення, вирішення та діалогу різних галузей знання, протилежних позицій у поясненні будь-яких явищ, об'єктів, процесів і вимагають адекватної концепції (розуміння) для її вирішення. Важливою передумовою успішного вирішення проблеми служить її правильна постановка, та усвідомлення системності, складності та комплексності проблеми.
Виявлено, що складна комплексна проблема самодостатня, але завдяки цьому і виникають проблеми в науці, філософії, повсякденному житті, оскільки універсальність і самостійність останньої лежать в основі рефлексії людської свідомості. Складні комплексні проблеми задають кордони контексту, так само як і контекст актуалізує або знімає актуальність проблем.
У вирішенні складних комплексних проблем в першу чергу необхідне формулювання цілей та завдань, що вирішуватимуться на дисциплінарному рівні, а також дисципліни, які будуть задіяні у дослідженні. Проведення власне дослідження, та розробки рекомендацій щодо отриманих результатів. Розробка методів та категоріального апарату для узгодження отриманих результатів. Контекстуальний вплив планів впровадження результатів дослідження, особливо на рівні так званої інноваційної науки. Формулювання завдань, редукція, розробка категоріального апарату та відповідної методології здійснюється протягом усіх етапів.
Процедури абстракції і процедури синтезу, отримані за допомогою абстракції уявлень і знань, повинні бути органічно пов'язані між собою. Тобто головне в тому, щоб існували процедури переходів між різними уявленнями та знаннями, а це буде означати одночасно можливість встановлення між ними певних зв'язків.
Встановлено, що поняття дискурсу як виду сучасної методологічної культури та поняття концепції як форми знання, що має соціокультурний зміст, дозволяють теоретично експлікувати умови трансдисциплінарності.
Значення дискурсу для умов буття трансдисциплінарних досліджень полягає у слугуванні дискурсу обґрунтуванням проблематичних претензій на значення думок та норм. Оскільки науковий дискурс виробляється і сприймається в межах широкого соціокультурного контексту, тому соціальні характерристики наукового дискурсу взаємодіють із когнітивними. Носії мови конструюють уявлення не лише відповідного тексту, а й соціального контексту, і ці два уявлення взаємодіють.
Значення концепції для умов буття трансдисциплінарних досліджень полягає визначенні концепції таким знанням, що виходить за межі конкретної дисциплінарної сфери і поєднується з філософським, соціальним змістом. Вона виступає полісемантичною формою знання, бо їй властиве розмаїття проявів, а також презентація прошарків знання - логіко-гносеологічного, соціокультурного, праксеологічного, аксіологічного, тощо. Особливістю концепції є те що вона містить методологічне знання орієнтоване на вираження сенсів пізнавальної діяльності, розуміння її результатів.
Обґрунтовано, що усвідомлення об’єктивності складної комплексної проблеми вимагає здійснення рефлексивної інтерпретації таким чином, щоб відбулося визначення, обґрунтування предмета дисциплінарного дослідження як складової об’єкта трансдисциплінарного дослідження.
Складна комплексна проблема характеризується необхідністю відмовитися від використання звичних, стандартних методів і звернутися до пошуку нових пізнавальних засобів і прийомів, від устояних поглядів до нових поглядів, висуванням нових дослідницьких програм та виникає на стику декількох областей. Це комплекс взаємозалежних запитань, що виникають у процесі пізнання, це певна усвідомлена задача для якої відсутня методологія і методика, необхідна для її розв’язання. Тобто розв’язок складної комплексної проблеми потребує розробки методології та категоріального апарату.
Таким чином, трансдисциплінарні дослідницькі проекти виникають як можливість розв’язання складних комплексних проблем, які не можливо розв’язати ні в дисциплінарних межах ні в міждисциплінарних. Засоби вирішення таких проблем та організація таких проектів в науковій спільноті лише формуються. Але стає зрозумілим той факт, що такі проблеми мусять вирішуватися за рахунок залучення різних видів знань, та різних наукових та ненаукових спільнот.
Щоб вихідні абстракції дійсно складали систему і пов'язувалися із завданням синтезу, дослідник повинен на початку дослідження мати уявлення про складність, комплексність об'єкта, як трансдисциплінарного, що потребує застосування філософських підходів, наприклад рекунструюючу рефлексію основоположень різних систем знання.
Результатом трансдисциплінарних досліджень є складний комплекс проектів. Комплекс проектів поєднує в собі послідовності дій з передбачуваними наслідками, які мають смисл і значення за умови наявності інших послідовностей дій.
«Складність» фігурує як загальнонауковий термін, котрий позначає розмаїтість «цілісностей, що самоорганізуються, еволюціонують, трансмутують, само впливають на себе». Прикладом таких «цілісностей» можуть слугувати Всесвіт, екосфера, клімат, погода, планетарне життя, антропність, психіка, мова, соціум, особистість, культура. Кожна така «складність» – це відкрита система, режим динамічної поведінки якої може змінюватись спонтанно, індетерміністично, катастрофно. Складні комплексні проблеми це свого роду складна система, що характеризується двома обов’язковими для неї властивостями: нелінійною динаміко і величезною кількістю елементів з великим числом ступенів свободи.
Феномен складності виникає у будь-якій науковій галузі (космофізиці, хімії, біології, психології тощо) кожного разу, коли її творці приступають до дослідження відкритих сильно неврівноважених систем. З цієї причини феномен складності, що еволюціонує має трансдисциплінарну природу.
Сучасні складні комплексні проблеми не тільки змінюють традиційний науковий дискурс, його предметне поле, а й породжують можливість єдиного трансдисциплінарного наукового розуміння еволюційної розмаїтості Всесвіту. Прихильники парадигми трансдисциплінарної науки скептично оцінюють традиційний розподіл практики наукових досліджень на такі класичні галузі як фізика, хімія, біологія тощо. На глибшому рівні пізнання Всесвіт виявляється трансдисциплінарний, транспрофесійний, транскультурний.
Складні комплексні проблеми – це такі складні теоретичні чи практичні питання, що вимагає вивчення, вирішення та діалогу різних галузей знання, протилежних позицій у поясненні будь-яких явищ, об'єктів, процесів і вимагають адекватної концепції (розуміння) для її вирішення.
Саме всеосяжний, комплексний, взаємообумовлений характер глобальних проблем сучасності наближує їх до філософії і філософського світорозуміння. Філософія вивчає систему людини та навколишнього світу. Відносини в такій системі включають ряд аспектів: світоглядний, антропологічний, онтологічний, гносеологічний, методологічний, праксеологічний, аксіологічний та інші. До філософського знання відносять також межові, фундаментальні, загальнонаукові проблеми кожної галузі наукового знання. У сучасній філософії такі проблеми називають «філософськими проблемами спеціальних наук», або філософією науки.
Немає проблем наукових, буденних, релігіозних самих по собі, вони стають такими в резулютаті використання механізмів і процедур проблематизаціі, що лежать в основі рефлексії.
Контекст виступає в якості найважливішого чинника для розуміння природи складних комплексних проблем та їх функціонування. Цим займається філософія, яка сама є «граничним» контекстом вивчення пізнання, світу, людини.
Реальність трансдисциплінарних досліджень висловлює проблемний зріз їх буття, обумовлене контекстуальної природою такого роду світу. Проблема тут виступає не тільки як методологічний засіб пізнання, але і в якості онтологічногї підстави цієї реальності.
Складна комплексна проблема також має трансдисциплінарну природу, оскільки має таку ж операціонально-процесуальну специфіку пізнання. Вона здатна інтегрувати наукові дослідження на рівні дисциплінарних, міждисциплінарних, трансдисциплінарних, досліджень. Проблема здатна бути визначена не тільки одним контекстом, а безліччю контекстів, вона поліконтекстуальна. У цьому і полягає її характерна особливість. Проблема дозволяє отримати єдність науки, оскільки може зберігати свою єдність у запитальному вираженні. З точки зору вироблення відповідей, проблема представляє безліч контекстів, які і утворюються кордонами відповідей. Головне, що є в проблемі - це незавершеність, що не дозволяє зробити якийсь контекст останнім. Тому інтеграція наукового знання збільшується, коли збільшується ступінь проблемності знання, коли проблема актуалізує все більшу кількість своїх контекстів.
Специфіка взаємозалежності комплексності і складності полягає в тому, що традиційне мислення не здатне підказати правильні рішення: потрібні нові ідеї, нові методи, нові метафори. Чим більше вчені розгадують природу частин, тим більше розуміють, що знання частин не дає прямого розуміння того, як функціонує окреме ціле. Іншими словами, в традиційній науці немає концептуальної мови для розуміння складних комплексних проблем. Лінійна причинно-наслідкова логіка міркувань у складних та комплексних проблемах здатна привести до помилок.
Мульти- (або полі-) дисциплінарні системи знання: біофізика,фізична хімія, геоботаніка, соціальна семіотика, загальна теорія соціальної комунікація. Такі системи характеризуються використанням деякої дисциплінарної онтології та методів для роботи в іншій дисципліні або їх групі. В рамках мультидисциплінарних систем зберігаються чіткість кордонів,та відмінність предметів, методів та результатів взаємодіючих дисциплін. Так наприклад, морфологія пластів в геології, з одного боку, та регіональне розподілення флори в палеоботаніці, з іншої - предмети дослідження незалежних дисциплін, взаємозв’язок яких дозволяє уточнювати еволюцію геологічних відкладень в рамках геоботаніки.
Міждисциплінарні системи знання, такі як космічні дослідження, країнознавство, наукознавство, політологія. Їх відрізняє об’єднання дисциплін для створення нової онтології та методів для роботи з її об’єктами. Дані системи знання характеризуються меншою чіткістю дисциплінарних кодонів. Географія, соціологія, економіка та інші. Вони взаємодіють в цілях створення цілісної «картини соціально-регіональної реальності», яка в свою чергу дає семантичну інтерпретацію фактів в кожній окремій ресурсній дисципліні, забезпечуючи їх відносну інерцію навіть при відсутності розробленої «теорії становлення» чи «теорії міжнародних відносин».
Трансдисциплінарними системами знання є теорія систем, теорія самоорганізації, теорія інформації, теорія катастроф, які відрізняє принципове ігнорування міждисциплінарних кордонів. Ці теорії виникли як узагальнення деяких дисциплінарних уявлень в області біології, хімії, математики, а згодом почали розвиватися на своїй власній теоретичній основі, що перевіряється використанням в інших областях знань. Трансдисциплінарність передбачає спрямованість науки на вирішення актуальних проблем суспільства.
Трансдисциплінарне дослідження повинне будуватися певним чином, а саме перш за все усвідомлення певної складної комплексної проблеми. Формулювання цілей та завдань, що вирішуватимуться на дисциплінарному рівні, а також дисципліни, які будуть задіяні у дослідженні. Проведення власне дослідження, та розробки рекомендацій щодо отриманих результатів. Розробка категоріального апарату для узгодження отриманих результатів. -Громадське обговорення результатів дослідження та внесення коректив за результатами обговорення. Розробка плану впровадження результатів дослідження. Контроль та, можливо, адміністрування процесу практичного впровадження результатів. Інформування осіб, що приймають рішення, та широкої громадськості про важливість дослідження та його практичну реалізацію, формулювання завдань, редукція, розробка категоріального апарату та підходящої методології здійснюється протягом усіх етапів.
Окремі, конкретні знання про об'єкт намагаються звести в загальну теоретичну систему чисто механічно, розглядаючи зміст цих знань як частини самого об'єкту. При цьому система об'єкта завжди, в кінцевому підсумку, розглядається як ізоморфна тій системі знання, яка може бути отримана шляхом безпосереднього об'єднання вже існуючих, отриманих незалежно один від одного конкретних знань
Узгодження різних теоретичних уявлень і знань, якщо вони отримані «хаотично», поза зв'язку один з одним і без всякого орієнтування на наступний синтез, повинен полягати в тому, щоб перебудувати самі вихідні уявлення та знання, звільнити їх від однакових, багаторазово повторюваних елементів змісту, доповнити іншими уявленнями, які виявляться необхідними з точки зору завдання синтезу. Але щоб вихідні абстракції дійсно складали систему і пов'язувалися із завданням синтезу, дослідник повинен вже у вихідному пункті мати уявлення про системи та структуру об'єкта, який він вивчає і хоче відтворити. Повинен співвіднести з цим поданням всі існуючі односторонні проекції - знання. Інакше кажучи, побудова складного комплексного знання про об'єкт передбачає в якості своєї попередньої умови знання структури цього об'єкта.
Вихідне структурне уявлення об'єкта ще не є теоретичне уявлення або теоретичне знання структури цього об'єкта, воно лежить в особливій площині уявлень про об'єкт - методологічній - і виконує особливу методологічну функцію в процесі дослідження, будучи лише засобом для побудови теоретичного знання. Такий висновок підкреслює, що не можна отримати вирішення цієї проблеми, залишаючись у площині одних лише вже наявних знань. Він показує, що в цей процес повинен увійти аналіз тих абстракцій, всіх тих процедур, за допомогою яких були отримані існуючі знання. Він показує також, що потрібно буде виконати особливу роботу з відтворення структури того об'єкта, проекціями якого є вже наявні знання.
Складна комплексна проблема — це форма й засіб трансдисциплінарного наукового пізнання, яка поєднує в собі два змістові елементи: знання про незнання й передбачення можливості наукового відкриття. Проблема є відображанням ситуації, яка об'єктивно виникає в процесі розвитку суспільства як суперечність між знанням про потреби людей у певних практичних чи теоретичних діях і незнанням шляхів, засобів, знарядь їх досягнення. Проблема — це суб'єктивна форма відображення необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні. Вона одночасно є засобом досягнення й методом пошуку нових знань. Постановка проблеми — це вихід зі сфери уже вивченого у сферу того, що належить іще вивчити. Проблема як знання про незнання відображає негативний момент проблемної ситуації, який свідчить про обмеженість пізнавальних і практичних можливостей суб'єкта на певному етапі розвитку. Як пошуковий метод проблема вбирає в себе нове знання, але воно має характер припущення й поряд з істинними положеннями містить і помилки. Проблема — це етап зародження нових знань, що має активний пошуковий характер, в якому істинне переплітається з неістинним, об'єктивний зміст невіддільний від суб'єктивного. Це початковий етап становлення наукової теорії. В цьому разі проблема є джерелом розвитку теорії, пошуком шляхів її застосування для вирішення поставлених завдань, а також визначення меж її застосування. Розвиток пізнання можна уявити як перехід від постановки одних проблем до їх вирішення, а потім до постановки нових проблем і подальшого їх вирішення.
Проблема є формою фіксації протиріччя між знанням і незнанням, вона є «знанням про незнання», тобто особливий вид знання, об'єктом якого є не просто якийсь предмет, а саме знання про цей предмет.
Загалом можна констатувати, що аналіз використання поняття складна комплексна проблема, у контексті трансдисциплінарності дозволив виявити, що може існувати комплекс, в якому поєднується несумірні системи знань, що дозволяє зробити висновок, про принципову неможливість зведення міждисциплінарності, трансдисциплінарності до універсалізуючої цілісної системи знання. Поширеною формою методологічного тлумачення таких комплексів можна визнати принцип доповненості (В.Гейзейберг) та принцип різнотипності (В.Чуйко).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРИ
1. Акоф Р. Л. Системы, организация и междисциплинарные исследования / Р. Л. Акоф // Исследования по общей теории систем. – Москва, 1969. – С. 134–164.
2. Алиева Н. З. Постнеклассическое естественнонаучное образование: проблемы становления : монография / Н. З. Алиева. – Шахты : ЮРГУЭС, 2007. – 197 с.
3. Антипин Н. А. Плюралистический характер современной философии и трудности разработки философии образования для XXI века / Н. А. Антипин // XXI век : государственное, общественно-политическое и экономическое устройство жизни России : тезисы и доклады. IV съезд Петровской академии наук и искусств и V научная сессия Научного Совета по проблемам образования. – Санкт-Петербург, 2008. – С. 133–136.
4. Арутюнян М. Мировоззрение и образование: становление новой парадигмы / М. Арутюнян // Высшее образование в России. – 2009. – № 12. – С. 32–37.
5. Аршинов В. И. Синергетика как инструмент формирования новой картины мира / В. И. Аршинов, В. Г. Буданов // Человек, наука, цивилизация : к 70-летию акад. В. С. Степина / отв. ред. И. Т. Касавин. – Москва, 2004. – С. 428–463.
6. Аршинов В. И. Принципы процессов становления в синергетике / В. И. Аршинов, В. Г. Буданов, В. Э. Войцехович // Труды XI Междунар. конф. «Логика, методология, философия науки». – Москва ; Обнинск, 1995. – Т. 7. – С. 3–7.
7. Аршинов В. И. Роль синергетики в формировании новой научной картины мира / В. И. Аршинов, В. Г. Буданов [Електронний ресурс]. – Назва з сайту. – Режим доступу: http://www.reflexion.ru/Library/Arschinov2005.doc. – 10.04.11.
8. Асмус В. Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус. – Москва : Высшая школа,1976. – 543 с.
9. Барашенков В. Когда рвутся космические струны / В. Барашенков // Знание – сила. – 1989. – № 11. – С. 32–34.
10. Болдачев А. В. Антропный принцип и глобальный эволюционизм (краткое введение в общую теорию глобального эволюционизма) / А. В. Болдачев [Електронний ресурс]. – Назва з сайту. – Режим доступу: http://boldatchev.h1.ru/antropn.shtml. – 10.04.11.
11. Борн М. Моя жизнь и взгляды / М. Борн. – Москва : Прогресс, 1973. – 176 с.
12. Буданов В. Г. Концепции современного естествознания : учеб. пособие / В. Г. Буданов, О. П. Мелехова. – Москва : МГТУГА, 1999. – 170 с.
13. Буданов В. Г. Междисциплинарные технологии и принципы синергетики / В. Г. Буданов // Человек – Философия – Гуманизм : материалы докладов и выступлений Первого Российского философского конгресса (4–7 июня 1997 г.). – Санкт-Петербург, 1998. – Т. 8. – С. 29–33.
14. Буданов В. Г. Методологические принципы синергетики / В. Г. Буданов // Новое в синергетики / под ред. Г. Г. Малинецкого. – Москва, 2006. – С. 312–322.
15. Буданов В.Г. Методология синергетики в постнеклассической науке и в образовании / В. Г. Буданов ; Ин-т философии РАН. – Москва : УРСС, 2007. – 232 с.
16. Буданов В. Методология синергетика в постнекласичессической науке: принципы и перспективы текст / В. Г. Буданов [Електронний ресурс]. – Назва з сайту. – Режим доступу: http://www.intelros.ru/intelros/reiting/reyting_09/material_sofiy/5242-metodologiya-sinergetiki-v-postneklassicheskoj-nauke-principy-i-perspektivy.html. – 20.05.11.
17. Буданов В. Г. Синергетика коммуникативных сценариев / В. Г. Буданов // Синергетическая парадигма. Когнитивно-коммуникативные стратегии современного научного познания / ред. Л. П. Киященко, П. Д. Тищенко. – Москва, 2004. – С. 444–461.
18. Буданов В. Г. Синергетическое моделирование сложных систем, и практическая философия / В. Г. Буданов // Философские науки. – 2007. – № 5. – С. 57–66.
19. Буданов В. Г. Трансдисциплинарное образование, технологии и принципы синергетики / В. Г. Буданов // Синергетическая парадигма / под ред. В. И. Аршинова, В. Г. Буданова, В. Э. Войцеховича. – Москва, 2000. – С. 285–304.
20. Буданов В. Г. Эволюция дисциплинарного знания как процесс междисциплинарного согласования / В. Г. Буданов // Синергетическая парадигма : человек и общество в условиях нестабильности. – Москва, 2003. – С. 331–340.
21. Булдаков С. К. Образование: цели, идеи, методология. Опыт философского исследования / С. К. Булдаков. – Кострома : Изд-во КГУ им. Н. А. Некрасова, 2008. – 180 с.
22. Булдаков С. К. Философия и методология образования / С. К. Булдаков, А. И. Субетто. – Санкт-Петербург : Астерион, 2009. – 408 с.
23. Бушковская Е. А. Феномен междисциплинарности в зарубежных исследованиях / Е. А. Бушковская // Вестник Томского гос. ун-та. – Томск, 2010. – № 330 (январь). – С. 152–155.
24. Вебер М. Исследования по методологии науки : [в 2 ч.]. Ч. 2 / Макс Вебер ; пер. М. И. Левиной. – Москва : ИНИОН, 1980. – 224 с.
25. Вернадскианская революция в системе научного мировоззрения – поиск ноосферной модели будущего человечества в XXIвеке:коллективная монография/науч.ред.А. И. Субетто.–Санкт-Петербург:Астерион,2009.–592 с.
26. Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста / В. И. Вернадский. – Москва : Наука, 2008. – 520 с.
27. Вовк С. Методологія : сутність, підходи, перспективи розвитку [Електронний ресурс]. – Назва з сайту. – Режим доступу: http://www.bukjournal.com/stepan-vovk-metodolohiya-sutnist-pidhody-perspektyvy-rozvytku. – 3.09.11.
28. Гайденко П. История греческой философии в ее связи с наукой : учеб. пособие / П. Гайденко. – Москва : ПЕР СЭ ; Университетская книга, 2000. – 319 с. – (Humanitas).
29. Гершунский Б. С. Философия образования для XXI века / Б. С. Гершунский. – Москва : Интердиалект, 2007. – 697 с.
30. Горбунова Л. Складне мислення як відповідь на виклик епохи / Л. Горбунова // Філософія освіти. – Київ, 2007. – № 1 (6). – С. 40–55.
31. Горохов В. Г. Современные комплексные научно-технические дисциплины/В. Г. Горохов //Вопросы философии. –1982. – № 7. – С. 133–141.
32. Добронравова І. С. Ідеали і типи наукової раціональності / І. С. Добронравова // Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури. Матеріали науково-теоретичної конференції, присвяченої 165-річчю університету. Гуманітарні науки. Ч. 1. – Київ, 1999. – С. 24–28.
33. Добронравова И. С. Философия науки как практическая философия : ситуация постнеклассики и возможность свободы / И. С. Добронравова // Практична філософія. – 2009. – № 1. – С. 43–54.
34. Долженко О. Образование России : сегодня, вчера и завтра / О. Долженко // Вестник высшей школы. – 2008. – № 4. – С. 24–32.
35. Дугин А. Эволюция парадигмальных оснований науки / А. Дугин. – Москва : Арктогея, 2009. – 418 с.
36. Дэвид Д. Большой толковый социологический словарь / Д. Дэвид, Дж. Джери Дж. – Москва : Вече ; АСТ, 2001. – 528 с.
37. Елисеев Э. Н. Потоки идей и закономерности развития естествознания / Э. Н. Елисеев, Ю. В. Сачков, Н. В. Белов. – Ленинград : Наука, 1982. – 300 с.
38. Еремин С. Н. Наука и образование в структуре НТР / С. Н. Еремин, Е. В. Семенов. – Новосибирск : Наука, 2009. – 165 с.
39. Забелин И. М. Возвращение к потомкам / И. М. Забелин. – Москва : Мысль, 2008. – 331 с.
40. Зеленов Л. Н. Поэтические этюды / Л. Н. Зеленов. – Новгород : Общероссийская академия человековедения, 2007. – 38 с.
41. Ивушкина Е. Б. Философия и история науки / Е. Б. Ивушкина, Е. Я. Режабек. – Санкт-Петербург : Алетейя, 2008. – 185 с.
42. Игнатова В. А. Естествознание : учеб. пособ. / В. А. Игнатова. – Москва : Академкнига, 2009. – 254 с.
43. Казначеев В. П. Здоровье нации. Просвещение. Образование / В.П. Казначеев. – Москва ; Кострома : Исследовательский центр, 2009. – 247 с.
44. Казначеев В. П. Космопланетарный феномен человека. Проблемы комплексного изучения / В. П. Казначеев, Е. А. Спирин. – Новосибирск : Наука, 2008. – 304 с.
45. Канке В. А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги ХХ столетия / В. А. Канке. – Москва : Логос, 2008. – 320 с.
46. Кант И. Собрание сочинений : в 8 т. Т. 3. Критика чистого разума / Иммануил Кант ; пер. Николай Лосский. – Москва : Чоро, 1994. – 741 с. – (Мировая философская мысль).
47. Капица С. П. Синергетика и прогнозы будущего / С. П. Капица, С. П. Курдюмов, Г. Г. Малинецкий. – Москва : Наука, 1997. – 286 с.
48. Капица С. Со своим уставом в чужой монастырь. Может ли вмешательство религии в дела науки быть плодотворным? / Сергей Капица // Независтмая газета. – 2007. – 1 августа.
49. Касавин И. Т. Проблема и контекст. О природе философской рефлексии / И. Т. Касавин // Вопросы философии. – 2004. – № 11. – С. 19–32.
50. Кедров Б. М. О синтезе наук / Б. М. Кедров // Вопросы философии. – 2007. – № 3. – С. 77–90.
51. Киященко Л. П. Опыт философии трансдисциплинарности : (казус «биоэтика») / Л. П. Киященко // Вопросы философии. – 2005. – № 8. – С. 105–117.
52. Киященко Л. Философия трансдисциплинарности / Лариса Киященко, Вячеслав Моисеев ; Ин-т философии РАН. – Москва : ИФРАН, 2009. – 208 с.
53. Киященко Л. П. Феномен трансдисциплинарности – опыт философского анализа / Л. П. Киященко // Santalka. Filosofija. – Vilnius. – 2006. – Т. 14. № 1.– C. 17–37.
54. Князева Е. Н. Законы эволюции и самоорганизация сложных систем / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов. – Москва : Наука, 1994. – 238 с.
55. Князева Е. Н. Основания синергетики. Синергетическое мировидение / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов. – Москва : КомКнига, 2008. – 240 с.
56. Князева Е. Н. Основания синергетики. Человек, конструирующий себя и свое будущее / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов. – Москва : КомКнига, 2009. – 232 с.
57. Князева Е. Н. Трансдисциплинарные когнитивные стратегии в науке будущего / Е. Н. Князева // Вызов познанию : стратегии развития науки в современном мире. – Москва, 2004. – С. 29–48.
58. Колесник І. І. Міждиссциплінарність як концепт / І. І. Колесник // Харківський історіографічний збірник : збірник наукових праць. – 2008. – Вип. 9. – С. 23–34.
59. Коммунаров С. Н. Философия естествознания, технических и общественных наук / С. Н. Коммунаров. – Киев : НГУУ «КПИ», 1988. – 282 с.
60. Конверський А. Є. Логіка : підруч. для студентів юридичних факультетів / А. Є. Конверський ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України ; КНУТШ. – 3-є вид., переробл. та допов. – Київ : Центр учбової літератури, 2011. – 293, [2] с. : іл., табл. – Бібліогр.: с. 294.
61. Конверский А. Е. Теория и ее обоснование / А. Е. Конверский. – Киев : [б. и.], 2000. – 180 с.
62. Коротенко І.В. Трансдисциплінарність як феномен сучасної постнекласичної науки / І. В. Коротенко // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Філософія. Політологія. – Київ, 2000. – Вип. 32. – С. 71–72.
63. Косарева Л. М. Социокультурный генезис науки нового времени : (философский аспект проблемы) / Л. М. Косарева. – Москва : Наука, 1989. – 160 с.
64. Краткая философская энциклопедия / под ред. Е. Ф. Губского. – Москва : Прогресс-Энциклопедия, 1994. – 576 с.
65. Круглов І. С. Геоекологія як трансдисциплінарна наука про геоекосистеми / І. С. Круглов // Фізична географія та геоморфологія. – 2005. – Вип. 47. – С. 100–107.
66. Кругляк М. І. Трансформація образу загальнонаукової методології: від зразкової нормативності до плюралізму і міждисциплінарності / М. І. Кругляк // Мультиверсум : філософський альманах. – Київ, 2005. – Вип. 47. – С. 105–114.
67. Крушанов А. А. Современный образ мира: признаки скрытой виртуализации / А. А. Крушанов // Виртуалистика : экзистенциальные и эпистемологические аспекты / [отв. ред. И. А. Акчурин] ; [РАН, Ин-т философии]. – Москва, 2004. – С. 108–142.
68. Кун Т. Логика открытия или психология исследования? / Т. Кун // Философия науки. – Москва, 1997. – Вып. 3 : Проблемы анализа знания. – С. 20–48.
69. Кун Т. Структура научных революций / Т. Кун. – Москва : Прогресс, 1977. – 300 с.
70. Ласло Э. Основания трансдисциплинарной единой теории / Э. Ласло ; пер. Ю. А. Данилова // Синергетическая парадигма. – Москва, 2000. – С. 326–333.
71. Лекторский В.А. Эпистемология классическая и неклассическая / В. А. Лекторский. – Москва : Эдиториал УРСС, 2001. – 256 с.
72. Лекторский В. А. О принципах исследования систем (в связи с общей теорией систем Л. Берталанфи) / В. А. Лекторский, В. Н. Садовский // Вопросы философии. – 1960. – № 8. – С. 67–79.
73. Лук’янець В.С. Сучасний науковий дискурс : оновлення методологічної культури / Благодійна організація «Центр практичної філософії» ; НАН України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди. – Київ, 2000. – 303 с.
74. Льоцци М. История физики / Марио Льоцци. – Москва : Мир, 1970. – 464 с.
75. Макаров М. Л. Основы теории дискурса / М. Л. Макаров. – Москва : Гносиз, 2003. – 280 c.
76. Малинецкий Г. Г. Будущее – вызовы и проекты. Междисциплинарный контекст / Г. Г. Малинецкий [Електронний ресурс]. – Назва з сайту. – Режим доступу: http://www.keldysh.ru/departments/dpt_17/bvp.htm. – 17.06.11.
77. Малкей М. Наука и социология знания / М. Малкей ; пер. с англ. А. Л. Великовича. – Москва : Прогресс, 1983. – 253 с.
78. Мамардашвили М. К. Классический и неклассический идеалы рациональности / М. К. Мамардашвили. – Тбилиси : Мецниереба, 1984. – 82 с.; Його ж. – 2-е изд. – Москва : Лабиринт, 1994. – 90 с.
79. Мамчур Е. А. Проблемы социокультурной детерминации научного знания / Е. А. Мамчур. – Москва : Наука,1987. – 125 с.
80. Манчул Б. Трансформація ідеалів науки як передумова міждисциплінарного синтезу / Богдана Манчул // Науковий вісник Чернівецького університету ім. Ю. Федьковича : зб. наук. пр. – Чернівці, 2008. – Вип. 412/413 : Філософія. – С. 115–118.
81. Междисциплинарность [Електронний ресурс]. – Назва з сайту. – Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Interdisciplinarity. – 08.12.10.
82. Методологические проблемы современной науки : сб. статей / под ред. В. С. Молодцова, А. Я. Ильина. – Москва : Изд-во Моск. ун-та, 1964. – 245 с.
83. Микешина Л. А. Детерминация естественнонаучного познания / Л. А. Микешина. – Ленинград : Изд-во Ленингр. ун-та, 1977. – 104 с.
84. Микешина Л. А. Философия познания. Полемические главы / Л. А. Микешина. – Москва : Прогресс-Традиция ; МПСИ ; Флинта, 2005. – 464 с.
85. Микешина Л. А. Ценностные предпосылки в структуре научного познания / Л. А. Микешина. – Москва : Прометей,1990. – 208 с.
86. Миронов В. В. Образы науки в современной культуре и философии / В. В. Миронов. – Москва : Гуманитарий, 1997. – 256 с.
87. Мирский Э. М. Междисциплинарные исследования и дисциплинарная организация науки / Э. М. Мирский. – Москва : Наука, 1980. – 304 с.
88. Мирский Э. М. Проблемы исследования коммуникации в науке / Э. М. Мирский, В. Н. Садовский // Коммуникация в современной науке. – Москва, 1976. – С. 5–24.
89. Моисеев Н. Н. Вернадский и современность / Н. Н. Моисеев // Вопросы философии. – 1994. – № 4. – С. 3–13.
90. Моисеев Н. Н. Еще раз о проблеме коэволюции / Н. Н. Моисеев // Вопросы философии. – 1998. – № 8. – С. 26–32.
91. Мокий М. С. Место и роль трансдисциплинарного метода в экономических исследованиях / М. С. Мокий // Материалы международной научно-практической конференции в Российской экономической академии им. Г. В. Плеханова (апрель 2009 года). – С. 47–51.
92. Мокий В. С. Основы трансдисциплинарности / В. С. Мокий. – Нальчик : ГП КБР «Республиканский полиграфкомбинат им. Революции 1905 года», 2009. – 368 с.
93. Мокий М. С. Холизм и трансдисциплинарность как основы онтологии и эпистемологии в экономических исследованиях [Електронний ресурс]. – Назва з сайту. – Режим доступу: http://www.anoitt.ru/cabdir/materials_ru.php. – 16.02.11.
94. Морен Э. Метод. Природа Природы / Э. Морен. – Москва : Прогресс-Традиция, 2005. – 464 с.
95. Морен Э. Принципы познания сложного в науке ХХI века / Э. Морен // Вызов познанию : стратегии развития науки в современном мире / под ред. Н. К. Удумяна. – Москва, 2004. – С. 7–28.
96. Морен Э. Образование в будущем: семь неотложных задач / Э. Морен. – Париж : ЮНЕСКО, 2000. – 85 с.
97. Ниссани М. Междисциплинарность [Електронний ресурс]. – Назва з сайту. – Режим доступу: http://www.cll.wayne.edu/isp/mnissani/welcome.htm. – 10.04.11.
98. Овчинников Н. Ф. Карл Поппер, наш современник, философ XX века / Н. Ф. Овчинников // Вопросы философии. – 1992. – № 8. – С. 40–48.
99. Огурцов А. П. Дисциплинарная структура науки : ее генезис и обоснование / А. П. Огурцов ; отв. ред. П. П. Гайденко ; АН СССР, Ин-т истории естествознания и техники. – Москва : Наука, 1988. – 255, [1] с.
100. Ожеван М. Фундаментальний характер випадковості та антропні принципи самоорганізації «суспільства ризиків» [Електронний ресурс]. – Назвазсайту. – Режим доступу: http: // energo. vstu. vinnica. ua/ philosophy/ rus/ science_1.htm. – 5.08.11.
101. Основы философии науки / под ред. С. А. Лебедева. – Москва : Академический проспект, 2005. – 544 с.
102. Папковская П. Я. Методология научных исследований / П. Я. Папковская. – Минск : Информпресс, 2006. – 184 с.
103. Патнем Х. Введение к книге «Реализм и разум» / Х. Патнем // Современная философия науки : знание, рациональность ценности в трудах мыслителей Запада. Хрестоматия. – Москва, 1996.